Розвиток та становлення вищої аграрної освіти в Україні

Історія створення та розвитку сільськогосподарських освітніх закладів та наукових установ. Зміст навчальних планів вищої аграрної освіти XIX-XX ст. Утворення перших сільських шкіл у Російській імперії. Суспільно-освітні відносини у сучасній Україні.

Рубрика История и исторические личности
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 25.04.2015
Размер файла 25,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний Університет Біоресурсів і Природокористування України

Кафедра Історії України

Реферат

на тему: Розвиток та становлення вищої аграрної освіти в Україні

Підготувала:

Єрмоленко В.Ю.

Викладач:

Коломієць С.С.

Освіта є лише однією з соціальних ознак суспільства, але не менш важливою, ніж побутові умови, заняття, прибутки, виробництво та інше. Питання історії створення та розвитку сільськогосподарських освітніх закладів, наукових установ завжди було важливим і актуальним, тим більше таким воно є нині, в час відродження національного виробництва, у тому числі й сільськогосподарського. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України зростають вимоги до якості аграрної освіти, обумовлені цілями та потребами цієї галузі, і, відповідно, зумовлюють необхідність подальшого удосконалення організації форм і методів фахового навчання. Проведення реформ у сфері будь-якого напряму професійної освіти та її удосконалення тільки тоді дають позитивні результати, коли вони здійснюються на основі закономірностей, притаманних навчально-виховному процесу. Разом з тим, навчально-виховний процес є одним з основних проявів суспільних відносин, і, тому, на цей процес впливають будь-які суспільні відносини з їх численними суперечностями. Специфічною рисою суспільних відносин на Україні завжди була аграрна складова у становленні та функціонуванні української національної свідомості, тому до таких суперечностей у навчально-виховному процесі вищих аграрних навчальних закладів України належать: стандартність змісту фахової освіти і специфічні вимоги до професійної підготовки фахівців для агропромислового комплексу, тенденція наближення навчання до реального виробництва і відсутність коштів на створення відповідної навчально-виробничої бази, постійне зростання обсягів і змісту наукової інформації і недостатня гнучкість навчальних програм. Для розв'язання цих еволюційно-складених суперечностей необхідно враховувати не лише реалії і перспективи соціально-економічного розвитку країни, освітній досвід передових країн світу, а й власний історичний шлях. Зміст вищої аграрної освіти у другій половині XIX - на початку XX ст.

Проблема аграрної освіти вперше як самостійна тема почала розроблятися з 70-80-х років XIX ст. Серед перших, хто звернувся до цієї теми були такі дослідники, як: Г. Гумілевський, І. Міклашевський, І. Мещерський, М. Сурін, С. Щусєв. До загальних питань розвитку вищої освіти, еволюції форм і методів навчання, зокрема й у навчальному процесі аграрних вищих навчальних закладів, зверталися у своїх дослідженнях Архангельський С., Елютін В., Гатліх Г., Іванович К. та ін.

Названі дослідники у своїх працях представляють історичний досвід спеціальних вищих навчальних закладів як базу створення умов для реформування вищої спеціальної освіти на сучасному етапі, наближенні її змісту та структури до сучасних умов.

У другій половині XIX - на початку XX ст. аграрні вищі навчальні заклади перебували у підпорядкуванні різних міністерств та відомств, не існувало чіткої організації управління ними, типових навчальних планів і програм, а також конкретно визначених рівнів кваліфікації спеціалістів.

Основа змісту вищої аграрної освіти досліджуваного періоду було закладено лише у 1904 р. "Положенням про сільськогосподарську освіту", в якому визначався перелік предметів, на основі якого вищі агарні навчальні заклади складали навчальні плани. їм надавалося право самостійно визначати зміст навчальних дисциплін, а також доповнювати навчальний план предметами, не передбаченими цим положенням, і вносити до них необхідні зміни. Навчальні плани вищих аграрних навчальних закладів повинні були враховувати особливості регіону та його потреби, а також спеціалізацію самого навчального закладу.

Зміст вищої аграрної освіти України досліджуваного періоду було закладено у навчальних планах, програмах та висвітлено у підручниках, посібниках і методичній літературі, розроблених не лише вітчизняними, а й зарубіжними фахівцями.

Типових навчальних програм для вищих аграрних навчальних закладів України у другій половині XIX - на початку XX ст. не існувало, тому у більшості випадків, складаючи їх використовувався досвід відповідних структур країн Західної Європи, Російської та Австро-Угорської імперій (навчальні плани та програми Берлінської вищої сільськогосподарської школи, агрономічної школи у Відні, Гори-Горецької вищої школи сільського господарства, Петровської академії). Навчальні плани вищих аграрних навчальних закладів складались з предметів, які можна поділити на три групи: загальні, допоміжні і спеціальні.

Так, з урахуванням досвіду Петровської академії було складено навчальний план сільськогосподарського відділення Київського політехнічного інституту, яке готувало фахівців зі спеціальностей: часткове землеробство, пов'язане з вивченням сільськогосподарських машин і знарядь праці, часткова зоотехнія, сільськогосподарська економія і статистика, енциклопедія ліпних наук. У 1899-1912 рр. тут викладалися такі дисципліни:

1. Закон Божий;

2. Загальні предмети: фізика, неорганічна хімія, якісний і кількісний аналіз, анатомія рослин, фізіологія рослин, кристалографія, мінералогія, геологія, зоологія, ентомологія, фізіологія тварин, морфологія і систематика рослин, мікробіологія, рослинні паразити;

3. Спеціальні предмети: сільськогосподарська метеорологія, прикладна ентомологія, загальна зоотехнія, загальне рослинництво, землеробство, зоогігієна, сільськогосподарське машинобудування, часткова зоотехнія і часткове землеробство, сільськогосподарська економія і статистика, енциклопедія лісових наук;

4. Додаткові предмети: політична економія, будівельне мистецтво, геодезія, сільськогосподарська технологія, ветеринарія, садівництво. Слід зазначити, що з дозволу Ради інституту студентам надавалось право слухати крім предметів свого відділення, один чи кілька предметів інших відділень і здавати з прослуханих курсів відповідні іспити у повному обсязі базової дисципліни чи спеціального курсу.

Слід зазначити, що у Харківському ветеринарному інституті навчальні плани відрізнялись тим, що тижневе навантаження було значно меншим, ніж у провідних вищих навчальних закладах Європи. Там не виділялись в окремі дисципліни паразитологія, був невеликим курс з акушерства. У Харківському ветеринарному інституті навчальні предмети поділялись на п'ять основних категорій. До першої категорії відносились науки, що вивчали організми тварин у хворому і здоровому стані, до другої - науки про виховання домашніх тварин та фармакологія із рецептурою та ін., до третьої - загальна та часткова терапія, хірургія, роботи з підковування копит тварин, до четвертої - наука про повивальне мистецтво і судову ветеринарію, п'ята категорія підсумовувала обсяг знань з ветеринарії і вивчала історію ветеринарії. Зміст освіти завжди адекватно відображає існуючу дійсність та ідеологію свого часу, тому у досліджуваний період всі навчальні плани вищих спеціальних навчальних закладів складалися за таким принципом, щоб студенти, майже упродовж дня займались теоретичним та практичним навчанням і не мали багато вільного часу. До того ж, крім відвідування лекцій, студенти обов'язково складали іспит з цього предмета. Зрозуміло, що провідних діячів освіти досліджуваного періоду обурювала існуюча система навчання, і на засіданнях навчальних комітетів та Рад часто обговорювалось питання відповідності навчальних програм вимогам розвитку сільського господарства та промисловості.

Становлення сільськогосподарської освіти в Російській імперії.

У Російській імперії ще до появи сільськогосподарських центральних органів імперії правлячими монархами підписувалися закони про створення перших сільськогосподарських шкіл. І якщо перші закони, що регламентували діяльність держави в галузі сільського господарства, належать до правління Петра І і Катерини II, видання законодавчих актів, пов'язаних з введенням сільськогосподарської освіти, відноситься до правління Павла І. Його розпорядженням у 1797 р. поблизу м. Павловська була заснована перша урядова сільськогосподарська школа. Однак через невизначеність задач, поставлених перед навчальним закладом, а також через різницю у попередній освіті учнів, що мало величезне значення для побудови навчальних програм, школа у 1803 р. була закрита.

Після першого невдалого досвіду наступний крок в організації сільськогосподарського освіти належить першим сільськогосподарським товариствам: Імператорському вільному економічному (ІВЕТ) (1765) та Імператорському московському сільського господарства (1819). Завдяки їхній ініціативі в 20-х рр. XIX ст. були відкриті Московська (1822) і Санкт-Петербурзька (1825) землеробські школи. Значний крок у поширенні шкільної сільськогосподарської освіти був зроблений під впливом висновків роботи "Комісії з удосконалення землеробства в імперії", створеної у 1833 р. з ініціативи президента ІВЕТ Н.С. Мордвіна. Діяльність комісії сприяла розробці цілої низки питань, що привели до прийняття систематичних заходів із розповсюдження сільськогосподарських знань. До цього часу належить і утворення кафедр сільського господарства при вищих навчальних закладах Міністерства народної освіти - університетах і ліцеях, що було закріплено університетським статутом 1835 року. За пропозицією комісії Московське товариство і ІВЕТ одержали від уряду значні кошти на організацію та утримання своїх сільськогосподарських навчальних закладів. Крім того, було прийняте рішення про відкриття ще двох фахових навчальних закладів: у м. Горках (Могильовської губ) та у м. Юр'єві.

Систематичні заходи з поширення сільськогосподарської освіти було запроваджено Департаментом землеробства, який діяв як підрозділ Міністерства державних маєтностей (1837). У 1837 р. були прийняті перші законодавчі акти, що стосувалися сільськогосподарської освіти: "Положення про землеробські училища" і "Статут для землеробських училищ". Надалі було прийнято рішення про заснування в м. Горках землеробської школи (1840) і створення в імперії мережі зразково-освітніх ферм. Наказ про створення навчальних ферм було підписано у 1841 р.

Переважна більшість українських земель входила до складу Російської імперії. Відповідно історія виникнення сільськогосподарських навчальних закладів в Україні тісно пов'язана з розвитком аграрної освіти в Росії. На сучасних українських територіях на початку XIX ст. вищі заклади загальної освіти були створені спочатку в Харкові, потім у Києві, Одесі та Катеринославі, де на відповідних кафедрах розвивалась і сільськогосподарська наука. І тільки у 1898 р. був відкрий Київський політехнічний інститут з спеціальним сільськогосподарським відділенням, де готували фахівців аграрної справи. У 1914 р. до Харкова був переведений Ново-Олександрійський сільськогосподарський інститут. Середній рівень сільськогосподарської освіти був представлений Харківським (1855), а потім Уманським (1859), Херсонським (1888) землеробськими училищами Міністерства державних маєтностей. На українських землях, які входили до складу Австро-Угорщини, в цілому проявлялися тенденції, що були притаманні Західній Європі. Вищу сільськогосподарську освіту можна було отримати на аграрному факультеті Краківського університету та в Аграрній академії у Дублянах поблизу Львова. У 1801 р. у Львівському університеті була заснована кафедра сільського господарства. Середній рівень був представлений сільськогосподарською школою, що була розташована біля Кракова у Черняхові.

Сільськогосподарська освіта України на сучасному етапі.

Сьогодні аграрна галузь, як і Україна в цілому, потребує цілісної системи освіти, яка б відповідала національним інтересам і світовим тенденціям розвитку та забезпечувала б підготовку фахівців, здатних втілювати їх у життя.

Реалізація стратегічних напрямів аграрної політики, спрямованих на глибоке реформування сільського господарства на засадах приватної власності на землю та майно, нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, створення умов для вільного вибору видів виробничої діяльності значною мірою залежить від рівня підготовки університети аграрного профілю одержали статус вищих навчальних закладів ІII-ІV рівнів акредитації, а деякі з них - державних університетів, аграрним технікумам, училищам та коледжам було надано статус вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, що сприяло запровадженню багатоступеневої системи підготовки фахівців для агропромислового комплексу та забезпечило збільшення кількості фахівців зі знаннями, необхідними для роботи в умовах ринкової економіки, в агровиробничих структурах різних форм власності та господарювання.

В аграрних вищих навчальних закладах навчається близько 215 тис. студентів, у тому числі майже 140 тис. чол. за денною формою навчання. Структура прийому передбачає підготовку як за державним замовленням, так і за контрактом. В процесі реформування системи вищої аграрної освіти розширено квоти прийому до вищих навчальних закладів осіб, які після їх закінчення працюватимуть у сільській місцевості, зросла роль студентів як учасників навчально-виховного процесу. Це забезпечується новими формами і методами, зокрема модульно-рейтинговою системою навчання студентів та оцінювання їх знань. Більш ефективно функціонують органи студентського самоврядування, до складу яких входять майже третина студентів вищих навчальних закладів аграрного профілю. Досвід їх діяльності свідчить, що зросла роль студентів у забезпеченні і захисті їх прав та інтересів, забезпеченні виконання ними своїх обов'язків, сприянні навчальній, науковій та творчій діяльності, вирішенні побутових питань і організації дозвілля.

Особливістю становлення системи підготовки науково-педагогічних кадрів вищих навчальних закладів аграрного профілю стало те, що воно тісно вплелось в реформування аграрної освіти, стало його невід'ємною частиною та однією з найважливіших складових. До стратегічних напрямків реформування вищої аграрної освіти відноситься кадрове забезпечення. Досліджуваний період характеризується помітним відтоком від викладацької і наукової роботи талановитої молоді, відчувається гостра нестача фахівців, зайнятих в агропромисловому виробництві, і обумовлює необхідність нового підходу до кадрового забезпечення села.

Законами "Про освіту" і "Про вищу освіту" визначені шляхи регулювання суспільних відносин в галузі навчання, виховання, професійної та наукової підготовки громадян України, створені відповідні підвалини для реформування всієї системи освіти в сучасній Україні. Потребує реформування і аграрна освіта як складова частина професійної і вищої освіти в цілому. Україна стала незалежною державою і, долаючи гостру кризу, що охопила всі сфери суспільства, шукає свій шлях у майбутнє. У вітчизняній історичній науці формується нова концепція історії України, переосмислюється роль освіти у суспільних процесах.

Протягом історичного розвитку України становлення аграрної освіти відбувалось у певній залежності від рівня розвитку агропромислового комплексу та продуктивних сил в різних регіонах держави. У процесі реформування колгоспів і радгоспів, розвитку фермерства і орендних відносин, зміни структури владних структур відбулися перерозподіл фахівців та зміна їх кількості. Відповідно, сучасний рівень розвитку сільського господарства в Україні вимагає від аграрних вищих навчальних закладів переглянути та привести у відповідність до сучасних вимог збалансованість між попитом і пропозицією фахівців на ринку праці, уточнити діючий перелік спеціальностей і спеціалізації, здійснювати пошук нетрадиційних підходів до організації навчально-виховного процесу з урахуванням запровадження ринкових відносин та різних форм власності.

Виділяється три етапи розвитку вищої аграрної школи України: перший - 1991-1996 рр., коли впроваджені нові правила прийому до аграрних вищих навчальних закладів та проведена їх акредитація, другий - коли відповідно до рівня акредитації впроваджувалася багатоступенева система підготовки фахівців, третій - з 2002 р., коли утвердилися нові державні стандарти функціонування аграрних вищих навчальних закладів.

Отже, з прийняттям нових законодавчих та нормативних актів у 90-х рр. XX - початку XXI ст. було визначено необхідні засади проведення реформи аграрної освіти. Сучасні освітянські реформи надали змогу аграрним вищим навчальним закладам поєднати навчальний процес із залученням студентів до науково-технічної творчості та наукової роботи, збільшити фінансування підготовки кадрів за рахунок держави, враховувати національні інтереси України та специфіку її регіонів. В процесі реформування вищої аграрної освіти України відбулися зміни не лише у структурі, діяльності та статусі, а й у підпорядкуванні вищих навчальних закладів аграрного профілю.

В Україні створена досить розгалужена система управління вищими навчальними закладами аграрного профілю.

За підпорядкованістю вищі аграрні навчальні заклади належать до сфери управління Міністерства аграрної політики України. Функціонуючий у складі Міністерства аграрної політики департамент кадрової політики, аграрної освіти та науки спрямовує діяльність вищих навчальних закладів аграрного профілю усіх рівнів акредитації, узагальнює і здійснює заходи викладацьких кадрів, особливо з нових спеціальностей, яких потребує сьогодні агропромисловий комплекс України.

Діюча система аграрної освіти спрямована не лише на відповідність потребам суспільства, здатність швидко реагувати на процеси, що відбуваються в аграрному секторі, а й на органічне входження до загальнодержавної освітньої системи.

Тому, у контексті реформування вищої щодо поширення досвіду їх навчально-виховної роботи. історія освіти імперія

При цьому вказаний департамент керується законодавчо-правовими документами щодо розвитку системи вищої освіти в Україні та відповідними нормативними актами Міністерства освіти і науки України.

Програмно-методичне забезпечення аграрних вищих навчальних закладів ІII-ІV рівня акредитації покладено на Науково-методичний центр аграрної освіти, а І-ІІ рівнів акредитації - Навчально-методичний центр по підготовці молодших спеціалістів Міністерства аграрної політики України. Введення категорії "Національний навчальний заклад" спричинило створення у складі Кабінету Міністрів України спеціального підрозділу, який спрямовує їх діяльність. Серед вищих навчальних закладів аграрного профілю таке підпорядкування діє для Національного Університету Біоресурсів і Природокористування України (м. Київ), Луганського та Сумського аграрних університетів, а також Харківського аграрного університету ім. В.В. Докучаєва.

Висновки

Вищенаведені факти показують, що в Росії, як і в країнах Європи, становлення закладів сільськогосподарської освіти належить до першої половини XIX ст. Систематичні заходи зі створення спеціальних сільськогосподарських навчальних закладів стали впроваджуватися тільки з часу заснування Міністерства державних маєтностей (1837 р). Необхідно вказати, що в Російській імперії впродовж XIX - початку XX ст. створювалася єдина розгалужена багаторівнева система професійної освіти, яка регулювалася законодавчо. Заклади фахової освіти, що розташовувалися на українських територіях, були складовими загальнодержавної системи двох імперій, до складу яких вони входили. Все це мало свій негативний відбиток у справі навчання.

В історії розвитку сільськогосподарської освіти сучасної України особливий інтерес викликає друга половина XIX - поч. XX ст. У цей період вітчизняною сільськогосподарською освітою було досягнуто значних успіхів, накопичено цінний досвід, що тривалий час не досліджувався, а тому й недооцінювався. У сучасних умовах є всі підстави та можливості поновити аналіз спадку українських учених, у тому числі й тих, що працювали в аграрних науково-освітніх закладах.

Література

1. Становлення і розвиток аграрної освіти і науки в Україні (з найдавніших часів і до сьогодення) / За ред. С. Живори. - К.: НАУ, 2004. - 144 с.

2. Дубляни. (Школи і крайові заклади в Дублянах). - Львів, 1997. - 263 с.

3. Степанович Е.П. Высшая специальная школа на Украине (конец XIX - начало XX в. - К.: АН УССР, Ин-т истории Украиньї, 1991. - 101 с.

4. Мещерский И.Н. Высшее сельскохозяйственное образование в России и за границей. - СПб.: Тип. В. Киршбаума, 1893. - 353 с.

5. Національний аграрний університет.1898-1998: Національному аграрному університету України 100 років / Уклад. Д.О. Мельничук, А.Г. Сердюк, В.І. Рябченко та ін. - К., 1998. - 112 с.

6. Діденко В.В. Нарис історії національного аграрного університету. (До сторіччя заснування). - К.: Аграр. наука, 1998. - 175 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Історія формування та визначальні тенденції в розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних основ життя українського народу. Становлення системи вищої освіти в Україні. Наука, техніка України як невід’ємні частини науково-технічної революції.

    книга [119,1 K], добавлен 19.01.2008

  • Висвітлення аспектів історико-педагогічного аналізу становлення освіти на Буковині, розвитку шкільної мережі. Аналіз навчальних планів, організаційно-методичного забезпечення викладання предметів. Принципи систематизації закладів освіти на Буковині.

    статья [790,7 K], добавлен 24.11.2017

  • Основні особливості історії Радянської України у сфері культурного життя. Сутність хронологічної послідовності розвитку освіти. Значення освіти у суспільно-політичному житті країни. Становище загальноосвітньої школи, розвиток середньої і вищої освіти.

    реферат [52,5 K], добавлен 26.12.2011

  • Історія єврейського народу, розвиток середньої і вищої освіти, суть та мета реформи в галузі єврейського навчання. Сприяння швидкій асиміляції євреїв з іншими народами на землях Волині. Рівень підготовки й методи навчання викладачів рабинського училища.

    реферат [26,8 K], добавлен 12.06.2010

  • 1917-1920 рр. як період створення системи вищої педагогічної освіти України. Підготовка вчителів, строк навчання, обов’язкові предмети. Роль Огієнко у відкритті ВУЗів в Києві. Перебудова педагогічної освіти і створення вищої педагогічної школи в 1919 р.

    реферат [14,0 K], добавлен 10.12.2010

  • Аналіз впливу ідеологічного та політичного факторів на дослідження столипінської аграрної реформи. Причини та наслідки поступового посилення цензури та контролю за тематикою роботи. Політична надійність як головний критерій відбору наукових кадрів.

    статья [22,9 K], добавлен 14.08.2017

  • Розвиток та функціонування єврейських навчальних закладів на території України. Процес навчання в хедерах та ієшивах. Пілпул і хілуккім та їх критика. Особливості єврейського книговидавництва. Вплив кагалу на розвиток освіти. Поширення маскільського руху.

    курсовая работа [77,1 K], добавлен 28.11.2009

  • Дослідження епохи Петра I. Особливості петровських реформ, війна як їх основна рушійна сила. Реформа в області освіти: відкриття шкіл різного типу, перші підручники. Розвиток науки: заснування Академії наук. Використання церкви для потреб держави.

    реферат [40,2 K], добавлен 23.09.2009

  • Матеріальна база й стан освітніх кадрів на Поділлі у період відбудови. Соціально-побутове становище та ідеологічний тиск на вчительство у повоєнні роки. Історичні умови розвитку та відбудови середніх та вищих навчальних закладів у 1944-середині 50 років.

    дипломная работа [137,0 K], добавлен 30.10.2011

  • Загальна характеристика постаті Петра Аркадійовича Столипіна. Історичні передумови проведення аграрної реформи. Основні положення і перетворення "столипінської" земельної реформи. Наслідки і значення аграрної реформи П.А. Столипіна для України.

    реферат [28,1 K], добавлен 28.10.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.