Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Т. Г. ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Виникнення державності в Білорусі (1917-1918 рр.)

07.00.02 - всесвітня історія

Мартиненко ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

ЧЕРНІГІВ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії слов'ян Київського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

ЯРОВИЙ Валерій Іванович,

завідувач кафедри історії слов'ян

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

БУРАВЧЕНКОВ Анатолій

Олександрович,

професор кафедри гуманітарних дисциплін

Інституту туризму Федерації профспілок України

кандидат історичних наук

БОЙКО Володимир Миколайович,

директор Чернігівського центру

перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади,

органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Питання становлення національних рухів на теренах постімперської Росії, що призвели до утворення нових держав, дослідження змісту цих процесів, їх логіки та наслідків становлять значний науковий інтерес. У цьому плані цінним є вивчення історії білоруських земель в 1917-1918 рр. - періоду, на який припадає початок відцентрових тенденцій, спричинених поваленням самодержавства в Росії.

Національна проблема завжди посідала важливе місце в системі суспільних відносин, перетворившись на наріжний камінь соціальної і політичної мобілізації мас. Глибоке розуміння її сутності, вибір найбільш доцільної моделі вирішення національних аспектів залежно від конкретних умов багато в чому визначають ступінь зрілості суспільства, служать своєрідним показником ефективності руху на шляху національного самовизначення.

Тема виникнення білоруської державності 1917-1918 рр. тривалий час розглядалася з позицій марксистсько-ленінської методології, і її оцінка зводилася до затвердження реакційної й антинародної ролі державницьких сил та національних партій в суспільному процесі. В зв'язку з цим, сьогодні дуже важливо відновити історичну правду, розібратися в складних переплетіннях діяльності національно-політичних сил Білорусі. Нагальним є дослідження таких проблем, як організація самостійної національної держави, визначення її соці-аль-них і економічних основ, перспектив взаємостосунків з сусідніми країнами. Вивчення діяльності білоруського національно-політичного руху дозво-ляє виявити його спрямованість, врахувати уроки для подальшого розвитку білорусь-кої нації. З'ясування основних тенденцій суспільно-політичного розвитку Білорусі в роки Першої світової війни необхідне для з'ясування передумов, які привели до проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки в 1918 році.

Недостатня розробка порушеної теми в сучасній історіографії, відсутність комплексного та об'єктивного дослідження не дали змоги створити цілісної картини розвитку білоруських земель в роки Першої світової війни загалом і виникнення державності в 1917-1918 рр. зокрема; стали на заваді формуванню концепції, яка б всебічно пояснювала тогочасні події та явища, природу та механізм суспільних змін. Перераховані фактори визначають важливість та актуальність як у теоретичному, так і у практичному плані комплексного аналізу державотворчих процесів у Білорусі окресленого періоду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана з проблематикою, що розробляється кафедрою історії слов'ян історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертація виконана у межах комплексної науково-дослідної теми історичного факультету «Історія української державності нової та новітньої доби» (№ 06 БФ 046-01).

Об'єкт дослідження - суспільно-політичні зміни в білоруських землях 1917-1918 рр.

Предмет дослідження - процес виникнення державності в білоруських землях 1917-1918 рр. і роль національно-політичних сил у проголошенні Білоруської Народної Республіки 1918 року.

Мета дисертаційної роботи - з'ясувати розвиток ідей національного самовизначення, визначити позицію білоруських національно-політичних сил після Лютневої революції 1917 р. в Росії та простежити процес виникнення Білоруської Народної Республіки у 1918 р.

Згідно поставленої мети дисертаційне дослідження потребує вирішення таких завдань:

проаналізувати стан наукової розробки проблеми та охарактеризувати джерельну базу дослідження;

виявити особливості розвитку білоруського національного руху, які мали місце на території Білорусі в роки Першої світової війни;

розкрити зміст позицій білоруських національно-політичних сил після Лютневої революції в Росії;

розглянути наслідки розколу національного руху в Білорусі після Жовтневого перевороту в Росії;

визначити роль і значення Першого Всебілоруського з'їзду у формуванні концепції білоруської державності;

виявити спрямованість політики німецької окупаційної адміністрації в білоруських землях протягом 1915-1918 рр.;

показати основні форми і дієвість владних структур Білоруської Народної Республіки;

узагальнити підсумки діяльності білоруських урядів зі створення самостійної держави та її визнання.

Хронологічні рамки дослідження включають період з лютого 1917 р. по грудень 1918 р. Нижня хронологічна межа зумовлена поваленням самодержавства в Росії після Лютневої революції, а верхня - залишенням німецькими окупаційними військами Білорусі і припиненням діяльності Білоруської Народної Республіки.

Географічні межі дисертації охоплюють етнічні білоруські землі, які в роки Першої світової війни, революції в Росії та укладення Брестської мирної угоди були поділені між Німеччиною, Українською Народною Республікою та Радянською Росією.

Теоретико-методологічна основа. Під час виконання роботи автор керувався принципами історизму, системності, об'єктивності, всебічності, наступності. На основі науково-критичного аналізу різноманітних джерел та літератури вдалося з належною повнотою реконструювати тогочасні події білоруської історії. Намагаючись з'ясувати сутність, зміст та специфіку процесів виникнення державності в Білорусі були застосовані наступні методи - порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний та ретроспективний, що дозволили розкрити наукову проблему й запропонувати аргументовані висновки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним дослідженням, у якому вперше у вітчизняній історіографії простежуються визначальні процеси виникнення державності в Білорусі протягом 1917-1918 рр. Наукова новизна дисертаційної роботи знайшла свій конкретний вияв у тому, що в ній синхронно проаналізовано масив білоруських, вітчизняних та зарубіжних джерел та історіографії, яка вивчала різні аспекти життя в білоруських землях зазначеного періоду. В дисертації виділено ключові напрями та проблематику досліджень, окреслено основні історіографічні періоди її вивчення, обґрунтовано класифікацію і розкрито специфіку історичних джерел, введено до наукового обігу значний комплекс архівних матеріалів, що висвітлюють різні аспекти виникнення білоруської державності. білоруський політичний державність революція

Наукове та практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати, методологія та методика дослідження можуть бути використані для поглибленого вивчення даної та суміжної проблематики, а також при підготовці спеціальних та узагальнюючих праць з історії Білорусі та українсько-білоруських взаємин. Відповідні напрацювання можуть бути корисними і при розробці відповідних спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження викладені автором у доповідях і повідомленнях на таких Всеукраїнських та Міжнародних конференціях: «Національно-територіальний фактор в історії Центральної і Південно-Східної Європи в ХХ столітті і Росія (СРСР)» (Мінськ, 2004), «Наукові читання, присвячені 125-й річниці з дня народження видатного історика-славіста В. Пічети» (Мінськ, 2006), Друга міжнародна науково-практична конференція «Дні науки-2006» (Дніпропетровськ, 2006), «Актуальні проблеми історичного минулого й сучасності в суспільно-гуманітарних і соціорелігієзнавчих науках Білорусі, близького і далекого зарубіжжя» (Вітебськ, 2007), «Перехрестя історії. Актуальні проблеми історичної науки» (Астрахань, 2007), П'ята міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, 2007).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлена її метою та дослідницькими завданнями. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, що поділяються на підрозділи, висновків, 175 сторінок основного тексту, списку джерел та літератури (355 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено хронологічні рамки, географічні межі, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання, охарактеризовано методологічні засади, визначено наукову новизну й практичне значення дослідження, надано інформацію про апробацію його результатів, зазначено кількість публікацій.

Перший розділ «Історіографія та джерельна база дослідження» присвячено огляду історіографії та джерельної бази проблеми.

У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки проблеми» подано аналіз робіт, присвячених виникненню білоруської державності у 1917-1918 рр., здійснено їх класифікацію.

На сьогодні в білоруській історичній науці накопичилася значна кількість праць, які розкривають сутність державотворчих процесів у Білорусі. У зв'язку з цим роботи, що складають історіографію питання, можна умовно поділити на декілька груп.

Перша з них представлена узагальнюючими працями з історії Першої світової війни, Лютневої революції 1917 р. в Росії та історії Білорусі, де опосередковано висвітлюються проблеми державного будівництва, викликані активізацією національних рухів на території колишньої Російської імперії.

Другу групу складають дослідження білоруських радянських вчених. Історію наукової розробки даної проблематики тут можна поділити на два хронологічні періоди.

Перший охоплює 20-і - 40-і роки XX ст. У міру зміцнення в СРСР тоталітарної системи, з|із| властивим їй тяжінням до політично-ідеологічної одноманітності, в білоруській| радянській історіографії утвердилась| марксистсько-ленінська методологія, яка обмежувала наукову діяльність рамками класового підходу. Найбільш виразне втілення вона отримала|одержувала| в наукових студіях В.Щербакова, О.Зюзькова, О.Зиміонка та Є.Гірчака.

Другий період репрезентують праці 50-х - кінця 80-х років XX ст. Зміна політичної ситуації в країні і період «відлиги» сприяли пожвавленню інтересу до питання білоруської державності 1917-1918 рр. З'являються роботи С.Маргунського, С.Почаніна, І.Ігнатенка, Г. Мерцуля.

Окремо варто виділити науковий доробок В.Круталевича. Його дослідницький інтерес зосереджений на комплексі проблем становлення й функціонування правової системи Білоруської держави (1917-1922 рр.). Автор стверджує, що БНР була державним утворенням у стадії формування і тому не мала всіх необхідних атрибутів національного суверенітету.

Неабияку цінність мають роботи І.Ковкеля та М.Сташкевича. В них на основі широкої джерельної бази простежується|просліджує| процес диференціації в білоруському національному русі. М.Сташкевич доповнив це питанням ставлення|ставлення| до національних партій, що, власне, знаменувало| початок нового етапу у вивченні історії політичних партій | Білорусі.

Заслуговує на позитивні відгуки історична розвідка за редакцією І.Мінца, де висвітлюється період окупації білоруських земель німецькими військами.

До третьої групи відносяться роботи білоруських науковців, які розглядають весь спектр причин і проблем, що призвели до проголошення незалежності Білоруської Народної Республіки 1918 р., визначають її роль та місце в геополітичних процесах.

У першу чергу, відзначимо численні публікації одного з найвідоміших сучасних дослідників проблематики міжвоєнного періоду - Р.Платонова. У своїх працях він розглядає процес становлення білоруської державності, виявляє основні тенденції політичного розвитку Республіки.

Цій же темі присвячені роботи В.Ладисьова й П.Бригадіна. На основі мате-ріалів архівів Мінська та Праги, комплексу наративних джерел автори дослі-джують низку питань, пов'язаних з національно-державним будівництвом Білорусі.

Ідеї національного самовизначення знайшли своє відображення в колективній монографії за редакцією В.Коршука, у якій радянська епоха характеризується як режим деспотичного авторитаризму.

У напрямку всебічного вивчення національно-політичних процесів Білорусі плідно працюють О.Тихомиров, Я.Юхо, М.Біч, С.Третяк, О.Резник, В.Гигін, О.Богданович, В.Мельник, О.Кукса, Г.Далідович, О.Сидаревич, В.Козляков, В.Міхнюк та інші.

На німецькому факторові, як одному з визначальних в історії Білорусі 1918 р., наголошують Г.Космач, І.Кулевич, Д.Мигун, В.Мазец.

Білоруські дослідники Т.Павлова, В.Трофимчик, Н.Глушакова, В.Лебедєва досить ґрунтовно розкрили питання становлення кордонів БНР і тактики діяльності білоруських національно-демократичних організацій.

Переосмислення поглядів на розвиток національно-визвольного руху в Білорусі періоду Першої світової війни знайшло віддзеркалення|відображення| в працях С.Рудовича, М.Кобрина, М.Сяменчика, О.Філатова, В.Філякова, в яких всебічно й цілісно аналізуються ключові проблеми самовизначення Білорусі, зосереджується увага на білоруському національному русі, особливостях розвитку національних рухів Білорусі й України в 1917 р.

Певний інтерес становить дослідження Т.Тохиян, що підсумовує процеси білоруського державотворення в 1917-1920 рр. Авторка прийшла до висновку, що БНР була початком створення білоруської державності, а БСРР - це найважливіший етап реалізації ідеї національного суверенітету.

Четверту групу репрезентують праці білоруських істориків-емігрантів. Найбільш глибокі напрацювання були здійснені в історичних розвідках М.Валаціча, М.Недасека, Я.Станкевича, Г.Паланевича, А.Змагара, Я.Менського, Ю.Веселовського, які критикують більшовицьке керівництво за жорстокість методів в проведенні національної політики, репресії і доводять, що в той період у білоруської нації практично не було шансів відстояти і зберегти свою незалежність.

Доволі значний досвід у вивченні витоків білоруської державності, місця Білорусі в європейських процесах нагромадила польська історіографія. Це праці В.Калиновського, Я.Юркевича, З.Зубієки, Ю.Туронака, А.Деруги.

Ґрунтовністю та виваженістю в підходах вирізняється монографія О.Латишонка про білоруські військові формування 1917-1923 рр.

Вітчизняна історична наука представлена незначною кількістю робіт, які фрагментарно зачіпають питання виникнення білоруської державності 1917-1918 рр. Зокрема, це праці В.Матвієнка, О.Бойко, в яких розглядаються життєво важливі проблеми взаємовідносин України із суміжними та географічно близькими державами й державними утвореннями, що свого часу входили до спільного імперського політико-правового простору Росії.

Заслуговує на увагу й дисертаційне дослідження О.Панька, присвячене територіальному аспекту становлення білоруської державності 1914-1923 рр.

У підсумку можна констатувати, що аналіз літератури з теми дослідження підтверджує її наукову актуальність, значимість та необхідність подальшого вивчення питань, пов'язаних з білоруським національно-політичним рухом періоду Першої світової війни й проголошенням незалежності Білоруської Народної Республіки в 1918 р.

Підрозділ 1.2. «Джерельна база» містить характеристику та аналіз джерел, які поділяються на групи: документальні та наративні. Перші репрезентовані протоколами й журналами засідань Генерального секретаріату Центральної Ради, матеріалами офіційного листування з питання визнання Білоруської Народної Республіки, налагодження економічного співробітництва між УНР і БНР та врегулювання територіальних протиріч, текстами Статутних грамот, документами дипломатичних місій БНР, резолюціями I Всебілоруського з'їзду. Названі джерела представлені в архівних установах України та Республіки Білорусь. Основна їх частина зосереджена у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади й управління України (ф.1063 «Українська Центральна Рада. Генеральний секретаріат»; ф.2592 «Народне міністерство справ закордонних Української Народної Республіки. ІІ міжфедеративний відділ»; ф.3696 «Міністерство закордонних справ Української держави Департамент чужоземних зносин. Консульський відділ»; ф.3766 «Міністерство закордонних справ Української держави Департамент міністерства. IV Політичний відділ»), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ф.5 «Рада міністрів Української держави»), Національного архіву Республіки Білорусь (фонди. 60, 325 «Рада Народних Міністрів БНР»).

Свідченням інформаційної цінності та виключної важливості джерел у вивченні проблеми є значна кількість збірників документів. Якщо одні з них в тенденційному ключі висвітлюють діяльність представників білоруського національного руху, які стояли біля витоків проголошення Білоруської Народної Республіки в березні 1918 року, то інші досить вичерпно розкривають процеси національно-державного будівництва в Білорусі періоду Першої світової війни, ставлення сусідніх і європейських держав до проблеми національно-державного самовизначення білоруського народу.

Останнім часом білоруськими дослідниками проводиться плідна робота в цьому напрямку - побачила світ підбірка статей А.Луцкевича, документи Дипломатичної місії БНР у Німеччині й протокол з'їзду білоруських національних організацій у Мінську, що проходив 25-27 березня 1917 р. П.Бригадін і В.Ладисьов підготували й видали матеріали про діяльність міністерства білорусь-ких справ, а В.Скалабан опублікував дані про роботу I Всебілоруського з'їзду

Наступна група - це наративні джерела - мемуари, спогади та щоденники безпосередніх учасників, які висвітлюють процес державотворення в Білорусі 1917-1918 рр. Їх ретельний аналіз та співставлення з іншими джерелами дозволяє всебічно відтворити історичний процес.

Будівництво білоруської держави на радянській основі обстоювали в своїх працях Е.Канчер, В.Кнорін, Ф.Турук, В.Ігнатовський, М.Довнар-Запольський, Ю.Карський. Подібною риторикою і змістом наповнена збірка матеріалів «Народны прыгавор».

У інших публікаціях історико-публіцистичного й мемуарного характеру|вдачі|, які належать активним діячам білоруського національного руху|пір'їні| Я.Воронці, А.Цвікевичу, А.Луцкевичу, А.Станкевичу, В.|ст|Гадлевському, М.Кравцову, С.Рак-Михайловському, увага концентрується переважно на його історії.

Варто назвати й такі роботи, як «Архив русской революции», записки і щоденник німецького генерала М.Гофмана, Ж.Садуля - чільника французької дипломатичної місії в Росії в 1917-1919 рр., спогади Л.Троцького, які розкривають сутність складних процесів Першої світової війни та Лютневої революції на білоруських землях у світлі вирішення національного питання.

Важливою складовою частиною джерел з теми дослідження є періодична преса (матеріали якої носять як документальний, так і наративний характер), зокрема такі білоруські видання як «Борьба», «Вестник комитета Западного фронта», «Вольная Беларусь». Особливе місце|місце-миля| посідає|позичає| «Газета 10-ої німецької армії» у світлі вивчення питання про політику Німеччини | щодо Білорусі в 1917-1918 рр.

Таким чином, джерельна база є достовірною й достатньо широкою для створення комплексного наукового дослідження з проблеми виникнення державності в Білорусі в 1917-1918 рр.

Другий розділ «Суспільно-політичні передумови білоруської державності на початку XX століття» присвячений особливостям розвитку національного руху напередодні та в ході Першої світової війни.

У підрозділі 2.1. «Ідея національного самовизначення в громадсько-політичній думці Білорусі» проаналізовано позицію політичних партій та громадських діячів на досліджувану проблему.

За відсутності в білорусів |своєї державності|, самостійних форм політичного і економічного життя боротьба демократичної інтелігенції за| національно-культурне відродження стала найбільш важливим|поважним| об'єднавчим чинником||факторам|, сприяла відновленню| етнічної самобутності| білоруського| народу, вела до пробудження його політичної| самосвідомості. Тому є природнім, що в конкретних історичних умовах на ґрунті культурно-просвітницьких|освітніх| організацій народжується перша політична партія національно-демократичної орієнтації - Білоруська соціалістична громада|товариство| (БСГ), яка на етапі свого становлення не мала послідовної і чіткої програми з національного питання.

В 1905-1906 рр. головним центром всього білоруського руху залишалося місто Вільно. Восени 1906 року побачили світ і перші легальні білоруські газети «Наша Доля» й «Наша Нива», що на тривалий час стають єдиним рупором національної ідеї, виразником потреб та інтересів народних мас. Значним тиражем почали виходити білоруські політичні нелегальні листівки, брошури, збірки революційних творів. Набувають гостроти й питання про націоналізацію школи. Так, запровадження в школах білоруської мови було одним з нагальних і активно пропагувалося на сторінках періодичних видань.

У 1915 р. у Вільно розпочала|розпочинала| свою діяльність нова політична організація - Білоруська соціал-демократична робітничаробітнича група (БСДРГ), яка брала участь у створенні|створінні| Білоруського народного комітету (БНК) - координаційного органу білоруських політичних, громадськихгромадських і професійних організацій, що діяв у 1915-1918 рр. на окупованій Німеччиною|Германією| території Білорусі. За ініціативи БНК у кінці 1915 р. була досягнута домовленість з представниками литовського, польського і єврейського населення про створення конфедерації Великого князівства Литовського (ВКЛ). На початку 1917 р. ідея литовсько-білоруської конфедерації зазнала остаточного краху. Литовський національний комітет, користуючись підтримкою Німеччини, розірвав зв'язки не лише з білоруським, але й із польським і єврейським національними центрами і створив у Вільно Литовську державну раду (Тарибу).

Значну роль в пропаганді ідеї національної державності відіграла білоруська суспільно-політична газета «Гоман», що видавалася протягом 1916-1918 рр. під редакцією Вацлава Ластовського.

На початку XX століття проблема національного національної самостійності|самоуправління| посідає|позичає| ключове|джерельне| місце|місце-милю| в білоруському суспільно-політичному русі|віки|. Різні політичні партії, суспільно-політичні організації і рухи, депутати від краю в Державній думі, окремі політики і періодична преса активно обговорюють її і пропонують свої шляхи|колії| вирішення|. Відтак, ідея білоруського відродження вже не вичерпувалася культурно-просвітницькими завданнями, а включала також пошуки форм національно-державного самовизначення білоруського народу, вирішення проблем міжнаціональних відносин в краї, розвитку економічних, політичних і культурних зв'язків з сусідніми народами, що, у свою чергу, було свідченням зростаючої потужності білоруського руху. У роки Першої світової війни білоруське питання вперше|уперше| виноситься на суд міжнародної громадськості - на Стокгольмську та Лозанську конференції народів Росії.

У підрозділі 2.2. «Становище білоруських земель (вересень 1915 р. - лютий 1917 р.» простежено перебіг військово-політичних, економічних та культурно-освітніх процесів на білоруських землях періоду німецької окупації.

Перша світова війна корінним чином змінила історичну долю Білорусі. У вересні 1915 р. під загрозою оточення російська армія залишає Вільно, Гродно, Ліду, Брест, Мінськ та інші міста. Після|потім| відступу росіян у 1915 р. білоруський край був розділений фронтом по лінії Двінськ-Постави-Барановичі-Пінськ.

Нарочанська і Барановицька військові операції, які проводилися російськими військами, не дали очікуваного результату і закінчилися невдачею. Під німецьку окупацію потрапила територія площею близько 50 тис. кмІ, що склало приблизно 25% сучасної території Білорусі.

Восени 1915 р. на частині зайнятих північно-східних земель утворилася військово-адміністративна одиниця Обер-Ост, яку очолив шеф Генерального штабу генерал Е.Людендорф під загальним командуванням командувача Східним фронтом фельдмаршала П.Гінденбурга. Ця територія, площею 1019 тис. кмІ, після неодноразових реорганізацій була поділена на три адміністративні одиниці: Литву, Курляндію і Бєлостоксько-Гродненський округ - своєрідну ланку між Прибалтикою і Польщею.

Політика німецької влади стосовно захоплених територій виключала існування жодних масштабних проектів, як наприклад, створення незалежної білоруської держави, конфедерацію Литви і Білорусі або федерацію білоруських земель з Польщею. Німецька окупаційна влада скептично ставилися до можливостей білоруського національного руху.

Білорусь фактично розглядалася німецьким військовим командуванням як аграрно-сировинний придаток Німеччини і джерело дешевої робочої сили.

Зазначимо водночас, що окупаційна адміністрація не перешкоджала національно-культурному розвитку білорусів. Так, 6 січня 1916 р. П. фон Гінденбург віддав наказ про надання білоруській мові рівного статусу з мовами інших народів на території «Обер-Оста», що мало важливе значення для пожвавлення культурно-просвітницької роботи. У Вільно розпочали роботу курси з підготовки вчителів, Білоруський клуб, Білоруське видавниче товариство, Білоруський театр, Білоруський музей. Пожвавилася видавнича діяльність, особливо підручників і шкільної літератури. Як наслідок, у культурно-освітній сфері вдалося досягти певних зрушень: консолідувати зусилля діячів білоруського державницького руху, створити громадські і політичні організації, що активно пропагували ідею національного самовизначення.

У третьому розділі «Білоруський національно-політичний рух у період революції в Росії» розкрито зміст позицій білоруських національно-політичних сил після Лютневої революції в Росії.

У підрозділі 3.1. «Лютнева революція і активізація прагнень до національної самостійності» подано еволюцію поглядів на державне облаштування Білорусі.

Лютнева революція 1917 р., що повалила в Росії монархію і проголосила буржуазні права і свободи, значно активізувала національний рух в багатьох куточках колишньої імперії, зокрема і в Білорусі, розширила його станові рамки, дала можливість консолідуватися білоруським політичним партіям, організаціям, різним за своєю соціальною суттю і політичною орієнтацією.

Серед білоруських політичних партій, що діяли в березні-жовтні 1917 р., не було єдиних підходів до вирішення проблеми національно-державного облаштування Білорусі.

Білоруські партії демократичного напряму|направлення| - БСГ і БНГ - виступали| за децентралізацію Росії на основі федерації і надання Білорусі статусу широкої територіальної автономії із|із| власними законодавчими| і виконавчими органами влади, обраними на основі загального прямого виборчого|вибіркового| права з|із| пропорційним|пропорціональним| представництвом | національних меншин. В цілому|загалом| ж, у суспільно-політичному русі Білорусі в 1917 р. чітко окреслилися два основних напрямки|: прихильники|прибічники| обласницької| ідеї та автономісти.

Підходи до втілення національно-державних ідеалів залишалися різними: від заперечення права Білорусі на будівництво власної держави до вимоги повної державної незалежності. Домінували тези й думки про автономний статус Білорусі у складі Російської федеративної демократичної республіки. Так, поступово готувався ідейний ґрунт для практичних кроків зі створення білоруської держави, якими стали проголошення Білоруської Народної Республіки в березні 1918 р. і Білоруської Соціалістичної Радянської Республіки в січні 1919 р.

Підрозділ 3.2. «Перший Всебілоруський з'їзд та формування концепції білоруської державності» розкриває місце та значення I Вебілоруського форуму у виробленні механізмів реалізації ідеї національної незалежності.

Жовтневий переворот 1917 р. вніс розкол у білоруський національний рух, що був заснований на ідеї єдності всіх верств населення краю у відстоюванні|обстоюванні| загальнонаціональних інтересів, послаблювався розбіжностями |відзнаками| ідейних прагнень |спрямувань| його учасників. У ньому чітко позначилися|значили| дві основні течії: революційна й національно-демократична. Причина розколу - різне розуміння соціально-економічних і політичних| засад національної державності.

Перша його частина|частка|, що висловлювала |виказувала| настрої основної маси робітників|робітників|, селян і середніх прошарків міського населення, підтримала Радянську владу. Інша - об'єднавшись навколо|навкруг| Великої Білоруської ради (ВБР), зустріла Жовтень вороже. Не визнавши більшовицької влади в Білорусі, ВБР спільно з|із| Центральною військовою радою і Виконавчим комітетом Західного фронту виступили|вирушали| з гаслами|лозунгом| повного|цілковитого| національного самовизначення.

Проти|супроти| намірів Ради на лідируючу|панувати| роль в державному облаштуванні виступив|вирушав| Білоруський обласний комітет (БОК) при Всеросійській Раді|пораді| селянських депутатів в Петрограді. На відміну від білоруських національних партій і організацій, які стояли на позиціях відокремлення Білорусі від Росії, БОК претендував на роль ідейного й політичного центру тієї частини|частки| селянства та інтелігенції, котра орієнтувалася на Росію. Свої позиції БОК і ВБР відстоювали на скликаному в грудні 1917 року Всебілоруському з'їзді. Проте|однак| логіка боротьби завершилася ухваленням|прийняттям| рішення|постанови|, в якому були враховані інтереси як «радівців»|», так і «обласників|». Пропонувалося в межах білоруських земель|грунтів| створити найвищий орган влади - Всебілоруську Раду селянських, солдатських і робітничих депутатів. Разом з тим|в той же час| з'їзд не встиг|устигав| обрати склад |накликати| Ради|пораду|, оскільки|тому що| в ніч на 18-е грудня 1917 року був розігнаний|розганяти| більшовиками. Радянська влада завдала першого удару по демократії, яка тільки-но почала зароджуватися.

Події кінця 1917-го - початку 1918-го року в Білорусі і навколо неї, а саме підписання Брестського миру при повному ігноруванні білоруської проблеми; проголошення незалежності Української Народної Республіки, а особливо - Литовської республіки, що означало безперспективність концепції віленських білоруських діячів у питанні створення єдиної білорусько-литовської держави; всезростаючі претензії на білоруські землі з боку поляків, про що зокрема свідчило безцеремонне господарювання тут корпусу Ю. Довбар-Мусницького, переконали білоруських діячів громадсько-політичного руху шукати шляхи до проголошення незалежності Білорусі.

Четвертий розділ «Білоруські державно-національні сили та виникнення Білоруської Народної Республіки» висвітлює діяльність політичної еліти Білорусі у вирішенні національної проблеми.

У підрозділі 4.1. «Проголошення Білоруської Народної Республіки та її визнання» розглядаються ключові моменти з історії білоруського руху, які привели до проголошення Республіки в 1918 р.

Три Статутні грамоти ( відповідно від 21 лютого, 9 і 25 березня 1918 р.), розвиваючи ідею білоруської національної державності, нормативно визначили найважливіші положення про державний і суспільний устрій Білорусі, власності на землю і її надра, територію республіки, механізм розподілу влад, права і свободи громадян, статус національних меншин. У своєму поєднанні Грамоти дають уявлення про політичну позицію білоруського руху. Проте, Акт від 25 березня 1918 року став яскравим віддзеркаленням занепаду білоруського суспільно-політичного руху. Цей документ більшою мірою, ніж I-а і II-а Статутні грамоти (не говорячи вже про проект ухвали Білоруського з'їзду 1917 р.), був вузьконаціональним, вузькопартійним, і висловлював інтереси тієї вкрай незначної частини білоруського населення, яка своє майбутнє повЧязувала з Німеччиною. III Статутна грамота зафіксувала різке зниження демократичного потенціалу в білоруському русі. Особливо відзначимо той факт, що у формуванні пронімецького курсу вельми важливу роль зіграли політичні групи, які не мали відношення до Першого Всебілоруського з'їзду.

Водночас розробка концепції незалежної Білорусі і спроба її реалізації набули неабиякого значення. Білоруські організації, які проголосили БНР заявили про право білоруської нації на самовизначення. Короткий термін, відпущений на існування БНР, не дозволив ґрунтовно розробити концепцію незалежності Білоруської Народної Республіки і, головне, втілити її в життя.

Підрозділ 4.2. «Ставлення німецької окупаційної адміністрації до владних структур БНР» розкриває основні форми, зміст і діяльність органів влади Білоруської Народної Республіки в умовах окупації.

Розглядаючи Білорусь, як частину Росії, німецькі окупаційні війська проголосили, що вони не можуть допустити існування поруч зі своєю - влади білоруської. У результаті такої заяви, зробленої в доволі різкій формі, Народний Секретаріат (уряд БНР) мав відмовитися від владних функцій, залишившись разом з Виконавчим Комітетом політичним центром, що обЧєднував і організовував суспільне життя Білорусі і відстоював її інтереси.

До планів Німеччини не входило визнання білоруської державності навіть у вигляді структури, підпорядкованої окупаційній адміністрації. Заяви керівництва БНР про готовність йти в руслі німецької політики не дали позитивних результатів. У Німеччини, як це можна стверджувати за Брест-Литовською угодою, були плани поділу Білорусі з приєднанням її північно-західної частини до Прусії.

На середину літа 1918 року німецька адміністрація пішла на розширення владних повноважень білоруського уряду, якому дозволялася певна самостійність у тих сферах господарства і соціального життя, які не зачіпали німецьких інтересів і не перешкоджали здійсненню окупаційної політики. Це стосується освіти і культури, певною мірою проведення самостійної зовнішньої політики.

У культурно-освітній сфері Раді Білоруської Народної Республіки і Народному Секретаріату вдалося досягти найбільш значних успіхів. У квітні 1918 року білоруська мова набула статусу державної і обов'язкової мови БНР.

Протягом 1918 р. було відкрито близько 350 початкових білоруських шкіл, з них 20 - у Мінську, діяли гімназії. Планувалося заснувати університет, з цією метою була створена спеціальна комісія на чолі з професором М.Довнар-Запольським. Розгорнулася широка видавнича діяльність. Вища музична школа, заснована у квітні 1918 р. реорганізовувалася у Білоруську Державну консерваторію, директором якої став професор Г.Журавльов, колишній викладач Варшавської консерваторії.

Двояка політика, яку проводила Німеччина щодо Білоруської Народної Республіки, значно ускладнила діяльність керівників БНР зі створення білоруської державності. Німецький фактор справив суттєвий, хоча й не визначальний вплив на історичний розвиток Білоруської Народної Республіки як політичного явища.

Національно-культурне життя Білорусі в умовах німецької окупації було позначене певною свободою. Діяльність Ради БНР у царині культури набула характеру чітко визначеної державної політики і сприяла поширенню національної самосвідомості.

У підрозділі 4.3. «Припинення діяльності Білоруської Народної Республіки» з'ясовано фактори, що призвели до падіння БНР у 1918 р.

Підписання додаткової радянсько-німецької угоди від 27 серпня 1918 року ускладнило ситуацію для білоруського національного руху. За договором, Німеччина зобовЧязувалася поетапно очистити райони Білорусі від Дніпра до Березини. Керівництво БНР було стурбоване і тим, що німецька влада схвалювала претензії Литви на територію Віленщини і Гродненщини.

Країни Західної Європи і США не могли визнати БНР. На їх думку, ця акція сприяла б зміцненню становища Радянської Росії, оскільки позбавляла ці держави можливості мати безпосередній кордон з Радянською Росією.

Анулювання Брестського миру і звільнення території від німецьких інтервентів створювали нову політичну ситуацію в Білорусі. Проте Рада БНР продовжувала проводити стару політичну лінію. Проявом цього стала 4-а Грамота, видана Радою народних міністрів БНР 29 листопада 1918 р. Нова Статутна грамота не сприяла зміцненню позицій Ради БНР. В умовах її політичного банкрутства була здійснена спроба організації політичного центру без Ради на базі земства, «соціалістичних» партій, професійних організацій і формування на цій основі органів крайової влади.

Не дивлячись на прийняту Грамоту, Рада БНР і її уряд готувалися до від'їзду у Вільно. Протестуючи проти вступу на звільнену територію Червоної Армії, вони направили делегації до Берліна, Парижа, Берна, Варшави і Литовської тариби. Переїхавши у Вільно, Рада БНР і Рада народних міністрів БНР прийняли 5-у Грамоту.

10 грудня 1918 р. Червона Армія вступила до столиці Білорусі. Мінський губревком оголосив Раду БНР позбавленою влади і розпустив її, а вже 1 січня 1919 р. була проголошена Білоруська Соціалістична Радянська Республіка.

Здійснене відповідно до визначених завдань дослідження дозволило прийти до наступних висновків, що виносяться на захист:

1. Проаналізовано стан історіографії проблеми. Доведено, що вона не знайшла належного висвітлення у вітчизняній історіографії. На сучасному етапі тема є однією з найбільш дискусійних у білоруській історичній науці. Це спричинило необхідність вивчення поставленої у дисертації проблеми. Джерельна база дозволила заповнити прогалини, пов'язані з виникненням державності в Білорусі в 1917-1918 рр., а саме проголошенням Білоруської Народної Республіки 25 березня 1918 р.

2. Виявлено особливості розвитку білоруського національного руху у роки Першої світової війни. Встановлення військового режиму, масові міграції населення на Схід в 1915 році послабили і дезорганізували національний рух. З згаданих причин, а також через недостатнє фінансування припинили свою діяльність білоруськомовні видання «Білорус», «Наша Нива» і Білоруське видавниче товариство. Значну роль в пропаганді ідеї національної державності відіграла білоруська суспільно-політична газета «Гоман», що видавалася протягом 1916-1918 рр.

Зазначимо, що поділ території Білорусі в період війни на дві зони протистояння між військами ворогуючих держав призвів до організаційного розколу руху.

3. Розкрито стан національно-політичних сил в Білорусі після Лютневої революції в Росії, яка значно активізувала національний рух. Поряд з робітниками, селянами, інтелігенцією у ньому почали брати активну участь представники поміщиків і торгово-промислової буржуазії, що призвело до розширення його соціальної бази та політичної неоднорідності, спроб окремих політичних сил перехопити в ньому лідерство. Різке посилення соціально-економічного радикалізму, революційність трудящих, з одного боку, і ліберально-демократичний курс керівництва білоруським національним рухом - з іншого, ще більше загострили внутрішні протиріччя. Ситуацію ускладнювало ігнорування білоруського питання Тимчасовим урядом.

4. Розглянуто наслідки розколу білоруського національного руху після Жовтневого перевороту в Росії. Саме під його впливом білоруський національний рух розпався на дві частини. Одна - висловлювала настрої основної маси робітників, селян і середніх прошарків міського населення, підтримала Радянську владу. Інша - об'єдналася навколо Білоруської ради, зустріла Жовтневі події вороже. Не визнавши Радянської влади в Білорусі, національні партії і організації повели боротьбу за створення окремої від Радянської Росії Білоруської демократичної республіки.

5. Визначено значення Першого Всебілоруського з'їзду у формуванні концепції білоруської державності. Протягом цього періоду у громадсько-політичній думці переважала ідея державної самостійності у формі широкої крайової автономії у складі Російської федеративної демократичної республіки. Це і стало домінантою в роботі з'їзду у грудні 1917 року. Його делегати, які за партійною приналежністю були переважно соціалістами, прийняли рішення про створення крайового органу влади Всебілоруської Ради Селянських, Солдатських і Робітничих депутатів. Разом з тим, розпуск з'їзду наприкінці грудня 1917 р. зумовив відкриту конфронтацію між різними течіями в білоруському національному русі на шляху до реалізації національної ідеї, втіленням якої стало проголошення Білоруської Народної Республіки.

6. Виявлено спрямованість основних напрямків політики німецької окупаційної адміністрації в білоруських землях. Відповідно до військово-стратегічних планів німецького командування на захопленій в ході війни території Білорусі встановлювався так званий «новий порядок», згідно з яким всі народи ненімецької національності позбавлялися майнових і політичних прав. В умовах захоплення території Білорусі німецькими військами білоруський національний рух розпався на декілька течій. Одна з них - національно-визвольна - була представлена представниками буржуазії, чиновництвом, офіцерством. Ця група, яка утворилася під прапором «Ради Білоруської Народної Республіки», взяла на себе зобов'язання захистити цілісність від посягань на її території Польщі, Литви і України. У своїй діяльності Рада Білоруської Народної Республіки орієнтувалася на співробітництво з Кайзерівською Німеччиною.

7. Показано основні форми і дієвість владних структур Білоруської Народної Республіки в умовах німецької окупації. Окупація німцями більшої частини території Білорусі, укладення Брестського миру істотно змінили ситуацію і умови розвитку білоруського національного руху. Статутними грамотами були проголошені політичні і соціальні основи Білоруської Народної Республіки як демократичної держави. Народний Секретаріат і Рада Білоруської Народної Республіки в межах свої повноважень, стали своєрідним громадсько-політичним центром, який об'єднував і організовував національні сили в Білорусі та за її межами. Найбільш значимих успіхів Рада Білоруської Народної Республіки досягла у царині культурно-освітньої діяльності. Саме завдяки цьому на білоруських землях розгорнувся масовий культурно-просвітницький рух. Водночас реальних важелів впливу в економічній і політичній сферах уряди Білоруської Народної Республіки не мали. 8. Узагальнено підсумки діяльності білоруських урядів зі створення самостійної держави та її визнання. Доведено, що Німеччина розглядала Білорусь як невід'ємну складову Росії. І тому неодноразові звернення з боку лідерів білоруського національного руху до чільників німецького уряду з питання про визнання Білоруської Народної Республіки де-юре, не мали успіху. Зважаючи на факт залишення німецькими військами території Білорусі, Білоруська Народна Республіка припинила своє існування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мартиненко В.В. Наслідки укладення Брестського миру для Білорусі та України: втрати й здобутки сторін / В.В.Мартиненко // Література та культура Полісся. Випуск 20. - Ніжин, 2002. - С. 125-133.

2. Мартиненко В.В. Вплив зовнішніх чинників на становлення білоруської державності в 1918 р. / В.В.Мартиненко // Література та культура Полісся. Вип. 30. - Ніжин, 2005. - С. 116-125.

3. Мартиненко В.В. Проголошення Білоруської Народної Республіки: нові історіографічні оцінки та підходи / В.В.Мартиненко // Література та культура Полісся. Вип. 32. - Ніжин, 2006. - С. 115-119.

4. Мартиненко В.В. Роль і місце І Всебілоруського з'їзду в становленні державності (грудень 1917 - березень 1918 рр.) / В.В.Мартиненко // Література та культура Полісся. - Вип. 37. - Ніжин, 2007. - С. 176-185.

5. Мартиненко В. Білоруська державність 1917-1918 рр.: погляд через десятиліття (до 90-та річчя проголошення Білоруської Народної Республіки) / В. Мартиненко // Університет. Історико-філософський журнал. - №4 (24). - 2008. - С. 102-113.

АНОТАЦІЯ

Мартиненко В.В. Виникнення державності в Білорусі (1917-1918 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. - Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка. - Чернігів, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми виникнення державності в Білорусі 1917-1918 рр. На підставі аналізу історіографії та широкої джерельної бази з'ясовано комплекс передумов, що призвели до проголошення Білоруської Народної Республіки у березні 1918 р.

Виявлено, що на початку XX століття ідея білоруського відродження не вичерпувалися культурно-просвітницькими завданнями, а включала в себе пошуки форм національно-державного самовизначення білоруського народу. Розкрито стан національно-політичних сил в Білорусі після Лютневої революції в Росії, яка внесла новий зміст у визвольний рух Білорусі і вирішення національного питання. Домінували тези і думки про автономний статус Білорусі у складі Російської федеративної демократичної республіки. Це й стало основним питанням Всебілоруського з'їзду у грудні 1917 року, який був розігнананий більшовиками. Як наслідок, білоруська делегація не змогла взяти участі у Брест-Литовських переговорах, що безпосередньо зачіпали інтереси Білорусі.

Статутними грамотами проголошувалися політичні й соціальні основи Білоруської Народної Республіки як демократичної держави. Юридичне визнання незалежності БНР європейскими країнами ускладнювалося суб'єктивними й об'єктивними чинниками. Показано діяльність органів виконавчої влади Республіки в умовах німецької окупації, з якою пов'язувалося виникнення БНР та припинення її діяльності в 1918 р.

Ключові слова: Перша світова війна, Лютнева революція, Всебілоруський з'їзд, Брест-Литовський мир, Статутні грамоти, німецька військова адміністрація, Білоруська Народна Республіка.

Мартыненко В.В. Возникновение государственности в Беларуси (1917-1918 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой ступени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. - Черниговский национальный педагогический университет имени Т.Г.Шевченко. - Чернигов, 2010.

Диссертация посвящена исследованию проблемы возникновения государственности в Беларуси (1917-1918 гг.). Анализ историографии вопроса свидетельствует о недостаточной освещенности темы как в отечественных, так и зарубежных исследованиях, что говорит об ее актуальности и необходимости дельнейшего изучения.

Особое внимание уделяется предпосылкам провозглашения Белорусской Народной Республики 1918 г. Выяснено, что в начале XX в. идеи белорусского возрождения уже не исчерпывались культурно-просветительскими задачами, а включали в себя поиск форм национально-государственного самоопределения Беларуси, мирное разрешение межнацинальных споров, развитие экономических, политических и культурных связей с соседними народами, что в свою очередь, было свидетельством всевозростающей мощи белоруского движения.

Первая мировая война коренным образом изменила историческую судьбу Беларуси. Воюющие страны рассматривали ее, исключительно, как аграрно-сырьевой придаток и источник дешевой рабочей силы. Ни о каком государственном устройстве речь не шла. С введением в западных губерниях военного положения проводить политическую и культурно-национальную деятельность по возрождению белорусского народа было очень сложно. Без разрешения военных и полиции запрещались собрания, шествия, манифестации, продажа газет и книг. Однако, несмотря на неблагоприятные условия национальная работа не прекращалась. В марте 1915 г. создается «Белорусское общество помощи потерпевшим от войны», объединившее многих известных белорусских общественных деятелей разных взглядов и веросповеданий, главной целью которого стало выполнение благотоворительных функций, что давало возможность интелигенции проводить пропаганду по возрождению национального сознания белоруссов. Значительную роль в этом процессе сыграла общественно-политическая газета «Гоман».

В годы войны 1914-1918 гг белорусский вопрос выносится на суд международной общественности - на Стокгольмскую и Лозанскую конференции народов России.

Февральская революция 1917 г. в России значительно активизировала политическое движение белорусов, расширив его классовые рамки и дав возможность консолидироваться белорусским политическим партиям, прилагавшим немалых усилий для воплощения в жизнь национально-государственных идеалов. Подходы к решению этого вопроса оставались различными: от отрицания права Беларуси на строительство собственного государства до требований полной независимости. Доминировали тезы и мысли о автономном статусе Белоруси в составе Российской федеративной демократической республики.

Вопрос о национальном самоопределении был одним из главных на Первом Всебелорусском съезде, проходившем в декабре 1917 г. и положившим начало всему процессу, связанному с Белорусской Народной Республикой. Принимая во внимание, что белоруское национальное движение развивалось в очень сложных условиях, было неоднородным и расколотым съезду не удалось решить поставленные цели и вскоре он был разогнан большевиками. В следствии такого развития ситуации, белорусская делегация не была представлена и на переговорах в Брест-Литовске, которые напрямую затрагивали интересы Беларуси. Подписание мира способствовало принятию Уставных грамот, одна с которых от 25 марта 1918 г. провозглашала независимость Белорусской Народной Республики.

Вопрос о праве белорусской нации на самоопеределение впервые ставился в плоскость реализации. Это была попытка оживить идею независимости, разработанную национальными демократами. Препятствием на этом пути оставалась германская оккупационнная администрация, которая не признавала власти правительств БНР, предоставив им полномочия лишь в культурно-образовательной сфере. Германия рассматривала Беларусь как неотъемленую составную России. Неоднократные обращения со стороны лидеров белорусского национального движения к германским руководителям по вопросу юридического признания БНР не имели успеха. Принимая во внимание, факт оставления немецкими войсками территории Белоруси, Белоруская Народная Республика прекратила свое существование.