Роль М. Драгоманова в розвитку суспільно-політичного і культурного життя в Західній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

Інститут української філології та літературної творчості імені А. Малишка

Реферат

Роль М. Драгоманова в розвитку суспільно-політичного і культурного життя в Західній Україні

Студентки 202-уа групи

Клименчук Ольги Сергіївни

Київ-2014

Зміст

Вступ

1. Роль М. Драгоманова в розвитку суспільно-політичного життя в Західній Україні

2. Роль М. Драгоманова в культурному житті Західної України

3. Важливі події в суспільно-політичному та культурному житті Західної України за сприяння М. Драгоманова

Список використаної літератури

Вступ

Михайло Драгоманов з'явився на політичній сцені в складні часи. Національно-демократичні революції, що прокотилися по Європі, засвідчили зростання національної свідомості народів. З розвитком капіталізму в Росії розширилося коло осіб, які брали участь у громадському житті. В Україні ж значна частина селян, що становили більшість нації залишалася неписьменною, а. еліта суспільства була майже повністю денаціоналізована. Одначе й тут помалу почали з'являтися люди (і не останню роль у цьому відігравала діяльність Кирило-Мефодіївського товариства), котрі мріяли вивести Україну на широкий шлях цивілізованого розвитку. Одним із тих, хто доклав до цього багато, сил, був М. Драгоманов.

Він був першим серед українських енциклопедистів, засновників ліберально-демократичної думки, державника з великої літери можна назвати М. Драгоманова. Провідною в його політико-ідеологічних пошуках стала ідея української державності. Ця ідея практично завжди була наскрізною темою політико-ідеологічної думки українських мислителів. Інша річ, в якому ключі вона подавалась відносно інших держав і особливо відносно Росії -- як федерація чи конфедерація, або ж як самостійна і незалежна. Перша з них рельєфно представлена філософсько-політологічною спадщиною М. Драгоманова; друга -- політичними творами М. Махновського, Д. Донцова та В. Липинського.

Як відомо, ім'я М. Драгоманова (1841 -- 1895) відсутнє не тільки у філософсько-енциклопедичному словнику, виданому в Москві у 1983 p., але й в алфавітному іменному покажчику українського філософського словника 1986 p. І це не випадково. Над вченим висів «дамоклів меч» ленінської характеристики як українського «холопа». Вивчати оригінальні філософські думки М. Драгоманова за радянських часів було небезпечно. Нині теоретикові віддається належне. Сьогодні маємо можливість вивчати його спадщину, відверто полемізувати з М. Драгомановим щодо майбутнього суспільства в цілому, українського громадянського життя зокрема.

1. Роль М. Драгоманова в розвитку суспільно-політичного життя в Західній Україні

Перу М. Драгоманова належать такі фундаментальні праці з питань суспільного будівництва, як «Положение и задачи науки древней истории», «Шевченко, українофіли і соціалізм», «Чудацькі думки про україн­ську національну справу» та ін. Написане М. Драгомановим «Переднє слово» до «Громади», за словами Івана Лисяк-Рудницького, становить «переломову подію в розвитку новітньої української політичної думки»; понад те, зазначає вчений, його «Переднє слово» «можна взагалі вважати першою українською політичною програмою»12.

М. Драгоманов прекрасно розумів роль економічних чинників у розвитку суспільства, проте не поділяв ортодоксії матеріалістичного розуміння історії, а зазначав роль традиції, культури, національного характеру, тобто виходив з множинності чинників, що детермінують істо­ричний процес. драгоманов історія україна революційний

Соціалізм в Україні не є випадковим явищем, зазначав учений. Адже тут, як і в Росії, зароджуються капіталістичні відносини, чисельно і соціально зростає пролетаріат, шириться робітнича справа. Для побудови соціально справедливого суспільства потрібна докорінна зміна економічного ладу, що включає передусім передачу землі і всіх знарядь праці робітникам. Проте економічний чинник не є визначальним і єдиним для суспільного прогресу. Надзвичайно важливу роль відіграють у ньому політичний та інтелектуальний чинники. Всі три чинники треба розглядати як рівнозначні, наголошував М. Драгоманов. Саме тому, що Україна має свої особливості в політичній та інтелектуальній історії, вона піде до соціалізму (до цього її спонукає економічний чинник), проте своїм шляхом -- шляхом культурницьких реформ, просвіти, розвитку громадського самоврядування.

Насильницької революції та пролетарської диктатури М. Драгоманов не приймав. Вчений обстоював переважно мирний шлях розвитку революції. Він закликав боротися за конституційні свободи, реформи, парламентську державу, в якій, на його думку, лише і можлива реалізація громадянських прав і свобод кожної особистості.

У майбутній державі, яку революційним шляхом побудує простий народ -- робочі люди по селах і містах, -- економічну основу стано­витиме суспільно-колективна форма власності. Нарешті, буде вирішено питання про організацію праці (право на яку є святим правом кожної людини), політичні свободи особистості. Виходячи з праць К. Маркса та Ф. Енгельса, які, за зауваженням М. Драгоманова, нічого не мали проти федералізму, вчений дійшов висновку про те, що Українська держава майбутнього, яка відбиватиме інтереси всіх членів суспільства, неминуче прийде до адміністративної автономії та децентралізації.

Саме цей висновок М. Драгоманова, який поділяли й обґрунтовували майже всі українські соціалісти 70-х -- початку 80-х років XIX ст., спричинив нищівну критику вченого з боку В. Леніна. Намагаючись відповісти демократам і М. Драгоманову, В. Ленін писав: «Недозволено було б забувати, що, відстоюючи централізм, ми відстоюємо виключно демокра­тичний централізм. Щодо цього всяке міщанство взагалі і національне міщанство (покійний Драгоманов в тому числі) внесли таку плутанину в питання, що доводиться знов і знов приділяти час його розплутуванню.»

Нині ідеї М. Драгоманова щодо української національної справи -- про народно-національну єдність, демократичні перетворення, адміністративну автономію та децентралізацію -- розглядаються й обговорюються як найбільш конструктивні ідеї державного будівництва в процесі суверенізації. Як безсумнівне надбання української політико-ідеологічної думки, вони повинні ввійти в її сьогоденний контекст, «запрацювати» в сучасному політичному, ідеологічному і культурному полі. Для цього їх треба лише осмислити адекватно з тим змістом й ідеологічною спрямованістю, в якому викладав їх вчений.

Роздуми М. Драгоманова щодо розвитку української національної справи знайшли відгук у пошуках таких мислителів, як М. Славінський (1864 - 1945), М. Туган-Барановський (1865 - 1919), В. Вернадський (1863 -- 1945), А. Кримський (1871 -- 1941). Оригінальний поворот політико-ідеологічної думки пов'язаний з ім'ям поета і публіциста, філософі і науковця, вченого і громадсько-політичного діяча І.Я. Франка (1856 - 1916).

Радикальний революційно-демократичний рух у Східній Галичині почав розгортатися в середині 70-х рр. Його очолили І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький, які обстоювали інтереси народних мас і передусім селянства. Згуртуванню демократичних сил на західноукраїнських землях активно сприяв М. Драгоманов.

2. Роль М. Драгоманова в культурному житті Західної України

Навчаючись у Полтавській гімназії, Драгоманов цікавився передовсім гуманітарними дисциплінами, а надто минулим українського народу, його безнастанною боротьбою за кращу долю. А ще місцевий учитель історії О. Стронін прищепив йому інтерес до праць європейських просвітителів Вольтера, Руссо, Дідро та ін. Про це згадував М. Драгоманов, який і сам згодом став, одним з перших українських просвітителів.

1859 р. допитливий юнак вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. Вища школа, звідки вийшло чимало українських діячів, завжди була індикатором суспільних суперечностей, тож неважко уявити, які настрої панували серед студентства напередодні й на початку суспільних реформ у Росії. Ще під час навчання М. Драгоманов ступив на освітянську ниву: викладає в недільній школі на Подолі, а після її закриття -- в Тимчасовій педагогічній школі.

Виникнення народовської течії припадає на початок 60-х рр., які ознаменувалися пожвавленням суспільно-політичного і культурного життя на західноукраїнських землях і особливо у Східній Галичині. Національне відродження, започатковане "Руською трійцею" -- М. Шашкевичем, І. Вагилевичем і Я. Головацьким, було пов'язане з проведенням в Австрійській імперії серії буржуазних реформ, посиленням боротьби селян проти феодальних пережитків, піднесенням революційного і національно-культурного руху на українських землях, а також в Польщі та Західній Європі. Стимулювала суспільно-політичне і культурне життя західноукраїнських земель ідейна і творча спадщина Т. Шевченка, яка знайшла палких прихильників і послідовників серед передової громадськості, особливо серед молоді.

У той час група молодих письменників і громадських діячів -- В. Шашкевич, Ф. Заревич, К. Климкович, Є. Згарський, Д. Та-нячкевич та інші, прагнучи певною мірою продовжити демократичні традиції, наприкінці 1861 -- на початку 1862 рр. засновують гурток (громаду) у Львові. Саме звідси бере початок народовська (українофільська) течія, представники якої виступали за єдність українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, за створення єдиної літературної мови.

На початку своєї діяльності народовці проводили значну культурницьку діяльність ліберально-буржуазного характеру. Поступово вони ставали однією з найвпливовіших сил українського національного руху в Галичині. "Першим виразним осередком народовського руху в Галичині з виразним українофільським відтінком" І. Франко вважав журнал "Вечорниці", що виходив протягом 1862--1863 рр. Слідом за "Вечорницями" народовці видавали журнали "Мета", "Нива", "Русалка", "Правда", газети "Діло", "Буковина" та ін. Серед керівництва журналу "Правда", зокрема, були головні ідеологи народовства -- А. Вахнянин, В. Бар-вінський, О. Огоновський, Ю. Романчук та ін. Журнал активно підтримували П. Куліш і О. Кониський.

Поява періодичних видань народовсько-українофільського напряму була важливим явищем у національно-культурному русі західноукраїнських земель -- передусім тому, що в них передруковувались найкращі, в Галичині до того часу невідомі, твори українських письменників: Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, О. Стороженка, Є. Гребінки, М. Костомарова, Ю. Федьковича, Л. Глібова, О. Кониського, М. Мордовця, М. Старицького, Панаса Мирного, І. Карпенка-Карого, І. Франка, Ф. Заревича, В. Шашкевича, С. Воробкевича, К. Климковича та ін.

Навколо народовців об'єднувалися переважно представники української інтелігенції (письменники, науковці, вчителі, адвокати, лікарі, дрібні чиновники, студенти) та духовенства. До виникнення в середині 70-х рр. радикального напряму народовська течія була найпрогресивнішою. Так, М. Драгоманов, який багато зробив для розвитку суспільно-політичного і культурного руху в Галичині другої половини XIX ст., писав, що ґрунт для галицького радикалізму "приготовило все-таки українофільство і народовство 60-років".

Особливе значення мало зближення літературних і наукових сил Наддніпрянської України і Галичини. З посиленням переслідувань українського слова на Наддніпрянській Україні зросла роль наукової думки на західноукраїнських землях. З ініціативи М. Драгоманова, О. Кониського, Д. Пильчикова та інших, яку підтримали народовці, в грудні 1873 р. у Львові було засноване Літературне товариство ім. Т. Шевченка. Його організатори сподівалися розгорнути видання багатьох книг і журналів, оживити літературне життя. Однак діяльність Товариства розвивалася повільно, друкарня поглинула наявні кошти і не приносила ніяких прибутків. З 1884 р. органом Товариства став журнал "Зоря" (існував до 1897 р.).

У другій половині XIX ст. зростає внесок Східної Галичини у скарбницю української науки, активізуються зв'язки вчених усієї України. Особливо вони посилилися після створення 1892 р. на базі Літературного товариства ім. Т. Шевченка Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ). Серед ініціаторів цього заходу були представники різних ідейних напрямів, у тому числі І. Франко, М. Драгоманов, О. Кониський, О. Барвінський. Товариство мало зосередити наукові сили усіх українських земель. Це була перша установа такого типу на Україні.

Важливу роль у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях відіграла прогресивна селянська Русько-українська радикальна партія, створена 1800 р. Засновниками її були І. Франко, І. ІІавлик, С. Данилович і Є. Левицький. Ця партія певною мірою впливала і на суспільне життя Східної України. Програма радикальної партії складалася з мінімальної та максимальної частини, причому програма-максимум пов'язувала справу визволення українського народу безпосередньо з перемогою соціалізму.

Радикали на початку своєї діяльності розгорнули велику роботу серед селян. Скрізь по селах відбувалися віча, на яких І. Франко та його однодумці розкривали причини тяжкого економічного і політичного становища трудящих Галичини. Все більшого резонансу серед широких мас набувала радикальна преса. Якщо демократичні видання 70--80-х рр. були розраховані головним чином на інтелігенцію та молодь, то видання 00-х рр. адресувалися переважно селянам і міським робітникам.

За допомогою журналу "Народ" І. Франко здійснював своє давне прагнення -- об'єднати демократичні сили України, спрямувати їх діяльність на служіння інтересам народу. До участі в журналі залучалось багато письменників і вчених Східної України, у тому числі М. Драгоманов, Леся Українка, П. Грабовський, А. Кримський. У ньому друкувались О. Кобилянська, В. Стефаник, Лесь Мартович, Н. Кобринська, чимало селянських кореспондентів. На сторінках радикальної преси висвітлювалось і робітниче питання.

Таким чином, у другій половині XIX ст., незважаючи на державні кордони, проходив процес консолідації української нації, зростали суспільно-політичні та культурні зв'язки між західно-і східноукраїнськими землями. В умовах посилення переслідування царизмом української культури поступово зростала роль західноукраїнських земель, і зокрема Галичини, н національно-культурному русі, в якому також брали участь передові сили Східної України. В Галичині розгорнули свою діяльність видатні діячі української культури, виникли культурно освітні й наукові установи, періодичні видання, які набули загальноукраїнського значення. Під впливом передового національно-культурного руху зростала самосвідомість населення Західної України, посилювалась його боротьба за об'єднання всіх українських земель в єдиній демократичній державі.

3. Важливі події в суспільно-політичному та культурному житті Західної України за сприяння М. Драгоманова

Важливими подіями суспільно-політичного і культурного життя в Галичині стали щорічні ювілеї Т. Шевченка. Ці урочистості слугували не лише популяризації спадщини поета, а й для висловлення протесту проти соціального і національного гноблення. З початку 60-х рр. регулярно проводилися Шевченківські вечори-концерти, в яких активну участь брали (поряд з гімназистами і студентами) інтелігенція, селяни, ремісники і робітники. І. Франко писав, що роковини смерті Т. Шевченка стали в Галичині "правдивим народним святом".

Значну роль у розвитку самосвідомості українського народу відіграло культурно-освітнє товариство "Просвіта", засноване 1868 р. народовцями у Львові. Першим головою товариства був А. Вахнянин, пізніше його очолювали Ю. Лаврівський, В. Федорович, О. Огоновський. Якщо на перших загальних зборах "Просвіти" були присутні 64 члени, то за десятиліття їхня чисельність зросла до 800. На кінець XIX ст. в Галичині вже налічувалось 19 філій "Просвіти".

Товариство видавало твори видатних українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газети "Читальня" та "Письмо з "Просвіти", літературно-наукові альманахи, "Народний календар". У товаристві та його філіях влаштовувались вечори, присвячені М. Шашкевичу і Т. Шевченку, театральні вистави, читались лекції з історії, літератури, економіки тощо.

Важливу роль у суспільно-політичному русі на західноукраїнських землях відіграла прогресивна селянська Русько-українська радикальна партія, створена 1800 р. Засновниками її були І. Франко, І. ІІавлик, С. Данилович і Є. Левицький. Ця партія певною мірою впливала і на суспільне життя Східної України. Програма радикальної партії складалася з мінімальної та максимальної частини, причому програма-максимум пов'язувала справу визволення українського народу безпосередньо з перемогою соціалізму.

Радикали на початку своєї діяльності розгорнули велику роботу серед селян. Скрізь по селах відбувалися віча, на яких І. Франко та його однодумці розкривали причини тяжкого економічного і політичного становища трудящих Галичини. Все більшого резонансу серед широких мас набувала радикальна преса. Якщо демократичні видання 70--80-х рр. були розраховані головним чином на інтелігенцію та молодь, то видання 00-х рр. адресувалися переважно селянам і міським робітникам.

За допомогою журналу "Народ" І. Франко здійснював своє давне прагнення -- об'єднати демократичні сили України, спрямувати їх діяльність на служіння інтересам народу. До участі в журналі залучалось багато письменників і вчених Східної України, у тому числі М. Драгоманов, Леся Українка, П. Грабовський, А. Кримський. У ньому друкувались О. Кобилянська, В. Стефаник, Лесь Мартович, Н. Кобринська, чимало селянських кореспондентів. На сторінках радикальної преси висвітлювалось і робітниче питання.

Список використаної літератури

1. Кондратюк К. Видатні історики України XX ст: Історіографічні нариси. -- Л., 1998.

2. Крип'якевич І.. -- Л., 1990.

3. Ленін В. Твори. - Т.20. - С.28.

4. Лисяк-Рудницький Іван. Історичне есе. - Ф.1. - С. 349

5. Сарбей В. До поглядів М. Драгоманова на національне питання // УІЖ. -- 1991. -- № 9.

6. Франко І. у спогадах сучасників. -- Л., 1972. -- Кн. 2.

Размещено на Allbest.ru