Професор О. Котляревський у громадському і науково-освітянському житті України

Размещено на http://www.allbest.ru/

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА

УДК 94(477)“18”(092)(043.3)

07.00.01 - історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ПРОФЕСОР О. О. КОТЛЯРЕВСЬКИЙ У ГРОМАДСЬКОМУ І НАУКОВО-ОСВІТЯНСЬКОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ

Коцюк Володимир Дмитрович

Кам'янець-Подільський - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі всесвітньої історії Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Копилов Сергій Анатолійович, Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, завідувач кафедри всесвітньої історії, декан історичного факультету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Мицик Юрій Андрійович, Національний університет «Києво-Могилянська академія», професор кафедри історії;

кандидат історичних наук, доцент Скрипник Анатолій Юрійович, Кам'янець-Подільський державний аграрно-технічний університет, доцент кафедри історії, соціології і політології

Захист відбудеться 28 травня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 71.053.01 у Кам'янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка (32300, м. Кам'янець-Подільський, вул. Огієнка, 61, ауд. 208).

Із дисертацією можна ознайомитися у читальному залі історичного факультету наукової бібліотеки Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (32300, м. Кам'янець-Подільський, вул. Татарська, 14).

Автореферат розіслано 23 квітня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А. Б. Задорожнюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Дослідження інтелектуальної історії України нового часу неможливе без належної уваги до наукового доробку й громадської діяльності визначних вітчизняних мислителів і культурних діячів ХІХ ст. Серед останніх вирізняється постать Олександра Олександровича Котляревського (1837-1881) - талановитого українського славіста, історика, фольклориста і філолога, професора університету Св. Володимира. Він був одним із перших українських і російських учених, хто обґрунтував, розвивав і пропагував у своїх наукових студіях з історії слов'янських народів порівняльний метод дослідження. Для того, щоб зрозуміти сучасність і майбуття, вчений широко популяризував знання з історії та культурного розвитку слов'янських народів, пробуджував інтерес серед громадськості до вивчення їх давнього побуту, культури й міфології. Він друкував в періодичних виданнях повідомлення і рецензії на більшість праць з російської і слов'янської історії та словесності, а висловлені в них думки досить часто викликали неоднозначну реакцію академічного середовища, породжували дискусії. Його праці теж рецензувалися і всебічно обговорювалися, відображаючи здобутки європейської науки із проблем слов'янських старожитностей, яким і були присвячені найпомітніші праці вченого.

Отже, актуальність поставленої проблеми визначається низкою чинників.

По-перше, О. Котляревський як яскравий представник української наукової еліти 50-80-х рр. ХІХ ст. і професорської корпорації Університету Св. Володимира, відобразив епоху українського національного відродження в його різноманітних громадсько-політичних виявах, а тому всебічне вивчення громадської біографії вченого дозволить глибше зрозуміти характер українського національного руху в цілому та його окремих епізодів зокрема.

По-друге, аналіз наукового доробку видатного вченого є вкрай важливим для з'ясування джерел інформації, ціннісних орієнтирів та оціночних критеріїв української історіографії другої половини ХІХ ст., з'ясування форм та проявів зовнішніх впливів на неї, визначення ступеня розвитку української історичної науки на окремих етапах, тому що тривалий час доробок О. Котляревського розглядався в літературі як складова здобутків російської науки, що спотворювало уявлення про рівень розвитку вітчизняної історіографії.

По-третє, актуальність даної роботи обумовлена недостатньою розробкою порушеної проблеми у науковій літературі, відсутністю цілісного ґрунтовного дослідження, присвяченого громадській сфері діяльності й аналізу наукового доробку О. Котляревського.

По-четверте, важливість ґрунтовного аналізу досліджень О. Котляревського про слов'янські народи та їх минуле, що було нерозривно пов'язане з міжнародним спілкуванням і міжетнічними зв'язками, зумовлюється сучасним геополітичним становищем України як однієї з найбільших країн континенту та її прагненням до повномасштабної участі у політичному, економічному і культурному житті Європи.

Отже, життєвий шлях вченого, його науковий доробок і громадська діяльність потребують широкого узагальнення, є важливим, бажаним, а відтак заслуговує на окреме дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами і темами. Дисертація виконувалася на кафедрі всесвітньої історії Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка відповідно до розробки планової науково-дослідної теми „Українська історична славістика нового часу: витоки, становлення й етапи розвитку”.

Мета дослідження - виявлення провідних сфер і напрямів педагогічної, наукової й громадської діяльності О. Котляревського та визначення результатів висвітлення його ролі у різних громадських акціях і функціонуванні товариств; з'ясування значимості особи вченого в науковому і громадському житті 50-80-х рр. ХІХ ст. і її впливу на розвиток історичного процесу в Україні вказаного періоду.

Досягнення поставленої мети зумовило головні завдання дослідження:

проаналізувати вітчизняну і зарубіжну наукову літературу, присвячену дослідженню життєвого шляху й творчості О. Котляревського, оцінкам його діяльності й місця в українському історіографічному процесі;

охарактеризувати джерельну базу дисертаційного дослідження;

- реконструювати основні етапи життя вченого, звернувши особливу увагу на визначення головних чинників формування його світоглядних орієнтирів і наукових зацікавлень у сфері історії та культури слов'янських народів; котляревський громадський педагогічний товариство

- дослідити роль О. Котляревського в українському національно-культурному піднесенні та громадсько-політичних процесах в Україні в середині 50-х - на початку 80-х рр. ХІХ ст.;

- вивчити педагогічну і наукову діяльність вченого в Університеті Св. Володимира, виявивши ступінь впливу на неї суспільного середовища, наукових контактів і корпоративного оточення;

- з'ясувати значимість особистості О. Котляревського у розвитку українсько-слов'янських суспільних взаємин, зокрема, висвітлити його діяльність у Київському слов'янському благодійному товаристві (далі - КСБТ);

- здійснити комплексний аналіз наукового доробку вченого в галузі історії слов'янських народів, історії славістики й історичної бібліографії, а також виявити відмінності в його працях з даної проблематики в різні періоди творчості;

- розглянути діяльність О. Котляревського як голови Історичного товариства Нестора літописця (далі - ІТНЛ) і визначити його місце в історіографічному процесі другої половини ХІХ ст.

Об'єктом дослідження є плеяда українських вчених-гуманітаріїв, які відігравали провідну роль в громадському, науковому і освітянському житті в другій половині ХІХ ст.

Предметом дослідження є життєвий шлях, громадська, освітянська і наукова діяльність О. Котляревського, а також історичні, історіографічні та історико-бібліографічні та публіцистичні праці вченого.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складають принципи історизму, об'єктивності, системності, багатофакторності, які забезпечували урахування різних чинників, що впливали на спосіб життя й наукову діяльність О. Котляревського. Реалізація цих принципів стала можлива завдяки використанню загальнонаукових методів аналізу, синтезу, узагальнення, системного підходу і низки спеціальних історичних методів: соціокультурного, сцієнтистського, історіографічного аналізу, проблемно-хронологічного, ідеографічного, історико-порівняльного, статистичного аналізу.

Хронологічні рамки дослідження визначаються роками життя Олександра Котляревського: з 1837 р. по 1881 р.

Наукову новизну дисертації визначають мета, предмет і завдання дослідження. Вперше на основі використання сукупності різноманітних джерел і спеціальної літератури, науково-педагогічна і громадська діяльність О. Котляревського розглядаються в усій їхній повноті та в усіх можливих сферах застосування. Систематизовано розрізнені відомості щодо життєвого шляху вченого, відтворена цілісна картина його участі в науково-освітянському і громадському житті України, а також досліджені проблеми, які раніше лише побіжно розглядалися вітчизняною і зарубіжними історіографіями: участь О. Котляревського в українському культурно-національному піднесенні середини ХІХ ст., його роль у становленні славістики як навчальної дисципліни в Київському університеті, діяльність як голови ІТНЛ і КСБТ, схарактеризовано внесок ученого в розвиток українсько-російсько-слов'янських громадських зв'язків у 70-80-х рр. ХІХ ст. Окрім того, вперше через призму науково-педагогічної діяльності О. Котляревського з'ясовано характер стосунків між членами корпорації професорів Київського університету та їх окремими «партіями».

Обґрунтовано низку істотно нових положень, що засвідчили хибність деяких висновків попередників, узагальнили та структурували багато в чому досі подрібнений та безсистемний матеріал, означили цілком нові висновки. Останні стосуються не лише біографічних подробиць діяльності вченого, але й відчутно уточнюють панівні в літературі попередньої епохи погляди на вітчизняну інтелектуальну еліту - професорів Університету Св. Володимира, її окремі персоналії, характер наукових зв'язків українських учених із закордонними колегами у другій половині ХІХ ст.

Практичне значення дисертації визначається її новизною та висновками, які сприяють повнішому висвітленню процесу входження вітчизняної історичної науки та освіти до європейського науково-освітнього поля у другій половині ХІХ ст. Матеріали і результати дослідження можуть використовуватися в подальших дослідах з історії України, передусім з історії вітчизняної історичної науки та освіти, міжнародної науково-педагогічної співпраці, для упорядкування бібліографічних покажчиків, енциклопедично-довідкових видань, підготовки підручників і посібників з історії України, української історіографії, історичної бібліографії, при розробці відповідних навчальних курсів на історичних та інших гуманітарних факультетах вишів. Практичне значення виділеної проблеми особливо зростає у зв'язку з інтеграцією наукових установ та освітніх закладів сучасної України до європейського і світового науково-освітянського простору.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднені на шести конференціях: ІІ Міжнародній конференції студентів, магістрантів, аспірантів й молодих вчених «Дні науки історичного факультету - 2009» (23-24 квітня 2009 р.); ІІІ Міжнародній конференції студентів, магістрантів, аспірантів й молодих вчених «Дні науки історичного факультету -2010» у Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка (22-23 квітня 2010 р.); щорічних наукових конференціях викладачів і аспірантів Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка (2007, 2008, 2009, 2010 рр.). Ключові проблеми дисертації також було представлено і обговорено на спільному засіданні кафедри всесвітньої історії та кафедри історії України Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка.

Публікації. За темою дослідження опубліковано 6 одноосібних статей (обсягом 2,8 обл.-вид. арк.), 4 із яких - у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Обсяг і структура дисертації зумовлена метою та поставленими дослідницькими завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації - 200 с., з них 169 сторінок основного змісту. Список використаних джерел і літератури налічує 431 найменування (30 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі «Стан наукової розробки проблеми, джерельна основа та методологія дослідження» міститься історіографічний та джерелознавчий аналіз проблеми, схарактеризовано використані в дисертації дослідницькі методи.

У підрозділі 1.1. „Історіографія проблеми” проаналізовано стан розробки теми в дореволюційній, радянській, сучасній українській і зарубіжній літературі. Встановлено, що ще за життя О. Котляревського деякі вчені в рецензіях і бібліографічних оглядах інформували громадськість про його наукові здобутки у дослідженні минулого слов'янських народів. Так, у рецензії на його магістерську дисертацію І. Срезневський відзначав: „У його книзі ми маємо повний звід даних про стародавні слов'янські погребальні поняття і обряди <…> Цей звід оживлений силою думки, але не думки шукаючої собі підтримки даними, а думки, викликаної самими даними” [Рец.] Срезневский И.И. Котляревский А.А. О погребальных обычаях языческих славян. - М., 1868 / И.И. Срезневский // Отчет о 12-м присуждении наград графа Уварова. - СПб., 1870. - С.237-239.. Передчасна смерть авторитетного вченого викликала співчутливі некрологи, надруковані практично в усіх наукових виданнях Росії і за кордоном (усього більше двадцяти). Науковий доробок О. Котляревського високо поцінований сучасниками виданням 4-томного зібрання його творів із бібліографією праць, заснуванням академічної премії його імені, опублікуванням спогадів про нього, укладенням перших нарисів про його життєвий і творчий шлях. Зокрема, М. Дашкевич назвав його „солідним філологом”, який сприяв „відтворенню минулих епох за пам'ятками речовими і словесними, величезне значення яких в цьому відношенні лише нещодавно достатньо з'ясовано і доведено історичною наукою”, а як голова ІТНЛ чимало допомагав пожвавленню його діяльності Дашкевич Н.П. Речь, произнесенная в экстренном собрании Исторического Общества Нестора Летописца 4 октября 1881 г. / Н.П. Дашкевич // Поминка по Александре Александровиче Котляревском. - К., 1881. - С.66-67..

Статті про життя і діяльність історика із зазначенням його основних праць увійшли практично до всіх російських словників кінця ХІХ - початку ХХ ст., що відображали розвиток гуманітарних наук. Найбільш докладну біографію вченого створив О. Пипін, висвітливши пунктирно різні аспекти його педагогічної і наукової діяльності Пыпин А.Н. Очерк биографии профессора А.А. Котляревского / А.Н. Пыпин // Сочинения А.А. Котляревского: [в 4-х т]. - СПб., 1895. - Т.4- С. CХІХ-СХХІ.. М. Грушевський відгукнувся про вченого як „цікавого заступника своєї генерації української інтелігенції; знаменитого філолога і археолога” [Рец.] Грушевский М.С. Пыпин А. Материалы для биографии А.А. Котляревского. - СПб., 1894, с. 110 + портрет (відбитка з Сборника Отделения рус. языка и словесности Академии Наук, т.50, 1895) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - 1896. - Вип.1. - С.37, а його монографію „Про погребальні звичаї язичницьких слов'ян” (1868) вважав головною працею з цього питання Грушевський М.С. Людність і її суспільний побут / М.С. Грушевський // Грушевський М.С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / [Редкол.: П.С. Сохань (голова) та ін.] - К., 1991. - С.331.. О. Огоновський відзначив співпрацю О. Котляревського з редакцією „Основи” Огоновський О. Історія літератури руської [Української]. - Ч.IV. (Етнографія). - Львів, 1894 / О. Огновский ; фотопередрук з післямовою Олекси Горбача. - Мюнхен, 1992. - С.312., а С. Єфремов зарахував його до авторів „перших критичних спроб в українському письменстві”, який „літературні з'явища розглядав на історичному ґрунті” Єфремов С. Історія українського письменства. - К.; Ляйпціг, 1919 [Весляр, 1924] - Т.І [Від початків до М. Костомарова] / С. Єфремов ; фотопередрук зі вступом Олекси Горбача. - Мюнхен, 1989. - С.52-53.. Головні віхи біографії О. Котляревського в загальних рисах окреслив І. Ягич (особисто знав ученого), зокрема зауважив, що видрукувані 1874 р. у Празі дві книги його докторської дисертації з середньовічної історії поморських слов'ян „відзначалися ретельною розробкою даного питання за джерелами, не вдаючись у будь-які сміливі комбінації чи гіпотези” Ягич И.В. История славянской филологии. Репринтное издание / И.В. Ягич. - М., 2003. - С.557.. Взаємини О. Котляревського і М. Максимовича аналізувалися В. Даниловим Данилов В. А. Котляревский и М. Максимович / В.А. Данилов // Русский филологический вестник. - 1909. - №1. - С.113-120..

У новітній період історії ім'я О. Котляревського на довгі десятиріччя були забуті. Лише у 1958 р. дослідника згадали в контексті російсько-українських літературних зв'язків середини ХІХ ст., зокрема, відзначивши його дружні відносини з Т. Шевченком та І. Срезневським Мазуркевич А.Р. И.Г. Прыжов: Из истории русско-украинских литературных свяязей / А.Р. Мазуркевич. - К., 1958. - С.20.. Згодом наукова діяльність і контакти вченого в Празі стали предметом аналізу З. Власової Власова З.И. А.А. Котляревский в Праге / З.И. Власова // Литературные связи славянских народов: Исследования, публикации, библиография. - Л., 1988. - С.291-306.. Л. Лаптєва приділила увагу його навчанню в Московському університеті, викладацькій діяльності в Дерті, з'ясувала обставини заміщення ним кафедри в Університеті Св. Володимира, назвала як одного з «кращих, найобдарованіших філологів, істориків і славістів Росії ХІХ ст.” Лаптева Л.П. История славяноведения в России в ХІХ веке / Л.П. Лаптева. - М., 2005. - С.496.. Окремі аспекти педагогічної діяльності вченого в Києві аналізувалися М. Досталь Досталь М. До історії становлення і розвитку славістики в Київському університеті святого Володимира / М. Досталь // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць. - К., 1993. - Вип.4. - С.8-9. . На жаль, вищеназваним російським дослідникам було притаманне трактування доробку О. Котляревського, як і інших українських учених-славістів, складовою російської науки, що спотворювало уявлення про рівень розвитку української історіографії.

Деякі аспекти досліджуваної проблеми науковцями в радянській Україні. У ювілейному виданні з нагоди 125-річчя від заснування Київського університету (1959) було вміщено фотографію О. Котляревського і разом з І. Лучицьким та М. Владимирським-Будановим віднесено до видатних вчених університету останньої чверті ХІХ ст. У 1980-х рр. В. Маркіна, Т. Брянцева, О. Крижанівський Маркіна В.О. Розвиток медієвістики / В.О. Маркіна, Т.П. Брянцева, О.П. Крижанівський // Вісник Київського університету. Історичні науки. - К., 1984. - Вип.26. - С.86-97. та В. Сарбей Сарбей В.Г. Розвиток науки в Києві в другій половині ХІХ ст. / В.Г. Сарбей // Український історичний журнал. - 1982. - №3. - С.67-76. констатували інтерес вченого в галузі медієвістики.

Помітна активізація дослідницької роботи в Україні в галузі інтелектуальної історії та історії українсько-слов'янських відносин відбулася після 1991 р. Сповнений драматичних подій і творчих успіхів, життєвий і науковий шлях О. Котляревського став предметом уваги українських дослідників. О. Павлюченко відзначив його внесок у розвиток зв'язків українських і південнослов'янських вчених Павлюченко О.В. Україна в російсько-південнослов'янських суспільних зв'язках (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / О.В. Павлюченко. - К., 1992. - С.40., В. Ульяновський наголосив на участі київського професора в редагуванні третього тому „Зібрання творів” М. Максимовича Ульяновський В. Коментарі / В. Ульяновский // Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані праці та публіцистичні твори / [Упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський. Вступ. стат. та комент. В. Ульяновського]. - К., 1995. - С.744., а в підручнику „Історія України” І. Рибалка вказав на гостру критику О. Котляревським антинаукової гіпотези М. Погодіна Рибалка І.К. Історія України. Частина 2: Від початку ХІХ ст. до лютого 1917 року : [підр. для іст. фак. вищих навч. закладів] / І.К. Рибалка. - Харків, 1997. - С.209..

Заслуги О. Котляревського у вивченні середньовічної історії поморських слов'ян і його внесок у розвиток українсько-чеських наукових зв'язків були відзначені С. Копиловим. Цілком погоджуємося з висновком історика, що праці вченого „стали великим досягненням української історіографії історії слов'янських народів останньої третини ХІХ ст.” Копилов С.А. Історія слов'янських народів в історичній думці України (остання третина ХІХ - початок ХХ ст.) / С.А. Копилов. - Кам'янець-Подільський, 2005. - С.192-193.. М. Дмитренко визначив його роль в утвердженні методології „наукового реалізму” в українській фольклористиці Дмитренко М. Культурно-історична школа в українській фольклористиці: від романтизму до позитивізму. - Режим доступу до журналу: www.etnolog.org.ua/ vyd/matetn; Її ж. Олександр Котляревський - дослідник міфу і фольклору / М. Дмитренко // Народна творчість і етнографія. - 2003. - №3. - С.18-21.. Зрештою, поверненням імені О. Котляревського в академічну науку слід вважати публікацію його біографічного нарису в 5-му томі „Енциклопедії історії України” Усенко П.Г. Котляревський Олександр Олександрович / П.Г. Усенко // Енциклопедія історії України: [у 10 т.] / [Редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.]. - К., 2008. - Т.5: (Кон-Кю). - С.237-239..

Загалом історіографічний огляд свідчить, що не всі сфери обраної для дисертації теми однаково глибоко висвітлено в літературі. Причиною цього є розпорошеність джерельної бази по архівосховищах України та Російської Федерації. Водночас осмислення доробку попередників створює міцну основу для подальших досліджень, а разом з тим вказує на недостатньо вивчені питання. Насамперед, це взаємозв'язок між ліберальними реформами у сфері вищої освіти та науки в Російській імперії 1860-х рр. і розширенням професійного поля істориків і проблематики їхніх праць. Досі не розглянута в історіографії громадська діяльність О. Котляревського, зокрема його участь в українському національно-культурному піднесенні середини ХІХ ст., діяльність як голови Історичного товариства Нестора літописця та Київського слов'янського благодійного товариства. Отже, на сьогодні немає жодного комплексного дослідження життєвого шляху, науково-педагогічної і громадської діяльності професора О. Котляревського, що й обумовило вибір об'єкта та предмета нашої дисертації, визначило її структуру.

У підрозділі 1.2. „Аналіз джерел” охарактеризовано комплекс архівних документів і матеріалів із 21 фонду дев'яти архівосховищ України і Росії та опублікованих документів, які послужили основою для розв'язання завдань дослідження. До опублікованих джерел належать передусім документи офіційного походження, що стосувалися вищої освіти і регламентували порядок зарубіжних відряджень професорських стипендіатів, доцентів і професорів університетів. Використано також збірки офіційних документів і діловодних матеріалів, що характеризували розвиток слов'янознавства в Росії Документы к истории славяноведения в России 1850-1912 / Под ред. Б.Д. Грекова. - М.-Л., 1948. , українсько-російсько-слов'янські суспільні Българо-руски научи връзки ХIХ-ХХ век: Документи / Съст. Л. Костадинова, Ф. Флорова, Б. Димитрова. - София, 1968; Отчет о деятельности Киевского отдела славянского благотворительного комитета за 1871 г., составленный Н.М. Колмаковым. - К., 1871. й наукові Зарубежные славяне и Россия: Документы Архива М.В. Раевского. 40-80-е годы ХIХ в. - М., 1975. зв'язки. Була використана діловодна документація Київського університету із Державного архіву м. Києва. Зокрема, у поданні історико-філологічного факультету до Ради університету від 29 листопада 1874 р. вказувалося, що О. Котляревський є „бажаним кандидатом” для заміщення кафедри. Тут же зберігається відгук професора В. Яроцького про нього як „сумлінного вченого, який з любов'ю і знанням ставиться до свого предмета, - вченого, який викладанням з університетської кафедри може приносити користь студентам”. Крім того, опрацьовано два послужних списки О. Котляревського, датовані 1873 та 1875 рр., що дозволили уточнити окремі факти його біографії.

У комплексі мемуарної літератури на першому плані стоять спогади О. Веселовського про студентські роки О. Котляревського, його співпрацю з редакцією літературно-наукового вісника „Основа”, що зайвий раз переконливо засвідчує його „щиру любов до України”. В „Автобіографії” М. Костомарова знаходимо дані про знайомство з О. Котляревським. Чималий інтерес мають спогади М. Білозерської, що відтворюють атмосферу засідань редакційних вечорів „Основи” за участю діячів українського національного руху. Було використано й спогади учнів О. Котляревського І. Лінниченка, А. Степовича і А. Стороженка, що характеризують його педагогічну діяльність в Університеті Св. Володимира. Вкрай важливими за своїми свідченнями щодо з'ясування стосунків між членами професорської корпорації є щоденник О. Кістяковського Кістяківський О.Ф. Щоденник (1874-1885): У 2-х т. / Упор. В.С. Шандра, М.І. Бутич, І.І. Глизь та ін. ; ред. кол. І.Л. Бутич (відп. ред.), Л.З. Гісцова, Н.І. Самсонюк та ін. - К., 1994.. Його спогади є чи не єдиним джерелом інформації про тимчасове виконання О. Котляревським обов'язків декана історико-філологічного факультету.

Окремий комплекс джерел становлять епістолярні матеріали, що дозволяють відчути дух епохи, зрозуміти їх характери, вподобання й пристрасті її представників. За своєю загальною спрямованістю і змістом вони дають можливість з'ясувати формування і розвиток наукових зацікавлень О. Котляревського, еволюцію його поглядів у дослідженні й трактуванні конкретних наукових проблем, уточнити окремі епізоди його життєвого і творчого шляху. Лише невеличка частка епістолярію вченого (листи до В. Антоновича і О. Міллера) сьогодні опубліковані Листи Володимира Антоновича до Олександра Котляревського за 1878-1881 роки // Син України: Володимир Боніфатійович Антонович: У 3-х т. / Упор. В. Короткий, В. Ульяновський. - Т.1. - К., 1997. - С.275-276; Письма А.А. Котляревского к О.Ф. Миллеру / Публикация З.И. Власовой // Из истории русской фольклористики. - Вып. 3. - Л., 1990. - С.80-89., а решта зберігається серед матеріалів відділу рукописів Інституту російської літератури Російської Академії наук, Санкт-Петербурзького філіалу Архіву РАН, відділу рукописів Російської Національної бібліотеки, Російського державного архіву літератури і мистецтва. Серед кореспондентів О. Котляревського відомі російські - В. Ключевський, В. Ламанський, О. Пипін, О. Веселовський, М. Петровський, І. Бодуен-де-Куртене, українські - М. Максимович, М. Костомаров, П. Житецький, М. Задерацький, О. Кочубінський, П. Лавровський, І. Лучицький, Т. Флоринський і зарубіжні вчені - В. Ягич, Е. Калужняцький, М. Гаттала, Я. Ганела, А. Патера та ін.

Самостійну групу джерел становлять опубліковані праці О. Котляревського з історії, культури, фольклору і етнографії слов'янських народів, славістики, історичної бібліографії, що увійшли до 4-томного зібрання його творів Котляревский А.А. Сочинения: в 4-х т. - СПб., 1889-1895 (Сборник Отделения русского язика и словесности Академии наук, Т.49-52)., а також пов'язані з ними полеміка, рецензії й оцінки в спеціальній літературі. Автором було використано матеріали творчої лабораторії вченого із фондів ЦДІА України у м. Києві (Ф.2223): фрагменти статей, чернетки невеликих за обсягом наукових праць, замітки з окремих питань, тексти доповідей і виступів, проголошених на різних засіданнях з конкретного приводу тощо. Серед цих матеріалів найбільший інтерес становлять рукописи праць вченого, котрі ніколи не публікувалися, зокрема його кандидатська дисертація „Про часи прийняття християнської віри у Болгарії і про участь у цій справі Св. Кирила Сосунця”. Низка інших рукописів представляє авторські міркування про значення археологічних, фольклорних матеріалів, інших слов'янських старожитностей як історичних джерел: „Замітки про міфологію як історичне джерело”, „Замітки про юридичні символи, що супроводжують укладення договорів у слов'ян”, „Замітки про звичаї та обряди стародавніх слов'ян”. Чималу цінність становить і конспект лекцій О. Котляревського, прочитаних у 1880-1881 навчальному році. Судячи з цих записів, курс слов'янознавства професор поділяв на три частини: допоміжні науки, історія слов'янської філології та власне слов'янознавство. Належне місце в курсі відводилося характеристиці розвитку слов'янознавства в різних країнах. Рукописні нотатки також засвідчують, що лекційний курс був насичений найновішим матеріалом і узагальненнями, відзначався точними характеристиками творчості славістів та об'єктивністю в оцінках наукової цінності їх праць.

Загалом, опрацьований різноманітний за походженням, характером і змістом комплекс джерел, є достатньо репрезентативним і забезпечує умови для розв'язання поставлених завдань. Водночас, зауважимо, що залучена джерельна база не дозволяє остаточно з'ясувати окремі аспекти окресленої проблеми й сформувати цілісне уявлення про характер взаємовідносин О. Котляревського з деякими українськими вченими (В. Антонович, П. Житецький, М. Костомаров).

У підрозділі 1.3. „Методологія дослідження” подано характеристику методів, використаних в дисертаційному дослідженні. Серед них загальнонаукові методи аналізу, синтезу, узагальнення, системного підходу, а також провідні методи студіювання інтелектуальної історії: 1) соціокультурний, згідно з яким історіографічний процес розглядається в контексті змін відповідного соціокультурного середовища; 2) сцієнтистський, що передбачає усвідомлення внутрішньої логіки розвитку науки, механізмів виникнення та зміни історичних ідей і концепцій; 3) історіографічного аналізу - з'ясування історичної концепції, оцінка ступені її наукової новизни, можливої верифікацій та евристичної цінності на час створення; 4) історіографічного синтезу - встановлення відповідності концепцій і реконструкція цілісних наукових шкіл і напрямів; 5) проблемно-хронологічний, який дав змогу розглянути окремі виділені нами аспекти наукової і громадської діяльності О. Котляревського у певні відрізки часу; 6) ідеографічний, який використовувався для описання індивідуальних особливостей одиночних історичних фактів і подій (зокрема, наукових контактів О. Котляревського); 7) історико-порівняльний, за допомогою якого було виявлені спільні та відмінні риси у становленні університетської історичної освіти в Росії та в інших країнах Європи; 8) статистичного аналізу, який допоміг, з одного боку, показати кількісні зміни, що відбувалися внаслідок реформування історичної освіти в університетах Російської імперії, а з іншого - простежити динаміку зв'язків вітчизняних істориків із закордонними колегами.

У другому розділі „Формування громадсько-політичного світогляду та наукових поглядів О. Котляревського (1837-1874 рр.)” розглядаються головні чинники формування його світогляду і наукових зацікавлень щодо історії та культури слов'янських народів.

У підрозділі 2.1. „Роки навчання в Московському університеті, початок науково-педагогічної діяльності” проаналізовано довгочасний процес становлення світоглядних засад О. Котляревського, що скеровували його перші виступи в громадському житті. Їх формування відбувалося під впливом ідей гуманізму і традицій українського народного життя, що визначили його інтерес до народних пісень і дум, аналізу яких він присвятив свою першу студентську студію „Давня Малоросія в її піснях: Спроба характеристики народу за пам'ятками народної словесності”, що демонструвала його щиру любов до України. Під впливом ідей західноєвропейського раціоналізму визначилися наукові зацікавлення О. Котляревського на полі дослідження історії, культури й фольклору слов'янських народів. Водночас молодий науковець критично поставився до концепцій російських слов'янофілів і демонстрував зовсім інше розуміння завдань науки у вивченні слов'янської історії і культури. Також політичний світогляд молодого науковця відчув впливи соціалістичних ідей і нігілістських настроїв, що панували у середовищі московської молоді на початковому етапі лібералізації громадського життя другої половини 1850_х рр. На означених засадах була сформована громадська позиція О. Котляревського, учасника різноманітних зібрань різночинної інтелігенції, де він познайомився з П. Лавровим, М. Чернишевським, І. Прижовим та ін. Ім'я історика з'явилося в агентурному списку осіб, пов'язаних із О. Герценом, а його контакти з представниками російської еміграції стали підставою для арешту, відкриття слідства у справі „відносин з лондонськими пропагандистами” і тюремного ув'язнення. Конкретних доказів протиправних дій О. Котляревського слідство не виявило і після шести місяців арешту його було звільнено. Втім, перебування у вологому казематі й тюрмі мало для нього трагічні наслідки - він захворів на туберкульоз і втратив право служити в навчальних закладах.

У підрозділі 2.2. „Участь в українському національно-культурному піднесенні (1856-1860-ті рр.)” висвітлюється участь О. Котляревського в основних громадських заходах, як лідера української громади Москви періоду першої суспільної «відлиги» в Російській імперії. Він став одним із ідейних натхненників гуртка «вертепників» (1855-1858), а згодом очолив інший гурток і тим самим із замкнених рамок студентства перейшов у літературні, науково-педагогічні кола. Влітку 1859 р. відбулося знайомство О. Котляревського з М. Костомаровим, який ініціював його запрошення до співпраці в літературно-науковому віснику «Основа» й участь в редакційних вечорах та різних акціях українського національного руху. Саме там він познайомився і спілкувався з відомими громадськими і культурними діячами, серед яких: Т. Шевченко, П. Куліш, В. Білозерський, І. Тургенєв, М. Чернишевський, П. Анненков та ін. О. Котляревський планував опублікувати в «Основі» декілька праць, але встиг видрукувати лише статтю «Чи були українці одвічними жителями Полянської землі, чи прийшли з-за Карпат у ХIV ст.?», що демонструвала уболівання автора за долю України та категоричне неприйняття хибної тези академіка М. Погодіна, що на території Київської Русі мешкали лише росіяни, а українці з'явилися на Наддніпрянщині лише в ХIV ст. Публікація цієї праці вченого мала великий резонанс у колах українських патріотів і засвідчила прихильність автора ідеям національного відродження, одним із активних учасників якого він став на межі 50-60-х рр. ХІХ ст.

У підрозділі 2.3 „Робота в Московському археологічному товаристві та професорство в Дерптському університеті” розглянуто основі події життя О. Котляревського періоду 1862-1874 рр., позначеного його відходом від активної участі як у соціальних, так і національно-культурних акціях. Поліційні репресії щодо вченого та заборона служити в навчальних закладах, визначили дедалі поміркованішу участь у громадському житті. Його виключно культурницька і наукова діяльність полягала в фольклорних та історичних студіях, участі у роботі Товариства любителів російської словесності. За сприяння А. Куника та І. Срезневського він був запрошений до співпраці в археологічному гуртку графа О. Уварова, а невдовзі ініціював його реорганізацію в Археологічне товариство при Московському університеті. В останньому він обіймав посади товариша секретаря, бібліотекаря і охоронця музею, неодноразово виголошував на його засіданнях доповіді, був редактором 6 номерів часопису товариства «Археологический Вестник» та ін. За шість років, після виходу із в'язниці, О. Котляревський написав понад п'ятдесят статей і заміток різного характеру, підготував і захистив магістерську дисертацію «Про поховальні звичаї язичницьких слов'ян» (1868).

У 1867 р. О. Котляревському дозволено посісти посаду професора Дерптського університету, де його викладацька діяльність склалася досить успішно. Він також інтенсивно працював у науковому плані: опублікував кілька десятків змістовних статей і розпочав роботу над докторською дисертацією. Для більш докладного опрацювання її джерельної бази в 1872 р. О. Котляревський отримав дозвіл і відправився у закордонне відрядження.

Третій розділ дисертації „Професор університету Св. Володимира (1875-1881 рр.)” присвячено аналізу педагогічної, наукової і громадської діяльності О. Котляревського в Університеті Св. Володимира.

У підрозділі 3.1. „Викладацька діяльність на історико-філологічному факультеті” розглянуто напрями педагогічної діяльності О. Котляревського в Університеті Св. Володимира, де спостерігався «глибокий занепад» слов'янської кафедри, а тому його перехід до університету схвалили професори і студенти. Тут О. Котляревський викладав упродовж шести років і встиг прочитати студентам історико-філологічного факультету 13 навчальних курсів. Висока ерудиція вченого в галузі соціогуманітарних наук, мистецтво логічних побудов і систематичного викладу матеріалу, дозволили професору не складати текстів лекцій, а користуватися під час їх читання системою карток. Його лекції носили характер невимушеної, позбавленої будь-якої афектації наукової бесіди і супроводжувалися докладними бібліографічними оглядами спеціальної літератури, що повинні були озброїти студентів запасом знань і ознайомити з науковим методом. На практичних заняттях О. Котляревський уважно вислуховував студентів і практикував читання пам'яток слов'янської літератури. Він також пропонував студентам теми для самостійної роботи, переважно такі, що торкалися історії вивчення конкретних наукових питань на основі опублікованих пам'яток. Подібний підхід відкривав можливість молодим науковцям не лише дослідити окремий предмет, але й докладно ознайомитися із спеціальною літературою в певній галузі. Крім університету, О. Котляревський на громадських засадах викладав історію, німецьку і французьку літературу на Київських вищих жіночих курсах.

У підрозділі 3.2. „Колеги та учні професора О. Котляревського” розглянуто взаємини професора кафедри слов'янських наріч зі своїми колегами та студентами по історико-філологічному факультету. З'ясовано, що О. Котляревський відносив себе до «української партії» професорів університету, яку представляли В. Антонович, І. Лучицький, О. Кістяківський, Ф. Міщенко та ін. Крім них, до числа його колег слід також зарахувати І. Срезневського, М. Максимовича, М. Костомарова, Ф. Фортинського, М. Драгоманова та ін. Водночас, ставлення студентів до їх вчителя вирізнялося простотою, природністю і щирістю, хоча він виявляв до них принциповість і вимогливість, суворо і нещадно засуджував учене верхоглядство і легковажність. Наслідуючи демократичні звички московської професури, О. Котляревський нерідко спілкувався зі студентами й у своїй квартирі. До створеної ним славістичної школи Київського університету увійшли А. Степович, А. Стороженко й І. Линниченко, які продовжили його наукову справу і педагогічні традиції.

У підрозділі 3.3. „Діяльність в Історичному товаристві Нестора Літописця” розглянуто організаційну і наукову роботу О. Котляревського в цьому осередку. На його засіданнях він виголошував доповіді з актуальних наукових проблем та інформував про нові наукові видання в галузі історії та філології. У листопаді 1877 р. обирається його головою, а в грудні 1880 р. - вдруге обійняв цю посаду. Як голова ІТНЛ, надав новий імпульс його діяльності та сприяв урізноманітненню її форм: популяризував діяльність товариства серед громадськості Києва; ініціював зменшення розміру членських внесків для киян і вступ до нього викладачів середніх навчальних закладів; засідання ІТНЛ стали публічними, а інформація про його засідання публікувалася за його сприяння; було залучено до участі в ІТНЛ авторитетних учених інших міст; упорядковано фінанси товариства і започатковано видання його друкованого органу - «Чтений»; суттєво поповнено фонди бібліотеки товариства науковою літературою гуманітарного спрямування; проявляв турботу про наповнення новим змістом засідань товариства, що залишались однією з головних форм його роботи та ін.

У підрозділі 3.4. „Участь у Київському слов'янському благодійному товаристві” розглянуто участь О. Котляревського в роботі цього громадського об'єднання, посаду голови якого обіймав в 1876-1877 рр. Встановлено, що завдяки його ініціативі вдалося урізноманітнити і активізувати діяльність КСБТ: читання публічних лекцій і проведення доброчинних спектаклів дозволило збільшити збір коштів і доброчинних пожертв на підтримку слов'ян Балканського півострова й постраждалих осіб під час Східної кризи. О. Котляревський доклав чимало зусиль і матеріально підтримав видання перших випусків друкованого органу КСБТ - альманаху «Славянский ежегодник» (1876, 1877), в яких видрукував кілька своїх студій, а також став одним із ініціаторів збору коштів для виробництва медичного препарату хініну.

Четвертий розділі дисертації „О. Котляревський - вчений-історик” присвячено аналізові наукових інтересів вченого в галузі дослідження проблем історії слов'янських народів, історії славістики та історичної бібліографії.

У підрозділі 4.1. „Робота над магістерською і докторською дисертаціями” висвітлено творчі зусилля О. Котляревського з підготовки кваліфікаційних робіт. Предметом досліджень магістерської дисертації стали погребальні звичаї язичницьких слов'ян, які вивчалися на основі порівняльно-історичного аналізу різноманітних джерел, зокрема археологічних, фольклорних, писемних тощо. Автор з'ясував, які саме риси побуту давніх слов'ян слід віднести до специфічних, а які - притаманні іншим народам; висловив сміливі, як на свій час, міркування про еволюцію міфу, звичаю та ін. Новаторський характер носила і докторська дисертація О. Котляревського, присвячена майже нерозробленій проблемі порівняльного аналізу старожитностей юридичного побуту поморських і балтійських слов'ян. Вона була першим у вітчизняній славістиці дослідженням, підготовленим і апробованим в європейському академічному середовищі. Автор обґрунтував низку принципово нових положень: по-перше, звичаєве право поморських і балтійських слов'ян являло узагальнений досвід попереднього життя народу, зокрема увібрало в себе звичаї минулих століть, і мало більш охоронний й консервативний характер; по-друге, в юридичному побуті балтійських слов'ян брали свій початок їх державні інститути й правові відносини. Зрештою, наукова діяльність О. Котляревського була яскравим свідченням інтеграції української історичної науки до європейського інтелектуального простору.

У підрозділі 4.2. „Дослідження питань історії славістики” встановлено, що студії про родоначальників української і російської славістики, окремих зарубіжних дослідників історії слов'янських народів були складовою частиною славістичних праць О. Котляревського, в яких досягнення перших із них оцінювалися більш об'єктивно, ніж у його сучасників. Ці дослідження стали вагомим доробком у царині концептуального осмислення його місця в суспільно-політичному і культурному розвитку Росії та окремих європейських країн, продемонстрували гостру політичну боротьбу за те чи інше тлумачення славістики і слов'янського питання.

У підрозділі 4.3. „Внесок у розвиток історичної бібліографії” з'ясовано, що О. Котляревський став одним із найкваліфікованіших ентузіастів історичної бібліографії серед українських і російських учених-гуманітаріїв другої половини ХІХ ст. Він першим здійснив спроби теоретичних узагальнень з історичної бібліографії, обґрунтував її чималу користь для розвитку науки, відзначив академічну доцільність підготовки узагальненої «наукової бібліографії», окреслив чітку систему вимог до історичної бібліографії, зокрема поставив питання про підготовку „ґрунтовних спеціальних бібліографій предмета, до якої б галузі історичної науки він не належав”. Він також обґрунтував думку, що бібліографічний покажчик може слугувати „багатим і новим джерелом для історії даної епохи”.

У висновках сформульовано загальні результати дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

1. Аналіз наукової й громадської діяльності професора О. Котляревського свідчить, що окремі її аспекти висвітлено в межах дореволюційної, радянської, вітчизняної і зарубіжної наукових історіографії. Однак, узагальненої праці, яка б розкривала його місце в громадському, науковому і освітянському житті України у другій половині ХІХ ст., так і не було створено. Водночас джерельна база досліджуваної проблеми є достатньо широкою та репрезентативною. Комплексне використання збережених джерел дозволяє виконати окреслені нами дослідницькі завдання.

2. Встановлено, що як представник українського шляхетсько-дворянського роду, О. Котляревський переніс громадські рефлексії свого часу на свій світогляд. Вирішальний вплив на формування його світогляду мали гуманістичні цінності, традиції українського народного життя, західноєвропейський раціоналізм і панівні в студентському середовищі соціалістичні ідеї та нігілістські настрої в різних стадіях прояву. Педагогічна діяльність в московських навчальних закладах засвідчила його талант викладача, а студії і рецензії на шпальтах періодичних видань - талант критика і бібліографа.

3. Участь О. Котляревського в організації та діяльності молодіжних гуртів, співпраця з членами редакції журналу „Основа”, публікація в ньому студії „Чи були українці одвічними жителями Полянської землі, чи прийшли з-за Карпат у XIV ст.?”, контакти з Т. Шевченком, М. Костомаровим, П. Кулішем, В. Білозерським, М. Максимовичем поставили молодого вченого в число активних учасників українського національно-культурного відродження. Утім, він ніколи не обстоював національної виключності і завжди високо оцінював роль культури в історії народу.

4. У роботі відзначено, що поліційні репресії щодо О. Котляревського, усунення від викладацької роботи та заборона служби в навчальних закладах, спричинили його дедалі помірковану участь в громадському житті. Виключно культурницька і наукова робота в 1860-х рр. вченого полягала в публікації філологічних і фольклорних студій, участі в Товаристві любителів російської словесності та археологічному гуртку графа О. Уварова. Останній, завдяки його зусиллям, був реорганізований в Археологічне товариство при Московському університеті, в якому він активно співпрацював. Упродовж шести років після звільнення із в'язниці вчений написав понад 50 статей, а в 1868 р. захистив магістерську дисертацію, що дозволило йому працювати на посаді професора в університетах Дерпта і Києва.

5. З'ясовано, що, як вчений, О. Котляревський пройшов шлях від романтика до історика-позитивіста, а еволюція його наукового світогляду пройшла кілька етапів: 1) кінець 40-х - початок 50-х рр. ХІХ ст. - вплив здобутків української і російської культури та науки, усвідомлення гуманістичних цінностей і відчутний вплив західноєвропейського раціоналізму; 2) 1853 р. - перша половина 60-х рр. - період навчання в Московському університеті, початок педагогічної і наукової діяльності. Цей період характеризується впливом романтичних ідей і формування зацікавлень щодо історії, культури і фольклору слов'янських народів, що були втілені в магістерській дисертації; 3) друга половина 60-х рр. - 1881 р. - сприйняття О. Котляревським позитивістської доктрини і методології історичних досліджень, що стали підґрунтям досліджень конкретних проблем історії слов'янських народів і окремих питань історії вітчизняної та європейської славістики. Його заслугою була й мотивація академічної доцільності підготовки „ґрунтовних спеціальних бібліографій предмета, до якої б галузі історичної науки він не належав” і обґрунтування думки про те, що бібліографічний покажчик є вкрай важливим джерелом для вивчення певної історичної епохи.

6. Важливу роль у науковій діяльності О. Котляревського відіграло трьохрічне закордонне відрядження, більшу частину провів у Празі, де підготував і опублікував дві книги своєї докторської дисертації „Старожитності юридичного побуту балтійських слов'ян” (1874). Празький період його творчої біографії був яскравим свідченням інтеграції української історичної науки до європейського інтелектуального простору.

7. Обґрунтовано, що шестирічна служба О. Котляревського в Київському університеті стала найголовнішим етапом його науково-освітянської діяльності. Він користувався заслуженим авторитетом серед професорів і студентів, а його викладацька діяльність виявилась досить успішною - забезпечував читання усіх слов'янознавчих курсів. Головними досягненням в науково-організаційній сфері стала розбудова діяльності Історичного товариства Нестора Літописця, головою якого він був в 1877-1881 рр. і створення неформального об'єднання дослідників - славістичної школи Київського університету, до якої увійшли його учні (А. Стороженко, А. Линниченко, А. Степович), які продовжили справу свого вчителя в галузі дослідження історії і культури слов'янських народів. Для них було характерним антислов'янофільство, позитивістська методологія досліджень і елементи суб'єктивно-ідеалістичних конструкцій, що обумовлюють особливе місце цієї наукової школи в європейській історичній славістиці.

8. Наголошено, що багаторічна науково-педагогічна діяльність О. Котляревського сприяла формуванню кількох поколінь представників української інтелектуальної еліти другої половини XIX - початку ХХ ст., передусім, науковців соціогуманітарної сфери, педагогів середньої і вищої школи.

Зроблені в дисертації висновки є актуальними, оскільки громадська біографія О. Котляревського дозволяє глибше зрозуміти характер подій українського руху доби національного відродження. Наукова ж діяльність вченого була яскравим свідченням інтеграції української історичної науки до європейського інтелектуального простору, а її аналіз дозволяє з'ясувати форми та прояви зовнішніх впливів на українську історіографію другої половини ХІХ ст.. Осмислення досвіду участі науковця в українсько-слов'янських суспільних зв'язках дає змогу виділити як негативні, так і позитивні аспекти міжнародного спілкування, і допоможе виробити сьогодні оптимальну стратегію інтеграції вітчизняних учених до європейської фахової спільноти в умовах дедалі сильнішого прагнення України до повномасштабної участі в інтеграційних процесах в Європі.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Публікації у наукових фахових виданнях:

1. Коцюк В. Д. Документальні матеріали про професора О. Котляревського в архівосховищах України і Російської Федерації / В. Д. Коцюк // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський : Оіюм, 2007. - Т.17: На пошану професора В. П. Газіна. - С. 373-380.