Церква у суспільно-політичному житті Ісландії Х – початку ХІІІ ст.

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Церква у суспільно-політичному житті Ісландії Х-початку ХІІІ ст.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

церква християнство соціальний політичний

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, трьох додатків, списку використаних джерел та літератури (20 сторінок, 207 найменувань). Загальний обсяг дослідження - 222 сторінки, з них основного тексту - 194 сторінки, додатки - 8 сторінок.

Вступ. Актуальність теми дослідження. Формування церковної організації в середньовічній Ісландії являє собою яскравий феномен на тлі суспільно-політичного розвитку Скандинавських країн. Становлення державності у Данії, Норвегії та Швеції проходило разом із зміцненням інституту Церкви. З цієї типології вибивається Ісландія, яка, однак, мала тісні зв'язки з країнами західного скандинавського ареалу. Роль Церкви у культурному (виникнення письма та налагодження зв'язків з Європою), політико-правовому (законотворча діяльність та підтримка політичних угруповань) та суспільному (поділ на кліриків та мирян) розвитку Ісландії дозволяють розглядати її як один з наріжних елементів формування суспільно-політичних особливостей країни, без належного вивчення якого наукове дослідження історії та культури Ісландії та всієї Північної Європи є неможливим.

Актуальність обраної теми посилюється тим, що ісландці були авторами майже всіх творів з історії Норвегії (за виключенням трьох) та важливих джерел з історії Данії та Швеції, з якими Київська Русь мала тривалі й активні контакти. Незважаючи на все ще невирішену в історіографії проблему місця запису саг (чи в монастирях, чи на хуторах світської еліти), їх автори були людьми з церковною освітою. Без розуміння специфіки Церкви в Ісландії, її історичного розвитку та впливу на суспільство неможливо адекватно трактувати інформацію з давньої історії України, що міститься в ісландських сагах.

Ступінь наукової розробки теми на сьогодні є незадовільним, оскільки існуючі дослідження фактично не аналізують політичні аспекти діяльності вищих кліриків та зміни у їх суспільному положенні, які сталися протягом другої половини ХІ - початку ХІІІ ст. Недостатня увага приділена питанню правової діяльності та механізмів впливу на суспільство в контексті динамічних соціально-економічних і державотворчих процесів кінця ХІІ - початку ХІІІ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є складовою частиною планів наукових досліджень кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертація виконана у межах комплексної науково-дослідної теми історичного факультету „Історія української державності нової та новітньої доби” (№ 06БФ046-01).

Об'єктом дослідження є християнська Церква в Ісландії кінця Х - початку ХІІІ ст.

Предметом дисертаційного дослідження є соціальна та політична трансформація ісландської Церкви, її роль у суспільному житті країни.

Мета роботи полягає у визначенні місця та ролі вищих кліриків у суспільно-політичному житті Ісландії кінця Х - початку ХІІІ ст.

Відповідно до мети поставлені такі дослідницькі завдання:

- проаналізувати стан джерельної бази та ступінь наукової розробки проблеми;

- висвітлити характер віри в Христа та діяльність іноземних місій до офіційного прийняття християнства;

- виявити особливості прийняття нової віри;

- прослідкувати формування церковно-адміністративних осередків Ісландії;

- з'ясувати специфіку організаційної структури Церкви, зокрема виборів на вищі посади;

- розкрити особливості системи християнської освіти;

- розглянути зміни соціального статусу представників вищого щабля християнської ієрархії;

- визначити механізми політичного впливу єпископів на світську владу країни;

- проаналізувати правову діяльність християнських ієрархів Ісландії.

Хронологічні межі охоплюють період від кінця Х до початку ХІІІ ст., що фактично відповідає часу існування самостійного державного утворення на теренах середньовічної Ісландії (930-1262/1264). Більшість вчених за початок ісландської державності приймає 930 р. як дату заснування Законодавчих Зборів Ісландії, Альтингу (бlюingi). Встановлення нижнього хронологічного рубежу нашої роботи обумовлене початком діяльності єпископів-місіонерів на острові, які заклали основи християнської організації. Верхня межа пов'язана зі смертю єпископа Паля Йонссона (1195-1211), яка припала на період громадянських воєн в Ісландії - так зв. „доби Стурлунгів” (Sturlungaцld), що закінчилася втратою Ісландією своєї незалежності та визнанням нею зверхності норвезької корони. Складність політичних, економічних, культурних, релігійних, та соціальних перетворень першої половини ХІІІ ст., а також великий обсяг джерельної бази вимагають самостійного ґрунтовного дослідження цього періоду.

Географічні межі обумовлені об'єктом, предметом, метою та завданнями дослідження. Вони охоплюють усю територію Ісландії. У зв'язку з візитаційними або паломницькими подорожами вищих кліриків ми побіжно торкаємося Північної Німеччини, Данії, Норвегії, та Риму.

Методологічна основа дослідження. Враховуючи складність суспільно-політичних процесів у середньовічній Ісландії в якості базового елемента методології було обрано системний підхід. В основу цієї загальнонаукової концепції покладено принципи цілісності, примату цілого над його складовими, ієрархічності та полісистемності. Застосування цього підходу дозволяє простежити формування інституту Церкви в Ісландії, а також її взаємодію з іншими суспільно-політичними структурами країни та вищими прошарками світської та релігійної еліти Європи.

В ході дисертаційного дослідження ми спиралися на комплекс розроблених джерелознавством методів аналізу й критики історичних джерел. Зазначимо, що вироблення теорії та методології скандинавського джерелознавства почалося у період гострого протистояння між теоріями книжкової та вільної прози, що точилася у середині ХІХ ст. Підкреслимо тільки, що не приєднуючись у повній мірі до жодної, ми використовуємо їхні здобутки.

Для комплексного вивчення проблем були застосовані загальнонаукові (типологія та класифікація), міждисциплінарні (системно-функціональний і структурно-системний підходи) та історичні (проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний і ретроспективний) методи дослідження. Застосування такої методологічної бази обумовлене необхідністю виявлення низки чинників, явищ і тенденцій, що мали пряме чи опосередковане відношення до проблеми, що досліджується.

У процесі дослідження автором використовується значний масив джерел давньоісландською мовою, при аналізі яких застосовується філологічний метод. Методи ретроспекції та екстраполяції при опрацюванні джерел, що були записані через 200 - 300 років після описуваних у них подій (йдеться про „Саги про ісландців”), які розглядають досліджуване явище у діахроній перспективі, дозволяють до певної міри подолати вузькість джерельної бази.

Теоретико-методологічна база дослідження повністю відповідає поставленій меті та завданням. Базові принципи системного та структурного підходів дозволяють простежити еволюцію Церкви як організації та її роль суспільно-політичному розвитку ісландського суспільства.

Наукова новизна дослідження полягає у комплексному дослідженні теми, яка раніше недостатньо висвітлювалася у зарубіжній історіографії та не вивчалася у вітчизняній. На основі аналітично систематизованого широкого кола літератури і джерел запропоновано авторський погляд на формування та особливості розвитку церковних інститутів в середньовічній Ісландії. Вперше сформульовано й обґрунтовано гіпотезу динаміки соціального статусу вищих кліриків та проаналізовано їх вплив на світських володарів за допомогою писаного права у контексті суспільно-політичних перетворень середини ХІ - початку ХІІІ ст. Запропоновано нове бачення особливої зацікавленості прихильника Григоріанських реформ в Ісландії, єпископа Торлака Торхалльссона, в контролюванні шлюбно-статевих відносин у середовищі еліти. Дано нову інтерпретацію повідомлень про відвідування Риму першими єпископами обох діоцезів. Здійснено історико-філологічний аналіз комплексу ісландських наративних текстів. Обґрунтовано висновок про звертання до авторитету Церкви та просування церковних реформ майже виключно єпископами із слабким суспільно-політичним статусом.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що отримані в ній результати та положення можна використати в процесі розробки навчальних курсів лекцій, підручників і посібників з історії християнської Церкви, історії Ісландії, Норвегії та Данії часів середньовіччя. Вони можуть стати основою для написання монографій, узагальнюючих праць з скандинавістики. Крім того, зібраний та систематизований в дисертації фактичний матеріал і зроблені на його основі висновки можуть бути використані у викладацькій роботі, при розробці спецкурсів з історії середньовічної Скандинавії .

Апробація результатів дослідження здійснена на наукових конференціях пам'яті А.Я. Гуревича (Москва, 2007), пам'яті О. Пріцака (Київ, 2008), XVI Конференції з вивчення Скандинавських країн та Фінляндії (Архангельськ, 2008), ХХІ Читаннях пам'яті В.Т. Пашуто (Москва, 2009), на щорічних наукових конференціях історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2007-2009), а також у авторській англомовній монографії, трьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, та матеріалах і тезах доповідей чотирьох конференцій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі „Історіографія проблеми та джерела” розкривається методологія дослідження, характеризується стан наукової розробки теми та її джерельна база.

У підрозділі 1.1. „Історіографія проблеми” проаналізовано стан наукової розробки теми в зарубіжних наукових дослідженнях ХІХ-ХХ ст., працях сучасних російських та українських дослідників. Встановлено, що до вивчення церковно-релігійного життя Ісландії періоду середньовіччя розпочалося в другій половині ХІХ-ХХ ст. німецькими та скандинавськими вченими - К. Маурером Maurer K. Die Bekehrung des Norwegischen Stammes zum Christenthume / Maurer Konrad. - Munich, 1855-1856. - Vol. 2. - 732 s., А.Д. Йоргенсеном Jшrgensen A.D. Den Nordiske Kirkes Grundlжggelse og fшrste udvikling / Jшrgensen Adolf D. - Kшbenhavn, 1874-1878. Vol. 1. - 906 s., та Б.М. Ольсеном Уlsen B. M. Um kristnitцkuna бriр 1000 og tildrцg hennar / Уlsen Bjцrn Magnъs. - Reykjavнk: Hiр islenzka bуkmentafйlag, 1900. - 159 bl.. У їх монографіях були сформульовані основні проблеми, пов'язані з вивченням християнізації Ісландії. Методологічному підходу цих дослідників, як і їх послідовників Hood J. C. F. Icelandic Church Saga / Hood John C.F. - London, 1946. - 241 р. Helgason J. Islands Kirke fra dens Grundlжggelse til Reformationen: en historisk Fremstilling / Helgason Jуn. -Kшbenhavn, 1925. - 251 s. , притаманне дещо прямолінійне дотримування оцінок досить тенденційних джерел.

У 30-х-40-х роках ХХ ст. ісландський історик Арні Пальсон вперше висловив ідею про неабиякий вплив церковних інституцій на процес концентрації влади в країні. Його ідеї були розвинуті у середині 1970-их рр., які ознаменували якісно новий етап вивчення церковної історії Ісландії. Дослідники (М. Стефансон, Й. Йоханнессон) аналізують особливості християнізації, формування церковних інституцій, соціальний склад кліру, правову діяльність єпископів в країні невід'ємно від розвитку специфічного суспільного устрою. Ісландська Церква протягом фактично всього періоду Співдружності дістала від згаданих вчених характеристику застиглого суспільного інституту, який ґрунтувався на владі світської еліти. Ця думка знайшла своє продовження у працях Дж. Байока, який в цілому розглядає ісландське суспільство від періоду заселення до 1200 р. як недиференційоване та стабільне Byock J.L. Viking Age Iceland / Byock Jessy L. - London : Penguin Books Ltd., 2001. - 448 p. Byock J.L. Feud in the Icelandic Saga / Byock Jessy L. - Berkeley, 1982. - 300 p. Byock J.L. Medieval Iceland. Society, Sagas, and Power / Byock Jessy L. - Berkeley, 1988. - 270 p.. Інші узагальнюючі роботи (М.М. Лауруссона, С. Нордаля) подекуди лише обмежуються повторенням інформації джерел. На цьому тлі варто виділити монографію О. Вестейнссона, де автор намагається простежити соціальну трансформацію ісландської Церкви в ХІ-ХІІІ ст. Його характеристика вищої ієрархії ХІ - кінця ХІІ ст. обмежується генеалогічними відомостями.

До аналізу ісландського єпископату другої половини ХІ - початку ХІІІ ст. зверталися майже всі автори узагальнюючих праць з історії Ісландії. Проте їх студії тільки частково розглядають такий аспект діяльності кліриків, як участь у політичних конфліктах (увага приділяється лише трьом постатям - Торлаку Торхалльссону (1178-1193), Палю Йонссону (1195-1211), Ґудмуду Арасону (1203-1238) та оминають питання динаміки їх соціального статусу. Монографії Дж. Байока, Й.В. Сігурдссона та В. Міллера побіжно згадують участь вищих кліриків у політичних зіткненнях. Загалом доводиться констатувати слабку розробку вказаних проблем у працях зарубіжних дослідників.

На сьогодні основними напрямками наукових досліджень історії ісландської Церкви періоду Співдружності є з'ясування причин добровільної відмови від язичництва на Альтингу у 999/1000 р., питання пов'язані з вшануванням святих в країні, та аналіз політичної діяльності єпископату середини ХІІІ ст. Концепції, що тлумачать прийняття християнства в Ісландії, різняться розумінням причин, які спонукали язичників без вагань перейти до нової віри, пропонуючи психологічне (Й. Хельгассон Helgasson J. Kristinisaga Нslands / Helgasson Jуn. - Rejkjavнk, 1925. - 207 bl.), магічне (С. Нордаль Nordal S. Юangbrandr б Mэrdalssandi / Festskrift til Finnur Jуnsson 29. maj 1928 / [ed. Brшndum-Nielsen J.]. - Kшbenhavn: Levin & Munksgaard, 1928. - Bl. 113-120., Й.Х. Адальстейнссон Aрalsteinsson J. H. Under the cloak. A pagan ritual turning point in the conversion of Iceland / Aрalsteinsson Jуn H. - Reykjavнk, 1999. - 233 p., Дж. Джохенс Johens J. Old Norse magic and gender: юбttr Юorvalds ens Vнрforla / Johens Jenny // Scandinavian Studies. - 1991. - № 63. - P. 305-317. ), юридичне (Б.М. Ольсен Уlsen B. M. Um kristnitцkuna..., Д. Стрьомбак Strцmbдck D. Conversion of Iceland / Strцmbдck Dag. - Uppsala, 1974. - 121 p.) пояснення. Наразі продуктивним напрямком вивчення зазначеної проблематики є використання ненаративних матеріалів: археологічних (О. Вестейнссон Vйsteinsson У. The Christianization of Iceland. Priests, power, and social change 1000-1300 / Vйsteinsson Уrri. - Oxford University Press, 2000. - 318 p.) та поетичних (Б. Алмквіст Almqvist B. Norrцn niddiktning / Almqvist Bo // Nid mot missionдrar: Senmedeltida nidtraditioner. Nordiska texter och undersцkningar. - Stockholm: Almqvist & Wiksell, 1974. - Vol. 23. - 195 s. ). Крім того, змінюється ставлення до трактування пізніших джерел. Так, у праці Х. Хугасона „Християнізація Ісландії” Hugason H. Kristini б Нslandi / Hugason Hjalti. - Alюingi, 2000. - B. I. - 434 bl. розбирається політичний підтекст рецепції християнізації у давньоісландських творах початку ХІІІ ст.

Основний внесок у вивчення вшанування святих у середньовічній Ісландії належить працям Кормак М. Деякі аспекти культів ісландських святих, пов'язані з ними чудеса, видіння та сни обговорювалися у низці статтей (Й. Йоргенсен., Д. Валей, М. Цікламіні, Х. Беккер-Нільсен, Е.Ол. Свейнссон Jшrgensen J. H. Hagiography and the Icelandic Bishop Sagas / Jшrgensen Jon H. // Peritia. - 1982. - №. 1. - P. 86-103. Whaley D. Miracles in the Sagas of Bishops. Icelandic Variations of an International Theme / Whaley Diana // Collegium Medievale. - 1994. Vol. 7, № 2. - Р. 155-184. Ciklamini M. Sainthood in the Making: The Arduous Path of Guрmundr the Good, Icelandґs Uncanonized Saint / Ciklamini Marlene // Alvнssmбl. - 2004. - №. 2. - P. 55-74. Bekker-Nielsen H. A note on two Icelandic saints / Bekker-Nielsen Hans // Germanic Review. - 1962. - №. 36. - P. 108-109. Sveinsson E. У. Jarteiknir / Sveinsson Einar Уlavr // Skнrnir. - 1936. - Bl. 23-48.). Вказані праці не в змозі охопити всі питання, пов'язані з культовими практиками у середньовічній Ісландії. Недостатньо висвітленими залишаються питання впливу латинської агіографії на ісландські взірці святості. До зазначених напрямків вивчення релігійного життя Ісландії також слід додати дослідження питань моралі й сексуальності Jochens J. The Church and sexuality in medieval Iceland / Johens Jenny // Journal of medieval history. - 1980. - № 6. - P. 377-392. Jochens J. Consent in marriage: old norse law, life, and literature / Johens Jenny // Scandinavian studies. - 1986. - №. 58. - P. 142-178. Jochens J. The illicit love visit: an archaeology of old norse sexuality / Johens Jenny // Journal of the history of sexuality. - 1991. - №. 1. - P. 357-392..

Монастирська тематика практично відсутня у сучасних дослідженнях через нестачу відповідних джерел з ранньої історії ісландського чернецтва. Поодинокі натяки вказують на типологічну близькість ісландських та англосаксонських обителей (К.Ґ. Йоханссон) та на роль монастирів у розвитку саг як літературного жанру (Т. Андерссон, Т. Нюберг).

Аналізуючи стан розробки теми у сучасній російській скандинавістиці, відзначимо наростаючий інтерес до даної проблематики, викликаний поступовим розширенням тем, традиційно пов'язаних з вивченням історії скандинавів у Давній Русі.

В українській історіографії дослідження з історії середньовічної Церкви в Ісландії нині відсутні. Причинами цього є як складність проблеми, що полягає у відсутності належного бібліографічного забезпечення, так і в мовному бар'єрі при її вивченні. Єдине виключення становить стаття Я.Р. Дашкевича, присвячена конфесійній належності вірменських місіонерів в Ісландії.

У підрозділі 1.2. „Джерела” охарактеризовано значний комплекс документів, що стали основою для вирішення завдань дисертації. Джерельна база вивчення історії середньовічної Церкви в Ісландії є різноманітною за характером та змістом і представлена як документальними, правовими, так і наративними видами пам'яток. Перші містяться у збірниках, опублікованих у ХІХ-ХХ ст. - „Ісландському дипломатаріумі” та „Норвезькому реєстрі”. Другі - у ісландському судебнику „Сірий Гусак”. Переважну більшість джерельних матеріалів становили наративні, представлені такими видами, як історичні твори, ісландські саги та прядки, скальдична поезія. Цінний матеріал про різноманітні аспекти релігійного життя острова надають пам'ятки археології та зображувальні джерела. Абсолютна більшість джерел давно запроваджена до наукового обігу, що позбавляє автора необхідності докладного джерелознавчого екскурсу.

Зазначимо, що ісландські саги як жанр не являють собою однорідного цілого і тому вимагають неоднакових методологічних підходів. Критично оцінюючи саги як історичне джерело, слід уникати перекосів в оцінці „історичності” та „неісторичності” описуваних у текстах подій. Найбільш надійним історичним джерелом вважаються „Саги про сучасність” на інформацію яких здебільшого спирається наше дослідження. Більшістю скандинавістів цей вид саг вважається надійним історичним джерелом. Таке ставлення ґрунтується на близькості часу запису цього типу саг до описуваних у текстах фактів. Дійсно, відстань між подіями та їх фіксацією в середньому становить лише 20-70 років Sigurрsson J.V. Chieftains and power in the Icelandic commonwealth / Sigurрsson Jуn Viрar. - Odense, 1999. - P. 18.. Чим менший проміжок часу, тим більше свідків реальних подій залишалося в живих, і тим, в свою чергу, менше можливостей залишалося автору для перенесення на пергамен свідомо неправдивої інформації. Проте не слід недооцінювати літературні достоїнства саги та майстерність її творця як оповідача. Інструментом передачі авторського погляду на події слугували його коментарі, акцентування тих чи інших подій та стилістичні прийоми. Тому у роботі з „Сагами про сучасність” ми використовуємо комплексний підхід.

У другому розділі дисертації „Становлення християнської Церкви” досліджується початок християнізації Ісландії.

У підрозділі 2.1. „Роль місіонерів у наверненні ісландців” показано діяльність єпископів-місіонерів на території Ісландії наприкінці Х - в першій половині ХІ ст. Виділено два основних етапи до офіційного прийняття християнства Ісландією. Перший характеризується досить близьким знайомством з християнством частини населення, чому сприяли і численні заморські подорожі і активні контакти з тими регіонами, де віра в Христа вже широко розповсюдилась. Такими регіонами були острови Північного моря, Ірландія, Шотландія та Північна Англія, заселені скандинавами. Документально підтвердженого інтересу тогочасного Риму до євангелізації Ісландії не виявлено. Християнство перших поселенців не мало великого впливу на ісландське суспільство. Суттєві зміни відбуваються лише з прибуттям до острова християнських місій, спочатку англійської, а згодом - німецької. Німецькі та англійські впливи позначилися на формуванні ісландського письма. Саме єпископи-місіонери заклали основу християнської організації та освіти в країні. Проте слід підкреслити, що у подальший період інституційні основи були сформовані та очолювалися виключно ісландцями, що говорить про національний характер ісландської Церкви. Через віддаленість місцевих чернечих осередків та архієпископських центрів проповідники значно більше залежали від заступництва та підтримки аристократичних сімей острова. Через фрагментарність матеріалу діяльність християнських місій в країні погано піддається реконструкції. Однак можна вважати, що наприкінці X ст. віру в Христа сповідувала значна частина населення, серед яких були голови впливових родин. Проте решта не бажала відмовитися від віри у язичницьких богів та вороже ставилася до місіонерів.

У підрозділі 2.2. „Проблема прийняття християнства” проаналізовано обставини, особливості та наслідки офіційного визнання християнства єдиною релігією Ісландії. Встановлено, що ініціатива у наверненні Ісландії належить норвезькому конунгу Олаву Трюґґвасону, який проводив політику християнізації у власній країні. Результатом другої місії посланця Олава, єпископа-місіонера Тангбранда, у 999/1000 р. стало офіційне визнання християнства єдиною релігією Ісландії. Збройного зіткнення між представниками язичницького та християнського угруповань вдалося за невизначених причин уникнути. Рішення було прийнято язичником - закономовцем Торгейром годі. Простеживши релігійну ситуацію напередодні прийняття християнства, можемо констатувати, що схвалення Альтингу визначив не тиск конунга Олава, а наявність серед навернених глав впливових родин. Однією з причин досить безболісного визнання нового віросповідання вбачаємо у ролі системи годордів та влади годі у ісландському суспільстві.

Вивчивши основні моменти поширення нової віри, ми схиляємось до висновку, що християнство не змінило ні суспільно-політичних інститутів країни, ні економічних чи правових відносин. Певна „формальність” офіційного хрещення надовго зберегла традиційні суспільні відносини без суттєвих змін. Складається враження, що підґрунтя влади в Ісландії не було жорстко прив'язано до культу того чи іншого бога, і тому нова релігія також нічим не загрожувала прошарку, наділеному владою. Еліта суспільства охоче приймала священний сан, бо він перш за все означав знання та був соціально престижним. Прийняття християнства мало значний вплив на розвиток ісландської літератури. Власне, лише завдяки розповсюдженню писемності та грамотності стала можливою фіксація ісландської усної традиції та дохристиянських вірувань.

У третьому розділі дисертації „Оформлення церковної організації” досліджуються формування християнських центрів країни, принципи виборів та висвячення церковних ієрархів, особливості навчання місцевого кліру.

У підрозділі 3.1. „Характеристика процесу інституалізації: заснування єпископств та поява монастирів” показано динаміку появи християнських осідків у країні. З'ясовано, що ініціатива заснування першого єпископства Ісландії у 1056 р. у Скальхольті належить родині Хаукделірів, яка мала тісні зв'язки з норвезькою королівською династією та очолювала християнське угруповання на Альтингу 999/1000 р. Визначальною причиною появи другого ісландського єпископства у Холарі у 1106 р. вважаємо зацікавленість Хаукделірів поставити північ країни під свій контроль. Стосовно організаційної структури південного та північного єпископств важко щось впевнено сказати. Фундаторами монастирських осередків, які з'явилися дещо пізніше за єпископства, також були найвпливовіші родини ісландської еліти. Перший монастир постав бл. 1133 р. у Тінгейрар та належав до ордену бенедиктинців. Крім вказаного, на острові у 1155 р. та 1168 р. постало ще дві бенедиктинські обителі - у Твера (Мункатвера) та Хітардалі відповідно. Августинських осідків засвідчено три - у Тюкквабер 1168 р., на Флатей у 1172 р., та Саурбер у 1200 р. З жіночих монастирів відомо про заснування у 1186 р. Кіркьюбер, що належало до ордену бенедиктинців.

У підрозділі 3.2. „Практика виборів та висвячення ієрархів” досліджено механізм визначення кандидатів на єпископську посаду та особливості їх висвячення. На основі адміністративного підпорядкування Скальхольта та Холара архієпископствам виділено три періоди взаємовідносин між центрами дієцезій та ісландськими осередками: Гамбург-Бременський (Німеччина; тривав з 1056 по 1104 р.), Лундський (Данія; з 1104 до 1152/1153 р.), та Нідароський (Норвегія; з 1152/1153 р.). Ми дійшли висновку, що впродовж першого та другого періодів виборів на єпископське служіння в Ісландії практично не існувало, що пояснюється відсутністю кафедральної капели, яка у Європі виконувала функції виборчого органу. У свою чергу це вказує на існування певного місцевого механізму обрання на єпископський сан. Цілком ймовірно, що спорідненість з Хаукделірами та водночас залежність від них були основними пріоритетами при визначенні кандидата. Вибори глави Скальхольту спершу контролювалися Хаукделірами, а з другої половини ХІІ ст. тут починає переважати родина Оддаверьярів. Аналіз візитаційних поїздок ісландських ієрархів до гамбург-бременського та лундського архієпископств довів, що вони мали важливе культурне, але не політичне значення. Повідомлення про римські візитації мали слугувати підвищенню престижу перших єпископів, які були взірцем для наступників. Крім того, у складній міжнародній обстановці початку ХІІІ ст. згадки про контакти з Римом слугували політичним орієнтиром для ісландського кліру. Кардинально змінюється ситуація щодо єпископських виборів з другої половини ХІІ ст., про що свідчить наявність трьох кандидатів на виборах 1174 року. Присутність між ними особи з вищого світського прошарку переконує, що служіння на вищій церковній посаді стає політично вигідним та авторитетним. Нідароський період досить суттєво відрізняється від двох попередніх. Норвезькі архієпископи виявляють зацікавленість в ісландських справах та намагаються здійснювати вплив на єпископів. Висвячення стає засобом політичного впливу Норвегії на ісландську еліту. Аналіз поведінки ієрархів Ісландії у боротьбі regnum та sacerdotium, тобто норвезького короля Сверре Сіґурдссона (1187-1201) та Римської Курії, доводить, що місцевий єпископат намагався зберегти автономію та залишитися в дружніх стосунках з кожною стороною.

Відсутність згадок про вибори до чернечих обителей дозволяє сумніватися у їх існуванні. Найбільш вірогідно, що настоятелів, якщо вони не були одночасно і фундаторами, призначали засновники монастирів.

У підрозділі 3.3. „Особливості християнської освіти” проаналізовано проблему існування шкіл при єпископствах, монастирях та крупних церквах. З'ясовано, що виникнення осередків навчання в Ісландії тісно пов'язано з формуванням системи стурькірків та появою двох типів церковного землеволодіння - стадів та бендакірків. Рушійними чинниками тут стали акумуляції багатства та влади у стадах та навчання у Європі представників впливових сімей. Так, виникають школи при стадах - Скальхольті, Холарі та Одді, і у бендакіркі у Хаукадалі. І єпископи Ісландії, і родова знать, хевдинги, навчалися у цих центрах або у тих, хто там виховувався. Виходячи із суспільно-політичних реалій країни, важливості традиційних знань та поширеності інституту приймацтва можна охарактеризувати перші школи як такі, де традиційне знання передавалося названим дітям (приймакам) разом з християнським вченням. Представники вищого щабля суспільної ієрархії - годі - з міркувань влади, впливу та престижу були зацікавлені в писемній культурі християнства і самі часто ставали священиками. Проте учні таких шкіл не походили виключно з вищого прошарку суспільства. Принаймні у другій половині XII ст. там існували також ті, хто не належав до еліти суспільства.

У першій третини XII ст. в Ісландії засновуються монастирі, які стають важливими осередками літературної творчості, вагомої для політичної боротьби хевдингів XIII ст. Про характер навчання у монастирях за браком джерел майже нічого не відомо, проте їх тісний зв'язок з хевдингами дозволяє припустити, що вони мало відрізнялися від охарактеризованих вище.

У четвертому розділі дисертації „Суспільно-політична та правова діяльність Церкви” досліджуються такі проблемні питання: 1) соціальний склад церковних ієрархів; 2) політична діяльність вищих кліриків; 3) правова діяльність Церкви.

У підрозділі 4.1. „Динаміка соціального складу вищого щабля релігійної ієрархії” аналізується походження та зміни соціального статусу ісландського єпископату. Зроблено висновок, що більшість ієрархів (єдиний виняток становить Торлак Торхалльссон) періоду, що розглядається, належали до ісландських аристократичних родин. Джерела свідчать, що південне єпископство до середини ХІІ ст. було підконтрольне родині Хаукделірів, натомість єпископат Кленга Торстейнссона (1152-1176) позначив зміну контролю над центром єпархії. Хаукделіри зберегли вплив на єпископство, але дозволили іншій впливовій родині, Оддаверьярам, обирати глав дієцезії. У північному осередку ситуація склалася дещо інакше. Всі хозарські ієрархи, за винятком першого, були членами місцевих впливових сімей, Модрувеллінгів, *Тверінгів, Рейністадармен, і хевдингами за суспільним станом. Одначе жоден з них не належав до домінуючої родини Скагафіорду - Асбірнінгів. Всі північні єпископи були пов'язані через сімейні зв'язки та/або навчання з лідерами півдня - Хаукделірами та Оддаверьярами, які, зрозуміло, не бажали втрачати контролю над північчю. У середині ХІІ ст. Оддаверьяри витіснили Хаукделірів з північного єпископства.

Соціальний статус єпископів визначався їх походженням, родинними або особистими зв'язками та володінням годордом. Ці складові стали основою для визначення нами двох типів вищих кліриків Ісландії розглядуваного періоду: а) єпископів, які володіли годордом або за суспільним статусом були рівними хевдингам; б) „єпископи без годорду”. Перший тип утворився за доби заснування сталих єпископств в Ісландії у 1056-1106 рр. Формування вказаного типу вищих кліриків обумовлювалося особливостями ісландської аристократичної верстви, яка визнавала лише ту владу, яка спиралася на багату та авторитетну родину. Друга модель - „єпископ без годорду” - сформувалася у 1118-1193 рр. лише у Скальхольтському єпископстві (виняток - Халль Тейтссон). У середині ХІІ ст. спостерігається зацікавленість до вищої релігійної посади з боку світських лідерів, яка стала економічно і політично вигідною. Хаукделіри здійснили невдалу спробу повернутися до типу „єпископ-хевдинг”. Зміна типів ієрархів пояснюється втратою зацікавленості могутніх хевдингів південної дієцезії в особистому очолювані єпископства у першій половині XII ст. та боротьбою аристократичних родів у 50-х - 70-х рр. XII ст. Наприкінці XII ст. другий тип у Скальхольті знову вийшов на перший план. Зміна була пов'язана із зростаючим напруженням у суспільстві, що опинилося на межі громадянських воєн. Ні відміну від південної дієцезії, Холар протягом всього періоду незалежності очолювали єпископи-хевдинги. Відсутність представників другого типу у північному релігійному осередку зумовлена впливом аристократичних родів півдня, які просували та підтримували єпископів-хевдингів у Холарі, щоб протистояти домінуючій родині півночі - Асбірнінгам.

У підрозділі 4.2. „Механізми політичного впливу єпископів та абатів” досліджено діяльність Церкви в політичному житті Ісландії, центром якого були конфлікти між хевдингами. Владні інтереси світських та церковних діячів, авторитет та престиж виявлялися саме втручанням у чвару. З'ясовано, що участь перших єпископів у таких ворожнечах є гіпотетичною. Скальхольтські ієрархи першої половини ХІІ ст. не належали до вищої аристократії, а отож, прагнули заручитися підтримкою хевдингів за допомогою бенкетів і щедрих дарувань. Участь єпископів у найбільш значних чварах країни свідчить, що і вони мали вплив на політичне життя. Від ієрархів очікувалося служіння справі примирення й збереження миру. Риси миротворця в образах християнського єпископа й ісландського хевдинга збігалися. Проте, зважаючи на тривалість періоду й частотність зіткнень, можна дійти висновку, що відсоток участі вищих кліриків у процесах був вкрай малим. Єпископи без годорда також прагнули вплинути на хід тієї чи іншої чвари через посередництво, третейський суд або поради. У процесі дослідження зроблено висновок про те, що слабкий соціальний статус не давав змоги впливати на події. Тому його представники вдавалися до авторитету Церкви й прагнули примирити учасників зіткнень за допомогою церковно-християнської системи аргументації. Загалом, до другої половини XІІ ст. влада церковних ієрархів в Ісландії зміцнилася, і участь єпископів у конфліктах сприяла цьому. На це вказує і прагнення родини Хаукделірів відновити тип „єпископ-хевдинг” і безпосередньо контролювати південне єпископство, і призначення в обидва діоцези невпливових єпископів: Торлака Торхалльссона та Ґудмунда Арасона.

Спровокувати конфлікт для глав діоцезів обох типів вдавалося лише у церковних питаннях. Причиною цього було те, що єпископ, на відміну від хевдинга, не мав боротися за своїх прибічників і захищати їхні інтереси, оскільки його посада була фіксованою та довічною. Крім того, християнство забезпечувало ієрархів новим видом авторитету, який ґрунтувався на духовній владі Церкви і давав можливість ініціювати конфлікт. Основою авторитету єпископів-хевдингів залишалася родина з її владою і багатством, і тому вони зверталися до григоріанських принципів значно рідше, ніж Торлак Торхалльссон, який такої основи не мав. Бранд Семундссон та Паль Йонссон зверталися до церковних реформ для особистого вигоди та в якості поступки норвезькому архієпископу. Торлака Торхалльссон намагався добитися впливу в областях, надзвичайно важливих як для церковної, так і для світської влади.

У підрозділі 4.3. „Правовий аспект діяльності Церкви” розкрито законодавчі ініціативи ісландських ієрархів. Встановлено, що прийняття зусиллями єпископа Ґіцура Іслейвссона Закону Десятини (1096) було прибутковим для усього кола церковно-світської еліти країни та стало економічним підґрунтям для росту багатства та влади аристократичних сімей. Кодифікація при участі обох ісландських єпископів світського права у 1117-1118 рр. свідчила про намагання впливових хевдингів з християнських родин встановити монополію на закон. Зроблено висновок, що саме політичні негаразди єпископа без годорду Торлака Рунольвссона та намагання закріпитися на посаді глави Холара хевдинга Кетіля Торстейнссона прискорили кодифікацію Християнських Законів у 1123 р. Законотворення мало засвідчити владу єпископів й зміцніти авторитет і того й іншого в середовищі хевдингів.

У висновках підведено підсумки дослідження які виносяться на захист:

- Проблема суспільно-політичної ролі Церкви в Ісландії наприкінці Х - на початку ХІІІ ст. слабо розглядалася в зарубіжній та українській історіографії. Водночас її джерельна база є досить широкою, різноплановою та репрезентативною. Комплексне використання всіх збережених на сьогодні джерел дає можливість виконати окреслені нами дослідницькі завдання.

- У результаті дослідження виявлено, що християнство було відоме та практикувалося частиною мешканців Ісландії задовго до офіційного хрещення. Проте нова віра не здійснила помітного впливу на суспільні устої. Лише з прибуттям англійських та гамбург-бременських місіонерів наприкінці Х ст. починається активна проповідь та навчання основ віри. Певна частина ісландців ворожо сприйняла діяльність місіонерів та не бажала відмовитися від язичництва.

- В результаті роботи з'ясовано, що суспільство наприкінці Х ст. вже було достатньо підготоване до сприйняття віри в Христа. Визнання християнства офіційною релігією Ісландії відбулося у 999/1000 р. на Загальних Зборах Ісландії - Альтингу в результаті рішення Торгейра годі, якого представники християнського та язичницького угруповання визначили своїм третейським суддею. Особливістю цього хрещення був його відносно мирний та добровільний характер. Хоча слід відзначити і тиск норвезького конунга Олава Трюґґвасона (995-1000), який проводив політику християнізації у власній країні та був зацікавлений у наверненні Ісландії. Через певну „формальність” офіційного визнання нової віри християнство не спричинило розколу суспільства і створило основу для розвитку унікальних суспільно-політичних відносин.

- У процесі дослідження простежено процес появи християнських осідків на території Ісландії. Зокрема, доведено, що виникнення північного церковного-адміністративного центру у Холарі, як і південного єпископства у Скальхольті було ініціативою родини Хаукделірів. Виникнення монастирських осередків на острові (як бенедиктинських, так і августинських) пов'язано виключно з ініціативою найвпливовіших родин ісландської еліти.

- Зроблено висновок про відсутність процедури єпископальних виборів впродовж гамбург-бременського (1056-1104) та лундського (1104-1152/1153) періодів, що пояснюється відсутністю кафедральних капел в Ісландії. Місцевий механізм обрання церковних ієрархів залишається невизначеним. Вирішальну роль, очевидно, відігравали родинні зв'язки кандидата з тими, хто контролював єпископства. Виявлено, що візитаційні поїздки вищих ісландських ієрархів до гамбург-бременського та лундського архієпископств мали важливе культурне, але не політичне значення. Доведено, що згадки про римські візитації слугували для політичної орієнтації священства Ісландії ХІІІ ст. і не відповідали реаліям ХІ ст. Встановлено, що єпископальні вибори стали важливою політичною подією у нідароський період (з 1152/1153 р.). Посилювалася зацікавленість у цій посаді як з боку світської еліти країни, так і з боку норвезької архідієцезії, яка через вибори намагалася впливати на ісландську аристократію. Про вибори у чернечі обителі можна робити лише гіпотетичні висновки.

- Аналіз особливостей виникнення та функціонування шкіл при єпископствах, монастирях, та крупних церквах дозволяє стверджувати про ранню зацікавленість ісландської аристократії у розвитку писемної культури.

В таких школах традиційне знання передавалося власним чи названим дітям разом з християнським вченням.

- В процесі аналізу динаміки соціального статусу вищого кліру Ісландії окреслено два типи ієрархів: а) „єпископи-хевдинги” та б) „єпископи без годорду”. Перша модель постала за доби заснування сталих єпископств в Ісландії у 1056-1106 рр. та домінувала у північній дієцезії. Це пояснюється інтересами аристократичних родів півдня, які просували та підтримували єпископів-хевдингів у Холарі, щоб протистояти домінуючій родині півночі - Асбірнінгам. Другий тип - „єпископи без годорду” - існував у 1118-1193 рр. лише у скальхольтському єпископстві (виняток - Халль Тейтссон). Повернення до першої моделі наприкінці ХІІ ст. у південній дієцезії пояснюється політичною та економічною зацікавленістю до вищої релігійної посади з боку світських лідерів. Встановлено, що Скальхольт з початку свого існування контролювався родиною Хаукделірів, яка у середині ХІІ ст. була змушена поступитися частиною контролю іншій впливовій родині - Оддаверьярів. Виявлено, що всі холарські єпископи мали родинні чи особисті зв'язки з Хаукделірами та Оддаверярами. За винятком першого глави, всі вони були членами місцевих впливових сімей, Модрувеллінгів, *Тверінгів, Рейністадармен, проте жоден з них не належав до місцевої домінуючої родини Асбірнінгів.

- Доведено, що участь єпископів у найбільш важливих і тривалих чварах вказувала на їхню спроможність впливати на політичне життя країни. Проте, беручи до уваги тривалість періоду й частотність зіткнень, відсоток участі вищих кліриків у процесах був вкрай малим. Обидва виділені нами типи ієрархів прагнули вплинути на хід тієї чи іншої чвари через посередництво, третейський суд або поради. У процесі дослідження зроблено висновок про те, що слабкий соціальний статус єпископів без годорду не давав змоги впливати на події. Тому вони вдавалися до авторитету Церкви й намагалися примирити учасників зіткнень за допомогою церковно-християнської системи аргументації. Метод впливу на політичні суперечності єпископів-хевдингів мало чим відрізнявся від традиційних методів, які використовувалися світською елітою. В цілому до другої половини XІІ ст. влада церковних ієрархів в Ісландії зміцнилася, і участь єпископів у конфліктах сприяла цьому. Встановлено, що спровокувати конфлікт для глав дієцезій обох типів видавалося можливим лише у церковних питаннях. Пояснення цього явища полягало в тому, що в єпископа не було потреби боротися за прибічників і захищати їхні інтереси, оскільки його посада була фіксованою та довічною. Крім того, християнство забезпечувало ієрархів новим видом авторитету, який ґрунтувався на духовній владі Церкви і давав можливість ініціювати конфлікт.

- Аналіз правової діяльності Церкви показав, що прийняття Закону Десятини (1096) було прибутковим для усього кола церковно-світської еліти Ісландії. Участь єпископів у записі світських законів у 1117-1118 р. свідчила про боротьбу за монополію на писане право. Зроблено висновок про те, що саме політичні негаразди єпископа без годорду Торлака Рунольвссона та намагання закріпитися на посаді глави Холара хевдинга Кетіля Торстейнссона прискорили кодифікацію Християнських Законів у 1123 р.

ПУБЛІКАЦІЇ, ЯКІ ВІДОБРАЖАЮТЬ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Kravchenko I. The role of bishops in Icelandic society (1056-1211). Political and social aspects of activities / Kravchenko Iryna. - Saarbrьcken: VDM Verlag Dr. Mьller Aktiengesellschaft & Co. KG, 2009. - 83 р.

Рецензія: Сінкевич Н.О. Рецензія на книгу Kravchenko I. The role of bishops in Icelandic society (1056-1211) / Н. Сінкевич // Болховітіновський щорічник. - Киів, 2010. - С. 366-367.

2. Соціальний склад ісландського єпископату (друга половина XI - початок XIII ст.) / Кравченко Ірина Олександрівна // Вісник Київського Національного Університету ім. Т.Г. Шевченко. Історія. - 2007. Вип. 91-93. - С. 151-156.

3. Законодавча діяльність ісландського єпископату у другій половини XI - першій половини XII ст.) / Кравченко Ірина Олександрівна // Українське релігієзнавство. - 2008. Вип. 45. - С. 56-66.

4. Практика виборів та висвячення вищого кліру в середньовічній Ісландії / Кравченко Ірина Олександрівна // Українське релігієзнавство. - 2008. Вип. 47. - С. 108-118.

Публікації, які додатково відображають основні положення дисертації

5. Єпископи як миротворці. Ісландія, ХІ - ХІІІ ст. / Кравченко Ірина Олександрівна // Міжнародна науково-практична конференція молодих учених, присвячена 90-річчю Гетьманату Павла Скоропадського. Матеріали конференції. Київський національний університет імені Тараса Шевченка (23 квітня 2008 р., м. Київ). - Київ, 2008. - С. 74-77.

6. Центри освіти середньовічної Ісландії (ХІ - перша половина ХІІІ ст.) / Кравченко Ірина Олександрівна // Міжнародна наукова конференція „Спадщина Омеляна Пріцака та сучасні гуманітарні науки”. Матеріали конференції. Національний Університет Києво-Могилянська Академія (28 - 30 травня 2008 року, м. Київ). - Київ, 2008. - С. 139-147.

7. Клирики как катализаторы конфликтов (Исландия, середина XI - начало XIII вв. / Кравченко Ирина Александровна // XVI Конференция по изучению Скандинавских стран и Финляндии. Материалы конференции. Поморский государственный университет имени М.В. Ломоносова (9-12 сентября 2008 года, г. Архангельськ). - Москва, Архангельск 2008. - Часть 1. С. 151-153.

8. Источники формирования образа епископа Ислейва в литературе Исландии XII - начала XIII ст. / Кравченко Ирина Александровна // XXI Чтения памяти члена-корреспондента АН СССР Владимира Терентьевича Пашуто. Материалы конференции. Российская Академия Наук, Институт всеобщей истории (14 - 17 апреля 2009 года, г. Москва). - Москва, 2009. С. 164-168.

Размещено на Allbest.ru