Радянська система соціального забезпечення в західних областях України (1939-1941, 1944-1953 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Радянська система соціального забезпечення в західних областях України (1939-1941, 1944-1953 рр.)

07.00.01 - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Дробіна Лілія Миколаївна

Чернівці ? 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Ботушанський Василь Мефодійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри історії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент Місінкевич Леонід Леонідович, Хмельницький університет управління та права, перший проректор;

кандидат історичних наук, доцент Гаврилюк Олександр Никифорович, Волинський національний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри новітньої історії України.

Захист відбудеться 15 квітня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 14 березня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Г. М. Скорейко.

ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена значимістю соціальної політики для якісного функціонування суспільства. Післявоєнна розруха і негативні наслідки радянізації в 1939-1941, 1944-1953 рр. призвели до того, що на території західних областей України склалася ситуація, коли більшість громадян відчувала скруту, опинилася за межею бідності, зіткнулася з безліччю проблем у повсякденному житті. У цьому контексті завданням соціальної політики було підтримання стабільності доходів населення, надання необхідних соціальних послуг і рівного доступу до медичної допомоги.

Дослідження питань формування та розвитку радянської системи соціального забезпечення на території західних областей України в 40-50-х роках ХХ ст. привертає увагу тим, що дозволяє розкрити досвід організації фінансового та матеріального утримання великих груп людей, які з різних обставин втратили працездатність і можливість самозабезпечення в умовах радикальних змін суспільного устрою.

Упродовж десятиліть реалії повсякденного життя населення України залишалися поза увагою істориків, які свідомо уникали дискусійних проблем і негативних явищ, внаслідок чого тема соціального забезпечення стала „білою плямою” в історіографії. Оскільки рівень соціального забезпечення громадян дає можливість судити про економічні можливості суспільства, то в умовах політико-ідеологічної цензури було дуже складно пояснити низький рівень життя, наявність безробіття, безпритульності дітей, голодоморів, жебрацтва, злиднів та інших асоціальних явищ у країні соціалізму.

З 1991 р. Україна стала на шлях власного державотворення, який видався надто суперечливим і неоднозначним. Для розробки програм подолання складного соціально-економічного становища варто було би врахувати досвід минулого, бо значна частина проблем у соціальній сфері безпосередньо пов'язана з особливостями становлення функціонування її у досліджуваний період.

З огляду на це досліджувана тема вельми актуальна і має не тільки науково-пізнавальне, а й деяке прикладне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної роботи „Актуальні питання соціально-економічного і суспільно-політичного життя України ХVІІ - ХХ ст. (за матеріалами західного регіону)” (Державний реєстраційний номер 0106 U 008487), яку розробляла кафедра історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Метою дисертаційної роботи є висвітлення об'єктивних умов становлення системи соціального забезпечення в західних областях УРСР в умовах „радянізації”.

Відповідно до мети визначено такі завдання наукового дослідження:

– висвітлити основні етапи становлення та функціонування системи соціального забезпечення в західних областях УРСР і динаміку кадрового забезпечення місцевих відділів соціального забезпечення (соцзабезів);

– розкрити засади, на яких базувалося пенсійне забезпечення відповідних категорій населення, особливо міського і сільського, визначити питому вагу різних груп пенсіонерів;

– простежити еволюцію системи соціального захисту в контексті соцзабезу, її роль і місце, історичні умови формування;

– з'ясувати вплив соціально-політичної ситуації в регіоні на надання матеріальної допомоги інвалідам, родинам військовослужбовців;

– визначити етапи й форми організації медичної реабілітації з метою повернення працездатності інвалідам та військовослужбовцям;

– показати умови проживання в радянських соціальних будинках із утримання престарілих, інвалідів, дітей-сиріт.

Об'єкт дослідження - соціальна політика радянської держави в західних областях України.

Предмет дослідження - становлення та функціонування радянської системи соціального забезпечення в західних областях УРСР (1939-1941, 1944-1953 рр.).

Методи дослідження. Для досягнення окресленої мети використано як загальнонаукові методи дослідження (аналізу і синтезу, індукції й дедукції), так і спеціальні історичні методи, серед яких: проблемно-хронологічний, що дозволив з'ясувати еволюцію організаційних форм соціального забезпечення в західних областях України у часовій послідовності; структурно-системний аналіз виявився основним для виокремлення цілого (радянської системи соціального забезпечення) та його частин (адміністративно-функціональної вертикалі виконавських підрозділів); історико-порівняльний дав можливість установити специфіку державних і громадсько-кооперативних форм матеріального забезпечення відповідних категорій населення, з'ясування спільного і відмітного, визначення закономірностей суспільного розвитку. Методологічні принципи об'єктивності та історизму сприяли об'єктивному висвітленню фактів, подій і явищ, уникаючи традиційної для радянської історіографії парадигми про позитивні або негативні сторони суспільного розвитку. При укладанні додатків застосований метод математичної статистики.

Наукова новизна отриманих результатів визначається актуальністю досліджуваної теми, вперше здійсненого у вітчизняній історичній науці системного аналізу становлення соціального забезпечення в західних областях УРСР у процесі загальної радянізації краю та критично оціненого рівня її здійснення. У результаті проведеного дослідження отримано результати, які окреслюють пізнавально-наукову новизну роботи.

При виконанні поставлених завдань у дисертації вперше:

- виявлено особливості формування в умовах радянізації західних областей УРСР соціальних груп суспільства, які тимчасово або пожиттєво втратили дієздатність та працездатність;

- розглянуто соціальний статус відповідних груп, які перебували під опікою держави, з урахуванням кореляції понять „соціальне забезпечення” і „матеріальне становище”;

- висвітлено функції системи соціального забезпечення в умовах радянізаційних трансформацій та ефективності функціонування діяльності державних установ;

- простежено соціальну реабілітацію інвалідів Великої Вітчизняної війни та інших груп соціальної опіки, їх матеріально-побутове забезпечення;

- проаналізовано вплив об'єктивних і суб'єктивних чинників на соціальні проблеми, що виникли на території західних областей УРСР у 1939-1941, 1944-1953 рр.;

- поглиблено висновки про символічне значення статусу радянського пенсіонера як підтвердження лояльного ставлення громадян до радянської влади;

- розглянуто неспроможність радянської держави виконувати задекларовані зобов'язання щодо повного забезпечення соціальних груп суспільства.

До наукового обігу залучено значну кількість невикористовуваних ще або рідко використовуваних архівних матеріалів восьми архівних установ. На основі аналізу літератури й архівних джерел сформульовано низку узагальнюючих висновків.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1939-1941 рр. і 1944-1953 рр. Нижня межа - це приєднання Західної Волині, Східної Галичини, Північної Буковини та колишнього Хотинського повіту Бессарабії до УРСР у складі СРСР. Процес становлення радянської системи був перерваний війною і продовжився після звільнення цієї території від німецько-фашистських військ у 1944 р. Верхня межа - це умовний період завершення радянізації на означеній території України.

Територіальні рамки дослідження охоплюють такі шість областей України: Волинська, Івано-Франківська (до 1962 р. - Станіславська), Львівська (з 1959 р. у її складі колишня Дрогобицька обл.), Рівненська (до 1991 р. - Ровенська), Тернопільська та Чернівецька. На їх території історично склалися специфічні суспільно-політичні та соціально-демографічні умови, які зумовили певні особливості становлення тут радянської системи, зокрема соціальної політики .

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною й актуальністю теми і полягає у можливості їх застосування в науково-дослідницькій, навчальній та прикладній сферах. Також вони певною мірою заповнюють прогалину в історіографії проблеми, відкривають новий напрямок соціально-історичних досліджень. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути враховані при розробці законодавчого поля системи соціального забезпечення, формування системи недержавних форм надання соціальної допомоги, а також використані при написанні узагальнюючих праць із історії України, із соціальної та економічної історії, при викладанні відповідних курсів у ВНЗ.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати роботи обговорювалися на засіданні кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, виголошувалися автором на міжнародних і всеукраїнській наукових конференціях: Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині „Руська бесіда” (Чернівці, 27-28 листопада 2009 р.); „Історія повсякденності: теорія і практика”: Всеукраїнська наукова конференція (Переяслав-Хмельницький, 14-15 травня 2010 р.); ІІІ Волинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція (Житомир, 12-13 листопада 2010 р.).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 8 статей, із яких 5 у фахових виданнях, що належать до переліку ВАК України з історичних наук.

Структура дисертації визначена змістом проблеми, окресленими метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи становить 242 сторінки, у тому числі основного тексту - 176 сторінок, список використаних джерел і літератури налічує 511 назв, 23 додатки розміщені на 24 сторінках.

радянський побутовий влада житловий

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об'єкт, предмет, хронологічні та територіальні рамки дослідження, його мету і завдання, підкреслено наукову новизну й практичне значення дисертаційної роботи.

У першому розділі „Історіографічний огляд і аналіз джерельної бази дослідження” викладено стан і рівень наукового висвітлення теми в історіографії, охарактеризовано джерельну базу.

Підрозділ 1.1 „Історіографія” містить аналіз наукових праць із досліджуваної проблеми, які умовно можна поділити на дві групи: радянська і сучасна історіографія. Концепція радянської історіографії повоєнної історії України формувалася під впливом адміністративно-командної системи, тому перша група в основному представлена агітаційно-пропагандистською літературою „всенародного блага та історичної значущості” процесу становлення радянської влади в західних областях УРСР (М.Карпенко, Д.Гапій, В.Маланчук).

Складовою загальноекономічної політики держави ставала і соціальна. Проблема матеріального забезпечення населення висвітлювалася недостатньо, оскільки побутувала думка, що всі радянські громадяни задоволені своїм становищем. Тому і узагальнюючих історичних праць з соціальної проблеми не було, а основні напрацювання належали юристам, економістам, медикам. Саме вони висвітлювали окремі напрямки роботи - пенсійне забезпечення (А.Зайкін), соціальне страхування (В.Дурденевський), медичне обслуговування (М.Вигдорчик), колгоспні каси (А.Колбасін). Більшість праць з даної проблеми опубліковані в період здійснення пенсійних реформ 1956 р., 1963 р. і присвячені вже реформованій системі соціального забезпечення. У 50 - 60-ті рр. видано низку підручників, серед яких варто відзначити „Право соціального забезпечення в СРСР” (В.С.Андрєєв) і „Державне соціальне страхування” (В.Караваєв, В.Юнін).

У 70 - 80-ті роки свій внесок у дослідження проблеми соціальної політики зробили А.Абрамова, В.Ачаркан, Я.Фогель, Р.Іванова, які аналізували правовідносини соціального обслуговування в СРСР щодо непрацездатних громадян. У праці О.Астрахан розглядалася історія радянського пенсійного законодавства. Питання матеріального становища інвалідів війни порушували О.Вербило, Т.Гриценко, М.Новік. Різні аспекти історії розвитку житлового будівництва розглядали В.Кобалевський, М.Федорко, А.Харитонова. Систему лікарської допомоги інвалідам Великої Вітчизняної війни простежували І.Шапіро, А.Ларін. Історичний досвід 1945-1953 р. зі створення діючих і понині органів й установ соціального захисту для дітей-сиріт привернув увагу А.Сініцина та Г.Литвинової.

Наукова література 50-х - 80-х років формувала викривлену картину повсякденного життя, адже гострі проблеми соціальної сфери життя суспільства (черги, нестача товарів, мізерні пенсії та заробітні плати) не згадувалися. Тому сучасним дослідникам треба критично аналізувати публікації цього періоду.

У 90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. значна дослідницька робота здійснювалася в умовах усунення політичної цензури на основі розсекречених архівних фондів після розпаду СРСР (О.Рубльов, Ю.Черченко, Б.Ярош). Усе це послужило поштовхом для вивчення соціальних наслідків колективізації сільського господарства (О.Гаврилюк), політичних репресій (Л.Місінкевич), голодоморів (І.Білас, О.Веселова, П.Брицький, В.Ботушанський), ролі інтелігенції у суспільних процесах західних областей УРСР (Т.Марусик).

На сучасному етапі соціальна історія стає одним із пріоритетних напрямків дослідження. Науковці Інституту історії України НАН України під керівництвом В.Даниленка підготували колективну монографію „Повоєнна Україна: нариси соціальної історії (друга половина 1940-х - середина 1950-х рр.)”, де проаналізовано реалії повсякденного життя радянського суспільства післявоєнної доби. Питання матеріального облаштування переселенців з Польщі досліджують Ю.Боднарчук, М.Куницький. Вивченню кадрового забезпечення місцевих відділів радянських органів влади, серед них і соцзабезу, присвячені праці О.Гараня, С.Герегової, О.Малярчука. Соціальну політику післявоєнного періоду в окремих регіонах України досліджують О.Гуменюк і А.Бобровський. Проблему соціального захисту дітей-сиріт у своїх дослідженнях порушили М.Зезіна, Т.Долинянська і В.Холодницький. Динаміку розвитку бродяжництва та жебрацтва і державні заходи щодо їх усунення досліджує В.Швидкий. Питання становлення інтернатів для інвалідів Великої Вітчизняної війни в УРСР в 1944-1945 рр. частково розкривається у праці Г.Гордієнко.

Отже, аналіз наукової літератури засвідчує, що соціальна історія як актуальний напрямок історичних досліджень перебуває на стадії становлення і комплексне дослідження проблеми соціального забезпечення населення західних областей УРСР практично відсутнє.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база” констатується, що основою дисертаційного дослідження стали архівні й опубліковані документи та матеріали. Основний масив неопублікованих документів зберігається у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, Центральному державному архіві громадських об'єднань України, Державних архівах Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької областей. Неопубліковані матеріали, що зберігаються в державних архівах, умовно можна поділити на групи: 1) законодавчі та нормативно-правові акти (постанови, розпорядження, накази, плани); 2) документи про функції і структуру відділів Міністерства соціального забезпечення (МСЗ) УРСР (протоколи засідань завідуючих відділами, стенографічні звіти республіканських засідань працівників соцзабезів, плани, положення, доповідні записки, статистичні дані, листування, телеграми). Переважна більшість джерел не мала публічного призначення, застосовувалась у діловодстві відповідних установ, організацій та відомств у межах їх повноважень. Це дає можливість об'єктивно й повно висвітлити становлення та основні напрямки процесу радянського соціального забезпечення в західних областях УРСР в означений період. У дослідженні використано матеріали 235 справ, більшість із яких уведені в науковий обіг уперше.

Для більш повного висвітлення теми використані опубліковані документи. Серед них важливу роль відіграють законодавчі документи, які визначали правове поле функціонування системи соціального захисту. Це Конституція СРСР (1936 р.) та Конституція УРСР (1937 р.), відповідні статті яких гарантували громадянам соціальну опіку держави, а також постанови і нормативні розпорядження Ради Міністрів СРСР і Ради Міністрів УРСР і профільних міністерств; спільні постанови ЦК ВКП(б) і РМ СРСР. Зміст урядових і партійних постанов мав не тільки декларативне та прикладне значення, але й підкреслював функціональні „переваги” нової влади.

Іншу групу становлять збірники документів, основний матеріал яких взято з партархівів, періодики. Формувалися вони на основі партійності, класового підходу, піддавалися цензурі, тому і стосувалися в основному соціально-економічного та культурного розвитку західних областей УРСР. Окрему групу джерел складає періодична преса названого регіону, де розміщували інформаційні повідомлення про досягнення соціальної політики, відгуки громадян та їх скарги. Отже, комплекс виявлених і використаних документів та матеріалів цілком достатній для того, щоби розкрити окреслені завдання й досягти мети дисертаційного дослідження.

У другому розділі „Формування радянської системи соціального забезпечення в західних областях УРСР” розглянуто основні тенденції кадрового та фінансового стану, становлення системи державного пенсійного та соціально-страхового забезпечення. Зокрема, у підрозділі 2.1 „Кадровий і фінансовий стан відділів соціального забезпечення” основна увага приділена формуванню штату і відділів соцзабезу на базі місцевих виконкомів згідно з рівнем адміністративного підпорядкування (обласні, районні, міські). Відсутність серед місцевого населення навичок у справі радянського державного управління влада компенсувала за рахунок представників інших регіонів СРСР, які мало цікавилися національними і регіональними особливостями краю. З часом чисельність представників місцевого населення в органах соціального забезпечення дещо збільшилася, але переважно це стосувалося нижчих керівних ланок. Разом з тим відбувалося формування радянської місцевої номенклатури, яка користувалася відповідними благами (вища зарплата, спецзабезпечення, санаторії, квартири та ін.).

Поряд із проведеною значною роботою щодо документального впорядкування пенсійних справ існували і суттєві недоліки у роботі райвідділів соцзабезу, які призводили до фінансових розтрат: часті систематичні відрядження завідуючих для забезпечення виконання господарсько-політичних кампаній; відсутність у більшості працівників знань і досвіду пенсійного законодавства; завантаженість справами; недостатня оперативність керівництва обласних відділів. Для підвищення професійного рівня кадрів введено практику проведення різноманітних семінарів, атестацій, курсів.

Принцип соціального забезпечення передбачав фінансування соціальних видатків за рахунок державного і місцевих бюджетів: робітники і службовці за системою соцстрахування; військові, науковці - за рахунок державного забезпечення; члени промкооперації та кооперації інвалідів - із кас взаємного страхування і зовсім окрему групу складали колгоспники, які мали б забезпечуватись за рахунок колгосп-кас.

У підрозділі 2.2 „Система державного пенсійного забезпечення” проаналізовано особливості класового підходу до пенсійного забезпечення. У 40-х рр. ХХ ст. відбулося утвердження пенсійного законодавства з виділенням таких основних груп одержувачів пенсій: трудові (за віком, вислугою років, інвалідністю, при втраті годувальника), військові (інваліди Великої Вітчизняної, громадянської, імперіалістичної війн і т.зв. „жертви бандитизму”), родини військовослужбовців. Пріоритетну групу становили інваліди воєн та родини військовослужбовців, а до елітної належали представники партійно-радянської номенклатури, які отримували персональні пенсії - республіканського та місцевого значення, і науково-педагогічні працівники, які отримували „академічні” пенсії.

Призначенням пенсій відали обласні, міські, районні відділи соцзабезу, які створювали фахові комісії з числа співробітників соцзабезів, лікарів, держслужбовців. Критерії виплати пенсії: отримання групи інвалідності або досягнення пенсійного віку (для чоловіків 60-55 р., для жінок - 50 р.) наявності трудового стажу (для чоловіків - 25 р., жінкам - 20 р.) з державної казни чи зі спеціальних фондів, створених державою або за її сприяння, розмір пенсії перебував у певному співвідношенні відносно довоєнної заробітної плати, але в чітко визначених мінімальних і максимальних межах. Отримання „радянської пенсії” були позбавлені священики, поліцейські та військові колишніх армій, власники приватних підприємств і особи за наявності нетрудових доходів від торгівлі, промислів і сільського господарства. Поза межами радянської системи пенсійного забезпечення опинились і колгоспники.

Враховуючи ціни та гостру продовольчу ситуацію в суспільстві, реальні розміри пенсій виявилися набагато нижчими від прожиткового мінімуму. До того ж різнилися за місцем проживання - „особи пов'язані і не пов'язані з сільським господарством”, з яких останні одержували більшу пенсію. Диференційований підхід було використано і щодо інвалідів, адже за постановою РМ СРСР від 04.10.1948 р. інвалідам ІІІ групи повністю припиняли виплату пенсії.

У підрозділі 2.3 „Соціально-страхова допомога в радянській системі” відзначено, що організаційно-правовими формами соціального захисту стали соціальне страхування і соціальна допомога. У системі соцзабезу створено громадські організації: інвалідна кооперація (Укоопінрада та Укрінстрахкаса), каси взаємодопомоги (КВД), товариства глухонімих (УТОГ) і сліпих (УТОС).

Під патронатом профспілок при МСЗ України державне соціальне страхування вибудовувалося за виробничо-галузевим принципом. Його фонди формувалися шляхом сплати страхових внесків підприємствами, установами й організаціями в межах 16% з нарахованої заробітної плати і їх використовували для забезпечення та оздоровлення робітників і службовців. Допомога у вигляді матеріального забезпечення та соціальних послуг надавалась у таких випадках: інвалідність; хвороба; смерть годувальника; тимчасова непрацездатність; вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною; потреба в медичній допомозі, санаторно-курортне лікування. Соціальна допомога мала адресний характер, призначалася особам після перевірки їх потреб і за відсутності інших джерел існування у грошовій, натуральній формі, а також різного роду послуг.

Певну роль у наданні соціальної допомоги престарілим і непрацездатним колгоспникам мали б відігравати каси взаємодопомоги, які поповнювали фонди за рахунок вступних і членських внесків (з прибутків колгоспника на трудодні - 1,5%, колгоспів - 2% з суми валового доходу продукції). Аналіз справжнього стану речей показує, що система соціального захисту колгоспників не функціонувала через відсутність у колгоспах вільних коштів. Сільські трударі виживали не за рахунок нарахувань на трудодні, а з власних господарств.

Третій розділ - „Державне піклування соціальним контингентом” має три підрозділи, де на численному фактичному матеріалі простежено вирішення життєво важливих питань соціальної адаптації інвалідів війни, військовослужбовців та їх сімей.

Зокрема, у підрозділі 3.1 „Матеріально-побутовий стан населення в післявоєнні роки” відзначено, що всі види соціальної допомоги (матеріальне забезпечення, суспільні послуги, культурно-побутове обслуговування, протезування) надавалися громадянам в однакових (твердих) розмірах, якщо статки сім'ї виявлялися незначними. Державне забезпечення виражалося в наданні пенсіонерам, інвалідам, сім'ям військовослужбовців допомоги грошової та натуральної (безплатні обіди, одяг, паливо), різних пільг, державного кредитування для господарсько-побутового облаштування та розміщення самотніх непрацездатних громадян у будинках-інтернатах.

Грошова та матеріально-продуктова допомога надходила за рахунок коштів, отриманих від проведення вилучення через обов'язкові продуктові поставки і податки, „добровільні” позики, проведення громадськістю декадників, місячників, недільників, допомоги шефських організацій.

До кінця 1947 р. міському населенню через торговельну мережу постачалися нормовані продовольчі та промислові товари за картками і твердими цінами. Це забезпечувало певний прожитковий мінімум, тоді як жителі сільської місцевості практично були позбавлені таких можливостей. Для інвалідів війни, особливо офіцерського складу, створювалися спецїдальні, крамниці закритого типу, формувалася мережа спецпоставок. Позачергове, безплатне або за нижчими тарифами обслуговування інвалідів у пральнях, лазнях, перукарнях, майстернях побутового обслуговування так і залишалося слабо організованим. Досить часто хворі, старі, інваліди, які не стояли на обліку в органах соцзабезу, а також ті, котрі перебували на державному забезпеченні, проте отримували замалу для проживання пенсію, поповнювали групу жебраків.

У підрозділі 3.2 „Житлова проблема в соціальній політиці радянської влади” зазначено, що одним із завдань соціальної політики було надання потребуючим житла. За існуючих умов лише незначна кількість родин скористалася цим правом.

Першопочатковим завданням розв'язання проблеми було ущільнення житла, що відповідало радянському принципові всезагальної зрівнялівки. Прийняті рішення спонукали до заселення навіть підвальних і напівпідвальних приміщень, повернення приміщень, зайнятих закладами й організаціями. Поряд із військовими та інвалідами, переселенцями із Польщі житла вимагали тисячі сімей партійно-радянських і господарських керівників і працівників, які прибували зі сходу в західні області УРСР для здійснення заходів „радянізації”. Саме в цей період започатковано систему гуртожитків при підприємствах для тимчасового проживання працюючих. В більшості з них тривалий час не були налагоджені нормальні побутові умови.

Відновлення житлового фонду проводилося у двох напрямках: шляхом ремонту частково зруйнованих будівель і (в меншій мірі) шляхом нового будівництва. Індивідуальне житлове будівництво проводилося за трудовою участю забудовників і членів їх сімей, проте через відсутність кваліфікованих майстрів, відповідних будівельних матеріалів процес відбувався надто повільно.

У підрозділі 3.3 „Роль присадибної ділянки в житті міського та сільського населення” подано аналіз основних рис організації індивідуального городництва. Створення власної продовольчої бази для поліпшення громадського харчування робітників і службовців підприємств і установ відбувалося шляхом організації допоміжних господарств та індивідуального городництва на присадибних ділянках. При звільненні з роботи працівники позбавлялися права користування наданими їм городніми ділянками.

З травня 1945 р. у західних областях створюються, хоч і повільно, земельні громади незаможних селян із вираженим класовим характером. Влада допомагала лише окремим категоріям селянства, враховуючи політичну доцільність і перспективу залучення їх до колективних форм господарювання. Тоді як заробітна плата робітників не залежала від рентабельності підприємства, гарантувалася державою, оплата праці колгоспників залежала тільки від високого врожаю, інакше вони були приречені на самовиживання. Тому присадибна ділянка була важливим джерелом існування колгоспної родини.

Сільське господарство залишалось у вкрай занедбаному стані. Це стало результатом примусово здійсненої колективізації, яка знищила кращі селянські господарства. Такий стан пояснювався й надмірним стягуванням коштів із села для потреб індустріалізації, зміцнення оборонної могутності СРСР. Переведення на щомісячну оплату праці колгоспників наприкінці 50-х років дещо зменшило роль підсобного господарства у грошових доходах колгоспної родини й забезпеченні її продуктами харчування.

У четвертому розділі „Соціальна реабілітація непрацездатних категорій населення” виокремлено кілька етапів її проходження: лікування, навчання та працевлаштування. У підрозділі 4.1 „Соціальне забезпечення в системі охорони здоров'я” показано медичну та соціально-побутову допомогу інвалідам, забезпечення їх протезно-ортопедичними виробами, обов'язковим працевлаштуванням чи навчанням або розміщенням в соціальні будинки. Визначення групи інвалідності, а відповідно й обсягу допомоги, здійснювали лікарсько-трудові експертні комісії (ЛТЕК), які перебували на базі поліклінік, але у підпорядкуванні органів соцзабезу. Постійним був дефіцит лікарів вузької спеціалізації, а в більшості працюючих не було і практичного досвіду експертної роботи. Систему ЛТЕК складали обласні, конфліктні, територіальні, виробничі комісії. Останні існували при Управлінні залізниці, госпіталях, спеціалізованих лікувальних закладах (психоневрологічних і туберкульозних).

У роботі ЛТЕК виділялися два напрями: експертна робота (встановлення групи інвалідності) і працевлаштувальна (визначення можливостей працевлаштування). Першочергове значення у справі працевлаштування інвалідів з важкими формами поранень мало своєчасне протезування. Протези виготовляли на Львівському протезному заводі, а ремонтували в протезно-ортопедичних майстернях Луцька, Станіслава, Чернівців, Тернополя. Відсутність обладнання, матеріалів, недостатність фінансування, дефіцит кваліфікованих робітників ускладнювали роботу. Розробкою протезів і робочих пристосувань для інвалідів займався Центральний науково-дослідний інститут експертизи працездатності і організації праці інвалідів (ЦІЕПІН) у Львові. Однак якість розробок, а тим більше виробів була невисокою.

У підрозділі 4.2 „Професійна підготовка та працевлаштування інвалідів” проаналізовано стан працевлаштування інвалідів у кооперації інвалідів, УТОС і УТОГ. Органи соцзабезу направляли інвалідів за рекомендаціями ЛТЕК для працевлаштування на підприємства, в заклади й артілі, де встановлювалася 2% броня прийому на роботу, однак її не завжди дотримувалися. Суттєвою вадою працевлаштування інвалідів була недостатня організація артілей, виробничий профіль яких відповідав би інвалідам І і ІІ груп, мережі надомного господарства, відсутність відповідної механізації та форм організації праці (несвоєчасне й недостатнє забезпечення сировиною, неповна завантаженість роботою, відповідно, низький рівень заробітної плати). Мережі кооперативних об'єднань (артілей) різних категорій інвалідів, т.зв. „інвалідної кооперації” об'єднувалися в облкоопінспілку.

Навчання та перекваліфікація інвалідів проводилися на виробничих підприємствах, у профтехшколах, спецінтернатах, на курсах різних відомств, у госпіталях. У 1947 р. при Львівському державному університеті імені І.Франка організовано інтернат для студентів-інвалідів війни з повним державним забезпеченням.

У підрозділі 4.3 „Мережа соціальних будинків радянського типу” проаналізовано умови перебування в будинках престарілих, інвалідів. До установ медико-соціального характеру належали інтернати, будинки для престарілих та інвалідів, призначені для постійного проживання людей похилого віку (жінок віком від 50 р., чоловіків - від 55 р.) та інвалідів І і ІІ груп. Визначальним моментом розміщення в будинки соціального типу була надто низька пенсійна допомога або взагалі її відсутність. Крім безкоштовного утримування й обслуговування, ці особи (якщо вони мали право на пенсію) одержували частину належної їм пенсії, займалися посильною продуктивною працею відповідно до рекомендацій лікарів у підсобних господарствах і майстернях.

Система соціального захисту дітей-сиріт передбачала розміщення їх у дитячих будинках. Дитячі будинки загального типу перебували в підпорядкуванні Міністерства освіти (МО), а вже спеціальні дитячі будинки для дітей-інвалідів підпорядковувалися МСЗ. До цієї категорії належали будинки зі школами для дітей з дефектами зору і слуху, з фізичними і психічними вадами. Матеріальна база будинків такого типу повинна була фінансуватися з державного бюджету, та більшість із них могли розраховувати тільки на кошти місцевого бюджету, епізодичну допомогу шефів і власне підсобне господарство. Серед основних недоліків була недостатність місць, укомплектованість часто некваліфікованими спеціалістами через дефіцит штату і низьку зарплату, антисанітарія, нечуйне ставлення адміністрації до законних вимог підопічних, зловживання з боку обслуговуючого персоналу. Оцінюючи матеріально-побутові умови в соціальних установах, варто відзначити, що нестатки у післявоєнні роки були повсюдними. Більшість людей недоїдали, жили в тісноті, не мали елементарних побутових зручностей, доношували довоєнний одяг і взуття, переживали голод, поневірялися по вокзалах і вулицях, тож розміщення навіть у таких будинках було порятунком. Лише до середини 50-х рр. матеріальне становище соціальних установ помітно змінилося: поліпшилися санітарно-побутові умови, харчування, знизилася захворюваність.

У висновках викладено результати дослідження, обґрунтовано положення, основний зміст яких виноситься на захист.

1. У період утвердження радянської тоталітарної системи в західних областях УРСР організовувалася і її соціальна політика. Формування якої логічно та історично можна поділити на три періоди: перший - довоєнний (1939-1941), що вирізнявся становленням органів соцзабезу; другий - відновлення системи (1944-1947), зумовлений соціально-економічними наслідками Великої Вітчизняної війни, після якої сотні тисяч людей втратили можливість самозабезпечення, значна частина коштів витрачалася для їх пристосування до мирного життя; третій - завершення формування системи (1948-1953) характеризується розширенням соціального контингенту за рахунок завершення примусової колективізації. На перших порах соцзабези значно підтримувалися ресурсами (фінанси, кадри, нерухомість та ін.), та, опинившись у залежності від політичних цілей держави, через дефіцит державного бюджету результати їх діяльності часто виявлялися недостатніми. Кадровий потенціал місцевого населення був використаний лише після досягнення ним „політичної благонадійності” в середині 50-х рр. ХХ ст. Партійно-радянська номенклатура була привілейованою групою в суспільстві й мала значні переваги в соціальному забезпеченні.

2. Пенсія як основна форма соціального забезпечення була головним джерелом існування для непрацюючих пенсіонерів. Радянська держава скасувала становий принцип призначення пенсій, який існував до 1939 р., а натомість запровадила соціально-класовий. Отримання соціального статусу „радянського пенсіонера” свідчило про лояльність до радянської влади. Тоталітарна політика якої (примусова колективізація, репресії, депортації) призвела до збільшення контингенту пенсіонерів з 20 тис. осіб (1944 р.) до 200 тис. (1953 р.). Пенсійна система охоплювала робітників, службовців, інтелігенцію і членів їх сімей, минаючи колгоспників. Дві третини радянських пенсіонерів становили інваліди війни, військовослужбовці та їх родини як найбільш потребуюча група населення. Недосконалість існуючої системи полягала й у диференційованому підході до пенсійних виплат інвалідам сільської місцевості та позбавлення будь-яких виплат інвалідів ІІІ групи.

3. Державно-правовою формою соціального захисту було державне забезпечення непрацездатних осіб. У післявоєнні роки сформувалися його основі принципи: соціальне страхування, соціальна державна допомога та різні форми громадської, кооперативної взаємодопомоги. Соціальне держстрахування робітників і службовців формувалося шляхом сплати страхових внесків підприємствами, установами й організаціями. Централізована система гальмувала розвиток страхової медицини та інших форм приватного забезпечення. Як негативне явище варто відзначити відсутність страхування колгоспників, які при втраті працездатності покладалися тільки на свою родину.

4. Соціальна допомога як організаційно-правова форма соціального захисту мала адресний характер, надавалася особам після перевірки їх потреб і за відсутності інших джерел існування: матеріальне забезпечення, суспільні послуги, культурно-побутове обслуговування, протезування. Для окремих категорій громадян призначались і кредити, податкові пільги, житло, земельні ділянки. Система матеріально-побутової допомоги в реальних умовах командно-адміністративної системи набувала викривлених форм втілення, адже дбала не про поліпшення добробуту громадян, а запобігала їхньому збагаченню.

5. Військовослужбовці та інваліди в медико-соціальному забезпеченні перебували у привілейованому становищі. Для них були створені стаціонарні лікувальні установи (госпіталі) та умови для санаторно-курортного лікування. Об'єднуючою ланкою медичної та соціальної сфер стали підконтрольні лікарсько-трудові експертні комісії (ЛТЕК). На них покладалися функції експертизи працездатності, встановлення груп інвалідності, а також протезно-ортопедичні заходи. Система інвалідної кооперації опікувалася навчанням і працевлаштуванням інвалідів, проте середня зарплата інвалідів була меншою, ніж у робітників. Особливі медичні та соціальні умови закріпили їхню ізольованість.

6. Будинки для престарілих та інвалідів, дітей-сиріт утримувалися за рахунок асигнувань із державного бюджету на соцзабезпечення. Недосконалий режим функціонування будинків такого типу, а інколи злочинна халатність їх адміністрації підривали авторитет подібних соціальних закладів, викликали недовіру до них, створювали атмосферу вседозволеності й безкарності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Дробіна Л.М. Формування радянських органів соціального забезпечення Чернівецької області в довоєнний період (1940-1941 рр.) / Лілія Дробіна // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб.наук.ст. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Рута, 2008. - Вип. 378-379. - С.82-86.

2. Дробіна Л.М. Працевлаштування інвалідів як вид роботи органів соціального забезпечення Буковини у повоєнні роки / Лілія Дробіна // Питання з історії України. Зб.наук.ст. - Чернівці: Технодрук, 2008. - Т.11.- С.200-205.

3. Дробіна Л.М. Роль лікарсько-трудових комісій в обслуговуванні інвалідів Великої Вітчизняної війни західних областей України в післявоєнні роки / Лілія Дробіна // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. - Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2010. - №1. - С.120-124.

4. Дробіна Л.М. Соціальна політика як фактор адаптації місцевого населення Чернівецької області до радянської влади в післявоєнні роки / Лілія Дробіна // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб.наук.ст. Історія. Політичні Науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2010. - Вип. 514-515. - С.48-52.

5. Дробіна Л.М. Житловий фонд як регулятор впливу на населення західних областей України в повоєнні роки / Лілія Дробіна // Галичина. Всеукраїнський науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. - Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2010. - Вип.17. - С.180-186.

Матеріали наукових конференцій:

6. Дробіна Л.М. Протезування інвалідів у перші післявоєнні роки в системі охорони здоров'я Чернівецької обл. (на основі архівних матеріалів) / Лілія Дробіна // Буковинська міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині „Руська бесіда” (м.Чернівці, 27-28 листопада 2009 р.): Тези / Наук. ред. О.В.Добржанський. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. - С.57-59.

7. Дробіна Л.М. Роль огородньої кампанії в житті міського та сільського населення західних областей України у післявоєнні роки / Лілія Дробіна // „Історія повсякденності: теорія і практика”: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, Переяслав-Хмельницький, 14-15 травня 2010 р. / [Упор.: Лукашевич О.М., Нагайко Т.Ю.]. - Переяслав-Хмельницький, 2010. - С.178-180.

8. Дробіна Л.М. Соціальне влаштування дітей-сиріт західних областей України після закінчення війни / Лілія Дробіна // Матеріали ІІІ Волинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції (Житомир, 12-13 листопада 2010 р.) / Відп. за випуск Гуцало Л.В. - Житомир: Вид-во Житомирського державного університету імені І.Франка, 2010. - С.132-134.

АНОТАЦІЯ

Дробіна Л.М. Радянська система соціального забезпечення в західних областях України (1939-1941, 1944-1953 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича. - Чернівці, 2011.

У дисертації вперше комплексно розглянуто основні засади та здійснення радянської соціальної політики в західних областях України впродовж 1939-1941, 1944-1953 рр. Висвітлено ступінь наукової розробки теми в історичній літературі й окреслено коло джерельної бази для її всебічного розкриття.

З'ясовано кількісні та якісні характеристики кадрового і фінансового становища, проблеми становлення та досягнення системи державного пенсійного та соціально-страхового забезпечення. Доведено, що отримання соціального статусу „радянського пенсіонера” свідчило про лояльність до радянської влади. На численному фактичному матеріалі простежено матеріально-побутове забезпечення військовослужбовців та інвалідів, виокремлено проблеми житла й присадибних ділянок у житті міського та сільського населення. Установлено, що соціальна реабілітація інвалідів і військовослужбовців проходила в кілька етапів: лікування, при потребі протезування, навчання та працевлаштування або направлення в соціальні будинки для престарілих або інвалідів.

Ключові слова: західні області УРСР, соціальне забезпечення, соціальні відносини, державне страхування, пенсія, матеріальна допомога, пенсії, інваліди війни, родини військовослужбовців, каси взаємодопомоги, будинки для престарілих та інвалідів.

АННОТАЦИЯ

Дробина Л.М. Советская система социального обеспечения в западных областях Украины (1939-1941, 1944-1953 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черновицкий национальный университет им. Ю.Федьковича. - Черновцы, 2011.

Диссертационная работа является первым научным историческим исследованием особенностей советской социальной политики в западных областях Украины (1939-1941, 1944-1953 гг.), формирования ее государственных, кооперативных и общественных организационных форм, их роли и места в повседневной жизни новообразованных советских областей. Показаны политические и социально-экономические причины становления системы социального обеспечения. Освещена деятельность структурных подразделений МСО УССР, раскрыта нормативно-правовая база института социального обеспечения, государственного социального страхования и общественной помощи. Впервые проанализированы правительственные постановления об оказании материальной, медицинской и других видов помощи, деятельность специальных учреждений на территории западных областей УССР. Сформированы этапы становления социальной политики: первый - довоенный (1939-1941), как становление органов собеса; второй - возобновление системы (1944-1947), обусловленный социально-экономическими последствиями Великой Отечественной войны; третий - завершение формирования системы (1948-1953) характеризуется расширением социального контингента за счет завершения принудительной коллективизации.

Установлены количественные и качественные характеристики кадрового и финансового положения, проблемы становления и достижения системы государственного пенсионного и социально-страхового обеспечения. Определено общее количество пенсионеров в регионе и показано, что получение социального статуса „советского пенсионера” свидетельствовало о лояльности к советской власти. Пенсионная система охватывала рабочих, служащих, интеллигенцию и членов их семей, минуя колхозников. Две трети советских пенсионеров составляли инвалиды войны, военнослужащие и их семьи как наиболее нуждающиеся. Исследованы различные формы материального обеспечения инвалидов, оказания социально-бытовой помощи семьям военнослужащих. Государственно-правовой формой социальной защиты было государственное обеспечение нетрудоспособных лиц. В послевоенные годы сформировались его основные принципы - социальное страхование, социальная государственная помощь и разные формы общественной, кооперативной взаимопомощи. Выделены проблемы жилья и усадебных участков в жизни городского и сельского населения. Констатировано распространение социального обеспечения на категории рабочих, служащих и отсутствие материального фонда колхозных касс взаимопомощи на селе, вследствие чего колхозники оставались вне системы. Установлено, что социальная реабилитация инвалидов и военнослужащих проходила в несколько этапов: лечение, при необходимости протезирование, обучение и трудоустройство или направление в социальные дома престарелых и инвалидов. Определяющим моментом размещения в домах данного типа была низкая пенсионная помощь или ее отсутствие. Все это в диссертации рассматривается в контексте политических проблем становления советской власти, т.н. „советизации”.

Ключевые слова: западные области, социальное обеспечение, социальные отношения, государственное страхование, пенсии, материальная помощь, пенсионеры, инвалиды войны, семьи военнослужащих, кассы взаимопомощи, дома престарелых и инвалидов.

SUMMARY

Drobina L.M. Soviet System of Social Security at the Territory of Western Ukraine (1939-1941, 1944-1953) - The Manuscript.

Dissertation for inception of candidate's degree, the speciality 07.00.01 - history of Ukraine. - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University. - Chernivtsi, 2011.

In this dissertation for the first time were examined in complex main elements of soviet social policy and its accomplishment at the territory of western Ukraine in 1939-1941, 1944-1953. This work includes elucidating of degree of this topic scientific elaboration in historical literature and determination of source base for its detailed research.

In dissertation ascertained quantitative and qualitative characteristics of personnel and financial conditions, problems of formation and bringing into action of state pension system and issues of social security at the indicated territory. There was shown that getting of social status ”social retiree” meant loyalty to soviet authority. Basing oneself on great number of practical material, author analyzed financial and living conditions security of servicemen and disabled soldiers; elucidated problems of dwelling and crofts in life of urban and rural population. Also in this work was established that social rehabilitation of disabled soldiers and servicemen had few phases: treatment, prosthetics if it was necessary, education and placing in a job or sending to social custodial institution for old people or valetudinarians.

Key words: Western territory of Ukrainian Soviet Socialist Republic, social security, social relations, state security, pension, financial help, disabled soldier, families of servicemen, cash box for mutual aid, custodial institution for old people or valetudinarians.

Размещено на Allbest.ur