Михайло Погодін і громадсько-культурний рух у Галичині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 94(470:477)”18”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

МИХАЙЛО ПОГОДІН І ГРОМАДСЬКО-КУЛЬТУРНИЙ РУХ У ГАЛИЧИНІ

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Саламаха Наталія Петрівна

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії слов'янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:доктор історичних наук, професор Кріль Михайло Михайлович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії слов'янських країн

Офіційні опоненти:доктор історичних наук, професор Мандрик Іван Олександрович, Ужгородський національний університет, завідувач кафедри нової і новітньої історії та історіографії

кандидат історичних наук Орлевич Ірина Василівна, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, старший науковий співробітник відділу нової історії України

Захист відбудеться 16 лютого 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 337.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано „16” січня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор Сухий О. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Учений і громадський діяч Михайло Петрович Погодін (1800-1875) - помітна постать в історії наукової і суспільної думки Росії. Він запропонував і обґрунтував власну концепцію та періодизацію російської історії, визначив її місце в загальній історії людства. Діяльність М. Погодіна, його зв'язки з зарубіжними вченими співпали в часі з активізацією процесів слов'янського національного відродження, українського в Галичині зокрема, і стали вагомим чинником громадсько-культурного життя. Враховуючи особливості суспільно-політичних поглядів та наукової діяльності М. Погодіна, у контексті цих взаємин зосереджена увага на ступені впливу останнього на формування чи зміну світоглядних орієнтацій тих галицьких громадсько-культурних діячів, контакти з якими були особливо довготривалими та плідними. Перш за все йдеться про І. Вагилевича та Д. Зубрицького. Крім того, значний інтерес викликає вивчення наукової та публіцистичної спадщини М. Погодіна, присвяченої історії Галичини.

Різноманітні аспекти діяльності М. Погодіна вже були сферою зацікавлень українських та зарубіжних учених. Хоча вивчалися процеси національного відродження Галичини та світоглядні орієнтації українського національного руху, в історіографії досі відсутнє комплексне дослідження, присвячене всебічному аналізу контактів М. Погодіна з українськими громадсько-культурними діячами Галичини та його наукової і публіцистичної спадщини. Наукова актуальність теми дисертації зумовлена передусім потребою написання праці з вищевикладених проблем. Крім цього, таке дослідження дозволяє краще переосмислити основні аспекти багатогранної діяльності М. Погодіна, передовсім його суспільно-політичні погляди, відійти від односторонніх оцінок.

Зв'язок праці з науковими програмами, планами, темами. Дисертація написана в рамках загальної планової теми „Народи Центральної і Східної Європи та Україна: історичні зв'язки” (номер державної реєстрації 0105U4004933), яка розроблялася кафедрою історії слов'янських країн Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета дисертації - підготувати комплексне дослідження про М. Погодіна, його наукові контакти з українськими інтелектуалами Галичини в контексті міжслов'янських зв'язків і розвитку української суспільної думки.

Для досягнення поставленої мети дисертант ставить своїми завданнями дослідити :

- суть та основні положення історичної концепції М. Погодіна;

- формування та еволюцію його суспільно-політичних поглядів;

- контакти М. Погодіна з українськими громадсько-культурними діячами Галичини;

- ступінь впливу М. Погодіна на їх світогляд;

- наукову та публіцистичну спадщину М. Погодіна, присвячену галицькій проблематиці.

Об'єктом вивчення є М. Погодін та українське освічене суспільство Галичини. Науковий аналіз основних напрямків діяльності, історичних та суспільно-політичних поглядів М. Погодіна та його особисті зв'язки склали предмет дослідження.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період 1820-1860-х років. Нижня хронологічна рамка обумовлена початком наукової, викладацької, видавничої і публіцистичної діяльності М. Погодіна та пожвавленням процесів національного відродження в Галичині. Верхній рубіж визначений значним послабленням діяльності М. Погодіна.

Методологічною основою дисертації є фундаментальні принципи наукової об'єктивності та історизму, що передбачають розгляд окремих явищ та процесів у їх розвитку та тісному взаємозв'язку. При вирішенні дослідницьких завдань використані такі загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, узагальнення, індукція і дедукція, описові і кількісні. У ході вивчення архівних матеріалів загалом широко використано компаративний, типологічний та історико-генетичний методи. Комплексний підхід до розробки тематики дозволив оптимально вирішити завдання дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у комплексному дослідженні контактів М. Погодіна та галицьких громадсько-культурних діячів, що відіграло вагому роль для розвитку слов'янознавства в цілому. Вперше в історіографії зроблена спроба аналізу наукової і публіцистичної спадщини М. Погодіна з питань історії і культури Галичини.

Практичне значення одержаних результатів у тому, що матеріали дисертації можуть використовуватися при написанні узагальнюючих робіт з історії України, Росії та Польщі. Результати дослідження придадуться також при підготовці нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, підручників та навчальних посібників, енциклопедій, біографічних довідників.

Апробація дослідження здійснювалась у формі виступів на трьох міжнародних конференціях: ХІ-ХІІІ Міжнародних славістичних колоквіумах (Львів, 2002 р.; 2003 р.; 2004 р.), Другій науковій краєзнавчій конференції „Історичні пам'ятки Галичини” (Львів, 2002 р.), Шашкевичівських читаннях „Маркіян Шашкевич у контексті української духовної культури” (Буськ, Львівської обл., 2003 р.,), Восьмій всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська періодика: історія і сучасність” (Львів , 24-26 жовтня 2003 р.,), Всеукраїнській науковій конференції „Україна і Росія: досвід історичних зв'язків та перспективи співробітництва” (Кривий Ріг, 23-24 березня 2004 р.).

СТРУКТУРА І ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації зумовлена специфікою проблеми, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (279 позицій). Загальний обсяг дослідження - 193 с., у т. ч. 170 с. основного тексту.

У вступі розкрита актуальність проблеми, визначені об'єкт, предмет, хронологічні межі, методологічна основа праці, обґрунтовані мета і завдання, вказані наукова новизна і практичне значення одержаних результатів дисертації. Звернена увага на її зв'язок з плановою науковою темою та наукову апробацію основних положень.

У першому розділі - „Історія вивчення проблеми та джерела дослідження” - викладена історіографія питання та охарактеризована джерельна основа дисертації. Підрозділ „Історіографічний огляд” містить загальну характеристику вивчення проблеми впродовж XIX - початку XXІ ст. Всю літературу можна поділити на кілька умовних груп: біографії та біографічні нариси, відгуки та рецензії на праці М. Погодіна, роботи, присвячені його характеристиці як вченого і громадського діяча, а також дослідження, що стосуються наукових, культурних, особистих взаємин з представниками російської та зарубіжної інтелектуальної еліти. Серед робіт першої групи виділяється багатотомна праця М. Барсукова „Жизнь и труды М. П. Погодина”. Для неї характерним є те, що автор свідомо уникнув будь-яких оцінок чи аналізу поглядів та діяльності М. Погодіна. Ряд праць біографічного характеру було опубліковано з нагоди сторіччя від дня народження М. Погодіна. Їх автори (Д. Язиков, М. Лілєєв, І. Лінніченко та ін.) зосередили передовсім увагу на педагогічній та науковій діяльності М. Погодіна.

Негативні оцінки М. Погодіна, які дали радикальні суспільні діячі старої Росії (В. Бєлінський, О. Герцен, М. Чернишевський, М. Добролюбов та ін.) майже повністю запозичили вчені СРСР. Це передовсім стосується робіт О. Левандовського. Деякі нові підходи у вивченні біографії М. Погодіна властиві сучасним дослідникам (Г. Можаєва, В. Дурновцев та ін.). К. Умбрашко вибудував життєпис М. Погодіна як біографію-реконструкцію, розкрив внутрішню мотивацію його вчинків. Життєвий шлях М. Погодіна розглянув у своїй книзі М. Павленко, який подав дещо суперечливі оцінки його наукової творчості і особистості.

Другу групу досліджень складають відгуки і рецензії на його праці (М. Полєвой, М. Гоголь, М. Савельєв-Ростиславич, К. Кавелін, М. Коялович, В. Ключевський, М. Покровський, М. Рубінштейн, Ф. Петров та ін.).

Суспільно-політичні погляди М. Погодіна досліджували О. Галахов, О. Пипін, М. Столяров, Г. Плеханов, В. Терещенко, О. Бачінін та ін. Н. Попов одним з перших дав позитивну оцінку славістичної діяльності М. Погодіна. Інші вказані автори здебільшого негативні особистісні характеристики М. Погодіна переносили в контекст аналізу його суспільно-політичних поглядів.

Важливим кроком на шляху переосмислення значення суспільно-політичної діяльності М. Погодіна стала дисертація В. Терещенко. Її автор відзначила, що М. Погодін, будучи прихильником теорії офіційної народності (далі - ТОН), водночас по-своєму трактував її основні положення та виступав з програмою широких перетворень, здійснення яких покладав на державну владу.

Діяльність М. Погодіна в рамках Слов'янських благодійних комітетів Москви, Санкт-Петербурга та Києва вивчав С. Нікітін.

Певний внесок у розробку проблеми суспільно-політичних поглядів М. Погодіна зробили В. Дьяков, Г. Рокіна, О. Павленко, Є. Рудницька, М. Досталь, В. Бокова, Д. Іванніков, К. Рясенцев. Вказані дослідники основну увагу зосередили на характеристиці ТОН та особистого внеску М. Погодіна в її розробку та поширення, дослідженні зміни її інтерпретації М. Погодіним впродовж часу існування доктрини, а також на спробах виокремлення і аналізу політичного підґрунтя у наукових та культурних зв'язках з зарубіжними науково-громадськими діячами.

Як видно, російська історіографія представлена широким спектром різновартісної дослідницької літератури, присвяченої вивченню життєвого шляху та різноманітної діяльності М. Погодіна. Водночас, її критичний аналіз дає підстави стверджувати, що автори упереджено та суб'єктивно оцінювали постать М. Погодіна. У радянській історіографії він показаний як реакціонер та консерватор.

Німецький дослідник У. Піхт охарактеризував М. Погодіна як активного пропагандиста ідей слов'янського єднання, засновника панславізму. Чех Й. Колейка в рамках дослідження становлення та розвитку слов'янської ідеї виділив позицію М. Погодіна з притаманним йому підходом в її розумінні, що поклало початок поширенню панславістських ідей в Росії. Польська дослідниця Є. Кухарська звернула увагу на “польське питання” (тобто, статус польських земель у складі Російської імперії, польсько-російські та польсько-українські взаємини) у роботах М. Погодіна. А. Валіцький, досліджуючи напрями російського консерватизму, відзначив безперечний вплив ідеології М. Погодіна на передісторію слов'янофільських ідей. Водночас він вбачав основну відмінність позиції М. Погодіна в самодержавній точці зору на державність, народ, європеїзацію. М. Рязановський зі США М. Погодіна, як і інших послідовників ТОН, вважав ультраконсервативними прихильниками режиму Миколи I. Порівняльно-історичний аналіз поглядів М. Погодіна та членів Кирило-Мефодіївського товариства на проблему слов'янської єдності провів Джонг Хі-Сок, відзначивши консервативний та утопічний характер погодінських проектів майбутнього слов'янського союзу.

Окремо слід виділити дослідження про вплив М. Погодіна на погляди ряду громадсько-культурних діячів Галичини. При цьому найбільша кількість праць в контексті зародження русофільських ідей в Галичині присвячена особливостям відносин М. Погодіна та Д. Зубрицького. Одним з перших цієї проблематики торкнувся І. Свєнціцький. Він заперечив визначальний вплив М. Погодіна на зміну світоглядної орієнтації Д. Зубрицького та відкидав твердження про поширення М. Погодіним русофільських ідей в Галичині. Спробу науково-критичного вивчення відносин М. Погодіна та Д. Зубрицького зробила Є. Тишинська. М. Андрусяк, М. Возняк, М. Тершаковець та ін. з відвідинами М. Погодіном Галичини та його контактами з галицькими українцями пов'язували розвиток і поширення русофільських ідей у краї. Про вплив М. Погодіна на Д. Зубрицького писав Г. Гербільський. Російська дослідниця Н. Пашаєва на підставі тенденційно підібраного фактичного матеріалу приходить до висновку, що погляди Д. Зубрицього не зазнали жодного впливу М. Погодіна, а були органічно пов'язані з його світоглядом.

В ряді робіт міститься розлогий матеріал про контакти М. Погодіна з українцями Галичини. Певні узагальнення з цього приводу зробили Л. Ільницька та І. Орлевич.

Історіографічний аналіз опублікованих праць свідчить, що спеціально проблема діяльності М. Погодіна в контексті громадсько-культурного руху українців Галичини не вивчалася. В основному вчені зосереджувалися на окремих питаннях взаємин М. Погодіна та галицьких інтелектуалів, при цьому не завжди будучи неупередженими та об'єктивними у своїх оцінках та висновках. У той же час питання повного наукового аналізу епістолярію та особистих контактів М. Погодіна з галицьким українцями, питання аналізу науково-публіцистичного доробку М. Погодіна про Галичину висвітлені фрагментарно, часто без звертань до джерел і потребують спеціального дослідження.

Джерельну базу дисертації, яка проаналізована у підрозділі “Характеристика джерел”, становлять опубліковані та архівні документи. Всіх їх можна поділити на такі групи: а) матеріали біографічного характеру; б) наукові праці, публіцистика, літературна критика та художні твори М. Погодіна та громадсько-культурних діячів Галичини; в) епістолярій і спогади.

Для вивчення даної теми особливо важливими є документи особистого архіву М. Погодіна, який налічує більше 9 тис. одиниць зберігання. Більшість з них свого часу опублікував сам М. Погодін. Згодом була видана частина його листування. Важливу інформацію для вивчення життя і діяльності М. Погодіна почерпнуто з архівних фондів В. І. Гер'є, С. Д. Полторацького, які зберігаються у відділі рукописів Російської державної бібліотеки (м. Москва). Відомості біографічного характеру містяться в опублікованих матеріалах архіву Московського університету. Багатий фактичний матеріал містить автобіографічна розвідка М. Погодіна, опублікована в „Биографическом словаре профессоров и преподавателей Императорского Московского университета”.

Одним із основних джерел у вивченні досліджуваної теми стали документи архівів громадських і культурних діячів Галичини, зокрема І. Вагилевича та Я. Головацького, які зберігаються в рукописному відділі Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника.

Окрему групу джерел складають некрологи М. Погодіна з характеристикою його діяльності.

Бібліографія праць М. Погодіна налічує сотні назв, практично всі вони опубліковані. Серед історичних праць є його маґістерська дисертація „О происхождении Руси” (1825), в якій обґрунтовані основні положення норманської теорії. Спробою філософського осмислення історичного процесу стали його „Исторические афоризмы” (1836). Підсумковою працею з вивчення, аналізу та класифікації історичних джерел є „Нестор. Историко-критические рассуждения о начале русских летописей„ (1839). Історичні погляди та історична концепція вченого найповніше і найпослідовніше викладені в „Историко-критических отрывках” (1846-1867), та „Исследованиях, замечаниях и лекциях о русской истории” (1846-1857, тт. 1-7).

Численні публіцистичні праці М. Погодіна, видані окремими збірками („Статьи политические и польский вопрос”, 1876; „Польский вопрос. Собрание рассуждений, записок и замечаний М. Погодина”, 1868; „Историко-политические письма и записки в продолжении Крымской войны”, 1874; „Собрание статей, писем и речей по поводу славянского вопроса”, 1878 та ін.), склали основу для вивчення суспільно-політичних поглядів М. Погодіна.

Важливим джерелом, що суттєво доповнює та розширює рамки даної проблематики, є періодичні видання М. Погодіна („Москвитянин”, 1841-1856; „Русский”, 1867-1868), на сторінках яких опубліковано велику кількість матеріалів з тогочасного російського і зарубіжного наукового, суспільно-політичного і культурного життя. Суспільно-політичні погляди та активна громадська позиція М. Погодіна відображені в численних промовах, зібраних та виданих окремою збіркою.

Вагомим джерелом виявився епістолярій, який містить дані біографічного характеру про М. Погодіна та його кореспондентів, відомості про розвиток науки і культури в Росії та слов'янських землях, політичні події, наукові взаємини, книгообмін та ін. Значна частина неопублікованої кореспонденції зберігається у вже згадуваних архівних фондах М. Погодіна, Я. Головацького та І. Вагилевича. Серед опублікованого епістолярію в рамках досліджуваної проблематики центральне місце посідає трьохтомне видання „Письма к М. П. Погодину из славянских земель”, а також листування, видане К. Студинським, Ф. Свистуном, В. Даниловим, Ф. Савченком, Н. Пашаєвою. Особливе місце в епістолярній спадщині М. Погодіна належить його дорожнім записам та своєрідним звітам про закордонні подорожі в формі „Писем к Министру народного просвещения”, опублікованих в „Журнале министерства народного просвещения”. Важливу інформацію почерпнуто також з листів І. Срезневського, написаних під час наукової подорожі слов'янськими землями 1839-1842 рр. Матеріали стосовно українсько-слов'янських взаємин у межах Австрійської держави частково представлені у збірнику документів з архіву російського громадсько-культурного діяча М. Раєвського.

Важливі відомості містять спогади рідних М. Погодіна, громадських та культурних діячів (К. Бестужев-Рюмін, Ю. Самарін, Ф. Буслаєв та ін.)

Можливість глибше зрозуміти стан поінформованості освіченого суспільства Росії про Галичину, розвиток наукового та культурного життя краю дають матеріали російських періодичних видань („Журнал Министерства народного просвещения”, „Московский наблюдатель”, „Русский Вестник”, „Москвитянин”, „Русский”).

Комплексне і критичне використання джерельного матеріалу дозволило зробити нарис життєвого шляху М. Погодіна, його наукової, педагогічної, видавничої діяльності, суспільно-політичних поглядів, а також аналіз наукового і публіцистичного доробку про Галичину та науково-культурних взаємин з громадсько-культурними діячами Галичини.

Другий розділ - „Михайло Погодін і його творчість” має два підрозділи. У підрозділі 2.1. „Науково-педагогічна діяльність” окреслені етапи на шляху здобуття М. Погодіним посади професора кафедри російської історії у Московському університеті. Охарактеризовані лекційні курси М. Погодіна зі всесвітньої історії та з історії Росії. Зі всесвітньої історії вони мали компілятивний характер, свідченням чого є звіти Московського університету за 1833-1835 рр., на цю особливість вказували сам лектор і його студенти. Разом з тим цей університетський курс містив характеристику різних історичних епох, у ньому значна увага приділялась країнам Сходу, що свідчить про розширення географії курсу, який до початку 1830-х років мав європоцентристський характер.

У курсі з історії Росії М. Погодін значне місце приділяв вивченню історичних джерел та історіографічному огляду. Головним завданням він вбачав показати найбільш характерні, відмінні риси російської історії у порівнянні з історією західноєвропейських країн. Це протиставлення лягло в основу історичної концепції М. Погодіна про принципові відмінності в утворенні, шляхах розвитку, формах державності і духовному житті Росії та Західної Європи. Методологічні погляди і підходи до історичного процесу формувалися під впливом ідей німецької філософії. На історичну концепцію М. Погодіна мали вплив деякі загальні принципи романтизму, перш за все, уявлення про притаманні кожному народові неповторні риси, які розкривалися і проявлялися в певний момент історичного розвитку. Наслідком такого підходу було звернення від загальної картини розвитку цивілізації до національної російської історії. Перший етап - утворення Давньоруської держави - припав на IX ст. і тривав до 1054 р. Другий етап визначав як Русь періоду уділів - від смерті Ярослава I до вступу на престол Івана III (1054-1462 рр.) М. Погодін вважав одним із власних наукових досягнень розробку проблем історії Русі періоду уділів. Він розглядав удільну систему як закономірність історичного процесу і доводив, що зберегти єдність давньоруської держави не виявлялося можливим. Наступний етап, середньовіччя, М. Погодін завершував правлінням Петра І. Петровські перетворення стали початком нового, європейського етапу історії Росії. Історик заперечував звинувачення слов'янофілів у тому, що реформи Петра I порушили природній хід розвитку Росії, народну самобутність і насильно впровадили чужу для Росії європейську культуру. Самобутність історичного процесу, на його переконання, не тільки не виключала участі Росії в загальних історичних та культурних процесах Західної Європи, але вимагала негайного включення в ці процеси при неодмінній умові збереження сильної і самостійної держави. Останній етап - національний - М. Погодін започатковував правлінням Ми- коли I.

Викладений матеріал дозволяє стверджувати, що роки професорства М. Погодіна (1835-1844) стали вершиною його науково-педагогічної діяльності. Згодом він змушений був залишити університет і присвятити подальше життя науково-дослідницькій, архівно-видавничій діяльності та публіцистиці.

Підрозділ 2.2. „Видавничі проекти” розкриває діяльність М. Погодіна як журналіста та видавця. Його самостійну видавничу діяльність започаткувало видання альманаху „Урания” у 1826 р. Публікація поетичних творів О. Пушкіна певним чином сприяла зближенню М. Погодіна з інтелектуальним середовищем Москви та знайомству з філософськими ідеями гуртка „Товариство любомудрів”. За рекомендацією одного з лідерів гуртка, Д. Веневітінова, М. Погодін був призначений редактором журналу „Московский Вестник”, який виходив у 1827-1830-х роках і був покликаний відображати ідеї любомудрів. Вже з перших номерів журналу помітне його перенасичення спеціальним, здебільшого теоретичним матеріалом, а з 1829 р. він наповнювався в основному історичними статтями М. Погодіна та публікаціями архівних матеріалів, не приділялася належна увага художній прозі. Журнал залишався осторонь від актуальних проблем сучасності, і його видання було припинено у 1830 р.

М. Погодін був активним співробітником ряду видань, зокрема „Молвы” і „Телескопа” М. Надєждіна, „Ученых записок Московского университета”, „Московского наблюдателя” та „Журнала Министерства народного просвещения”. У другій половині 1830-х років за його ініціативою зусиллями Общества Истории и Древностей Российских видавався „Русский исторический сборник”, значне місце на сторінках якого належало загальнослов'янській проблематиці. У цілому М. Погодін підготував і випустив сім томів (23 книги) цього збірника.

Масштабним видавничим проектом був журнал „Москвитянин” (1841-1856). Публікації першого номера (стаття самого редактора “Петр Великий”, поезія Ф. Глінки “Москва”, стаття С. Шевирьова “Взгляд русского на современное образование Европы”) визначили його спрямування як виразника ідей офіційної народності. Обмеженість і своєрідність тематики, надмірна кількість спеціальних праць з вітчизняної історії, низький художній рівень поетичних та прозових творів відштовхували читача від видання. Прагнучи вберегти часопис від закриття, М. Погодін залучив до участі в ньому когорту молодих талановитих інтелектуалів (О. Островський, Б. Алмазов, Л. Мей, М. Берг, О. Писемський, П. Мельников, А. Григор'єв, Є. Едельсон), які склали основу “молодої редакції”. Однак вони не змогли кардинально вплинути на його характер, оскільки перебували в повній фінансовій залежності від М. Погодіна, що вкрай обмежувало їх діяльність. Уникнення висвітлення політичних та гострих суспільних питань поставило “Москвитянин” осторонь від інтелектуального руху 40-50 років XIX ст. Про подальшу видавничу діяльність М. Погодіна свідчать також три збірники альманаху „Утро” (1859, 1866, 1868), „Кирилло-Мефодиевский сборник” (1865), газета „Русский” (1867 - 1870).

У третьому розділі - „Суспільно-політичні погляди М. Погодіна” - проаналізовані чинники, що вплинули на формування світоглядних орієнтацій М. Погодіна, його внесок у розробку ідейних засад доктрини офіційної народності. Основна увага акцентується на пропаганді М. Погодіним слов'янської ідеї, змінах її інтерпретації та спробах практичного втілення.

У підрозділі 3.1. „Формування основних ідейних засад” висвітлено фактори, що справили вирішальний вплив на становлення характеру, світосприйняття та суспільно-політичних поглядів М. Погодіна. Одним із найвагоміших був факт походження М. Погодіна з соціальних низів, який наклав глибокий відбиток на все його подальше життя і постійно спонукав до пошуків життєвих шляхів, здатних привести до успіху. На формування суспільно-політичної орієнтації вплинули події Вітчизняної війни 1812 р., які сприяли утвердженню поглядів М. Погодіна про велич і могутність Росії та її здатність протистояти більшій частині Європи. Одним з визначальних факторів був релігійний чинник. Релігія набула в його свідомості не тільки характеру віри, а й стала однією з опор світогляду. М. Погодін визначав релігію і традиції як духовний орієнтир суспільства і вбачав у ньому вирішальний фактор його морального розвитку. Релігійна ідея стала однією з основних в його історичній концепції.

Важливе значення у формуванні громадської позиції відіграли погляди на державний устрій Росії. М. Погодін вважав, що монархічне правління є найприйнятнішим для Росії і застерігав від насильного впровадження новацій серед населення. Ряд дослідників відносять його до безпосередніх творців теорії офіційної народності, при чому ще до офіційного обґрунтування її складових С. Уваровим. М. Погодін особливо розвивав тезу про російську народність та її слов'янські корені. В ідейних пошуках 1840-х років М. Погодін зайняв позицію неспівзвучну слов'янофілам та західникам, однак у ряді моментів саме його погляди попередили слов'янофільську концепцію. Підрозділ 3.2. „Пропаганда слов'янської ідеї” розкриває еволюцію інтерпретації М. Погодіним питання про можливі шляхи досягнення та форми слов'янської єдності. Формування самостійного погляду М. Погодіна на цю проблему значною мірою пов'язане з його подорожами Центрально-Східною Європою (1835, 1839, 1842, 1846). М. Погодін запропонував ряд заходів для підтримки слов'ян Австрійської монархії з боку Росії, оскільки саме з нею, на його думку, вони пов'язують сподівання на майбутню допомогу. У вченого склалося переконання, що в більшості слов'ян не викликає сумніву факт неминучого розпаду монархії Габсбургів з відділенням її слов'янської частини. Оскільки майже неймовірним видавалося відокремлення слов'ян “самих по собі” чи об'єднання значної частини слов'янського світу під егідою Пруссії, залишалося протегування зі сторони Росії. За таких умов і стане можливим утворення “Слов'янської держави” з домінуючим становищем Росії у ній від Східного океану до Адріатичного моря. Подібні твердження засвідчують, що погляди М. Погодіна були різновидом теорій слов'янської взаємності, котрі поділяли багато його сучасників, в т.ч. і діячів слов'янського національного відродження.

М. Погодін розвивав думки про необхідність в єдиній загальнослов'янській мові. При цьому в нього не виникало ні найменших сумнівів, що цією мовою повинна стати російська. Вживання єдиної літературної мови та поглиблення культурних зв'язків між слов'янами, на його думку, мали стати найважливішими факторами для їх подальшого політичного об'єднання.

Позиція М. Погодіна дещо радикалізувалась з початком Кримської війни. Тоді політичний курс Російської імперії зазнав певних коригувань: відтепер не відкидалася можливість скористатися національно-визвольним рухом слов'янських народів, якщо він спалахне самостійно, без будь-яких дій зі сторони офіційної Москви. Водночас, конкретизувались ідеї М. Погодіна про можливий союз слов'янських народів і Росії, з початком війни він пов'язував реалізацію планів щодо майбутнього слов'янства. На його переконання, визвольна місія Росії у слов'янському світі розпочнеться з Болгарії, яка стане першим членом Слов'янського союзу. Подальшу боротьбу за власне визволення з-під турецького поневолення болгари поведуть силами сформованих і утримуваних ними загонів рекрутів. Вслід за болгарами до боротьби піднімуться жителі Боснії, Герцеговини і Чорногорії, а також слов'яни - піддані Австрійської імперії. Таким чином, визволені народи утворять новий союз, який може мати різні назви (Дунайський, Слов'янський, Південно-Східний чи Європейський з центром у Константинополі) під протекторатом Росії. У майбутньому, в силу географічних чинників, до новоутвореного об'єднання могли б приєднатися Греція, Угорщина, Молдова, Волощина, Трансильванія.

Популяризацію своїх поглядів на майбутнє слов'янства та лідируючі позиції Росії у слов'янському світі М. Погодін продовжив у рамках Слов'янського благодійного комітету в Москві. Одним з напрямків діяльності комітету стала спроба поширювати серед слов'ян за кордоном російську мову і “літературний панславізм” шляхом видання журналу “Славянская заря” у Відні, організації та проведення у 1867 р. Слов'янського з'їзду, пріоритетними на якому виявилися питання слов'янської єдності, загальнослов'янської мови та визвольної ролі Росії. Незважаючи на те, що погляди М. Погодіна знаходили розуміння та підтримку у різних сферах російського суспільства, вони залишалися лише теоретичними схемами і політичними ілюзіями.

У четвертому розділі - “Михайло Погодін і галицькі українці” - виділені два підрозділи. У підрозділі 4.1. “Галичина у наукових і публіцистичних працях Михайла Погодіна” охарактеризовано бачення М. Погодіним історії Галичини. Однак жодної спеціальної праці, присвяченої їй, він так і не написав. Безпосередньою причиною звернення до галицької тематики стало польське повстання 1830-1831 рр. М. Погодін намагався довести, що результатом участі Росії у трьох поділах Речі Посполитої було не завоювання, а повернення частини земель, „західних територій”, які їй здавна належали. Він стверджував, що Росії належали також інші землі на заході та півдні, маючи на увазі Галичину і частину Молдови. Надалі розвідки щодо сучасного йому становища Галичини М. Погодін представив міністру освіти С. Уварову як складову звітів за результатами подорожей слов'янськими землями у 1839 р. та 1842 р. При цьому М. Погодін явно перебільшував ступінь русофільських тенденцій серед тогочасних жителів Галичини.

Спроби М. Погодіна арґументувати правонаступництво Росії на історичну спадщину Київської Русі неминуче натикалися на необхідність звернень до історії Галичини. У зв'язку з цим він висунув галицьку теорію походження українців. Її основою стало твердження, згідно з яким у княжі часи Київ та навколишня територія полян були населені предками сучасних росіян, а не українців. Росіяни, як автохтонне населення Києва та околиць, змушені були залишити цей реґіон після татарської навали і поступово заселили землі на півночі. Спустошену татарами Київську землю згодом освоїли мешканці з Карпат.

Зацікавлення М. Погодіном Галичиною мало й практичне підґрунтя. Як один з організаторів і керівників Слов'янського Благодійного комітету він окреслив сферу діяльності його організацій і вважав за необхідне кожному із відділень дотримуватись певного регіонального напрямку діяльності. Так, за московською організацією закріплювалась співпраця з Болгарією, за санкт-петербурзькою - з Боснією та Герцеговиною, за казанською - з Словенією, а за київською - „турбота про росіян в Галичині та Угорщині”.

У підрозділі 4.2. „Особисті зв'язки” йдеться про розвиток культурно-наукових зв'язків М. Погодіна та галицьких українців. Найбільш інтенсивні та плідні взаємини склалися з І. Вагилевичем та Д. Зубрицьким, фрагментарними були зв'язки М. Погодіна з братами Головацькими. За допомогою листування М. Погодін та галицькі інтелектуали вирішували нагальні питання наукового і загального інформаційного характеру. Формою зв'язків виступав обмін українськими та російськими виданнями. М. Погодін був надзвичайно зацікавлений у придбанні в Галичині рукописів та стародруків для поповнення своєї колекції - „Древлехранилища”. Він неодноразово звертався з проханням про купівлю для нього відповідних видань до О. Завадського, Д. Зубрицького, І. Вагилевича, В. Компаневича.

М. Погодін постійно спонукав І. Вагилевича і Д. Зубрицького до розробки наукової тематики, адже коло їхніх наукових зацікавлень виявилося досить широким. Особливе зацікавлення М. Погодіна викликала робота І. Вагилевича над складанням „Російсько-галицького словника”. М. Погодін звернувся за матеріальною підтримкою, необхідною для завершення цієї праці, в Російську Академію наук і запропонував своє посередництво у відносинах з галицьким вченим. Ця ініціатива знайшла схвальний відгук серед керівництва Академії, однак так і не була реалізована. І. Вагилевич при підтримці М. Погодіна планував вирішити питання переїзду на територію Російської імперії. Для цього він подав відповідні клопотання, однак і в переїзді, і у викладацькій роботі йому було відмовлено.

Основний зміст наукового спілкування з Д. Зубрицьким зводився до вирішення декількох питань. М. Погодін був перш за все зацікавлений у купівлі рукописів та стародруків з історії Галичини, а з початком виходу журналу „Москвитянин” він запропонував Д. Зубрицькому стати його галицьким кореспондентом. За допомогою М. Погодіна галицький учений намагався вирішити питання про публікацію своїх творів у Росії.

Зважаючи на факт особистого знайомства, тривале і плідне листування, М. Погодіну приписують вирішальний вплив на формування русофільських позицій Д. Зубрицького. Однак, становлення Д. Зубрицького як особистості та історика, еволюцію його ідейних поглядів треба розглядати в контексті впливу всіх обставин тогочасної епохи. Загалом до революції 1848 р. вплив російського панславізму на суспільну думку в Галичині був незначним. Російська сторона більше цікавилася станом наукових досліджень галичан. Галицьким українцям імпонувала російська підтримка проти ополячення українських мешканців. Отже, особисті контакти між російськими та слов'янськими, в т.ч. і галицькими, вченими у XIX ст. були важливим фактором у збагаченні наукових знань про слов'ян. У першій половині XIX ст., у час становлення слов'янознавства в Росії, контакти із слов'янським світом виступали однією із умов успішного поступу у цій галузі.

У висновках підсумовано результати дослідження. М. Погодін розробив власну історичну концепцію, однією із основоположних ідей якої була норманська теорія про ”добровільне прикликання” варягів на руський княжий престол та теза про принципові відмінності в утворенні, шляхах розвитку, формах державності і духовному житті Росії і Західної Європи.

У наукових дослідженнях М. Погодін застосовував власні конкретно-історичні методи (метод „збирання” з джерел всіх згадок про певний предмет дослідження, їх усесторонній аналіз та зіставлення, математичний метод).

У різні часи зазнали краху видавничі проекти М. Погодіна: альманахи „Урания” (1826), „Утро” (1859, 1866, 1868), журнали „Московский Вестник” (1827-1830), „Москвитянин” (1841-1856), газета „Русский” (1867-1868). Це було викликане уникненням висвітлення політичних та гострих суспільних питань, перевантаженням видань спеціальними історичними матеріалами, неспроможністю конкурувати з ідеями молодих талановитих журналістів, які вони проповідували на сторінках власних видань.

Еволюція суспільних переконань М. Погодіна та його належність до консервативно налаштованих ревнителів режиму особливо яскраво прослідковується у факті підтримки ним ТОН, яка майже насильно впроваджувалась в освітньому відомстві.

У ряді праць публіцистичного характеру він виклав власні погляди на слов'янське питання та роль Росії у його вирішенні. Політичний панславізм М. Погодіна, тобто ідея утворення слов'янського державного об'єднання під протекторатом Росії, мав консервативний і утопічний характер. З початку 60-х рр. XIX ст. основні акценти він зосередив на мовній сфері і т. зв. літературному панславізмі, що полягав в обґрунтуванні необхідності перетворення російської мови в загальнослов'янську. Вирішальне значення у пізнанні М. Погодіним слов'янського світу відіграли чотири наукові подорожі слов'янськими землями 1830-1840-х рр. Це дало йому змогу проникнути у слов'янський світ за допомогою особистого знайомства з провідними діячами слов'янського національного відродження. Подорожі також сприяли становленню М. Погодіна як самостійного слов'янського публіциста. Крім того, вони дозволили налагодити взаємини сучасного йому російського суспільства з західними та південними слов'янами шляхом організації благодійної допомоги. Тоді ж він зацікавився історією Галичини. Її він розглядав у контексті польської і російської історії.

Важливим фактором у розвитку культурно-наукових зв'язків М. Погодіна і галицьких українців були особисті зв'язки. Найбільш інтенсивними були взаємини з І. Вагилевичем та Д. Зубрицьким. Основною формою їхнього спілкування слугувало листування, за допомогою якого вирішувалися нагальні питання наукового та загального інформаційного характеру. Отже, особисті контакти між російськими та галицькими вченими у XIX ст. були важливим фактором у розвитку слов'янознавства. У першій половині XIX ст., у період становлення в Росії слов'янознавства, контакти із слов'янським світом виступали однією із умов успішного поступу у цій галузі. Водночас, ідейний вплив М. Погодіна на галицьких кореспондентів був мінімальним.

погодін культурний галичина історія

Основні положення дисертації висвітлені у таких публікаціях

1. Саламаха Н. Михайло Погодін як редактор журналу „Москвитянин” / Наталія Саламаха // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - 2003. - № 9. - С. 165-171.

2. Саламаха Н. М. Погодін і розвиток панславістських ідей в Росії / Наталія Саламаха // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2004. - Вип. 2. - С. 121-127.

3. Криль М. Русская идея в общественной жизни Галичины первой половины XIX в. Славянский мир. - Пермь, 2004. - С. 38-44.

4. Саламаха Н. М. Погодін та І. Вагилевич (за матеріалами їх листування) / Наталія Саламаха // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль. - 2005. - Вип. 3. - С. 121 - 127.

5. Саламаха Н. Галичина у науковій спадщині М. Погодіна / Наталія Саламаха // Історичні пам'ятки Галичини. - Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. - С. 43-48.

6. Саламаха Н. Відомості про Росію на сторінках галицької газети „Слово” (1861-1887 рр.) / Наталія Саламаха // Українська періодика: історія та сучасність : доповіді та повідомлення Восьмої всеукраїнської науково-теоретичної конференції, (Львів, 24-26 жовтня 2003). - Львів, 2003. - С. 257-261.

7. Кріль М.М. М. Погодін і українські інтелектуали Галичини (друга чверть ХІХ ст.) / М. М. Кріль, Н. П. Саламаха // Україна і Росія : досвід історичних зв'язків та перспективи співробітництва : матеріали конференції, (Кривий Ріг, 23-24 березня 2004 р.) / за ред. О. І. Кожухаря та В. О. Вєтохіної. - Кривий Ріг, 2004. - С. 435-441.

АнотаціЇ

Саламаха Н.П. Михайло Погодін і громадсько-культурний рух у Галичині. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2010.

У дисертації проаналізована діяльність М. Погодіна (1800-1875), російського вченого-історика, публіциста, видавця і громадського діяча та його науково-культурні взаємини з українськими інтелектуалами Галичини. Охарактеризоване бачення М. Погодіним історії Галичини, яка розглядалась ним лише у контексті польської і російської історії.

Окреслено наукову та творчу біографію М. Погодіна. Проаналізовано зміст лекційних курсів і основних праць з історії Росії, основи історичної концепції, методологію та методи історичного дослідження М. Погодіна. Розкрита діяльність М. Погодіна як видавця та публіциста. Визначені чинники, що вплинули на формування його світоглядних орієнтацій, прослідковані роль та місце М. Погодіна в ідейних шуканнях 1840-х років. Основна увага акцентується на пропаганді ним слов'янської ідеї, змінах її інтерпретації та спробах практичного втілення. Доведено, що особисті контакти між російськими та галицькими вченими в XIX ст. були важливим фактором у розвитку слов'янознавства і виступали однією із умов успішного поступу у цій галузі.

Ключові слова: М. Погодін, Росія, Україна, Галичина, слов'янська ідея, суспільна думка, науково-культурні взаємини.

Саламаха Н.П. Михаил Погодин и общественно-культурное движение в Галичине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2010.

В диссертации на основе комплексного подхода к источникам и научной литературе изучены основные аспекты научно-культурных взаимосвязей Михаила Погодина (1800-1875), русского ученого-историка, публициста и издателя, общественного деятеля с украинскими интеллектуалами Галичины. Рассмотрено его научное и публицистическое наследие, посвященное вопросам истории и современному автору положению Галичины.

Изучена научная и творческая биография М. Погодина, дан анализ его основных научных и публицистических трудов (магистерская диссертация „О происхождении Руси” (1825), „Исторические афоризмы” (1836), „Нестор. Историко-критические рассуждения о начале русских летописей„ (1839), „Историко-критические отрывки” (1846-1867), „Исследования, замечания и лекции о русской истории” (1846-1857, тт. 1-7), „Статьи политические и польский вопрос” (1876), „Польский вопрос. Собрание рассуждений, записок и замечаний М. Погодина” (1868), „Историко-политические письма и записки в продолжении Крымской войны” (1874), „Собрание статей, писем и речей по поводу славянского вопроса” (1878). Раскрыты основные положения исторической концепции М. Погодина, основополагающими идеями которой являлись норманнская теория о ”добровольном призвании” варягов на русский княжеский престол и тезис о принципиальных отличиях в образовании, путях развития, формах государственности и духовной жизни России и Западной Европы. Обращается внимание на методологию и методы исторического исследования, применяемые М. Погодиным.

В диссертационном исследовании проанализирована деятельность М. Погодина как публициста и издателя ряда периодических изданий (альманахи „Урания” (1826), „Утро” (1859, 1866, 1868), журналы „Московский Вестник” (1827-1830), „Москвитянин” (1841-1856), газета „Русский” (1867-1868). Начало его издательской деятельности совпало с процессами становления профессиональной журналистики в России. Однако М. Погодин на страницах своих изданий избегал освещения политических и значимых общественных вопросов и не смог составить конкуренцию идеям молодых талантливых журналистов, в результате чего все его проекты оказались обреченными на провал. В то же время публикации позволяют боле глубоко раскрыть общественную позицию ученого, характер его отношений с официальными кругами, степень влияния на читательскую аудиторию.

Автором выделен ряд факторов, сыгравших решающее влияние на становление характера, мировоззрения и общественно-политических взглядов М. Погодина. Проанализирована эволюция интерпретации идеи славянского единства, на что повлияли путешествия славянскими землями в течении 1830-1840-х гг., участие России в Крымской войне, деятельность М. Погодина в рамках Славянского Благотворительного комитета в Москве. В работе сосредоточено внимание на характеристике погодинских политических проектов, которые заключались в обосновании необходимости создания славянского государственного образования с доминирующей позицией России („политический панславизм”), а также литературном панславизме - обосновании необходимости превращения русского языка в общеславянский.

Обращение М. Погодина к галицкой проблематике было вызвано событиями польского восстания 1830-1831 гг. Он рассматривал ее частью русского исторического наследия Киевской Руси. Попыткой обосновать правопреемничество России на историческое наследие Киевской Руси стала галицкая теория о происхождении украинцев, научная несостоятельность которой была доказана еще современниками М. Погодина.

Важным фактором развития научно-культурных связей М. Погодина и галицких украинцев, особенно И. Вагилевича и Д. Зубрицкого, выступили личные связи. Основной формой их общения была переписка, при помощи которой решались актуальные вопросы научного и общего информационного характера. Она оказалась одинаково полезной для каждой из сторон и осуществлялась на современном исследователям научном уровне. Таким образом, личные связи русских и галицких ученых в XIX в. были важной составляющей в развитии славяноведения. В то же время, идейное влияние М. Погодина на галицких корреспондентов было минимальным.

Ключевые слова: М. Погодин, Россия, Украина, Галичина, славянская идея, общественная мысль, научно-культурные взаимосвязи.

Salamakha N. P. Mykhaylo Pogodin and social and cultural movement in Halychyna. - Manuscript.

Thesis for acquiring scientific degree for candidate of historical sciences on the speciality 07.00.02 - World history. - L'viv Ivan Franko National University. L'viv, 2010.

Thesis is dedicated to the basic aspects of Russian historian, publicist and publisher Mykhaylo Pogodin's (1800-1875) scientific and cultural communications with the Ukrainian intellectual persons of Halychyna. Basing herself on the wide range of sources the author has analysed Pogodin's studying of Halychyna history and modern development.

M. Pogodin's biography and his publicist works are considered. The basic aspects of his historical conception, his methods and methodology of historical research are examined. The activity of M. Pogodin as a publicist and journal publisher (almanacs „Uraniya” (1826) and „Utro” (1859, 1866, 1868), journals „Moscovskiy Vestnik” (1827-1830), „Moskvityanin” (1841-1856), newspaper „Russkiy”) are showed. M. Pogodin avoided to raise political and social questions and he was not able to make a competition with young talented journalists' ideas. That is why all his projects were unsuccessful. The factors, which had influenced Pogodin's character, opinions, social and political views, Slavonic unity ideas are considered.

The important factor in M. Pogodin's scientific and cultural connections with Halician Ukrainians (I. Vagilevych, D. Zubritskiy) was personal relations. The basic form of their intercourse was correspondence which helped them to considere scientific questions. It appeared equally useful to each of sides and carried out at high scientific level. Thus, the personal connections of Russian and Halician scientists in the 19 th century were an important contribution to the development of Slavonic studies. At the same time, M. Pogodin's ideological influence on his Halician correspondents was minimum.

Key words: M. Pogodin, Russia, Ukraine, Halychyna, Slavonic idea, social idea, scientific and cultural intercommunications

Размещено на Allbest.ru