Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Бердянський Державний Педагогічний Університет

на тему: «Галицько-Волинська держава - правонаступниця Київської Русі»

Виконала :студентка 1 курсу 13 - б групи

Ілієнко Є.Г.

Викладач: Авдєєва О.С.

1. Передумови поділів Польші

2.Три поділи Польші

3. Їх вплив на подальшу долю українців

Висновок

Література

1. Передумови поділів Польші

Значна частина вітчизняних (С.М. Соловйов, М.І. Костомаров, Н.Д. Чечулін, Ф.Ф. Мартенс, із сучасних - Г.О. Санін) дослідників схильні зв'язувати “падіння Польщі” у першу чергу з найглибшою й тривалою внутрішньою кризою, внутрішнім розкладанням польського державного ладу, всевладдям і своєкорисливістю шляхти, використаним сусідами Речі Посполитої, у першу чергу Пруссією й Австрією, а також Росією, для територіальних збільшень за її рахунок.

До середини XVIII століття Річ Посполита перетворилася з міцної європейської держави на малокеровану територію в центрі Європи, осередок конфлікту інтересів її сильніших сусідів. Її землями вже майже безкарно марширували російські та прусські армії в часи Семилітньої війни. Іноземні посли у Варшаві визначали, кого сейм має обрати королем, розкидали при цьому щедро золото та провокували боротьбу між магнатськими кланами.

Поділи Польщі були трагічним запереченням однієї з “найгеніальніших” засад міжнародної політики шляхетської Речі Посполитої. Ця засада проголошувала, що власне слабкість держави - держави, яка нікому не загрожує, - є гарантом її існування, (“Польща безвладдям сильна”). Насправді ж слабкість держави спонукала її сусідів до ліквідації Речі Посполитої. Польська політична еліта, перейнята боротьбою за свої вузькі, егоїстичні інтереси, не спромоглася розгледіти ознак грізної кризи, що вже так виразно почали проглядатися з початком XVIII століття.

Основним ініціатором поділів Польщі була спонукувана Австрією Пруссія. Обидві імперії непокоїло намагання Росії включити Польщу в орбіту своїх необмежених впливів. Однак поділ Речі Посполитої без згоди та участи в ньому Росії був неможливим.

Ідея поділу знаходила щораз більше прихильників і в самій Росії. Російська політика брутальної, тотальної патронації над Польщею привела до наростання спротиву, що проявилось, зокрема, у формі змагань за трон під час останніх виборів короля, а особливо під час Барської конфедерації 1768-1772рр., у прагненні реформ та в емансипації частини політичної еліти Речі Посполитої (у 1780-1792 роках). З огляду на це в Петербурзі почали усвідомлювати, що тривале і цілковите підпорядкування Польщі буде складним, а то й взагалі неможливим.

В оцінці причин розділів Польщі і їхніх наслідків думки істориків розділилися. Деякі історики винили в розділах Польщі або тільки самих поляків, або країни-учасниці розділів. В більшості своїй вчені дотримуються трьох основних чинників поділу Речі Посполитої:

1. Перетворювальні рухи, що панували в Європі з початку століття до кінця його;

2. Російський національний рух, що відбувався… під релігійним прапором;

3. Завойовницькі прагнення Пруссії;

Ініціатором поділу Польщі став прусський імператор Фрідріх II, який залучив до цієї акції Росію та Австрію. Так, за згодою цих трьох держав були здійснені три поділи Польщі.

2. Три поділи Польші

Скориставшись ослабленням Польщі, правлячі кола Прусії, Австрії й Росії провели її поділи, переслідуючи свої корисливі цілі

Цілі правлячих кіл Прусії, Австрії й Росії були такі:

· Після першого розподілу Польщі (1772 р.) до складу Австрійській імперії були включені Галичина, частина Волині і Поділля.

· Після другого поділу Польщі (1793 р.) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина).

· Після третього поділу (1795 р.) - під владу Росії відійшла Західна Волинь. Польська держава перестала існувати. Незабаром на Правобережжі було утворено Київську, Подільську та Волинську губернії.

Тут доцільно відмітити, що об'єднання в межах однієї держави - Росії - більшості українських земель (майже 80%), етнічне возз'єднання лівобережних та правобережних українців, поновлення позицій у суспільстві православної церкви сприяли консолідації української нації. Однак наприкінці XVIII ст. автономії Лівобережжя вже не існувало, і тому Правобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапило під владу іншого, що не могло забезпечити повноцінний, динамічний розвиток краю.

Наприкінці XVIII ст. західноукраїнські землі також зазнали суттєвих змін. Австрійські Габсбурги стали володарями великої частини України площею понад 70 тис. кв. км з населенням понад 2,5 млн. осіб, з яких близько 2 млн. - складали українці.

Австрія дістала Галичину в стані занепаду. Війни, російська окупація довели країну до зубожіння. Міське населення занепало одночасно з занепадом торгівлі та промисловості. Селянство страждало під гнітом кріпацтва. Хліборобство мало екстенсивний характер. Ремісництво ледве животіло.

Галичина разом з частиною польських земель була виділена в окремий коронний край- "королівство Галіції і Лодомерії (Володимирії) з центром у Львові. Східний кордон нового краю проліг по р. Збруч, яка стала більш на півтора століття символом розчленованості українського народу двома імперіями. В адміністративному відношенні "королівство" було поділено спочатку на 6 округів, до складу яких входило 59 дистриктів. У 1780 - 86 рр. було запроваджено новий поділ, згідно з яким налічувалось вже 18 округів, з них 12 становили українську частину краю - Східну Галичину. На чолі Галичини стояв губернатор, призначений Віднем.

Представник освіченого абсолютизму, імператор Йосиф II, намагаючись піднести господарське і духовне життя Галичини провів ряд реформ. Уже в 1774 р. було засновано народні школи трьох типів: однокласні, з навчанням українською мовою, трикласні та чотирикласні - з викладанням німецькою мовою. У 1784 р. у Львові створено університет з чотирма факультетами, а в 1787 р. відкрито окремий богословський факультет для українських студентів з викладанням українською мовою.

Треба знати, що австрійський уряд значну увагу приділив на впорядкування економічних та соціальних відносин. У 1782 році було видано наказ для Галичини, яким обмежувалося право панів над селянами: селяни дістали право одружуватися без згоди пана, віддавати дітей до шкіл, шукати заробітку де завгодно. Було введено також нове оподаткування - 70% прибутку з праці йшло селянинові, 18% - державі і 12% - панові. Нажаль, після смерті Йосифа II наступники його не дбали про долю селян. Все ж таки ці реформи багато зробили для морального піднесення українців, дали надію на краще життя, розбудили енергію для боротьби за майбутнє.

У 1774 р. Австрія прилучила до себе північну частину Молдавії з містами: Чернівцями, Серетом і Сугавою. Деякий час Буковина управлялася військовою владою, але у 1786 р. її приєднали до Галичини, і так перебувала вона до 1848 р., коли її відокремили в окрему провінцію.

З перших часів австрійської влади почалася інтенсивна імміграція до Буковини румунів із Молдавії та Семигороду. Вона сприяла тому, що в австрійців склалося уявлення, ніби Буковина взагалі є румунською країною (тут було 69% українців), в школах цього краю почали впроваджувати румунську мову

3. Їх вплив на подальшу долю українців

Все це мало негативні наслідки для українців. Після першого розподілу Польщі (1772 р.) до складу Австрійській імперії були включені Галичина, частина Волині і Поділля. Після другого поділу Польщі (1793 р.) до Російської імперії перейшла Правобережна Україна (Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина). Після третього поділу (1795 р.) - під владу Росії відійшла Західна Волинь. Польська держава перестала існувати. Незабаром на Правобережжі було утворено Київську, Подільську та Волинську губернії. поділ польща національний пруссія

Тут доцільно відмітити, що об'єднання в межах однієї держави - Росії -більшості українських земель (майже 80 %), етнічне возз'єднання лівобережних та правобережних українців, поновлення позицій у суспільстві православної церкви сприяли консолідації української нації. Однак наприкінці XYIII ст. автономії Лівобережжя вже не існувало, і тому Правобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапило під владу іншого, що не могло забезпечити повноцінний, динамічний розвиток краю.

Наприкінці XVIII ст. західноукраїнські землі також зазнали суттєвих змін. Австрійські Габсбурги стали володарями великої частини України площею понад 70 тис. кв. км з населенням понад 2,5 млн. осіб, з яких близько 2 млн. - складали українці.

Австрія дістала Галичину в стані занепаду. Війни, російська окупація довели країну до зубожіння. Міське населення занепало одночасно з занепадом торгівлі та промисловості. Селянство страждало під гнітом кріпацтва. Хліборобство мало екстенсивний характер. Ремісництво ледве животіло.

Галичина разом з частиною польських земель була виділена в окремий коронний край -- «королівство Галіції і Лодомерії (Володимирії) з центром у Львові. Східний кордон нового краю проліг по р. Збруч, яка стала більш на півтора століття символом розчленованості українського народу двома імперіями. В адміністративному відношенні «королівство» було поділено спочатку на 6 округів, до складу яких входило 59 дистриктів. У 1780 - 86 рр. було запроваджено новий поділ, згідно з яким налічувалось вже 18 округів, з них 12 становили українську частину краю -- Східну Галичину. На чолі Галичини стояв губернатор, призначений Віднем.

Представник освіченого абсолютизму, імператор Йосиф II, намагаючись піднести господарське і духовне життя Галичини провів ряд реформ. Уже в 1774 р. було засновано народні школи трьох типів: однокласні, з навчанням українською мовою, трикласні та чотирикласні - з викладанням німецькою мовою. У 1784 р. у Львові створено університет з чотирма факультетами, а в 1787 р. відкрито окремий богословський факультет для українських студентів з викладанням українською мовою.

Треба знати, що австрійський уряд значну увагу приділив на впорядкування економічних та соціальних відносин. У 1782 році було видано наказ для Галичини, яким обмежувалося право панів над селянами: селяни дістали право одружуватися без згоди пана, віддавати дітей до шкіл, шукати заробітку де завгодно. Було введено також нове оподаткування - 70% прибутку з праці йшло селянинові, 18% - державі і 12% - панові. Нажаль, після смерті Йосифа II наступники його не дбали про долю селян. Все ж таки ці реформи багато зробили для морального піднесення українців, дали надію на краще життя, розбудили енергію для боротьби за майбутнє.

У 1774 р. Австрія прилучила до себе північну частину Молдавії з містами: Чернівцями, Серетом і Сугавою. Деякий час Буковина управлялася військовою владою, але у 1786 р. її приєднали до Галичини, і так перебувала вона до 1848 р., коли її відокремили в окрему провінцію.

З перших часів австрійської влади почалася інтенсивна імміграція до Буковини румунів із Молдавії та Семигороду. Вона сприяла тому, що в австрійців склалося уявлення, ніби Буковина взагалі є румунською країною (тут було 69% українців), в школах цього краю почали впроваджувати румунську мову. Все це мало негативні наслідки для українців.

У XVIII ст. для Закарпаття було добою відносного спокою. Правління Марії Терезії та Йосифа II позначилися пільгами для селян: у 1766 р. була обмежена панщина, а у 1785 р. - скасовано підданство селян. Проте, після смерті Йосифа II, його наступник Леопольд відновив кріпацтво. Посилення панщини викликало рух опришків, які громили поміщицькі садиби.

Разом з тим, треба підкреслити, що у багатонаціональній Австрійській імперії жодна нація не мала абсолютної більшості, тому жодна культура не могла стати пануючою (на відміну від Росії). Тому, захоплюючи нові землі, Габсбурги не змінювали традиційних форм влади на місцях. Це відбувалося тому, що імперія не хотіла провокувати опір і тому, що їй бракувало сильних і централізованих установ.

Зі встановленням у Західній Україні влади Австрійської імперії з'явилася така специфічна соціальна група як чиновники. Переважно німці або німецькомовні чехи, вони ніколи не були чисельною групою. Українці не мали доступу до політичної влади через відсутність дворянства. Українці лишалися також поза сфери торгівлі і промисловості. Шляхта складалася з поляків і наприкінці XVIII ст. становила 3,4 % провінції. Більшість західних українців складали селяни-кріпаки (панщина досягала 5-6 днів на тиждень). Виразну соціальну групу, яка наближалася до еліти, становило греко-католицьке духовенство.

Етнічний склад населення Західної України був доволі строкатим. Основну його масу становили українці, поряд з ними жили чималі етнічні групи поляків, румун, угорців, євреїв. Адміністративне поєднання етнічно змішаних територій згодом породило чимало складних проблем.

Висновок

Отже, наприкінці XYIII ст. Україна знову була поділена між іноземними державами - Російською та Австрійською імперіями, що поглибило особливості політичного, соціально-економічного, культурного та релігійного розвитку її окремих регіонів. Більша частина українських земель знаходилася у складі Російської імперії.

Література

http://pidruchniki.ws

http://uk.wikipedia.org/wiki

http://histua.com/istoriya-ukraini/knyaya-doba/galicko-volinska-derzhava

http://shpargalka.org.ua/r/0/552.html

Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.: Наук. думка, 2008. - С. 146 - 223.

Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. В.А. Смолія. - К.: Україна, 2009. - Т. 1. - С. 139 - 151.

Размещено на Allbest.ru