Підготовка наукових кадрів в Україні у 90-х роках ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Коваленко Ярослава Юріївна

УДК 94(477) (043)

ПІДГОТОВКА НАУКОВИХ КАДРІВ В УКРАЇНІ У 90-х РОКАХ ХХ ст.

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Черкаси - 2010



Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії України Черкаського державного технологічного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Бушин Микола Іванович, Черкаський державний технологічний університет, завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Романюк Іван Миронович, Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського, завідувач кафедри історії України;

кандидат історичних наук, Таборанський Володимир Петрович, Управління освіти і науки Кіровоградської обласної державної адміністрації, провідний спеціаліст.

Захист відбудеться “27” жовтня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бул. Шевченка, 81, корпус 1, ауд. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий “24” вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, доцент Корновенко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Починаючи від другої половини ХХ століття потужність наукового потенціалу окремої країни стала головним критерієм у визначенні місця держави у світі. У такий спосіб наука заперечила визначальний характер природно-ресурсного капіталу для розвитку країни і стала головною рушійною силою у міждержавних взаємовідносинах. Разом із тим, рівень наукового потенціалу й подальший його розвиток залежить від потужності базових для нього складників - кадрового і матеріально-технічного. Ці два компоненти із певною перевагою першого взаємозалежні та потребують систематичного оновлення. Перевага кадрового потенціалу зумовлена його здатністю визначати практичну необхідність і спрямованість матеріально-технічної бази. У той же час, він більше залежний від систематичності процесу свого оновлення. Отже, головною умовою наукового розвитку, без якої наука в принципі існувати не може, є здатність кадрового потенціалу до самовідтворення. Зазначене положення без перебільшення є аксіомою для передових країн світу.

Актуальність дослідження існуючої практики підготовки наукових кадрів в Україні визначається тим, що в умовах реформації наукової сфери створюється підгрунття для вирішення завдань, що відповідають суспільним потребам і можливостям. Висвітлення широкого кола питань, які мали місце у кадровому забезпеченні науки, дає можливість узагальнити набутий досвід, виокремити в ньому позитивні та негативні сторони, поглибити теоретичні уявлення, дати практичні рекомендації щодо їх ефективного вирішення.

Отже, враховуючи зазначене вище, обрана нами для вивчення тема має наукове, суспільно-політичне значення, чим зумовлено її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з комплексною науковою державною темою кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету “Сучасна історія України: регіональний аспект” (номер державної реєстрації 0109U006702).

Об'єкт дослідження - процес підготовки наукових кадрів в Україні у 90-х роках ХХ ст.

Предмет висвітлення - стан вітчизняної науки, розвиток інформаційних наукових зв'язків, національна система підготовки і атестації наукових кадрів та результати їх функціонування на практиці.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють перші десять років державної незалежності України - 1991 - 2000 рр. Оскільки процес підготовки наукових кадрів, починаючи зі знакової для історії України і її народу події, перебуває у стадії постійної реформації без суттєво виражених змін, верхньою межею дослідження було визначено 2000 рік. Психологічно цей період є певним “підсумковим” етапом як у досліджуваній темі, так і в історії України в цілому.

Територіальні межі дослідження - територія України у її сучасних кордонах, затверджених Конституцією України 1996 р.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі новітніх методологічних підходів, опрацьованих автором історичних джерел, здобутків історіографії комплексно дослідити процес підготовки наукових кадрів в Україні у 90-х роках ХХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

з'ясувати стан наукової розробки теми, охарактеризувати джерельну базу, окреслити методологію дослідження;

визначити місце наукових відносин, що склалися на практиці, у розвитку суспільних відносин в Україні та з'ясувати їх відповідність до сучасних умов розвитку людства;

розкрити процес становлення національної системи підготовки і атестації наукових кадрів та проаналізувати результати її функціонування;

розкрити об'єктивні і суб'єктивні сторони процесу підготовки наукових кадрів в Україні;

дослідити основні проблеми і досягнення системи вищої освіти у підтримці наукового потенціалу країни;

визначити головні тенденції, здобутки і проблеми у вітчизняній практиці кадрового забезпечення наукових галузей.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

до наукового обігу введено маловідомі архівні документи, періодичні матеріали;

досліджено проблеми становлення вітчизняної наукової інфосфери і розкрито її значення у розвитку наукової думки;

проаналізовано ефективність системи підготовки і атестації наукових кадрів в Україні;

обґрунтовано доцільність поєднання наукових потенціалів різних структурних одиниць наукової сфери у проведенні ними підготовки наукових кадрів;

визначено тенденції й перспективи кадрового потенціалу за галузями науки і їх значення для подальшого розвитку науки в Україні;

сформульовано ряд пропозицій щодо збільшення ефективності вітчизняної системи підготовки наукових кадрів.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її фактичний матеріал, основні положення, узагальнення й висновки дають змогу суттєво доповнити характеристику суспільних трансформацій, що відбулися в Україні на зламі тисячоліть. Результати запропонованого дослідження об'єктивно відтворюють стан наукового розвитку країни. Матеріали дослідження можна залучати до розробки перспективних планів щодо подальшого розвитку науки в Україні та її пріоритетів, проведення міждержавної наукової співпраці, розробки проблем інтеграції країни в економічний і культурний світовий простір. Результати запропонованого дослідження можуть застосовуватися у навчальному процесі під час підготовки лекційних курсів із новітньої історії України, проведенні семінарських занять у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету. Загальну концепцію дослідження апробовано автором у доповідях та повідомленнях на Міжнародній науково-практичній конференції “Ольвійський форум 2006: пріоритети України в геополітичному просторі” (Крим, м. Ялта, 7 - 10 червня 2006 р.), на п'ятому Всеукраїнському симпозіумі з проблем аграрної історії (м. Черкаси, вересень, 2004 р.)

Публікації. Основні положення і висновки дисертації викладено у п'яти публікаціях у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 2,6 друкованих аркушів.

Обсяг та структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (212 найменувань), шести додатків. Загальний обсяг дисертації становить 224 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, вказано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано наукову літературу з питань співзвучних із темою дослідження, з'ясовано рівень і повноту джерельного забезпечення, окреслено методологію дослідження.

У підрозділі “Історіографія” розкрито стан наукового вивчення теми. Умовно в історіографії досліджуваної теми виокремлено три етапи: початок - перша половина 1990-х рр. (тема у вітчизняній історіографії розглядалася вкрай обмежено), друга половина 1990-х рр. - початок 2000-х рр. (період, коли на сторінках наукової періодики починають активно обговорюватися окремі аспекти досліджуваної теми), від початку 2000-х рр. до теперішнього часу (період, коли проблеми пов'язані із досліджуваною темою вітчизняною історіографією розглядаються на іншому, вищому рівні, з'являються наукові праці, ґрунтовні авторські монографії).

Працюючи з електронними каталогами й фондами НБУВ дисертанткою було виявлено, що, попри пріоритетність цієї теми спостерігається фактична відсутність цілісних робіт, які б стосувалися обраної нами тематики. Зміст окремих авторефератів, не повною мірою відповідав запропонованим темам. Всі дисертації, з матеріалами яких ознайомилася дослідниця і на які спиралася у роботі, захищені у перші роки нового тисячоліття,,. Жодної докторської дисертації або роботи, захищеної у 1990-ті роки, дисертанткою не було виявлено. Підготовці наукових кадрів в Україні, попри актуальність цієї теми, фактично не присвячено жодної окремої авторської монографії або колективної роботи. Як правило, вона в узагальнених рисах розглядалася в контексті проблем вітчизняної економіки, вищої освіти або науки взагалі.

Проаналізовані дисертанткою публікації у наукових збірниках і періодиці переважно були присвячені трьом проблемам: кадрового відтоку, який мав місце у 1990-ті роки; недофінансованості вітчизняної науки; її організаційно-законодавчій невпорядкованості. Окремі видання було присвячено питанням інформатизації України. Більша частина матеріалів почала з'являтися у науковій періодиці з другої третини 1990-х рр. Порівняно незначна кількість наукових збірників пояснюється тим, що для їх більшості характерною є певна дубльованість тематики і викладеного в них змісту. В цілому ж, в історіографії проблеми переважало критичне викладення змісту проблеми при відсутності практичних пропозицій.

Отже, аналіз історіографії дозволяє стверджувати про відсутність спеціальних праць, в яких би підготовка наукових кадрів в Україні у 1990-х рр. була б предметом безпосереднього наукового вивчення. Цим і зумовлене звернення дисертантки до її осмислення.

У другому підрозділі “Джерельна база” проаналізовано джерельну забезпеченість дослідження. Умовно розрізняємо три групи джерел: неопубліковані, опубліковані й електронні інформаційні ресурси.

Неопублікована група джерел включає у себе матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління, поточного архіву Міністерства освіти і науки України, поточного архіву Інституту історії України НАН України. Умовно архівні матеріали розподіляємо на три підгрупи: листи посадовців центральних органів влади і управління; звіти профільних державних відомств і наукових установ й доповіді їх керівників; рішення, ухвали і постанови засідань колегії Міністерства освіти і науки України.

Перша підгрупа джерел відображає умови, в яких відбувалося формування національної системи підготовки і атестації наукових кадрів, проблеми, що мали місце під час її організації та обставини їх юридичного вирішення. До неї належать матеріали фондів Адміністрації Президента України Л.М. Кравчука (ф. 5233) і Верховної Ради України (Р-1) Центрального державного архіву вищих органів влади і управління.

Друга підгрупа неопублікованих джерел висвітлює результати існуючої практики підготовки наукових кадрів, розкриває її сильні і слабкі сторони, дає змогу визначити основні тенденції в розвитку окремих галузей науки і, зокрема, історичної. Вона включає у себе матеріали фондів Міністерства освіти і науки України, поточного архіву Інституту історії України НАН України.

Третя підгрупа неопублікованих джерел представлена виключно матеріалами фонду Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (ф. 166) поточного архіву Міністерства освіти і науки України. Це досить широка джерельна база, опрацювання якої дає змогу ґрунтовно розкрити зміст процесу підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації.

Найбільш широко в дисертації використано опубліковану групу джерел, яка структурно поділяється на статистичні й інформаційно-аналітичні матеріали та нормативну базу.

Статистичні й інформаційно-аналітичні матеріали уміщують інформацію про стан наукової діяльності в Україні (показники наукової активності вчених, еміграції наукових кадрів) і її фінансового й матеріально-технічного забезпечення (показники джерел фінансування наукової діяльності, розмір бюджетного фінансування); систему підготовки наукових кадрів (показники діяльності мережі аспірантур і докторантур, науково-дослідних інститутів і вищих навчальних закладів); тенденції наукового розвитку (показники підготовки аспірантів й докторантів та кількості захищених дисертацій за галузями науки). Вони ґрунтуються на матеріалах Державного комітету статистики України, Вищої атестаційної комісії України, Державного комітету з питань науки і технологій, на інформаційних звітах наукових інститутів НАН України і соціологічного дослідження проведеного Інститутом соціології НАН України. Інформаційно-аналітичні матеріали, на відміну від суто статистичних видань, не лише констатують зовнішні ознаки процесу підготовки науковців в Україні, але й розкривають зміст і значення певних тенденцій процесу.

Нормативно-правова база включає: Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, накази і постанови Вищої атестаційної комісії України та її Президії, розпорядження Голови Вищої атестаційної комісії України, Рішення колегії Міністерства освіти і науки України. Їхнє залучення до дисертації дозволило з'ясувати правові засади реалізації державної політики України в розвитку системи підготовки наукових кадрів.

Електронні інформаційні джерела розміщені на офіційних сайтах Верховної Ради України (www.rada.gov.ua), Комітету статистики України (www.ukrstat.gov.ua), Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (www.nbuv.gov.ua). Важливе значення мала нормативна база офіційного сайту Верховної Ради України, яка дала змогу уникнути помилок, що могли б виникнути через чисельні доповнення і уточнення до існуючих нормативних актів.

Опрацьовані авторкою джерела, різні за своїм походженням, однак усі вони спільно вказують на те, що саме через законодавчу недосконалість процес відтворення кадрового потенціалу вітчизняної науки був значно ускладнений, що стало однією із причин кадрових втрат 1990-х років.

Принципи і методи наукового дослідження висвітлено у третьому підрозділі “Методологія дослідження”. Ми виходили із загальноприйнятих принципів історизму, об'єктивності, системності й філософського осмислення. Саме з позицій історизму було розкрито становлення національної системи атестації наукових кадрів. Керуючись принципом об'єктивності нами було досліджено питання, що стосувалися діяльності суб'єктів атестаційного процесу, відповідності кадрового потенціалу науки і наявної практики його відтворення до сучасних потреб суспільства і науки тощо. Застосування системного підходу дозволило дослідити відтворення кадрового потенціалу як окремо по галузях, так і по науці в цілому. Філософське осмислення теми сприяло розкриттю ролі гуманітарних наук у розвитку людства.

Дисертація ґрунтується на таких методах історичного пізнання, як проблемно-хронологічний, синтетичний, порівняльно-історичний, аналітичний та метод критично-об'єктивного аналізу джерел і статистичного матеріалу. Проблемно-хронологічний метод став вихідним, саме на ньому ґрунтується структура наукового дослідження. Синтетичний метод, який включає у себе прийоми узагальнення і екстраполяції, дав змогу визначити основні тенденції, що склалися в розвитку вітчизняної науки, її кадровому відтворенні. Застосування порівняльно-історичного методу зробило можливим прогнозування результатів окремих дій або процесів.

Найбільш широко здобувачкою застосовано аналітичний метод наукового дослідження. Це дало змогу розкрити реальний стан справ у системі підготовки наукових кадрів, в окремих галузях науки, в атестаційному процесі та інше.

Таким чином, застосування вищезазначених методів дозволило повною мірою розкрити обрану для вивчення тему, вирішити поставлені дослідницькі завдання.

У другому розділі “Суспільно-політичні та соціально-економічні умови розвитку науки в Україні (1991 - 2000 рр.).”, який складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано державну політику в Україні щодо розвитку вітчизняної науки, структурну організацію української науки, становлення наукової інфосфери.

У першому підрозділі “Політика уряду щодо розвитку вітчизняної науки” вивчено перспективи вітчизняного наукового потенціалу, пріоритетні напрямки його розвитку і проблеми його впровадження у практику, фінансування наукової діяльності.

Аналіз зазначених питань наочно довів, що практичні дії з боку уряду щодо розвитку наукового потенціалу були незбалансованими й непослідовними. Дисертанткою доведено економічну доцільність надання пільгових умов науковій діяльності. Автор дисертації обґрунтувала тезу про ефективність фінансування науки на конкурсних засадах, залишаючи при цьому базове бюджетне, що дасть змогу спрямувати процес підготовки фахівців відповідно до наукових пріоритетів. У роботі наголошено на необхідності спрощення системи управління науковим розвитком і посилення контролю за виконанням поставлених завдань.

У другому підрозділі “Структурна організація науки в Україні” висвітлено принцип організації наукової діяльності в Україні, її наукова й економічна обґрунтованість, особливості функціонування та тенденції розвитку. Аналіз зазначених питань вказує на невідповідність організації наукової діяльності сучасній моделі держави, її економічним і суспільним потребам.

На підставі вивчення існуючої практики у дисертації доведено, що зміни організаційної структури наукової діяльності в Україні були поверховими. Вони не стосувалися її базових принципів. Фактично лише доповнився перелік форм власності, юридично розширилися джерела фінансування. Поспішне роздержавлення окремих структурних одиниць при несформованості великого приватного капіталу (відсутність потреби приватного капіталу у замовленнях на наукову продукцію) сприяли їх виведенню із наукової сфери діяльності. Несформованість великого приватного капіталу також зробили малоефективними позабюджетні джерела фінансування. Поява нових недержавних організацій за відсутності чіткої класифікації наукових рівнів організаційних об'єднань призвела до певної плутанини у наукових колах і сприяла поширенню серед них відносин псевдо-наукового характеру.

Третій підрозділ “Становлення наукової інфосфери” присвячено висвітленню питань формування вітчизняних баз наукової інформації і доступу до них науковців, функціонуванню і трансформації вітчизняного наукового інформаційного простору й входження його до загальносвітового, реєстрації наукової інформації.

Дисертанткою виявлено взаємозалежність між рівнем наукового потенціалу країни та рівнем доступу її вчених до вітчизняних та зарубіжних баз наукової інформації. Аналіз тенденцій розвитку вітчизняних наукових видавництв і бібліотек засвідчив, що на державному рівні не було скоординовано зусиль із інформаційної підтримки наукової діяльності. Таким чином рівень її інформаційного забезпечення залишався вкрай низьким. У дисертації визначено етапи інформатизації вітчизняної науки, з'ясовано рівень “інтелектуальної спроможності” вітчизняних вчених до наукової діяльності в умовах інформаційного суспільства.

На основі порівняльного аналізу доведено важливість інформатизаційних процесів у науковій сфері, обґрунтовано необхідність цілісного і комплексного підходу до їх розгортання, що повинно здійснюватися за підтримки держави з урахуванням світового досвіду. Наголошено на доцільності створення на основі сучасного інформаційного обладнання державного бюро перекладів наукової інформації із бібліотекою вже здійснених перекладів (можливо на технічній та інформаційній базах НБВУ).

У третьому розділі “Кадровий потенціал науки”, що складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів, вивчено питання, що стосується кадрового забезпечення вітчизняної науки. У першому підрозділі “Кадрова криза в науці та заходи щодо її подолання” проаналізовано причини кадрових втрат вітчизняної науки та її тенденції, висвітлено заходи щодо подолання кризових явищ. На основі порівняльного аналізу з'ясовано наслідки кадрових втрат 1990-х років для сучасного розвитку вітчизняної науки. Загальний аналіз проблем вказує на те, що з боку уряду не було вжито комплексного підходу до розв'язання кадрової кризи, а застосовані заходи не мали цілісного характеру. Отже, не було сформульовано політики її подолання.

Для подолання кадрового дефіциту вітчизняної науки авторкою запропоновано поглибити співпрацю між академічною і вузівською наукою. Це дозволить відкрити додаткові джерела фінансування для фундаментальної науки, реально впроваджувати наукові розробки у практику, підвищити рівень кваліфікації випускників вузів, удосконалити перелік спеціальностей відповідно до економічних і суспільних потреб держави. Обґрунтовано положення про необхідність створення державної агенції із впровадження наукових результатів у практику й забезпечити жорстке дотримання права на інтелектуальну власність, що сприятиме посиленню зацікавленості у результатах наукової праці.

У другому підрозділі “Зміни в національній системі атестації наукових кадрів” висвітлено етапи становлення в Україні системи атестації наукових кадрів, розкрито її організаційну будову і внутрішній характер.

На підставі аналізу дисертантка стверджує, що упродовж досліджуваного періоду система підготовки й атестації наукових кадрів не набула узгодженої форми і стабільного характеру й на майбутнє потребує подальшого реформування. Це зумовлює необхідність у найближчий час на основі відкритих обговорень із представниками різних наукових кіл, з урахуванням досвіду передових країн світу остаточно визначити модель системи підготовки наукових кадрів і їх атестації, а також розгорнути підготовку наукових кадрів з питань управління науковою діяльністю та розпочати організацію відповідних наукових шкіл.

У третьому підрозділі “Підготовка фахівців через мережі аспірантури і докторантури” розкрито організаційну будову мережі аспірантур і докторантур, тенденції їхнього розвитку та функціонування, значення вищої школи і науково-дослідних інститутів у підготовці науковців, місце приватного сектору у цьому процесі і наукових центрів, діяльність вчених рад.

Обґрунтовано позицію, що негативні явища, які спостерігалися у діяльності мережі аспірантур і докторантур, мали спільну природу. Вони були наслідком об'єктивних (нормативна невпорядкованість) і суб'єктивних (інтереси наукової установи і здобувача) причин. Визначено, що держава упродовж усього періоду залишалася головним замовником на підготовку наукових кадрів. У дисертації відзначено зростаючу роль вищої школи у підготовці науковців.

Аналіз наведеного вказує на необхідність посилення адміністративної відповідальності здобувачів за невиконання ними навчального плану та керівників наукових установ за неуважне ставлення до атестаційного процесу; заміни обов'язкового кандидатського іспиту з іноземної мови на спецкурс із її вивчення.

Четвертий розділ “Підготовка наукових кадрів за галузями науково-технічної діяльності” складається з чотирьох підрозділів. У першому підрозділі “Зміни в галузі природничих наук” визначено актуальність зазначеного напрямку наукового пошуку, проблеми і перспективи відтворення його кадрового забезпечення по галузях, роль вищої школи в цьому процесі.

Обґрунтовано позицію, що при збільшеному темпі відтворення кадрового потенціалу в сфері природничих наук, його підготовка проводилася без урахування економічних потреб держави і наукової перспективи. Зокрема, як для країни зі значним аграрним потенціалом невідповідно низьким був рівень підготовки науковців у галузі сільськогосподарських і ветеринарних наук. Невідповідала державним потребам підготовка фахівців у галузі фармацевтичних наук й геолого-мінералогічних. Подекуди для їх подальшого розвитку ситуація мала катастрофічний характер. В галузі біологічних і медичних наук уповільнилися темпи підготовки фахівців із фундаментальних напрямків. Це зробило їх розвиток в Україні невідповідним відносно світових тенденцій. Досить високий рівень підготовки залишався характерним для фізико-математичних наук в галузі яких певною мірою вдалося зберегти кадровий потенціал. Авторкою наголошено, що у багатьох випадках у процесі кадрового відтворення наявний потенціал країни не був задіяний повною мірою.

Вивченню питань, що стосуються розвитку технічних наук присвячено другий підрозділ “Нові тенденції в розвитку технічних наук”. Для цієї галузі став характерним процес скорочення темпів підготовки фахівців. Основною причиною зазначеного явища стало зменшення замовлень з боку оборонного комплексу країни (приблизно у 10 разів), який був головним замовником на висококваліфіковані кадри в галузі технічних наук. Аналіз тенденцій, які відбувалися у цьому напрямку, дає підстави стверджувати, що скорочення кількості фахівців у галузі технічних наук за своїм змістом не відповідало економічним потребам держави. При зростаючому попиті на фахівців в галузі архітектури, ефективність аспірантур і докторантур в ній залишалася низькою. Водночас, із певних напрямків рівень підготовки фахівців залишався на високому рівні, зокрема, в галузі інформатики.

Провідне місце у підготовці належало вищим навчальним закладам, адже з окремих спеціальностей підготовка науковців велася лише ними. Завдяки їх діяльності вдалося пригальмувати кадрову кризу, яка за прогнозами має виникнути в галузі технічних наук. Головним недоліком процесу підготовки наукових кадрів в галузі технічних наук стало неуважне ставлення до планування і визначення тем дисертацій.

У третьому підрозділі “Трансформації в галузі суспільно-політичних наук” авторкою обґрунтовано положення про те, що в умовах суспільно-політичної трансформації, коли в галузі суспільно-політичних наук відбувся процес переорієнтації на нові об'єкти дослідження, попри надзвичайні “популярність” і попит на відповідних фахівців, підготовка науковців в ній не відповідала нагальним потребам. У своїй основі вона не мала якісно-змістовного підходу. У більшості випадків відбулася лише зміна формулювання проблем, а самі підходи до їх розв'язання здебільшого лишилися старими. Процес підготовки швидше був орієнтований на кількість підготовлених фахівців, а не на рівень підготовки.

Автором відзначено, що основними причинами цього явища стали: слабкий досвід підготовки фахівців відповідного профілю, адже за часів існування СРСР підготовка майбутніх вчених з передових напрямків суспільно-політичних наук була сконцентрована в наукових центрах РСФСР; низький рівень використання наукових розробок іноземних авторів й колективів (через низький рівень знань іноземних мов).

Більшість науковців була підготовлена через систему вищих навчальних закладів. Автором обґрунтовано позицію про доцільність запровадження практики обміну досвідом між кафедрами ВНЗ України, які здійснюють підготовку молодих науковців. Такий захід дозволить підняти методичний рівень виконуваних робіт і сприятиме координації їх тематики.

У четвертому підрозділі “Корегування розвитку гуманітарних наук” розкрито, що підготовка науковців гуманітарного профілю в Україні була переорієнтована на дослідження національних особливостей країни. До моменту проголошення незалежності в Україні практично не велася підготовка науковців в галузі мистецтв, національної літератури, історіографії, етнографії, тому основними завданнями в цій галузі було активізувати наукову діяльність в ній і виробити нову стратегію на майбутнє. Великі тематичні зрушення обумовили підготовку фахівців за новими напрямками, які тривалий час вважалися не актуальними.

Однак підготовка більше стосувалася дефіциту кадрів ніж підвищення рівня кваліфікації. Підготовка науковців здійснювалася не за визначеними у кожній галузі пріоритетними напрямками, а з позицій “простішого” варіанту. Велике значення у підготовці науковців мала система вищої освіти, зокрема, її провідні наукові центри.

Загальний аналіз розділу дає підстави стверджувати про доцільність спрямування процесу підготовки наукових кадрів з прикладних напрямів переважно через мережу закладів вищої освіти і передусім через її потужні наукові центри; із фундаментальних і перспективних напрямів - через академічні заклади; на базі сучасного обладнання налагодити тісні інформаційні зв'язки між однопрофільними кафедрами країни, які проводять підготовку наукових кадрів (сприятиме уважнішому ставленню до планування і визначення тематики наукових досліджень)

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист такі висновки та положення:

Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що вона поки що не була предметом спеціального наукового вивчення. Залучена до дисертації джерельна база є різноплановою, достовірною і дозволяє досягти поставленої мети, вирішити дослідницькі завдання.

Відсутність серйозних змін у законодавчому регулюванні наукової діяльності у поєднанні з відсутністю дієвого механізму захисту авторських прав і обмеженим фінансуванням перетворила науку у непривабливу сферу суспільної діяльності. Результатом стала кадрова криза вітчизняної науки, через яку було втрачено досвід підготовки науковців за перспективними напрямками. Реалізація державної політики щодо підтримки наукового потенціалу виявилася неефективною і набула форми “звітності”. Адже не було проведено цілеспрямованої політики по залученню талановитої молоді до наукової діяльності і не створено системи її фінансового заохочення. Поодинокі заходи, які були вжиті, не мали систематичного характеру і, відповідно, й значного результату, реалізацію здійснювали чиновники, які у багатьох випадках були далекими від розуміння специфіки наукової сфери.

Слабке інформаційне наповнення вітчизняної науки призвело до так званої консервації вже набутих знань, через що підготовка нових кадрів значною мірою спрямовувалася на їхнє удосконалення, а не на генерацію нових знань. Негативність також поглиблювало невміння значної частини наукової громадськості вільно користуватися засобами сучасної техніки та традиційно низький рівень знань іноземних мов, насамперед англійської. Через це вона виявилася фактично ізольованою від світової науки та її тенденцій.

Упродовж першого десятиріччя незалежності в Україні так і не було створено повноцінної ефективної системи підготовки і атестації наукових кадрів. Існуюча система, яка була створена ще за часів СРСР, до нових соціально-економічних умов виявилася неадаптованою. Побудована за колишнім радянським двоступеневим зразком вона поступово дещо змінювалася відповідно до потреб нових реалій. Ані на науковому, ані на державному рівнях не було чітко визначено якою саме вона повинна бути. На кінець досліджуваного періоду національна система підготовки і атестації наукових кадрів не набула стабільного характеру, що на майбутнє передбачає її подальше реформування. Головні чинники такого становища - відсутність фахівців з управління науковою діяльністю і практичного досвіду.

Недосконалість вітчизняної системи атестації наукових кадрів на фоні високих темпів зростання мережі аспірантур і докторантур без належного кадрового і науково-технічного забезпечення та не до кінця відпрацьованого механізму планування обсягів і напрямків підготовки об'єктивно призвели до низького рівня ефективності аспірантур і докторантур. Суб'єктивні причини низького рівня процесу підготовки наукових кадрів в Україні мають внутрішній і зовнішній прояв. До внутрішніх належать особисті інтереси майбутнього науковця і, зокрема, мета, заради якої він розпочав свою наукову діяльність. До зовнішніх - бажання наукових установ підвищити статус свого закладу.

Упродовж досліджуваного періоду спостерігалася тенденція зростання кількості підготовлених фахівців через систему вищих навчальних закладів і зниження через мережу науково-дослідних інститутів. Завдяки вищій школі в Україні в багатьох наукових галузях вдалося зберегти високий рівень кадрового потенціалу і спрямувати його подальший розвиток відповідно до сучасних світових тенденцій. Провідні позиції належали групі класичних університетів таким, як Київському національному університету ім. Т.Г. Шевченка, Національно-технічному університету “Київський політехнічний інститут”, Львівському національному університету ім. І. Франка, Харківському національному університету ім. В.Н. Каразіна, Дніпропетровському державному університету. В той же час практика проведення підготовки наукових кадрів в педагогічних навчальних закладах була вкрай незадовільною. Її матеріально-технічна база невідповідала умовам проведення широких фундаментальних досліджень, а її аспірантури не були повністю забезпечені науковими керівниками.

Різка зміна об'єктів наукового дослідження, що відбулася за фактичної відсутності цілісної концепції розвитку науки та її пріоритетного напрямку, не мала системного характеру і поряд зі здобутками завдала втрат у підготовці науковців нової плеяди з усіх галузей науки. Найбільш виражено ці втрати проявилися у технічних і природничих науках, адже наукові здобутки з цих галузей, як правило, мають більш виражений економічний вимір. Зокрема, українські науковці втратили передові позиції з підготовки кадрів у сфері інформаційних, космічних технологій, кібернетики, ядерної фізики, онкології. Вітчизняна фармацевтична галузь фактично припинила свій розвиток. Сільське господарство значною мірою переорієнтувалося на споживання закордонних розробок і зразків.

Так званий “вибух” наукової думки в галузі суспільно-політичних і гуманітарних наук переважно мав зовнішній прояв, ніж змістовний. Методи і підходи до вирішення проблем залишилися на старому рівні, які у суспільній практиці минулого століття проявили свою безрезультативність і наразі лишаються осторонь від вирішення нагальних потреб. Позитивний вплив здійснили великі тематичні зрушення, які обумовили підготовку фахівців за новими напрямками, які тривалий час вважалися не актуальними.

Таким чином, відсутність цілісного й системного підходу до розв'язання питання підготовки наукових кадрів і спрощене уявлення про його значущість стала головною причиною втрати цілого покоління наукових працівників. На подолання наслідків такого ставлення до проблеми суспільство протягом кількох десятиріч поспіль змушене буде вдаватися до великих матеріально-технічних витрат зі значним задіянням людського ресурсу. Для того, щоб певною мірою зберегти наявну потужність кадрового потенціалу науки уряд повинен у найстисліші строки вдатися до рішучих практичних заходів щодо його підтримки.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

науковий кадр атестація потенціал

1. Стан української освіти на селі у 90-ті роки ХХ століття // Український селянин: Збірник наукових праць. - 2004. - Вип. 8. - С. 133-135.

2. Значення гуманітарних та раціональних наук у підготовці наукових кадрів // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2005. - Випуск ХІХ. - С. 415-417.

3. Стан української науки у 90-ті роки ХХ століття // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т.37. Вип. 24. Історичні науки. - Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. П. Могили, 2005. - С. 110-114.

4. Проблема відтворення кадрового потенціалу для проведення фундаментальних досліджень в Україні // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 52. Вип. 39. Історичні науки. - Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. П. Могили, 2006. - С. 133-138.

5. Стан наукової інфосвери і розгортання інформатизаційних процесів в Україні у 1991 - 2000 рр. // Історичні записки: Збірник наукових праць. Вип. 11. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. - С. 98-110.



АНОТАЦІЯ

Коваленко Я.Ю. Підготовка наукових кадрів в Україні у 90-х роках ХХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. Черкаський національний університет ім. Богдана Хмельницького. - Черкаси, 2010.

Дисертацію присвячено дослідженню становлення системи відтворення кадрового потенціалу науки в Україні у 90-х роках ХХ ст. За допомогою історико-порівняльного методу визначено рівень відповідності науково-технічного потенціалу України потребам часу. Проаналізовано нормативно-правову базу, на якій cформувалася і функціонувала національна система підготовки і атестації наукових кадрів та її дієвість на практиці. Досліджено фактори та організаційно-економічні умови, в яких здійснювалася підготовка науковців. Визначено позитивні і негативні тенденції та їх вплив на подальший розвиток науки в Україні. На основі отриманих результатів розкрито значення науки і її кадрової складової в розвитку держави, розроблено рекомендації щодо удосконалення існуючої практики підготовки і атестації наукових кадрів.

Ключові слова: наукові кадри, аспірантура, докторантура, науковий ступінь, здобувач, спеціалізована вчена рада, Вища атестаційна комісія України, Міністерство освіти України (Міністерство освіти і науки України), Національна академія наук України, вищий навчальний заклад.



АННОТАЦИЯ

Коваленко Я.Ю. Подготовка научных кадров в Украине в 90-е годы ХХ ст. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. Черкасский национальный университет им. Богдана Хмельницкого. - Черкассы, 2010.

Диссертация посвящена исследованию процесса становления системы воспроизведения кадрового потенциала науки в Украине в 90-е годы ХХ ст. Исследована степень научной разработки проблемы в отечественной историографии и предложена её периодизация. Охарактеризована источниковедческая база, определена методология исследования.

Историко-сравнительным методом определен уровень соответствия научно-технического потенциала Украины потребностям времени. Раскрыты особенности развития отечественной научной инфосферы, её информатизации. Определены условия, при которых бюджетное и внебюджетное финансирование научной деятельности имеет наибольшую эффективность.

Проанализирована нормативно-правовая база, на основе которой сформировалась и функционировала национальная система подготовки и аттестации научных кадров, её сильные и слабые стороны, действенность на практике. Исследованы социально-общественные факторы и организационно-экономические условия, в которых осуществлялась подготовка научных работников. Определены положительные и негативные тенденции в данном процессе и их влияние на дальнейшее развитие науки в Украине. В системе подготовки научных кадров выделены и проанализированы субъективные и объективные стороны. Раскрыто значение и место академической науки и высшей школы в системе подготовки научных кадров. Для обеспечения высокой эффективности процесса подготовки научных кадров обоснована необходимость тесного сотрудничества между этими секторами. Проанализирована роль больших научных центров в системе подготовки научных кадров и развития науки вцелом.

В каждой отрасли научного познания (в том числе и отдельно по их составляющим) определены основные тенденции развития кадрового потенциала, особенности его подготовки. Отмечено, что резкая смена объектов исследования и большие тематические изменения, были обусловлены первоочередной необходимостью исследования национальных особенностей и современных потребностей, которые ранее, в силу исторических условий, находились практически вне круга официальных научных интересов. Прежде всего, это явление стало характерным для процесса подготовки научных кадров в отрасли гуманитарных и общественно-политических наук. Для сферы технических и естественных наук в большинстве своём характерным было противоположное явление - подготовка учёных в устарелых направлениях.

На основе полученных результатов раскрыто значение науки и ее кадровой составляющей в развитии государства и общества, разработаны рекомендации относительно усовершенствования существующей практики подготовки и аттестации научных кадров в Украине.

Ключевые слова: научные кадры, аспирантура, докторантура, научная степень, соискатель, специализированный ученый совет, Высшая аттестационная комиссия Украины, Министерство образования Украины (Министерство образования и науки Украины), Национальная академия наук Украины, высшее учебное заведение.



SUMMARY

Kovalenko Y. Scientific manpower's training in Ukraine in the nineties of the 20th century. - The manuscript.

The thesis for a candidate's degree in historical sciences, specialty 07.00.01 -History of Ukraine. - Cherkassy's National University of Bogdan Khmelnitsky. - Cherkassy, 2010.

The thesis is dedicated to the research of the renewal formation process of the personnel potential system in Ukraine in the nineties of the 20th century. The historical-comparative method helped to determine whether the level of scientific and technical potential in Ukraine corresponded with the needs of epoch. We also had analyzed the normative and legal base which was the foundation and functional basis of the national system of scientific manpower's training and certification and its practical functioning. We researched the factors and economic-organizing conditions in which the personnel's training was held; we determined positive and negative tendencies and their impact on the future development of the Ukrainian science. On the basis of the received results the scientific significance and it's personnel constituent in the development of our country were revealed, and also there were elaborated recommendations for the improvement of the present practice of scientific manpower's training and certification.

Keywords: scientific manpower, post-graduate course,doctor's degree course, scientific degree, receiver, particularized academic council, certifying commission of Ukraine, The Ministry of Education of Ukraine (The Ukrainian Ministry of Education and Science), Ukrainian National Academy of Science, higher educational establishment.

Размещено на Allbest.ru