Фізична культура Стародавнього Рима

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Фізична культура Стародавнього Рима

Фізична культура народу є частиною його власної історії. Становлення цієї системи, наступний розвиток був із тими самими історичними чинниками, які впливають на становлення та розвитку господарства країни, її державності, політичного й духовного життя суспільства.

Фізична культура, в державі, досягнутої найвищого щаблю розвитку за доби стародавнього світу, належить до найсуперечливіших проблем історії культури. Саме при рабовласницькому устрої була армія, найкраще підготовлена у фізичному відношенні. Безпрецедентними були масштаби і пишність змагань, які одягали характер народних розваг. У Римі були організовані школи фізичного виховання. Спорт викликав певний інтерес, але для тих, хто брав участь у змаганнях, зневажали. Історики спорту пояснюють цей підхід принципом доцільності і корисності, яким керувалися римляни, в такий спосіб, свідомо чи мимоволі протиставляючи фізичну культуру ідеалу практично мислячого римлянина. Проте їхнього затвердження надзвичайно спірні. Набагато ймовірніше, що причини цього явища криються не в поглядах, а, насамперед у умовах розвитку Рима.

2. «Царський період» (VIII--VI ст. до н. е.)

Крах Патріархату та періоду військової демократії створило умови розвитку фізичної культури на класовій основі. Малюнки на вазах й у місцях поховання етрусків, знайдені у ході розкопок, зберегли сліди змагань по легкій атлетиці, боротьбі і плавання в історичний період, що передував Стародавньому Риму.

Приблизно VIII столітті до н. е. Рим і оточуючі селища уклали союз міст на чолі з Альба Лонга. Союз міст мав загальні храми, де влаштовувалися загальні змагання, що супроводжувалися ритуальними церемоніями. Спортивні гри, які проводилися союзом, були найбезпосереднішим чином пов'язані з ритуалами, покликаними забезпечити родючість, успіх у бою, із рештками тотемізму, родовими культами, поклонінням сімейним божествам і шануванням предків. Відповідно переказам, у програму змагань входили: біг, гонки колісниць і фехтування. На іграх VIII--VII століть до н. е. сусідні народи були тільки в ролі гостей. У історії описаний випадок, коли сабинян запросили на культові змагання та пограбували їх.

Принаймні відмирання свят, які влаштовувалися союзом міст, патриції стали демонструвати власну силу під час воєнних ігор. Вони влаштовувалися перед бойовими походами, із нагоди перемоги або ухвалення присяги. Постійне місце проведення кінних перегонів і змагань колісниць в долині між Палатином і Авентином одержало назву «цирку». Тут проводили т. зв. троянські гри, влаштовувалися бойові танці. Проте танці етрусків і латинських племен на той час не мали прикладного значення, як фізичного виховання. Можливо, цим пояснюється і те, що класичний жанр орхестрики недоотримав свого развитку.

3. «Період республіки» (VI--I ст. до зв. е.)

фізичний культура політичний рим

Наприкінці VI століття до н. е. влада етрусків ослабла. Рим прогнав останнього короля етрусків і став республікою. Після виникнення нової форми державності Рим потрапив під перехресний вогонь нападників нею сусідніх держав. Ігри під назвою Луди Магни, влаштовані із нагоди клястися й у пам'ять перемозі, здобутої над колишніми союзниками, носили всенародний характер. Однак у міру загострення боротьби між патриціями і плебеями, кожна з цих громадських груп утворила свої відособлені ігри. У 287 року до зв. е. плебеї, без яких не могла обходитися армія, торгівля і мануфактурне виробництво, домоглися, нарешті, надання їм рівних прав, чому сприяло і те, що римляни поруч із внутрішньополітичними баталіями на той час завоювали всю Італію.

За часів завойовних походів поступово змінювалася структура суспільства, а із нею змінювався і характер римської фізичної культури. З арени цирку зникли уявлення, під час яких молоді патриції і плебеї демонстрували вміння володіти зброєю. Представники чоловічої статі кращі свої роки проводили у військових таборах. У результаті відпала потреба у організації звичайних вправ і змагань. Колишні гімнастичні традиції забулися чи перекочували у воєнні табори в ролі елементів військової подготовки.

Військова підготовка в таборах була жорсткою та всебічною. Тренування з бігу, зі стрибків у висоту, завдовжки, із подолання перешкод, плавання проводилися спочатку у оголеному вигляді. Поруч із оволодінням різними рухами дуже важливим вважалося вміння володіти зброєю. При спорядженні вагою 20--25 кг влаштовувалися переходи на 30--40 км з середньої швидкістю 6 км за годину.

Ці вправи мали виконувати як новобранці, так і легіонери-ветерани для того, щоб зберегти бадьорість і гнучкість тіла, і щоб тяготи та злидні залишалися їхною звичною справою. Кіннотники проходили особливу підготовку. Уміння швидко підхоплюватися на кінь відпрацьовувалося на дерев'яному коні.

Попри усе це, ми погрішили проти історичної правди, якщо б стверджували, що Риму за доби республіки забуто всі форми фізичної культури. У вищих школах зберігся звичай тренувати: біг, стрибки, і вправи з гантелями. У сферистериумах, побудованих поруч із палацами патриціїв, проводилися оздоровчі вправи із м'ячем. Опанування мистецтвом плавання також належало до числа етичних норм. Принаймні, свідчать пам'ятки писемності, у яких вихваляють успіхи у плаванні окремих високопоставлених державотворців. Багато відомих римських громадян -- у тому числі Цицерон -- той чи інший час проводив в грецьких гімнастичних залах.

Циркові змагання колісниць, які символізували циркуляції небесних тіл, набули нового змісту: стали засобом розваги знаті і збанкрутілих, які посунули до міста народних мас, «античного пролетаріату». А тому їх мета тепер полягала не у цьому, щоб надати магічний вплив на природу, ці змагання публічно продемонструвати як придбати силу й спритність, навчитися володіти своїм тілом, суть у тому, щоб завоювати розташування народу, отримати голоси, стримувати народний гнів збагачуватися! Циркові уявлення стали жорстокими, оскільки естетичні і етичні запити бездельничающего населення Риму притупилися; воно жадало крові й гострих відчуттів. Осторожничающих власників колісниць освистували. Кумирами ставали ті професіонали, які щадили себе у тому, щоб завоювати симпатії примхливої публіки. Так само дедалі більше грубу форму приймали запозичені у греків змагання по боксу.

Поруч із уявленнями в цирках в III столітті до зв. е. стали влаштовуватися нові видовища: запозичені у етрусків поєдинки гладіаторів. Спочатку вони були виключно складовою культу жертвопринесення покійним. Згодом, тоді як зростав інтерес до них, вони були відділені від похоронного церемоніалу і перетворилися на один із засобів боротьби за владу.

Характерним епізодом у цьому з'явився жест Гая Сампориуса Гракха, що у епоху народних трибунів значно збільшив своєї популярності тим, що зруйнував огорожу навколо арени форуму, і тим самим народ отримав безоплатний доступом до видовищ (122 р. до зв. е.). У I столітті до зв. е. поєдинки проходили вже в спеціальних, оточених трибунами майданчиках -- амфитеатрах.

Бої гладіаторів часів республіки були набагато більше жорстокими, ніж у часи імперії. За винятком кількох відчайдушних авантюристів, більшість гладіаторів обрали цей шлях, підпорядковуючись силі. Це були викрадені жителі, військовополонені, засуджені, злочинці тощо.

Поповнення гладіаторів забезпечувалося завдяки трьом видам покарань:

1) осуд мечем гладіатора. Такого засудженого виставляли проти досвідченого гладіатора. Природно, що переміг у цих поєдинках завжди виходив гладіатор, майстерний фехтувальник, досвідчений, володіє прийомами нападу й захисту боец;

2) засудженого кидали до диким звірів. І тут засудженим давали примітивне зброю, щоб поєдинок міг простягнутися подольше;

3) згідно з вироком, засуджений зараховувався до школи гладіаторів. Ця форма покарання означала обов'язкову смерть. Після певного кількості боїв гладіатор звільнявся обов'язків брати участь у поєдинках. У знак цього йому вручався дерев'яний меч, і, коли він був рабом, він отримував свободу.

4. «Імператорський період» (31 р. до зв. е. -- 476 р. зв. э.)

Зі зміною політичної формації, а це й спосіб життя в епоху Імперії історії римської фізичної культури настала нова глава. Загарбницькі війни, і навіть застосування власниками великих маєтків рабської праці згубно позначились в селянстві: більшість їх втратили землі і поповнили собою число людей, паразитуючих на рабській праці. Республіканська державна структура з часом виявилася неспроможною забезпечити панування нечисельної меншини над разорившимися вільними громадянами, жителями провінцій і рабами. Заснована на військовій диктатурі імперія поклала наприкінці I століття до зв. е. кінець піввіковій внутрішній кризі. Закінчення громадянських війн, забезпечення внутрішної безпеки створило умови майже 200-літнього мирного розвитку економічної нерозривності культурного життя.

Фізична культура із засобу міжпартійних баталій перетворилася на предмет «турботи» імператорської влади й почала виконувати репрезентативні функції. Імператори будували величезні купальні, під музей просто неба розміщавався майданчик відвідувачів. Представники найбільш заможних верств тут проводили значну частину часу, спілкувалися між собою. Крім плавання кожен тут виконував найбільш приємні йому рухові вправи. Одні танцювали, робили пробіжки, боролися, піднімали тяжкості, інші розважалися, бавлячись у м'яч й у настільні гри.

Були у Римській імперії й прагнення із боку панівного класу культивувати змагання по грецькому зразком. Під час консульських свят влаштовували змагання з бігу, верхової їзді і греблі з участю громадян Риму. Август спробував відновити троянські ігри акторів-професіоналів у цирку. Більшою вдалою виявилася спроба Домициана, чиї гри, засновані в 86 року, проіснували до розвалу Західної Римської імперії. Для задоволення потреб народу у розвагах після Колізею був побудований цирк Максимус, трибуни його IV столітті було розширено до 350 тисяч місць. Наприкінці епохи Римської імперії тривалість розважальних уявлень досягла 175 днів, у рік.

Величезні циркові спорудження та амфітеатри споруджувалися у Римі, а й у Помпеї, Капуе, Вероні і Сіракузах. Щоб зробити народні видовища різноманітнішими, арени найбільших амфітеатрів переобладнали до басейнів, які можна було заповнювати водою, де влаштовувалися потім різноманітні поєдинки на воді з участю судів.

Зазвичай відтворилися ті чи інші найбільш, що запам'яталися морські бої (в Саламісі), у ході глядачі могли вдосталь помилуватися тим, як у бою раби душили одне одного й зіштовхували у воду.

Судячи з з описів, у період добре навчені вершники на колісницях і гладіатори поруч із самовідданістю користувалися величезною популярністю. Глядачі із заможних верств, прагнучи справити враження на маси, обдаровували виступи своїх улюбленців дорогими подарунками. Сам імператор неодноразово посилав заходячи в милість гладіатору дорогий кубок, наповнений золотими монетами. Однак перевершив Нерон, який подарував одного з них палац і землю.

Ювенал стверджував, що доход від хорошого вершника на колісниці відповідав заробітку ста адвокатів. У II столітті однією з таких вершників, володівший видатним талантом, був Гай Апулей Диокл, який у колісниці, запряженій парою коней, перемагав 3000 раз, але в четвірці коней -- 1500 раз. Вона брала участь в змаганнях до сорокадвухлітнього віку і її при 32 мільйонах сестерцій приніс факції великий дохід, значна частина якого дісталася йому самому.

У грубих і необтесаних гладіаторах жінки бачили втілення мужності. Художники прославляли їх, зображуючи в мозаїках, на керамічних плитах і вазах. Не дивно, що з часом знову зросла кількість сенаторів, рицарів та навіть імператорів, що у аматорських гонках на колісницях й виступаючих у ролі гладіаторів (Нерон, Тіт, Гадриан, Каракалла, Коммод). Славі гладіаторів заздрили навіть амазонки й у гонитві за сенсацією, до неабиякого задоволення глядачів, брали участь у поєдинках в змішаних парах разом із чоловіками.

Проте із гладіаторами і Вершниками -- «зірками» і улюбленцями публіки -- була численна група переможених невдах. Великий відсоток вершників закінчував свою спортивну кар'єру з численними травмами вперше і не ореолі слави. Чимало їх знаходили смерть під копитами мчавших по них коней або під колесами проносившихся по них колісниць. Більшість поранених гладіаторів не отримувало пощади. Поняття про ідеального чоловіка вимагало, щоб переможець заколов корчившогося від болю противника.

Наприкінці епохи Римської імперії з загостренням громадської боротьби, шанувальники конярських факцій об'єдналися у «циркові» партії. Кольори основних факцій -- білий, червоний, синій і зелений -- були єдиними на території всієї імперії. Факцій різних міст був у V столітті реорганізовано відповідно до громадським розшаруванням. Відтоді кінні змагання, і змагання колісниць перетворилися на своєрідну відкриту арену політичних змагань.

У період занепаду Римська імперія, стадіони і цирки стали місцем, де починалися народні повстання. У 529 року стадіону Неаполя виникла ціла серія повстань, які формально були спрямовані проти засилля християнської церкви та нових форм гноблення. Юстиніан, щоб уникнути подальше поширення заворушень, закрив всі давні установи фізичної культури, крім візантійського іподрому. Його викладачі бігли в Персию.

Щойно встигли придушити народне повстання палестинців, як у візантійському іподромі почалося повстання «Ніка» (перемога), яке похитнуло імператорський трон. Юстиніан готовий був втекти із столиці, коли Нарсесу вдалося підкупити ватажків «синіх». Перемога імператорських найманців означала й перемогу над стародавньою фізичною культурою. Циркові партії, останні залишки стародавніх форм висловлювання народного невдоволення, поступово відмирали.

Своєрідний розвиток фізичної культури у в Стародавньому Римі представляє собою цінний досвід у історії культури. Вона зароджувалася як ритуальне обрамлення військових вправ, служила засобом згуртування народних мас. У епоху республіки вона перетворилася на арену політичних змагань. Стала чинником, з допомогою якого було роз'єдно народні маси, зіштовхнула їх між собою, слугувала для свого роду буфером між рабами і пануючими класами. На початку епохи Римська імперія як один з різновидів народних видовищ допомагала створювати божественний культ імператорів. Наприкінці епохи імперії існувала як наживи, а потім знову стала ареною політичних змагань, форумом класової боротьби, нездатної до панівного класу. Центральна влада -- провісник феодального суспільного устрою -- поклала йому край як одного з інститутів, який вже не сприяв зміцненню влади, а представляв нею певну загрозу.

Размещено на Allbest.ru