Репресивні органи польської влади в боротьбі проти українського національно-визвольного руху у прикордонних повітах Волинського воєводства

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

РЕПРЕСИВНІ ОРГАНИ ПОЛЬСЬКОЇ ВЛАДИ В БОРОТЬБІ ПРОТИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ У ПРИКОРДОННИХ ПОВІТАХ ВОЛИНСЬКОГО ВОЄВОДСТВА

Спеціальність: Військова історія

ЮРЧУК ЛЮДМИЛА ВАСИЛІВНА

Львів, 2010 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Внаслідок поразки національно-визвольних змагань українського народу за свою державність 1917-1921 рр. більшовицька Росія і Польща за умовами Ризького договору у березні 1921 року встановили міждержавний кордон та визнали західноукраїнські землі, у тому числі Західну Волинь, територією Другої Речі Посполитої. Окупаційна політика новоутвореної держави на українських етнічних землях диктувала створення репресивних органів. У прикордонних повітах вирішальна роль належала Корпусові охорони прикордоння (КОП), який разом з державною поліцією та військовими осадниками здійснював цілеспрямовану полонізацію краю. У листопаді 1924 року Міністерство внутрішніх справ Польщі запровадило вглиб держави на тридцять кілометрів від кордону особливий режим, який суттєво обмежив українське національне життя. З квітня 1937 року його значно посилили для українців та поширили по всій території Рівненського повіту, а з червня 1938 року - в окремих ґмінах Луцького та Дубенського повітів, тобто на 80-100 км. на захід від державного кордону, що становило 44,7% території Волинського воєводства. На Волині діяла виключно польська адміністрація, яка координувала свою протиукраїнську діяльність з репресивно-каральними органами.

Прикордонні повіти мали певну особливість. Тут на кінець 30-х років XX століття проживало 45,4% населення, за етнічним складом майже 72% - українці. Через прикордонні повіти пролягало близько чотирьохсот кілометрів двоколійних та одноколійних залізниць з вузловими станціями Здолбунів та Сарни.

А також мережа вузькоколійок, тут розвивалися будівельна справа, деревообробне виробництво, текстильна промисловість, металообробка, діяло понад ста крупозаводів.

З середини 20-х років починається активна розробка гранітів в Сарненському та базальтів у Костопільському повітах, прибуток яких в 1937 році становив понад 15 млн. злотих. На землях прикордонних повітів на початку 20-х років отримали наділи 48,7 військових осадників.

Актуальність теми зумовлена необхідністю поглибленого вивчення українсько-польських відносин у міжвоєнні 20-30-і роки минулого століття, зокрема створенням цілісного наукового дослідження у зв'язку з недостатньою його розробкою у вітчизняній та зарубіжній історіографії, пов'язана з введенням у науковий обіг нових архівних джерел, які розкривають свідому, скоординовану роботу шовіністично налаштованих представників польської влади в особі радикальних службовців державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, поліції, військових осадників, Корпусу охорони прикордоння з метою контролю, нейтралізації та придушення українського політичного, громадського і культурного життя у прикордонних повітах воєводства, у з'ясуванні опосередкованого впливу КОП шляхом культурної і господарської діяльності на лояльність українців до держави, в осмисленні значення фортифікаційного будівництва не тільки з точки зору оборони східних рубежів Другої Речі Посполитої, але насамперед як фактора розширення особливого прикордонного режиму, що впливав на посилення повноважень репресивно-каральних органів, полягає у власному баченні та оцінці окремих дискусійних точок зору, що стосуються теми дослідження, нарешті, у можливості використати опрацьований матеріал у краєзнавчій та науковій роботі, також у літературній творчості.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у рамках комплексної наукової теми, яка розробляється кафедрою всесвітньої історії Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету під назвою «Україна - Польща: історія і сучасність» (протокол №3 від 28 жовтня 2003 р. засідання вченої ради Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету).

Мета та завдання дослідження. У дисертації поставлено мету - дослідити специфіку українсько-польських відносин та здійснення системного тиску польських репресивно-каральних органів на український національно-визвольний рух у прикордонних повітах Волинського воєводства. Визначити форми та методи, які застосовували адміністрація, військові, поліція, осадники для вирішення спільного завдання - інтеграції краю у польський державний організм.

Мета дисертації зумовила такі завдання:

- дослідити, яким чином здійснювалася та координувалася антиукраїнська політика польських репресивних органів у прикордонних повітах Волинського воєводства;

- розкрити, що окупаційна політика польської влади мала системний характер та реалізовувалася радикальними заходами;

- обґрунтувати, що волинська воєводська адміністрація, органи місцевого самоврядування, військові, католицькі священики активно застосовували також непрямі форми впливу на свідомість волинян з метою виховання у них почуття лояльності до держави;

- висвітлити особливу роль КОП у полонізації прикордонних територій;

- визначити вплив розбудови Сарненського укріпрайону (обслуговували два спецбатальйони КОП «Сарни» і «Малинськ») на посилення антиукраїнської політики влади.

Об'єкт дослідження - державна поліція, військові осадники, Корпус охорони прикордоння.

Предмет дослідження - протиукраїнська діяльність репресивно-каральних органів польської влади у прикордонних повітах Волинського воєводства.

Територіальні межі дослідження: Кременецький, Здолбунівський, Рівненський, Костопільський, Сарненський (з листопада 1930 р.) - прикордонні повіти Волинського воєводства.

Хронологічні рамки роботи охоплюють міжвоєнну історію прикордонних повітів Волинського воєводства у 20-30-х рр. XX століття.

Методи дослідження. У дисертації використовувалися методи об'єктивності, науковості, історизму, комплексності та системності та принципи пріоритету загальнолюдських цінностей.

Дослідниця застосувала як загальнонаукові методи - типологізації, класифікації, так і спеціальні історичні - проблемно-хронологічний, порівняльний, структурно-систематичний, статистико-аналітичний. Це дало можливість підійти до висвітлення проблеми комплексно.

Наукова новизна одержаних результатів:

- у дисертації розглядається актуальна малорозроблена в українській історіографії проблема;

- до наукового обігу включено нові архівні документи та матеріали центральних і регіональних архівів України, що дало змогу розкрити невідомі сторінки становлення та функціонування перших репресивних органів польської влади, сформулювати ряд важливих положень і достовірних висновків;

- до роботи залучено опубліковані джерела з польських архівів Archiwum Akt Nowych, Archiwum Straїy Granicznej w Kкtrzyne, Centralne Archiwum Wojskowe;

- використані мемуари керівників Війська Польського і КОП, спогади учасників та свідків подій, польська преса міжвоєнного періоду та сучасні видання;

- у дослідженні вперше розкрито: тісну співпрацю державної поліції, військових осадників та КОП у протидії українському суспільно-політичному, економічному, національно-культурному життю в прикордонних повітах Волинського воєводства, вирішальну роль та місце КОП в репресивно-каральній системі влади з метою утвердження польської державності на окупованих землях Волині, значення Сарненського району у оборонній стратегії та колонізаторській політиці міжвоєнної Польщі.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дисертації можна використати при підготовці узагальнюючих наукових праць з історії України, під час вивчення студентами спецкурсів з новітньої історії Волині, українсько-польських відносин 20-30-х років минулого століття, на заняттях в Академії прикордонних військ України, у краєзнавчій роботі архівів, музеїв, бібліотек, окремі документи та результати наукової розвідки розміщені в Інтернеті, а також висвітлені у пресі та у програмах місцевого телебачення.

Особистий внесок здобувача полягає у тому, що всі наукові результати дослідження автором здійснені особисто. Чотири публікації у наукових виданнях за його авторством, одна - у співавторстві.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри всесвітньої історії Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету. Вони знайшли відображення у доповідях на Науково-практичній краєзнавчій конференції «Велика Волинь: історія і сучасність» (Рівне, 14 грудня 2005 р.), Третій науковій конференції студентів і молодих викладачів «Еволюція військового мистецтва» (Рівне, 1-2 листопада 2007 р.), Третій всеукраїнській науковій конференції молодих вчених, аспірантів, здобувачів, магістрантів «Історія очима молодих дослідників» (Рівне, 13 грудня 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії» (Харків, 16-18 квітня 2008 р.), V Міжнародній науковій конференції «Шляхи становлення незалежності Польщі і України: минуле, сучасне, майбутнє» (Житомир, 15-16 листопад 2008 р.). Автор закінчила курси польської мови та культури у Вищій державній школі м. Влоцлавка і відбула стажування при Торунському університеті ім. М. Коперника, де вивчала бібліотечні фонди і отримала необхідні наукові консультації від спеціалістів з військової історії Польщі.

Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані у п'яти наукових працях автора у фахових виданнях.

Структура дисертації визначається характером і завданнями дослідження. Робота складається із переліку умовних скорочень, словника термінів, вступу, чотирьох розділів, висновків (161 сторінка), 20 додатків (на 35 сторінках), списку використаних джерел (302 позиції на 31 сторінці).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, територіальні та хронологічні рамки дослідження, визначено його мету, завдання, об'єкт, предмет і методологію, з'ясовано зв'язок з науковими програмами, сформульовано наукову новизну і практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі - «Історіографія та джерельна база дослідження» - аналізується стан наукових праць та характер документальної бази, яка використана для написання роботи.

Відзначено, що у радянській, сучасній та зарубіжній історіографії відсутні спеціальні наукові розвідки з досліджуваної теми. У ній репресивно-каральні заходи польської влади проти українців ілюструють політику польської влади, але не носять комплексного, системного характеру.

Автор використала узагальнюючі праці, у яких розкрита історія Другої Речі Посполитої. На новій концептуальній основі проаналізовано ставлення польських урядів міжвоєнної Польщі до проблеми розв'язання українського питання у праці Л. Зашкільняка і М. Крикуна. На способах вирішення Другою Річчю Посполитою зовнішньополітичних проблем, пов'язаних з українськими землями, акцентують увагу публікації сучасних вітчизняних істориків. Це книга Л.Є. Дещинського і А.В. Панюка, публікації під ред. В.А. Смолія, В. Трофимовича, монографія М.П. Гетьманчука.

Політичну природу українсько-польського протистояння 20-30-х рр. XX ст. вивчають Я. Грицак, Я. Дашкевич, М. Швагуляк.

Власні підходи у висвітленні подій досліджуваного періоду виявила українська еміграція - Т. Гунчак, В. Косик, І. Нагаєвський, О. Субтельний. Проте репресивна політика польської влади на Волині розкривається у них фрагментарно. Суспільно-політичним аспектам історії західноукраїнських земель міжвоєнної доби присвячені праці вітчизняних істориків Р. Оксенюка, Ю. Сливки, С. Макарчука. Тут розкрито антиукраїнський характер національної, соціально-економічної, культурно-освітньої політики польських урядових кіл. Українська історична наука з 90-х років минулого століття почала по-новому, використовуючи недоступні раніше джерела, висвітлювати внутрішню національну політику Другої Речі Посполитої на Волині. Особливо цінними у контексті досліджуваної проблеми є праці, які вивчають соціально-економічний, політичний стан Волинського воєводства та методи, якими польська влада здійснювала свою колонізаційну політику. Це розвідки М. Кучерепи, Р. Давидюк, М. Гона, Н. Стоколос, Ю. Візітів, В. Борщевича. До комплексу проблем дисертації належить, перш за все, боротьба польської державної поліції з національно-визвольним рухом волинян. Питанням служби державної поліції у Волинському воєводстві присвячені праці О. Купчика. О. Разиграєв захистив дисертацію на тему «Польська державна поліція в Західній Волині: 1919-1926 рр.». У ній він з'ясував нормативно-правові засади діяльності та структуру корпусу державної поліції Другої Речі Посполитої, висвітлив процес формування поліцейських підрозділів у Західній Волині, окреслив територіальну організацію польської державної поліції у Волинському воєводстві впродовж 1921-1926 рр., розкрив форми та методи роботи поліції щодо забезпечення правопорядку, контролю за суспільно-політичною ситуацією у регіоні, дослідив участь поліцейських підрозділів в охороні волинської ділянки східного кордону Другої Речі Посполитої. Проте боротьба поліції з українським національно-визвольним рухом не є предметом дослідження О. Разиграєва. Наступною важливою складовою комплексного висвітлення теми є з'ясування ролі військового осадництва в антиукраїнській діяльності польської влади на Волині. У період незалежної України В. Смолей захистив дисертацію, в якій дослідив польське цивільне і військове сільськогосподарське осадництво в Західній Україні у 1919-1939 рр. Історик визначив місце сільськогосподарської колонізації у національній політиці Польщі міжвоєнного періоду, окреслив основні географічні райони поселення осадників, масштаби колонізації і характер осадницьких господарств, дослідив фінансово-господарське становище осадників, вивчив характер взаємин між осадниками і українськими селянами. Однак протиукраїнські акції колоністів науковцем спеціально не досліджувалися.

Маловивченою вітчизняною історичною наукою є репресивна діяльність КОП на прикордонних територіях Волинського воєводства. Лише фрагментарно про КОП згадується у вищеназваних узагальнюючих монографіях та працях. Наукову цінність для теми дисертації становлять стенограми міжнародних українсько-польських семінарів, які відбулися в останнє десятиріччя у Варшаві, Торуні, Луцьку, Львові. У дискусіях обидві сторони висловили чимало нових поглядів та підходів, що відкривають перспективи для вивчення складних аспектів взаємовідносин між сусідніми народами. Окремий масив історіографії вивчення проблеми становлять праці з історії Другої Речі Посполитої польських істориків. Сучасні науковці об'єктивніше оцінюють національну політику Польщі міжвоєнного періоду. До них можна віднести праці А. Айненкеля, А. Хойновського, М. Папєжинської-Турек, Р. Тожецького.

З огляду на системний підхід до дослідження історичних подій Волинського воєводства у 1921-1939 роках вагоме місце займає праця В. Менджецького. Науковий інтерес для глибшого розуміння комплексу проблем дисертації для нас представляє польська військова історіографія. Це публікації Л. Ратайчука, Ч. Пьотровського.

Організації та діяльністі польської поліції присвячені зокрема праці А. Пеплонського, Р. Літвінського.

Питання розвитку військової колонізації у Другій Речі Посполитій в контексті аграрної проблеми відображене у польських авторів: Ч. Мадайчика, М. Мешчанковського, Ю. Цепелевського. Значна кількість розвідок академічних наукових центрів Варшави, Торуня, Гданська, Познані, Бялистоку, Лодзі, Ольштина, Кентшина присвячені історії КОП. Зокрема, його формуванню, особливостям несення прикордонної служби, участі в обороні Волині у вересні 1937 року. Проте вони зовсім не розглядають репресивно-каральних функцій, які застосовував КОП проти українців на Волині. Звернення до історії КОП у загально-польському контексті розпочалося ще у 1920-1930-х роках. Проблемі присвячені праці Р. Умястовського, Л. Василевського, А. Прухніцького, С. Двораковського.

У добу Польської Народної Республіки підготовлені фундаментальні праці про КОП професора Г. Домінічака, З. Чеха.

Досить активно і результативно польські науковці долучилися до вивчення прикордонних військ у посткомуністичний період з 1989 року. Особливо слід виділити праці Г. Домінічака, М. Яблоновського, Є. Прохвіча. Об'єкт і завдання дослідження зумовили широку і розмаїту джерельну базу, яку, насамперед, представляють неопубліковані матеріали і документи, вперше виявлені нами і введені у науковий обіг. Сюди належать документи вищих органів державної влади, політичних структур, воєводських органів управління, вищого воєводського (окружного), повітового та ґмінного керівництва поліції, командування КОП, бригад та батальйонів КОП, Центрального Союзу Військових Осадників, повітових союзів військових осадників, заяви, меморандуми послів, священиків, представників української громадськості до польської влади.

Значну інформацію про діяльність польських репресивних органів почерпнуто з опублікованих документів і матеріалів, спогадів учасників та очевидців тодішніх подій, загально-польської та регіональної (волинської) суспільно-політичної преси та періодики.

У Центральному державному архіві громадських об'єднань України у Києві (далі ЦДАГО України у Києві) опрацьовані збірки фонду 1 (Центральний комітет Комуністичної партії України), у якому зберігаються повідомлення, звіти Наркомату закордонних справ про ситуацію у Західній Україні, становище КПЗУ, діяльність ОУН. Фонд 6 (Центральний комітет Комуністичної партії Західної України) містить документи Рівненського, Луцького окружкомів КПЗУ. Значну частину документів використано з Центрального державного історичного архіву України у Львові (далі - ЦДІА у Львові). Зокрема, фонди 204 (Малопольский окружний інспекторат прикордонної охорони) та 309 (Наукове товариство імені Т.Г. Шевченка). В останньому знаходяться Меморіали депутатів Сейму від Волині та Волинського духівництва до Голови Ради Міністрів та Міністерства релігійних визнань і публічної освіти, повідомлення митрополита Шептицького про насильне окатоличення українців Волині та руйнування православних церков.

Вагомий за обсягом і науковою значущістю масив документів зберігається у Державному архіві Рівненської області (далі - ДАРО). Тут зібрані циркуляри Волинського воєводського управління про попередження діяльності збройних загонів у воєводстві, накази комендатури державної поліції ХІІI округу до усіх прикордонних повітів щодо знешкодження диверсійних загонів, розпорядження повітової комендатури в Острозі про заходи ліквідації диверсійних та грабіжницьких груп на території повіту, інструкції та інші види письмових документів про діяльність Дубенського, Здолбунівського, Острозького, Костопільського й Рівненського повітових управлінь державної поліції, представництва політичної поліції у м. Рівне, Здолбунівського, І-го та ІІ-го Рівненського комісаріатів державної поліції, звіти та рапорти Першої бригади КОП (з липня 1929 р. бригади КОП «Волинь», з лютого 1937 р. полк КОП «Здолбунів»), накази та циркуляри Міністерств внутрішніх, військових справ. Найбільше матеріалів із досліджуваної теми зосереджено у фондах 30 (Рівненське повітове староство), 156 (Здолбунівське повітове староство), 87 (Дубенське повітове староство), 33 (Прокуратура Рівненського окружного суду), 86 (Рівненське повітове управління державної поліції), 314 (Комісаріат державної поліції у м. Рівне) та 113 (Другий комісаріат державної поліції у м. Рівне), 300 (Експозитура політичної поліції у м. Рівне), 479 (Волинське Українське Об'єднання). Слід зауважити, що у ДАРО є окремий 45 фонд (Корпус прикордонної охорони батальйон «Житин» (1927-1939 рр.), який містить накази, інструкції Міністерств внутрішніх та військових справ, командування КОП щодо організаційно-адміністративних питань служби КОП.

Діяльність військових колоністів представлена у 223 фонді (Повітовий союз осадників в м. Здолбунів).

Багато цінних відомостей до теми нашого дослідження почерпнуто з матеріалів Державного архіву Волинської області (далі - ДАВО). У фонді 46 (Волинське воєводське управління. Відділ безпеки. 1921-1939) містяться інформації команди державної поліції ХІІІ округу і команди прикордонної охорони про ситуацію на кордоні, оперативні зведення командування І бригади КОП, ситуаційні донесення командування І бригади КОП, відомості конфідентів про діяльність членів УВО, інформаційні повідомлення бригади КОП «Волинь», розпорядження КОП і переписка з повітовими староствами про попередження діяльності комуністів, переписки з повітовими староствами про виселення осіб з прикордонної зони, донесення про ліквідацію організації ОУН у повітах, матеріали спільних конференцій воєводського управління з командним складом КОП. Складовою частиною джерельної бази дисертації стали публікації документів і матеріалів польською мовою, мемуари, спогади начальника Головного штабу Війська Польського В. Стахевича, жителів Острога. У роботі широко використовуються друковані органи польського уряду, українські і польські періодичні видання, що виходили протягом міжвоєнного періоду: «Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej», «Rocznik Woіyсski», “Woіyс w liczbach», «Straї paсstwowa», «Gazeta Adminisnracji i Policji Paсstwowej», «Na posterunku», «Dziennik Woіyсski», «Gіos Woіyсski», «Przegі№d Woіyсski», «Їycie Woіynia», «Новий час» та ін.

Таким чином, використана джерельна база сприяла системному вивченню діяльності польських репресивних органів у прикордонних повітах Волинського воєводства. Отже, аналіз історіографії та джерел показав, що комплекс проблем, представлених у дисертації, є маловідомою сторінкою вітчизняної історії, що і спонукало дослідницю взятися за розробку теми.

У другому розділі - «Створення та організаційна розбудова польських репресивних органів» - розкрито передумови створення та завдання польських репресивних органів, проаналізовано особливості їх становлення в 1919-1924 роках у Волинському воєводстві, з'ясовано форми та методи проведення репресивної політики державною поліцією щодо українських культурно-освітніх, громадських організацій та політичних партій на початку двадцятих років, визначено місце військової колонізації у полонізації краю (важливого регіону з точки зору військової стратегії) та у репресивній політиці держави, досліджено нормативно-правову базу діяльності Корпусу охорони прикордоння та його територіальну організацію протягом всього періоду служби у 1924-1939 рр.

У лютому 1921 року було створено Волинське воєводство з центром у Луцьку, яке стало третім за площею у Другій Речі Посполитій і займало понад 20 тис. км. Враховуючи прикордонний статус воєводства, польський уряд з перших кроків свого утвердження у Західній Волині взяв рішучий курс на підпорядкування собі політичного, економічного і культурного життя краю. Вже 21 травня 1921 р. волинський воєвода видав розпорядження про заборону української мови. Стабільність на Волині мала забезпечити нова адміністрація. Її формували виключно з поляків, вихідців з центральних та західних воєводств. Так, з 283 осіб, які працювали у воєводському й повітових управліннях, у 1923 році 274 були поляками.

Створенням цивільної адміністрації у новоутвореній державі опікувалося Міністерство внутрішніх справ. На основі закону від 24 липня 1919 року почала діяти польська державна поліція. Згідно з сеймовою постановою територіальна організація поліції була пристосована до адміністративного поділу і сформована на військовий взірець. Її завдання полягали у гарантуванні внутрішньої безпеки держави та боротьбі з антидержавними виступами у тісній співпраці з місцевою владою. Першим підрозділом державної поліції на Волині став Луцький міський комісаріат, сформований у 1920 році. Керівництву у Варшаві підпорядковувалися окружні команди, повітові відділи, комісаріати та постерунки. Волинське воєводство контролювала державна поліція XIII округу у складі Луцької, Ковельської, Горохівської, Володимирської, Камінь-Каширської, Рівненської, Дубнівської, Острозько-Здолбунівської, Костопільської та Сарненської повітових команд. У справах слідства вони підпорядковувалися Луцькій та Рівненській прокуратурам, окружним судам та Волинській і Поліській окружним воєводським командам поліції. З питань громадської безпеки управління державної поліції були виконавчими органами староств повітів. У складі державної поліції у період з лютого 1921 по 1926 роки працював спеціальний відділ політичної поліції. Він розслідував справи, пов'язані з шпигунством на користь СРСР, більшовицькою агітацією на теренах Волинського воєводства, організацією прокомуністичного підпілля, діяльністю українських культурно-освітніх організацій та політичних партій, фактами зради батьківщині державними службовцями. З 1 липня 1923 року під контролем державної поліції перебувало 293 км. кордону Волинського воєводства з Радянським Союзом.

В обов'язки державної поліції з перших місяців її роботи входило інформування Міністерства внутрішніх справ про ситуацію у краї. Під особливою опікою поліції перебували осередки «Просвіти». Повітові поліцейські управління володіли списками просвітян, характеристиками їх керівників, відомостями про майновий статус осередків. Поліція особливо ретельно відстежувала життя українських політичних партій: Українського Національно-Демократичного Об'єднання, «Селянського Союзу», Української Радикальної партії, Української Військової Організації, Української соціалістично-радикальної партії, КПЗУ та окремих політичних діячів, послів і сенаторів. Здійснення поліцією функцій контролю за політичною ситуацією у прикордонних повітах базувалася на її законодавчій підпорядкованості місцевим органам влади, суду й прокуратурі. Служба безпеки використовувала послуги інформаторів та конфідентів (таємних агентів). Державна концепція повної інтеграції прикордонних територій до Другої Речі Посполитої продовжила традицію колонізації. 17 грудня 1920 року Сейм ухвалив закон про запас землі на Сході та закон про наділення нею військових осадників. У Волинському воєводстві землю отримало 3,5 тисяч переселенців, які створили 3278 господарств. Загальна площа колонізованої землі колишніми військовими становила 46 тисяч гектарів.

На початку 1923 року при підтримці Міністерства військових справ у Варшаві створили Центральний Союз Військових Осадників. У повітах організовувалися повітові відділи військових осадників. Нижчою організаційною ланкою стали кола осадників.

Автор підсумувала, що аграрна військова колонізація мала на меті поглибити польську присутність у прикордонних повітах шляхом розвитку польської промисловості, торгівлі, Католицької церкви, польських шкіл, культурних організацій. Поступово колоністи мали опанувати органи державної влади та місцевого самоврядування. Разом з тим наявність зброї у військових осадників дозволяла використовувати їх для придушення антидержавних виступів.

У 1921-1926 рр. у прикордонних територіях Волинського воєводства розгорнули діяльність терористичні загони, керовані Закордонним відділом ЦК КП(б)У. Антидиверсійні заходи політичної поліції сприяли зниженню активності більшовизму у Західній Волині. Проте ситуація залишалася досить складною. Неспроможність державної поліції забезпечити порядок на прикордонних територіях зумовило владу створити спеціальну військову формацію для охорони польсько-радянського кордону.

12 вересня 1924 року Міністерство військових справ видало наказ про створення Корпусу охорони прикордоння. Першочерговими завданнями новоствореної формації були: зупинення нелегальних порушень кордону, боротьба з контрабандою, охорона державних знаків, співпраця з військовими силами і місцевою адміністрацією у сфері забезпечення обороноздатності Польщі, зміцнення польського елементу у східних воєводствах. У розділі розкривається структурна розбудова КОП. Наказ від 17 вересня 1924 року передбачав формування командування КОП та трьох бригад: Віленської, Новогрудської та Волинської у складі 10 батальйонів і 10 ескадронів. Волинська бригада КОП комплектувалася у Луцьку з військовослужбовців корпусу округу ІІ Люблін. Вона отримала номер один і розпочала службу з 1 листопада 1924 року. У склад І бригади входили три батальйони КОП «Березно-Зурно», «Гоща», «Великі Дедеркали» (дванадцять стрілецьких рот, сорок вісім прикордонних постів (стражниць) та три ескадрони кавалерії КОП «Березно-Зурно», «Гоща», «Великі Дедеркали». Нами підраховано, що особовий склад Першої бригади становив на першому етапі створення понад дві тисячі сімсот офіцерів та солдатів.

Протягом 1924-1939 рр. КОП зазнав три масштабні реорганізації, метою яких було удосконалення організаційної структури, підвищення військової підготовки та посилення режиму репресій проти українського національного життя у прикордонних повітах.

У третьому розділі - «Корпус охорони прикордоння у боротьбі з українським національно-визвольним рухом» - проаналізовано діяльність підрозділів КОП, які контролювали український національно-визвольний рух, охарактеризовано напрями та методи антиукраїнської діяльності КОП у прикордонній зоні, з'ясовано форми співпраці КОП з державною адміністрацією та органами самоврядування у боротьбі з українським національно-визвольним рухом.

Аналізуючи цілі та завдання, а також характер підготовки підрозділів Корпусу охорони прикордоння, з'ясовано, що формація контролювала українське політичне, громадське та національно-культурне життя прикордонних повітів, враховувала специфіку краю Волині.

З перших місяців служби командування Першої бригади зобов'язало командирів стражниць знати всіх мешканців навколишніх сіл, тісно співпрацювати з поліцією, солтисами, старостами, польським духовенством, особливо з вчителями та лікарями у виявленні та знешкодженні антидержавних виступів, які пов'язували з розвитком національного життя волинян. Спеціальними підрозділами КОП, які безпосередньо займалися контролем за українським національно-визвольним рухом у тридцятикілометровій зоні, стали розвідка та жандармерія КОП. У лютому 1925 року при командуванні КОП у Варшаві створили відділ розвідки, а з 31 березня 1927 року у КОП було запроваджено жандармерію. Вони тісно співпрацювали з державною поліцією, прокуратурами та військовими судами на місцях, контролюючи український національний рух. Офіцери розвідки отримали право вербувати та утримувати штат конфідентів, незалежно від їх соціального становища та національного походження, виплачувати їм за підтверджену і важливу інформацію винагороду.

У липні 1929 р. командувач КОП генерал бригади С. Зосік-Тессаро запровадив нову структуру служби розвідки. При бригаді «Волинь» утворили інформаційний відділ. Також почали діяти пости розвідки №8 у Рівному та №9 у Сарнах. Офіцери розвідки, що несли службу у батальйонах КОП «Острог» та «Гоща» відповідали за ситуацію на територіях підконтрольних батальйонам. Тепер пости розвідки КОП діяли незалежно від прикордонників і виконували головний обсяг роботи.

Вони підпорядковувалися експозитурам ІІ відділу Генерального Штабу (пости за номерами 8 і 9 експозитурі №5 у Львові), а щодо контррозвідки звітували Самостійному інформаційному відділу командування округу ІІ корпусу Люблін. До особового складу постів входили 3 офіцери, 3 підофіцери і 4 рядових.

Автор з'ясувала, що починаючи з 1928 р., інформація, яка надходила від розвідки КОП, набула більш аналітичного характеру, оцінювалася політична ситуація у краї, ідентифікувалися політичні партії і визначалися їх завдання, створювалися списки підозрілих у приналежності до українського визвольного руху, здійснювався контроль і спостереження за ними, готувалися звіти про результати виборів у Волинському воєводстві.

Під пильним контролем розвідки КОП перебувала діяльність українських політичних партій Сельроб, КПЗУ, УНДО, УВО, ОУН, УСРП, культурно-освітніх організацій «Просвіта», «Союз українок» та молодіжних спортивних організацій «Пласт», «Луг». Міністерства внутрішніх і військових справ та ІІ відділ Головного штабу ВП отримували звіти від начальника розвідки КОП майора Шкіндера щодо політичної лояльності парламентарів від Волині.

У 1937-1938 рр. повноваження КОП значно розширилися. Міністерство внутрішніх справ видало наказ про запровадження режиму прикордонної зони на 80-100 км. вглиб держави у Рівненському та окремих ґмінах Дубенського та Луцького повітів.

У розділі розкривається участь КОП у третій фазі ревіндикації Православної церкви в прикордонних повітах, яку він здійснював методами морального і фізичного впливу.

Одним з напрямів боротьби КОП з українським національним рухом стала ліквідація народних університетів у селах Михайлівка Дубенського повіту, Малинськ Костопільського повіту та Ружин Ковельського повіту, організованих Кременецьким ліцеєм, ініціаторами якої виступили командири полків КОП «Сарни» полковник Й. Платович-Плахта та «Здолбунів» полковник Й. Пєцка. Вивчення української історії та літератури у програмі курсів, розцінювалося копівцями як дуже шкідливе для держави.

Важливим методом посилення впливу КОП на окупованих територіях став наказ Міністерства внутрішніх справ від лютого 1939 р. «Про правила здійснення осадництва службовцями КОП, які звільнялися до резерву». Кожний кандидат на право осадництва розглядався окремо з точки зору можливості його впливу на людей, серед яких мав проживати.

Системну антиукраїнську політику держави у прикордонних територіях доповнив спеціальний циркуляр Міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького «У справі співпраці адміністративної влади та КОП до воєвод у Бялимстоку, Вільні, Новогрудку, Бресті, Луцьку і Тернополі», від 21 квітня 1932р. У ході його реалізації були проведені спільні конференції у Ковелі референтів безпеки повітових староств з службовцями розвідки КОП та у Луцьку, Волинського воєводського управління з командуванням бригади КОП «Волинь». Начальник розвідки посту КОП №8 у Рівному та командир бригади КОП «Волинь» виступили з ініціативами усунути українців з державних служб та посад війтів і секретарів ґмін у прикордонних повітах та узгоджувати всі нові призначення з командирами батальйонів КОП.

У четвертому розділі - «Корпус охорони прикордоння напередодні та на початку Другої світової війни» - автор аналізує місце полків КОП «Здолбунів» та «Сарни» у мобілізаційному плані Головного штабу ВП, з'ясовує значення Сарненського укріпрайону у повній інтеграції краю до державного організму Другої Речі Посполитої, досліджує події на польсько-радянському кордоні напередодні та після його порушення радянськими військами у вересні 1939 року.

В умовах зміцнення військового потенціалу СРСР та Німеччини Головний штаб Війська Польського розробив мобілізаційний план, який затвердили 30 квітня 1938 року під криптонімом «W».

На початку 1939 р. польсько-німецькі відносини загострилися. Друга Річ Посполита відхилила вимоги Німеччини, надати останній коридор до Східної Прусії та приєднатися до антикомінтернівського блоку.

Розуміючи можливість агресії з боку Гітлера, 23 березня польський уряд оголосив часткову мобілізацію. У ході її проведення з Волині у Новий Сонч перекинули резервний батальйон КОП «Житин» (полк КОП «Здолбунів»). Кавалерійські ескадрони КОП «Мізоч» (полк КОП «Здолбунів»), «Рокитно», «Зурно» (полк КОП «Сарни») переправили до Вєлюня. На західний кордон з полку КОП «Здолбунів» відкомандирували також саперну роту КОП «Гоща».

15 травня 1939 року Головний штаб затвердив удосконалений мобілізаційний план. План W ІІ передбачав: по-перше, у разі нападу з боку СРСР війська КОП приймуть перший удар та забезпечать прикриття для повної мобілізації Війська Польського. По-друге, мобілізацію резервістів до КОП здійснює сам КОП, а не староства повітів. По-третє, прикордонна територія ділилася на три мобілізаційні смуги. Першу смугу мобілізації створювали Сарненський, Костопільський, Рівненський, Здолбунівський, Кременецький, частина Дубенського повітів. По-четверте, на основі резервістів першої смуги утворюють 38 дивізію піхоти. По-п'яте, планувалося, що у разі війни з Німеччиною КОП направить частину офіцерів, підофіцерів та рядових строкової служби для формування військових одиниць на Заході держави.

29 серпня 1939 р. Головний штаб Війська Польського оголосив загальну мобілізацію. У процесі загальної мобілізації та ротації кадрів одночасно відбувалося відтворення військових одиниць КОП на радянсько-польському кордоні. Так, полк КОП «Сарни» очолив підполковник Н. Сулік, який до 6 вересня 1939 року командував батальйоном КОП «Сарни». Полк КОП «Здолбунів» прийняв підполковник В. Веґжинський, одночасно залишаючись командиром батальйону КОП «Гоща».

Організаційна структура КОП залишалася незмінною. Проте якісний склад прикордонників за рівнем військової підготовкою знизився. Тепер у підрозділах майже 25% складали резервісти. Чисельний склад службовців КОП остаточно не відновили. У той же час серед копівців збільшився відсоток національних меншин. Стражниці у батальйонах «Дедеркали», «Гоща», «Острог» у середньому зменшили залоги на 6-7 вартових, а у батальйонах «Березно», «Рокитно» - на 3 і відповідно становили 11 та 16 прикордонників. Виконуючи умови таємного додаткового протоколу Договору про ненапад між Німеччиною та СРСР, у ніч на 17 вересня проти польських стражниць полків КОП «Сарни» та «Здолбунів» розгорнулися значні сили Червоної армії. О 5 год. ранку за московським часом радянські війська перейшли кордон. Полк «Сарни» на відрізку 176, 9 км. атакував 15 стрілецький корпус комдива П. Філатова 5 Армії, 60 стрілецька дивізія комбрига М. Саліхова, 18 та 19 відділи прикордонної охорони НКВС.

Полк «Здолбунів», який охороняв 274,9 км. польсько-радянського рубежу, прийняв удар 8-го стрілецького корпусу комбрига М. Богомолова і 36-ої танкової бригади 5 Армії, 2-го кавалерійського корпусу комдива Ф. Костянки і 24-ої танкової бригади полковника Фотченкова 6 Арміїї та 20 і 21 відділів прикордонної охорони НКВС.

В умовах дезорієнтації та відсутності конкретних розпоряджень вищого командування прикордонники фактично діяли на власний розсуд. Оскільки чисельно переважаючі підрозділи Червоної армії переходили кордон не використовуючи зброї і не обстрілювали заздалегідь стражниці, то прикордонники у більшості своїй не чинили опір, а відступали з місця розташування стражниць до рот, а роти - до батальйонів. На окремих ділянках кордону Волині відбулися збройні сутички і навіть бої.

Командир полку КОП Сарни» Н. Сулік запропонував командувачеві КОП генералові В. Орліку-Рюкерману організувати опір Червоній армії, використавши фортечні споруди укріпрайону «Сарни». 18-19 вересня у районі Тинного відбулися бої червоноармійців з копівцями. 20 вересня останні оборонці бастіонів відступили на захід. Автор дійшла висновку, що Сарненський укріпрайон, який обслуговували два спецбатальйони КОП «Сарни» та «Малинськ» займав не тільки важливе місце в оборонній концепції Другої Речі Посполитої. Збільшення польських військових у прикордонні та особливий режим території значно обмежували можливості для українського національного життя.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено основні результати дослідження, які зводяться до таких положень...

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в комплексному вивченні процесу здійснення системного тиску польських репресивно-каральних органів на український національно-визвольний рух у прикордонних повітах Волинського воєводства. На підставі вивчення широкого кола архівних джерел, опублікованих документів і матеріалів, наукової літератури, міжвоєнної періодики, мемуарів, спогадів учасників подій проаналізовано форми та методи, які застосовували адміністрація, військові, поліція, осадники для боротьби з українським національно-визвольним рухом. Теоретичні висновки дисертації можна використати під час вивчення курсу з новітньої історії України, спецкурсів з історії Волині, у роботі краєзнавчих музеїв, як матеріал для обґрунтованих дискусій з польськими істориками. Отримані результати дослідження можуть застосовуватися на заняттях в Академії прикордонних військ України.

Польська держава, здійснюючи антиукраїнську діяльність, порушувала взяті на себе міжнародні зобов'язання щодо забезпечення прав національних меншин, заявлені Лізі Націй у 1919 році («Малий Версальський трактат») та умови Ризького миру 1921 року з радянськими республіками. Репресивно-каральні органи Другої Речі Посполитої проводили на Волині політику національної та державної асиміляції шляхом придушення політичного, громадського, економічного та культурного життя українців. Державна поліція, військові осадники, КОП застосовували властиві їм форми та методи антиукраїнської діяльності, тісно співпрацювали з Волинською воєводською адміністрацією, місцевими повітовими, ґмінними органами влади.

Репресивно-каральні органи польської влади на Волині діяли згідно з наказами та інструкціями, що надходили до них від Президента, Сейму, Міністерств внутрішніх та військових справ, Міністерства релігійних віросповідань і публічної освіти, Міністерства сільського господарства, враховували розпорядження Центрального Союзу Військових Осадників, Стрілецького Союзу та інших загально-польських військових і громадських об'єднань. Створена для боротьби зі злочинністю, шпигунством, антидержавними виступами громадян державна поліція Другої Речі Посполитої була першою структурою, яка відслідковувала національно-політичне життя українців. національний історіографія антиукраїнський

Волинська воєводська окружна команда державної поліції мала повітові підрозділи у Володимирі, Горохові, Дубно, Ковелі, Кременці, Луцьку, Любомлі, Острозі та Рівному, а також ґмінні постерунки у повітах. Саме вони вже на початку 20-х років створили розгалужену мережу інформаторів, при допомозі якої контролювали діяльність осередків «Просвіти», «Союзу українок», молодіжних організацій «Пласт» та ін.

Реакційною антиукраїнською силою були військові осадники. Військові колоністи стали важливим знаряддям у концепції полонізації Волині, яка разом з державною асиміляцією українців відповідала кресовій політиці Польщі. Загострення суспільно-політичної ситуації у східних воєводствах Польщі та неспроможність прикордонних рот державної поліції встановити порядок на польсько-радянському кордоні змусило Міністерство військових справ ініціювати у серпні 1924 року створення спеціальної військової формації - КОП. Його підпорядкування Міністерствам військових та внутрішніх справ визначало специфіку служби спочатку у тридцяти кілометровій, а з 1938 року у 80-100 км. прикордонній зоні.

КОП, охороняючи ділянку польсько-радянського кордону у Волинському воєводстві, тісно співпрацював з воєводським управлінням, повітовими староствами прикордонних повітів, державною поліцією, органами місцевого самоврядування, польськими військовими та громадськими організаціями у виявленні та знешкодженні проявів національно-визвольного руху українців.

Репресивними заходами у КОП займалися розвідка та жандармерія, використовуючи допомогу конфідентів.

Командування КОП у краї критично ставилося до «волинської політики» польсько-української співпраці воєводи Г. Юзефського і вимагало, щоб усі адміністративні посади у прикордонні обіймали поляки, а їх призначення на місцях узгоджувалося з командирами батальйонів КОП.

Мілітаризація Польської держави після прийняття Конституції 1935 року розширила повноваження КОП. Планована акція будівництва укріплених фортечних споруд вздовж польсько-радянського кордону, яка розпочалася з 1936 року, мала збільшити військову присутність КОП у Волинському воєводстві, тим самим посилити контроль за українським національним життям у регіоні.

КОП став найбільш радикальної силою у проведенні Костелом третьої фази ревіндикації Православної церкви на Волині. 30 квітня 1937 р. командування КОП видало таємний наказ про запровадження посади декана КОП, до цього капелани КОП підпорядковувалися загальновійськовому духовному керівництву.

Здійснення ревіндикаційної акції було однією з головних причин розширення у 1938 році прикордонної зони вглиб краю на 80-100 кілометрів. Активним методом полонізації краю стала культурно-освітня робота КОП, яку здійснювали офіцери пропаганди КОП. Кабінет Міністрів виступив з ініціативою до місцевих відділів позашкільної освіти, земельних палат надавати допомогу КОП через спільні з'їзди у політиці зміцнення польських інтересів на Волинській землі.

Напередодні Другої світової війни репресивна діяльність КОП посилилася: став жорстокішим прикордонний режим, українцям заборонили купувати тут нерухомість, створювати та володіти складами і крамницями, виселялися українські агрономи. Таким чином, антиукраїнська політика польської влади в прикордонних повітах на Волині у міжвоєнний період мала окупаційний та шовіністичний характер. Її метою було здійснити повну полонізацію краю та інтегрувати його як інкорпоровану територію у польський державний організм.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНІ У НАУКОВИХ ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Юрчук Л.В. Становлення Корпусу охорони прикордоння на Волині: завдання та особливості служби на польсько-радянському кордоні (1921-1924 рр.) / Л.В. Юрчук // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ. Збірник наукових праць. - Рівне: РДГУ, 2006. - Випуск 10. - С. 98-103.

2. Юрчук Л.В. Роль резервного батальйону КОП «Житин» у зміцненні безпеки волинського прикордоння Другої Речі Посполитої / Л.В. Юрчук // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки РДГУ. Збірник наукових праць. - Рівне: РДГУ, 2008. - Випуск 14. - С. 99-103.

3. Юрчук Л.В. Роль Корпусу охорони прикордоння в утвердженні польської державності на Волині (1924-1939 рр.) / Л.В. Юрчук // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського національного університету ім. Лесі Українки. - Луцьк, 2008. - Випуск 15. - С. 113-119.

4. Юрчук Л.В., Матійченко В.І. Сарненський укріпрайон у системі прикордонних фортифікацій польської держави (1926-1939 рр.) / Л.В. Юрчук, В.І. Матійченко // Держава та Армія. Вісник національного університету «Львівська політехніка». - Львів, 2009. - №652. - С. 133-139.

5. Юрчук Л.В. Протиукраїнська діяльність розвідки Корпусу охорони прикордоння на Волині» / Л.В. Юрчук // Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах «Грані». - Дніпропетровськ, 2009. - №5. - С. 10-13.

6. Юрчук Л.В. Резервні сили КОП на Волині / Л.В. Юрчук // Шляхи становлення незалежності Польщі: минуле, сучасне, майбутнє: матеріали V Міжнар. наук. конф., 14-16 листопада 2008 р. / Польське наукове товариство у Житомирі, університет імені Івана Франка. - Житормир, 2009. - С. 69-78.

7. Юрчук Л.В. Співпраця Корпусу охорони прикордоння з органами державної влади у ревіндикації на прикордонних територіях Волині (1937-1938 рр.) / Л.В. Юрчук // Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії: матеріали Міжнар. наук. конф., 16-18 квітня 2008 р. / М-во освіти і науки, Харків. Нац. економ. ун-т. - Харків: Вид. ХНЕУ, 2008. - Ч. IV. - Соціальна історія України. Суспільство. Демократія. Духовність. - С. 179-185.

Размещено на Allbest.ru