Білгород-Дністровська фортеця

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецькій національний університет імені Юрія Федьковича

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.01. - Історія України

Білгород-Дністровська фортеця в контексті етнополітичного розвитку Карпато-Дністровських земель у XIV-XV ст.

Красножон Андрій Васильович

Чернівці 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Південноукраїнського національного університету імені К.Д. Ушинського, Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Добролюбський Андрій Олегович, Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського, завідувач кафедри всесвітньої історії.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент Руссєв Микола Дмитрович, Університет “Вища Антропологічна Школа” (м. Кишинів, Молдова), доцент кафедри антропології і соціальних технологій кандидат історичних наук Кирилко Володимир Петрович, старший науковий співробітник Відділу середньовічної археології Кримського філіалу Інституту археології НАН України.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат історичних наук, доцент Скорейко Г.М.

Анотація

Красножон А.В. «Білгород-Дністровська фортеця в контексті етнополітичного розвитку Карпато-Дністровских земель у XIV-XV ст.». -- Рукопис (279 с.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. -- Історія України. -- Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. -- Чернівці, 2010.

Традиційно вважалося, що середньовічна фортеця в Білгороді на Дністрі будувалася в декілька етапів, впродовж майже 90 років (з 1396 по 1479 рр.), а територія оборонного комплексу протягом цього часу поступово розширювалася від 0,09 га до 8,73 га. Проте факти, отримані в результаті проведеного історіко-архітектурного аналізу фортеці, дозволяють бачити її як будівельний об'єкт, на зведення якого пішло всього біля двох років (1438-1440 рр.). В 1454 та 1476 рр. мали місце локальні роботи по модернізації окремих секторів комплексу.

Стимулом для заснування та будівництва фортеці послужили затяжні міжусобні конфлікти двох претендентів на молдавський престол -- Стефана II і його брата Ілляша, внаслідок чого країну було розподілено на сфери впливів, і Білгород в 1438 р. перетворився на столицю Нижньої Країни господаря Стефана II. Причиною модернізацій в 1454 та 1476 рр., які припали на епохи правління господаря Олександрела та Стефана III Великого, послужили османські військові напади на місто.

Ключові слова: фортеця, колонізація, «контактна зона», історико-архітектурний аналіз, «природна геоісторична структура».

Аннотация

Красножон А.В. «Белгород-Днестровская крепость в контексте этнополитического развития Карпато-Днестровских земель в XIV-XV вв.». -- Рукопись (279 с.).

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. -- История Украины. -- Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. -- Черновцы, 2010.

Современное состояние источников в исследованиях Белгород-Днестровской крепости находится на уровне, предполагающем высокую степень гипотетичности выводов применительно к серии ключевых вопросов: когда была основана крепость, кем она была выстроена и как развивались ее укрепления в хронологической перспективе. Традиционно считалось, что средневековая крепость в Белгороде на Днестре строилась в несколько этапов, на протяжении 90 лет (с 1390 по 1479 гг.), а территория оборонного комплекса в течение этого времени постепенно расширялась от 0,09 га до 8,73 га. Однако факты, полученные в результате проведенного историко-архитектурного анализа крепости, позволяют видеть в ней единовременный строительный объект, на возведение которого ушло всего около двух лет (1438-1440 гг.).

Фортификационный комплекс Белгородской крепости возник и сформировался в строгой зависимости от контекста этнополитической обстановки, динамично изменявшейся в Северо-Западном Причерноморье в период с 1390-х по 1480-е гг. Проведенный историко-архитектурный анализ позволил выделить шесть основных строительных этапов. Цитадель -- самый ранний элемент в нынешней системе укреплений крепости. Судя по архитектурным и конструктивным признакам сооружения, ее заказчик настаивал на срочной реализации проекта, предполагая потенциальную угрозу городу со стороны Днестровского лимана (левого берега). Заказчиком замка выступил молдавский господарь Роман Мушат. Это строительство могло быть связано не только с угрозой литовского вторжения на наиболее уязвимом участке по всему нижнему течению Днестра, но и с желанием подчеркнуть незыблемый авторитет правителя Молдавского княжества в новоприсоединенных землях. Менее чем через полвека вокруг цитадели сформировались куда более мощные фортификационные укрепления, и прежний замок был включен в их состав как внутреннее ядро всей системы обороны. О единовременном строительстве крепости говорит и анализ ее планировки. Разбивка крепости на местности была произведена с помощью трех медиан, по которым зодчий вынес десять узловых точек. В этих точках были заложены «основные» башни крепости.

Вся крепость была разбита согласно единому модулю, принятому средневековым архитектором за исходную меру расстояния (30 м). Стимулом для основания и строительства крепости в пределах оборонительного рва послужили затяжные междоусобные конфликты двух претендентов на молдавский престол -- Стефана II и его брата Ильяша, в результате чего страна была поделена на сферы влияний, и Белгород в 1438 г. превратился в столицу Нижней страны господаря Стефана II. Причиной модернизаций в 1454 и 1476 гг. послужила османская военная агрессия в регионе (упразднение Старых ворот, перенос главных ворот на восточный фронт). В 1476 г. новые ворота, Килийские, заняли центральное положение во всей восточной линии крепостных укреплений. Это самая поздняя постройка молдавского периода в истории крепости. Характер крепостных сооружений Белгорода подтверждает выводы отечественных исследователей о некотором запаздывании преобразований средневековой фортификации Причерноморья по отношению к развитию новой тактики штурма крепостей.

Влияние огнестрельного оружия на форму крепостных оград стало ощущаться только в последней трети XV в., когда оборонный комплекс Белгорода был уже давно окончен. Наступившие для него в 1484 г. времена «провинциализации» под властью новых хозяев не предполагали никаких радикальных изменений.

Ключевые слова: «крепость», «колонизация», «контактная зона», «историко-архитектурный анализ», «природная геоисторическая структура».

Annotation

Кrasnozhon A.V. «The Belgorod-Dnestrovsk fortress in the context of the ethnical and politic development of the Karpaty-Dnestr Region in the XIV-XV-th cent». - Manuscript (279 p.).

Dissertation for Degree of Candidate of History Science in speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University. - Chernivtsi, 2010.

It was traditionally considered that medieval fortress in Belgorod on Dniester, was built for a few stages, during 90 years (from 1390-th - to 1479-th), and territory of defensive complex during this time gradually broadened from 0,09 ga to 8,73 ga. However much facts, which got as a result of the conducted historical-architectural analysis of the fortress, allow to see an one-time build object in it, on erection of which went away only near two years (1438-1440). The stimulus for foundation and building of the fortress the was served protracted intestine conflicts between two applicants on Moldavian throne - Stephen II and his brother Il'yash. As an result the country was divided to the spheres of influences, and Belgorod in 1438 grew into the capital «Lower Country», of the Gospodar Stephen II-th. The reason for upgrades in 1454 and 1476 years was served the Ottoman military aggression in the region.

Key words: «fortress», «colonization», «contact area», «history-architectural» «analysis», «natural geo-history structure».

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Середньовічний Білгород мав унікальне географічне розташування на теренах Південно-Східної Європи. Тут перетинались суходільні та морські торгівельні шляхи із Угорщини, Польщі, Молдавського князівства, Східного Середземномор'я та Криму, а це в свою чергу визначало особливу зацікавленість різних володарів до міста й значною мірою впливало на економічні та етнополітичні тенденції розвитку Карпато-Дністровських земель XIV-XV ст., відобразилось на самому факті заснування та подальшого розвитку фортечних укріплень Білгорода - найпотужніших у регіоні для свого часу.

Втім, у вітчизняній науці й досі немає повноцінної узагальнюючої роботи, яка б дозволила аргументовано ув'язати її розвиток з конкретними історичними подіями, що відбувалися у регіоні протягом зазначеного періоду в той час як, зацікавленість до етнополітичної історії середньовічного Білгорода та його фортеці з боку румунських, молдавських, російських та українських дослідників не слабшає вже майже півтора століття. В певному сенсі інтерес з боку деяких закордонних колег давно перестав бути лише науковим, отримавши деяке ідеологічне забарвлення: питання про приналежність цього середньовічного міста до Молдавського князівства у XIV-XV ст. й досі визиває суперечки в науковій літературі сусідніх країн, а Білгородська фортеця, яка зберегла прямі наочні ознаки свого саме молдавського походження, грає в цих спорах неабияку роль.

Історичні інсинуації призвели до того, що деякі помилкові джерелознавчі положення вже встигли закріпитися у сучасній молдавській та українській історіографії і суттєво шкодять об'єктивному висвітленню не тільки місця та ролі Білгородської фортеці у Карпато-Дністровському регіоні, але й подають у викривленому контексті етнополітичні процеси, що мали місце тут у досліджуваний період. Ці землі цікаві тим, що перебуваючи в складі різних держав, зберегли їхні культурно-духовні нашарування і є багатющим надбанням всіх попередніх поколінь і культур. Сьогодні м. Білгород-Дністровський розташоване в географічних межах сучасної України, тому вивчення його минулого на основі безпосередньої роботи з історико-архітектурними пам'ятками має велике значення не тільки в науковому сенсі, але й для розбудови особливого культурного діалогу України з сусідніми державами, зацікавленими у збереженні спільної унікальної спадщини історичного минулого.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі всесвітньої історії Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського в межах кафедральної наукової теми: “Етнонаціональний та соціокультурний розвиток Півдня України”, що входить до тематичного плану науково-дослідних робіт “Інноваційні методології історичних досліджень” (державний реєстраційний номер 0109U000195).

Об'єктом дослідження є політичні утворення Карпато-Дністровських земель та внутрішні етнополітичні домінанти середньовічного Білгорода в період з початку XIV - до останньої третини XV ст.

Предметом дослідження є зв'язок між динамікою розвитку оборонних споруд Білгорода та етнополітичних процесів, що мали місце в ареалі Карпато-Дністровських земель у вказаний період.

Метою роботи є вивчення впливу етнополітичної ситуації в Карпато-Дністровських землях на процес заснування та подальший розвиток Білгородських фортифікаційних споруд у XIV-XV ст., а також виявлення тих історичних подій, яки спричинили появу цієї майже найзначнішої фортеці свого часу в регіоні, саме на цих теренах.

Відповідно до об'єкта, предмета та мети у дисертації поставлено такі завдання:

з'ясувати приналежність до даної фортеці пам'ятних закладних плит, точне датування та співвідношення з конкретною секцією будівельних споруд;

знайти прямі свідчення в текстах лапідарних, літописних, документальних, картографічних джерел щодо авторства замовників фортеці та етапів її подальшої модернізації, а також датування пам'ятки;

розкрити конструктивні особливості фортеці, виокремити за інженерно-архітектурними ознаками різні ділянки забудови;

зробити та проаналізувати обмірний план фортеці, здійснити розрахунки по трудовитратам для визначення етапів будівництва укріплень;

побудувати внутрішню хронологію фортеці;

ув'язати отриману хронологію з етнополітичними процесами, які відбувалися у Карпато-Дністровських землях у XIV-XV ст.;

виявити ініціаторів заснування і подальшої розбудови фортеці та історичні чинники цих ініціатив.

Методи дослідження. Для послідовного викладу матеріалу в межах окреслених часових рамок застосовувався хронологічний метод; для реконструкції історичної ситуації -- ілюстративний; для відтворення історичних реалій автор вдався до методу історичної ретроспективи; синхроністичний метод використовувався для порівняння подій та явищ, які відбувалися паралельно у часі у різних регіонах; інтерпретаційний метод дослідження був застосований з метою комплексного аналізу наявного літописного матеріалу; джерелознавчі методи (аналітичний, критичний, герменевтичний, евристичний) -- для аналізу, синтезу та осмислення тексту лапідарних джерел; статистичний -- для встановлення чисельності мешканців середньовічного Білгорода; типологічний -- для виявлення закономірностей в конструктивних характеристиках фортеці та створення будівельної періодизації; кореляційний -- для співставлення типологічно схожих кам'яних веж та планування Білгорода, Бендер, Кілії та ін. фортець; метод графічного аналізу -- при роботі із сучасними планами та архівними кресленнями фортеці; метод топозйомки -- при створенні обмірного плану фортеці; метод математичного обчислювання -- при підрахунках трудовитрат; метод стратиграфічних спостережень -- при виявленні типів кладок по периметру оборонних стін.

Хронологічні межі дослідження обмежуються початком XIV-останньою третиною XV ст. (до 1484 р.). В цей період Білгород знаходиться в поле зору італійців, до влади приходять молдавські господарі (замість золотоординських ханів), місто вступає у фазу свого розквіту. У 1484 р. Білгород підкорився військам султана Баязеда II, внаслідок чого кардинально змінилися торговельно-економічні та етнополітичні процеси в регіоні.

Географічні рамки дослідження визначаються землями Карпато-Подністров'я, які включають до себе території між Східними Карпатами, Дністром, Нижнім Дунаєм та Південно-Західним узбережжям Чорного моря. В політико-адміністративному відношенні ці землі зайняті територією сучасної України, Молдови, Румунії.

Наукова новизна одержаних результатів визначається самою постановкою і науковою розробкою широкого кола питань, які раніше докладно не досліджувалися. Вперше:

- в результаті всебічного аналізу текстів та зображень на пам'ятних закладних плитах зі стін фортеці виявлено, що плита 1479 р. не має ніякого відношення до цих оборонних споруд, чим ставиться під сумнів існуюча версія хронології фортеці;

- виявлено, що лапідарні пам'ятки, які зафіксовані у фортеці, залишаються чи не єдиним (серед існуючої джерельної бази) прямим доказом участі саме молдавських господарів в будівництві Білгородської фортеці;

- зроблено комплексний архітектурний аналіз фортеці, що дозволило виявити та виокремити різні ділянки забудови, датувати їх за допомогою відомих текстів пам'ятних плит;

- вперше зроблено детальний обмірний план фортеці; аналіз цього плану дав змогу виявити єдину для всієї фортеці систему розбивки;

- вперше здійснено загальні розрахунки по трудовитратам, які були витрачені на спорудження всієї системи Білгородських укріплень (а не окремих частин), що показало дворічний термін будівництва фортеці, замість 60-90, як вважалось раніше;

- запропоновано нову періодизацію розвитку фортеці в контексті етнополітичних процесів, що відбувалися у Карпато-Дністровських землях протягом XIV-XV ст.;

- доведено, що до будівництва Білгородської фортеці мають відношення лише молдавські господарі.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали дослідження й висновки можуть бути використані в загальних працях по історії України та країн і народів, котрі існували на цих теренах за часів середньовіччя, при читанні загальних курсів і спецкурсів на історичних факультетах вищих навчальних закладів України, Молдови, Росії, Румунії, а також у краєзнавчих та архітектурно-реставраційних роботах.

Апробація дослідження проводилася на засіданнях кафедр історії України та всесвітньої історії ПНПУ імені К.Д. Ушинського, кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а також на всеукраїнських і регіональних конференціях: “Археологія та етнологія Східної Європи” (Одеса, 2002 р.), “Історіосфера” (Одеса, 2008 р., 2009 р.) тощо. А також на міжнародних наукових конференціях: “Найдавніші спільноти орачів та скотарів Північного Причорномор'я” (Тирасполь, 2002 р.), “Актуальні проблеми археології, етнології та мистецтвознавства” (АН Молдови, Кишинів, 2009 р.), “Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії” (Рівне, 2009 р.), “Причорномор'я, Крим, Русь в історії та культурі” (Судак, 2010 р.).

Публікації. Результати досліджень надруковані у 19 наукових працях. Серед них: 6 статей в фахових виданнях, 1 монографія у співавторстві з проф. А.О. Добролюбським та О.Й. Губарем, 12 наукових праць в збірках матеріалів міжнародних та вітчизняних конференцій та у інших збірках.

Особистий внесок здобувача. У монографії “Борісфен-Хаджибей-Одеса”, надрукованої у співавторстві з А.О. Добролюбським та О.Й. Губарем, автору належить 40 % від загального обсягу. У статтях: “Турецкий поселок и замок Хаджибей на месте Одессы” (співавтор А.О. Добролюбський) -- 48 %; “Северо-Западное Причерноморье как «естественная историко-географическая структура»” (співавтор А.О. Добролюбський) -- 45 %; “Неизвестный барельеф Белгород-Днестровской (Аккерманской) крепости” (співавтор Є.Д. Картелян) -- 60 %; “Модульные отношения в архитектуре Белгород-Днестровской крепости” (співавтор Є.Д. Картелян) -- 70 %; “Дата основания цитадели в контексте плана Белгород-Днестровской крепости” (співавтор Є.Д. Картелян) -- 50 %; “Античная символика на стенах Белгород-Днестровской крепости” (співавтор Є.Д. Картелян) -- 50 % від загального обсягу.

Структура дисертації. Дисертація обсягом 279 сторінок (із них основна частина роботи 186 сторінок) складається з вступу, 3 розділів (9 підрозділів), висновків, 3 додатків (64 сторінки), та переліку використаних джерел і літератури (218 найменувань).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено предмет та об'єкт дослідження, методологічні і теоретичні засади, хронологічні та територіальні межи наукового пошуку, мету і завдання дослідження, доведена наукова новизна та можливість практичного запровадження результатів роботи.

У першому розділі “Джерела та історіографія” розглядається історіографія історії вивчення Білгородської фортеці та етнополітичної ситуації у Карпато-Дністровських землях в XIV-XV ст. та аналізується увесь комплекс джерел. При огляді історіографії проблеми використовувався хронологічний і частково проблемний принцип. Наукові дослідження середньовічного Білгорода розгортались навколо трьох основних напрямків: історичні, історико-архітектурні та археологічні. В період з кінця 1840-х по 1916 рр. одну з головних ролей в практичних дослідженнях історії середньовічної фортеці та міста відігравало “Імператорське Одеське Товариство історії та старожитностей”. Наприкінці XIX-поч. XX ст. лапідарні джерела середньовічної фортеці Білгорода зацікавили румунських дослідників (зокрема І. Богдана, І. Тановичану, З. Арбуре та ін.). В галузі досліджень історії Карпато-Дністровських земель та Нижнього Подністров'я не втратили своєї актуальності праці румунського історика М. Йорге. Чимало дуже важливих питань історії середньовічної фортеці та міста Білгород в своїх роботах розглядає сучасний румунський дослідник Шт. С. Горовей.

Українська сучасна історіографія представлена історичною роботою С.В. Паламарчук, яка розглядає питання входження Нижньодністровських земель разом з Білгородом під владу Молдавського князівства. Низку деяких важливих питань політичної історіїї Білгорода XIV-XV ст., в контексті загальної етнополітичної ситуаціїї в Північному Причорномор'ї, панорамно розглядає у своєї фундаментальній праці В.Л. Миц. Розглядаючи Поділля на зламі XIV-XV ст. та витоки формування цієї історичної області, свій погляд на окремі джерелознавчі питання історії Білгорода розкриває відома дослідниця О. Білецька.

Російська історіографія щодо етнополітичної історії Білгорода представлена нечисленними працями. Зокрема, серед них необхідно відзначити роботи С.П. Карпова, та І.Г. Коновалової, в яких розглядаються аспекти італійської колонізаціїї, адміністративної присутності генуезців та торгівельної діяльності у Монкастро, Кілії та інших колоніях Причорномор'я.

Певну наукову цінність становлять праці молдавських вчених: П.В. Совєтов розкриває проблеми соціального складу населення Молдавії досліджуваного періоду; Г.В. Гонца розкриває динаміку турецької військової та дипломатичної агресії в регіоні; Л.Л. Польовий простежує питання соціально-політичної історії регіону; І. Киртоаге наводить ряд нових даних по історії середньовічного населення Карпато-Дністровських земель; П.П. Бирня розглядає феноменальну для середньовічної історії Карпато-Дністровських земель проблему входження Білгорода до складу Молдавського князівства на правах широкої автономії; Дослідженню соціально-політичної та економічної історії міст центральної зони Карпато-Дністровських земель - Пруто-Дністровського межиріччя у XIII-XV ст. присвячена монографія М.Д. Руссєва; у 2001 р. проблему топонімії Білгорода, будівельної періодизації оборонних споруд, датування пам'ятних плит та інші питання, у своїй монографії -- першій об'ємній праці за тематикою історико-архітектурних досліджень фортеці -- підняла молдавська дослідниця М.Є. Шлапак.

Дослідник межі XIX-XX ст. О.Л. Берт'є-Делагард вважав цитадель турецьким замком. В цей же час відомий історик, епіграфіст О.О. Кочубинський вивчав пам'ятні закладні плити оборонного комплексу і зробив вкрай гіпотетичні, але влучні висновки щодо заснування та будівництва фортеці, надаючи тут першість молдавському господареві Стефану II. Щодо походження цитаделі, то О.О. Кочубинський наполягав на “генуезькій” версії, підтримуючи М.Н. Мурзакевича, П. Свіньїна, Е.Р. Штерна та ін. Свій внесок у дослідження конструктивно-планувальних особливостей Білгородського оборонного комплексу зробили відомі українські дослідники І.В. Сапожников та І.В. Бруяко, які дотримуються класичної позиції: фортеця Білгорода будувалася близько 90 років, у декілька етапів.

На особливу увагу заслуговує археологічний напрямок досліджень Білгорода. Перша спроба осмислення стратиграфії та топографії середньовічного міста належить діячеві Імператорського Одеського Товариства історії та старожитностей Е.Р. Штерну. У 20-30-х рр. ХХ ст. розкопки в фортеці проводили румунські вчені П. Нікореску та Гр. Авакян. Останньому з них належить одна з найбільш інформативних та актуальних праць по історико-архітектурному аналізу цитаделі. Після Другої світової війни пріоритет в археологічних дослідженнях середньовічного Білгорода закріпився за радянськими дослідниками. Значний внесок належить Л.Д. Дмітрову, який зробив першу спробу простежити історичну топографію городища. Його справу продовжили А. Фурманська та М.Г. Рабинович, які ввели до наукового обігу нові матеріали з історії міського населення Білгорода золотоординського періоду. Нашарування слов'янського періоду досліджувала спеціальна експедиція під керівництвом Г.Г. Мезенцевої. Перша і єдина узагальнююча монографія за результатами багатолітніх археологічних досліджень Білгорода кінця XIII-XIV ст. належить А.А. Кравченко. У дослідженні йде мова більше про золотоординський період, тоді як молдавський і турецький представлені досить поверхньо. Значний внесок у дослідження археологічних культурних шарів Білгорода також зробили сучасні українські археологи: І.Б. Клейман, Г.С. Богуславський, С.О. Бєляєва, І. Карашевич та ін.

Отже, не зважаючи на те, що дослідження Білгородської фортеці тривають досить довго, основні питання щодо авторства її замовників та датування, й досі не вирішені. Українські історики майже залишили поза увагою середньовічний Білгород та його фортецю, зосередившись на суто археологічних напрямках роботи. Джерельна база дисертаційного дослідження представлена комплексом речових, писемних, епіграфічних та картографічних джерел.

Речові джерела представлені безпосередньо фортечними мурами, матеріалами археологічних розкопок, серією архітектурних елементів, серед яких: архітрав на стінах цитаделі з орнаментом у вигляді “сельджукського ланцюга”, фрагмент масивної плити в основі північної куртини цитаделі зі “змієподібним” орнаментом, плита з гербом Молдавського князівства на західній куртині цитаделі, фрагмент мармурової плити з окантовкою у вигляді джгута в зовнішньому фасаді куртини між баштою № 1 та цитаделлю, мармурова деталь дверей з “сельджукським ланцюгом”, мармуровий різьблений фриз, фрагмент оздоблення дверного отвору з “сельджукським ланцюгом”, так звана “отоманська ніша” на головному фасаді Кілійської брами, а також барельєф на північному фасаді башти №29. Епіграфічні та лапідарні джерела повідомляють важливі відомості для побудови внутрішньої хронології всього оборонного комплексу. З будівельними роботами в Білгородській фортеці доосманського періоду співвідносяться 4 з 5 приписуваних їй пам'ятних будівельних плит. З них 2 плити містять тексти старослов'янською мовою та забезпечені геральдичними знаками Молдавського князівства. У кожній з них йде мова про зведення окремої башти. Дві інші, більш ранні плити, містять пам'ятні тексти грецькою мовою. У “недатованій” повідомляється про закінчення будівництва “стіни”, але місцем її розташування є башта № 26. На іншій плиті, 1440 р., йдеться про закінчення робіт масштабного, а не локального характеру (“споруджено фортецю”).

Відомості писемних джерел, на яких ґрунтуються всі сучасні уявлення про час заснування мурів навколо цитаделі (замку), що дали початок Білгородської фортеці, не є чисельними. Мандрівник XVII ст. Евлія Челебі вважає, що “першозасновником її був Салсал”, та наводить стислий опис самої фортеці, посаду та порту. Коротко зупинившись на питанні ранньої історії фортеці, турецький автор переходить до сюжетів більш, за його уявленням, цікавих.

Власне, згідно коротких згадок арабських мандрівників, появу міста можна віднести на кінець XIII ст., що узгоджується й з археологічними джерелами. Неабиякою науковою цінністю володіє уривок із записок про “Подорож” Гильбера де Ланнуа. Лицар побував в Білгороді в 1421 р., про що залишив короткі відомості, на основі яких можна зробити певний висновок щодо відсутності в місті фортеці у цей період, принаймні в тому вигляді, якого вона набула к середині цього століття. Не даремно ніякої фортеці в Білгороді не побачив і чернець Сергієва монастиря Зосим, який зупинявся в місті на цілих два тижні в 1419 р., по дорозі до Царграду та Палестини. Особливе значення у дослідженні надається картографічним джерелам -- креслення, плани, літографії, плани-перспективи. Увесь масив накопичених джерел цього типу відноситься до середини XVIII-початку XIX ст. Практично всі плани створювалися в епоху російсько-турецьких війн і поділяються на плани для загальних військових потреб та креслення, які пов'язані з проектами реконструкцій.

Другій розділ “Формування Білгородських укріплень наприкінці XIV-першій половині XV ст.” присвячений розгляду конструктивних особливостей фортеці. З точки зору загальноприйнятої “концепції довготривалого розвитку оборонних споруд Білгорода” фортечна площа, що захищена мурами, збільшувалася поступово -- в період з 1396 до 1479 рр. Але оборонний комплекс Білгорода є доволі цілісним з точки зору архітектурно-планувальних ознак. Він складається з цитаделі -- укріпленого замку (30 Ч 30 м), Військового, Цивільного та Торговельного дворів (загальна площа -- 8,73 га).

Рів -- основний елемент оборони фортеці -- оточує укріплення зі сторони степу на 647 м. Його ширина по верхній кромці сягає 13-15 м, глибина: від 11 до 15 м. Зодчий, перш ніж приступити до створення загального плану фортеці, спочатку розпланував контури рову по всій його лінії і лише потім включив до нього периметр майбутніх стін. Отже, будівництво рову передувало зведенню зовнішніх оборонних стін фортеці і він може бути датований найбільш раннім періодом. У свою чергу, це означає, що і фортеця була спланована, а також розбита на місцевості водночас, в межах всієї площі, всупереч загальноприйнятій в історіографії версії.

За архітектурніми ознаками цитадель виникла раніше прибудованих до неї стін Військового двору. Східні куртини і башти цього двору збудовані водночас (кладки перев'язані), за винятком башти № 3, яку звели в 1454 р., “закривши” Стару браму, яка до цього часу відкривала доступ ззовні до Військового двору. Західні стіни Військового двору, разом з баштою № 25, також побудовані одночасно. Стіни протейхізми, разом з баштами № 29 та № 3.1, з'явилися пізніше за цитадель, але раніше за башту № 3 (1454 р.) та башту № 6 (1476 р.). Пізніше за систему стін Військового двору з'явилася роздільна стіна з пам'ятною плитою 1440 р. При цьому, башта № 26, з “не датованою” закладною плитою, з'явилася раніше куртин роздільної стіни. У Цивільному дворі башта № 23 збудована раніше башти № 24 і роздільної стіни, але пізніше за башту № 20. Ця башта збудована раніше тієї стіни, що прилягає до неї зі сходу. Натомість, ця стіна формує всю південну й східну лінію оборони двору й побудована одночасно з проміжними напівбаштами, за винятком башт № 11, № 17 (побудовані раніше), башти № 6 (побудована пізніше, у 1476 р.), а також опорної платформи у рові Південної брами (побудована раніше). Стіни Торговельного двору відбудовані водночас із західною стіною Військового двору (перев'язані з баштою № 25).

Проведені автором польові дослідження іншої значної фортифікаційної пам'ятки Нижнього Подністров'я -- Бендерської фортеці XVI-XVII ст. -- дали змогу знайти “типологічних близнюків” Білгородських башт №№ 7, 9, 10, 12-16, 18, 19. Мова йде про багатокутні напіввежі у внутрішньому рові Бендер, які аналогічні за параметрами та формою Білгородським баштам Цивільного двору та точно датуються за даними епіграфіки серпнем 1584 р. В цей період бендерські укріплення було реконструйовано молдавським господарем Петром Хромим за наказом турецької адміністрації, після штурму фортеці казацькими загонами. Вочевидь, турки вдалися до подібних мір по модернізації й сусідньої Білгородської фортеці на південному та східному фронті її укріплень.

Таким чином, Військовий двір, протейхізма, башта № 26, Цивільний двір (західна стіна з баштами № 22, № 23, башти № 8, 11, 17, 20 та Південна брама), стіни Торговельного двору і оборонний рів було збудовано до 1440 р. (згідно з даними закладної пам'ятної плити), але після 1396 р. (перше іконографічне зображення цитаделі). Роздільна стіна була збудована у 1440 р. Кілійську браму збудовано у 1476 р., в якості альтернативи закладеній раніше (1454 р.) Старій брамі. Отже, лінія оборони Військового та Цивільного двору сформувалась в межах лінії рову, а вся південна та східна система укріплень була кардинальним чином перебудована у 1584 р. Від попередньої системи оборони “молдавського періоду” на цій ділянці збереглися лише башти № 11, №17 та № 20, а також залишки фундаментів від опори Південної брами та контрфорси у рові під баштами № 15, № 18.

В турецький період Білгородська фортеця зазнала істотних змін. Перші ж ремонтні роботи розпочалися відразу після її захоплення військами султана Баязеда II у 1484 р. Варіанти модернізації Білгородської фортеці в другій половині XVIII ст. передбачали радикальну зміну її зовнішнього вигляду. Але вимоги до фортифікації Білгорода (Акермана) к тому часу змінилися настільки, що його оборонний комплекс не підлягав реконструкції, а потребував повної перебудови. На щастя, у турецької влади не знайшлося для цього ні часу, ні коштів.

Важливі відомості для визначення часу, витраченого на будівництво фортеці, надають результати розрахунків за трудовитратами. Вони показують, що на спорудження такого об'єкту, як рів об'ємом 106,750 мі, було потрібне 503,489 люд/годин, при найбільш адекватному числі робітників у 500 чоловік, що займає термін до 125 днів. Задля зведення стін й башт Військового, Цивільного і Торговельного дворів потрібно, при обумовлених календарних параметрах та кубатурі кладки, 134,2 робочих дня. Отже, будівництво фортеці при середній кількості каменярів в 500 чол. зайняло б всього два робочих сезони (а не на 90 років, як передбачалося раніше), включаючи будівництво рову, всіх кам'яних укріплень в його периметрі та стін Торговельного двору. Цей показник може бути прийнятий за мінімальний, але він в точності збігається з даними епіграфіки і історичних джерел.

Третій розділ “Вплив етнополітичної ситуації в Карпато-Дністровських землях на формування та модернізацію оборонного комплексу в Білгороді” присвячений розгляду політичних сил, які домінували в Білгороді впродовж XIV-XV ст., та пошуку претендентів на роль фундаторів замку та фортеці у Білгороді. Для Білгорода XIV ст. відомо декілька найбільш впливових етнополітичних сил: золотоординці, болгари, італійці та молдавани. Появу італійців в Білгороді історіографія пов'язує з 1290-ми роками, болгар -- з початком XIV ст., влади Молдавії -- з останнім десятиліттям XIV ст. Що стосується золотоординців, то їх присутність тут обмежується кінцем XIII ст. - 70-ми роками XIV ст. Дані про середньовічне місто раніше ніж кінець XIII ст. залишаються нечітко визначеними.

Досить швидко Білгород перетворюється на крупну і важливу ланку в міжнародній торгівлі на Чорному морі, про що говорить факт присутності назви міста на всіх картах регіону XIV ст. Заслуга перетворення подністровського міста в один з основних пунктів, що пов'язує Східну і Центральну Європу з Константинополем, Малою Азією і Середземномор'ям, багато в чому належить білгородським генуезцям. Мабуть, їм вдалося закріпитися в Нижньому Подністров'ї ґрунтовніше, як тільки його покинули ординці після “великої замятні”. Тож, недаремно Ланнуа, який побував тут у 1421 р., поставив на перше місце серед мешканців “Монкастро або Білгорода” саме генуезців, а лише потім “волохів” (тобто молдаван) і вірмен.

Володарі Молдавського князівства вдало використали внутрішньодержавні негаразди в Золотій Орді, здійснивши переселення на схід від Карпат, котре закінчилося приєднанням до князівства земель від самого Нижнього Подністров'я. Першим з господарей, який поширив свою владу в нових, не заявлених раніше (1392 р.) географічних межах, виявився Роман I Мушат. В той же час (1396 р.) “Кодекс Латінус Парісинус № 7239” дає верхню хронологічну межу для датування Білгородської цитаделі.

Саме Роман залишається найбільш явним претендентом на роль засновника Білгородського замку. Розгорнувши у 1393 р. військові дії проти Польсько-Литовської держави, він отримав реальний привід остерігатися і за власні кордони, які з 1392 р. тягнуться вже “від планіни до моря”. Враховуючи, що вже весною 1393 р. Вітовт виступив з військовою кампанією проти загонів Коріатовича та Романа, а восени того ж року господар був полонений, то час спорудження замку можна датувати весняно-літнім періодом 1393 р. Звідси і явні ознаки “королівських” апартаментів в цитаделі для високопоставленої особи явно вищого державного рангу, деякі ознаки поспіху в будівництві. Побоюванням литовського вторгнення з протилежного боку Дністра пояснюється організація чи не єдиного активного напрямку оборони замку (північна стіна над лиманом) у сукупності з його відносною вразливістю з боку суші. В такому разі є зрозумілим і контекст присутності молдавського герба над західним входом (для “сеньйора”) в цитадель.

У листопаді 1440 р. на центральній, роздільній стіні оборонного комплексу Білгорода, яка була споруджена на завершальному етапі будівництва основних зовнішніх укріплень, архітектори встановили пам'ятну закладну плиту з текстом, де йшлося, що при “благочестнішому Воєводі земель Молдавських, Стефані II” фортеця (“кастрон”) закінчена. Таким чином (згідно данних по трудовитратах), час початку будівництва фортеці можна віднести до 1438 р. Саме тоді, за часів “смути” в Молдавському князівстві, Стефан II захопив Білгород, перетворивши місто на столицю своїх володінь (Цара де Жос) та налагодивши випуск власних грошей. Дуже ймовірно, що всі роботи виконувалися не лише силами місцевих вільнонайманих (при керівництві майстрів грецької общини), а перш за все військовими загонами господаря, які приймали участь у захопленні міста.

Білгород не входив до складу Молдавського князівства на правах адміністративної одиниці (волості або “держави”), принаймні ще в першій половині XV ст. З останньої чверті XIV ст. місто де-юре знаходилось під юрисдикцією господаря, але зберігало автономію з певними правами, якими не володіли інші міста Молдавії. Схоже, автономія Білгорода була категорією з надзвичайно мінливими в часі ознаками. Адже серед сюзеренів міста в середині XV ст. були не лише молдавські господарі. Повідомлення про такого роду претензії невідомого “татарського князя” дослідники вбачають в деяких молдавських привілеях: на початку 1456 р. кримський хан Хаджи-гірей здійснює похід в “Валахію”, що збігається з початком контрмаркірування в Білгороді-Монкастро джучидських дірхемів. Відомо мінімум три випадки облоги Білгорода турками (не враховуючи кампанії 1484 р.), а також один випадок вторгнення турецьких військ в Дунай-Дністровське межиріччя, коли місто не було потурбоване. Саме ці військові операції, судячи по пам'ятних будівельних плитах 1454 та 1476 рр., і “спровокували” проміжні будівельні етапи в Білгородській фортеці, що передбачали її модернізацію та вдосконалення.

В період правління Стефана III в Білгородській фортеці зводиться лише Кілійська брама. Османська небезпека при ньому увійшла до третьої, найактивнішої своєї фази. Після кампанії 1476 р. настав “час затишшя” і в стосунках князівства з турками, який продовжився аж до 1484 р. Користуючись цим, Стефан приступає у 1479 р. до будівництва нової фортеці в Кілії, мабуть, взявши за зразок план Білгорода, який показав свою ефективну обороноздатність на той час. Але через п'ять років Кілія переходить під владу османів, так само як і Білгород. Фортеця здалася Баязеду II після дводенної облоги. Здатність до довготривалої оборони визначається теоретичною кількістю часу, протягом якого може протриматися фортеця при застосуванні відносно неї поступової атаки. Для Білгорода кінця XV ст. вона явно перевищувала дводенний термін. Фортеця була здана в результаті домовленостей між нападаючими і захисниками, а не через вичерпання її оборонних ресурсів.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист.

1. З'ясовано, що з будівельними роботами в Білгородській фортеці доосманського часу співвідносяться лише чотири з п'яти приписуваних їй пам'ятних плит. З цих чотирьох дві плити містять тексти старослов'янською мовою і забезпечені геральдичними знаками Молдавського князівства (1454 та 1476 рр.). В кожній з них йде мова про зведення окремої башти. Дві більш ранні плити (“не датована” та плита 1440 р.) містять на собі пам'ятні тексти грецькою мовою. У “не датованій” повідомляється про закінчення будівництва “стіни”, але місцем її розташування була башта № 26. На іншій плиті, 1440 р., йде мова про закінчення робіт масштабного, а не локального характеру (“споруджена фортеця”); розташовувалась вона на розділовій стіні, в центрі оборонного комплексу. П'ята пам'ятна плита -- 1479 р. -- не має жодного відношення до оборонних споруд Білгорода.

2. Знайдено прямі свідчення щодо авторства замовників фортеці, а також датування пам'ятки. Найважливішою, з точки зору побудови внутрішньої хронології фортеці, є пам'ятна плита 1440 р., текст якої містить ім'я господаря Молдавського князівства Стефана II. Ім'я іншого господаря, Стефана Великого, міститься на плиті 1476 р., розташованій на фасаді Кілійськой брами. Ім'я молдавського пиркалаба Станчула значиться на плиті 1454 р., з башти № 3. Можна припустити, що залишки молдавської геральдичної символіки знаходяться і на плиті без дати, з башти № 26. Таким чином, всі чотири відомі на даний час плити з Білгорода побічно вказують на молдавське походження фортеці. Лапідарні джерела не дають доказів версії безперервного розвитку оборонного комплексу Білгорода впродовж кількох десятиліть, з початку 1396 р. до 1479 р., яка домінує в історіографії.

3. Розкрито конструктивні особливості фортеці, виокремлено за інженерно-архітектурними ознаками різні ділянки забудови. Найстарішим елементом в існуючій системі укріплень фортеці є цитадель (останнє десятиліття XIV ст.). Судячи за архітектурними і конструктивними ознаками споруди, її замовник наполягав на негайній реалізації проекту, оскільки передбачав потенційну загрозу місту з лівого берега Дністровського лиману. Менш ніж через півстоліття (до 1440 р.) навколо цитаделі сформувалися куди потужніші фортифікаційні укріплення, і колишній замок було включено до їх складу як внутрішнє ядро всієї системи оборони. Зовнішній край цієї системи обмежувався глибоким (до 15 м) ровом, будівництво якого передувало зведенню основних оборонних стін фортеці.

4. Зроблено та проаналізовано обмірний план фортеці, здійснено розрахунки по трудовитратам для визначення етапів будівництва укріплень. Аналіз побудованого обмірного плану фортеці дозволив отримати важливі результати щодо принципів розбивки фортечного ансамблю, що також вказують на одночасне походження оборонних мурів в периметрі рову. Розбивку фортеці на місцевості було зроблено за допомогою трьох медіан, по яких архітектор виніс десять вузлових точок. У цих точках були закладені “основні” башти фортеці. Вся фортеця була розбита згідно з єдиним модулем, прийнятим середньовічним архітектором за вихідну міру відстані (30 м, або 1 візантійський плєфр). За допомогою простих геометричних методів зодчим було спроектовано і одночасно розбито на місцевості три проміжних рівні оборони фортеці: цитадель (верхній), Військовий двір (середній) та Цивільний двір (нижній). Четвертий, Торговельний двір, був винесений в широтному напрямку, задля виконання функції по захисту підходів до прісної води.

Розрахунки трудовитрат, які мали бути витрачені на будівництво фортеці в межах Військового та Цивільного двору, показують, що прийнята за середній показник кількість робітників у 500 чоловік (адекватне число каменярів для об'єкту таких масштабів) дає термін на закінчення робот всього в два роки (відштовхуючись від дати пам'ятної плити 1440 р. про закінчення фортеці, отримаємо 1438 р. як початок робот).

5. Побудовано внутрішню хронологію розвитку оборонного комплексу Білгорода:

- I етап (весна-осінь 1393 р.) -- заснування та будівництво цитаделі; у більш широкому хронологічному діапазоні XIV ст. виникла християнська церква в нинішньому Цивільному дворі;

- II етап (1438-й - листопад 1440 рр.) -- заснування та будівництво рову, а також башт при його гирлах, розбивка всієї лінії кам'яних укріплень; заснування та будівництво Торговельного двору, зовнішніх західних стін фортеці і башт № 25, № 28; Водяної брами, східних стін і башт Військового двору, заснування Старої брами; будівництво роздільної стіни з баштами № 24, № 26; спорудження вузлових башт № 11, № 17, № 20 в системі мурів Цивільного двору, а також башт № 29 і № 27 на періболі та лінії протейхізми; нарешті, спорудження у південному секторі так званої Південної брами;

- III етап (березень 1454 р.) -- зведення башти № 3 та скасування Старої брами;

- IV етап (до середини червня 1476 р.) -- зведення башти Кілійської брами (№ 26) і платформи у рові для підйомного мосту.

В османський період впевнено виділяється лише два значних будівельних періоди (не враховуючи дрібних ремонтів, локальних реконструкцій, будівництва господарських приміщень тощо). Їх можна виокремити в:

- V етап (1584 р.) -- модернізація південної і східної ліній оборони Цивільного двору: створення кам'яних куртин і проміжних багатокутних башт (на кшталт Бендерських), скасування Південної брами;

- VІ етап (між 1774-1788 рр., або середина 1790-х рр.) -- спорудження валгангів по південній і східній лініях оборони фортеці, амбразурних створів на куртинах і баштах для важких гармат.

6. Внутрішню хронологію ув'язано з етнополітичними процесами, які відбувалися у Карпато-Дністровських землях у XIV-XV ст. Стимулом до будівництву башт на третьому та четвертому етапах слугувала турецька військова експансія до Карпато-Дністровського регіону. Білгородська фортеця перетворилася у 1450-х рр. (та залишалась до початку 80-х рр. XV ст.) на одну з головних цілей військової агресії османів в регіоні. Саме тому пиркалабом Станчулом було ліквідовано у 1454 р. окремий доступ в Військовий двір через Стару браму, а Стефаном Великім, замість неї, споруджено у 1476 р. Кілійську браму, у східній частині Цивільного двору. Отже, конструктивні, архітектурні особливості окремих сегментів фортеці, а також писемні та лапідарні джерела, свідчать, що Білгородські кам'яні укріплення сформувалися протягом доволі короткого періоду: з 1438-го до 1440 рр., та були частково модернізовані у 1454 р., 1476 р. і 1584 р., а той вигляд, в якому вони знаходяться сьогодні, придбали після 1774 р. (або 1791 р.).

7. Виявлено ініціаторів заснування і подальшої розбудови фортеці. Замовником спорудження Білгородського замку (цитаделі) виступав молдавський господар Роман I Мушат у 1393 р. Це будівництво мало бути пов'язане із загрозою литовського вторгнення на найуразливішій ділянці по всій нижній течії Дністра в цей період. На другому основному хронологічному етапі замовником виступив молдавський господар Стефан II (зовнішня фортеця, в межах лініїї оборонного рову). Стимулом для будівництва потужної фортеці слугували затяжні міжусобні конфлікти двох претендентів на молдавський престол -- Стефана II та його брата Ілляша, внаслідок чого країна була поділена на сфери впливу і Білгород в 1438 р. перетворився на столицю Нижньої країни господаря Стефана II.

Основні публікації

середньовічний колонізація білгород дністровський

1. Красножон А.В. Естественная географическая структура (историография вопроса) / А.В. Красножон // Старожитності степового Причорномор'я і Криму. -- Запорожье, 2005. -- Т. XII. -- С. 155-163.

2. Красножон А.В. Пропорція, як естетичний принцип в архітектурі Білгород-Дністровської фортеці / А.В. Красножон // Перспективи. -- Одеса, 2008. -- № 4 (44). -- С. 43-47.

3. Красножон А.В. Оборонительные свойства рва средневековой крепости Белгород на Днестре / А.В. Красножон // Науковий вісник ОДЕУ. -- Одеса, 2009. -- № 17 (95). -- С. 192-200.

4. Красножон А.В. Проблема датування оборонного рову фортеці Білгорода на Дністрі / Красножон А.В. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії (Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету). -- Рівне, 2009. -- Вип. 16. -- С. 229-233.

5. Красножон А.В. До проблеми заснування середньовічної фортеці Білгород на Дністрі / А.В. Красножон // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. -- К.: Ін-т української археографії та джерелознавства НАНУ, 2009. -- Т. 18. -- С. 143-159.

6. Красножон А.В. Підсумки історико-архітектурних досліджень Білгород-Дністровської фортеці у 2007-2009 рр. / А.В. Красножон // Науковий вісник ОДЕУ. -- Одеса, 2010. - № 11 (112). -- С. 200-206.

7. Красножон А.В. «Конфигурация распространения цивилизаций» в Северо-Западном Причерноморье (выработка модели) / А.В. Красножон // Археологія та етнологія Східної Європи. -- Видання історичного факультету ОНУ. -- Одеса, 2002. -- Т. 3. -- С. 135-136.

8. Красножон А.В. Борисфен-Хаджибей-Одесса / А.О. Добролюбский, О.И. Губарь, А.В. Красножон; под. ред. М.В. Агбунова. -- Одесса-Кишинев: ВАШ, 2002. -- 272 с.: Библиогр.: с. 260-267.

9. Красножон А.В. Колонизационные процессы в Северо-Западном Причерноморье: динамика взаимодействия / А.В. Красножон // Науковий вісник ОДЄУ. -- Одесса, 2004. -- № 4 (12). -- С. 171-179.

10. Красножон А. Графический анализ плана Белгородской крепости / Красножон А. // НОВИК. Труды по военной истории. -- Одесса: издание исторического факультета ОГУ, 2010. -- Вып. 3. -- С. 21-32.

11. Красножон А.В. Функции и устройство оборонительного рва Белгород-Днестровской крепости / А.В. Красножон // Юго-Запад Одессика (историко-краеведческий научный альманах). -- Одесса, 2010. -- Вып. 9. -- С. 8-20.

12. Красножон А.В. Относительная хронология Белгород-Днестровской крепости / А.В. Красножон // Сугдейский сборник. -- Киев-Судак, 2010. -- Вып. IV. -- С. 48-70.

13. Красножон А.В. Строительная периодизация Бендерской крепости / А. В. Красножон // Сугдейский сборник. -- Киев-Судак, 2010. -- Вып. IV. -- С. 71-87.

14. Красножон А.В. Турецкий поселок и замок Хаджибей на месте Одессы / А.О. Добролюбский, А.В. Красножон // Stratum plus. -- СПб. -- Кишинев-Одесса-Бухарест, 2000. -- № 5. -- С. 459-476.

15. Красножон А.В. Северо-Западное Причерноморье как «естественная историко-географическая структура» / А.О. Добролюбский, А.В. Красножон // Древнейшие общности земледельцев и скотоводов Северного Причерноморья (V тыс. до н. э. - V век н. э.). Материалы III Международной конференции. -- Тирасполь, 2002. -- С. 22-25.

16. Красножон А.В. Неизвестный барельеф Белгород-Днестровской (Аккерманской) крепости / А.В. Красножон, Е.Д. Картелян // Юго-Запад (исторический научный альманах). -- Вып. 6. -- Одесса, 2008. -- С. 15-25.

17. Красножон А.В. Модульные отношения в архитектуре Белгород-Днестровской крепости / А.В. Красножон, Е.Д. Картелян // Історіосфера (матеріали IV наукової конференції іст-філ. факультету ПДПУ імені К. Д. Ушинського). -- Одеса: ПДПУ, 2009. -- С. 62-77.

18. Красножон А.В. Дата основания цитадели в контексте плана Белгород-Днестровской крепости / А.В. Красножон, Е.Д. Картелян // Юго-Запад (исторический научный альманах). -- Одесса, 2009. -- Вып. 8. -- С. 8-14.

19. Красножон А.В. Античная символика на стенах Белгород-Днестровской крепости // А.В. Красножон, Е.Д. Картелян // Stratum plus. -- Кишинев-Одесса-Бухарест-Санкт-Петербург, 2009. -- № 4. -- С. 446-463.

Размещено на Allbest.ru