Соціальна політика радянської держави та її реалізація в Донбасі в період НЕПу (1921-1928 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Соціальна політика радянської держави та її реалізація в Донбасі в період НЕПу (1921 - 1928 рр.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Дмитрик Ірина Олександрівна

Донецьк-2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії України Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Нікольський Володимир Миколайович, професор кафедри історії України Донецького національного університету

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Морозов Анатолій Георгійович, завідувач кафедри архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

кандидат історичних наук Бобровський Артем Сергійович, доцент кафедри історії і філософії Донбаської національної академії будівництва і архітектури

Захист відбудеться «23» грудня 2010 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул.Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 38.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано «23» листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

АНОТАЦІЇ

Дмитрик І.О. Соціальна політика радянської держави та її реалізація в Донбасі в період НЕПу (1921-1928 рр.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Донецький національний університет, Донецьк, 2010.

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексний аналіз державного досвіду з розробки соціальної політики та її реалізації в Донбасі у 1921 -1928рр. за наступними проблемно-тематичними блоками: рівень матеріально-фінансової та соціально-побутової забезпеченості різних соціальних груп в регіоні; аналіз окремих заходів, покликаних гарантувати дотримання соціальних стандартів у сфері охорони здоров'я, соціального захисту безробітних, безпритульних, інвалідів, тимчасово непрацездатних осіб тощо.

Доведено, що інтерпретація державної стратегії залежала від ресурсів, ініціативи місцевих органів влади і конкретних установ, які щоденно цим займалися. З одного боку - класовий, з іншого - спорадичний, ситуативний характер соціальних програм, постійний пошук шляхів їх реалізації в умовах перманентного браку коштів та задекларованого масового охоплення населення були тими факторами, що супроводжували соціальні трансформації протягом всього періоду НЕПу. У подоланні аномалій суспільного розвитку застосувалися механізми соціальної мобілізації, яка мала забезпечити масштабні перетворення.

Ключові слова: соціальна політика, оплата праці, житлове будівництво, комунальне господарство, соціальні хвороби, охорона материнства та дитинства, інвалідність, безробіття, дитяча безпритульність.

Дмитрик И.А. Социальная политика советского государства и её реализация в Донбассе в период НЭПа (1921-1928 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2010.

В диссертационной работе осуществлен комплексный анализ государственного опыта по разработке социальной политики и её реализации в Донбассе в 1921 -1928 гг. в соответствии с такими проблемно-тематическими блоками: уровень материально-финансового и социально-бытового обеспечения разных социальных групп в регионе; анализ отдельных мероприятий, призванных гарантировать соблюдение социальных стандартов в сфере здравоохранения, социальной защиты безработных, беспризорных, инвалидов, временно нетрудоспособных людей.

Доказано, что интерпретация государственной стратегии зависела от ресурсов, инициативы местных органов власти и конкретных учреждений, которые ежедневно этим занимались. С одной стороны - классовый, с другой - ситуативный характер социальных программ, постоянный поиск путей их реализации в условиях перманентного дефицита средств и необходимости массового охвата населения были теми факторами, которые сопровождали общественные трансформации в период НЭПа.

В борьбе с аномалиями развития общества (детская беспризорность), как и в преодолении кризисных ситуаций (высокий уровень безработицы, жилищный «голод» и т.д.) применялись механизмы социальной мобилизации, которая должна была обеспечить масштабные преобразования. Практика использования материального и морального потенциала граждан была полезным вынужденным способом реализации социальной политики в условиях острого дефицита средств, кадров, ресурсов. По крайней мере, данный механизм приносил государству намного больше позитивных результатов, чем столь же широко применяемый метод «чистки» реестров бирж труда или списков подопечных органов социального обеспечения.

В работе сделан вывод о том, что составляющие социально-бытовой сферы региона (обеспечение жильем, коммунальное обслуживание, медицинская помощь) не являлись комплексом гарантированных или общедоступных услуг. Они напоминали мозаику, элементы которой имели разную предысторию, качество, охват и эффективность работы. С другой стороны, все три направления имели общие черты: до революции были ориентированы на удовлетворение запросов определенного круга потребителей, составлявших меньшинство населения. В 1920-е гг. перед советской властью стояла задача конструирования новой системы услуг, доступной тем социальным группам, которые приобрели приоритетный статус для государства. Сложность такого плана заключалась в том, что группы были более многочисленными, стартовые довоенные условия - ограниченными, а потрясения военного и революционного времени - опустошительными.

Рассмотрены не только официальные механизмы выполнения социальных программ, но и скрытые, задачей которых было искусственное улучшение показателей. Так, наряду с изучением стандартных способов смягчения жилищного кризиса (строительство, перераспределение квартир) выявлена практика сокращения руководством предприятий семейных рабочих с целью экономии ведомственного жилищного фонда.

В диссертационном исследовании показано, что жилищные условия большинства горожан Донетчины в 1920-х гг. не соответствовали минимальным санитарным нормам из-за низкого уровня коммунального обслуживания и перенаселенности квартир. Статус окружного центра не гарантировал обеспечения жилищного фонда коммунальными услугами.

Охарактеризованы как усилия власти по оказанию материальной, натуральной, трудовой помощи безработным, так и положение нетрудоустроенных лиц, по разным причинам не охваченных государственной поддержкой.

Анализ деятельности постоянных и сезонных детских садов продемонстрировал стремление превратить разные типы учреждений в универсальные многофункциональные органы.

Реализация отдельных направлений социальной политики в период НЭПа в Донбассе имела свои особенности. Региональная специфика обусловила развитие как позитивных, так и негативных тенденций.

Ключевые слова: социальная политика, оплата труда, жилищное строительство, коммунальное хозяйство, социальные болезни, охрана материнства и детства, инвалидность, безработица, детская беспризорность.

Dmitrik I.A. Social politics of the Soviet state and her realization in Donbass during NEP period (1921-1928). - Manuscript.

The dissertation on receiving scientific degree of the candidate of historical sciences on a specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - Donetsk National University. - Donetsk, 2010.

In the thesis for a Candidate of Science Degree the complex analysis of the of social politics of the Soviet state and its realization in Donbass during1921-1928 years is rendered. It is done in acorolinge with such subject-matter blocs: the level of financial and welfare security of different social groups in the region; the analysis of individual measures, which were colled upon to guarantee the embodying social standards in the sphere of public health, social security of the unemployments, street urchins, invalids, temporary disabled people.

It is proved, that the interpretation of the state's strategy was depended on the resourses, the initiative of lokal organs of government and specific institutions, which doning this work daily. On the one hand, class, on the other hand - situational character of social programmes, the constant search the ways of realization in the conditions of permanent deficit of means and necessity of mass range of population were those factors, which were escorted the public transformations in the period of NEP. In the struggle with anomalies of the society's development they applied the mechanisms of social mobilization, which had to provide great transformation

Key words: social politics, payment of work, house building, municipal economy, social diseases, motherhood and childhood`s protection,disablement, unemployment, children homelessness.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.

Здійснення нової економічної політики займає вагоме місце серед бурхливих подій української історії ХХ століття. Значення цього періоду обумовлено тим, що досить короткий проміжок часу став прикладом комплексного реформування різних галузей життя, у тому числі соціальної сфери.

Вивчення державної соціальної політики 1920-х рр. у контексті її впровадження в конкретному регіоні дозволяє продемонструвати різноманітність розвитку країни, ввести до наукового обігу нові конкретні факти та матеріали. Враховуючи той факт, що Донбас був одним з найбільших промислових центрів республіки та включав традиційно сільськогосподарські території, можна стверджувати, що на його теренах знайшли відображення закономірні процеси історії держави, успіхи та прорахунки соціальної політики.

Сьогодні внаслідок тривалості перехідного періоду, політичних та економічних криз перед суспільством у повній мірі постали масштабні соціальні проблеми, які потребують негайного вирішення з залученням значних зусиль та коштів (бездоглядність дітей та дорослих, розповсюдження «соціальних» хвороб, невпевненість у майбутньому, що обумовлена відсутністю державних гарантій і т.ін.). Ще більше коло питань доводилося опановувати у період НЕПу. Дослідження щодо виконання соціальних програм у такому важливому для країни регіоні, як Донбас, у 20-х рр. ХХ ст. набуває не тільки теоретичної, а й практичної актуальності. Отриманий державою історичний досвід суспільних перетворень становить певний інтерес для науковців, які мають можливість використати отримані результати як для порівняння з сучасними процесами, так і для винесення конкретних уроків подолання негативних соціальних явищ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана на кафедрі історії України Донецького національного університету і пов'язана із проблематикою державної науково-дослідної теми «Історія Донбасу в контексті загальноукраїнської історії: нові підходи та оцінки» (№ державної реєстрації 0108U006412).

Метою дисертації є комплексний аналіз державного досвіду з розробки соціальної політики та її реалізації в Донбасі у 1921-1928 рр.

Враховуючи всю багатогранність та складність наукової проблеми, а також неможливість в межах однієї роботи висвітлити всі аспекти, які за визначенням включає соціальна політика, авторка зосередила увагу на вивченні тих проблем, розгляд яких найбільш логічно та повно відображає зміст та спрямованість соціальної стратегії в період НЕПу. Їх дослідження проводилося за наступними проблемно-тематичними блоками: рівень матеріально-фінансової та соціально-побутової забезпеченості різних соціальних груп у регіоні як показник характеру та ефективності реалізації державної соціальної політики; аналіз окремих заходів, що були покликані гарантувати дотримання соціальних стандартів у сфері охорони здоров'я, соціального захисту безробітних, сиріт, інвалідів, тимчасово непрацездатних осіб тощо.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- систематизувати та проаналізувати наукову літературу з даної проблеми, визначити інформаційні можливості джерельної бази та обґрунтувати методологічні засади дослідження;

- з'ясувати рівень і особливості матеріального забезпечення різних соціальних груп у Донбасі, спираючись на аналіз динаміки грошових прибутків населення, статей сімейних бюджетів, структури харчування тощо;

- дослідити стан житлового питання та конкретні шляхи розв'язання житлової проблеми в регіоні у 1921-1928 рр.;

- охарактеризувати параметри комунальної інфраструктури Донбасу та обсяг наданих населенню послуг;

- проаналізувати становлення системи охорони здоров'я в регіоні на прикладі окремих напрямків діяльності;

- виявити головні особливості безробіття у промисловому центрі, офіційні та латентні форми допомоги тим, хто потребував роботи, реакцію безробітних на своє становище;

- розглянути основні напрямки організації та надання соціальної допомоги тимчасово непрацездатним та інвалідам;

- визначити методи боротьби з дитячою безпритульністю в Донбасі у період НЕПу.

Об'єктом дослідження є соціальна політика радянської держави в Донбасі у період НЕПу.

Предметом дослідження є основні напрямки, засоби, методи та наслідки впровадження в зазначений період державної соціальної політики у Донбасі.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1921-1928 роки. У дисертаційній роботі нижньою хронологічною межею вважається 1921 р. Це пов'язано з прийняттям у березні на Х з'їзді РКП(б) рішення про заміну продрозкладки продподатком, що спричинило до змін основних принципів соціально-економічного розвитку радянської держави у 1920-х рр. 1928 р. визнається верхньою межею дослідження, що обумовлено згортанням НЕПу та переходом до командно-адміністративних методів управління народним господарством.

Територіальні межі праці визначаються кордонами Донбасу: в 1920-1925 рр. його землі входили до складу Донецької губернії, у 1925-1930 рр. - складалися з Артемівської, Маріупольської, Луганської, Сталінської та Старобільської округ.

Наукова новизна. На основі аналізу різних за своїм характером джерел, у тому числі, досі не введених до наукового обігу фактичних даних, процес реалізації державної соціальної політики в Донбасі у 1921-1928 рр. вперше розглядається як предмет спеціального і комплексного дослідження.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що: 1) обґрунтувано схему вивчення соціальної політики радянської держави у період НЕПу; 2) з`ясовано рівень та характер оплати праці робітників та службовців Донбасу; 3) проаналізовано структуру сімейних бюджетів робітників та селян регіону; 4) визначено якість та особливості соціально-побутового і медичного обслуговування населення; 5) охарактеризовано та класифіковано види допомоги безпритульним дітям, безробітним підліткам і дорослим, непрацездатним особам; 6) виявлено низку функцій місцевих установ, що займалися впровадженням конкретно-орієнтованих соціальних програм у життя, в тому числі таких, що не були їм властивими; 7) встановлено спільні принципи та підходи державної політики у вирішенні різних за своєю формою та змістом нагальних проблем суспільства у визначений період.

Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці узагальнюючих та спеціальних наукових праць із соціально-економічної історії України та Донбасу; при розробці та викладанні навчальних дисциплін з історії та краєзнавства у навчальних закладах різного рівня; в краєзнавчій роботі.

Апробація результатів дисертації. Результати та окремі положення дисертаційної роботи були оприлюднені на чотирьох наукових конференціях, а саме на ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції для студентів та молодих науковців «Українська державність: історія і сучасність» (Маріуполь, 2007 р.); 61 Міжнародній науковій конференції молодих вчених «Каразінські читання» (Харків, 2008 р.); IV міжнародній інтернет-конференції “Pшedni vedeckй novinky - 2008”; науковій конференції професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2007-2008 рр. (Донецьк, 2009 р.).

Особистий внесок здобувача. Авторкою здійснено розробку концепції вивчення соціальної політики радянської держави в період НЕПу. Окрім того, процес реалізації соціальних програм в Донбасі у 1920-х рр. досі не був предметом спеціального дослідження. Усі результати, викладені в дисертаційній роботі, отримані здобувачкою самостійно.

Публікації. За матеріалами дисертації було підготовлено та опубліковано 12 наукових робіт загальним обсягом 5,2 д.а.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, 12 підрозділів, висновків, посилань та приміток, списку використаних джерел та літератури (244 найменувань джерел та 115 найменувань літератури), додатків. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 300 сторінок, з них основного тексту - 179 сторінок.

соціальний політика стратегія влада

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертаційної роботи, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, окреслено його хронологічні та географічні межі, доведено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» проаналізовано стан наукової розробки проблеми, подано характеристику використаних джерел та обґрунтовано методологію дослідження.

Аналіз історіографічного доробку виконаний за допомогою поєднання класифікації наукової літератури за проблемно-тематичними групами з умовним поділом кожної на три етапи: 1) 1921р. - перша половина 1950-х рр. - характеризується постановкою та початком вивчення наукових проблем, які входять до складу поняття «соціальна політика»; 2) друга половина 1950-х рр. - 1980-ті рр. - формування деталізованої теоретичної та фактичної бази окремих напрямків, що досліджуються; 3) з кінця 1980-х рр. до сьогодні - сучасний період, типовими рисами якого є певні зміни методологічних засад конструювання минулого, в тому числі поява нових концепцій.

Всю історіографію теми умовно можна поділити на декілька груп.

Першу групу становлять дослідження, у яких розробляються теоретичні питання.

До першої підгрупи належать праці, які містять дефініцію поняття «соціальна політика».

Термін «соціальна політика» увійшов до наукового обігу відносно недавно - у середині 1960-х рр., галузь його застосування досі не є чіткою. В останні роки російська історіографія поповнилась дисертаційними дослідженнями суспільного розвитку різних регіонів у 1920-х рр., автори яких визначили власну кількість та характер напрямків соціальної політики. Єдиного плану висвітлення стратегії розвитку суспільства не дотримувалися ні в радянській, ні в сучасній історіографії.

До другої підгрупи зараховують роботи, присвячені розробці принципів, підходів та методів вивчення соціальної політики взагалі, та зокрема соціальних проектів і програм радянської держави в період НЕПу. В історіографії сучасного періоду, яка відповідає цьому напрямку, представлено роботи як соціологів, так й істориків. Серед них виділяється дисертаційне дослідження А.С.Бобровського, в якому була запропонована схема історіографії соціальної політики та концепція вивчення її реалізації на регіональному рівні. Було видано монографію А.С.Бобровського і В.М.Нікольського «Соціальна політика радянської держави та її реалізація в Донбасі у 1943-середині 1960-х років».

Друга група вміщує роботи, присвячені історії формування, впровадження, наслідкам соціальної політики радянської держави.

Перша підгрупа складається з комплексних праць з історії 1920-х рр., у яких поряд з іншими питаннями розглядаються окремі напрями соціальної політики. Такими є багатотомні узагальнюючі роботи з історії СРСР, УРСР та Донбасу. Вони репрезентують другий історіографічний період вивчення теми, характеризуються концентрацією багатого фактологічного та статистичного матеріалу, але не позбавлені ідеологічних штампів.

У новітній період в результаті перегляду традиційних положень радянської історіографії з'явилися праці з історії 1920-х рр., в яких водночас розглядається історія соціальної політики. У монографії О.М.Бута і П.В.Доброва аналізується репресивна діяльність держави. Серед сучасних досліджень різних аспектів промислового розвитку країни в період НЕПу звертає на себе увагу дослідження О.М.Бута. Характеристиці сільськогосподарської кооперації присвячена робота А.Г.Морозова. Вивченням регіональної специфіки НЕПу займалися В.М.Нікольський та В.І.Ізюмов.

Своєрідним індикатором стану дослідження соціальної політики російськими істориками став вихід у 2007 р. збірки статей «Советская социальная политика 1920-х - 1930-х годов. Идеология и повседневность». Для нас найбільший інтерес мають публікації Н.Б.Лебіної, П.В.Романова, О.Р.Ярської-Смирнової, А.В.Морозова, Ю.В.Градськової.

До другої підгрупи належать праці, у яких розглядається соціальна політика щодо окремих верств суспільства - робітників, службовців, селян, інтелігенції, партійно-державної номенклатури.

Матеріальне становище робітників привернуло увагу дослідників ще у 1920-х рр.. Вагоме місце займає науковий спадок С.Г.Струмиліна.

На другому історіографічному етапі були створені фундаментальні узагальнюючі дослідження, такі як «История советского рабочего класса: В

6-ти т.», «Історія робітничого класу Української РСР: У 2-х т.», «История рабочих Донбасса: В 2 т.». Останнє видання заслуговує на особливу увагу завдяки регіональній приналежності сконцентрованих у ньому фактичних матеріалів. Слід зауважити, що зміщення акцентів на успіхи в справі зростання добробуту робітників та їх родин, уникання негативних прикладів є загальними рисами названих досліджень. Важливе значення для теми, яка вивчається, має праця Н.К.Бойка.

Значна частина сучасних розробок російських дослідників у галузі робітничої історії сконцентрована в періодичному виданні Центра економічної історії при історичному факультеті МДУ ім. М.В.Ломоносова під назвою «Экономическая история. Обозрение», в межах якого вийшли друком статті О.К.Соколова, Л.І.Бородкіна, Є.І.Сафонової, А.В.Мірясова, присвячені радянській політиці в сфері мотивації та стимулювання праці у 20-х рр. ХХ ст.

Радянська історіографія соціальної історії селянства була започаткована ще в 1920-х рр. Матеріальне становище селян Донецької губернії на початковому етапі НЕПу, а саме його харчування, розглянуто в статті О.Веригіна.

Доля цієї верстви суспільства знайшла своє відображення в узагальнюючій праці «Історія селянства Української РСР».

У новітній період суспільно-політичним та економічним перетворенням в українському селі в період НЕПу присвячена монографія В.М. Смирнова. Аналізом умов найманої праці в сільському господарстві України займається С.Р.Лях. Італійський науковець Андреа Граціозі вважає парадоксом суспільного розвитку післяреволюційного періоду те, що новонародженій радянський державі протистояла більшість її власного населення - селяни, і називає це «найбільшою селянською війною в Європі».

Суспільне становище та привілеї партійно-державної номенклатури висвітлені в роботах М.О.Фролова, М. Метьюза та С.В Кульчицького.

В двох частинах монографії «Нариси повсякденного життя Радянської України в добу НЕПу (1921-1928 рр.)» окремими блоками розглядаються місце і роль селян, робітників, партійних функціонерів, вчителів, студентів, священиків, непманів в соціальному бутті 1920-х рр. Це результат новітньої колективної роботи Інституту історії НАН України, що відображає останні вітчизняні досягнення в галузі досліджень історії повсякденності та соціальної історії.

Ш.Фіцпатрик у статті «Классы и проблемы классовой принадлежности в Советской России 20-х годов» охарактеризувала класову структуру суспільства в період нової економічної політики, соціальне походження та становище окремих верств населення.

Третю підгрупу становлять роботи про політику держави в соціально-побутовій сфері.

Серед праць-піонерів, присвячених житловому питанню в період НЕПу, відзначимо колективну монографію Я.Местецького, Б.Сигала, Г.Георгієвського.

Значний інтерес викликають новітні тлумачення житлової проблеми: А.І.Черних класифікує політику більшовиків у цій галузі як «революційний житловий перерозподіл», М.Г.Меєрович називає державну політику головною причиною житлової кризи в країні. Житловій, побутовій та повсякденній історії городян присвячена монографія М.В.Борисенка. Різні аспекти розвитку соціальної сфери та комунального господарства українських міст у 20-х рр. ХХ ст. знайшли висвітлення у дисертаційних дослідженнях Н.І.Коцур та О.І.Кокорської. Чіткістю, ґрунтовністю та значною кількістю вивчених аспектів вирізняються публікації О.М.Мовчан та І.В.Ткаченко. Одними з небагатьох робіт, в яких розглядаються житлові умови та побутове забезпечення селян у період НЕПу, є праці І.В.Рибака та О.М.Лукашевича.

Окремим напрямком цього блоку є історіографія охорони здоров'я в

1920-х рр. у Донбасі. Комплексно та тематично вона була розкрита такими дослідниками-сучасниками подій, як Д.П.Граєвський, В. Бондаренко, Д.І. Єфімов, Є.Я. Беліцька. Другий історіографічний період характеризується появою праць, в яких було узагальнено великий масив фактологічного матеріалу в масштабах всього союзу. Такою є робота «50 лет советского здравоохранения».

Серед новітніх досліджень варто назвати ґрунтовні публікації О.В.Отземко, О.М.Мовчан та вже названу роботу І.В.Ткаченко. Комплексну характеристику медичного обслуговування мешканців регіону періоду НЕПу представлено в дисертаційній роботі Ю.В. Барабаш. Відзначаючи наукову новизну зазначеного дослідження, слід зауважити, що насиченість теми унеможливила однаково якісне вивчення всіх складових.

До четвертої підгрупи належить історіографія окремих соціальних проблем, вирішення яких мало пріоритетне значення для держави в період НЕПу (безробіття, дитяча безпритульність, соціальний захист).

Всебічний аналіз причин, особливостей, методів протидії явищу безробіття в СРСР міститься у монографії Л.С.Рогачевської «Ликвидация безработицы в СССР. 1917-1930 гг.». Функції та діяльність бірж праці розглядаються у публікації І.М.Атаяна. Проблема незайнятості на регіональному рівні знайшла висвітлення у статтях З.Г.Лихолобової та В.М.Нікольського.

З початку 1990-х рр. спостерігається сплеск наукового інтересу до історії дитячої безпритульності. Досвід діяльності державних та громадських організацій у подоланні бездоглядності неповнолітніх в Україні у 20-х рр. ХХ ст. аналізується в роботах А.Г.Зінченко, В.В.Іваненка та І.В.Іщенка. За роки незалежності з'явилась низка дисертаційних робіт з питань боротьби з цим явищем.

Що стосується теми соціального захисту населення, в радянській історіографії вона була найповніше представлена матеріалами конференції «50 лет советского социального обеспечения». В сучасний період вийшла друком монографія В.Г.Шарпатого, в якій ґрунтовно досліджується це питання в масштабах республіки. Діяльності селянських товариств взаємодопомоги присвячена праця І.В.Рибака. Особливості соціального забезпечення в Донбасі за часів НЕПу, зокрема пенсійного забезпечення, дослідила О.В.Отземко.

Історіографічний огляд демонструє відсутність регіонального комплексного дослідження із зазначеної теми. Дисертація є спробою вивчення різних напрямків соціальної політики в період НЕПу в Донбасі.

Джерельну базу дослідження складає широке коло неопублікованих та опублікованих джерел. Головною документальною базою дисертації стали матеріали 5 архівів - Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Центрального державного архіву громадських об'єднань України, Центрального державного кінофотофоноархіву України ім.Г.С.Пшеничного, Державного архіву Луганської області та Державного архіву Донецької області. Опубліковані джерела за походженням та змістом поділено на групи.

Першу групу складають нормативно-правові джерела, які сконцентровані у таких виданнях, як «Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського уряду України», «Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам (1917-1967гг.)». У них відображені магістральні принципи регулювання соціально-економічних відносин у 1920-х рр.

До другої групи слід віднести програмні та директивні документи комуністичної партії. Це резолюції і рішення з'їздів та конференцій партії і пленумів ЦК, постанови, листи та звернення.

Цікаві результати можна отримати завдяки вивченню теоретичних праць керівників держави. Наприклад, у промовах В.І.Леніна з питань внутрішньої політики знаходимо пояснення тактичних кроків партії в цій сфері, пріоритетності допомоги тим чи іншим соціальним групам.

Нормативні акти, резолюції, постанови партії та народного комісаріату, розміщені в тематичних збірках, дають інформацію про норми та правила, за якими відбувалося становлення системи охорони здоров'я («Охорона здоров'я в УСРР. Основні закони та урядничі розпорядження» та ін.), боротьба з дитячою безпритульністю та коригування матеріального становища вчителів («Народное образование в СССР. Общеобразовательная школа. Сборник документов. 1917-1973 гг.»).

Окрему групу джерел складають опубліковані матеріали місцевих радянських і партійних органів влади (звіти, доповіді, резолюції тощо). Завдяки ним можна скласти уявлення про конкретну діяльність відділів виконавчого комітету Донецької губернії, або отримати стислі характеристики соціально-економічного становища окремих округів протягом певного року.

Шосту групу джерел становлять матеріали статистики, які дозволяють побачити кількісні виразники соціальних програм в динаміці. Це як загальнореспубліканські довідники, так і спеціалізовані статистичні видання. Значний інтерес викликають місцеві статистичні збірники та журнали, що акумулювали показники з різних сфер життя Донбасу («Статистика Донбасса», «Статистика труда в Донбассе», «Статистичний бюлетень Маріупольщини», «Статистический справочник Сталинского округа», «Итоги сплошной подворной переписи Донецкой губернии (янв. - февр. 1923 г.)» та ін.).

Вагомими елементами джерельного комплексу є періодичні видання 1920-х рр., які різняться за походженням (надруковані в журналах союзного, республіканського чи регіонального значення) та тематикою. Серед них часописи «Жилищная кооперация Украины», «Профилактическая медицина», «Вісник соціального забезпечення», «Донецкий профессионалист», «Просвещение Донбасса» та ін.

Таким чином, джерельна база дослідження є повною і певною, що дозволяє проаналізувати реалізацію нового курсу соціальної політики в Донбасі у 1920-х рр. і зробити відповідні висновки.

Методологічною основою дослідження є принцип історизму. Для досягнення поставленої мети були застосовані підходи системності та комплексності, використовувалися як загальнонаукові, так й історичні методи, а саме: аналізу, синтезу, індукції, дедукції, історико-порівняльний, історико-генетичний, проблемно-хронологічний, аналізу кількісних даних та ін.

Принципи регулювання рівня життя представників різних верств суспільства та спроби вирішення матеріально-побутових проблем населення регіону в період НЕПу розглядаються у дисертаційному дослідженні з позицій нової соціальної історії, яка концентрує увагу на питаннях взаємовідносин населення і влади у повсякденному житті, множинного бачення подій «зсередини». У межах концепції соціальної мобілізації вивчаються практики «перекладання» частини або всього комплексу моральної та фінансової відповідальності за вирішення різноманітних соціальних проблем з державних органів влади на добровільні товариства, чи навіть кожного громадянина.

У другому розділі «Заробітна плата, прибутки та витрати» розглядаються матеріально-фінансова забезпеченість самодіяльного населення Донбасу, аналізуються прибуткові та витратні статті родинних бюджетів.

Головним джерелом доходу найманих працівників підприємств, установ та господарств у період НЕПу була заробітна плата. Вона могла обчислюватися та видаватися як в різних грошових системах (в радянських знаках, червінцях, або в московських чи місцевих карбованцях), так і в комбінаціях різних форм (готівка; бони; натуральна видача; сума так званих «неявних виплат»). Негативним чинником, що погіршував матеріальне становище робітників та службовців, викликав страйки в Донбасі у першій половині 1920-х рр., була затримка фактичних виплат заробітної плати.

Першість в розмірах оплати праці у регіоні першої половини 1920-х рр. належала таким галузям господарства, як поліграфічне виробництво, шкіряна промисловість, виготовлення вбрання. Пересічний рівень заробітної платні службовців перевищував заробіток робітників, особливо коли мова йшла про спеціалістів-техніків. Проте, розміри заробітку освітян та медиків значно поступалися рівню прибутків індустріальних службовців. Оплата праці найманих робітників сільського господарства мала грошову, натуральну та змішану форму, залежала від віку, досвіду та фаху особи, пори року та географічного розташування місця роботи.

В дисертації зазначено, що найбільш результативним способом наповнення селянського бюджету була реалізація продукції власного господарства. Прибуток селян був надто різновекторним, у ньому переважали надходження від сільськогосподарської діяльності, але з ними конкурували сторонні заробітки.

Витрати робітників регіону в роки НЕПу були спрямовані переважно на задоволення потреб у харчуванні та одязі. Третю за розміром статтю видатків становили опалення та освітлення, решта статей не потребувала залучення вагомих матеріальних ресурсів. Витрати селян на харчові продукти були набагато меншими, ніж у робітників. Цікаво, що на потурання шкідливим звичкам селяни виділяли більше коштів, ніж на гігієну. Як і у випадку з прибутками, характер та обсяг витрат сільської родини залежали від того, наскільки потужним було їх одноосібне господарство.

Отже, матеріальне становище населення Донбасу в період НЕПу залежало від рівня зарплат, форм та термінів її видач. У першій половині 1920-х рр. всі категорії населення «оговтувались» від розрухи та злиднів воєнного та революційного часу, намагаючись поступово відновлювати ресурси вбрання, господарських речей і т. ін. Робити це в умовах низького рівня заробітних плат та загрози безробіття було вкрай важко.

У третьому розділі «Забезпеченість житлом, комунальне та медичне обслуговування» розглядається стан житлового питання в Донбасі, який можна охарактеризувати як житлову кризу, що була найжорсткішою в республіці.

У дисертаційному дослідженні з'ясовано, що брак коштів для створення житлового фонду унеможливлював швидке розв'язання цієї проблеми, змушував шукати складніші варіанти: штучно зменшувати кількість осіб, які претендували на отримання кімнат від підприємств, звільняючи під час скорочень сімейних робітників, або проводити перерозподіл наявного житла.

Головним методом боротьби з дефіцитом житлової площі було будівництво. Перше місце серед забудовників у Донецькому регіоні належало державним органам. Друге місце займало індивідуальне житлове будівництво. На початку 1920-х рр. самостійна забудова не мала альтернатив. Але й наприкінці 1920-х рр. від неї не могли відмовитися, хоча вона характеризувалася найнижчими стандартами якості. До категорії індивідуального цілком належало сільське житлове будівництво. Окрему нішу в справі збереження, відбудови та створення нового житлового фонду займала житлово-орендна та житлово-будівельна кооперація. Товариствами велася напружена робота з перетягування симпатій населення від державного будівництва шляхом здешевлення результатів робіт за наявності тотожних показників якості. Однак питома вага цієї форми будівництва була дуже скромною. На жаль, все різноманіття методів та зусиль з боку центральної та місцевої влади, товариств кооперації, промислових трестів і населення, спрямованих на подолання житлової кризи, не змогло компенсувати швидких темпів та значних розмірів урбанізаційних процесів у Донбасі.

Авторка дисертації доводить, що на початку 20-х рр. ХХ ст. мешканці регіону практично не мали можливості задовольнити власні соціально-побутові потреби за допомогою служб комунального обслуговування. Постійно відчувався брак коштів на відбудову чи створення соціально-побутової інфраструктури, особливо протягом першої половини 1920-х рр. Результативна планова робота комунгоспів почалася тільки в 1927 р. Місцева влада намагалася залучати громадян до безкоштовної праці з метою благоустрою вулиць та кварталів, а також до фінансування деяких видів робіт (ремонт та нове замощення тротуарів).

Діяльність органів охорони здоров'я Донбасу в період НЕПу, яка може бути темою окремого дослідження, у даній роботі розглядається на прикладі двох напрямків діяльності (охорони материнства та дитинства і боротьби з соціальними хворобами), оскільки вони представляють різні спеціалізації, розвиток яких у 1920-х рр. відображає загальні тенденції практики лікування та профілактики хвороб серед широких верств населення.

Донбас виділявся підвищеними показниками розповсюдження соціальних хвороб (захворюваності на туберкульоз, венеричні недуги, вживання алкоголю). Обов'язок з лікувальної та профілактичної діяльності серед таких пацієнтів потягом 20-х рр. ХХ ст. було покладено на диспансери, робота яких ускладнювалася людським фактором: селяни з недовірою ставилися до лікарів, бо традиційно не вважали сухоти заразливою хворобою; венеричні хворі категорично не хотіли оприлюднювати інформацію про свій стан, тому не дозволяли обстежувати їх житлові та побутові умови. Важливою складовою діяльності диспансерів було надання матеріальної допомоги хворим на туберкульоз та правової підтримки венеричним хворим.

В дисертації показано, як протягом НЕПу відбулося становлення нової за своєю сутністю та формами мережі охорони материнства та дитинства, головним принципом роботи якої проголошувалася доступність для більшості населення. Відкривалися медичні заклади і організації (консультації охматдиту, ради соціальної допомоги, будинки немовляти, будинки дитини, будинки матері і дитини, дитячі садочки). Донбас за деякими показниками випереджав інші регіони республіки. Так, тут було більш широке охоплення породіль пологодопомогою, а результати проведення літніх ясельних компаній при всіх недоліках були більш оптимістичними, ніж в цілому по країні. На прикладі діяльності постійних та сезонних дитячих садків продемонстровано намагання перетворити різні типи установ на універсальні багатофункціональні заклади, що за умов невеликого штату та обмеженого кошторису мали виконувати медичні, соціальні, педагогічні, просвітницькі та пропагандистські завдання.

Отже, житлова скрута в Донбасі протягом 1921-1928 рр. залишалася непоборною. Матеріальна безпорадність держави в галузі вирішення житлового питання, піднесення до належного рівня комунального господарства та медичної допомоги породжували великі сподівання на розвиток самодіяльності та винахідливості як широкого загалу громадян, так і керівників окремих закладів.

Четвертий розділ «Пріоритетні напрямки соціальної політики» присвячено аналізу тих елементів соціальної політики держави в 20-х рр. ХХ ст., метою яких було подолання найбільш небезпечних проблем суспільства.

Особливістю Донецької губернії було невпинне зростання показників безробіття на фоні значно більших, порівняно з рештою територією України, можливостей працевлаштування завдяки концентрації в Донбасі промислових підприємств.

В 20-ті роки ХХ ст. існували три різновиди допомоги безробітним: 1) матеріальна (на початковому етапі НЕПу займала провідні позиції у справі підтримки безробітних, характеризувалася плутаним визначенням категорій одержувачів коштів, нечіткими термінами та розмірами виплат); 2) натуральна (включала не тільки безкоштовне чи пільгове харчування безробітних в їдальнях та чайних, але й надання їм місця в гуртожитках; найбільшого поширення вимушено набула під час голоду 1921-1923 рр.); 3) трудова (для некваліфікованих організовувалися громадські роботи, спеціалістам надавалася можливість працювати в колективі безробітних, підлітків працевлаштовували за бронею). Окрім того, були і такі форми підтримки, що виходили за межі наведеної класифікації і займали окрему нішу: місячники на користь безробітних, боротьба з влаштуванням на роботу без допомоги бірж праці, постійні „чистки” картотек на біржах праці, сприяння від'їзду безробітних працівників з інших губерній та республік на батьківщину, боротьба з надурочними роботами звичайних працівників. Постійним супроводом безробіття був високий рівень фізичного та психологічного напруження, який провокував появу агресивних настроїв у середовищі безробітних Донбасу, а подекуди - злочинних дій.

Що стосується системи соціального захисту, протягом НЕПу вона була орієнтована на максимальне залучення коштів та ініціативи самого населення. Це було зумовлено значною диспропорцією між чисельністю знедолених категорій громадян та обсягами фінансів, якими держава могла їх забезпечити. Тож значна частка відповідальності за порятунок цих людей лягала на плечі органів страхування, інвалідної кооперації та комітетів взаємодопомоги. Практикувалося штучне обмеження кола претендентів на допомогу за рахунок встановлення правил реєстрації. На місцях така тенденція могла розвинутися до абсурдних масштабів.

В дисертації підкреслено, що протягом 1920-х рр. відбувався напружений процес пошуку оптимальних форм подолання дитячої безпритульності в екстремальних умовах післявоєнної відбудови та голоду. Серед них були: примусове „прикріплення” дитячих будинків до конкретних підприємств, колективне патронування приватними особами, індивідуальне патронування, реевакуація безпритульних з інших регіонів та республік до батьків або далеких родичів. Головна увага приділялася створенню мережі інтернатних закладів. Їх становлення характеризувалося складними умовами утримання голодних дітей у переповнених дитячих будинках. Як засіб самозабезпечення широко застосовувалася практика перетворення інтернатів у господарські одиниці, в яких діти самі вирощували продукти або виготовляли речі широкого вжитку.

Отже, реалізація пріоритетних напрямків соціальної політики мала багато недоліків. Але до кінця 1920-х рр. вдалося налагодити модель підтримки найбільш нужденних категорій громадян, які мали «вірне» соціальне походження та становили «господарську» цінність для влади. Важливою ознакою цієї моделі була широка участь в її діяльності добровільних організацій (постійна та свідома) та всього населення (стихійна та нестала під час місячників, тижнів і т.д.).

ВИСНОВКИ

1. Доведено, що роль центральних органів влади в період НЕПу обмежувалася законодавчим оформленням заходів та реформ у соціальній сфері, в той час, як інтерпретація та впровадження правових засад повною мірою залежали від ресурсів, бачення, ініціативи місцевих органів влади та конкретних установ, які щоденно цим займалися. З одного боку - класовий, з іншого - спорадичний, ситуативний характер соціальних програм, постійний пошук шляхів їх реалізації в умовах перманентного браку коштів та задекларованого масового охоплення населення були тими факторами, що супроводжували соціальні трансформації протягом всього періоду, який досліджується.

2. Головним джерелом прибутку найманих робітників у 1920-х рр. була заробітна плата. У цей період вона характеризувалася нестабільністю форми, часу виплати та системи обчислення. З успішним проведенням у 1922-1924 рр. грошової реформи почався процес стабілізації економіки взагалі, та грошового обігу зокрема, від якого в безпосередній залежності знаходилася система виплати заробітної плати. У другій половині 1920-х рр. проводилася політика, спрямована на поліпшення матеріального забезпечення робітників важкої промисловості.

3. Структура та пропорції доходів різних соціальних груп Донбасу в 1920-ті рр. не були однаковими. Добробут робітничої родини головним чином залежав від заробітної плати чоловіка, його професії та складу родини. Надходження до бюджету селян складалися як зі статків від сільськогосподарської діяльності, так і з додаткових заробітків. Матеріальне становище відповідальних робітників багато в чому залежало від пільг та привілеїв, що їх надавала партія, та власної протизаконної ініціативи. Будова видатків робітників та селян Донбасу в період НЕПу також різнилася. Родини робітників у першу чергу переймалися потребами в продовольстві та вбранні, а сільські мешканці - сплатою єдиного сільськогосподарського податку, купівлею хатнього майна, одягу.

4. У Донбасі в 20-х рр. ХХ ст. складові соціально-побутової сфери (житлове забезпечення, комунальне обслуговування, медична допомога) не становили розвиненого комплексу гарантованих, чи, бодай, загальнодоступних послуг. Вони скоріше нагадували мозаїку, сегменти якої мали різну передісторію, якість, масштаб охоплення та ефективність роботи. З іншого боку, всі три напрямки мали спільні риси: до революції вони були орієнтовані на задоволення потреб чітко визначеного кола споживачів, яке складало меншість населення. Тож, після встановлення радянської влади перед нею постало завдання конструювання нової системи послуг, спрямованих на інші соціальні групи, які отримали пріоритетне значення для держави. Складність реалізації такого плану полягала у тому, що ці групи були набагато чисельнішими, стартові довоєнні умови - обмеженими, а трансформації військового та революційного часу - спустошливими.

5. Значний дефіцит житлового фонду, що склався у Донбасі до початку 1920-х рр., вкрай негативно впливав на економічне та соціокультурне становище міського населення регіону. У період НЕПу цю проблему намагалися вирішувати за допомогою різних засобів. Найбільш ефективним серед них було створення нової житлової площі завдяки державному, індивідуальному та кооперативному будівництву.

6. Житлові умови більшості городян Донеччини в 1920-х рр. не відповідали найменшим санітарним нормам, що пояснюється відсутністю комунальних мереж (у переважній більшості осель взагалі не було водогону та каналізації) і перенаселенням квартир. Статус окружного центру не гарантував наявності у ньому комунальних вигод, і навпаки, маленькі поселення біля шахт були хоча б частково забезпеченими електричним освітленням чи водогоном.

7. Міста та міські поселення Донбасу з точки зору умов проживання городян ще не набули переваг нового способу побутування у сучасному розумінні, бо надто рідко могли запропонувати полегшене, у порівнянні з сільською моделлю, ведення повсякденних справ у сфері домашнього господарства та особистої гігієни. У роки НЕПу житло в містах ще не так приголомшливо відрізнялося від сільського. З іншого боку, встигли розвинутися негативні риси міського проживання.

8. Система медичного обслуговування населення регіону, що в даній роботі вивчається на прикладах двох напрямків (охорони материнства та дитинства і боротьби з соціальними хворобами), перебувала на складному етапі становлення. Керівники медичних установ всіх рівнів намагалися привести у відповідність дві протилежні вимоги. Перша полягала в необхідності швидкого розширення, а подекуди, виникнення мережі лікарських закладів у міській та сільській місцевостях, що було обумовлено як загальним значним погіршенням стану здоров'я населення внаслідок війн, революцій та голоду, так і обіцянкою опікуватися потребами робітників та селян. Друга передбачала здійснення масштабних перетворень за умов дуже скромного фінансування. Нестачу коштів мала компенсувати творча ініціатива лікарів та персоналу. У результаті вдалося досягти певних успіхів, хоча весь період НЕПу супроводжувався пошуком найбільш економних та ефективних методів організації лікування та профілактики.

9. Поряд з іншими завданнями в соціальній сфері перед владою та суспільством у 1920-х рр. постали проблеми, що вимагали екстреної реакції та вирішення (підтримка великої кількості безпритульних дітей, безробітних та матеріально незабезпечених верств населення). Нехтування цих завдань загрожувало не тільки загостренням відносин між різними соціальними та національними верствами, а й ворожим ставленням до влади як такої. У подоланні аномалій суспільного розвитку найяскравіше проявлялося застосування органами влади механізмів соціальної мобілізації. Практика використання матеріального та морального потенціалу громадян була корисним вимушеним засобом впровадження соціальної політики в умовах гострого дефіциту коштів, кадрів, ресурсів. Принаймні, цей механізм мав для держави набагато більше переваг, ніж метод «чистки» реєстрів бірж праці чи собезів. У цілому в період НЕПу держава досягла значних успіхів у справі надання соціального захисту певним групам населення, враховуючи складність конкретно-історичних умов, в яких вона перебувала.

У роботі не розкрито певні питання соціальної політики, які становлять самостійну наукову проблему та вимагають окремого вивчення, зокрема, подолання голоду в регіоні у 1921-1923 рр., становлення системи освіти дорослих та дітей тощо.

ПУБЛІКАЦІЇ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Кузенко І. О. Питання про дитячі будинки Донеччини на сторінках журналу «Просвещение Донбасса» в 20-х рр. ХХ ст./ І.О.Кузенко // Історичні і політологічні дослідження: наук. журнал / [ під ред. П.В.Доброва].- 2007.- №5-6 (35-36). - С.125-130.