Радянська модернізація України (1929–1938 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Радянська модернізація України (1929-1938 рр.)

1. Індустріалізація

2. Колективізація

3. Основні наслідки колективізації. Голод 1932-1933 рр.

Література

1. Індустріалізація

На базі НЕПу промисловий розвиток СРСР у сер. 20-х рр. досяг довоєнного (1913 р.) рівня, однак країна суттєво відставала від передових капіталістичних країн: значно менше вироблялося електроенергії, чавуну, видобувалося нафти і вугілля.

Тому XIV з'їзд ВКП(б) в грудні 1925 р. проголосив курс на індустріалізацію, яка спрямовувалася на:

- забезпечення економічної самостійності та незалежності СРСР;

- зміцнення обороноздатності країни;

- створення матеріально-технічної бази для модернізації промисловості та с/г;

- стимулювання зростання продуктивності праці і підвищення добробуту та культурного рівня трудящих.

Важливе місце у здійсненні індустріалізації відводилося Україні. На IX з'їзді КП(б)У в грудні 1925 р., визначалися основні напрямки індустріалізації в Україні.

Проголошений курс на індустріалізацію наштовхнувся на ряд труднощі в:

* нерозвинута інфраструктура (мости, дороги та ін.);

* індустріалізацію треба було проводити швидкими темпами, щоб остаточно не відстати від капіталістичних країн;

* не вистачало кваліфікованих кадрів, обладнання;

* нестача коштів.

План здійснення індустріалізації розроблявся дуже ретельно на перші п'ять років (перша п'ятирічка - 1928/1929-1932/1933 господарські роки), але так і залишився планом. В листопаді 1929 р. в газеті "Правда" вийшла стаття Сталіна "Рік великого перелому", в якій він:

- оголошував завдання першої п'ятирічки застарілими

- проголошував курс на форсування (прискорення темпів) індустріалізації.

Процес індустріалізації в Україні в принципових рисах збігався із загальносоюзними тенденціями, але мав і свої особливості:

1. Інвестування в промисловість республіки значної частини коштів. В 1926-1927 рр. капіталовкладення в промисловість СРСР становили майже 1 млрд. карб., з них в УСРР - 269,4 млн. карб.

2. Побудова і реконструкція в Україні великих промислових об'єктів.

Серед новобудов в УСРР були: три металургійні заводи: Запоріжсталь, Азовсталь, Кріворіжсталь; Дніпробуд, Дніпроалюмінійбуд, Краматорський машинобудівний з-д, Харківський тракторний з-д (ХТЗ).

Реконструйованими були: Луганський перовозобудівний та чотири металургійні заводи у Макіївці, Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Комунарську.

3. Нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки.

радянський індустріалізація колективізація голод

Будівництво промислових підприємств

Нова вугільно-металургійна база створюється на Уралі.

4. Поява у республіканському промисловому комплексі нових галузей. Після будівництва з-ду Дніпроспецсталь виникає електрометалургійна галузь, будівництво Костянтинівського цинкового та Дніпропетровського алюмінієвого з-дів з'являється кольорова металургія.

5. Модернізація легкої та харчової промисловості значно відставала від важкої індустрії внаслідок менших масштабів капітального будівництва і недостатньої сировинної бази. Відповідно до планів у важку промисловість УСРР вкладалося 87,5% коштів, а в легку та харчову - 12,5%.

6. Витіснення приватного сектора в економіці України йшло вищими темпами, ніж в СРСР в цілому. Відбувається згортання НЕПу.

* країна з аграрної перетворилася на індустріально-аграрну;

* зміцнилась обороноздатність країни;

* відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій промисловості;

* було ліквідовано безробіття, але знизився життєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку);

* монополізація державної власності, відсутність конкуренції та матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку економіки;

* створено нову модель керівництва економікою - командно-адміністративну.

2. Колективізація

Керівництво СРСР пов'язувало соціалізм із переведенням селянства на шлях колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б) у 1927 р. було взято курс на кооперування сільського господарства.

Проте хлібозаготівельна криза 1927--1928 рр. і нестача валюти, що надходила від продажу хліба за кордон, могли зірвати форсовані темпи індустріалізації. Був потрібний механізм забезпечення безперервного постачання хліба державі.

Таким механізмом стали колективні господарства (колгоспи). За умов становлення тоталітарної держави колгоспами легше було керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств. Вважалося, що дрібнотоварний селянський устрій у селі постійно породжував капіталізм шляхом зубожіння одних і збагачення інших. Тому керівництво країни спробувало вивести село до соціалізму.

Націоналізація (передача у власність держави) землі в 1917 р. позбавила державу необхідності сплачувати селянам компенсацію за землю при вступі до колгоспу. Успіхи НЕПу піднесли с/г на рівень 1913 р.

Щоб уникнути опору села, були прийняті такі принципи кооперування: добровільність, поступовість, різноманітність форм кооперації, врахування місцевих умов, фінансова допомога міста селу.

Проте вже з 1929 р. починається суцільна колективізація.

Колективізація - процес об'єднання дрібних одноосібних селянських господарств у великі соціалістичні господарства (колгоспи, радгоспи).

Форсування темпів колективізації привело до насильницького залучення селян до колгоспів під загрозою розкуркулювання (насильницьке вилучення майна на користь держави і засудження колишнього його власника до заслання або розстрілу). Було проголошено перехід від політики обмеження куркульства до політики його ліквідації як класу (куркулями називали заможних селян).

Колективізація в Україні мала бути здійснена за два роки. До кінця першої п'ятирічки (1928-1933 рр.) було "колективізовано" 70% селянських господарств. За роки другої п'ятирічки (1933-1937 рр.) колективізація завершувалася об'єднанням у колгоспи 90% селянських господарств.

У процесі колективізації постало питання про долю заможних селян. Основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. Ця частина селян була найміцніше прив'язана до землі й не бажала з нею розлучатися. Саме до ці зі категорії селянства застосували політику розселянювання: було посилено оподаткування, обмежено оренду землі, заборонено використовувати найману працю, купувати машини, інвентар; почалося вибіркове "розкуркулювання".

Унаслідок цього кількість міцних господарств зменшилася.

На поч. 30-х рр. почався терор проти заможних селян. Ліквідація заможних господарств супроводжувалася конфіскацією майна і висилкою на Північ і до Сибіру селян, які не бажали вступати до колгоспів. Усього в Україні за ці роки відбулося розселянювання близько 200 тис. селянських господарств, тобто приблизно 1,2-1,4 млн. осіб. Більше половини з них було виселено до Сибіру й названо "спецпереселенцями", їхню працю використовували на найважчих роботах. Створивши колгоспи і встановивши над ними всеосяжний контроль, держава отримала кошти для індустріалізації.

3. Основні наслідки колективізації. Голод 1932-1933 рр.

Одним із найстрашніших наслідків колективізації в Україні став голодомор 1932-1933 рр.

Основні причини голоду в Україні:

* виконання плану хлібозаготівлі було досягнуте шляхом вилучення значної частини засівного фонду;

* на продовження хлібозаготівельної кампанії було конфісковане зерно в колгоспів.

Погіршили становище селян запровадження паспортного режиму в містах, закон "Про охорону соціалістичної власності", що передбачав за крадіжку колгоспної чи соціалістичної власності розстріл або 10 років із конфіскацією майна (закон про "п'ять колосків"), виданий 7 серпня 1932 р.

Керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україну для виконання плану хлібозаготівель було направлено комісію на чолі з В. Молотовим.

Дії комісії були твердими:

- села, які не виконували плани хлібозаготівель, заносилися на "чорні дошки";

- конфісковувалася продовольчі і посівні фонди;

- проводилися масові репресії;

- припинялося постачання товарів в села;

- села оточували загони НКВС.

Селяни, позбавлені продуктів харчування, були приречені на мученицьку смерть. Голодомор 1932-1933 рр. викликав величезну смертність населення, особливо дітей і старих. Селяни були змушені їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Траплялися випадки канібалізму. За різними підрахунками під час голодомору загинули від 3,5 до 8-9 млн. чоловік. Таким був наслідок колективізації в Україні.

Тільки наприкінці 80-х - у 90-х рр. про голодомор з'явилися наукові статті, спогади очевидців, про нього заговорили в пресі; складено мартиролог жертв голодомору, дні їх пам'яті проводяться щороку.

2. Кульчицький С., Коваль К. історія України. - К., 1993.

3. Бойко О.Д. Історія України. - К., 1999.

4. Мироненко О.М. Українське державотворення. Словник-довідник. - К., 1997.

6. Україна в XX столітті. Збірник документів і матеріалів. - К., 2000.

Размещено на Allbest.ru