Міські писарі Львова другої половини XIV–XVI ст.: просопографічне дослідження

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

міські писарі Львова другої половини XIV-XVI ст.: просопографічне дослідження

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

писарь канцелярія львів

Актуальність дослідження. Міська канцелярія Львова упродовж XIV-XVIII ст. була важливим органом, створеним при магістраті міста для втілення через неї рішень. Етапи її організації та розвитку корелювали з важливими етапами організації міського самоврядування, становлячи невід'ємну складову діяльності влади, саме тому розгляд її основних функцій і повноважень дозволить краще зрозуміти механізм функціонування органів влади міста. Для всебічного вивчення організації та діяльності канцелярії необхідно насамперед дослідити її персонал -- міських писарів. Знання біографій писарів допомагає зрозуміти численні нюанси функціонування канцелярії, формування певних канонів канцелярської практики у місті, додає багато штрихів до історії канцелярського середовища зокрема та міського суспільства в цілому. Просопографічний підхід до дослідження цієї професійної групи на основі комплексного аналізу біограм писарів дає можливість різнобічно розглянути всі аспекти їхньої професійної та непрофесійної діяльності й зробити висновок про їхнє місце в системі допоміжних органів магістрату Львова та вплив на загальні процеси міського суспільства (поширення культурних впливів, писемності). На необхідність просопографічних досліджень вказує той факт, що досі не усталено точної кількості міських писарів та не встановлено їх імен, не вироблено спеціальної термінології тощо. Зібрана просопографічна база даних по одній професійній групі міського суспільства, по-перше, послужить підґрунтям для подібних досліджень по інших групах, по-друге, дасть важливий фактичний матеріал для загальних висновків з багатьох питань діяльності міської громади Львова.

Сьогодні актуальність розгляду проблем канцелярії є очевидною, оскільки історія Львова пізнього середньовіччя та ранньомодерного часу, попри певне пожвавлення урбаністичних студій останнього десятиліття ХХ -- першого десятиліття ХХІ ст., залишає відкритими для досліджень велику низку питань. Звернення насамперед до загальнодержавних та суспільних проблем полишає в тіні гуманітарні студії, покликані досліджувати “німе суспільство”. Історія організації, розвитку та діяльності міської канцелярії Львова разом з її персоналом упродовж усього періоду існування залишається малодослідженою як українськими, так і зарубіжними істориками. Вивчення цієї проблеми, по-перше, дає змогу побачити механізм функціонування міських органів самоврядування у Львові та його ефективність, по-друге, описати таку специфічну, відособлену групу міських урядників, як міські писарі (з погляду на них як на працівників канцелярії та членів міської громади), по-третє, знайти нові методологічні підходи до опрацювання того масиву документів, який створила канцелярія.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена в рамках науково-дослідної програми “Розвиток спеціальних історичних дисциплін в Україні: теорія та практика” (номер державної реєстрації 0105U004941), яка виконується на кафедрі давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка.

Мета дослідження -- визначити місце та роль міських писарів як професійної групи міського суспільства Львова упродовж другої половини XIV -- XVI ст. у системі функціонування владних структур міста на підставі просопографічних характеристик.

Для досягнення мети роботи необхідно дослідити:

— основні етапи зародження, розвитку та діяльності міської канцелярії Львова упродовж другої половини XIV -- XVI ст.;

— кількість та терміни перебування на уряді основного та допоміжного персоналу канцелярії міста в другій половині XIV -- XVI ст.;

— діяльність писарів у канцелярії та поза нею в економічній, політичній, культурній сферах;

— становлення кар'єр колишніх писарів поза канцелярським середовищем, вплив писарів на різні сфери життя міста.

Об'єктом дисертаційного дослідження є міська канцелярія Львова другої половини XIV -- XVI ст. як важливий орган при інститутах міського самоврядування, а предметом роботи -- міські писарі, їхня професійна та позапрофесійна діяльність.

Хронологічні рамки роботи охоплюють другу половину XIV -- XVI ст. Нижня межа обумовлена появою перших згадок про канцелярію та її персонал (1353 р.), верхня -- важливими змінами в організації канцелярії, які відбулися наприкінці XVI -- на початку XVII ст. і наділили цю установу зовсім новими, не притаманними їй досі рисами. Наприклад, це поділ канцелярії на дві -- раєцьку та лавничу, заснування канцелярії лонгерії (економічна канцелярія), впровадження нових видів документації та книг, поширення нового гуманістичного типу письма тощо. Порівняння та ретроспекції, зроблені у роботі, вимагали подекуди порушення цих хронологічних меж в обидві сторони.

Територіальні межі дослідження визначаються його завданнями і обмежуються містом Львовом, захоплюючи інколи при порівнянні інші канцелярії (королівські, церковні, міські) на теренах Польського Королівства.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму, наукової об'єктивності та системності. При розв'язанні дослідницьких завдань використано загальнонаукові методи, такі як аналізу, синтезу, опису, класифікації, систематизації, узагальнення, загальноісторичні (проблемний, історико-хронологічний, історико-порівняльний), дослідження інформації з джерел, її систематизації й обробки, джерелознавчі (внутрішня критика джерел), а також міжгалузевий метод дослідження у системі історичних дисциплін -- просопографію, яка використовує методи спеціальних історичних дисциплін (ономастика, палеографія, геральдика, сфрагістика та ін.).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в результаті проведеного комплексного дослідження із залученням джерел та опрацьованої літератури було розкрито низку невідомих раніше українській історичній науці проблем, що стосуються канцелярії міста Львова та її персоналу другої половини XIV -- XVI ст., зокрема:

— з'ясовано причини, час, обставини виникнення долокаційної і міської канцелярій та виділено кілька етапів у розвитку функціонування канцелярії міста впродовж XV-XVI ст.;

— реконструйовано біографії всіх міських писарів Львова другої половини XIV -- XVI ст. та відтворено допоміжний склад канцелярії міста;

— охарактеризовано професійну та непрофесійну діяльність міських писарів у канцелярському середовищі, їхні зв'язки з іншими культурними та інтелектуальними центрами в місті та поза ним;

— досліджено документацію канцелярії, її розвиток, способи та форми ведення, проблему збереженості документів і створення архіву.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає у збагаченні української історіографії новими знаннями про персонал канцелярії міста, її організацію та документацію другої половини XIV -- XVI ст. на прикладі Львова. Результати дослідження, висновки, додатки можуть використовуватись при написанні наукових праць з історії Львова XIV-XVI ст., самоврядування міської громади, функціонування міських органів влади, дослідженні інших міських урядів, написанні монографій з історії міст XIV-XVI ст., а також при створенні науково-методичних посібників, лекційних, нормативних і спеціальних курсів для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження проводилася шляхом обговорення окремих розділів роботи на засіданнях кафедри давньої історії України та архівознавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Головні тези дисертації виголошені у доповідях на звітних наукових конференціях Львівського національного університету імені Івана Франка (Львів, 6-7 лютого 2005 р., 8-9 лютого 2006 р.), Польсько-українській науковій конференції “Уряди влади, самоврядні та церковні органи, а також їхні канцелярії на польсько-українському етнічному та культурному пограниччі до 1914 р.” (Окунінка, Республіка Польща, 10-12 вересня 2007 р.), ІХ Польсько-українській науковій конференції “Львів: місто -- суспільство -- культура” (Краків, Республіка Польща, 27-28 травня 2008 р.), наукових семінарах Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін під час XIX та ХХ сесій Наукового товариства імені Шевченка (Львів, березень 2008-2009 рр.), XVIII науковій геральдичній конференції (Львів, 9-10 жовтня 2009 р.).

Публікації. Результати дисертації опубліковано у п'яти статтях, з них чотири -- у фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи і параграфи, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основного тексту роботи -- 185 сторінок, додатки -- 138 сторінок (25 додатків), перелік використаних джерел -- 82 сторінки (750 позицій). Загальний обсяг дисертації -- 407 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання, об'єкт і предмет дослідження, хронологічні та географічні рамки, вказано методологічні принципи, розкрито наукову новизну та практичне значення дисертації, форми апробації роботи.

У першому розділі “Історіографія та джерела”, який складається з двох підрозділів, показано стан наукової розробки проблеми та джерельну базу роботи.

Підрозділ 1.1. Історіографія потребував опрацювання історіографії у двох площинах: теоретичній і практичній (методика просопографічного дослідження та її застосування). Для її характеристики використано хронологічно-проблемний підхід. Теоретична просопографія розглядалася як в українській, так і в зарубіжній історіографії. Практична частина поділяється за тематичними блоками на: 1) загальні праці з історії міст і організації міської влади на теренах Польського Королівства та Великого князівства Литовського; 2) праці з історії міських канцелярій; 3) окремі дослідження писарів і канцеляристів.

Автором класичного визначення просопографії вважається американський соціолог та історик Лоуренс Стоун, який уперше дав його в однойменній статті “Просопографія” Stone L. Prosopography / Lawrence Stone // Historical Studies Today : [ed. by F. Gilbert and St. Graubard]. - New York : W. W. Norton & Co, 1972. - P. 107.. На його думку, це дослідження загальних характеристик діючих історичних осіб, яке стосується двох головних проблем: шляхів здійснення ними політичної діяльності, шляхів і варіантів соціальної мобільності та реалізації своїх кар'єрних сподівань.

Початки просопографічних студій сягають XVI ст., коли серед мислителів середньовіччя виникла ідея компонування колективної, а згодом і детальної індивідуальної біографії. У західноєвропейській історіографії термін “просопографічний метод” був запроваджений наприкінці ХІХ ст., його почали використовувати німецькі історики античності для реконструкції кар'єр осіб з середовища еліт на матеріалах літературних, нумізматичних та епіграфічних пам'яток (Е. Риттерлінг, Е. Штерн, Р. Сайм, Е. Бирлі, Т. Франке, В. Ек, Г. Альфреді та ін.), за його допомогою складалась колективна біографія певного соціального прошарку суспільства. У 1920-1930 рр., з розвитком математичних способів обробки інформації та залучення соціологічних методів, просопографія набула нового звучання. На сьогодні в західноєвропейській історіографії склався цілий напрямок досліджень, які орієнтовані на створення колективних біографій різних соціальних груп минулого, наприклад, нотаріїв і суддів Італії X_XV ст., представників державного апарату Франції XIV_XV ст., особового складу секти “новопосвячених”, що існувала у XIV ст. на території Бельгії та Німеччини. Продовжують розвиватися напрямки по давньогрецькому та давньоримському суспільствах, елітах Франції, Швеції, Англії, Японії Jones A. H. M., Martindale J. R., Morris J. The Prosopography of the Later Roman Empire / A. H. M. Jones, J. R. Martindale, J. Morris : [in 3 vols]. - London ; New-York ; New Rochelle ; Melbourne ; Sydney : Cambridge Uniwersity Press, 1971 ; Agren K. Rise and Decline of an Aristocracy. The Swedish Social and Political Elite in the 17^th Century / Kurt Agren // Scandinavian Journal of History. - Bergen, 1976. - Vol. I. - P. 55-80 ; Heckel W. The last days and testament of Alekxander the Great : A prosopographic study / Waldemar Heckel. - Stuttgart : Steiner-Verl. Wiesbaden, 1988. - 114 р. - (Historia Einzelschriften ; Heft 56) ; Aylmer G. Prosopography and seventeenth-century England / Gerald Aylmer // L'Etat Moderne et les Elites XIIIe-XVIIIe Siecles. - Paris, 1996. - Р. 19-26 ; Beerens A. Friends, Acquaintances, Pupils and Patrons : Japanese Intellectual Life in the Late Eighteenth Century : A Prosopographical Approach / Anna Beerens. - Leiden : Leiden University Press, 2006. - 320 p..

У українській історіографії до вивчення теоретичних проблем просопографії підходило обмежене коло дослідників: Ярослав Дашкевич, Наталія Яковенко, Інна Старовойтенко, Тетяна Березовська, які в основному прийняли класичні просопографічні схеми, зазначивши особливості національного матеріалу.

Проблематика міської канцелярії в українській історичній науці розроблена недостатньо. Зокрема, організації та персоналу міської канцелярії Києва присвятила статті і параграфи у монографії київська дослідниця Наталія Білоус, структуру магістрату та канцелярії Кременця розглядав Володимир Кравченко Білоус Н. Київ наприкінці XV - у першій половині XVII століття. Міська влада і самоврядування / Наталія Білоус. - К. : Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. - 360 с.; Білоус Н. Київська міська канцелярія XVI - cередини XVII століть (До питання про реконструкцію) / Наталія Білоус // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 2006. - Т. CCLII : Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. - С. 491-521; Кравченко В. Структура міської влади Кременця у другій половині XVI ст. / Володимир Кравченко // Студії і матеріали з історії Волині. 2009 : [ред. вип. В. Бобчук]. - Кременець : Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2009. - С. 41-50.. Натомість чималим доробком у цій сфері може похвалитися польська історіографія. Канцеляріями великих міст Польського Королівства займалися Маріан Фредберг, Ірена Радтке, Гелена Піскорська, Марія Станкова, Марія Трояновська, Збігнев Гурський, Август Фенчак, Януш Тандецький, Роберт Йоп, Казимир Бобовський, Божена Вирозумська Piskorska H. Ustrуj i organizacja kancelarii miasta Torunia do r. 1793 / Helena Piskorska // Sprawozdania Towarzystwa Naukowego w Toruniu. - Toruс, TNT, 1953. - T. 5. - S. 60-72 ; Piskorska H. Organizacja wіadz i kancelarii miasta Torunia / Helena Piskorska. - Toruс : TNT, 1956. - 116 s. - (Roczniki Towarzystwa Naukowego w Toruniu ; r. 59 ; z. 2) ; Friedberg M. Kancelaria miasta Kazimierza pod Krakowem 1335-1802 / Marian Friedberg // Archeion. - Warszawa, 1962. - T. XXXVI. - S. 137-170 ; .Friedberg M. Kancelaria miasta Krakowa do poіowy XVIII wieku / Marian Friedberg // Archeion. - Warszawa, 1955. - T. XXXIV. - S. 277-304 ; Radtke I. Kancelaria miasta Poznania do roku 1570 / Irena Radtke. - Warszawa : PWN, 1967. - 171 s. ; Stankowa M. Kancelaria miasta Lublina XIV-XVIII wieku / Maria Stankowa. - Warszawa : PWN, 1968. - 111 s. ; Trojanowska M. Dokument miejski lubelski od XIV do XVIII w. Studium dyplomatyczne / Maria Trojanowska. - Warszawa : PWN, 1977. - 141 s. ; Gуrski Z. Organizacja kancelarii miejskiej Starej Warszawy i system pracy pisarzy miejskich / Zbigniew Gуrski // Archeion. - Warszawa ; Јуdџ, 1983. - T. LXXVI. - S. 19-36 ; Fenczak A. Z badaс nad pocz№tkiem samorz№du miejskiego w Przemyњlu i jego kancelarii (do 1389 roku) / August Fenczak // Rocznik Historyczno-Archiwalny. - Przemyњl, 1988. - T. V. - S. 23-48 ; Wyrozumska B. Kancelaria miasta Krakowa w њredniowieczu / Boїena Wyrozumska. - Krakуw : nakі. Uniwersytetu Jagielloсskiego, 1995. - 128 s. ; Bobowski K. Kancelaria i dokument њredniowieczny jako przedmiot badaс / Kazimierz Bobowski // Res Historica. - Lublin, 1998. - T. 3. - S. 143-149 ; Jop R. Zarys dziejуw kancelarii miasta Cheіma w XVII-XVIII wieku / Robert Jop // Rocznik Cheіmski. - Cheіm, 1998. - T. 4. - S. 9-27 ; Tandecki J. Rozwуj badaс nad dokumentem oraz kancelariami miejskimi w Polsce / Janusz Tandecki // Studia archiwalne. - Lublin, 2006. - T. II. - S. 21-29.. Також добре розроблений напрямок досліджень королівських, гродських, земських, церковних та інших судово-адміністративних канцелярій, натомість скромнішою є література, присвячена проблемам канцелярій приватних міст.

Проблемами львівської міської канцелярії та її персоналу, зокрема, організацією канцелярії, функціями писарів, біограмами окремих представників писарського середовища тощо займалося дуже обмежене коло дослідників: Денис Зубрицький, Юліуш Корнелій Гек, Александер Чоловський, Степан Томашівський, Юліуш Скочек, Ян Птасьнік, Роман Зубик, Станіслав Гошовський, Кароль Бадецький, Мечислав Гембарович. Українські дослідники Львова лише наприкінці XX -- на початку XXI ст. звернулися до вивчення проблем персоналу середньовічної міської канцелярії, однак у контексті вирішення інших дослідницьких завдань: історії маґдебурзького права Гошко Т. З історії вивчення проблеми самоврядування міст України в XVI-XVIII ст. / Тетяна Гошко // Україна в минулому. - Львів ; К., 1993. - Вип. 4. - С. 40-63 ; Гошко Т. З історії магдебурзького права у Львові (XIII-XVII ст.) / Тетяна Гошко // Львів : історичні нариси : [упор. Я. Ісаєвич, Ф. Стеблій, М. Литвин]. - Львів : ІУ, 1996. - С. 45-60 ; Гошко Т. Нариси з історії магдебурзького права в Україні XIV - початку XVII ст. / Тетяна Гошко. - Львів : Афіша, 2002. - 255 с. ; Капраль М. Власники нерухомости середмістя Львова 30-40-х років XVI століття у світлі шосових реєстрів (соціотопографічний аспект) / Мирон Капраль // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Львів, 1997. - Т. CCXXXIII : Праці Історико-філософської секції. - С. 148-181 ; Капраль М. Демографія Львова XV - першої половини XVI ст. / Мирон Капраль // Львів : історичні нариси : [упор. Я. Ісаєвич, Ф. Стеблій, М. Литвин]. - Львів : ІУ, 1996. - С. 67-81 ; Капраль М. Привілей 1356 р. як повторне надання магдебурзького права для міста Львова / Мирон Капраль // Львів : місто - суспільство - культура : [зб. наук. праць / за ред. М. Мудрого]. - Львів, 1999. - T. 3. - С. 11-21 ; Капраль М. Самоврядування Києва та Львова (кінець XV - перша половина XVII ст.) : регіональна специфіка / Мирон Капраль // Самоврядування в Києві : історія та сучасність. Матеріали міжнародної конференції, присвяченої 500-річчю надання Києву магдебурзького права. Київ, 26-27 листопада 1999 р. - Київ, 2000. - С. 137-143 ; Капраль М. Станово-професійна структура населення Львова у другій чверті XVI ст. (за матеріалами міських рахункових книг) / Мирон Капраль // Україна в минулому. - Львів ; К., 1994. - Вип. 6. - С. 7-34 ; Капраль М. Функціонування органів влади Львова у XIII-XVIII ст. (нарис історії інститутів магдебурзького права) / Мирон Капраль // Український історичний журнал. - К., 2006. - № 5. - С. 111-130., вивчення міського суспільства Капраль М. Національні громади Львова XVI-XVIII ст. (соціально-правові взаємини) / Мирон Капраль. - Львів : ЛА “Піраміда”, 2003. - 440 с., розвитку письма Ільків-Свидницький М. М. Готичне письмо у канцелярії Львівського магістрату кінця XIV - першої половини XVI ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.06 “Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни” / М. М. Ільків-Свидницький. - Львів, 2009. - 19 с. тощо.

Опрацювання літератури показало недостатній рівень висвітлення поставлених дослідницьких проблем організації міської канцелярії Львова та просопографії її персоналу -- міських писарів.

Джерельною базою (підрозділ 1.2.) для просопографічного дослідження міських писарів Львова другої половини XIV -- XVI ст. стали насамперед документи, які з'явилися в результаті їхньої професійної діяльності, тобто документація канцелярії. В основному архів цієї установи зберігся в фондах 52 (Магістрат міста Львова) та 131 (Колекція грамот на пергаменті) Центрального державного історичного архіву України, м. Львів (далі -- ЦДІАУЛ). Окрім цього, розрізнені документи та матеріали розпорошені по інших архівах та бібліотеках Львова, Варшави, Кракова, Любліна і т.д. За видовою ознакою всі джерела можна поділити на три великі групи: актові, масового характеру та наративні.

Актові джерела дали основний масив інформації для реконструкції особового складу канцелярії, визначення термінів урядування писарів, відтворення соціального статусу особи, аналізу не лише професійної, а й приватної діяльності персоналу канцелярії. Всього опрацьовано понад 100 книг різних урядів -- ради, лави тощо за 1382-1600 рр. Для відтворення прогалин у документації використано працю львівського історика та архівіста Кароля Бадецького про втрачені міські книги, який, своєю чергою, використав кодекс Йоганна Альнпека, львівського хроніста XVII ст.

До законодавчих документів, які регламентували діяльність і повсякденне життя канцелярії міста, її складових частин та персоналу, належали передовсім привілеї, мандати, декрети королів, князів та інших володарів, постанови та розпорядження міської влади (вількери). Використано оригінали пергаментів, що зберігаються у ф. 131, а також регести пергаментних документів, подані в “Каталозі пергаментних грамот”, укладеному Олегом Купчинським та Едвардом Ружицьким. Привілеї та інші документи, що стосуються окремих проблем дослідження, частково друкувалися у серійному багатотомному виданні “Akta Grodzkie i Ziemskie” та у трьох томах серії “Monumenta Leopolitana”. З документів, виданих радою та лавою міста, використовувалися два неопубліковані документи з Архіву давніх актів у Варшаві (AGAD). Найдавніші вількери міста опубліковані у збірнику документів “Історія Львова в документах і матеріалах” (Львів, 1986).

До масових джерел залічуємо великий корпус фінансових книг міста (1404-1600 рр.), який дозволяє реконструювати питання, що стосуються фінансового забезпечення канцелярії та її основного й допоміжного персоналу. До них належать також книги запису протоколів про результати виборів до міських урядів, а також осіб, яким надане міське громадянство (1572-1732 рр.). Списки осіб, які прийняли міське право, були опубліковані варшавським істориком Анджеєм Янечком, а списки урядників міста -- львівським істориком Мироном Капралем. У дослідженні залучалися метричні книги, зокрема, книги народжень латинської катедри Львова другої половини XVI -- початку XVII ст.

Із наративних джерел використано праці перших львівських хроністів XVII ст. Йоганна Альнпека та Юзефа Бартоломія Зіморовича. Попри описовість та дещо тенденційний характер цього типу джерел, у них містяться важливі відомості про найдавніші часи існування канцелярії, перші згадки про архіви та документи. Ф. 132 (Колекція листів державних, громадських та церковних діячів України, Польщі та ін. країн) у ЦДІАУЛ містить епістолярій з кінця XVI -- XVII ст., що є унікальним джерелом для висвітлення питань приватного життя. Велику джерелознавчу цінність, подібно до листів, мають також твори міських писарів літературного, наукового чи політичного характеру. Зокрема, до них належать твори правничого характеру Павела Щербича, що зберігаються в науково-довідковій бібліотеці ЦДІАУЛ у відділі рукописів та Бібліотеці ім. Оссолінських у Вроцлаві, на теологічну тематику -- Пйотра Вольфрама (зі збірок архівів та бібліотек Кракова), художні -- Анджея Мондровича, які дозволяють зробити висновки не лише про інші сфери діяльності писарів, а й про їхній внесок у загальну культуру міського суспільства. З іконографічних джерел використано зображення нотаріальних знаків тих міських писарів Львова, котрі були публічними нотаріями (зберігаються у фф. 52, 131 та 138 (Бадецький Кароль) ЦДІАУЛ), а також міщанські сигнети (пол. -- ґмерки), які вживалися писарями як особисті знаки-печатки.

Опрацьована сукупність джерел різних видів є репрезентативною для розв'язання дослідницьких завдань, задекларованих у дисертаційній роботі. Актові, масові, наративні джерела та література творять підставу для повноцінного просопографічного дослідження міських писарів Львова другої половини XІV -- XVI ст.

У другому розділі “Міські писарі Львова другої половини XIV ст.”, що поділяється на два підрозділи та пункти, проаналізовано зародження, організацію та функціонування долокаційної і міської канцелярій, охарактеризовано загальні риси канцелярського персоналу.

Міська канцелярія Львова виникла спочатку при органах самоврядування німецької громади міста, яка керувалася нормами німецького (магдебурзького) права, згодом продовжила свою діяльність при магістраті (раді та лаві). Для означення тієї канцелярії, яка діяла до повторної локації міста у 1356 р., вживаємо умовний термін “долокаційна”. Початки утворення канцелярії пов'язані з процесами німецької колонізації та запровадження магдебурзького права. До причин виникнення цієї установи належать насамперед розвиток економіки та соціальної структури в місті, а також писемної комунікації. Доказами існування долокаційної канцелярії є, по-перше, згадки про існування органів самоврядування у місті (війта, райців) ще у 1352-1353 рр., по-друге, інформація про сталого міського писаря (1353 р.), по-третє, наявність документів, виданих канцелярією і скріплених печаткою (1359 р.). Після 1356 р. умовно починається діяльність міської канцелярії.

Проблема первісної судової канцелярії міста полягає у фактичній відсутності джерел, на підставі яких можна було б реконструювати її діяльність, тому висловлюємо гіпотезу, що при війтові існував окремий уряд війтівського писаря. Після викупу війтівства містом у 1378 р. війт, ймовірно, почав користуватися послугами міського писаря. Окрема лавничо-війтівська канцелярія утворилася щойно в 1576 р. Три найбільші етнічні громади середньовічного Львова (вірменська, єврейська, українська) мали своїх писарів. Канцелярія вела зовнішню діяльність, співпрацювала з королівською, князівськими, церковними та ін. канцеляріями.

Персонал цієї установи складався з основного (писарі) і допоміжного (підписки). Вони з самого початку існування канцелярії вели її внутрішню та зовнішню документацію, що складала згодом міський архів. Первісно він містив дві найважливіші категорії документів: законодавчі та документи адміністративних, судових і економічних урядів міста. Зміст міських книг і спосіб їх ведення залежали від організації міської влади певного міста, також від кола інтересів міщан. Як показує найдавніша збережена книга міської канцелярії за 1382-1389 рр., для Львова характерним було ведення однієї спільної книги для обох урядів -- ради та лави. До загальних архівних завдань писарів належало збереження документів, реставрація і оправа книг, нумерування, інвентарний опис тощо.

Друга половина XIV ст. -- найскладніший період для реконструкції складу персоналу міської канцелярії. Єдиним відомим писарем долокаційної канцелярії був писар Григорій (1353, 1359 р.). Повністю відсутня інформація про перших війтівських писарів Львова. Всього з другої половини XIV ст. виявлено 10 міських писарів та підписків: Григорій (1353, 1359), Григорій Павло (1368), Павло-писар (1381 (?), 1385), Міхаель Акс (1382-1391 (?), Павло-підписок (1384), Петро Поніч (1385), Вільгельм-підписок (1387), Лаврентій з Сандомира (1391 (?)-1399), Павло Конді (1392), Ян Тлумач (1397 (?), 1406-1414, 1416-1417). Основними критеріями, за якими виявлявся персонал канцелярії, були їхній титул міського писаря/підписка або безпосередня і систематична участь у праці канцелярії.

Більшість писарів була немісцевого походження, на що опосередковано вказують прикладки до їхніх імен (Поніч, Сандомир). Переважання приїжджих писарів над місцевими пояснюється відсутністю достойних кадрів, писарської школи, університету у Львові. Етнічне походження визначалося в більшості випадків за такою вторинною ознакою, як написання імені та прізвища. До німецької громади належали Міхаель Акс, Павло Конді, Вільгельм-скриптор. Написання інших імен писарів у класичній формі латинської мови унеможливило визначення їхньої етнічної належності. Однак можна зробити висновок про переважання представників німецькомовного середовища, яке в останній третині XIV ст. становило більшість міського населення. Ці процеси були пов'язані з процесом німецької колонізації земель Польського Королівства, яка несла в собі не лише економічний, а й потужний культурний імпульс.

За соціальним походженням, вочевидь, весь персонал канцелярії був міщанського стану. Двоє писарів після завершення своєї професійної кар'єри перейшли у духовний стан (Григорій став плебаном, Лаврентій з Сандомира -- кліриком). За нашим припущенням, усі писарі володіли нерухомою власністю або у середмісті, або на передмістях Львова, джерельні свідчення щодо цього існують лише для двох писарів -- Міхаеля Акса та Петра Поніча.

Фактично всі писарі здобували початкову освіту поза межами Львова, адже заснування місцевої парафіяльної школи, за різними даними, датується 1382-1399 рр. Для праці в канцелярії вимагалося вміння читати/писати латинською мовою, каліграфічне письмо. Враховуючи нерозробленість та схематичність початкового формуляра документів, які вписувалися до перших книг міської канцелярії, писарі могли не володіти особливими навичками укладання складних актів. Лише двоє з них мали досвід професійної праці до львівської канцелярії, що вказує на відсутність суворих критеріїв щодо професійної підготовки.

Професійна діяльність міських писарів поділялася на внутрішню та зовнішню і корелювала з основними функціями канцелярії -- веденням документації, видачею і завіренням актів, зберіганням архіву, представницькими обов'язками. Діяльність поза канцелярією обмежувалась, за джерельними свідченнями, громадсько-публічною та господарською. За умови нерозвиненості міської влади, її обов'язків та повноважень вона так само мало делегувала функцій писарю, він не входив до кола міського патриціату, не продовжував кар'єру на вищих міських урядах.

Третій розділ “Кар'єри писарів львівської міської канцелярії XV ст.”, який складається з двох підрозділів та пунктів, присвячений висвітленню змін в організації та функціонуванні канцелярії та її персоналу.

XV ст. стало періодом безперервної трансформації канцелярії, намагання знайти свій устрій, беручи за зразок форми організації канцелярій інших великих міст Польського Королівства. Як і кожен реформаторський період, він характеризується кризовими явищами, що можна помітити за швидкою ротацією персоналу, запрошенням немісцевих писарів, одночасній співпраці кількох осіб у канцелярії. На її організації позначилися також загальні тенденції реформування органів міської влади, початки олігархізації міського устрою.

Політичне, економічне, соціальне життя, яке вирувало у Львові, наклало свій відбиток на організацію міської влади. У боротьбі за законодавче оформлення своїх прав та привілеїв магістрат міста дедалі більше вдавався до послуг свого допоміжного органу -- міської канцелярії та її персоналу -- міських писарів, як осіб, які могли фахово вирішити всі поточні справи міста. Разом із розвитком міських органів влади, уточненням їхніх функцій та повноважень паралельно розвивалася й міська канцелярія, як важливий орган магістрату.

Обов'язки писаря випливали з основних функцій канцелярії. Писар брав участь у засіданнях магістрату, документував ухвали та рішення двох її колегій, вів протоколи цих зібрань, переписуючи їх згодом до чистових книг. На вимогу міщан він завіряв документи, видані міською канцелярією, робив витяги з потрібних у судових суперечках актів, запечатував їх, зберігав архів міста.

Вперше з XV ст. маємо перші джерельні свідчення про матеріальне становище канцелярії, виділяється стаття на утримання писаря. Загалом матеріальне забезпечення персоналу канцелярії становили три джерела: стала плата, судові та натуральні побори.

З XV ст. маємо набагато більшу за обсягом і видами документацію, завдяки чому відтворено повнішу структуру міського архіву. З початком століття започатковуються нові види цих книг -- раєцькі, лавничі, фінансові (до цих пір існувала одна змішана раєцько-лавнича книга та, за припущенням, фінансова). Піклуванням про збереження архіву було викликано заснування окремих книг копіаріїв (початок XV ст.).

Приналежність писаря саме до львівської міської канцелярії у XV ст. визначалась терміном “міський”, “міста”, “наш” (“сivilis”, “civitatis”, “stat”, “unser”) тощо, адже, окрім міських, у книгах зустрічаються й писарі приватних осіб, гродські, публічні нотарії. Також до писарів не прирівнюємо тих осіб, які робили окремі записи до книг за його відсутності. Всього за XV ст. виявлено 12 міських писарів: Пйотр Вольфрам (1402-1407), Матеус Ройзе з Ланьцута (1414), Миколай (1417), Вінценцій (1419-1444), Миколай з Серету (1444, 1447-1448), Ян з Тичина (1445-1447), Георгій Ґобель (1453-1476), Станіслав (перед 1468), Ян з Кракова (1480-1495), Георгій (1496), Ян Урсин (Бер) з Кракова (1497), Каспар Бобер (1498-1499). У XV ст. відбувається чіткіша диференціація між термінологічними означеннями уряду писаря.

Чіткіше встановлено не тільки імена писарів, а й їхні прізвища, поява останніх пов'язана із загальноєвропейською тенденцією до більшої індивідуалізації, проявом особистості у суспільстві. У середовищі писарів і надалі продовжується тенденція до утворення прізвищ переважно від назви місцевості, де вони народились чи вчились. У львівській міській канцелярії збереглася традиція переважання немісцевих писарів. Серед міст і містечок, звідки приїжджали писарі, спостерігаємо більшу різноманітність, ніж у попередньому столітті. Краків, Серет, Вольбром, Тичин, Ланьцут -- поступово ареал походження переміщається з Сілезії до Малопольщі. У XV ст. серед міських писарів Львова фігурували переважно вихідці з німецьких або спольщених родин. Це лише підтверджує домінування, принаймні у першій половині цього століття, німецької громади у Львові. Новоприбулі писарі намагалися або вкорінитися в міське середовище (Ян Тлумач, Вінценцій, Ґобель Георгій, Ян з Тичина), використовуючи при цьому всі засоби (родинні зв'язки, службове становище), або покидають місто (Вольфрам).

Всі писарі були міщанського походження, навіть ті, хто пізніше обрав духовну кар'єру (Вольфрам, Ян з Кракова), однак лише троє прийняли міське право Львова. Дані про нерухому власність та місце проживання вдалося знайти щодо п'яти писарів, як правило, писарі володіли будинками (кам'яницями), земельними ділянками, городами тощо. Порівняно з попереднім століттям зростає частка заможних людей серед писарів. Причинами цього явища стали як підвищення соціального статусу писарів (вони займали вищі уряди в міській ієрархії влади), так і відкритість міського середовища у XV ст., порушення фінансової стабільності патриціанських родів, яка давала шанс збагачення та просування до влади іншим.

Про здобуття писарями освіти маємо або опосередковані відомості, ґрунтовані на вченому ступені писаря (бакалавр, магістр тощо), або безпосередній запис їх у метриках університету. Фаховий вишкіл проходили публічні нотарії, котрі згодом працювали у міській канцелярії. Вибори писаря відбувалися в магістраті щороку у день католицького свята катедри св. Петра -- 22 лютого, перші згадки про них датуються початком XV ст.

Професія писаря давала великі можливості для продовження кар'єри в місті. Перевагою кандидатів була освіченість, знайомство з приписами права, досвід щоденної участі в управлінні містом протягом багатьох років. Четверо з 12 писарів входили до складу магістрату, це були представники “нової аристократії” (переважно німецького походження), яка, прибувши до міста або народившись тут у другому поколінні колоністів, багатіла завдяки торговельному промислу (в основному торгівлею прянощами) й укріплювала свої позиції матримоніальним шляхом, одружуючись з представницями багатих міщанських родин. Загалом кар'єра писарів почала більше спрямовуватись на утвердження в місті.

У четвертому розділі “Становлення професійної групи писарів міста Львова у XVI ст.”, який поділяється на два підрозділи та пункти, досліджено розвиток функцій і документації міської канцелярії та просопографію писарів.

Якщо друга половина XIV -- XV ст. були для львівської міської канцелярії століттями формування та реформування її устрою, то XVI ст., особливо його друга половина -- це період усталення, оформлення цілісної канцелярської системи Львова. Кризові моменти, які часто зустрічалися впродовж XV ст. (часті зміни писарів, недбале ведення документації, неусталеність форм канцелярської роботи, недостатня кількість допоміжного персоналу), поступово зникають, канцелярія набуває оригінальних, самобутніх рис, що будуть характерними для неї протягом наступних століть. В організаційному плані остаточно відбувається реорганізація внутрішнього устрою, розмежування двох канцелярій -- раєцької та лавничої, хоча ще до початку XVIІ ст. уряди раєцького та лавничого писарів часто перебували в руках однієї особи. Остаточного вигляду устрій канцелярії набув на початку XVII ст., коли у 1608 р. створюється канцелярія лонгерії (економічна канцелярія) і виокремлюється уряд ще одного писаря -- економічного (писаря лонгерії). Поділ на дві канцелярії був важливим кроком, який остаточно утвердив окремішність лавничої колегії та її канцелярії разом з окремим урядом лавничого писаря. Цей же лавничий писар був одночасно писарем війтівського уряду, тобто обслуговував війтівський міський суд.

Головні функції колишнього єдиного міського писаря перейшли до раєцького. Безпосереднім обов'язком писаря залишалась обов'язкова присутність на засіданнях ради, яка приймала рішення в усіх політичних, суспільних, фінансових, адміністративних та інших справах, що стосувалися міста та його жителів. Він мав лише дорадчий голос при вирішенні цих питань. Писар також виконував адміністративні та фіскальні функції, йому доручалось ведення зовнішніх справ міста. Лавничий писар брав участь у засіданнях лавничого суду на чолі з війтом, крім цього, допомагав війтові щодня здійснювати у своєму будинку чи в ратуші менші суди приватних осіб, входив до уряду присяжних, які займалися складенням заповітів при потребі, поділом маєтків, виконанням вироків, судовим оглядом, розмежуванням і т.п. Він реєстрував у лавничих книгах скарги потерпілих, покази свідків, висновки експертів, редагував тексти вироків, разом з двома лавниками брав участь у допитах і фіксував їх, видавав і завіряв копії виданих судом документів, складав тексти цивільних угод. Як і раєцького писаря, його затверджувала рада міста, а рекомендував війт з лавниками. Склавши присягу (її текст, очевидно, був однаковим для обидвох писарів), писар приступав до виконання перелічених посадових обов'язків.

Створюються нові та продовжують існувати певні усталені форми записів до міських книг, вони були різними для окремих видів книг. Усі міські книги Львова мали свій, тільки їм властивий спосіб ведення документації. До спільних рис можна віднести подібне зовнішнє оформлення справ, виділення важливої інформації, перехід до зручніших і економніших способів запису, еволюцію письма, прагнення не лише до практичного, а й естетичного оформлення тексту тощо. Відмінності пояснюються специфікою інформації, яка вносилася до книг, формуляром документа.

У XVI ст. маємо набагато більше інформації стосовно допоміжного персоналу канцелярії, зокрема, виділяються уряди заступника писаря та підписків порівняно з попередніми століттями. Для XVI ст. з'являються кілька нових критеріїв розрізнення писарів: з появою окремих книг виборів до міських урядів можна чітко визначити дату номінації (призначення) та назву уряду (хоча вона зазнавала змін уподовж століття), також у часі т.зв. “міжписарства” за фінансовими книгами виразно простежується, хто виконував обов'язки писаря та як саме називався його уряд (заступник, другий писар тощо). Загалом за XVI ст. знайдено відомості про 11 писарів: Міхаель Магістр з Нового Міста (1504-1515, 1521), Миколай з Пільзна (1514-1520), Мартин з Велички (1522-1565 (?), Ян Спонер (1544 (?)-1576), Станіслав Ансерін (1572-1585р, 1580-1581л), Войцех Острож з Ходеля (1576-1577л, 1577-1580р), Павел Щербич (1577-1579л), Анджей Мондрович (1583м, 1591-1598р), Войцех Мусковій (1584-1585м, 1586-1598л), Якуб Пістріцій (1586-1590р), Бартоломій Уберович (1599-1615р, 1599-1602л). Писарі й надалі фігурують як “міські” або “писарі ради/райців” приблизно до 1576 р., коли виділяються два уряди -- раєцького та лавничого писарів.

Закріплюється традиція надання всім писарям прізвищ та продовжується тенденція до формування прізвищ від назв місцевостей, хоча поширеними стають більш особові прізвища -- патронімічні чи видозмінені (латинізовані). Писарі львівської канцелярії XVI ст. мали набагато більші каденції, ніж їхні попередники, це пов'язувалося з процесами олігархізації та стабілізації цього уряду, піднесенням його суспільного статусу.

За територіальним походженням продовжують переважати не місцеві писарі. Лише четверо з 11-ти походили зі Львова, інші -- з ареалу міст і містечок навколо Кракова та Львова, що вказує на припинення культурної експансії з німецьких земель, як у попередніх століттях, і звернення до ближчих освітніх шкіл, зокрема, до краківської. Крім того, міська влада почала звертати увагу на місцевих освічених молодих людей, даючи їм можливість спочатку отримати кращу освіту за кордоном, а згодом проявити себе в рідному місті. Саме в XVI ст. відбулося остаточне утвердження представників польської громади в міській канцелярії.

Усі писарі за походженням були міщанами, хоча згодом Павел Щербич отримав нобілітацію. В основному вони належали до середньозаможної верстви, лише Ансерін, Мондрович, Щербич -- до міського патриціату.

У XVI ст. вже всі львівські писарі, крім Яна Спонера, мали диплом бакалавра, а дехто -- й магістра. Міські писарі відігравали важливу роль у культурному житті міста. Писарі й надалі залишалися однією з елітних груп міського суспільства. Вони отримали шанс ще глибше увійти до цього прошарку внаслідок пертурбацій міського життя кінця XV -- першої третини XVI ст. Значно збільшується показник подальшого продовження міськими писарями кар'єри в місті. З 11 писарів 10 (!) входили до складу магістрату (з них 6 були райцями), що вказує на тісну пов'язаність уряду писаря з владною верхівкою у місті.

У висновках узагальнено результати дослідження, обґрунтовано тези, які виносяться на захист:

1. Львівська міська канцелярія сягає своїми початками витоків існування міської громади, зорганізованої на німецькому (магдебурзькому) праві. Вона існувала ще до повторної локації Львова у 1356 р. і як важлива ланка системи влади у місті пройшла у своїй організації кілька етапів протягом XIV-XVI ст. Перші ознаки існування писарського уряду (не організованої канцелярії) помітні ще в останній третині XIII ст., організована установа почала діяти приблизно з 1320-1330-х pp. при органах самоврядування німецької громади Львова, яка локалізувалася на місці теперішньої площі Ринок. Згодом, після 1356 р., на основі цієї канцелярії утворилася міська канцелярія, яка обслуговувала магістрат. Ще однією важливою ланкою влади в місті був уряд війта (згадується ще в 1250-х роках), який, за припущеннями, мав власного писаря, хоча його діяльність не залишила після себе документації. Окремо існували писарські уряди для інших громад міста -- вірменської, єврейської, української.

2. Діяльність міської канцелярії розвивається в XV ст. із розширенням кола питань, якими займається магістрат. Однак на цьому етапі до керівництва нею ще залучаються представники інших установ -- публічного нотаріату тощо, що свідчить про неусталеність організаційних форм канцелярії. Проте поступово починає розширюватися персонал канцелярії, з'являються помічники, заступники писаря, підписки.

3. Справжні реформи у структурі та організації роботи міської канцелярії відбуваються лише в XVI ст. Початки цього реформування спостерігаємо з 1519 р., коли, по-перше, запроваджується нова система контролю над фінансами міста, утворюється комісія лонгерів з двох райців. Це дало підставу для утворення в майбутньому економічної канцелярії (канцелярії лонгерії). По-друге, започатковуються різноманітні види фінансової документації, значно розширюється штат канцелярії за рахунок підписків. У 1522 р. відбувається ще важливіша зміна, коли магістрат втрачає свій демократичний характер, оскільки уряд райці стає пожиттєвим. Це свідчить про початок олігархізації міського устрою. Оскільки канцелярія була важливим органом міської влади, без якого не можна було вправно керувати міським організмом, то її розвитком і діяльністю керували ті самі чинники, які впливали на розвиток і життя міста. Урядуючі райці, прагнучи олігархізації, були зацікавлені у підпорядкуванні канцелярського персоналу своїм цілям. У цьому посприяли зовнішні чинники, як от стихійні лиха та пожежі. Лише в останній третині XVI ст. відбулася найважливіша зміна -- поділ на дві окремі канцелярії, раєцьку та лавничу, перша поєднувала писаря раєцького та вірменського уряду (notarius officii consularis et judicii civilia Armenicalis), друга -- міського магдебурзького суду та війтівського уряду (notarius judicii civilis magdeburgensis et officii advocatialis). Така реорганізація була наслідком кількох чинників -- по-перше, об'єктивних (демократизація міського життя, створення представництва громади у магістраті -- Колегії 40-а мужів), по-друге, суб'єктивних -- як відзначають дослідники, часто поділ канцелярії відбувався за ініціативою самих писарів (Люблін, Познань).

4. Першу задокументовану згадку про уряд писаря маємо з 1353 р. Протягом наступних століть цей уряд значно трансформувався, його роль з суто прикладної, допоміжної перетворилась на важливий елемент функціонування міського організму, без якого не вирішувались жодні важливі питання міського життя. За другу половину XIV -- XVI ст. виявлено 33 міські писарі. Перші міські писарі Львова другої половини XIV ст. не були однорідною групою. На початках свого існування міська канцелярія, а водночас і писарі не мали достатньо прав і важелів впливу на організацію влади у місті, хоча й не були найнижчою ланкою владних структур. Очевидно, це було пов'язано з нерозбудованістю міської ієрархії порівняно з подальшими століттями. По-перше, через короткий термін перебування на уряді з різних причин писарі не мали можливості значно впливати на напрямки роботи магістрату, по-друге, оскільки вони були немісцевими, то залишались недостатньо інкорпорованими до міської громади, щоб бути виразниками її інтересів, по-третє, мали низьку фахову кваліфікацію (менша кількість освічених людей зі вченими ступенями). Кар'єра писаря не була спрямована на внутрішнє міське життя, найчастіше він прагнув до її продовження за мурами міста, а канцелярію розглядав лише як нижчий щабель кар'єрної драбини. Відповідно, за відсутності якоїсь мотивації майже не реформується за цей період система діловодства, продовжують вестися лише основні види міських книг.

5. У XV ст., попри кризові явища та неусталеність канцелярського устрою, писарі зуміли створити власну систему організації канцелярії, використовуючи як зразок канцелярії інших міст (Краків). Оскільки більшість з них і надалі була немісцевого походження, вона привносила до міської канцелярії звичаї і традиції ведення книг інших канцелярій, певні культурні здобутки (художнє оформлення книг, поширення елементів книжного письма). Загалом спостерігається тенденція до переважання світських осіб у канцелярському середовищі, кооптації канцелярії зі світських інтелектуальних кіл (університет, школа, публічний нотаріат, інші міські уряди). Розвивається зовнішній напрямок діяльності канцелярії, що пов'язано зі збільшенням судових справ, потреби представлення міської громади й окремих міщан. Робота у канцелярії була у більшості випадків тільки першим кроком у майбутній кар'єрі писаря, після цього він найчастіше обирав кар'єру у канцелярському середовищі або ангажувався до органів влади. Міські писарі в XV ст. становили еліту влади у місті, з них формувалися кадри для лави та ради Львова, вони представляли місто у зовнішньополітичних стосунках, впливаючи своєю позицією на вирішення важливих питань міського життя.

6. Натомість у XVI ст. у міській канцелярії витворився зовсім інший тип урядника-писаря, ніж той, який існував раніше. Поступово відійшла у минуле практика запрошення осіб немісцевого походження, до того ж тих, котрі володіють німецькою мовою. Поступова полонізація міської громади спричинила відповідний процес у канцелярському середовищі, коли до праці запрошували переважно осіб польського походження, котрі здобули вищу освіту або за кордоном, або в Краківському університеті. Писарями ставали міщани, які прагнули зовсім іншого розвитку своєї кар'єри, ніж його пропонувала їм родинна традиція. На шляху до посідання уряду в міській канцелярії зазвичай майбутні писарі здобували практичну кваліфікацію у міській або іншій канцелярії шляхом перебування на уряді підписка, палестранта, заступника писаря тощо. На тлі олігархізації міської верхівки влади доступ до уряду писаря залишався доволі демократичним, тут не вимагалося високого суспільного становища чи матеріальних статків.

Поступово до кінця століття в поняття “писар” починає закладатися зовсім інший зміст, зокрема, змінюється розуміння самої професії, уряд писаря перетворюється на номінальний, тобто він все більше відсторонюється від щоденних рутинних справ і вирішує радше організаційні, зовнішні питання, пов'язані з представницькою діяльністю, ніж внутрішні, полишаючи останні на заступників і підписків. Така тенденція пов'язується з постійно зростаючою кількістю справ і розгалуженістю напрямків роботи канцелярії. Остання третина XVI ст. -- це час своєрідного ренесансу, розквіту канцелярії, що було спричинено кількома факторами -- по-перше, саме тоді тут працювало коло найосвіченіших писарів, по-друге, суспільні зміни продиктували потребу змін у канцелярії -- створення нових канцелярських урядів, запровадження нових систем ведення документації.

Міський писар остаточно входить до кола міської еліти, саме з кадрів канцелярії формуються лава та рада, теоретичні знання писарів разом з багаторічним досвідом стають саме тим, що потрібно міській владі для ефективного керування містом. Персонал львівської канцелярії до кінця XVI ст. набуває свого найбільшого значення в системі функціонування міських органів влади.