Діяльність професора П.О. Білецького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА І АРХІТЕКТУРИ

Факультет теорії та історії мистецтва

Кафедра теорії та історії мистецтва

Реферат

Діяльність професора П.О. Білецького

студентки V курсу ФТІМ

відділення денного навчання

Мельничук Лесі Андріївни

Викладач Федорук О.К.

Київ - 2014

Зміст

Вступ

1. Художня діяльність

2. Наукова діяльність

3. Педагогічна діяльність

Висновок

Список використаних літературних джерел

Вступ

Платон Олександрович народився 11 листопада 1922 року у м. Харкові в родині, що подарувала Україні визначного літературознавця, академіка, письменника й театрознавця Олександра Івановича (батька Платона Олександровича) та дослідника античної літератури і культури Андрія Олександровича (брата Платона Олександровича). Його мати Марія Ростиславівна - учениця відомого історика Тарле була викладачкою французької та німецької мов, добре знала давньогрецьку та латину. У повоєнному Києві майже півстоліття ця сім'я відігравала унікальну інтелектуально-просвітницьку роль.

1. Художня діяльність

За словами самого Платона Олександровича його рід походив від запорожців, а саме від прадіда Івана Платоновича Вощенко, а прабабуся Платона Олександровича Софія Андріївна Зерниченко привнесла в родину Білецьких полтавський нетлінний дух українофільства, любов до українських пісень, поезії, книжок та вишиванок. Неоцінені культурні традиції славного родоводу певною мірою позначились на творчості Платона Олександровича.

Його дитинство та юність пройшли в бурхливому житті гостинної родини, де щодня бували різні вчені, письменники, пости, художники, студенти. Окрім шкільної освіти, він отримав блискучу гуманітарну освіту вдома. Проте присвятити своє життя Платон Олександрович вирішив не філологічним наукам, а шляху художника-живописця, а згодом дослідника образотворчого мистецтва.

Захоплений малюванням та світом образотворчого мистецтва, Платон Олександрович успішно закінчив Харківське художнє училище та був рекомендований до вступу в художній інститут. Але початок Другої світової війни спонукали родину до переїзду в сибірське містечко Томськ. В евакуації Платон Олександрович займався гравюрами на військові теми в Будинку Червоної Армії, водночас навчаючись на театрознавчому відділенні теж евакуйованого до Томська Ленінградського театрального інституту.

Після визволення Москви П. Білецького прийняли на третій курс Московського художнього інституту, де під час навчання на нього справили велике враження відомі викладачі-мистецтвознавці - М.В. Алпатов, В.М. Лазарєв та В.В. Почиталов.

Невдовзі, 1944 року, разом з батьками Платон Олександрович повертається до України, але цього разу сім'я оселяється у Києві, де пройде все його життя. Тут він закінчив Київський державний художній інститут, навчаючись у художників О.О. Шовкуненко та К.М. Єлева. Його дипломна робота - парадний портрет генерал-лейтенанта А.Гречка, за який він 1949 року отримав диплом за фахом художник станкового живопису.

Упродовж лише десятилітнього періоду (1947-1957) Платон Білецький написав серію живописних і графічних портретів та автопортретів. Особливу увагу привертають портрети його вродливої дружини Горислави Михайлівни, а також портрети актриси Л. Руденко, письменників І. Франка і М. Гоголя, академіків Ю. Шумського і Д.Яснопольського та ін. Надзвичайними проникненням у власний духовний світ позначенні всі його автопортрети. білецький педагогічний мистецтво

2. Наукова діяльність

Живописець П. Білецький надто критично ставився до власних художніх творів. До того ж наукова атмосфера, яка панувала в його родині так чи інакше впливала на нього, змінювала його погляди й фахові інтереси.

Мистецтвознавчий шлях П. Білецького починався у Київському музеї західного та східного мистецтва, де він працював з початку 50-х рр. заступником директора з наукової роботи. З його ініціативи там створюється відділ східного мистецтва. Музейну працю полюбив, бо це давало можливість частого спілкування з мистецькими творами. Деякі з них вперше почали експонуватися лише після його приходу, а невдовзі ним були зроблені перші атрибуції. Один із шедеврів музейної збірки - «Піони» завдяки зусиллям молодого вченого знайшов ім'я автора. Хуан Цюань - класик китайського живопису X ст. Коли ж захотів написати про цього художника, видавництво запропонувало охопити тему більш ширше, так, у 1957 р. з'явилася перша книжка - нариси з китайського мистецтва. Автор простежував в історичному розвиткові китайське мистецтво від третього тисячоліття до нашої ери до 50-х років нашого століття, приводив витяги з деяких китайських трактатів, висвітлював окремі віхи історії Академії живопису. Незважаючи на зовсім різні шляхи розвитку, в китайському мистецтві зустрічаються подібні з європейським сюжети, образи, звідси - і аналогії. В той же час, він обережно ставиться до проведення різних позаісторичних порівнянь. Виявляв він інтерес і до японського мистецтва. «У дитячі роки кожне літо батьки везли мене в Коктебель на дачу Максиміліана Волошина. Тут, у Коктебелі, я почув вперше це дивне ім'я - Хокусай. Хокусай відкрив мені Японію, і я полюбив цю прекрасну країну. А його самого - не менш...». Так закінчується повість П. Білецького «Одержимий рисунком. Повесть о японском художнике Хокусае». Виступаючи палким популяризатором мистецтва країни, де сходить сонце, присвятив також низку статей японським митцям Хіросіге, Сессю. Одним із цікавих було дослідження «Русская графика начала XX в. и японская цветная ксилография». Аналізуючи малюнки І. Білібіна, Г. Нарбута, Д. Митрохіна, Г. Остроумової-Лебедєвої, Ю. Анненкова, він відкидає тезу про вирішальний вплив японської кольорової гравюри на будь-кого з російських графіків початку століття. Безумовно, як і китайське, японське мистецтво не стало для вченого домінуючим у його творчому доробку, адже скільки ще залишалося тоді білих плям в історії рідного українського мистецтва.

Однією з улюблених тем, до якої звертається вчений протягом життя, - тема «Шевченко-художник». А почалося все з 1957 р., коли П. Білецький почав працювати директором Будинку-музею Т. Г. Шевченка. За його участю була підготовлена експозиція «Т. Г. Шевченко в Києві», розшукано невідомі досі архіви, акварелі М. Сажина. Не завжди відкриття були вірними, але без цього немає і дослідника, адже відкриття та розчарування йдуть поряд. Беручи участь у наукових шевченківських конференціях, виступав з доповідями: «Шевченко і Рембрандт», «Місце Шевченка-художника в історії мистецтва», що були згодом опубліковані. На думку вченого, єдина область, в якій Шевченко став прямим послідовником Рембрандта, був офорт, а сам він був прямим спадкоємцем голландського митця, хоч його творчістю захоплювалися й інші художники. П. Білецького хвилювала й тема місця Шевченка-художника в історії мистецтва. Ця праця ніби підводила на той час підсумок дослідженням щодо мистецької творчості Кобзаря та ставила питання про його світове значення.

Шляхом критичного розгляду джерел та мистецтвознавчого аналізу пам'яток мистецтва П. Білецький запропонував нові висновки щодо походження назви та композиції народної картини «Козак Мамай», простежуючи її еволюцію протягом різних часів, визначив і суспільне значення цього твору. Ця праця, захищена ним як кандидатська дисертація, знайшла схвальний відгук і в закордонних наукових колах. Виступаючи в подальшому і як популяризатор цих картин, він писав: «вишукана декоративність, особлива співучість ліній, «мелодійність» та гармонія кольорових сполучень цих дійсно національних та специфічних творів - визначають їх місце у скарбниці мистецтва народів СРСР».

Великий внесок зробив П. Білецький у вивчення теми, що стосується життя та творчості славетного українського графіка Георгія Нарбута. У 1959 р. вийшов його нарис про цього художника з передмовою Максима Рильського. Це була важлива подія, бо ще у повоєнні роки імена всіх «мирискусников», і Нарбута в тому числі, були в опалі. Ярлик «естетства» був навішений Нарбуту на довгі роки. І дослідження Платона Білецького було якоюсь мірою першим, що продовжувало наукове вивчення спадщини художника, розпочате у 20-ті рр. Федором Ернстом. Методику подальшого вивчення його творчості П. Білецький вбачав в тому, щоб не тільки реєструвати зміну його художніх захоплень, а й послідовно, на кожній стадії виявляти його власне обличчя. Не можна сказати, що всі проблеми творчості Нарбута були вирішені в цій праці. І тільки з появою у 1985 р. монографії «Георгий Иванович Нарбут» можна говорити про підбиття якихось підсумків над цією темою. Величезний масив історико-художнього матеріалу використав вчений. На відміну від своїх попередніх нарбутознавчих студій, П. Білецький значну увагу приділяє художнім угрупуванням, що оточували Нарбута і сприяли формуванню його особистості як художника. Завдяки ретельному історико-мистецтвознавчому дослідженню, кропіткому аналізові творів, саме в цій монографії вчений перетворює в реальність виявлення генези нарбутівського стилю: від ампірного - до українського.

Два великих дослідження присвячено П. Білецьким українському портретному живопису XVII--XVIII ст., одне з них, 1969 р., було потім захищено як докторську дисертацію. Починаючи з 1925 р., коли відбулася виставка українського портрета, на якій експонувалося більше ста портретів XVII--XVIII ст., з передмовою до каталогу цієї виставки, жодної роботи з цього питання в українському мистецтвознавстві не з'явилося. П. Біленькому вдалося зібрати розрізнені пам'ятки українського портретного живопису, проаналізувати за ними еволюцію художнього процесу в жанрі портрета.

Створивши багатобарвну картину про парсунний живопис, вперше в українському мистецтвознавстві П. Білецький звертає серйозну увагу на похоронні портрети, їх специфічні риси. Достатню увагу приділяв і формуванню портрета на Східній Україні, так званих килимових форм портрета. Вчений не звужує себе рамками того регіону, який служить темою його дослідження. Він постійно шукає порівнянь, низки паралелей тягнуться на Захід і Схід.

3. Педагогічна діяльність

Блискучий знавець мистецтва, Платон Олександрович значну частину життя віддав педагогічній діяльності. Певний час (1955--1957) він читав курси лекцій ("Вступ до вивчення образотворчого мистецтва" та "Історія російського образотворчого мистецтва") на філологічному факультеті Київського державного університету їм. Т. Г. Шевченка. З 1959 року і до останніх днів свого життя він працював на факультеті теорії та історії мистецтва у Київському державному художньому інституті, спочатку на посаді старшого викладача, з 1960 -- доцента, а з 1970 -- професора. У 1963-1966 рр. був проректором з наукової та навчальної роботи.

Як педагог Платон Олександрович у перші роки викладав історію графічного мистецтва, історію стародавнього мистецтва Сходу, зарубіжне мистецтво XIX ст., пізніше -- історію мистецтва Стародавнього Сходу, мистецтво середньовіччя (Захід і Схід), православну іконографію, історію світової культури, вступ до мистецтвознавства, радянське мистецтво та ін. Для нього заняття з молоддю були не формальним обов'язком, а потребою. Надзвичайною широтою й масштабністю вирізнялися всі його лекції. З любов'ю та особливим умінням, дохідливо він учив студентів аналізувати окремі твори великих художників і сміливо їх зіставляти, розуміти складні процеси в розвитку образотворчою мистецтва різних народів. Надзвичайне багатство знань, нестандартність викладу і вимогливість вражали студентів.

Останні п'ятнадцять років свого життя Платон Олександрович унаслідок важкої хвороби не покидав своєї квартири, але продовжував плідно працювати і викладати. Його ставлення до учнів і до всіх тих, хто звертався до нього за порадою, було найвищою мірою зацікавленим і відповідальним. Усю свою майстерність, ерудицію та душевну щедрість він підпорядкував шляхетній меті -- підготовці високопрофесійних мистецтвознавців.

Висновки

Уся творчість Платона Олександровича Білецького наповнена властивим для його особистості емоційним сприйманням оточуючого середовища, оригінальним мисленням і стилем, вражаючим знанням історії світового мистецтва, розумінням його своєрідних рис, історичних закономірностей розвитку окремих стилів. Його ім'я надійно і, слід гадати, назавжди увійшло у науку як одного з тих надзвичайно обдарованих і працелюбних учених, які своїми розробками, концепціями, багатогранними знаннями і методичними підходами піднесли на високий, якісно новий рівень історію вітчизняного і світового мистецтвознавства.

Проте наукові ідеї, творчі задуми та художні твори цього високоталановитого і працелюбного вченого, душевно щедрого і прекрасного педагога потребують подальших досліджень і якнайбільшої поваги до його імені.

Список використаних літературних джерел

1. Белецкий П.А. Одержимый рисунком. Повесть о японском художнике Хокусае. - М., 1970. - с. 181.

2. Белецкий П.А. Русская графика начала ХХ в. и японская цветная ксилография // Книга и графика. - М., 1972. - с. 254.

3. Белецкий П.А. Украинские народные картины «Казаки-Мамаи». - Л., 1975. - с. 248.

4. Белецкий П.А.Украинская портретная живопись ХVІІ-ХVІІІ вв. - Л., 1981. - с. 320.

Размещено на Allbest.ru