Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 94 (=161.2) (477.83/.86) “1914/1917”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Російські воєнні генерал-губернаторства у Галичині в період Першої світової війни

20.02.22 - військова історія

Лозинська Ірина Григорівна

Львів-2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Сухий Олексій Миколайович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри новітньої історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Кріль Михайло Михайлович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри історії слов'янських країн

кандидат історичних наук, доцент Мазур Орест Ярославович, Національний університет “Львівська політехніка”, доцент кафедри історії, теорії та практики культури

Захист відбудеться 8 червня 2010 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.19 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м.Львів, вул. Університетська, 1, ауд.337 ).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79001, м.Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “7” травня 2010 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцентПавлишин О.Й.

окупаційний влада галичина російський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблеми історії Першої світової війни та впливу цієї події на подальший розвиток Європи і світу знаходять своє відображення у все більшій кількості національних та зарубіжних досліджень. Такий інтерес до драматичних подій початку ХХ ст. обумовлений тим, що вони визначили головні тенденції історичного розвитку європейської цивілізації, які проявилися у радикальному перерозподілі світу, у падінні імперій і появі нових держав, у творенні нових геополітичних центрів, викликаних перебігом воєнної ситуації у Європі та її наслідками.

Новітні дослідження в українській історіографії водночас показують, що Перша світова війна вплинула на прискорення процесу формування української модерної нації, коли український етнос розділений кордоном між Російською та Австро-Угорською монархіями піднявся на новий рівень національної консолідації, власного державотворення, а “українське питання” стало однією з проблем європейського устрою і нової конструкції повоєнної Європи.

Одним з регіонів, де виявилося зіткнення інтересів Російської імперії та держав Центрального блоку стала Галичина, на території якої в період російської окупації були утворені тимчасові російські воєнні генерал-губернаторства, що стали формою цивільної влади на землях “зайнятих по праву війни”.

Вивчення діяльності органів російської влади у Галичині обумовлено необхідністю з'ясування змісту та принципів її побудови, відношенням до головних політичних чинників у краї в роки російської окупації. Питання є складним і з точки зору його висвітлення та оцінок, як в українській, так і в зарубіжній історіографії, передовсім в російській.

Суспільно-політична значимість дослідження визначається характером українсько-російських взаємин і, особливо, на сучасному етапі, коли сучасна Україна задекларувана принцип рівноправності та стратегічного партнерства з іншими державами і, зокрема, з Росією, сучасний рівень базисних міждержавних відносин повинен враховувати як історичний досвід цих взаємин, так і його використання для гармонізації українсько-російських відносин. Задекларовані підходи обумовити вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі всесвітньої історії Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка в рамках науково-дослідницької теми: “Україна в системі міждержавних відносин в ХХ - на початку ХХІ ст.: історіографія проблеми”, затвердженої Міністерством освіти і науки України, державний реєстраційний № 0109U007656.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є об'єктивне й всебічне висвітлення діяльності російських воєнних генерал-губернаторів на території Галичини в роки Першої світової війни.

Реалізація поставленої мети вимагала розв'язання наступних дослідницьких завдань:

- охарактеризувати загострення відносин між Російською імперією та Австро-Угорщиною напередодні Першої світової війни та показати місце в цьому конфлікті Галичини;

- з'ясувати характер та зміст діяльності російської окупаційної влади в Галичині та створення російських адміністративних органів на територіях “зайнятих по праву війни”;

- розкрити зміст роботи російських тимчасових воєнних генерал-губернаторств та відношення російської адміністрації до українського і польського питання у краї;

- визначити характер відносин російських окупаційних властей з місцевими русофілами та їх організаціями і політичними лідерами;

- висвітлити ставлення російських властей до національно-релігійного, культурно-освітнього питань у Галичині;

Об'єктом дослідження є діяльність російських воєнних генерал-губернаторств у Галичині в роки Першої світової війни.

Предметом дослідження виступає характер окупаційної влади, зміст діяльності органів тимчасової російської адміністрації на території Галичини у 1914-1917 рр.

Методи дослідження. У рамках підготовки дисертації автор застосувала конкретно-історичний підхід до аналізу фактографічного матеріалу, стоячи на засадах історизму і об'єктивності. У процесі роботи використано порівняльно-історичний, структурно-системний методи аналізу, узагальнення і синтезу історичних даних. Матеріал викладено за проблемно-хронологіним принципом. Використані методи наукової праці забезпечили цілісність та об'єктивність дослідження проблеми.

Хронологічні межі дисертаційної праці охоплюють період російської окупації Галичини з серпня 1914 р., коли в умовах Першої світової війни російські війська зайняли галицькі території до липня 1917 р., коли в результаті відступу російські війська залишили територію Галичини.

Географічні рамки дослідження охоплюють межі сучасних Львівської, Івано-Франківської та центральну і південну частини Тернопільської областей, які були окуповані російськими військами і де було створено воєнні генерал-губернаторства Галичини, а також частину Підкарпатського воєводства Республіки Польща, де була створена Перемиська губернія.

Наукова новизна одержаних результатів. Автор вперше в українській історіографії здійснила спробу дослідити діяльність російських тимчасових воєнних генерал-губернаторств у Галичині в період Першої світової війни. Робота написана на основі оригінального комплексу джерел, опублікованих документів, а також матеріалів преси передвоєнного та воєнного часу.

В роботі не лише висвітлено діяльність тимчасових генерал-губернаторств, але й з'ясовано теоретико-правові засади формування цих структур, плани російських вищих посадовців і самого імператора щодо діяльності адміністрації у Галичині, дискусії у російських політичних колах стосовно завдань і функцій новоутворених структур. У дисертації показано діяльність російської адміністрації у краї і вирішення нею організаційних, державно-правових, економічних, соціальних, національно-релігійних та освітніх питань.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційної праці можуть бути використані при підготовці навчально-методичних праць з історії України та всесвітньої історії; при написанні спеціальних праць з історії Першої світової війни та історії Галичини, при підготовці краєзнавчих робіт, а також у музейній справі при підготовці екскурсій та лекцій.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладалися в доповідях на щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (2008, 2009, 2010 рр.), на Міжнародній науковій конференції“Українсько-польсько-білоруське сусідство: ХХ ст.” у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, 19-20 вересня 2008 р.

Результати дослідження висвітлено у п'яти статтях, які опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, трьох розділів, висновків,списку використаних джерел та літератури (305 позицій).

Структура роботи дозволяє реалізувати мету та поставлені завдання дослідження. Загальний обсяг дисертації - 210 сторінок, із них - 165 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної праці, об'єкт та предмет дослідження, хронологічні та географічні рамки, визначено мету та завдання, наукову новизну та практичне значення роботи.

У першому розділі - “Історіографія та джерела дослідження” висвітлено стан наукової розробки теми та проаналізовано її джерельну базу.

Національну історіографію Першої світової війни умовно можна поділити на три етапи: перший - 1920-1930-ті роки; другий - від середини 1940-х рр. до кінця 1980-х рр.; третій- з кінця 1980-х рр. - до наших днів.

Перший етап (1920-ті рр.) охоплює час від кінця війни й появи перших історичних праць, присвячених цій події. Характерним для першого етапу були роботи партійних працівників, які брали участь у Першій світовій війні та встановленні радянської влади у повоєнний час: Л.Троцького, А.Черніна, А.Іоффе, М.Гофмана та ін., які носять характер спогадів, а стиль викладу є декларативним і однобічним. В 30-х рр. підходи до вивчення історії Першої світової війни стають виключно заідеологізованими.

Другий етап (друга половина 1940-х - кінець 1980-х рр.) розпочинається у перші повоєнні роки. Незважаючи на половинчасті оцінки, розпочатий процес звільнення історичної науки від негативного впливу культу особи і його наслідків відкрив певні можливості для розвитку суспільства, позитивно відбився на розробці окремих проблем Першої світової війни. Серед першочергових завдань, які ставилися в наукових дослідженнях, був комплексний аналіз німецької політики щодо так званого “східного питання”. Найбільш об'єктивно оцінюється роль України в загарбницьких планах Німеччини у праці відомого дослідника-германіста І.М.Кулинича.

У 1970-і - на початку 1980-х рр. з'явилися роботи, в яких розглядалася проблема пошуку сепаратного миру великими державами в роки війни. Велика увага приділялася контактам німецько-австрійського блоку та радянської Росії в період підписання Брестського миру. Вийшли спеціальні історіографічні розвідки М.З.Бердути, Т.М.Теодоровича та Г.Л.Нікольнікова. Загалом для історіографічної науки другої половини 1950-х - першої половини 1980-х рр. характерний більш виважений підхід до подій Першої світової війни, намагання вчених розширити джерелознавчу базу наукових праць через залучення архівних матеріалів та надбань попередніх поколінь істориків.

Третій історіографічний етап (з кінця 1980-х рр. і до наших днів) визначається критикою старих суспільно-історичних догм та проведення повномасштабних досліджень проблем Першої світової війни. До наукового обігу залучаються документи, які раніше в дослідженнях не використовувалися.

Окремі сюжети періоду Першої світової війни, під кутом зору розвитку національного руху знайшли своє відображення у діаспорних виданнях (праці І.Кедрина, Д.Дорошенка та ін.). На початку 90-х рр. діаспорна література відіграла вагоме значення, оскільки представила передовсім новий інформативний матеріал, який відкидався або був заборонений для вжитку у радянській історіографії. Діаспорні історики привнесли і нову методологію, передовсім позитивістський напрямок у сучасну українську історіографію. Це зокрема стосувалося праць П.Мірчука, І.Нагаєвського, Т.Гунчака, С.Ріпецького і, особливо, нових видань В.Вериги.

Руйнування тоталітарної системи в СРСР, демократизація суспільного життя та проголошення незалежності України в 1991 р. поклали початок новому періоду в сучасній історіографії вивчення проблеми.

Сучасна історіографічна школа Першої світової війни, яка нині багата цікавими ідеями та неординарними науковими розвідками, знаходиться на етапі формування.

У 1990-х роках відбуваються докорінні зміни у підходах до дослідження ряду питань історії України. Вагомим внеском у переосмисленні підходів до джерелознавчих та історіографічних досліджень історії України стали праці Я.Р.Дашкевича, І.І.Колесник, статті Т.Попової, Л.В.Таран, Г.Касьянова, в яких дослідники розглядають як традиційні підходи до історіографічної науки в Україні, так і нові тенденції її розвитку. Особливе значення мають роботи Л.О.Зашкільняка, які окреслюють сучасну методологічну базу для історіографічного дослідження проблеми.

Передовсім сучасну українську історіографію теми складають роботи, які охоплюють загальну проблематику історії Першої світової війни (В.М.Литвин), українську тематику воєнного періоду у міжнародному аспекті (Л.Є.Дещинський, А.В.Панюк; О.С.Кучик), національний військовий потенціал (М.Литвин, К.Науменко), військові та національно-революційні процеси (В.Ф.Солдатенко, Ю.Павленко, Ю.Храмов, О.С.Рубльов, О.П.Реєнт, В.Ф.Верстюк та ін.).

Загалом сучасна українська історіографія вивчає процеси періоду Першої світової війни головним чином у контексті висвітлення національно-визвольних процесів як у Галичині, так і на Наддніпрянщині.

Вирізняються роботи львівських дослідників І.Патера та О.Мазура, які присвячені виключно військово-історичній проблематиці, побудовані на оригінальних, в тому числі й зарубіжних джерелах.

Серед сучасних досліджень окремих аспектів довоєнного часу і періоду Першої світової війни - праці В.С.Сідака, де висвітлюється протиборство австрійських і російських спецслужб, розглядається організаційна структура військових розвідок, оперативно-пошукова діяльність спецслужб.

Значним внеском у сучасну історіографію проблеми стали дисертаційні праці: І.В.Кучери - присвячена політиці російської окупаційної адміністрації у Східній Галичині в 1914-1917 рр.,В.М.Кривошини - дослідив вітчизняну історіографію Першої світової війни, І.Р. Береста - висвітлив соціальне становище населення Східної Галичини і Західної Волині в роки Першої світової війни; Й.Й. Саєвича - показав становище військовополонених українців у таборах Австро-Угорщини і Німеччини в період Першої світової війни.

Окремі напрями історії Галичини періоду Першої світової війни вивчають російські історики (Н.І.Пашаєва, В.Савченко, О.Ю.Бахтуріна, М.О.Клопова та ін.). Тенденційність висновків окремих публікацій російських авторів обумовлена їх некритичним ставленням передовсім до галицького русофільства.

Аналіз історіографічної бази засвідчує, що обрана тема ще не стала предметом спеціального дослідження українських істориків.

Джерельна база дослідження представлена неопублікованими документами Центрального державного історичного архіву України у м. Києві. Це фонд 363 “Штаб військового генерал-губернатора областей Австро-Угорщини, захоплених за правом війни 1914-1917”, де є накази військового генерал-губернатора Галичини, звіти місцевої адміністрації та ін.

Із документів Центрального державного історичного архіву України у м. Львові використано матеріал фонду 146 “Галицьке намісництво” та фонду182 “Общество им. Качковского”. Матеріали ЦДІА України у Львові ілюструють діяльність москвофільської партії та її товариств в роки війни, перебування російських військ у Галичині.

Із документів зарубіжних архівів опрацьовано матеріали Архіву зовнішньої політики російської імперії (ф.151 “Політичний архів (1839-1917 рр.). Слов'янський рух в Австро-Угорщині”; ф.133 “Канцелярія міністра закордонних справ. Політичний архів; ф.135 “Особливий політичний відділ (1909-1917 рр.). Документи АЗПРІ стосуються дипломатичного листування, інформацій з Галичини російських консульських працівників і т.ін.

З матеріалів Російського державного військово-історичного архіву у м. Москві використано документи фондів 2003 “Штаб Верховного головнокомандувача”, 2067 “Штаб головнокомандувача арміями Південно-Західного фронту”

Із документів Державного архіву Івано-Франківської області опрацьовано фонди: ф.12 “Комісар Косівського повіту Чернівецької губернії”; ф.15 “Комісар Городенківського повіту Чернівецької губернії”. За характером, - це інформації урядників військової міліції, поліції, комендантів залізничних дільниць, коменданта колії та ін. Особливу цінність становлять документи про економічну діяльність окупаційних властей: ф.608 “Печеніжинський нафтопереробний завод”; ф.611 “Джурівські вугільні копальні”. Також використано матеріал з Відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника.

З періодичних видань опрацьовано газету “Діло” та русофільські - “Прикарпатская Русь”, “Галичанин”.

Опрацьовано мемуарні видання - спогади О. Брусилова, М. Лемке та ін.

Презентабельна історіографічна та джерельна база стали основою для написання дисертаційної праці.

Розділ 2 “Галичина в період Тимчасового російського воєнного генерал-губернаторства”.

У першому підрозділі “Окупаційний російський режим у Галичині” показано, що в ході бойових дій Південно-Західного фронту Росії проти австро-угорських армій з 18 серпня до 21 вересня 1914р. відбулася Галицька битва, наслідком якої росіяни просунулися на територію Австро-Угорщини на 280-300 км, зайнявши Східну Галичину та частину Західної Галичини. Територія, зайнята російськими військами в ході серпнево-вересневого наступу знаходилася під контролем російських військових і цивільних сил.

Росіяни ввели у Галичині заборону функціонування більшості політичних партій, різних клубів, союзів, товариств, тимчасово закрилися існуючі в Галичині учбові заклади, інтернати і курси. Запроваджено жорстоку військову цензуру: заборонялося вміщувати відомості про воєнні операції, роботу російської влади, друк та розповсюдження плакатів та оголошень без дозволу цензури.

Під час окупації Львова господарство міста залишалося в руках магістрату, який функціонував під наглядом російської адміністрації з правами, встановленими російськими законами. Зміни стосувалися лише мови: замість польської і німецької у діловодстві тепер обов'язковою стала російська, з посад у міських управліннях було усунуто євреїв. В органи місцевого самоврядування мали допускатися до виконання своїх обов'язків особи лояльні до російської влади.

Політика російської влади щодо поляків була неоднозначною. Градоначальник Львова С.Шереметьєв вів полонофільську політику, але з його відставкою головну роль почали відігравати москвофіли. Хоча полякам було залишено і окремі права: дозволено приватне шкільництво за умов ведення навчання російською мовою; дозволено функціонування книгарень і бібліотек; в суді визнано право польської мови; не проводилися репресії щодо римо-католицького костелу .

Переслідування німців, хоч вони і складали невелику частку населення, тривали до останніх днів російської окупації Гаоичини.

Особливо гостро російські власті ставилися до українського національного руху, називаючи його “мазепинським” зрадницьким. Окупаційна в лада прагнула ліквідувати греко-католицьку церкву і навернути вірних до російського православ'я. Святіший Синод виклав програму церковно-релігійного устрою для Східної Галичини, яку повинні були здійснити православні священики із Холмської, Полтавської, Харківської та інших єпархій. Однак, масового переходу греко-католиків у православ'я не відбулося.

Опорою російської влади в Галичині стали члени москвофільської партії, “Товарства ім.М.Качковського”, лідери москвофільства, собливо В.Ф.Дудикевич. Однак, стосунки російської влади і місцевих москвофілів інколи ускладнювалося, через бажання лідерів останніх перебрати на себе українські функції у краї.

Російська влада розпочала “інвентаризацію” банків, музеїв, книгарень. Демонтовано обладнання друкарень (зокрема, і Наукового товариства ім.Т.Шевченка у Львові), проведено ревізії музеїв (з Національного музею забрано архів митрополита А.Шептицького), закрито усі українські періодичні видання, а на базі їх друкарень почали видавати - “Армейский Вестник”, “Военное слово”, “Львовский Вестник”.

Росіяни розпочали інтернування з Галичини в глиб Росії відомих українських діячів: К.Паньківського (директор “Крайового союзу кредитового”), С.Федака (директор банку “Дністер”), М.Заячківського (директор “Народної торгівлі”), о.Йосифа Боцяна (ректор греко-католицької семінарії). Лише в березні 1915 р. було заарештовано і відправлено до Росії 300 осіб з числа відомих діячів українського політичного і кооперативного руху. Однією з перших жертв російської окупаційної влади став митрополит А.Шептицький, якого 19 вересня 1914 р. заарештували і вивезли до Росії, де він перебував до весни 1917 р. Традиційним для дій російської адміністрації і військових стало утримування заручників з Галичини.

Із зайняттям російськими військами Галичини економічне життя виявилося паралізованим. Особливо складна ситуація була у Львові, оскільки бюджет міста не поновлювався, то міське господарство функціонувало з перебоями; складною залишалася проблема надання допомоги усім категоріям цивільного населення міста, фінансово-економічна криза привела до дорожнечі на всі товари й продукти, відчувалась відсутність палива.

Другий підрозділ “Діяльність Тимчасового російського воєнного генерал-губернаторства (серпень 1914 р. - травень 1915 р.)”. Наказом російського Верховного головнокомандуючого від 29 серпня 1914 р.у Галичині було утворено Тимчасове воєнне генерал-губернаторство, яке охоплювало територію театру воєнних дій, яку зайняли російські війська в Австро-Угорщині. В міру зайняття російськими військами території Австро-Угорщини, генерал-губернаторство повинно було поділятися на губернії.

Згідно Положення, розробленого ще 19 серпня 1914 р., на чолі губернії, стояв губернатор зі штатом чиновників, який здійснював функції контролю над діяльністю повітової адміністрації. Зберігалися ще місцеві громадські і адміністративні установи, які підпорядковувалися російській владі. Кордони губерній і повітів визначалися в рамках попереднього австрійського адміністративного поділу. Восени 1914 р. були утворені Львівська і Тернопільська губернії, після окупації частини Буковини - Чернівецька губернія.До листопада 1914 р. російські війська зайняли значну територію на захід від Львова. У квітні 1915 р. на цих землях була утворена Перемишльська губернія.

За вказівкою командуючого армією генерал-ад'ютанта фон Ренненкампфа на зайняті росіянами території Східної Галичини і Східної Пруссії відправлялися чиновники (“исправники” і “стражники”), які повинні були організувати цивільне життя.

Вже25 серпня 1914 р. на Тернопільщинні, зайнятій російськими військами, було введено російське цивільне управління і утворено Тернопільську губернію.

Положення від 19 серпня визначало систему управління на територіях, “зайнятих по праву війни”, зокрема військове управління було зосереджено в штабі Тимчасового воєнного генерал-губернатора і відділах: інтендантському, квартирного забезпечення військ, військово-санітарному, військово-ветеринарному, військово-окружного контролера і комендантських. Функції цивільного управління були зосередженні в канцеляріях воєнного генерал-губернатора, а безпосередніми виконавцями цих функцій були губернатори, градоначальник Львова і начальники повітів.

На практиці, управління територією, “зайнятою по праву війни”, виявилося не тільки в руках воєнного генерал-губернатора, але й керівника Львівського укріпленого району й начальника військово-експлуатаційного відділу. Новоутворені губернії відразу знаходились у двійному підпорядкуванні: воєнному генерал-губернатору і відділам управлінь головного начальника постачання армій Південно-Західного фронту. Така система управління відразу ж закладала відсутність єдності і порядку щодо керівництва завойованими областями Австро-Угорщини. Навіть самі чиновники генерал-губернаторства в 1915 р. характеризували обстановку, яка склалася в Галичині і, зокрема, систему управління як “безначалля”.

У серпні-вересні 1914 р. сформувалася схема управління Галичиною, при якій воєнне управління залишилося в руках військових, а цивільне - у віданні воєнного генерал-губернатора і губернаторів. Таким чином, цивільне управління Східною Галичиною залишалося у підпорядкуванні військових властей, які з просуванням військ на Захід все менше контролювали цивільне життя краю, залишаючи все більше питань у компетентності місцевої адміністрації.

Місцева адміністрація на окупованих територіях формувалася із чиновників, відпрвлених з території Київської, Подільської і Волинської губерній. Прибулі на службу в Галичину особи, що переважно складалися із поліцейських чиновників, ні за своєю освітою, ні за загальною підготовкою не могли бути добрими “провідниками російської ідеї”. До того ж на посади керівників повітів прийшли люди, які зовсім не були знайомі з Галичиною, і довоєнним австрійським життям.

Новоприбулі російські чиновники відразу увійшли в конфлікт з місцевою москвофільською інтелігенцією, яка розраховувала на отримання адміністративних посад у краї, при переході Галичини у склад Росії.

Російські чиновники не тільки виявилися мало компетентними адміністраторами, але й вдавалися до різних зловживань, особливо на рівні середньої і нижчої ланки адміністрації. Зловживаннями чиновників галицького воєнного генерал-губернаторства зимою-весною 1916 р. займався київський військово-окружний суд. Йшлося передусім про крадіжки речей, переважно у міських жителів Львова; про хабарі і вимагання та ін. Найбільший резонанс у київському військово-окружному суді влітку 1916 р. отримала справа про розгром поміщицького маєтку графа Голуховського.

Загальна ситуація, яка склалася у прифронтовій зоні вимагала належного адміністративного апарату та відповідної роботи судів. Якщо заміна місцевої адміністрації на території Галичини проводилася практично на всіх рівнях, то судові органи складали виключення. Восени 1914 р. на зайнятій російськими військами території було вирішено зберегти діяльність австрійських судів.

У вересні 1914 р. воєнний генерал-губернатор Г.О. Бобринський прийняв делегацію президії Львівської судової палати. Він запропонував представникам Львівського суду продовжувати свою роботу і пообіцяв навіть вирішити питання щодо виплати зарплати судовим чиновникам. Однак з такою ситуацією у системі судової влади не могли погодитись вищі російські керівники.

Міністр закордонних справ С.Д.Сазонов 25 жовтня 1914 р. звернувся до міністра юстиції І.Г. Щегловітова з листом про створення суду в Галичині. С.Д.Сазонов вважав важливим відразу “дарувати” місцевому населенню разом з російською адміністрацією і “справедливий” російський суд. Однак міністр застерігав, що нововведення слід проводити поступово щоби не відбулося корінного ламання судових установ до яких звикли галичани.

Адміністрація і начальник Штабу Верховного головнокомандуючого відзначали, що судова система в Східній Галичині повинна базуватися і функціонувати на таких же принципах, що й інші сфери життя - панування російської мови і введення російських законів. Але в Галичині збереглися і діяли австрійські судові установи, де судочинство відбувалося на польській мові й за австрійськими державними законами. Тому Рада міністрів намагалася організувати контроль за діяльністю австрійських судів у вигляді прокурорського нагляду, із числа російських чиновників із міністерства юстиції, висловлюючись за їх активну русифікацію.

У лютому 1915 р. був виданий проект обов'язкової постанови для місцевих судових установ зайнятих російськими військами частин Галичини, відповідно до якого вищий контроль по спостереженню за роботою судової системи в Галичині було покладено на визначену посадову особу. Визнавалося право дії австрійського законодавства і принципів судочинства, однак при цьому вказувалося, що рішення повинні виконуватися не від імені австрійської верховної влади, а „в ім'я закону”. Судовою мовою визнавалась російська мова і „местное ею поднаречие” (так назвали гуцульські і лемківські говірки, які вважалися менш ворожими російській державності і не пов'язувалися з „мазепинством”, однак, в „підговірок” було включеноі українську мову).

Реально на території Галичини в 1914-1915 рр. із австрійських судів діяли суди всіх рівнів тільки у Львові і Тернопільській губернії. Тому функції дізнання на місцях виконували адміністративні установи, а винесення вироків було покладено на судовий відділ штабу генерал-губернатора і воєнний суд ХІІ армійського корпусу. Але ці структури фізично не могли вирішити тієї маси справ, які їм скеровувались з місць.

У січні 1915 р. був утворений військово-окружний суд. У ньому повинні були розглядатися справи по злочинах здійснених на місцях, де не діяли австрійські суди, а також усі без винятку справи, де потерпілими були російські піддані або піддані союзних держав, а також злочини проти російської державної влади.

Фактично проблема судовлаштування і судочинства в Галичині вирішувалася у двох напрямках: опрацювання проектів організації судових установ для вирішення глобальних політичних питань і підтримання порядку в тилу російської армії.

В окупованій російськими військами Галичині поруч із реорганізацією судочинства проводились заходи і в сфері народної освіти, яка підлягала цілковитій русифікації.

Директор народних училищ Київської губернії Б.В.Плесков розробив положення про тимчасове адміністративне управління учбової частини в Галичині, а також план і програму курсів для підготовки вчителів російської мови в Галичині, який підтримав граф В.О.Бобринський.

Активними прихильниками введення російської мови на території Східної Галичини восени 1914 р. виступали місцеві русофіли. Лідер „Русского народного совета Прикарпатской Руси” Ю.Яворський 22 вересня 1914 р. опублікував статтю про майбутнє Галичини, в якій, на його думку „... перш за все повинна би переможно піднятися в ній... прекрасна і вільна, велика і могутня царственна російська мова! В усіх областях і проявах її суспільного і громадського життя, в школах і канцеляріях, на зборах і в пресі, в написах, оголошеннях, промовах... В історично російському краї... не повинно бути іншої публіцистичної, суспільної і державної мови, крім єдиної, переможної… мови - російської”. Аналогічно висловлювався ще один русофільський діяч С.Ю.Бендасюк.

На території Східної Галичини знаходилась значна кількість австрійських державних учбових закладів, які передбачалося повністю ліквідувати в найкоротший термін, а також школи з викладанням польською, німецькою і українською мовами. Закриття усіх навчальних закладів натериторії Східної Галичини викликало незадоволення місцевого населення, деяких членів Державної Думи. 9 жовтня 1914 р. група польських депутатів Державної Думи відправила генерал-губернатору Бобринському листа про становище в Галичині, в якому зазначалося, що якщо раніше місцевим жителям здавалося, що під Росією їм краще було б жити, то дії цивільної адміністрації, зокрема, в сфері народної освіти, заставляють від цієї думки відмовитися. Під впливом громадської думки і загального урядового курсу в польському питанні цивільна адміністрація в Галичині скорегувала свою позицію.

З 1 січня 1915 р. у Львові й Галичині Бобринський вирішив відкрити декілька приватних російських і польських середніх і початкових шкіл. При цьому відкриття польських шкіл було дозволено на наступних умовах: викладання російської мови (5 годин на тиждень), затвердження генерал-губернатором складу вчителів і використання підручників з історії, географії, польської мови і польської літератури, затверджених міністерством народної освіти Російської імперії. З вересня 1914 р. в початкових і середніх школах Галичини розпочалося викладання російської мови, а до весни 1915 р. Г.О.Бобринський прийшов до висновку про необхідність введення в Галичині російської школи для „здійснення заходів в області школи, спрямованих для духовного зближення галицького народу з російським” .

Кадри російськомовних вчителів розпочали готувати вже зимою 1914-1915 рр. на короткотермінових курсах російської мови. У Львові, Самборі, Тернополі, Станіславові були відкриті двомісячні курси, на які приймали осіб, які займалися педагогічною діяльністю і були знайомі з російською мовою. Крім урядових курсів на території Східної Галичини аналогічні курси організовували місцеві русофіли з „Общества им. М.Качковского” і з 1 травня 1915 р. відкрили загальнодоступні безплатні чотиримісячні курси російської мови, історії і географії Росії.

Позиція російської адміністрації в Галичині у відношенні поширення російської мови виявилась також у цензурній політиці. 23 вересня 1914 р. в газеті „Прикапатская Русь” була опублікована постанова за підписом військового генерал-губернатора Галичини Г.О.Бобринського про цензуру. У головному постанова повторювала принципи цензурної політики, прийняті в Російській імперії для територій, що знаходилися на воєнному положенні. Крім того, постановою заборонялвся продаж книг на російській мові і „малоросійському наріччі”, виданих не в межах Російської імперії.

Що ж до місцевих газет, то російська адміністрація підтримала видання русофільської „Прикарпатской Руси” “для поширення серед галицького населення повідомлень в бажаному для Росії світлі”, а Рада міністрів щомісячно виділяла на видання газети 5 тис. руб. До речі, з часу утворення в Галичині воєнного генерал-губернаторства газета „Прикарпатская Русь” при збереженні попередніх джерел фінансування стала виходити від імені „Русского народного совета” у Львові - громадської організації місцевої москвофільської інтелігенції, діяльність якої була дозволена російською владою.

Отже, протягом першого періоду діяльності Тимчасового воєнного генерал-губернаторства були сформовані адміністративні органи у Галичині, однак, їх діяльність, зважаючи на воєнний час, в окремих напрямах виявилася обмеженою.

Третій розділ “Російська окупаційна влада у Галичині в 1916-1917рр.”. За час евакуації російських установ із Східної Галичини штаб тимчасового військового генерал-губернаторства разом з генерал-губернатором Г.О. Бобринським переїхали до Києва. Формально апарат генерал-губернаторства не був розформований і продовжував працювати в Києві до своєї ліквідації 25 серпня 1915 р. Але, недивлячись на це, питання про управління Східною Галичиною остаточно не було знято. Г.О. Бобринський запропонував створити комісію для вироблення нового положення управління Галичиною, в якому передбачалося врахувати допущені помилки. Згодом дозвіл було надано.

У листопаді 1915 р. була створена комісія, в яку увійшли службовці військового генерал-губернаторства, представники дипломатичної канцелярії при Ставці, декілька громадських діячів. Завдання комісії в широкому значенні слова полягали у тому, щоби „виправити помилки в управлінні під час першого зайняття нами Галичини і при цьому відновити престиж російської влади в найширшому розумінні”. Конкретніші завдання комісії зводилися до перегляду попереднього „Положення про управління областями Австро-Угорщини, зайнятими по праву війни”, а також вирішення настійних завдань, пов'язаних з поверненням галицьких біженців на батьківщину і покращенням їх становища в час перебування у Росії.

Положення про управління окупованими територіями Австро-Угорщини, затверджене в серпні 1914 р., викликало численні нарікання. Незадоволення організаційною сферою управління Східною Галичиною поглиблювалося численними прорахунками місцевої цивільної і військової адміністрації. Найбільші помилки попереднього періоду: низький освітній і моральний рівень чиновників, реформаторські заходи в освіті і віросповіданні - заставляли задуматися про необхідність більш оптимальної організації галицького управління.

Робота комісії, зміна принципів управління у Східній Галичині у випадку повторного вступу російських військ на її територію прикувала увагу державних і громадських діячів як в Російській імперії, так і за її межами. Очевидні недоліки в організації цивільного управління, в діяльності адміністрації, в кадровій політиці заставляли задуматися над тим, які зміни необхідно внести для того, щоби не повторити подібних помилок у майбутньому. Особливо хвилювалися польські громадські діячі, яких цікавив майбутній курс російського уряду у відношенні Східної Галичини.

Декілька місяців, аж до весни 1916 р., продовжували працю управління галицького генерал-губернаторства і комісія з перегляду „Положення”. Але в кінці лютого 1916 р. у Ставці і в Міністерстві закордонних справ було піднято питання про розформування штабу галицького генерал-губернаторства. Співробітники канцелярії і штабу колишнього військового генерал-губернатора Галичини, які передбачалося ліквідувати запропонували перетворити названі структури у тимчасовий відділ з галицьких справ при головнокомандуючому арміями Південно-Західного фронту. Необхідність подібної реорганізації обумовлювалося тим, що у випадку повторного вступу російських військ у Галичину, управління може бути доручено новим людям і знову доведеться вивчати край на місці і повторювати попередні помилки.

Дії російських військ на Південно-Західному фронті влітку 1916 р. привели до того, що Східна Галичина знову була зайнята російськими військами. Повторний вступ російських військ на цю територію в 1916 р. вже не був таким ефективним як влітку-восени 1914 р. Уже ніхто не говорив про довгожданне возз'єднання єдиного народу, про возз'єднання Русі. Все стало набагато прозаїчним і серйозним. Дипломатичний чиновник російського МЗС при Ставці Верховного головнокомандуючого писав із Бердичева 9 липня 1916 р.: „Сумну картину являє зайнята нами частина Галичини, сліди боїв..., мало населення, ... хто говорить, що австрійці відвели, а хто переконує, що просто поховалися, але особисто я думаю, що населення само втікало і в той, і в інший бік. Настрій населення мені не сподобався. Від попереднього раболіпства і, нібито, симпатій, ніякого сліду, скоріше проглядається щось близьке до озлоблення і співчуття австрійцям. Дуже допомагають цьому співчуттю наші ж інженери, особливо шляхів сполучень, обманюючи і озлоблюючи населення при розрахунках за позиційні роботи”. І підсумував: „Побувавши тепер на ділянках, близьких до позицій, я переконався, що від попередньої Галичини (в першу окупацію) і сліду не залишилось”.

Весною 1916 р. вирішено було повернутися до питання про способи управління Галичиною. Якщо в 1915 р. діяльність комісії для вироблення нового положення управління Галичиною мала доволі абстрактний характер і була розрахована на перспективу, до весни 1916 р. становище стало більш визначеним.

Військовими властями влітку 1916 р. були вирішені питання організації управління Східною Галичиною. Основні принципові рішення належали О.О.Брусилову. Незалежно від роботи комісії по виробленні нового положення про управління Галичиною, ним були сформульовані основні підходи до діяльності російських властей у Галичині. Брусилов вважав, що завдання управління тимчасово окупованими територіями Австро-Угорщини в час війни повинне вичерпуватися заходами з організації сприяння військам і підтримкою порядку в тилу і повністю контролюватися військовою владою.

Новим інститутом окупаційної влади стали “Генерал-губернаторства областей Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни”. Новий генерал-губернатор генерал-ад'ютант Ф.Ф. Трепов приступив до виконання своїх обов'язків, керуючись саме цими принципами. Проблеми, які стояли перед ним, як перед генерал-губернатором, були, в цілому, такими ж як і в попередній період: організація життя цивільного населення - освіта, суд, постачання продуктами (так як врожай 1915 р., в основному, загинув), попередження епідемій.

Російська адміністрація у цей період займалася також питаннями мобілізації населення на окопні і дорожні роботи.

Восени 1916 р. генерал-губернатор Ф.Ф. Трепов вирішив відкрити школи в Галичині і ввести викладання за раніше прийнятими програмами. Єдине обмеження було накладено на викладання німецької і єврейської мов, а штатам російської адміністрації вказувалось на обов'язковість спостереження за тим, щоби в школі не „допускати проявів, ворожих Росії”. Цим розпорядженням ліквідовувалося попереднє обмеження на викладання українською і польською мовами, і вже не робилося спроб відразу створити в Галичині російську школу. Але це розпорядження викликало активний протест міністерства закордонних справ.

Як і в 1914 р. міністерство закордонних справ заявило, що однією з головних завдань російської зовнішньої політики є возз'єднання „Прикарпатской Руси с Руссю Державной” і повне духовне об'єднання Галичини з російським народом повинно пройти, перш за все, завдяки російській школі. Мови, якими користувалося населення Східної Галичини, на думку керівництва МЗС, являли собою „провінційні місцеві наріччя російської мови”, які, хоча і мають право на самостійне існування, використання в місцевому самоуправлінні, але в школі „повинен служити знаряддям для засвоєння учнями їх єдиної мови національної, яким є тільки мова загальноросійської літератури”.

Але військові власті керовані галицьким генерал-губернатором в 1916 - на початку 1917 рр. виходили із завдань армійського тилу, а не національної політики, яка завжди хвилювала МЗС.

В період діяльності російського Тимчасового уряду на окупованих територіях було створено “Обласний комісаріат Галичини та Буковини”, який займався переважно соціально-економічними проблемами.

Вивчення діяльності російських військових генерал-губернаторств на території Галичини у період Першої світової війни дозволяє зробити наступні висновки:

конфлікт між Російською та Австро-Угорською імперіями мав тривалу передісторію, де важливе місце займала Галичина, яка з другої половини ХІХ ст. знаходилася у полі зору російських офіційних чинників;російські урядові кола та громадськість розглядали “Галицьку Русь” як історичну частину “всеруського” простору;

в ході окупації російськими військами Галичини, здійсненої в серпні-вересні 1914 р., розпочалася організація цивільного управління на окупованій території - формування воєнного генерал-губернаторства, у функції якого покладені були наступні завдання: заготівля спорядження для забезпечення усіх потреб армій фронту, загальне управління цивільним життям, евакуація поранених і хворих, керівництво установами, розташованими в окрузі; водночас, положення про польове управління військ у воєнний час, по суті, не передбачило створення будь-якого механізму, який би забезпечував узгоджену діяльність вищих військових і цивільних властей, передовсім штабом Верховного головнокомандуючого і Ради міністрів;

відповідно до “Тимчасового положення про управління областями Австро-Угорщини, зайнятими по праву війни” для управління владними територіями вводилися особливі посади цивільного управління: воєнного генерал-губернатора, губернаторів, градоначальників і начальників повітів. Основною метою їх діяльності було сприяння у задоволенні потреб армії і полегшення відносин між військом і місцевим населенням;

призначення на пост австрійських чиновників представників російської адміністрації, як на губернському, так і на повітовому рівнях, розпочалося фактично відразу після утворення генерал-губернаторства, а основна маса чиновників була відряджена з території Київської, Подільської і Волинської губернії; надзвичайно низьким був освітній рівень російської адміністрації;

інтенсивна заміна на території Галичини місцевих чиновників російськими викликала незадоволення місцевої москвофільської інтелігенції, яка підтримуючи можливий перехід Галичинисклад Російської імперії, розраховувала на отримання важливих адміністративних посад у краї, які на практиці виявилися майже цілком зайняті росіянами;

активна заміна місцевої адміністрації на території Галичини проводилася практично всіх рівнях; виключення складали судові органи : із вступом російських військ на територію Австро-Угорщини австрійські судові чиновники в переважній більшості залишилися на своїх місцях; однак, існування на окупованих російськими військами територіях австрійського суду, хоч повністю відповідало діючим нормам міжнародного права і рішенням мирної конференції у Гаазі, не заспокоїло російську військову і цивільну адміністрації;

в освітньо-культурній галузі воєнне генерал-губернаторство провело наступні дії: університети й інші вищі навчальні заклади закрили на невизначений час; негайно вводилися курси російської мови для вчителів Галичини і Буковини, а російська мова з 1 січня 1915р. ставала обов'язковим предметом; приймалися різні заходи для ознайомлення з російською літературою, історією і географією Росії; особливі нагороди за досягнення у вивченні російської історії, літератури, мови; інші мови у навчальний процес допускалися лише тимчасово, а з 1916р. навчання повинно було проводитися виключно російською мовою;

у прифронтовій зоні російське воєнне генерал-губернаторство здійснювало заходи для відновлення економічного життя у краї (Дрогобицький нафтопереробний завод; державні ліс та ін.) і створення умов для наповнення російської імперської казн податками з новоприєднаного регіону; здійснювалися заходи для забезпечення населення дровами у зимовий період, посівним матеріалом селянські господарства, відкрили декілька притулків для дітей;

повторний вступ російських військ на територію Галичини1916р. вже небув таким ефектним як влітку-восени 1914 р.; зміну настроїв місцевого населення у їх відношенні до Росії самі ж російські чинники пов'язували із поведінкою російських військових і цивільних осіб стосовно місцевих галицьких жителів;

влітку 1916р. військовими властями були вирішені питання організації управління Галичиною, які належали, головним чином, О.О.Брусилову: завдання управління тимчасово окупованими територіями Австро-Угорщини в час війни вичерпувалися заходами з організації сприяння військам і підтримкою порядку в тилу і цілком контролювалися військовою владою.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Лозинська І.Г. Національна історіографія українського парамілітарного руху в Галичині кінця ХІХ - початку ХХ ст. / І.Г. Лозинська // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім.В.Гнатюка, 2007. - Вип.2. - С.199-204.

2. Лозинська І.Г. Українська історіографія Першої світової війни: стан та перспективи досліджень / І.Г. Лозинська // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія. - Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім.В.Гнатюка, 2008. -Вип.3. - С.179-194.

3. Сухий О.М. Становище українського населення в Галичині на початку Першої світової війни та репресії австрійської влади / О.М.Сухий, І.Г. Лозинська // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - Запоріжжя : ЗНУ, 2010. - Вип. XXVIII. - С.135-139.

4. Лозинська І.Г. Російське воєнне генерал-губернаторство у Галичині (1914-1915 рр.) / І.Г. Лозинська // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія : Історія / за заг. ред. проф. І.С.Зуляка. - Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В.Гнатюка, 2010. - Вип.1. - С.47-52.

5. Сухий О.М. “Українське питання” напередодні та на початку Першої світової війни / О.М. Сухий, І.Г. Лозинська // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія : Історія / за заг. ред. проф. І.С.Зуляка. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В.Гнатюка, 2010. - Вип.1. - С.41-47.

АНОТАЦІЯ

Лозинська І.Г. Російські воєнні генерал-губернаторства у Галичині в період Першої світової війни. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 20.00.22 - військова історія. - Львівський національний університет імені Івана Франка.- Львів, 2010.

У результаті окупації російськими військами Галичини були утворенні Тимчасові воєнні генерал-губернаторства і на територіях, “зайнятих за правом війни”, була утворена цивільна адміністрація. Росіяни встановили систему управління на рівні губерній, повітів і міст. Адміністративний апарат складався з чиновників, прибулих із західних губерній Росії, в основному, поліцейських чинів. Виняток становили судові установи, чиновницький апарат яких залишився ще з австрійських часів. У завершеному вигляді витворити судову систему окупаційній владі не вдалося. Певні заходи здійснені були в економічній та фінансовій сферах, в налагодженні податкової системи.

Російська адміністрація і військові ліквідували усі українські партії та організації. Водночас окупаційна влада підтримувала русофілів у краї та толерантно ставилася до “польського питання”. Політика властей в галузі освіти була спрямована на повну русифікацію краю.Політика окупаційної влад була спрямована на перетворення Галичини в інтегральну частину Російської імперії.

Ключові слова: Перша світова війна, воєнне генерал-губернаторство, Галичина, Росія, Австро-Угорщина, окупація.

АННОТАЦИЯ

Лозинская И.Г. Российские военные генерал-губернаторства в Галичине в период Первой мировой войны. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 20.00.22 - военная история. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2010.

В ходебоевых действий Юго-Западного фронта России против австро-венгерских армий в августе-сентябре 1914 г. россияне продвинулись на территорию Австро-Венгрии на 280-300 км, и заняли Восточную Галичину и часть Западной Галичины.

Вследствии оккупации российскими войсками Галичины на её территории были созданы Временные военные генерал-губернаторства. На территориях, “занятых по праву войны”, была создана гражданская администрация, которая была подчинена высшему руководству. Россияне создали систему управления на уровне губерний, уьездов и городов. Административный аппарат состоял из чиновников, прибывших из западных губерний России, в основном, из полицейских чинов. Исключение составляли судебные учреждения, чиновнический аппарат, которых остался еще с австрийского времени и суда продолжали свою деятельность и во время российской оккупации. Однако создать судебную систему окончательно оккупационной власти не удалось.