Буковина у складі Молдавської держави у 40-х роках XIV – першій третині XVІ ст. (воєнно-політичний аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 94 (477.85) “1340-1538”

БУКОВИНА У СКЛАДІ МОЛДАВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

У 40-X РОКАХ XIV - ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ XVI СТ. (ВОЄННО - ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ)

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Балух Олексій Васильович

Чернівці - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Ботушанський Василь Мефодійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Юрій Михайло Федорович, Чернівецький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного університету, завідувач кафедри філософських і соціальних наук

доктор історичних наук, доцент Руссєв Микола Дмитрович, Університет ”Вища Антропологічна Школа” (м. Кишинів, Молдова), кафедра антропології і соціальних технологій

Захист відбудеться 25.03.2010 р. о _10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23)

Автореферат розісланий 24.02. 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Скорейко Г.М.

АНОТАЦІЯ

Балух О.В. Буковина у складі Молдавської держави у 40-х роках XIV - першій третині XVІ ст. (воєнно-політичний аспект). - Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. - Чернівці, 2010.

У дисертації на основі комплексного аналізу різного виду джерел та наукової літератури відтворено цілісну картину воєнно-політичних відносин на території Буковини, починаючи з 40-х років XIV і до кінця 30-х років XVІ ст. воєнний політичний буковина

Проаналізовано значення краю у контексті зовнішньо-політичних відносин Угорщини, Польщі, Великого князівства Литовського, Османської імперії та Молдавської держави.

Відзначається, що у досліджуваний період на території регіону відбулися істотні політичні зміни, тісно пов'язані з періодичними іноземними нашестями, внаслідок яких відбувалися важливі перетворення, що сприяли його розвитку у складі Молдавської держави аж до прийняття останньою васальної залежності від Османської імперії.

Ключові слова: Буковина, Молдавське воєводство, Шипинська земля, Польща, воєнно-політичні відносини, Угорське королівство, Туреччина.

АННОТАЦИЯ

Балух А.В. Буковина в составе Молдавского государства в 40-х годах XIV - первой трети XVІ вв. (военно-политический аспект). - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. - Черновцы, 2010.

В диссертации представлена целостная обобщающая картина становления и развития политических взаимоотношений и военных событий на территории Буковины на протяжении 40-х гг. XIV - первой трети XVІ вв. Цель исследования заключается в системном освещении военно-политических событий, повлиявших на развитие Карпато-Днестровского региона. Речь идет о Хотинской, Хмелевской и Цецинской, а с 1457 г. Черновицкой и Хотинской волостях Молдавского государства, имевших специфические социально-экономические и военно-политические особенности развития в указанный период, по сравнению с другими этническими украинскими землями.

Основой источниковедческой базы диссертации является значительное количество опубликованных источников. Анализ исследования дает основание утверждать, что данная тема в украинской историографии изучена недостаточно.

В диссертации отмечается, что территория Буковины, бывшая частью Галицко-Волынского государства, в результате его распада становится частью Молдавского государства. Диссертант доказал, что в период правления Петру Мушата территория под условным названием “Шипинская земля” уже входила в состав Молдавии. Но на эти земли также претендовали могущественные соседние государства - Венгрия, Польша, Литва. Развитие Молдавского государства, а вместе с ним и Шипинской земли, происходило в сложных внутренних и внешних условиях. После образования польско-литовского блока молдавские господари вынуждены были в 1387 г. признать польский суверенитет над Молдавией, обеспечив этим самым территориальную целостность, поэтому Шипинская земля до конца XIV в. оставалась в составе последней. Господарь Александр Добрый отстоял независимость Молдавии в борьбе с венграми, которые хотели разделить государство, и не позволил ни Польше, ни Венгрии отобрать территорию Шипинской земли после Любовельского договора 1412 г. В 30-50-х гг. XV в. Польша снова стала вмешиваться во внутренние дела Молдавии, поддерживая то одного, то другого кандидата на господарский престол, однако к середине XV в. земли между верховьями Сучавы и Средним Днестром продолжали оставаться под властью молдавских воевод. Таким образом, вследствие длительной междуусобной борьбы Молдавия, а вместе с ней и Шипинская земля, очень ослабли, поэтому необходимо было централизовать власть господаря, создать сильную армию, которая могла бы защитить государство от османской угрозы.

Внимание акцентировано на том, что с 1436 г. термин “Шипинская земля” не упоминается в источниках. В 1457 г. была проведена административно-территориальная реформа, вследствие которой ликвидированы Цецинская и Хмелевская волости и образована Черновицкая; во второй половине XV в. была реконструирована и крепость в Хотине. В 70-80-х гг. возникла угроза захвата Молдавии со стороны Турции, однако Стефан Великий сумел консолидировать все силы и отбить вражеское нашествие. Наступил период разрухи по всей стране, в том числе и в Черновицкой, и Хотинской волостях. Установлено, что период конца 80-х гг. XV в. до 30-х гг. ХVI в. характеризовался частыми польско-молдавскими конфликтами, сопровождавшимися грабежами, насилием, колоссальной разрухой и прочим, что в конечном итоге стало причиной завоевания Османской империей Молдавского государства, а вместе с ним и Буковины.

Ключевые слова: Буковина, Молдавское воеводство, Шипинская земля, Польша, военно-политические отношения, Венгерское королевство, Турция.

SUMMARY

Balukh O.V. Bukovyna as a part of Moldavian state in the 40-th of the 14th - the first third of the 16th century (military-political aspect). - Manuscript.

Dissertation for Degree of Candidate of History Science in speciality 07.00.01 - History of Ukraine. - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University. - Chernivtsi, 2010.

On the basis of complex analysis of different kinds of sources and scientific literature dissertation reconstructed a complete scene of military-political on the territory of Bukovyna between the 40-th of the 14th c. and the end of the 30-th of 16th c.

There was analyzed the significance of the region in the context of foreign political relations between Hungary, Poland, Grand Kingdom of Lithuania, Ottoman Empire and Moldavian state.

In the period investigation on the territory of the region there occurred essential political changes closely connected to the periodical foreign invasion; consequently important transformations took plaice favouring the region's development as a member of Moldavian state till the acceptance of the last vassal dependence on Ottoman Empire.

Keywords: Bukovyna, Moldavian Voivodship, Shypyns'k land, Poland, military and political relations, Hungarian kingdom, Turkey.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проголошення незалежності України зумовило радикальні суспільні перетворення, вплинуло на життя усіх національностей і народностей, які її заселяють. Водночас політична стабільність і добробут держави багато в чому залежить від виваженої політики її керманичів. У зв'язку з цим великого значення і актуальності набувають дослідження історичного минулого різних частин українських земель, зокрема Буковини, яка у другій половині XIV - першій третині XVI ст. входила до складу Молдавської держави.

Розбудова соборної Української держави на принципах рівноправності та партнерства з іншими країнами світу передбачає врахування і використання історичного досвіду її відносин із народами, які віддавна мали з українцями тісні, тривалі політичні, військові, економічні та інші стосунки. Серед них і молдавани, які впродовж чотирьох століть перебували з українцями у межах однієї держави. Тому з'ясування та всебічне об'єктивне висвітлення змісту і характеру воєнно-політичних відносин в одній із історичних областей України - Буковині, яка після занепаду Галицько-Волинської держави ввійшла до складу Молдавії, набуває у наш час важливого науково-теоретичного і практичного значення.

Актуальність теми обумовлюється й тим, що українсько-молдавські відносини означеного періоду ще маловивчені. Крім статей або окремих розділів колективних монографій загального характеру з історії України, Молдавії, Румунії, Польщі, спеціальної праці, яка в комплексі охоплювала б усі аспекти цієї проблеми, практично немає. Розкрити і показати ці відносини на достовірних джерелах - завдання істориків. Їхнє вивчення представляє передусім значний науковий інтерес і має також неабияку суспільну вагу. Все це разом актуалізує окреслену проблематику дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і є складовою частиною кафедральної теми “Актуальні питання соціально-економічного і суспільно-політичного життя України XVII - XX ст. (на матеріалах західного регіону)” (номер державної реєстрації 0106U008487).

Об'єктом дослідження є воєнно-політичні стосунки у Карпатсько-Дністровському регіоні у 40-х рр. XIV ст. - 30-х рр. XVI ст.

Предметом дослідження є комплекс основних факторів і наслідків розвитку політичних відносин та воєнних подій на території Буковини (у верхів'ях Сучави та Середньому Подністров'ї) досліджуваного періоду.

Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу розвитку воєнно-політичних відносин у північних волостях (Буковині) Молдавської держави у 40-х роках XIV - першій третині ХVI ст.

Відповідно до об'єкта, предмета та мети у дисертації поставлено такі завдання:

- охарактеризувати період занепаду Галицько-Волинської держави і виявити комплекс зовнішньополітичних умов та обставин входження Буковини до складу Молдавської держави;

- висвітлити дипломатичну боротьбу молдавських господарів за територію у верхів'ях Сучави та Середнього Подністров'я (Буковини);

- виокремити головні тенденції польсько-молдавських взаємин в останні десятиріччя XIV - першій третині XV ст. та їх вплив на воєнно-політичне становище Буковини;

- проаналізувати ситуацію на Буковині у контексті угорсько-польсько-молдавських воєнно-політичних відносин;

- розкрити суть претензій Польщі на територію т.зв. “Шипинської землі” під час внутрішньої боротьби за господарський престол протягом 30-50-х рр. XV ст.;

- показати становище Чернівецької та Хотинської волостей Буковини у контексті боротьби Молдавії з турецько-татарськими завойовниками у другій половині 70-х - середині 80-х рр. ХV ст.;

- дослідити причини, хід і наслідки польсько-молдавських прикордонних конфліктів кінця XV - початку XVІ ст. для північномолдавських (українських) земель;

- з'ясувати загальні наслідки завоювання Османською імперією Молдавії та території у верхів'ях Сучави і Середнього Подністров'я (Буковини) у 1538 р.

Методи дослідження. У процесі дослідження застосовувались як загальнонаукові, так і спеціальні методи, звернення до яких дає можливість якомога повніше реалізувати сформульовані у дисертації мету і завдання.

Зокрема, для послідовного викладу матеріалу в межах окреслених часових рамок застосовувався хронологічний метод; для реконструкції історичної ситуації, яка склалася на території у верхів'ях Сучави та Середнього Подністров'я в умовах боротьби сусідніх держав за ці землі - ілюстративний; для відтворення історичних реалій другої половини ХІV ст. автор вдався до методу історичної ретроспективи; синхроністичний метод використовувався для порівняння подій та явищ, які відбувалися паралельно у часі у різних регіонах; метод узагальнення допоміг здійснити порівняльний аналіз воєнно-політичного становища на території Буковини з іншими молдавськими володіннями у досліджуваний період; інтерпретаційний метод дослідження був застосований з метою комплексного аналізу наявного літописного матеріалу; джерелознавчі методи (аналітичний, критичний, герменевтичний, евристичний) - для аналізу, синтезу та осмислення тексту джерел.

Дисертант дотримувався методологічних принципів історизму та об'єктивності, які передбачають з'ясування умов виникнення, розвитку та наслідків подій, їх причинно-наслідкового зв'язку. Комплексне застосування методологічних засад дозволило уникнути суб'єктивних оцінок, широко і повно охопити всю сукупність наявних джерел для досягнення достовірних результатів.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період 1340 - 1538 рр. Нижня межа обумовлена занепадом Галицько-Волинської держави, до складу якого входила територія Буковини, і включенням його південних володінь до складу Молдавії. Верхня хронологічна межа мотивується часом потрапляння Молдавської держави у васальну залежність від Османської імперії, що негативно позначилося і на становищі краю.

Географічні рамки дисертаційного дослідження охоплюють північні терени Молдавського князівства, тобто історичні землі Буковини (території у верхів'ях Сучави, Сірету, Верхньому Попрутті та Середньому Подністров'ї). За сучасним адміністративно-територіальним поділом це більша частина Чернівецької області. Разом з тим автор вважав за можливе частково виходити за визначені рамки задля більш детального висвітлення деяких аспектів обраної теми.

Наукова новизна одержаних результатів визначається самою постановкою і науковою розробкою широкого кола питань, які раніше докладно не досліджувалися. У цілому вона витікає з поставленої мети та визначених завдань:

- вперше у вітчизняній історіографії пропонується новий підхід щодо вивчення ролі периферійних територій у контексті міждержавних взаємин і процесів державотворення у Карпатсько-Дністровському регіоні;

- розширено джерельну базу дослідження, зокрема вперше в українській історіографії введено в обіг низку маловідомих джерел, на основі яких комплексно розглянуто воєнно-політичне становище Буковини досліджуваного періоду;

- поглиблено уявлення про перебіг боротьби іноземних держав за землі, розташовані у верхів'ях Сучави та Середнього Подністров'я у 40-х - першій половині 70-х років XIV ст. та перехід цих територій під владу молдавських господарів після перемоги у Плонинській битві 1367 р.;

- на основі маловідомих джерел з'ясовано місце “Шипинської землі” як колишньої території Галицько-Волинської держави у політичних планах королів з династій Ягеллонів та Люксембургів;

- вперше всебічно проаналізовано становище краю як під час Чорноморської кампанії Яна Ольбрахта 1497 р., так і польсько-молдавського протистояння кінця XV - першої половини XVI ст. загалом;

- визначено значення досліджуваних земель у контексті боротьби Молдавської держави проти османської експансії наприкінці XV - першій половині XVI ст.

- вперше здійснено періодизацію воєнно-політичних процесів на території Буковини 1340 - 1538 рр.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що досліджений, систематизований і проаналізований матеріал, теоретичні положення і висновки можуть слугувати при підготовці узагальнюючих праць з історії України, Буковини, Галичини і Поділля, краєзнавчих видань, посібників, вступних статей та коментарів до тематичних і корпусних видань архівних матеріалів. Результати дослідження можна використати при написанні навчально-методичних посібників, читанні лекцій, спецкурсів, проведенні семінарських і практичних занять у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації, у культурно-просвітницькій, музейній і краєзнавчій роботі. Вони становлять певний інтерес для наукових працівників архівів, музеїв, бібліотек, а також професійних дипломатів.

Апробація дослідження. Основні наукові положення дисертації були апробовані на науково-методичних семінарах кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, викладені у виступах і дискусіях на VІ Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 600-річчю першої писемної згадки про Чернівці (12 - 13 жовтня 2007 р., м. Чернівці), V Міжнародній науковій конференції „Кайндлівські читання”. Видатні науковці Чернівецького університету. Р. Ф. Кайндль (16 - 17 травня 2008 р., м. Чернівці), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Розвиток наукової думки - 2008” (10 жовтня 2008 р., м. Миколаїв), Міжнародній науковій конференції, присвяченій 90-річчю з дня народження видатного вітчизняного археолога Б. О. Тимощука „Східноєвропейські старожитності в добу середньовіччя” (10 - 11 квітня 2009 р., м. Чернівці), Міжнародній науково-практичній конференції ”650-річчя заснування Молдавської держави” (20 травня 2009 р., м. Чернівці).

Публікації. Основні положення, результати і висновки дисертаційного дослідження відображені в 11 публікаціях загальним обсягом 4,5 д.а., 8 з яких опубліковані у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Дисертація обсягом 255 сторінок (із них основна частина роботи - 184 сторінки) складається зі вступу, чотирьох розділів (11 підрозділів), висновків, додатків (40 сторінок) та списку використаних джерел і літератури (280 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі“ обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, визначено його об'єкт і предмет, хронологічні та географічні межі, мету і завдання; розкрито методологію, теоретичне і практичне значення; наукова новизна отриманих результатів та їх апробація.

У першому розділі - “Історіографія та джерельна база дослідження” проаналізовано стан наукової розробки проблеми та подано огляд джерел, використаних автором для досягнення мети і виконання поставлених завдань. При огляді історіографії проблеми використовувався хронологічний і частково проблемний принцип. Фахові дослідження воєнно-політичної історії Буковини були започатковані австрійськими дослідниками, які працювали у м. Чернівцях: Ф.А.Віккенгаузером, Р.Ф.Кайндлем, Е.Фішером. Якщо Ф.А.Віккенгаузер лише переказував зміст джерел, причому не завжди точно й послідовно, то Р.Ф.Кайндль намагався їх аналізувати і піддавали науковій критиці. Зокрема, Р.Ф.Кайндль довів, що “Оустав[н]ицьтво о мытах” слід датувати 1408 р., а не 1407 р.

У другій половині ХІХ ст. окремі питання, пов'язані із воєнно-політичною історією Буковини у контексті молдавсько-польських взаємовідносин, активно розробляли польські вчені: Л.Рогальський, Ю.Немчевський, О.Моргенбессер; їм притаманні спостережливість і неупередженість у підході до історичного матеріалу, у тому числі й щодо політики Польщі стосовно Молдавії та її волостей.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. певний внесок у вивчення деяких питань історії Буковини у контексті польсько-молдавських воєнно-політичних відносин зробили й українські науковці, передусім М.Грушевський в “Історії України-Руси” (1898-1936 рр.) та його учні. Важливе значення мають також праці М.Кордуби: “Молдавсько-польська границя на Покутю до смерти Стефана Великого” (1906 р.) та “Ілюстрована історія Буковини”(1906 р.), в яких спеціально приділена увага формуванню кордону між Польщею та Молдавською державою на буковинсько-покутській ділянці, а також відображені окремі факти з історії польсько-молдавських відносин.

На початку ХХ ст. проблематику прикордонних польсько-молдавських відносин розробляв Я.І.Ністор, який написав спеціальну роботу про молдавські претензії на Покуття наприкінці XIV - у першій половні XVI ст., що не втратила певного наукового значення до цих пір. Румунський історик і джерелознавець Є.Гурмузакі, який вивчав ранню історію Молдавської держави, зосереджував головну увагу саме на зовнішньополітичних аспектах її утворення та розвитку. Інший відомий румунський історик Н.Йорга поглибив вивчення боротьби Угорщини й Польщі за вплив на Молдавську державу та її володіння.

У 20 - 30-х роках ХХ ст. вивчення стосунків між Польщею та Молдавською державою, а разом з нею і її північними волостями продовжували, передусім, польські медієвісти (О.Гурка, Ф. Паппі та ін.), сконцентрувавши свою увагу головним чином на подіях другої половини XV - першої половини XVІ ст.

Одним з провідних фахівців з означеної проблематики був польський вчений З.Сперальський, який опублікував низку праць з історії воєнних конфліктів і контактів між Польщею і Молдавською державою, у тому числі монографію “Молдавські авантюри”. Нині чимало висловлених ним положень піддаються справедливій критиці з боку самих же польських дослідників: Є.Вирозумського, С.Кучиньського, Є.Сперки, І.Чаманської, А.Чоловського. Узагальнена праця з цієї проблеми належить перу познанської дослідниці І.Чаманської, яка видала монографію “Молдавія та Валахія у взаємовідносинах з Польщею, Угорщиною і Туреччиною у XIV - XV ст.”. Головну увагу в книзі приділено саме польсько-молдавським воєнно-політичним відносинам, які були визначальними у зовнішній політиці Молдавської держави зазначеного періоду, а також деяким фактам з історії Буковини.

Різні аспекти проблеми продовжували вивчати і висвітлювати історики Румунії, зокрема П.Панаітеску, К.Раковіца, В.Спіней, Ш.Горовей та ін. На монографічному рівні воєнно-політичні взаємини між Польщею і Молдавією у XIV - XVІ ст. всебічно дослідив В.Чобану. Він приділив чимало уваги практиці дипломатичних контактів між двома державами, змісту і ступеню васальної залежності Молдавської держави від сюзерена - польського короля, впливу територіальних проблем, пов'язаних з Шипинською землею і Покуттям, на рівень їхньої співпраці тощо.

У другій половині ХХ ст. до вивчення різних аспектів історії середньовічної Молдавської держави звернулися дослідники, що працювали в установах АН Молдавської РСР: П.Ф.Параска, Л.Л.Полєвой, М.О.Мохов, Г.В.Гонца, Л.Є.Семенова та ін. Історія Молдавії і зараз є предметом вивчення сучасних молдавських дослідників, таких як: В.Статі, М.Д.Руссєв та ін.

Ще в 50-х роках ХХ ст. такі дослідники української діаспори, як А.І.Жуковський і І.М.Новосівський розглядали взаємини Польщі та Молдавії у зв'язку з історією Шипинської землі і Буковини. Проблемі Шипинської землі приділяли певну увагу й українські дослідники Б.О.Тимощук, С.І.Комарницький, Ф.П.Шевченко, П.В.Михайлина, В.В.Грабовецький, Л.В.Войтович, Л.О.Зашкільняк, Н.М.Яковенко.

Серед сучасних чернівецьких авторів до вивчення цієї ж проблематики зверталися: О.М.Масан, Б.М.Боднарюк, В.Л.Карпо, А.В.Федорук, М.К.Чучко, І.П.Возний, С.В. Пивоваров. У 2005 р. українська історіографія поповнилася колективною монографією “Буковина в контексті європейських міжнародних відносин (З давніх часів до середини ХХ ст.)”, яка вийшла за загальною редакцією В.М. Ботушанського. У ній висвітлюється місце Буковини як однієї з історичних областей України в міжнародних відносинах європейських країн у часи перебування її в складі різних держав, зокрема Галицько-Волинського князівства, Молдавії та ін. Йдеться про конфлікти, війни, міждержавні угоди, що так чи інакше пов'язані з Буковиною. Зокрема, чимало сторінок у першому розділі, написаному О.М.Масаном, присвячено історії Буковини молдавського періоду, що дозволяє по-новому поглянути на історію буковинського краю.

Крім того, останніми роками чернівецькі дослідники, зокрема О.Д.Огуй, багато зробили в галузі вивчення нумізматичних пам'яток та грошового обігу на Буковині і в Молдавській державі періоду пізнього Середньовіччя. Ці матеріали значно доповнюють наші знання про взаємовідносини Польщі та Молдавії.

Історіографічний аналіз свідчить про відсутність комплексних узагальнюючих робіт з досліджуваної проблеми, що і дозволяє зробити висновок про важливість і перспективність вивчення воєнно-політичних відносин на Буковині у 40-х рр. XIV - 30-х рр. ХVІ ст.

Джерельну базу дисертаційного дослідження склав комплекс опублікованих документів і матеріалів.

Значна частина інформації з досліджуваної теми, що частково відображає події означеного періоду, міститься у Слов'яно-молдавських та Руських літописах. Серед найважливіших слід виокремити Бистрицький, Молдавсько-польский, Молдавсько-німецький, Путнянський І та ІІ, Слов'яно-молдавський літопис Макарія, Львівський, Супрасльський, Ольшевський, Ніконовський, Воскресенський літописи. У них відображені ключові моменти воєнно-політичних відносин Молдавії з сусідніми країнами, а також частково згадуються і території північномолдавських володінь.

Літописні свідчення про середньовічну Буковину за своїм характером є досить уривчастими, фрагментарними, тож виключно на їх основі відтворити цілісну і послідовну картину воєнно-політичних перипетій в означеному регіоні неможливо. Тому додаткова інформація, яку подають Євреіновський літопис, Літописи Красинського, Рачинського, Хроніки Литовська, Жмойтська і Биховця, безумовно, є важливою.

Окрему групу джерел складають хроніки і твори хронікального жанру іноземних авторів. Найважливішими серед них є праці Яна Длугоша (“Історія Польщі”), Б.Ваповського (“Історія Корони Польської і Великого Князівства Литовського”), хроніки М.Кромера, М.Бєльського, М.Стрийковського, “Краківська хроніка Молдавії XIII - початку XVII ст.”, “Літопис Землі Молдавської” Г.Уреке, “Літопис Молдавської землі від воєводи Арона” М.Костіна і “Опис Молдавії” Д.Кантемира. Ці джерела суттєво доповнюють повідомлення руських і слов'яно-молдавських літописів, зокрема з питань польсько-молдавських відносин, починаючи з походу польського війська в Молдавію, а саме в “Шипинську землю” і “битви біля Плонин” 1367 р., розгрому польської армії на Буковині в 1497 р., кордону Молдавської землі, її адміністративно-територіального поділу. Вони відображають також структуру молдавських державних посад та обов'язки посадовців, містять дані про військову справу, місто Хотин, Хотинську фортецю тощо.

Окрім літописів та хронік, важливими джерелами є дипломатичні акти, до яких належать міждержавні угоди, присяжні грамоти молдавських господарів і бояр; дипломатичне листування, охоронні грамоти, що видавалися особам, які виконували дипломатичні доручення тощо; торговельні привілеї і їхні підтвердження, якими визначалися загальні правила торгівлі, шляхи транспортування товарів, митні пункти, митні тарифи; документи локальних органів державної влади та місцевого самоврядування, в яких були відображені деякі конкретні факти прикордонних стосунків, обставини перебування підданих однієї держави на території інших і т.п. Вони зосереджені на сторінках збірників документів за редакцією Б.Петрічейку-Хиждеу, А.Яблоновського, В.Ульяніцького, Є.Гурмузакі та Н.Денсушіану, І.Богдана, М.Костекеску, В.Розова, В.Русанівського, М.Пещака, Л.Шиманського і Н.Чокану, І.Єремія, а також у згаданій публікації “Буковина в контексті європейських міжнародних відносин (З давніх часів до середини ХХ ст.)”.

Другу групу джерел становлять археологічні і нумізматичні артефакти, виявлені на території Сірето-Дністровського межиріччя. Серед них - знахідки з Хотинської та Зеленолипської (Перебиківської) фортець, Цецинського замку-вежі, с. Шипинці, с. Стрілецький Кут тощо. Це, зокрема, монети молдавських господарів, іноземні грошові одиниці, предмети озброєння і військового спорядження тощо.

Загалом джерельна основа для висвітлення теми досить вагома, багата за своїм складом і містить значний інформаційний потенціал, ще недостатньо використаний дослідниками.

У другому розділі - “Політичний розвиток території між верхів'ями Сучави і Середнім Дністром від 40-х рр. XIV cт. до 1432 р.” зазначається, що до 40-х років ХІV ст. територія сучасної Чернівецької області входила до складу Галицько-Волинської держави. Проте у результаті його занепаду та розпаду ці землі стають об'єктом зазіхань з боку сусідніх держав - Польщі, Угорщини, Литви. У 1359 р. в Карпатсько-Дністровському регіоні спалахнуло повстання проти угорської влади, яке підтримали волохи з Мармарощини. А вже у 1365 р. король Угорщини Людовік І змушений був визнати незалежність Молдавського воєводства. На 1367 р. припадає ще одна досить важлива подія, а саме: похід Казимира ІІІ Великого у Молдавію. Для нього це був формальний привід “повернути” територію, яка раніше належала Галицькій землі, але в ході загарбання опинилася під угорською зверхністю. Однак король Польщі зазнав поразки на теренах Шипинської землі. Після цього регіон у верхів'ях Сучави та Середнього Подністров'я потрапив під владу молдавських воєвод під умовною назвою “Шипинська земля”. Ця слов'янська назва походить від назви поселення Шипинці (“шипіти”), яке розташовувалося за 30 км від кордону з Галичиною, і є лише географічною. Напевно, саме галичани називали Буковину Шипинською землею, бо вона лежала за польсько-молдавським кордоном і першим значним населеним пунктом на шляху з Галичини в Буковину були Шипинці. Проте цим виразом користувалася й польська дипломатія, яка висувала претензії на володіння Шипинською землею. З іншого боку, в молдавському діловодстві жодної згадки про таку адміністративну одиницю немає. Але на цю територію продовжували претендували як Польща, так і Угорщина, тому боротьба за володіння нею продовжувалася й надалі. Важливим питанням залишається приналежність цієї землі до тієї чи іншої держави у 70-х рр. XIV ст. Остаточно стверджувати про це не дозволяє брак документальних матеріалів, проте її відносять до володінь Петру Мушата, який був тодішнім господарем Молдавії.

Розвиток Молдавської держави, а разом із нею і Шипинської землі відбувався у дуже непростих внутрішніх і зовнішніх умовах. З утворенням польсько-литовського блоку в рамках Ягеллонської унії Петру І Мушат (1377 - 1391) був змушений визнати в 1387 р. польський сюзеренітет над Молдавією, забезпечивши тим самим територіальну цілісність і її захист від інших держав, зокрема Угорщини і Золотої Орди, а також зберігши Шипинську землю з фортецями Цецин, Хотин і Хмелів. Відносини між Польщею і Молдавією набули форми військово-політичного союзу, який, незважаючи на сюзеренно-васальний характер, був взаємовигідним і взаємозобов'язуючим. Намагання воєводи Романа І розірвати цей союз викликали рішучу протидію з польсько-литовського боку. Договірні відносини було відновлено в 1395 р., а господар зобов'язувався надавати Польщі військову допомогу без жодних застережень. Незважаючи на це, територія Шипинської землі до кінця XIV ст. залишалася у володінні господарів Молдавії.

Аж до кінця ХІV ст. Молдавська держава називалася воєводством, а його правителі - воєводами. Наприкінці ХІV ст. у внутрішніх документах країна почала називатися Молдавською землею, а її очільники - господарями.

Польсько-молдавські відносини упродовж першої третини XV ст. відзначалися стабільністю і явним ухиленням обох сторін від висування взаємних територіальних претензій, в результаті чого господар Олександр І зумів зберегти усю повноту влади і над Шипинською землею, яка продовжувала входити до складу Молдавії, і воїни якої брали участь у війнах держав Ягеллонської унії з Німецьким орденом, зокрема у Грюнвальдській битві 1410 р. Незважаючи на Любовельську польсько-угорську угоду 1412 р., в якій передбачалося можливе розчленування Молдавської держави, Польща не була зацікавлена в реалізації таких намірів, навпаки, для неї було вигідніше зберегти територіальну цілісність Молдавії, звичайно, васально залежної від Польщі. Таким чином, Олександру І вдалося відстояти фактичну незалежність і територіальну цілісність Молдавії, включаючи і Шипинську землю, у боротьбі з угорцями, які хотіли розділити державу. Тоді ж чітко прояснилося, що орієнтація на Польщу в боротьбі з турками, які все частіше і частіше починають втручатися у внутрішні та зовнішні справи регіону, не зможе забезпечити недоторканність території Молдавії та її складової частини - Шипинської землі. Ця пересторога виявилася грізною реальністю у наступних роках.

У третьому розділі - “Становище північних волостей Молдавії на тлі міжнародних політичних стосунків у 1432-1486 рр.” розкривається воєнно-політичне становище північномолдавських володінь під час князівських міжусобиць 30-50-х років XV ст., міжнародної політики Стефана ІІІ (1458-1474), а також турецько-молдавських конфліктів 1475-1486 рр.

У 30 - 50-х роках ХV ст. Польща посилила втручання у внутрішньополітичну боротьбу, яка охопила Молдавію, підтримуючи одних претендентів на престол проти інших і використовуючи цю ситуацію для більшого узалежнення воєвод як васалів Польської Корони. Незважаючи на це, на середину ХV ст. територія Шипинської землі залишалася під владою молдавських воєвод, попри всі домагання Польщі її скасувати.

З 1436 р. термін “Шипинська земля” перестає згадуватися у документах, можливо тому, що ця назва не набула поширення у самій Молдавії, а ще й тому, що Польща поступово знімає свої претензії на ці землі, адже “Шипинська земля” - це назва, яку використовувала саме польська дипломатія для позначення північних володінь Молдавії. Натомість з кінця ХV ст. в грамотах починає вживатися термін „Буковина” для позначення території у верхів'ях Сучави та Середнього Подністров'я. Цей топонім виник ще у ХІV ст. на основі слов'янського апелятива „буковина”, тобто буковий ліс. Уже на початку ХV ст. цей мікротопонім остаточно закріпився за залісненими територіями біля Чернівців та Хотина у межах краю.

До середини ХV ст. внаслідок безперервних міжусобних війн Молдавія, а разом з нею і Шипинська земля, значно ослабла. Потрібні були внутрішньополітичні перетворення, які б зміцнили централізовану владу господаря та створили сильне військо, що могло б захистити територіальну цілісність і самостійність Молдавської землі, особливо з огляду на небезпеку, яка загрожувала їй з боку Османської імперії.

У 1457 р. була проведена адміністративна реформа, внаслідок якої ліквідовувалася Хмелівська волость, а Цецинська перетворена на Чернівецьку. Сюди призначалися так звані „уставичні” старости, які не лише виконували адміністративні функції, але й контролювали стосунки на молдавсько-польському кордоні. Отже, Чернівці та Хотин були порівняно значними містами й адміністративними центрами. Більш розвинутим був Хотин, відомий у ХІV-ХV ст. своїми ремісниками, які разом з будівельниками навколишніх сіл звели муровану фортецю. Середньовічний Хотин стояв біля переправи на Дністрі, на торговому шляху, що сполучав Кам'янець з Молдавією.

У другій половині 70-х - першій половині 80-х років XV ст. воєнно-політичне становище як Молдавії в цілому, так і її північних волостей зокрема, було досить складним. Щоб зберегти незалежність для держави і всіх його земель, господар Молдавії повинен був маневрувати між надзвичайно потужними сусідніми країнами. Стефан ІІІ мусів постійно стримувати агресію турецького султана, який намагався підкорити державу, а також враховувати боротьбу Польщі та Угорщини за право бути сюзеренами над Молдавською державою. Однак найбільш негативним моментом було те, що під час боротьби за збереження незалежності країни її територія зазнавала численних спустошень, у т.ч. Чернівецька і Хотинська “держави”.

У четвертому розділі - “Територія Буковини у контексті польсько-молдавських конфліктів (1487-1538 рр.)” констатується, що, врегулювавши турецько-молдавський військовий конфлікт у 1486 р. і не отримавши реальної допомоги з боку свого сюзерена - Польщі, Стефан ІІІ різко змінив зовнішньополітичний курс, у результаті чого польсько-молдавські відносини значно погіршилися. Молдавський господар зібрав селянське військо, яке влітку 1490 р. спустошило Галичину і відправило частину здобичі в Молдавію. Біля м. Рогатин воно зазнало поразки й відступило на Буковину. У 1491 р. поповнені селянські загони знову зайняли все Покуття, але поляки, розбивши їх, знову прогнали молдавські залоги з цієї території. У 1492 р. з буковинських земель здійснювалися окремі напади на маєтки польських магнатів у Галичині.

Події 1490-1492 рр., а також переговори польського і угорського королів стосовно Молдавії на з'їзді у Левочі (1494 р.) стали приводом до організації походу польського війська проти Молдавії у 1497 р. На чолі численної армії стояв молодий польський король Ян Ольбрахт. Він вторгся на Буковину, спалив Чернівці та взяв в облогу Сучавську фортецю. Проте захопити її полякам так і не вдалося, бо Стефан ІІІ укріпив її, а також вдавався до тактики „випаленої землі” і заручився підтримкою сусідніх держав. Вплинула на цю невдачу і хвороба короля Польщі. Все це змусило його підписати перемир'я з Молдавією. Поляки порушили умови перемир'я, відступаючи не по визначеному маршруту, що і стало причиною розгромної поразки шляхти у Козминському лісі. Звістка про ці події розійшлася по сусідніх країнах, завдяки чому назва краю „Буковина” стала широко відомою, потрапивши на сторінки численних літописів і хронік.

У 1498 р. турецько-татарські загони спільно з молдавським військом спустошили Галичину та Поділля, окупувавши Покуття. Ян Ольбрахт намагався будь-яким способом повернути його. Це і призвело до чергової польсько-молдавської війни 1506-1510 рр. У 1509 р. поляки вибили молдаван із Покуття, а потім, вдершись на Буковину, спустошили та спалили м. Чернівці. Прикордонні польсько-молдавські конфлікти тривали до 1538 року, коли за наказом султана у Молдавію вторглася татарська орда, а поляки взяли в облогу Хотинську фортецю. Водночас султанське військо без бою зайняло Сучаву, а молдавський господар змушений був втікати у Трансільванію. Згодом він визнав турецьку зверхність. Таким чином, після 1538 р. Молдавія, а разом з нею і територія Буковини, потрапила під владу Османської імперії, що спричинило політичну і демографічну нестабільність, важкий іноземний гніт, періодичні ворожі нашестя, низький рівень життя населення тощо.

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист:

Встановлено, що внаслідок занепаду Галицько-Волинської держави землі у верхів'ях Сучави, Сірету, Верхньому Попрутті та Середньому Подністров'ї, тобто в основному територія сучасної Чернівецької області, були на якийсь час зайняті угорськими військами. Угорці та підвладні їм волохи з початку 40-х років ХІV ст. здійснювали походи з Трансільванії у Південно-Східне Прикарпаття проти татар. Згодом вони створили тут воєводство з центром у м. Молдава (Байя), звідки почали наступ на північ, долаючи опір місцевого українського населення. Близько 1350 р. угорсько-волоські війська просунулися до верхів'їв Сірету і середньої течії Дністра. Одночасно поляки захопили більшу частину Галицької Русі включно з Покуттям та долиною р. Черемош.

У 1359 р. владу в Молдавському воєводстві захопив марамурешський воєвода Богдан, який, збунтувавши місцеве населення проти угорського короля, почав правити Молдавією як самостійний господар. Йому вдалося відбити напади угорців, а також завдати поразки полякам неподалік від сучасних Чернівців. Молдавське воєводство відстояло свою незалежність від угорців і за часів Петру Мушата завдяки активній дипломатичній боротьбі встановило свою владу в Шипинській землі, заселеній русинами (українцями). За таких обставин Буковинський край на 400 років став складовою частиною Молдавського князівства.

Обґрунтовано, що з 1387 р. молдавські господарі стають васалами польської корони, тому у відносинах з Польщею вони приймали таке „відокремлене” трактування Шипинської землі, володіння якою потребувало формальних гарантій з боку польського короля, який вважався офіційним спадкоємцем Галицької Русі, тобто міг висувати претензії на Шипинську землю або нав'язувати їй ленний статус. Проте основною метою польської дипломатії було забезпечення сюзеренітету над Молдавською державою. Тому молдавські воєводи це враховували і використовували складання васальних зобов'язань королю Польщі для утримання Шипинської землі. Незважаючи на це, з середини ХV ст. вона була остаточно інтегрована у адміністративно-територіальну структуру Молдавії, що не викликало явних заперечень з боку сюзерена - польського короля.

Доведено, що до середини ХV ст. Шипинська земля поділялася на кілька „держав” (від слова “держати”, тобто правити), або волостей: Чернівецьку, Хотинську та Хмелівську, а місцевості на південь від р. Сірет належали до Сучавської волості. Центрами „держав” були „городи” (замки): Цецин, який розташовувався на горі у західному передмісті сучасних Чернівців, Хотин на Дністрі та Хмелів, місцезнаходження якого досі невідоме. В історичних джерелах ці „городи” згадуються з 1395 р. На чолі волостей були старости. Шипинська земля займала порівняно велику територію. Її кордони на заході межували з підвладними Польщі українськими землями по р. Колочин, а на півночі простягалися до Дністра. Сучасні археологічні дані свідчать, що, крім території між Дністром і Прутом, до Шипинської землі входило й правобережжя р. Прут аж до р. Сірету і Карпатських гір, на сході - до р. Каютина (колишня межа Галицько-Волинської держави зі степом). У ХІV- ХV ст. у Шипинській землі помітно збільшується кількість населення, з'являються нові поселення, залюднюються Карпатські гори та горбисті місцевості між р. Прутом і Сіретом.

З'ясовано, що особливо неспокійні часи для Буковини настали у 70-х роках ХV ст., коли на Молдавію почали наступати турецько-татарські завойовники. У 1476 р. турки намагалися захопити столицю князівства Сучаву в Південній Буковині, а також Хотинську фортецю. Хоч їм не вдалося досягти успіху, проте турецько-татарські полчища сильно спустошили навколишні території. Нашестя турків повторилося у 1485 р., коли вони знову намагалися захопити фортецю в Хотині, проте відчайдушна оборона гарнізону фортеці не дала цього зробити. Чимало сіл Чернівецької та Хотинської волостей були розорені, а серед місцевого українського населення і ополченців значна кількість була вбита або забрана у полон. Тодішній господар Молдавії Стефан ІІІ сподівався на допомогу свого союзника польського короля. Проте Польща так і не надала військової допомоги для захисту молдавських земель, тому Стефан ІІІ змушений був укласти з Туреччиною мирний договір (1486 р.), за умовами якого князівство зобов'язувалося сплачувати щорічну данину султану в розмірі 5 тисяч золотих. У результаті цих подій були підвищені державні податки, які важким тягарем лягли на підлеглі верстви населення, у тому числі й Буковини.

Підтверджено, що молдавський господар, звинувачуючи Польщу в ненаданні допомоги у боротьбі з Туреччиною, зібрав селянське військо, яке влітку 1490 р. спустошило Галичину, у 1491 р. зайняло все Покуття, але обидва рази зазнавало поразки і відступало на Буковину, у 1492 р. здійснювало окремі напади з буковинських земель. Події 1490-1492 рр. стали приводом до організації походу польського війська проти Молдавії у 1497 р. Вони вдерлися на Буковину, спалили Чернівці та обложили Сучавську фортецю. Проте захопити її полякам так і не вдалося. У результаті Ян Ольбрахт змушений був підписати перемир'я з Молдавією. Однак поляки порушили умови цього перемир'я, відступаючи не по встановленому маршруту, що і стало причиною розгромної поразки шляхти у Козьминському лісі між Глибокою та Чернівцями. Уже навесні 1498 р. молдавські загони спільно з турецько-татарським військом спустошили Галичину та Поділля, окупувавши Покуття. Це і призвело до чергової польсько-молдавської війни 1506-1510 рр. У 1509 р. поляки вибили молдаван із Покуття, а потім, вдершись на Буковину, спустошили та спалили Чернівці.

Встановлено, що прикордонні конфлікти Польщі та Молдавії тривали до 1538 року, коли за наказом султана у Молдавію вторгнулася татарська орда, а поляки взяли в облогу Хотинську фортецю. Врешті-решт військо Сулеймана І Кануні без бою зайняло Сучаву, а молдавський господар, який втік у Трансільванію, згодом був змушений визнати турецьку зверхність. Отже, після 1538 р. Молдавія, а разом з нею і Буковина, потрапили під владу Османської імперії, що в подальшому негативно позначилося на розвиткові краю.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Балух О. Військово-політичні відносини між Польщею та Молдовою в другій половині ХІV ст. / Олексій Балух // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2008. - Вип. 21. - С. 398 - 406.

Балух О. Історія північної частини Буковини у контексті молдавсько-польських військово-політичних відносин за часів Олександра І Доброго (1400 - 1432 рр.) / Олексій Балух // Питання історії України: Збірник наукових праць / Наук. ред. В.М.Ботушанський. - Чернівці: Технодрук, 2008. - Т. 11. - С. 175 - 181.

Балух О.В. Особливості польського сюзеренітету над Молдавією та військово-політичне становище її північних волостей у період князівських міжусобиць 30 - 50-х років ХV ст. / Балух Олексій Васильович // Сумська Старовина: Всеукраїнський науковий історичний журнал / Під ред. Звагельського В.Б. - Суми: Сумський державний університет, 2008. - № ХХІV. - С. 37 - 48.

Балух О. Перехід “Шипинської землі” під владу молдавських воєвод у другій половині 70-х - 90-х рр. ХІV ст. / Олексій Балух // Буковинський журнал. - 2008. - № 2. - С. 150 - 157.

Балух О. Польсько-молдавська війна 1497-1499 рр. / Олексій Балух // Наукові зошити історичного факультету: Збірник наукових статей. - Львів, 2008. - Вип. 9 - 10. - Ч.1. - С. 57 - 66.

Балух О. Угорсько-польсько-молдавська боротьба за землі між Сучавою та Верхнім Прутом у 50-х - першій половині 70-х років XIV ст. / Олексій Балух // Науковий вісник Чернівецького національного університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини / Наук. ред. Добржанський О.В. - Чернівці: Рута, 2008. - Вип. 376 - 377. - С. 53 - 56.

Балух О. Буковина в контексті прикордонних стосунків Молдавії з Польщею в 1500 - 1527 рр. / Олексій Балух // Часопис української історії: Збірник наукових праць / За ред. А.П. Коцура. - К.: Книги - ХХІ, 2009. - Вип. 12. - С. 5 - 10.

Балух О. Становище на Буковині під час господарювання Петру Рареша (1527-1538 рр.) та війна за Покуття / Олексій Балух // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць. - Чернівці: Прут, 2009. - Т.1 (27). - С. 226 - 237.

Балух О. Територія Сірето-Дністровського межиріччя (Буковина) у складі Молдавського князівства в період правління Олександра Доброго (1400 - 1432 рр.) / Олексій Балух // Видатні науковці Чернівецького національного університету. Р.Ф.Кайндль: Матеріали V Міжнародної конференції “Кайндлівські читання” (Чернівці 16 - 17 травня 2008 р.) / Наук. ред. Кожолянко Г.К. / М-во освіти і науки України, Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича [та ін.]. - Чернівці: Прут, 2008. - С. 13 - 16.

Балух О. “Шипинська Земля” та битва за “Плонини” 1359 року / Олексій Балух // «Розвиток наукової думки - 2008»: Матеріали Всеукр. науково-практичної конференції (Миколаїв, 10 жовтня 2008 р.) / Відп. за вип. С.А.Ткаченко, техн. ред. Л. Б. Прокопович. - Миколаїв: НУК, 2008. - Т.1. - С. 4 - 6.

Балух О. Середньовічний Цецин / Олексій Балух // Східноєвропейські старожитності в добу середньовіччя: Тези міжнародної наукової конференції, присвяченої 90-річчю з дня народження видатного вітчизняного археолога Б.О.Тимощука (Чернівці, 10 - 11 квітня 2009 р.) / Ін-т арх. НАН України, Бук. Центр арх. досліджень при Чернів. нац. ун-ті ім. Ю.Федьковича [та ін.]. - Чернівці: Зелена Буковина, 2009. - С. 4 - 5.

Размещено на Allbest.ru