Румунське питання в зовнішній політиці Росії в другій половині 50-х – 70-х рр. ХІХ ст. на сторінках російської періодичної преси

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені І. І. МЕЧНИКОВА

УДК 94(470+571):327(498):070”1856/1878”(043.3)

РУМУНСЬКЕ ПИТАННЯ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ РОСІЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 50-х - 70-х рр. ХІХ ст. НА СТОРІНКАХ РОСІЙСЬКОЇ ПЕРІОДИЧНОЇ ПРЕСИ

07.00.02 - всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ДРОЗДОВ ВІКТОР ВОЛОДИМИРОВИЧ

Одеса 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Ізмаїльського державного гуманітарного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Лебеденко Олександр Михайлович, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, ректор, завідувач кафедри всесвітньої історії.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Грєбцова Ірена Світозарівна, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, професор кафедри нової та новітньої історії;

кандидат історичних наук, Машкін Олександр Миколайович, Інститут історії України Національної академії наук України, старший науковий співробітник відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Захист відбудеться «16» червня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (65082, м. Одеса, вул. Єлисаветинська, 12, ауд. 9).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24).

Автореферат розісланий «13» травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Н.О. Петрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В європейську історію 50-70-ті рр. ХІХ ст. увійшли як час формування незалежних національних держав. Однією з таких держав була Румунія, що виникла в результаті об'єднання Дунайських князівств (Молдавії та Валахії). Боротьба румунів за незалежність, протиріччя між політичними елітами румунської держави, важливе геополітичне положення Румунії та наявність значних розбіжностей між європейськими державами стосовно політичного статусу Дунайських князівств призвели до того, що формування румунської держави стало актуальною проблемою в міжнародних відносинах другої половини ХІХ ст.

Румунське питання було складовою російської зовнішньої політики на Балканах. Упродовж другої половини 50-х - 70-х рр. ХІХ ст. російський уряд прагнув посилити свій вплив у Румунії, втрачений після Східної війни. Важливим завданням зовнішньої політики Росії було повернення Південної Бессарабії, що відійшла до Молдавського князівства в 1856 р. Невирішеність бессарабської проблеми наприкінці 70-х рр. ХІХ ст. сприяла погіршенню радянсько-румунських відносин у першій половині ХХ ст. Зазначена територія є причиною загострення українсько-румунських протиріч.

Складність розв'язання румунського питання європейськими державами та мінливий характер російсько-румунських відносин зумовили посилення інтересу російської періодичної преси до подій у Румунії. За відсутності в Росії у ХІХ ст. легальних політичних та громадських організацій періодика була основним виразником російської громадської думки. Проблема ставлення російських періодичних видань до румунського питання досі не стала предметом окремого спеціального дослідження. Всі ці обставини визначають актуальність теми і вимагають з'ясування характеристик та оцінок політики Росії щодо формування румунської держави російською періодичною пресою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з науковою проблематикою кафедри всесвітньої історії Ізмаїльського державного гуманітарного університету в межах теми «Соціально-економічні, політичні та етнокультурні процеси Південно-Східної Європи у XVIII - початку ХХІ століття» (державний реєстраційний номер 0108U007906).

Метою дослідження є комплексний аналіз відображення російською періодичною пресою румунського питання та відносин між Росією і Румунією в другій половині 50-х - 70-х рр. ХІХ ст.

Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

– проаналізувати джерельну базу та стан дослідження проблеми;

– розкрити ступінь висвітлення російською пресою подій у Румунії;

– з'ясувати відмінності в поглядах російських консервативних, ліберальних та радикальних видань щодо проблеми об'єднання Молдавії та Валахії і політики Росії в цьому питанні;

– простежити зміни в російсько-румунських відносинах у 60-х - на початку 70-х рр. ХІХ ст. та їх вплив на віддзеркалення пресою румунського питання;

– виявити матеріали періодики, в яких висвітлено характер стосунків між Росією та Румунією під час Східної кризи 1875-1878 рр.;

– дослідити відображення проблеми Південної Бессарабії в російсько-румунських відносинах на сторінках преси.

Об'єктом дослідження є румунське питання, під яким ми розуміємо сукупність проблем в європейській дипломатії, пов'язаних з утворенням румунської держави, визначенням її політичного статусу та боротьбою румунів за незалежність у другій половині ХІХ ст.

Предмет дослідження - зовнішня політика Росії щодо румунського питання на сторінках російської періодичної преси.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з другої половини 50-х до 70-х рр. ХІХ ст. Після закінчення Кримської війни в 1856 р. у Молдавії та Валахії розпочався рух за об'єднання, внаслідок чого румунське питання стало актуальною проблемою європейської політики. Остаточно воно було розв'язано на Берлінському конгресі 1878 р., на якому визнано незалежність Румунії. російський преса молдавія бессарабія

Територіальні межі роботи охоплюють територію Молдавії та Валахії, які з 1861 р. офіційно об'єдналися в політико-адміністративну одиницю - Румунію, а також територію Південної Бессарабії, що входила до Молдавського князівства з 1856 по 1878 рр.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є поєднання загальнонаукових і спеціальних методів та принципів, які застосовуються в історичній науці. Принцип історизму дозволив висвітлити політику Росії щодо Румунії в контексті тогочасних міжнародних відносин. Принцип багатофакторності передбачав вивчення всього комплексу факторів, які впливали на формування та реалізацію російської політики щодо Румунії. Керуючись принципом об'єктивності, автор прагнув розглянути відображення румунських подій у періодичних виданнях різної ідеологічної спрямованості. Систематизація матеріалів періодичної преси, в яких висвітлювалася політика Росії щодо румунського питання, проводилася за проблемно-хронологічним методом. Застосування порівняльно-історичного методу надало можливість провести паралелі між різними напрямами громадської думки у відображенні румунських подій. При опрацюванні преси було використано контент-аналіз, який дозволив визначити ступінь висвітлення румунського питання російською пресою в досліджуваний період.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

- вперше у вітчизняній історіографії на основі аналізу матеріалів періодичної преси здійснено спробу цілісного вивчення політики російського уряду щодо румунського питання в другій половині 50-х - 70-х рр. ХІХ ст.;

- визначено відмінності в оцінках подій у Румунії різними напрямами російської громадської думки;

- виявлено матеріали не лише загальноросійських видань, але й регіональних одеських газет, які висвітлювали румунське питання;

- досліджено проблему Південної Бессарабії в російсько-румунських відносинах та її віддзеркалення в російській періодиці;

- до наукового обігу введено значну кількість джерел, насамперед матеріалів російських центральних та регіональних періодичних видань.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані для вирішення важливих науково-теоретичних завдань, написання і узагальнюючих, і спеціальних праць з історії міжнародних відносин, історії Румунії та історії журналістики; вони стануть практичною допомогою викладачам у підготовці лекційних курсів, спецкурсів та проведенні семінарських занять.

Апробація результатів дисертації. Основні положення наукового дослідження були використані для підготовки доповідей на наукових конференціях: другому засіданні Всеукраїнського круглого столу «Сарбеївські читання» (Київ, 2008), VІ Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, 2008), Міжнародній конференції «Причорноморський регіон у контексті європейської політики: історія та сьогодення» (Одеса, 2008).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в шести наукових публікаціях (загальним обсягом 2,8 друк. арк.), три з яких опубліковано в наукових фахових виданнях з історичних наук.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який налічує 311 найменувань. Обсяг основного тексту - 176 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет, хронологічні та територіальні межі, методи дослідження, з'ясовано наукову новизну й практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дисертаційного дослідження» проаналізовано стан наукової розробки теми та джерела за темою дослідження.

Проблема висвітлення процесів формування румунської держави російською періодичною пресою є маловивченою, але чимало праць присвячено питанням становлення румунської державності та розвитку російсько-румунських відносин у другій половині 50-х - 70-х рр. ХІХ ст. Історичні праці, пов'язані з цією проблематикою, доцільно поділити на чотири групи за таким принципом: 1) дослідження вчених до 1917 р.; 2) роботи радянського періоду; 3) дослідження сучасних російських та вітчизняних істориків; 4) праці іноземних науковців.

Починаючи з другої половини ХІХ ст., інтерес російських істориків до Румунії посилювався внаслідок істотних змін в її політичному житті. Серед робіт учених Російської імперії необхідно назвати праці С.Палаузова, С.Жигарева, С.Татищева, М.Борецького-Бергфельда та К.Скальковського, в яких акцентувалася увага на ролі румунських князівств у зовнішньополітичних планах Росії в Східному питанні.

Інтерес радянських науковців до румунської історії другої половини ХІХ ст. з'явився в 50-х рр. ХХ ст. та пояснювався передусім установленням дружніх стосунків між СРСР та Румунією. Впродовж 50-60-х рр. значна увага приділялася питанню об'єднання Молдавії та Валахії. В монографіях В.Виноградова та Є.Чертана, окрім характеристики російської політики щодо об'єднання князівств, розкрито ставлення російської періодичної преси до уніоністського руху в Дунайських князівствах. Оцінка російською пресою румунського питання в 60-х рр. ХІХ ст. розглядалася в роботі С.Нікітіна.

У 70-80-х рр. ХХ ст. у радянській історіографії з'явилися узагальнюючі праці з історії Румунії («История Румынии. 1848-1917», «Краткая история Румынии с древнейших времен до наших дней» та «Очерки политической истории Румынии (1859-1944 гг.)») та дослідження, присвячені різним аспектам російсько-румунських відносин. Румунське питання в європейській політиці було об'єктом вивчення в роботах Є.Чертана. Російсько-румунські відносини в період Східної кризи 1875-1878 рр. та їх відображення російською пресою вивчав М.Залишкін. Ставлення революційно-демократичної преси до подій у Румунії аналізувалося в статтях Є.Аксьонової, М.Мунтяна та Г.Хаупта.

У сучасній російській історіографії немає узагальнюючої праці, присвяченої характеристиці румунського питання в 50-70-х рр. ХІХ ст. У статтях В.Виноградова, В.Гросула та М.Морозова розкрито національний чинник у формуванні румунської держави, політику румунських князів А.Кузи та Карла Гогенцоллерна, проблему Південної Бессарабії в російсько-румунських відносинах.

В українській історіографії румунське питання в 50-70-х рр. ХІХ ст. не є предметом спеціальних наукових досліджень. Окремі аспекти російсько-румунських відносин у період Східної кризи 1875-1878 рр. розглянуто в статтях О.Пономарьова.

Автором проаналізовано наукові праці румунських дослідників А.Ксенопола, М.Роллера, Н.Аднанілоане, К.Джуреску, Д.Беріндея, К.Олтяну, Шт.Паску, А.Караджя та ін. Характерною рисою румунської історіографії є перебільшення ролі внутрішньополітичного та національного факторів у здобутті Румунією незалежності. У дисертації критично розглянуто праці французьких науковців кінця ХІХ - початку ХХ ст. А.Дебідура, У.Лавісса та Ф.Рамбо. Великий внесок у вивчення цієї проблеми зробила американська дослідниця Б.Єлавіч. Вона є автором багатьох монографій і статей, присвячених історії Балкан, румунському питанню, російсько-румунським відносинам другої половини ХІХ ст. Румунські події 1866-1878 рр. висвітлювалися й у монографії англійської вченої К.Хітчінс.

Використання праць радянських, російських, вітчизняних та європейських істориків допомогло всебічно розкрити особливості відносин між Росією та Румунією. Слід зазначити, що проблема відображення румунського питання російською пресою потребує подальшого вивчення. В роботах радянських істориків був відсутній комплексний аналіз ставлення періодики до подій у Румунії, переважно висвітлювалися позиції радикальної преси. В українській історіографії ставлення російської преси до румунського питання в 50-70-х рр. ХІХ ст. взагалі не досліджувалося.

Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань у дослідженні застосовано різноманітні за характером і змістом джерела. Їх можна умовно систематизувати таким чином: 1) матеріали періодичної преси; 2) архівні документи; 3) опубліковані документи; 4) матеріали особистого походження.

Найважливішою групою джерел є матеріали російської преси другої половини 50-х - 70-х рр. ХІХ ст. Автором проаналізовано публікації періодичних видань консервативного (газети «Московские ведомости», «Санкт-Петербургские ведомости», «Правительственный вестник», «Новое время», журнал «Библиотека для чтения», журнал-газета «Гражданин» та ін.), ліберально-західницького (журнали «Русский вестник», «Отечественные записки» (до 1868 р.), «Вестник Европы», газети «Голос», «Русские ведомости» та ін.), слов'янофільського (журнали «Русская беседа» та «День») і радикального (журнали «Современник» та «Русское слово») напрямів, що найбільш ґрунтовно відображали румунське питання. Важливим джерелом вивчення румунської історії є регіональна преса Російської імперії, зокрема одеські газети «Одесский вестник», «Новороссийские ведомости», «Новороссийский телеграф» та «Правда». Більшість матеріалів преси введено до наукового обігу вперше.

Другу групу джерел дисертаційного дослідження становлять архівні матеріали. У роботі застосовувалися документи Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (ЦДІАК України) (ф. 442, 489, 985), Державного архіву Одеської області (ф. 1, 8, 9, 42) та Комунальної установи «Ізмаїльський архів» (ф. 136). У фондах ЦДІАК України знаходяться донесення російських консулів про знаходження польських емігрантів на території Румунії, а також матеріали, що свідчать про розвиток воєнного співробітництва між Росією та Румунією в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр. Документи, зосереджені у фондах Держархіву Одеської області, дали можливість з'ясувати цензурну політику Російської імперії щодо центральної та регіональної преси. Крім того, в них містяться документи, котрі розкривають секуляризацію церковного майна грецьких монастирів, які знаходились на території Молдавії та Валахії, а також ставлення російського уряду до державного перевороту в Румунії в 1866 р. У фонді Правління ізмаїльського центрального портового карантину КУ «Ізмаїльський архів» зберігаються рапорти про масштабну втечу болгарських переселенців з Молдавії внаслідок репресивної політики румунського уряду.

До опублікованих джерел, використаних у дисертації, відносяться законодавчі акти Росії та Румунії, міжнародні конвенції, урядові документи й дипломатичне листування, представлені в російських та румунських збірниках документів.

До джерел особистого походження відносяться листи провідних державних і політичних діячів та зібрання творів видатних суспільних діячів і публіцистів того часу, зокрема військового міністра Російської імперії Д.Мілютіна, російського посла в Константинополі М.Ігнатьєва, публіцистів М.Каткова, І.Аксакова, М.Чернишевського, М.Добролюбова та О.Герцена.

Отже, джерельна база дисертації повною мірою дає можливість розкрити досліджувану проблему. Використання матеріалів російських газет та журналів дало змогу проаналізувати ставлення російської періодики до подій у Румунії. Вивчення архівних та опублікованих документів дозволило авторові всебічно розглянути характер російсько-румунських відносин у 50-70-х рр. ХІХ ст.

У другому розділі «Російська періодика про об'єднавчі процеси в Дунайських князівствах другої половини 50-х - початку 60-х рр. ХІХ ст.» розглянуто відображення російською пресою політики російського уряду щодо об'єднання Дунайських князівств, з'ясовано ставлення різних напрямів громадської думки Росії до уніоністського руху в князівствах, обрання А.Кузи господарем Молдавії та Валахії і боротьби румунських князівств за політичне й адміністративне об'єднання.

Виникнення румунського питання в європейській політиці було викликано розвитком уніоністського руху в Молдавії та Валахії в другій половині 50-х рр. ХІХ ст. Об'єднання Дунайських князівств було предметом уваги російської періодичної преси, в якій на той час сформувалися три основних напрямки: консервативний, ліберальний (західницький та слов'янофільський) і радикальний. У періодиці румунське питання розглядалося як складова частина Східного питання, підкреслювалася його важливість для російської дипломатії. Висвітлюючи події в Молдавії та Валахії, столичні видання в більшості випадків передруковували повідомлення іноземних газет і характеризували ситуацію в князівствах у загальних міжнародних оглядах. Відрізнялася від столичних видань обсягом відомостей про Румунію регіональна газета «Одесский вестник», яка з 1859 р. мала свого власного кореспондента в Бухаресті О.Єлісіцина.

Доведено, що російські консервативні та ліберально-західницькі видання відображали румунське питання у відповідності з офіційним курсом російського уряду. Після поразки в Східній війні Російська імперія прагнула зміцнити свої позиції й послабити вплив Туреччини та європейських держав у Дунайському регіоні. Створення румунської держави розглядалося нею як засіб завдання удару по позиціях Османської імперії в Південно-Східній Європі. Одночасно російський уряд побоювався розв'язання нового конфлікту на Балканах з причини свого слабкого становища, тому в румунському питанні він зайняв вичікувальну позицію. Хоча російська консервативна та ліберально-західницька періодика підтримувала прагнення румунів до об'єднання, вона висловлювалася за розв'язання цього питання винятково дипломатичними методами. Тому преса позитивно оцінила рішення Паризької конференції 1858 р., які фактично закріплювали сепарацію князівств. Висвітлюючи політику європейських держав щодо румунського питання, періодика наголошувала на вирішальній ролі Росії та Франції в об'єднанні князівств, засуджувала діяльність Австрії та Туреччини, які виступали за окреме існування Молдавії та Валахії.

Слов'янофільська течія ліберального напряму виступала, навпаки, за активну політику Росії в Східному питанні та повернення протекторату Росії над князівствами. На її думку, рішення Паризької конференції 1858 р. ще більше послаблювали позиції Росії в Дунайському регіоні, збільшуючи вплив європейських держав у румунських князівствах.

Обрання А.Кузи господарем Молдавії та Валахії в січні 1859 р. стало першим кроком на шляху до формування румунської держави. Підтримка Росією та Францією об'єднавчих процесів у Молдавії та Валахії сприяла визнанню Османською імперією у 1861 р. повного політичного об'єднання Дунайських князівств, але тільки на період правління А.Кузи. На сторінках періодичних видань було надруковано чимало публікацій, в яких відображалися події в князівствах під час об'єднання та позиції держав щодо політико-правового статусу Дунайських князівств. Схвально оцінюючи обрання А.Кузи господарем Молдавії та Валахії, консервативна та ліберальна періодика висловлювалася за подальше політико-адміністративне об'єднання князівств. Аналізуючи політику румунського князя щодо об'єднання князівств, преса відзначала позитивні і негативні боки його діяльності. Зокрема, в регіональній газеті «Одесский вестник» публікувалися матеріали про порушення молдавською владою міжнародних домовленостей про статус болгарських колоністів у Південній Бессарабії, яке призвело до погіршення російсько-румунських відносин.

Російська радикальна преса виклала власну концепцію розвитку об'єднавчого процесу в Дунайських князівствах. Радикали М.Чернишевський, М.Добролюбов та О.Герцен вважали румунський народ головною рушійною силою у визволенні Дунайських князівств від турецького панування, виступали проти втручання європейських держав у політичне життя румунів. Революційно-демократична преса Росії засудила рішення Паризької конференції 1858 р. та визначила вплив румунського народу на обрання А.Кузи господарем Молдавії та Валахії. Вона висловлювалася за утворення федерації народів Південно-Східної Європи, але, на відміну від слов'янофілів, заперечувала провідну роль Росії у створенні такої федерації.

Третій розділ «Російсько-румунські відносини в 60-х - на початку 70-х рр. ХІХ ст. у російській періодиці» присвячений дослідженню змін у політиці Росії щодо румунського питання та їх впливу на відображення російською пресою реформаторської діяльності А.Кузи, державного перевороту 1866 р. та приходу до влади в Румунії іноземного принца Карла Гогенцоллерна.

Дипломатичний курс румунського уряду з другої половини 1863 р. характеризувався профранцузькою орієнтацією, що призвело до погіршення стосунків з Росією. Підтримка румунським керівництвом польських емігрантів та секуляризація монастирських володінь грецького духовенства спричинили конфлікт між Росією та Румунією, внаслідок чого російський уряд відмовився від політики розширення румунської автономії, виступив проти зміцнення влади князя А.Кузи.

Різке загострення російсько-румунських відносин вплинуло на відображення пресою румунських подій. Хоча були певні відмінності в оцінці монастирського питання та реформаторської діяльності А.Кузи, консервативна, ліберальна та революційно-демократична преса визначала державний переворот 1864 р. як спробу введення в Румунії абсолютистського режиму, тотожного французькому. Описуючи розвиток подій у Румунії, періодична преса вважала, що політичні реформи А.Кузи неодмінно призведуть до його падіння. Це свідчило про невдоволення політикою румунського князя не лише офіційних кіл, але й громадської думки Російської імперії.

Державний переворот в Румунії 1866 р. викликав неабиякий інтерес у російській періодиці. Вона підкреслювала, що падіння влади А.Кузи стало об'єктивним наслідком його прорахунків у внутрішній та зовнішній політиці. У публікаціях російських журналів і газет давалися різні прогнози щодо можливої зміни політичного статусу Румунії: об'єднання Молдавії та Валахії під владою іноземного принца; приєднання румунських князівств до Австрії; обрання в Молдавії та Валахії окремих господарів місцевого походження; реставрація влади князя А.Кузи тощо. Однак більшість видань підтримувала позиції російського уряду щодо румунського питання, який виступав за сепарацію князівств. З одного боку, це пояснювалося загостренням російсько-румунських відносин, а з іншого - посиленням цензурного режиму в Російській імперії в другій половині 60-х рр. ХІХ ст.

Обрання іноземного принца Карла Гогенцоллерна господарем Румунії зумовило новий конфлікт у Східному питанні. На новій Паризькій конференції 1866 р., метою якої було повторне вирішення політичного статусу румунських князівств, Росія виступила проти обрання іноземного принца та одночасно проти окупації Румунії Туреччиною. Двоїста політика Росії щодо Румунії пояснювалася тим, що, з одного боку, російська дипломатія не хотіла розширення іноземного впливу в князівствах, а з іншого - прагнула зберегти румунську автономію як засіб завдання удару по цілісності Туреччини. Разом з тим Росія намагалася використати події в Румунії з метою створення прецеденту для ліквідації «паризької системи». Порушення Румунією умов міжнародних конвенцій щодо врегулювання її статусу розцінювалося російською консервативною та ліберальною періодикою як головний привід до скасування умов Паризького трактату стосовно нейтралізації Чорного моря. Крім того, на сторінках газети «Московские ведомости» з'явилися публікації, в яких висувалися вимоги про повернення до Росії території Південної Бессарабії. Це свідчило про поступову еволюцію поглядів консервативної та ліберальної преси від політики вичікування до активних дій у румунському питанні.

Після визнання Туреччиною влади іноземного принца К.Гогенцоллерна російський уряд пішов на покращення відносин з Румунією. Це відобразилося й у матеріалах періодичної преси, в яких визначалися позитивні наслідки обрання К.Гогенцоллерна на престол Румунії. Лише слов'янофіли наголошували на послабленні позицій Росії у Дунайському регіоні після приходу до влади іноземного принца. Зміни в російсько-румунських відносинах після 1866 р. в центральній періодиці Росії майже не висвітлювалися. Окремі матеріали про політичну ситуацію в Румунії наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. ХІХ ст. друкувалися в регіональній періодиці (газетах «Одесский вестник», «Новороссийский телеграф», «Новороссийские ведомости»).

У четвертому розділі «Румунське питання під час Східної кризи 1875-1878 рр. на сторінках російської преси» проаналізовано віддзеркалення періодикою політичного курсу Російської імперії щодо Румунії на початковому етапі Східної кризи, поступового переходу румунського уряду від нейтралітету до військово-політичного союзу з Росією, проголошення незалежності Румунії та російсько-румунського військового співробітництва під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Окрема увага приділена проблемі Південної Бессарабії в російсько-румунських відносинах на завершальному етапі Східної кризи.

З початком Східної кризи румунське питання перейшло на новий етап - розпочалася боротьба румунів за незалежність. У зв'язку з цим воно стало предметом обговорення в російській періодиці. На той час лише незначна частина російських видань (газети «Одесский вестник», «Голос») мала своїх постійних кореспондентів у Румунії, але їх публікації є важливим джерелом висвітлення російсько-румунських відносин того періоду. Цікаві відомості про внутрішньополітичне становище Румунії та її зовнішню політику можна знайти в кореспонденціях журналістів, що знаходились у Сербії або в передових частинах російської армії, які вступили на територію Румунії після оголошення Росією війни Туреччині. Слід зазначити, що цензурна політика російського уряду перешкоджала об'єктивному висвітленню газетами та журналами подій на Балканах під час Східної кризи. Тому в періодичних виданнях замовчувалися експансіоністські цілі Російської імперії.

Російська преса, висвітлюючи основні стратегічні цілі Росії в той період, передбачала можливість використання території Румунії для пересування російських військ на Балканський півострів у випадку війни з Туреччиною та укладення російсько-румунського військового союзу. Саме тому, періодика критикувала політику нейтралітету румунського уряду на початковому етапі Східної кризи, наголошувала на необхідності допомоги слов'янським народам у боротьбі проти Туреччини з боку Румунії.

Після приходу до влади уряду лібералів на чолі з І.Бретіану Румунія відійшла від політики нейтралітету й узяла курс на зближення з Росією. Підписання російсько-румунської військово-політичної конвенції 4 квітня 1877 р. було переломним моментом у відносинах між Росією та Румунією - розпочалося військово-політичне співробітництво між державами. Зміна зовнішньополітичного курсу Румунії викликала позитивні відгуки з боку російської періодики та оцінювалася як перший крок до здобуття Румунією незалежності.

Після ратифікації конвенції румунським парламентом Туреччина розпочала військові операції проти Румунії. У відповідь на це Румунія вступила у війну з Туреччиною, а 9 травня 1877 р. румунський парламент проголосив державну незалежність. Російська періодична преса позитивно оцінила факт проголошення незалежності Румунії, акцентуючи увагу на важливій ролі Росії в здобутті румунами самостійності. Наслідками проголошення румунської незалежності, на думку російської періодики, були: по-перше, зміна міжнародних принципів Паризького трактату 1856 р. і поступовий розпад Османської імперії; по-друге, пробудження національної самосвідомості румунів; по-третє, можливість створення російсько-румунського військового союзу у війні проти Туреччини.

На сторінках періодичних видань публікувалися матеріали про співробітництво між Росією та Румунією в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр., зокрема про допомогу румунської армії російським військам у переправі через Дунай, вступ військ Румунії до Нікополя та спільні бойові дії під Плевною. Велика увага приділялась питанню переходу румунської армії через Дунай та подальшої її боротьби проти Туреччини. У періодиці підкреслювалась необхідність участі румунської армії у війні як єдиному способі для здобуття національної незалежності.

Головні результати російсько-турецької війни були закріплені в Сан-Стефанському прелімінарному договорі, підписаному 19 лютого 1878 р., за яким Туреччина визнавала незалежність Румунії. Одночасно Румунія повинна була повернути Росії Південну Бессарабію в обмін на територію Північної Добруджі та острови дельти Дунаю. Це викликало протести з боку Румунії, що призвело до російсько-румунського конфлікту. Бессарабське питання стало предметом обговорень в російській пресі. Докладна інформація про цей конфлікт друкувалася на сторінках одеських газет. Російська періодика не лише підтримала повернення території Південної Бессарабії до Росії, але й визначила його передумови: ліквідацію умов Паризького трактату, порушення Румунією прав болгарських колоністів у Бессарабії, погіршення соціально-економічного становища краю та багатонаціональний характер населення цієї території, де румуни становили меншість. На Берлінському конгресі бессарабське питання було вирішено на користь Росії, що призвело до зміни зовнішньополітичного курсу Румунії в бік противників Росії.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено основні результати дослідження, які виносяться на захист.

З'ясовано, що проблема ставлення періодичної преси Російської імперії щодо румунського питання в другій половині 50-х - 70-х рр. ХІХ ст. є малодослідженою. Існують значні розбіжності між російською, румунською та західноєвропейською історіографіями у висвітленні державотворчих процесів у Румунії. Якщо російські історики наголошують на значній ролі Росії у створенні румунської держави, то румунські дослідники вважають домінуючими внутрішні чинники, а європейські - підкреслюють вплив Франції та Англії на формування румунської державності. Аналіз матеріалів періодичних видань Росії різних ідейно-політичних напрямів дозволив автору визначити позицію російської громадської думки щодо подій у Румунії.

Встановлено, що румунське питання розглядалося періодичною пресою в контексті Східного питання, але йому приділялося менше уваги, ніж національно-визвольній боротьбі слов'янських народів та подіям у Західній Європі. Процеси формування румунської держави розкривалися російською періодикою епізодично, лише в період найвагоміших подій у політичному житті Румунії, зокрема, під час об'єднання князівств під владою А.Кузи, секуляризації румунським урядом майна грецького духовенства, державних переворотів 1864 та 1866 рр., російсько-румунського воєнно-політичного співробітництва в період російсько-турецької війни 1877-1878 рр. та проголошення незалежності Румунії. Важливим джерелом у вивченні румунського питання була регіональна преса. Зацікавленість південноросійською буржуазією румунським ринком зумовила появу на сторінках одеських газет більш докладної інформації про події в Румунії.

Аналіз публікацій російських консервативних, ліберальних (західницьких і слов'янофільських) та радикальних видань засвідчив, що російська громадська думка схвально оцінювала об'єднавчі прагнення румунського народу, привітала обрання А.Кузи князем Молдавії та Валахії. Однак преса по-різному ставилася до політики російського уряду щодо об'єднання Дунайських князівств. Консервативна та ліберально-західницька періодика підтримувала офіційну позицію російського уряду, висловлюючись за розв'язання цієї проблеми дипломатичними методами. Слов'янофіли виступали за активну політику Росії в Східному питанні, абсолютизуючи її роль на Балканах. Революційно-демократична течія намагалася висвітлити румунські події з погляду класових протиріч, підкреслювала вирішальний вплив румунського народу на об'єднання князівств, критикувала експансіоністські цілі царизму.

Доведено, що погіршення російсько-румунських відносин за правління А.Кузи знайшло відображення в російській пресі. У публікаціях періодичних видань різної ідеологічної спрямованості критикувалися абсолютистські прагнення румунського князя. Певні заходи А.Кузи викликали гостру дискусію на сторінках періодики, зокрема секуляризація майна грецьких монастирів та державний переворот 1864 р. Після падіння влади А.Кузи в 1866 р. російська преса висловлювалася за сепарацію князівств та не підтримувала обрання іноземного принца на румунський престол. Однак з приходом до влади в Румунії князя Карла Гогенцоллерна періодика зазначала про потепління в російсько-румунських відносинах. Одночасно вона виступала за активізацію російської політики в Східному питанні: в публікаціях російських консервативних та ліберальних видань висувалися вимоги про скасування умов Паризького трактату 1856 р. та повернення території Південної Бессарабії.

Визначено, що під час Східної кризи 1875-1878 рр. румунське питання викликало інтерес у російській періодиці. В її публікаціях відображалися проблеми, пов'язані з політикою нейтралітету Румунії на початковому етапі Східної кризи, підписанням військово-політичної конвенції між Росією і Румунією та проголошенням румунської незалежності. Чимало матеріалів містили відомості про військово-політичне співробітництво між Росією та Румунією під час російсько-турецької війни 1877-1878 рр. У більшості випадків у пресі віддзеркалювалася офіційна політика Росії щодо румунського питання, замовчувалися її справжні цілі у війні.

Встановлено, що проблема Південної Бессарабії в російсько-румунських відносинах була об'єктом обговорення в періодиці Росії. Конфлікт з приводу повернення цієї території до Росії привернув увагу загальноросійських та регіональних періодичних видань. Російська преса одностайно виступила з критикою політики румунського уряду та обґрунтовувала законність повернення Південної Бессарабії. Головним наслідком російсько-румунського конфлікту стала поява антиросійської спрямованості в зовнішньополітичному курсі Румунії.

Отже, російська періодична преса є важливим джерелом висвітлення румунського питання в другій половині 50-х - 70-х рр. ХІХ ст. На сторінках російських столичних та регіональних видань публікувалося чимало матеріалів, в яких не лише відображалося ставлення російського уряду до подій у Румунії, але й давалися власні оцінки. Це дає можливість всебічно розглянути румунське питання, визначити справжні цілі політики Росії щодо Румунії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дроздов В. В. «Одесский вестник» як джерело вивчення історії Дунайських князівств (кінець 50-х - початок 60-х рр. ХІХ ст.) / В. В. Дроздов // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. К.: Інститут історії України, 2008. Вип. ХV. С. 212 - 220.

2. Дроздов В. В. Російсько-румунські відносини у 1875 - 1878 рр. на сторінках російської періодики / В. В. Дроздов // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: Історичні науки. Педагогічні науки. Філологічні науки: збірник наукових праць. Ізмаїл, 2008. Вип. 25. С. 13 - 18.

3. Дроздов В. В. Російська періодика про розвиток подій у Румунії в 50-х - 60-х рр. ХІХ ст. / В. В. Дроздов // Історична панорама: збірник наукових статей ЧНУ. Спеціальність «Історія». Чернівці: Чернівецький нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2009. Вип. 8. С. 84 - 97.

4. Дроздов В. В. Процеси об'єднання Дунайських князівств в оцінці російської консервативної та ліберальної преси (кінець 50-х - початок 60-х рр. ХІХ ст.) / В. В. Дроздов // Причорноморський регіон у контексті європейської політики: матеріали Міжнародної конференції / [під ред. Т. Цисельського, Е. Чапевського, В. Кушніра]. Одеса-Ополє-Вроцлав, 2008. С. 143 - 149.

5. Дроздов В. В. Проблема Південної Бессарабії в російсько-румунських відносинах періоду «східної кризи» 1875 - 1878 рр. (за матеріалами російської періодичної преси) / В. В. Дроздов // Волинські історичні записки: збірник наукових праць. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. Т. 1. С. 43 - 48.

6. Дроздов В. В. Процеси об'єднання Дунайських князівств в оцінці російської періодичної преси (кін. 50 - поч. 60-х рр. ХІХ ст.) / В. В. Дроздов // Шевченківська весна. Історія: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції молодих учених. Вип. IV: у 2-х част. / [редкол.: В. Ф. Колесник (голова), Ю. В. Латиш (відп. ред.) та ін.]. Ч. 2. Праці аспірантів та студентів: у 2-х т. Т. 1. К.: СПД Цимбаленко Є. С., 2008. С. 131 - 133.

АНОТАЦІЯ

Дроздов В.В. Румунське питання в зовнішній політиці Росії в другій половині 50-х - 70-х рр. ХІХ ст. на сторінках російської періодичної преси. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Одеський національний університет імені І.І. Мечникова. - Одеса, 2010.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню румунського питання в зовнішній політиці Росії в другій половині 50-х - 70-х рр. ХІХ ст. на сторінках російської періодичної преси.

У дослідженні проаналізовано позицію офіційних кіл і громадської думки Російської імперії щодо процесів формування румунської держави. Особливу увагу приділено характеристиці російською періодикою зовнішньої політики Росії під час найвагоміших подій у Румунії: розвитку уніоністського руху в Дунайських князівствах, державних переворотів 1864 та 1866 рр., проголошення незалежності Румунії в 1877 р. та військово-політичного співробітництва між Росією та Румунією в російсько-турецькій війні 1877-1878 рр.

Ключові слова: румунське питання, зовнішня політика Російської імперії, російська періодична преса, Дунайські князівства Молдавія та Валахія, Південна Бессарабія.

АННОТАЦИЯ

Дроздов В.В. Румынский вопрос во внешней политике России во второй половине 50-х - 70-х гг. ХIХ в. на страницах российской периодической прессы. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Одесский национальный университет имени И.И. Мечникова. - Одесса, 2010.

В диссертации исследована позиция правительства и общественной мысли Российской империи в румынском вопросе во второй половине 50-х - 70-х гг. ХІХ в. Раскрыты основные задачи российской дипломатии относительно Румынии, оценка русско-румынских отношений консервативной, либеральной (западнической и славянофильской) и революционно-демократической (радикальной) прессой.

В работе на основе изучения материалов российской прессы определены основные предпосылки объединения Дунайских княжеств (Молдавии и Валахии) в румынское государство, исследована политика Российской империи по отношению к унионистскому движению в княжествах, избранию А.Кузы господарем Молдавии и Валахии и его борьбе за полное политическое и административное объединение. Установлено, что в периодике по-разному оценивалась политика России в румынском вопросе. Консервативная и либерально-западническая периодика поддерживала официальную политику царского правительства, направленную на дипломатическое урегулирование проблемы объединения Молдавии и Валахии, славянофилы выступали за более активную политику России в румынском вопросе, а радикалы - за невмешательство европейских государств и России во внутренние дела Румынии.

В диссертации раскрыты изменения в отношении правящих кругов и общественной мысли Российской империи к Румынии в 1860-е гг., проанализировано влияние реформаторской политики А. Кузы, государственных переворотов 1864 и 1866 гг. на русско-румынские отношения. Доказано, что ухудшение отношений между Россией и Румынией повлияло на освещение прессой событий в Румынии. В периодике отмечалось, что, с одной стороны, царское правительство отказалось от политики расширения румынской автономии, а с другой - пыталось не допустить распространения влияния других государств в Румынии. Прослеживается постепенная эволюция во взглядах российской консервативной и либеральной периодики на политику России в румынском вопросе - от политики ожидания к активным действиям.

Охарактеризованы основные этапы русско-румынских отношений в период Восточного кризиса 1875-1878 гг. на страницах прессы. Установлено, что политика Румынии в этот период кардинально изменилась (от провозглашения полного нейтралитета до военно-политического сотрудничества с Россией в войне против Турции). Рассмотрено отношение прессы к проблеме участия Румынии в освободительной борьбе славянских народов против Османской империи, провозглашению независимости Румынии и русско-румынскому сотрудничеству в войне 1877-1878 гг.

Большое внимание уделено проблеме Южной Бессарабии в русско-румынских отношениях, а также оценкам бессарабского вопроса российской центральной и региональной прессой. Доказано, что эта проблема была объектом обсуждения в периодике России. Выяснено, что возвращение этой территории было одной из главных задач российской дипломатии. Проанализирован конфликт между Россией и Румынией относительно Южной Бессарабии на окончательном этапе Восточного кризиса, раскрыта позиция прессы в этом вопросе, определено влияние его последствий на русско-румынские отношения.

Ключевые слова: румынский вопрос, внешняя политика Российской империи, российская периодическая пресса, Дунайские княжества Молдавия и Валахия, Южная Бессарабия.

SUMMARY

Drozdov V.V. Romanian question in the Russian foreign policy in the second half of 50's - 70's of the XIX-th century on the pages of the Russian periodical press. - Manuscript.

Dissertation for the Candidate of Historical Sciences degree on speciality 07.00.02 - world history. - Odessa I.I. Mechnikov National University. - Odessa, 2010.

The dissertation is devoted to the complex research of the Romanian question in the Russian foreign policy in the second half of 50's - 70's of the XIX-th century on the pages of the Russian periodical press.

The position of the Russian government and the periodical press toward the processes of the Romanian State formation was analyzed. The special attention is devoted to the characteristic of the Russian policy by the periodicals during the most important events in Romania: the development of the union movement in Danube Principalities, the state revolutions in 1864 and 1866, the Romanian independent declaration of 1877 and the military and politic union between Russia and Romania in the Russian-Turkish war of 1877-1878.

Key words: the Romanian question, the foreign policy of Russian empire, the Russian periodical press, Danube Principalities Moldavia and Wallachia, South Bessarabia.

Размещено на Allbest.ru