Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

УДК 94:338.439.02(477)“1928/1933”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Зернова проблема та криза хлібозаготівель в сільському господарстві української СРР 1928-1933 років

Спеціальність 07.00.01 - історія України

Гур'єва Ольга Сергіївна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії України Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України криза зерновиробництво сільський

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Радченко Людмила Олексіївна, професор кафедри історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Волосник Юрій Петрович, професор кафедри історії Росії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України.

кандидат історичних наук, доцент Москальова Надія Петрівна, доцент кафедри ЮНЕСКО «філософія людського спілкування», філософія та історія України Харківського національного технічного університету сільського господарства Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться “9” квітня 2010 р. о “16.30” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна за адресою: 61077, м.Харків, майдан Свободи,4, ауд.V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна (61077, Харків, майдан Свободи,4).

Автореферат розісланий “5” березня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Пугач Є.П.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В історії українського села ХХ ст. було здійснено декілька глобальних аграрних реформ - столипінська система приватизації, більшовицька націоналізація та соціалізація землі, масова колективізація, а також деколективізація сільського господарства, розвиток фермерства, кооперативних, приватно-підприємницьких форм виробництва у 90-х рр. Суспільство вимогливо шукає оптимальних економічних відносин та організаційно-господарської рівноваги, ідеальних принципів розподілу продукції, вдаючись до регіональних або широких соціальних експериментів, не завжди науково обгрунтованих та прогресивних. Основним критерієм їхньої ефективності є показники сільськогосподарського виробництва, тобто врожайність, гуртовий збір зернових культур, рівень матеріального забезпечення хлібом сільського та міського населення.

Вивчення історичного досвіду радикальних перетворень в сільському господарстві УСРР 1928-1933 рр., протягом яких одночасно відбувалися колективізація та форсована індустріалізація, політика розкуркулення селян та хлібозаготівельні кампанії, залишається актуальною науковою та суспільно-політичною проблемою, викликаючи гострі дискусії, суперечливі тлумачення, правові колізії та ідеологічні оцінки, особливо в контексті з'ясування причин та наслідків Голодомору 1932-1933 рр.

Для історіографії історії аграрних перетворень зернова проблема та “криза” хлібозаготівель також не втратила наукової актуальності, тому що її системне дослідження має важливе пізнавальне значення для розуміння тактики і стратегії більшовицької теорії соціалістичної модернізації сільського господарства, а з іншого боку розкриває справжні причини його загальної та галузевої деградації наприкінці першої п'ятирічки. Історики висвітлюють їх в дусі теорії тоталітаризму, характерної для західної політології, тобто виокремлюють руйнівні соціально-економічні наслідки політики радянської держави на селі, уникаючи конкретного аналізу стану зернового господарства в Україні, економічного потенціалу колгоспно-радгоспного ладу, форм і методів хлібозаготівель в кожному із секторів. Накопичено велику кількість джерел, але між західними, українськими та російськими істориками існує чимало суперечливих концептуальних та суто фактологічних підходів, які вимагають ретельного і цілком об'єктивного з'ясування.

Об'єктом дослідження є соціально-економічна політика радянських та партійних органів влади в сільському господарстві Української СРР.

Предметом дослідження є зернова проблема та криза хлібозаготівель в українському селі, причини їх виникнення, форми, методи та наслідки подолання.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1928-1933 рр., які набули в історіографії відносної функціональної сталості, тому що підкреслюють період здійснення соціалістичної реконструкції сільського господарства, основною організаційно-господарською формою якого було усуспільнення землі, реманенту, худоби та масового створення колективних підприємств - сільськогосподарської артілі. Вибір нижньої межі стосується січня 1928 р., коли були застосовані так звані “надзвичайні заходи”, тобто впроваджено принцип продрозкладки, а верхня - апогею Голодомору, що виявився руйнівним наслідком хлібозаготівельних кампаній в колгоспах, радгоспах та селянських господарствах.

Територіальні межі дослідження. Події, явища, процеси, які відбувалися у 1928-1933 рр. відносяться до адміністративно-територіальних кордонів Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР), а дія законодавчих актів союзних партійно-радянських органів мала уніфікаційну регулятивно-розпорядчу функцію.

Метою дослідження є науково-історичне обгрунтування залежності виникнення зернової проблеми та кризи хлібозаготівель в сільському господарстві УСРР, з'ясування адекватності запропонованих форм і методів їх подолання, тобто реальним ризикам в галузі зерновиробництва.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

дослідити стан наукової розробки, фактологічні та концептуальні пріоритети історіографії проблем аграрних перетворень в Україні;

розкрити політично-економічні причини виникнення зернової проблеми, показати шляхи і форми її подолання;

з'ясувати обставини появи кризи хлібозаготівель, основні складові радянської заготівельної політики, методи і принципи її здійснення в окремих секторах сільського господарства;

вивчити особливості створення та організаційно-господарського функціонування колгоспів, їх роль і місце у виробництві зерна та вирішення зернової проблеми;

виявити специфіку розподілу хлібних ресурсів в колгоспах, умови і обсяги забезпечення зерном колгоспників;

показати статистику експорту українського зерна та його негативні наслідки для функціонування централізованої системи нормованого постачання хліба населенню;

висвітлити розміри, форми, методи та наслідки виконання колгоспами державного хлібозаготівельного завдання;

визначити спільні і відмінні ознаки заготівельної політики в радгоспах та колгоспах, знайти співвідношення між заготовленим хлібом та його валовим збором в усуспільненому секторі;

довести, що заготівлі хліба в селянських господарствах мали статус натуральної повинності, простежити методи примусового вилучення зерна та наслідки виконання селянами державного “плану до двору”.

Методологія та методи дослідження. Дисертація написана на принципах історизму та об'єктивності. Використано загальнонаукові (динамічний, класифікаційний, типологічний, структурно-системний) та прикладні історичні методи досліджень (проблемно-хронологічний, порівняльний). Класифікаційний та типологічний методи застосовано під час відбору джерел, їх систематизації, а динамічний для статистично-економічного аналізу даних про хлібозаготівлі в конкретних секторах. Базовим є структурно-системний підхід, без використання якого важко виявити спільні та відмінні ознаки хлібозаготівельних кампаній в колгоспах, радгоспах та селянських господарствах, дослідити причини та наслідки соціалістичної реконструкції сільського господарства, його системної деградації, а не виявлення політично-правових оцінок соціально-гуманітарної катастрофи в українському селі, якою був Голодомор.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що:

вперше в українській історіографії системно досліджено зернову проблему та кризу хлібозаготівель в сільському господарстві Української СРР 1928-1933 років;

доведено, що основною причиною виникнення зернової проблеми в Україні була ліквідація великих (товарних) приватно-власницьких господарств та економічно-фінансова обмеженість селянських господарств, соціально-класовий принцип оподаткування останніх, неефективна економічна політика держави в сільському господарстві;

з'ясовано, що хлібозаготівельна криза була вторинною, яку зумовили - загальний спад зерновиробництва, згубна цінова політика, відсутність фінансово-матеріальних стимулів, невисока товарність зернового господарства, визначення України "союзною житницею", що не відповідало реальному становищу та можливостям республіки, враховуючи її напружений хлібофуражний баланс;

встановлено, що система розподілу зернових культур за трудоднями, яка діяла в колгоспах, виконувала фіскальну функцію, тому що створення натуральних, насіннєвих і страхових фондів відбувалося після виконання ними державного хлібозаготівельного плану, а його постійне недовиконання означало відсутність повноцінного і своєчасного розрахунку з колгоспниками, а отже і забезпечення їх хлібом;

доведено, що невідповідність між контрольними числами експортного фонду та реальним вивозом хліба за кордон, яка перевищувала у три рази, мала внутрішню (спад виробництва зерна) та зовнішню сторони (світова криза, падіння світових цін на хліб), тому намагання партійних органів максимально вивезти хліб з України лише поглиблювало зернову проблему;

з'ясовано, що заготівлі в селянському секторі відбувалися за принципом продрозкладки, підсиленим карально-репресивними методами.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що його фактичний матеріал і теоретичні висновки становлять конкретний авторський внесок до історіографії проблеми, які можна використати для написання індивідуальних та колективних монографій з історії селянства, для написання енциклопедичних праць та навчально-дидактичної літератури у нормативних лекційних курсах з історії України. Основні положення, висновки, джерела, фактаж є конкретними розробками для підготовки музейно-меморіальних експозицій.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Обрана тема дисертаційного дослідження є складовою частиною науково-дослідною теми кафедри історії України Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна «Соціально-економічна і політична історія України ХХ ст.».

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданні кафедри історії України Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Фактологічні та методологічні аспекти теми дисертаційної роботи знайшли відображення у наукових доповідях, виголошених автором на таких науково-теоретичних конференціях: ІV Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених «Українська державність: історія і сучасність» (Маріуполь, 2007), VІІ Міжнародний симпозіум з проблем аграрної історії (Черкаси, 2008), V Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених «Українська державність: історія і сучасність» (Маріуполь, 2008), 62-й конференції молодих вчених «Каразінські читання» (Харків, 2009).

Структура та обсяг дисертації зумовлені предметом, метою і завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (341 назва). Загальний обсяг дисертації - 214 сторінок, зокрема 179 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У «Вступі» обгрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, визначено об'єкт та предмет, хронологічні і територіальні рамки досліджуваної проблеми, мету і завдання, новизну, науково-прикладне значення та публічну апробацію його результатів.

У першому розділі «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» висвітлено проблемно-тематичні пріоритети та концептуальні засади радянської, зарубіжної та сучасної української і російської історіографії соціально-економічних перетворень в сільському господарстві УСРР 1928-1933 рр., з'ясовано стан наукового вивчення причин виникнення зернової проблеми та кризи хлібозаготівель, проаналізовано джерела дослідження, викладено основні методологічні принципи дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки проблеми» проаналізовано наукову літературу радянських, західних, сучасних українських та російських істориків про соціально-економічні перетворення в радянському селі. Зважаючи на відносність періодизації історіографії, в дисертації виділено п'ять основних хронологічних періодів її розвитку.

Перший охопив 1928-1929 рр., коли «зернова проблема» та «криза» хлібозаготівель стали реальністю, тому статті, брошури, книги, які виходили тоді, стосувалися конкретних соціально-економічних причин їх виникнення. Авторами прикладних публікацій були представники вищої та середньої ланки партійно-радянської номенклатури (М.Бухарін, Й.Сталін, С.Косіор, В.Качинський, М.Чернов), а також безпосередні дослідники особливостей зерновиробництва, його організаційних соціально-економічних форм в українському селі - В.М.Соловейчик, А.Я.Альтерман, П.Лежньов-Фіньковський1¹ Соловейчик В.М. Основные вопросы 5-летнего плана реконструкции сельского хозяйства УССР // Хозяйство Украины. - 1928. - №10. - С.25-43; Альтерман А. Розвиток хлібного господарства та хлібної торгівлі України. - Х.,1928; Лежнев-Финьковский П. Индустриализация страны и развитие зернового хозяйства. - М;Л.,1929.. Історичні екскурси, використані ними, стосувалися довоєнних та післяреволюційних років, першої половини 20-х рр., тобто мали ознаки наукового аналізу. Вони виокремили проблему «зернового господарства», дали його соціально-економічну характеристику, назвали основні причини спаду.

Другий період припадає на 1930-1956 рр., протягом якого в політологічній літературі 30-х рр. та в історико-економічних дослідженнях другої половини 40-х - початку 50-х рр., хлібозаготівлі розглядалися в контексті загально-господарських кампаній, колективізації сільського господарства та переваг колгоспно-радгоспної системи над дрібнотоварним виробництвом в індивідуальному селянському секторі. Брошури та статті 30-х рр. мали інструктивно-агітаційне спрямування. Аналітичних досліджень тоді ніхто не проводив, крім «закритих» експертних обстежень контрольно-інспекційних органів. Наприкінці 40-х та у 1955 р. побачили світло окремі розділи в колективних працях2² Нариси розвитку народного господарства УРСР. - К.,1949., монографія М.І.Мойсеєва про економічні основи хлібозаготівель в СРСР3³ Моисеев М.И. Экономические основы заготовок сельскохозяйственных продуктов. - М.,1955., але у них переважала концепція прогресивно-позитивного висвітлення соціально-економічних змін в сільському господарстві, тому справжні причини зернової проблеми та кризи хлібозаготівель не досліджувалися.

Третій період тривав протягом 1956-1986 рр., тобто від «хрущовської відлиги» до початку «горбачовської перебудови», представлений працями радянських, західних учених, у тому числі науково-дослідних центрів української діаспори. В історіографії не відбулося суттєвих теоретико-методологічних зрушень, а на тлі традиційної проблематики масової колективізації почали активно розробляти історико-фактологічні аспекти здійснення політики розкуркулення. Хлібозаготівлі висвітлювалися як складова економічної політики держави та показник організаційно-господарської ефективності колгоспів. Методологічну основу монографічних та дисертаційних праць становили тоді більшовицька теорія класової боротьби та протистояння соціально-економічних укладів у контексті формаційної парадигми вивчення суспільного розвитку. Подібні фактологічні аспекти і теоретичні засади були притаманні для книг В.В.Бондаренка, В.П.Данілова, І.І.Слинька4⁴ Бондаренко В.В. Развитие общественного хозяйства колхозов в годы довоенных пятилеток. - К.,1957; Данилов В.П. Создание материально-технических предпосылок коллективизации сельского хозяйства. - М.,1957; Слинько І.І. Соціалістична перебудова і технічна реконструкція сільського господарства України (1917-1932 рр.). - К.,1961.. Першою, а на сьогодні ледве не єдиною, яка стосувалася безпосередньо зернової проблеми, була монографія Ю.О.Мошкова5⁵ Мошков Ю.А. Зерновая проблема в годы сплошной коллективизации сельского хозяйства СССР (1929-1932 гг.). - М.,1966.. В історичну літературу знову повернувся термін «зернова проблема» та криза хлібозаготівель, а історики підкреслювали спад виробництва зерна та розвитку тваринництва у 1932-1933 рр., однак уникали їх згубних соціально-економічних наслідків та висвітлення голоду. Колективні праці також віддзеркалювали загальні концептуальні підвалини радянської історіографії проблем «соціалістичної перебудови» сільського господарства в Україні 6⁶ Розвиток народного господарства УРСР (1917-1967). В 2-х т. Т.1. - К.,1967; Соціалістична перебудова і розвиток сільського господарства УРСР. В 2-х т. Т.1. - К.,1967..

Західна, особливо українська діаспорна історіографія 50-80-х рр., висвітлювали переважно визискну функцію хлібозаготівель, зосереджуючись на обгрунтуванні причин голоду. На таких теоретичних принципах були написані праці Р.Конквеста, О.Підгайного, В.Гришка, Б.Кравченка, у яких хлібозаготівлі - це лише фрагмент загальної конструкції відображення тоталітарної суті комуністичного режиму в СРСР. Історико-економічні аспекти хлібозаготівель та стан зерновиробництва досліджували тоді німецький історик Ш.Мерль7⁷ Мerl St. Der Agrarmarkt und die Neue Цkonomische Politik. Die Anfдnge staatlicher Lenkung der Landwirschaft in der Sowjetunion 1925-1928. - Mьnchen -Wien, 1981. та британський учений Р.Девіс8⁸ Devies R.W. The Socialist Offensive. The Collectivization of Soviet Agriculture 1929- 1930. - Cambridge,1980..

Четвертий період є своєрідною проміжною фазою, яку можна вважати «перехідною» від методологічного монізму радянської історіографії до концептуального плюралізму перебудовної доби 1987-1990 рр. Історики почали говорити і писати публічно про катастрофічні наслідки хлібозаготівель, колективізації та політики розкуркулення, навіть голоду 1932-1933 рр., досліджувати кооперацію як антипод колективізації, поринули в теорію «альтернатив», з'ясовуючи суть командно-адміністративної системи. Тема хлібозаготівель значно актуалізувалася, але не досліджувалася на рівні дисертацій та монографій, тому що історики захопилися висвітленням масових політичних репресій.

П'ятий період розпочався у 1991 р. з деідеологізації історичної науки, виділення нових проблемно-фактологічних пріоритетів, серед яких постали причини та соціально-демографічні наслідки голоду 1932-1933 рр. Історики почали розглядати політику хлібозаготівель, тобто її наслідки, а не саму систему, яка є значно ширшим організаційно-адміністративним та соціально-економічним явищем. На таких методологічних принципах написані праці С.В.Кульчицького9⁹ Кульчицький С.В. Голодомор 1932-1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. - К.,2007., В.І.Марочка1¹⁰ Марочко В. Голодомор 1932-1933 років в Україні: Хроніка / Марочко В., Мовчан О. - К.,2008.0, колективні монографії1¹¹ Голод 1932-1933 років в Україні: причини та наслідки. - К.2003; Історія українського селянства. Нариси в 2-х т. Т.2. - К.,2006.1, дисертаційні роботи П.В.Слотюка, Н.Р.Романець, В.І.Саричева, А.М.Бахтіна, Ю.В.Котляра, В.І.Петренка, С.В.Маркової, представлені в нашому кваліфікаційному дослідженні окремим історіграфічним аналізом. Для них характерні дві концептуальні ознаки висвітлення проблеми: з'ясування відносин селянства і влади та виявлення причин Голодомору. На цьому акцентують історіографічні дослідження В.І.Марочка1¹² Марочко В.І. Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: рефлексії сучасної історіографії // Грані. - 2007. -№3. - С.38-50.2, Г.М.Васильчука1¹³ Васильчук Г.М. Радянська Україна 20-30-х рр. ХХ ст.: сучасний історіографічний дискурс. - Запоріжжя,2008.3 та російські історики - В.В.Кондрашін1¹⁴ Кондрашин В.В. Голод 1932-1933 годов: Трагедия российской деревни. - М.,2008.4, М.О.Івницький1¹⁵ Ивницкий Н.А. Репрессивная политика советской власти в деревне (1928-1933 гг.). - М.,2000.5, західні - Р.Кушнєж, А.Граціозі, М.Таугер, Р.Девіс та австралійський дослідник С.Уіткрофт1¹⁶ Kusnierz R. Ukraina w latach Kolektywizecyi i wielkiego Glodu 1929-1933. - Warszawa,2004; Грациози А. Великая крестьянская война в СССР. Большевики и крестьяне. 1917-1933. - М.,2001; Таугер М. Голод, голодомор, геноцид?: голод, сельское хозяйство и советская сельскохозяйственная политика. - К.,2008; 6. Ніхто з них на заперечує руйнівного впливу хлібозаготівель, однак висвітлення у них має більшою мірою політологічний, ніж історичний аспект. Оригінальним підходом вирізняється дисертація Т.Ю.Козацької, яка розглядає хлібозаготівлі як державну повинність селян1¹⁷ Козацька Т.Ю. Формування системи державних повинностей сільського населення УСРР (1928-1933 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук. - Черкаси, 2006.7.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база, методологія і методи дослідження» використано структурно-системний аналіз джерел, здійснено їх проблемно-тематичну систематизацію. Виявлено та проаналізовано листи-скарги селян до голови ВУЦВКу Г.І.Петровського, які збереглися в ЦДАВО України (ф.1), а також листи селян та селькорів до редакції газети «Колгоспне село» (ф.388). У фонді Наркомзему УСРР зосереджені квартальні та річні звіти колгоспів за 1930-1933 рр., статистичні довідки про пересічну врожайність та валовий збір зернових, про обсяги хлібозаготівель (ф.27). Інструкції, положення про сільгоспподаток та самообкладання зосереджені у фонді Наркомфіну УСРР (ф.30). Важливим джерелом вивчення особливостей споживання хліба міським населенням, тобто показником розв'язання зернової проблеми, є архівні фонди Народного комісаріату постачання УСРР (ф.423), матеріали якого недостатньо вичерпно використовують дослідники соціально-економічних відносин в Україні 30-х рр., особливо періоду Голодомору. Матеріали НК РСІ УСРР (ф.539) вирізняються інформативно-аналітичним рівнем, а за типом та формою представляють постанови державних органів, доповідні записки, зведені статистично-економічні відомості про стан колгоспів, п'ятиденні, декадні, місячні, квартальні, річні звіти Укрколгоспцентру, облконтор Всосоюзного об'єднання «Заготзерно», Наркомату постачання УСРР та інших державних органів про виконання державних планів хлібозаготівель. Вичерпну інформацію про сівбу та збирання зернових, про особливості створення насіннєвих, фуражних та страхових фондів у колгоспах, виконання основними соціально-економічними секторами хлібозаготівельних планів мають матеріали архівного фонду Всеукраїнської спілки сільськогосподарських колективів (Укрколгоспцентр, ф.559). Там відклалися постанови та інструкції Наркомпостачу УСРР про хлібозаготівлі в колгоспах, радгоспах та селянських господарствах за 1931 р. Надлишок робочої сили в колгоспах, а відтак і специфіку розподілу на трудодні, вдалося виявити в матеріалах науково-дослідного інституту економіки сільського господарства, директором якого був О.Г.Шліхтер (ф.3470). Особливості хлібозаготівель в колгоспах розкривають документи Всеукраїнської спілки спілок сільськогосподарської кооперації та колективізації (ф.515), а також Всеукраїнського центру зернової кооперації (Укрзерноцентр, ф.335). Найпоширенішим документом є річні звіти та статистичні зведення, які набагато вичерпніші від даних Управління народно-господарського обліку при Держплані УСРР (ф.318, УНГО Держплану УСРР). Зведення про виконання планів хлібозаготівель кожним із секторів господарювання за 1928-1934 рр. збереглися в особистому архівному фонді голови РНК УСРР В.Я.Чубаря (ф.4402). За формою це переважно протоколи, статистичні таблиці, доповідні записки про врожайність, про обсяги заготівель.

Документи партійних органів зосереджені в ЦДАГО України. До роботи залучено матеріали оргбюро (ф.1, оп.20) та політбюро (ф.1, оп.6). Переважну більшість документів становлять протоколи засідань політбюро ЦК КП(б)У та матеріали до них - листування з наркоматами, постанови, доповідні записки різних господарських структур, телеграми ЦК ВКП(б), особисті листи А.І.Мікояна, В.М.Молотова, Й.Сталіна, стенограми пленумів ЦК КП(б)У та конференцій.

Важливу групу джерел становлять статистичні збірники, опубліковані у 1928-1933 рр., особливо про показники соціально-економічного розвитку областей у 1931-1932 рр., серед яких вичерпні дані про обсяги хлібозаготівель в районах. Використано також друковані матеріали газет «Комуніст», «Вісті ВУЦВКу», «Пролетарська правда», «Экономическая жизнь», «Правда», особливо інформативні зведення РАТАУ про темпи хлібозаготівель, постанови ЦК КП(б)У, РНК УСРР та ВУЦВКу. Непересічну наукову цінність становлять сучасні збірники документів і матеріалів, упорядковані та видані в Росії та Україні, основою яких є архівні джерела, які раніше не використовувалися істориками.

У другому розділі «Зернова проблема та форми і методи її подолання» досліджено становище зернового господарства в українському селі, соціально-економічні причини спаду виробництва зернових культур, форми і методи розв'язання «зернової проблеми» шляхом здійснення колективізації та масового створення колгоспів, показано структуру внутрішньго споживання хліба в містах та його експорт.

У підрозділі 2.1. «Становище зернового господарства в українському селі» розглянуто економічні, соціально-політичні та агротехнічні причини виникнення зернової проблеми, спаду виробництва основних зернових культур у 1928-1933 рр. Наприкінці 20-х рр. називалися різні фактори поглиблення зернової проблеми: революційна ліквідація поміщицьких та економічне обмеження селянських фермерських господарств, диспропорції цін на промислові товари та сільськогосподарську продукцію, неспроможність дрібного селянського господарства забезпечити накреслені темпи індустріалізації, порушення хлібофуражного балансу, високий рівень внутрісільського споживання хліба (дві третини валового збору). Перелічені чинники дійсно впливали на структуру зернового господарства. Усунення поміщицьких господарств та економічно-фінансове і матеріально-технічне обмеження фермерських, особливо степових районів, завершилися зменшенням хліба на 800 млн пудів. Зернова проблема мала статистично-економічний вимір (наявність внутрішнього та експортного фондів). Восени 1928 р. нарком харчової промисловості СРСР А.І.Мікоян визначив конкретні кількісні параметри розв'язання зернової проблеми: 300 млн експортного та 150 млн пудів зерна для внутрішнього споживання.

Протягом 1930-1933 рр., за визначенням самого Й.Сталіна, були створені лише передумови для подолання зернової проблеми (усуспільнення землі, організаційно-господарське зміцнення колгоспів, їх матеріально-технічне обслуговування), однак у 1931-1932 рр. відбувся катастрофічний спад виробництва хліба, що спричинило деградацію інших галузей сільського господарства, особливо тваринництва. Сталінська концепція вирішення зернової проблеми шляхом масового створення соціалістичних “фабрик зерна”, тобто колгоспів, виявилася неефективною. В колгоспах хронічно невистачало насіння, фуражних і резервних фондів, тому що їх зараховували до хлібозаготівельного плану, порушуючи принципи і норми формування хлібофуражного балансу господарств. Якщо у 1928 р. селянські господарства забезпечували 92% загальноукраїнського виробництва хліба, то колгоспи після завершення колективізації у 1932 р. лише 72%. Ставка на колгоспно-радгоспний сектор, ігнорування та руйнування індивідуальних селянських господарств під час політики розкуркулення.

У підрозділі 2.2. “Створення соціалістичних “фабрик зерна” шляхом колективізації” показано соціально-політичні та економічні завдання суцільної колективізації та масового створення колгоспів. Політичне рішення про збільшення врожайності на 35% протягом першої п'ятирічки, яке ухвалив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б), було простою ідеологічною декларацією. Врожайність та валові збори залежали від агротехнічних та соціально-економічних факторів, навіть меншою мірою від погодних. Елітне і якісне зерно в колгоспах вилучалося одразу після жнив, а сіяли, якщо було чим, фуражним.

Розрахунки внутрішнього хлібофуражного балансу колгоспів з врожаю 1932 р., беручи до уваги посівну площу, норми відгодівлі худоби, вимагали оптимальної кількості зерна близько 9,5 млн т, а валовий збір усупільненого сектору становив 10,6 млн т, отже колгоспи виявилися неспроможними забезпечити селян та країну хлібом. На XVII з'їзді ВКП(б) 26 січня 1934 р. Й.Сталін визнав 1931-1932 рр. роками найбільшого “зменшення продукції зернових культур”, тобто заявив офіційно про крах власної теорії системного вирішення зернової проблеми та кризи хлібозаготівель. Фактично були ліквідовані жалюгідні рештки багатоукладності зернового господарства в українському селі, а одночасність здійснення колективізації та хлібозаготівель не виправдали себе, перебували в постійному економічно-господарському конфлікті, позаяк організаційно-господарське зміцнення колгоспів було їх відвертим одержавленням, яке завершилося привласненням їхньої продукції, позбавленням права її вільного розподілу. Жодна посівна кампанія не мала стовідсоткового завершення в агротехнічні терміни сівби, особливо з дотриманням норм висіву зерна на одиницю площі. Відбувся політичний перегляд господарських пріоритетів, внаслідок якого основною заповіддю стало виконання державної хлібозаготівельної повинності, а після неї здійснення оплати праці колгоспників, створення насіннєвих та інших фондів. Колгоспи з організаційно-технічної точки зору, враховуючи навіть обслуговування МТС, структурно нагадували селянські господарства, не мали належної техніки, але основною причиною спаду виробництва зерна була не сама колективна форма господарювання, а недолуга економічна політика держави та командно-адміністративний метод управління з виразними карально-репресивними функціями.

У підрозділі 2.3. “Особливості внутрішнього споживання та експорту хліба” проаналізовано документи і матеріали, які розкривають структуру та обсяги споживання хліба сільським і міським населенням, засвідчують несприятливу економічну кон'юнктуру експорту хліба, його зовнішньофінансову збанкрутілість. Внутрішні потреби зерна (виконання державного плану, відрахування на податки та самообкладання, створення колгоспних фондів, постачання промислових підприємств, армії, військ ДПУ, НКВС, незернових районів УСРР) постійно збільшувалися, тому що динамічним виявився соціальний контингент споживачів хліба, круп, борошна. Для колгоспів та колгоспників встановили залишковий принцип розподілу зернових, тобто спочатку виконання державних планів, а згодом решта витрат. Натуральна оплата праці колгоспників на трудодні виявилася неприхованою формою економічного визиску селян, тому що норми були мінімальними, а так званий аванс та остаточний розрахунок в колгоспах двічі на рік, позбавляв їх заробленого хліба. 10 квітня 1932 р. 28% колгоспів України не розрахувалися з колгоспниками, а загалом на їх оплату було використано лише 37% валового збору зернових культур. З мізерного врожаю 1932 р. не отримали хліба від 60 до 90% колгоспів в різних областях УСРР. В колгоспах працювало тоді від 6 до 6,3 млн осіб, а також близько 14 млн так званих їдців, тобто утриманців, що власне і розкриває соціально-демографічну руїну в українському селі. Колгоспам заборонили видавати хліб на громадське харчування для працюючих, а також для соціальної інфраструктури (дитясля, школи тощо). Насіннєви фонди, починаючи з осені 1932 р., зараховували до хлібозаготівельного плану, що унеможливило нормальне постачання хлібом самих колгоспів, відтак зернова проблема набула ознак соціогуманітарної катастрофи.

Постачання міського населення хлібом відбувалося за картковою системою тобто централізовано. Принцип нормованого забезпечення хлібом був апробований на початку 1929 р. у південних містах України, а згодом поширений в СРСР. Існувало чотири списки, виокремлених за галузево-пріоритетним підходом. До першого належали підприємства чорної та кольорової індустрії, авіазаводи, новобудови, кам'яновугільна промисловість, деревообробна.Соціальний контингент другого і третього списків, починаючи з осені 1931 р., зазнав зменшення хлібних норм постачання. У 1933 р. кількість робітників і службовців, які належали до “особливого списку”, становила 2,1 млн., до першого 1,8 млн, до другого і третього 3,3 млн осіб, які вирізнялися нормами забезпечення хлібом. На перший квартал 1933 р. фонд загального постачання хлібом становив 280 тис т, а в грудні 1932 р. 95 тис. т, але між теоретично встановленим та реально виданим, існувала велика різниця. Фактично були зняті з централізованого постачання дитустанови та школи, а міста з населенням до 70 тисяч мешканців переводили на самозабезпечення, для решти контингенту були скорочені на половину норми подушного забезпечення. Суттєво бракувало хліба для громадського харчування робітників, а до нього було приписано від 33 до 40%.

В умовах гострого дефіциту хліба, борошна, круп відбувався їх експорт. На час катастрофічного спаду зерновиробництва, тобто протягом першого кварталу 1932 р., планували вивезти з країни 4,5 млн т, а з врожаю 1932 р. 4 млн т. Так, 2 лютого Всеукраїнська контора “Союзхліб” вивезла з України 2,2 млн т зернових (жито, пшениця, ячмінь, кукурудза). У грудні 1933 р. через порти Одеси було відправлено 370 тис. т хліба, якого вистачило б для централізованого постачання міст України, а враховуючи попередні обсяги експорту, питання зернової проблеми було б знято для цієї категорії населення, однак його подовжували експортувати, незважаючи на світову економічну кризу, яка тривала у 1929-1933 рр.

У розділі 3. ”Форми, методи та наслідки здійснення хлібозаготівель” виявлено спільні та відмінні принципи доведення заготівельних планів колгоспам, радгоспам та селянським господарствам, досліджено співвідношення валових зборів зернових культур у них та обсяги заготівель.

У підрозділі 3.1. “Організація хлібозаготівельних кампаній в колгоспах” встановлено їх питому вагу в українських заготівлях, визначено обсяг вилучено хліба до валового збору в усуспільненому секторі. У 1927/28 р. частка колгоспів становила 1% загального плану заготівель хліба в Україні, але дивною була їх висока товарність - 43%. Хлібозаготівлі 1928/29 р. відбувалися в колгоспах за контрактацією, тобто за угодами між ними та кооперацією про поставку зерна з конкретної площі. Обсяги хлібозаготівель колгоспів збільшувалися, які досягли у 1929 р. 10%, у 1930 р. 35% загальнореспубліканського плану, відчуджуючи четверту частину валового збору. Восени 1930 р., беручи до уваги сприятливий врожай та наявність посівних площ, колгоспи розглядалися як основний постачальних хліба до державної комори. 12 червня 1931 р. Наркомпостач УСРР погодився з вимогою “Союзхлібу” про те, що саме воно буде власником заготовленого хліба в колгоспах, які обслуговувалися МТС, а в решті господарств - Колгоспцентр. З валового збору колгоспів 10,6 млн т у 1931 р. було вивезено 4,8 млн т, тобто половину, хоча хлібозаготівлі тривали до наступних жнив. У 1932 р. ситуація повторилася.

Колгоспники також виконували подвірні заготівельні завдання, які мали для них форму повинності, позаяк за невиконання їх штрафували, позбавляли майна, присадибних ділянок, арештовували, тобто вони були об'єктом дії з боку державних органів влади, які зобов'язували їх виконувати хлібозаготівельні плани. Виконання хлібозаготівель означало унеможливлення повноцінного здійснення посівної кампанії, достатнього забезпечення хлібом колгоспників та належного утримання худоби. За невиконання колгоспами державного плану до них застосовували карально-репресивні заходи - режим “чорних дошок”, тобто продовольчої та адміністративної ізоляції з вилучення натуральних, насіннєвих та страхових фондів зернових культур. Діяла система натуральних штрафів, яка руйнувала не лише зернове господарство, а також інші галузі. Незважаючи на зменшення річного плану, колгоспи УСРР виконали 1 січня 1933 р. 81% його загального обсягу. Хлібозаготівлі продовжувалися до чергових жнив. Не форма заготівель, тобто державний план, а його розверстка по районах та репресивні методи виконання, не дозволили подолати зернової проблеми і збалансувати саму систему хлібозаготівель, перевести її на економічний грунт.

У підрозділі 3.2. “Виконання радгоспами державного плану зернових культур” показано специфіку хлібозаготівель в галузевих державних сільськогосподарських підприємствах, які належали до відповідних трестів (“Украдгоспоб'єднання”, “Зернотрест” та інші). Вони мали демонструвати зразки ефективного господарювання, стати державними фабриками зерна, отримуючи техніку, кошти, насіння. Збір зернових в радгоспах у 1928-1933 рр. неухильно зростав, спираючись на краще матеріально-технічне забезпечення, хоча у 1932 р. виявився незначний спад виробництва зернових. Заготівлі радгоспів становили: у 1928 р. 0,2, у 1930 р. 0,4, у 1931 р. 0,4, у 1932 р. 0,3, у 1933 р. 0,6 млн т, тобто “прорив 1931-1932 рр.” певною мірою позначився на їхньому зерновому господарстві. Робітники радгоспів мали іншу систему оплати праці та вирізнялися соціальним статусом, не мали індивідуальних хлібозаготівельних завдань, позаяк не володіли присадибною ділянкою подібною до колгоспників. Радгоспи давали 8% річного обсягу хлібозаготівель в УСРР, хоча державний план був для них обов'язковим до виконання. За його невиконання репресій зазнавали директори радгоспів, а не господарства. До них не застосовували режиму “чорних дошок”, хоча траплялися випадки дії натуральних штрафів, але як виняток, а не система. В радгоспах дозволялася “внутрігосподарська порука”, тобто заощадження зерна врожайними господарствами для “дефіцитних на хліб радгоспів”.

У підрозділі 3.3. “Хлібозаготівельна повинність селянських господарств” з'ясовано їх роль і місце у виконанні державних хлібозаготівель. Партійні та радянські органи влади розглядали “кризу хлібозаготівель” як соціально-економічну форму спротиву “заможньо-куркульських верств” села. Вони стали об'єктом застосування так званих “надзвичайних заходів”, тобто репресій ( штраф, самообкладання, арешт, виселки тощо). Хлібозаготівлі відбувалися за принципом розверстки - “план до двору”, встановлений сільською радою та різними уповноваженими. Селян примушували давати розписку про виконання ними хлібозаготівель, відтак відбувалося юридичне оформлення натурально-продовольчої повинності. Натуральні штрафи, якими карали “твердоздавців” за невиконання плану, мали ознаки додаткової повинності, які не звільняли їх від попередньої. У 1929 р. одноосібники забезпечували 89,3% загального обсягу хлібозаготівель в УСРР, а з врожаю 1930 р. вони здали 4 млн т, виконавши на 94% власний річний план. Селянський сектор дав тоді 60% обсягу українських хлібозаготівель. Згідно інструкції Наркомпостачу УСРР 1931 р. “куркульсько-заможні” господарства мали здати весь “товарний хліб”, а решта селян від 25 до 30%, однак ніхто не дотримувався її вимог. З валового збору селянського сектору 1931 р. 5,7 млн т було вивезено 2,2 млн т, з них 0,2 млн т так званими “твердоздавцями”. За невиконання плану селян позбавляли майна, реманенту, землі, житла, одягу, продуктів, а його виконання забирало у них життя. Особливий тиск на селян-одноосібників спостерігався у зернових південних районах, хоча для центральних він також мав руйнівні наслідки - зубожіння та масовий голод, який охопив на початку 1932 р. значну частину України. У 1932 р. селянські господарства мали здати 0,9 млн т зерна, що становило 40% його валового збору. Селян поділили на чотири “соціально-кримінальні групи”: 1) ті, що злісно ухилялися та саботували виконання річного завдання;2) не виконували, але продавали хліб за спекулятивними цінами; 3) уникали плану до двору та займалися “підривною роботою”; 4) приховували хліб у ямах. До них застосовували репресивні заходи (примусове стягнення хліба за контрактами, штраф у розмірі вартості незданого хліба, не звільняючи від попереднього завдання, позбавлення садибної ділянки, майна, виселення). Річне завдання вони не виконали, хоча по окремих районах та селах доводили по декілька раз “план до двору”. З врожаю 1933 р. ними було здано 0,8 млн. т, що становило 22% українського обсягу хлібозаготівель, тобто значно більше від питомої ваги радгоспів.

Сільське господарство України зазнало сім хлібозаготівельних кампаній поспіль у 1928-1933 рр., які для колгоспів, радгоспів та селянських господарств мали ознаки державної повинності, супроводжувалися деградацією зернового господарства та інших галузей сільськогосподарського виробництва, а завершилися Голодомором в українському селі.

У “Висновках” узагальнено результати дисертаційного дослідження у відповідності до його мети та завдання:

встановлено п'ять основних періодів розвитку історіографії історії вивчення зернової проблеми та кризи хлібозаготівель, які вирізняються наявністю класово-формаційного підходу в роботах радянських істориків та теорії тоталітаризму, притаманної для західних та сучасних українських і російських дослідників. Якщо радянські історики розглядали зернову проблему в контексті колективізації та “соцперебудови” економіки, то сучасна історіографія переважно через виявлення причин та наслідків Голодомору, відтак системний аналіз проблеми став науковою необхідністю;

основною причиною виникнення зернової проблеми в Україні була революційна ліквідація поміщицьких та економічно-фінансова обмеженість селянських фермерських господарств, соціально-класовий принцип оподаткування останніх, недолуга економічна політика держави в сільському господарстві, низка агротехнічних факторів, а не кліматичних;

хлібозаготівельна криза була вторинною, яку зумовили - загальний спад зерновиробництва, неефективна цінова політика, відсутність фінансово-матеріальних стимулів, невисока товарність зернового господарства, визначення України “союзною житницею”, що не відповідало реальному становищу та можливостям республіки, враховуючи її напружений хлібофуражний баланс;

колгоспи не стали соціалістичними “фабриками зерна”, не вирішили зернової проблеми, а примусово-репресивні методи та організаційно- господарські форми її подолання виявилися несумісними, які завершилися економічним колапсом в сільському господарстві, названий партійною верхівкою “проривом”;

система розподілу зернових культур за трудоднями, яка діяла в колгоспах, виконувала фіскальну функцію, тому що створення натуральних, насіннєвих і страхових фондів відбувалося після виконання ними державного хлібозаготівельного плану, а його постійне недовиконання означало відсутність повноцінного і своєчасного розрахунку з колгоспниками, відтак і забезпечення їх хлібом;

невідповідність між контрольними числами експортного фонду та реальним вивозом хліба за кордон, яка перевищувала у три рази, мала внутрішню (спад виробництва зерна) та зовнішню сторони (світова криза, падіння світових цін на хліб), тому намагання партійних органів максимально вивезти хліб з України лише поглиблювало зернову проблему, особливо негативно впливало на централізоване постачання хлібом міського населення за картковою системою;

обсяги хлібозаготівель в колгоспах постійно зростали, які, починаючи з 1930 р., розглядалися уже як основні постачальники зернових культур, а державний план мав виразні ознаки повинності, бо не вони визначали так звану товарність, а винятково союзні та республіканські державні заготівельні органи. Основним методом їх роботи були карально-репресивні заходи, застосування яких повністю позбавило колгоспів та колгоспників хліба (режим “чорних дошок”, конфіскація майна, натуральні штраф тощо), спричинило повальний голод серед селян;

хлібозаготівлі в радгоспах вирізнялися від колгоспів відсутністю системи репресивних форм та методів по відношенню до самих господарств, їх різним соціально-економічним та організаційним статусом та правовим становищем колгоспників і робітників радгоспів, сільськогосподарською спеціалізацією, рівнем підпорядкування, обсягами заготівель та матеріально-технічним постачанням. Репресії стосувалися директорів радгоспів за невиконання державних завдань, а конкретні господарства не знали режиму “чорних дошок”;

заготівлі в селянському секторі відбувалися за принципом продрозкладки, підсиленим карально-репресивними методами, так званий “план до двору” мав усі ознаки натурально-зернової повинності селян, а їх самих вважали саботажниками хлібозаготівель, тому до них застосовували особливі вимоги і принципи заготівель, відхиливши будь-яку “групову поруку”.

Список опублікованих праць здобувачкою за темою дисертації

1. Гур'єва Ольга. Першовитоки голодомору: хлібозаготівельна повинність колгоспів України 1931 року / О.Гур'єва // Пам'ять століть. - 2008. - № 5-6. - С. 221-227.

2. Гур'єва О. Хлібозаготівельні кампанії 1930-1931 рр. в Україні: форми, методи та наслідки здійснення / О.Гур'єва // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. Випуск 18 (спеціальний). - К., 2008. - С. 92-101.

3. Гур'єва О.С. Особливості хлібозаготівель селянами-одноосібниками в УСРР (1931-1933 рр.) / О.С.Гур'єва // Український селянин.- Черкаси: Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького, 2008. - Вип. 11. - С. 283-285.

4. Радченко Л.О., Гур'єва О.С. Деякі аспекти висвітлення радянською історіографією проблеми голоду 1932-1933 рр. (20-50-ті роки ХХ ст.) / Л.О. Радченко, О.С. Гур'єва // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» /Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків: Майдан, 2009. - Вип. 36. - С. 241-243.

5. Гур'єва Ольга. Принципи, методи і форми хлібозаготівель в УСРР 1928-1933 рр. в українській діаспорній літературі / О.Гур'єва // Каразінські читання (історичні науки): Матеріали 62-ї Міжнародної наукової конференції молодих вчених (ХНУ імені В.Н. Каразіна, 24 квітня 2009 р.) - Харків: ХНУ імені В.Н, Каразіна, 2009. - С. 93-94.

Анотація

Гур'єва О.С. Зернова проблема та криза хлібозаготівель в сільському господарстві УСРР 1928-1933 років. - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України. - Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, 2010.

В дисертації О.С.Гур'євої досліджено основні причини виникнення зернової проблеми в сільському господарстві УСРР наприкінці 20-х рр., показано динаміку виробництва зерна колгоспами, радгоспами та селянськими господарствами, гуртові збори в кожному із секторів, соціально-економічні та агротехнічні аспекти спаду зерновиробництва, його вирішення шляхом здійснення масової колективізації та створення соціалістичнх “фабрик зерна”, з'ясовано особливості внутрішнього споживання та експорту хліба в УСРР, розкрито основні форми і методи хлібозаготівельних кампаній в колгоспах, виконання радгоспами державного плану та хлібозаготівельної повинності селянськими господарствами.

Встановлено, що радянська історіографія висвітлювала зернову проблему в контексті колективізації, індустріалізації та обгрунтування переваг усуспільненого сектору над індивідуальним дрібним селянським господарством, а сучасна розглядає їх через виявлення причин та соціально-демографічних наслідків Голодомору 1932-1933 рр., а також відносин влади і селянства. Доведена основна причина виникнення зернової пробеми - послідовна класова політика в сільському господарстві протягом 1917-1927 рр., спрямована на ліквідацію поміщицького землеволодіння та обмеження селянських фермерських господарств. Хлібозаготівельна криза була наслідком загального спаду зерновиробництва в Україні, а також невдалою ціновою політикою, відсутністю матеріально-фінансових стимулів. Зазначено, що синхронне здійснення колективізації, політики розкуркулення, хлібозаготівель з використанням карально-репресивних методів стало основною причиною поглиблення зернової кризи та загальної деградації сільського господарства. Колгоспи не вирішили зернової проблеми та кризи хлібозаготівель протягом 1928-1933 рр., що визнав сам Й.Сталін у 1934 р., тому що масове їх створення не супроводжувалося належним організаційно-господарським зміцненням.

Ключові слова: зернова проблема, криза хлібозаготівель, колгосп, радгосп, селянське господарство, хлібозаготівельна кампанія, штраф, повинність, державний план хлібозаготівель, колективізація, політика розкуркулення, конфіскація, репресії.

Аннотация

Гурьева О.С. Зерновая проблема и кризис хлебозаготовок в сельском хозяйстве Украинской ССР 1928-1933 годов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Харьковский национальный университет имени В.Н.Каразина, Харьков, 2010.

В диссертации О.С.Гурьевой исследованы основные причины возникновения зерновой проблемы в сельском хозяйстве Украины конца 20-х гг., динамика производства зерна в колхозах, совхозах и единоличных крестьянских хозяйствах, определены его валовые сборы в каждом из секторов, освещены социально-экономические и агротехнические аспекты спада зернопроизводства в украинской деревни, формы его преодоления путем осуществления коллективизации и создания колхозов - социалистиченских “фабрик зерна”, раскрыты особенности внутреннего потребления хлеба в промышленных центрах и городским населением, объемы экспорта, показаны хлебозаготовительные кампании в колхозах, выполнение государственно плана заготовок совхозами, функционирование натуральной повинности единоличных крестьян, определены разрушительные последствия хлебозаготовок для других отраслей сельскохозяйственного производства.

Подчеркнуто, что советская историография освещала политику хлебозаготовок в контексте коллективизации, индустриализации и социалистической реконструкции народного хозяйства, определяя преимущества общественного хозяйства перед единоличными, а современная сосредоточилась на выявлении причин и социально-демографических последствий голода 1932-1933 гг., изучая при этом отношения власти и крестьянства. Доказано, что основной причиной возникновения зерновой пробемы было осуществление классовой социально-экономической политики, направленной на ликвидацию помещичьих угодий и системного сдерживания фермерских крестьянских хозяйств путем специального налогообложения, финаносовых и материально-технических ограничений их развития. Хлебозаготовительный кризис был результатом всеобщего падения объемов производства зерновых культур, расхождения цен на промышленные товары и сельскохозяйственную продукцию, отсутствия материальных стимулов, высоким уровнем внутрисельского потребления зерна, незначительной его товарности, подъма животноводства и увеличения расходов на содержание скота. В общеэкономическом плане он явился следствием рукотворности зерновой проблемы.