Діяльність національних культурно-освітніх закладів півдня України в період німецько-румунської окупації 1941–1944 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Сучасний етап розвитку суспільного життя України визначається інтересом громадян до минулого, особливо до такої трагічної та героїчної сторінки як Велика Вітчизняна війна. Через шість із половиною десятиріч після визволення України, коли активно проходить процес переосмислення багатьох подій і фактів, особливої уваги потребує дослідження діяльності культурно-освітніх закладів, що опинилися на території, окупованій німецько-румунськими загарбниками 1941-1944 рр.

Актуальність дослідження полягає в тому, що питання Великої Вітчизняної війни належить до найбільш сфальсифікованих трактувань новітньої історії України. Досі немає правдивої версії цієї катастрофічної за своїми наслідками події. Незважаючи на проведену наукову роботу дослідників із цієї проблеми, ще не повною мірою розкрито деякі її аспекти, зокрема пов'язані з діяльністю культурно-освітніх установ у період окупації.

Мета і завдання дослідження полягає у розкритті витоків і наслідків діяльності культурно-освітніх установ в окупаційний період, з'ясуванні загальних тенденцій та регіональних особливостей. Для досягнення поставленої мети визначено такі завдання:

· проаналізувати сучасний рівень наукової розробки досліджуваної проблеми та її джерельну базу;

· дослідити постанови, документи окупаційної влади, що стосуються освіти, культури і пропаганди на території Південної України та показати їх вплив на діяльність культурно-освітніх закладів;

· розкрити освітню політику нацистської влади стосовно населення південних територій рейхскомісаріату «Україна» та губернаторства Трансністрія;

· з'ясувати особливості ставлення окупаційної влади до етнічних німців Півдня України;

· розкрити питання розвитку сценічного мистецтва;

· висвітлити діяльність архівів, музеїв та бібліотек за окупаційного режиму;

· показати роль преси, кіно та радіомовлення в пропагандистській діяльності німецької та румунської влад;

· узагальнити фактичний матеріал та оцінити роль культурно-освітніх організацій у житті населення Півдня України в роки німецько-румунської окупації.

1. Стан наукової розробки, джерельна база та методологія дослідження

Розглянуто історіографію проблеми, проаналізовано документальну базу дисертації, висвітлено методологічні принципи й методи, що використовувалися у процесі наукового дослідження.

Автором проаналізовано більше 200 наукових праць (монографії, статті, дисертації, автореферати), опублікованих із 40-х рр. ХХ ст. до 2010 р. Виділено три етапи вивчення проблеми. Окремо розглядаються праці сучасних істориків Російської Федерації, зарубіжних учених та дослідників із діаспори.

Перший етап (40-і - перша половина 50-х рр. ХХ ст.) - початкові спроби осмислення того, що відбувається на окупованій німцями та їх союзниками території України. Насамперед ідеться про праці К. Дубини, А. Єрусалимського та Д. Заславського, що виражають радянську ідеологію того часу.

Другий етап охоплює другу половину 50-х - кінець 80-х рр. ХХ ст.). Після ХХ з'їзду КПРС у дослідників з'явилися певні можливості для більш об'єктивного аналізу подій. До середини 80-х рр. ХХ ст. опубліковані праці з історії Великої Вітчизняної та Другої світової воєн, у яких тією чи іншою мірою висвітлюються деякі аспекти, розкриті в дисертації. З'явилися колективні праці, де автори намагаються узагальнити відомості про злочини гітлерівців, становище культурно-освітніх закладів на окупованих територіях, показати загарбницький характер німецько-фашистського режиму, а також його наслідки.

Третій етап - 1991 - 2010 рр. Утвердження незалежності Української держави забезпечило сприятливі умови для нових наукових досліджень з історії України періоду Другої світової війни.

Із поч. 90-х рр. ХХ ст. перед українськими вченими постало питання створити незалежну від ідеологічних та партійно-політичних уподобань історію війни. Одним із перших про необхідність розробки нової історіографії проблеми висловився М. Коваль.

Коло наукових інтересів відомого дослідника подій Другої світової та Великої Вітчизняної війни В. Короля охоплює дослідження трагічної долі радянських військовополонених, питання окупаційного режиму, зокрема, становище інтелігенції під час окупації та її співпрацю з німецькою владою, проблему втрат серед населення і військовослужбовців під час бойових дій, а також аналіз етапів становлення й тенденції розвитку історіографії окупаційного режиму в Україні.

В українській історичній науці з'являються праці, в яких розкриваються питання освіти і культури на окупованій території України. Різноплановими є напрацювання О. Потильчака, де піднімаються питання відношення окупантів щодо професійної освіти. Публікації В. Шайкан та В. Ленської спрямовані на аналіз засад політики окупаційної адміністрації у сфері освіти. Вивчення сценічного мистецтва українців за німецько-румунської окупації найбільш повно проведено доктором мистецтвознавства В. Гайдабурою. Питання, пов'язані з розвитком преси в рейхскомісаріаті «Україна» та пропагандою під час німецько-румунської окупації, розглядають Д. Титаренко та Б. Черняков.

Достатньо вивченим є питання вивезення культурних цінностей з окупованої території України.(Г. Боряк, П. Грімстед, М. Дубик Д., Мєшков і Т. Себта).

У сучасній українській історичній науці все більше уваги приділяється краєзнавству та регіоналістиці, активно досліджується піденний регіон України. (В. Мороко, Ф. Турченко, В. Шкварець, М. Мельник, М. Шитюк).

Серед авторів, які досліджують німецько-румунський окупаційний режим в 1941-1944 рр. та деякі аспекти, пов'язані з темою нашого дисертаційного дослідження відзначимо на Миколаївщині - О. Захарченка, Л. Цимбал, Ю. Котляра, Є. Горбурова; на Одещині - Н. Якупова, О. Гонтара, В. Щетникова, С. Богана; на Херсонщині - В. Сусорова, в Криму - С. Андросова, Т. Соболевськую

У працях сучасних російських істориків Україна не виділяється із загального контексту досліджень історії Другої світової війни. Російські вчені значну увагу приділяють вивченню окупаційної пропаганди. О. Ватлін називає пропаганду в Третьому Рейху ідеологічним терором, О. Плєнков причини ефективності пропаганди пояснює її високим технічним, художнім та психологічним рівнемю

Проблеми, пов'язані з історією Другої світової війни та німецько-румунського окупаційного режиму в Україні, стали предметом досліджень зарубіжних істориків. Їх джерельна база відрізняється від аналогічних радянських публікацій і базується на німецьких матеріалах (документи, спогади, листи, щоденники). Серед німецьких дослідників виділимо роботи Р. Мюллера, Г. Умбрайта та Б. Кройнера, в яких автори торкаються проблеми співробітництва населення з окупантами. Американська історіографія Другої світової війни, за винятком праці Д. Армстронга, де розглядається діяльність місцевої адміністрації та заходи окупантів проти українського населення, не виділяє в окрему проблему українське питання, розглядаючи його в контексті війни Радянського Союзу з Німеччиною. Польську історіографію війни презентують роботи В. Бонусяка й Р. Тожецького, для яких характерне неоднозначне ставлення до українсько-польських відносин під час Другої світової війни, що характеризувалися військовим протистоянням, трагедіями для обох народів. Дослідження чеських учених стосовно Другої світової війни можна поділити на два періоди: праці, написані під впливом радянської історіографії, та сучасні роботи, що спираються на значно оновлену джерельну базу. До першого періоду відносяться публікації В. Краля та С. Майдачика про злочини фашистів на окупованих територіях. Другий період представлений діяльністю неординарного історика Б. Єржабкової, яка займається специфічною для західної історіографії проблемою шкільної політики в рейхскомісаріаті «Україна».

Серед праць, які вийшли друком у 90-і рр. ХХ ст., виділяємо монографію Е. Фолькля «Трансністрія і Одеса (1941-1944)», що є першим фундаментальним дослідженням румунського окупаційного режиму на Півдні України. Специфікою цієї роботи є використання автором не лише зарубіжних, а й українських джерел.

Серед найпомітніших робіт української діаспори є монографія В. Косика. Автор висвітлює проблеми взаємин України і Німеччини, спираючись на документи німецьких архівів. Праці В. Володимировича та І. Каменецького за проблематикою і стилем викладу відповідають сучасній американській історіографії. На думку авторів, якби німці проводили відповідний місцевим умовам і традиціям курс, вони могли б дістати підтримку значної частини населення СРСР.

Незважаючи на досить широке коло праць істориків, присвячених проблемам Другої світової та Великої Вітчизняної війни, комплексного дослідження діяльності культурно-освітніх закладів під час німецько-румунської окупації на Півдні України ще немає ні в українській, ні в радянській, ні в зарубіжній історіографії. Заповнити цю прогалину й прагне автор дисертації.

Джерельна база дисертації складається з декількох груп документів і матеріалів залежно від їх походження, змісту, особливостей, характеру викладу: 1) офіційні законодавчі акти радянського та німецького походження, що зберігаються в архівах та збірках документів; 2) діловодна документація; 3) судово-слідчі матеріали; 4) періодична преса; 5) мемуаристика та щоденники; 6) статистичні матеріали.

До першої групи джерел слід віднести документи всеукраїнських архівів, зокрема фонди ЦДАВО України: «Рейхскомісаріат України» (Ф.3206), «Штаб імперського керівника (рейхсляйтера) Розенберга для окупованих східних областей» (Ф.3676), «Колекція документів з історії Великої Вітчизняної війни» (Ф.4620), матеріали ЦДАГО України: «Центральний Комітет Комуністичної партії України» (Ф.1), «Колекція документів з історії Комуністичної партії України» (Ф.57), «Комісія з питань історії Великої Вітчизняної війни при АН УРСР» (Ф.166).

Друга група джерел - діловодна документація - також представлена головним чином документами з центральних та обласних архівів. Серед фондів ЦДАВО України - це «Колекція мікрофотокопій документів німецько-фашистських адміністративних закладів, армійських груп та їх тилових органів, підрозділів, що діяли на окупованих східних територіях» (Ф.КМФ-8).

У дослідженні широко використовувалися матеріали державних архівів Автономної Республіки Крим, Запорізької, Київської, Миколаївської, Одеської та Херсонської областей. Державний архів Автономної Республіки Крим містить документи про діяльність закладів освіти і культури Криму, серед яких особливо цінними є фонди: Кримського художньо-промислового училища (Ф.Р.1440), Кримського державного театру (Ф.Р.1463), Ялтинського міського театру (Ф.Р.1480) та Шкільного відділу Зуйського району (Ф.Р.1887), Штаб пропаганди в Криму (Ф.Р.1466).

Документи Державного архіву Запорізької області, зокрема фонди Запорізької міської управи (Ф.Р.1433), Штадткомісаріату м. Запоріжжя (Ф.Р.1435) та Архіву при Запорізькій міській управі (Ф.Р.1444), є прикладом запровадження німецької окупаційної політики на місцях. Вміщені у них матеріали демонструють діяльність адміністрацій, розмежування функцій органів місцевого управління, сфери впливу та компетенції генералкомісарів, штадткомісарів, бургомістрів. Для з'ясування політики в культурно-освітній сфері у нагоді стали звіти і розпорядження відділів освіти, культури та мистецтв, охорони здоров'я, соціального забезпечення.

Фонд «Музей-архів переходової доби» (Ф.Р.2412) Державного архіву Київської області допомагає визначити політику німецької окупаційної влади стосовно музейної та архівної справи в Україні, яка проводилася й на Півдні України; матеріали Державного архіву Миколаївської області дають змогу простежити роботу музеїв та бібліотек на Миколаївщині в роки окупації: ідеться про Фінансовий відділ при Миколаївській міській управі (Ф.Р.1021), Відділ культури та освіти при допоміжній управі м. Миколаєва (Ф.Р.1037), Театр «Ілюзія» м. Миколаєва (Ф.Р.1105), Генеральний комісар Миколаївської округи (Ф.Р.2033).

Найбільш інформативним для досліджуваної тематики виявився фонд Херсонського обласного комісаріату (Ф.Р.1824) Державного архіву Херсонської області, який містить місячні зведення про політичний і господарський стан районів, переписку з генерал-комісаром про доставку службовцям газет і журналів, накази і циркуляри комісара України та Миколаївського генерального комісара про поведінку службовців під час спілкування з місцевим населенням різних національностей.

Унікальні матеріали про румунський окупаційний режим зберігаються у фондах Державного архіву Одеської області. Найбільш цінними для нашого дослідження виявилися наступні фонди: Адміністративна дирекція губернаторства Трансністрія (Ф.Р.2243), Дирекція культури губернаторства Трансністрія (Ф.Р.2249), Дирекція культури і освіти примарії Одеського муніципалітету (Ф.Р.2274), Одеська академія мистецтв дирекції культури губернаторства Трансністрія (Ф.Р.3952), Наукове бюро Губернаторства Трансністрія (Ф.Р.3953).

Третя група джерел - судово-слідчі матеріали - представлена збірками документів різноманітних судових справ про злодіяння фашистського режиму на окупованих територіях.

Значну за обсягом четверту групу джерел становлять періодичні видання, що друкувалися на території німецько-румунської окупації та підлягали, за винятком перших місяців окупації, жорсткій цензурі. За своїм походженням ці газети можна умовно розподілити на два великих комплекси:

· газети, що видавалися німецькою окупаційною владою;

· газети - друковані органи різних колабораційних установ.

П'яту групу джерел складають мемуари, спогади, щоденники безпосередніх учасників Другої світової війни, зокрема тих, хто вижив в умовах нацистської окупації, а також представників Третього Рейху.

Для розкриття становища освіти і культури в Україні в часи окупації певне значення має шоста група джерел - статистичні матеріали, що дають змогу порівняти кількість освітніх та культурних установ до війни і в роки окупації. Найбільше матеріалів з досліджуваної проблеми містить статистичний збірник «Народна освіта, наука і культура в Українській РСР».

2. Впровадження «нової» системи освіти для місцевого населення Півдня України

Характеризується становище закладів освіти за німецького окупаційного режиму в рейхскомісаріаті «Україна» та губернаторстві Трансністрія.

Зазначається, що «нова» система освіти розглядалася окупантами не в інтересах українського народу, а лише як знаряддя ідеологічної експансії. Ця сфера перетворилася на арену гострої ідеологічної боротьби через відсутність єдиної думки в керівників рейху стосовно її розвитку на окупованих територіях. Система освіти постійно зазнавала на собі коригуючого впливу суб'єктного чинника (як з боку представників військового командування та місцевих виконавчих органів влади, так і з боку працівників відділів освіти у складі місцевих органів влади). Створення «нової» системи освіти проголошувалося складовою українського національного відродження, але, як показала практика, все це була лише видимість турботи про національний розвиток українців.

Усі навчальні заклади, які діяли на території рейхскомісаріату «Україна», умовно можна поділити на п'ять груп: 1) заклади дошкільного виховання (яслі, дитсадки, дитячі будинки); 2) нижчі школи (початкові, загальні народні школи); 3) середні школи; 4) спеціалізовані школи, середні спеціальні навчальні заклади; 5) вищі школи.

У підрозділі 2.2. «Специфіка навчального процесу в губернаторстві Трансністрія» на основі широкої джерельної бази висвітлено румунську політику в сфері освіти. Румуни найбільшу загрозу для свого режиму вбачали не стільки в більшовицькій ідеології, скільки у націоналістичних ідеях та розгортанні українського національного руху. Освітня політика окупантів базувалася на румунізації навчальних закладів і характеризувалася гострою антиукраїнською спрямованістю. Досить специфічною виявилася політика румунської влади у релігійній сфері за відношенням до місцевої освітянської інтелігенції. Румунські окупанти, на відміну від німецьких, лояльніше ставилися до шкіл з російською мовою навчання, які функціонували поруч з румунськими. Ще однією особливістю освітньої політики румунів стало те, що вони охоче використовували радянські традиції у методиці навчання, які нерідко сприймалися ними як передові.

На території Трансністрії запроваджена румунська система навчання, згідно з якою середня освіта з чотирирічним терміном навчання поділялася на три ступеня: початкову школу, гімназію та ліцей.

У румунській зоні окупації діяли й вищі навчальні заклади, серед яких вирізняється Одеський університет. Він єдиний заклад, де проводилися наукові дослідження.

Вказано, що освіта і молодіжне виховання етнічних німців підпорядковувалися одній меті - формуванню в середовищі «фольксдойче» нацистського світогляду. У містах та сільській місцевості активно функціонувала мережа освітніх закладів для «фольксдойче». Керівництву нацистської організації «Гітлерюгенд» вдалося створити розгалужену мережу й залучити до своїх рядів більшу частину молодих німців України, відкрити різноманітні заклади, що працювали для їх перевиховання: табори, гуртожитки, професійні школи. Висвітлено ставлення німецько-румунських окупантів до представників інших національностей, зокрема, румунів та молдован.

3. Культурні та наукові заклади Південної України в роки німецько-румунського окупаційного режиму

Охарактеризовано розвиток сценічного мистецтва, діяльність архівів, музеїв, бібліотек, стан преси, кіно і радіомовлення в умовах окупації.

Доводиться, що політика окупантів у сфері культури не була предметом ретельного планування напередодні війни. Важливим напрямом діяльності місцевої інтелігенції з національно-культурного відродження стало сценічне мистецтво. Поряд із театрами створювалися й активно діяли численні хорові капели, ансамблі, оркестри, музичні студії, гуртки.

Окупаційна влада орієнтувала театри виключно на розважальний репертуар без політико-ідеологічного спрямування. Зміст вистав та сценічних програм мав узгоджуватися з відповідними інстанціями.

Структура управління театром в окупації в основному адекватна радянській системі нагляду, але з істотною різницею: до війни театр обслуговував ідеологію радянської тоталітарної системи, а в умовах німецької окупації локально забезпечував культурний відпочинок військовослужбовців вермахту.

Незважаючи на жорсткий характер окупації, театри намагалися зберегти свій самобутній характер. В їх репертуарі були вистави української, російської та світової класики.

Йдеться про те, що архіви Півдня України в період Другої світової війни зазнали значних втрат ще під час їх евакуації в східні області радянськими адміністративними органами, а також унаслідок знищення великого обсягу документів через їх «непотрібність» і неможливість евакуювати. Нова хвиля втрат архівного матеріалу відбулася за німецько-румунського режиму. Політика окупаційних властей щодо українських архівів була чітко спланована і передбачала виявлення, відбір та вилучення архівних фондів для вивезення їх у Німеччину в інтересах Третього Рейху. Загальні архівні втрати України під час війни становлять третину Національного архівного фонду.

В окупаційних районах функціонували музеї та бібліотеки. Вони стали інструментом ідеологічної обробки населення й засобом підтримки в української інтелігенції сподівань на культурне відродження під німецькою зверхністю. Одночасно проводився відбір найбільш цінних фондів і вивезення їх до рейху: фактично ці установи стали знаряддям пограбування культурної спадщини українського народу.

Особлива роль у пограбуванні культурних цінностей належала «Оперативному штабу» А. Розенберга, при якому діяла «Головна робоча група для України» та Крайове управління архівами, бібліотеками та музеями рейхскомісаріату «Україна» створене за наказом Е. Коха. З метою пограбування території Трансністрії діяла спеціальна «служба захоплення та збирання трофеїв».

Зазначається, що пропаганда у заходах німецько-румунських окупантів відігравала ключову роль. Форми і методи агітаційно-пропагандистської кампанії нацистів відрізнялися різноманітністю. Діяльність органів пропаганди й редакцій періодичних видань регламентувалася розпорядженнями А. Розенберга і контролювалася спеціальним відділом «U» (Україна). За визнанням нацистів, преса, як головний засіб агітаційно-пропагандистського впливу, справляла деякий ефект лише в межах окремих гебітів.

Ідеологічний вплив на населення засобами радіо й кіно був малоефективний, оскільки програми радіопередач здебільшого обмежувалися музичним репертуаром, а кінотеатри демонстрували німецькі розважальні та історичні стрічки. Відомості про діяльність кінотеатрів на окупованій території України можна знайти практично в усіх періодичних виданнях окупованої України. Українська кіноіндустрія знаходилася в занедбаному стані, в українських кінотеатрах демонстрували комедії та мелодраматичні стрічки німецькою мовою, малозрозумілі місцевому населенню, та щотижневі німецькі хроніки, до яких вставляли кадри, відзняті українськими кінооператорами на території України.

Ідеологічний тиск на жителів південних регіонів України чинили як німецькі, так і румунські пропагандистські структури.

Висновки

нацистський освітній рейхскомісаріат пропагандистський

Унаслідок проведеного дослідження вдалося дійти таких висновків:

1. Комплексного дослідження діяльності культурно-освітніх закладів під час німецько-румунської окупації на Півдні України досі немає в українській, радянській та зарубіжній історіографії.

2. Джерельна база дослідження цілком достовірна й різноманітна. Вона складається з шести груп документів: офіційні законодавчі акти радянського та німецького походження, діловодна документація, судово-слідчі матеріали, періодична преса, мемуаристика та щоденники, статистичні матеріали. Їх аналіз переконує, що найбільш інформативними матеріалами щодо реалізації окупаційної політики є щотижневі зведення німецьких охоронних дивізій, начальників СД, німецькі поліцейські звіти. Інформація щодо проведення культурно-освітньої політики на окупованій території зосереджена переважно у розпорядженнях та наказах вищого керівництва, а також у звітах відділів освіти, соціального забезпечення, культури та мистецтв при міських управах.

3. На окупованій території була частково відновлена робота як дошкільних закладів, так і закладів початкової, середньої, професійної, вищої освіти. Існувала система професійної освіти двох рівнів: початкова й середня професійна освіта, навчальні майстерні та курси, однак рівень підготовки фахівців у цих закладах виявився низьким. Вища освіта не була налагоджена окупаційною владою. Вузи, які відкривалися, працювали недовго і практично всі через деякий час закрилися. Певним осередком розвитку вищої освіти та науки можна вважати лише Одесу, на яку робила ставку румунська влада в процесі румунізації південних районів України.

4. Специфічна система освіти існувала в середовищі етнічних німців. Вона підпорядковувалась одній меті - формуванню в середовищі українських «фольксдойче» нацистського світогляду.

5. Політика в сфері культури не була предметом ретельного планування напередодні війни. В її основі - положення расової теорії. Іншою була ситуація з підготовкою до «оволодіння» культурними цінностями: для їх виявлення та вивезення до Німеччини діяв спеціальний апарат. Сценічне мистецтво в умовах окупації спрямовувалося на розрив українського театру з методом соцреалізму та перехід до процесу світового класичного мистецтва.

6. Архіви, музеї, бібліотеки Півдня України під час Другої світової війни зазнали втрат внаслідок евакуації архівних матеріалів, музейних експонатів і бібліотечних фондів у тилові райони Радянського Союзу, масових знищень за розпорядженням радянських органів влади, руйнування внаслідок воєнних дій з обох сторін. На територіях України питаннями культурних цінностей займалися різні організації, Айнзатцштаб рейхсляйтера А. Розенберга, Крайове управління архівами, бібліотеками та музеями, яке перебувало у віданні рейхскомісаріату «Україна» та Архівного управління рейху, що зумовило відмінність заходів щодо вилучення та вивезення історико-культурних цінностей. Головним їх завданням стало створення негативного образу більшовизму музеї та бібліотеки були засобами пропаганди «нового порядку». Іншим, не менш важливим напрямом роботи музеїв та бібліотек, став збір різноманітних культурних цінностей. Тобто, фактично ці установи були знаряддям пограбування культурної спадщини українського народу.

7. На Півдні України за нацистської окупації друкувалася та розповсюджувалася як німецька, так й місцева періодична преса. Періодичні видання рейхскомісаріату «Україна» і Трансністрії не мали принципових відмінностей у поданні чи розміщенні публікацій агітаційно-пропагандистського змісту, оскільки працювали на спільну мету. Ідеологічний вплив нацистів на населення засобами радіо й кіно був малоефективним, оскільки програми радіопередач здебільшого обмежувалися музичним репертуаром, а в кінотеатрах демонстрували комедії та мелодраматичні стрічки німецькою мовою, малозрозумілі місцевому населенню.

8. Досліджені матеріали дали змогу автору доповнити концепцію української історичної науки стосовно Великої Вітчизняної війни відомостями про становище культурно-освітніх установ Півдня України під час німецько-румунської окупації.

Література

1. Шевченко Н.В. Вищі навчальні заклади Миколаївщини в роки Великої Вітчизняної війни / Н.В. Шевченко // Гілея. Філософія. Історія. Політологія. Науковий вісник. - 2007. - Випуск 9. - С.293-298.

2. Шевченко Н.В. Політика німецько-румунської влади у сфері освіти на окупованій території Півдня України / Н.В. Шевченко // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя: Просвіта, 2007. - Випуск ХХІ. - С.230-233.

3. Шевченко Н.В. Культурно-освітні заклади Миколаєва в період окупації / Н.В. Шевченко // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - Т.83. Випуск 70. Історичні науки. - С.142-147.

4. Шевченко Н.В. Освіта та виховний процес в середовищі етнічних німців Миколаївщини в окупаційний період / Н.В. Шевченко // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2008. - Т.100. Випуск 87. Історичні науки. - С.83-87.

5. Шевченко Н.В. «Виховання» українського населення на окупованих територіях німецькою пропагандистською машиною / Н.В. Шевченко // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - Т.115. Випуск 102. Історичні науки. - С.45-49.

6. Шевченко Н.В. Культурно-освітні проблеми під час німецько-румунської окупації (сучасна українська історіографія) / Н.В. Шевченко // Історичний архів. Наукові студії: Збірник наукових праць. - Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2009. - Випуск 3. - С.29-33.

7. Шевченко Н.В. Про стан культурно-освітніх закладів Миколаївщини на початку Великої Вітчизняної війни / Н.В. Шевченко // Гуманітарно-економічні дослідження. - Миколаїв. - Одеса: ТОВ ВІД, 2007. - Т.ІV. - С.55-59.

Размещено на Allbest.ru