Нарис про село Дунаїв

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Львівський інститут економіки і туризму

Реферат

З історії України

Нарис про село Дунаїв

Виконала

Студентка групи МО-13

Данилишин Юліана

Перевірив проф. В.В. Сокіл

Львів 2013



План

історія панщина повстання визвольний

1. Географічне розташування села

2. З історії Дунаєва

3. Національно-визвольна боротьба у ХХ ст.

4. Про життя Дунаєва говорять очевидці

5. Духовне життя Дунаєва

6. Культура Дунаєва

7. Відомі люди села

8. Легенди

9. Звичаї

10. Мікротопонімія

Список використаної літератури



1. Географічне розташування села

Село Дунаїв розташоване на горбистій місцевості у долині річки Золота Липа на південний схід м. Перемишляни Львівської області. Назва Дунаїв своїми витоками імовірно сягає дуже давніх часів, можливо ще й дохристиянських. В народних піснях назва “дунай” зустрічається дуже часто, при цьому, не стосується ріки Дунай, а тільки місця, де є багато води або розливаються води. Саме на такому місці, де колись розливалися води двох річок і виник Дунаїв.

2. З історії Дунаєва

Стверджуючи, що Дунаїв виник в дуже давні часи, мушу зазначити, що перша документальна згадка про Дунаїв походть. тільки. з 1386 року.

Згадка про переправу та митницю в Дунаєві свідчить, що сюди проходив торговий шлях на Поділля. У 1469 році тут від проїжджих брали по півгроша, від купців, які везли сіль - по 100 топок від воза, а від перегінників худоба - по 3 денарії від вола. Раніших письмових згадок, на жаль, нема де шукати, бо 1440 року згорів львівський архів разом з відкладеними у ньому документами.

У 1404 році Дунаїв перейшов на довгі віки у володіння львівського римо-католицького єпископства. У 1420 році ряшівський архієпископ Ганецький збудував в Дунаєві замок, який мав форму квідрата і з трьох сторін був оточений широким ставом.

В документах історика Ш.Шараневича зазначено, що село Дунаїв було перетворено в місто з дозволу короля Ягайла 1420 року, даного Яна Ряшівськог23 серпня 1470 року король Казимир 4 на прохання Григорія з Санока встановив тут щорічні 8-денні ярмарки:один на свято Петра, другий на свято Ядвіги, а також тижневі торги. Протягом кількох років в місті перебував італійський гуманіст поет Філіп Каллімах Бунакорсі, який прибув до Польщі, рятуючись від переслідувань папи Павла 2. У Львові італієць палко закохався у місцеву дівчину, яка за ним приїхала до Дунаєва.

У 4 ст в місті була водяна кузня(гамарня)в якій виробляли мідні вироби, зокрема баняки. Молот в цій кузні приводився в рух з допомогою води. Досі в Україні єдина такого типу кузня збереглася на Закарпатті в місті Іршава. І в 1566 року король Зигмуд-Август звільнив Дунаїв від сплати податків.

У битві 1589 року місто було знищене і пограбоване татарами. Укріплення мало квадратну форму, а став був такий широкий, що й кулі з гармат не могли досягнути мурів. Став був спущений у 1870-х роках і на його місці виникли луки.

У 1642 році в Дунаєві проживало понад 400 осіб. При підході до Галичини козацько-селянської армії під проводом Б.Хмельницького, тут почали виникати повстання проти шляхти та формуватися партизанські загони. У 1648 в околицях Дунаєва також діяв загін селянських повстанців, який пробував нападати на Дунаїв, щоб знищити костьол та панський двір. Сини міщан мусіли відбувати військову службу 7 років.

За сигналом дзвони міщани та передміщани скликалися на різні збори. В різних частина міста були сотники і десятники, які наглядали за закріпленими частинами міських башт. Безпосередньо війтові підлягали три великі башти над Дунаївською, Золочівську та Зборівською брамами. Жиди на утримання башт платили річний податок.

Дуже урочисто в місті відбувалися вибори війта. Про їх початок повідомляли три постріли з гармат та удари дзвону на ратуші. Після цього зібрання йшли до костьолу на Службу Божу, при цьому співали 5 та 7 псали Давидові. Всі міщани радилися під ратушею або замкомкутому що війт міг бути вибраним лише одноголосно. Після закінчення Служби Божої королівський комісар спочатку давав новообраному війтові доторкнутися до ключів від міських брам і залишав їх у себе. Після цього забирав від попереднього війта або від комісарів окуту палицю з гербом міста біля ручки і меч. Після того коли він вручив їх новому війтові, бурмістри віддавали війтові міську печатку, на якій був зображений св. Іван Хреститель з написом довкола. Sigillum oppidi Pomorzani. (Печатка міста Поморяни). Після того віддавали йому закриті в шкатулці міські привілеї. Як свідчать рукописні записи священиків на сторінках давніх церковних книг у Поморянах, 1716 рік. дуже був на людей тяжкий; в збіжжі урожай був малий, в садах і лісах жодного не було пожитку, городина була слаба; проса, горохи всі на полі зимували, гречки дуже були слабі. Зате наступний рік був теплий і погідний. В 1729 році тут. зима була дуже туга, як в морози і сніг, що бідні люди не могли ані пішки, ані саньми з лісах вивезти для заметей великих. Того ж року і о пашу тяжко бул Тоді багато людей загинуло на дорогах:від холоду, голоду та розбишаків.

У вересні 1772 року Галиччина ввійшла до складу Австрії, але Дунаїв далі залишився в складі маєтків львівського католицького архієпископа. У 1773 році тут було 108 хат. Селяни мали 87 коей, 136корів і 90 телят. Облугами поля не лежали ніде. На луках збирали 184 вози сіна. Наприкінці 18 ст.в околицях Поморян було розвинуте бджільництв Ще у 18 ст. недалеко Дунаєва на хуторі Демня проводилася виплавка заліза з болотяної руди. На початку 19 ст.в місті проживало багато ткачів, велася торгівля худобою та зерном. Хати на той час були деревяні. У 1846 році тут місцеві жителі спіймали польських повстанців Барильського та Новаковсько, які разом з іншою польською шляхтою намагалися підняти в Галиччині антиавстрійське повстання.

Після скасування панщини всі ліси та пасовиська , якими раніше вільно користувалися селяни, перейшли у власність дворів. Це викликало багаторі ні судові процеси, які в істориків отримали назву сервітутних.

Влітку 1869 року тут було відкрито пошту. У 1870 році в Дунаєві було 1750 мешканців. З церковних документів випливає, що в 1879-84 роках в Дунаєві померли 55 дітей віком до 1 рочку, 46 дітей віком 1 до 7 років та 66 осіб старших від 15. З цього можна зробити висновок про жахливі антисанітарних умови життя людей у ті часи.

30 квітня 1894 року тут виникла пожежа, яка причинила втрат на 5000 зр. Це була велика сума, якщо врахувати, що річні оклади вчителів становили в той час 250-300 зр. Того року війт Ревуський користувався овальної форми печаткою з написом. Gmina Dunajow. та зображенням всередині розквітлої квітки(шипшини або яблуні) Віомо, що 6 грудня 1896 року плем`я індіанців-ботокудів напало на поселення Ноем в штаті Парана і вирізали біля 30 осіб. Серед них була і 20-річна Меланія Крохмальна з Дунаєва, а її 4-денну дитину кинули у вогонь. Мабуть таких емігрантів з Дунаєва пішло ще більше у широкий світ.

У 1910 році хтось з мешканців описував життя в Дунаєві у газеті.. Наше містечко донедавна було українське і польські слова лиш де-не-де було чути. Але коли римо-католицьким парохом став кс. А.Войнаровіч, а окружним лікарем пан Шарковський, то обидва почали всіляко ширити польонію. Шарковський став бурмістром, а ксьондз ввійшов до ради повітової. З того часу зросли податки, а навколо начальників стала постійно крутитися купа посіпаків. В місті дві третини населення складають греко-католики... але латенський катехит кс. Горчица наказує дітям не відповідати своїм батькам-українцям, якщо вони запитують їх українською мовою. Він усуває українські народні строї і вводить мазурські. На Великдень заборонив дівчатам співати гагілки, вчить співати патріотичні польські пісні-. Тисьоц валєчних опущов Варшаве.

Невідомо, скільки осіб з села шукали щастя за кордоном, але варто зазначити, що тільки з Перемишлянського повіту протягом першого кварталу 1914 року виїхали на роботу до Німеччини 1165 осіб, до США 55 осіб.

Не виключено, що з Дунаєва походив Йосип Михайлович Москв`як, який був офіцером австрійської армії, льотчиків. Попавши в російський полон, одним із перших серед вояків чеського корпусу перейшов служити до Червоної армії. Матвій Москв`як з Дунаєва помер в 1919 році в італійському полоні в місцевості Міра біля Венеції.

Майже нічого не вдалося вияснити про життя Дунаєва в роки Першої Світової війни. Відомо, що в липні 1915 року тут відбувалися жорстокі бої російської та австро-угорської армії. Велика пожежа не залишила в Дунаєві жодної дерев`яної будівлі. Серйозно був пошкоджений церковний купол. В церковному шематизмі 1918 року зазначено, що в спаленому містечку залишилися лише 2 цілі господарства і 27 хат. Люди мешкали в бараках і будах, а деяка частина в сусідніх селах. 3 березня 1918 року тут відбулося свято з нагоди підписання мирного договору між Україною та державами Четвертого союзу. Але нелегким був шлях до державності. Восени розпочалася в Галичині українсько-польська війна. В кінці 1918 року в Дунаєві організував свій козацький кіш ім. Гонти отамана Долуд. У травні 1919 року через Дунаїв відступали частини УГА. Відомо, що 21 червня 1919 року перший курінь смерті УСС в ході Чортківської офензиви здобув Дунаїв. Мешканці Дунаєва також воювали в УГА. Відомо, що стрілець Семен Брошко, 1897 р.н, помер від тифу 13 листопада 1919 року у Вінниці, а стрілець Іван Олексюк помер 23 серпня 1919 року в Бресті в полоні. Восени 1932 року молодь Дунаєва впорядкувала на місцевому цвинтарі 2 могили УСС і встановила на них березові хрести. Наступного дня поліція хрести викинула, а могили розсунуа. Хлопці були арештовані. Польська влада після перемоги в українсько-польській війні вкрай негативно реагувала на прояви патріотизму українського селянства. Зокрема, перед виборами до польського сейму і сенату, які відбувались у листопаді 1922 р., поліція заарештувала в Дунаєві українських студентів Степана Найду, Миколу Фенчинського та Петра Німировського.

У 1928 р. в Дунаєві було засноване українське спортивне товариство «Сокіл». Про перші роки його діяльності поки що відомостей практично немає.

Навесні 1932 р. молодь Дунаєва впорядкувала на місцевому цвинтарі дві могили УСС і встановила на них березові хрести. Наступного дня поліція хрести викинула, а могили розсунула. Учасники акції були заарештовані. Б. Левицький отримав три дні ув'язнення, В. Голембйовський, Л. Фенчинський, В. Юрків, Т. Шозда, М. Димид, А. Канюка, Я. Москв'як, Я. Коваль, В. Степко, А. Німировський - по два дні, М. Кошик - один день ув'язнення.

У 1935 р. в селі було 590 господарств, з них 260 українських, 304 польських, 26 юдейських. Українці в Дунаєві мали кілька національних товариств: читальню «Просвіти», Католицьку Акцію Української Молоді (КАУМ) для юнаків, кооперативну крамницю «Єдність» та спортивне товариство «Сокіл». Керівниками товариства «Сокіл» у той час були Андрій Канака, Ілярій Попадюк, Ілярій Колісник, Федір Шозда, Ілярій Іванчишин, Захар Димид. Четарем був Адольф Мікода. За рік для членів товариства і підлітків були проведені лекції з історії України, підготовані та проведені Шевченківський концерт і численні фестини. 22 червня 1941 р. з початком радянсько-німецької війни під тиском німецької армії «совіти» були змушені відступити. 2 липня 1941 р. через Дунаїв пройшла 97-а легка піхотна дивізія вермахту на чолі з генерал-лейтенантом Ернстом Руппом. Німецькі солдати відновили знищений під час відступу радянських військ міст через р. Золота Липа. Цей та деякі інші моменти увійшли до військового відеожурналу «Die Deutsche Wochenschau. Nr.567 (1941-07-16)».

До літа 1944 р. містечко перебувало під німецькою владою. Після поразки німецької армії у так званому «Бродівському котлі» радянські війська почали наступати. Дунаїв разом з навколишніми селами звільнила 121-ша Червонопрапорна Рильсько-Київська стрілецька дивізія на чолі з генерал-майором Іваном Ладигіним. У лавах Червоної армії воювало 36 мешканців Дунаєва. Під час відступу німецькі війська зруйнували залізницю, що проходила у напрямку до Бережан.

Після повторного встановлення радянської влади, практично відразу в Галичині розпочались арешти та вивезення громадян, що вважалися «ворожими елементами»: заможних господарів, учасників підпілля ОУН та ін. Активну роль у цьому процесі відіграли як місцеві, так і новоприбулі зі Сходу комсомольці. Згідно з документами, у лютому-березні 1945 р. комсомольська організація школи с. Дунаїв допомогла органам НКДБ виявити та заарештувати кількох вояків УПА. Посилювалися виселення. Відповідно до доповідної записки секретаря Львівського обкому КП(б)У секретарю ЦК КП(б)У «Про затвердження матеріалів на виселення родин учасників визвольних змагань» від 6 лютого 1946 р. із с. Дунаїв було виселено 19 родин загальною чисельністю 57 осіб. У записці окремо було вказано, що село «поражено бандитизмом». У той же час розпочалась польсько-радянська акція «Вісла». Оскільки значну частину села становили поляки, за словами місцевих мешканців, після їх переселення Дунаїв на деякий час значно спустів. На місце вивезених поляків невдовзі були примусово переселені українці з Польщі.

Після війни у Дунаєві, як і в багатьох інших селах Західної України, був розміщений винищувальний батальйон (т. зв. «ястрибки») кількістю 40 осіб. До батальйону для проведення політичної роботи був прикріплений завідувач військовим відділом РК КП(б)У Калюжний. В середині липня 1946 р. батальйон був переміщений до с. Гологори (тепер Золочівський район Львівської області). Розпочалася відбудова села, повторне встановлення радянської влади, одночасно із новою хвилею репресій проти неблагонадійних. Протягом 1945-1947 років відбувається примусове виселення польського населення села, натомість у селі з'являються переселенці -- українці з Польщі (вони оселялися на Демні). Після війни відновила свою роботу школа , начання тривало сім років. Багато учнів були переростками. Директором школи був Рекшинський Андрій Іванович.У 1946 році в Дунаєві було створено лікарню, яка мала хірургічне, пологове, терапевтичне відділення, а також лікувальне відділення для хворих на туберкульоз, яких доправляли з області. Завідувачкою була Маліна Берта Абрамівна.

В 50 -- 60 -- рр. виходила тиражем 500 примірників газета правління колгоспу та сільради «Слово колгоспника», яка розповсюджувалася безкоштовно. З середини 70 -- років ХХ століття в лікарні залишилося лише терапевтичне відділення та амбулаторія.

У селі було відкрито Будинок побуту, в якому функціонували швейна, шевська, столярна майстерні. Протягом тривалого часу в село п'ять разів на добу курсував автобус Львів -- Дунаїв. У 1990 році було освячено символічну могилу в пам'ять жертв радянських репресій.

У 1991 році з Чабанової долини було перезахоронено на цвинтарі борців за волю України. З 1995 року в Дунаєві щовівторка відбувається базар. У 1999 році було освячено збудовану на вулиці Перемишлянській каплицю. Також у 90-ті роки костел було передано римо -- католицькій громаді.

3. Національно-визвольна боротьба у ХХ ст.

Станом на 1901 р. Дунаїв був невеликим містечком у Поморянському повіті Тернопільського воєводства. Кількість мешканців становила 2 280 осіб, з них -1 021 греко-католик, 966 римо-католиків, 293 юдеї.

На початку ХХ століття у Дунаєві вже активно діяла читальня товариства ім. М. Качківськог На противагу їй патріотично налаштовані мешканці 20 серпня 1908 р. підписали статут товариства «Просвіта», який був переданий для реєстрації до Львова. Установчі збори дунаївської читальні «Просвіти» відбулись у жовтні 1908 р.

Під час І Світової війни, у липні 1915 р., в околиці Дунаєва відбувались бої між російською та австро-угорською арміями, під час яких були спалені практично всі господарства та вщент зруйнований замок.

3 березня 1918 р. у Дунаєві відбулося свято з нагоди підписання мирного договору між Україною та державами Четвертного союзу (Австро-Угорщиною, Німеччиною, Туреччиною і Болгарією).

Суттєвий слід на цих теренах залишила Українська Галицька армія. У травні 1919 р. через Дунаїв відступали частини ІІ корпусу УГА. 21 червня 1919 р. І бригада УСС під час Чортківської офензиви здобула Дунаїв. 24 червня вояки УСС лісом рушили на с. Виписки, захопили його, але м. Перемишляни здобути не змогли. До нашого часу в довколишніх селах збереглися могили вояків УГА, які загинули тут в боях.

Польська влада після перемоги в українсько-польській війні вкрай негативно реагувала на прояви патріотизму українського селянства. Зокрема, перед виборами до польського сейму і сенату, які відбувались у листопаді 1922 р., поліція заарештувала в Дунаєві українських студентів Степана Найду, Миколу Фенчинського та Петра Німировськог

У 1928 р. в Дунаєві було засноване українське спортивне товариство «Сокіл». Про перші роки його діяльності поки що відомостей практично немає.

Навесні 1932 р. молодь Дунаєва впорядкувала на місцевому цвинтарі дві могили УСС і встановила на них березові хрести. Наступного дня поліція хрести викинула, а могили розсунула. Учасники акції були заарештовані. Б. Левицький отримав три дні ув'язнення, В. Голембйовський, Л. Фенчинський, В. Юрків, Т. Шозда, М. Димид, А. Канюка, Я. Москв'як, Я. Коваль, В. Степко, А. Німировський - по два дні, М. Кошик - один день ув'язнення.

У 1935 р. в селі було 590 господарств, з них 260 українських, 304 польських, 26 юдейських. Українці в Дунаєві мали кілька національних товариств: читальню «Просвіти», Католицьку Акцію Української Молоді (КАУМ) для юнаків, кооперативну крамницю «Єдність» та спортивне товариство «Сокіл». Керівниками товариства «Сокіл» у той час були Андрій Канака, Ілярій Попадюк, Ілярій Колісник, Федір Шозда, Ілярій Іванчишин, Захар Димид. Четарем був Адольф Мікода. За рік для членів товариства і підлітків були проведені лекції з історії України, підготовані та проведені Шевченківський концерт і численні фестини.

У 1939 р. на землі Західної України вступила радянська влада. Практично відразу були заборонені національні товариства, що діяли на території Галичини. Містечко Дунаїв стало районним центром, згодом райцентр перенесли до Поморян.

22 червня 1941 р. з початком радянсько-німецької війни під тиском німецької армії «совіти» були змушені відступити. 2 липня 1941 р. через Дунаїв пройшла 97-а легка піхотна дивізія вермахту на чолі з генерал-лейтенантом Ернстом Руппом. Німецькі солдати відновили знищений під час відступу радянських військ міст через р. Золота Липа. Цей та деякі інші моменти увійшли до військового відеожурналу «Die Deutsche Wochenschau. Nr.567 (1941-07-16)».

До літа 1944 р. містечко перебувало під німецькою владою. Після поразки німецької армії у так званому «Бродівському котлі» радянські війська почали наступати. Дунаїв разом з навколишніми селами звільнила 121-ша Червонопрапорна Рильсько-Київська стрілецька дивізія на чолі з генерал-майором Іваном Ладигіним. У лавах Червоної армії воювало 36 мешканців Дунаєва. Під час відступу німецькі війська зруйнували залізницю, що проходила у напрямку до Бережан.

Після повторного встановлення радянської влади, практично відразу в Галичині розпочались арешти та вивезення громадян, що вважалися «ворожими елементами»: заможних господарів, учасників підпілля ОУН та ін. Активну роль у цьому процесі відіграли як місцеві, так і новоприбулі зі Сходу комсомольці. Згідно з документами, у лютому-березні 1945 р. комсомольська організація школи с. Дунаїв допомогла органам НКДБ виявити та заарештувати кількох вояків УПА. Посилювалися виселення. Відповідно до доповідної записки секретаря Львівського обкому КП(б)У секретарю ЦК КП(б)У «Про затвердження матеріалів на виселення родин учасників визвольних змагань» від 6 лютого 1946 р. із с. Дунаїв було виселено 19 родин загальною чисельністю 57 осіб. У записці окремо було вказано, що село «поражено бандитизмом». У той же час розпочалась польсько-радянська акція «Вісла». Оскільки значну частину села становили поляки, за словами місцевих мешканців, після їх переселення Дунаїв на деякий час значно спустів. На місце вивезених поляків невдовзі були примусово переселені українці з Польщі.

Після війни у Дунаєві, як і в багатьох інших селах Західної України, був розміщений винищувальний батальйон (т. зв. «ястрибки») кількістю 40 осіб. До батальйону для проведення політичної роботи був прикріплений завідувач військовим відділом РК КП(б)У Калюжний. В середині липня 1946 р. батальйон був переміщений до с. Гологори (тепер Золочівський район Львівської області).

У 1990 р. в Дунаєві було освячено символічну могилу в пам'ять про жертв радянських репресій.

4. Про життя Дунаєва говорять очевидці

Паралелі з австрійським минулим і сьогоденням

Дослідник цього краю Василь Лаба глибоко копнув історію Дунаєва.

Якби зараз селяни обирали війта так, як у XVI-XVII століттях у Дунаєві, то були б, очевидно, суцільні вакансії. Кожен селянин мав право вет Обережність виборців можна зрозуміти. Двічі на тиждень війт мав право одноосібно виносити... смертні вироки.

Русифікація не з Табачника, і навіть не з радянських часів починалася. Ось запис місцевого літописця від 1910 року: “Два роки тому прибув ряний кацап, москвофіл отець І. Васальський і почав насаджувати тут кацапств Парох заборонив людям ходити до “Просвіти”. На зборах товариства “Самопоміч” почав звіт російською мовою. Люди кричали, щоб говорив по-людськи...”.

“1832 року парохом у церкві був отець Григорій Миронович - ледар. Гроші на ремонт храму кудись поділися. Людям про релігійні свята не оголошував, дізнавалися від сусідів...”.

За усього багатства Австро-Угорської імперії шкільна освіта Галичини була бідненькою. 1873 року одна лавка припадала на

20 учнів, один годинник на п'ять шкіл, один глобус на три школи. З 2764 шкіл на той час 284 не мали класних дощок... Влітку 1820 року Крайова рада наказувала, щоб вчителі не примушували учнів ходити до школи у час жнив. Вчителям було дозволено мати індивідуальні заняття з учнями (зародок репетиторства), але з відома директора школи.

Інформація від 5 лютого 1919 року. У читальні “Просвіти” - 40 постійних членів, 100 книг, вже давно прочитаних, огидні москвофільські газети “Русское слово” і “Галичанин”. 1927 року членські внески у “Просвіті” становили 1, 5 злотих на рік. У неділі і свята у читальні голосно читали газети. Ректор Львівської політехніки Юрій Бобало, уродженець села Дунаєва, розповідав, що у хаті його діда теж була читальня. А мама Юрія Ярославовича Наталія Яківна і тітка Марія Яківна, коли “балотувалися” до керівництва “Просвіти”, мали свої команди, програми і, здається, перемогли...

«Свого москаля бандерівських пісень навчила...»

На жаль, ніхто у селі не брався за написання історії повоєнного Дунаєва. Мій перший внесок - оці кілька коротеньких інтерв'ю.

Надія ТИМОФЄЄВА, 84 роки.

- Поляків і українців у нас було майже порівну. Батько з гіркотою розповідав про своє приниження польською владою. Коли будували гостинець, він вирішив підзаробити - бити каміння. Йому пообіцяли цю роботу, але за однієї умови: якщо він перенесе метрику із нашої церкви до костелу, тобто стане римо-католиком і поляком. Тато відповів: “За камінь я своєї віри не погублю... Я - українець...”.

- Люди розповідали про дивну історію вашого заміжжя з “москалем”, дільничним уповноваженим міліції...

- Це теж пов'язано з батьком. У перші повоєнні роки він працював лісником. Йому кадебісти запропонували видати кілька криївок, бо, мовляв, лісник мусить все знати... Інакше - тюрма. Тато прийшов додому і так каже: “Якщо “москалі” мене засудять, то хоч діти будуть мати якусь пам'ятку, а якщо видам, то повстанці мене повісять на ясені, і діти ціле життя будуть мати встид...”. Завезли тата у Поморяни, у “червоний дім”, так називали відділок міліції... До нашої хати (ми тоді жили у Коробці) завітав участковий Тимофєєв і каже мамі: “У вас недоїмка з молока...”. Мама - у плач: “Яка недоїмка! Мало того, що чоловіка забрали... Шестеро дітей! Чим я маю їх годувати?”. То при мені бул І так сталося, що я, молода, дурна, якось полюбила того “москаля”...

- І скільки ви прожили разом?

- Не прожили, а промучилися. 54 роки. Він був непоганий господар, але бив мене, страшенно ревнував... Бандерівців ненавидів, але потроху я свого “москаля” бандерівських пісень навчила...

Колгоспи були добрі тим, що можна було красти...

Лонгена Краєвська, 71 рік: “У нас колгоспи зав'язалися 1949 року. Спочатку їх було два на село - імені Сталіна і “Перемога”. Перші кілька років колгоспникам нічого не платили і нічого не давали на трудодні. А кожен двір мав щороку здати державі 360 яєць і багато молока. Хто не міг молока здати, мусив віддавати грошима. Заробити не було де, бо селяни не мали паспортів. Продавали яйця у Золочеві, щоб розплатитися за молок Легше стало за Хрущова. Дали пенсії 12 рублів... Українці-переселенці, які повтікали із Миколаївської, Запорізької областей, навчили нас красти у колгоспі. Мама, яка працювала у колгоспі бухгалтером, одного разу послала мене зі сестрою з бідончиками набрати зерна на току. І попередила: якщо буде їхати якась машина, то може бути голова колгоспу чи парторг. Тоді ховайтеся... Ми побачили “бобик”, що їхав з Чемеринець. Йшли вздовж ріки - і з переляку стрибнули у воду. Бідончики загубили і мало не втопилися... Ходили ночами до колгоспної скирди набрати сіна чи соломи для корови...”.

Роман ПУКІВСЬКИЙ, 79 років: “Багато років працював у Дунаївській школі викладачем фізкультури і військового виховання. Нас, вчителів, примушували виконувати принизливу роль - ходили по черзі на ранкову дойку, пильнувати трудову дисципліну і щоб доярки чогось не вкрали... Керівниками колгоспів у різний час були різні люди... Але що зауважив: найбільше зловживали алкоголем чомусь партійні люди...”.

Безбожники

Марія ЧЕПАК, завгосп Дунаївської школи: “Радянська влада багато нашкодила собі тим, що була атеїстичною. Це зараз усі збагнули: без Бога - ні до порога. Мої діти завжди ходили до церкви. Я працювала у шкільній їдальні. Директор школи все мені погрожував, щоб я дітей до церкви не пускала... Вчителів примушували чергувати біля церков у релігійні свята. За нашим селом були закріплені двоє уповноважених з атеїстичної роботи із Перемишлян. Була така “москалиха”, яка до нас приїздила, але під церкву не ходила. Йшла до директора школи, “східнячки”, або до мене до хати, і ми добре собі гостилися. А ніби наша людина, галичанин, рахував дітей у церкві, не давав дітям гаївки водити і доповідав у район. За це директор школи діставала на нарадах у райвно “піґулки”... Бачу, як колишні безбожники стали тепер щиро віруючими”...

5. Духовне життя Дунаєва

З прадавніх часів церква була консолідуючим та стабілізуючим фактором духовного життя села. Одночасно вона була важливим контрольним та виховним фактором в житті селян. Тому немисливо вивчати історію села без вивчення історії церковного життя у ньому.

З акту Візантії церкви Різдва Богородиці 1760 року відому, що вона була збудована в самому місті 1702 року з дубованого різаного дерева коштом Самійла Кончевича, який в час Візантії був деканом. Друга церква св. Трійці, збудована на новому місці, була вже старою. Парохом у ній від 1739 року був Олекса Кончевич.4 грудня 1770 року львівський римо-католицький архієпископ Вацлав Ієронім Сєраковський скасував у місті 2 церкви і залишив лише тільки одну. Він наказав побудувати церкву на кам`яному фундаменті та звільнив її землі від данини. Про своє рішення повідомив греко-католицького єпископа Льва Шептицьког У 1770 році з допомою вже згаданого архієпископа Сєраковського була збудована нова дерев`яна церква Різдва Богородиці, покрита гонтом, були 2 бічні пристоли: Богородиці та св. Миколая. В церкві був іконостат, імовірно перероблений з старого римо-католицького вівтаря. У 1800 році до дунаївського парафії було приєднане село Поточани, а його парох Семен Яримович став спільним парохом для двох сіл. У 1832 році парохом був Григорій Миронович, 1788 р.н, який мав тут 572 парафіян. Але у 1832 році парох захворів і його стосунки з парафіянами зіпсувалися. Інколи приїжджав відправляти в Дунаєві богослуження старенький Ляхович з Поиорян. Сам Миронович виконував обрпохоронівонів, шлюбів, хрещення, посвячення хат, сповідав, причащав, посвячував паски. Він перестав дбати про церкву, а дбав тільки про свою кишеню. Дяк біля нього не міг втриматися жоден, бо розглядав дяків як своїх власних наймитів. Парох безцеремонно забирав гроші з церковної скарбони , видирав їх силою з рук церковних провізорів, погрожуючи їм розправою. Про свята парафіянами не оголошував і вони дізнавалися про це від сусідів, ходили на відправи в інші села або до місцевого костьолу.

До різкого загострення відносин між парохом та громадою дійшло на сам Великдень 1837 року. Протягом посту він не сповідав їх та не проводив відправ. Після посвячення пасок повідомив, що можуть йти на відправу до костьолу і більшість з ним так і вчинили. Після обіду молодь та жінки пішли на цвинтар співати традиційні гагілки. Там між селянськими та священиковими дітьми зайшла якась суперечка, що перейшла у бійку. Діти пароха пожалілися батькові і він, вхопивши в церкві дерев`яний спис кинувся з ним на цвинтар. Там почав гамселити ним молодих і старших , обзиваючи конями, волами, злодіями, розбишаками, мадярами. З окованим списом в руках він бігав по цвинтарі і вимагав негайно збиратися звідси і йти співати гагілки на пасовисько або під жидівську школу. 3 серпня 1837рокув церкві з перевіркою побував львівський митрополит Михайло Левицький.З того часу тут аж до кінця 19 століття митрополита в Дунаєві не бул Весною 1841 року парохом в Дунаєві вже був Яким Зарицький. У 1857 роціпарохом був Михайло Рудницький. Походив він із Золочева з вчительської родини. Був висвячений 1 січня 1846 року в храмі св. Юра єпископом Г. Яхимовичем. Рудницькі колись були шляхтичами і навіть користувалися гербом"Наленч".Весною 1869 року митрополит поставив тут парохом Слюзара. В 1871 році був збудований новий парафіяльний будинок з 6 кімнат, покритий гонтом. Церква мала в Дунаєві 62 га землі та 25 га в Поточанах. Отець Слюзар ще 1877 року просив консисторію прискорити справу будівництва господарських будинків на парафії. 5 вересня 1884 року парохом в Дунаєві був поставлений Олександр Танчаківський. Священиком став 1873 року. У 1885 році Танчаківський мав тут понад 1400 парафіян. При Танчаківському була зроблена спроба якось врегулювати справу оплати праці дяка, бо церковні прибутки зменшились. Тому в грудні 1892 року дунаєвський війт Михайло Канака та представник двору Антоній Торський погодилися виплачувати церкві щорічно 100зр. Але роки минали, а обіцянки не виконувались. Від 1893 року Танчаківський був постійно деканом Нараївського деканату, а наступного року отримав крилошанські відзнаки. В 1890 році для головного вівтаря було куплено за 200 зр образ Богородиці, в 1904 році виготовлено за 110 корон новий дубовий тетрапод з мармуровим покриттям, в 1905-07 року-куплені дві хорунгви (біла з образом Непорчного Зачаття Богородиці та жовта-з образами св. Констянтина та Олени). Обидві вартували по 50 корон. У 1899 році в Дунаєві було понад 1500 греко-католиків. Влітку 1907 року декан Танчаківський пішов на іншу парафію. На початку 1907 року в конкурсі на дунаївську парафію взяли участь 12 священиків. Перевага була надана Омельяну Підлисецькому. Завідував парафією від 1 квітня 1907 до 23 березня 1908 року. Замість Підлісецького парохом в Дунаєві був призначений Іван Насальський. 10 квітня він отримав презенту на цю парафію від львівського римо-католицького архиєпископа, який був патроном церкви. Не знаю, якою мовою консисторія посилала йому подання з прізвищами традиційних трьох пратетдентів на парафію, але акт презенти архієпископська канцелярія друкувала латинською мовою. В Дунаєві він теж не сподобався людям. Різко негативну характеристику дав йому хтось в газеті в лютому 1910 року. "До Дунаєва два роки тому прибув ряний кацап Насальський і почав насаджувати тут кацапств Люди для самооборони заснували"Просвіту". Тому читальня Качковського спустіла. А там є "Прикарпатська Русь", петербурзька"Нива", "Граматика русского язика". Парох заборонив людям ходити до "Просвіти". Кляв тих хто ходили на вистави. На зборах товариства "Самопоміч" 31 січня парох став здавати звіт по-російськи. Люди почали кричати, щоб говорив по-людськи. Ще 7 листопада 1908 року на конкуренційній розправі було вхвалено плани будівництва в Дунаєві нової церкви. У травні 1910 року замість Насальського до Дунаєва прибув Павло Кульчицький. Йому випало зайнятися будівництвом нової церкви. Кульчицький довго тут не затримався, бо помер в березні 1916 року. Мабудь прискорила його смерть пожежа парафіяльних будинків в літку 1915 року. Те, що збудував, пропало на його очах. Згоріли всі парафіяльні документи. Опісля завідував парафією Олекса Боднар. Восени 1917 року місцевий священик передав 17 корон у фонд українських сиріт, заснований митрополит А.Шептицьким. Весною 1918 року на парафію Дунаїв претендували 27 священиків. Презенту отримав Лука Захар'ясевич, висвячений 1898 року, який працював у селі Рахиня в Карпатах. Довго він тут не був, бо 17 квітня 1922 року помер. В паріод 5-7 жовтня 1926 році в Дунаєві відбулася духовна місія і на пам'ять про неї під церквою був закопаний дерев'яний хрест. Оглянувши історію розвитку місцевої церкви та парвфії, варто зазначити, що 1816 року в Дунаєві народився Олександр Миронович, який у 1842 році став священиком і після того до 1848 року був парохом в селі Тухолька, а після того як мінімум до 1901 року був парохом гірського села Орів. Потрібно дещо сказати і про костьол в Дунаєві. Невідомо, коли він вперше був тут збудований. Вже у 1585 році в Дунаєві виникла окрема римо-католицька парафія. Того ж року був відновлений костьол. У церковному шематизмі 1866 року зазначено, що ця парафія заснована 1485 року.Але як випливає з дальших матеріалів парафія в Дунаєві була заснована ще в 1413 року. 8 вересня 1590 року тут перебував архиєпископ Ян-Дмитро Соліковський, під проводом якого проводився активний наступ поляків проти української церкви. До Дунаєва приїжджав на переговори з Соліковським в справі переходу в підпорядкування папи римського львівський православний єпископ Гедеон Балабан. Соліковський помер 1603 року. У 1736 році в костьолі була поміщена інона, про яку пішла широка слава, як про чудотворну. Передав її власник Дунаєва Микола Гошовський. Сталося так, що перед тим у його хаті переховувалися під час татарського нападу три дочки пана Андрія Шугая, власника маленького села Хоробрів біля Зборова. Перебули вони тут 5 тижнів і повернулися додому. При цьому забули скручений в трубку полотняний образ Діви Марії. Коли Гошовські його знайшли за скринею, то дуже драділи, бо Микола давно мріяв про образ, який нагадував би Матір Божу Ченстоховську. Він повісив його в раму на почесне місце в хаті. Шйгаї через якийсь час звернулися до Гошовського, прохаючи повернути забутий образ, бо був цінним для них. Шугай пояснював Гошовському, що коли його будинок згорів дотла зі всім добром, але стіна, де висів цей образ, залишилась цілою. Гошівський таки умовив Шугаїв залишити йому образ. Там цей образ прославився багатьма чудами. Відомо, що від 12 серпня до 12 вересня 1780 року в Дунаєві провів старенький польський архієпископ Вацлав Сєраковський. Всім говорив, що більше сюди не приїде, бо буде вмирати. 3 жовтня прибув до Оброшина в свою резиденцію і готувався до смерті. 12 жовтня отримав останні миропомазання і повідомив що має померти 25 жовтня. Його передбачення точно здійснилися. На початку вересня 1913 рокупольська парафія відсвяткувала своє 500-річчя. Зі Львова в супроводі церковних чиновників прибув архієпископ Більчевський. Біля костьола була влаштована тріумфальна арка. Ввечері аматори поставили патріотичну польську виставу"Гануся Кружанська"

Розпис на стелі - Успіння Пресвятої Діви Марії. Автор фото невідомий. до 1939 року

Різблення (2 пол.17 ст.) з греко-католицької церкви

6. Культура в Дунаєві

Перша читальня в селі була заснована мабуть церковним братством і не належала до жодного з двох культурно-освітніх товариств очолював її парох. Переднлачувала газети"Місіонар", "Господар", "Свобода", "Русское слово". Парох також засновував бібліотеку. Виглядає, що 15 червня 1908 року сільська читальня була вписана до москвофільського"Общества им.М.Качковського". Знаходилася вона у братському домі біля церкви. У 1909 році читальня мала 80 членів та 200 книг у бібліотеці. Головою був Іван Насальський. Відомо , що у 1906 році товариш Івана Франка Й.Роздольський записав у Дунаєві пісню"В чистім полі береза стояла", яка того року була опублікована у 21 томі"Єтнографічного збірника" НТШ. Читальня "Просвіти" була заснована 15 жовтня і наприкінці 1909. На загальних зборах читальні для ефективнішої боротьби з читальнею Качковського, яка знаходилася посеред села, було вирішено поділити бібліотеку"Просвіта"на дві частини, які будуть розташовані в хатах Т.Бобала та І.Волошина. Обрані керівники чмтальні вирішили передплатити до читальні газети"Свобода", "Народне слово", "Письмо з Просвіти" та бібліотеку щомісячних видань"Просвіти". Протягом 1909 року читальня зібрала 250 книжок. Збори завершилися співом гімн"Ще не вмерла Україна". Може це було перше публічне виконання в Дунаєві. 10 членів читальні разом з директором школи Я.Ватраном заснували гурток товариства "Сільський господар". До березня 1910 року читальня мала 73 членів. Більшу половину становила молодь. Аматори влаштували до цього часу вистави "Верховинці", "За батька", "Батько на заручинах". Читальня мала свій хор. Більше документів про діяльність "Просвіти" в Дунаєві до 1 Світової війни не вдалося знайти. Можливо, що її діяльність була паралізована у взаємній боротьбі з москвофілами. Лише наприкінці 1926 року знову пробудилася діяльність "Просвіти" в Дунаєві. Отець Юліан Левицький, Петро Коблівський, Ілько Процюк та інші просили воєводську владу в Тернополі зареєструвати читальню. 6 березня 1928 року поліцай демонстративно в присутності крамаря Онуфрія Бобала зняв зі стіни читальні "Велику мапу України" і поніс її у поліційне відділення. Члени читальні не знали як реагувати на цей крок. З матірного товариства отримали пояснення, що ця мапа є забороненою в Польщі і не може використовуватись публічн Від 1928 року роботою читальні постійно керував Петро Німировський. У 1929 році читальня влаштувала 8 вистав, які збільшили її прибутки. 3 лютого 1935 року на загальних зборах було прийнято ухвалу штрафувати тих читачів, які недбало ставляться до книг-від 50гр до 1 зол. Отець Ю.Левицький запропонував заснувати при читальні гурток протиалкогольного та протинікотинового товариства "Відродження", але пропозиція не була прийнята. Бібліотекс протягом року зросла з 377 до 428 книг. Керівники читальні у недільні та святкові дні влаштовували в читальні голосні читання газет. Звичайно, що проводилися і обговорення прочитаног Найбільшою популярністю користувалися книги "Мазепа" Б.Лепкого, "Тарас Бульба" М.Гоголя, "Захар Беркут" І.Франка, "У споконвічному вирі" та "Перемога" В.Лопушанськог Читальня влаштувала шевченківські концерти в Дунаєві та Чемеринцях. Наприкінці 1928 року на початку 1929 року в селі було засноване спортивне товариство"Сокіл". "Соколи" підготували Шевченківський концерт, зіграли п'єсу "Кара совісті", вивчали географію, а за зароблені гроші закупили декілька книг до своєї бібліотеки. Хлопці влітку влаштували дві прогулянки: до Урманя та Вербова. На жаль, більше документів про діяльність "Сокола" в Дунаєві не вдалося виявити.



7. Відомі люди села

Степан Корінь - відомий диригент (народився 30 липня 1914 року в селі Дунаєві)

-Михайло Димет -- перший український рекламодавець, який придбав кам'яницю у Львові за адресою площа Ринок, 20, де відкрив велику крамницю та мешкав

-Фенчинська Ганна -- викладач музичної школи імені Крушельницької у Львові

-Далик Ілярій -- директор музичної школи в місті Сокалі

-Юрій Канака -- самодіяльний композитор

-Юрій Бобало - ректор Львівської політехніки

-Остап Канака - співак

-Ярослав Федак - заступник начальника Львівської залізниці.

8. Легенди

Гошівська чудотворна ікона

Гошівська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці є копією чудотворної Белзької (Ченстоховської) Богородиці, яка під час перебування у xpaмi Белзького замку славилася своїми чудодіяннями від XIV ст. У кінці того ж століття її перевезли до Польщі, до містечка Ченстохови. Відомості про чудотворну копію сягають першої половини XVIII ст. Зберігалася вона в домі шляхтича Андрія Шугая зi села Хороброва на Тернопільщині. Якось під час пожежі, яка знищила будинок шляхтича, уціліла лише одна стіна, на якій висіла ця ікона.

Цей дивний випадок уселив вipy в чудотворність ікони і збільшив її почитання у родині Шугая. Згодом, коли до Хороброва добиралися селянські стихійні бунти, доньки Шугая перебралися в село Дунаїв на Перемишлянщині до сім'ї Гошівських і взяли зі собою ікону. Коли поверталися додому в Хоробрів, Андрій Шугай подарував ікону родині Гошівських, як вдячність за надання притулку його донькам у скрутний час. 1736 року обличчя Богородиці на чудотворній іконі покрилося, наче потом, маленькими крапельками роси а з очей потекли сльози. Тоді Гошівський передав ікону для почитання до Дунаєвського римо-католицького костелу. Впродовж року чудотворна iконa перебувала у захристії храму й не була доступною для широкого почитання через те, що у xpaмi вже були дві чудотворні ікони - Icyca Христа i Страждальної Богоматері. Такий стан речей не задовольняв Гошівського i він звертається до Львівського митрополита Атанасія Шептицького про визнання ікони чудотворною. Ікону перевозять з костелу до маєтку Гошівського в Гошеві. Після того, як були вислухані свідчення, грамотою єпископа Атанасія Шептицького від 11 липня 1737 року, iконy було визнано чудотворною. 5 серпня цього ж року iконy урочисто перенесено до монастирського храму на Ясній Гopi. Цього ж дня трапилося чудо, яке першим записане у монастирському літописі: «Днем раніше з ласки Богородиці одужала жителька села Семигинова на Стрийщині Кунекунда Садовська. Напередодні, 4 серпня (в суботу), її чоловік був на вечірньому Богослужінні в сільській церкві, під час якого парох повідомив, що завтра чудотворна ікона буде перенесена i встановлена в монастирській церкві на Ясній Гopi.

Зворушений почутим, Матей Садовський прийшов додому i, глянувши на хвору жінку, смерти якої сім'я чекала з дня на день, з розпачу впав на долівку хрестом і почав щиросердечно просити Гошівську Богоматір допомогти його дружині. І молитви Матея були почуті. Дружина розплющила очі й встала з ліжка.

Наступного дня, коли переносили ікону до монастирської церкви, щасливе подружжя прийшло до Гошева й оздоровлена жінка під присягою розповіла про своє чудесне одужання». Згодом, коли монастир перенесли на Яну Гору, ікону помістили за головним престолом.

З ліквідацією монастиря в Гошеві, чудотворну ікону монахи потайки передали жителям Гошева. 14 жовтня 2001 року, після урочистих процесій по містах і численних селах Франківщини й Львівщини, ікона повернулася на Ясну Гору.

Існує легенда, що в давнину на цьому пагорбі провалилася крізь землю церква.

Коли бабуся йшла святити паску їй раптом із кошика впала на землю ще неосвячена паска і покотилася сходами вниз, жінка від злості промовила. Бодай би та церква запалась. і раптом церква провалилась. Від того дня це місце так і стала називати. Там де церква запалася. Тепер коли у селі проходять свята, біля цього місця коли схилити голову чути як під землею чути звуки ніби бють дзвони.

На долині цього пагорба знаходиться джерело, яке називають. безодння.Колись під час обробки землі чоловік повів поїти своїх волів до джерела, де вони зайшли у воду і пропали, після цього через деякий час знайшли двох волів на озері у Бережанах, Тернопільської області. Також чоловік у селі розповідав. Одного разу мені та моїм односельчан зацікавило, чи справді це джерело без дна і ми вирішили це перевірити. Взяли 16 жердин довжиною приблизно 3 м. зв'язували і опускали вниз у воду, але дна так ми і не торкнулись.

9. Звичаї

В селі існують такі звичаї:

-в кожній хаті на другу св. Вечерю члени сімї з соломи роблять хрестики, які свяченою водою приклеюють до вікон, а з ранку з священної води і муки малюють на кожних дверях хрестик.

- на Андрія хлопці роблять збитки дівчатам, знімають брами і міняють їх між собою.



10. Мікротопонімія

Чехова гора, ріка Гнила Липа і Золота Липа, Василькове поле, вул. ІляріяБідака, Клибанщина, Підсмереківка, Перемишлянська, Завал, Сади, Поточанська, Зелена, Волиця Хутір Кузбатиця і Терлівка.



Список використаної літератури

1.Галицько-Волинський літопис. - Львів, 1994.

2.Грушевський М. Історія України-Руси.Т.4.-К.:Наукова думка, 1993.

3.Дирда М.Ясна гора в Гошеві. - Нью-Йорк, 1972.

4.Класова боротьба селянства Східної Галичини 1772-1849.Документи і матеріали.-К.:Наукова думка, 1974.

5.Рудницький С.Руські землі при кінці 14 ст. - Записки НТШ.Т.30-31.-Львів, 1898.

6.Стеблій Ф.Карпатське заліз-В ж-лі. Жовтень. , ч.1/1997(Львів).

7.Akta grodzkie I ziemskie z czasow Rzeczypospolitej Polskiej. T. 10. - Lwow, 1884; Т.23.- Lwow, 1928.

8.Газета “Воля народа”(Львів).

9.Газета “Школьна часопись”(Львів).

10.Шематизм архиєпархії Львівської за роки 1832, 1857, 1895, 1901, 1903, 1930.

11.Шематизм народних шкіл…на рік 1866.-Львів, 1866.

12.Zamorski B.Kronika pomorzanska.-Lwow, 1867.

13.Zrodla dziejowe.T.18.Cz.1.-Warszawa, 1902.

14.Калина В.Курінь смерти УСС.-Львів, 1936.

15.Schnur-Peplowski S.Galiciana 1778-1812.-Lwow, 1896.

Размещено на Allbest.ru