Проблеми кваліфікації жіночої праці у промисловості європейської частини СРСР (на прикладі окремих регіонів) 1922–1991 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

УДК 94 (47+57): 331.102.323 - 055.2] «1922/1991»

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЖІНОЧОЇ ПРАЦІ

У ПРОМИСЛОВОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ЧАСТИНИ СРСР

(НА ПРИКЛАДІ ОКРЕМИХ РЕГІОНІВ) 1922 - 1991 РР.

Марасіна Галина Вікторівна

Харків 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:кандидат історичних наук, доцент Миловидова Олена Всеволодівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, доцент кафедри історії

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Каплін Олександр Дмитрович, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, професор кафедри історіографії, джерелознавства та археології

кандидат історичних наук, доцент Ткаченко Ірина Вікторівна, Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України», доцент кафедри теоретичної і прикладної економіки

Захист відбудеться 15 квітня 2011 року о 17.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. 5-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна (61077, м. Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий «11» березня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д.В. Журавльов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

кваліфікація жіночий радянський

Актуальність теми дослідження. В сучасній Україні ґендерні проблеми все частіше стають об'єктом наукових досліджень. З'явилась можливість неупередженого, позбавленого ідеологічного впливу, всебічного аналізу становища жінок у різних сферах життя. Проблема низької кваліфікації жінок-працівників існувала протягом усього часу існування СРСР. При цьому в науковій літературі її намагалися обминати або завуальовувати, демонструючи досягнення радянської влади у вирішенні «жіночого питання».Проблема низької кваліфікації жінок залишається невирішеною і в наш час. На сучасному етапі ґендерні питання стають все більш злободенними. В Україні проходять загальноукраїнські з'їзди жіночих організацій, науково-практичні конференції, присвячені різноманітним аспектам ґендерного руху.

На державному рівні також порушені проблеми, пов'язані з ґендерною рівністю. 26 червня 2005 р. був виданий указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади відносно забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». 8 вересня 2005 р. Верховна Рада України прийняла закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». 27 грудня 2006 р. Кабінетом Міністрів України затверджено програму ґендерної рівності в українському суспільстві на 2006 - 2010 рр. У 2009 р. в Україні відбувся круглий стіл за участю членів Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, Міністерства сім'ї, молоді та спорту, представництва фонду народонаселення ООН в Україні, присвячений забезпеченню рівних прав і можливостей жінок та чоловіків. Нині, коли ґендерні питання стали важливою складовою сучасного життя, вони дебатуються в пресі, на телебаченні, в інших засобах масової інформації, дослідження всіх аспектів життя жінок у минулому та в сучасному житті стають дедалі більш нагальними. На сучасному етапі збільшилась увага до ґендерної історії. Отже, в контексті вищезазначеного, досвід розв'язання проблем жіночої кваліфікації в 1922 - 1991 рр. є досить актуальним і в наш час.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося відповідно до науково-дослідної тематики кафедри історії Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди: «Розвиток історичної науки та актуальні проблеми історії країн Європи, Америки та Азії».

Мета дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати динаміку рівня кваліфікації жінок у промисловості в 1922 - 1991 рр., соціальні фактори, що на неї впливали.

Для досягнення зазначеної мети визначені наступні дослідницькі завдання:

?визначити стан розробки проблеми кваліфікації жінок у промисловості в радянський період;

?проаналізувати процес залучення жінок у промисловість, зміни, які відбувалися в ньому протягом існування Радянського Союзу;

?дослідити рівень кваліфікації жінок у промисловості в цілому;

?охарактеризувати рівень кваліфікації жінок у таких галузях промисловості, як: металообробна, машинобудівна і текстильна;

?виокремити шляхи отримання та підвищення жінками кваліфікації, визначити особливості цього процесу;

?проаналізувати специфіку підвищення жіночої кваліфікації в різноманітних навчальних закладах;

?дослідити мотиви, що спонукали жінок до підвищення свого кваліфікаційного рівня;

?проаналізувати причини відставання кваліфікації жінок від кваліфікації чоловіків у досліджуваний період.

Об'єктом дисертаційного дослідження обрано жіночу працю у промисловості на прикладі окремих регіонів європейської частини СРСР у 1922 - 1991 рр.

Предметом дослідження є жіноча кваліфікація у промисловості в досліджуваний період, зокрема у машинобудуванні, металообробці, текстильній галузі. Їх вибір обумовлюється тим, що машинобудування та металообробка - це приклад галузей, де праця жінок у період царської Росії майже не використовувалась, їх відсоток серед загальної кількості працюючих був незначним. З приходом радянської влади ситуація змінилась і жінки почали масово залучатись у ці галузі. Текстильна галузь - це одна з так званих «жіночих галузей», де праця жінок широко використовувалась до 1917 р. Зі зміною суспільно-економічного ладу та політичного режиму в країні, жінки продовжували працювати у цій галузі, де становили більшість серед її працівників.

Хронологічні рамки дисертаційної роботи охоплюють період існування СРСР, тобто грудень 1922 ? грудень 1991 рр.

Нижня хронологічна межа пов'язана зі створенням нової держави, в якій юридично формально закріплювалася рівність жінок у всіх сферах життя, зокрема можливість працювати в промисловості, отримувати рівне з чоловіками право навчатися в усіх ланках освітньої системи, одержувати належну кваліфікацію та підвищувати її. Верхня хронологічна межа - дата припинення існування СРСР, яка стала початком нового періоду в історії, що характеризується відмовою від радянської соціально-політичної та економічної моделі, змінами у промисловості та жіночій праці.

Територіальні межі дослідження включають регіони європейської частини СРСР, де було зосереджено більшість промислових об'єктів країни. Жіноча праця у неєвропейській частині СРСР мала низку характерних особливостей, тому у роботі не розглядається.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній історії проведено всебічне, неупереджене, комплексне дослідження проблеми кваліфікації жіночої праці у промисловості на прикладі окремих регіонів європейської частини СРСР. Зокрема:

?здійснена спроба показати як досягнення, так і недоліки у процесі залучення жінок до виробництва, наданні їм належної кваліфікації, висвітлюються прорахунки політики радянської влади, щодо змін у становищі жінок у різних галузях промисловості;

?показана динаміка змін у жіночій кваліфікації протягом існування СРСР (на прикладах промислових регіонів європейської частини);

?проаналізовані фактори, що впливали на кваліфікацію жінок, основні причини відставання жінок від чоловіків у професійному плані;

?у науковий обіг введено нові джерела, що дали змогу всебічно проаналізувати проблему.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що матеріали та результати дослідження можуть бути використані для підготовки лекційних курсів та семінарських занять з історії Росії та України, спеціальних курсів з ґендерної тематики. Висновки дисертаційної роботи також можуть стати основою для подальших досліджень з ґендерної проблематики.

Особистий внесок здобувачки полягає у самостійній комплексній оцінці кваліфікації жінок у промисловості окремих регіонів європейської частини СРСР (1922 - 1991 рр.) та факторів, що на неї впливали. Дане дисертаційне дослідження є особистою науковою працею здобувачки.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації доповідалися на двох науково-практичних конференцій: «Гендерна політика міст: історія та сучасність»(м. Харків, 23-24 травня 2007 р.); «Гендерна політика очима української молоді: слобожанський вимір» (м. Харків, 25 квітня 2008 р.), а також неодноразово обговорювались на засіданнях кафедри історії Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Результати дослідження викладено у п'яти публікаціях, які вийшли у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена змістом проблеми, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації 200 сторінок, з них основного тексту 184 сторінки, список використаних джерел та літератури складає 199 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі показана актуальність теми, її зв'язок з науковими програмами, визначені мета, завдання, об'єкт, предмет, теоретико-методологічна основа дослідження, обґрунтовані територіальні та хронологічні рамки, вказані наукова новизна, практичне значення роботи, особистий внесок здобувачки, подано відомості про апробацію результатів роботи, її структуру.

Перший розділ - «Історіографія, джерельна база, методологія і методи дослідження» - поділяється на три підрозділи.

У підрозділі 1.1 наводиться аналіз робіт радянських, сучасних українських та російських, зарубіжних та емігрантських авторів.

Радянську історіографію питання можна поділити на декілька етапів. Перший етап - 1920-ті роки - характеризувався появою інтересу до вивчення проблеми зайнятості жінок у промисловості, рівня їх кваліфікації. Для періоду 1920-х років було характерно те, що в історичній літературі вперше виникає питання рівня кваліфікації жінок у виробництві та в цілому проблема трудової зайнятості жінок. Це можна пояснити великими сподіваннями радянських істориків на зміни, пов'язані з встановленням нової влади, яка повинна була встановити ґендерну справедливість та рівність.

Одним із перших досліджень, присвячених ролі жінок у виробництві, була праця С. Каплун «Современные проблемы женского труда и быта» Каплун С. Современные проблемы женского труда и быта / С. Каплун. - М. : Вопросы труда, 1925. - 119 с.. У цей же період проблему кваліфікації жінок досліджували А. Ісаєв Исаев А. Безработица среди женщин и борьба с нею / А. Исаев. - М. : Вопросы труда, 1927. - 48 с., А. Артюхіна Артюхина А. Очередные задачи партии в работе среди женщин / А. Артюхина. - М. : Гос. изд-во, 1926. - 45 с. та ін.

Протягом 1920-х років з'являються статті оглядового характеру, що разом з пропагандою містили і критичний матеріал щодо становища жінок у промисловості. Це статті, які містять значний статистичний матеріал, відносно критичні характеристики та висновки. Переважно такі статті публікувались у журналі «Комуністка».

На другому етапі (початок 1930-х - середина 1950-х років) велика кількість досліджень, присвячених саме жіночій праці у промисловому виробництві, припадає на 1930-ті роки. Для історіографії цього періоду характерним був показ досягнень радянської влади в галузі залучення жінок на виробництво, та можливість їх навчання у всіх ланках освітньої системи, а проблема низької кваліфікації називалася такою, що буде обов'язково вирішена у найближчій перспективі.

Найбільш складним для історіографії проблеми виявились 1940 - перша половина 1950-х років. У цей час значно звузилось коло праць, присвячених жіночій тематиці. У період війни 1941-1945 років та у період післявоєнної відбудови 1945 - початок 1950-х років проблема практично не досліджувалась. Відновилося дослідження нашої проблеми в середині 1950-х років.

Однією з фундаментальних праць, присвячених жіночій праці та окремим її аспектам, що вийшла в ті роки була праця Н.Д. Араловець «Женский труд в промышленности СССР» Араловец Н.Д. Женский труд в промышленности СССР / Н.Д. Араловец. - М.: Профиздат, 1954. - 176 с..

Наступний етап у історіографії проблеми жіночої кваліфікації розпочався в другій половині 1950-х років. Дослідження стали більш ґрунтовними та критичними.

Серед дослідників, які займалися вивченням проблеми становища жінок, їх зайнятості у виробництві та безпосередньо кваліфікацією, можна назвати В.Л. Більшай Бильшай В.Л. Решение женского вопроса в СССР / В.Л. Бильшай. - М.: Политиздат, 1959. - 263 с., Е.М. Коршунову та М.С. Румянцеву Коршунова Е.Н. Права советских женщин / Е.Н. Коршунова, М.С. Румянцева. - М.: Профиздат, 1960. - 93 с.. У більшості досліджень висвітлювалось питання форми отримання жінками кваліфікації, наголошувалося на зростанні кількості жінок серед студентів вищих та середніх навчальних закладів.

З середини 1960-х років з'явились дослідження, які узагальнювали досвід досліджень проблеми підвищення кваліфікації жіночої праці у промисловому виробництві, що накопичувався протягом попередніх років. Наукові праці, що виходили в цей період, стали більш критичними, різноплановими, що дало змогу об'єктивніше оцінити ситуацію з проблеми кваліфікації жіночої праці у промисловому виробництві. Але обов'язковою частиною кожного такого дослідження залишалася радянська пропаганда що прикрашала дійсний стан справи.

Кількість праць, присвячених жіночому питанню особливо зросла після 1975 р. Це можна було пояснити тим, що в цей рік у відбулася Перша всесвітня конференція, присвячена становищу жінок, а 1975 р. - був оголошений Міжнародним роком жінок, 1976 - 1985 рр. - десятиліттям жінок. Автори поступово відмовляються від однобічної, суб'єктивної оцінки подій, пов'язаних із жіночою зайнятістю у промисловості. У працях А.Е. Котляр Котляр А.Э. Занятость женщин в производстве / А.Э. Котляр, С.Я. Турчанинова. - М.: Статистика, 1975. - 144 с., С.Я. Турчанінової Турчанинова С.Я. Профессиональное обучение работниц на промышленных предприятиях / С.Я. Турчанинова // Социальные проблемы рационального соотношения профессиональных и семейно-бытовых функций женщины. М.: ИСИ, 1980. - С. 9-18; Турчанинова С.Я. Влияние научно-технического прогресса на подготовку и уровень квалификации женских рабочих кадров / С.Я. Турчанинова // Дальнейшее совершенствование условий труда женщин в свете решений XXVI съезда КПСС. - Иваново: Типография ЦУЗ Минэнерго СССР, 1983. - С. 30-33; Котляр А.Э. Занятость женщин в производстве / А.Э. Котляр, С.Я. Турчанинова. - М.: Статистика, 1975. - 144 с., Е.Є. Новікової Новикова Э.Е. Женщина, труд, семья / Э.Е. Новикова. - М.: Профиздат, 1978. - 112 с.; Новикова Э.Е Неиспользованный резерв / Э.Е. Новикова // Социалистическое соревнование. ? 1984. ? № 2. ? С. 34; Новикова Э.Е. Советские женщины и профсоюзы / Э.Е. Новикова. - М.: Профиздат, 1984. - 256 с.;Новикова Э.Е. Женщина в развитом социалистическом обществе / Э.Е. Новикова. - М.: Мысль, 1985. - 157 с., розкривався соціальний аспект проблеми. Соціально-економічний та економічний аспекти становища жінок у промисловості домінували у працях Н.М. Шишкан Шишкан Н.М. Труд женщин в условиях развитого социализма / Н.М. Шишкан. - Кишинев: ШТИИНЦА, 1976. - 214 с.; Шишкан Н.М. Социально-экономические проблемы женского труда / Н.М. Шишкан. - М.: Экономика, 1980. - 144 с., З.М. Юк Юк З.М. Труд женщин и семья / З.М. Юк. - Минск: Беларусь, 1975. - 238 с.; Юк З.М. Научно-технический прогресс и труд женщин / З.М. Юк. - Минск: Беларусь, 1981. - 224 с.. Одним з напрямків досліджень становища жінок у промисловості був соціально-правовий аспект. Цьому питанню приділили свою увагу такі автори, як П. М. Чирков Чирков П.М. Решение женского вопроса в СССР / П.М. Чирков. - М.: Мысль, 1978. - 256 с., В. М. Толкунова Толкунова В.Н. Право женщин на труд в СССР / В.Н. Толкунова. - М.: Изд-во юр. л-ры, 1980. - 199 с..

Проблема дослідження жіночої праці на виробництві стала темою багатьох дисертаційних робіт. Але для історіографії другої половини 1950-х - першої половини 1980-х років характерне намагання замовчати проблему низької кваліфікації жінок і показати вагомі досягнення у галузі освіти. Майже всі автори наголошували на тому, що жінки складали вагомий відсоток серед студентів всіх ланок навчальних закладів, що у більшості випадків вони не лише наздогнали, але й стали випереджати чоловіків у отриманні вищої та середньої спеціальної освіти.

В другій половині 1980-х років розпочався новий етап в дослідженні проблеми праці жінок у промисловості. Цей період був пов'язаний з політикою перебудови, що внесла кардинальні зміни життя громадян СРСР. Проблема низької кваліфікації жінок стала відкритою для обговорення, відтепер її об'єктивно висвітлювали і в дослідженнях.

У цей період аналізом жіночої праці у промисловості з точки зору соціального аспекту займалася Е. Мезенцева Мезенцева Е.Б. Равенство возможностей в сфере занятости или «защитные меры» женщины перед лицом выбора / Е.Б. Мезенцева // Женщина и социальная политика. - М.: ИСЭПН РАН, 1992. - С. 23-48. Велику увагу соціально-економічним особливостям зайнятості жінок у промисловості приділяла Т. О. Машика Машика Т.А. Занятость женщин и материнство / Т.А. Машика. - М.: Мысль, 1989. - 288 с.. Соціально-правовий аспект праці жінок у промисловості домінував у дослідженні «Труд, семья, быт советской женщины»Труд, семья, быт советской женщины / [сост.: С.В. Поленина, А.А. Абрамова, А.А. Азарова и др.]. - М.: Изд-во юр. л-ры, 1990. - 430 с. .

Дуже цікавою роботою була стаття А. І. Посадської, Н. М. Римашевскої, Н. К. Захарової «Как мы решаем женский вопрос» Посадская А.И. Как мы решаем женский вопрос / А.И. Посадская, Н.М. Римашевская, Н.К. Захарова // Коммунист. - 1989. - № 4. - С. 56-65.. Авторки статті окрім існуючих підходів до аналізу «жіночого питання», вводили новий «егалітарний підхід», який вимагає створення рівних соціальних можливостей розвитку жінок та чоловіків. Стаття суттєво відрізнялась від звичного радянського штампу своєю критичністю до аналізу становища жінок.

На початку 1990-х років почався новий етап у дослідженні проблеми, що продовжується і досі. Однак кількість праць, присвячених проблемі кваліфікації жінок в СРСР, у сучасний період, порівняно з радянським, є меншою. В той же час, сучасна українська та російська історіографія вирізняються критичністю, відсутністю ідеологічного впливу при розгляді питання. Поняття «фемінізм», «ґендер», «ґендерний контракт», «жіноче (чоловіче) робоче місце» не зустрічалися в радянській історіографії, вони набули значного поширення лише на сучасному етапі. Сучасні автори широко використовують методику інтерв'ю при дослідженні становища жінок, що дає змогу оцінити різні точки зору та підходи до вирішення проблеми рівноправ'я жінок у різних галузях.

Серед сучасних українських авторів, що досліджували ґендерну проблематику, можна назвати Л. Стефаненко Жіночі студії в Україні: Жінка в історії та сьогодні: [зб. наук. праць / наук. ред. Смоляр Л.О.]. - Одеса: Астропринт, 1999. - 440 с., О.Р. Дашковську Дашковська О.Р. Жінка як суб'єкт права в аспекті гендерної рівності / О.Р. Дашковська. - Х.: Право, 2005. - 224 с., К.Б. Левченко Левченко К.Б. Права жінок / К.Б. Левченко. - Х.: Вид-во НУВС, 2001. - 348 с.. До російських дослідників можна віднести С.Г. Айвазову Айвазова С.Г. Гендерное равенство в контексте прав человека / С.Г. Айвазова. - М.: Эслан, 2001. - 80 с.; Айвазова С.Г. Русские женщины в лабиринте равноправия / С.Г. Айвазова. - М.: РИК, 1998. - 153 с., Е.О. Здравомислову Здравомыслова Е.А. Социальная конструкция гендера и гендерная система в России / Е.А. Здравомыслова, А.А. Темкина // Материалы Первой Российской летней школы по женским и гендерным исследованиям "ВАЛДАЙ-96". - М.: МЦГИ, 1997. С. 84-89., О.О. Тьомкіну Темкина А. Советские гендерные контракты и их трансформация в современной России / А. Темкина, А. Роткирх // Социс. - 2002. - № 11. - С. 4-15; Здравомыслова Е.А. Социальная конструкция гендера и гендерная система в России / Е.А. Здравомыслова, А.А. Темкина // Материалы Первой Российской летней школы по женским и гендерным исследованиям "ВАЛДАЙ-96". - М.: МЦГИ, 1997. С. 84-89..

Жіноче питання в СРСР висвітлювалося і за межами СРСР. Торкались закордонні вчені і проблеми кваліфікації жіночої праці у промисловості. Серед закордонних авторів можна назвати: T. D. Norton Norton T. Dodge. Women in the Soviet Economy / T. D. Norton. - Baltimore: Jon Hopkins Press, 1966. - 331 pg. , R. Stites Stites R. The Women's Liberation Movement in Russia: Feminism, Nihilism and Bolshevism / R. Stites. - N-Y: Princeton University Press, 1930. - 512 pg..

До праць, що були видані за кордоном, відносимо дослідження І. А. Курганова «Женщины и коммунизм»Курганов И.А. Женщины и коммунизм / И.А. Курганов. - Нью-Йорк: [б. и.], 1968. - 245 с., видане в Нью-Йорку в 1968 р. До емігрантської літератури можна віднести працю «Білим по білому. Жінки у громадському житті України (1884 - 1939 рр.)» Богачевська-Хомяк М. Білим по білому. Жінки в громадському житті України 1884-1939 / М. Богачевська-Хомяк. - К.: Либідь, 1995. - 424 с. М. Богачевської-Хомяк.

Проведений історіографічний аналіз свідчить, що комплексно проблема кваліфікації жінок у промисловості окремих регіонів СРСР не досліджувалась.

У підрозділі 1.2 проведено аналіз джерельної бази дослідження. Для того, щоб визначити офіційну лінію держави по відношенню до жіночої праці, використовувались офіційні документи. По-перше, це тексти двох Конституцій СРСР - 1936 та 1977 років Конституция (Основной закон) Союза Советских Социалистических Республик. (1936 год) - М : Известия Советов депутатов трудящихся СССР, 1959. - 31 с.; Конституция (Основной закон) Союза Советских Социалистических Республик (1977 год). - М.: Политиздат, 1977. - 127 с., які формально закріплювали рівність прав між чоловіком та жінкою в Радянській державі. У роботі було використано Законодавство про права жінок в СРСР Законодательство о правах женщин в СССР: [сб. норм. актов / науч. ред. Толкунова В.Н.]. - М.: Изд-во юр. л-ры, 1975. - 224 с..

Для ретельного вивчення кількісного складу робітниць, що були зайняті в промисловості, їх освітнього та кваліфікаційного рівня були використані численні статистичні джерела.

Для написання дисертації дуже важливими були архівні матеріали. Були використані фонди трьох архівів: фонд Р-6983 (Державний архів Російської Федерації), фонди 8123, 8494 (Російський державний архів економіки), фонди Р-5776, Р-5651, Р-6078 (Державний архів Харківської області).

Важливу роль для дослідження мають матеріали преси. Особливо цінними для написання дисертаційної роботи були статті, що публікувались у журналах «Коммунистка» (виходив до 1930 р.) та «Работница» (виходив протягом усього існування СРСР). Обидва журнали були достатньо заідеологізованими, однак певний інформативний матеріал, що був використаний у дисертаційній роботі, допоміг проаналізувати ментальність жінок.

При написанні дисертації використовувалась мемуарна література, особливо при дослідженні ролі жінок у виробництві під час Великої Вітчизняної війни.

Тобто, джерельна база цілком достатня для висвітлення теми.

У підрозділі 1.3 обґрунтовується методологія і методи, які використовувались при роботі над дисертацією. Теоретико-методологічною основою дисертації є принципи історизму та об'єктивності. При написанні дисертаційної роботи використовувались загальні наукові методи, такі як: опис, індукція, дедукція, аналіз, синтез, case-stady, а також спеціально-історичні методи: порівняльно-історичний, історико-генетичний, історико-типологічний, історико-системний, метод аналогій та метод альтернативного моделювання. При аналізі кількісних показників становища жінок був застосований статистичний метод. Так як дисертаційне дослідження присвячено саме жіночій проблематиці був використаний метод ґендерного аналізу.

Сукупне використання зазначених принципів та методів дало можливість провести комплексний аналіз проблеми.

Другий розділ - «Зміни представництва жінок та їх ролі у процесі промислового виробництва протягом 1920-х ? першої половини 1950-х років» - складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 аналізуються особливості залучення жінок у промисловість та їх роль у процесі виробництва. В СРСР жінки стали активно залучатися до виробничого процесу. Була проголошена рівність між чоловіками та жінками в усіх сферах життя, у тому числі і в професійній. Можна виділити декілька етапів залучення жінок до промисловості. До першого етапу відносяться 1920-ті роки. Жіноча робоча сила поповнювалася за рахунок домогосподарок, членів робітничих родин, мешканок сільських місцевостей. Однак залучення жінок на підприємства в умовах нової економічної політики проходило нерівномірно, відсоток жінок у промисловості постійно коливався, був відсутній чіткий план залучення жіночої робочої сили.

Другий етап розпочався з кінця 1920-х років та охопив 1930-ті роки. Це був період форсованої індустріалізації. На фоні індустріалізації більш швидкими темпами зростала кількість жінок серед робітників у важкій промисловості. 1931 р. став першим роком, коли в річних планових контрольних цифрах з'явилося завдання щодо впровадження жіночої праці.

Жінки оволодівали такими професіями, як фрезерувальники, слюсарі, токарі, електромонтери, які раніше вважалися суто чоловічими. Треба відзначити, що використання жіночої праці у важкій промисловості далеко не завжди було виправдано, особливо на тих роботах, які явно шкодили жіночому організму. Однак держава потребувала великої кількості дешевої робочої сили, значну частину якої і склали жінки. Залучення жінок у промисловість у багатьох випадках залежало від керівників підприємств, тому на одних заводах жінки залучалися у виробництво стрімкими темпами, а на інших, навпаки, дуже повільними.

До третього етапу відноситься період Великої Вітчизняної війни. Протягом війни спектр жіночої праці значно розширився, жінки виконували як важку фізичну роботу, так і займали керівні посади. Потрібно зазначити, що це був єдиний період в історії СРСР, коли жінки дійсно, а не як виключення, були допущені у великій кількості до керівних посад та робіт, що потребували високої кваліфікації.

Наступний - друга половини 1940-х - початок 1950-х років, коли з фронтів повернулись чоловіки, зайняли свої звичні робочі місця, а питома вага жінок серед працівників промисловості у цей період зменшилась. Разом з тим, жінки відіграли велику роль у відбудові промисловості після війни.

Радянська влада досягла великих успіхів у процесі кількісного залучення жінок до промисловості, але кардинальна зміна у жіночій кваліфікації протягом 1920-х - першої половини 1950-х років не простежувалась. Жінки відставали від чоловіків у кваліфікаційному відношенні. Вони переважно були зайняті у професіях масового виробництва, займали посади, що вимагали низької або зовсім не потребували кваліфікації. При цьому процес підвищення кваліфікації у жінок відбувався дуже повільно. Роботи, які виконували жінки, в багатьох випадках були пов'язані з важкою фізичною працею та шкідливими умовами. І незважаючи на те, що питання низької жіночої кваліфікації постійно ставилося на найвищому державному рівні, поліпшення умов праці відбулося дуже повільно. Це питання так і залишалося невирішеним.

У підрозділі 2.2 характеризується ступінь професійної підготовки жінок у таких галузях промисловості, як машинобудівна, металообробна та текстильна. У радянський час жінки стали активно залучатися у такі галузі виробництва, як металообробна та машинобудівна. Це були ті галузі, де жіноча праця в дореволюційні часи майже не використовувалася. Починаючи з 1920-х років, кількість жінок в цих галузях постійно зростала. Однак це зростання відбувалося переважно за рахунок залучення їх до некваліфікованої та малокваліфікованої праці. На перших етапах існування СРСР низька кваліфікація жінок у цих галузях була, звісно, об'єктивним явищем, оскільки праця в цих галузях була для них новою. Протягом 1920-х - першої половини 1950-х років ситуація змінювалася на користь працюючих жінок, але якісних, кардинальних змін не відбулося.

Текстильна галузь, як відомо, відносилася саме до так званих «жіночих», тобто більшість працівників у ній складали жінки, проте, за рівнем кваліфікації вони теж поступалися чоловікам.

Базова освіта, яку отримували молоді робітники, що приходили працювати в ці галузі, і у жінок, і у чоловіків була майже однакова, проте приходячи на виробництво, жінки починали відставати у кваліфікації. Вони значно повільніше, ніж чоловіки, просувалися по тарифних розрядах, їх довше тримали на некваліфікованих роботах, уповільнюючи їхнє кваліфікаційне зростання.

Жінок було набагато менше, ніж чоловіків, серед інженерно-технічних працівників. При цьому таке явище спостерігалося на більшості підприємств, навіть на тих, де серед робітників переважали жінки. Протилежна картина спостерігалася серед підсобних працівників, тобто тих, що виконували роботи, які не вимагали кваліфікації. Тут переважно були зайняті жінки. Треба відзначити, що підсобні роботи дуже часто були пов'язані з важкою фізичною працею, шкідливими умовами. Тобто праця жінок ширше, ніж це було дозволено законодавством, використовувалася на допоміжних роботах, і, навпаки, майже не використовувалася там де вимагалася висока кваліфікація.

На підприємствах діяли жіночі ради. Першочерговим завданням рад у перші роки існування СРСР було залучення жінок до виробництва, а також боротьба з їх безпідставним звільненням. У цілому до обов'язку жіночих рад входила турбота про поліпшення умов праці жінок. Однак робота рад була заформалізованою, малоефективною.

У підрозділі 2.3 аналізуються шляхи та способи отримання жінками кваліфікації. У СРСР була створена розгалужена мережа навчальних закладів, де жінки мали можливість отримати та підвищити кваліфікацію. Однак, у 1920-х роках великий відсоток неписемних жінок, традиційність поглядів на жінку, а також значно менше коло галузей, де застосовувалася жіноча праця до революції, значно уповільнювало процес вступу жінок до цих навчальних закладів. Жінки, у силу тих чи інших причин, часто залишали навчання.

Отримати кваліфікацію жінки мали можливість в школах фабрично-заводського навчання, училищах, вищих і середніх навчальних закладах, на різноманітних курсах. Для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади створювалися робітничі факультети. На протязі зазначених років кількість жінок в усіх ланках освітньої системи постійно збільшувалася.

Для того, щоб збільшити кількість жінок серед студентів навчальних закладів, радянська влада встановлювала для них квоту під час вступу. Розмір її постійно збільшували, намагаючись досягти пропорційності між жінками, які були зайняті в тій чи іншій галузі виробництва, та між студентами навчальних закладів, що готували спеціалістів для цих галузей. Незважаючи на вагомі досягнення радянської влади в цій сфері, досягти бажаного результату не вдалося. На початку 1930-х років спостерігалося деяке зниження відсотка жінок серед студентів технікумів та учнів шкіл фабрично-заводського навчання. Потім відсоток кількості жінок, що отримували освіту став зростати, як і кількість жінок, що залучалась до промисловості.

Велика кількість жінок отримувала кваліфікацію безпосередньо на виробництві. При цьому, якщо порівняти відсоток чоловіків та жінок, які отримували кваліфікацію саме на виробництві, то останніх було більше. Найчастіше отримати кваліфікацію на виробництві було можливо через систему бригадного чи індивідуального навчання. На виробництві навчання проходило більш швидкими темпами, ніж через систему професійно-технічного навчання, однак і якість була гіршою. Це, у свою чергу, позначалося на кваліфікаційних розрядах, які згодом отримували жінки, значно відстаючи за цим показником від чоловіків.

Третій розділ - «Ступінь залучення жінок у промисловість та рівень їх професійної підготовки (друга половина 1950-х - початок 1990-х років)» - також складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 аналізується подальше впровадження жіночої праці у промисловість, причини відставання кваліфікації жінок від чоловіків. У другій половині 1950-х років, спостерігалося уповільнення процесу залучення жінок до виробництва. У наступні роки спостерігалося пожвавлення, а з середини 1970-х років ситуація стабілізувалась. У 1970 - 1980-х роках був встановлений відносний баланс між працівниками-чоловіками та жінками майже в усіх галузях виробництва.

Жінки наздогнали чоловіків в кількісних показниках, однак продовжували відставати за якісними показниками. А саме: кваліфікаційні розряди, якими тарифікувалися роботи, що виконували чоловіки, були значно вищими за жіночі. З'явилася чітка закономірність ? чим нижчий розряд в тій чи іншій професії, тим більше серед представників цієї професії жінок, і навпаки.

Жінки становили невеликий відсоток на керівних посадах. При цьому таке становище спостерігалося не лише в тих галузях виробництва, де і серед робітників переважали чоловіки, а і у так званих «жіночих» галузях, де питома вага жінок серед працівників була набагато більшою за чоловіків.

Серед інженерно-технічного персоналу також переважали чоловіки. Жінки, у свою чергу, продовжували переважати в масових професіях, що були пов'язані з ручною працею і тарифікувалися найнижчими розрядами. У цей період продовжувала існувати тенденція до невиправданого використання жінок на таких роботах, що шкодили жіночому організму.

Таке становище призводило до того, що жінки, виконуючи день-у-день одноманітні операції, були не зацікавлені своєю працею, а відповідно, майже не брали участі у технічній творчості та раціоналізаторському русі. Радянська влада оголосила принцип «рівна заробітна платня за рівну працю», однак в силу того, що в середньому жінки виконували роботи, які потребували низької або зовсім не потребували кваліфікації, середня заробітна платня жінок була нижчою, ніж у чоловіків.

У підрозділі 3.2 показана динаміка рівня жіночої кваліфікації у машинобудівній, металообробній, текстильній промисловості. Протягом зазначеного періоду продовжувалося зростання кількості жінок, які були зайняті в машинобудуванні та металообробці, однак це зростання проходило менш стрімкими темпами, ніж раніше.

У зазначений період в текстильній промисловості праця жінок продовжувала використовуватися в масових професіях. Це були такі професії, як ткалі, прядильниці, що тарифікувалися за меншими розрядами. Чоловіки, відсоток яких в цій галузі виробництва був менший за жінок, займали більш кваліфіковані посади.

Як і в попередні роки, серед робітників висококваліфікованих професій продовжували переважати чоловіки. Серед підсобних працівників, робота яких не потребувала значної теоретичної чи практичної підготовки, а звідси і тарифікувалася низькими розрядами, або зовсім не потребувала кваліфікації, у більшості випадків були зайняті жінки. На більшості підприємств діяли програми підготовки працівників, при цьому коло професій, з яких готували чоловіків, було набагато ширше, ніж у жінок. Більш того, якщо жінки і проходили навчання на виробництві, то воно обмежувалося професіями низької чи середньої кваліфікації.

Для цього періоду була характерна механізація та автоматизація виробництва, однак вона майже не стосувалася допоміжних робіт, де були переважно зайняті жінки.

У підрозділі 3.3 досліджується процес отримання жінками професійної освіти. Бурхливий розвиток виробничих сил вимагав все більшої кількості кваліфікованих працівників. Тому кількість жінок, які отримували кваліфікацію в системі професійно-технічного та вищого навчання, постійно збільшувалася. Жінки мали можливість одержати професію в професійно-технічних училищах, технікумах, вищих навчальних закладах, на різноманітних курсах, а також безпосередньо на виробництві. Для підготовки більшої кількості спеціалістів, окрім денних відділень, також створювалися заочні та вечірні. Жінки переважали серед студентів денних відділень навчальних закладів, менша кількість жінок була на вечірніх відділеннях.

Уже до початку періоду «застою» кількість чоловіків, які закінчили професійно-технічні чи вищі навчальні заклади, була майже такою ж, як і жінок. Жінки навіть почали випереджати чоловіків за рівнем освіченості. Але до кінця існування Радянського Союзу, керівництво не змогло подолати низку проблем. Відсоток жінок на важких, шкідливих роботах залишався високим.

Відсоток жінок серед учнів професійно-технічних училищ, які готували спеціалістів для різних галузей виробництва, залишався недостатнім. Кількісно жінки поступалися чоловікам і на курсах підвищення кваліфікації. Ці курси переважно проводилися без відриву від виробництва, тому жінки, в силу свого потрійного навантаження, були не в змозі їх відвідувати. Сама система курсів була недостатньо оптимально побудована. Лише з 1960-х років почали вводити так звану «ступеневу» систему підготовки працівників, однак вона не стала загальноприйнятою. Все це призводило до того, що жінки значно відставали від чоловіків у кваліфікаційному відношенні.

У висновках сформульовані основні результати дослідження. Протягом існування СРСР (1922 - 1991) жінки становили об'єкт цілеспрямованої політики радянської влади, яка була зацікавлена в їх залученні на виробництво. Жінки стали працювати в тих галузях виробництва, які вважалися «чоловічими», де їх праця раніше або зовсім не використовувалася, або використовувалася в обмежених масштабах.

Процес залучення жінок до виробництва був обумовлений потребами економіки. Протягом існування СРСР етапи стрімкого залучення жінок до виробництва чергувалися з більш повільними.

Незважаючи на активне залучення жінок до виробництва, дуже багато жінок працювало на роботах, що потребували низької або зовсім не потребували кваліфікації. У 1920-х роках праця жінок тарифікувалась виключно нижчими та середніми розрядами. Серед працівників високої кваліфікації жінок майже не було. Пояснити цей факт можна було тим, що жінки щойно почали залучатись до промисловості, оволодівати новими професіями, вони ще не встигли отримати потрібний досвід та стаж роботи. Варто зазначити той факт, що в перші роки існування радянської держави влада прийняла досить багато постанов у сфері жіночої праці. Жінки були залучені до виробництва, отримали можливість навчання практично в усіх навчальних закладах. Наступним кроком на шляху вирішення жіночого питання на виробництві було б упровадження якісних змін у сфері жіночої праці. Однак цього кроку радянська влада так і не здійснила.

У 1930-х роках почала спостерігатися своєрідна професійна ґендерна сегрегація. Значно повільніше за чоловіків жінки просувалися за тарифними розрядами. На виробництво жінки та чоловіки приходили із рівними стартовими можливостями (роки навчання та диплом спеціаліста), а потім, в силу багатьох факторів, спостерігалось поступове відставання жінок від чоловіків у кваліфікаційному відношенні. Своєрідним виключенням був період Великої Вітчизняної війни, коли жінки змушені були замінити чоловіків на виробництві і виконувати усі види робіт, як важкі некваліфіковані, так і керівні висококваліфіковані. Після завершення війни та у 1950-х роках відсоток жінок серед кваліфікованих працівників знов зменшився.

Протягом 1960-х - 1970-х років зростала кількість жінок серед кваліфікованих працівників. Це можна було пояснити тим, що по освіті жінки не лише наздогнали чоловіків, а й навіть почали випереджати їх. При цьому, серед кваліфікованих та висококваліфікованих працівників чоловіки перевищували кількість жінок більше, ніж у два рази.

У 1980-х - на початку 1990-х років жінки відставали від чоловіків у кваліфікаційному відношенні приблизно на 1 - 1,5 розряди. Процес підвищення кваліфікації жінок продовжував йти повільнішими темпами, ніж у чоловіків. Великий відсоток жінок був серед малокваліфікованих працівників, а серед інженерно-технічних працівників їх було помітно менше. Мало жінок серед керівників підприємств, цехів, відділів та їх заступників, невеликим був відсоток жінок серед майстрів та старших майстрів, старших спеціалістів. Навіть у такій галузі виробництва, як текстильна, де відсоток працюючих жінок був значно більшим ніж чоловіків, серед майстрів та старших майстрів переважали чоловіки.

Це, у свою чергу, позначалося на заробітній платі жінок. Законодавством була закріплена рівна оплата за рівну працю, відсутність будь-якої ґендерної дискримінації, однак в силу того, що жінки працювали на роботах, що потребували меншої або зовсім не потребували кваліфікації, у середньому вони отримували меншу заробітну платню, ніж чоловіки.

Ще одним наслідком низької кваліфікації стала менша активність жінок серед тих, хто займався раціоналізаторською та технічною творчістю.

За радянської влади жінки здобули можливість на рівні з чоловіками отримувати освіту в усіх ланках освітньої системи. Кількість жінок, що отримували освіту, зростала більш швидкими темпами, ніж цей же показник у чоловіків. Отримувати та підвищувати кваліфікацію жінки мали можливість і безпосередньо на виробництві.

До мотивів, що спонукали жінок йти на виробництво та підвищувати свій кваліфікаційний рівень, можна віднести: прагнення до задоволення матеріальних потреб та здобуття матеріальної незалежності від чоловіків, потреби професії та виробництва, особливо з впровадженням технічного прогресу. Також, жінки хотіли займати певне місце в суспільстві, реалізувати себе в якості спеціаліста у своїй справі, проявити ініціативу, творчий підхід до виконання обов'язків.

Існувала велика кількість причин відставання жінок від чоловіків у кваліфікаційному відношенні. Серед них потрібно назвати більше навантаження жінки. Вона виконувала декілька соціальних ролей: робітниці, домогосподарки та матері.

З поширенням науково-технічного прогресу на підприємствах СРСР швидкість старіння професій зросла у декілька разів. Тобто, щоб бути кваліфікованим працівником, встигати за всіма нововведеннями на виробництві, треба було постійно підвищувати свій професійний рівень. А при відсутності достатнього вільного часу жінка була позбавлена цієї можливості. У більшості випадків підвищити кваліфікацію можливо було без відриву від виробництва, що знову ж таки зводилось до того, що чоловіки мали набагато більше вільного часу, який здобули можливість витратити на підвищення кваліфікації.

Незадовільні житлово-комунальні умови, брак дошкільних дитячих закладів, низький рівень медичного обслуговування, вічні дефіцити - все це, в першу чергу, негативно впливало на жінку-робітницю. Народження та виховання дітей призводило до значних перерв у стажі роботи, що позначилося на кваліфікаційно-тарифному розряді жінки. Кількість дітей також впливала на кваліфікацію жінок. Після народження дитини більшість жінок починали пристосовувати свою роботу до сімейних обставин і тут на перше місце виходили не стільки можливість професійного зростання чи наявність творчого, раціоналізаторського підходу до роботи, а, наприклад, близькість роботи, можливість більше часу проводити з дитиною.

Протягом всього існування СРСР залишалась традиційність поглядів на жінку, думка про те, що певні професії просто не для «жіночого розуму». Тому відсоток жінок серед малокваліфікованих працівників був вищим.

Недоліки в організації навчання, повільна механізація масових професій, де переважно були зайняті жінки - все це ускладнювало просування жінок у фаховому плані і призводило до того, що багато жінок протягом всього існування СРСР продовжували займати посади, які не вимагали значної теоретичної та практичної підготовки, у кваліфікаційному відношенні вони значно відставали від чоловіків. Жіноче питання в СРСР залишалося не вирішеним.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Марасіна Г.В. Історіографія кваліфікації жінок у виробництві в 1950-1990-ті рр. / Г.В. Марасіна // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х.: Майдан, 2006. - Вип. 23. - С. 86 - 93.

2. Марасіна Г.В. Причини низької кваліфікації жінок у виробництві в період «відлиги» та «застою». / Г.В. Марасіна // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - Луганськ: «Альфа-матер», 2007. - Вип. 4 (121). - С. 124 - 130.

3. Марасіна Г.В. Проблема жіночої кваліфікації в машинобудуванні та металообробці в Радянському Союзі у 1920-1930 роки. / Г.В. Марасіна // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х.: Майдан, 2008. - Вип. 29-30. - С. 38 - 42.

4. Марасіна Г.В. Жінка у виробництві в період застою (проблема кваліфікації). / Г.В. Марасіна // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - Х.: ФОП Свердлов М.О., 2008. - Вип. 10 (822). - С. 178 - 186.

5. Марасіна Г.В. Отримання радянськими жінками кваліфікації в школах ФЗУ (1920-1930-ті роки). / Г.В. Марасіна // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г.С. Сковороди. - Х.: Планета-Прінт, 2008. - Вип. 33. - С. 153- 156.

АНОТАЦІЯ

Марасіна Г.В. Проблеми кваліфікації жіночої праці у промисловості європейської частини СРСР (на прикладі окремих регіонів) 1922 - 1991 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню жіночої кваліфікації у промисловості європейської частини СРСР (на прикладах окремих регіонів) протягом 1922 - 1991 років та факторів, що на неї впливали. Особлива увага приділяється жіночій праці у таких галузях промисловості, як: машинобудівна, металообробна, текстильна.

Охарактеризований процес залучення жінок у промисловість, його етапи та особливості. Показана динаміка змін у рівні кваліфікації жінок в цілому у промисловості, а також на прикладі окремих галузей та підприємств. Проаналізовані шляхи отримання та підвищення жінками кваліфікації, визначені особливості цього процесу. Розглянуті мотиви, що спонукали жінок до підвищення своєї кваліфікації.

Підкреслено, що кваліфікація жінок протягом зазначеного періоду була низькою і значно відставала від чоловічої. Незначним був відсоток жінок серед керівників різних рівнів, інженерно-технічних працівників. Це стосувалось навіть тих галузей, де серед звичайних робітників переважали жінки. В роботі проаналізовані причини цього факту.

Ключові слова: жіноча праця, жіноче питання, кваліфікація, кваліфікаційний розряд, промисловість, виробництво, машинобудування, металообробка, текстиль галузь, підприємство.

АННОТАЦИЯ

Марасина Г.В. Проблема квалификации женского труда в промышленности европейской части СССР (на примере отдельных регионов) 1922 - 1991 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2011.

Диссертация посвящена исследованию женской квалификации в промышленности европейской части СССР (на примере отдельных регионов) в течение 1922 - 1991 годов и факторов, которые оказывали на нее влияние. Особенное внимание уделяется таким отраслям промышленности, как: машиностроительная, металлообрабатывающая и текстильная. Выбор этих отраслей обуславливается тем, что для машиностроения и металлообработки массовое использование женского труда было новым, а для текстильной отрасли, напротив, традиционным.

С приходом советской власти женщины стали активно привлекаться к труду на промышленных предприятиях. Этот процесс проходил с определенными трудностями. Однако женщины стали неотъемлемой частью производственного процесса. Процесс вовлечения женщин в производстве можно разделить на несколько этапов. Наибольший их прирост наблюдался в конце 1920-х - 1930-х годах, в период Великой Отечественной войны и 1960-е - начало 1970-х годов. Наименьший прирост - в послевоенный период и в середине 1970-х годов.

Женщины, преимущественно, были заняты в массовых профессиях, которые тарифицировались низкими квалификационными разрядами. Среди руководителей того или иного уровня, инженерно-технических работников процент женщин был низким. Это касалось даже тех отраслей, где среди обычных работников преобладали женщины. В диссертации приведены статистические данные, аргументирующие данный факт.

В работе анализируются причины низкой женской квалификации, их значительного отставания по данному показателю от мужчин. Среди самых важных можно назвать тройную нагрузку, так называемый «контракт работающей матери», традиционность взглядов на женщину, как на исключительно домохозяйку, использование женского труда на неквалифицированных работах, отсутствие надлежащих жилищно-бытовых условий, детских учреждений т.д.

Один из факторов, который в значительной степени влиял на квалификацию работников - это образование. В СССР женщинам представилась возможность получать образование наравне с мужчинами в профессионально-технических, средних и высших учебных заведениях. Для привлечения женщин в эти учебные заведения, для них бронировалась определенная квота мест. Получать и повышать квалификацию, женщины могли и непосредственно на производстве, чаще всего путем бригадного и индивидуального ученичества.