Проблеми історії та культури України в історико-краєзнавчих і художніх творах представників "української школи" в польській літературі 1820-1890-х років

Особливо чітко простежується розкол в „українській школі” на прикладі висвітлення історії та культури України. Так, М.Грабовський (1801-1863) у своїх повістях "Коліщизна і степи", „Taйкури”, „Пан староста Каньовський”, „Пан староста Закревський” та інших засудив коліївщину, фальсифікував її події і вимагав від селян покори панам. Натомість представники лівиці цієї школи А.Марцинківський книгою "Народ український", Ю. Крашевський у соціальних повістях, Ю.Дзежковський у романі "Салон і вулиця", Ю.Коженьовський у романі "Спекулянт" своїми творами гостро викривали дійсність українського села, моральне падіння панів і шляхти, прагнули правдиво описувати історію України, яку захищали як могли.

П'ятий розділ "Україна в творчості Юзефі Ігнаци Крашевського" характеризує життєвий шлях, громадську і літературну діяльність письменника на ниві історико-краєзнавчих досліджень та видання творів з української тематики.

У підрозділі 5.1 "Основні віхи життя, творчості та громадська діяльність Ю.І.Крашевського на Волині" досліджується, як в складних умовах існування польської меншини Правобережної країни зростав і виховувався письменник. Після закінчення школи він вступив спочатку на медичний, а згодом - філологічний факультет Віленського університету. В грудні 1831 р. Крашевського заарештували за сприяння польському повстанню у Варшаві. З 1834 р. він на тривалий час оселяється на Волині в своїх родових маєтках (села Омельно, Губин, Киселі). Активно займається написанням художніх творів, вивченням історії і культури України і особливо Волині. Водночас він веде життя землевласника, але не досить успішно, розробляє проекти аграрної реформи. 1853 року переїхав з сім'єю до Житомира, де його було призначено головою Волинського статистичного комітету і доручено було відповідати за стан і описи пам'яток історії і культури краю. Навесні 1853 р. Ю.Крашевського обирають куратором місцевої гімназії. У 1856 р. його вдруге обирають на цю ж посаду. За власні кошти утримує кілька гімназистів, дбає про дітей з бідних сімей. Велику частину своєї душі і таланту він віддавав театру, малюванню, музиці. Крім того, в 1857 році він був головою Волинського товариства доброчинності. Тоді ж його запросили працювати в Комітет у селянських справах. Наприкінці 1858 року він був головою губернського дворянського клубу. Будинок Крашевського став культурним центром волинської інтелігенції.

Демократичні погляди Ю.Крашевського, його активна участь по розробці аграрної реформи викликали спротив польської громади Волині. Це змусило письменника в 1860 р. назавжди залишити край, мешкати у Варшаві, Кракові, інших містах Європи і завершити життєвий шлях у Женеві в 1887 р. Проте 20-річне перебування на Волині залишили глибокий слід у житті як цього краю, так і в долі Ю.Крашевського, завдяки чому він зріднився з Україною, став краєзнавцем, громадським діячем, визнаним письменником, видатним представником „української школи” в польській літературі.

Підрозділ 5.2 "Волинь, Поділля і Київщина в історико-краєзнавчих працях Ю.І.Крашевського" деталізує, узагальнює і розглядає діяльність письменника на ниві регіональних досліджень Правобережної України.

Підґрунтям для написання Ю.Крашевським історико-краєзнавчих праць слугували фамільні архіви, стародруки, мемуарна література, опубліковані збірники документів і власні враження від подорожей по Україні, під час яких він виявив себе допитливим істориком, краєзнавцем, етнографом. Важливим у цьому плані є його двотомник польською мовою „Спомини про Волинь, Полісся та Литву” (Вільно, 1840). У цьому виданні автор скрупульозно описує ландшафти та їх особливості на Волині й Поліссі, міста, містечка і низку українських сіл, подає про них історичні відомості, висвітлює уклад міського і сільського населення, господарського життя, проведення ярмарків, фіксує як етнограф житлобудівництво, одяг, їжу, звичаї, традиції та вірування. Тому працю Ю.Крашевського "Спомини…" без перебільшення можна вважати першою серйозною науковою спробою характеристики життя волинян в усіх аспектах: господарському, соціальному, культурному, психологічному та етнографічному.

Іншим важливим історико-краєзнавчим твором Ю.І.Крашевського є „Вечори волинські” (1857). Вони значно доповнюють новим матеріалом його подорожні "Спомини…" про соціально-економічний стан краю, причини зубожіння його населення, показує моральний занепад панів і шляхти.

1855 року Ю.І.Крашевський написав історичну працю у 4 томах „Спогади Яна Дуклана Охоцького”. Їх можна назвати енциклопедією життя Волині ХVІІІ - початку ХІХ ст. Найбільшу цінність становлять картини побуту в Житомирі, Овручі, Новограді-Волинському (Звягелі), Черняхові, а також спогади про коліївщину. У праці окреслені розділи: „Житомирські сеймики 1792 р.”, „Волинь у 1797 р.”, „Нова Волинська губернія”, „Дальші події в Житомирі”, „Волинські епізоди”. У „Спогадах” міститься чимало цікавих бувальщин, пригод, місцевих історій і легенд.

Саме краєзнавча діяльність на Волині й привела Ю.Крашевського на стезю „української школи” в польській літературі. Загалом названі та інші праці письменника заклали фундамент подальшого розвитку регіональних досліджень на Волині і залишаються серйозною джерельною базою для сучасної історичної науки. Однак праці Ю.Крашевського з історії та народознавства регіонів України мають суттєві недоліки і головним з них виступає схильність автора до „цивілізаторської місії” Речі Посполитої в українських землях.

У підрозділі 5.3 "Україна в „Селянських повістях” прозаїка" аналізуються проблеми історії і культури України та її регіонів у його художніх творах.

З-поміж численних художніх творів Ю.І.Крашевського особливе місце займають „Селянські повісті”, створені в час його проживання на Волині. Якщо в своїх романах Ю.Крашевський звертався до славного минулого Литви та Польщі, чи описував життя сучасного йому дворянського чи інтелігентського середовища, то в „Селянських повістях” - „Уляна”, „Повість про Савку”, „Остап Бондарчук” чи „Історія кілочка в тині” предметом художнього зображення слугує українське село, український кріпак - „холоп” в його безсильній залежності від деградованого, але всевладного панства.

Демократ поглядами Ю.Крашевський за своєю суспільною позицією не був ні революціонером, ні навіть ворогом поміщицького землеволодіння. Практичне вирішення селянського питання він розумів досить утопічно і суперечливо, в рамках дворянського лібералізму - лише як визволення особистості селянина, який мусів залишатися під „благодійною опікою”, тобто у залежності від поміщика.

Використання фактологічного матеріалу у своїх повістях було переходом від романтизму до реалізму, від умовно-поетичного відображення дійсності, до її безпосереднього відтворення в „натуральному, неприкрашеному вигляді.

Таким чином, завдяки повістям "Уляна", "Ярина" уперше в польській літературі головною героїнею стала українська жінка - кріпачка - заміжня жінка, у якої були діти, а героями поряд з дворянином Тадеушем, виступили селяни-кріпаки.

„Хата за селом” - найбільша за обсягом і кількістю дійових осіб повість, здобула загальноєвропейське визнання. Це пояснюється не тільки певною екзотикою самого тла, барвистістю описів, а, передусім, великою пізнавальною вартістю твору, в якому постає широка панорама українського села з багатьма притаманними йому рисами соціального, етнографічного й морально-етичного характеру.

„Історія кілочка в тині” - найпізніша з селянських повістей Ю.Крашевського. Вона написана в 1860 році, незадовго до скасування кріпацтва.

Таким чином, соціальні за своє суттю „Селянські повісті” та інші подібні твори Ю.Крашевського, які публікувалися напередодні реформи 1861 року, не тільки викривали, фіксували устої вкрай загнилої феодально-кріпосницької системи в Україні, передбачили і пророкували її загибель, але самі стали важливим історичним джерелом для з'ясування науковцями, краєзнавцями, широким загалом читачів справжнього дійсного стану українського села в 40-50-ті рр. ХІХ ст. Саме реалістичний підхід автора до зображення подій роблять викладені у творах факти, події достовірним історичним джерелом.

Шостий розділ „Українська школа” в польській літературі доби позитивізму (60-ті - 90-ті роки ХІХ ст.)” складається з трьох підрозділів, в яких послідовно досліджуються причини переходу цієї школи до позитивізму, суспільна і творча діяльність її представників на тлі популяризації історії України та занять історичним краєзнавством.

У підрозділі 6.1 „Особливості розвитку „української школи” після поразки польського повстання 1863-1864 рр.” аналізується становище польської громади в Україні, з'ясовуються засади позитивізму і шляхи переходу літераторів на цю стезю, їх співпраця з польськими науковими історичними школами на тлі україністики.

Повстання 1863 р. у Королівстві Польському та його вогнища на Правобережній Україні, скасування кріпосного права в 1861 р. та аграрна реформа 1864 р. у Польщі поклали початок новому етапу в соціально-економічному, політичному, ідейному та культурному розвитку польського суспільства і його національної меншини в Україні, відповідно і польської літератури. Незважаючи на значні перешкоди, в соціально-економічному житті Польщі і Правобережної України проходять великі зміни: у 60-90-ті роки тут бурхливо розвивається капіталізм, утверджуються буржуазія і робітничий клас, шляхта повністю деградує економічно і морально, проходить перерозподіл власності в місті і на селі.

Все це породжувало виклики як для польської, так і української літератури, яка взяла на себе місію відображати нові тенденції та умови життя в суспільстві, шукати інші більш досконалі форми і методи художнього висвітлення історичного минулого та дійсності. Поширення і утвердження ідеології позитивізму знайшло благодатний грунт у сфері польської літератури, драматургії, мистецтва, історії та інших галузях гуманітарної сфери діяльності суспільства.

„Української школи” літераторів у цих умовах сприйняла позитивізм і налагодила співпрацю з існуючими з 70-х років Варшавською, Краківською, Львівською польськими історичними науковими школами, що поглибило розробку в їх творах проблем історії та культури України.

Наприкінці ХІХ ст. серед поміщиків Київської губернії 87 відсотків, Волинської - 93 і Подільської - 89 складали поляки. Маєтна верства польської національної меншини України, з якої рекрутувалися основні кадри наукової і мистецької інтелігенції, активно впливала на творчість своїх літераторів, істориків і краєзнавців, змушувала їх писати у вузько націоналістичному дусі, скочуватися вправо, в бік консерватизму.

У підрозділі 6.2 "Суспільна і творча діяльність представників „української школи” в 60-ті - 90-ті роки ХІХ ст.", зокрема Л.Соінського, В.Висоцького, Т.Єжа (Мілковського), Ю.Роллє та інших.

Нове покоління літераторів „української школи” потрапило під значний вплив творчості Т.Шевченка, А.Свидницького, С.Руданського, М.Старицького та інших класиків української літератури другої половини ХІХ ст. і загалом українського національно-культурного відродження, а окремі з них взяли в ньому безпосередню участь. Прикладом може служити громадська діяльність і творчість Леонарда Совінського (1831-1887) талановитого польського поета, романіста, шевченкознавця, історика польської літератури, критика і перекладача, який в 1857 р. у Парижі познайомився з представниками „української школи” в еміграції С.Гощинським. Б.Залєським і пристав до неї. Уродженець Поділля Л.Совінський здобув вищу освіту в Київському університеті, став діячем польського конспіративного руху на Правобережжі, за що був репресований владою, учасником українських громад, одним з перших перекладачів польською мовою "Кобзаря" і поеми "Гайдамаки" Т. Шевченка. Його товаришем по спільному навчанню в тому ж університеті був земляк Ю.А. Роллє (д-р Антоній) (1830-1894), який знаходився під впливом В.Антоновича. Ю.Роллє захистив 1860 р. докторську дисертацію з психічних захворювань і назавжди оселився в Кам'янці-Подільському. Тут він був діячем Товариства подільських лікарів, краєзнавчого руху. Спочатку сформувався як відомий дослідник регіональної історії та культури України, а згодом як відомий польський письменник „української школи”.

Л.Совінського, В.Висоцького, Т.Єжа, Ю.Роллє й інших літераторів доби позитивізму об'єднували спільна діяльність в „української школи” та творчість на тлі історії та культури України. Вони виявилися останніми представниками демократичних засад цієї школи і поборниками налагодження українсько-польського порозуміння. На жаль, на зміну їм наприкінці ХІХ ст. прийде покоління літераторів, які сповідатимуть вузько націоналістичні прагнення і відособлення польської меншини від українського народу, що приведе до розпаду „української школи”.

Підрозділ 6.3 „Історія України та історична регіоналістика в творах польських літераторів „української школи” присвячений аналізу краєзнавчих праць і художніх творів Л.Совінського, Т.Єжа, Ю.Роллє й інших з української тематики.

Такими найкращими творами Л.Совінського, написаними у 70-80-х роках за кордоном, стали віршована трагедія "В Україні" (1873) у 5-ти актах з присвятою „Пам'яті жертв”, поема „Петро”, повість у трьох томах „На роздоріжжі”, мемуари „Шкільні спогади” та інші. Їх спільною рисою були любов до України, пошуки польсько-українського єднання, викриття свавілля і деградації поміщиків і шляхти. В основі сюжетів цих творів лежали достовірний показ перебігу подій на Правобережжі у зв'язку з польським повстанням на Правобережжі 1863 р. („В Україні”), показ дійсного стану подільського села напередодні реформи 1861 р. („Петро”) та нищівна критика польського панування в українських землях доби Речі Посполитої („На роздоріжжі”).

В.Висоцький, фотомитець, автор перших фотопортретів Лесі Українки та І.Франка, сатиричних віршів польською мовою „Всі за одного”, „Нові Дзяди”, „Зачарована сльоза”, поеми „Ляшка” та інших творів, всіляко висміював негативні риси шляхти в Україні, героїзував запорозьке козацтво, пропагував польсько-українську дружбу, яка повинна бути "святинею братства і злагоди".

Автор 90 повістей З.Мілковський (Т.Єж) прагне знайти таке саме польсько-українське порозуміння в минулому України, створивши трилогію "Історія пра-пра-пра діда", "Історія пра-пра-пра онука", "Історія Хорунжого", в історичних есе "Наречена Гарамбаші", "Слов'янський герцог", в яких не тільки подавав достовірні факти, але й активно застосовував соціальний метод Ю.Крашевського щодо зображення дійсності становища трудового люду в різні епохи.

Найбільш плідний, помітний і предметний вклад у дослідження, популяризацію історії України та її регіонів Поділля, Волині і Київщини вніс визначний представник „української школи” в польській літературі та історичній науці 60-х - початку 90-х років ХІХ ст. Юзеф Антоній Роллє, який цілком утвердився як письменник та історик-позитивіст. У ранній період творчості (1856-1875) Ю.Роллє сформувався як лікар-науковець, історик, археограф, краєзнавець. З-поміж численних краєзнавчих праць, виданих польською і російською мовою, варто зазначити "Статистичний опис Подільської губернії", "Гігієнічні нариси Подільської губернії", "Кам'янець. Матеріали з історії міста" та інші. У період розквіту творчості (1876-1894) Ю.Роллє вже знаний як учений-історик, видавши польською мовою тритомник "Замки подільські на молдовському прикордонні" (1880) та як відомий прозаїк, автор 9 серій "Історичних оповідань" (1876-1893), які містять понад 80 повістей, нарисів, оповідань і есе про різні події, епізоди життя та постаті в Україні, переважно Поділля, Волині і Київщини впродовж ХVI-XIX ст. На першому етапі творчості він у своїх працях дотримувався офіційних засад польської історіографії на Україну, а на другому - сповідав ідеї „української школи” - визнання визвольної боротьби українського народу і поважне ставлення до нього, критика панівного класу польських магнатів і шляхти. Оскільки в основу своїх історико-краєзнавчих і художніх творів він покладав пріоритет використання першоджерел, то його творча спадщина вважається найбільш достовірною у викладі фактів і подій і є надійним джерелом для історичної науки.

Розділ завершується загальним висновком: аналіз громадської діяльності й творчості представників „української школи” засвідчує, що вони з початку 1860-х років перебували під значним впливом українського національно-культурного відродження й прагнули ознайомити з ним польське суспільство, видаючи для нього переклади "Кобзаря", поему "Гайдамаки" й інші українські твори. В свою чергу, український часопис "Киевская старина" у 1880-90-ті роки став постійно друкувати історичні повісті і оповідання польських авторів „української школи” (найбільше публікувався Юзеф Роллє) і, таким чином, знайомив українське суспільство з їх творами з української тематики. Так відбувалося обопільне ознайомлення літературними досягненнями й проблемами, формувалося українсько-польське порозуміння між обома народами.

Висновки

У "Висновках" введено теоретичні узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у концептуальних підходах розгляду й аналізу викладу історії та культури України в історико-краєзнавчих і художніх творах представників „української школи” в польській літературі 20-х - 90-х рр. ХХ ст. та у визначенні і характеристиці етапів діяльності цієї школи.

Дослідження, зафіксовані в розділах 2.1, 4.1, 6.1 дисертації, дають підстави твердити, що об'єктивними причинами виникнення і становлення „української школи” в польській літературі були: а) ліквідація в 1795 р. державної незалежності Речі Посполитої і перехід Правобережної України до складу Російської імперії. Місцева польська меншина, з якої здебільшого походили польські літератори, змушена була пристосовуватися до нових умов існування й змінювати усталені погляди на українську націю; б) польський національно-визвольний рух, повстання у Королівстві Польському 1830-1831 та 1863-1864 рр., які поширилися в Правобережну Україну, спричинили пошуки з боку демократичних кіл шляхів польсько-українського примирення і злагоди; в) З 20-х років ХІХ ст. польські літератори здійснили своєрідний похід в український народ (хлопоманство), захопилися вивченням його історії, етнології, фольклору; г) поширення в Правобережній Україні польської освіти в першій третині ХІХ ст., культурно-освітня діяльність Кременецького ліцею на Волині, випускники якого створили ядро „української школи”.

Витоки формування „української школи” польських літераторів засвідчують, що її базою у 1820-ті роки була діяльність літературно-мистецьких салонів при дворах польської аристократії та літературних гуртків молоді в польських закладах освіти, особливо Кременецькому ліцеї. Своєрідною платформою об'єднання місцевих польських поетів і прозаїків в „українську школу” стала видана 1825 року А.Мальчевським поема "Марія. Українська повість", в якій уперше введено в польську літературу образ України як особливої країни з її природою, історією, соціальними проблемами. Тому по праву А.Мальчевському належить роль засновника „української школи”, а його послідовниками були Ю.Словацький, С.Гощинський, Ю.Залєський та інші.

„Українська школа” літераторів не була ні товариством, ні організацією, ні установою в точному розумінні цих понять. У ній не було власного статуту, протокольних засідань, вибраних на посади керівників. Тим не менше, вона об'єднувала у 20-ті - 90-ті рр. ХІХ ст. польських поетів і прозаїків на засадах романтизму, реалізму і позитивізму, які присвятили свою творчість Україні, її історії, культурі, становищу українського народу, в першу чергу селян, боротьбі за соціальні права, за свободу. Ця школа спиралася на коло послідовників, які зналися між собою, переймали літературний досвід і підтримували один одного, хоч по різному писали про Україну та її минуле, так би мовити, з польської точки зору, але як уміли і могли популяризували її серед польського суспільства і своєю творчістю сформували стійкий українознавчий напрям у польській літературі.

Аналіз діяльності представників „української школи” дав змогу визначити головні етапи її розвитку і на цій основі побудувати структуру дисертації:

- перший етап - „українська школа” доби романтизму (середина 1820-х - 40-і рр.) співпав з першим періодом українського національного відродження. Польські літератори-романтики у своїх творах героїзували історичні події в Україні, висвітлювали соціальні явища в дещо перебільшеному, а то й фантастичному плані. Саме вони утвердили в польській літературі "українофільство" та "козакофільство". Ідейним натхненником романтизму виступав А.Міцкевич, а яскравими послідовниками "української школи" - А.Мальчевський, С.Гощинський, Ю.Залєський, М.Гославський, М.Грабовський та інші.

- другий - „українська школа” доби реалізму (кінець 1840-х - 60-ті рр.) припав на перший етап другого періоду українського національного відродження. У цей час польські літератори почали переходити на позиції реалізму, критичного опису дійсності. Серцевиною творіння були соціальні повісті і романи, в яких зображувалося повсякденне життя українського народу, в першу чергу селянство зі всіма його бідами і складнощами стосунків з поміщиками. Яскравими представниками цього напряму в „українській школі” виступили письменники Ю.Коженьовський та Ю.Крашевський;

- третій - „українська школа” доби позитивізму (60-ті - 90-ті рр. ХІХ ст.) співпав з другим і початком третього періодів українського національного відродженням. У цей час реалізм у літературі посилився впливом філософії позитивізму, яка орієнтувала вчених і літераторів впроваджувати в праці точні науки, фотографічно висвітлювати події і явища минулого й сьогодення, критично ставитись до політичних режимів і соціально-економічних стадій. Представниками „української школи” цього етапу виступили поети і прозаїки Л.Совінський, З.Мілковський (Т.Єж), Ю.Роллє (Д-р Антоній Ю.), В.Висоцький й інші;

- четвертий (пізній) - час кризи і занепаду „української школи” (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Під впливом революційних подій 1905-1907 років та Першої світової війни в польській меншині та літературі зажевріла надія на відбудову незалежної Польщі і в цьому контексті відродилася ностальгічна ідея відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року. В таких умовах у середовищі польських літераторів знизився інтерес до України та проблем її народу, на перше місце виступило життя польської громади, ідеалізація колишньої Речі Посполитої. Тому „українська школа” змінила своє призначення і втратила світоглядні основи свого існування.

Аналіз ідейних та концептуальних засад творчості літераторів „української школи” показує, що в її діяльності чітко виокремилося радикальне крило, представниками якого були С.Гощинський, Ю.Словацький, котре відверто визнало існування українського народу, його визвольну боротьбу і справедливість вимог селянства; помірковане (А.Мальчевський, Ю.-Б.Залєський, М.Гославський, Ю.Крашевський й ін.), що не мислили Польщі без України, вирішення складних проблем економічного і соціального життя, в першу чергу українського селянства; праве (М.Грабовський, Г.Жевуський, М.Чайковський), яке пропагувало збереження старошляхетських традицій в Україні. Звичайно, цей поділ умовний, бо в різні періоди життя цих поетів і прозаїків їх погляди еволюціонували в той чи інший бік.

Поділ польських літераторів „української школи” на різні ідейні табори кінця 30-50-х років у поглядах на Україну засвідчує протиборство між двома головними її осередками: консервативною Петербурзькою котерією, прибічники якої гуртувалися навколо польського часопису "Тижневик Петербурзький", та демократично налаштованими польськими поетами і прозаїками, друкованим органом котрих став альманах "Гвязда" ("Зоря"), що видавався у Києві. Обидва осередки у своїх публікаціях гостро звинувачували один одного в неправильному зображені України. Зокрема, М.Грабовський і Г.Жевуський (Петербурзька котерія) домагалися, щоб польські літератори осуджували "бунти" селян, розглядали український народ як відгалуження польського. Київський осередок (З.Фіш, Я.Юркевич, А.Марцинківський та в еміграції С.Гощинський, Ю.Словацький), навпаки, критикував старошляхетство і обвинувачував його в загибелі Речі Посполитої, визнавав український народ як самостійну націю і підтримував його визвольну боротьбу, закликав вивчати його самобутню і самодостатню культуру, сприяв українському національно-культурному відродженню.

До найвизначніших творів представників „української школи” 20-40-х років ХІХ ст. з української історичної тематики слід віднести поеми "Марія. Українська повість" А.Мальчевського, збірку поезій "Дух степу", "Taрaсoвa мoгилa" Ю.-Б.Залєського, поеми "Срібний сон Саломеї" та "Беньовський" Ю.Словацького, "Канівський замок" С.Гощинського, поеми "Поділля", "Дума про Нечая" М.Гославського, поему "Українки" Т.Падури, книгу "Український народ" А.Марцинківського. Спираючись на історичні джерела та народні перекази і фольклор, ці автори на фоні загального образу України досить глибоко у своїх творах розробляли дві головні проблеми для українського і польського суспільства - повстання гайдамаків та козацтво в Україні. При цьому в "Срібному сні Соломеї" Ю. Словацький та "Канівському замку" С.Гощинський уперше у польській літературі стали на бік українських селян, підкреслили справедливість їх боротьби за соціальні права і свободу, засудили їх катів й наблизились до оцінок, викладених у поемі "Гайдамаки" Т. Шевченка. Натомість тема козацтва, присутня в творах літераторів „української школи”, особливо в "Козацьких повістях" М.Чайковського, розглядалася авторами зідеалізовано. М.Чайковський культивував у своїх творах вифантазуване, віддане Речі Посполитій, покірне козацтво, яке хтось колись посварив з польською владою і яке, на його утопічну думку, варто було б відродити в ХІХ ст.

Вперше серед вітчизняних досліджень у дисертації обґрунтовується і доводиться факт належності польського письменника-класика Ю.І. Крашевського до „української школи”. За 20 років життя і творчої праці на Волині прозаїк досконало пізнав, глибоко полюбив і поріднився з цим краєм, став одним з фундаторів краєзнавчого руху й регіонального історичного та етнологічного вивчення Правобережної України, відомим громадським, культурним і освітнім діячем. Саме на Волині він створив цикл художніх "Селянських повістей", до складу їх ввійшли повісті "Хата за селом", "Остап Бондарчук", "Повість про Савку", "Уляна", "Ярина", "Ярмола" та інші, які стали надбанням „української школи” та світової літератури загалом. Ці соціальні твори Ю.Крашевського, які публікувалися напередодні реформи 1861 року в Російській імперії, за своєю суттю не тільки правдивіше та історичніше фіксували і викривали устої вкрай загнилої феодально-кріпосницької системи в Україні, пророкували її загибель, але й самі стали важливим історичним джерелом для з'ясування науковцями, краєзнавцями, читачами справжнього дійсного стану українського села в середині ХІХ ст.

Об'єктивне трактування Ю.Крашевським у своїх творах України та її земель, життя українського селянства зміцнювали позиції демократичних кіл тогочасного польського суспільства, створювали можливості для українсько-польського діалогу в стосунках між цими народами, зрештою, за висловом сучасного французького історика Даніеля Бовуа, "Крашевський врятував честь польських письменників у ставленні до України", у тому числі „української школи” в польській літературі.

Аналіз творчості представників „української школи” доби позитивізму засвідчив, що створена ними література з української тематики була найбільшою за попередній час у кількісному і якісному виражені. Ю.Роллє належить тритомник "Замки подільські на молдовському прикордонні", 9 серій "Історичних оповідань" (1876-1893) й інших творів з історії України та її регіонів - Поділля, Волині і Київщини й історичних постатей, що хронологічно висвітлюють події від ХV і до середини ХІХ ст.; З.Мілковському (Т.Єжу) - трилогія на народну тематику "Історія про пра-пра-пра-діда", а також історичні повісті "Василь Голуб", "Веретено", "Григір Сердечний", "Стародубівська справа"; Л. Совінському - віршована трагедія "В Україні", повість у трьох томах "На роздоріжжі"; В.Висоцькому - поеми "Оксана", "Ляшка" та інші. Для більшості названих творів притаманно дотримання історизму та демократичних засад, широке використання історичних джерел, в першу чергу архівних, етнологічних і фольклорних (особливо в повістях і оповіданнях Ю.Роллє), поважне ставлення до українського народу, його визвольної боротьби, виклад складних соціальних проблем українського села.

Важливою рисою польських літераторів „української школи” 60 - 90-х рр. було те, що вони перебували під впливом українського національно-культурного відродження та його знаних діячів Т.Шевченка, В.Антоновича, П.Куліша, почасти були його учасниками (Л.Совінський, В.Висоцький) й прагнули ознайомити з ним польське суспільство, видавали (Л.Совінський, А.Гожалчинський та ін.) у перекладі польською мовою "Кобзаря", поему "Гайдамаки", твори інших українських письменників.

Специфіка історичних романів, повістей, оповідань і поезій представників „української школи” полягала в тому, що їх автори почасти суб'єктивно, з домислами і фантазуванням викладали події, явища, факти. І все ж, описуване ними минуле й сучасне, постаті, сюжети, в які вкраплені історичні джерела та дійсні факти, несуть у собі емоційність, психологічні навантаження, історичну канву, ілюстративність та інші художні чинники, які на відміну від "сухих" праць науковців, більш доступні для сприйняття читацьким загалом. Завдяки цьому польське суспільство дохідливіше, популярніше пізнавало і сприймало Україну, вчилося відмовлятися від усталених раніше стереотипів щодо неї. Водночас ученим-історикам, краєзнавцям, пересічному читачеві така література допомагала (і нині допомагає) образніше зрозуміти зображувані в ній історичну епоху, баталії, життя, побут, традиції, духовність населення, вчинки простих людей, соціальні, господарські й політичні складнощі. Тому праці літераторів стали важливою джерельною та ілюстративною базою для історичної науки.

Історичне значення „української школи” в польській літературі ХІХ ст. полягає в тому, що, незважаючи на розбіжності в поглядах її авторів на минуле і дійсність України, саме її представники вперше побачили і відкрили для європейської цивілізації, у першу чергу польському суспільству, світ України з її історією, культурою, самобутністю та ментальністю, обґрунтували і запропонували визнати український народ самодостатньою нацією, його право на свободу і державність. У такому плані ця школа ще у ХІХ ст. торувала шлях до порозуміння, добросусідства, економічного, політичного і культурного співробітництва між Україною і Польщею. Ці ідеї найповніше втілюються і реалізуються в наші дні.

Доцільно визнати, що витоки „української школи” в польській літературі ХІХ ст. були українські. Переважно українське походження, життя на українсько-польському пограниччі її представників, українська історія, етнографія, фольклор, природа, які лягли в основу їх творчості, зробили цю школу надбанням не тільки польської культури, а й культури України.

З метою поширення знань про діяльність „української школи” польських літераторів ХІХ ст. у нинішньому суспільстві доцільно здійснити переклади і видання вибраних творів її представників для потреб загальної і вищої школи, підготувати відповідний хрестоматійний матеріал, ввести їх до навчальних планів історичних та культурологічних дисциплін. Варто в місцях проживання в Україні авторів увічнювати їх пам'ять, створювати меморіальні музеї, пам'ятники, відкривати меморіальні дошки, називати вулиці їх іменами тощо. Така державна етнонаціональна політика глибше сприятиме подальшому зміцненню дружби і добросусідства між обома народами, позитивно позначиться на житті польської меншини в Україні.

Основні положення дисертації викладені в публікаціях

Монографії

1. Баженова С.Е. Юліуш Словацький і Україна / С.Е. Баженова; Ін-т іст. України НАНУ та ін. - Кам'янець-Подільський: К.-Под. держ. ун-т., інф.-вид. відділ, 2004. - 104 с.

2. Баженова С.Е. На шляху реалізму. Історія України в творчості представників „української школи” в польській літературі 40 - 90-х років ХІХ століття / С.Е. Баженова; Ін-т іст. України НАНУ та ін. - Кам'янець-Подільський: Кам'янець-Под. держ. ун-т, інформ. вид. від., 2006. - 260 с.

3. Баженова С.Е. Від романтизму до реалізму. „Українська школа” в польській літературі 20-90-х років ХІХ ст.: етапи діяльності, історія України в творчості її представників. Монографія /Стефанія Баженова; Ін-т іст. України НАНУ, Кам'янець-Под. нац. ун-т ім. І. Огієнка та ін. - Кам'янець-Подільський: ФОП Сисин О.В., 2009. - 400 с.

Статті в наукових фахових виданнях

4. Баженова С.Е. Історіографія культури України в контексті вивчення культури національних меншин /С.Е. Баженова //Наукові записки Кам'янець-Подільського державного педагогічного ун-ту: Історичні науки /Українська історіографія на рубежі століть: Матеріали Міжнарод. наук. конф., 25-26 жовтня 2001 р. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2001. - Т. 7(9). - С. 783-786.

5. Баженова С.Е. Дослідник історії Правобережної України Казімеж Пуласький /С.Е. Баженова, Л.В. Баженов // Наукові записки Кам'янець-Подільського державного педагогічного ун-ту: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2001. - Т. 6 (8). - С. 176-183.

6. Баженова С.Е. Представник „української школи” в польській літературі 20-40-х років ХІХ ст. - Северин Гощинський / С.Е. Баженова // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка: Серія: Історія /заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. - Тернопіль, 2002. - Вип. 2. - С. 103-105.

7. Баженова С.Е. Реалістичне бачення етнічних і суспільних проблем у творах українсько-польських романтиків / С.Е. Баженова //Наукові праці Кам'янець-Поділ. держ. пед. ун-ту: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2002. Т. 8(10). - С. 42-46.

8. Баженова С.Е. Революційні мотиви у творчості представників „української школи” в польській літературі 20-40-х рр. ХІХ ст. / Л.В. Баженов, С.Е. Баженова // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2002. - Т. 2. - С. 16-21.

9. Баженова С.Е. До генези „української школи” в польській літературі доби романтизму (20-40 рр. ХІХ ст.) / С. Е. Баженова // Наукові праці Кам'янець-Поділ. держ. пед. ун-ту: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2003. - С. 127-133.

10. Баженова С.Е. Антоній Мальчевський - основоположник „української школи” в польській літературі /С.Е. Баженова // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Серія: Історія /заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. - Тернопіль, 2003. - Вип. 1. - С. 186-189.

11. Баженова С.Е. Йосип Роллє - представник „української школи” в польській літературі 60 - початку 90-х рр. ХІХ ст. / С.Е. Баженова // Наукові записки Тернопільського держ. пед. ун-ту ім. В. Гнатюка. Серія: Історія /заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. - Тернопіль, 2003. - Вип. 2. - С. 196-203.

12. Баженова С.Е. Маурицій Гославський - представник „української школи” в польській літературі / C.Е. Баженова // Питання історії України: зб. наук. статей /Кафедра історії України Чернівец. нац. ун-ту імені Юрія Федьковича - Чернівці: Зелена Буковина, 2003. - Т. 6. - С. 309-310.

13. Баженова С.Е. Кременецький ліцей - осередок романтичного регіоналізму / С.Е. Баженова //Освіта, наука, культура на Поділлі: Збірник наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2003. - Т. 3. - С. 123-127.

14. Баженова С.Е. Співець Поділля Маурицій Гославський / С.Е. Баженова // Освіта, наука, культура на Поділлі: Зб. наук. праць /за ред. О.М. Завальнюка. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2004. - Т. 4. - С. 147-150.

15. Баженова С.Е. Ю.І. Крашевський як представник „української школи” в польській літературі 40-60-х рр. ХІХ ст. / С.Е. Баженова //Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. М. Коцюбинського. Серія: Історія: Зб. наук. праць /за заг. ред. Петра Григорчука. - Вінниця: ДП "ДКФ", 2004. - Вип. 7. - С. 169-173.

16. Баженова С.Е. Розвиток капіталістичних відносин на Волині і Поділлі в першій половині ХІХ ст. у творчості Ю. Коженьовського / С.Е. Баженова // Наукові праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2004. - Т. 13. - С. 525-531.

17. Баженова С.Е. Події Коліївщини в творчості представників „української школи” в польській літературі доби романтизму / С.Е.Баженова //Наукові праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2004. - Т. 12. - С.450-457.

18. Баженова С.Е. „Українська школа” в польській літературі на шляху від романтизму до реалізму / С.Е. Баженова //Наукові праці Кам'янець-Поділ. держ. ун-ту: Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2005. - Т. 15: На пошану професора Л.В. Баженова. - С. 282-292.

19. Баженова С. Історія України в "Селянських повістях" Ю.І. Крашевського / С. Баженова // Питання історії України: Зб. наук. статей /Відп ред. В. Ботушанський. - Чернівці: Зелена Буковина, 2005. - Т.8. - С. 69-75.

20. Баженова С.Е. М. Грабовський - представник "української школи" в польській літературі 40-60-х рр. ХІХ ст. / С.Е. Баженова //Освіта, наука, культура на Поділлі: Зб. наук. праць /за ред. О.М. Завальнюка. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2006. - Т. 6. - С. 134-139.

21. Баженова С.Е. Світоглядні основи романтизму в польській літературі 20-40-х рр. ХІХ ст. / С.Е. Баженова // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2006. - Т.7. - С. 91-97.

22. Баженова С.Е. Україна в історико-краєзнавчих творах Ю.І. Крашевського / С.Е. Баженова // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. праць /відп. ред. Олександр Завальнюк. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2006. - Т. 8. - С. 269-285.

23. Баженова С.Е. "Українська школа" в польській літературі доби романтизму (20-40-і рр. ХІХ ст.): Становлення. Витоки. Міфи / С.Е. Баженова // Питання історії України: зб. наук. статей. - Чернівці: Зелена Буковина, 2007. - Т. 10. - С. 36-38

24. Баженова С.Е. Події Коліївщини у баченні Ю. Словацького на підставі поетичної драми "Срібний сон Саломеї" / С.Е. Баженова // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2007. - Т. 10. - С.115-120.

25. Баженова С.Е. Україна в творчості М. Чайковського /С.Е. Баженова // Освіта, наука і культура на Поділлі: Зб. наук. праць. - Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2009. - Т. 13. - С.189-198.

Аннотация

Баженова С.Э. Проблемы истории и культуры Украины в историко-краеведческих и художественных произведениях „украинской школы” в польской литературе 1820 - 1890-х годов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора историчеких наук по специальносты 07.00.01 - история Украины. - Каменец-Подольский национальный університет шимени Ивана Огиенко, Каменец-Подольский, 2009.

Диссертационное исследование посвящено комплексному научному анализу становления и развития „украинской школы” в польской литературе 20-х - 90-х гг. ХІХ в., состояния изложения истории и культуры Украины в историко-краеведческих и художественных произведениях ее представителей. Установлено, что причинами возникновения этой школы на Правобережной Украине стали потеря государственности Речи Посполитой в результате ее разделов в конце ХVIII в. и переход края в состав Российской империи, превращение местного польского населения в национальную меншину и ее глубокий социально-экономический и политический кризис в ХІХ в. Это заставило ее изменить свое отношение к украинскому народу в пользу поисков путей сотрудничества. Выразителями нового веяния стали польские литераторы, преимущественно уроженцы Правобережной Украины. Именно они составили „украинскую школу” поэтов и прозаиков, которые поставили своей целью обратить внимание польского общества в своих сочинениях на историю Украины, остроту в ней социальных противоречий в результате польского гнета, стали оправдывать освободительную борьбу украинского народа, признавать существование украинской нации.

Доведено, что в своей еволюции „украинская школа” прошла три этапы: период романтизма в литературе (середина 1820 - 40-е гг.), реализма (конец 40-х - нач. 60-х гг.) и позитивизма (60 - 90-е гг.), которые в основном совпадали с этапами украинского национально-культурного возрождения в ХІХ в.

Исследовано краеведческую деяльность, источники написания произведений, исторические взгляды на Украину и ее народ литераторов „украинской школы”. В частности, проанализированы произведения на украинскую тематику поэтов-романтиков „Мария. Украинская повесть” основателя этой школы А.Мальчевского, сборник поезий "Дух степи" Ю. Залесского, поэмы „Серебрянный сон Саломеи” и „Беневский” Ю. Словацкого, поэму „Каневский замок” С. Гощинского, поэмы „Подолия”, „Дума о Нечае” С. Гославского, „Казацкие повести” М.Чайковского мастеров социальных романов и повестей 40-60-х гг. Ю. Коженьовского, Ю. Крашевского, а в 60-90-е гг. Л. Совинского, Ю. Ролле, Т. Ежа (З. Милковского) и других.

Рассмотрено значение призведений деятелей "украинской школы" как важного источника по истории Украины и ее регионов для современной исторической науки и культурологии обох стран, а также их вклад в общественно-политическую жизнь Украины, их роль в налаживание украинско-польских культурных отношений.

Ключевые слова: „украинская школа” в польской литературе, романтизм, реализм, позитивизм в литературе, история Украины, культура Украины, краеведение, произведения, Правобережная Украина, польская меншина, шляхта.

Анотація

Баженова С.Е. Проблеми історії та культури України в історико-краєзнавчих і художніх творах представників "української школи" в польській літературі 1820 - 1890-х років. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Кам'янець-Подільський, 2009.

Науковому аналізу піддано становлення і розвиток „української школи” в польській літературі 20-х - 90-х рр. ХІХ ст., стан викладу історії та культури в історико-краєзнавчих і художніх творах її представників. Встановлено, що ця школа в своїй еволюції пройшла три етапи: період романтизму в літературі (середина 1820- 40-і рр.), реалізму (кінець 40-х - поч. 60-х рр.) і позитивізму (60 - 90-і рр.), які співпадали з етапами українського національно-культурного відродження у ХІХ ст. Висвітлено краєзнавчу діяльність, джерела творчості, історичні погляди на Україну та її народ поетів-романтиків, прозаїків та майстрів соціальних романів і повістей. Розглянуто їх внесок в суспільно-політичне життя України та роль у налагодженні українсько-польських культурних відносин.

Ключові слова: „українська школа” в польській літературі, романтизм, реалізм, позитивізм у літературі, історія України, культура України, краєзнавство, твори, Правобережна Україна, польська меншина, шляхта.

Summary

Bazhenova S.E. Problems of history and culture of Ukraine in istoriko-kraeznavchikh and artistic works of representatives of "Ukrainian school" in Polish literature 1820 - 1890th. it is Manuscript

Dissertation on the receipt of scientific degree of doctor of historical sciences after speciality 07.00.01 is history of Ukraine. it is a national university of Kam'yanec'-podil'skiy of the name Ivan Ogienka, Kam'yanec'-podil'skiy, 2009.

Becoming and development of „Ukrainian school” was subject a scientific analysis in Polish literature 90th 20th - ХІХ item, consisting of exposition of history and culture of istoriko-kraeznavchikh and artistic works of its representatives. It is set that this school which was based in Right-bank Ukraine and Polish emigration and filled up literati from the environment of the local Polish minority, in the evolution passed three stages: a period of romanticism is in literature (middle of 1820- 40th), to realism (end of 40th - poch. 60th) and positivism (60 - 90th), which coincided with the stages of the Ukrainian nacional'no-kul'turnogo revival in a ХІХ item Regional activity, sources of creation, historical looks, is reflected on Ukraine and its people of poets-romanticisms of A.Mal'chevskogo, Yu. Slovakia, S. Goschinskogo, S. Goslavskogo, prose writers of M.Chaykovskogo, masters of social novels and stories 40-60th Yu. Kozhenevskogo, Yu. Krashevskogo and in 60-90th L. Sovinskogo, Yu. Rolle, T. Ezha (From. Milkovskogo) et al, their payment is considered in social and political life of Ukraine, role in adjusting of ukrainsko-pol'skikh cultural relations.

Keywords: "Ukrainian school" is in Polish literature, romanticism, realism, positivism in literature, history of Ukraine, culture of Ukraine, study of a particular region, works, Right-bank Ukraine, Polish minority, gentry.

Размещено на Allbest.ru