Діяльність Богдана Хмельницького

Размещено на http://allbest.ru

Запровадження

Актуальність. Визвольна війна в Україні у середині XVII в., як і як особистість її вождя привертали увагу багатьох поколінь істориків -- російських, українських, польських. Безліч досліджень, присвячених цих подій, вражає і ще продовжує зростати.

Хоча основні факти повстання наступних війни з Польщею міцно встановлено історичної наукою, є велика розмаїтість точок зору факти і що тенденцій руху, а як і оцінку особистості Богдану Хмельницькому та її історичну роль. В багатьох випадках картина, описана істориком, залежить з його національності -- він був російським, українцем, поляком, німцем чи євреїв -- і ставляться більш або меншою мірою забарвлена його власними національних почуттів чи націоналістичними устремліннями. Поруч із присутні моменти модернізації політичних мотивів у провідних дійових осіб і інтерпретації їх образу дій у світі націоналістичних декларацій інаучно-политической філософії кінця XIX і XX ст.

1.Богдан (Зиновій) Михайлович Хмельницький (* 27 грудня 1595 -- † 27 липня 1657)

Український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Українського гетьманату (1648-1657). Реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року -- гетьман Війська Запорозького. Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави -- Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Протягом свого гетьманування укладав союзи зі Швецією, Московською державою, Османською Портою.

2.Біографія

Походження і освіта

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Місцем народження вважається Чигирин, як рік народження вказують 1595 яке вирахувано за відомостями венеціанського посла Нікколо Саґредо, який у 1649 році писав у своєму рапорті до венеціанської сеньйорії, що Хмельницькому 54 роки.

На портреті того часу, внизу, розміщений герб Сирокомля Богдана Хмельницького (Габданк із доданим лицарським хрестом). Та сам факт шляхетсва Хмельницького не доведений. За найпопулярнішою версією батько Богдана був шляхтичем та був банітований й позбавлений титулу. Згодом шляхетсво отримали синовья гетьмана -- за гербовниками Каспера Несецького та Бобровича 1835 -- з 1659 року Хмельницькі користувалися гербом Масальських, саме ним король Ян II Казимир офіційно нагородив Хмельниченка під час нобілітації. Звідси ще одна поширена версія, за котрою Хмельницькі походили з руського шляхетського роду Масальських, нащадків чернігівських князів. Брат Богдана Хмельницького був козацьким полковником в Сосниці (відомо з листів 1648 р.). Батько, чигиринський підстароста Михайло Хмельницький, перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а потім у його зятя Яна Даниловича. 1620 року, разом з сином, він брав участь у поході Станіслава Жолкевського на Молдавію й загинув у битві з татарами під Цецорою. Богдан же по тій битві потрапив у полон та перебував в ув'язненні два роки. Матір Богдана ймовірно була козачкою на ім'я Агафія.

Згодом після смерті чоловіка вона одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» Василем Шишка-Ставецьким (цей шлюб матері Богдана зі шляхтичем свідчить на користь її власного шляхетського походження), який пережив її й під час Хмельниччини служив у війську Речі Посполитої у Білорусі. Його син Григорій, брат Богдана по матері, переселився до Білгорода у 1649 р., де одружився з вдовою-українкою, яка мала четверо дітей.

Втім у історичних дослідженнях попередніх років та документах інформація про неї відсутня, отже вірогідність «новоявленої Агафії» вельми сумнівна. Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. І досі не поталанило з'ясувати, з якого поселення -- Хмельника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки -- походив рід Хмельницьких. Припущення Івана Крип'якевича, що він вийшов із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі, потребує переконливішої аргументації, можливо лише припускати, що предки Богдана проживали у західному регіоні України. Є також версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, але вона не підтримана більшістю істориків. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького.

Навчався у Львівській єзуїтській колегії -- у 1648 році ксьондз Андрій Мокрський входив до делегації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського, і залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання.

3.Служба королю

Повернувшись на батьківщину, Хмельницький бере участь у польсько-турецькій війні 1620-1621 років, під час якої, в битві під Цецорою, гине його батько (за іншою версією батько гине у турецькому полоні), а сам він потрапляє в полон. Два роки важкого рабства (за однією версією -- на турецькій галері, за іншою -- у самого адмірала) для Хмельницького не пройшли даремно: вивчивши досконало турецьку і татарську мови, він зважується на втечу (за іншими даними, був викуплений родичами). У 1622 Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю[8] чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького), а батько залишився в Туреччині і незабаром помер. Повернувшись до Суботова, він був зарахований в реєстрове козацтво. 1633 року Зеновій Богдан Хмельницький був на службі в коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського і мав квартиру в Бродах. Під час оглядин новозбудованого бродівського замку в 1633, на які була запрошена місцева шляхта, Хмельницький сказав Конєцпольському, що замок, збудований людськими руками, ними ж може бути і здобутий. Ці слова дуже не сподобались гетьману. Від слуг Конєцпольського, Хмельницький отримав звістку, що йому краще виїхати звідси. Звідти від подався на Україну. Під час конфлікту з чигиринським підстаростою -- Данилом Чаплинським, цей привілей хитрощами був відібраний у Хмельницького, про що він сам пише у своїх листах до гетьмана Миколи Потоцького та до короля Яна II Казимира в 1648. Не змігши нічого довести, так як король Сигізмунд III і його син Владислав IV на той час вже не жили, Богдан Хмельницький подався до низового козацтва.

З кінця 1620-х років починає активно брати участь у морських походах запорожців на турецькі міста (кульмінацією цього періоду став 1629 рік, коли козакам вдалося захопити передмістя Константинополя). Після довгого перебування на Запоріжжі Хмельницький повернувся в Чигирин, одружився з Ганною Сомко і отримав уряд сотника чигиринського. В історії наступних повстань козаків проти Польщі між 1630 і 1638 роками ім'я Хмельницького не зустрічається. Єдина його згадка в зв'язку з повстанням 1638 року -- договір про капітуляцію повсталих був писаний його рукою (він був генеральним писарем у повсталих козаків) і підписаний ним та козацькою старшиною. Після поразки знову зведений у ранг сотника. Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. 1620 року у битві під Цецорою, батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон. Також існує думка, що старший Хмельницький загинув в цій битві. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької мови.

Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 1632-1634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що вже в 1620-их роках Хмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть у Чигиринському полку і брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків. Біля 1625-1627 років Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому від батька хуторі Суботові, біля Чигирина. З 1637 року Хмельницький серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар -- підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Владислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади в Україні. Хмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку.

Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині.

4.Богдан Хмельницький як ватажок повстання і гетьман запорізьких козаків

Хмельниччина

Хмельниччина назва історичного періоду 1648-1657 років та повстання під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава на чолі з гетьманом. Цей період розглядається у якості першої фазої Української національної революції 17 ст.

Початок

Можна думати, що десь у другій половині 1640-их років він нав'язав ближчий контакт з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна польські можновладці в Україні, політичні противники короля Володислава, дивилися на Хмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини -- Конєцпольські, коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського, кума й однодумця Хмельницького. В кінці грудня 1647 Б. Хмельницький та його старший син Тиміш з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя. 20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. По підготовці до збройного виступу Хмельницький прийняв заходи:

-- розіслав універсали до українського народу із закликами вступити до лав козацького війська;

-- налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;

-- заручившись підтримкою Туреччини, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на Національно-визвольну війну українського народу, очолену Б. Хмельницьким.

Конфлікт з Конецпольським і напади його агентури на майно і родину Хмельницького були тільки приводом для повстання його проти Польщі. Багато досліджень доводять, що причини розриву з Польщею були значно глибші, й що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна і не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації в Україні.

Саме тому перемоги Богдана Хмельницького 1648 у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти польської адміністрації й польської шляхти та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Польщі велику територію України. Учасник подій -- Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 й дійшла до свого вершка наступного року:

«Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе -- и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».

Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ і зустріч його на Різдво 1648 року як «пресвітлого володаря й князя Руси»[14] із вищим православним духовенством, київською інтелігенцією та єрусалимським патріархом Паїсієм[15] свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького був зроблений.

Коаліції

У своїй боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три коаліції.

Першою була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 1647-1648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу А. Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів -- 1649, Берестечко -- 1651, Жванець -- 1653), й пасивності Туреччини, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Польщею. Друга коаліція -- українсько-московська, з царем Олексієм I Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 року (додатково затверджена березневими статями 1654 р., які козацьке посольство уклало з московським царем у м. Москва), згідно з якою Україна увійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі. Текст угоди так і не вдалося знайти, а представники Росії спираються лише на чернетки. Не з вини Б. Хмельницького ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, а також духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року російський цар підписав у Вільно договір між Московією та Польщею, без участі українських представників, і фактично зрадив переяславські домовленості.

Якщо перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілісність і незалежність козацької держави, то третя антипольська коаліція (1656-1657) -- союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), -- за планом Хмельницького, мала створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Також у планах союзників була цілковита ліквідація польської держави («снести б Коруна вся, будто Коруна Польская и не бывала»), що дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції (Віленська угода 1656 року між Москвою і Польщею без участі України, й війна Москви зі Швецією, союзником України). Московія, після підписання миру з Польщею, розпочала війну зі Швецією. Одночасно на теренах Речі Посполитої вирувала війна, що увійшла в історію під назвою «Потоп». Однак військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.

Військові дії у 1648 році. Жовті Води і Корсунь

22 квітня Хмельницький виступив із Запоріжжя, за ним на деякій відстані йшов Тугай-бей з татарами. Обійшовши фортецю Кодак, де сидів польський гарнізон, Хмельницький попрямував до гирла річки Тясмину і зупинився табором на притоці Жовті Води, що впадає в Тясмин (у нинішньої Херсонської області). Через деякий час підійшли туди і поляки, під начальством молодого Степана Потоцького. Оскільки поляки чекали підкріплення від реєстрових козаків (які в цей час перебили своїх командирів і перейшли на бік Хмельницького), було підписано перемир'я, і поляки видали Хмельницькому артилерію в обмін на заручників -- полковників М. Щура та М. Кривоноса. Потім козаки провели облудну атаку на табір поляків, та козацькі полковники, які перебували у заручниках зажадали собі коней, щоб зупинити «наступ». Як тільки їм дали коней, вони поскакали до повсталих, щоб їх нібито «зупинити», а насправді втекли. Після того, як Хмельницький заволодів артилерією, положення польської армії стало безнадійним. Поляки намагались передати відомості про своє важке становище в основну армію, яка стояла біля Корсуня, багатьма способами: відома навіть спроба передати записку зі спеціально навченим собакою, але всі зусилля виявилися марними. Після переходу реєстрових козаків на бік Хмельницького польська армія мала «некомплект» в піхоті і не могла оборонятися. 5 травня після низки козацьких атак на табір було прийнято рішення відходити, обгородившись рядами возів з флангів. Але біля урочища Княжі Байраки козаками і татарами була зроблена засідка (шлях відступу перекопали окопами), і поляки були повністю розгромлені. Потоцький був смертельно поранений, інші начальники взяті в полон і відправлені бранцями в Чигирин. Хмельницький рушив до Корсуня, де стояло польське військо, під начальством польного та коронного гетьманів Калиновського і Миколи Потоцького. 15 травня Хмельницький підійшов до Корсуня майже в той самий час, коли польські полководці отримали звістку про поразку поляків під Жовтими Водами і не знали ще, що робити. Хмельницький підіслав до поляків козака Микиту Галагана, який, віддавшись у полон, запропонував себе полякам у провідники, завів їх у лісову гущавину і дав Хмельницькому можливість без зусиль винищити польський загін. Загинула вся коронна (кварцяна) армія Польщі мирного часу -- понад 30 тис. чоловік. Потоцький і Калиновський були взяті в полон і віддані, у вигляді винагороди, Тугай-бею. За легендою, полонені польські гетьмани запитали у Хмельницького, чим же він розплатиться з «шляхетними лицарями», маючи на увазі татар і натякаючи на те, що їм доведеться віддати частину України на розграбування, на що Хмельницький відповів: «Вами розплачуся». Відразу після цих перемог на Україну прибули основні сили кримських татар на чолі з ханом Іслам Гіреєм. Оскільки битися вже було ні з ким (хан мав допомогти Хмельницькому під Корсунем), був проведений спільний парад в Білій Церкві, і орда повернулася до Криму.

Народний рух. Жорстокості проти євреїв і поляків

Перемоги Хмельницького під Жовтими Водами і під Корсунем викликали загальне повстання українського народу проти поляків. Селяни і городяни кидали свої житла, організовували загони і намагалися з усією жорстокістю помститися полякам і євреям за утиски, які зазнавали від тих у попередній час.

Дії Хмельницького (який виступив проти Польщі, як вважають деякі польські історики, спочатку з чисто особистих мотивів, бажаючи помститися за нанесену йому особисту образу) відрізнялися деякою нерішучістю, яка багато в чому перешкодила козацькій справі. Ним був висланий 10 тисячний загін під командуванням М. Кривоноса, який допомагав повстанцям і діяв нібито не від імені Хмельницького. Цей загін повинен був після очищення України від поляків зайняти переправу через Случ у Старокостянтинова, що і було виконано.

Хмельницький знав про погроми єврейського населення і анітрохи не противився їм. Мстивши полякам і євреям, козаки розправлялися з ними вкрай жорстоко й нещадно. Велику роль у жорстокості зіграли також татари -- союзники Хмельницького. Велика кількість полонених євреїв була продана на ринках рабів у Стамбулі незабаром після повстання. Точна кількість жертв невідома і, швидше за все, так і не буде достовірно встановлена. Тим не менше, практично всі джерела погоджуються з фактом майже повного зникнення єврейських громад на території охопленій повстанням. Сотні єврейських громад були атаковані (більше 300 з них були повністю знищені) і, по меншій мірі, 50% українських євреїв із загального числа оцінюваного в приблизно 60,000 були вбиті або відправлені в турецьке рабство. Необхідно також відзначити, що протягом двадцяти років після повстання польське королівство піддалося ще двом руйнівним війнам, що призвело до великого числа єврейських жертв (Війна зі шведами «Потоп» і Російсько-польська війна (1654-1667), у цей час втрати єврейського населення оцінюються, щонайменше, в 100 000 чоловік.

Єврейський літописець Натан Гановер свідчив: «З одних козаки здирали шкіру живцем, а тіло кидали собакам; іншим завдавали важких ран, але не добивали, а кидали їх на вулицю, щоб повільно вмирали; багатьох же закопували живцем. Грудних немовлят різали на руках матерів, а багатьох рубали на шматки, як рибу. Вагітним жінкам розпорювали животи, виймали плід і шмагали їм по обличчю матері, а іншим в розпоротий живіт зашивали живу кішку і обрубували нещасним руки, щоб вони не могли витягнути кішку. Інших дітей проколювали списом, смажили на вогні і підносили матерям, щоб вони скуштували їх м'яса. Іноді звалювали купи єврейських дітей і робили з них переправи через річки ... ». Слід, однак, відзначити, що сучасна історіографія критично ставиться до хроніки Гановер, з причини того, що частина інформації, що міститься в ній, не підтверджується документально.

Євреї говорили про Богдана Хмельницького «Хмель-лиходій, та зітреться ім'я його!»

Сучасні методи демографічної статистики засновані на даних казначейства польського королівства. Загальне число єврейського населення у польському королівстві у 1618-1717 роках становило від 200,000 до 500,000 чоловік. Значна частина євреїв жила в місцях, незачеплених повстанням, і єврейське населення власне України оцінюється приблизно в 50,000-60,000.

Єврейські і польські хроніки епохи повстання, як правило, перебільшують кількість жертв повстання, проте в кінці XX століття ці дані були переглянуті історіографією за допомогою новітніх історіографічних методів, особливо в галузі історичної демографії.

Відповідно до Ореста Субтельного, оцінки жертв повстання серед єврейського населення були значно перебільшені в історіографії цього періоду: «фрагментарна інформація про цей і наступному за ним періоді включає повідомлення про швидке відродження, і ясно вказує на те, що катастофа була не така велика, як вважалося раніше.

Згідно Бернарду Вайнрибу, єврейські втрати не досягли страхітливих цифр притаманних переказами про повстання: «в єврейських хроніках загальні втрати становлять від 2,4 до 3,3 мільйонів жертв, без сумніву фантастичне число». Вайнриб згадує підрахунки Шмуеля Еттінгера, згідно з якими єврейське населення України становило 50,000;

У радянську епоху підтримувався культ Богдана Хмельницького як національного героя, незважаючи на те що націоналістичні кола вважали його зрадником інтересам України вже в середині XIX-го століття (так, поезія Тараса Шевченка містить гостру критику Хмельницького). У Києві, Львові та інших українських містах ім'ям Хмельницького названо багато вулиць. Йому також споруджені численні пам'ятники на всій території України. Під час Другої Світової Війни був також заснований орден Богдана Хмельницького..

Переговори з поляками

Тим часом Хмельницький розпочав переговори з поляками щоб дистанціюватися від виниклого загального народного повстання, яке все більше виходило з-під контролю. Коли прийшов лист Адама Кисіля, який обіцяв своє посередництво для примирення козаків з польською державою, Хмельницький зібрав раду, на якій, кажуть, було близько 70 тисяч чоловік, і отримав її згоду на запрошення Кисіля для переговорів; але перемир'я укладено не було внаслідок ворожого до поляків настрої козацької маси. На жорстокості козацьких ватажків, що діяли цілком незалежно один від одного і від Хмельницького, поляки відповідали такими ж жорстокостями; в цьому відношенні особливо відрізнявся український князь Єремія (Ярема) Корибут-Вишневецький (батько короля Михайла Вишневецького). Послав своїх послів до Варшави, Хмельницький поволі посувався вперед, пройшов Білу Церкву і, хоча був переконаний, що з переговорів з поляками нічого не вийде, все-таки активної участі в народному повстанні не приймав. У цей час він зіграв своє весілля з Чаплинської -- ймовірно, тією самою, яка колись була у нього викрадена з Суботова. Сейм між тим ухвалив готуватися до війни з козаками. До козаків були, правда, послані уповноважені для переговорів, але вони повинні були пред'явити такі вимоги, на які козаки ніколи не погодилися б (видача зброї, взятої у поляків, видача ватажків козацьких загонів, видалення татар). Рада, на якій були прочитані ці умови, була сильно роздратована проти Богдана Хмельницького за його повільність і за переговори. Поступаючись раді, Хмельницький став рухатися вперед на Волинь, дійшов до Случі, прямуючи до Старокостянтинова.

Пилявська битва

Керівники польського ополчення -- князі Заславський, Конєцпольський і Остророг не були ні талановиті, ні енергійні. Хмельницький прозвав Заславського за зніженость «периною», Конецпольського за молодість -- «чолов'яга», а Остророга за вченість -- «латиной». Вони підійшли до Пилявців (поблизу Старокостянтинова), де стояв Хмельницький, але ніяких рішучих заходів не вживали, хоча на цьому наполягав енергійний Ярема Вишневецький. Це дало можливість Богдану Хмельницькому підсилитися; до нього стали сходитися ватажки окремих загонів. Польське військо не заважало їм. До 20-го вересня Хмельницький нічого не робив, чекаючи приходу татарського загону. У цей час донські козаки за наказом царя напали на Крим і орда не змогла виступити на допомогу козацькій армії. Хмельницький, дізнавшись про це ще до початку битви, послав гінців до Буджацької орди (на території сучасної Одеської області), яка не була задіяна в обороні Криму і прийшла йому на допомогу. Прийшло 4 000 осіб. Богдан Хмельницький підіслав до поляків православного священика, який, коли його взяли в полон, передав полякам, що прийшло 40 тисяч кримців, і цим навів на поляків панічний страх. Поляки до цього були настільки впевнені в перемозі, що навіть не побудували укріплень для оборони свого табору. У виборі місця битви виявив військовий талант Хмельницького: на стороні поляків зміцнитися було практично неможливо у зв'язку з сильно пересіченою місцевістю. 21 вересня розпочався бій, поляки не встояли і побігли. На ранок козаки знайшли порожній табір і заволоділи багатою здобиччю. Ворога не переслідували. Хмельницький зайняв Старокостянтинів, потім Збараж.

Наступ на Львів і Замостя

У жовтні 1648 року Богдан Хмельницький обложив Львів. Як показують його дії, він не збирався займати місто, обмежившись взяттям опорних пунктів на його підступах: укріплених монастирях Святого Лазаря, Святої Магдалени, собору Святого Юра. Однак, Хмельницький дозволив загонам повсталих селян і козацької голоти, якими керував важкопоранений Максим Кривоніс, штурмувати Високий Замок. Повстанці захопили раніше неприступний польський замок, а городяни погодилися заплатити Хмельницькому відкуп за його відступ від стін Львова.

5.Політіка Богдана Хмельницького, 1650-1653 рр..

Гетьманство

У перших числах січня 1649року Хмельницький виїхав до Києва, де його зустріли урочисто. З Києва він вирушив у Переяслав. Слава його рознеслася далеко за межі України. До нього приходили посли від кримського хана, турецького султана, молдавського господаря, седмиградського князя і від московського царя Олексія Михайловича з пропозицією дружби. До Хмельницького приїхав Вселенський константинопольський патріарх Паїсій, який умовляв його створити окреме православне «російське» князівство, скасувати унію церкви. Прийшли посли і від поляків, з Адамом Киселем на чолі, і принесли Хмельницькому королівську грамоту на гетьманство. Хмельницький скликав раду у Переяславі, прийняв гетьманську «гідність» і дякував королю. Це викликало велике незадоволення серед старшини, за яким йшли і прості козаки, голосно виражали свою ненависть до Польщі. З причини такого настрою Хмельницький у своїх переговорах з комісарами вів себе досить ухильно й нерішуче. Комісари пішли, не виробивши ніяких умов примирення. Війна, втім, не припинялася і після відступу Хмельницького від Замостя, особливо на Волині, де окремі козацькі загони (загони) продовжували безперервну партизанську боротьбу з поляками. Сейм, що зібрався у Кракові в січні 1649 року, ще до повернення комісарів із Переяславля, постановив збирати ополчення.

Другий похід на Волинь. Облога Збаража і битва при Зборові

Навесні польські війська почали стягуватися на Волинь. Хмельницький розіслав по Україні універсали, закликаючи всіх на захист батьківщини. Літопис Самовидця, сучасник цих подій, досить картинно зображує, як усі, старі й малі, городяни і селяни, кидали свої оселі й заняття, озброювалися чим попало, голили бороди і йшли в козаки. Утворено було 24 полк. Військо було влаштовано за новою, полковою системою, виробленою козацтвом при походах в Січі Запорозької. Хмельницький виступив з Чигирина, але рухався вперед надзвичайно повільно, чекаючи прибуття кримського хана Іслам-Гірея, з яким він і з'єднався на Чорному Шляху, за Животовим. Після цього Хмельницький з татарами підступив до Збаража, де обложив польське військо. Облога тривала більше місяця (у липні 1649 р.). У польському таборі почався голод і повальні хвороби. На допомогу обложеним виступив сам король Ян Казимир на чолі двадцяти-тисячного загону. Папа надіслав королю освячені на престолі святого Петра у Римі прапор і меч для винищування схизматиків, тобто козаків. Поблизу Зброва, 5 серпня, відбулася битва, яка в перший день залишилася невирішеною. Поляки відступили і окопалися ровом. На другий день почалася жахлива різанина. Козаки вривалися вже в табір. Полон короля, здавалося, був неминучим, але Хмельницький зупинив битву, і король, таким чином, був врятований. Самовидець пояснює цей вчинок Хмельницького тим, що він не хотів, щоб бусурманам дістався в полон християнський король.

Зборівський договір і невдала спроба миру

Коли стихла битва, козаки і татари відступили; хан Іслям III Герай перший вступив у переговори з королем, а потім його прикладу послідував і Хмельницький, зробивши велику помилку тим, що допустив хана першим укласти договір з поляками. Тепер хан вже перестав бути союзником козаків і в якості союзника Польщі вимагав від козаків покори польському уряду. Цим він ніби мстився Хмельницькому за те, що той не дав йому взяти в полон Яна Казимира. Хмельницький вимушений був зробити величезні поступки, і Зборівський договір (XII, 352) був не чим іншим, як твердженням колишніх, старовинних прав українського козацтва. Здійснити його насправді було надзвичайно важко. Коли Хмельницький восени 1649 зайнявся складанням козацького реєстру, виявилося, що кількість його війська перевищувала встановлені договором 40 тисяч. Решта повинні були повернутися в початкове положення, тобто знову стати селянами. Це викликало велике невдоволення в народі. Хвилювання посилилися, коли польські пани стали повертатися в свої маєтки і вимагати від селян колишніх обов'язкових відносин. Селяни повставали проти панів і виганяли їх. Хмельницький, що зважився твердо триматися Зборівського договору, розсилав універсали, вимагаючи від селян покори поміщикам, погрожуючи ослушникам стратою. Пани з юрбами збройних слуг розшукували й нелюдяно карали призвідників заколоту. Це спонукало селян на нові жорстокості. Хмельницький вішав, садив на палі винних, за скаргами поміщиків, і взагалі намагався не порушувати основних статей договору. Тим часом поляки зовсім не надавали серйозного значення Зборівському договору. Коли київський митрополит Сильвестр Косов вирушив до Варшави, щоб взяти участь у засіданнях сейму, католицьке духовенство стало протестувати проти цього і митрополит змушений був виїхати з Варшави. Польські воєначальники, не соромлячись, переходили межу, за якою починалася козацька земля. Потоцький, наприклад, незадовго перед тим звільнився від татарського полону, розташувався на Поділлі і зайнявся винищенням селянських зграй (так званих «левенців»), причому вражав всією своєю жорстокістю. Коли в листопаді 1650 року у Варшаву приїхали козацькі посли і зажадали знищення унії у всіх російських областях і заборони панам виробляти насильства над селянами, вимоги ці викликали бурю на сеймі. Незважаючи на всі зусилля короля, Зборівський договір не був затверджений; вирішено було відновити війну з козаками.

6.Переяславское угода 1654 р. про об'єднання

Переговори з Росією. Переяславська рада

Хмельницький давно вже переконався, що Україна не може боротися одними своїми силами. Він завів дипломатичні відносини зі Швецією, Туреччиною та Росією. Ще 19 лютого 1651 земський собор у Москві обговорював питання про те, яку відповідь дати Хмельницькому, який тоді вже просив царя прийняти його під свою владу; але собор, мабуть, не прийшов до певного рішення. До нас дійшла тільки думка духовенства, яке надавало остаточне рішення волі царя. Цар послав до Польщі боярина Рєпніна-Оболенського, обіцяючи забути деякі порушення з боку поляків мирного договору, якщо Польща помириться з Богданом Хмельницьким на засадах Зборівського договору. Посольство це не мало успіху. Навесні 1653 року польський загін під начальством Чарнецького став спустошувати Поділля. Хмельницький у союзі з татарами рушив проти нього і зустрівся з ним під містечком Жванцем, на березі річки Дністра. Положення поляків внаслідок холодів і нестачі продовольства було важке; вони змушені були укласти досить принизливий мир з кримським ханом, щоб тільки розірвати союз його з Хмельницьким. Після цього татари з королівського дозволу стали спустошувати Україну. За таких обставин Хмельницький знову звернувся до Москви і став наполегливо просити царя про прийняття його в підданство. 1 жовтня 1653 року був скликаний земський собор, на якому питання про прийняття Богдана Хмельницького з військом запорізьким в московське підданство було вирішене в позитивному сенсі. 8 січня 1654 року в Переяславлі була зібрана рада, на якій після промови Хмельницького, вказавшого на необхідність для України вибрати кого-небудь з чотирьох государів: султана турецького, хана кримського, короля польського або царя московського і віддатися в його підданство, народ закричав: «волімо (тобто бажаємо) під царя московського»! Ніяких договірних статей тим не менше підписано не було, на підставі яких би Україна з'єднувалася з Росією. Присутні на раді козаки були приведені до присяги цареві. Старшина присягнула з небажанням: вона мріяла про самостійність України. Такий же настрій був і в козаків, проте Хмельницький наполіг на своєму і переконав присутніх у необхідності царської допомоги. Відмовилися присягати також митрополит і духівництво. До Москви були послані посли від війська запорізького Зарудний і Тетеря, які після довгих нарад з боярами домоглися затвердження договірних пунктів, на яких Україна з'єднувалася з Росією.

Зрозуміло, не всі зустріли підпорядкування Росії з захопленням. Слова, які не війшли в сучасний гімн України: «Ой, Богдане, Богдане, славний наш гетьмане, нащо віддав Україну ворогам поганим?!»

7.Крах планів Хмельницького. Смерть гетьмана

Слідом за приєднанням України розпочалася війна Росії з Польщею. Навесні 1654 року цар Олексій Михайлович вирушив до Литви; з півночі відкрив проти Польщі військові дії шведський король Карл X. Здавалося, Польща знаходиться на краю загибелі. Король Ян Казимир відновив стосунки з Хмельницьким, але останній не погоджувався ні на які переговори, поки не буде визнана з боку Польщі повна самостійність всіх давньоруських областей. Тоді Ян Казимир звернувся до царя Олексія Михайловича, який в 1656, без угоди з Хмельницьким, уклав мир з поляками. Плани Хмельницького про завоювання повної незалежності України провалилися. Деякий час він все ще не залишав надії привести їх у виконання й на початку 1657 уклав з цією метою союзний договір зі шведським королем Карлом X і седмиградський князем Юрієм Ракочі. Згідно з цією угодою, Хмельницький послав на допомогу союзникам проти Польщі 12 тисяч козаків. Поляки сповістили про це Москву, звідки були послані до гетьмана посли. Вони застали Хмельницького вже хворим, але домоглися зустрічі і накинулися на нього з докорами. Хмельницький не послухав послів, але тим не менше загін, посланий на допомогу союзникам, дізнавшись, що гетьман при смерті, відступив на Україну -- після цього союзники зазнали поразки і це був для хворого Хмельницького останній удар. Місяця два потому Хмельницький звелів скликати в Чигирині раду для вибору йому наступника. На догоду старому гетьманові рада обрала його неповнолітнього сина Юрія.

Визначення дня смерті Хмельницького довго викликало розбіжність. Наразі встановлено, що він помер 27 липня 1657 року від апоплексії, похований у селі Суботові, в побудованій ним самим кам'яній церкві, яка існує до теперішнього часу. Відчувши деяке полегшення, гетьман закликав до себе близьких. «Я вмираю, -- прошепотів він їм, -- поховайте мене в Суботові, яке я придбав кривавими працями і яке близьке моєму серцю». У 1664 році польський воєвода Чарнецький спалив Суботів і звелів викопати прах Хмельницького і його сина Тимоша і викинути тіла на «наругу» з могили. У наступних після Хмельницького подіях Лівобережна Україна звільнилася від польського гніту і кріпосництва, таким чином все-таки завоював собі на час свободу і самоврядування, яке продовжилося до епохи Катерини II.

Висновок

богдан хмельницький переяславський рада

Юридична природа об'єднання України з Москвою представляла собою досить спірну проблему для декількох поколінь істориків і юристів. Можна згадати лише деякі з розбіжних точок зору : деякі дослідники визначали юридичну природу цього об'єднання , як інкорпорацію України в Росію з гарантіями автономії для України (точка зору барона Б.Є. Нольде ) ; згідно іншим , статус України після об'єднання став статусом васального держави ( Грушевський і Л. Окиншевич ) ; деякі інші вчені вважають за краще вести мову про об'єднання як про військовому і політичному союзі між Україною і Москвою під протекторатом царя ( В. Ліпіньський ) .

Володіючи , незважаючи ні на що , особливою значущістю , об'єднання України з Москвою представляло собою подія величезної важливості в історії обох народів - як українського , так і російського. Воно стало також поворотним пунктом у відносинах між східними слов'янами та Польщею.

Було закладено основу для поступової трансформації Московського царства на Російську імперію.

Переяславська "унія", визначивши в цілому правовий статус і взаємини між Україною і Росією, не передбачала врегулювання значного числа приватних питань, які в майбутньому породили конфлікти з російським самодержавством і внутрішньоукраїнські розбрати. Але це стало очевидним лише після смерті Хмельницького у 1657 , коли Україна пережила 20-річний період міжусобної війни, названий істориками " руїною".

Размещено на Allbest.ru