Князь Володимир Великий - значна постать в історії української держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Твір

«Князь Володимир Великий - значна постать в історії української держави»

Зійшовши на київський престол у 980 р і зосередивши в своїх руках неподільну владу, Володимир започаткував нову епоху в історії Київської Русі. Невгамовні варязькі князі вже не дивилися на Русь лише як на арену подальших завоювань чи край, який можна лише експлуатувати. Володимир упровадив далеко конструктивний підхід до управління державою. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не захоплення земель і збір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава.

Правда, на початку правління Володимир, здавалося, мало чим відрізнявся від попередників. Він обдаровував свою численну дружину, підтримував традиційні язичницькі культи, ходив на непокірних в'ятичів і поширив свою владу на радимичів. Як і його батько, Володимир посадив своїх синів у великих містах і землях своїх володінь. Так він усунув від влади місцевих князів, зосередивши її виключно в руках своєї династії.

Замість далеких походів Володимир зосередився на захисті власних кордонів. Щоб протистояти загрозі печенігів, він збудував розгалужену мережу укріплень, а також нові міста на південь від Києва. Він звернув погляд на захід і додав до своїх володінь землі сучасної Західної України, тим самим поклавши початок тривалому суперництву з поляками за цей регіон, змусив литовських ятвягів визнати його верховенство. Володимир встановив в цілому дружні стосунки з поляками, мадярами і чехами. В результаті цих досягнень володіння Володимира стали найбільшими в Європі, включаючи близько 800 тис. кв. км.

Перші роки князювання Володимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період поділу і міжусобної боротьби Київської держави. князь великий історія хрещення

Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх головних пунктах, на місце колишніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок династичний принцип, що отримує свій повний розвиток у наступних століттях. Ще більш важливе значення мали культурні елементи, введені Володимиром у внутрішні відносини держави.

Вихідною точкою цього найважливішого в культурній еволюції не тільки українських племен, але і всієї Східної Європи явища були насамперед політичні плани Володимира: прагнення підняти престиж влади, прикривши його візантійським ореолом.

Будучи видатним політиком, Володимир вмів оцінити політичне значення християнства для своєї державної системи, хоча самого його в хрещення привели чисто політичні комбінації. Християнство було найважливішою складовою частиною візантійської культури. Володимир прагнув до зближення своєї держави з візантійською. Поширювана урядом, ця нова релігія і надалі повинна була триматися князівської влади як своєї опори і, зв'язуючи новим, культурним вузлом племена російської політичної системи, повинна була зміцнювати їхню залежність від Києва і київської династії. Володимиром закладені були початки організації російської церкви: заснована метрополітна і кілька єгипетських кафедр. Створено було кілька монументальних пам'ятників церковного зодчества. Привезені з Херсонеса і поставлені в Києві бронзові фігури коней і статуї виявляють у Володимирі бажання прилучити Русь до світського візантійського мистецтва. Про інтерес до поширення візантійської освіти свідчить наведена в літописі звістка про те, що Володимир забирав дітей в людей вищих станів і віддавав їх «на навчання книжкове», - певно, з метою приготувати не духовних, а взагалі геніальних людей. Ці прагнення його не були даремні: уже серед перших поколінь київських учнів ми бачимо людину, що знаходиться на висоті сучасної візантійської культури, в особі митрополита Іларіона, автора похвального слова Володимирові. З Володимира починається помітний в еволюції Київської держави перехід від князів-наїзників, які тримали свою державу силою, до князів з більш вираженим характером правителей. Дід Володимира загинув, як хижий наїзник, батько склав свою голову в далекому поході, як мандрівний лицар. Володимир вмирає у своїй сто-особі, і люди оплакують його. Володимир ввів свою фінансову систему і широко розповсюдив дипломатію. За час його правління Київська Русь стала величезною імперією.

Головним досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження на його землях християнства. Розуміючи, що Київська Русь уже пережила свою традиційну язичницьку релігію, він став замислюватися над тим, щоб знайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних та політичних прагнень суспільства. Для Володимира двома високорозвиненими системами віри були християнство та іслам, тобто релігії тих країн, з якими Русь мала й намагалася утримати тісні торговельні та політичні стосунки. Прийняття християнства і саме його візантійського різновиду насамперед пояснювалося політичними причинами. У 987 р за надану візантійським імператорам допомогу у придушенні повстання Володимир зажадав видати за нього їхню сестру Анну. Побоюючись, що згода на шлюб із «варваром» похитне престиж імператорської династії, візантійці всіляко намагалися поправити становище, домагаючись від Володимира прийняти християнство. Але навіть після хрещення Володимира у 988 р вони намагалися відтягнути шлюб. І все ж після того як русичі завоювали у Криму візантійське місто Херсонес, шлюб нарешті відбувся.

Церква, організаційні структури й служителі якої були цілком запозичені, привезені з Константинополя, не лише отримала широкі привілеї та автономію, на її потреби надходила, крім того, десята частина княжих доходів. Внаслідок цих нововведень значно зріс престиж Володимирової династії, пов'язаної тепер зі знаменитим будинком візантійських імператорів. Прийняття християнства мало позитивні наслідки і для внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не було. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, яка не тільки забезпечувала невідоме раніше духовне і культурне єднання, а й впливала на культурне і господарське життя.

Висновки: завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом, а ні з ісламським Сходом. Цей зв'язок зумовив її небачений історичний, суспільний і культурний розвиток. Важко переоцінити те, що християнство прийшло до Києва не з Риму, а з Візантії. Згодом, коли відбувся релігійний розкол між двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Роки князювання Володимира в Києві деякі історики називають богатирською епохою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава і самобутня культура її народу, а переможні успіхи російської зброї прославили країну на весь середньовічний світ.

Список літератури

1. "Історія України". Посібник / За ред. В.А.Смолій, - М., 1997.

2. "Історія України". Навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей. - М .: Центр підготовки абітурієнтів, 1998.

3. Грушевський М.С. Нарис історії українського народу. - 2-е вид. - К .: Либідь, 1991.

Размещено на Allbest.ru