Рід Немиричів у шляхетській корпорації Київського воєводства: майновий статус і політична діяльність (XVI – середина XVII ст.)

У характері адміністрування волостями між черняхівською та олевською лініями роду існували певні відмінності. Представники першої, нащадки Матвія Єсифовича, майже не розширювали територію Олевської волості, успадкованої від фундатора майнової потуги роду, Єсифа Івановича Немирича. Івницьку волость вони взагалі продали, а Чорнобильську втратили за невстановлених обставин. Принципово відрізнявся і спосіб успадкування земель. Якщо представники черняхівської гілки, нащадки Андрія Єсифовича, намагалися не порушувати цілісності маєткових комплексів, передаючи кожному зі спадкоємців по 1 - 2 волості, то сини, а потім і онуки Матвія з олевської гілки ділили кожен маєток на рівні частини, що об'єктивно утруднювало ведення господарства, а також породжувало конфлікти між спадкоємцями. Загалом, олевській гілці роду належала найбільша волость, якщо не враховувати лівобережні маєтки, яка займала 2209 км 2, а разом з Івницькою та Чорнобильською волостями - 2625 км 2, що становило заледве 18% від площі усіх володінь Немиричів у Київському воєводстві.

Переважну більшість маєтків Немиричі передавали у тимчасове тримання: оренди й застави. Серед застав виділялися винагороди за службу, хоча в окремих випадках вони могли мати характер оренд. За весь період маємо інформацію про 307 трансакцій, з яких майже 42% (128) були заставами, бл. 10% (30) - орендами, 28% (87) - винагородами за службу, а про характер ще майже 21% (64) інформації не знайдено.

3. У роботі вдалося реконструювати територіальний склад 13 крупних земельних комплексів (волостей) і ще 10 маєтків, що не входили до жодної з волостей, а також визначити їхні межі, площу і заселеність, суттєво уточнивши спроби давніших обрахунків. Протягом досліджуваного періоду Немиричі в різний час володіли 293 населеними пунктами, з яких 46 були містами, що складало 15,7%. Загальна площа їхніх володінь обіймала 14 499 км 2.

Характер господарювання у згаданих маєтках визначався природно-кліматичними умовами: вони були сприятливішими для землеробства і тваринництва на півдні, а для ведення поташного та рудницького промислів - у північному регіоні. Загалом же виробництво, в тому числі й ремісниче, залишалося на досить низькому рівні, практично не виходячи за рамки внутрішнього споживання. Як виняток можна згадати відгодовування худоби у Горошківській волості на продаж, вирощування збіжжя на фільварках Овруцького староства, а також орієнтоване на зовнішній ринок випалювання попелу на поташ.

4. З огляду на сказане, прибутковість господарств була невисокою: у середньому один населений пункт давав трохи більше 200 зол. прибутку. Для прикладу, станом на 1640 р. Юрій Немирич володів 117 поселеннями, отже, його річний прибуток гіпотетично міг складати бл. 23 400 зол.

На 1571 р. (найдавніший з відомих подимних реєстрів) Немиричі володіли 95 димами, що складало бл. 760 осіб. Фіскальні матеріали за 1628 р. фіксують 1303 дими, де могло мешкати близько 10,5 тис. осіб, а вже у 1640 р. родині належало 4 761 дим, себто не менше, як 38 тис. підданих. За 70 років, таким чином, населення збільшилося в 50 разів, що дає орієнтовний річний приріст населення в маєтках Немиричів 1,06%.

Серед найбільш заселених маєткових комплексів були Горошківська та Олевська волості, а також Овруцький повіт зі староством. Щоправда, великою була й площа цих волостей, тому показник густоти, наприклад, для Олевської волості є незначним - 3,1. Найбільшу густоту населення можна припускати в Черняхівській волості (17,41), а найменшу в Шершнівській (1,46). Лугинська і Топориська волості мають показники, близькі до Олевської (4,23 і 4,03, відповідно), у Приборській волості на 1 км 2 припадало 6,41, Горошківській - 8,5, Овруцькому повіті - 9,95, а Норинській волості - 12,6 особи.

5. З огляду на економічну потугу й урядницький престиж, Немиричі самі ставали осередками влади, формуючи довкола себе клієнтарну мережу. Кар'єру роду в земському самоврядуванні Київського воєводства розпочав Єсиф Іванович Немирич, обраний після адміністративних реформ 1564 - 1566 рр. першим земським суддею воєводства (1566 - 1598). Його онук Стефан Андрійович посів найвищий в земській ієрархії уряд підкоморія (1618 - 1630); цього ж уряду сягнув старший син Стефана Юрій Немирич (1641 - 1659), натомість ще одному синові, Стефанові Стефановичу, крім підкоморства (1659 - 1680), вдалося першим з роду удостоїтися сенаторського крісла, посівши уряд київського каштеляна (1680 - 1681) та київського воєводи (1681 - 1684). Крім земських урядів, ще одному з Немиричів, Семену Єсифовичу, вдалося отримати титулярний уряд київського стольника (1580 - 1602).

Немиричі з черняхівської лінії, починаючи від Стефана Андрійовича, протягом кількох десятиліть тримали Овруцьке староство (1623 - 1630, 1642 - 1659). Крім того, Юрій Немирич в останні роки життя посідав Кременчуцьке староство. Традицію тримати королівщини членами роду Немиричів можна зауважити з першої половини XVI ст., коли Івашко Немирич був державцею Чорнобильського замку (1536 - 1538). Про авторитет Немиричів серед київської шляхти свідчило й обрання їх принаймні чотири рази депутатами Люблінського трибуналу та 17 разів - послами на сейм від Київського воєводства і один раз - від Чернігівського.

Такі позиції роду в Київському воєводстві дозволяли Немиричам сформувати довкола себе клієнтарну мережу, ставши для багатьох сусідів та менш поважних шляхтичів неформальним центром влади. Завдяки цьому слуги Немиричів могли розраховувати як на земельні надання за службу, так і на отримання титулярних чи вознівських урядів.

6. Маючи високий статус у себе в воєводстві та контакти (часто свояцькі) з особами, наближеними до королівського двору, Немиричі могли розраховувати, і це часто спрацьовувало, на їхню підтримку в захисті своїх одновірців. Ця допомога стала найбільш помітною після вигнання антитринітаріїв з Ракова у 1638 р., коли ті, у пошуках засобів прожитку, рушили на східні терени Речі Посполитої. Частина з них опинилася в оточенні Юрія Немирича в якості вихователів дітей, проповідників, міністрів чи звичайних слуг. Одним із способів протекції було надання таким особам маєтків. Однак сеймова конституція 1658 р., що заборонила цю конфесію на території країни, сильно похитнула позиції Немиричів. Пошуки протекції для себе й одновірців привели Юрія Немирича на протестантські монарші двори - шведського короля Карла Густава та трансільванського князя Дьєрдя Ракоці, але це не увінчалося успіхом. Суттєво скоротилися й доходи від розорених у ході козацької революції маєтків. Залишившись практично без засобів, Немирич у пошуках виходу приймає неочікуване рішення - він переїжджає на чигиринський двір Богдана Хмельницького, приймає православ'я та починає посередничати в налагодженні зв'язків гетьмана Івана Виговського, наступника Хмельницького, з правлячою верхівкою Речі Посполитої. Пряму причетність Немирича до формування засад Гадяцької угоди не доведено, проте цілком слушним видається припущення дослідників, що ідея створення тричленної федеративної держави могла належати власне йому, для кого подібний устрій, притаманний Швейцарії чи Нідерландам, був моделлю ідеального ладу. Ратифікація Гадяцької угоди відкривала нові перспективи для політичного злету Немирича - першого канцлера Великого князівства Руського; не було забуто і його брата, якому дістався титул генерала артилерії цього самого князівства. Як бачимо, за умови реалізації угоди Немиричі зберегли б за собою ключові позиції в новому політичному утворенні, причому суттєво вищі за те, на що вони як протестанти могли сподіватися в Речі Посполитій.

До сьогодні залишаються загадкою мотиви Юрія Немирича у його карколомній подвійній конверсії - від одного з найбагатших людей Київщини до козацького очільника і від дисидента-антитринітарія до православного. За браком відповідних джерел нині не можна з певністю твердити, який мотив був провідним у його діях: політичні амбіції? зневіра в життєздатності антитринітаризму? неможливість реалізувати себе в католицькому середовищі королівського двору? Ці та інші питання залишаються на порядку денному для майбутніх дослідників цієї непересічної особистості.

Основні положення дисертації викладені автором у наступних публікаціях

1. Задорожна О. Роль социальных структур в распространении протестантизма в Киевском воеводстве в XVI - XVII вв. // Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. - СПб., 2008. - № 1 (3). - C. 23 - 30;

2. Задорожна О. До питання про поховання протестантів на теренах Київщини й Волині XVII ст. // Просемінарій: Медієвістика, Історія Церкви, науки і культури. - Вип. 7. - К.: [б. в.], 2008. - С. 187 - 206

3. Zadorozhna O. Los enterramientos protestantes en el palatinado de Kiev y de Volyn en el siglo XVII // Cultura y Mentalidades: De la Antigьedad al siglo XVII (nuevas investigaciones) / Nicolбs Бvila Seoane (ed.). - Madrid, 2007. - P. 169 - 196.

4. Задорожна О. Причинки до генеалогії роду Пересецьких // ЗНТШ. - 2008. - Т. 256: Праці історико-філософської секції. - С. 533 - 550 (у співавторстві з Ігорем Тесленком; внеском дисертанта в дану публікацію є матеріали, які стосуються київських володінь Пересецьких, що складає бл. 65% тексту).

5. Задорожна О. Актові книги як джерело до реконструкції землеволодінь у Київському воєводстві у XVI - XVII ст. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Т. 19. - Кн. 1. - К., 2009. - С. 36 - 47.

6. Задорожна О. Формування Черняхівської волості Немиричів // Наукові записки НаУКМА. - Т. 91: Історичні науки. - К., 2009. - С. 9 - 14

7. Задорожна О. Норинська волость Немиричів першої половини XVII століття: склад, формування, населення // Краєзнавство. - 2009. - № 3 - 4. - С. 54 - 61.

Размещено на Allbest.ru