Співробітництво і взаємозв’язки академій наук України та СРСР (1920-1980-ті роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕНЬ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ІСТОРІЇ НАУКИ имені Г. М. ДОБРОВА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Співробітництво і взаємозв'язки академій наук України та СРСР (1920-1980-ті роки)

07.00.07 - історія науки і техніки

Блажевич Наталія Олександрівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі методології та соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

ОНОПРІЄНКО Валентин Іванович,

Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України,

завідувач відділу методології та соціології науки

Офіційні опоненти: доктор технічних наук, професор

Богорош Олександр Терентійович,

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

професор кафедри прикладної фізики

Фізико-технічного інституту

доктор історичних наук

Барановська Наталія Петрівна,

Інститут історії України НАН України,

старший науковий співробітник відділу новітньої історії і політики

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Перехід до нової парадигми суспільного розвитку хворобливо відобразився на стані наукових систем України і Росії. Різке падіння фінансового забезпечення досліджень, незатребуваність наукових результатів економічною системою, що знаходиться в кризі, не відпрацьованість системи охорони інтелектуальної власності, ресурсна і інформаційна криза науки, падіння престижу наукової праці, відтік в інші сфери діяльності і «старіння» наукового персоналу, згортання науково-технічних програм стали причинами вельми істотних соціально-економічних, організаційних, кадрових змін в наукових системах. Кардинально змінилася і структура міжнародного наукового співробітництва України і Росії, у тому числі і між академіями наук.

Незважаючи на істотні втрати періоду трансформації, академії наук України і Росії продовжують залишатися найважливішими науковими установами своїх держав, без яких важко уявити інноваційну реформацію економіки, експертизу соціально-економічних проектів і програм, входження в науковий і економічний простір Європи.

Наука України, виникнення і становлення Академії наук генетично тісно пов'язані з академічною наукою Росії. На різних етапах історії академій виникали різні колізії співробітництва і взаємодії. Для практичної реалізації концепції інноваційного розвитку економіки важливо не тільки знати сучасний стан співробітництва академій наук України та Росії. Не менш важливо відновити історію цього співробітництва, оцінити його потенціал як в ретроспективі, так і у перспективі, виявити тенденції розвитку, встановити принципи взаємовигідного партнерства.

Академії наук України і СРСР, їх взаємозв'язки протягом десятиріч вивчалися українськими і російськими істориками науки, виступали полігоном наукознавчих досліджень різної спрямованості. Накопичений цими дослідженнями матеріал був використаний як початковий базис дисертаційної роботи. Разом з тим проблема взаємозв'язків академій наук не ставилася у вигляді спеціального дослідження. Вона, безумовно, заслуговує вивчення для врахування досвіду співробітництва академічних установ в сучасних умовах.

Окрім значного масиву літературних джерел, урядових документів і постанов, при реалізації теми дисертації були використані архівні матеріали з архівосховищ, перш за все з архівів Президії НАН України, Інституту рукописів Національної бібліотеки ім. В.І.Вернадського, Центрального державного архіву громадських організацій України. Серед архівних джерел є матеріали, що мають великий інтерес з принципової точки зору. Такі наприклад, як матеріали дискусії у ВУАН в 1920-і роки у зв'язку з перетворенням Російської академії наук в Академію наук СРСР.

Значну увагу приділено програмам сумісних досліджень академій наук, проектам створення в Україні нових академічних установ при координації і сприянні АН СРСР та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою планів науково-дослідних робіт Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України: «Соціокультурні та методологічні зрушення в науковому знанні в період трансформації наукової системи» (№ державної регістрації 0103U007808); «Дослідження методологічних та історико-соціальних аспектів становлення і розвитку інформатики в Україні» (№ державної регістрації 0102U005976), «Дослідження інноваційного потенціалу інформації та знання в методології знанєвого суспільства» (реєстраційний № 0101U007847).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження - простеження історичної генези співробітництва академічних установ для встановлення принципів взаємовигідного партнерства Національної академії наук України і Російської академії наук в соціально-економічній ситуації, що змінилася в світі, в умовах глобалізації і входження наукових систем України і Росії в європейський і світовий науковий простір, а також задач інноваційного розвитку економіки.

Дослідження диктує постановку наступних задач:

· з'ясувати сучасний стан вивчення даної проблеми і відповідної джерельної бази;

· визначити значення принципів організації та досвіду функціонування Російської академії наук для заснування і становлення Академії наук України;

· встановити особливості стосунків академій наук в умовах формування радянської системи організації науки;

· проаналізувати специфіку наукових комунікацій в умовах міжнародної ізоляції радянської науки;

· виявити, як змінювалося співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень в академіях наук і якими були наслідки цих пропорцій;

· з'ясувати значення процесу фундаменталізації прикладних і технічних галузей академічної науки для зростання ефективного співробітництва академій наук у 1960-80-ті роки;

· встановити вплив співпраці академій наук на виникнення в Академії наук України нових наукових напрямків;

· оцінити внесок взаємодії академій наук України та СРСР у вдосконалення організації науки, створення нових наукових установ, виходу на передній край досліджень, створення нових технологій;

· окреслити ознаки територіального розширення академічної науки в СРСР і Україні.

Об'єктом дослідження виступають Національна академія наук України та Академія наук CРСР як системи інститутів, які розробляють фундаментальні і прикладні проблеми науки.

Предмет дослідження - співробітництво і організаційна взаємодія академій наук України і СРСР.

Хронологічні межі дослідження - 20-80-ті роки ХХ століття - час інституційного становлення, піднесення і вагомих звершень академічної науки України і СРСР. Протягом цього часу суттєво змінювався статус у суспільстві, рівень, інституційна структура та обсяги досліджень в академічних установах. Тенденції співробітництва академій наук можна виявити встановлюючи його особливості на етапі становлення Академії наук України і Академії наук СРСР як загальносоюзної установи (1920-30 рр.), в екстремальних умовах Великої Вітчизняної війни, в роки відбудови народного господарства після війни і нарощування наукового потенціалу (1950-60 рр.), а також протягом 1970-80 років, коли здійснювався активний пошук академіями наук нових організаційних форм та ефективного впливу на вирішення соціально-економічних проблем.

Методологія дослідження пов'язана з уявленням про соціальну обумовленість розвитку науки, яка розуміється як дія на науку зовнішніх соціально-економічних чинників і як внутрішня соціальність, що виникає в процесі комунікації учених, зайнятих діяльністю по виробництву нового знання. В методологічному плані робота спирається на дослідження вітчизняних і зарубіжних учених в галузі історії науки і наукознавства на методи міждисциплінарного синтезу і соціокультурної реконструкції розвитку наукового знання і форм його організації, які дозволяють виявити найважливіші реалії процесу розвитку науки, її динаміку, зв'язок з іншими суспільними інститутами.

Теоретичну базу складають дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем наукової комунікації, організації науки, міжнародного співробітництва, наукознавства, культурології. Їх праці наводяться у списку використаної літератури.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в історичному простеженні і концептуальній реконструкції форм співпраці і співробітництва академій наук України та СРСР з встановленням їх особливостей у 1950-80-ті роки.

Елементами наукової новизни, які конкретизують її основний зміст, є наступні положення:

· вперше за допомогою історико-наукового аналізу здійснено комплексне дослідження співробітництва і взаємозв'язків академій наук України та СРСР;

· показано, що в процесі становлення Академії наук України досвід розвитку Російської академії наук широко використовувався і виступав як певна модель побудови нової наукової інституції; в Українську академію наук була залучена значна кількість провідних російських учених, що сприяло формуванню кваліфікованого наукового співтовариства в різних галузях фундаментальної науки;

· доведено, що становлення Академії наук України співпало з формуванням радянської системи науки, для якої стали характерними жорсткий централізм та ієрархічна підпорядкованість наукових установ, що виключило рівноправне партнерство між академіями наук та зумовило підпорядкування Академії наук України Академії наук СРСР;

· стверджується, що протягом десятиліть академічна наука в СРСР розвивалася шляхом подолання визначального протиріччя між прогресуючою прикладнизацією досліджень і необхідністю виходу на передові позиції фундаментальної науки в світі: якщо у довоєнний період і в роки Великої Вітчизняної війни прикладна спрямованість брала верх, то, починаючи з 60-х років ХХ століття, в академіях наук відбулися вагомі зрушення у бік виходу на передові рубежі фундаментальних досліджень шляхом формування сучасної бази експериментальних досліджень і техніки обробки наукової інформації;

· показано, що ця стратегія певною мірою визначила перехід у зв'язках між академіями наук до взаємовигідного партнерства і співпраці, що сприяло раціональній кооперації фундаментальних і прикладних досліджень в рамках СРСР і дало могутній поштовх регіональному розвитку академічної науки: Академія наук України, в якій сформувався в ряді напрямків могутній кадровий потенціал, отримала підтримку у матеріально-технічному забезпеченні цих напрямків і визнанні їх як головних на союзному рівні;

· організаційні новації Академії наук України у 70-80-ті роки минулого століття по реалізації наукових досягнень в конкретній практиці народного господарства отримали широке розповсюдження в Академії наук СРСР, корелюючи с аналогічним досвідом Сибірського і Ленінградського відділень АН СРСР, а в ряді випадків перетворюючись на зразок для відомих академічних центрів Росії та інших союзних республик.

Теоретичне і практичне значення результатів дисертації. Положення і висновки дисертації розширюють і уточнюють існуючі уявлення про академічну науку, про комунікацію і співробітництво академій наук України і СРСР, про ефекти і негативи цих процесів, що дозволить врахувати історичний досвід при розробці стратегій наукового та інноваційного розвитку економіки України, при обгрунтуванні прогнозних сценаріїв трансформації та реформування наукової сфери і Академії наук.

Теоретичні результати можуть бути використані у навчальних курсах з історії науки, наукознавства для студентів ВНЗ, аспірантів, а також в подальших наукових дослідженнях і організації наукової діяльності.

Апробація роботи. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладались автором на міжнародних київських симпозіумах з наукознавства (жовтень 2004 р., листопад 2005 р., жовтень 2007 р., квітень 2008 р.), міжнародній конференції “Філософія космізму і сучасна авіація” (Київ, квітень 2005 р.), Наукових читання, присвячених пам'яти Г.М.Доброва (Київ, березень 2005, 2006, 2007, 2008 р.), методологічних семінарах і засіданнях відділу методології та соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М.Доброва НАН України.

Публікації. Результати дисертації опубліковані у 9 наукових статтях, надрукованих у наукових фахових виданнях із спеціальності дисертації, та двох тезах конференцій. Дві публікації написани у співавторстві: Оноприенко В.И., Полуянова Н.А.. Научная коммуникация и сотрудничество историков науки и науковедов академий наук Украины и России // Наука и науковедение. - 2008. - № 1. - С. 67-76; Артемова В.Я., Блажевич Н.О., Международные научные связи АН УССР с научными учреждениями и центрами стран с високим научно-техническим потенціалом (70-е годы ХХ ст.) // Наука и науковедение. - 2009. - № 3. - С. 106-115. Особистий внесок - робота з джерелами, їх аналіз, упорядкування фактичного матеріалу, висновки.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирох розділів, висновків, додатків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 233 сторінки, з них 19 сторінок займає список використаної літератури, до якого входить 258 джерел, 6 сторінок займають Додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, зв'язок з напрямками планових досліджень Центру науково-технічного потенціалу та історії науки имені Г.М.Доброва НАН України, визначено мету, завдання і методологію дослідження, сформулювано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подано відомості щодо апробації результатів та можливостей їх теоретичного і практичного застосування.

У розділі 1 «Історіографія, джерельна база та методологічні аспекти дослідження» розглянуто загальні засади дослідження, аналізується історіографічна спадщина за темою роботи, визначається стан її розробки, систематизується джерельна база.

Історія академічної науки України висвітлена в численних виданнях та окремих монографіях, збірниках та публікаціях. Серед них провідна роль належить узагальнюючим працям, ювілейним виданням, довідникам. Видання довідкового характеру висвітлюють досягнення Академії наук за певний історичний період її існування, видавничу діяльність, зв'язки, підготовку наукових кадрів, історію окремих наукових установ, персональний склад Академії. Велика кількість цих праць належить радянській історіографії. Багато питань історії науки в них освітлені тенденційно з позицій апологетики комуністичного режиму. Вакуум заповнювався працями мемуаристів та дослідників з діаспори. Проте в них спостерігається однобічність підходів, оцінок та подачі історичного матеріалу. Найближче до об'єктивного висвітлення цієї історії підійшла Н. Полонська-Василенко. Проте її праці теж не бездоганні з точки зору сьогодення. Їм бракує узагальнюючого, концептуального бачення розглядуваних процесів, відчувається слабка джерельна база, а як наслідок, часті і серйозні огрішності в оцінках вузлових та другорядних питань.

Якісно новий етап у вітчизняному дослідженні історії розвитку української академічної науки розпочався у 1988 р., коли за умов демократизації суспільства вчені отримали можливість доступу до джерел, які були або повністю на секретному зберіганні, або в обмеженому використанні та вироблення на їх основі нових неупереджених концептуальних підходів до висвітлення історичного процесу. Починаючи з 1988 р. видано ряд досліджень, збірників документів, монографій та окремих публікацій, які дають достовірне уявлення про ті або інші етапи розвитку Академії наук України. Серед них перш за все треба назвати першу капітальну монографію, яка цілком побудована на архівних джерелах, і тому відкрила нові шляхи вивчення історії академічної установи. Більшу увагу в цих працях приділялося періодам заснування Національної академії наук і перших її установ, перетворення Академії наук у всеукраїнську найвищу державну наукову установу, причому основна перевага надавалася дослідниками розкриттю політичних репресій. Менше уваги приділено внутрішнім процесам, що відбувалися в цей період в науці взагалі і в академічній зокрема. академія наука росія україна

Видано також низку капітальних праць та окремих публікацій, в яких питання історії Академії наук України розглянуті на широкому масиві документальних матеріалів і з нових позицій.

Новим підходом став розгляд в працях В.Г.Шмельова, Л.А.Дубровіної, В.А.Кучмаренко фондів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського як універсального архівосховища, в якому зберігається найбільш повний комплекс з питань розвитку академічної науки в Україні. Це дає можливість глибокого вивчення процесів історії науки, аналізу цих процесів та узагальнень. Темі джерельної бази Академії наук України присвячено і деякі дисертаційні праці.

Історії та різним аспектам діяльності Російської академії наук (Академії наук СРСР) також присвячено велику літературу. Можна навести лише окремі відомі видання.

Але при такій насиченості літературних і архівних джерел тема взаємної комунікації, співпраці академій наук фактично не розроблялася і не виділялася із різних аспектів діяльності академічних інституцій. Тому розробляти її доводиться з нуля. При цьому важливе значення мають наукознавчі розробки, які велися як українськими і російськими ученими, так і фахівцями з наукознавства та соціології науки із далекого зарубіжжя. Серед останніх важливе місце займають проблеми наукової комунікації, її необхідності для отримання значущих наукових результатів. Оскільки в наукознавчих роботах, як правило, є матеріал з оцінки різних аспектів наукової діяльності, він є корисним при оцінці і процесів наукової комунікації. Певну увагу темі наукових комунікацій приділено в літературі з соціології та організації науки.

Методологічне значення для проведеного дослідження мали праці представників київської школи наукознавства, причому не тільки ті, що належать до історичного періоду, визначеного хронологічними межами дослідження, але й і сучасні, бо вони задають певний погляд на аналіз ретроспективи науки.

Слід ще раз підкреслити, що використання значних масивів матеріалів з історії науки ще не створюють можливості здійснити змістовний аналіз співпраці і взаємодії академій наук України і Росії. Для цього необхідно залучити матеріал з теорії і практики організації науки, який створює умови для об'єктивного розглядання проблеми. Тому серед джерел дисертаційного дослідження представлена значна історіографія з організації науки.

Історіографічний аналіз дисертаційної теми довів, що проблема взаємовідносин академій наук України і Росії знайшла лише поверхове і фрагментарне розкриття в офіційних документах і науковій літературі, хоча актуальність її залишається високою. Аналіз існуючих джерел, як опублікованих, так і архівних, переконує, що при розробці теми відсутній безперервний і доказовий масив інформації. Тому є необхідність будувати аргументацію, використовуючи лише фрагментарні факти та їх суперечливу інтерпретацію.

Значним масивом джерел, які мають значення для розкриття теми взаємодії академій наук, є праці академіка В.І.Вернадського, в яких він приділяв велику увагу проблемам наукової комунікації, участі академій наук в міжнародній співпраці і т. і.

Традиційною формою організаційної єдності науки в цілому є своєрідні наукові об'єднання, що почали створюватися у різних країнах в ХVІІ-ХVІІІ століттях, - “республіки наук” (Вернадський), - названі академіями. XX століття, зазначав В.І.Вернадський, вносить в організацію наукових досліджень новизну і своєрідність. Це нове характеризується в першу чергу глибоким розвитком процесів диференціації й інтеграції в організації наукових досліджень та кардинальних змін у міжнародної співпраці фундаментальної науки. Йде процес своєрідного “розукрупнення” раніше надмірно централізованих і тому громіздких і малорухомих наукових організацій, створення нових наукових організацій менших розмірів, що концентрують зусилля науковців на розв'язання більш конкретних і специфічних завдань, врахування у науковій праці потреб даного краю, місцевості, національності та ін. В.І.Вернадський вказує два шляхи диференціації в організації наукових досліджень. Перший шлях - організація академій наук на місцях.

Великий досвід громадсько-політичної і науково-організаційної роботи В.І. Вернадського став у пригоді в період заснування Української академії наук. Він очолив у Києві три основні організаційні комісії: по виробленню законопроекту про заснування Української академії наук, по вищих навчальних закладах і наукових установах, по створенню Національної бібліотеки.

Вплив Російської академії наук при створенні Академії наук України виявився не тільки в тому, що цей процес очолив видатний представник російської науки В.І. Вернадський, який так чи інакше керувався її досвідом, транслюючи його в структуру і функції нової академічної інституції, але також в тому, що російський досвід функціонування академічної науки був найближчим зразком Академії наук, яка до того ж досягла в своєму розвитку беззаперечних успіхів в різних галузях знань.

Цей вплив підсилювався залученням до Української академії наук видатних російських учених, які в 20-30-ті роки минулого століття багато зробили для якісного підйому математики, природничих і технічних наук, а також для формування національних професійних співтовариств в цих галузях знань. Це сприяло подоланню багатьох перешкод на шляху становлення нової академічної інституції, особливо в екстремальних умовах суспільно-економічної кризи і перманентних реформ в управлінні суспільством, наукою і освітою.

Разом з тим були і суттєві відмінності між РАН і УАН. Перш за все це конституювання в структурі академічної науки українознавства в широкому сенсі слова. Фактично в УАН був перенесений увесь широкий спектр українознавчих досліджень, який репрезентувало Українське наукове товариство і отримав розквіт у 1920-ті роки, заклавши підвалини українського культурного відродження. Починаючи з 1929 р., ці академічні установи, а також науковці були знищені наступом тоталітаризму.

Ще одна відмінність УАН від РАН - заснування Соціально-економічного відділу, який повинен був на належному науковому рівні забезпечувати потреби розвитку національного суспільства і держави до європейського простору і світової спільноти. Його спіткала доля українознавчих напрямів дослідження в УАН: не отримавши підтримки він був придушений тоталітарним режимом.

Інша доля очікувала ще одну організаційну новацію - заснування в Академії наук Відділу прикладного природознавства. Вона не була реалізована на перших етапах становлення УАН, але отримала великий і прогресивний розвиток у подальшому - в 1930-ті роки, роки війни і особливо у післявоєнний період.

Прогресивною була також ідея В.І.Вернадського, що знайшла своє втілення у статуті УАН, про можливість створення нових наукових установ в міру розвитку науки, чого не було в старій РАН і що обумовлювало її перманентне відставання від потреб наукового прогресу.

Розділ 2 «Стосунки між академіями наук на етапі становлення Академії наук України та її інституцій» присвячений важливим колізіям міжакадемічної комунікації у перші десятиліття їх існування (1920-45 рр.).

Розпочавшийся у середині 1920-х років процес перетворення РАН в АН СРСР як найвищу наукову установу країни, що було наступом на автономію Академії наук України і викликало протести українських учених на чолі з М.С.Грушевським, означав наростання тенденції централізації управління науковою сферою, що було дуже характерним для радянської системи управління державою. Ця тенденція безумовно наклала жорсткий відбиток на відносини науки і держави та на умови існування наукового співтовариства. Певна підпорядкованість української науки і залежність Академії наук України від АН СРСР залишалась фактичною весь радянський період історії. Разом з тим централізація сприяла подоланню в Академії наук реліктів відживших організаційних форм, які були некритично перенесені при її організації із РАН (кафедри, кабінети і т.і.), і швидкому, поступовому переходу до створення сучасних науково-дослідних інститутів з розвинутою експериментальною базою. Це сприяло виходу науки на передові рубежі пошуку в різних галузях природознавства і технічних наук.

Ще одна особливість цього періоду діяльності академій наук України і СРСР була пов'язана з наростання тенденції прикладнизації наукових досліджень і результатів, що було неминучим в умовах примусового переходу країни до індустріалізації.

Централізація в умовах Радянського Союзу означала також ізоляцію від світової науки. В цих умовах наукове співтовариство СРСР стало виконувати для української науки функції світового наукового співтовариства. Нові напрямки досліджень транслювалися в АН України із АН СРСР, а їх результати проходили апробацію і конституціювались крізь фільтр загальносоюзних норм і критеріїв науковості, що мало як свої недоліки, так і переваги.

В цілому взаємодія академій наук України і Росії в цей період була досить плідною для становлення нових напрямків української науки. В умовах, коли радянська наука знаходилась у певній ізоляції щодо світової наукової спільноти, вихід на союзний рівень сприяв формуванню професійних спільнот в різних галузях природознавства і технічних наук України. Російська наука також прямо сприяла виникненню в Україні нових наукових напрямів. Яскравим прикладом цього може бути історія створення Українського фізико-технічного інституту в Харкові, який за лічені роки перетворився на флагмана фізичної науки СРСР.

Ініціатива створення УФТІ належала лідеру радянської фізики директору Ленінградської фізико-технічної лабораторії (інститута) академіку А.Ф. Іоффе. Ця ініціатива знайшла підтримку, і в самий короткий термін (1929 р. інститут почав успішно функціонувати) під керівництвом видатного російського фізика-експериментатора І.В.Обреїмова було сформовано кадровий склад інститута, побудовані і оснащені новою лабораторною технікою і приладами (в тому числі імпортними) лабораторії. Кадрове ядро інституту склав ленінградський «десант» молодих і талановитих фізиків: А.І.Лейпунський, К.Д.Синельников, А.К.Вальтер, Г.Д.Латишев, П.І.Стрельников, Н.А.Брилліантов, А.Ф.Прихотько, В.С.Горський, В.В.Гей, Л.В. Розенкевич, Л.Д. Ландау, Я.С. Кан, Л.В. Шубніков, О.Н.Трапезніков, Ю.М.Рябинін, А.В. Степанов, Д.Д.Іваненко, О.Ф.Федорова, Є.В.Петушков. Вже в 30-ті роки УФТІ просунувся на передові рубежі науки в ядерній фізиці, фізиці і техніці низьких температур, теоретичній фізиці, радіофізиці.

Евакуація в роки Великої Вітчизняної війни установ Академії наук України на схід і мобілізація їх зусиль на вирішення проблем оборони країни різко підсилила прикладну спрямованість досліджень в екстремальних умовах війни, тісно зв'язала установи і дослідників з російськими установами, вищими навчальними закладами, промисловими підприємствами, що мало значення для поновлення і встановлення нових зв'язків у післявоєнні роки, коли Академія наук УРСР вступила у фазу переходу до формування «великої науки», і коли вона знайшла в Росії (а також в інших республіках СРСР) безмежний простір впровадження своїх інновацій.

Вели-ке оборонне значення мали роботи колективу Інституту електрозварювання під керівництвом академіка Є.О.Пато-на. Проектно-кон-структорське бюро інституту протягом 1942 р. розробило майже 40 різних установок для зварювання вузлів танків, авіабомб, артилерійських систем та інших видів озброєн-ня. У 1943 р. таких проектів було розроблено 57, у 1944 р. - 60. Співробіт-ники Інституту будівельної механіки, які були евакуйовані в Уфу. Головним напрямом роботи інституту в роки війни стало вирішення завдань динамічної міцності конструкцій оборонного значення, особливо для авіаційної промисло-вості і транспортного машинобудування. Українські спеціалісти багато зро-били для виявлення і мобілізації сировинних ресурсів Ура-лу, Сибіру і Казахстану для цілей металургії. Вчені-сталеплавильники працювали над вдосконаленням кон-струкцій мартенівських печей, розробили і впровадили у виробництво технологію виплавки артилерійських сталей в мартенівських печах, технологію розкислення і легування броньових сталей. Досліджувались типи литих і металоке-рамічних жаростійких сплавів. Проектувались нові металургійні заводи. Велике значення мали розробки техно-логії модифікованого чавуну, з якого виготовлялись артилерійські снаряди, авіаційні бомби, відповідальні деталі машин. З перших днів війни, приступивши до роботи у фронто-вих госпіталях, медсанбатах, евакопунктах, українські вчені-медики впроваджували у медичну практику прогресивні ме-тоди лікування поранених.

У розділі 3 «Пріоритетні напрямки співробітництва між академіями наук в роки нарощування науково-технічного потенціалу СРСР» йдеться про те, що при розробці програм відбудови економіки України після Великої Вітчизняної війни і встановлення ролі в цих програмах Академії наук України за допомогою провідних російських вчених було визначено три пріоритетних напрямки: ядерна фізика (І.В. Курчатов), космічна техніка (С.П. Корольов), обчислювальна техніка (М.О. Лаврентьєв, С.О. Лєбєдєв). В результаті наука України почала виходити на принципово нові обрії.

В інститутах фізичного профілю (перш за все в київському Інституті фізики і у Харківському фізико-технічному інституті) були побудовані потужні дослідні комплекси (ядерні реактори, стеларатори). С.О.Лєбєдєв розробив і широко застосував методику спеціалізованого аналогового моделювання, став творцем одних з перших в СРСР електронних аналогових обчислювальних засобів безперервної дії, під його керівництвом у 1948-1951 рр. В Інституті електротехніки було створено малу електронну обчислювальну машину - першу вітчизняну обчислювальну машину загального призначення. В матеріалознавчих інститутах були розпочаті роботи для космічної програми.

Україна в 60-ті роки перетворилася на лідера в галузі обчислювальної техніки та інформатики. Завдяки зусиллям видатних українських і російських учених В.М.Глушкова, С.О.Лєбєдєва, М.В.Келдиша, С.А.Соболєва, А.І.Мальцева, А.О.Дородніцина, О.А.Ляпунова, А.М.Тихонова, О.О.Самарського було сформовано програми дослідних робіт з обчислювальної математики, математичної кібернетики та обчислювальної техніки, які дозволили у 70-ті роки закріпити пріоритет вітчизняної науки в широкому спектрі позицій цієї галузі. Інститут кібернетики АН УРСР прцював в контакті з провідними колективами країни - Інститутом прикладної математики АН СРСР, ОЦ АН СРСР, Інститутом математики АН СРСР, Інститутом точної механіки й обчислювальної техніки, Інститутом проблем управління, Центральним економіко-математичним інститутом, головними інститутами основних галузей промисловості та ін. В інституті вперше в СРСР було сформулювано програму робіт з технології програмування з розвинутими засобами автоматизації всіх етапів виготовлення програмних систем.

Пріоритетними дослідженнями в харківських інститутах АН УРСР стали радіофізика і радіоелектроніка, які розвивалися в напрямку генерування, пересилання і прийому радіосигналів на ультракоротких радіохвилях, проводились також розробки вакуумних вимірювань і вимірювальних приборів дуже коротких радіохвиль, які були важливим досягненням вітчизняної радіофізики і перспективним напрямком створення сучасної нової техніки. Ці, а також теоретичні та експериментальн дослідження напівпровідників розвивались у творчій співдружності українських і російських науковців Харківського фізико-технічного інституту АН УРСР, Ленінградського фізико-технічного інституту АН СССР, Інституту фізики АН УРСР, Фізичного інституту АН СРСР, Московського університету ім. М.В.Ломоносова, Інституту напівпровідників АН СРСР, інститутів АН УРСР: радіофізики і електроніки, напівпровідників, металофізики, фізико-технічного низьких температур та ін.

Інститути АН УРСР матеріалознавчого профілю (електрозварювання, проблем матеріалознавства, проблем міцності, сверхтвердих матеріалів, металофізики та ін.), принциповою спрямованістю яких був розвиток фундаментальних досліджень з урахуванням потреб провідних галузей техники, перетворилися на головні організації по багатьом загальносоюзним програмам, які забезпечували вирішення задач забезпечення міцності, довговічності і надійності техники, в тому числі оборонним, космічним, розвитку машинобудування та інші, що мали стратегічне значення для країни.

У співдружності с АН СРСР в Академії наук України виникли нові галузі та напрями досліджень, які здобули всесоюзне і світове значения. Академія наук України стала центром створення та впровадження новітних технологий, які знайшли достатньо широке промислове впровадження.

Активне міжакадемічне співробітництво підтримувалося і в галузях суспільствознавства. Так, багато десятиліть діяла співпраця істориків науки та наукознавців, яка дала значні результати. Вона не завмерла і в роки розпаду СРСР і кризи наукових систем і продовжується досі.

Напруженою була співпраця АН України і АН СРСР (а потім РАН) з подолання наслідків Чорнобильської аварії. На початковому етапі видатну роль зіграв Інститут атомної енергії ім. І.В.Курчатова, особливо створена на його базі Комплексна експедиція, яка у тісному контакті з інститутами АН УРСР в екстремальних умовах виконала безпрецедентний обсяг робіт. З 1992 р. співпраця академій наук України і Росії виконувалася за спільними проектами и програмами в межах міждержавного і міжнародного співробітництва.

Розділ 4 «Організаційні новації в академіях наук та їх вплив на кооперацію» присвячено взаємодії академій наук України і Росії на шляху вдосконалення організації науки та її зв'язків з народним господарством. Характерною рисою поступового розширення академічної науки в СРСР в другій половині ХХ ст. став її регіональний розвиток. Яскравим зразком для Академії наук України в цьому відношенні був прецедент створення Академією СРСР великого академічного центру для Сибіру і Далекого Східу. Досвід Сибірського відділення АН СРСР був використаний АН УРСР для створення регіональних академічних центрів в областях України. Найбільший вплив сибірського досвіду прослідковується у створенні Донецького центру АН УРСР, де він був використаний не лише ідейно. До Донецьку переїхали з Новосибірську талановиті учені, в ряді випадків зі своїми учнями і науковими школами. Це було схоже на «десант» при створенні Харківського фізико-технічного інституту відомих фізиків Ленінградського фізико-технічного інституту.

В свою чергу спостерігався і зворотній вплив АН УРСР на АН СРСР, якщо мати на увазі вплив досвіду організаційних інновацій української Академії наук по використанню наукових досягнень у виробництві. Цей досвід корелював с аналогічним досвідом Сибірського і Ленінградського відділень АН СРСР, а в ряді випадків ставав зразком для відомих академічних центрів Росії та інших союзних республік.

Академія наук України, створивши досить ефективні систему і механізм впровадження науково-технічних інновацій, приваблювала багатьох заповзятливих науковців, інженерів, організаторів науки і виробництва, які намагалися в бюрократизованій атмосфері радянського суспільства реалізувати напрацьовані ідеї.

Отримав розповсюдження в Росії досвід Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою. В Українській РСР формування регіональних науково-технічних програм здійснювалося за участю територіальних наукових центрів Академії наук України. Склалися дві форми управління регіональними цільовими комплексними програмами: створення і функціонування міжвідомчих цільових науково-виробничих об'єднань і комплексів, через які здійснювалося управління конкретною регіональною програмою; управління програмою через координаційну раду на чолі з керівниками області. Це сприяло розширенню сфери діяльності територіальних наукових центрів АН УРСР, перетворених на структури, що консолідували і координували роботу всіх наукових і проектних установ незалежно від їх відомчої підлеглості. Аналогічні тенденції виявилися і в Росії. Так, на Ленінградський науковий центр АН СРСР було покладено наукове керівництво територіально-галузевою програмою «Інтенсифікація-90». Сибірське відділення АН СРСР підготувало великомасштабну регіональну науково-дослідну програму «Сибір», по якій ДКНТ СРСР спільно з Президією АН СРСР прийняли постанову, яка додала програмі «Сибір» державне правове положення.

Проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки.

· Тема дослідження взаємозв'язків і співробітництва академій наук України та СРСР спеціально не розроблялася і не виділялася як історико-наукова проблема. Проаналізовані праці з історії академій наук або зовсім не торкаються цієї теми, або містять лише окремі відомості, які не дозволяють зробити певні висновки. У жодному з цих джерел не ставилися завдання аналізу та узагальнення досвіду співпраці академічних установ.

· У процесі становлення Академії наук України досвід розвитку Російської академії наук широко використовувався і виступав як певна модель побудови нової наукової інституції. Цей досвід за наполяганням В.І. Вернадського сполучався з передовим досвідом організації фундаментальної науки в Західній Європі та новітніми тенденціями розвитку наукового знання в ХХ ст.

· Становлення Академії наук України співпало з формуванням радянської системи науки, для якої стали характерними жорсткий централізм та ієрархічна підпорядкованість наукових установ. Розпочавшийся у середині 1920-х років процес перетворення РАН в АН СРСР як найвищу наукову установу країни зумовило підпорядкування Академії наук України Академії наук СРСР. Певна підпорядкованість української науки і залежність Академії наук України від АН СРСР залишалась фактичною весь радянський період історії. Разом з тим централізація сприяла подоланню в Академії наук реліктів відживших організаційних форм, швидкому, поступовому переходу до створення сучасних науково-дослідних інститутів з розвинутою експериментальною базою. Це сприяло виходу науки на передові рубежі пошуку.

· Централізація в умовах Радянського Союзу означала також ізоляцію від світової науки. В цих умовах наукове співтовариство СРСР стало виконувати для української науки функції світового наукового співтовариства. Нові напрямки досліджень транслювалися в АН України із АН СРСР, а їх результати проходили апробацію і конституціювались крізь фільтр загальносоюзних норм і критеріїв науковості, що мало як свої недоліки, так і переваги.

· Протягом десятиліть академічна наука в СРСР розвивалася шляхом подолання визначального протиріччя між прогресуючою прикладнизацією досліджень і необхідністю виходу на передові позиції фундаментальної науки в світі: якщо у довоєнний період і в роки Великої Вітчизняної війни прикладна спрямованість брала верх, то, починаючи з 60-х років ХХ століття, в академіях наук відбулися вагомі зрушення у бік виходу на передові рубежі фундаментальних досліджень шляхом формування сучасної бази експериментальних досліджень і техніки обробки наукової інформації.

· В 1960-80-ті роки минулого століття в Академії наук України кардинального значення набув процес фундаменталізації прикладних і технічних галузей науки, що становив нову стратегію розвитку української академічної науки, яку запропонував Б.Є.Патон. Ця стратегія певною мірою визначала перехід у зв'язках між академіями наук до взаємовигідного партнерства і співпраці, що сприяло раціональній кооперації фундаментальних і прикладних досліджень в рамках СРСР і дало могутній поштовх регіональному розвитку академічної науки: Академія наук України, в якій сформувався в ряді напрямків могутній кадровий потенціал, отримала підтримку у матеріально-технічному забезпеченні цих напрямків і визнанні їх як головних на союзному рівні.

· У співдружності с АН СРСР в Академії наук України виникли нові галузі та напрями досліджень, які здобули всесоюзне і світове значения. Академія наук України стала центром створення та впровадження нових технологий, перш за все в різних галузях матеріалознавства.

· Академія наук України використала досвід Сибірського відділення АН СРСР для створення регіональних академічних центрів в областях України. При створенні Донецького центру АН УРСР, в нього переїхали з Новосибірську талановиті учені зі своїми учнями і науковими школами.

· Досвід Академії наук України, що створила досить ефективні на той час систему і механізм впровадження науково-технічних інновацій, приваблював організаторів науки і виробництва в багатьох регіонах Радянського Союзу. Цей досвід в ряді випадків отримав підтримку державних органів. Наприклад, його можна прослідкувати в такій організаційній новації як створення міжгалузевих науково-технічних комплексів, які підтвердили свою ефективність і життєздатність. Організаційні новації Академії наук України у 70-80-ті роки минулого століття по реалізації наукових досягнень в конкретній практиці народного господарства отримали широке розповсюдження в Академії наук СРСР, корелюючи с аналогічним досвідом Сибірського і Ленінградського відділень АН СРСР, а в ряді випадків перетворюючись на зразок для відомих академічних центрів Росії та інших союзних республік, це також сприяло розширенню сфери діяльності територіальних наукових центрів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У НАСТУПНИХ ПРАЦЯХ

1. Полуянова Н.О. В.І.Вернадський про організацію наукової праці / Н.О.Полуянова. // Наука та наукознавство. - 2006. - № 4. - С. 58-65.

2. Полуянова Н. Зв'язки наукових установ АН України з російськими науковими колективами в 70-ті роки ХХ ст. / Н.О.Полуянова. // Історія української науки на межі тисячоліть. Зб. наук. праць. - К., 2006. - Вип. 23. - С. 168-172.

3. Полуянова Н. Сотрудничество НАН Украины и РАН в период трансформации научных систем / Н.О.Полуянова. // Молодые ученые и преемственность поколений в науке. Обзор докладов Международного симпозиума (Киев, ноябрь 2005 г.). - Киев, 2006. - С. 44-46.

4. Полуянова Н.О. Научная коммуникация и сотрудничество историков науки и науковедов академий наук Украины и России / В.И.Оноприенко, Н.А.Полуянова // Наука и науковедение. - 2008. - № 1. - С. 67-76.

5. Полуянова Н. Діяльність зондерштабу «Наука» на окупованій Україні в період другої світової війни / Н.О.Полуянова. // Історія української науки на межі тисячоліть. Зб. наук. праць. - К., 2008. - Вип. 31. - С. 175-182.

6. Полуянова Н.О. Реформи в Академії наук України у 1920-ті роки / Н.О.Полуянова. // Вестник Национального технического университета «ХПИ». История науки и техники. - 2008. - Вып. 53. - С. 132-137.

7. Полуянова Н. Співробітництво академій наук України і Росії у відбудові народного господарства та зміцненні обороноздатності СРСР (1945-1960-ті роки) / Н.Полуянова // Історія української науки на межі тисячоліть. Зб. наук. праць. - К., 2009. - Вип. 38. - С. 185-197.

8. Блажевич Н.О. Роль Академії наук України в розробці методології і реалізації програмно-цільового підходу в управлінні наукою і технікою в 1970-80-ті роки / Н.О. Блажевич // Наука та наукознавство. - 2009. - № 2. - С. 53-65.

9. Блажевич Н.О. Международные научные связи АН УССР с научными учреждениями и центрами стран с високим научно-техническим потенціалом (70-е годы ХХ ст..) / Н.О.Блажевич, В.Я.Артемова // Наука и науковедение. - 2009. - № 3. - С. 106-115.

10. Блажевич Н. Співробітництво академій наук України та СРСР в галузі космічного землезнавства / Н.Блажевич // Історія української науки на межі тисячоліть. Зб. наук. праць. - К., 2009. - Вип. 39. - С. 11-14.

11. Блажевич Н.О. Використання досвіду організації Сибірського відділення АН СРСР в АН УРСР / Н.О.Блажевич. // Матеріали VIII Добровської конференції з наукознавства та історії науки / Центр дослідж. наук.-техн. потенціалу та історії науки НАН України. - Київ, 2009. - С. 129-139. - Укр.- деп.. в ДТНБ України.

АнотаціЯ

Блажевич Н.О. Співробітництво і взаємозв'язки академій наук України і СРСР (1920-1980-ті роки). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних науки за спеціальністю 07.00.07 - історія науки і техніки. Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва НАН України. - К., 2010.

У дисертації з'ясовано функції академічної науки і реалії їх здійснення в різні історичні періоди, проведена історична реконструкція форм взаємодії академій наук України і Росії, оцінено внески українських учених в розвиток фундаментальних наук в Росії і російських учених в становлення і розвиток академічної науки, створення нових наукових установ в Академії наук України, виявлення принципів і чинників ефективного партнерства академій наук України і Росії в умовах глобалізації, в світлі задач входження в європейській і світовий науковий простір і інноваційного перетворення економіки. Дисертація побудована на великому фактичному, в тому числі архівному, матеріалі з історії академічної науки, який проаналізовано та інтерпретовано з позицій методології наукових комунікацій та організації науки.

Ключові слова: наука, техніка, наукове співтовариство, академія наук, наукова комунікація, організація науки.

Блажевич Н.А. Сотрудничество и взаимосвязи академий наук Украины и СССР (1920-1980-е годы). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.07 - история науки и техники. - Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки имени Г.М. Доброва НАН Украины. - К., 2010.

В диссертации выяснены функции академической науки и реалии их осуществления в разные исторические периоды, проведена историческая реконструкция форм взаимодействия академий наук Украины и СССР, проведена оценка вкладов украинских ученых в развитие фундаментальных наук в СССР и российских ученых в становление науки и создание новых научных учреждений в Академии наук Украины. Диссертация основана на большом фактическом, в том числе архивном, материале из истории академической науки, который проанализирован и интерпретирован с позиций методологии научных коммуникаций и организации науки.

Становление Академии наук Украины совпало с формированием советской системы науки. Процесс превращения РАН в АН СССР обусловило подчинение Академии наук Украины Академии наук СССР. Определенная подчиненность украинской науки и зависимость Академии наук Украины от АН СССР сохранялась фактически весь советский период истории. Вместе с тем централизация способствовала преодолению в Академии наук реликтов отживших организационных форм, переходу к созданию современных научно-исследовательских институтов с развитой экспериментальной базой, выходу науки на передовые рубежи поиска.

Централизация в условиях Советского Союза означала также изоляцию от мировой науки. В этих условиях научное сообщество СССР стало выполнять для украинской науки функции мирового научного сообщества. Новые направления исследований транслировались в АН Украины из АН СССР, а их результаты проходили апробацию и конституцировались сквозь фильтр общесоюзных норм и критериев научности, что имело как свои недостатки, так и преимущества.

В течение десятилетий академическая наука в СССР развивалась путем преодоления определяющего противоречия между прогрессирующей прикладнизацией исследований и необходимостью выхода на передовые позиции фундаментальной науки в мире: если в довоенный период и в годы Великой Отечественной войны прикладная направленность брала верх, то, начиная с 60-х годов ХХ века, в академиях наук произошли сдвиги в сторону выхода на передовые рубежи фундаментальных исследований путем формирования современной базы экспериментальных исследований и техники обработки научной информации.

В 1950-80-е годы прошлого века в Академии наук Украины кардинальное значение приобрел процесс фундаментализации прикладных и технических областей науки, составивший новую стратегию развития украинской академической науки, которую предложил Б.Е.Патон. Эта стратегия в известной мере определила переход в связях между академиями наук к взаимовыгодному партнерству и сотрудничеству, что способствовало рациональной кооперации фундаментальных и прикладных исследований в рамках СССР и дало могучий толчок региональному развитию академической науки: Академия наук Украины, в которой сформировался в ряде направлений могучий кадровый потенциал, получила поддержку в материально-техническом обеспечении этих направлений и признании их ведущими на союзном уровне.

В содружестве с АН СССР в Академии наук Украины возникли новые направления исследований, которые получили всесоюзное и мировое значения. Академия наук Украины стала центром создания и внедрения новых технологий, прежде всего в области материаловедения.

Академия наук Украины использовала опыт Сибирского отделения АН СССР для создания региональных академических центров в областях Украины. При создании Донецкого центра АН УССР в него переехали из Новосибирска талантливые ученые, в ряде случаев со своими учениками и научными школами.

Опыт Академии наук Украины, которая создала достаточно эффективные в то время систему и механизм внедрения научно-технических инноваций, привлекал организаторов науки и производства во многих регионах Советского Этот опыт в ряде случаев получил поддержку государственных органов. Например, его можно проследить в такой организационной новации как создания межотраслевых научно-технических комплексов, которые подтвердили свою эффективность и жизнеспособность. Организационные новации Академии наук Украины в 70-80-е годы прошлого века по реализации научных достижений в конкретной практике народного хозяйства получили широкое распространение в Академии наук СССР, коррелируя с аналогичным опытом Сибирского и Ленинградского отделений АН СССР.

Ключевые слова: наука, техника, научное сообщество, академия наук, научная коммуникация, организация науки.

Blazhevich N.O. Cooperation and Communications between Ukrainian and Soviet Union Academies of Sciences. - Manuscript.