Весняно-літня календарна обрядовість бойків

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 398.332 (477.86 /.87)

Весняно-літня календарна обрядовість бойків (кінець ХІХ ст. - 1930-ті роки)

Спеціальність 07.00.05 - етнологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Боян Світлана Петрівна

Івано-Франківськ 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі етнології і археології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Кугутяк Микола Васильович,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника,

директор Інституту історії і політології,

завідувач кафедри етнології і археології

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Кожолянко Георгій Костянтинович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри етнології, античної та середньовічної історії

кандидат історичних наук,

Горошко Леся Миронівна,

Інститут народознавства НАН України,

науковий співробітник відділу етнології сучасності

Захист відбудеться “22” грудня 2010 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.051.05 у конферец-залі Будинку вчених Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 79.

Автореферат розісланий “20” листопада 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої А. З. Королько

обрядовість бойк духовний

АНОТАЦІЯ

Боян С. П. Весняно-літня календарна обрядовість бойків (кінець ХІХ ст. - 1930-ті роки). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 - етнологія. - Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2010.

У дисертації на основі залучення широкого кола джерел та аналізу наукової літератури досліджуються обряди весняно-літнього періоду на Бойківщині кінця ХІХ ст. - 1930-х рр. Розглядається весняний і літній цикли на Бойківщині, в основу якого покладено землеробсько-скотарські мотиви, їх взаємозв'язок із космогонічними явищами та приурочення до християнських свят (Великодніх свят, Юрія, Зелених свят, Івана Купала, Петра, Першого і Другого Спаса). На прикладі обрядовості весняно-літнього календаря бойків показана бойківська культура при наявності субетнічних, регіональних особливостей, спрямована в руслі загальноукраїнської народної традиції.

У дисертаційному дослідженні показані внутрілокальні відмінності бойківських обрядів між двома історичними частинами Бойківщини - галицькою та закарпатською. З'ясовано, що у наш час весняно-літні обрядодії трансформувалися в естетично-розважальні мотиви.

Ключові слова: обряд, бойки, Бойківщина, Великодні свята, Зелені свята, Івана Купала, Спаса, естетично-розважальні мотиви.

АННОТАЦИЯ

Боян С. П. Весенне-летняя календарная обрядность бойков (конец ХІХ вв. - 1930-ые годы). - Рукопись.

Диссертация по соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 - этнология. - Прикарпатский национальный университет имени Василя Стефаника. - Ивано-Франковск, 2010.

В диссертации на основе привлечения широкого круга источников, полевых исследований и анализа научной литературы исследуются обряды весенне-летнего периода на Бойковщине конца ХІХ вв. - 1930-ые годы. Рассматриваются календарные обряды весеннего и летнего циклов на Бойковщине, в основу которых положены мотивы земледельческих скотоводов, их взаимосвязь с космогоническими явлениями и приурочение к христианским праздникам (Пасхальных праздников, Юрия, Троице, Ивана Купала, Петра, Первого и Второго Спаса).

На примере обрядности весенне-летнего календаря бойков прослеживается, что бойковская культура при наличии субэтнических, региональных особенностей, направленная в русле общеукраинской народной традиции. Охарактеризована специфика весенне-летней обрядности, которая отображала верование в целебные свойства таких атрибутов как воды, огня и растительности. Раскрыто влияние земледельческо-скотоводских мотивов и культа предков на развитие календарных обрядов на Бойковщине. Мотивы скотоводов проявлялись в таких ритуалах: обход хлева на Пасху со свячеными солью и маком, угощение пасхой скота, первый выгон скота со свяченой вербой и скропливания свяченой водой. Аграрный характер в обрядности бойков проявился сквозь такие его составляющие, или одновременно традиционные обрядовые действа: посев урожая, с которым связаны обряды “первой борозды” или “запашки”, сохранение урожая у виде суеверно-магической формы - сопровождалось разными ритуальными действиями и сбор урожая - косовицы и жатвы. Культ поминовения предков у календарных обрядах бойков проявился у чествование умерших во время праздников Пасхи, Троицы, Преображения (Спаса) и отстаивает цель очистки, которые проявляется в значении огня и украшение домов на Троицу и Ивана Купала.

В диссертационном исследовании показаны внутрилокальные отличия бойковских обрядов между двумя историческими частями Бойковщины - галицкой и закарпатской. Выяснено, что в наше время весенне-летние обрядовые действие трансформировались в эстетически-развлекательные мотивы.

Ключевые слова: обряд, бойки, Бойковщина, Пасхальные праздники, Троица, Ивана Купала, Спаса, эстетически-развлекательные мотивы.

ANNOTATION

Boyan S. P. Spring-Summer Calendar Rituals of Boikys at the End of the 19th centaury - the 1930 st. - Manuscript.

The thesis for scholarly degree of Candidate of Historical Sciences in specialty 07. 00. 05 - ethnology. - Vasyl Stefanyk Precarpathian National University. - Ivano-Frankivsk, 2010.

In thesis the spring-summer rituals of the end of the 19th centaury - the 1930s in Boikivshchyna is investigated by means of a wide range of sources and analysis of scientific literature. The spring-summer cycles in Boikivshchyna are regarded on the basis of agricultural-cattle motifs, their interrelations with cosmogonic phenomema and the devotion to the Christian holidays (Easter holidays, St. Yuriy's day, Trinity holidays, Ivana-Kupala, St. Peter's day, the first and the second Spas).On the example of the spring-summer rituals calendar Boikys' culture is outlined as availability of subethnic regional peculiarities directed towards general Ukrainian folk tradition.

In thesis innerlocal differences of Boikys' rituals between two historical parts of Boikivshchyna - Galician and Transcarpathian - are noted. It is revealed that the spring-summer summer rituals are transformed in esthetic-entertaining motifs.

Key words: ritual, boikys, Boikivshchyna, Easter holidays, Trinity holidays, Ivana-Kupala, Spas, esthetic-entertaining motifs.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із пріоритетів сучасного демократичного суспільства є збереження духовності й культурно-обрядової спадщини минулого. Саме календарна обрядовість виступає одним з найактивніших засобів самореалізації суспільства. Кожна нація, з характерними традиціями, звичаями, обрядами, протягом багатьох століть проходить еволюційні зміни. Багатовікові надбання народної культури, зокрема календарні обряди представлені не тільки органічною складовою духовної культури українців, але й цінним джерелом для осмислення закономірностей культурно-історичного розвитку нації. Духовна культура українців та їх етнографічних груп завжди посідала важливе місце в наукових дослідженнях учених.

Вивчення народної обрядовості предків - це обов'язок не тільки кожної нації загалом, але і етнографічної групи зокрема, адже розуміння цінностей свого народу впливає на розвиток сьогодення, на виникнення нових традицій. Дослідження календарних весняно-літніх обрядів та свят на Бойківщині є актуальним для з'ясування витоків і підґрунтя традицій українського народу, коренів його духовної культури.

За основу дослідження взято весняно-літній період календарної обрядовості, тому що особливо цікавим у бойків являються обрядові дії, що супроводжували початок весни, літа та час літнього сонцестояння. Оскільки у давніх слов'ян язичницький рік складався із двох циклів: весняно-літнього і осінньо-зимового, то відлік року відзначався відповідно до початку (пора весняного рівнодення - 21 березня) і закінчення польових робіт (осіннього рівнодення - 23 вересня). Вірування слов'ян язичницької доби тісно були пов'язані з явищами природи від яких залежав урожай та добробут людей. Від періодів сонячної активності практично залежали землеробські роботи, а рух Сонця по зодіаку (час його проходження через певні сузір'я відповідно скалендаризований) обумовлював комплекс свят, які у видозміненому вигляді дійшли до наших днів. Християнство використало стару систему народних свят, надавши їм нові назви і наповнивши їх відповідним християнським змістом, з деякими давніми обрядовими ритуалами й традиціями.

Дана проблема в етнологічній науці є досить важливою у зв'язку з її не вивченістю. Наукових досліджень, типологічного обґрунтування календарних обрядів, методів та засобів їх дослідження на сьогодні існує чимало, проте комплексного дослідження проблематики немає.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у рамках науково-дослідної теми кафедри етнології і археології Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Історико-культурні та етносоціальні процеси на Прикарпатті” (держреєстраційний № 01090000838).

Об'єкт дослідження - бойківська етнографічна група, як невід'ємна складова українського народу.

Предметом дослідження є витоки і сутність календарних обрядів бойків у період весняно-літнього календарного циклу, що приурочені до християнських свят зазначеного періоду.

Мета дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі виявлених архівних матеріалів, здійснених польових досліджень та опрацьованої наукової літератури визначити особливості весняно-літньої календарної обрядовості бойків кінця ХІХ ст. - 1930-х років, як частини святково-обрядової культури українського народу.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання наступних дослідницьких завдань:

- проаналізувати стан історіографії та джерельної бази теми дослідження;

висвітлити головні особливості календарної обрядовості бойків у традиційній духовній культурі українців;

розкрити суть землеробських і скотарських обрядів на Бойківщині;

дослідити функціональне значення води, вогню та рослинності під час проведення обрядів;

визначити регіональні особливості календарних обрядів закарпатських і галицьких бойків;

відобразити роль і місце язичницьких пережитків у християнській календарній обрядовості даної етнографічної групи (двовірство, дуалізм).

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Бойківщини, а саме історико-етнографічного району Західної України. За сучасним адміністративним поділом її територія охоплює Рожнятівський, Долинський райони Івано-Франківської області; Сколівський, Турківський, частини Стрийського, Дрогобицького, Самбірського і Старосамбірського районів Львівської області; Воловецький, частини Міжгірського та Великоберезнянського районів Закарпатської області.

Хронологічні межі дослідження визначені кінцем ХІХ ст. - 1930-тими роками. Нижня межа цього періоду (кінець ХІХ ст.) пов'язана з початком наукового вивчення і активним збором етнографічного матеріалу на території Бойківщини, який до цього часу майже не проводився, верхня межа (1930-ті роки) - з приєднанням Західної України до УРСР, що спричинило радикальні зміни в розвитку духовної культури бойків.

Теоретико-методологічні засади дослідження ґрунтуються на принципах історизму, системності й об'єктивності вивчення минулого. Автором застосовано загальнонаукові та спеціально-наукові методи наукового дослідження (порівняльний, проблемно-хронологічний та інші). Емпірична інформація з досліджуваної теми отримана за допомогою польових методів (спостереження, опитування, інтерв'ю).

Наукова новизна полягає у постановці, узагальненні та аналізі проблеми дослідження.

Уперше:

- на основі вивчених польових та архівних матеріалів зроблена спроба реконструкції календарної обрядовості бойків у весняно-літній період наприкінці ХІХ ст. - 1930-х років;

- здійснено ареально-географічний аналіз локальних особливостей календарної обрядовості бойків;

- до наукового обігу впроваджено записи польових матеріалів автора.

Удосконалено:

- висновки попередників про великодню і купальську обрядовість бойків;

- розгляд внутрілокальних відмінностей у бойківській весняній і літній обрядовості на рівні закарпатської та прикарпатської частин Бойківщини, а також на рівні окремих сіл.

Дістали подальший розвиток:

- розуміння взаємозв'язку народного календаря (землеробський і скотарський) із церковним,;

- з'ясування впливу космогонічних явищ на календарні обряди.

Практичне й теоретичне значення дисертації полягає у можливому застосуванні її для створення науково-узагальнюючих праць про календарну обрядовість Карпатського регіону, підготовки навчальних посібників, при розробці лекційних курсів.

Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні історії України у навчальних закладах усіх типів, підготовці вузівських курсів з етнології, культурології, українознавства, а також спецкурсів, семінарів та написанні курсових, бакалаврських, дипломних і дисертаційних робіт.

Теоретичні узагальнення, результати і висновки дисертації допоможуть дати об'єктивну наукову оцінку значенню обрядів та традицій українців.

Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорювались на 5 міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: Міжнародній науковій конференції “Українсько-польсько-білоруське сусідство: ХХ ст.” (м. Дрогобич, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Україна в етнокультурному вимірі (ХVІІІ - ХХІ ст.)” (м. Київ, 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Українознавство ХХІ ст.: нові вимоги, проблеми та методологія розвитку” (м. Київ, 2008 р.); Регіональній конференції “Бойківщина: минуле та сучасне” (м. Долина, 2007 р.); Регіональній конференції “Археологічними та сакральними стежками Долинщини ” (м. Долина, 2008 р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладені у 8 наукових публікаціях автора, із них 6 - у наукових фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації зумовлена поставленою метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів (які містять десять підрозділів), висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 254 с. (обсяг основного тексту 181 с.). Список використаних джерел містить 405 позицій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету і завдання, окреслено наукову новизну і практичне значення роботи, її зв'язок із науковими програмами, подано відомості про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні засади, джерельна база та історіографія проблеми” проаналізовано методологічну основу, джерельну базу дослідження та стан наукової розробки проблеми.

У першому підрозділі “Теоретико-методологічні засади” розкрито наукові підходи до вивчення проблематики.

Методологічну основу дослідження становлять принципи наукового пізнання: історизму та об'єктивності, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу всього комплексу джерел та літератури стосовно предмета дослідження. Застосовуючи принцип історизму вивчено особливості календарної обрядовості протягом досліджуваного періоду. Використано принцип системності, основний зміст якого полягає у тому, щоб аналізувати явища духовної культури, наприкладі весняно-літньої календарної обрядовості, у їх взаємозв'язку і взаємодії з іншими близькими до них явищами ритуальних обрядів календарного циклу.

Застосовано ряд наукових методів: загальнонаукові, спеціально-наукові, конкретно-наукові, логічні. Спеціально-наукові методи базуються на загальнонаукових, проте мають свою специфіку застосування у різних науках. Загальнонаукові використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях, до яких належать: аналіз і синтез; індукція і дедукція; аналогія і моделювання; абстрагування і конкретизація; системний та описовий аналіз.

Дисертація побудована за проблемно-хронологічним принципом, що дає змогу простежити еволюцію обрядовості на протязі зазначеного періоду в хронологічній послідовності.

При підготовці роботи активно застосовувався порівняльно-історичний метод - сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дозволяють виявити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, визначити їх генетичну спорідненість (зв'язок за походженням), загальне й специфічне в їхньому розвитку. Цей метод дає можливість виявити характерні особливості календарної обрядовості на протязі зазначеного періоду.

Під час дослідження використано методи польової експедиційної роботи: емпіричного спостереження, інтерв'ювання та анкетування. Головним методом отриманої інформації було опитування, що застосовувалося у вигляді індивідуальної бесіди з респондентом. Широко використовувався метод інтерв'ю у двох його формами: 1) глибинне з основними інформаторами, вторинне з наступним доповненням отриманих інтерв'ю; 2) тематичне інтерв'ю з великою кількістю інформаторів.

Окрім інтерв'ю було застосовано методи спостереження, експертних оцінок, за допомогою яких було отримано попередні відомості про календарну обрядовість у тій чи іншій місцевості, її аналіз.

Усі польові матеріали систематизовано по святах річного циклу в хронологічному порядку та по окремих населених пунктах. Це дозволило простежити розвиток окремих обрядів та встановити хронологічні рамки їх функціонування.

У другому підрозділі “Джерельна база дослідження” показано групи джерел, які були використані у дисертаційному дослідженні.

Слід виокремити такі комплекси джерел: архівні матеріали, опубліковані джерела, періодична преса, польовий етнографічний матеріал, епістолярна спадщина (листування) і матеріали музейних фондів. Значну роль у процесі вивчення календарної обрядовості бойків відіграли архівні джерела. У фондах Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ЦДІАУ) зосереджений етнографічний матеріал українців Карпатського регіону. Фонд 309 - “Наукове товариство імені Тараса Шевченка 1871 - 1941 рр.” містить зібрані польові матеріли аматорів-етнографів, членів НТШ, етнографічні збірки про вірування, звичаї і обряди етнографічних груп. У Фонді 146 - “Галицьке намісництво” подана інформація про громадське життя бойків. Фонд 348 - “Товариство Просвіта” зосереджені сценарії народних свят, колядки, щедрівки, гаївки. У архіві Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України (ІМФЕ) (Ф. 14-3 “Збірники етнографічні”), містяться щоденники польових досліджень на Закарпатській Бойківщині, де подано матеріали про обряди, звичаї і вірування. В архіві Інституту народознавства НАН України у м. Львові (Ф. 1, оп. 2), містяться результати етнографічних експедицій на Бойківщину 1975 - 1977 рр., в яких подані польові матеріали про народні обряди в період великих християнських свят. У науковому етнографічному архіві Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника м. Івано-Франківськ, фондах музеїв м. Долини, Болехова, Стрия, Самбора, Турки, Дрогобича, наявні польові дослідження з народної обрядовості бойків.

Не менш важливими у даному дослідженні є опубліковані джерела першої половини ХХ ст. На сторінках етнографічних видань НТШ: “Етнографічний збірник”, “Матеріали до українсько-руської етнології” та “Записки НТШ” (збірники “Гаївки”, “Галицько-руські народні легенди” В. Гнатюка та ін.). У вищезгаданих виданнях друкувалися І. Франко, В. Охримович, М. Зубрицький, В. Гнатюк та інші, які розкрили в свої статтях бойківські вірування та обряди на прикладі окремих сіл.

Періодична преса представлена публікаціями першої половини ХХ ст. Вони репрезентовані періодичними виданнями: “Діло”, “Хлібороб”, “Свобода”, “Народ”, “Громадський голос”, “Зоря”, “Киевская старина”, “Живая старина”, “Житє і слово”, “Жіноча доля”, “Перший вінок”, “Народ”, “Календар “Просвіта”” тощо. Друкувалися в статтях описи великодніх звичаїв, обрядів, гаївки, маївки, купальські пісні та вірування, а також поради про рецепти випікання паски та страв великоднього столу.

Найбільше матеріалу зібрано в ході польових етнографічних експедицій на Бойківщину, які зберігаються в науковому етнографічному архіві Інституту історії і політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (ф. 1, оп. 6, спр. 1 - 86), що дозволило простежити розвиток окремих обрядів та встановити хронологічні рамки їх функціонування.

Епістолярна спадщина представлена листуваннями громадсько-політичних діячів В. Гнатюка, І. Франка, З. Кузелі. В листуваннях В. Гнатюка до І. Франка безпосередньо згадується святкування Великодня, Івана Купала та вказується на сприятливий час (літнє сонцестояння) для вирішення питань громадського характеру.

Помітне місце відводиться матеріалам регіональних музейних установ Бойківщини: Самбірського краєзнавчого музею “Бойківщина”, Стрийського краєзнавчого музею “Верховина”, Долинського краєзнавчого музею імені Омеляна і Тетяни Антоновичів, Болехівського краєзнавчого музею імені Наталії Кобринської, Турківського краєзнавчого музею “Бойківщина”, фондам Науково-культурологічного товариства “Бойківщина” у м. Дрогобич та краєзнавчого музею у с. Цінева Рожнятівського району, матеріали яких використано при характеристиці окремих обрядодій весняно-літнього календарного циклу свят та при спробі аналізу витоків календарної обрядовості українців, її еволюції.

Опрацьовані групи джерел дають можливість системно дослідити весняно-літню календарну обрядовість бойків.

У третьому підрозділі “Історіографія проблеми” поданий аналіз праць українських та зарубіжних етнологів від ХІХ ст. до сьогодення, на сторінках яких тією чи іншою мірою висвітлена весняно-літня календарна обрядовість на Бойківщині. Серед українських учених першими дослідниками народної культури цього краю були члени “Руської трійці” (30-40-ві рр. ХІХ ст.) - М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Останньому належать одні з найперших описів та спроб наукового пояснення народних обрядів і пісень в Галичині та на Закарпатті.

Багато зробили для вивчення культури бойків І. Франко, М. Зубрицький та В. Гнатюк. Їх перу належать праці про походження гаївок, купальських пісень, оповідання і легенди пов'язані з ритуальними обрядовими діями. Важливим у сфері аналізу усної народної словесності бойків є також доробок В. Гнатюка.

Народний календар західної частини Бойківщини відобразив у своїй праці М. Зубрицький. Дослідник подав народні назви свят, обрядодії та вірування, з ними пов'язані.

Кінець ХІХ - початок ХХ ст. став плідним для розвитку етнографічних студій в Галичині загалом і вивчення різдвяних звичаїв бойків зокрема. Цей період в етнографії західноукраїнських земель характеризувався збором етнографічного матеріалу. Наукова діяльність етнографів була зосереджена в межах Етнографічної комісії, заснованої в 1898 р. при Науковому товаристві імені Тараса Шевченка у Львові. Створення якої дало можливість широко розгорнути експедиційну роботу з метою збирання етнографічного матеріалу, систематизувати та узагальнити вже існуючі етнографічні праці.

Наприкінці 20-30-х рр. ХХ ст. у ряді міст Західної України діяли регіональні осередки для збору і вивчення пам'яток народної культури. Серед них етнографією бойків займалися товариства “Бойківщина” в м. Самбір (засноване в 1928 р.), “Верховина” в м. Стрий (1931 р.) та “Етнографічне товариство Підкарпатської Русі” в м. Мукачево (1934 р.). У часописах цих товариств знаходимо кілька цінних розвідок з весняно-літньої обрядовості бойків.

Радянська доба в етнології, так само, як і в інших гуманітарних науках, позначена перш за все втручанням офіційної ідеології в науку. Літературу радянського періоду, що стосується духовної культури, можна умовно поділити на дві групи: історія формування нових радянських обрядів та дослідження традиційної (“дожовтневої”) обрядовості. Загальна характеристика традиційної народної обрядовості була пронизана радянською ідеологією. Дохристиянські обряди все ж засуджувалися меншою мірою, ніж християнські. Особливістю календарної обрядовості в радянський період була її аграрна спрямованість.

Важливою для нашого дослідження є праця радянського вченого П. Богатирьова “Магические действия, обряды и верования Закарпатья” (М., 1971), побудована на синхронному методі, який дає можливість дізнатися про мотивацію виконання тієї чи іншої обрядодії.

Основні етнографічні студії проводилися вченими в рамках народознавчих установ - передусім у створеному в м. Києві у 1936 р. Інституті українського фольклору АН УРСР (тепер - Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України) і у львівському Музеї етнографії та художнього промислу, започаткованому в 1951 р. (сучасна назва - Інститут народознавства НАН України). Надзвичайну пізнавальну цінність для дослідження мають роботи працівників цих установ О. Курочкіна, Р. Кирчіва, а також колективна монографія “Бойківщина”. Найбільший внесок у розробку наукової проблематики календарної обрядовості українців цього періоду заклала львівська етнографічна школа (С. Павлюк, К. Кутельмах, Р. Кирчів, Ю. Гошко та інші).

Чимале значення мають дослідження української діаспори (М. Утриско, В. Кубійович, С. Килимник, О. Воропай), в яких найбільш повніше на той час висвітлено календарну обрядовість українців, проте рівень бойківських обрядів мало досліджено.

В останні півтора десятиліття вийшли друком численні етнологічні праці з народної обрядовості, написані на загальноукраїнському матеріалі. Серед них роботи Г. Кожолянко, М. Тиводара, С. Павлюка, Л. Горошко, Н. Громової, В. Борисенко, І. Волицької, М. Гримич тощо.

Неабияку роль у вивченні проблематики відіграла зарубіжна історіографія представлена дослідженнями польських етнографів: І. Червінського, В. Поля, О. Кольберга, Я. Фальковського, Ю. Шнайдера, чеських і словацьких етнографів: П. Шафарика, Ф. Ржегорж та інших. Сучасна польська етнографічна наука представлена науковим доробком М. і А. Сковронських, які у фундаментальному дослідженні “Бойки - горяни Карпат” (Вроцлав, 2007) показали суспільне і духовне життя бойків.

В етнографічній літературі існує чимало наукових праць присвячених висвітленню окремих аспектів духовної культури, проте узагальнюючої праці про весняно-літні календарні обряди на Бойківщині немає, тому при дослідженні виникла необхідність залучення широкого кола джерел.

Другий розділ “Землеробсько-скотарська основа весняних свят, пов'язана з циклічним оновленням природи” складається з чотирьох підрозділів, в яких розглянуті обрядодії, приурочені до весняних християнських свят.

У першому підрозділі “Зустріч весни і землеробська основа народного календаря у період Великого посту” подано інформацію щодо обрядів “закликання весни”, зустрічі птахів, які увібрали в себе не тільки анімістичні вірування про птахів як віщунів весни, а також і ставлення як до бажаних та добрих сил, що приносять злагоду і мир.

Початком відліку весняних дат слід визнати обряд “закликання весни”, який розпочинався на Бойківщині з початком березня згідно церковного календаря та тривав весь місяць. Цілий комплекс обрядових дій і ритуальних побажань, які здійснювалися під час свят: Івана Предтечі (Обертіння) (9 березня), Євдокії (14 березня), Сорок Святих (22 березня), Олексія Теплого (30 березня), Благовіщеня (7 квітня) полягали у зустрічі весни, приготуванні до польових робіт в господарстві та символізували оновлення сил природи.

Обряд “зустрічі весни” (ритуал з обрядовим печивом, що здійснювався дітьми у час весняних свят) пов'язаний із початком польових робіт (весняна оранка та сівба яровини) і розпочинався в період Великого посту. Це символізувало прихід нового землеробського року та поступову підготовку до передвеликодніх свят. У порівнянні із загальноукраїнським контекстом обряд “зустрічі весни” у бойків був чітко представлений компонентами: закликанням птахів з вирію, обрядовими піснями - гаївками, підготовкою до польових робіт.

Звичай зустрічі весни був пов'язаний з поверненням птахів. Птахи, згідно народних вірувань - це вісники весни, пробудження та відродження до нового життя природи. Птахи перебуваючи “у небі”, несуть людям з вирію “утіху” (весну, нове життя) від сонця. Свято Благовіщеня на Бойківщині було своєрідною “межею”, за якою остаточно дозволялося розпочинати польові роботи. Час до Благовіщеня бойки називали “Каменна зима” (сувора зима), а після - “здригається земля” (земля від першого весняного грому пробуджувалась, здригалась), по чому розпочинали оранку. За народними віруваннями остаточний прихід весни припадав на Благовіщеня.

В обряді “зустрічі весни” чи “заклику весни” важливу роль відіграли орнітоморфні мотиви (приліт птахів) та значення хліба (випікання тістечка у вигляді “жайворонків”). Закликали весну зазвичай жінки, дівчата та діти, імітуючи (за допомогою ритуального печива “жайворонків”) приліт птахів з вирію. Закличні обряди за своєю суттю складалися з дійств закликання птахів з теплого краю та, власне із закликання весни. Тому в уявленні бойків обряд “зустрічі весни” зводився до пробудження і оновлення природи. Даний обряд проводили в час весняних християнських свят (Обертіння (Івана Предтечі), Євдокії, Сорок Святих, Олексія Теплого і Благовіщеня).

У другому підрозділі “Передвеликодні обрядові дії (Вербна неділя, Чистий четвер, Великодня П'ятниця, Великодня Субота)” висвітлено давні традиції і різноманітну специфіку передвеликодньої обрядовості на Бойківщині. Насамперед це прослідковується у святкуванні Вербної неділі (Квітної, Цвітної, Шуткової), яка відображає вірування в апотропеїчні (функції оберегу) та цілющі властивості верби. Освячені гілки бойки вважали священними і вірили у її цілющі властивості. Верба виконувала захисну функцію, а саме оберігала від природних стихій (граду, блискавки).

Апогею передвеликодня обрядовість досягла в Страсний тиждень, в якому домінували очисні мотиви. Неабиякого значення у приготуванні до Великодня надавали писанню писанок (крашанка, галунка) - пофарбовані або орнаментовані курячі яйця. Вони здавна використовувались як обрядові атрибути, оскільки яйце вважалося символом життя, як зародок Всесвіту. Символом Великодня було крашене яйце - язичницький символ зародження життя, переосмислений християнством як символ воскресіння Ісуса Христа і відродження людини в майбутньому житті. Поступово втративши своє релігійно-магічне вмотивування, писанка на сьогодні набула суто естетичного значення.

У передвеликодній обрядовості культовим елементом виступає вода, значення якої носило очищувальний характер. Обряд очищення водою (вмивання) чітко спостерігався у Чистий четвер, коли дорослі й малі проходили обряд очищення перед Великоднем. Вмивання або купання у Чистий четвер було архаїчною основою очищення перед початком весняних польових робіт. Цей звичай був широко розповсюджений серед бойків. Напередодні Великодня масово було поширене на Бойківщині обрядове ворожіння з непочатою водою та крашанкою. Згідно народних уявлень, вода одухотворювалась у передвеликодній обрядовості (вмивання на красу і здоров'я).

Значне місце у передвеликодній обрядовості належить випіканню обрядового хліба - паски, обряд випікання якого носить цілу низку ритуалів, пов'язаних з очисними функціями.

Передвеликодні свята та обряди бойків в цілому мали загальноукраїнські риси - приготування до Великодня, випікання паски, розмальовування писанок, приготування великоднього кошика, проте спостерігаються певні особливості: обряд шлюбної магії (після освячення великодніх кошиків дівчата намагалися пройти через церковну браму як найшвидше, щоб вийти заміж), випікання паски великих розмірів (везли до церкви фірою) та інше.

У третьому підрозділі “Воскресіння і перемога добра в обрядах Великодня, Провідної Неділі, Юрія” подано сутність і взаємозв'язок оновлення сил природи з воскресінням Ісуса Христа та проведено аналіз поминальних і скотарських мотивів на Бойківщині.

У народному побуті бойків Великдень чітко утримував елементи язичницької весняної ритуалістики: випікання обрядового печива, фарбування яєць, ігри, танці й розваги молоді, вшанування предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо. У великодній обрядовості присутні ігри і забави молоді біля церков: гаївки, яких водили дівчата, дитячі ігри з писанками. Християнська церква заборонивши ці розваги у час Великого посту (встановлено на згадку про те, як Ісус Христос утримувався від уживання їжі в пустелі сорок днів.) перенесла їх на період великодніх свят.

Свято Великодня тісно пов'язане із християнськими космогонічними процесами, відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і появи повного місяця. Великодні свята характеризувалися очисними обрядами: поливання водою на другий день після Великодня та жалили однин одного кропивою на третій день Великодня.

У звичаєвих дійствах бойків, приурочених до великодніх свят, досить чітко простежуються зооморфні мотиви: після посвячення паски на Великдень вперше заходили до стайні, годували худобу та здійснювали “перший вигін” худоби на Юрія.

Спостерігаються поминальні мотиви другого і третього дня після Великодня та Провідної неділі - відвідування померлих родичів на кладовищі. В основі святкування воскресіння Ісуса Христа була закладена ідея воскресіння померлих та пробудження, оновлення природи.

Присутні у великодній обрядовості бойків аграрні мотиви, які пов'язані з висаджуванням до Великодня городніх рослин, що не спостерігається серед інших етнографічних груп.

У святкуванні Юрія значне місце належить обрядам скотарського характеру - перший вигін худоби. Обряди аграрного і поминального спрямування приурочувались до космічних явищ (весняного рівнодення та повного місяця).

Четвертий підрозділ “Русальна обрядовість (Зелені свята)” містить детальний аналіз святкування Зелених свят і процес проведення обрядових дій. Зелені свята - це народне дохристиянське свято, яке символізує остаточний прихід літа. Здавна в час зміни весни на літо замаювали оселі зеленню-клечанням, що символізувало невмирущість життя. Згідно з Євангелієм цей день - коли з небес на Ісусових апостолів зійшли вогненні язики Духу Святого, апостоли заговорили різними мовами, щоб проповідувати народам Христове вчення. З прийняттям християнства Зелені свята почали називатися ще Трійцею, яка відзначалася на 50-й день після Великодня і співпадала з Зеленою неділею. Ще з дохристиянських часів українці вшановували образ Трійці (різдвяний трисвічник - “трійця”, колядки про створення світу, гаївки-веснянки, троїстий знак на писанках), що свідчили про духовні знання наших предків. В народі Зелені свята отримали назву Русалії, оскільки це була первісна дохристиянська назва свята.

У календарній обрядовості бойків русальна обрядовість знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу.

В основі русальної обрядовості лежали культ рослинності та магія закликання майбутнього врожаю. Культ дерева і лісу яскраво відобразився у підготовці до Зелених свят, коли спостерігається обряд “маїння” будівель. Проте витоки даного обряду простежуються фрагментарно, окремими елементами серед бойків. Зелені свята також тісно пов'язані з язичницьким вшановуванням води, її очисної, життєдайної сили. Саме навколо таких ключових понять вибудовувалися обрядові й магічні дії, пов'язані з вшануванням сонця, рослинності, предків, метою яких було забезпечити врожай. Велика кількість забобонних вірувань бойків була спрямована на те, щоб захистити себе і господарство від нечисті, яка в період Зелених свят набувала неабиякої сили.

Русальні обряди на Бойківщині мали додавати здоров'я людині й родючості полю, вберегти господарство від злих сил. Особливістю обрядовості Зелених свят на Бойківщині був скотарський обряд “замаювання” (прикрашання) худоби вінками (ритуал проводився пастухами на вигоні), який виконував захисну, оберегову функцію.

Третій розділ “Купальські та жниварські обряди бойків” складається з трьох підрозділів, який подає характеристику літньої обрядовості.

Перший підрозділ “Купальська обрядовість, її взаємозв'язок з народними віруваннями” присвячений розгляду купальської обрядовості в поєднанні з народними віруваннями. Купальська обрядовість - час розквіту природи притаманний періоду від Зелених свят до свята Петра і Павла. Цей проміжок є часом літнього сонцестояння.

Купальські обряди на Бойківщині скотарського спрямування реалізовані через магічні дії, які зводилися до ворожильних властивостей, що практикувала переважно молодь і жінки-чарівниці, які вірили в цілющі й очисні дії.

Значна увага в купальських обрядах була спрямована на захист членів сім'ї, житла, худоби від злих дій відьом і чарівників, що за народними віруваннями, ставали особливо активними й небезпечними в день купальського свята. Ці обряди походять від уявлень про незвичайну активізацію в період літнього сонцестояння сил зла.

Народні вірування, зафіксовані на Бойківщині, підтверджують думку про основу народнопоетичних світоглядних уявлень, згідно з якими людина могла впливати на своє майбутнє. За народними віруваннями вогонь і рослинність у ніч на Купала набували особливих захисних і лікувальних якостей для людини. Купальські трави нерідко використовувались як апотропеїчний засіб від впливу ворожих людині сил, тобто виконували захисну магічну функцію.

Купальські вірування та обряди виражаючи безсилля людини перед природними стихіями і соціальними обставинами, разом з тим несли в собі великий потенціал почуттів і думок, народжених у процесі господарської діяльності.

Купальські народні вірування нерозривно взаємопов'язані з його обрядовими діями. Обряди ворожильного типу акцентувались на віруванні магічних властивостей рослинності.

У другому підрозділі “Вода, вогонь, рослинність - основні компоненти купальської обрядовості” розкрито суть і значення атрибутів купальської обрядовості як невід'ємного цілого.

Ритуали з купальським вогнем, водою і рослинністю виконували оберегово-очисні функції, що були пов'язані з шлюбною і господарською магією.

Обряди з водою, здійснені на честь літнього сонцестояння, за своїм характером і спрямуванням були захисними. Воду використовували при ворожіннях і вмивалися на Івана Купала. Набула широкого застосування купальська роса, що була досить помічною для людини. На Івана Купала дівчата нею вмивалися, а господині збирали її з капусти, щоб був гарний врожай та застосовували з лікувальною метою для покращення зору.

У звичаях та обрядах бойків чітко простежується вшанування вогню як природної стихії та сили, що має особливий вплив на долю і життя людини. Розпалювання купальського вогнища є одним із найважливіших компонентів у структурі купальського свята, яке уособлювало сонце і було за своїм призначенням поліфункціональним: приписували очисну, “зцілюючу” і захисну роль. Сила вогню вважалася благотворною і водночас руйнівною, а у народному світогляді асоціювалася з енергією сонця, що дарувало людям тепло і світло. За народними віруваннями, вогонь - це земний образ сонця, який наділявся його гіперболізованими властивостями, передусім, очисною силою. Навколо ритуалу розпалювання купальського вогню зосереджені основні дії купальської обрядовості і без сумніву вогонь є її основним мотивом. Обрядові дії з купальським вогнищем у бойків зазнавав з часом певних змін, збагачуючись новими елементами чи занепадаючи.

Купальські обрядові дії виразно засвідчують також вшанування рослинності в період розквіту й найбільшого буяння життєвих сил природи. Культ рослинності знайшов своє відображення в купальських ритуалах, в яких винятково чи навіть почергово спостерігається аграрна магія. Зібрані польові трави у час Івана Купала носили магічні та цілющі властивості та використовувались у побуті. В ритуалах виготовлення вінків із польових квітів, оздоблення купальського деревця (“віхи”, “собітки”) простежується ремінісценція аграрно-магічних актів сприяння врожайності полів злакам засобами передачі родючої і плодоносної сили дерева.

На загальноукраїнському рівні купальська обрядовість бойків виявлена у меншій мірі, відповідно обряди з купальським вогнем та обряд вінкоплетіння були менш зафіксовані.

У третьому підрозділі “Жниварські обряди” подано аналіз обрядів землеробського і скотарського спрямування, які пов'язані з поступовим вмиранням природи та поворотом сонця на зиму, тобто це час між літнім сонцестоянням і осіннім рівноденням, коли природа переходить в стан оплодотворення.

В даний період наявні християнські свята (Петра і Павла, Іллі, Маковея або Перший Спас, Преображення Господнє або Другий Спас, Успення Пресвятої Богородиці або Перша Матка), обрядовість яких чітко пов'язана зі збором врожаю та скотарськими мотивами. Характер цих свят був спрямований на вшанування предків, а мотив землеробської основи тісно переплітався зі скотарським.

Подвійний характер у бойків носило християнське свято Петра і Павла: скотарський - обряд “копати Петра” і землеробський - початок жнив. Обряди збору врожаю (косовиця, жнива) і пастуший обряд “копати Петра” пронизаний поминальними мотивами.

В жниварській обрядовості має значення рослинність, яка також пов'язана зі святом Маковея, коли святили в церкві “маковійську квітку” (осінні квіти і мак). Тут чітко простежується оберегова і лікувальна специфіка застосування польових трав.

Спостерігаються поминальні мотиви, тільки дещо іншого характеру. Культ предків притаманний часу літнього посту Спасівки (до Другого Спаса) - традиція не вживати яблук матерям, в яких померли діти. Загалом у вшануванні культу померлих на Бойківщині чітко виділяються такі компоненти календарного спілкування живих із їхніми покійними родичами: дата поминання, їжа та церковна процесія на кладовище. Обрядове дійство зустрічі з покійними предками базувалося на загальнолюдських анімістичних віруваннях із церковним значенням (відправлення панахид на могилах померлих).

В святах жнив - обжинках (дожинках) найбільшою мірою проявилася аграрно-магічна функція. Ці свята базувалися на вірі в те, що польові божества живуть в останньому снопі, - звідси й священне до нього ставлення.

У висновках викладено результати дослідження й обґрунтовано положення, основний зміст яких виноситься на захист:

1. Проаналізовано стан історіографії та джерельної бази з даної проблематики і з'ясовано, що у вітчизняній етнологічній науці немає узагальнюючих праць, присвячених весняно-літній календарній обрядовості бойків. Дослідники народного календаря переважно зосередили свою увагу на вивченні традицій святкування Великодня та Івана Купала в Україні.

Історіографічний аналіз дозволив виокремити наступних п'ять етапів вивчення даної теми: друга половина ХІХ ст. - 20-30-ті роки ХХ ст.; радянський період; етнографічні дослідження представників української діаспори; час відновлення державної незалежності України - ХХІ ст.; етнографічні дослідження зарубіжних дослідників.

2. З'ясовано особливості календарних обрядів на Бойківщині, які були представлені обрядовими ритуалами, що переважно зосереджувались навколо християнських свят і чітко залежали від космічних явищ: літнє і зимове сонцестояння, весняне і осіннє рівнодення. Народні обряди нерозривно пов'язувались з ідеєю кругообігу часу, тобто циклічністю господарських робіт. Календарна обрядовість носила чітко виражений аграрно-скотарський характер на Бойківщині. Її головною функцією було забезпечення благополуччя селянської родини, котре залежало, перш за все, від урожаю. В цих синкретичних обрядах були присутні елементи контактної, імітативної і оберегової магії. Простежено, що внаслідок еволюції семантики календарної обрядовості, аграрно-магічне спрямування зменшується, а більше зберігаються елементи шлюбної магії. На сьогодні спостерігається зменшення магічно-релігійного компоненту в обрядовій культурі, зберігається її соціальна функція, яка полягає в консолідації сільської громади та інкультурації її членів.

3.Висвітлено обряди і свята весняно-літнього календарного циклу бойків, у яких чітко простежуються мотиви землеробського, скотарського характеру та культу померлих, в основі яких закладено циклічне оновлення природи.

Виявлено, що поряд з аграрними мотивами поширення на Бойківщині у весняний період набули обряди скотарського характеру: перший вигін худоби, “проводи на полонину” на Юрія (6 травня) та “замаювання” худоби, плетіння вінків на Зелені свята. Скотарські мотиви проявилися у наступних ритуалах: обхід хліва на Великдень зі свяченими сіллю і маком, пригощання паскою худоби, перший вигін худоби з шуткою та скроплювання їх свяченою водою. Простежено обряди і свята літнього циклу на Бойківщині, які характеризуються наступними обрядовими елементами: купальська обрядовість, обряд “петрикування”, збір врожаю.

Висвітлено культ померлих у весняній обрядовості бойків, який чітко спостерігається у період Великого посту - “сорокоусти” (протягом всього Великого посту в церкві священики відправляли богослужіння за померлими кожної середи, чи п'ятниці), у час Великодніх і Зелених свят - відвідування могил померлих родичів та клечання (замаювання) на Зелені свята господарств зеленими гілками.

4. Охарактеризовано специфіку весняно-літньої календарної обрядовості, яка відображала вірування в апотропеїчні та цілющі властивості таких атрибутів як води, вогню і рослинності. Розкрито значення свяченої води (йорданська, стрітенська, великодня) та роси у весняній обрядовості. Її використовували дівчата при ворожіннях на свою долю. Поряд зі свяченою водою неабияке значення мала вранішня роса і непочата вода (взята з криниці, чи річки до сходу сонця у час великих християнських свят: Благовіщеня, Великдень, Трійця та інші). Таку воду застосовували не тільки як очисний елемент, але використовували у магічних діях відьми та чарівниці.

Особливістю літньої обрядовості було те, що тут були присутні всі три елементи: вода, вогонь і рослинність. Купальська обрядовість поєднала атрибути язичницької ритуалістики. Перестрибуючи через купальські вогні молодь тим самим очищалася від гріхів і поганих намірів. Ритуали з вогнем, водою і рослинністю - полісемантичні і поліфункціональні. В них тісно переплелися очисні та захисні мотиви з шлюбною і землеробською магією.

5. Визначено особливості обрядів на Бойківщині в галицькій і закарпатській її частинах, які зводились до характерних відмінностей обрядових компонентів. Прослідковано, що в купальській обрядовості обряд пускання вінків на воду більш виражений в закарпатських бойків, ніж галицьких. Виявлено, що жниварські обряди - косовиця, обряд “зажинок”, “обжинок” носили в закарпатських бойків не досить чіткий характер, а спостерігались опосередковано. Це в свою чергу пояснюється географічним розташуванням закарпатської Бойківщини.

6. Розкрито роль і місце язичницьких пережитків у весняно-літніх обрядах, суть яких полягала у процесі трансформації язичницьких звичаїв, обрядів і свят у християнські, тобто показано явище двовірства. Народний світогляд формувався на ґрунті давньоязичницьких уявлень і вірувань. Вони втілювались у формі легенд, гаївок, маївок, народних звичаях і обрядах, традиційних нормах моралі. Християнські свята хронологічно збігалися з язичницьким - Юрій (Велес), Купало (Різдво Івана Хрестителя) та інші. Переосмислювались народні обряди: посвячення великодніх кошиків, фруктів в день Другого Спаса (Преображення Господнє) тощо. Дохристиянські божества часто трансформувались у демонічну ієрархію (біси, дідьки, мавки, русалки), або їхні якості переносились на християнських святих: Ілля (Перун), Юрій (Велес), Іван Хреститель (Купало) та інші.

Загалом календарні обряди в своїй першооснові належали до релігійно-магічних явищ, оскільки люди вірили, що за їх допомогою можна досягти бажаного результату, скажімо, забезпечити родючість через виконання певного обряду, позбавитися нечистої сили, зберегти врожай. На сьогодні календарна обрядовість втрачає релігійно-магічну спрямованість, зберігши лише певний зв'язок із релігійно-магічними уявленнями. Обрядові дії дедалі більше виступають як засіб естетичного та морально-етичного впливу на сучасну молодь і носять розважальний характер, хоча за традицією мають певну магічну властивість.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Боян С. Бойківська писанка у народних віруваннях та обрядах / Світлана Боян // Науковий часопис НПІ імені М. П. Драгоманова. Серія №6. Історичні науки: Збірник наукових праць. - Вип. 6. - Київ: Видавництво НПІ імені М. П. Драгоманова, 2008. - С. 283 - 290.

2. Боян С. Головні християнські свята календарного обрядового комплексу бойків / Світлана Боян // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 17: Українсько-польське-білоруське сусідство: ХХ століття / НАН України, Інститут українознавства імені І. Крип'якевича; голова редколегії Я. Ісаєвич, М. Литвин, В. Футала. - Львів, 2008. - С. 492 - 500.

3. Боян С. П. Аграрні мотиви у весняно-літній календарній обрядовості бойків / С. П. Боян // Вісник Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Серія історія. 2009. - Випуск. ХV. - С. 107 - 114.

4. Боян С. Культ померлих в календарній обрядовості бойків / Світлана Боян // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - березень - квітень 2009. - №2 (93). -- С. 62 - 65.

5. Боян С. П. Календарна обрядовість бойків в сучасних дослідженнях українознавців (до історіографії проблеми) / С. П. Боян // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Українське агентство інформації та друку “Рада”, 2009. - Т. ХХІІІ. - С. 296 - 302.

6. Боян С. П. Дівоча ворожба у весняно-літній обрядовості бойків / С. П. Боян // Гілея. Науковий вісник. - К., 2010. - Вип. 36. - С. 124 - 132.

7. Боян С. Символіка рослин у купальській обрядовості бойків / Світлана Боян // Збірник науково-теоретичних статей. “Бойківщина: Минуле та сучасне”. - Долина, 2007. - С. 117 - 121.

8. Боян С. Церковне становище та просвітницька діяльність у міжвоєнний період у м. Долина. Роль церкви у весняному обрядовому циклі Долинщини, як центру Східної Бойківщини / Світлана Боян // Збірник науково-теоретичних статей. “Археологічними та сакральними стежками Долинщини”. - Долина, 2008. - С. 116 - 120.