Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Буржуазія південних губерній Російської імперії під час революції 1905-1907 рр.

07.00.02 - Всесвітня історія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Постернак Олег Олександрович

Одеса - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Ізмаїльського державного гуманітарного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент Циганенко Лілія Федорівна, Ізмаїльський державний гуманітарний університет, доцент кафедри всесвітньої історії.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, доцент Зінченко Олена Володимирівна, Українська інженерно-педагогічна академія, доцент кафедри українознавства і політології;

кандидат історичних наук, доцент Шкляєв Ігор Миколайович, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, доцент кафедри нової та новітньої історії.

Захист відбудеться "16” червня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (65082, м. Одеса, вул. Єлисаветинська, 12, ауд.9).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24).

Автореферат розісланий "13” травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Н.О. Петрова

Загальна характеристика роботи

здійснити аналіз і систематизацію джерел та літератури;

визначити чисельність, структуру, джерела формування, майновий і національний склад південноросійської буржуазії;

охарактеризувати систему представницьких організацій підприємців;

проаналізувати участь підприємців у роботі органів земського та міського самоврядування;

дослідити політичну поведінку місцевої буржуазії під час виборів до Державної думи та Державної ради;

з`ясувати роль підприємців у формуванні та діяльності ліберальних і консервативних партій;

розглянути політичне та економічне становище гірничопромислової буржуазії;

простежити ставлення гірничопромисловців до робітничого питання;

висвітлити корпоративну діяльність південноросійських гірничопромисловців та з'ясувати характер їх взаємодії з урядом.

Об'єктом дослідження є громадсько-політичні та соціально-економічні процеси під час революції 1905-1907 рр.

Предмет дослідження - буржуазія південних губерній Російської імперії, її чисельність, склад, джерела формування, система представницьких організацій, муніципальна, передвиборча, партійно-політична та корпоративна діяльність.

Хронологічні рамки роботи визначаються періодом Першої російської революції, початком якої прийнято вважати події 9 січня 1905 р., завершенням - 3 червня 1907 р. Для розв'язання деяких завдань дослідження використано матеріали більш раннього періоду.

Територіальні межі дослідження охоплюють регіон, який включав південні губернії Російської імперії, - Бессарабську, Херсонську, Таврійську, Катеринославську, Чорноморську та Область Війська Донського. Зосередження уваги на Південній Росії зумовлюється особливо швидкими темпами розвитку капіталізму порівняно з іншими частинами імперії.

Методи дослідження. Теоретико-методологічний інструментарій роботи базується на принципах історизму, об'єктивності та системності, які були покладені в основу комплексного аналізу ролі буржуазії в подіях 1905-1907 рр. Для досягнення поставленої мети та вирішення конкретних завдань використані загальнонаукові та власне історичні методи. Проблемно-хронологічний метод був застосований для розмежування теми дослідження на декілька аспектів, кожний з яких розглядався у послідовності та історичних змінах. Порівняльно-історичний метод дав можливість з'ясувати специфічні риси еволюції буржуазії регіону, порівняти її рівень представництва у державних і самоврядних органах, політичних партіях і громадських інституціях. За допомогою системно-структурного методу визначено склад буржуазії, у взаємозв'язку розглянуто її економічну, соціальну, корпоративну та політичну діяльність. Історико-типологічний метод дозволив виокремити групи підприємців, види їх представницьких організацій та типи політичних партій. Для підрахунку чисельності буржуазії, аналізу її майнового, соціального та національного складу широко використано статистичний метод.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше об'єктивно досліджено та представлено цілісну картину політичної еволюції південноросійської буржуазії під час революції 1905-1907 рр., на тлі її подій проаналізовано взаємодію підприємців Півдня із земським і міським самоврядуванням, їх участь у діяльності ліберальних і консервативних партій, передвиборчу кампанію до Державної думи та Державної ради. Комплексно й розгорнуто висвітлено політичні, соціальні, економічні та внутрішньокорпоративні аспекти діяльності гірничопромислової буржуазії регіону в 1905-1907 рр. Уперше введено до наукового обігу ряд документів та матеріалів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані у викладацькій і подальшій дослідницькій практиці, а також у діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань підприємців, дослідницьких центрів тощо.

буржуазія південна губернія імперія

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження апробовані на 6 міжнародних і всеукраїнських наукових конференціях, зокрема на Міжнародній науковій конференції "Слов'янські читання" (Ізмаїл, 2007), ІІ засіданні Всеукраїнського круглого столу "Сарбеївські читання" (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції "Сучасна україністика: наукові парадигми мови, історії, філософії" (Харків, 2008), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Профспілки України: минуле, сучасність, майбутнє” (Горлівка, 2008), ІІІ Міжнародній науковій конференції "Національна інтелігенція в історії та культурі України" (Вінниця, 2008), Міжнародній науковій конференції "Краєзнавство і учитель - 2009” (Харків, 2009).

Публікації. Результати дослідження знайшли своє відображення у 10 наукових публікаціях (обсяг - 5,8 друкованих аркушів), з яких 7 - у фахових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, 4-х розділів, висновків,19 додатків, списку використаних джерел, який налічує 428 найменувань. Дисертацією є рукопис загальним обсягом 268 сторінок (основний текст - 193 сторінки).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, наведено загальну характеристику роботи та її практичне значення.

У першому розділі "Історіографія та джерельна база дослідження" подано історіографічний огляд та аналіз джерельної бази дисертації. Наукове вивчення теми дослідження можна умовно розділити на такі етапи:

1) дореволюційний (друга половина ХІХ - 1917 р.);

2) радянський (20-80-ті рр. ХХ ст.);

3) сучасний (90-ті рр. ХХ ст. - початок ХХІ ст.).

Проблеми формування південноросійської буржуазії були порушені ще у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. у працях статистичного, публіцистичного та техніко-економічного змісту, авторами яких були гірничі інженери, чиновники й економісти (А. Мевіус, В. Іславін, В. Добролюбов, Є. Рагозін, Є. Таскін). Особливо слід відзначити роботи промисловця М. Авдакова і вченого-економіста П. Фоміна, котрі найповніше схарактеризували особливості індустріального розвитку Півдня та історію становлення З'їздів гірничопромисловців.

На початку ХХ ст. з'являються праці, в яких запропоновано концептуальний підхід до розуміння ролі підприємців у політичному житті країни. Участь буржуазії у подіях 1905-1907 рр. дала поштовх до виходу численних публікацій, статей, брошур, що мали на меті дослідити ідеологічну програму та процес консолідації підприємців (К. Пажитнов, А. Єрманський, В. Горн). На цьому етапі також починається розробка історії представницьких організацій підприємців (А. Гушка, Є. Лур'є). Загалом, фаховій літературі другої половини ХІХ - початку ХХ ст. властиве прикладне спрямування, абсолютизація ролі держави та відверта апологетика підприємництва, розвиток якого розглядався переважно в рамках економічної історії.

В радянській історіографії південноросійська буржуазія характеризувалась з позицій історичного матеріалізму. Серед істориків-марксистів першим почав досліджувати роль буржуазії у революції 1905-1907 рр.М. Покровський. На його думку, причиною конфлікту між підприємцями та самодержавством стало зіткнення інтересів промислового і торговельного капіталу. З'являються праці, що висвітлюють участь буржуазії у подіях Першої російської революції (П. Берлін, "Русская буржуазия в старое и новое время”, 1925; С. Сеф, "Буржуазия в 1905 г.", 1926). Окрему групу історичної літератури цього періоду становлять роботи українських дослідників М. Яворського, О. Оглобліна, І. Бровера, увагу яких було зосереджено на проблемі національного складу підприємців України. З початку 30-х рр. ХХ ст. інтерес до історії буржуазії поступово починає згасати і повертається до кола актуальних питань історіографії лише у 50-60-х рр. ХХ ст. з виходом праць Г. Бакулєва, Я. Лівшина, І. Гіндіна. Окремо слід відзначити дослідження Є. Черменського "Буржуазия и царизм в первой русской революции" (1970), в якому участь буржуазії у революції розглядається крізь призму взаємовідносин урядової влади з ліберальними партіями. Завдяки виходу монографій В. Лаверичева, В. Старцева, В. Дякіна у радянській науці було започатковане комплексне академічне дослідження історії російської буржуазії періоду капіталізму. Поглиблення наукового пошуку у 1980-х рр. викликало появу праць, у яких ґрунтовно вивчались урядова політика в галузі підприємництва (Л. Шепельов), персональний склад ділової еліти Росії (О. Боханов), її діяльність у складі політичних партій (В. Шелохаєв), історія буржуазії окремих регіонів (В. Жуков, Н. Самаріна, В. Крутіков). Істориками радянського періоду накопичено значний емпіричний матеріал і сформульовано важливі узагальнення, що не втратили свого теоретичного значення дотепер. Разом з цим, історія буржуазії Півдня Росії розглядалася переважно у загальноімперському масштабі й оцінювалася негативно, що не дозволило об'єктивно проаналізувати її роль у політичних процесах.

Лише з 90-х рр. ХХ ст. відкрилися можливості для неупередженого дослідження історії підприємництва. Фундаментальною працею, присвяченою з'ясуванню специфіки формування буржуазії Півдня, стала монографія українського історика В. Крутікова ("Буржуазія України та економічна політика царизму в пореформений період”, 1992). Аналіз чисельності, соціального й національного складу, господарської діяльності підприємців було здійснено Т. Лазанською. Характерною рисою сучасної української історичної науки є концентрація уваги на вивченні переважно економічних та соціальних аспектів історії буржуазії (Б. Кругляк, О. Шляхов, М. Гринчак та ін.). Як правило, українські дослідники зосереджуються на регіональних особливостях розвитку підприємництва. Зокрема, значний інтерес істориків викликає буржуазія Донецько-Придніпровського регіону (О. Щербініна, С. Закірова, І. Шандра, І. Довжук).

На відміну від українських учених, російські науковці віддають перевагу вивченню соціально-політичного становища підприємницької верстви. Серед найактуальніших питань історії буржуазії виділяються взаємовідносини державної влади і підприємців (І. Корсун), участь буржуазії у діяльності Конституційно-демократичної партії (Ф. Селезньов), представництво підприємців у складі Державної Думи (С. Голубєв). Варто відзначити інтерес російських дослідників і до історії гірничопромислової буржуазії Півдня Росії (А. Лубський, А. Качалян). Завдяки сучасним науковим працям був сформований новий концептуальний підхід до розуміння ролі підприємців у соціально-економічних і політичних трансформаціях початку ХХ ст.

Джерельна база дисертації складається з комплексу архівних та опублікованих матеріалів. Широко були залучені архівні документи. З Державного архіву Російської Федерації використано матеріали з фонду партії кадетів (ф.523) та Прогресивно-економічної партії (ф.1722); з Російського державного історичного архіву - Міністерства торгівлі і промисловості (ф.23), Ради З'їздів представників промисловості і торгівлі (ф.32), Петербурзького товариства заводчиків і фабрикантів (ф.150) та ін. Весь масив використаних джерел з Центрального державного історичного архіву України у м. Києві поділено на дві групи: документи економічно-статистичного змісту (ф.1596 - Тимчасовий генерал-губернатор Південного гірничозаводського району; ф. 2090 - Окружний фабричний інспектор Харківського фабричного округу; ф.575 - Канцелярія Київського окружного інспектора) та матеріали, які стосуються суспільно-політичного життя буржуазії (ф.385 - Жандармське управління міста Одеси, ф.419 - Прокурор Одеської судової палати, ф.313 - Катеринославське губернське жандармське управління, ф.838 - Колекція листівок). Особливу увагу привертає фонд Ради З'їзду гірничопромисловців Півдня Росії (ф.2161). Важливими для дослідження є матеріали місцевих архівних установ, зокрема Державного архіву Дніпропетровської області (ф.11, ф.469, ф.692), Державного архіву Херсонської області (ф.1, ф.4, ф. 196, ф. 208, ф.289), Державного архіву Одеської області (ф.1, ф.5, ф.246), Комунальної установи "Ізмаїльський архів" (ф.47, ф.770, ф.1172).

Опубліковані джерела за своїм змістом і функціональним призначенням можна умовно поділити на кілька груп:

1. Законодавчі та нормативні джерела, які визначали коло осіб, що мали право здійснювати підприємницьку діяльність, встановлювали порядок обрання Державної думи, Державної ради, земств і міських дум.

2. Діловодні джерела: звіти міських управ, біржових комітетів, голів З'їздів гірничопромисловців, доповідні записки підприємців, протоколи засідань керівних органів політичних партій.

3. Статистичні джерела, за якими підраховано чисельність підприємців у різних галузях господарства, проаналізовано соціальний та майновий склад регіональної буржуазії. У дисертації використано матеріали загальноросійського перепису населення 1897 р. та торговельно-промислової статистики.

4. Довідково-інформативні видання, котрі представлені пам'ятними книжками, адрес-календарями, щорічниками тощо. В них подані фінансово-економічні показники та перелік власників підприємств регіону, список купців, гласних земств і міських дум, членів Державної думи, правлінь і рад акціонерних товариств.

5. Тематичні збірники документів та матеріалів, що відображають документальну інформацію з історії різноманітних політичних партій, поширення робітничого та селянського руху в період революції 1905-1907 рр.

6. Періодичні видання, в яких широко висвітлено діяльність представницьких організацій буржуазії, роль підприємців у подіях регіонального та державного життя.

7. Мемуарна література, що являє собою спогади політичних діячів Російської імперії та найвідоміших підприємців південноросійського регіону.

Комплекс використаної літератури і джерел є репрезентативним і дозволяє вирішувати поставлені завдання. Дослідники зібрали достатній масив матеріалу та визначили основні напрями наукових робіт з історії буржуазії Російської імперії. Однак, ступінь розробки теми характеризується відсутністю спеціальних праць, у яких би комплексно та неупереджено розглядалась участь буржуазії Півдня Росії у політичних зрушеннях періоду революції 1905-1907 рр. Це питання не стало самостійним предметом дослідження в історіографії, а тому автор і робить спробу його системного аналізу.

У другому розділі "Буржуазія Південної Росії напередодні революції 1905-1907 рр. ” проаналізовано чисельність, джерела формування, майновий та національний склад, представницькі організації південноросійської буржуазії на рубежі ХІХ-ХХ ст.

Під впливом сприятливих умов для підприємницької діяльності на початку ХХ ст. у Південній Росії сформувалася потужна регіональна буржуазія. За кількістю підприємців Південь Росії був одним із передових регіонів імперії. Відповідно до сфери застосування капіталу можна виокремити промислову, торговельну, фінансову та сільськогосподарську буржуазію. Провідну роль у складі промислової групи відігравали підприємницькі кола, пов'язані з кам'яновугільною, металургійною, залізорудною і машинобудівною галузями виробництва та акціонерними формами організації капіталу. Внаслідок становлення капіталістичних відносин відбувається і трансформація торговельного капіталу, яка проявилась у посиленні ролі великих експортних фірм. Індустріалізація та зростання товарообміну активізували підприємництво у кредитно-банківській сфері, яка включала в себе мережу дрібних кредитних товариств, приватних банкірських домів і контор, акціонерних та земельних банків. Під впливом капіталістичної трансформації на підприємницький лад перебудовують свої господарства поміщики і селяни, формуючи контингент сільськогосподарської буржуазії регіону.

За рівнем майнової диференціації буржуазія може бути поділена на велику, середню та дрібну. Більше половини сукупного прибутку всієї південноросійської буржуазії (54%) мали великі підприємці, що свідчило про високий рівень концентрації капіталів у руках малочисельної групи осіб (10,3% від кількості всіх підприємців). Серед великих капіталістів і за чисельністю, і за рівнем прибутків домінували аграрії. Торговельно-промислові кола та власники нерухомого майна мали перевагу у середній групі буржуазії, яка кількісно перевищувала велику майже в 8,7 разів. Дрібну буржуазію представляли підприємці, які були зайняті у сфері кустарних промислів, ремісничого виробництва та володіли незначними закладами.

Джерелами формування південноросійської буржуазії виступали різноманітні станові та професійні групи населення. Традиційними верствами, з яких рекрутувалася велика торговельна і промислова еліта регіону, були гільдійське купецтво, спадкові почесні громадяни та дворянство. Підприємницькою активністю відзначалося вище й середнє чиновництво, відставне офіцерство, козацтво, міщанство та селянство. Визначальною рисою становлення південноросійської буржуазії стало поєднання підприємницьких і менеджерських функцій в особі представників технічної інтелігенції. Строкатістю вирізнявся і національний склад підприємницької верстви Півдня. Провідні позиції у регіоні посідали єврейські та російські капіталісти. Євреї традиційно зосереджувались у торговельній та фінансовій сферах економіки. Росіянами-підприємцями були вихідці з поміщиків, адміністративного апарату, донського козацтва та інтелігенції. Помітну роль у промисловому секторі народного господарства регіону відігравали також українці, німці, поляки, греки та ін. Наприкінці ХІХ ст. склад буржуазії Півдня Росії активно розширюється за рахунок французьких, бельгійських, англійських, німецьких та американських підприємців.

У південному регіоні Російської імперії склалася стійка система представницьких організацій місцевої буржуазії. На рубежі ХІХ-ХХ ст. продовжували існувати купецькі станово-корпоративні організації та комітети торгівлі й мануфактур, які залишались явищем традиційно-феодальної структури суспільства. Необхідним елементом ринкової інфраструктури стали біржові комітети, проте вони перетворилися на організації вузького кола буржуазії, пов'язані переважно з торговельною діяльністю. Переважання важкої промисловості в економіці регіону призвело до домінування гірничопромислової групи в системі представництва інтересів підприємницької верстви і вилилось у появу З'їздів гірничопромисловців Півдня Росії. Керівну функцію в їх діяльності виконували представники великого капіталу. Виявом зростаючої громадської активності підприємців стало зародження товариств заводчиків і фабрикантів.

У третьому розділі "Громадсько-політична діяльність буржуазії південних губерній Російської імперії у період революції 1905-1907 рр." розкрито механізми та форми участі південноросійської буржуазії у політичному житті Російської імперії революційного часу.

Зростання економічної могутності південноросійської буржуазії об`єктивно вимагало нової форми взаємодії з органами земського та міського самоуправління, які перетворились у центри активного суспільного життя й осередки політичного згуртування ділових кіл. В умовах революції підприємці Півдня Росії виступили з ідеєю реформування земських установ, ліквідації станових переваг для дворянства, впровадження майнового принципу під час виборів гласних, представництва своїх інтересів пропорційно рівню сплачених земських податків. Особливе незадоволення у місцевої буржуазії викликала нерівномірність між оподаткуванням власників торговельно-промислових підприємств і поміщиків. Буржуазія становила найвпливовішу і найзаможнішу групу в органах міського самоуправління великих індустріальних центрів Півдня Росії. Найбільш авторитетні підприємці обіймали посади міських голів. Під час революції 1905-1907 рр. участь капіталістів у діяльності міських дум виходить за рамки відстоювання суто приватних інтересів і набуває форми політично вмотивованої поведінки.

Поява Державної думи в Російській імперії змінила політичну поведінку торговельно-промислових кіл, дала можливість репрезентувати власні інтереси в нових політичних умовах. Значна частина буржуазії, яка відповідала майновому цензу, отримала в повному обсязі виборчі права і була широко представлена у списках виборців. Підприємці, що займали активну громадсько-політичну позицію і користувались у виборців авторитетом та повагою, могли бути обраними в якості виборщиків. Представники південноросійської буржуазії були і серед депутатів Державної думи, зокрема, фабрикант С. Крим, торговець А. Дем'янович, акціонер М. Шефтель, інженер Л. Рабинович, банкіри А. Фатуровський та В. Акімов. Мізерний рівень представництва у Державній думі спонукав південноросійську буржуазію сконцентрувати зусилля на виборах до Державної ради. Виразником інтересів промисловців регіону у верхній палаті законодавчого органу став М. Авдаков.

Значного поширення на Півдні під час Першої російської революції набув чорносотенний рух, активну участь у якому взяли представники дрібної та середньої буржуазії. Консервативно налаштовані підприємці, переважно заможні селяни, дрібні крамарі, торговці, власники трактирів були залучені до регіональних структур монархічних партій, найбільшу кількість яких мав "Союз русского народа”. Вони підтримували економічну програму чорносотенців, завдання котрої зводилися до розвитку традиційних форм організації дрібнотоварного виробництва, боротьби з проникненням єврейського капіталу, критики засилля іноземних підприємців, антисемітизму та погромної діяльності, що розглядались як інструмент конкурентної боротьби у підприємницькому середовищі.

Прогресивна частина південноросійської буржуазії виступила з реформістською концепцією еволюційного розвитку та прагненням модернізації автократичного режиму і долучилася до організаційної та ідеологічної діяльності ліберально-демократичних партій. До місцевих організацій Конституційно-демократичної партії входили переважно дрібні підприємці, службовці, заможні селяни та колоністи. Ділові кола також фінансово підтримували кадетську партію, наприклад, у цьому напрямі відзначився Азовсько-Донський комерційний банк. Натомість відносини з гірничопромисловцями Півдня Росії набули конфліктного характеру, зокрема через те, що економічні настанови та пріоритети діяльності кадетів йшли врозріз з потребами індустріальної буржуазії Півдня. Остання у своїх політичних пріоритетах віддала перевагу "Союзу 17 октября”. До складу його Центрального комітету входили південноросійські промисловці Ф. Єнакієв та М. Авдаков. Значна частина виборщиків, висунутих октябристами під час виборів до І Думи, безпосередньо мала відношення до підприємницької діяльності, що вказувало на відображення ними інтересів великих і середніх груп підприємців. В умовах революції почалося структурування власне підприємницьких партій, проте воно відбувалося переважно на столичному рівні, а участь південноросійської буржуазії у їх діяльності була епізодичною.

У четвертому розділі "Гірничопромислова буржуазія Півдня Росії у 1905-1907 рр. ” досліджено особливості політичного й економічного становища південноросійських гірничопромисловців під час революції, висвітлюються основні напрями їх корпоративної діяльності, взаємодія з урядом і ставлення до робітничого питання.

Початковий етап революції 1905-1907 рр. був відзначений суттєвими змінами у політичній свідомості гірничопромислової буржуазії Півдня Росії. На це вказував зміст її доповідної записки до уряду у березні 1905 р., яка проголошувала необхідність здійснення політичних реформ. Місцевими промисловцями схвально був сприйнятий Маніфест 17 жовтня 1905 р. Проте наприкінці 1905 р. їх тактика поведінки і форми діяльності змінюються. На тлі активної боротьби з робітничим рухом з'являються різноманітні підприємницькі союзи, товариства заводчиків і фабрикантів, відбувається повернення капіталістів на платформу співпраці з урядом. На економічне становище промисловців під час революції 1905-1907 рр. вплинула складна господарська кон'юнктура, яка характеризувалася зменшенням видобутку кам'яного вугілля та виробництва металургійної продукції, падінням торговельного обігу в провідних центрах регіону, обмеженням кредитної діяльності, кризою залізничних перевезень, зниженням кількості виданих свідоцтв на торговельні та промислові підприємства.

Революційні події актуалізували перед гірничопромисловцями потребу корінного перегляду відносин з робітниками. Зі своїми ґрунтовними записками щодо робітничого питання виступають відомі підприємці регіону М. фон Дітмар та І. Ясюкович, які критикують політику казенної опіки, поліцейського контролю та дріб'язкової регламентації трудових взаємовідносин з боку держави, підтримують ідею конструктивного соціального діалогу. Робітнича програма гірничопромислової буржуазії Півдня Росії базувалася на принципах недопущення негайного скорочення тривалості робочого часу, схвалення з певними застереженнями свободи мирних страйків і вільного функціонування робітничих спілок, бажаного створення ефективної системи соціального страхування за участю підприємців, робітників і держави. Проте найбільш результативним інструментом стабілізації конфліктних відносин з робітниками, на думку південних гірничопромисловців, повинні були стати глибокі реформи загальнополітичного значення.

В умовах революції основна увага підприємців регіону зосереджується на захисті власних економічних інтересів і розширенні представництва у державних органах. Революційний перебіг подій і зміни у державному ладі спонукали гірничопромисловців посилити корпоративну діяльність та організаційну роботу в діловому середовищі. Вимоги часу потребували формального закріплення нового статусу і вилились в обговорення проекту "Положення про З'їзди гірничопромисловців Півдня Росії”. Промислова буржуазія Півдня Росії взяла активну участь у створенні 1906 р. всеросійської представницької організації підприємців - З'їздів представників промисловості і торгівлі. Про значний вплив південних гірничопромисловців на процеси загальнодержавного масштабу свідчив їх високий рівень представництва у керівному складі цього об'єднання. Участь у діяльності урядових структур, вплив на правове забезпечення торговельно-промислової політики становили основний зміст взаємодії держави та регіональної буржуазії. Позиція останньої з приводу податкової реформи, законодавства щодо торговельно-промислових палат, закону про "гірничу свободу" відображала загальну тенденцію до розширення свободи підприємницької діяльності та бажання співпрацювати з урядом на рівноправних умовах. Участь представників південноросійської буржуазії у діяльності Постійної дорадчої контори залізозаводчиків і Ради з гірничопромислових справ стала свідченням зародження в умовах ринкової моделі господарювання механізмів економічного лобізму.

Висновки