Коаліція лівих соціалістичних партій на Півдні України у період становлення компартійної системи (1917-1925 рр.): ідея та реалізація

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

07.00.01 - історія України

КОАЛІЦІЯ ЛІВИХ СОЦІАЛІСТИЧНИХ ПАРТІЙ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У ПЕРІОД СТАНОВЛЕННЯ КОМПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ

(1917 - 1925 рр.): ІДЕЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ

ВОЙТОВИЧ АЛЛА ЕДМОНДІВНА

Одеса - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі українознавства Одеського державного університету внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України.

Захист відбудеться «06» квітня 2011 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова (65082, м. Одеса, вул. Єлисаветинська, 12, ауд. 9).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24).

Автореферат розісланий «03» березня 2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Н.О. Петрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вирішення багатьох суспільно-політичних проблем України в процесі державотворення пов'язане з необхідністю радикальної перебудови політичної системи, в результаті чого на зміну монополізму та однопартійності прийшов політичний плюралізм. Партійні структури, що утворилися в Україні після 1989 р. запозичували не тільки назви, але й ідеологічні та організаційні основи у своїх попередників - партій і рухів перших десятиріч ХХ століття.

Вивчення й узагальнення історії становлення та розвитку багатопартійної системи в Україні й, зокрема, дослідження досвіду діяльності партійних союзів і блоків, компромісів в умовах політичної боротьби становить значний історико-пізнавальний, науковий і практичний інтерес. Гострота сучасного політичного життя України обумовлює доцільність і своєчасність осмислення й об'єктивної оцінки періодів партійної боротьби в історичній ретроспективі, а тягар невирішених питань радянської епохи змушує звертатись до історичного досвіду та певних аналогій.

Незважаючи на жорсткий цілеспрямований наступ більшовиків та знищення ними тих політичних сил, які мали власне бачення подальшого розвитку Української держави і могли скласти їм конкуренцію в боротьбі за владу, слід враховувати історичний досвід діяльності коаліції лівих соціалістичних партій, її успіхів та розпаду.

Наукова актуальність роботи полягає також у тому, що проблеми формування та ґенези «лівого блоку» соціалістичних партій на Півдні України, де було багато регіональних особливостей, ще не розглядалися українськими істориками у спеціальних дослідженнях. Історики лише опосередковано займалися вивченням заявленої в дисертації проблеми.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної наукової теми кафедри українознавства Одеського державного університету внутрішніх справ «Проблеми формування і розвитку української національно-демократичної державності та правоохоронні органи. ХХ - початок ХХІ століття», яка розробляється в межах комплексної наукової теми Одеського державного університету внутрішніх справ «Роль та місце УВС у розбудові демократичної правової держави» (номер державної реєстрації 0103U002568).

Мета дослідження - здійснення на основі широкого кола джерел всебічного дослідження особливостей утворення, функціонування, ліквідації й існування потенційних можливостей для відтворення коаліції лівих соціалістичних партій на Півдні України у період становлення компартійної системи 1917 - першої половини 1920-х рр.

Дослідницькі завдання:

-подати загальну характеристику політичного життя в Україні після Лютневої революції 1917 р., визначити місце і роль ряду провідних політичних партій і організацій;

-висвітлити характер стосунків між більшовицькою та рядом соціалістичних партій у боротьбі за політичну владу;

-розглянути причини створення коаліції лівих соціалістичних партій у період спільної боротьби соціалістичних сил за владу та періоди її відновлення у час ускладнення політичної ситуації для представників соціалістичного табору;

-висвітлити ґенезу «лівого блоку» в періоди: боротьби за владу наприкінці 1917 - на початку 1918 рр., гетьманського режиму, окупації Півдня України австро-німецькою армією, військами Антанти, під час другого приходу радянської влади на Півдні України та в часи денікінського режиму;

-з'ясувати основні риси та особливості коаліції соціалістичних сил в органах влади, що існувала на початку 1920-х рр. на Півдні України;

-розкрити процес кризи «лівого блоку» та перетворення колишніх союзників більшовиків на головних політичних ворогів радянської влади на початку 1920-х рр.;

-висвітлити причини краху місцевих структур соціалістичних партій на Півдні України;

-розглянути політику репресій радянської влади щодо соціалістичних партій на початку 1920-х рр. на Півдні України, що остаточно знищила можливість співпраці між ними.

Об'єкт дослідження - політичні відносини між партіями лівого соціалістичного спрямування у 1917 - першій половині 1920-х рр. на Півдні України.

Предмет дослідження - процес функціонування коаліції лівих соціалістичних партій на Півдні України у 1917 - першій половині 1920-х рр., взаємини із радянською владою цих партій, етапи, форми і методи встановлення більшовиками монопартійної диктатури впродовж досліджуваного періоду.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1917-го - першої половини 1920-х років. Їх нижня межа обумовлена помітним зростанням активності політичних партій і сил, покликаних до життя Лютневою революцією 1917 р. та подіями в Петрограді в жовтні 1917 р. Саме останні зробили реальністю ідею «лівого блоку» під час боротьби за владу у південноукраїнському регіоні. Верхня межа (1925 рік) збігається із завершенням реалізації комплексу організаційних, ідеологічних та репресивних заходів РКП(б)-КП(б)У, зорієнтованих на встановлення компартійної системи.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію південно-західної частини УСРР відповідно до адміністративно-територіального поділу: до 1919 р. територію Херсонської губернії, з 1920 р. - Одеської і Миколаївської губерній.

Методи дослідження обумовлені специфікою об'єкту і предмету, мети і завдань дослідження та включають принципи: об'єктивності, історизму, толерантності, альтернативності, системності та критичного підходу до джерельного матеріалу. Для реконструкції та аналізу історії утворення, діяльності й розпаду коаліції лівих соціалістичних партій широко застосовувалися, крім загальнонаукових (аналіз, синтез тощо), спеціальні методи: конкретно-історичний (розгляд та інтерпретація фактів про об'єкт в конкретній історичній та історіографічній ситуаціях); історико-генетичний (для відображення еволюції ідеї утворення «лівого блоку» та практичного її втілення впродовж періоду, що досліджується); персонологічний (вивчення проблеми крізь призму діяльності конкретних осіб); історико-порівняльний (при аналізі особливостей політичної боротьби на Півдні України у різні періоди, специфіки використовуваних партіями методів і прийомів для укріплення при владі, зміні конфігурації складу коаліції лівих сил); структурно-функціональний (для розкриття настроїв різних верств суспільства); емпіричного аналізу (для критики, упорядкування історичних фактів і явищ); історичний та логічний (вивчення процесу формування складу коаліції та можливостей її функціонування на різних етапах політичної боротьби); статистичний та кількісного аналізу (врахування кількісних показників складу політичних партій, чисельності їх представників в органах влади різних рівнів, демографічних показників населення південноукраїнського регіону); актуалізації (для обґрунтування власних припущень і гіпотез).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у комплексному висвітленні недостатньо вивчених, а інколи взагалі не досліджених істориками проблем регіональних аспектів формування, діяльності й розпаду коаліції лівих соціалістичних партій на Півдні України у 1917 - першій половині 1920-х рр. На підставі документальних матеріалів центральних державних архівів України, державних архівів південних областей України та державного архіву Служби безпеки України досліджено й проаналізовано процеси еволюції відносин між лівими соціалістичними партіями, їхні взаємини з більшовицькою партією, шляхи, форми та методи спільної боротьби проти окупаційних режимів у період громадянської війни, а пізніше - їх співпраці у місцевих органах влади. Значну увагу приділено відображенню комплексу організаційних та ідеологічних заходів, спрямованих на усунення з політичної арени різних опозиційних до більшовицької партії політичних сил і рухів. Доведено, що аналізовані процеси налагодження співпраці з опозиційними партіями носили для більшовиків не випадковий характер, обумовлений ситуаційними чинниками, а випливали з їх розгорнутої програми, яка методично і послідовно проводилась в життя. Дисертаційне дослідження вперше вводить у науковий обіг значний масив раніше не опублікованих архівних документів.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані при написанні навчальних посібників і підручників з історії України, у краєзнавчих студіях, при підготовці лекційних курсів з історії України, історичного краєзнавства, для ознайомлення широкої аудиторії з маловідомими сторінками історії України. Висновки допоможуть в осмисленні подій, що сьогодні відбуваються в процесі створення демократичного суспільства та широких політичних коаліцій в Україні.

Особистий внесок здобувача у працях, опублікованих у співавторстві, складає: з З.Ф. Хомутовою - 60%, з С.Д. Місержі - 80%, з О.В. Гонтарем - 50%.

Апробація результатів дослідження відбувалася у формі виступів та доповідей на дев'яти міжнародних, всеукраїнських та регіональних наукових конференціях: Другій обласній історико-краєзнавчій науково-практичній конференції, присвяченій 200-річчю заснування Одеси та 25-річчю створення Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (Одеса, 1991); Республіканській науково-практичній конференції «Формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, соціального і гуманістичного мислення у студентів» (Одеса, 1992); Шостій Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства (Луцьк, 1993); Республіканській науково-практичній конференції «Формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, соціального та гуманістичного мислення у студентів у позанавчальний час» (Одеса, 1993); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Одесі-200» (Одеса, 1994); Міжнародній науковій конференції «Українська національна ідея: минуле, сучасне, майбутнє» (Одеса, 1995); Міжнародній науково-практичній конференції «Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні» (Одеса, 1996); Міжнародній науковій конференції «Відродження української державності: проблеми історії та культури» (Одеса, 1996); ІІ-ій науковій конференції «Революції в Україні у ХХ - ХХІ століттях: співзвуччя епох» (Одеса, 2006).

Публікації. Результати дослідження відображені у 13 працях, опублікованих у наукових журналах, збірках, матеріалах наукових конференцій, в тому числі чотири - у фахових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 260 сторінок, з них основного тексту - 194 сторінки, список використаних джерел налічує 612 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано об'єкт, предмет, мету і завдання роботи, окреслено хронологічні й територіальні межі, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, рівень апробації та структуру дисертаційного дослідження.

Перший розділ «Стан наукової розробки проблеми, характеристика джерел та методологічна база дослідження» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» проведено аналіз наукових досліджень, який дозволив зробити висновок, що історію вивчення коаліції лівих соціалістичних партій на Півдні України у період становлення компартійної системи (1917 - 1925 рр.) за хронологічним принципом можна умовно поділити на чотири основні етапи: 1) початок 20-х - початок 30-х рр. ХХ ст.; 2) середина 30-х років ХХ ст. - перша половина 50-х рр. ХХ ст., 3) друга половина 50-х - кінець 80-х рр. ХХ ст.; 4) з початку 90-х рр. ХХ ст. - до теперішнього часу.

Впродовж 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. історіографія проблеми тільки закладалася. Існувало дві концепції в оцінці діяльності політичних партій в Україні: 1) представлена працями діячів українського національно-визвольного руху - М. Грушевського, В. Винниченка, Д. Дорошенка, П. Христюка та інших; 2) представлена роботами радянських партійно-державних діячів, істориків більшовицької партії та партійних публіцистів ? О. Гермайзе, М. Равич-Черкаського, М. Попова, М. Рафеса, М. Яворського, І. Вардіна, С. Диманштейна, Д. Ерде, М. Покровського та інших. Паралельно виходили друком роботи зарубіжних та діаспорних істориків, що мали чітко визначену антикомуністичну орієнтацію.

З початку 1930-х років з утвердженням в Україні однопартійної системи та встановленням в СРСР тоталітарного режиму, вивчення історії інших партій, крім більшовицької, припинилося.

Наукові роботи другої половини 1950-х - 1960-х рр. мали як помітні позитивні фактори, так і значні недоліки. Важливу роль у дослідженні цієї проблематики відіграли роботи К. Гусєва, В. Рубана, Л. Спіріна, які розробили концепцію «банкрутства», краху всіх опозиційних політичних партій і закономірної перемоги партії більшовиків. Феномену «лівого блоку» стосувалися роботи О. Лихолата та І. Трифонова, а дослідження еволюції націонал-комуністичних і прокомуністичних партій та проблеми їх ліквідації здійснили В. Чирко, І. Курас, В. Сарбей. У 70-х - 80-х рр. ХХ ст. продовжувала формуватися документальна й аналітична база для подальших наукових розробок. Однією з тем історичних досліджень стала боротьба радянського режиму проти внутрішньої опозиції і так званої «ворожої» ідеології. У роботах істориків П. Білого, Є. Бойка, Д. Голенкова, В. Злобіної, О. Кучера, Ю. Мухачова, С. Федюкіна, О. Гонтаря, М. Раковського, С. Цвілюка, Ю. Шестака, Р. Вєтрова, Б. Корольова та інших розглядаються проблеми взаємодії та взаємної ворожнечі, що об'єднували та роз'єднували партії соціалістичного спрямування в Україні 1917 - початку 1920-х рр.

Нову тематику - дослідження історії боротьби опозиційних партій ? започаткували у цей період в діаспорі І. Майстренко, В. Гришко, В. Плющ, М. Стахів, П. Феденко, Т. Гунчак.

На рубежі 1980-1990-х рр. почався якісно новий етап вивчення проблем коаліційної діяльності «лівого блоку» та встановлення компартійної системи в Україні. Історики переглянули питання, які раніше вивчалися в межах партійної ідеології; відбувся розрив із минулими радянськими концепціями та традиціями висвітлення історії суспільних верств, суттєве переосмислення усіх складових соціально-політичної історії. Взаємодію партій соціалістичного напрямку в Україні розглядали в своїх працях історики С. Кульчицький, Ю. Шаповал, О. Любовець, О. Найман, О. Голікова, О. Висоцький, В. Гусєв. Роботи С. Кокіна, О. Мовчан, Р. Вєтрова, М. Боровика, В. Ченцова, В. Іваненка, А. Голуба, Р. Подкура, О. Бриндака присвячені висвітленню еволюції соціалістичних партій в Україні і проблемі їх зникнення. Історики у своїх дисертаціях та статтях намагалися висвітлити передумови, форми та методи формування монопартійної системи в Україні у 1917 - першій половині 1920-х рр. та діяльність окремих політичних партій і груп (О. Єфименко, О. Козак, С. Білошицький, Я. Остапенко, В. Огієнко, С. Зборець, Б. Лебедєва, К. Познанська, В. Савченко, В. Бойко, Т. Бевз, О. Бобина, О. Піскорський, Д. Яневський).

Серед найновіших надбань сучасної російської історіографії необхідно відзначити роботи В. Г. Кічеєва, Я. В. Леонтьєва, А. В. Тюкової, С. Меганова, О. Суслова, Є. Гімпельсона, Ю. Лукіна. З представників західної історіографії назвемо Р. Конквеста, Е. Карра, М. Куракамі, Ф. Пігідо, Дж. Мейса, М. Прокопа, А. Граціозі.

Отже, незважаючи на значну кількість публікацій з історії взаємодії соціалістичних партій в Україні у 1917 - на початку 1920-х рр., історія еволюції коаліції лівих соціалістичних партій на Півдні України до цього часу практично залишалася поза увагою дослідників. Питання ґенези коаліції не стали об'єктом системного і комплексного розгляду, а відтак потребують спеціального дослідження.

Підрозділ 1.2. «Джерельна база дослідження». Джерельну базу дослідження склали як архівні документи, так і опубліковані матеріали, що представляють різні види історичних джерел. Умовно їх можна поділити на такі п'ять груп: 1) документи і матеріали архівних фондів; 2) опубліковані збірники, що містять документи і матеріали керівних органів влади, партій; 3) опубліковані програмові і довідкові матеріали політичних партій; 4) мемуари та спогади безпосередніх учасників подій; 5) публікації тогочасних періодичних видань.

Основою дисертаційного дослідження є архівні джерела, що допомагають з'ясувати сутність суспільно-політичних процесів і на новому фактичному матеріалі реалізувати основні завдання роботи. Значну кількість джерельних документів дисертанткою було вперше введено до наукового обігу. Загалом у процесі роботи опрацьовано понад 160 архівних справ із більш як 20 архівних фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного архіву Одеської області, Державного архіву Миколаївської області, Державного архіву Херсонської області, а також Галузевого державного архіву Служби безпеки України й архіву управління Служби безпеки України в Одеській області. Зокрема, це фонди окремих партій, органів влади різних рівнів, особисті фонди діячів українського національно-визвольного руху, архівно-слідчі справи репресованих.

Архівні матеріали доповнені низкою документальних видань, а також синтезом мемуаристики і тогочасної преси. Документи і матеріали з опублікованих збірників містять дані про генезис, програми та діяльність українських політичних партій. Статистичні матеріали представлені збірками, котрі виходили з нагоди ювілейних свят, а також річними звітами органів влади. В дисертації використані опубліковані документальні архівні джерела, зокрема збірки матеріалів і документів регіональних архівів, надруковані в радянські часи до чергових роковин революції, зведення ЧК-ДПУ, видані у 1990-х рр., та публікації джерел у виданні «З архівів ВУЧК - ГПУ - НКВД - КГБ».

Отже, наявна джерельна база відкрила можливість для реалізації поставлених завдань, надала відповідну аргументацію висловлених в дисертації положень і висновків.

У підрозділі 1.3. «Теоретико-методологічна база дослідження» висвітлюються теоретико-методологічні засади праці, визначені принципи і методи наукового пізнання, використані дисертанткою для досягнення поставленої в роботі мети.

Другий розділ «Діяльність «лівого блоку» соціалістичних партій на Півдні України під час боротьби за владу (кінець 1917 - кінець 1919 рр.)» складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Лівий блок» у період українсько-більшовицького протистояння (жовтень 1917 - березень 1918 рр.)» доведено, що у зазначений період саме завдяки тактиці «лівого блоку» більшовики змогли захопити та утримати владу в регіоні. На засадах офіційно неоголошеного принципу «лівого блоку» формувалася влада у більшості міст Херсонської губернії до початку березня 1918 р. Однак після окупації України німецькими та австро-угорськими військами, «лівий блок» ослаб і фактично розпався, з причин не тільки внутрішніх, але й зовнішніх.

У підрозділі 2.2. «Лівий блок» у повстанській та підпільній боротьбі проти гетьманської влади, австро-німецьких, антантівських та білогвардійських інтервентів (квітень 1918 - квітень 1919 рр.)» визначено, що у часи австро-німецької окупації та інтервенції країн Антанти знову актуальними стали ідеї формування опозиційного революційного блоку «лівих сил». Це реалізовувалося на місцевому рівні, незважаючи на вказівки партійних центрів соціалістичних партій та ЦК КП(б)У. Тактичні тимчасові союзи у різних формах утворювалися як у революційному повстансько-партизанському середовищі, так і у сфері легальної міжпартійної, радянської, профспілкової та пропагандистської діяльності на Півдні України. Восени 1918 р. місцеві більшовики Півдня України, і навіть керівництво радянської України та Червоної армії йшли на формування «лівого блоку», об'єднуючи всі повстанські революційні сили. Цей час революційного ентузіазму об'єднав більшовиків та українських повстанських ватажків анархістського, боротьбистського, лівоесерівського спрямування (Н. Григор'єва, С. Заболотного, Н. Махна, М. Грудницького, Н. Зеленого та інших) у єдиний військовий союз «лівих сил». Повстанські отамани вимагали реального затвердження «лівого блоку», однак більшовицьке керівництво України намагалося переграти своїх політичних союзників та, використавши їхній політичний та військовий потенціал, не допустити до будь-яких важелів влади. коаліція соціалістичний партія репресія

У підрозділі 2.3. «Лівий блок» під час другого періоду радянської влади (квітень 1919 - серпень 1919 рр.)» стверджується, що перемогу радянської влади на Півдні України у першій половині 1919 р. забезпечували не тільки повстанські загони та більшовицькі підпільні структури, але й численне підпілля та бойові дружини боротьбистів, лівих есерів-борьбистів, анархістів, меншовиків-інтернаціоналістів та лівих єврейських соціалістів. Переважна більшість представників лівих угрупувань, незважаючи на репресії більшовицької влади, ще вважала, що є можливість домовитися не тільки про спільну боротьбу проти «ворогів революції», але й про розподіл влади та політичних впливів. Більшовики ще не могли повністю узурпувати владу з причини гострого браку кваліфікованих кадрів. У 1919 р. вони продовжували використовувати своїх лівих союзників, які, незважаючи на ошуканство з їх боку та взаємну недовіру, не залишали надії на реалізацію в Україні ідеї коаліції соціалістичних партій - «лівого блоку». Своєрідним рубежем у його еволюції на Півдні України стали повстання отамана Н. Григор'єва та Н. Махна. Починаючи із середини червня 1919 р., більшовики почали розривати союзи із лівими партіями та організаціями, якщо ці союзи не були конче потрібні їм для боротьби проти інтервентів.

У підрозділі 2.4. «Випробування «лівого блоку» в умовах підпілля та повстанського руху проти денікінського режиму» доведено, що за часів білогвардійського режиму генерала Денікіна на Півдні України більшовики знову вдалися до тактики «лівого блоку», до якого залучалися боротьбисти, борьбисти та меншовики-інтернаціоналісти. Ця тактика знайшла відображення в грудні 1919 р. у формуванні об'єднаних ревкомів, спільному повстанському русі та підпільній боротьбі. Це була зовсім інша стратегія, у порівнянні із внутрішньою політикою РКП(б) на території РСФРР, де відкидалася навіть думка про співпрацю із «дрібнобуржуазними» партіями. В той же час, місцеві більшовики намагалися уникати союзів із анархістами, лівими есерами-активістами, «петлюрівським» підпіллям та «лівими» отаманами «петлюрівського спрямування».

Третій розділ «Співробітництво соціалістичних партій та криза ідеї «лівого блоку» на Півдні України в 1920 році» складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. «Участь лівих соціалістичних партій в діяльності місцевих органів влади на Півдні України в 1920 р.» показано, що в 1920 р. ліві соціалістичні партії блокувалися з більшовиками в ревкомах та виконкомах рад Півдня України, де їх представники займали численні посади. Однак, непорозуміння і конфлікти між лівими партіями та більшовиками заважали плідній коаліційній роботі. Головною причиною напружених відносин між союзними партіями було небажання більшовиків шукати компроміси, а також її нетерпимість до будь-яких інших, крім власних, політичних поглядів. У січні-квітні 1920 р. на Півдні України більшовики ще проявляли певну толерантність щодо партій боротьбистів і борьбистів та окремих лівих представників революційного підпілля та долучали їх до процесу відновлення радянської влади, бо ще потребували політичної підтримки цих партій.

У підрозділі 3.2. «Вибори до місцевих рад Півдня УСРР і тактика партій «лівого блоку» визначено, що керівники лівих соціалістичних партій уклали угоди про співробітництво партій під час підготовки та проведення виборів до рад на Півдні України. Одразу після виборів у квітні-травні 1920 р., коли з'ясувалося, що певна частина населення (біля третини виборців ? осіб, допущених до виборів) підтримує інші «дрібнобуржуазні» партії, КП(б)У почала брутально позбавлятися від небажаних депутатів рад, ревкомів та профспілкових центрів.

При підтримці борьбистів, боротьбистів, анархістів та лівих Бундівців, більшовики виключили із рад представників партій меншовиків та есерів. Подібні «чистки» стали невід'ємним елементом у формуванні тоталітарної системи. Видалення з органів влади окремих депутатів було грубим порушенням прав виборців. Тому, на думку автора, можна говорити про певну долю відповідальності партій «лівого блоку» у справі ліквідації представницької системи і вільного волевиявлення трудящих в Україні на початку 1920-х рр.

Четвертий розділ «Перемога більшовиків і капітуляція лівих соціалістичних партій на Півдні України» складається з двох підрозділів.

Підрозділ 4.1. «Самоліквідація» українських націонал-комуністичних партій та поява «неприєднаних» партійних угрупувань» розкриває цілеспрямовану політику більшовиків на ліквідацію партій «лівого блоку». Перемігши армію Денікіна, більшовики вже не хотіли терпіти не тільки політичних опонентів, але й вчорашніх, хоча і вимушених, союзників, які в цілому стояли на радянській платформі, підтримували їх у базових постулатах комуністичної доктрини, але насмілювалися мати власну точку зору на внутрішню політку в країні. Внаслідок цілеспрямованої політики більшовиків на знищення партій «лівого блоку» партії боротьбистів і борьбистів були примусово підведені до так званого «саморозпуску», а фактично ліквідовані більшовиками. На Півдні України ці партії мали багатьох прихильників і, навіть після свого «саморозпуску», зберегли значну частину «неприєднаних» представників, які намагалися протидіяти рішенням ЦК партій боротьбистів та борьбистів і відстоювали право на самостійне існування. Більшовики дозволили утворення УКП, розраховуючи, що вона згодом позбудеться своїх національних поглядів та увійде до КП(б)У. Однак УКП піддавала критиці офіційний курс правлячої КП(б)У, котрий на думку укапістів, не відповідав національним інтересам України. Більшовики вирішили справу ліквідації УКП за допомогою Комінтерну, який прийняв рішення про розпуск цієї партії. Це дає підстави говорити не про самоліквідацію УКП на її IV з'їзді (1-4 березня 1925 р.), а про її ліквідацію більшовиками.

У підрозділі 4.2. «Остаточний крах ідеї «лівого блоку» та утвердження однопартійної системи» доведено, що до червня 1921 р., коли на Півдні УСРР почала реалізовуватись нова економічна політика, проблема союзних лівих партій та їхньої участі у владі була фактично «знятою». Більшовицька влада поставила поза законом всі політичні угрупування, які не пішли на «саморозпуск». Будь-який доступ до виборів у ради всіх рівнів, преси, профспілкового, робітничого і селянського рухів був перекритий для колишніх союзників із соціалістичного табору. Не забороняючи на законодавчому рівні участь у політичному житті та існування політичних свобод, диктатура більшовиків своєю практикою доводила неможливість навіть партіям лівого соціалістичного спрямування легально існувати у радянських республіках. 1925 рік став історичним рубіконом, за яким вже проглядався початок «нової ери» - часів одноосібної диктатури, масових репресій, фізичного винищення всіх колишніх реальних або потенційних противників ленінської партії та, навіть, її недавніх союзників.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито підсумки дослідження і здійснено їх узагальнення.

Історичний досвід коаліції лівих соціалістичних партій є актуальним у наш час гострої політичної боротьби та утворення різних партійних союзів. Досвід створення «лівого блоку» був започаткований ще у часи боротьби проти царату та довів свою доцільність в період революцій 1917 року.

Завдяки цьому союзу більшовицька влада тимчасово затвердилася в Україні у січні 1918 р., поділяючи частину владних повноважень з партією лівих есерів та організаціями анархістів. Різне ставлення до диктатури пролетаріату, селянського питання та Брестського миру вже у березні-квітні 1918 р. поставило під сумнів можливість існування такого союзу.

За часів окупації України військами Німеччини та Австро-Угорщини, більшовики Півдня України були вимушені займати певне опосередковане місце серед соціалістичних партій. Нова революційна ситуація в Україні восени 1918 р. підштовхнула різні політичні сили до пошуків союзу у боротьбі проти інтервентів та гетьманського режиму. Загальне повстання в Україні створювало ґрунт для відновлення широкої діяльності «лівого блоку». Однак більшовики не пішли на союз із «дрібнобуржуазними партіями» УПСР та УСДРП, а перейшли до бойових союзів тільки з лівими есерами та анархістами. На Півдні України «лівий блок» гартувався у боротьбі зі спільним ворогом - інтервентами Антанти та «білими» режимами. Для досягнення своїх цілей більшовики йшли на «технічні» контакти з лівими меншовиками та бундівцями.

Другий період радянської влади на Півдні України (квітень-серпень 1919 р.) виявив тенденції до згортання співпраці із соціалістами, бо більшовикам вже не потрібна була їх збройна допомога. У серпні-жовтні 1919 р., коли в Україні встановився денікінський режим, більшовики уклали тактичні тимчасові союзи з лівими соціалістичними партіями, що допомогло їм здобути чергову перемогу і знову прийти до влади.

В роботі місцевих органів влади на Півдні України у першій половині 1920 р. взяли участь соціалістичні партії лівого напрямку. Шукаючи політичних союзників, на електорат яких можна було б опиратися у боротьбі за владу, більшовики підписали угоди із партіями боротьбистів-комуністів та лівих есерів-борьбистів про спільну роботу в органах влади. В 1920 р. їх представники займали численні посади в ревкомах та радах Півдня України. Однак, коаліція більшовиків із лівими соціалістичними партіями в місцевих органах влади була недовгою і малоплідною. Цьому союзу заважали суттєві програмні, теоретичні та практичні розбіжності. Для більшовиків цей союз був тільки тимчасовим тактичним заходом, певним етапом на шляху до досягнення основної мети - встановлення своєї необмеженої диктаторської влади. Більшовики допускали представників лівих соціалістичних партій до участі в роботі органів влади тільки на період, коли потребували допомоги союзників для одержання підтримки більшості населення. Коли ж необхідність в цьому відпала, не бажаючи більше терпіти незгідних з їх політикою, вони позбавляли своїх колишніх союзників права участі в роботі органів влади.

Політика ліквідації політичних опонентів полягала у витісненні з органів влади членів всіх інших партій: спочатку меншовиків і есерів (часто за допомогою союзних партій борьбистів, боротьбистів, анархістів), а пізніше і самих колишніх союзників - партій «лівого блоку», не опозиційних, але водночас вкрай незручних для правлячої партії через свою самостійність і власне розуміння основних завдань державотворення. Наступним закономірним етапом процесу формування компартійної системи в Україні стало повне знищення цих партій та поглинення їх лівих фракцій більшовицькою партією.

Ідея коаліції лівих соціалістичних партій впродовж 1917 - першої половини 1920-х рр. еволюціонувала і видозмінювалася в залежності від особливостей воєнно-політичної ситуації і диференціації сил на території Півдня України. Реалії політичного життя диктували необхідність використання тактики «лівого блоку», формували його конфігурацію і завдання. Головним стрижнем таких міжпартійних союзів виступала партія більшовиків, яка послідовно відстоювала ідею повної концентрації влади у своїх руках. Шляхом тактичних, досить часто ситуативних союзів з іншими лівими партіями КП(б)У торувала собі шлях до влади. Можливість ефективної коаліційної роботи лівих політичних сил була втрачена внаслідок цілеспрямованої жорсткої політики більшовиків на однопартійність і диктатуру своєї партії. Інша причина розпаду коаліції лівих партій, як і самих цих партій, - їхня організаційна неоднорідність, внутрішні конфлікти та розколи, нехтування ними принципами демократії. Остаточний прихід більшовиків до влади, формування ними компартійної системи й повного, всеохоплюючого контролю над суспільством стали можливими саме завдяки реалізації ідеї створення коаліції лівих соціалістичних сил, яка значно полегшила цей процес, а інколи мала й вирішальне значення для успіху більшовиків під час подій революції, громадянської війни й переходу до мирного будівництва. Аналіз розглянутих у дисертаційному дослідженні явищ на прикладі південноукраїнського регіону орієнтує на врахування як позитивних, так і негативних аспектів історії політичної боротьби.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Войтович А.Е. До питання про участь політичних партій в діяльності місцевих органів влади на Півдні України в 1920 році / А.Е. Войтович // Записки історичного факультету / Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова. - Одеса, 1996. - Вип. 2. - С. 86-96.

2. Войтович А.Е. Участь лівих політичних партій в діяльності місцевих органів влади на Півдні України в 1920 р. / А.Е. Войтович // Проблеми історії України. Факти, судження, пошуки : міжвідомчий зб. наук. праць. - К., 2005. - С. 59-79.

3. Войтович А.Е. Останні спроби компромісу: соціалістичні партії і вибори до рад в Україні у першій половині 20-х рр. ХХ ст. (на матеріалах Півдня України) / А.Е. Войтович // Перспективи : науковий журнал. - Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. - Одеса, 2005. - Вип. 4 (32). - С. 15-21.

4. Войтович А.Е. Знищення чи самоліквідація? До питання про долю партії УКП(боротьбистів) на півдні України в 1920 р. / А.Е. Войтович // Науковий вісник / Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. - Науки: економіка, політологія, історія. - Одеса, 2009. - № 21 (99). - С. 217-232.

5. Войтович А.Е. Ідея національного державотворення в програмах українських політичних партій в 1917-1918 рр. / А.Е. Войтович // Українська національна ідея : минуле, сучасне, майбутнє : міжнар. наук. конф., Одеса, 21-25 листоп. 1995 р. : матеріали доп. - Одеса, 1995. - С. 65-67.

6. Войтович А.Е. Українські соціалістичні партії про проблему державності України (1920 р.) / А.Е. Войтович // Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - Одеса, 1996. - Ч. ІІІ. Політичні процеси в Україні: історія та сучасність. - С. 89-91.

7. Войтович А.Е. Проблема української державності під час національно-визвольних змагань у дослідженнях Михайла Френкіна / А.Е. Войтович // Матеріали міжнар. наук. конф. [«Відродження української державності : проблеми історії та культури»], (Одеса, 13-16 трав. 1996 р.). - Одеса, 1996. - Ч. 1. - С. 78-79.

8. Войтович А.Е. Формування «лівого блоку» політичних партій в Одесі у лютому 1920 р. / А.Е. Войтович // Матеріали ІІ наук. конф. [«Революції в Україні у ХХ - ХХІ століттях: cпівзвуччя епох»], (6 жовт. 2006 р.). - Одеса, 2006. - С. 101-106.

9. Войтович А.Э. К вопросу о роли Советов солдатских депутатов в Одессе / А.Э. Войтович // Тезисы второй областной историко-краеведческой научно-практической конференции, посвященной 200-летию основания Одессы и 25-летию создания Украинского общества охраны памятников истории и культуры. - Одесса, 1991. - С. 239-240.

10. Войтович А.Э. История политических партий Украины 1917-1920 гг. и формирование гуманистических, демократических ценностных ориентаций у студентов / А.Э. Войтович, З.Ф. Хомутова // Формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, соціального і гуманістичного мислення у студентів : республіканська наук.-практ. конф., Одеса, жовтень 1992 р. : тези доп. - К., 1992. - С. 92-93.

11. Войтович А.Е. Вивчення історії політичних партій України періоду революції та громадянської війни на засіданнях історичного гуртка / А.Е. Войтович, С.Д. Місержі // Формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, соціального та гуманістичного мислення у студентів у позанавчальний час : республіканська наук.-практ. конф., Одеса, вересень 1993 р. : тези доп. - К., 1993. - С. 267-270.

12. Войтович А.Е. До питання про склад та міжпартійну боротьбу в Одеській Раді робітничих депутатів в 1917 р. / А.Е. Войтович // Шоста Всеукраїнська наукова конференція з історичного краєзнавства, Луцьк, вересень-жовтень 1993 р. : тези доп. - Луцьк, 1993. - С. 139-140.

13. Войтович А.Е. Вибори до Одеської ради в 20-ті роки / А.Е. Войтович, О.В. Гонтар // Одесі-200 : тези доп. міжнар. наук.-теор. конф., 6-8 вер. 1994 р. - Одеса, 1994. - Ч. 1. - С. 76-78.

АНОТАЦІЇ

Войтович А.Е. Коаліція лівих соціалістичних партій на Півдні України у період становлення компартійної системи (1917 - 1925 рр.): ідея та реалізація. ? Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова. - Одеса, 2011.

У дисертації здійснено комплексний розгляд проблем формування й діяльності коаліції лівих соціалістичних партій на Півдні України у період становлення компартійної системи (1917 - 1925 рр.). Визначено, що ідея т.зв. «лівого блоку» еволюціонувала і видозмінювалася в залежності від особливостей воєнно-політичної ситуації і диференціації сил на території Півдня України, які формували його конфігурацію і завдання. Робиться висновок, що стрижнем таких міжпартійних союзів виступала партія більшовиків. Шляхом тактичних, часто ситуативних союзів з іншими лівими партіями КП(б)У торувала собі шлях до влади, досягла встановлення компартійної системи й повного, всеохоплюючого контролю над суспільством.

Ключові слова: «лівий блок», коаліція, партії, КП(б)У, боротьбисти, борьбисти, ради, політична боротьба, однопартійність.

Войтович А.Э. Коалиция левых социалистических партий на Юге Украины в период становления компартийной системы (1917 - 1925 гг.): идея и реализация. ? Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова. - Одесса, 2011.

В диссертации впервые в отечественной истории проведен комплексный анализ проблем формирования и деятельности коалиции левых социалистических партий на Юге Украины в период становления компартийной системы (1917 - 1925 гг.). В работе доказано, что идея «левого блока» эволюционировала и видоизменялась в зависимости от особенностей военно-политической ситуации и дифференциации сил на территории Юга Украины. Реалии быстроменяющейся политической обстановки формировали его конфигурацию и задания. Сделан вывод, что стержнем межпартийных союзов выступала партия большевиков. Хотя большевики имели целью установление диктатуры своей партии, им все же приходилось опираться в борьбе за власть на союзы с другими партиями левого направления. При этом для них был очевиден тактический и временный характер таких союзов. Определено, что именно благодаря «левому блоку» большевики сумели временно утвердить свою власть в Украине в январе 1918 г. В период оккупации Украины войсками Германии и Австро-Венгрии большевикам приходилось маневрировать между партиями левых эсеров, анархистов, «независимых» социал-демократов, РСДРП(м), ПСР, Бундом, Поалей-Ционом и др. Благодаря коалиции левых партий удалось ликвидировать деникинский белогвардейский режим на территории юга Украины в начале 1920 г. Социалистические партии левого направления, главным образом левые эсеры-борьбисты и боротьбисты-коммунисты, приняли участие в выборах и работе местных органов власти на Юге Украины в первой половине 1920 г., где занимали многочисленные должности в ревкомах и исполкомах советов. С марта 1920 г. начался процесс «самоликвидации», а фактически ликвидации большевиками, левых социалистических партий на Юге Украины и переход части их членов в КП(б)У. Внутренние конфликты и расколы также были причиной развала партий, что привело к окончательному краху идеи «левого блока». В дальнейшем, большевики использовали кадровый потенциал ликвидированных партий. Но постепенно практически все выходцы из других партий в КП(б)У были подвержены преследованиям, «чисткам», репрессиям.

Ключевые слова: «левый блок», коалиция, партии, КП(б)У, боротьбисты, борьбисты, советы, политическая борьба, однопартийность.

Voitovych А.E. Coalition of the Left Socialist Parties in the South of Ukraine during the Period of Foundation of the Comparty System (1917-1925): Idea and Realization. ? Маnuscript.

Dissertation for the Candidate of Historical Sciences degree on the speciality 07.00.01 - history of Ukraine. - Odessa I.I. Mechnikov National University. - Odessa, 2011.

Problems of formation and functioning of coalition of the left socialist parties in the South of Ukraine during the period of foundation of the comparty system (1917 - 1925) are analyzed in the dissertation. The research proves that the idea of "left alliance" was altering accordingly to the political and war situation while differentiation of political powers in the South of Ukraine formed its configuration and tasks. The conclusion was drawn, that the core of that political coalition was the Bolshevik party, whose goal was concentration of unlimited power in its hands. Using tactical, often situational alliances with left socialist parties, it came to power, formed comparty system and obtained total control over the society.

Key words: “left alliance”, coalition, socialist parties, Bolshevik party, Borotbists, Borbists, Soviets, political struggle, one-party system.

Размещено на Allbest.ru