Репресії проти етнічних меншин Одещини у 1934–1937 роках

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

УДК [94: 323.15: 316.4.063.7. «1934/1937»] (477.74)

Репресії проти етнічних меншин одещини у 1934-1937 РОКАХ

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

СИРОТА Олена Іванівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Чумак Володимир Михайлович, Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук Якубова Лариса Дмитрівна, Інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітник відділу історії України 20-30-х років ХХ століття;

кандидат історичних наук Кокін Сергій Анатолійович, Галузевий державний архів Служби безпеки України, директор.

Захист відбудеться «17 » грудня 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту історії України НАН України (01001, м. Київ, вул. М. Грушевського, 4).

Автореферат розісланий «_16___» листопада 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор Гуржій О.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми визначається необхідністю поглибленого вивчення сталінського тоталітарного режиму та особливо методів форматування, формування й трансформації поліетнічного радянського суспільства 30-х років ХХ століття, з використанням репресій як основного аргументу і антигуманістичного інструментарію. Попри те, що історики приділяли значну увагу національному аспекту репресій, здійснення каральних заходів проти етнічних меншин Одещини у 1934-1937 роках поки що не стало предметом саме системного аналізу. Поза увагою дослідників перебувала репресивна діяльність виконавчих органів влади та спецслужб у районних центрах та сільських місцевостях Одеської області. Не до кінця з'ясованим залишився й процес формування у тогочасному суспільстві атмосфери шпигуноманії, наростання підозріливості до етнічних меншин, сприйняття їх як потенційних зрадників, що передувало розгортанню у республіці масових депортацій та терору.

Унаслідок репресій відбулася руйнація споконвічного укладу життя етнічних меншин, а їхній культурі та самобутньому розвитку було завдано значної шкоди. Вшанування пам'яті репресованих є ознакою цивілізованості й моральності українського суспільства, запорукою поваги й розуміння у колі міжнародної спільноти.

З'ясування історичного підґрунтя сучасного стану міжнаціональних відносин в Україні дозволить розробити ефективну етнонаціональну політику з урахуванням трагічних сторінок вітчизняної історії задля недопущення появи в майбутньому тоталітарного режиму.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з науковою темою кафедри історії України Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського «Етнополітичний та гендерний виміри історії Півдня України у ХХ столітті» (державний реєстраційний номер 0109U000196) та державною програмою з підготовки науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією», визначеної постановами Президії Верховної Ради України № 2256-ХІІ від 6 квітня 1992 р. і Кабінету Міністрів України № 530 від 11 вересня 1992 р.

Мета дисертаційного дослідження полягає в розкритті особливостей репресій сталінського тоталітарного режиму проти етнічних меншин Одещини в 1934-1937 рр.; здійсненні історичної реконструкції обставин фабрикування спецслужбами так званих «контрреволюційних організацій»; аналізі форм каральних заходів у соціальних верствах етнічних меншин.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

– з'ясувати стан наукової розробки теми та охарактеризувати її джерельну базу;

– проаналізувати законодавчо-нормативне підґрунтя репресій та механізм їх реалізації;

– розкрити типовість технологій звинувачень заарештованих;

– розглянути методи ведення слідства та прийняття репресивних рішень;

– систематизувати статистичні дані щодо кількості та віку репресованих;

– дослідити форми каральних заходів у середовищі інтелігенції, військовослужбовців, духовенства, селян, робітників та чиновницько-бюрократичного апарату;

– проаналізувати механізм фальсифікації спецслужбами слідчих мате-ріалів на «членів» «контрреволюційних організацій»;

– дати відповідь на питання про наявність серед етнічних меншин критичних настроїв до радянської влади.

Об'єктом дослідження є репресивна політика сталінського тоталітарного режиму в 30 - ті роки ХХ століття.

Предметом дослідження є зміст, особливості, механізми фабрикування й реалізації репресій проти найчисельніших етнічних меншин Одещини - євреїв, німців, молдован, поляків, болгар та греків у 1934-1937 роках. репресія каральний інтелігенція духовенство

Хронологічні межі праці охоплюють період з 1934 до першої половини 1937 рр. Нижня межа зумовлена початком масштабних депортацій німецького та польського населення з прикордонних районів УСРР, що засвідчило різку зміну в національній політиці тоталітарного режиму. Верхня - розгортанням на Одещині «великого терору», складовою частиною якого стали так звані «національні операції».

Територіальні межі дослідження охоплюють адміністративні кордони Одеської області станом на 1934 - першу половину 1937 років.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи науковості, історизму, об'єктивізму, системності, багатофакторності та критичного підходу до джерельного матеріалу. Під час написання роботи застосовувались загальнонаукові та спеціально-історичні методи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в постановці теми, що не була досі об'єктом спеціального вивчення. Вперше в українській історіографії проаналізовано і введено до наукового обігу документальні матеріали, які дають можливість комплексно дослідити механізм репресій проти етнічних меншин Одещини у 1934-1937 рр. З'ясовано форми каральних заходів у соціальних верствах етнічних меншин. Розкрито трагічні долі болгарських емігрантів, які прибували до радянської держави. Набуло подальшого розвитку вивчення особливостей репресій проти духовенства, віруючих й обставин фальсифікації спецслужбами слідчих матеріалів на «членів» «контрреволюційних організацій» у сере-довищі етнічних меншин.

Особистий внесок здобувача. Наведені в дисертації результати і висновки, які виносяться на захист, отримані автором особисто.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали та висновки роботи можуть бути використані при підготовці навчальних підручників, монографій, узагальнювальних праць з історії України 30-х років ХХ століття, а також науковцями при подальшій розробці теми.

Апробація результатів дослідження відбувалася у формі виступів та доповідей на 3 конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри» (Одеса, 2007), Міжнародній науковій конференції «Національна інтелігенція в історії та культурі України» (Вінниця, 2008), 63-й Науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету імені І. І. Мечникова (Одеса, 2008).

Рукопис дисертації обговорено на розширеному засіданні кафедри історії України історико-філологічного факультету Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського.

Результати дослідження відображені у 7 статтях, опублікованих у наукових журналах, збірниках, матеріалах наукових конференцій, у тому числі 4 - у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, 3 розділів, які поділено на 10 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та 2 додатків на 55 сторінках. Зміст роботи викладено на 258 сторінках, обсяг основного тексту становить 156 сторінок, список використаних джерел і літератури налічує 487 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність, ступінь вивченості, окреслені хронологічні рамки й територіальні межі, сформульовано мету й завдання, об'єкт, предмет, методику дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації, засвідчено її апробацію, названо структурні параметри роботи.

Перший розділ «Історіографія, джерела та методологічні засади дослідження» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто стан наукової розробки теми, проаналізовано джерельну базу та охарактеризовано методологічні засади наукової роботи.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки теми» зазначено, що розвиток історичної думки з проблематики можна умовно поділити на декілька етапів.

Перший етап - це 30-ті рр. - середина 50-х рр. ХХ ст., позначений перебуванням при владі Й. Сталіна та його однодумців, які вважали каральні заходи ефективним методом створення соціалістичного суспільства. Чимало науковців змушені були возвеличувати політику більшовиків та доводити помилковість тверджень так званих «буржуазних істориків» Итоги разрешения национального вопроса в СССР: [науч. ред. Диманштейн C.]. - М.: Власть Советов, 1936. - 223 с.. Водночас за кордоном з'явились автори, котрі здійснили аналіз національного курсу сталінського режиму та переконливо довели його антинародний характер Галій Н. Геть маску! Національна політика на Радянській Україні в світлі документів / Н. Галій, Б. Новицький. - Львів-Прага, 1934. - 128 с..

Наступний етап - друга половина 50-х рр. - перша половина 80-х рр., характеризується відносною лібералізацією суспільно-політичного життя в СРСР. У працях П. Бачинського, М. Варшавчик, М. Гольнєвої та І. Кураса вміщено чималий пласт цінної інформації з історії розвитку етнічних меншин, однак тема репресій не піднімалась. Історики української діаспори Ю. Бойко, В. Кордюк та Є. Пастернак зійшлися на думці, що остаточне формування тоталітарної системи в СРСР наприкінці 20-х рр. ХХ ст. зумовило різкий поворот у національній політиці держави. Закордонні науковці Дж. Боріс, Р. Конквест та В. Коннор вважали, що політика українізації була тимчасовим заходом, за допомогою якого більшовицькі лідери прагнули опанувати національні рухи в республіці.

Третій етап - друга половина 80-х рр. - початок 1990 рр., характерний тим, що радянські історики отримали можливість звернутись до проблеми репресій. Світ побачили праці Л. Болтенкової, І. Іваненка та Б. Чирко, у яких сталінські репресії пояснювались відходом від ленінської політики, її перекрученням і деформуванням. За кордоном дослідники І. Майстренко та Г. Костюк продовжували осмислювати причини появи сталінського тоталітарного режиму й висвітлювати трагічні долі осіб, які зазнали переслідування.

Четвертий етап в історіографії теми - це 1990-ті - наш час. В умовах відродження української державності та пошуку оптимальних варіантів для гармонізації міжнаціональних відносин науковці звернули свої погляди до міжвоєнного періоду. Результатом копіткого й багаторічного опрацювання вітчизняними науковцями окресленої проблематики стала поява низки ґрунтовних праць Ю. Шаповала, Г. Касьянова, В. Даниленка, С. Кульчицького, С. Білоконя, І. Біласа, В. Нікольського та Л. Якубової. Вони заклали підвалини методологічних підходів до розгляду репресій як системи, яка являла собою антигуманістичну технологію формування радянського суспільства, та визначили стратегічні напрямки подальших досліджень.

Певним підсумком великої роботи з переосмислення у вітчизняній історіографії сутності радянського тоталітарного режиму стала колективна монографія «Політичний терор і тероризм в Україні. ХIХ-ХХ ст», у якій відображено й національний аспект репресій Політичний терор і тероризм в Україні ХIХ-ХХ ст.: Історичні нариси / Д. В. Архієрейський, О. Г. Бажан, Т. Б. Бикова та ін.; [відп. ред. В. А. Смолій]. - К.: Наукова думка, 2002. - 952 с..

Важливий внесок у створення об'єктивної історії міжвоєнного періоду зробив Б. Чирко, який дослідив загальні тенденції репресивної політики проти етнічних меншин України Чирко Б. В. Національні меншини в Україні (20-30 роки ХХ століття) / Чирко Б. В. - К.: асоціація «Україно», 1995. - 215 с..

Численну групу складають наукові праці, у яких розкрито питання, пов'язані з репресивними заходами в середовищі окремих етнічних мен-шин. Репресії серед німецького населення стали предметом досліджень для В. Євтуха, Б. Чирко, В. Ченцова та В. Васильчука. Особливості каральних заходів проти поляків досліджували О. Рубльов та В. Репринцев. Історія єврейського населення докладно розкрита у роботах Я. Рабінович, Я. Хонігсмана та В. Орлянського. Трагічні долі болгар висвітлювала В. Павленко, а греків - В. Нікольський, А. Бут, П. Добров та В. Шевченко.

Проблему репресій проти римо-католицької церкви, священнослужителів та віруючих розглянула Н. Рубльова, а процес депортацій німецького й польського населення з України проаналізував С. Кульчицький.

Механізм фабрикування кримінальних справ на німців та поляків на регіональному рівні з'ясували Г. Малинова, М. Шитюк та В. Шкварець, а репресивні заходи проти греків розглянули М. Калмакан та І. Голобородько. Особливості каральних заходів щодо православного духовенства на Одещині дослідив М. Михайлуца, а трагічні долі наукової інтелігенції висвітлив Е. Петровський.

У наш час закордонні вчені продовжили дослідження, сумлінно опрацьовуючи при цьому архіви спецслужб. Вагоме місце серед них посіли праці Г. Куромія, Р. Біннера й М. Юнге. Поява у 1997 р. в місті Парижі «Чорної книги комунізму» - ґрунтовної праці міжнародного колективу, зумовила розгортання активної дискусії серед науковців про взаємозалежність комуністичного режиму та терору й подібність комунізму та нацизму.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база дослідження» подано характеристику використаних у роботі джерел, як архівних, так і опублікованих.

У дисертації використані матеріали з фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Державного архіву Кіровоградської області, Державного архіву Миколаївської області, Державного архіву Одеської області, Державного архіву Херсонської області та Архіву управління Служби безпеки України в Одеській області. У цілому в 7 архівах вивчено матеріали з 25 фондів, 31 опису та 237 справ.

Джерельний комплекс дисертації можна умовно поділити на декілька груп. Першу групу становлять законодавчі й нормативні акти радянського часу та новітньої історії України (закони, постанови, розпорядження, директиви, телеграми, накази), що вміщені в офіційних публікаціях. Із їх допомогою розкривається процес активного використання владою репресивних заходів у соціально-економічному й суспільно-політичному житті УРСР.

До другої групи належить ділова документація радянських установ різного рівня (постанови, інформаційні звіти, зведення, доповідні записки, таблиці, інструкції, листування), що міститься у фондах Держархіву Одеської обл. (Р-856, Р-1561, Р-2000, Р-2009, Р-4574), Держархіву Кіровоградської обл. (Р-242), Держархіву Миколаївської обл. (Р-8) й ГДА СБ України (Ф. 13, Ф. 16, Ф. 42). Вивчені документи демонструють несамостійність Одеського обласного керівництва у прийнятті рішень та цілковиту підпорядкованість республіканському й союзному центрові.

Третю групу становлять партійні документи (протоколи пленумів та засідань, резолюції з'їздів, виписки та матеріали до протоколів, інформаційні зведення, звіти, доповідні записки), що зберігаються у фондах ЦДАГО України (Ф-1), Держархіву Одеської обл. (П-2, П-9, П-11, П-56, П-61, П-1346, П-1349, П-1350) й Держархіву Херсонської обл. (П-185). Вони розкривають політику керівництва республіки щодо етнічних меншин, ілюструють процес цілеспрямованого наступу на самобутність усіх без винятку народів та курс на прискорену радянізацію.

Четверта група - це протоколи засідань позасудових органів, що зберігаються у ГДА СБ України. У 5 фонді опрацьовано низку протоколів засідань Судової трійки при Колегії ДПУ УСРР та Судової трійки при УДБ НКВС УСРР, а в 6 фонді вивчено низку протоколів засідань Трійки УНКВС по Одеській області. Найчастіше звинувачених ув'язнювали до таборів терміном від 1 до 5 років. У цілому аналіз архівних справ свідчить про те, що нерідко у них відсутні дані про національність людей, особливо характерно це для протоколів за 1935 рік.

До п'ятої групи належать архівно-слідчі справи, котрі зберігаються у Держархіві Одеської обл. (Р-8065), Держархіві Миколаївської обл. (Р-5859) й Архіві УСБУ в Одеській області (Ф-П). Вони є одиничними та груповими, мають значний обсяг матеріалів та стандартний набір типів документів, які формувалися на стадії порушення слідчої справи, оформлення арешту та обшуку, під час провадження попереднього слідства, прийняття репресивного рішення і його виконання, під час перегляду справи та процесу реабілітації.

До шостої групи належать збірники документів та матеріалів, головним чином з історії репресій в СРСР та УСРР, які демонструють механізм їх здійснення, форми каральних кампаній радянської влади та методи, якими вони втілювались у життя Влада і костьол в Радянській Україні, 1919-1937 рр.: Римо-католицька церква під репресив-ним тиском тоталітаризму / Публ.: Н. Рубльової, С. Кокіна // З архівів ВУЧК?ГПУ?НКВД?КГБ. - 2003. ? № 2. ? С. 3?494.; Лубянка. Сталин и ВЧК?ГПУ?ОГПУ?НКВД. Январь 1922 - декабрь 1936: Архив Сталина. Документы высших органов партийной и государственной власти / В. Н. Хаустов и др. (сост.); А. Н. Яковлев (ред.) - М.: МФД, 2003. - 912 с..

Сьому групу становлять праці радянських діячів. У дослідженні використані роботи С. Косіора, В. Леніна, Г. Петровського, П. Постишева та Й. Сталіна з огляду на те, що вони відображають тогочасну державну тактику та стратегію регулювання міжнаціональних відносин у країні. Дані публікації містять інформацію про ставлення керівників держави до населення та показують їх роль у розгортанні масових репресій.

Восьма група - це газети союзного, республіканського та регіонального рівнів, такі як «Известия Советов Народных Депутатов СССР», «Комуніст» та «Чорноморська комуна». Засоби масової інформації займали важливе місце у пропагандистській політиці тоталітарного режиму, адже з їх допомогою здійснювався вплив на психологію людей.

Дев'ята група джерел - це мемуарна література. Спогади людей, яким судилось пройти через виправно-трудові табори та спецпоселення є нині цінними, оскільки з їх допомогою можна відтворити цілісну картину процесу «перевиховання» радянською владою свого населення.

У підрозділі 1.3. «Методологічні засади дослідження» викладено наукові принципи та методи, які застосовувались під час написання роботи. Зокрема, математичний (для підрахунку кількості репресованих), структурно-функціональний (для розкриття настроїв різних верств суспільства), проблемно-хронологічний (для вивчення репресій у різних населених пунктах протягом декількох років), порівняльний (для з'ясування спільного та відмінного у репресивних заходах проти євреїв, німців, молдован, поляків, болгар та греків), біографічний (для дослідження невідомих та маловідомих фактів біографій репресованих), актуалізації (для обґрунтування власних припущень і гіпотез).

Отже, комплекс джерел і літератури, їх наукова інтерпретація та критичний аналіз, дали змогу реалізувати поставлені в дисертаційному дослідженні завдання, обґрунтувати наукову новизну, зробити відповідні висновки та аргументувати положення, що виносяться на захист.

Другий розділ «Національний чинник у репресивній політиці радянської влади» складається з трьох підрозділів, у яких здійснено аналіз законодавчо-нормативного підґрунтя репресивної політики, роз-крито форми каральних заходів у соціальних верствах етнічних меншин та з'ясовано особливості репресій проти духовенства й віруючих.

У підрозділі 2.1. «Місце етнічних меншин у каральних заходах влади» зазначено, що Одеська область була однією з багатонаціональних та прикордонних областей України. Згідно з даними Всесоюзного перепису населення 1926 р., на Одещині проживали 316591 євреїв, 95384 німців, 68694 молдован, 32270 болгар, 23368 поляків та 3487 греків. Євреї переважно мешкали в місті, а німці, молдовани, болгари та поляки - на селі. Грецьке населення компактно мешкало в Одеській окрузі.

Встановлено, що складна міжнародна обстановка, утвердження при владі в Німеччині націонал-соціалістів та підписання польсько-німецького договору зумовили зростання підозріливості радянської влади в першу чергу щодо поляків та німців, а також до іноземнопідданих та політемігрантів. Окреслений період ознаменувався проведенням масових депортацій польської та німецької етнічних меншин із прикордонних Київської та Вінницької областей. На Одещині не було здійснено подібних репресивних акцій, але посилилось кримінальне переслідування німецького населення.

З'ясовано, що характерними рисами в репресивній діяльності влади на Одещині стали численні рейди по «чистці» режимних територій, під час яких заарештовувались особи без паспортів та куркулі-втікачі. Підкреслено також, що керівництво країни постійно висловлювало незадоволення репресивною діяльністю підлеглих і вимагало збільшити її темпи. Під час обміну партдокументів особлива увага зверталась на комуністів польської, німецької та молдавської національностей. Нерідко їх звинувачували у приховуванні своєї національності, а також замовчуванні факту перебування в інших, крім більшовицької, партіях та наявності родичів за кордоном.

Згідно з наявною статистичною звітністю спецслужб, ними було притягнуто до кримінальної відповідальності 649 євреїв, 280 німців, 75 поляків, 60 молдован, 51 болгарина та 11 греків. Більшість звинувачених були середнього та молодого віку. Часто арештові особи передувала так звана «агентурна розробка», позбавлення виборчих прав, звільнення з роботи, виключення з лав Компартії та профспілок.

Досліджено, що заарештованим найчастіше пред'являли звинувачення в антирадянській агітації та пропаганді, троцькістській діяльності, шпигунстві, зв'язках з іноземним консульством, отриманні матеріальної допомоги з-за кордону й порушенні паспортного режиму. Під час проведення попереднього слідства грубо порушувалось законодавство. Більшість заарештованих не знали про те, що проходять по одній груповій справі й окремі особи лише під час реабілітації ознайомилися із слідчими матеріалами.

Доведено, що більшість вироків приймали судові органи - це Спеціальна колегія Верховного Суду УРСР, Спецколегія Одеського обласного суду, Спецколегія Водно-транспортного суду Чорноморського ба-сейну, Лінійний суд Південно-Західної залізничної дороги та Військовий трибунал Київського військового округу. Серед позасудових органів слід назвати Особливу нараду при Колегії ДПУ УСРР, Особливу нараду при НКВС СРСР та Трійку при УНКВС по Одеській області. Найчастіше звинувачених ув'язнювали до виправно-трудових таборів терміном від 3 до 5, рідше до 10 років. З метою залякати населення тоталітарний режим влаштовував відкриті судові засідання. Рішення про розстріл виносилось здебільшого судами й було рідкістю. Деяких осіб зовсім звільняли, проте для більшості з них репресія була повторною.

У підрозділі 2.2. розкрито «Каральні заходи у соціальних верствах етнічних меншин».

Встановлено, що характерними рисами у репресивній політиці проти інтелігенції були постійні «чистки» в закладах та установах, під час яких «знаходили» так званих шкідників. На них покладалась вина за певні прорахунки й недоліки на виробництві. Особлива увага приділялась науково-педагогічним кадрам, які мали б виховувати підростаюче покоління в радянському дусі. Найбільш небезпечні, з точки зору радянської влади, особи притягались до кримінальної відповідальності.

У лавах армії регулярно відбувались соціальні «чистки» з метою виявлення «ворожих елементів». Відслідковувались настрої молодих людей та здійснювалась перлюстрація їхньої кореспонденції. В умовах наростання у країні атмосфери шпигуноманії, тоталітарний режим виношував ідею про заборону німцям та полякам відбувати строкову службу в армії.

З'ясовано, що, незважаючи на злиденність селян етнічних меншин, радянська влада продовжувала відбирати у них продовольство. Позбавлення виборчих прав, виселення за межі Одеської області одноосібників й свавілля місцевих чиновників були характерними рисами у репресіях проти сільських мешканців.

Доведено, що відмова у обміні паспорту, звільнення з роботи та кримінальне переслідування найчастіше застосовувались владою проти робітництва. Під час обміну партдокументів представники етнічних меншин нерідко звинувачувались у приховуванні своєї національності, перебуванні в іноземному підданстві та прагненні емігрувати.

Службовців звинувачували у порушенні «революційної законності» й переводили на нижчу за рангом посаду або звільняли. Багато хто із них дійсно були причетні до знущань над колгоспниками під час хлібозаготівель 1932-1933 рр. та здійснювали свавілля в наступні роки. Водночас в окремих осіб відбирали партійні квитки за огульними звинуваченнями й ув'язнювали в таборах.

У підрозділі 2.3. «Репресії проти духовенства та віруючих» досліджено особливості у каральних заходах проти священнослужителів і віруючих.

Тоталітарний режим продовжував цілеспрямовано знищувати церкву як соціальний інститут, переслідувати священиків та віруючих. З життя етнічних меншин влада намагалась витіснити духовні традиції попередніх поколінь й тим самим розширити простір для утвердження комуністичної культури. Значного поширення набув процес закриття церков й передавання приміщень радянським установам для «культурних потреб».

Протягом досліджуваного періоду посилилось кримінальне переслідування римо-католицьких та лютеранських священиків. Разом з ними до слідчих ізоляторів потрапляли й віруючі, які намагались уберегти церкви від закриття та захистити священнослужителів. Найчастіше попереднє слідство у даних справах здійснював особливий відділ, рідше - економічний та секретно-політичний відділи. У десятках архівно-слідчих справ репресованих зустрічаються одні й ті ж самі прізвища слідчих - це Шахтмейстер, Скролівецький, Нілов, Риков, Поскрипка, Вольфович, Ройт, Юрілов, Еткін, Абрамський, Штеренберг та Шнайдер. Характерно, що засуджені часто подавали касаційні скарги на вироки.

Третій розділ «Представники етнічних меншин у «контрреволюційних організаціях» складається з чотирьох підрозділів, в яких проведено історичну реконструкцію обставин фабрикування спецслужбами «контрреволюційних організацій».

У підрозділі 3.1. «Троцькістські підпільні групи» розкрито процес «викриття» спецслужбами «троцькістського підпілля» на Одещині.

Встановлено, що кримінальні справи переважно фабрикували секретно-політичний і транспортний відділи Одеського облуправління ДПУ-НКВС. Серед слідчих, котрі займались «викриттям» «троцькістів», були Казакевич, Волков, Коваленко, Ламекін, Давидовський, Лунєв, Гольдштейн, Гуз, Шпільберг та Гімпельсон.

Більшість звинувачених були звільнені з лав Компартії. Повторно заарештовувались колишні активні діячі троцькістської опозиції, які у 1920-ті рр. були вислані за межі УСРР. За національністю вони здебільшого були євреями, а за соціальним статусом - службовцями та робітниками. За версією слідства, звинувачені «брали активну участь в троцькістській опозиції 1927-1929 рр. й до останнього часу підтримували зв'язки з троцькістами, відвідували нелегальні зібрання, збирали кошти для ув'язнених й проводили агітацію на роботі». Кримінальні справи найчастіше були груповими й за ними проходили від 2 до 15 осіб. До характерних ознак справ на «троцькістів» слід віднести наявність у них великої кількості рукописних та друкованих доносів на їхніх фігурантів.

З'ясовано, що у 1936 р. спецслужби «викрили» «Одеський обласний троцькістський центр», «членами» якого назвали впливових у регіоні осіб. Характерно, що розроблена схема діяльності «центру» надалі активно використовувалась для проведення нових арештів.

У підрозділі 3.2. «Польська організація військова» розкрито обставини фальсифікації кримінальних справ на її «членів».

Встановлено, що черговий сплеск арештів припав на другу половину 1933 р., а винесення вироків - на перший квартал 1934 р. Надалі темпи «викриттів» «пеовяків» дещо зменшились з тим, аби з 1936 р. набрати нових обертів. Більшість заарештованих були поляками, хоча інколи «членами» «ПОВ» оголошувались особи інших національностей. Вік звинувачених коливався від 21 до 50 років. Вони були уродженцями Польщі, Білорусії та Росії, а також Київської, Вінницької та Одеської областей.

Досліджено, що паралельно із винесенням вироків «одеським членам» «ПОВ», позасудові органи розглядали подібні матеріали, надіслані секретно-політичним відділом ДПУ УСРР, київським та вінницьким облуправліннями ДПУ. Відзначено, що дії слідчих, котрі виконували замовлення керівництва держави, набули особливого цинізму.

У підрозділі 3.3. «Національний союз німців на Україні» досліджено етапи творення органами НКВС одеської філії «шкідницької організації».

З'ясовано, що «членами» «НСНУ» оголосили німецьких емігрантів та військовополонених, які у 1920-ті рр. прибули з-за кордону. Їх звинувачували у підтримці співвітчизників - куркулів, учителів, посадовців з метою створення повстанської бази на випадок війни Німеччини проти СРСР. Звинувачені не переслідували такої мети, хоча й захищали декого з німців. Для того, аби надати масштабності їхній діяльності, слідчі «виявили» молодіжне відгалуження «НСНУ» у навчальних закладах Одеси та Спартаківському районі.

Доведено, що, репресуючи емігрантів, радянська влада наносила випереджуючий удар, а висунуті їм звинувачення були моделюванням гіпотетичних ситуацій. Досвід та світогляд німців-емігрантів, сформований поза СРСР, ставав «складом злочину». До того ж, матеріали перевірки партійних квитків виявляли порушення у ході прийняття деяких з них до КП(б)У, розбіжності у біографічних даних і свідоме приховування певних життєвих епізодів. В умовах радянського буття це було іще одним доказом їхньої «ворожості».

У підрозділі 3.4. «Шпигунські організації» серед болгарських емігрантів» проаналізовано політику тоталітарного режиму щодо громадян Болгарії, які приїздили на Одещину.

Доведено, що факт прибуття болгар однозначно розцінювався радянською владою як спроба підірвати устрій соціалістичної держави шляхом шпигунства та замахів на чільних представників Компартії. За версією спецслужб, болгари належали до «Внутрішньої македонської революційної організації» та болгарської військової організації «Захист Батьківщини». Дві організації начебто тісно між собою співпрацювали, їхня діяльність була направлена на дискредитацію комуністичного руху в Болгарії й здійснення терористичних актів проти його діячів, як всередині країни, так і за кордоном. В умовах розгортання масових репресій в СРСР болгарські громадяни, що приїздили сюди, були приречені на трагічну долю.

У висновках дисертації викладено основні результати дослідження, обґрунтовано положення, які виносяться на захист:

Аналіз літератури з проблематики засвідчив те, що радянські науковці отримали у другій половині 80-х рр. минулого століття можливість звернутись до теми репресій, однак так і не змогли вийти поза межі вузьких рамок марксистсько-ленінської методології. Історики української діаспори доклали чималих зусиль для відновлення чесних імен репресованих, проте у їхніх роботах бракує архівних матеріалів. Вітчизняні та закордонні історики, ввівши до наукового обігу невідомий до того унікальний масив джерел, досягли значних успіхів у розумінні сутності радянського тоталітаризму й оприлюдненні прізвищ постраждалих. Однак тема репресій проти етнічних меншин Одещини у 1934-1937 рр. комплексного опрацювання в історіографії не здобула. Деякі аспекти цієї теми розкриті досить ґрунтовно, а деякі - мають поверховий характер. Попередники здебільшого зосередились на дослідженні механізму фабрикування спецслужбами гучних процесів у регіоні та розкритті трагічних доль науково-педагогічної інтелігенції й духовенства. Джерельна база є репрезентативною й достатньою для дослідження теми.

У 1934 - першій половині 1937 рр. сталінський тоталітарний режим продовжував активно використовувати репресії для вирішення нагальних проблем, що поставали перед країною. У цілому каральні заходи були спрямовані на все населення й головним чином полягали в пошуках так званих «соціально-ворожих елементів». Останні начебто заважали розбудові радянського суспільства й ізолювались від основної маси населення з наступним «перевихованням» у таборах. Водночас утвердження при владі в Німеччині націонал-соціалістів та підписання німецько-польського договору суттєвим чином вплинули на формування в країні атмосфери шпигуноманії й недовіри до етнічних меншин. Певну роль у цій ситуації відігравала й та обставина, що вони підтримували зв'язки із рідними за кордоном або отримували матеріальну допомогу від різних благодійних організацій. Вважалось (інколи й небезпідставно), що дані контакти використовувались недружніми СРСР урядами для поширення свого впливу з метою підірвати його міць.

Переважна більшість директив, наказів та розпоряджень вищого керівництва СРСР та УРСР орієнтувала підлеглих на місцях посилювати репресії у першу чергу проти німецького населення. Арештові конкретної особи, як правило, передувала «агентурна розробка». Спецслужби, парторганізації та виконавчі органи влади, у процесі здійснення конкретних репресивних заходів, нерідко обмінювались так званим «компрометуючим матеріалом» на людей. Останній роками відкладався у справі-формулярі, літерній та агентурній справах й використовувався в певний момент.

Окреслений період ознаменувався проведенням масових депортацій поляків та німців з Київської та Вінницької областей. Хоча Одещина також була прикордонною областю республіки, тут не було здійснено подібних репресивних акцій. Натомість регулярно проводились численні рейди по «чистці» режимних територій. Значного розмаху у регіоні набула «чистка» у лавах КП(б)У, внаслідок чого багатьох виключених звідти осіб виселяли за межі Одеської області або заарештовували.

Представників етнічних меншин звинувачували у здійсненні антирадянської агітації та пропаганди, проведенні троцькістської діяльності, шпигунстві та зв'язках з іноземним консульством, отриманні матеріальної допомоги з-за кордону й порушенні паспортного режиму. У цілому звинувачення характеризуються своєю неконкретністю та невідповідністю соціальному статусові заарештованого.

Під час попереднього слідства звинувачених систематично залякували, шантажували, застосовували до них фізичні методи впливу, морили їх голодом та змушували давати неправдиві свідчення на інших осіб. Масово фальсифікувались матеріали очних ставок та показання свідків. Грубо порушувалось законодавство: на багатьох документах не проставлені дати й відсутні необхідні підписи, не всім заарештованим пред'являли звинувачення, практично завжди залишали без розгляду їхні скарги та заяви.

Згідно з наявною статистичною звітністю спецслужб, ними було притягнуто до кримінальної відповідальності 649 євреїв, 280 німців, 75 поляків, 60 молдован, 51 болгарина та 11 греків. Серед репресованих переважали особи молодого та середнього віку, а особи похилого віку значно рідше потрапляли до слідчих ізоляторів.

Вироки у переважній більшості приймали судові органи й вони були відносно м'якими та диференційованими. Звинувачених ув'язнювали у виправно-трудових таборах терміном від 3 до 5, рідше до 10 років, позбавляли виборчих прав, конфісковували їхнє майно, а декого й зовсім звільняли. Рішення про розстріл було рідкістю і його виносили суди. Характерно, що у біографії людей факт затримання чи арешту в 1934-1937 рр. були повторними. З метою залякати населення та розколоти громаду етнічних меншин влаштовувались показові судові процеси.

У результаті «класового відбору» представники інтелігенції етнічних меншин звільнялися з роботи чи навчального закладу, а отже, не мали змоги надалі займатись улюбленою справою та утримувати власні родини. До тієї частини інтелігенції, яка демонструвала інакодумство та не сприймала політичного курсу радянської влади, здебільшого застосовувалось кримінальне переслідування.

В умовах формування в країні атмосфери шпигуноманії та погіршення відносин із деякими країнами, сталінський тоталітарний режим виношував ідею про заборону німцям та полякам відбувати строкову службу в армії. Здебільшого підставою для відмови молодим людям у проходженні служби в армії було «вороже» соціальне походження призовників. Судові вироки у кримінальних справах на військовослужбовців приймали військові трибунали.

Незважаючи на злиденність селян етнічних меншин, влада продовжувала відбирати у них продовольство. Позбавлення виборчих прав, виселення за межі Одещини одноосібників й кримінальне переслідування були характерними рисами в репресивній політиці щодо селян. Свавілля місцевих чиновників чітко проявилось під час отримання німецьким населенням грошових переказів та посилок із продуктами з-за кордону.

Значного поширення у середовищі робітництва набули «чистки» у лавах КП(б)У та регулярні «викриття» «соціально-ворожих елементів» на численних підприємствах і фабриках. Окрему групу репресованих робітників становили уродженці сільських місцевостей, які, випереджаючи виселення або втікаючи звідти, наводнили великі міста з надією уникнути подальшого переслідування та знайти там некваліфіковану роботу.

Службовців звинувачували у порушенні ними «революційної законності» й переводили на нижчу за рангом посаду, звільняли, виносили догани та попередження. Більшість із них дійсно були причетні до масових знущань над колгоспниками під час хлібозаготівель 1932-1933 рр. та здійснювали свавілля у наступні роки. Водночас у деяких чиновників відбирали партійні квитки за огульними звинуваченнями й незабаром ув'язнювали в таборах.

Тоталітарний режим продовжував цілеспрямовано знищувати церкву як соціальний інститут, переслідувати священиків та віруючих. Протягом досліджуваного періоду значних масштабів набуло переслідування владними структурами римо-католицьких та лютеранських священиків, яких спецслужби нарівні з інтелігенцією «призначали» керівниками різних «шкідницьких груп». Разом із ними до слідчих ізоляторів потрапляли й віруючі, які намагались уберегти церкви від закриття та захистити священнослужителів.

Етнічним меншинам постійно інкримінували причетність до «контрреволюційних організацій». Євреїв репресували як «членів» «підпільних троцькістських груп». Для більшості звинувачених виключення з лав КП(б)У та арешт були повторними. Дехто із них висловлював критичні погляди щодо політики Й. Сталіна та був причетний до репресій інших людей. Серед заарештованих були особи, які поділяли погляди Л. Троцького та повернулись з виселення.

Спецслужби «виявляли» в Одеській області «членів» місцевих філій «Національного союзу німців на Україні» та «Польської організації військової». Більшість заарештованих за цими міфічними справами у 1920-ті рр. прибули до СРСР як політемігранти й активно залучались до роботи у національних районах республіки. Оскільки «справи» були гучними, то керівництво пильно спостерігало за розгортанням цих процесів на місцях. Арешти їхніх «членів» здійснювались планомірно, слідство велось поверхово, а звинувачення були однотипними.

Прибуття на Одещину громадян Болгарії однозначно трактувалось режимом як спроба підірвати устрій радянської країни шляхом шпигунства та замахів на чільних представників уряду та партії. Біль-шість із них були молодого віку, брали активну участь у революційному русі на батьківщині й, уникаючи переслідування влади, приїжджали до СРСР. За легендою спецслужб, новоприбулі болгари належали до «Внутрішньої македонської революційної організації» та болгарської військової організації «Захист Батьківщини».

Деякі люди висловлювали незадоволення внутрішньою й зовнішньою політикою держави. Їх нарікання були зумовлені тяжким матеріальним становищем родин, хворобами, низькою зарплатнею, великими податками й свавіллям місцевих управлінців. Окремі особи надсилали до офіційних установ листи з критикою дій влади, відвідували іноземні консульства, маючи на меті знайти там співчуття та захист, звертались по матеріальну допомогу до закордонних організацій та були причетні до побиття чиновників. Водночас вести мову про організований спротив тоталітарному режиму вже не доводиться.

Список опублікованих праць автора за темою дисертації

1. Сирота О. І. Трагічні долі болгарських емігрантів в УСРР у 1935-1936 роках (по матеріалах одеських справ) / О. І. Сирота // Перспективи. Науковий журнал. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. № 3 (35). 2006. С. 104-109.

2. Сирота О. І. Репресивна діяльність органів ДПУ-НКВС щодо одержувачів іноземної допомоги серед німецького населення Півдня УСРР (1934-1935 роки) / О. І. Сирота // Перспективи. Науковий журнал. Серія: філософія, історія, соціологія, політологія. № 4 (36). 2006. С. 119-124.

3. Сирота О. І. Репресії болгарських селян на Одещині у 1933 році (на матеріалі архівно - слідчих справ УСБУ в Одеській області) / О. І. Сирота// Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Одеса, 26 жовтня 2007 р. Одеса: ВМВ, 2007. С. 83-86.

4. Сирота О. І. Інтелігенція національних меншин Півдня радянської України як об'єкт політичного терору (1934-1937 рр.) / О. І. Сирота // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Вип. XIV. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П. С. Григорчука. Вінниця, 2008. С. 240-243.

5. Сирота О. І. Справа одеської філії «Національного союзу німців на Україні» (1935-1936 роки). / О. І. Сирота// Юго-Запад. Одессика. Историко-краеведческий научный альманах. Одесса: Изд-во «Optimum», 2008. Вып. 6. С. 111-129.

6. Сирота О. І. Політичні репресії щодо грецької національної меншини на Одещині у 1934-1937 роках / О. І. Сирота// Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. Науки: економіка, політологія, історія. 2009. № 1 (79). С. 171-182.

7. Сирота О. І. Справа «троцькістської підпільної дворушницької групи» на Одеській тютюновій фабриці / О. І. Сирота// Південний захід. Одесика. Історико-краєзнавчий науковий альманах. Одеса: Друкар-ський дім, 2009. Вип. 7. С. 164-178.

АНОТАЦІЯ

Сирота О. І. Репресії проти етнічних меншин Одещини у 1934-1937 роках. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Інститут історії України НАН України. - Київ, 2010.

Дисертація є комплексним дослідженням репресивної політики тоталітарного режиму проти етнічних меншин Одещини у 1934-1937 роках. Проаналізовано законодавчо-нормативну базу, яка забезпечувала проведення репресій та вивчено механізм їх реалізації. Підкреслено, що протягом досліджуваного періоду керівництво радянської держави прийняло низку законів, які суттєвим чином доповнювали кримінальне законодавство. Встановлено, що в радянському суспільстві штучно формувалась атмосфера недовіри до іноземнопідданих, політемігрантів та осіб, які мали рідних за кордоном. Розкрито форми та методи каральних заходів у соціальних верствах етнічних меншин. Доведено, що характерними рисами у репресивній діяльності влади на Одещині стали численні рейди по «чистці» режимних територій, під час яких заарештовувались особи без паспортів та куркулі-втікачі. З'ясовано типовість звинувачень, досліджено методи ведення слідства та охарактеризовано прийняття репресивних рішень. Проаналізовано механізм фабрикування так званих «контрреволюційних організацій» у середовищі етнічних меншин Одещини.

Ключові слова: репресії, тоталітарний режим, Одещина, етнічні меншини, суд, вирок, спеціальні служби, «контрреволюційні організації».

АННОТАЦИЯ

Сирота Е. И. Репрессии против этнических меньшинств Одесщины в 1934-1937 годах. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата истори-ческих наук по специальности 07.00.01. - история Украины. - Институт истории Украины НАН Украины. - Киев, 2010.

Диссертация является комплексным исследованием репрессивной политики сталинского тоталитарного режима против этнических меньшинств Одесщины в 1934-1937 годах. В работе проведен анализ законов и нормативных актов, на основании которых реализовывались карательные мероприятия. Подчеркнуто, что на протяжении исследуемого периода руководство советского государства приняло ряд законов, которые существенно дополняли криминальное законодательство. В репрессивных мероприятиях этническим меньшинствам отводилось важное место. Негативную роль на ухудшение отношения к ним сыграл международный фактор. В советском обществе формировалась атмосфера недове-
рия к иностранноподданым, политэмигрантам, особам, которые имели родственников за границей или поддерживали с ними связь. Исследовано, что на протяжении 1934-1937 годов значительно возросло криминальное преследование немецкого населения Одесщины. Особенностью южного региона стали регулярные аресты так называемых троцкистов на заводах, фабриках и предприятиях.

Установлено, что аресту конкретной особы предшествовала ее «агентурная разработка». Спецслужбы, исполнительные органы власти и парторганизации, в процессе реализации репрессий, обменивались имеющимся «компрометирующим материалом» на граждан. Он мог длительное время храниться в деле-формуляре, литерном и агентурном делах. Отслежены типичные обвинения, которые выдвигались подследственным: проведение антисоветской агитации и пропаганды, троцкистская деятельность, шпионаж, связь с иностранным консульством и получение материальной помощи из-за границы, а также нарушение паспортного режима.

Доказано, что во время предварительного следствия арестованные постоянно запугивались и шантажировались. Грубо нарушались процессуально-следственные нормы: на многих документах не проставлены даты и отсутствуют необходимые подписи, не всем арестованным предьявляли обвинения, нередко оставляли без рассмотрения заявления и жалобы людей. С целью запугать население, тоталитарный режим осуществлял показательные судебные процессы. Большинство приговоров выносили судебные органы и они были относительно мягкими и диференцированными. Обвиняемых заключали в исправительно-трудовые лагеря сроком от 3 до 5, реже до 10 лет, а также конфисковывали их имущество. Некоторых подследственных освобождали, но они оставались в поле зрения спецслужб. Решение о расстреле обвиняемых принимали суды и оно не было типичным приговором для исследуемого хронологического периода. Для большинства подследственных репрессия была повторной: они раньше были раскулачены, лишены избирательных прав, уволены с работы, исключены из КП(б)У и привлечены к криминальной ответственности. В некоторых случаях иностранное подданство подследственного существенно влияло на следственные действия и принятие репрессивного решения.