Проблема русько-хозарських взаємин в контексті українознавства

- Водночас у науковому осмисленні русько-хозарських взаємин досі не було здійснено комплексного українознавчого дослідження проблеми. Розвиток світового хозарознавства переважно відбувався в контексті дослідження питань походження хозарів, вивчення степових народів Євразії, а також поширення іудаїзму й історії єврейства, а отже, не мав виразного українознавчого спрямування. Прикметно, що українська історіографія склала до певної міри осібний напрямок у дослідженні русько-хозарських зв'язків, що, вочевидь, слід пов'язати саме зі спробами українознавчого погляду на "хозарську проблему". Представники вітчизняної історичної науки засвідчили високий фаховий рівень у дослідженні русько-хозарських взаємин, причому саме для праць українських дослідників (М. Грушевського, В. Пархоменка, А. Кримського, М. Брайчевського, О. Пріцака) особливо характерні нетрадиційні й новаторські методологічні підходи до її розв'язання, а також особлива увага до витоків русько-хозарських взаємин. Втім, в силу низки історичних обставин наукові здобутки наших співвітчизників і досі мало відомі науковому загалу, а деякі з них (зокрема, капітальна двотомна праця А. Кримського "Хазари"), іще досі не побачили світ;

- З'ясовано, що передісторія та історія Руської держави ІХ-Х ст. винятково тісно пов'язана з "хозарським чинником", а непоодинокі русько-хозарські сходження й історичні аналогії виявляються у багатьох доступних сучасникові проявах історичного буття Руської держави. Водночас слід виокремити кілька рівнів цієї історичної взаємодії, наукова оцінка яких відмінна. Джерельні повідомлення засвідчують особливо тісний зв'язок русі і хозарів на рівні передісторії, тоді як "хозарські факти" в історичних реаліях Руської держави ІХ-Х ст. є переважно більш або менш вірогідними історіографічними констукціями. Численні "хозарські", "умовно-хозарські" і загалом "східні" факти у давньоруських реаліях, особливо на рівні структур та інституцій Руської держави, припущення про хозарське чи будь-яке інше запозичення яких виходить за межі історичної імовірності, змушують відмовитися від уявлення про хозарську природу цих історичних реалій, а натомість вбачати у Давньоруській державі утворення, що сягає корінням ранішої державно-політичної історії південної частини Східної Європи (Надчорномор'я, Приазов'я) та Північного Кавказу;

- Археологічне дослідження "контактної зони" Хозарії та Русі в басейні Сіверського Дінця, Оскола та Середнього Дону дає підстави виокремити компактну й однорідну групу пам'яток салтівської археологічної культури і припустити існування у населення, що їх залишило, певної територіальної, етнічної та культурної цілісності, носіями якої зі значною долею певності слід визнати аланів і болгарів. Водночас, враховуючи відсутність надійно розробленої системи хронології салтівських старожитностей і співвідношення їх "варіантів", а також виняткову близькість її, аж до синкретизму, із низкою слов'янських археологічних культур Східної Європи (особливо в контексті свідчень руського літопису), слід визнати, що класична "хозарська версія" у трактуванні салтівських старожитностей постає цілковито гіпотетичною. Так само використання поширеного в історичній науці терміну "Північно-Західна Хозарія" на означення цієї цілісності, за всієї його умовності, в термінологічному плані видається невиправдано завчасним. Водночас серйозний цивілізаційний рівень салтівської культури, засвідчений археологічно, спонукає припустити існування на українському Лівобережжі у VIII-X ст. середньовічної держави, конкретна історична інтерпретація якої вимагає додаткових наукових зусиль. Є підстави вважати, що постання Руської держави на Дніпрі й існування держави, представленої салтівською археологічною культурою, слід розглядати у тісному взаємозв'язку;

- Обґрунтовано, що істотний "хозарський слід" у передісторії й історичних реаліях Руської держави доповнюється не менш вагомою руською присутністю на сході, найбільш яскравим проявом якої у ІХ-Х ст. стали походи русів на Каспій. Вочевидь, у зовнішній політиці Руської держави слід виокремити особливий напрямок, сенс якого полягав у завоюванні шляхів до Каспію, й існування якого слід поставити у зв'язок не лише з економічною чи загарбницькою активністю Руської державі в регіоні, а й з історичними зв'язками Східної Європи, Закавказзя та Середньої Азії (зокрема, Хорезму), що своїми витоками сходять до раніших історичних епох і виявляються вже у найраніших джерельних свідченнях. Важливо, що східний напрямок зовнішньої політики Русі слід розглядати як такий, що тісно пов'язаний із "хозарським чинником", хоча останній відігравав значною мірою роль стримуючого фактора у цьому процесі. Крім того, істотний руський і слов'янський слід в історії Хозарії, Північного Кавказу та Прикаспію, зокрема на рівні передісторії, у поєднанні з існуванням значного і консолідованого хозарського населення у складі руського Тмутороканського князівства свідчать про те, що і хозарський компонент в історії Русі, і руський компонент в історії Хозарії слід розглядати як до певної міри внутрішньодержавні;

- Визначено, що конкретне вирішення питання про витоки русько-хозарських взаємин лежить у площині розв'язання "хозарської проблеми" у її широкому розумінні, тобто питання походження та етнічної історії власне хозарів, а з урахуванням імовірного аланського та болгарського походження носіїв салтівської археологічної культури - також аланів і болгарів. Водночас виразний алансько-сарматський і болгарсько-гунський, ретроспективно - скіфсько-кімерійський етнічний зв'язок, що постає зі свідчень історичних джерел, а також новітні дані з етногенези хозарів, що дають підстави шукати їхні витоки у місцевих старожитностях Північного Надчорномор'я та Приазов'я, приводять до висновку, що дослідження проблеми русько-хозарських взаємин слід поставити у тісний зв'язок із низкою проблем етнічної історії Східної Європи та Північного Кавказу І тис. до н.е. - І тис. н.е.;

- Слід відзначити істотний потенціал джерельної бази у підходах до проблеми русько-хозарських взаємин: йдеться переважно про матеріали археологічних досліджень. Основні наукові перспективи у залученні писемної традиції полягають у критичному переосмисленні наявних історичних фактів, а також особливій увазі до тих джерельних свідчень, що зазвичай вважаються недостовірними, сумнівними або ж суперечать усталеній інтерпретації історичних процесів. Необхідна корекція методологічних підходів до дослідження "хозарської проблеми" полягає насамперед у розширенні її тематичної структури, відході від її розгляду з позицій окремих галузей історичного знання на користь комплексного українознавчого дослідження русько-хозарських взаємин, а також усвідомлення тієї обставини, що традиційна схема давньої та середньовічної української історії, що досі значною мірою визначала підходи до дослідження русько-хозарських взаємин, а також їхнє наукове бачення, не є ані переконливою, ані остаточною, і в майбутньому може бути істотно підкорегована.

Публікації, що відбивають основні положення дисертації

1. Наливайко С.С. Один маловідомий рукопис Агатангела Кримського / С.С. Наливайко // Українознавство. - 2008. - №1. - С. 259-261;

2. Наливайко, С.С. "Східний слід" у передісторії Русі (в контексті походів Русі ІХ-Х ст. на Каспій) / С.С. Наливайко // Українознавство. - 2009. - №2. - С. 214-219;

3. Наливайко С.С. До питання про термін "каган" та інститут діархії у політичній моделі Руської держави / С.С. Наливайко // Українознавство. - 2009. - №3. - С. 260-264;

4. Наливайко С.С. Проблема етнодержавної інтерпретації салтівсько-маяцьких старожитностей на території Лівобережної України (VІII-X ст.) / С.С. Наливайко // Збірник наукових праць НДІУ. Том XXV. - 2009. - С. 349-358.

5. Наливайко С.С. Хозарія і Русь в історичній концепції Михайла Брайчевського / С.С. Наливайко // Українознавство. - 2010. - №3. - С. 69-72.

Публікації, що додатково відбивають результати дисертації

6. Наливайко С.С. Етнічна історія Давньої України (монографія) / С.С. Наливайко. - К., 2007. - 624 с.

7. Наливайко С.С. Проблема походження Русі в світлі новітніх історико-лінгвістичних досліджень / С.С. Наливайко // Українознавство. - 2003. - №3 - 4. - С. 371-376.

Размещено на Allbest.ru