Письменник-натураліст Джеральд Малколм Даррел

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Сучасна молодь вступає в життя в епоху не тільки бурхливого розвитку науки і техніки, а й негативних наслідків науково-технічної революції та демографічного вибуху. Неконтрольоване зростання населення Землі, кількість якого вже перевищила критичну межу, дедалі більше забруднення атмосфери, гідросфери та літосфери, накопичення величезних об'ємів відходів людської діяльності при одночасному виснаженні майже всіх видів природних ресурсів призвели до розвитку глобальної екологічної кризи.

З давніх-давен тварини були для людей не лише джерелом основних продуктів харчування, з їхньої шкіри виготовляли одяг, із кісток --- знаряддя праці, а також технічну, лікарську сировину, прикраси. Руйнування людиною місць мешкання тварин, як і рослин, сьогодні стало надто небезпечним. Нині налічується близько 2 млн. видів тварин, але під загрозою знищення опинилося вже близько 600 видів птахів і 120 ссавців, багато риб, земноводних, молюсків, комах. Особливо небезпечним є швидке зведення тропічних лісів, що є ареалом життя дуже багатьох видів тварин. За останню тисячу років з лиця Землі зникло понад 100 видів звірів, 140 видів птахів та багато інших видів тваринного світу.

Джеральд Малколм Даррел вніс неоціненний вклад в ідею збереження рідкісних і зникаючих видів тварин та розмноження їх в умовах зоопарку з метою подальшого розселення в місцях природного проживання, створивши зоопарк на острові Джерсі. Але основним досягненням вченого-письменника стало те, що його творчість значно вплинула на зміну світогляду населення всієї земної кулі, особливо юного покоління, по відношенню до тварин, до проблеми їх збереження. Шляхом написання розповідей і створення фільмів про тварин, він відобразив індивідуальність і красу кожної тварини, неперевершеність і неповторність кожної миті життя. Актуальність дослідження обумовлюється тим фактом, що жанр праць Даррела активно розвивається в сучасній літературі і продовжує набирати популярність. Цей факт вимагає обгрунтування та аналізу його творчості.

Мета: комплексне вивчення творчості Джеральда Даррела.

Означена мета вимагає вирішення наступних завдань:

1. Ознайомитись з дитинством зоолога;

2. Вивчити причину створення джерсійського зоопарку;

3. Визначити перші роботи письменника;

4. Дослідити найпопулярніші праці Даррела;

5. З'ясувати як Даррел став успішним режисером.

Об'єктом дослідження виступають праці Джеральда Даррела як засіб відображення художнього світу письменника-натураліста.

Предметом цього дослідження є сукупність поглядів Джеральда Даррелла, відображених у його прозі, а також художню своєрідність його робіт.

Практичне значення курсової роботи визначається можливістю використання результатів дослідження в курсах лекцій та семінарів з історії зарубіжної літератури XX століття, історії англійської літератури, при читанні спецкурсів та проведенні практичних занять, написанні дослідницьких робіт з проблем натуралістичної прози і творчості Джеральда Даррелла.

Обсяг і структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку. Загальний обсяг роботи становить 25 сторінок, з них 21 сторінка - основного тексту. Список використаних джерел налічує 23 позиції, з них 2 - наукові джерела, 15 - джерела ілюстративного матеріалу, 3 - довідкова література, 3 - Інтернет -джерела.

1. Неймовірні роки життя письменника-натураліста

1.1 Дитинство зоолога

Джеральд Малколм Даррел непересічна людина і письменник-натураліст, відомий, без перебільшення, у усьому світі, а за професією він зоолог-звіролов. Д. Даррелл народився 7 січня 1925 року в Індії у місті Джамшедпур, де його батько працював інженером. Життя їх не було дуже легким, так як родина постійно переїзджала з одного будівництва на інше. За словами письменника, незвичайна та дивовижна індійська природа була його найяскравішим дитячим спогадом. Саме в Індії з'явилося прекрасне чуття кольору, присутнє Джеральду. З самого раннього дитинства Джеральд, як і його брат Лоуренс, мав унікальну, майже фотографічну пам'ять. У своїх неопублікованих мемуарах він писав:

«Мої спогади того періоду нагадують витончені віньєтки, яскраві, кольорові картинки, наповнені звуками, смаком і ароматами. Я пам'ятаю сліпучі заходи сонця, пронизливі крики павичів, аромат коріандру і бананів, смак рису різних сортів. Особливо запам'ятався мені смак мого улюбленого сніданку, коли рис варили в буйволячому молоці з цукром . Я пам'ятав, що носив чарівні костюмчики з туссору. Пам'ятаю його чудовий колір -- блідо-блідо-коричневий. Пам'ятаю приємне відчуття шовковистості і шурхотливий звук, що лунав, коли моя індійська няня одягала мене вранці». Саме тут хлопчик зіткнувся з іншими формами життя, які справили на нього глибокий вплив. Це зіткнення було миттєвим і випадковим, але Джеральд запам'ятав його на все життя. Він йшов зі своєю нянею по краю дороги, вздовж якої була неглибока канава.

«В канаві я побачив двох великих равликів. Я був дитиною, тому вони здалися мені великими, хоча, скоріш за все, вони були не більше трьох-чотирьох дюймів. Равлики були блідно-кавового кольору з темними шоколадними полосами. Вони поволі наповзали однин на одного, немов в прекрасному танці. Слиз, який вони залишали, блистів, немов би вони тільки що виповзли з води. Равлики були прекрасні. Я подумав, що ніколи в світі не бачив таких чудових створінь. Помітивши, як я зацікавився равликами, няня потягла мене вперед і сказала, що я не повинен чіпати цих чудовиськ, що вони брудні і страшні. В своєму житті мені не раз доводилось зустрічатися з людьми, які вважали тварин брудними, бридкими і небезпечними, хоча насправді це були чудові створіння природи». Вже в дворічному віці Джеральд «захворів» так званою «зооманією» і дуже любив відвідувати місцеві звіринці та набивати коробки і свої кармани різноманітною живністю, а за свідченнями матері, “зоопарк” було одним з перших слів хлопчика.

Після смерті у 1928 році Семюела Даррелла, батька письменника, сім'я перебралася в Англію, де мама віддала Джеральда в школу. Але шкільні предмети дуже не сподобались маленькому хлопчику, всі крім біології. Він вважав їх нудними й важкими, тому зі школи його прийшлось забрати і найняти індивідуального вчителя. В 1933 році через фінансові труднощі сімя переїхала на грецький острів Корфу. Саме на цьому квітучому острові по-справжньому розпочинається біографія Джералда Даррелла, саме тут, за його власним визнанням, народилася у нього палка пристрасть до тварин і саме ця пристрасть та любов до братів наших менших присутня у багатьох книгах письменника.

У віці шести років маленький Джеральд сказав своїй мамі, що хоче створити власний зоопарк і побудувати на його території для неї спеціальний котедж. Його мрія збулась через декілька десятиліть. З восьми до чотирнадцяти років проминало щасливе життя майбутнього письменника на лоні дивовижної грецької природи. Він цілими днями пропадав у лісі, на луках і на болоті, спостерігаючи за тваринами, багато з них приносив додому. Безхмарне життя серед оливкових гаїв та виноградників Корфу закінчилось в 1939 році з початком Другої світової війни. Повернувшись на берег Туманного альбіону, чотирнадцятирічний Джеррі став підробляти в маленькому зоомагазинчику в Лондоні. Але початком кар'єри після закінчення коледжу став зоопарк Уіпснейд в Бедфордширі, відкритий в 1931 р. Лондонським зоологічним товариством як філія Лондонського. Даррелл влаштувався сюди на роботу відразу після війни -- простим помічником служителя, або, як він сам казав, «хлопчиком на позвірюшках» (про роботу науковим співробітником людині , що не мав вищої освіти, не можна було й мріяти). Тут Джеральд отримав першу професійну підготовку і почав збирати «досьє» про зникаючі і рідкісні види. То було років за двадцять до появи Міжнародної Червоної книги. Даррелл мріяв заробити ловом тварин для зоопарків, щоб потім створити свій власний зоосад або парк.

Однак робота в зоопарку старого типу його не тішила. Він мріяв побачити тварин у їх рідній стихії, на волі. І в 1947 році, у віці 22 років, розпочинається новий етап у житті Даррела - йому запропонували організувати дві експедиції -- в Камерун і Гайану. Офіційна мета експедиції -- відлов диких, переважно рідкісних тварин для зоопарків. Однак для самого Даррела експедиція ця була лише приводом. Головне він бачив у тому, щоб познайомитися ближче з найбагатшим тваринним світом Тропічної Африки, на власні очі побачити звірів і птахів цієї дивної країни. Результати експедиції перевершили сподівання.

У 1948 році Даррел здійснив другу експедицію до Африки, потім їде до Британської Гвіани, потім до Парагваю, Аргентини, знову до Африки. З кожної поїздки, окрім колекцій живих тварин, Даррел привозить багато нових вражень. Він наповнив будинок своїми чотириногими й пернатими вихованцями, вступаючи в нескінченні конфлікти з близькими родичами, які протестували проти того, щоб з ними поряд жили жаби, змії, пацюки та ворони. Багато років поспіль брат Джералда, відомий англійський письменник Лоуренс Даррелл, згадуючи ті роки, склав жартівливу хронологію інтелектуального становлення свого меншого брата: 1931 р. - дитина ненормальна, всі кишені у неї заповнені слимаками; 1935 р. - дитина розумово неповноцінна - носить скорпіонів у сірникових коробках; 1939 р. - дитина збожеволіла - пішла працювати у зоомагазин; 1945 р. - цей чоловік божевільний - він у джунглях, де аж кишать змії; 1958 р. - цей шаленець хоче створити власний зоопарк.

1.2 Створення джерсійського зоопарку

На перших порах роль «мисливця за живими тваринами» повністю влаштовувала Даррелла. Однак її неминуче отруювала ложка дьогтю: після експедиції, коли до кожної з привезених тварин він встигав прив'язатися, з нею доводилося розлучатися. Це було так несправедливо, так обтяжливо! Вихід був один, і він був ясний з самого початку: потрібен власний зоопарк. І Джеральд Даррел вирішує здійснити свою дитячу мрію -- заснувати свій власний зоопарк рідкісних видів тварин. У 1958 році, після тривалих, але невдалих пошуків йому, за порадою відомого видавця Р. Харт-Девіса, нарешті щастить узяти в оренду невелику ділянку землі на острові Джерсі й розмістити на ній перші клітки та вольєри. Письменник отримав для цього позику в банку на суму 10 000 фунтів. Щоправда, для її повернення Дарреллові знадобилися роки літературної діяльності.

Однак 14 березня 1959 року Джерсійський зоопарк був відкритий. Згодом у ньому було зібрано безліч видів зникаючих тварин. Таким чином збулася заповітна мрія Даррелла - створити зоопарк, в якому звірі не будуть знемагати у тісних клітках, а гулятимуть на волі. На невеликій ділянці землі , орендованій на острові Джерсі (один з Нормандських островів), були розміщені перші клітки та вольєри. Відтепер Даррелл ловив звірів для себе. Правда, відразу ж виникли фінансові труднощі, але Даррелл став витрачати на утримання та поповнення зоопарку весь гонорар за свої книги, і молодий зоопарк поступово зміцнів. У цей час Даррел починає все більш уваги приділяти долі тварин, їхньому майбутньому, яке в середині XX століття було забарвлене в похмурі кольори. Багато тварин опинилися на межі загибелі, повного знищення. Він мріяв перетворити зоопарк на особливий центр, де б розводили рідкісні види тварин. Невеликий (площею 116 кв. км), але красивий острів Джерсі знаходиться в південній частині протоки Ла-Манш (у групі Нормандських островів) всього в 30-40 км від Франції. Маєток Огр з кам'яними стінами і арками XVI ст., зі старими дубами і каштанами був найдавнішою на острові садибою.

Поступово маєток перетворилося в розкішний парк і головну пам'ятку для туристів. Однак, незважаючи на самовіддану працю і найсуворішу економію, через 4 роки на зоопарку, де переважали рідкісні види тварин, повис ще більш великий борг в 25 тис. фунтів стерлінгів (близько 50 тис. доларів). Даррелл обіцяв погасити його доходами від своїх майбутніх книг. Якби не це його зобов'язання, то, можливо, і не відбулося б свято 6 липня 1963 року, коли було урочисто проголошено створення Джерсійського тресту збереження диких тварин, який став юридично власником зоопарку. А президентом тресту, природно, обрали Джеральда Даррелла.

Даррел був одним із перших, хто повірив у необхідність таких центрів, хто намагався втілити теорію на практиці, хто головним завданням свого зоопарку вважав створення резерву тварин, які розмножуються і належать до рідкісних і зникаючих видів. Він продовжував невтомно витрачати на нього всі свої сили і гонорари, і поступово Дарреллів ковчег ставав останнім притулком для багатьох рідкісних і зникаючих видів тварин з усіх куточків Землі.

Створюючи зоопарк, Даррелл прагнув не тільки позбутися від необхідності розлучення з улюбленими йому тваринами. Були в нього й інші, більш важливі цілі. Тому Джерсійський зоопарк став не простим зоопарком. Справа в тому, що в цей час Даррелл починає все більшу увагу приділяти долі тварин в широкому плані, їх майбутньому, яке до середини XX століття забарвилося в самі похмурі тони. Багато тварин опинилися на межі повного знищення. У зв'язку з цим довелося переглянути сучасну роль зоопарків: саме в зоопарках, і тільки в зоопарках, може бути збережений резерв (або, як зараз кажуть, «банк») розмноження тварин тих видів, на порятунок яких у природних умовах майже не залишилося надій. З часом за сприятливих умов такий резерв може стати вихідним матеріалом для повторного розселення, для відновлення згаслих видів у тих місцях, звідки їх витіснила людина. Так була врятована від загибелі нене, невелика казарка з Гавайських островів; так «воскрес» величезний дикий бик -- зубр; так, власне кажучи, отримав можливість зберегтися американський журавель , перлина серед птахів світу; так врятувалися ще кілька видів птахів і звірів. Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) надає цьому методу особливе значення, і Джеральд Даррелл був одним з перших, хто застосував його на практиці, хто в якості основної, головної задачі зоопарку визнав роботу по створенню резерву, «банку» рідкісних тварин.

Перші досліди і успіхи Джерсійський зоопарку привернули увагу офіційних установ і деяких приватних осіб, що займаються питаннями охорони природи. Були зібрані необхідні кошти, в основному за рахунок Міжнародного фонду охорони тварин і Товариства охорони тварин, і зоопарк був перетворений в Джерсійський трест охорони тварин. Його почесним президентом стала англійська принцеса Анна, яка зробила великий внесок в розвиток тресту. І зараз Джерсійський трест з успіхом працює над проблемою збереження рідкісних і зникаючих тварин. Треба сказати, що Даррелл був душею тресту, тому що всі гонорари за книги він передавав на його зміцнення.

Наразі у зоопарку на площі в 32 га розміщено понад 1,5 тис. тварин, понад 100 рідкісних видів, кілька лабораторій (дієтологічна, ветеринарна, етологічна), кілька спеціалізованих центрів (з розведення рептилій, птахів, нічних тварин, мавп), центр освіти для школярів, зоомузей. У маєтку Ле Нуайє (розташованому по сусідству і також придбаному трестом) розмістився Міжнародний центр підготовки фахівців з охорони і розмноженню рідкісних видів у неволі. Він був заснований в 1978 р., але офіційно відкритий в 1984 р., під час святкування 25-річчя зоопарку. Заняття в центрі проводяться на рівні університетських курсів. Тут навчаються спеціалісти, працівники зоопарків та студенти з країн Африки, Азії та Америки. Офіційно центр очолює Її Королівська Високість принцеса Анна. Вона ж в 1976 р. урочисто відкривала Центр з розведення рідкісних рептилій. Особлива увага королівської сім'ї виразилася і у нагородженні Джеральда Даррелла Орденом Британської імперії.

Не можна не сказати і про ті проекти і програми порятунку і розведення рідкісних видів, які Джерсійський трест збереження диких тварин проводить разом з місцевою владою, урядами та заповідниками Мадагаскару, Маврикію, Мексики, Белізу, Бразилії, Ямайки, Санта-Люсії та інших країн. Адже кінцева мета розведення рідкісних видів у Джерсійський зоопарку - повернення тварин на батьківщину. А для цього необхідно зберігати природне місце існування, і без кооперації з урядами в цій складній справі не обійтися. Близько 8 тис. школярів Великобританії щорічно приїжджають в центр освіти, де проводяться семінари та конференції. Юнацький «Клуб Додо» видає «Бюлетень Додо». Чому «Додо»? Тому що емблемою зоопарку служить дронт. Цей великий нелітаючий голуб був винищений ще в XVII в., коли європейці прибули на острів Маврикій. Звичайний дронт, або додо (Rhaphus cucullatus), був незграбним птахом розміром з індика і важив до 20 кг. А широко відомий він став завдяки Льюїсу Керроллу, автору «Аліси в країні чудес», який описав його у своїй знаменитій книзі в образі «викопного птаха Додо».

Проте долі дронта уникли врятовані на Джерсі рожевий голуб (Nesoenas Mayeri), маврікийськая боривітер (Falco punctatus), товстоклювий папуга (Rhynchopsitta pachyrhyncha) та інші види. У природі їх залишалося всього по кілька десятків особин, а після успішного розведення в Джерсійському зоопарку деякі з цих видів, наприклад рожевий голуб, були повернуті в рідні ліси. Таким чином, емблема із зображенням дронта, з одного боку, нагадує про сумну долю цієї вимерлої птиці, а з іншого -- символізує саму можливість порятунку рідкісних видів тварин. Початок сімейства горил в Джерсійський зоопарку поклав самець Джамбо, той самий, який в 1961 р. став першим у світі представником свого виду, що народилися в неволі. Він став батьком 13 дитинчат , народжених від двох самок. Джамбо (несподівано помер у 1992 р.) прославили по всьому світу кадри телебачення, коли цей «ніжний гігант» по суті врятував хлопчика, що впав у відкритий вольєр до горил.

Головною ж гордістю Джерсійський зоопарку можна вважати мавп Південної Америки і Мадагаскару. Тут немає звичайних слонів, жирафів і левів, зате є «маленькі леви Бразилії» -- так жартома називають левових тамаринів з групи ігрункових мавп. На Джерсі вдалося врятувати таких рідкісних мавп, як золотиста ігрунка (Leontopithecus chrysopygus), золотоголова ігрунка (L.chrysomelas), золотистозада ігрунка (L.chrysopygus), мармозетка (Callithrix geoffroyi), та інших зникаючих у природі маленьких наших родичів.

У 1983 р. уряд Мадагаскару уклав з Джерсійським трестом угоду про устрій спеціального центру розведення лемурів, персонал для якого готуватимуть на Джерсі. Мадагаскарська фауна лемурів представлена ??в зоопарку кількома рідкісними видами, яким на батьківщині загрожує зникнення через вирубку лісів і прямого винищення (м'ясо деяких видів вважається делікатесом). Серед них -- мадагаскарська руконіжка, або ай-ай. У серпні 1992 р. в спеціальному павільйоні на Джерсі у ай-ай народився перший малюк.

Варто нагадати, що ідея Джеральда Даррелла розводити зникаючі види в зоопарках мала безліч супротивників. По-перше, говорили критики, останніх представників вимираючих форм не можна відловлювати і саджати за грати з морально-етичних міркувань. По-друге, передрікали, що ідея Даррелла зажадає занадто багато коштів -- таких, як ай-ай, сотні й тисячі. І для кожного треба підібрати свій раціон, забезпечити температурний і інші режими, часом дуже специфічні, умови утримання. А тому, мовляв, дешевше створити побільше заповідників. Ідея ж Даррелла перетворилася на загальноприйняту наукову концепцію: зібрати -- зберегти -- розселити. І практично всі великі зоопарки світу сьогодні займаються розведенням рідкісних видів тварин. Без вольєрного розведення багато з них (каліфорнійський кондор, американський журавель, зубр, олень Давида, кінь Пржевальського, білий орикс та інші) збереглися б тільки у вигляді опудал в зоомузеях.

Сьогодні зоопарк на острові Джерсі вважається одним із найкращих у світі й перетворився на особливий центр з розведення зникаючих видів птахів та звірів. До речі, 26 березня 1999року - в день свого 40-річного ювілею Джерсійський зоопарк перейменований в Парк дикої природи імені Д. Даррелла, а Джерсійський фонд охорони дикої природи, започаткований Джералдом Малколмом, - у Фонд охорони дикої природи імені Д. Даррелла. В останні роки Джеральд Даррелл разом із своєю дружиною Лі, вірною супутницею його шляхетних мандрівок, мешкав у своєму французькому маєтку «Ма Мішель», де він і помер 1995 року у віці сімдесяти років. Хоча його зараз немає з нами, та існує зоопарк на острові Джерсі, на створення якого письменник поклав стільки сил та енергії, знову перевидаються його книги, демонструються фільми. І як раніше неможливо відірватися від книги «Моя сім'я та інші звірі» чи «Переповнений ковчег» як маленьким, так і дорослим, тому що вони криють у собі любов піднесену й земну.

2. Досягнення Джеральда Даррела у кінематографії та літературі

2.1 Перші роботи письменника

Справді, одержимий ідеєю збереження рідкісних і зникаючих видів тварин, ладний віддати і всі свої статки, і всі свої сили задля цього, Джералд Даррелл почав… писати. І саме за порадою того ж Лоуренса.

А було це так: Джеральд Даррелл повернувся з двох економічно невдалих експедицій за звірами у Камерун (1947 р.) та Гвіану (1948 р.), до того ж приблизно в цей самий час він одружився, і перед ним постала серйозна фінансова проблема. Ось тоді брат й порадив Джералдові написати книгу про свої експедиції. Майбутній письменник досить скептично поставився до цієї пропозиції, оскільки вважав, що не має схильності до творчості.

Але як це нерідко буває, допоміг випадок. Почувши одного разу по радіо абсолютно безграмотну з точки зору біолога розповідь про чиїсь подорожі в Західну Африку, де він сам бував, Даррелл не витримав. Сів і надрукував на машинці двома пальцями перше своє оповідання: «Полювання на волохату жабу». Він відіслав оповідання на радіо, де воно мало колосальний успіх, і Даррел, зрештою, отримав запрошення від Бі-Бі-Сі прочитати свій твір перед мікрофоном.

Дещо приголомшений успіхом, Д. Даррелл взявся писати книжку про свою першу подорож до Камеруну. Поїздка до Західної Африки справила на Даррелла таке сильне враження, що після повернення до Європи він відчуває потребу розповісти про неї. Так з'явилася його перша літературна спроба, невеличка книжка «Перевантажений ковчег». Уже в ній Джеральд Даррел створив свій власний стиль, цілком завершений і незвичайно привабливий. Як пише письменник: «Я намагався насамперед не бути нудним, намагався створити словесну картину тих країн, по яких подорожував. Крім цього, я щосили намагався зробити так, щоб навіть самі потворні -- за людськими стандартами, звичайно, звірі, птахи і рептилії виглядали в моїй книзі симпатичними і цікавими. Достатньо тільки подивитися на них неупередженим поглядом». Героями нової книги, написаної усупереч поширеним стандартам подібної літератури, стали дикі тварини, які нарівні з людьми мають право жити на нашій планеті. Письменники і поети охоче вдаються до порівняння людей з різними тваринами з метою підкреслити їх певні особливості, помітну рису характеру або ж який-небудь талант. Джеральд Даррелл не є винятком. Будучи цінителем тваринного світу, Даррелл активно і вміло використовує різні стилістичні засоби для характеристики його представників, насамперед метафору.

«Як зоолог і допитливий натураліст, а, отже, великий знавець тваринного і рослинного світу, як людина, яка добре знає особливості і звички багатьох тварин, Даррелл проводить паралель з людьми, приписуючи їм тим самим ті ж манери поведінки». Так автор намагається показати читачеві, що часом люди поводяться подібно хижим птахам: "Таксисти, побачивши наш невинний вигляд, покинули свої машини і оточили нас як стерв'ятники, кожен намагався перекричати співвітчизників". Тут Даррелл вказує на властиву таксистам манеру активно (і крикливо) нападати на туристів, які щойно приїхали, з метою першими роздобути «здобич», як це роблять стерв'ятники. Книжка була написана всього за місяць і вийшла друком 1953 року, одразу ж здобувши прихильність як у читачів так і у критиків. Перших не могла не полонити невигадливість стилю, витончений гумор та захопливий сюжет, останні ж відзначили неабиякий талант і письменницький хист у автора-початківця. Книжка мала колосальний успіх -- її продали за кілька днів. Вона відразу й назавжди зробила молодого незнайомого зоолога загальним улюбленцем, знаменитістю, показала, що в ньому закладено непересічний талант письменника.

«Перевантажений ковчег» -- перший твір Даррелла; «Гончі Бафута» -- як би продовження, розповідь про другу поїздку до Західної Африки, в Камерун. У своїй книзі «Гончі Бафута» Даррелл розповідає про поїздку в Бафута (місто в Камеруні, на північному заході Африки), під час якої він збирав рідкісних тварин для свого заповідника. Вже сама назва книги вказує на особливий стиль автора. Beagle - порода собаки «коротконогий гончак», призначена насамперед для полювання. У даному випадку під словом «гончі» автор має на увазі групу мисливців, які активно брали участь в затриманні тварин для його заповідника.

У даній книзі Даррелл описує не тільки тих дивовижних тварин, яких він бачив, а й людей, яких там зустрів. Під час полювання на даманів (невеликих ссавців, що нагадують гризунів), Даррелл порівняв всю бригаду «гончаків» з мисливськими собаками, а саме з терьєрами. Вибір письменником саме цієї породи не випадковий. Будучи відмінним знавцем тваринного світу, Даррелл вміло застосовує свої зоологічні знання при описі людей. Тер'єр -- це порода собак, яка спеціально застосовується для полювання на норних тварин та боротьби з гризунами. Описуючи збожеволілих від страху мисливців, він прирівнює їх до стада антилоп, підкреслюючи цим порівнянням, по-перше, почуття стадності, яке опанувало людьми, і нездатність приймати зважені рішення, і, по-друге, особливість цих тварин рятуватися від будь-якої небезпеки втечею.

Багато років пройшло з тих пір, як Джеральд Даррелл мандрував по тропічному лісі і трав'янистих рівнинах Камеруну. Багато здійснилося подій. Камерун знайшов довгоочікувану свободу, в країні будують нове життя сини тих, хто супроводжував Даррелла під час мандрів. Але так само прекрасні залишилися незаймані ліси, і все так само дзвенить у них ночами хор комах і деревних жаб, а лемури-галаго неквапливо перебираються з гілки на гілку. Молода республіка багато уваги приділяє питанням охорони природи, охорони тварин, і в тому, що знаходиться для цього бажання і кошти, є частка заслуги Джеральда Даррелла.

"Три квитки до Едвенчер" -- одна з ранніх книжок Джеральда Даррела: вона була написана після поїздки до Британської Гвіани. У той період Даррел ще так гостро не відчував небезпеки, що насувалася на тварин, а тому ці мотиви в книжці не звучать. Вона цілком присвячена враженням від нової країни, від зустрічі з новими тваринами, радості спілкування з ними.

2.2 Найпопулярніші праці Даррела

Автора помітили великі видавці, а гонорар від книг (включаючи «Три квитка до Пригоди», 1953) дозволив організувати в 1954 р. експедицію в Південну Америку. Однак у Парагваї вибухнув військовий переворот, і майже всю живу колекцію, зібрану з великими труднощами, довелося кинути, тікаючи від хунти (до влади тоді прийшов генерал Альфредо Стресснер, що став диктатором на довгі 35 років). Свої враження про цю поїздку Даррелл описав у наступній книзі -- «Під пологом п'яного лісу» (1955). Тоді ж він на запрошення брата Ларрі відпочивав на Кіпрі і в Греції. Знайомі місця викликали масу дитячих спогадів -- так з'явилася «грецька» трилогія: «Моя сім'я та інші звірі» (1955), «Птахи, звірі і родичі » (1969) і «Сад богів» (1978).

Про дні, що він провів на Корфу, Дарелл згодом напише повість «Моя сім'я та інші звірі». Вона відразу ж стане бестселером та однією з найкращих книг, написаних коли-небудь про природу. Це автобіографічний твір про хлопчика, що разом із родиною поселився на острові Корфу. Він живе природним життям, спостерігає за живими істотами. Серед них черепахи, тритони, ящірки, метелики, комахи, мурашки тощо. Це життя захоплює й дивує його. Згодом хлопчина починає збирати власну колекцію тварин, наповнюючи будинок різними тваринами -- черепаха Ахіллес, голуб Квазимодо, гекон Джеронімо, чайка Алеко та чимало інших, що наводили жах на родину й своєю некерованою поведінкою спричиняли безліч кумедних ситуацій. Також у книзі йдеться про знайомство юного Даррелла з мешканцями Корфу, серед яких був Теодор Стефанідес (1896-1983), відомий науковець-біолог, котрий став не лише добрим другом хлопчика, а й справжнім учителем із вивчення природи. Він був цікавою людиною, дотепним співрозмовником, видатним ученим і багато в чому слугував прикладом для наслідування. Коли хтось говорить «Джеральд Даррел», то відразу згадується дитинство і все, що пов'язане з цим благословенним і безтурботним часом. Небагато знайдеться людей, хто не читав книги Дж. Даррела «Моя сім'я та інші звірі» і його інших чудових творів, присвячених щасливому життю родини Даррел на Корфу. Дж. Даррелу якимось фантастичним способом (як пізніше з'ясувалося не без серйозної допомоги його першої дружини Джеккі) вдалося перенести на папір і зберегти дух і враження дитинства, хоча писав цю всесвітньо тепер відому книгу (яка у Великобританії була до такої міри популярна, що навіть служила деякий час підручником) будучи вже дорослим, коли вантаж сімейних турбот тягнув вниз і не дозволяв легко забути про все.

Тепер вже можна стверджувати, що створивши цей шедевр, Джеральд Даррел подарував трохи щастя мільйонам читачам цієї книги. Вона давала можливість зануритися в океан безтурботності, спокою і радості серед прохолоди багатовікових оливкових гаїв, і забути про все, подумки поринаючи разом з Джеррі в кристально чисті води прибережних мілководних лагун навпроти чудесних острівців Понтіоконіссі і Лазаретто, спостерігати пригоди і співпереживати, і черепашці Ахіллесу -- пристрасному любителю полуниці, і незвичайному голубу Квазімодо, який воліє ходити не пішки або літати, а танцювати під вальси і військові марші, вивчати спільно з Теодором Стефанідесом особливості поведінки павуків та інших комах, реготати до упаду над реакцією сім'ї Даррел, коли скорпіониха разом з сотнею своїх скорпіонів раптово вилазила з коробки сірників на руку нещасному старшому братові Ларрі, і з захопленням стежити за справжнім боєм на стінці кімнати Джеррі між геконом Джеронімо і богомолом Сіселі, а також читати про щоденні смішні пригоди в сім'ї Даррел, -- і в результаті дуже скоро всі дорослі проблеми здавалися дрібницями і дріб'язком, так як весь острів вже представлявся як одна велика церква, де замість свічок вночі яскраво горіли живі світлячки, і все в житті збувалося, якщо дуже захотіти і йти щодня до своєї мети, як все збулося в житті маленького Джеррі , як він і задумав колись у дитинстві на казковому Корфу.

І хіба не може виникнути бажання подивитися Корфу, після ось такого опису настання весни на острові (Дж. Даррел «"Моя сім'я та інші звірі»):

«З березнем прийшла весна. Острів вкрився квітами, розвіяв пахощі, заграв світлою зеленню. Кипариси, всю зиму зі свистом зігнуті від вітру, стояли тепер прямі і гладкі, під легким плащем з зеленувато-білих шишечок . Усюди цвіли воскові жовті крокуси, купками вибивалися серед коріння дерев, збігали по схилу річкових берегів. Під кущами миртів гіацинти набирали свої схожі на фуксінові льодяники бутони , а по дубовим гаям розлився синюватий серпанок буйно квітучих ірисів. Тендітні, ніжні анемони розпускали кремові віночки з винно-червоним відливом по краях. Лютики, чин, асфоделі і сотні інших квітів суцільно покривали тепер поля і ліси. Навіть тисячолітні оливи, зігнуті і дупласті , прикрасились кетягами дрібних кремових квіток, скромних і все ж ошатних , як і личить в їх поважному віці . Так, вже це була весна так весна: весь острів тремтів і гудів від її кроків, все живе відгукувалося на її прихід. Це впізнавалось по сяйву квіткових пелюсток, по яскравості пташиного пір'я, по блиску в темних вологих очах сільських дівчат. Серед соковитої зелені в залитих водою канавах гримів захоплений хор жаб. У сільських кав'ярнях вино немов би потемніло і стало хмільним. Загрубілі, шорсткі пальці перебирали струни гітари з якоюсь дивовижною м'якістю, а звучні голоси виспівували живу веселу пісеньку».

Книга «Моя сім'я та інші звірі» написана дотепно, має багато цікавих спостережень та наповнена цікавими епізодами з життя острів'ян. Неймовірний успіх «Моїй сім'ї» (тільки у Великобританії вона перевидавалася більше 30 разів і понад 20 разів на США ) призвів до міркувань серйозних критиків про відродження англійської літератури. Більш того, цей твір «непрофесійного» автора включили в програму випускних шкільних іспитів з літератури. У 1962 році Джеральд Даррелл за дорученням Міжнародного фонду охорони тварин здійснює поїздку в Нову Зеландію, Австралію і Малайю, знайомиться зі станом охорони природи цих країн. Майже скрізь бачить він тривожну картину: жадібність і байдужість перетворюють на пустелю квітучі куточки, тваринам не залишається місця на Землі, їх попросту змітають як непотрібне сміття . І знову Даррелл кидається в бій: він пише чудову книгу «Шлях кенгуреняти», де дає по-справжньому тонкий аналіз становища тварин, він показує серію телепередач, в яких знайомить глядача з повадками, звичками, способом життя птахів і звірів і одночасно просить, переконує: дивіться, як вони гарні, як багато ми втратимо потрібного, необхідного нам самим же, якщо тварини зникнуть! Який злочин здійснимо, якщо не убережемо їх від загибелі! І як у сутності небагато потрібно, щоб допомогти їм!

Але найбільше він пишався своїм гумористичним романом «Розі -- моя рідня», завдяки якому він відчув себе рівним Лоуренсу. Історія Адріана Руквісла, який мандрував по Англії з Розі, дивовижною слонихою, яка страждає сумної схильністю до алкоголю, здалася критикам (принаймні американським) «традиційним, неспішним британським романом, який міг би написати сам Смоллетт». Художня проза Джеральда була дуже старомодна, вона була такою ж, як і сам Адріан Руквісл. Книга сподобалася читачам, але такого успіху, як немистецькі книги Даррелла, вона не мала. Джеральд написав тільки один роман для дорослих, інші його книги адресувалися дітям і підліткам. Майже одночасно з «Розі» в світ вийшли «Ослокради», чарівна історія про те, як двоє маленьких англійців допомогли своєму грецькому приятелеві вкрасти і заховати в затишному місці всіх ослів села. Обидві книги звернули на себе увагу кінопродюсерів. Кен Харпер, незалежний британський продюсер, заплатив за «Розі» 25 тисяч фунтів. Фільм так і не був знятий, але ця сума допомогла Дарреллу впоратися з поточними фінансовими проблемами, зокрема повернути позику, взяту заради Джерсійського зоопарку.

Іронічний Ларрі Даррелл, писав про свого молодшого брата: «Маленький диявол прекрасно пише! Його стиль за свіжістю нагадує листя салату!» Джеральд був майстром «звіриного» портрета. Всі описані ним тварини індивідуальні і запам'ятовуються так, як ніби ти сам їх зустрічав. «За точністю і образністю я можу порівняти його тільки з кращим письменником-анімалістом Сетон-Томпсоном. Свіжість, оригінальність мови, багатство і несподівані порівняння і метафори, відмінний, справді англійський, діккенсівський гумор -- все це приносить справжнє задоволення читачеві».

Неймовірна працездатність Даррелла вражала оточуючих. Загалом він написав більше 30 книг (які були переведені на десятки мов). Всі книжки письменника, від першої до останньої , як і все його життя присвячені одному завданню ? змусити людину по-новому поглянути на природу, на істот, які населяють нашу планету, змусити замислитися над проблемою їх існування. Так він розповідає про проблеми найбільшого озера Алаотра на сході Мадагаскару, в провінції Туамасіна. У книзі «Ай-ай і я» Джеральд Даррелл описує процес деградації озера:

«... Озеро Алаотра - найбільше на острові. Воно було рисовою житницею країни (а мальгаші споживають більше рису на душу населення, ніж будь-який інший народ) і сяк так задовольняло її потреби в цьому злаку. Озеро облямовано мальовничою панорамою пагорбів, колись покритих лісами. Але з роками цей природний захист озера виявилася вирубаним під посіви рису. Із зникненням лісів, які захищали грунти, земля, що відкрилася вітру і сонцю, піддалася ерозії. За якихось кілька років не стало дерев, і родючий шар, немов вода з льодовика, що тане, став стікати в Алаотра, приводячи його до замулювання. Озеро стало потроху зникати. Тепер цей регіон втратив колишнє значення рисової житниці, і країна змушена купувати цей продукт за кордоном, відриваючи валюту від своєї й без того бідної економіки».

Ось що писав Джеральд в книзі «Ай-ай і я» про мадагаскарських лемурів ай-ай, які були на межі зникнення, через розповсюдження землеробства на Мадагаскарі і знищенні основної їжі, яку вони вживали:

«У густих сутінках він спустився до мене по гілках. Його круглі гіпнотичні очі блищали, схожі на ложки вуха поверталися в усі сторони незалежно один від одного, немов радари, білі вуса топорщились і ворушилися, як сенсори . Його чорні руки з тонкими, вишуканими пальцями -- з яких третій був ще більш довгим, елегантно чіплялися за гілки, поки він спускався -- ну точно піаніст-віртуоз, який грає Шопена. Здавалося, що перед вами постав чорний кіт чи інопланетний прибулець. Якби поблизу виявилася літаюча тарілка з Марса, ви б відразу вирішили, що ця істота щойно спустилася з неї. Це був королівський Бармаглот, що ожив і якимось дивом виліз з густого лісу.

Він спустився до мене на плече, заглянув в обличчя своїми величезними, гіпнотичними очима, пробіг пальцями по моїй бороді і волоссю з такою легкістю, немов професійний перукар. На його нижній щелепі я помітив величезні, схожі на різці, зуби. Зуби ставали все більшими, і я вирішив зберігати спокій. Звірятко видало коротке бурчання і спустилося до мене на коліна. Особливо його зацікавила моя тростина. Його чорні пальчики бігали по тростині, наче вона була флейтою. Потім він нахилився і з страхітливою акуратністю мало не перекусив мою тростину навпіл своїми величезними зубами. На його жаль, в тростині не виявилося ніяких личинок, тому він вирішив повернутися на моє плече. І знову ай-ай заходився перебирати мені бороду і волосся. Відчуття при цьому було таке, наче волосся торкається легкий вітерець.

Так я вперше побачив ай-ай . Я зрозумів, що це сама неймовірна тварина, з якою мені пощастило зустрітися. Тварина ця потребувала допомоги , і ми повинні були їй допомогти...».

Головні герої книг Даррелла -- тварин: звірі, птахи, змії, жаби. Серед них немає противних, некрасивих, потворних: всі вони по-своєму гарні, і для кожного з них Даррелл знаходить теплі слова. Саме тому образи тварин у Даррелла так суто індивідуальні і так до сліз зворушливі. Вони запам'ятовуються так, ніби ти сам їх бачив, сам піклувався про них, сам любив. Після Сетона-Томпсона важко назвати іншого такого майстра анімалістичного портрета. І ще одна чудова риса творчості Джеральда Даррелла -- його неповторний гумор. Гумор Даррелла -- доброзичливий, спокійний, але тонкий і всюдисущий. Гумор не як самоціль, а як життєва філософія, як спосіб підкреслити що-небудь найбільш важливе, найбільш типове, як засіб боротьби з труднощами. Гумористичне сприйняття всього , що не стосується трагічної долі тварин, становить одну з найбільш привабливих рис характеру Даррелла.

Джеральд зрозумів, що більшість людей не вміють "бачити" тварину, збагнув, що їх цьому треба вчити. Але зробити це можна тільки знайшовши відповідні слова. Джеральд Даррел знайшов їх. Він навчився захоплювати людей своїм ентузіазмом, і саме тоді склався світогляд Даррела, що його він згодом послідовно пропагував в усіх своїх книжках: все живе прекрасне! У світі немає тварин-ізгоїв! Вони всі мають право на життя! Переслідувати їх, винищувати - злочинно!

Потрібно додати, що книги Джеральда Даррелла мають величезну пізнавальну цінність. Як би мимохідь, поволі він може розповісти про життя тварини так багато, що іншому фахівцю - зоологу додати майже нічого. І всі ці відомості абсолютно достовірні, далекі від претензій на сенсаційність. Тому, що пише Даррелл, можна вірити на сто відсотків.

2.3 Даррел - успішний режисер

Окрім літературної діяльності, Джералд Даррелл займався зйомками фільмів, яких він створив біля сорока. Спершу це були лекції, що супроводжувалися зображенням найцікавіших тварин. Згодом вийшов повнометражний телефільм про зоопарк на острові Джерсі, в якому Даррелл виступав як ведучий. Дебютний чотирисерійний телефільм «В Бафута за яловичиною», що вийшов в 1958 р., змусив всю Англію пригорнутися до екранів телевізорів. Історія створення цієї картини стала приводом для написання книги «Натураліст під прицілом». У лютому 1966 року Бі-бі-сі показала фільм «Поймайте мені колобуса». Шість серій фільму розказували про експедицію в Сьєрра-Ліоне. Публіка зустріла фільм з великим ентузіазмом. «Краще Джеральда Даррелла ніхто не може розказати про життя звіролова, -- писав критик «Тайм Єдьюкейшенл Сапплемент». Колобус -- це невловима африканська мавпочка, яка з неймовірною легкістю перелітає з одного дерева на інше і легко вводить в оману навіть самих досвідчених мисливців. Документальний фільм Джеральда Даррелла про лов цих дивовижних створінь доставляє глядачеві справжню насолоду. Глядача підкуповує не тільки азарт полювання, але і любовне, чудове ставлення автора до африканців, що допомагали Дарреллу ловити колобусів . Джеральд Даррелл ніколи не обманює, ніколи не жертвує достовірністю заради примхи оператора. Йому вдалося створити захоплюючий і щирий текст, котрий коментує фільм. «Піймайте мені колобуса» - справжня класика жанру».

Телевізійні програми викликали такий широкий відгук, що «Дейлі мейл» навіть послала на Джерсі журналіста, щоб той написав статтю про Джеральда Даррелла. У житті Даррелл виявився зовсім не схожим на письменника-гумориста. Перед репортером постала людина, доведена до крайності почуттям провини людства перед живою природою. «Можна змусити людей подивитися «колобуси», -- сказав Джеральд журналісту, -- але вони не хочуть знати нічого про дійсний стан речей.

Вони не вважають себе винними в тому, що цілі ліси вирубуються заради того, щоб наробити паперових серветок, що вівці витоптують пасовища, що цілі види тварин вимирають. Так важко донести до людства думку про те, що природу треба охороняти. Навіть натуралісти часто запитують мене: «Про що це ви твердите, Даррелл ? Це неминучий процес». Але знищення природи потрібно зупинити! Половина тварин, зібраних в моєму зоопарку, знаходиться на межі зникнення або опиниться на ній найближчим часом».Джеральд показав журналісту рогату жабу, тримаючи її так бережно, наче це була етруська ваза. «Подивіться , як вона прекрасна, - сказав він. - Люди часто запитують, який в ній сенс. Але вони ніколи не замислюються про те, яка користь в них самих. Чому хтось повинен зникати з обличчя планети, тому що він не потрібен людині? Право на життя є у всіх! Іноді мені здається, що я роблю корисну справу. А потім приходить лист від телеглядача, який нічого не зрозумів. Один з моїх кореспондентів назвав мене самою злою і жорстокою людиною на Землі. Тримати тварин у клітках противно волі Бога, на його думку. Якби він міг, то замкнув би в клітку мене. Хороший аргумент у суперечці, чи не так?».

Вдалий дебют став причиною запрошення Даррелла брати участь у зйомках тринадцятисерійного телефільму про живу природу різних куточків нашої планети. Зйомки фільму супровождувалися багатьма труднощами. Так, за короткі строки доводилося бувати одночасно в дуже віддалених один від одного куточках світу - на півночі Європи, Шетландських островах, Африці, Північній Америці тощо. Цей фільм демонструвався і в нашій країні, і Даррелл мав тут багато своїх шанувальників.

У травні 1973 року, готуючись до поїздки в Сполучені Штати, Джеральд уклав контракт з незалежним режисером -- документалістом, Девідом Кобхемом, щоб той зняв короткий рекламний фільм про досягнення Джерсійського зоопарку та Фонду для демонстрації американській публіці. Сценарій фільму написав сам Джеральд, він же читав закадровий текст. У домашній обстановці, без сліпучих юпітерів і штучної атмосфери телевізійної студії, він перетворювався на блискучого оповідача, якого любила камера. «Джеральд Даррелл справляв величезне враження на людей, --- згадував Кобхем. -- Він міг годинами виступати перед камерою і бути абсолютно переконливим, не допускаючи жодного промаху».

Фільм починався з кадру, в якому Джеральд сидів за своїм столом, освітлений єдиною свічкою. На столі борсалися два пухнастих пташеня птиці, якій загрожувало повне знищення, американської сови. «У всьому світі, -- виголошував Джеральд в камеру, -- тварини перебувають під загрозою вимирання, викликаної прямим або непрямим вторгненням людини в середовище їх проживання . Понад тисячу видів і підвидів тварин можуть зникнути з лиця нашої планети назавжди. Тут, на острові Джерсі, наш Фонд охорони дикої природи проводить унікальну рятувальну операцію. Ми створили заповідник для тварин, яким загрожує вимирання, з усіх кінців світу - притулок, де вони можуть спокійно жити і розмножуватися».

Фільм був знятий за два з половиною дні . Закінчувався він так само, як і починався. Джеральд знову сидів за столом, освітлений єдиною свічкою. «Кожен рік, -- говорив він, -- ми витрачаємо мільйони фунтів на речі, зроблені людиною. Ми зводимо прекрасні будівлі, пам'ятники, бібліотеки і картинні галереї, щоб зберігати книги і предмети мистецтва. Але хіба тваринний світ не є галереєю самого бога ? Хіба тварини -- це не предмети мистецтва панове? Ви можете побудувати нову галерею, але вам не відродити вид тварин, який зник з лиця землі. Знищити тварину так само легко, як і загасити цю свічку». З цими словами Джеральд гасив свічку і маленькі совенята зникали в темряві».

Крім того, в 1984-1985 роках Даррел відвідав Радянський Союз і зміг зняти документальний тринадцатисерійний фільм «Даррелл в Росії» («Durrell in Russia»). Правда, з великими труднощами -- лише після довгих переговорів з чиновниками фірма «ПРИМЕД Продакшнз» підписала угоду про зйомки 13 -серійного фільму про охорону природи в цьому регіоні. Створювався серіал під час двох подорожей знімальної групи. Впродовж цих візитів кінематографісти побували у різних районах Радянського Союзу, відвідали кілька найбільших і найвідоміших заповідників, ареал яких сягає від арктичної тундри і до середньоазіатської пустелі.

Провівши тисячі і тисячі кілометрів на шляху, Даррелл об'їздив весь СРСР: Таймир, Калмикія, Байкал, Рязань, Астрахань, Самарканд, Бухара. Так, Джеральду Малколму вдалося зняти порятунок диких тварин від повені в Приоксько-Терасному заповіднику, величезні колонії птахів і різних тварин Астраханського заповідника, байкальських нерп і соболів Баргузинського заповідника, Чаткальський заповідник у горах Тянь-Шаню і давнє місто Самарканд, прогулянку на верблюдах Каракумами і Репетекським заповідником, розплідник сайгаків і джейранів поблизу Бухари, поїздку Кавказом в пошуках зубрів, весняний шлюбний ритуал глухарів в Дарвінському заповіднику, стадо вівцебиків у арктичній тундрі на Таймирі, заповідник Асканія-Нова в українському степу та багато іншого. Цей фільм демонструвався першим каналом телебачення СРСР у 1986-1988 роках.

Назви серій документального фільму «Даррелл в Росії» говорять самі за себе:

1. «Інші росіяни».

2. «Порятунок в повінь».

3. «Баклани, ворони і соми».

4. «Тюлені і соболі».

5. «Останній шматок незайманої степу».

6. «Від Тянь- Шаню до Самарканда».

7. «Червона пустеля».

8. «Порятунок сайги».

9. «Там за лісами».

10. «Повернення зубрів».

11. «Діти і природа».

12. «Пісня глухаря».

13. «Нескінченний день».

Згодом, у 1986 році, про свою подорож у СРСР Даррел написав книгу «Даррелл в Росії». Даррел усіма можливими способами намагався пропагувати охорону природи у всьому світі, він знімав багато телепередач про необхідність охорони навколишнього середовища, про збереження зникаючих видів тварин. Ці передачі - це крики відчаю, мольби, прохання, що звернені до всього людства загалом, з метою врятувати гинучих тварин.

Висновки

Джеральд Малколм Даррел -- неординарна людина, письменник-натураліст, який присвятив своє життя ідеї розведення рідкісних і зникаючих видів тварин в умовах зоопарку з метою їх подальшого розселення в місцях природного проживання. Міжнародна спільнота високо оцінила заслуги Даррелла в галузі охорони тварин. Тому, комплексне вивчення творчості письменника в курсовій роботі на тему «Зелені ідеї Джеральда Даррела, письменника та вченого-натураліста» є актуальним в сучасній літературі.

1. Джеральд Даррел, ще в ранньому дитинстві став цікавитися тваринами. Вже в той час в нього сформувався світогляд, що всі тварини прекрасні, в кожного з них є індивідуальний характер і кожна з них має право на життя. В 14 років вій став працювати в зоопарку Уіпснейд, де отримав першу професійну підготовку, а потім і пропозицію взяти участь в експедиції по відлову тварин в Камеруні. Його так захопив світ тварин, що Даррел вирішив створити власний зоопарк, для того щоб зберегти рідкісних тварин від зникнення в результаті людської діяльності, організувати їх розведення в неволі, а в подальшому випускати в прийнятних умовах на волю.

2. Великою заслугою Даррела є створення зоопарку на острові Джерсі, де зібрано велику колекцію різних тварин, в т. ч. рідкісних, на базі якого потім організувався Джерсійський трест збереження диких тварин і Фонд охорони диких тварин. Ідея ж Даррелла перетворилася на загальноприйняту наукову концепцію: зібрати - зберегти - розселити. Однак сам Джеральд Даррелл прекрасно розумів, що одним створенням подібних розплідників долі тварин не змінити. Земля належить людям, вона буде неухильно змінюватися, і тому дуже важливо пробудити в людях почуття відповідальності за тваринний світ нашої планети. А почуття відповідальності народжується з любові, із знання.

3. Даррел вважав, що в нього немає письменницьких навиків, але зацікавленість тваринами і вміння гарно розповідати про них сприяли тому, що він вирішив написати першу розповідь про тварин «Полювання на волохату жабу», після чого його позвали виступати на радіо. Потім з'явилась перша книга «Переповнений ковчег», яка мала шалений успіх, а далі і інші книги, як результат його експедицій за різними тваринами, в яких письменник в манері розповіді в діалозі дуже яскраво і точно описує поведінку і зовнішність тварин, їх характер.

4. Загалом ним було написано більше 30 книг. Книги про природу, зокрема про тварин, користуються зараз величезним попитом, і безліч авторів освоюють зараз цей жанр. Але книги Джеральда Даррелла користуються популярністю завдяки майстерності письменника: здатністю незвичайно тонко бачити основну сутність природи незнайомої країни, помічати найбільш характерні її риси поряд з умінням підбирати, знаходити дивно вірні, дивно нові, нестандартні, часом абсолютно несподівані, але завжди об'ємні засоби передачі своїх вражень і переживань. Саме це робить оповідання Даррелла легким, живим і виразним. Книга «Моя сім'я і інші звірі» стала бестселлером і була включена до шкільної програми в англійських школах.