Розвиток видавничої справи України в 1990-2010 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

«Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

07.00.01 -- Історія України

УДК 94(477) [1990/2010]

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Розвиток видавничої справи

України в 1990-2010 рр.

Шпак Віктор Іванович

Переяслав-Хмельницький 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України і культурології Київського славістичного університету.

Науковий керівник -доктор історичних наук, кандидат економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Кульчицький Станіслав Владиславович Інститут історії України НАН України, завідувач відділу.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Шевчук Василь Петрович, Національний університет оборони України, головний науковий співробітник науково-організаційного центру;

кандидат історичних наук Крайній Костянтин Костянтинович Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, начальник науково-видавничого та інформаційного відділу.

Захист відбудеться 10 червня 2011 року об 11 год. 00 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.053.01 у ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» за адресою: 08401 Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, конференц-зал В.О. Сухомлинського.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» за адресою: 08401 Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30.

Автореферат розіслано 7 травня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О. Ф. Глоба

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

видавничий історіографія інформаційний

Актуальність теми. Видавнича справа будь-якої країни є об'єктивною складовою та невід'ємним атрибутом її повноцінного функціонування. Не виняток і Україна, яка переживає період формування демократичної політичної культури і кардинальних економічних перетворень. Ці процеси позначаються на еволюції національної видавничої справи, яка кореспондується з парадигмою політико-владних відносин, політичною системою, устроєм суспільства та завданнями, які вона реалізує. Перехід до сучасного інформаційного ладу і нової системи соціальних відносин є складним й суперечливим. Не так просто відмовитись від заідеологізованих нашарувань недавнього минулого і зберегти свої засадничі принципи в умовах боротьби за створення нової демократичної політичної культури.

Роль друкованого слова у розбудові незалежної України має вирішальне значення. Воно формує суспільно-політичну думку, впливає на ментальність українського народу, його духовне життя та відродження історичних традицій, на розвиток економіки.

Видавнича справа України за два останні десятиліття зазнала значних змін. Суттєво змінився інформаційний ринок. На додаток до радіо і телебачення все потужнішу роль почав відігравати Інтернет. Видавнича продукція набула функціонального значення і стала товаром. Розвиток галузі відбувається на тлі серйозної конкурентної боротьби, перш за все з іноземним видавничим продуктом. Дедалі гострішими стають економічні проблеми видавничих підприємств. Скоротилися кількісні та знизилися якісні показники випущеної друкованої продукції, зростає собівартість видань, зменшується купівельна спроможність населення, слабшає інтерес до читання. В особливо критичному стані опинилася україномовна література.

Ситуація вимагає ретельного дослідження видавничої справи. Треба усвідомити її реальний стан та процеси, що відбуваються в ній, з'ясувати, в які періоди та за яких умов відбувалися позитивні або негативні зрушення в галузі, осмислити ці тенденції, запропонувати кроки, які мають зробити держава і суспільство, щоб забезпечити не тільки культурні, наукові чи навчальні потреби громадян, але й розуміння ними національної ідеї як основи формування та захисту інформаційного простору країни, складової незалежності держави.

Окремі аспекти зазначених проблем досліджувалися вітчизняними науковцями, зокрема: Ю. Алексєєвим, О. Афоніним, В. Бебиком, Ю. Бондарем, Б. Дурняком, В. Здоровегою, В. Івановим, В. Карпенком, Н. Коноваленко, К. Крайнім, I. Крупським, С. Кульчицьким, В. Лизанчуком, І. Михайлиним, А. Москаленком, Б. Потятиником, В. Різуном, М. Романюком, Ф. Рудичем, М. Сенченком, В. Теремком, М. Тимошиком, А. Чічановським, В. Шевчуком, В. Шкляром та іншими.

Аналіз наявних досліджень дає підстави і основу для пошуку нових підходів і рішень у вивченні розвитку медійного середовища, книговидавничої справи, національного інформаційного простору.

Необхідність розробки обраної теми посилюється також й відсутністю у вітчизняній науці спеціального дослідження, яке б містило комплексний системний аналіз видавничої справи, поєднувало всі взаємозалежні складові видавничого процесу. Саме це й обумовило тему, мету і завдання даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової дослідної програми кафедри історії України і культурології Київського славістичного університету «Слов'янська культура у цивілізаційних процесах становлення глобального світу». Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Київського славістичного університету (протокол № 2 від 30 вересня 2010 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є історичний аналіз становлення та розвитку видавничої справи незалежної України, її періодизація, узагальнення теоретичних положень і розробка практичних заходів з підвищення ефективності функціонування видавничо-поліграфічного комплексу, системи поширення видань в контексті єдності трьох основних його складових: частки національного інформаційного простору; інструменту формування культурно-духовних цінностей та різновиду підприємницької діяльності.

Для досягнення поставленої мети у дисертації визначенні такі завдання:

– дослідити історіографію видавничої справи та визначити характерні періоди її розвитку;

– проаналізувати джерельну базу щодо досліджуваної теми для узагальнення наукової думки та створення основи для подальшої наукової роботи;

– окреслити здобутки і прогалини у законодавчому забезпеченні видавничої справи; встановити наслідки такої політики;

– з'ясувати вплив на галузь соціально-економічних перетворень пострадянського часу та техніко-технологічної революції, пов'язаної з запровадженням комп'ютерних систем та мереж;

– проаналізувати кадровий склад видавничої галузі, етапи його формування та систему підготовки;

– дослідити роль і місце видавничої продукції на етапі переходу до інформаційного суспільства; виявити головні тенденції, які відбулися за досліджуваний період;

– проаналізувати виробництво і збут видавничої продукції в її кількісному і якісному вимірі, тематичному, мовному і регіональному аспектах в хронологічній послідовності досліджуваного періоду; з'ясувати причини кризової ситуації, що склалася в українській видавничій справі;

– проаналізувати особливості практичної участі видавничої продукції у процесах формування демократичної політичної культури, забезпечення інформаційних прав, свободи слова;

– окреслити проблеми і завдання зміцнення та захисту національного інформаційного простору; сформулювати шляхи виходу галузі з кризи та перетворення видавничої справи на дієвий важіль задоволення духовно-культурних, науково-освітніх потреб суспільства; перетворення галузі в самодостатній потужний сектор економіки.

Об'єктом дослідження є видавнича справа як елемент інформаційної, духовно-культурної та економічної сфер суспільства.

Предметом дослідження є процеси розвитку та становлення національної видавничої справи, функціонування друкованих засобів масової інформації (ЗМІ), формування та реалізація державної політики у цій галузі, діяльність видавництв.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять головні принципи історизму та наукової об'єктивності, фундаментальні положення як вітчизняних, так і окремих зарубіжних історико-філософських, політичних концепцій стосовно закономірностей та певних специфічних особливостей розвитку і становлення видавничої справи.

Для досягнення завдань, зумовлених метою роботи було використано методи емпіричного та теоретичного дослідження. Системний метод дав змогу розглянути і проаналізувати становлення та еволюцію національної видавничої справи як цілісний складний процес. Елементи системно-структурного та типологічного методів було використано для розкриття функцій книжкової продукції, друкованих періодичних видань, для поділу видавництв на певні тематико-типологічні групи. Метод аналізу та синтезу, зокрема, застосовано для систематичного цілеспрямованого вивчення об'єкта, що дало можливість отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень, а також виявити тенденції та закономірності видавничої справи. Хронологічний та історико-порівняльний аналізи використовувалися при реконструкції історії розвитку видавничого процесу, зародження, формування та розвитку нової законодавчої бази тощо. За допомогою критико-конструктивного методу був здійснений аналіз сучасних інтерпретацій взаємовпливу видавничої продукції та політичної реальності. Для визначення характерних рис видавничих процесів використано описовий метод. За допомогою методів емпіричних досліджень, порівняно умови функціонування книговидання та ЗМІ за радянських часів та в досліджуваний період. Використовуючи статистичний метод, дисертант дослідив виробництво і збут видавничої продукції в її кількісному і якісному вимірі, тематичному, мовному і регіональному аспектах. За допомогою методів дослідження причинних зв'язків виявлено залежність стану національної видавничої справи від демократичності суспільства, впливу внутрішніх та зовнішніх чинників, глобальних процесів.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертації полягає у комплексному історичному аналізі проблем становлення та еволюції національної видавничої справи та її впливу на процес формування демократії та громадянського суспільства, задоволення культурно-духовних та науково-освітніх потреб суспільства, на економічне зростання країни; особистому внеску автора у розробку теоретичних засад видавничої діяльності, конкретних заходів щодо її стратегічної та тактичної розбудови. Зокрема,

вперше:

- на основі комплексного аналізу розглянуто головні (історичні, політичні, правові, соціальні, організаційні, економічні) засади становлення національної видавничої справи. Дисертант виходив з того, що повноцінне уявлення про стан справ та відповідний об'єктивний аналіз всіх процесів у видавничій сфері можна здійснити лише за умови системного аналізу цілісного видавничого комплексу, з обов'язковим урахуванням його економічних та управлінських складових, а також історичної традиції, ментальності українства;

– виокремлено найбільш проблемні точки видавничої справи України, обґрунтовано пропозиції й рекомендації стосовно вдосконалення механізму впливу книговидання та друкованих медіа на розвиток духовних засад суспільства, зміцнення його гуманітарної основи; захисту і розвитку національного інформаційного простору як елементу державності. Обґрунтовано свободу слова та законодавче забезпечення незалежності ЗМІ, як умову збереження і розбудови засобів масової інформації в якості реального посередника між владою і народом. Дисертант доводить, що демократичний вільний розвиток суспільства, забезпечення прав і свобод громадян, державна підтримка галузі є концептуально засадничими умовами повноцінного функціонування національної видавничої справи;

– досліджено і проілюстровано хронологічний розвиток приватної видавничої справи як різновиду підприємницької діяльності, організаційно-правові форми її організації, переваги і недоліки у порівнянні з державними утвореннями, основні проблеми та шляхи їх подолання. Дисертант доводить, що найбільш ефективними є видавничо-поліграфічні комплекси з повним видавничим циклом (від редакційно-видавничої роботи до реалізації продукції), а також малі видавничі підприємства, здатні за рахунок невеликих загально-видавничих витрат, виконувати роботи з малими накладами; обґрунтовує доцільність створення загальнонаціональної мережі реалізації видавничої продукції;

поглиблено:

- обґрунтування ролі й значення книговидавничої справи та ЗМІ у формуванні демократичної політичної культури як одного з факторів демократичних політичних реформ;

– аналітичне дослідження видавничої продукції в її кількісному, тематичному, мовному і регіональному аспектах;

– науковий аналіз наслідків і перспектив ринкової трансформації видавничої галузі, зокрема роздержавлення ЗМІ та приватизації видавничо-поліграфічних комплексів;

дістали подальшого розвитку:

- дослідження взаємодії засобів масової інформації і суб'єктів політичного процесу, владних інституцій у формуванні громадянського суспільства;

– аналіз особливостей впливу держави та громадських об'єднань на процеси, що відбуваються як в самій галузі, так і у взаєминах між нею та суспільством і владою.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони ґрунтовно показують роль і місце видавничої справи у національному інформаційному просторі, суспільному обігу, можуть використовуватися при дослідженні історії видавничої справи. Викладені в роботі висновки і рекомендації доведені до рівня конкретних практичних пропозицій. Вони формують передумови для подальшого розвитку та ефективного функціонування видавничої галузі країни. Напрацьовані матеріали можуть бути корисними при розробці дієвої національної програми, удосконалення політики інформаційної безпеки України, національного інформаційного законодавства. Отримані результати дисертаційного дослідження можуть бути також використані у науково-дослідній роботі - для подальших досліджень проблеми становлення та еволюції видавничої справи; у навчальному процесі - для розробки навчальних курсів з підготовки фахівців видавничої та інформаційної сфери, історії та політології; у практичній діяльності суб'єктів видавничої діяльності, широкій пропагандистській роботі.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до розробки практичних, теоретичних і методичних положень та рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності функціонування видавничої справи України. Авторові належить наукова ідея роботи, результати проведених аналізів функціонування галузі, вибір методів дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри історії України і культурології Київського славістичного університету. Окремі положення дисертаційного дослідження виносилися на розгляд кафедри журналістики Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова в процесі обговорення навчальних програм з видавничих дисциплін, висвітлювались у виступах на наукових конференціях: Міжнародній конференції «Суспільство: історія, сучасність, культура» (Київ, 23 лютого 2011 р.); V Всеукраїнській науково-практичній конференції «Державне управління: стратегія і тактика формування сучасного фахівця» (Київ, 29 жовтня 2010 р.); ІІ Міжнародна конференція «Міжнародна інформаційна безпека: сучасні концепції і практика» (Київ, 18 березня 2011 р.).

Публікації. За темою дослідження опубліковано 14 наукових праць, з яких 3 - монографії; 4 статті - у наукових фахових виданнях, 3 - у збірниках наукових праць, 4 - у матеріалах і тезах конференцій.

Структура дисертації. Відповідно до мети і завдань дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Повний обсяг дисертації - 243 стор., загальний обсяг дисертації - 198 стор., 2 таблиці, 9 малюнків, список використаних джерел і літератури - 351 позиція (32 стор.), 13 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, подано форми апробації та особистий внесок здобувача, наведено дані про структуру і обсяг дисертації.

Розділ 1 «Історіографія і джерела» -- складається з двох підрозділів, присвячених історіографії досліджуваної проблеми, періодизації розвитку видавничої справи та аналізу джерельної бази дослідження.

У підрозділі 1.1. «Історіографія проблеми» проведене дослідження історіографії видавничої справи дає можливість зробити висновок, що Україна є давньою книжковою країною, має цілу плеяду істориків-книгознавців, які відтворили і періодизували як історію української книги, так і історію періодики.

Визначена відсутність єдиного методологічного підходу до досліджуваних проблем. Переважна більшість науковців досліджує лише окремі складові видавничої справи, домінує регіональний підхід та вузька спеціалізація, нерідко не позбавлена ідеологічних упереджень.

Серед сучасників-науковців, які досліджують історіографію книги цього конкретного періоду слід виділити: О. Афоніна, В. Бебика, М. Романюка, М. Сенченка, М. Тимошика, В. Шевчука; друкованої періодики: В. Владимирова, Є. Захарова, В. Іванова, В. Карпенка, В. Кіпіані, Н. Коноваленко, С. Костилева, І. Михайліна, А. Москаленка, Б. Чернякова, В. Шкляра та ін.

Дисертант запропонував декілька різних підходів щодо виділення характерних періодів у розвитку друкованих ЗМІ та випуску книжкової продукції і дійшов висновку про взаємозалежність кількісних показників випуску книг і друкованих ЗМІ від наявності в країні плюралізму думок, свободи слова, стимулюючих економічних реформ, державної підтримки.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» - проаналізовано джерельну базу, на підставі якої проводилося дослідження. Використовувалися три напрями джерелознавчих досліджень. Перший напрям - теоретико-методологічний - пов'язаний з дослідженням історичних джерел у руслі аналізу відображально-інформативних процесів у суспільстві, тобто відображає загально філософський аспект джерелознавства. Другий - загально-джерелознавчий. Його завданням є вивчення історичних джерел окремої епохи, або окремих їх видів, як явищ історичної дійсності. Третій напрям - прикладний, є основою для аналізу тих чи інших історичних явищ та процесів. Така структурна схема джерелознавства повніше охоплює основні напрями джерелознавчих досліджень, глибше відображає структуру джерелознавства як комплексної науки й, водночас, відкриває можливості для подальшої конкретизації цієї проблеми. Важливим було досягнення системності і комплексності дослідження, що потребувало проведення досліджень не тільки книгознавчого характеру, а й аналізу розвитку суспільства як в економічній, так і культурно-духовній сферах, державотворення, законодавчого забезпечення та взаємодії владних структур та політикуму з галуззю, історичного зв'язку з попередніми періодами, організаційно-правових форм побудови та місця і ролі в загальній структурі економіки на різних етапах розвитку країни.

Використовувалися джерела документального характеру та наративні джерела. Було проаналізовано: законодавчі акти, що безпосередньо стосуються видавничо-інформаційної діяльності; засадничі документи для видавничої справи як суб'єкта підприємницької діяльності; нормативно-правові акти, що регламентують дії державних та недержавних інституцій в видавничій сфері; європейські традиції щодо видавничої справи, і їх реалізацію в українських умовах; понятійний апарат; взаємовплив масової інформації і влади; розвиток періодичної преси в Україні; політична роль ЗМІ в українському суспільстві; свобода слова в медіа; взаємодію засобів масової інформації і влади; форми власності ЗМІ та взаємозв'язок власності з незалежністю медіа; літературу із проблеми роздержавлення видавничих структур; наукові доробки з історії, розвитку, сучасного стану та окремих аспектів українського книговидання; стан книговидавничої справи за кордоном та шлях української книги в контексті світового книговидання; питання розвитку менеджменту та маркетингові аспекти книговидавничої діяльності; дослідження щодо ролі і місця малого бізнесу в економіці світу і окремих країн; стан кадрів галузі, проблеми підготовки фахівців тощо.

Проведений аналіз показав наявність чималої джерельної бази щодо періоду до 1990 р. і практичну відсутність комплексних досліджень видавничої справи в 1990-2010 рр. Наявні дослідження переважно висвітлюють окремі складові галузі або носять суто регіональний характер.

Розділ 2 «Видавнича справа як різновид підприємницької діяльності» - складається з п'яти підрозділів, в яких аналізується стан і особливості функціонування видавничої галузі як суб'єкта підприємницької діяльності, аналізується законодавча база, основні напрямки ринкової трансформації, вплив на галузь технічної революції, кадрові та управлінські проблеми, способи громадського впливу на стан справ у видавничій сфері.

У підрозділі 2.1. - «Здобутки і прогалини у законодавчому забезпеченні видавничої справи» - проаналізовано стан щодо законодавчого забезпечення видавничої справи. Зроблено висновок про те, що регулюючих документів достатньо в кількісному вимірі і недостатньо - в якісному. Більшість законів приймалася під тиском громадськості, як вимушений захід, а не перспективно-розвиваючий. Як наслідок, втрачався час і українська книга програвала у конкурентній боротьбі. Але навіть ухвалені закони, не завжди мали комплексний характер, що не давало змоги отримувати плановані результати.

У підрозділі 2.2. - «Основні напрямки ринкової трансформації видавничої галузі» - розкрито особливості приватизації у редакційно-поліграфічній сфері, роздержавлення у друкованих засобах масової інформації. Ці проблеми стоять на порядку денному не один рік, але суттєвих зрушень не відбувається. Навпаки держава намагається посилити вплив на галузь через цільову підтримку державних та комунальних ЗМІ, створення ДАК “Українське видавничо-поліграфічне об'єднання” тощо. Ці дії розколюють видавниче середовище, ставлять суб'єктів підприємницької діяльності в різні економічні умови.

Розвиток галузі відбувається за рахунок створення нових редакційно-видавничих, поліграфічних підприємств та книготоргових організацій. Як правило, вони належать до малого бізнесу, який є домінуючим у розвиненому світі, як за кількістю робочих місць так і за принесеною часткою до національної скарбниці. Відповідно владні органи роблять все можливе, щоб заохотити підприємців. В Україні все відбувається з точністю до навпаки. Вже у перші роки незалежності було скасовано всі преференції для малого бізнесу, і його поставили в один ряд з великим підприємництвом. З проблемами, які виникли зі спрощеною системою оподаткування через ухвалення нового Податкового кодексу, мале підприємництво навряд чи прогресуватиме.

Вихід з такої ситуації видавці знаходять у пошуку грошовитих спонсорів або долучаються до партійних структур. Наодинці з усіма проблемами залишаються редакції, де засновниками є трудові колективи.

У підрозділі 2.3. «Техніка і технологія видавничої справи» - показано, що соціально-економічні перетворення в Україні співпали з кардинальними техніко-технологічними змінами. Ключова фігура видавництва - редактор перетворилася з мовного фахівця на менеджера, економіста, маркетолога, психолога. Тільки редактор, ухвалюючи рішення про видання продукту, сьогодні бере на себе відповідальність за кінцевий результат - надходження коштів від торговельних організацій за його реалізацію. З впровадженням комп'ютерних видавничих комплексів змінилася філософія підготовки видань.

У підрозділі 2.4. - «Кадровий склад видавничої галузі» - досліджено вплив соціально-економічних змін та технічної революції на фаховий персонал видавничої сфери. Новації потребували нового персоналу. Стихійний ринковий розвиток початку 1990-х привів у галузь талановитих і цілеспрямованих людей різних професій, які опанували новітні технічні й технологічні досягнення майже самотужки. Освіта не встигала за бурхливим прогресом. Поставивши редактора в епіцентр видавничої справи, галузь висунула вимогу вищій школі, щодо принципової зміни системи підготовки видавничих кадрів. Маючи потужний освітній і науковий потенціал, вища школа все ж не встигає за бурхливим прогресом видавничих технологій, виникає невідповідність між підготовкою студентів та практичними сучасними вимогами. Навчальний процес практично відірваний від виробництва, а власна матеріально-технічна база застаріла. Існує проблема викладацьких кадрів. Не вистачає сучасних підручників. Не узгоджені взаємини між учбовими закладами і профільними виробничими структурами. Не врегульовано законодавчо і стосунки між одержувачем знань і підприємством, що надає такі знання. Втратила свої передові позиції поліграфічна наука.

У підрозділі 2.5. - «Функціонування громадських організацій у видавничій сфері» - проаналізована роль громадських об'єднань як подразнювача і контролера у стосунках суспільства і держави. Консолідуючись, громадські організації, мають можливість впливати на політику, цивілізовано лобіювати інтереси свого бізнесу в органах влади. На жаль, значна кількість громадських об'єднань не переходить в якість. З 50 галузевих об'єднань, можна констатувати, що лише з десяток з них реально працює. До них належать: Національна спілка журналістів України, Національна спілка письменників України, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Міжнародний благодійний фонд «Академія української преси», Всеукраїнський благодійний фонд «Журналістська ініціатива», Українська асоціація видавців періодичної преси та ін. Дисертант вважає, що для підвищення ефективності дій необхідна концентрація зусиль усіх громадських об'єднань на найбільш проблемних ділянках, постійна злагодженість і координація їх дій.

Розділ 3 «Видавнича продукція і суспільство» - складається з п'яти підрозділів, у яких розглянуто роль засобів масової інформації, книговидання у процесі формування демократичної політичної культури та висвітлено проблему свободи слова як умови демократичної політичної культури та забезпечення національної інформаційної безпеки; окреслено проблеми та шляхи забезпечення зміцнення та захисту національного інформаційного простору як одного із чинників формування демократичної культури суспільства.

У підрозділі 3.1. - «Місце видавничої продукції на етапі переходу до інформаційного суспільства» - проаналізовано роль і значення засобів масової інформації у процесах державотворення, формування демократичної політичної культури, конструювання політичної реальності. Інформаційна складова цивілізаційного процесу розвитку сучасного суспільства по-новому висвітлила проблеми книговидання, друкованої періодики у культурно-духовному процесі в цілому та в вихованні особистості зокрема.

Аналіз кількості газет, що видавалися протягом досліджуваного періоду, дає можливість виділити певні характерні періоди. Після ейфорії 1990-1991 рр. кількість видань була достатньо стабільною і до 1996 р. коливалася в межах початкового періоду. 1996-2002 рр. можна назвати часом сталого зростання. 2002 р. відбулося кількісне насичення ринку і зростання зупинилося. А після 2006 р. розпочався зворотній процес - період прогресуючого зменшення кількості газет, викликаний не стільки зменшенням інтересу з боку суспільства, скільки економічними проблемами.

В структурі видань стали переважати місцеві газети, але ситуація в районних газетах постійно погіршується, скорочуються наклади. Більшість газет виходить раз на тиждень, левова їх частка існує лише на папері - в реєстраційних документах. Рік у рік знижується інтерес до газет. Сюди додаються проблеми з дистрибуцією, низькою платоспроможністю населення та широким наступом інтернет-технологій. Песимісти пророкують сумну долю газет через наявність на ринку електронних ЗМІ й поширення Інтернет-видань.

На підставі проведених досліджень можна зробити висновок, що газетам ніколи не виграти у електронних конкурентів змагання в оперативності інформації. Вихід вбачається в поданні у друкованих виданнях більш глибокого аналізу новин або подій, наявність різноманітних думок і оцінок, широкого висвітлення місцевого матеріалу, у залученні молодої читацької аудиторії, створенні привабливого продукту. Як ніколи раніше критичною стає здатність видань відповідати на запити свого читача. Газети читатимуть, якщо вони продукуватимуть контент, який більше отримати ніде. Слід зробити ставку на переваги газети порівняно з іншими ЗМІ - її наближеність до аудиторії та аналітичність, а Інтернет слід перетворити з конкурента на союзника.

Найпростіший спосіб подолання кризових явищ - це концентрація зусиль. На часі створення обласних медіа-центрів з розгалуженою районною структурою, власною поліграфією та мережею розповсюдження. Але, безумовно, першим кроком має стати роздержавлення преси. Державна підтримка ЗМІ передусім має здійснюватися у сфері економіки, стосуватися всіх суб'єктів інформаційного простору та полягати у сприянні створенню гідної ХХІ ст. поліграфічної бази, розв'язанні проблеми газетного паперу, забезпеченні помірних тарифів на доставку ЗМІ тощо.

Аналіз книговидання за досліджуваний період показує, незважаючи на певні подвижки в окремі роки, загальну стагнацію галузі. З великої кількості видавництв лише 400 більш-менш активно функціонують на національному книжковому ринку. Решта - малопродуктивні: якщо і працюють, то випускають від однієї до кількох назв книжок на рік. Серед основних причин - непродумана і безсистемна державна політика у видавничій сфері. Сюди ще слід додати застарілу матеріально-технічну базу, брак редакційно-видавничого й поліграфічного обладнання вітчизняного виробництва, повільне впровадження у виробництво сучасних технологій, низьку купівельну спроможність населення, руйнацію мережі книготоргівлі, брак у підприємств галузі обігових коштів, зростання цін на основні поліграфічні матеріали та видавничі й поліграфічні послуги. За цих умов для багатьох видавців бізнес дедалі більше стає економічно невигідним.

Економічна і культурна політика української влади нічого не змогла протиставити експансії на книжковий ринок російського видавничого бізнесу. Українські книжкові мережі на 80-90 % заповнені готовою продукцією російських видавництв. Вихід вбачається у чіткому врегулюванні питання іноземної участі у видавничій сфері. Закордонні інвестиції в галузь повинні залучатися лише підприємствами, що перебувають під українським контролем. Їхня діяльність не повинна суперечити державній культурній політиці, а навпаки, повинна сприяти розвитку національного книговиробництва.

У підрозділі 3.2. «Виробництво і збут видавничої продукції» - досліджено розвиток і наявну ситуацію в поліграфічній сфері, що залишається складною й суперечливою. Украй зношене обладнання не дає можливості виробляти конкурентоспроможну продукцію ні за якісними, ні за вартісними показниками, через що зменшується кількість замовників, падають обсяги виробництва. Спад, який переживає галузь, пояснюється не тільки загальноекономічними проблемами, а й багатьма факторами, пов'язаними з ігноруванням специфіки цієї важливої сфери економіки і культури з боку владних структур. Вітчизняна промисловість не виробляє не тільки друкарські машини, але й інші потрібні для друку компоненти: плівки, пластини, фарби тощо. Як наслідок, нині поліграфія цілком залежить від імпорту. Внутрішнє інвестування підприємств було б кращим, якби не існувало узаконеної системи попереднього кредитування виробником бюджету держави. У структурі редакційних витрат на випуск видавничої продукції левова частка належить видаткам на придбання паперу, які щороку зростають і є чи не найвищими у Європі. Без розв'язання цієї проблеми на державному рівні галузь завжди відставатиме.

В останнє десятиліття у поліграфічному секторі економіки окреслилася тенденція до збільшення кількості господарюючих суб'єктів. Це свідчить про те, що поліграфія дедалі більше відходить від монополізму і створює реальне конкурентне середовище. Саме приватники помітно підняли рівень якості поліграфічного виконання друкованої продукції.

Сьогодні в Україні немає потужних оптових і дистриб'юторських фірм, які б своєю діяльністю охоплювали територію всієї країни. Позитивно могло б уплинути на розвиток роздрібної книготорговельної мережі стимулювання нарощування кількості книгарень, використання Інтернет-ресурсів. Неабияким гальмом на шляху розбудови видавничого сектору є система розрахунків гуртовень і роздрібної книжкової торгівлі з видавництвами за поставлену продукцію. Слабкою ланкою залишається система інформування населення про книжкові новинки, бракує елементарної реклами.

Можна зробити висновок, що збільшення накладів книжкової продукції можливе, лише за умови суттєвого покращення ситуації з гуртовою та роздрібної книжкової торгівлею. Книжковий ринок повинен бути прозорим, з однаковими «правилами гри» для всіх його учасників. Показники обсягу книговидання мають визначатися не кількістю надрукованих найменувань продукції, а кількістю реально реалізованих книг. На етапі розбудови держава повинна перенести протекціоністські заходи щодо державної політики в книжковій справі на проблеми книгорозповсюдження і, навіть, стати активним учасником цього ринку.

У підрозділі 3.3. «Видавнича продукція в її тематичному, мовному і регіональному аспектах» - досліджено ретроспективу зміни видавничої продукція в її тематичному, мовному і регіональному аспектах. Зроблено висновки про те, що: з 1994 р. громадська свідомість в Україні кардинально змінилась - від беззастережної орієнтації на московські видання до переважної орієнтації на українські газети й журнали; вималювалася чітка тенденція деукраїнізації преси України - з 1991 р. спостерігається поступове зменшення показників випуску газет українською мовою і збільшення російськомовних газет; з'явилася велика кількість нових видань, господарями яких є бізнесові структури; за тематичними розділами найбільше друкується спеціалізованих видань, серед них переважають загальнополітичні газети; в більшості регіонів простежується тенденція до збільшення кількості газет. Статистичні дані останніх років показують, що серед виданих книг переважає політична і соціально-економічна література. За цільовим призначенням лідирують видання навчальної та методичної літератури. А серед книг, які купують громадяни, найбільша частка художньої, навчальної, наукової літератури та книг для дітей.

Питома вага українськомовних видань у загальній кількості випущених книг за перші роки існування Української держави, після падіння 1992 р., мала тенденцію до зростання. Однак протягом останнього десятиріччя є сталі тенденції до зменшення долі україномовних книжок і збільшення частки російськомовних. Про неприродність ситуації говорить лише той факт, що сьогодні на одного жителя в Україні видається лише 0,04 художньої книги українською мовою.

За обсягами випуску книжкової продукції традиційне домінування Києва, Харкова та Донецька.

У підрозділі 3.4. «Використання видавничого потенціалу в політичній боротьбі» - показано, що, незважаючи на песимістичні передбачення скептиків, друкована продукція, і нині є суттєвим чинником у політичній боротьбі в Україні. Довіра до ЗМІ в Україні залишається досить високою, що є, в першу чергу, відгомоном радянських часів.

Аналізуючи еволюцію українських ЗМІ, вивчаючи їх роль і місце у політичній боротьбі протягом досліджуваного періоду можна зробити висновок, що вони поступово, замість якісного, плюралістичного і незаангажованого інформування споживачів інформацією, стали інструментами у політичній боротьбі влади, опозиції, бізнес-інтересів, фактично відійшовши від ролі самостійного гравця політичного поля. Сьогодні ми маємо медіа-холдингову кланово-партійно-олігархічну монополію на формування інформаційного простору в державі.

Серед основних передумов виконання ЗМІ властивих їм функцій: роздержавлення преси, законодавче закріплення незалежності журналістів, редакційних колективів від власників, прозорість медіа-власності, створення умов економічної незалежності видавництв тощо.

У підрозділі 3.5. «Вітчизняна і зарубіжна книговидавнича продукція у суспільному обігу» - показано, що за часи незалежності України, можна зробити висновок про фактичну стагнацію національної видавничої справи, її неспроможність виконувати свої чисельні функції, небажання влади сфокусуватися на наявних проблемах галузі, розробити і, найголовніше, реалізовувати стратегічний комплекс заходів, які б не тільки зупинили негативні тенденції, а і забезпечили швидке, динамічне, якісне і кількісне зростання випуску вітчизняної видавничої продукції, задоволення культурно-освітніх потреб суспільства, забезпечили захист національного інформаційного простору, конкурентоспроможність української книги, хоча б, на внутрішньому ринку.

В дисертації встановлені основні причини, які негативно впливають на стан видавничої справи: недосконалість інформаційного законодавства України; брак системних державно-управлінських рішень, спрямованих на забезпечення стратегічних національних інтересів в інформаційній сфері; висока інформаційна залежність України від іноземних держав та медіа-структур; недостатній рівень державної підтримки галузі; порушення прав журналістів на доступ до інформації, адміністративний тиск та втручання власників ЗМІ в редакційну політику; надзвичайно високий рівень витрат на підготовку й виготовлення вітчизняної видавничої продукції, що робить її неконкурентоспроможною і обмежує наклади та асортимент видань; нерівність учасників видавничого ринку; загальноекономічна криза, наслідком якої стало падіння купівельної спроможності населення; відсутність повноцінного інформаційного забезпечення випуску української книги на внутрішньому книжковому ринку; скорочення й недостатнє фінансування бібліотек; відсутність всеукраїнської мережі книгорозповсюдження; скорочення кількості книгарень у розрізі територіально-адміністративного поділу; високі поштові й транспортні витрати; непомірно висока плата за комунальні послуги й оренду приміщень; зростання кредиторської заборгованості суб'єктів видавничої справи; невеликі обсяги іноземних інвестицій у видавничу галузь; навала невибагливого за змістом друкованого чтива з-поза північних і східних кордонів; наявність тіньового обігу книжкової продукції; прискорений продаж об'єктів видавничої сфери без урахування інтересів трудових колективів; нерозвинутість вітчизняного сегменту мережі Iнтернет з продажу видавничої продукції тощо.

Вивчаючи досвід країн з розвиненою видавничою галуззю, можна зробити висновок, що шляхи щодо виходу з кризи національного книговидання, друкованої періодики не є нездоланними, а потребують лише комплексних дій на основі системного аналізу, а найголовніше політичної волі.

ВИСНОВКИ

У дисертації на основі історичного аналізу становлення та розвитку видавничої справи незалежної України наведено узагальнення теоретичних положень і запропоновано практичні заходи з підвищення ефективності функціонування видавничо-поліграфічного комплексу, системи поширення видань в контексті єдності трьох основних його складових: частки національного інформаційного простору; інструменту формування культурно-духовних цінностей та різновиду підприємницької діяльності, що дає можливість зробити такі висновки:

1. Швидкоплинність процесів, що відбуваються в епоху інформаційного суспільства, радикальні соціально-економічні перетворення, галузева технічна революція вимагають від науковців постійного дослідження, аналізу, виявлення тенденцій розвитку видавничої справи - одного з найважливіших чинників демократичного поступу країни. Проведене історіографічне дослідження свідчить, що науковці зосередили свої пошуки на досить вузьких складових видавничої справи. Причина в тому, що комплексне дослідження вимагає від виконавців не тільки історичних знань, а й економічних, управлінських, психологічних, політологічних тощо. Це під силу лише потужним університетським закладам чи науковим установам. І, найголовніше, суспільство і держава повинні мати потребу в цьому, як у складовій доктрини інформаційної безпеки в контексті Концепції національної безпеки країни.

Подана дисертація робить перший крок на цьому шляху. Саме тому джерельна база дослідження досить широка. Крім загальноприйнятих джерел: документів державних органів влади, громадських і політичних організацій; праць вітчизняних та зарубіжних науковців і фахівців, матеріалів періодичної друкованої та електронної преси; статистичних даних; документів із архівних зібрань - у роботі використані поточні архіви чисельних видавничих, поліграфічних, комерційних підприємств дотичних до галузі, власні наукові розробки попередніх періодів, записи та щоденники.

Запропонована в дисертації періодизація з одного боку є продовженням аналітики науковців, які досліджували менш короткі часові проміжки, з іншого - дослідження доповнені аналізом впливу на галузь економічних та соціальних факторів, зокрема, самих видавничих підприємств як суб'єктів підприємницької діяльності. Доведена їх взаємозалежність та комплексний вплив на виробництво і збут видавничої продукції в її кількісному і якісному вимірі, тематичному, мовному і регіональному аспектах.

2. В Україні, як у більшості інших постсоціалістичних держав, формується принципово нова інформаційно-комунікативна система, основу якої становлять власна інформаційна традиція, ментальність та особливості духовної культури українства. Суттєвою складовою національного інформаційного простору є видавнича продукція. Кризові явища, що загострились впродовж останніх років, зумовили звуження сегменту її у загальній структурі українського інформаційного ринку. Спостерігається скорочення накладів друкованих видань, витіснення з національного простору продукції власне українських виробників, стагнація базових поліграфічних ресурсів, подальше узалежнення української видавничої сфери від зарубіжних постачальників обладнання та матеріалів, відставання в опануванні сучасних інформаційних технологій, що створює загрози для забезпечення права громадян і суспільства на отримання об'єктивної, повної, достовірної інформації та задоволення культурно-духовних потреб.

3. Важливу роль у формуванні політичної культури народу України відігравали і відіграють за своєю суттю, особливостями і призначенням засоби масової інформації. Передусім це стосується підвищення якісного рівня просвіти та участі людей у політичному житті суспільства, залучення громадян до організованих і прогресивних форм суспільно-політичної діяльності, формування у них патріотичних і демократичних політичних орієнтацій. Тому пріоритетними завданнями у справі підвищення ролі засобів масової інформації в процесі формування нової політичної культури в Україні, підвищенні своєї ролі у подальшому реформуванні громадянського суспільства як головного орієнтира суспільної думки повинні бути розробка і цілеспрямоване впровадження державної національної і регіональної інформаційної політики, спрямованої на задоволення національних інтересів.

Чимало питань стосовно інформаційної діяльності ЗМІ були і залишаються неврегульованими. Зокрема, недостатня правова визначеність відносин держави і ЗМІ, між державними та приватними ЗМІ, новими засобами масової інформації (комунікації), між власниками і журналістськими колективами; низький рівень демократизації ЗМІ в умовах переходу від тоталітарної моделі держави до демократичної. Залежність, в першу чергу - економічна, від власника засобів масової інформації позначається на їх функціональному спрямуванні. Вони продовжують виконувати функції, характерні для закритих суспільств, орієнтуючись насамперед на забезпечення інформаційного впливу.

4. У сучасній Україні існує вкрай необхідна потреба в демократизації засобів інформації. Це має забезпечити демократичний контроль за діяльністю ЗМІ з боку широкої громадськості. Свобода слова є обов'язковим атрибутом справді демократичного, гуманного, правового суспільства.

Засоби масової інформації в Україні мають великий потенціал в якості одного з основних агентів масової соціалізації. Для демократичної політичної культури, на думку дисертанта, необхідний більш потужній і постійний зворотний зв'язок у системі «влада -- громадська думка». У демократичному суспільстві довіра до влади безпосередньо визначається здатністю самої влади до реального діалогу з громадською думкою за допомогою засобів масової інформації. У свою чергу, це сприяє формуванню як політичної культури самих владних структур, так і збагаченню і розвитку політико-культурного потенціалу суспільства в цілому.

5. Книга відрізняється від інших засобів інформації тим, що крім інформаційного навантаження, вона залишається чинником культури і має виховну функцію. Книга як чинник культури виступає надзвичайно особливим утворенням, спрямованим на людину, утворюючим світ її культури, прагнення до розвитку та саморозвитку. Аналіз книговидання за досліджуваний період показує, незважаючи на певні подвижки в окремі роки, загальну стагнацію галузі. Проте підстави для нормального розвитку видавничої галузі існують. Після проголошення незалежності на конституційно-правовому рівні було задекларовано свободу друку, відмінено цензуру, впроваджено прозору систему реєстрації видавничої діяльності. Епоха монополії держави в питанні розвитку видавничої галузі завершилася. Становлення книжкового ринку охопило всі регіони країни. За тематикою асортимент книг став різноманітнішим, не заполітизованим, а зорієнтованим, як цього й потребує ринок, на читацький попит. Книга стала товаром.

Набуло поширення уявлення втрати книгою духовної і культурної цінності, а читання, мовляв, має лише функціональне та прагматичне значення. Найприбутковішим сегментом національного видавничого ринку стала освітня літератури. Затяжна видавнича криза негативно позначилася на розвитку і випуску передусім української художньої та наукової літератури. Ця ніша сьогодні заповнена російським масовим чтивом. Подібна ситуація і з дитячою книжкою. Нерозвиненість, а відтак слабкість і незахищеність суб'єктів українського видавничого ринку призводить до агресивного входження в нього сторонніх учасників зі значно потужнішою матеріально-технічною базою, технологічними і фінансовими можливостями, зі своєю ідеологією і завданнями, в тім числі силової глобалізації.

6. Фактична заборона приватизації видавничо-поліграфічної галузі визначила суттєву відмінність України від решти посткомуністичних країн, де роздержавлення відбулося одразу після переходу на нові методи господарювання. Становлення книговидавничих структур в Україні відбулося за рахунок створення нових, переважно малих підприємств.

Попри очевидне пожвавлення книжкового обороту наприкінці 90-х років, щороку частка реально діючих видавництв скорочується. Серед інших основних негативних тенденцій сьогочасної видавничої справи - недосконалість інформаційного законодавства України; брак системних державно-управлінських рішень, спрямованих на забезпечення стратегічних національних інтересів в інформаційній сфері; висока інформаційна залежність України від іноземних держав та медіа-структур; недостатній рівень державної підтримки галузі; нерівність учасників видавничого ринку; надзвичайно високий рівень витрат на підготовку й виготовлення вітчизняної видавничої продукції, високі податки на всі технологічні ланки процесу створення і розповсюдження книги, що спричиняє підвищення цін на вітчизняну друковану продукцію; знищення державної мережі розповсюдження; тенденція до деукраїнізації книжкового ринку; скорочення й недостатнє фінансування бібліотек; високі поштові й транспортні витрати; непомірно висока плата за комунальні послуги й оренду приміщень; зростання кредиторської заборгованості суб'єктів видавничої справи

Ситуація байдужості з боку владних структур, недостатній авторитет і спроможність впливу на владу з боку громадських об'єднань, інертність суспільства у розв'язанні проблем видавничої галузі призводять до негативних наслідків, зокрема: українська книжка нездатна задовольнити потреби суспільства і заміщується набагато дешевшою російською, що негативно позначається на культурно-духовному вихованні громадян, призводить до втрати одної з основних складових інформаційного простору; скорочення кількості і накладів видань зумовило скорочення кількості робочих місць у видавництвах, відбулася втрата фахівців книжкової справи, збільшення собівартості книги, а відтак - зменшило надходження до бюджету країни; недостатнє забезпечення шкіл підручниками призводить до значного зниження загальноосвітнього рівня молодих людей.

7. Процеси глобалізації, новітні виклики і загрози потребують посилення ролі держави у формуванні національного інформаційного простору, вироблення і реалізації комплексної концепції його розвитку, задіяння балансу протекціоністських та ринкових механізмів з метою розбудови національного інформаційного простору.

Необхідною умовою входження України у глобальний інформаційний простір є узгодження національно-правової бази з міжнародним законодавством в інформаційній сфері; безумовне виконання взятих на себе зобов'язань перед європейською спільнотою, зокрема у видавничій справі.

8. Становлення інформаційного суспільства, ринку інформаційних послуг, розширення сфер інформаційної діяльності, новітні техніко-технологічні виклики зумовлюють зростання вимог до підготовки і перепідготовки фахівців видавничої справи, корегування відповідних навчальних програм, доповнення їх сучасними знаннями з історії, економіки, маркетингу, права, управління, політології, інформатики тощо.