Життя та діяльність Володимира Великого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст роботи:

Вступ

1. Біографія Володимира Великого

2. Правління Володимира Великого

3. Державницька діяльність Володимира Великого

4. Хрещення Русі

5. Військові походи Володимира Великого

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Надзвичайно великою є роль історичного досвіду у процесі національного відродження нашого народу, в розбудові незалежної Української держави. Звернення до історії пробуджує національні та громадянські почуття, посилює історичну відповідальність дослідників. Питання про те, який внесок зробив Володимир Великий у розбудову Київської Русі, яке значення мали його реформи в усіх сферах діяльності має сьогодні не лише науково-пізнавальне, але й практичнее значення.

Актуальність данної теми зумовлюється тим, що, по-перше, в наш час значно підвищується інтерес в пошуках шляхів і способів виходу суспільства з кризи, побудови демократичної правової держави; по-друге, формування і розвиток національної самосвідомості громадян України посилюють інтерес до історії країни та видатних осіб, які визначили хід історичних процесів.

Мета: показати становище Київської Русі та діяльність Володимира Великого; розкрити його роль в державному та національно-культурному розвитку країни в контексті складних історичних подій, виявити внесок Володимира в піднесенні національної свідомості руського народу.

1. Біографія Володимира Великого

Наймолодший син великого князя Київського Святослава I Ігоровича і його коханки Малуші, дочки Мала Любечанина, яка служила ключницею княгині Ольги. Точний рік народження Володимира невідомий. Його батько Святослав народився 934-го року, а старший син Володимира Вишеслав -- близько 978 року, звідки можна вивести роком народження Володимира 958 з точністю до декількох років.

Як повідомляють пізні джерела XVI століття, Володимир Святославич народився в селі Будутині, куди розгнівана Ольга відіслала Малушу.

У історичній літературі було намагання довести, що Будутино -- це село Будник (зараз урочище Буденик) під Псковом. Однак серйозних підтверджень, які б доводили цю версію, немає. Український дослідник Ю. Диба висунув версію, що Будутино -- це сучасне волинське село Будятичі, яке є околицею міста Нововолинська. Згадка про церкву Пресвятої Богородиці, якій було передано літописне Будятино, кореспондується з документальними свідченнями XV століття, за якими Будятичі належали до угідь давнього Зимненського Свято-Успенського Святогорського монастиря.

Про подальшу долю Малуші літописи не повідомляють, а малолітній Володимир повернувся до Києва, де перебував під наглядом княгині Ольги. Вихованням його керував вірогідно дядько по матеріДобриня, оскільки у звичаях Русі було довіряти виховання спадкоємців членам старшої дружини.

До прийняття християнства Володимир утримував великі гареми. 300 наложниць у нього було у Вишгороді, 300 -- у Білгороді, 200 -- у Берестові. Але літописці фіксували тільки «законні шлюби» князя і нащадків від них.

Перший шлюб Володимира можна датувати зимою 978/979 рр. Зимою 980 р. після невдалих переговорів про союз з полоцьким князем, котрий мав бути скріплений шлюбом Володимира з Рогнедою, Добриня виступив проти Полоцького князівства. Полоцьк було взято. Сім'я Рогволода була знищена, а Рогнеда, зґвалтована на очах у батька і братів, стала дружиною Володимира. Володимир дав Рогнеді слов'янське ім'я Горислава. Від неї у нього було кілька дітей. Після прийняття християнства Рогнеда відмовилась скористатись своїм правом заміжжя. Вона виїхала з старшим сином Ізяславом в родинну Полоцьку землю, де стала черницею під іменем Анастасії і померла близько 1000 р.

У 985 р. Володимир Святославич виступив проти Волзької Булгарії. Війна тривала з перемінним успіхом і скоро обидві сторони погодились на мир. Мир з Булгарією був скріплений черговим шлюбом.

Головним же результатом Херсонеської війни (осінь 987 - весна 988 р.р.) було не тільки прийняття християнства на Русі (988р.), але й союз з Візантією, скріплений шлюбом з принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (959-963 рр.).

Володимир Святославич першим з київських князів став карбувати власні монети. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя і словесною легендою.

Володимир-Василь Святославич помер 15.07.1015 р. у своїй приміській резиденції Берестові. Останки Володимира були вночі таємно перевезені до Києва і захоронені в мармуровому саркофазі у збудованій ним Десятинній церкві. хрещення князь військовий володимир

2. Правління Володимира Великого

Перші роки князювання Володимира в Києві йдуть на зміцнення розхитаної системи в період поділу і міжусобної боротьби Київської дер-жави. Безсумнівно, це зажадало від Володимира сильної напруги та енергії.

Ряд походів його записані у літописах, але вони, звичайно, не дають повного поняття про цю кипучу військову діяльність нового київського князя. З літописних джерел видно, що в той час як Святослав звертав особливу увагу на східні границі держави, Володимир дуже багато уваги приділяв західним. Сучасний польський документ дає нам указівку на західну границю Російської держави, встановлену цими походами Володимира: на північно-заході вона доходила до границі прусів, на південно-сході підходила під Краків. Тут, на західній границі, зав'язалася боротьба за політичний вплив з Польщею, на чолі якої став тоді талановитий князьБолеслав.

Дуже важливу і важку реформу провів Володимир у внутрішніх відносинах: він не тільки привів у залежність від себе землі, що входили колись до складу Російської держави, але і поставив їх у більш тісний зв'язок з Києвом, посадив у всіх найголовніших пунктах, на місце колишніх князів і намісників, своїх численних синів. Звідси бере початок династичний принцип, що одержує свій повний розвиток у наступних сторіччях. Ще більш важливе значення мали культурні елементи, уведені Володимиром у внутрішні відносини держави. Створені зовнішньою силою вони не мали внутрішнього зв'язку, крім економічних інтересів що творив і підтримував його військово-торгового класу, цей державний апарат одержує при Володимирі нові підвалини, культурного і морального характеру, у виді нової, запозиченої з Візантії, релігії і зв'язаних з нею освіти, книжності і культури.

Початковою точкою цього надзвичайно важливого в культурній еволюції не тільки українських племен, але і всієї Східної Європи явища були насамперед політичні плани Володимира: прагнення підняти престиж своєї влади, прикривши його візантійським ореолом. Це було загальне прагнення засновників нових держав середньовічної варварської Європи, що шукали засоби зміцнити свою владу, як незначний їхній авторитет в очах товаришів-васалів і соратників підданих. Між київськими князями Володимир не був першим на цьому шляху. У своїх повчаннях сину імператор Костянтин Порфірородний дає йому наставляння щодо того, як варто оброблятися, коли князь хазар, угорців, чи Русі який-небудь інший варварський народ, як те часто буває, звернеться до нього з проханням надіслати йому чи корону, чи інші імператорські регалії і поріднитися з ним.

З такими проханнями різні варварські князі дійсно часто зверталися до імператорів Рима, а також, як західного, так і східного - Константинополя. Цим шляхом вони прагнули користуватися чарівністю «вічної» імперії і її ореолом, підсилити свій престиж. Зверталися до них, судячи зі слів Костянтина, і попередники Володимира на київському престолі. З такою пропозицією звернувся до візантійського імператора і Володимир, з тим розходженням, що його плани привели до надзвичайно важливих наслідків, значення яких він, мабуть, зумів оцінити по достоїнству.

Привід до того дав сам імператор. Візантія переживала важкі часи наслідку дуже небезпечного повстання, піднятого племінником покійного імператора Никифора, Вардою-Фокою, і імператор Василь звернувся по допомогу до Володимира, як це не раз робили і його спадкоємці, до Никифора Фоки включно. Володимир не відмовив у допомозі, але поставив свої умови: імператор Василь і його брат-співправитель видадуть за нього свою сестру і надішлють йому імператорські регалії. Імператор зажадав, щоб Володимир у такому випадку хрестився. Володимир погодився і прийняв водохрещення.

Умова була укладена на початку 988 року. Російський шеститисячний допоміжний загін був посланий і зіграв важливу роль у придушенні повстання. Але імператори не поспішали виконати свою обіцянку.

Незважаючи на свою могутність, російський князь у візантійських при-дворних колах цінувався невисоко, зі зборів формул імператорської кан-целярії знаємо, що грамоти до київських князів писалися з меншим етикетом, чим до хазарського кагана, не говорячи вже про болгарського царя. Володимир відправився походом у Крим і взяв столицю візантійських володінь - Херсонес. Це зробило свою дію, тим більше що імперія була знову в дуже скрутному положенні. Імператор Василь поспішно відправив сестру Ганну в Херсонес. Там обвінчали її з Володимиром, що ще раніш прийняв водохрещення, і Володимир повернув Візантії Херсонес - як викуп за дружину.

Будучи видатним політиком, Володимир вмів оцінити політичне значення християнства для своєї державної системи, хоча самого його, як бачимо, до водохрещення привели чисто політичні комбінації. Християнство було найважливішої складовою частиною візантійської культури, суспільної і державної організації Візантії, і Володимир, прагнучи до зближення, до уподібнення своєї держави до візантійської, природно, побажав уподібнити його і з цієї важливої сторони якнайближче. Він, мабуть, ро¬зумів, яке величезне політичне значення буде мати поширення серед на¬родів його держави, з їх різноманітними, примітивними і незакінченими релігійними віруваннями, нової культурної релігії з багатим внутрішнім змістом і зовнішнім блиском мистецтва, з цілком закінченими формами і виробленої ієрархією. Розповсюджувана урядом, ця нова релігія і надалі повинна була триматися князівської влади як своєї опори і, зв'язуючи новим, культурним вузлом племена російської політичної системи, повинна була зміцнювати їхню залежність від Києва і київської династії.

Володимиром закладені були початки організації російської церкви: заснована метрополитну і кілька єгипетських кафедр. Створено було кілька монументальних пам'ятників церковного зодчества. Привезені з Херсонеса і поставлені в Києві бронзові фігури коней і статуї виявляють у Володимирі бажання прилучити Русь і до світського візантійського мистецтва.

Володимир ввів свою фінансову систему та широко розповсюдив дипломатію. За часи його правління Київська Русь стала Ве-личезною імперією.

Найголовнішим досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження на його неозорих землях християнства. Розуміючи, що Київська Русь уже пережила свою традиційну анімістичну язичницьку релігію, він став замислюватися над тим, щоб знайти більш витончені способи вираження духовних, соціальних та політичних прагнень суспільства. Якщо провести аналогію із сучасністю, він потрапив у становище глави однієї з держав «третього світу», що прагне прискорити модернізацію своєї країни й відтак змушений вибрати якусь одну з двох провідних ідеологій найбільш розвинутих суспільств світу -- капіталізм чи соціалізм. Для Володимира цими двома високорозвиненими системами віри, які потрапили до поля його зору, були християнство та іслам, тобто релігії тих країн, з якими Русь мала й намагалася утримати якнайтісніші торговельні та політичні стосунки. Хоч у «Повісті временних літ» розповідається, як посланці Русі відкинули іслам через те, що він забороняв уживати алкогольні напої, й начебто спинили вибір на християнстві з Візантії, яке розкішними релігійними обрядами викликало захват. Насправді ж за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники.

Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.

3. Державницька діяльність Володимира Великого

Володимир Великий (980-1015) - один з найяскравіших політичних діячів європейського масштабу. Він завершив тривалий процес формування території Київської держави: остаточно підкорив в'ятичів, радимичів, повернув Перемишль і Червенські міста, підпорядкував Закарпатську Русь і Тмутаракань.

В 988р. Володимир провів адміністративну реформу, знищивши сепаратизм племінної верхівки; зміцніла система державної влади не лише в центрі, але і на місцях. Київська Русь перетворилася в централізовану феодально-монархічну, найбільшу європейську державу. “На початку князювання Володимир мусив покласти багато труду у те, щоби утримати разом різнорідні землі і племена. Коли почалася боротьба між Святославичами, дальші землі не почували над собою сильної влади і почали жити своїм окремим життям, як жили колись, у давні часи. Треба було наново силою притягати їх до державної організації. Протягом кількох років Володимир безнастанно був у воєнних походах, з військом виправлявся в різні сторони.” 11 Володимир утвердив династичну ідею, за якою тільки його нащадки могли володіти Руською державою, яка на той час мала консолідуючу роль. Поділ держави на уділи сприяв зміцненню Русі. Сини Володимира були не князями, а лише намісниками князя.

“Володимир був першим реформатором на Русі. Якщо Олег, Ігор, Святослав ставили понад усе військові походи, менше займаючись внутрідержавними справами, то Володимир і діяльність за межами країни підпорядковував завданням внутрішнього життя. “Якщо його попередники були типовими володарями дофеодальної (родоплемінної) епохи, то Володимир своєю діяльністю об'єднав обидві історичні епохи: родоплемінну і феодальну.”

Він усвідомив необхідність проведення правової реформи. У"Повісті минулих літ" вказується, що Володимир думав і про ратні справи, і про "устав земний", і про державне будівництво, і про регулювання суспільно-правових відносин у державі.

Близько 988 р. Володимир продовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, а на їх місце посадив власних синів. У віддалені землі князь відправив своїми намісникам вірних йому бояр. Він стає верховним володарем у країні. І відтоді Київська Русь стає об'єднаною державою.

За Володимира загалом завершився процес складання державної території, визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов'янської етнокультурної спільності. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, на заході - Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни, на півночі - Чудського, Ладозького й Онезького озер, на півдні - Дону, Росі, Сули й Південного Бугу.

Протягом ІХ - першої третини ХІІ ст. державне, суспільне, економічне й культурне життя Давньої Русі зосереджувалося в Києві й навколо Києва, в Середній Наддніпрянщині. Незабаром по утвердженні в Києві Володимир почав будівництво міської фортеці площею близько 10га.

Роки князювання Володимира в Києві дехто з істориків називає богатирською добою в історії Київської Русі. Тоді успішно й швидко зводилася велична будова держави, творилася яскрава й самобутня культура її народу, а звитяжні успіхи руської зброї прославили країну на увесь середньовічний світ.

Володимир приділяв велику увагу захисту рубежів країни від нападу степових кочівників, особливо печенігів з півдня (була створена складна система валів, фортець, укріплених міст).

Володимир був помітною політичної фігурою і на міжнародній арені. Його шлюб із сестрою візантійського імператора принцесою Анною, укладений під тиском Володимира (військовий похід на Херсонес, нині - Корсунь), зробив його рівним імператорові.

4. Хрещення Русі

За Володимира в 988 р. на Русі було прийняте православнехристиянство з Візантії, яке стало єдиною державною релігією.

“Вибір віри”, зроблений 988 року князем Володимиром Святославовичем, не здається випадковим. До візантійської орбіти молоду Руську державу підштовхувало і традиційне тяжіння , і економічно-торгові інтереси, здавна поєднані шляхом із варяг у греки, і загальнополітичні розрахунки.

Спільність, яка наприкінці I тис. н.е. складалася з різних північно-германських, слов'янських та фінських елементів, стала перетворюватися в народ, об'єднаний не тільки політично, але і духовно, тобто релігійно. Повільне поширення християнства серед варязьких і слов'янських дружинників почалося в IX столітті. Первісне водохрещення приймали деякі воїни, які брали участь в набігах на Візантію, і в торгівлі з християнами-греками (зміна віри дружинників була справою цілком природним: вони багато часу проводили в походах, у чужоземних краях і в тому числі й у Візантії, де бачили прекрасні храми, урочисті служби, порівнювали свої культи з християнською вірою).

Племінні, язичницькі вірування були, як правило, засновані на нерозумінні впливу на людину якихось малоприємних, невідомих сил. Уявлення про ці сили співвідносилися з родоплемінним побутом, з особливостями місцевості, зі специфічними заняттями населення, Тому серйозні зміни в побуті ставили під сумнів різні елементи вірування, породжували релігійну кризу(так, племена, які вірили у духів гір, не могли зберегти своїх представлень про них, переселившись на рівнину). Не дивно, що найбільшу сприйнятливість до зміни релігії показувала сама активна частина суспільства: воїни і купці. Деякі історики, приймають факт водохрещення Аскольда і Дира, що ходили на Константинополь у 860 році. Але це був не державний вибір віри, а особистий. Проте водохрещення окремих впливових людей сприяло знайомству всього населення з християнством, але дійсних фанатів язичництва було небагато, хоча обряди любили і відбувалися. У містах на шляху з варяг у греки було багато купців, серед яких було багато християн. Також багато хрещених було серед дружинників. У той час, у середині X в., у Києві стояла церква Іллі Пророка. В 2-ий половині X в. існували православні храми в Новгороді, в інших містах на шляху з варяг у греки.

Вдова Ігоря Ольга, що керувала державою по смерті чоловіка, прийняла водохрещення, але невідомо точно, де і коли прийняла водохрещення Ольга. Легенда і руський літопис зв'язує цю подію з відвідуванням Константинополя (955 чи 957 р.), де Ольга вела переговори з імператором Костянтином. Однак, у його докладних записках про водохрещення Ольги не згадується.

“Скоріше Ольга хрестилася ще до відвідування Константинополя (у столицю Візантії вона прибула зі священиком, скоріше духівником княгині.)”15.Так чи інакше, Ольга стала православної, а її народ, у цілому, залишався язичеським.

У X в. Відбувалася дуже повільна християнізація Русі. Цей процес майже не торкався хліборобів, що жили поза містом, і мисливців. Православ'я поступово здобувало статус релігії, терпимої в державі, але не державної. Поширення християнства в князівському і дружинному середовищі (у той час вони певною мірою збігалися) відбувалося, як я уже відзначав, швидше.

Поступово створювалися передумови для офіційного визнання нової релігії і для масового водохрещення східних слов'ян.

Хрещення Володимира та його одруження на сестрі візантійського імператора ввело київських володарів до християнської сім'ї європейських правителів.

Навесні 990р. князь з молодою дружиною повернувся до Києва й заходився насаджувати християнство. Руські люди неохоче відмовлялися від віри батьків і дідів. Тому християнізація Русі розтяглася на кілька століть. Але вирішальний крок на тому шляху було зроблено.

Запровадження християнства на Русі мало позитивні наслідки. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави. Значний поштовх дала нова ідеологія піднесенню давньоруської культури. Лише з часу “хрещення Русі” у ній поширилися писемність і книжність. В Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні, і незабаром східнослов'янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Запровадження християнського віровчення зробило можливими рівноправні й плідні взаємовідносини між нею та Візантією, Германією й іншими державами.

Християнська церква освячувала князівську владу, що зміцнювало її авторитет. Вона прискорила розвиток феодальних відносин, оскільки монастирі поступово перетворювалися на великих феодальних власників, а також християнство сприяло розвитку освіти, збагаченню руської культури кращими надбаннями християнського світу. Воно привело до нових звичаїв і більш гуманних моральних норм у стосунках між людьми. Все ж прийняття християнства на Русі не перебувало в односторонній залежності від її міжнародних інтересів та зв'язків.

Прийняття християнства було передусім наслідком соціально-економічного. політичного і культурного розвитку східного слов'янства. Відомо, що християнство поширювалося з давніх часів у Криму. Протягом IX ст. воно набуло поширення і в Києві. Історична наука вказує на християнізацію Русі за часів князя Аскольда. За візантійськими джерелами, 860р. Русичі здійснили похід на Візантію і ледве не захопили Константинополь. Імперія мушена була укласти договір, одним з важливих питань якого було хрещення Русі. Однак християнство не стало панівною ідеологією, бо хрестилася лише певна частина суспільної верхівки на чолі з князем. Переконливо на ці процеси вказуєІ. Крип'якевич: "Є вістки, що князі, які ходили походами на Крим і Малу Азію на початку IX ст.. навернулися до християнства; також Аскольд міг бути християнином, бо на його могилі поставлено церкву. За Ігоря частина княжої дружини була вже християнська і складала присягу в церкві св. Іллі в Києві. Нарешті, Ольга булла християнкою. Але християнство не було ще одинокою релігією; поруч з ним існували ще інші вірування… Володимир вирішив дати християнству становище державної релігії” .

Християнство відповідало назрілим потребам давньоруського суспільства, яке за часів правління Володимира опинилося на переломі історичного розвитку. В цей період відходив у минуле родоплемінний побут слов'ян, завершувалося об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської держави.

5. Військові походи

У 981 році Володимир воював з польським князем Мешко I за прикордонну Червенську Русь. Завоювання Червена і Перемишля.

В 981-982 роках Володимир вперше приєднав до Давньоруської держави територію в'ятичів, які були обкладені даниною.

У 983 році Володимир підкорив балто-литовське плем'я ятвягів і встановив контроль над суден, що відкривало шлях до Балтики.

В 984 Володимир остаточно підкорив радимичів, коли місцеве військо було розбите вже сторожовим київським загоном (радимичі Вовча Хвоста бігають).

В 985 році Володимир у союзі з кочовими торкамі воював проти болгар.

У 988 році Володимир імовірно підкорив землі Таманського півострова, потім обложив Корсунь у Криму.

В 991 році був проведений похід в прикарпатські землі проти білих хорватів, вперше включив їх до складу Давньоруської держави.

В 992 році успішна війна з Польщею за Червенську русь.

В 994-997 роках Володимир повторив похід проти Волзько-Камський булгар і рушив на Північний Кавказ.

Висновок

Звичайно, спочатку, щоб заволодіти київським престолом, Володимир діяв тими самими методами, що і його предки. Але, здобувши Київ, молодий князь проявив себе як видатний політик, розважливий адміністратор і розумний дипломат. Володимир знав, що мусить подбати про оборону своїх кордонів від нападів кочівників. Він першим серед київських князів розпочав будівництво системи укріплень на Південних притоках Дніпро. Вважається також що Володимир здійснив своєрідну реформу. Він обєднав богів, яким поклонялись різномовні племена, і створив загальний язиченський пантеон, що мало здійснити єдність держави.

Але найбільшим досягненням Володимира, безперечно, було запровадження християнства на Русі. Володимир опинився у положенні голови однієї з держав «третього світу», що прагне прискорити модернізацію своєї країни, і після цього змушений обрати одну з двох провідних ідеологій найрозвиненіших суспільств світу - капіталізму чи соціалізму. Володимир був рішучою людиною. Він зробив свій вибір, у результаті якого давньо руська держава почала стрімко розвиватися і, звичайно ж, здобувати міжнародний авторитет.

Підводячи висновок данного реферату,можна виділити основні досягнення Володимира Великого:

1.Володимир провів адміністративну реформу, знищивши сепаратизм племінної верхівки; зміцніла система державної влади не лише в центрі, але і на місцях.

2.Київська Русь перетворилася в централізовану феодально-монархічну найбільшу європейську державу.

3.Володимир продовжив адміністративну реформу батька, усунув від влади племінних вождів, а на їх місце посадив власних синів. У віддалені землі князь відправив своїми намісникам вірних йому бояр. Він стає верховним володарем у країні. І відтоді Київська Русь стає об'єднаною державою.

4.За Володимира загалом завершився процес складання державної території визначилися її кордони, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східнослов'янської етнокультурної спільності.

5.За Володимира Великого було прийнято християнство

6. За Володимира Великого почали розвиватися наука та освіта, з'явилися перші школи та бібліотеки.

Список використаної літератури

Повість минулих літ./ Літопис руський. К., 1989.

Грушевский М. Історія України-Русі. В 11 томах, т.1-2 - К., 1991.

Крип'якевич І. Велика історія України: Глобус, 1993.

Аркас Історія України-Русі.,

Шокалюк О.І. Історія України. Навчальний посібник. - Київ: 2004.

Сергієнко Т.Я., Смолій В.А. Історія України, 1994,

Грушевський М.С. Історія українського народу - К.: Либідь, 1991.

Размещено на Allbest.ru