Освіта в роки німецької окупації в генеральному окрузі "Житомир"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Спеціальність 07.00.01 - історія України

УДК 94(4)”1941/1944”

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

АВТОРЕФЕРАТ

ОСВІТА В РОКИ НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ У ГЕНЕРАЛЬНОМУ ОКРУЗІ „ЖИТОМИР” 1941-1944 рр.

ГІНДА ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

Черкаси - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Лисенко Олександр Євгенович, Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Головко Микола Леонтійович, Академія праці соціальних відносин Федерації профспілок України, професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін кандидат історичних наук, доцент Патриляк Іван Казимирович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри новітньої історії України

Захист відбудеться „24” жовтня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка. 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий „20” вересня 2007 р.

Вчений секретар, спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В руслі соціальної історії активізується науковий пошук у соціокультурних тематичних нішах. У цьому сенсі одним із перспективних напрямів дослідницьких зусиль є питання суспільної самодіяльності різних верств суспільства. Слід визнати, що форми самоорганізації цивільного населення в екстремальних умовах війни, засоби його пристосування до жорсткого окупаційного режиму і досі залишаються недостатньо вивченими. Серед кола питань, які потребують спеціального опрацювання науковців, перебуває також політика окупантів у сфері освіти.

Інтеграція української освіти у світову освітню систему, її демократизація і гуманізація вимагають критичного аналізу її розвитку у різні історичні періоди. Саме з огляду на це в дисертації автором розглядаються соціальний та ідеологічний зміст освітньої політики у генеральному окрузі „Житомир” (далі ГО - авт.) у роки німецької окупації. Об'єктивне вивчення цієї проблеми сприятиме відновленню повноти історичної пам'яті, яка десятиліттями фальсифікувалася через ідеологічні причини.

Поглиблене опрацювання цих питань має важливе значення для осмислення шляхів формування української нації. Якщо політико-ідеологічні, релігійні чинники цього процесу вивчаються досить інтенсивно, то роль освіти як націотворчого та етнозберігаючого чинника досліджена значно менше. Крім того, відсутні узагальнюючі чи спеціальні праці, в яких вивчалися освітні процеси в цьому регіоні.

Наведені міркування визначають наукову й суспільну актуальність теми, що й зумовило її вибір для дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з комплексними науково-дослідницькими темами відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН України „Трансформація суспільно-політичних, економічних та культурних процесів в Україні під впливом воєнних подій 1939-40-х рр.” (номер державної реєстрації 0104U0000624). Пропоноване дослідження корелюється також із комплексною плановою темою „Актуальні питання історії Другої світової та Великої Вітчизняної воєн”, що розробляється кафедрою всесвітньої історії Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького.

Об'єктом дослідження є суспільно-політичне та соціокультурне становище в Україні за умов гітлерівського окупаційного режиму 1941-1944рр.

Предметом дослідження є заходи гітлерівців в освітній сфері, зусилля українських націоналістичних сил та радянського підпілля у цій галузі, процеси, пов'язані зі становленнями і функціонуваннями початкових народних, неповно-середніх, середніх (гімназій), сільськогосподарських та ремісничих шкіл, а також середньо-технічних, вищих навчальних закладів у генеральному окрузі „Житомир”.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1941-1944рр. Вибір нижньої хронологічної межі (кінець липня 1941 р.) обумовлений початком окупації Вінницької та значної частини Житомирської областей, верхньої (березень 1944 р.) - звільненням цих територій від окупантів.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані автором матеріали стосуються Житомирської та північних районів Вінницької областей (це такі райони: Вінницький, Кашнівський, Немирівський, Козятинський, Літинський, Житомирський, Андрушівський, Баранівський, Бердичівський, Брусулівський, Володар-Волинський, Черняхівський, Червоноармійський, Ружинський, Радомишльський, Романівський, Олевський, Малинський, Коростенський, Корестилівський, Попільнянський, Народницький, Новоград-Волинський, Ємильчинський, Лугинський, Любарський, Овруцький), які упродовж 1941-1944рр. входили до генерального округу „Житомир”. Регіональний характер дослідження визначається тим, що в різних територіально-адміністративних одиницях, створених окупантами, вона мала свої особливості.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі виявленого та опрацьованого комплексу джерел, сучасних методологічних підходів, досягнень сучасної історіографії об'єктивно вивчити функціонування різнопрофільних навчальних закладів та заходи нацистів в освітній галузі в окреслений період.

Для досягнення означеної мети необхідно вирішити наступні дослідницькі завдання:

– з'ясувати стан наукового вивчення теми, ступінь репрезентативності та інформативності її джерельної бази;

– розкрити сутність і характер встановленого на території Житомирської та північної частини Вінницької областей гітлерівського „нового порядку” та його вплив на соціокультурне середовище регіону;

– дослідити роль українських національних чинників у національно-культурному та освітньому просторах регіону окресленого періоду;

– визначити форми і засоби суспільної самоорганізації цивільного населення в умовах нацистського режиму;

- простежити ставлення радянського підпілля до діяльності навчальних закладів в окреслений період;

- вивчити вплив культурно-освітніх організацій на навчання і виховання дітей та молоді краю у 1941-1944 рр.;

- дослідити стан освіти „фольксдойче” в регіоні й ставлення до неї нацистів;

- проаналізувати зміст навчально-виховної діяльності української школи в роки окупації;

- висвітлити „вузькі місця” і проблеми, які виникали в процесі освітянської роботи, а також її реальні наслідки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

- вперше на дисертаційному рівні здійснено комплексне дослідження освітніх процесів у генеральному окрузі „Житомир” періоду нацистської окупації;

- на основі широкої джерельної бази висвітлено зусилля різних суспільно-політичних чинників (Організації українських націоналістів, радянських підпільників та партизанів), спрямовані на утвердження свого впливу на культурно-освітні процеси;

- з'ясовано особливості заходів гітлерівського окупаційного режиму в соціокультурній сфері у регіоні;

- висвітлено питання про освіту „фольксдойче” в окрузі;

- встановлено ступінь залежності освітніх закладів у регіоні від окупаційної влади, яка визначала спрямованість навчально-виховного процесу;

- виявлено труднощі, що виникали в роботі освітніх закладів;

- проаналізовано вплив культурно-освітніх організацій на навчання і виховання дітей та молоді.

Практичне значення дослідження полягає у можливості залучення фактичного матеріалу, основних положень та висновків дисертації у навчально-виховному процесі, при написанні праць з історії України періоду Другої світової війни, викладанні лекційних курсів та спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідалися і обговорювалися на спільних засіданнях кафедр новітньої історії та всесвітньої історії Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького. Результати дослідження пройшли апробацію на Міжнародній науковій конференції „Актуальні проблеми історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр” (до 60-річчя початку Великої Вітчизняної війни. 21-23 червня 2001 р. м. Черкаси), Всеукраїнських конференціях „Поділля у контексті української історії” (Вінниця, 29-30 листопада 2001 р.), „Історія міст і сіл великої Волині в контексті регіональних досліджень” (Житомир, 28-31 травня 2002 р.), Міжнародній науковій конференції „Незабутні сторінки історії нашого народу” (до 60-річчя звільнення України від гітлерівських загарбників) (м. Київ, 17 грудня 2004 р.).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 6 наукових статей, 6 з яких - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 2,5 друкованих аркуші.

Обсяг і структура дисертації зумовлені метою, конкретними завданнями дослідження і логікою викладу. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, десяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (30 сторінок, 430 позицій), чотирнадцяти додатків. Загальний обсяг дисертації становить 223 сторінки.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет дослідження, хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету і завдання, окреслено наукову новизну і практичне значення роботи, викладено інформацію про апробацію одержаних результатів та публікацій.

У першому розділі „Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано рівень опрацювання всього спектру проблем, дотичних до дисертації, подано загальну характеристику історіографічної та джерельної бази, визначено методологічні засади дослідження. У першому підрозділі проаналізовано наукова література з теми, яка умовно поділяється на радянську, сучасну вітчизняну та зарубіжну.

Тема освіти на окупованих землях у радянській історіографії не вважалася вартою уваги, вагомою у суспільно-політичному чи науково-історичному сенсі, тому спеціально її не досліджували. Історики радянської доби обмежувалися передусім вивченням масштабних військових і політичних подій, соціально-економічних макропроцесів, що формувало загальне уявлення про характер того драматичного етапу української історії. У силу відомих обставин тогочасні дослідники мали дотримуватися принципу партійності та через призму комуністичної ідеології висвітлювати процеси і явища культурного життя. У публікаціях тієї доби висвітлювалися переважно питання, пов'язані зі збитками, заподіяними системі освіти, та її відродженням у після окупаційний відбудовчий період

З початком 1960-х років з'являється низка фундаментальних узагальнюючих досліджень із історії України періоду війниИстория Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941-1945.: В 6 т. - М., 1960-1965; История Второй мировой войны. 1939-1945.: В 12 т. - М., 1973-1982.; Історія міст і сіл УРСР. Вінницька область. - К., - 1972.; Історія Української РСР у восьми томах, десяти книгах. - К., 1977. - Т.7. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр.: В 3-х т. - К., 1967. - Т.1.; 1968. - Т. 2.; 1969. Т. 3. . У зазначених працях автори, характеризуючи нацистську окупаційну політику, відображають насамперед такі її аспекти, як економічну експлуатацію українських земель, каральні дії окупаційної влади. завдані окупантами збитки, в тому числі й культурно-освітнім установам та школам. Окремо слід відзначити збірку доповідей радянських істориків на 3-й Міжнародній конференції з історії руху Опору, яка відбулася у Карлові Вари (Чехословаччина) у вересні 1963 р. Немецко-фашистский оккупационный режим (1941-1944гг.): Сборник статей /Под общ. Ред. Э. А. Болтина. - М., 1965. Учасники цього форуму - Є. Болтін, Ф. Шевченко, І. Кравченко - коротко розглянули структуру органів управління на окупованій території. В. Коваль, висвітлюючи політичну кризу окупаційного режиму в Україні, зазначив, що частина генералітету підтримувала ідеї А. Розенберга стосовно України. М. Коваль показав злочини німецьких загарбників проти культури українського народу. У низці своїх праць цього періоду вчений торкається широкого спектру проблем Великої Вітчизняної війни Коваль М. Борьба населения Украины против фашистского рабства. - К., 1979.; Коваль М. Общественно-политическая деятельность трудящихся Украинской ССР в период Великой Отечественной войны. - К., 1977. , розглянувши місце України в загарбницьких планах німців, характер окупаційного режиму і методи управління захопленими територіями, форми економічної експлуатації, руйнування промисловості, матеріальні збитки від окупації, політику окупаційних властей у сфері освіти. Ґрунтовний аналіз німецької шкільної політики на окупованій території України подає В. Ленська Ленська В. В. Фашистська шкільна політика на окупованій території України // Український історичний журнал. - 1990. - №10.. Визначивши спрямування цього курсу керівників III рейху та протидію їй корінного населення, вона доходить висновку, що шкільна політика нацистів скеровувалася на те, щоб поставити український народ у становище духовного кріпацтва. Однак цій розвідці притаманна суттєва вада: вона базується виключно на радянських джерелах, що завадило об'єктивному висвітленню теми.

Незважаючи на те, що в 1960-80 -х роках багато джерел і тем часто обмежувалися ідеологічними кліше, науковцям вдалося досить ґрунтовно окреслити і опрацювати значну частину проблем із історії Другої світової війни загалом і Великої Вітчизняної зокрема, визначити напрями подальших досліджень, у тому числі й з питань окупаційного режиму в Україні. Проте значні перешкоди зумовили певну однобокість та упередженість у висвітленні окремих сторінок воєнної історії України, а багато з них взагалі залишилися поза належною увагою радянських істориків. Це стосується і питань освіти.

Починаючи з 90-х років XX століття, коли з'явилася можливість працювати з архівними документами, які були раніше заборонені для опрацювання дослідниками, побачили світ наукові праці, присвячені різним аспектам окупаційного режиму, в тому числі освітній політиці окупантів. Одним із перших в українській історіографії спробував із нових позицій осмислити проблеми культурно-освітнього життя України у 1941-1944 р. М. Коваль Коваль М.В. Доля української культури за “нового порядку” (1941-1944рр.). // Український історичний журнал. - 1993. - №11-12.; Коваль М.В. “Просвіта” в умовах „нового порядку” (1941-1944 рр.). //Український історичний журнал. - 1995. -№2.; Коваль М.В. Україна в Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945рр.). - К., 1999.; Коваль М.В. Українська культура та її діячі в політиці нацистських колонізаторів // Український історичний журнал. - 1993. - №9. . На підставі численних матеріалів центральних державних архівів, автор дійшов висновку, що нацистська колоніальна політика в Україні, проваджувана „залізом і кров'ю”, не залишила жодної надії на збереження національної культури. Діяльності освітніх товариств у період окупації присвячені дослідження Б.Савчука Савчук Б. Волинська “Просвіта”. - Рівне, 1996. - 148 с., Н.Іванової Іванова Н. В. Жіночий рух на Поділлі в 1941-1943рр. (за матеріалами окупаційної преси) // Сторінки воєнної історії України. Збірник наукових статей. - Вип. 6. К., 2002.; Іванова Н. В. Жіночий рух на Поділлі в 1941-1943рр. (за матеріалами окупаційної преси) // Сторінки воєнної історії України. Збірник наукових статей. - Вип.7. (част.1). К., 2003. , І.Марчука Марчук С. „Січі” 41-го на Волині // Визвольний шлях. - 2001. Кн.4. , В.Мороза Мороз В. Організація Української націоналістичної молоді „Січ” (1941-1942рр.) // Визвольний шлях. - 2001. Кн.4. . Автори сходяться на тому, що більшість організацій діяла з дозволу окупаційної влади при допомозі місцевих органів урядування.

Вагомий внесок у наукову розробку проблематики освіти в період окупації зробили сучасні історики західного регіону України Антонюк Н.В. Українське культурне життя в Генеральній Губернії /1939-1944рр./. - Львів, 1997.; Луцький О. Культурне життя в роки війни // Історія України. - Львів, 1996.; Ступарик Б. Шкільництво Галичини у роки Другої світової війни // Вісник Прикарпатського університету. - Вип. VІІ. - Педагогіка. - Івано-Франківськ, 2002.; Стефанюк Г. В. Шкільництво в Західній Україні під час німецької окупації (1941-1944 рр.): Дисерт. на здоб. наук. ступ. к-та. історичних наук. - Івано-Франківськ, 2004., які на основі архівних документів та періодичної преси дослідили культурне життя в Генеральному Губернаторстві та дистрикті „Галичина”. В свою чергу, дослідження з цієї теми у рейхскомісаріаті „Україна” (далі - РКУ) та військової зони не мають такого широкого спектру. Вивчаючи окупаційний режим в РКУ чи військовій зоні, історики здебільшого включають розвиток освітніх процесів у комплекс проблем, що вони досліджують, в якості супутніх складових. Тому досі не існує жодної монографії, присвяченої освітнім процесам в РКУ. В останні роки з'явилося кілька наукових дисертацій та публікацій з дотичних до нашої тем, однак, вони не дають повної і всебічної картини з історії суспільно-культурного життя цього періоду Верес О. Культурна політика ОУН в програмних документах і матеріалах періоду Другої світової війни // Історія слов'янських народів: актуальні проблеми дослідження. - Вип..6.: Слов'янські народи у Другій світовій війні. - К., 2000.; Головко М.Л. Суспільно-політичні організації та рухи України в період Другої світової війни 1939-1945рр. К., 2004.; Олійник Ю.В. Особливості окупаційного режиму на території Волинської області: характеристика, адміністративного, соціального та економічного розвитку // Історія міст і сіл Великої Волині. Науковий збірник: “Велика Волинь”. - Т.25 (частина1.) - Житомир, 2002.; Шайкан В. О. Колабораціонізм на території рейхскомісаріату „Україна” і військової зони в роки Другої світової війни. - Кривий Ріг, 2005.; Несторенко В. Окупаційний режим у військовій зоні України в 1941-1943рр. (Адміністративний, економічний та соціокультурний аспекти): Дис…. канд. іст. н. - К., 2005.. В них недостатньо висвітлено вплив ОУН на освітні процеси, проблеми, які перешкоджали налагодженню повноцінної діяльності освітніх установ, зміна акцентів окупаційної політики у сфері шкільництва окупантів з розвитком подій на фронті.

У сучасних наукових виданнях із історії самостійницького руху недостатню увагу приділено аналізу культурно-освітньої діяльності ОУН. Лише фрагментарно про це йдеться у публікаціях О. Кузьмінця, Ю. Багілки, В. Ухача Кузьмінець О., Багаліка Ю., Ухач В., Культурно-освітня діяльність ОУН в умовах фашистської окупації // Історія слов'янських народів: актуальні проблеми дослідження. - Вип. 6: Слов'янські народи в Другій світовій війні. - К.: Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, 2000. . Автори зазначають, що Організація виступала за обов'язкове середнє навчання, піднесення освіти і культури українського народу шляхом поширення мережі шкіл, видавництв, бібліотек.

В зарубіжній українській історіографії проводиться ідея, що рушійною силою в організації роботи шкіл та культурно-освітніх молодіжних товариств були члени ОУН. В. Косик на основі німецьких документів показав зміни в німецькій освітній політиці з кожним роком окупації, стверджуючи, що німецька освітня політика не була універсальною для всіх окупованих регіонів, кожен з яких позначений певними особливостями, що відрізняли його від інших Косик В. Німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна (1941-1944рр.) // Визвольний шлях. - 1994. - Кн. 3..

У зарубіжній історіографії через брак документів і матеріалів із історії освіти ця тема висвітлюється однобоко, на основі виключно німецьких документів, чи взагалі побіжно. Серед зарубіжних вчених помітні напрацювання на ниві вивчення німецької окупаційної політики на теренах Західної України належать польським історикам Hryciuk G. Ludnosc polska w dystrykcie Galicji i na Wolynie w swietle okupacyjnych spisow ludnosci z lut 1942 - 1943 // Wroclawskie Studia Wschodnie. - Wroclaw, 1997. - Nr 1.; Kamenetsky I. Hitler's Occupation of Ukraine, 1941 - 1944: A Study of Totalitarian Imperialism. - Milwaukee. 1956. - Poznan, 1979.; Syez M. Spoldzielczose ukrainska w Galicji w okresie II wojny swiatowej. - Warszawa, 1997; Luczak Cz. Polityka ludnosciowa i ekonomieczna hitlerowskih Niemiec w okupowanej Polsce. - Poznan, 1979.. Традиційно головну увагу вони зосереджують на дослідженні культурно-освітнього життя польського населення цього регіону, а їх висновки іноді є занадто суб'єктивними, особливо коли мова йде про висвітлення українсько-польських відносин. Єдиною закордонною дослідницею, яка цілеспрямовано займалася вивченням проблем освітнього життя в рейхскомісаріаті „Україна”, поки що залишається чешка Б. Єржебек Єржабкова Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна // Визвольний шлях. - 1986. - Кн. XІ.; Єржабкова Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна // Визвольний шлях. - 1986. - Кн. XІІІ.; Єржабкова Б. Освіта і німецька шкільна політика в Райхскомісаріаті Україна // Визвольний шлях. - 1987. - Кн. І.; Jerabek Blanka. Das schulwesen und die schulpolitik im reichskomissariat Ukraine 1941- 1944 / Im Lichte deutscher Dokumente. - Munchen: Ukrainische Freie Universitet, 1991.. У своїх дослідженнях авторка розкрила сутність шкільництва періоду окупації, показала ряд проблем, які виникли під час освітніх процесів, а також виклала різні точки зору німецького керівництва на роботу шкіл в Україні, порівняла заходи нацистів в освітній сфері у Прибалтиці, Генеральному Губернаторстві та РКУ.

Отже, незважаючи на те, що заходи нацистів в освітній сфері на окупованих українських територіях знайшли своє часткове наукове висвітлення в радянській, сучасній українській та зарубіжній історіографіях, до цих пір відсутнє комплексне дослідження з цієї теми, чим і зумовлене звернення автора до неї.

У другому підрозділі „Джерельна база” проаналізовано різнопланові за характером та змістом джерела. Основу джерельної бази дослідження становить широке коло діловодної документації окупаційного і радянського періодів, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГОУ), Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОУ), Державного архіву Вінницької області (ДАВО) та Державного архіву Житомирської області (ДАЖО). Опрацьовані архівні документи можна умовно поділити на дві групи. До першої належать документи радянських розпорядчо-виконавчих, партійних та комсомольських органів, які дають уявлення про особливості окупаційного режиму в Україні, заходи окупантів в сфері освіти і ставлення до таких дій місцевого населення.

У ЦДАГОУ до таких належать матеріали фонду 1 „ЦК КПУ”. В цих документах подаються відомості про завдані нацистами збитки закладам народної освіти. Їх аналіз дозволив почерпнути інформацію про роботу шкіл, вплив українських націоналістів на виховання молоді, поширення мережі освітніх організацій і ставлення до них населення на вказаній території.

Часткова інформація з окресленої теми дисертації зберігається у фонді ДАВО 136 „Вінницький обласний комітет КП(б) У. Особливий сектор 1944-1948ррр.”. Аналіз документів фонду дав можливість з'ясувати ставлення до розвитку освіти в регіоні радянських підпільників та партизан.

Другу групу документів становлять матеріали німецького походження, а також документи окупаційних органів влади. У фонді 57 ЦДАГОУ опрацьовано директиви, розпорядження та накази німецького командування, донесення поліції безпеки та СД про становище в окупованій Україні. Серед документів ЦДАВОУ важливе місце при аналізі освітніх процесів в генеральному окрузі „Житомир” посідають документи фонду „КМФ-8”, 3206 „Рейхскомісаріат України”, 3676 „Штаб імперського керівника (Рейхсляйтер) Розенберга для окупованих східних областей м. Берлін, Київ”, 3833 „Краєвий провід Організації Українських Націоналістів на Західноукраїнських землях”. Матеріали фондів ДАВО Р - 1311 „Вінницька обласна управа. м. Вінниця”, Р - 1312 „Вінницька міська управа м. Вінниця”, Р-1325 „Вінницький медичний інститут м. Вінниця”, Р - 1335 „Вінницький медичний технікум м. Вінниця”, Р - 6023 „Фонд репресованих” та ДАЖО Р - 1151 „Житомирський генеральний комісаріат”, Р -1153 „Житомирське обласне управління”, Р - 1154 „Житомирська райуправа”, Р - 1167 „Спеціальна сільськогосподарська школа Житомира 1941-1943рр.”, Р - 1520 „Попільнянська районна управа с. Попільня Попільнянського району Житомирської області” дозволили порівняти та конкретизувати роботу освітніх закладів генерального округу, дослідити навчальні плани, стан відвідування шкіл, проблеми, що виникали в процесі навчання тощо.

Опубліковані джерела представлені збірниками документів, мемуарами та періодикою. Важливу групу джерел становлять документальні збірники, видані в радянський період в Україні загалом та на Вінниччині й Житомирщині зокрема Культурне будівництво в Українській РСР. Червень 1941-1950рр. / Збірник документів і матеріалів. - К.: Наукова думка, 1989.; Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Збірник документів і матеріалів. - К.: Політвидав. України, 1963.; ”Історія застерігає”: Трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їх посібників на тимчасово окупованій території України в роки великої Вітчизняної війни. - К., 1986.; Поділля у Великій Вітчизняній війні (1941-1945рр.) / Збірник документів і матеріалів/. - Львів, 1969.; Вінниччина в роки Великої вітчизняної війни (1941-1945рр.).: Збірник документів і матеріалів. - Одеса, 1971.; Житомирщина у Великій Вітчизняній війні в 1941 - 1945рр. Збірник документів та матеріалів. - К., 1969.. Незважаючи на тенденційність підбору матеріалів, збірники мають певну пізнавальну й археографічну цінність.

У роки незалежності України видано документальний збірник, що містить виявлені В. Косиком оригінальні німецькі архівні документи Україна в Другій світовій війні: Збірник німецьких архівних матеріалів./ упоряд. і передмова В. Косика/. - Т.1. - Львів: Інс-т українознавства, 1997.; Косик В. Україна в Другій світовій війні / Збірник німецьких архівних матеріалів/. - Т.2. - Львів, 1998.; Косик В. Україна в Другій світовій війні / Збірник німецьких архівних матеріалів/. - Т.3. - Львів, 1999.. Окремі дані з обраної для вивчення теми містяться у збірнику документів, присвяченому Києву в період окупації Київ у дні нацистської навали: за документами радянських спецслужб. - Київ-Львів, 2003.. Значний інтерес становлять також збірники, в яких опубліковано програмні положення та документи ОУН, листи, спогади учасників самостійницького руху ОУН в світлі постанов Великих Зборів і Конференцій та інших документів з боротьби 1929-1955 рр. - Торонто, 1955.; В боротьбі за Українську державу: Есеї, спогади, свідчення, літописання, документи Другої світової війни. - Вінніпег, Лондон, Париж, Мюнхен, Нью-Йорк, Торонто, 1990. . Ще одну групу джерел становлять мемуари керівників радянського руху Опору й українських громадських діячів, лідерів національно-визвольного руху Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії ( 1939 - 1941 ). Історія Українського Центрального Комітету. Чикаго, 1975.; Паньківський К Роки німецької окупації. Нью - Йорк, Торонто: Життя і думки, 1965.. Більшість спогадів, виданих українськими націоналістами в діаспорі, виконані в жанрі колективних історико-мемуарних збірників. Радянська мемуаристика містить незначну інформацію про ставлення учасників радянського руху Опору до функціонування навчальних закладів в період окупації та їх спроби проводити в них пропагандистську роботу Бурченко Д. Т. Рейд к Южному Бугу. - К.,1978.; Ковпак С. А. Від Путивля до Карпат. - К., 1984. .

Окремий сегмент джерельної бази становить окупаційна преса. Автором опрацьовано значну частину газет, що друкувалися на території генерального округу „Житомир”. Серед них найбільший інтерес становлять щоденні газети „Вінницькі вісті”, „Нова доба”, „Голос Волині”, „Українське слово”, „Нове українське слово”, „Коростишівські вісті”, „Гайсинська газета”, „Козятинська газета”, „Олевські вісті” та газети західного регіону. Різні за характером і спрямуванням вони містять різноманітні відомості соціально-економічного і культурно-освітнього життя.

Таким чином, джерельна база з обраної теми дослідження є достатньо репрезентативною і дозволяє реалізувати поставлену мету та вирішити дослідницькі завдання. окупант освіта патріотичний навчальний

У підрозділі „Методологія та методи дослідження” окреслено концептуальні орієнтири дослідження, на основі яких проаналізовано та інтерпретовано емпіричний матеріал. Праця базується на засадах історизму та наукової об'єктивності. Методологічні підходи дисертанта дозволили визначити вибір адекватних дослідницьких методик для виконання сформульованих завдань. Проблемно-хронологічний метод ліг в основу архітектоніки праці, компонування її основних елементів. Аналітико-типологічний метод дослідження дозволив виділити характерні для генерального округу „Житомир” особливості освітнього життя на різних етапах окупації. На основі застосування компаративіського методу з'ясовано спільні й відмінні риси розвитку освіти в регіоні. Завдяки методу історичної ідеографії розкрито різні аспекти політики нацистів у відношенні до освіти українського населення, з'ясовано причини відкриття шкіл, середньо-технічних та вищих навчальних закладів. Використання системного методу дозволило розкрити сутність нацистського окупаційного режиму.

Другий розділ „Діяльність освітніх установ у контексті суспільно-політичного життя регіону” складається з трьох взаємопов'язаних підрозділів. У першому підрозділі „Встановлення нацистського окупаційного режиму та заходи нацистів в освітній сфері в генеральному окрузі „Житомир” проаналізовано ставлення німецького керівництва до освіти в Україні в цілому та на окремих етапах окупації. Аналіз документів дає підстави стверджувати, що окупанти розглядали питання освіти не в інтересах українського народу, а в контексті завдань, які ставилися перед окупаційною адміністрацією. У німецьких лідерів не було чіткої концепції та єдиної думки стосовно розвитку шкільництва на окупованих територіях, що спричинило появу численних суперечливих наказів, директив і розпоряджень, які часто дублювали один одного або анулювали попередні, гальмуючи освітні процеси. Кожний округ чи гебітскомісаріат проводив різну освітню політику, яка часто залежала від ставлення німецького чиновника до українського населення. Наприклад, у Житомирському окрузі навчання в школах офіційно було оголошено безкоштовним. Однак керівник Андрушівського району гебітскомісар Гербик, щоб покращити показники зернових поставок, зобов'язав батьків платити за навчання своїх дітей по два пуди зерна на рік. Тут також планували відкрити незначну кількість гімназій. У Вінницькому окрузі, на відміну від Житомирського, навчання дітей в школах було платним. B V-VII класах - 100 крб. (10 марок), з VII-X - 200 крб. (20 марок), а гімназії взагалі не планували відкривати. Правом на безкоштовне навчання користувалися діти з малозабезпечених сімей і сироти. Небажання генерал-комісарів потрапити в немилість до своїх патронів (Розенберга чи Коха) змушувало їх писати „дуті” звіти про відкриття навчальних закладів, які не відповідали дійсності, препарувати інформацію на догоду вищому керівництву. Маса місцевих документів окупаційного періоду носить неправдиву інформацію, що заважає встановити реальну кількість шкіл та терміни їх роботи в генеральному окрузі.

У підрозділі „Програмні засади та зусилля ОУН у розвитку українського шкільництва” вказано, що ОУН у своїй діяльності не обмежувалася реалізацією лише політичних завдань, а прагнула впливати і на культурно-освітні процеси в Україні, що відображено в її програмних документах. У практичній діяльності організації завжди були пріоритетними проблеми навчання та виховання української молоді на національно-патріотичних засадах. Саме на таких позиціях базувалася українська школа в генеральному окрузі (далі - ГО). Частину населення ГО лякала відверта радикальна політика оунівців, спрямована на виховання з молодого українського покоління фанатично налаштованих солдатів, здатних на все заради незалежності України, тому вони намагалися дистанціюватися від освітніх процесів. Водночас місцеве оунівське керівництво не врахувало того фактору, що в генеральному окрузі проживав значний відсоток росіян та поляків, яким такі ідеї здебільшого були чужими та незрозумілими.

У підрозділі „Ставлення представників радянського руху Опору до роботи навчальних закладів округу” зазначається, що на початку окупації радянські підпільники спокійно поставилися до відкриття навчальних закладів. Однак вже на кінець 1942 р., коли партизанський рух в Україні набирав обертів, радянське керівництво зрозуміло, що відкриті навчальні заклади та діючі громадські освітні організації можна успішно використовувати як один із засобів у боротьбі з нацистами за вплив на місцеве населення, поширюючи на молодь, яка вчиться, свої політичні ідеї. Відповідно підготовлена молодь, проникаючи на різні навчальні курси в сільськогосподарські та ремісничі школи, створювала там невеличкі мобільні групи (5-7 чоловік), робота яких спрямовувалася на розповсюдження в містах агітаційних комуністичних листівок, псування обладнання ремісничих шкіл, залякування вчителів та викладачів. Відповідні групи існували в житомирській медичній, вінницьких медичній та ремісничий школах, медінституті. Учасники груп викрадали зброю, медикаменти. проводили агітаційну роботу серед студентів та учнів старших класів, пропонуючи їм залишати навчання і йти в партизани.

Третій розділ „Особливості функціонування навчальних закладів в окупаційний період” присвячено вивченню роботи шкіл, середньо-технічних та вищих освітніх закладів. У підрозділі „Відкриття шкіл та організація навчально-виховного процесу” розглянуто регіональні особливості в діяльності освітніх установ, їх орієнтацію на виховання молоді в національному дусі. Виявлено, що в ГО здебільшого працювали народні школи (4 класи), однак, усупереч вказівкам німецького керівництва, було відкрито і незначний відсоток неповно-середніх та середніх шкіл. Планувалося відкриття на 1941-1942 навчальний рік 41 гімназії. За умов окупації в ГО не вдалося відновити освітянську мережу в її довоєнних масштабах. Однак те, чого вдалося досягти в умовах воєнного часу, також мало значний успіх. Наприклад, у Житомирській області до початку війни працювало 1499 навчальних закладів, в яких навчалося - 29303 дітей. На кінець 1941-1942 навчального року відновили навчання в 1210 школах. У Вінницькій області до війни працювало 1540 шкіл, а в 1942 р. у Вінницькому окрузі функціонувало 74 народні школи. Аналіз архівних документів дає можливість стверджувати, що школи „нового зразка” в генеральному окрузі не відповідали реальним потребам українців, хоча певною мірою впливали на підвищення освітнього рівня населення.

У другому підрозділі „Розгортання діяльності фахових освітніх установ” висвітлено форми і методи роботи середніх професійних училищ, технікумів, ремісничих шкіл та вищих навчальних закладів. Численні дані свідчать, що функціонування цих закладів в ГО було викликане кадровим дефіцитом у медицині, транспорті, промисловості, сільському господарстві тощо, що значно ускладнювало експлуатацію регіону окупантами. Тому відкриття відповідних закладів німцями вважалося завданням державного значення. З'ясовано, що в містах і регіонах ГО навчання проводилося у трьох інститутах, 8 сільськогосподарських школах, 3 педагогічних семінаріях, 5 технікумах, 2 фармацевтичних училищах, 41 ремісничому курсі. Таким чином, часткове відновлення системи середньо-професійної освіти та окремих вищих навчальних закладів в ГО мало виключно прагматичний характер. Німецьку адміністрацію цікавило задоволення потреб у фахівцях технічних і сільськогосподарських професій.

У підрозділі „Освіта „фольксдойче” простежено перевагу „фольксдойче” над українським населенням. Встановлено, що німецьке керівництво приділяло значну увагу школам етнічних німців, які в майбутньому мали посісти управлінські посади в окупаційних структурах України. Тому діти німецької національності в ГО підлягали загальнообов'язковому навчанню, термін якого становив вісім років. Досить суворими були покарання, встановлені для батьків цих дітей. Так, за порушення постанови про освіту „фольксдойче” на них накладався штраф у розмірі 150 рейхсмарок, а то й ув'язнення. Вся відповідальність за освіту „фольксдойче”, згідно з наказу Даргеля від 4 липня 1942 р., лягала на генеральних і обласних комісарів. У 1942 р. в генеральному окрузі „Житомир” працювало 26 німецьких шкіл. Відкриття шкіл для німців дозволялося навіть за наявності в класі 15 дітей (для українських - не менше 40 дітей).

У четвертому підрозділі „Матеріальні та організаційні проблеми в діяльності навчальних установ” висвітлено низку освітніх проблем. Численні дані свідчать про недостатню кількість кваліфікованих педагогічних кадрів у ГО, які б відповідали вимогам „нового часу”, відсутність відповідних підручників, низький відсоток відвідування дітьми шкіл, слабке матеріальне забезпечення освітян, відсутність палива. Така ситуація виникла внаслідок відсутності належного фінансування, що змушувало освітян шукати різні шляхи виходу з ситуації. Наприклад, відсутність підручників намагалися компенсувати методичними розробками та порадами, що друкувалися в окупаційній пресі, або частковим використанням радянських, попередньо підкорегованих підручників. Відвідування, яке становило в ГО в середньому 70%, прагнули покращити шляхом застосування санкцій проти батьків у вигляді штрафів. Окупанти зовсім не прагнули розв'язати проблеми матеріального забезпечення освітян. Тільки на 1 лютого 1942 р. заборгованість по зарплаті вчителям Житомирського району становила 260 тис. крб.

Четвертий розділ „Культурно-освітній сегмент суспільно-політичного життя в Житомирському генеральному окрузі” присвячено вивченню роботи освітніх організацій, які сприяли налагодженню культурного життя в регіоні. У підрозділі „Громадські організації та їх вплив на навчання та виховання дітей та молоді” встановлено, що імпульсом для відродженню духовного та культурного життя в ГО стало створення українських адміністрацій. Саме після цього в окрузі виникає низка національних культурно-освітніх товариств, які базувалися на українських традиціях і, перебуваючи під значним впливом ОУН, пропагували національну ідею. Згідно з архівними документами, найбільше представництво серед них мали „Просвіта” і „ЖСУ”, однак, у кількісному відношенні вони значно поступалися західним регіонам. Наприклад, якщо в генеральному окрузі „Житомир” осередків „Просвіти” нараховувалося біля 20 (точну кількість встановити неможливо через відсутність архівних даних), то тільки в одному Бережанському повіті на кінець 1942 р. їх нараховувалося 79. Також в ГО існували поодинокі осередки „Січі”, „СУНСу” „СУВу”.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукової розробки теми засвідчив, що досі вона не була предметом спеціального наукового дослідження. Джерельна база є досить репрезентативною і достовірною, що дозволяє належним чином виконати поставлені завдання

2. Вивчення нацистського окупаційного режиму на території Житомирської та північних районів Вінницької областей, які входили до складу генерального округу „Житомир”, показує, що однією з важливих передумов діяльності політичних та культурно-освітніх чинників у зазначений період вважалося ставлення до української освіти місцевого німецького керівництва, активність членів ОУН. З часом, коли гостро постала проблема кваліфікованих робітників, німці особливо охоче давали дозвіл на відкриття навчальних закладів для підготовки кадрів із дефіцитних спеціальностей у промисловості та сільському господарстві. Робота таких установ постійно контролювалася і всіляко підтримувалася місцевою німецькою адміністрацією. Також нацисти давали дозвіл на відкриття початкових народних шкіл, більш прохолодно ставилися до спроб відкриття неповно-середніх і середніх шкіл, а згодом заборонили діяльність гімназій, відкритих українцями восени 1941 року. Вкрай вороже окупанти поставилися до відкриття закладів вищої освіти, зокрема, гуманітарного спрямування, боячись піднесення національної свідомості українського населення.

3. Аналіз програмних засад та зусиль Організації українських націоналістів щодо розвитку української освіти у генеральному окрузі „Житомир” дав змогу визначити роль ОУН у культурно-освітньому процесі. Його можна умовно поділити на два періоди. Перший - липень - грудень 1941 року - характеризується активними спробами суспільної самоорганізації національним піднесенням й активізацією культурного життя в краї. У цей час навчальний процес повністю пронизаний українською національною ідеологією. Другий - грудень 1941 р. - кінець 1943 р. - позначений посиленням контролю з боку німців та поступовим занепадом культурно-освітнього життя. У цей час освітнє життя повністю контролюється окупаційною владою, яка всілякими способами витісняє з нього українські національні елементи. Помітною була увага місцевого керівництва українських самостійницьких сил до проблем навчання та виховання української молоді, а також спроби поширення серед учителів та учнівської молоді свого авторитету й ідеології.

4. Встановлено, що на початку німецької окупації радянські підпільники спокійно, навіть індиферентно поставилися до відкриття навчальних закладів на території округу. Однак вже на кінець 1942 р., коли антинацистський рух Опору в Україні набирав масового характеру, підпільники, проникаючи до освітніх закладів, пропагували серед молоді свої політичні ідеї, вели активну роботу серед учительського і викладацького складу, поширюючи серед них антинацистські настрої. Ще один напрям інформаційного впливу на освітян спрямовувався у руслі пересторог про можливу відповідальність перед радянськими органами правосуддя за співпрацю з ворогом і скоєні злочини проти власного народу.

5. Встановлено, що відновлення системи середньо-професійної освіти та окремих вищих навчальних закладів у генеральному окрузі „Житомир” мало виключно прагматичний характер. Німецьку адміністрацію насамперед цікавило задоволення потреб у технічних і сільськогосподарських фахівцях. Головним завданням учнів у таких закладах стало здобуття вузькоспеціальних елементарних навичок, достатніх для виконання відповідних робіт. Заходи німецької адміністрації у сфері вищої та середньої спеціальної освіти через свою непослідовність та обмежений процес навчання належних результатів не мали. Відкриття професійних курсів і відповідних шкіл істотно не вплинуло на відродження важливих галузей економіки. Попри всі негативи слід зазначити, що організація фахової освіти давала можливість частині молоді отримати ту чи іншу професію і не залишитися на узбіччі життя у той важкий період.

6. Значно більше уваги окупаційна адміністрація приділяла освіті „фольксдойче” у генеральному окрузі „Житомир”. Робота таких навчальних закладів контролювалася безпосередньо місцевими німецькими чиновниками. Освітні заклади „фольксдойче”, на відміну від українських, отримували масу преференцій від „нової влади”. Налагодивши систему навчання і виховання місцевої молоді німецької національності, окупанти прагнули у майбутньому отримати в особі підростаючого молодого покоління „фольксдойче” політично-лояльний соціальний елемент, на який вони могли спертися при проведенні окупаційних заходів. Виховний і навчальний процес нової генерації „фольксдойче” здійснювався у відповідності до ідей нацизму.

7. В організації навчально-виховного процесу німецька влада спрямувала свої зусилля на утвердження на окресленій території „нової”, пронімецької школи. Значний вплив на освітянські процеси на початку окупації мали українські націоналістичні сили, вони зокрема, намагалися спрямувати виховний процес у річище самостійницької ідеології. З навчальних планів всіх народних шкіл виключалося вивчення російської мови, літератури, історії СРСР, натомість запроваджувалися німецька мова, Закон Божий, ручна праця та історія України. З загальноосвітніх предметів спеціальних технічних та фахових шкіл вивчався тільки мінімум програмового матеріалу. Цього, за задумом нацистів, було цілком досить, адже головним завданням таких шкіл вважалася підготовка кваліфікованої робочої сили з місцевого населення. Слід констатувати, що саме відсутність затверджених окупаційною владою навчальних програм давала змогу українським педагогам наповнювати його національним змістом, що сприяло утвердженню національної свідомості дітей.

8. Під час організації навчання періоду німецької окупації українські вчителі зіткнулися з проблемами матеріально-методичного забезпечення шкільної бази, відвідування учнями школи, ремонту шкільних приміщень, які до кінця окупаційного режиму так і не були вирішені німецькою адміністрацією. З метою заощадження коштів для учителів встановлювалася низька заробітна плата, наслідком чого часто ставала відмова освітян від педагогічної праці. Часті переходи учнів із однієї школи в іншу та погане відвідування ставили деякі школи під загрозу закриття, а незадовільний стан шкільних приміщень часто змушував батьків забирати своїх дітей з навчальних закладів.

9. Доведено, що український громадський рух на певному етапі окупації розвивався з дозволу німецької влади та ініціативи членів похідних груп ОУН і місцевих активістів. Культурно-освітні організації базувалися на західноукраїнських традиціях і, пропагуючи національну ідею, перебували під значним впливом ОУН. Організації носили добровільний характер, але молодь, вихована на комуністичних ідеалах, здебільшого не розуміла наскрізь пронизаної національними прагненнями до незалежності культурно-освітньої роботи. Тому одні займали вичікувальну позицію, інші просто боялися вступати до організацій, внаслідок чого великої чисельності та розповсюдження вони не мали. До того ж, вони були надто політизованими, що викликало постійні протиріччя у стосунках з окупантами. Давалася взнаки й тенденція до задоволення інтересів лише етнічних українців, що не давало можливості поширити свій вплив на широкі маси населення.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Освітні заклади Вінниччини в роки німецько-фашистської окупації (1941-1944рр.) // Сторінки Воєнної історії України. Зб. наук. статей. - Вип. 6. - К.: НАН України. Інститут історії України, 2002. - С.176-179.

2. Освітні заклади Вінниччини в умовах „нового порядку” 1941-1944рр. // Сторінки Воєнної історії України. Зб. наук. статей - Вп.7. - Ч. 1. - К.: НАН України. Інститут історії України, 2003 - С. 298-310.

3. Діяльність українських громадських організацій м. Вінниці в умовах окупаційного режиму (1941-1945рр.) // Сторінки воєнної історії України. Зб. наук. статей. - Вип. 8. - Ч. 1. - К.: НАН України, Інститут історії України, 2004. - С. 311 - 321.

4. Школа в політиці ОУН та німецько-фашистського окупаційного режиму на Вінниччині // Сторінки воєнної історії України. Зб. наук. статей. - Вип. 9. - Ч. 2. - К.: НАН України, Інститут історії України, 2005. - С. 172-180

5. Програмні засади ОУН у розвитку українського шкільництва // Університет. - 2006. - №4. - С. 71-85.

6. Проблеми шкільної освіти в окупаційний період 1941-1944рр. (на матеріалах Житомирського генерального округу) // Сторінки воєнної історії України. Зб. наук. статей. - Вип. 10. - Ч. 1. - К.: НАН України, Інститут історії України, 2006. - С.312-322.

АНОТАЦІЇ

Гінда В. В. Освіта в роки німецької окупації в генеральному окрузі „Житомир” (1941-1944). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. - Черкаський національний університет ім. Б. Хмельницького. - Черкаси, 2007.

Дисертацію присвячено вивченню освітніх процесів на території генерального округу „Житомир” в 1941-1944рр. (Житомирська і північна частина Вінницької областей). На основі широкої документальної бази у роботі досліджено особливості освіти в період німецької окупації, проаналізовано заходи окупантів у сфері освіти, а також українських патріотичних сил та радянських підпільників у регіоні, висвітлена робота шкіл, середньо-професійних та вищих навчальних закладів. З'ясовано причини та обставини відкриття освітніх закладів, проблеми, що виникали в процесі роботи шкіл, розглянуто освіту „фольксдойче”. Розкрито вплив освітніх громадських організацій на виховний процес, їхнє намагання спрямувати виховання молоді в національно-патріотичному дусі.

Ключові слова: окупаційний режим, нацизм, генеральний округ, освітня політика, навчальний процес, школа, діти, навчальні заклади.

Гинда В. В. Образование в годы немецкой оккупации в генеральном округе “Житомир” (1941-1944). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Черкасский национальный университет им. Б. Хмельницкого. - Черкассы, 2007.

Диссертация посвящена исследованию образовательных процессов на территории генерального округа “Житомир” в 1941-1944гг. (Житомирской и северной части Винницкой областей). На основе использования широкой источниковедческой базы в диссертации исследуются особенности образования в период оккупации, действия оккупантов в сфере образования, а также украинских патриотических сил и советских подпольщиков в регионе. В диссертации освещена работа школ, средне-професиональных и высших учебных заведений. Проанализированы причины и обстоятельства открытия школ, рассмотрено образование “фольксдойче”. Исследовано влияние общественных воспитательных организаций на учебный процесс, их попытки направить воспитание молодежи в национально-патриотическое русло. Сформулирован вывод о том, что в политике образования в генеральном округе “Житомир” проявлялись тенденции общего характера, свойственные Украине в целом, а так же региональные особенности.