Життя Гіппократа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життя Гіппократа

Народився в 460 році до н.е. і жив у епоху розквіту старогрецької культури. За свій величезний внесок у розвиток медицини Гіппократ був наречений батьком медицини.

Його батько, Гераклід, був лікарем, а мати акушеркою. Існують думки, що Гіппократ відносився до вісімнадцятого покоління лікувальної школи, до якої належали його предки і яка виросла в коську школу лікарів.

Міфічний Бог лікування Асклепій, ніби був предком у вісімнадцятому коліні і в 420 р. до н е відомим давньогрецьким трагіком Софоклом, визнаний напівбогом - сином Аполлона.

Свій родовід Гіппократ вів від сина Асклепія Подалірія, героя троянської війни (ХІІ ст до н е). За матір'ю Гіппократ був нащадком Геракла.

Відомостей про життя Гіппократа мало, є лише уривчаста, мало пов'язана між собою інформація. Перші записи про Гіппократа з'явились лише через 200 р. після його смерті. Тому багато з цих розповідей схожі на легенди, якими було овіяно його ім'я.

Не дивлячись на те, що першими учителями Гіппократа були його батьки і школа медичного напрямку о. Кос, навряд чи в дитячі роки навчання Гіппократа значно відходило від традиційних принципів навчання дітей у той час, тим більше, що він був вихідцем знатного роду.

Після смерті батьків Гіппократ залишив острів і на деякий час оселився в Афінах, далі став подорожуючим лікарем. Медицині Гіппократ навчався з дитячих років і до двадцяти років він став достатньо відомим.

Після того, як Гіппократ був посвячений у жреці, це було обов'язковим для тих, хто займається вкачуванням, він поїхав до Єгипту, де був радо прийнятий верховними жерцями.

Збагачений досвідом єгипетської медицини, Гіппократ повертається на острів Кос, жениться на двадцятирічній дівчині і починає займатись медичною діяльністю. Декілька років проводить на острові де створює медичну школу.

З твору "Прогностика", а також ряду інших, можна зробити висновки, що Гіппократ відвідав Малу Азію, Єгипет, Грецію, Лівію, Північне Причорномор'я, де у той час кочували попередники слов'ян - скіфи, а також західне узбережжя аж до річки Ріона, був в Фесалії, Абдере, Делосе, Колхиді, на острові Фасасе.

По тому, як він описав методи лікування переломів, вивихів та обробку ран різного роду, не виключається можливість його участь в якості лікаря під час військових дій. Медицина попередників не була чужою Гіппократу. Певний вплив на теоретичні погляди великого лікаря та його практичну діяльність здійснила єгипетська жрецька медицина.

Гіппократ був глибоко освіченою людиною, він працював в оточенні своїх великих сучасників: Платона, Сократа, Демокріта та інших.

Подальше життя Гіппократа проходило на батьківщині. Останні роки Гіппократ жив у м. Ларісса в Фесалінії, де помер в віці 80 років, за іншими джерелами - на 104 році життя.

Місцеві жителі добре знали могилу Гіппократа і ще у ІІ ст. н е показували її мандрівникам. На його надгробку написали посвячені йому невідомим поетом вірші:

"Здесь похоронен Гиппократ, рожденный на Коссе

Феба он был самого самого корня бессмертного ветвь,

Много болезней врачуя, трофеев воздвиг Гигиее,

Много похвал заслужил - знаньем, не случаем он".

Одна з легенд про Гіппократа розповідає, що поблизу його могили оселився рій диких бджіл, мед яких зцілював дитячі хвороби.

Після смерті Гіппократа його ім'ям називали внуків та правнуків, які по традиції займались врачуванням, але научного спадку після себе не лишили.

Незважаючи на те, що пройшло майже два з половиною тисячоліття, медичний спадок Гіппократа та його школи і сьогодні знаходиться під пильною увагою медичного суспільства. "Збірник Гіппократа" - енциклопедія медичних знань того часу, містить 72 твори які стосуються анатомії, ембріології, обов'язків лікаря, 15 робіт присвячених питанням терапії, 8 - хірургії, 9 - жіночим хворобам. Хірургії, наприклад, присвячені роботи "Про переломи", "Про рана", "Про суглоби"; терапії - "Про внутрішні хвороби"; акушерству та гінекології - "Про жіночі хвороби", "Про насіння та природу дитини", "Про безплідних жінок"; деонтології - "Клятва", "Закон", "Про лікаря" та багато інших.

Вважають, що справжніх творів Гіппократа у збірнику шість (за іншими даними - два, дехто вважає - десять), частина роботи написана синами та зятем, які працювали під його керівництвом, частина - лікарями його школи.

Збірник Гіппократа неодноразово переписувався і коментувався. Першим його коментатором був видатний лікар епохи еллінізма Герофіл. Гален оцінив збірник як синтез всієї античної медицини.

У період середньовіччя інтерес до грецьких рукописів різко впав. Їх відродження настало у XV ст. Після падіння Константинополя у 1453 році у епоху Відродження, коли він отримав своє друге життя. З винаходом книгодрукування, "Збірник Гіппократа" багаторазово видавався на латинській (з 1525р.), грецькій (з 1526), французькій, німецькій, англійській та інших мовах світу.

До другої половини ХVІ ст. "Збірник Гіппократа" вважався зібранням оригінальних творів самого Гіппократа, до тих пір поки Гален у своїх коментарях до збірника не відмітив, що багато з них були виправлені та доповнені іншими лікарями - його послідовниками, а, можливо, й об'єднані з рукописами, які не належали Гіппократу. Але, незважаючи на це, Гален вважав автором "Збірника" великого лікаря Древньої Греції Гіппократа.

Німецький професор Лінк Г.Ф. (1764-1851 рр.) у своєму творі "Про теорії Гіппократа та питання про вірогідність списків його творів" намагався науково обгрунтувати час написання окремих книжок "Збірника Гіппократа" за критеріями "содержащихся в них воззренческих основ".

До першого класу були віднесені праці, в яких стан здоров'я і хвороби людини оцінювались з позиції про дві рідини: жовчі та слизу. Це такі роботи: 1-ша та 2-га книжки "Епідемії", "Прогностика", 1-ша книжка "Пророчення", "Коське провіщення", 6-та книжка "Епідемії", "Афоризми", "Про дієти при гострих хворобах".

Та незважаючи на об'єднуючий патогенетичний початок, Лінк Г.Ф. вважав, що книжки написані різними авторами та в різний час.

До другого класу відносять хвороби, в яких сенс здоров'я та хвороби пов'язані з чотирма рідинами: кров, слиз, жовта та чорна жовч або з чотирма елементарними якостями: тепле, холодне, сухе та вологе. Тобто у цих книжках є відображені погляди Аристотеля, який жив пізніше Гіппократа, і написані вони, на думку Лінка Г.Ф. у період життя Аристотеля чи пізніше. До них відносяться: "Про природу людини", "Про внутрішні хвороби", "Про насіння та природу дитини", "Про їжу", "Про хворобу", "Про жіночі хвороби", "Про природу жінки", "Про хвороби молодих жінок", "Про виразки та рани", "Про зір".

До третього класу відносяться книжка "Про древню медицину", в якій заперечується вчення про чотири рідини, написана після робіт Аристотеля.

Критерієм книг четвертого класу є вогонь як основний елемент життя, що співпадає з вченням Геракліта та знаходить відображення в першій книзі "Про дієту" і в книзі "Про м'ясо". Лінк Г.Ф. вважав, що ці книги написані в догіппократівську пору.

В п'ятий клас були об'єднані роботи де в основі всього є повітря та пневма; сюди відносяться книги: "Про вітри", "Про природу кісток".

До шостого класу відносяться книги, в яких відображено вчення про катар та витікання рідин з голови: "Про місце людини", "Про жінок".

В передмовах до всіх трьох томів російського перекладу "Збірника Гіппократа" професор Карпов В.П підкреслює, що в збірнику знайшли відображено погляди книдської, косської, а також древньо-італійської медичних шкіл, і що виділити з них роботи Гіппократа було дуже складно.

У 30- х роках нашого століття палеографічний та лексичний аналіз збірника написано на грецькій мові та середньовіковій латині, достовірно показав, що стиль письма, вибір слів, поняття та їх використання в його окремих книгах належать до різних часів та до різних древньо-медичних шкіл. Вивчення зарубіжних публікацій (більше 400) окремих книг та текстів "Збірника Гіппократа", монографій про древньогрецьку медицину дозволяє зробити попередній висновок про те, що в "Збірнику" Гіппократу належать дві книги: "Прогностика" (1-ша та 3-тя книги) та "Епідемії", які можуть бути літературними джерелами при описанні медичного та філософського світогляду самого Гіппократа. гіппократ медицина лікування

Існує думка про те, що автором вчення про чотири темпераменти є Гален. Більш того, в 1985 році Ярошевським висунуто припущення, що першим із древньогрецьких філософів які розвивали вчення про чотири темпераменти, був Емпедокл.

Вивчення походження робіт "Збірника Гіппократа" надзвичайно важливе, тому що він впливав на практичну діяльність європейських лікарів практично до другої половини ХІХ століття.

Відома думка про те, що "Збірник" створений за участю філософів та лікарів в Олександрії в 300 році до н. е. в тільки що створеній тоді, але вже знаменитій бібліотеці, заснованій єгипетськими правителями Птоломеями.

Отже, "Збірник Гіппократа" є збірником складений лікарем медичної школи з різних самостійних рукописних книг, які відображають погляди древньогрецьких, древньо-римських та візантійських філософів та лікарів на природу, вплив зовнішнього середовища на здоров'я людини та його роль у виникненні хвороби.

У літературі про Гіппократа є різні твердження про його погляди на взаємовідношення філософії та врачування. З одного боку стверджувалось, що Гіппократ прагнув відділити врачування від жреців та філософів, а з іншого - він вважав необхідним внести філософію у врачування, а врачування у філософію. В зарубіжній літературі про Гіппократа сказано, що представники косської школи виступали проти використання в працях про врачування поглядів філософів про сутність природи, тоді книдська, італійська та сіцілійська школи мали протилежні погляди. В це важко повірити, враховуючи творчу дружбу Гіппократа та Демокріта.

Отже на сьогоднішній день важко з впевненістю назвати роботи Гіппократа, можна лише говорити про його вплив на лікувальне мистецтво лікарів древнього світу і наступних поколінь.

Важко назвати будь-який медичний документ який би протягом багатьох століть користувався такою популярністю та авторитетом. Ще й сьогодні лікарі усього світу звертаються до звірника Гіппократа, щоб черпати з нього лікувальну силу старовини.

Лікуючи хворого, а не хворобу, Гіппократ у той же час багато уваги приділяв природним факторам, які впливають на хворобу, та які могли б підсилити чи послабити її.

Розділи "Збірника Гіппократа" "Про повітря, воду та місцевість" та "Епідемії" присвячені впливу зовнішнього середовища на здоров'я та виникнення хвороби людини.

Подорожуючи, спостерігаючи та аналізуючи, Гіппократ прийшов до висновку про вплив місцевих факторів, клімату, вітру, грунту, води на виникнення, поширення та протікання хвороби.

Лікаря, який приїжджає у нове місто, Гіппократ закликає вивчати клімат, грунт, воду та спосіб життя населення: "Ті, хто бажають добре лікувати, повинні спостерігати за хворобою у зв'язку з способом життя жителів міста та побачити їх землю".

Окрім виключно медичних, лікарю висувають широкі вимоги: він повинен знати оточуючу природу, властивості вітру, води, сходження та захід сонця. Тобто людина в уявленні Гіппократа є невід'ємною частиною природи.

Ці положення принесли Гіппократу славу родоначальника медичної географії.

Таким чином, хвороби залежать від води та місцевості, від клімату, пори року та температури. Все це відноситься до основних причин захворювання, другорядні носять індивідуальний характер, які є наслідком харчування та видом діяльності. У творі "Про природу людини" також розставлені акценти на вплив як способу життя взагалі, так і частково, виду трудової діяльності, харчуванню і т. д.

Хвороби Гіппократ поділяє на загальні для всього населення даної місцевості і такі що залежать від особливостей життя окремих груп населення або окремих людей.

Людина і природа єдині: "Існує повна відповідність між грунтом і усім, що він виробляє, порушення законів природи може призвести до хвороби. При хронічних і довгих хворобах рекомендується змінити країну".

Говорячи про цілющу властивість природи у творі "Епідемії", Гіппократ природу вважає лікарем хвороб, поклавши це переконання у основу лікування. Хвороба виліковується перш за все природною цілющою силою, яка притаманна людському тілу.

А ось ще міркування про огляд хворого з першої книги "Епідемія": "Що стосується до всіх тих обставин при хворобах, на підставі яких має встановлювати діагноз, то все це дізнаємося із загальної природи всіх людей і власне кожної людини, з хвороби і з хворого, з усього того, що наказує, і з того, хто наказує, бо і від цього хворі або краще, або важче себе почувають; крім того, із загального та приватного стану небесних явищ і будь-якої країни, з звички, з образу харчування, з роду життя, з віку кожного хворого, з промов хворого, звичаїв, мовчання, думок, сну, відсутність сну, з сновидінь, які вони і коли з'являються, з посмикувань, з свербежу, із сліз, з пароксизмів, з вивержень, з сечі, з мокротиння, з блювоти. Має також дивитися на зміни у хворобах, з яких в які відбуваються, і на відкладення, які ведуть до загибелі або руйнування, далі - піт, озноб, похолодання тіла, кашель, чхання, гикавка, вдихи, відрижки, вітри беззвучні або з шумом, закінчення крові, геморої. Виходячи з усіх цих ознак і того, що через них відбувається, - слід вести дослідження ".

Все це продиктувало новий підхід до лікування хворого - потенціювати не лише зовнішній вплив на організм, але й внутрішні засоби захисту. Це геніальне провидіння було підтверджено І. І. Мечниковим лише у 1883 році.

Матеріалістична уява Гіппократа про розвиток людини у взаємостосунках з природою і вчення про внутрішні механізми захисту організму стали неоціненим джерелом подальшого прогресу медицини.

Найбільш закінченим і зрілим твором Гіппократа є "Прогностика", де він показав себе видатним лікарем-дослідником. Це цілком зрозуміло, оскільки для вирішення питань прогнозу необхідно бути не тільки хорошим діагностом справжнього стану хворого, але і на основі клінічного перебігу хвороби передбачити подальший її перебіг. І не випадково на початку роботи Гіппократ пише: "Мені здається, що для лікаря найкраще подбати про здатність передбачення. Справді, коли він буде предузнавать і передбачати у хворих і сьогодення, і минуле, і майбутнє, у все те, що хворі опускають при своєму оповіданні, то, звичайно, йому будуть вірити, що він більше знає справи хворих, так що з більшою довірливістю люди будуть вирішуватися вручати себе лікаря. А завдання лікування найкраще буде відбуватися, якщо він зі справжніх страждань передбачив майбутні ". У цій книзі Гіппократ не тільки вказує на необхідність точного визначення для прогнозу різних симптомів (зміни обличчя, очей, кольору шкіри, пітливість, стан хворого, характер дихання і пульсу, температура шкірних покривів, характер травлення та виділення). Він відзначає перш за все значення поєднання симптомів для правильного прогнозу.

Найвідомішими з прогностичних творів збірки є "Афоризми". Початок першого афоризму загальновідомий, хоча мало хто знає його продовження, як і те, що він узятий з Гіппократової збірки: "Життя коротке, мистецтво [тобто наука] величезне, випадок швидкоминучий, досвід оманливий, судження важкі. Тому не тільки сам лікар повинен робити все, що необхідно, але і хворий, і оточуючі, і всі зовнішні обставини повинні сприяти лікарю в його діяльності".

Ймовірно, "Афоризми" - це не спеціальний твір, а збірка цінних спостережень і порад з більш ранніх творів.

Твори Гіппократової збірки надають величезне значення дотриманню правильного режиму (грец. "дієта"), під яким розуміється не тільки дієта в сучасному сенсі, але і весь спосіб життя хворого. Трактат "Про режим" - це ранній твір з профілактичної медицини, він присвячений не тільки відновленню здоров'я у разі захворювання, але і його збереженню за допомогою правильного режиму. Знаменитий трактат "Про режим при гострих хворобах", мабуть, створений в коській школі, оскільки в ньому критикуються погляди медичної школи в прилеглому грецькому місті Кніда. У коській медицині робиться наголос на індивідуальному підході до хворого і пристосуванні лікування до його особливостей.

В інших творах - "Про суглоби" та "Про переломи" докладно описуються операції і хірургічні втручання. З описів Гіппократа виявляється, що хірургія в глибокій старовині перебувала на дуже високому рівні; вживалися інструменти і різні прийоми перев'язок, що застосовуються і в медицині нашого часу.

Найзнаменитіший хірургічний трактат "Про рани голови" відомий точним описом черепних швів і вражаючою рекомендацією виробляти трепанацію черепа (розтин і видалення частини кістки черепа) у всіх випадках контузії або тріщини. З тих самих пір, як ця порада була дана автором трактату, хірурги дивуються, але тон, яким висловлена рекомендація, настільки твердий і певний, що не залишає сумнівів: автор використав цю операцію у своїй практиці.

Гінекологія та акушерство також не обійдені мовчанням, вони розглядаються в ряді творів, наприклад, в трактатах "Про жіночі хвороби", "Про хвороби дівчат", "Про семимісячний плід", "Про восьмимісячний плід". Ці трактати демонструють великі знання; але, як зазвичай, практика випереджала теорію, і описи процесів розмноження наївні і помилкові. Безапеляційна заява, що насіння збирається з усіх частин тіла, аналогічно вченню про зростання тканин організму за рахунок відділення від їжі найдрібніших однорідних їм часток.

Гіппократ вважав, що лікар повинен дотримуватись особливих етичних норм, розробивши з цією метою правила поведінки лікаря, які стали основою "Клятви Гіппократа". "Клятва" (дав.-грець. ?скпт, лат. Jusjurandum) є першим твором Гіппократа. Вона містить кілька принципів, якими зобов'язаний керуватися лікар у своєму житті і професійній діяльності:

1. Зобов'язання перед вчителями, колегами та учнями.

2. Принцип неспричинення шкоди.

3. Заперечення евтаназії і абортів.

4. Відмова від інтимних зв'язків з хворими.

5. Збереження лікарської таємниці.

Медична термінологія "Кодексу Гіппократа" є основою наукової медичної термінології всіх народів. Звідти взято такі терміни, як хірургія (хейр - ургія, дослівно "рукодія"), педіатрія (лікування дітей), психіатрія (лікування душі), дерматологія (учення про шкіру), офтальмологія (учення про очі), неврологія, терапія, плеврит, пневмонія, гепатит, нефрит, дизентерія, епілепсія та багато інших.

Гіппократ своїми працями показав шляхи вивчення хворої людини, план дослідження її, завдання діагнозу, прогнозу, лікування.

Учення Гіппократа відіграло велику позитивну роль у дальшому розвитку медицини.

Після Гіппократа давньогрецька медицина, як і культура Стародавньої Греції в цілому, набуває нових рис.

Методи лікування Гіппократа лягли в основу лікувальної практики у всьому античному світі. Послідовників Гіппократа, продовжувачів його справи, називали гіппократиками.

Література

1. Велика Радянська Енциклопедія, 2-е видання, том 11, 1952 року.

2. "Історія Медицини", Т.С. Сорокіна, 1992 рік.

3. Журнал "Клінічна медицина", № 7 за 1986 рік.

4. Лікарі - філософи ", С.Я. Чікін, 1990 рік.

Размещено на Allbest.ru