Селянство Донбасу в українській національно-демократичній революції 1917-1920 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

УДК 94-058.244(477.6) ”1917-1920”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Селянство Донбасу в українській національно-демократичній революції 1917-1920 років

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Даценко Артем Станіславович

Донецьк 2010

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Інтерес до подій у сільській місцевості Донбасу зумовлений тим, що Донбас у 1917-1920 рр. був надзвичайно важливим для стратегічних планів військово-політичних сил, які намагалися включити його до сфери свого впливу. Селянство на той час складало більшість населення Донбасу й завдяки своїй чисельності, своїм настроям, симпатіям чи антипатіям істотно впливало на військову ситуацію і становище в тилу. В результаті військово-політичні сили були змушені враховувати інтереси цієї верстви суспільства.

Подіям у сільському господарстві Донбасу, соціально-політичній ситуації в сільській місцевості цього регіону, селянству як важливому прошарку населення краю за весь період дослідження історії Донбасу від початку 1920-х рр. до наших днів не було приділено належної уваги з боку дослідників.

Автор робить спробу об'єктивно висвітлити й проаналізувати ситуацію в сільській місцевості Донбасу в 1917-1920 рр., розглянути її цілісно, з'ясувати роль селянства регіону в контексті військової, політичної, соціальної ситуації в країні в цілому, не відокремлюючи їх одну від одної, чого раніше не приділялося належної уваги з боку дослідників.

Крім цього, актуальність дослідження полягає і в необхідності врахування досвіду минулого у нинішньому реформуванні сільського господарства України.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах держбюджетної теми кафедри історії України історичного факультету ДонНУ («Історія Донбасу в контексті загальноукраїнської історії: Нові підходи та оцінки», № державної реєстрації 0108 U 006412).

Об'єктом дослідження є селянство Донбасу в період Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.

Предметом дослідження виступають конкретно-історичні прояви об'єктивно-історичних закономірностей, причини активної участі селянства Донбасу в перетвореннях у сільській місцевості цього регіону, характер опору селянства аграрній політиці різних військово-політичних сил, які боролися між собою на терені Донбасу, форми і масштаб цього опору, участь селянства в Українській національно-демократичній революції, наслідки революції для селянства Донбасу.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період від 4 березня 1917 р., тобто від створення в Києві Центральної Ради до грудня 1920 р., коли Українська національно-демократична революція зазнала поразки і коли одночасно розгромом Російської армії генерала Врангеля закінчилася громадянська війна. Хронологічні межі дисертації є достатніми для аналізу та інтерпретації провідних тенденцій у становищі селянства Донбасу протягом революційних подій та у ставленні цієї верстви до аграрної політики різних військово-політичних сил, які боролися за владу у 1917-1920 рр. на терені Донбасу.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Донбасу, під якою ми розуміємо територію нинішніх Донецької та Луганської областей в їхніх сучасних кордонах. У досліджуваний період до українського Донбасу належали території східної частини Катеринославської губернії, а саме: Слов'яносербський, Бахмутський та Маріупольський повіти - і східної частини Харківської губернії, а саме: Старобільський і частина Ізюмського та Куп'янського повітів, а також частина території Всевеликого війська Донського, яка розташовувалася на сході від Кальміусу, а саме: частина території Таганрозької, Донецької та Черкаської округ.

Мета дослідження - виявити вплив Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. на селянство Донбасу, роль селянства Донбасу в цій революції, з'ясувати ставлення його до різних військово-політичних сил, які боролися між собою на терені Донбасу, і причини такого ставлення, а також виробити звільнені від ідеологічної заанґажованості уявлення про події 1917-1920 рр. у сільській місцевості Донбасу.

Для реалізації цієї мети були поставлені такі наукові завдання:

- розглянути основні напрями і сучасний стан розробки проблем історії селянства Донбасу в 1917-1920 рр.;

- висвітлити ситуацію в сільській місцевості Донбасу та еволюцію настроїв селянства в цьому регіоні в період весни-осені 1917 р.;

- показати еволюцію аграрної політики Центральної Ради в Донбасі: успіхи, помилки, а також наслідки цієї політики;

- розкрити сутність та основні тенденції аграрної політики гетьмана П.Скоропадського і німецько-австрійських окупантів у Донбасі в 1918 р.;

- здійснити аналіз ставлення селянства до аграрної політики уряду гетьмана П.Скоропадського і німецько-австрійських окупантів у Донбасі в 1918 р.;

- виявити специфіку селянського руху в Донбасі, відстежити його еволюцію протягом 1919 р., з'ясувати його відмінності від цього руху в інших регіонах як України, так і території колишньої Російської імперії в цілому;

- дослідити умови, в яких опинилося селянство Донбасу після остаточного встановлення радянської влади;

- визначити наслідки боротьби селян за свої права в період 1917-1920 рр. селянство донбас демократичний революція

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ній зроблена одна з перших спроб на підставі значного кола різноманітних джерел, насамперед архівних матеріалів і опублікованих документів, здійснити системний аналіз соціально-політичної ситуації в сільській місцевості Донбасу в 1917-1920 рр.

Вона зумовлюється наступними науковими результатами дослідження:

- на основі різнобічних джерел, в тому числі й тих, які раніше не були введені в науковий обіг, відтворено еволюцію аграрної політики Тимчасового Уряду, Центральної Ради, Української Держави гетьмана П.Скоропадського, Директорії УНР, уряду генерала А.І.Денікіна, більшовицьких урядів ДКР і УСРР та особливості її реалізації на території Донбасу;

- висвітлено загальні тенденції та регіональні особливості розвитку селянського руху за права цієї соціальної верстви на терені цього регіону у визначений період, чого раніше не було зроблено жодним з дослідників;

- зроблено одну з перших в українській історіографії спроб комплексного аналізу форм опору селянства Донбасу антинародній політиці органів влади та наслідків цього спротиву;

- відображено протиріччя між різними верствами селянства на території донецького регіону;

- на підставі сучасної методології, широкої джерельної бази спростовано низку ідеологічних стереотипів та міфів щодо селянства Донбасу в роки Української революції 1917-1920 рр., які побутували в історіографії;

- за результатами цього дослідження автором створено 8 картосхем, на яких відображена ситуація в сільській місцевості Донбасу в 1917-1920 рр.

Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що в науковий обіг було введено значну кількість невідомих та маловідомих джерел та фактів, які раніше не аналізувалися істориками.

Висновки, узагальнення, фактичний матеріал дослідження можуть бути використані для підготовки спеціального курсу з історії рідного краю, у працях з історії селянства України, у підручниках з історії України, а також для подальшої наукової роботи з дослідження цієї історичної проблеми.

Вивчення селянства Донбасу в роки Української національно-демократичної революції свідчить, що чимало проблем ще не стало об'єктом наукових досліджень, як-от: наслідки Першої світової війни для селянства Донбасу, участь робітничого класу та інтелігенції в українському національному русі на території Донбасу в період Української революції, вплив періодичних видань на формування світогляду селян Донбасу в 1917-1920 рр.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці актуальної і недостатньо розробленої наукової проблеми й самостійному її вирішенні, виявленні та систематизації значного кола джерел, у застосуванні оптимального комплексу новітніх методів історичного дослідження, що дозволило створити системну реконструкцію соціально-політичної ситуації в сільській місцевості Донбасу в 1917-1920 рр.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Результати досліджень, основні положення та висновки роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Донецького національного університету. Фактичний матеріал, зібраний у процесі підготовки роботи був представлений у виступах на науковій конференції Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр. (Донецьк, 2005), на ІІІ Всеукраїнській науковій конференції «Регіональна політика України: історія, сучасні концептуальні основи, перспективи» (Донецьк, 2006) і на науковій конференції викладачів Донецького інституту автомобільного транспорту (ДІАТ) за підсумками науково-дослідної роботи у 2007 р. (Донецьк, 2008). Матеріали й результати дисертаційної роботи були використані автором в науково-методичній роботі з курсу історії України в ДІАТ і в підготовці спецкурсу ”Сільська місцевість Донбасу в 1917-1920 рр.” для студентів Донецького інституту психології і підприємництва (ДІПіП).

Публікації. Основні положення дисертації автор виклав у одинадцяти публікаціях, з яких шість - у наукових виданнях, затверджених переліком ВАК України.

Структура дисертації складається зі списку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, 9 підрозділів, висновків, переліку посилань, списку використаних джерел та літератури, додатків. Матеріал дисертації викладено в хронологічній формі. Обсяг дисертаційного дослідження становить 266 сторінок, з яких 183 - основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, його мету та завдання, хронологічні і географічні межі, висвітлено наукову новизну й практичне значення отриманих результатів та їх апробацію.

У першому розділі «Історіографія. Джерельна база. Методологічні основи дослідження» містяться три підрозділи, в яких висвітлюються відповідні аспекти дисертації.

В історіографічній частині дисертації відображено ступінь і глибину здобутків науковців у розкритті проблеми, стан і рівень її висвітлення в літературі з 1920-х рр. до наших днів. Наявну літературу автор умовно поділив на три великі групи, кожна з яких має декілька підгруп. Першу групу складають праці, присвячені подіям 1917-1920 рр. в Україні в цілому. В ній варто виокремити загальні праці, в яких події в сільській місцевості України і зокрема Донбасу в 1917-1920 рр. не є об'єктом спеціального дослідження, тому їм приділено лише епізодичну увагу. Серед них такі фундаментальні праці краєзнавчого характеру, як «Історія міст і сіл УРСР. Ворошиловградська область» История городов и сёл УССР: в 26 т. / [гл. редкол. Тронько П.Т.]. - К.: Ин-т истории АН УССР, 1976. - Ворошиловградская область. - 1976. - 811 с. та «Історія міст і сіл УРСР. Донецька область» История городов и сёл УССР: в 26 т. / [гл. редкол. Тронько П.Т.]. - К.: Ин-т истории АН УССР, 1976. - Донецкая область. - 1976. - 727 с.. Незважаючи на свій краєзнавчій характер, у цих колективних працях на прикладі конкретних населених пунктів Донбасу частково висвітлені окремі аспекти дій тих сил, які боролися за вплив на цей регіон, та їхня аграрна політика, а також реакція селянства на цю політику.

Оскільки історію селянства Донбасу в 1917-1920 рр. неможливо досліджувати без зв'язку з економічною історією України, то зазначимо фундаментальну колективну працю ”Історія народного господарства Української РСР”, у другому томі якої висвітлені загальні тенденції радянського реформування сільського господарства України Історія народного господарства Української РСР: у 3 т., 4 кн./ [гол. ред. Лукінов І.І.]. К.: Наукова думка, 1984. - Т.2. - 1984. - 440 с..

Створенню більшовиками Рад як органів влади на території України, їхній діяльності в умовах революційних змін і військових дій в 1917-1920 рр. присвячена монографія П.М.Тригуба Тригуб П.Н. На защите завоеваний Великого Октября / Тригуб П.Н. - К. - Одесса: Вища школа, 1987. - 149 с.. Ця ґрунтовна праця географічно охоплює всю територію України і містить ретельно підготовлений статистичний матеріал про чисельність Рад депутатів по регіонах України в різні періоди, в тому числі і в Донбасі, який розглядається як окремий регіон. Автор не намагався досліджувати ситуацію саме на селі в донецькому регіоні, бо це не було його метою і тому діяльність Рад в Донбасі подається в цілому, без виокремлення цих органів влади саме в сільській місцевості.

Серед праць, присвячених Україні в цілому автор виокремлює дослідження соціально-політичних та економічних процесів в сільській місцевості в 1917-1920 рр. Серед них необхідно зазначити фундаментальні праці Р.Д.Ляха Лях Р.Д. Вирішення аграрного питання на Україні (1917-1923 рр). Навчальний посібник для студентів історичного факультету / Лях Р.Д. - Донецьк: ДонНУ, 1968. - 55 с.; Його ж. Розв'язування аграрного питання на Україні (1917-1923рр) / Лях Р.Д. - Київ - Донецьк: Вища школа, 1975. - 117 с. та І.К.Рибалки Рибалка І.К. Аграрні перетворення на Україні в період громадянської війни (1919 р.) / Рибалка І.К. - Харків: ХДУ,1966. - 192 с.. У цих монографіях проаналізовано більшовицькі реформи в сільському господарстві та ситуацію на селі до революційних подій, розкрито причини революційних подій і роль селянства в них, а також реакцію селянства на дії радянської влади і стосунки серед селян.

Ще однією фундаментальною працею є «Історія селянства Української РСР» Історія селянства Української РСР: у 3 т., 4 кн. / [гол. ред. Рубач М.А.]. - К.: Наукова думка, 1967. - Т.2. - 1984. - 536 с., другий том якої своїми хронологічними межами охоплює період 1917-1920 рр. і містить багато фактичного матеріалу. Однак аграрна політика небільшовицьких урядів і опір селянства радянській владі недостатньо і не зовсім об'єктивно розкриті.

Психологічні та правові аспекти відносин селянства і влади спробувала розкрити луганська дослідниця О.М.Атоян. У центрі уваги дослідниці була мотивація дій селянства у раніше зазначений період Атоян О.Н. В конфликте с государством. Крестьянское правосознание в Украине 1917-1919 гг. / Атоян О.Н. - Луганск: ЛАВД, 2003. - 511 с..

У 2006-2007 рр. вийшли статті С.В.Корновенка, присвячені аграрній політиці білогвардійських урядів А.І.Денікіна та П.М.Врангеля в Україні, а саме підготовці білогвардійцями аграрної реформи та врегулюванню орендних відносин в українському селі Корновенко С.В. Розробка білогвардійськими урядами А.Денікіна та П.Врангеля проектів земельної реформи (1919-1920 рр.) / С.В.Корновенко // Український історичний журнал. - 2006. - №1. - С.101-111; Його ж. Заходи білогвардійського уряду А.Денікіна з урегулювання орендних відносин в українському селі / С.В.Корновенко // Український історичний журнал. - 2007. - №1. - С.117-125 та ін., в яких дослідник висвітлив особливості білогвардійського аграрного законодавства та дав їм оцінку. Основна увага автора приділена Центральній Україні, але в цих працях є деякі дані про ситуацію в Катеринославській та Харківській губерніях. У 2008 р. було надруковано статтю цього ж автора, присвячену аграрній політиці гетьмана П.Скоропадського, де на основі загальноукраїнського матеріалу проаналізовано спроби гетьманського уряду провести аграрну реформу в Україні порівняно з реформуванням аграрного сектору Директорією УНР, більшовиками та урядами країн Центральної та Східної Європи Корновенко С.В. Аграрне законодавство П.Скоропадського у контексті вітчизняного та європейського досвіду вирішення земельного питання (1918-1921рр.) / С.В.Корновенко // Український історичний журнал. - 2008. - №4. - С.72-81..

Другу групу складають роботи, присвячені подіям 1917-1920 рр. на території Донбасу в цілому, автори яких не ставили за мету дослідити події саме в сільській місцевості регіону. Серед них варто виділити праці В.Я.Ревегука Ревегук В.Я. Участь Донецько-Криворізької республіки в організації опору німецько-австрійським окупантам на початку 1918 року / В.Я.Ревегук // Питання історії СРСР. - 1974. - С.3-10. і В.Ф.Солдатенка Солдатенко В.Ф. Донецко-Криворожская республика: взгляд из сегодняшнего дня / В.Ф.Солдатенко // Донбасс и Приазовье. - 1993. - С.16-23., присвячені Донецько-Криворізькій республіці.

Третю, найчисельнішу, групу складають дослідження подій у сільській місцевості Донбасу в 1917-1920 рр. Умовно цю групу можна розділити на три підгрупи, першу з яких складають праці, присвячені аграрній політиці різних військово-політичних сил на терені Донбасу в період Української національно-демократичної революції. Передусім серед праць цієї підгрупи варто зазначити праці відомого історика Р.Д.Ляха Лях Р.Д. Аграрные преобразования в Донецкой губернии в 1920-1922 гг. / Лях Р.Д. - Харьков: ХГУ,1966. - 24 с.; Його ж. Аграрні перетворення на Донеччині / Лях Р.Д. - Донецьк: ДонДУ,1974. - 64 с., де автор відображає цілісну картину аграрних перетворень, впроваджених органами радянської влади на той час. У період незалежності України дослідження більшовицької аграрної політики продовжили І.А.Башар Башар І.А. Податкова політика щодо селян Донеччини в роки громадянської війни (1919-1920 рр.) / І.А.Башар // Нові сторінки історії Донбасу. Збірник статей / Гол. ред. З.Г.Лихолобова.- 1998. - Ст.кн.6. - С.85-91. і В.О.Волошенко Волошенко В.О. Основні напрями діяльності КНС в Донбасі у 1920-1933рр.: автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01. "Історія України" / В.О.Волошенко. - Донецьк, 2003. - 20 с..

До другої підгрупи належать праці, присвячені позиції селянства Донбасу та його політичним уподобанням в 1917-1920 рр. Найважливішою працею з цієї тематики є монографія О.М.Максимова «Селянство Донбасу в 1917 р.» Максимов О.М. Селянство Донбасу в 1917 р. / Максимов О.М. - Сталіно: Облвидав, 1961. - 68 с.. У ній дослідник характеризує соціально-політичну ситуацію, яка склалася в 1917 р. на території сучасних Донецької та Луганської областей, селянський рух, а також перші кроки радянської влади взимку 1917-1918 рр.

Дослідження Ю.В.Афоніна присвячене діяльності політичних партій того часу та їх впливу на населення Донбасу, але селянству, порівняно з робітничим класом, приділено значно менше уваги Афонин Ю.В. Расстановка классовых и партийно-политических сил в Донбассе в период подготовки и проведения социалистической революции (март 1917 г. - март 1918 г.): автореферат диссертации на соискание научной степени канд. ист. наук: спец. 07.00.01. "История Украины" / Ю.В.Афонин - К., 1990. - 17 с..

До третьої підгрупи можна віднести дослідження селянського повстанського руху на терені Донбасу. Переважна більшість цих робіт присвячені дослідженню махновського руху, який хронологічно і географічно частково збігається з темою дисертації. Серед дослідників цієї проблеми варто відзначити праці В.Ф.Верстюка Верстюк В.Ф. ”Махновщина”: селянський повстанський рух на Україні (1918-1921) / Верстюк В.Ф. - Київ: Наукова думка, 1992. - 368 с. та Ю.Р.Федоровського Федоровський Ю.Р. Повстанський рух в Донбасі та Махно: дис.на здобуття наукового ступеня канд. іст. наук: 07.00.01 / Федоровський Юлій Рудольфович. - Донецьк, 2000. - 245 с.. У цих працях частково проведене дослідження ситуації на селі в Донбасі.

Таким чином, аналіз наукової літератури виявив відсутність комплексного узагальнюючого дослідження селянства Донбасу в період 1917-1920 рр., що дає достатні підстави для подальшого вивчення цієї проблеми.

Основу наукового дослідження складає джерельна база, яка репрезентована чотирма категоріями джерел: опублікованими документами, архівними матеріалами, які складають більшу частину джерельної бази, періодичними виданнями тих часів та мемуарами політичних, державних та військових діячів.

Автор насамперед спирався на законодавчо-нормативні опубліковані документи, головними з яких є більшовицький Декрет про землю Декреты Октябрьской революции: (Правительственные акты, подписанные или утверждённые Лениным как председателем Совнаркома): в 13 т. / [Под ред. М.Д.Орхелашвили и В.Г.Сорина] - М.: Парт. Издательство, 1933. - Т.1. - 1933. - С.7-14., роз'яснення з земельного питання, викладене в Третьому універсалі Центральної Ради Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2 т./ [Упоряд.: В.Ф.Верстюк] - К.: Наукова думка, 1996. - Т.1. - 1996. - С.449. та Земельний закон Центральної Ради Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2 т./ [Упоряд.: В.Ф.Верстюк] - К.: Наукова думка, 1996. - Т.2. - 1996. - С.128-129.. Ці та інші документи дозволяють систематизувати інформацію, цілісно проаналізувати урядову аграрну політику, виявити успіхи й недоліки щодо її виконання, акцентувати увагу на наслідках реалізації цієї аграрної політики.

У дисертації передусім використано джерела, які зберігаються в Центральному Державному архіві вищих органів влади і управління України (ЦДАВОУ), Центральному Державному архіві громадських об'єднань України ?ЦДАГОУ), Державному архіві Донецької області (ДАДО), Державному архіві Луганської області (ДАЛО), Державному архіві Харківської області (ДАХО), Державному архіві Дніпропетровської області (ДАДнО).

Переважну більшість використаних у дисертації архівних матеріалів становлять матеріали Державного архіву Донецької області, які містять документи як центральних (РНК УСРР та РРФСР), так і місцевих органів радянської влади (волосних і повітових революційних комітетів, земельних відділів, сільських рад, повітових та волосних виконкомів), органів влади УНР і УД, а також уряду Збройних Сил Півдня Росії, документи підрозділів РСЧА та інших силових структур радянської влади - НК, міліції, військ ВОХР та ВНУС, - а також накази командування німецько-австрійських окупаційних військ. Загалом у дисертації використано матеріали 6 архівів, 40 архівних фондів і 169 документів, які зберігаються в архівах.

Періодичні видання 1917-1920 рр., використані при написанні дисертації, представлені такими газетами: ”Извhстия Революціоннихъ Войскъ”, ”Екатеринославскій Вhстникъ”, ”Слов'яносербський хлібороб”, ”Голос крестьянина”, ”Бюлетень Совета рабочих депутатов”, ”Вhстник Енакиево”.

До окремої групи джерел треба віднести документи особистого походження: мемуари генерала А.І.Денікина Деникин А.И. Очерки русской смуты / Деникин А.И. - М.: Мысль, 1991. - 205с. та керівника одного з повстанських селянських більшовицьких загонів Г.З.Сагірова Сагиров Г.З. В пороховом дыму / Сагиров Г.З. - Баку: Госиздат, 1968. - 192 с..

Таким чином, наявна джерельна база, значна частина якої вперше вводиться до наукового обігу, дозволяє провести різнопланове дослідження селянства Донбасу в Українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.

Теоретико-методологічна основа дослідження характеризується використанням діалектичних принципів пізнання історичного процесу. Автор, досліджуючи соціально-політичне становище і події військового характеру, стоїть на позиціях діалектичного розуміння історії, вважаючи, що саме діалектика фіксує найбільш характерні особливості розвитку суспільства. Аналізуючи зміни в аграрній сфері Донбасу, дослідник виходив з того, що в центрі уваги діалектики, незважаючи на її різні історичні форми, завжди була проблема розвитку. При цьому розвиток розглядався як фундаментальна категорія, яка виражала процес руху, змін органічних цілісних систем. Головне у розвитку характеризує закон єдності та боротьби протилежностей - його джерело, яким є протиріччя. Діалектичний метод дозволяє зрозуміти суперечливий характер розвитку.

В процесі підготовки дисертації автор дотримувався принципу об'єктивності, намагаючись правдиво і неупереджено оцінювати позицію селянства регіону та аграрну політику й дії кожної з воюючих на теренах Донбасу сторін щодо села. Принцип об'єктивності вимагає дивитися на минуле неупереджено, відкидати будь-яку кон'юнктуру, оцінювати минуле, не намагаючись підганяти історичні події та явища під власні висновки.

Робота виконана з використанням методу аналізу на методологічних засадах, що ґрунтуються на принципах історизму та плюралізму. Специфіка методології дослідження полягає в тому, що важливе значення для вивчення цієї проблеми мають міждисциплінарні зв'язки.

Другий розділ дисертації „Селянство регіону за доби Центральної Ради” складається з двох підрозділів і присвячений подіям в сільській місцевості Донбасу з 4 березня 1917 р. по 29 квітня 1918 р. Автор аналізує цілі селянства і шляхи їх досягнення, а також аграрну політику Центральної Ради і більшовиків та вплив цієї політики на селян.

У першому підрозділі „Селяни в умовах двовладдя в Донбасі” автор аналізує становище селянства, його соціальне розшарування, селянський рух за перерозподіл землі, ставлення селянства до Центральної Ради й до продовольчої політики Тимчасового уряду.

Проаналізовані документи дозволили дисертанту зробити висновок, що селянський рух, який на території Донбасу тривав з весни до осені 1917 р., розвивався здебільшого стихійно, його ніхто не організовував. З шести повітів і трьох округ селянський рух у вигляді селянських виступів і самовільного перерозподілу землі та поміщицького майна мав місце на території трьох повітів і однієї округи. Найбільше виступів відбулося в Бахмутському, а також у Слов'яносербському повітах. Селянські виступи також мали місце в Маріупольському повіті й на території Таганрозької округи Області Війська Донського. Найбільш розвинутим селянський рух був у найбідніших повітах.

Симпатії селянства Донбасу до Центральної Ради географічно розподілялися вкрай нерівномірно. Про це свідчать наступні дані: українські повітові ради були створені в п'яти повітах, у двох повітах (Бахмутському і Слов'яносербському) у сільській місцевості діяли „Просвіти”, у трьох повітах (Бахмутському, Слов'яносербському і Маріупольському) за допомогою селянства були створені загони „Вільного козацтва”. У двох повітах (Бахмутському і Слов'яносербському) блок українських партій на виборах до Всеросійських Установчих Зборів був одним із лідерів виборчих перегонів. При цьому варто зазначити, що на території Області Війська Донського проявів українського національного руху не виявлено.

З березня до листопаду 1917 р. небажання селянства виконувати розпорядження Тимчасовго уряду призводить до перебоїв в продовольчому постачанні міст Донбасу.

У другому підрозділі „Зміни в соціально-економічному і політичному становищі селян в листопаді 1917 - квітні 1918 рр.” автор проаналізував більшовицьку аграрну політику, ставлення селянства до неї, а також причини втрати популярності Центральної Ради серед селян.

Автор дійшов висновку, що однією з причин поразки Центральної Ради була недосконала аграрна політика, що не закріпила вплив у сільській місцевості Донбасу і не привернула селянство Донбасу на свій бік. Потенціал для праці серед селянства як українських партій, так і Центральної Ради в цілому був досить великим, оскільки навіть в умовах переходу Донбасу до рук більшовиків і абсентеїзму виборців 23% голосували на виборах до Українських Установчих Зборів за українські партії, але Центральна Рада не зуміла цим потенціалом скористатися.

Аграрні перетворення були розпочаті більшовиками майже на всій території Донбасу: у 5 повітах і Таганрозькій окрузі. Перерозподіл землі супроводжувався створенням господарств колективного типу, зокрема в Ізюмському і Слов'яносербському повітах. Таких господарств було 5, і в них працювало не більше 300 осіб. Більшовицький перерозподіл землі призвів до часткового зростання пробільшовицьких симпатій у селян. При цьому вже взимку 1917-1918 рр. в Україні впроваджується «воєнний комунізм» з примусовим вилученням хліба, централізованим його розподіленням і натуральною сплатою селянам за продукцію сільського господарства. Селяни відповіли на це пасивним опором, тобто перестали здавати харчі. У результаті взимку 1917-1918 рр. на території Донбасу запанувала продовольча криза, у крамницях не було навіть хліба.

В дисертації зазначено, що під час наступу армій УНР, Німеччини та Австро-Угорщини мали місце дії лише поодиноких селянських загонів на боці РСЧА загальною кількістю не більше 700 бійців при тому, що до армії ДКР усього було мобілізовано 80 000 чоловік. Такі загони, головним чином, створювалися на території Старобільського повіту й Таганрозької округи. У Бахмутському та Слов'яносербському повітах, де частина селянства симпатизувала УНР, таких селянських формувань майже не було. Під час наступу військ УНР і армій Центральних держав переважна частина селянства не стала на захист радянської влади.

Повернення Центральної Ради в Донбас разом з німецько-австрійськими військами, які відразу розпочали вивезення сільськогосподарської продукції, не могло викликати симпатію населення. Центральна Рада не була підтримана селянами, оскільки не захищала інтереси жодного з прошарків селянства, не провела земельної реформи, виступала союзником німців та австрійців, які вивозили хліб.

Третій розділ дисертації „Селяни в період Української Держави гетьмана П.Скоропадського” складається з двох підрозділів і присвячений подіям у сільській місцевості Донбасу з 29 квітня по 14 грудня 1918 р. Автором висвітлені гетьманська аграрна політика в Донбасі й ставлення селянства до цієї політики.

У першому підрозділі „Реалізація гетьманської аграрної політики” було проаналізовано здійснення аграрної політики на території Донбасу гетьманськими органами влади та німецько-австрійськими окупаційними військами. На основі викладеного фактичного матеріалу було зроблено висновок, що гетьманська аграрна політика виявилася неприйнятною для широких селянських мас в регіоні. Земельна реформа, яку поступово запроваджував гетьман, і яка, можливо, була би здійснена у відносно мирний час, виявилася абсолютно непридатною для 1918 р. Непопулярні заходи в сільському господарстві на зразок хлібної монополії та намагання органів державної влади повністю контролювати сільгоспвиробника зустріли опір селянства Донбасу, який став разом з таким же опором селянства всієї України головною причиною падіння гетьманського режиму. Невдоволення селянства було обумовлене саме гетьманською аграрною політикою, яке лише доповнювалося окупаційною політикою Німеччини та Австро-Угорщини.

У другому підрозділі „Опір селянства Донбасу гетьманському режиму” досліджуються форми боротьби селянства Донбасу проти гетьманського режиму. На основі документів автор зробив висновок, що форми опору селянства аграрній політиці Української Держави і діяльності німецько-австрійських окупаційних військ були різнобічними і в цілому їх можна поділити на пасивні та активні. Форми пасивного опору були такі: приховування хліба від гетьманської та окупаційної німецько-австрійської влади; приховування зброї, яку гетьманська влада вимагала віддати представникам Української Держави або німецьким і австро-угорським військовим; приховування колишнього поміщицького майна, незважаючи на постійні накази його здати; ухилення селян від засіву полів; ухилення від сплати податків. Активний опір відбувався у вигляді створення повстанських загонів, нападів на дрібні підрозділи Державної Варти, на німецькі та австрійські війська.

Активний селянський опір охопив усю територію Донбасу: 5 повітів і 2 округи. Найбільша концентрація селянських повстанських загонів спостерігалася в басейні Сіверського Дінця, на території, яка зараз входить до складу Донецької області. Таку концентрацію можна пояснити вигідними природними умовами, передусім наявністю лісів. Але й у степовій частині краю існували досить великі селянські загони.

Переважна більшість селянських загонів не мала певної ідеології. Деякі загони мали більшовицьке або анархічне забарвлення.

Географія селянського повстанського антигетьманського руху свідчить про відсутність підтримки гетьманського режиму селянством Донбасу, тому що така велика кількість повстанців не могла існувати без масової селянської підтримки.

Четвертий розділ дисертації „Становище селянства в умовах протистояння військово-політичних сил наприкінці 1918 - в 1920 рр.” складається з двох підрозділів і присвячений подіям у сільській місцевості Донбасу з 14 грудня 1918 р. до 31 грудня 1920 р. Автор висвітлив аграрну політику радянської влади та білогвардійців у Донбасі й ставлення селянства до політики цих військово-політичних сил.

У першому підрозділі „Втілення аграрної політики військово-політичних сил і ставлення до неї селянства наприкінці 1918 - в 1919 рр.” було проаналізовано здійснення аграрної політики більшовиками та білогвардійцями на території Донбасу й ставлення селянства до неї. На основі чого було зроблено висновок, що найголовнішим для більшовиків було вилучення харчів у селян шляхом продовольчої розкладки, а також у вигляді різних кампаній, продовольчих тижнів, збору хліба підрозділами РСЧА для своїх потреб. Після встановлення більшовицької влади в Донбасі на початку 1919 р. були законодавчо закріплені воєнно-комуністичні принципи, відбулося відчуження селянина від результатів його праці, майже повністю ліквідовано систему ринкового обміну між містом і селом, запроваджено централізований збір і розподіл продовольства через державний апарат.

Радянська влада пішла на впровадження натурального обміну продукцією між містом та селом. Незадовільна організація обміну, а також існування поряд з державними ринкових цін стали причинами того, що селянство всіляко зривало здавання хліба. Продовольча розкладка не виконувалася в необхідному обсязі через небажання селян. Так, на 25 квітня 1919 р. в Старобільському повіті селяни здали лише 63 тисячі пудів жита (або 8,4% від плану) і 1 165,10 тисяч пудів пшениці (19,1%). У цілому продрозкладка в Донбасі в період радянської влади в 1919 році була виконана лише на 3-10%

Селянство значною мірою саботувало мобілізацію військовозобов'язаних до Червоної Армії, яка проводилася навесні 1919 р. на терені Донбасу.

Для згуртування біднішого селянства більшовики створюють комітети незаможних селян (комнезами). Також у першій половині 1919 р. більшовики розпочинають створення господарств колективного типу, в результаті чого було створено 2 комуни, 1 ТОЗ, 16 артілей та 15 радгоспів.

Серед селян Донбасу розчарування в аграрній політиці радянської влади мало в основному такі прояви, як небажання здавати продрозкладку та дезертирство з лав Червоної Армії. Відсутність активної форми опору селянства Донбасу більшовикам пояснюється тим, що найбільш рішучі селяни воювали в складі загонів Н.І. Махна на боці більшовиків.

З приходом денікінців відновлювалися старі порядки, до того ж посилилося пограбування населення. Небажання денікінської влади вирішити земельне і національне питання, а також реставрація старих порядків призвели до повстань у сільській місцевості Донбасу.

Антиденікінський селянський повстанський рух охопив переважну частину Донбасу. Він мав два ідеологічних забарвлення: більшовицьке і махновське. Більшовицькі загони діяли переважно на півночі краю, деякі з них налічували до 1 500 бійців, що свідчить про серйозну підтримку з боку селянства. Армія Махна мала серйозну підтримку з боку селян у регіоні. Селянство вже стало силою, від якої залежало становище на фронтах.

У другому підрозділі „Більшовицька політика „воєнного комунізму” і реакція селянства на неї в 1920 р.” було проаналізовано здійснення більшовицької аграрної політики в Донбасі в 1920 році і селянський опір цій політиці.

На основі документів автор робить висновок, що більшовицька воєнно-комуністична аграрна політика, впроваджена в 1919 і в 1920 рр., виявилася неприйнятною для селянства Донбасу. Найголовнішою причиною цього було те, що врожай, який виростив селянин, влада забирала фактично за безцінь, нічого селянинові не даючи взамін. Найбільш незадоволеним було заможне та середнє селянство, яке мало нести основний тягар продрозкладки. Більшовики намагалися спиратися на бідноту та безземельних селян, створюючи комнезами, яких в Донецькій губернії в липні 1920 р. було 441, а в серпні того ж року - 1 481. Але комнезами виявилися недієздатними, оскільки вплив куркулів в селі залишався значним. Більшовики не мали достатньо сил для проведення продрозкладки і до того ж вона була абсолютно невигідна селянинові. Продрозкладка не виконувалася, а селянин втрачав зацікавленість у результатах своєї праці на землі і намагався ігнорувати радянську владу та її розпорядження, що вже було пасивним опором.

Поступово пасивний опір переріс у повстанську боротьбу селянства Донбасу проти радянської влади. Ця боротьба характеризувалася великою кількістю повстанців, непоганою їхньою організацією та озброєнням. Антирадянський селянський повстанський рух охопив увесь Донбас. Селянські повстанські загони були різної чисельності - від 10 до 3 000 повстанців і різної політичної орієнтації. Найбільше було загонів, близьких до Н.І.Махна та таких, що не мали якоїсь певної ідеології, значно менше було тих, хто дотримувався білогвардійської або петлюрівської орієнтації.

Настрій сільського населення Донбасу теж був різним. Так, на півдні та заході переважали симпатії до Махна, а на південному сході - до білогвардійців. Але при цьому селянство всього Донбасу негативно ставилося до радянської влади.

Каральні заходи, впроваджені більшовиками, не дали в 1920 р. очікуваних результатів через хибність самої політики „воєнного комунізму”.

Селянство Донбасу вже не вірило жодному урядові, не підтримувало владу, боролося проти неї. На кінець 1920 р. на території Донбасу більшовики продовжували вести справжню війну з селянством, яка припиниться тільки з упровадженням НЕПу з його корінними змінами в більшовицькій аграрній політиці.

У процесі розв'язання поставлених у дисертаційному дослідженні завдань дисертант дійшов наступних висновків:

- досліджень, в яких автори тією чи іншою мірою торкнулися теми цієї дисертації, за період 1919-2009 рр. опубліковано небагато. Головним чином, ці дослідження присвячені більшовицьким аграрним перетворенням на селі, діяльності більшовицької партії, участі селян регіону в збройній боротьбі на боці радянської влади, махновському руху. Жоден з дослідників не намагався вивчати саме селянство Донбасу в роки Української революції;

- на початку ХХ століття в аграрному секторі Донбасу накопичилося дуже багато невирішених проблем, найголовнішою з яких було земельне питання. Селянство Донбасу вже прагнуло землі якнайшвидше. У такому випадку політична сила, яка могла дати селянам землю негайно, дуже швидко завоювала б симпатії селянства Донбасу;

- на початку Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. селянство підтримало ті політичні сили, які планували негайно поділити землю між бідним і середнім селянством. Але це не була підтримка зі зброєю в руках, а лише підтримка в моральному плані. На першому етапі Революції 1917-1920 рр. селянство Донбасу ще не мало бажання, у переважній своїй масі, втручатися в політичну і військову боротьбу, але вже стало тією силою, з якою не можна було не рахуватися. Селянство Донбасу не підтримало в цілому ані більшовиків, ані Центральну Раду саме через те, що селяни ще не встигли відчути на собі позитивних результатів аграрної політики цих урядів;

- Українська Центральна Рада не змогла виробити прийнятних для переважної більшості селянства законів, а також донести їх у сільську місцевість Донбасу. Аграрна політика Центральної Ради, незважаючи на досить високий потенціал підтримки серед селян, зазнала в регіоні повного краху;

- у 1918 р. на території Донбасу гетьманом П.Скоропадським та окупаційними німецько-австрійськими військами було впроваджено антиселянську аграрну політику, яка полягала у встановленні державної хлібної монополії і фіксованих цін на сільськогосподарську продукцію, а також у примусовій конфіскації хліба в селян;

- у 1918 р. селянство Донбасу, як і селянство всієї України, виступило проти антиселянської політики гетьмана П. Скоропадського і німецько-австрійських військ. Того ж року оформилися два напрямки селянського опору: спочатку пасивний, а потім і активний. Саме в 1918 році у селянства Донбасу з'явилися авторитетні ватажки: Махно, Щусь, Білаш та інші;

- селянські масові повстання в Донбасі виникли ще до повстання під проводом Директорії УНР. У жовтні 1918 р., незадовго після початку першого рейду Н.І. Махна, територія Катеринославської губернії була оголошена зоною надзвичайного стану, що свідчило про масовість антигетьманського руху селянства Донбасу;

- узимку 1918-1919 рр. селянство Донбасу вже стало надзвичайно серйозною військово-політичною силою, об'єднаною селянськими ватажками у досить боєздатні військові формування;

- більшовицька політика ”воєнного комунізму”, яка полягала не тільки в примусовому викачуванні хліба з села, а й у впровадженні колективних форм господарювання, викликала незадоволення селянства Донбасу. Відсутність повстань проти більшовиків у сільській місцевості Донбасу в першій половині 1919 р. пояснюється не слабкістю організації селянства регіону, а його силою, бо в той час найактивніша частина селянства Донбасу у складі бригади Н.І.Махна тримала фронт проти білогвардійців. Відсутність активного селянського опору не виключала наявності пасивного опору. Навпаки, саме в Донбасі продрозкладка виконувалася гірше за інші губернії;

- в період денікінської окупації селянський повстанський рух у Донбасі вже мав вирішальне значення для подій на фронтах громадянської війни в Росії. Селянство Донбасу, яке підтримало Н.І.Махна і частково більшовиків, завдяки військовим діям у білогвардійському тилу відіграло надзвичайно важливу роль в розгромі Денікіна;

- ступінь самоорганізації селянства регіону весь період Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. постійно зростав;

- за період 1917-1920 рр. селянство Донбасу, яке боролося за свої права, змусило владу рахуватися зі своїми вимогами. У 1920 р. більшовики відмовилися від створення господарств колективного типу, у 1921 р. була відмінена політика ”воєнного комунізму”, продрозкладку замінили продовольчим податком, Донбас залишився у складі УСРР. Влада була змушена піти на поступки селянству. Селянство Донбасу відіграло значну роль у боротьбі селянства всієї України проти більшовицької політики ”воєнного комунізму”.

Практичні рекомендації. Незважаючи на менший відсоток селянства у населення незалежної України порівняно з 1917-1920 рр., у процесі проведення аграрної політики врахування інтересів селянства залишається першочерговим завданням уряду. Необхідно виробити таку аграрну політику, яка б стимулювала сільгоспвиробника успішно працювати, не заганяла б його в „тінь” і захищала його права. Саме завдяки успішній аграрній політиці держава і суспільство можуть уникнути політичних, соціальних, економічних та продовольчих проблем.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях автора

1. Даценко А.С. Позиція селянства Донбасу в умовах радянської влади в 1920 році / А.С.Даценко // Історичні і політологічні дослідження Науковий журнал / Гол. ред. П.В.Добров. - 2004.- №3(21). - С.105-113.

2. Даценко А.С. Аграрна політика Центральної Ради і селянство Донбасу / А.С.Даценко // Нові сторінки історії Донбасу. Збірник статей / Гол. ред. З.Г.Лихолобова. - 2005. - Ст. кн.11. - С.129-137.

3. Даценко А.С. Здійснення аграрної політики Української Держави та німецько-австрійської окупаційної влади у Донбасі в 1918 році / А.С.Даценко // Історичні і політологічні дослідження. Науковий журнал / Гол. ред. П.В.Добров. - 2005. - №2 (24). - С.96-102.

4. Даценко А.С. Ставлення селянства Донбасу до аграрної політики радянської влади в першій половині 1919 року / А.С.Даценко // Бахмутський шлях. Літературне та наукове історико-філологічне видання / Гол. ред. В.Ф.Семистяга. - 2005. - №1-2 (38-39). - С.141-146.

5. Даценко А.С. Аграрна політика Центральної Ради, Гетьманщини і Директорії УНР в 1917-1919 роках і її вплив на селянство Донбасу / А.С.Даценко // Нові сторінки історії Донбасу. Збірник статей / Гол. ред. З.Г.Лихолобова. - 2006. - Ст. кн.12. - С.166-172.

6. Даценко А.С. Джерела вивчення соціально-політичної ситуації в сільській місцевості Донбасу в 1917-1920 рр. / А.С.Даценко // Нові сторінки історії Донбасу. Збірник статей / Гол. ред. З.Г.Лихолобова. - 2008. - Ст. кн.17-18. - С.357-363.

7. Даценко А.С. Аграрна політика А.І.Денікіна і селянство Донбасу / А.С.Даценко // Праці наукової конференції ДонНУ за підсумками науково-дослідної роботи за період 2003-2004 рр. Секція історичних наук / За ред. П.В.Доброва. - Донецьк: ДонНУ, 2005. - С.57-58.

8. Даценко А.С. Спротив селянства Донбасу аграрній політиці гетьмана П.Скоропадського / А.С.Даценко // Регіональна політика України: історія, сучасні концептуальні основи, перспективи. Доповіді та повідомлення ІІІ Всеукраїнської наукової конференції. / За ред. А.О.Саржана. - Донецьк: ДонНТУ, 2006. - С.71-76.

9. Даценко А.С. Громадянська і правова свідомість селянства Донбасу в умовах становлення радянської влади в 1920 році / А.С.Даценко // Праці наукової конференції викладачів Донецького інституту автомобільного транспорту за підсумками науково-дослідної роботи в за 2007 р. - Донецьк: ДІАТ, 2008. - С.113-115.

10. Даценко А.С. Сільська місцевість Донбасу в 1917-1920 рр. Навчальний посібник по спецкурсу./ А.С. Даценко. - Донецьк: Донецький інститут психології і підприємництва, 2009. - 88 с.

11. Даценко А.С. Селянство Донбасу в Українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.: історіографія проблеми / А.С.Даценко // Історичний вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. А.О.Саржан. - 2010. - Вип.1. - С.5-15.

Анотація

Даценко А.С. Селянство Донбасу в Українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2010.

Дисертація є комплексним історичним дослідженням селянства Донбасу в 1917-1920 рр. На підставі аналізу різноманітної джерельної бази доводиться, що за період з початку 1917 р. по кінець 1920 р. селянство Донбасу з об'єкта політики різних військово-політичних сил перетворилося на повноправний суб'єкт, з яким мусила рахуватися будь-яка влада на терені Донбасу. У період Української національно-демократичної революції селянство Донбасу самоорганізувалося настільки, що почало впливати на ситуацію на фронтах, змогло всіма засобами боротися проти різнобічних антиселянських проявів владної політики й змусити владу рахуватися зі своїми вимогами та прагненнями.

Ключові слова: перерозподіл землі, аграрна політика, реквізиції, продрозкладка, селянський повстанський рух, активний і пасивний опір, комітет незаможних селян.

Аннотация

Даценко А.С. Крестьянство Донбасса в Украинской национально-демократической революции 1917-1920 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2010.

В диссертации рассматривается крестьянство Донбасса в условиях революционных изменений и военных действий в 1917-1920 гг. Выявлены основные требования и стремления крестьянства. Исследованы основные формы борьбы крестьянства за выполнение их требований.

В работе обосновывается вывод о том, что в начале 1917 г. в крестьянской среде на территории Донбасса важнейшей проблемой была нерешённость земельного вопроса. Крестьянство было готово поддержать любое правительство, которое провело бы перераспределение земли в пользу бедного и среднего крестьянства. Именно поэтому крестьяне части Донбасса возлагали свои надежды на Украинскую Центральную Раду, которая осенью 1917 г. имела достаточную крестьянскую поддержку в регионе, но так и не смогла ею воспользоваться из-за промедления с решением земельного вопроса. Большевики начали перераспределение земли зимой 1917-1918 гг., но не успели его завершить в связи с наступлением армий УНР, Германии и Австро-Венгрии.

Сворачивание земельных преобразований гетманом П.Скоропадским, возвращение имущества старым хозяевам, введение хлебной монополии, реквизиции продовольствия со стороны немцев и австрийцев привели к сопротивлению крестьянства. В 1918 г. оформились пассивные (укрывательство продовольствия, оружия, неуплата налогов, невыполнение распоряжений власти) и активные (нападения на представителей власти, создание повстанческих отрядов, вооруженные восстания) формы сопротивления, которые будут применяться крестьянством и в 1919-1920 гг. Из-за крестьянских восстаний гетман объявил территорию Донбасса на военном положении.

Земельные преобразования, проводимые большевиками в 1-й пол. 1919г., из-за своей противоречивости, а также в связи с продразвёрсткой привели к пассивному сопротивлению и в результате к срыву планов хлебозаготовок. Белогвардейцам во 2-й пол. 1919 г. пришлось столкнуться с активным сопротивлением крестьянства Донбасса в форме партизанской войны, что и стало одной из важнейших причин поражения Деникина. В 1920 г. сопротивление крестьянства во всех его формах привело к тому, что советская власть абсолютно не контролировала сельскую местность, а крестьянство вело настоящую войну с этой властью. Именно крестьянское сопротивление и привело к изменениям в советской аграрной политике в виде уступок крестьянам. Крестьянство Донбасса вместе с крестьянством всей Украины и России заставило советскую власть отказаться от политики „военного коммунизма” и перейти к НЭПу.

Ключевые слова: перераспределение земли, аграрная политика, реквизиции, продразвёрстка, крестьянское повстанческое движение, активное и пассивное сопротивление, комитет незаможных крестьян.

Summary

Datsenko A.S. Peasents in Donbass During National-Democratic Revolution 1917-1920. - Manusscript.

The thesis is presented for obtaining of scientific degree Candidate of Historical Science on specialty 07.00.01 - History of Ukraine - Donetsk National University - Donetsk, 2010.

The thesis is the form of compiled historical reaserch for Donbass peasents in 1917-1920. On bases of different sourses data, it has been proved that during the period from the beginning of 1917 to the end of 1920 peasents of Donbass changed their position as object for influence from different military-political forses and turned into powerful subject which any administration on the territory of Donbass had to take into consideration. Durining National-Democratic Revolution Donbass peasents had possibility for such a high level of self-organization that they could change military situation, fight by all means against anti-peasent trends of State Power politics and forsed Power to listen to their demand and will.