Планування та методи проведення Голодомору 1932-1933 рр. на українських землях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Голод 1932 - 1933 рр. в Україні

«… А одне під тином опухла дитина,

голоднеє мре…»

Тарас Шевченко

В ХХ ст. Русю - Україною покотився три жахливі голодомори 1921 - 1923 рр., 1931 - 1933 рр., та 1946 - 1947 рр. Під час найбільшого з них, що не був спровокований жодним стихійним лихом і мов місце після сприятливих для врожаю погодних умов 1931 та 1932 рр. загинуло близько 9 млн. українців.

Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30- х років, історія України не знає. Його причини досі остаточно не з'ясовані. Одні вважають, що голод був спланований Сталіним та його спільниками заздалегідь, щоб винищити українське селянство, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психології. Інші доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли доля селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне - голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.

Понад півстоліття трагедія 1933 року перебувала поза увагою істориків. Настав час звернутися до цієї раніше забороненої теми. Правда про голод, якою б вона не була страхітливою, потрібна не лише тим, хто пережив його, а й молодому поколінню.

Страшно навіть через півстоліття ступати болючими стежками пам'яті про небачений у світ голодомор, який стався на благословенній землі нашого квітучого краю. Досі не віриться, що в Україні - житниці всієї тодішньої радянської імперії раптово зник хліб і люди залишилися без зернини. Пухли старі й малі, вмирали роди і села.

Смерть чигала на шляхах, на полі, по хатах. Її кістлява рука, здавалось, вдень і вночі не випускала своєї кривавої коси. А в новий 1933 рік уся Україна перетворилася на суцільну могилу. У світі не зафіксовано голодомору, подібного до того, який випав на долю наших дідів і бабусь.

Що таке голодомор?

У пам'яті українців та інших націй голодомор 1932-33 рр. назавжди залишиться однією з найстрашніших сторінок минулого, яка сприймається на рівні емоцій. Але, в той же час, голодомор - це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

Для більш чіткого розуміння, чим же був голодомор, слід акцентувати такі факти:

1. Коли дослідники говорять про голодомор 1932-33 рр., мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933 рр. Саме за ці 17 місяців, тобто, приблизно за 500 днів, в Україні загинули мільйони людей.

2. Кількість прямих та непрямих жертв голодомору точно підрахувати досить важко. Між істориками досі точаться дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але, все одно, мова йде про МІЛЬОЙНИ безневинних жертв. А якщо взяти до уваги непрямі втрати, тобто тих дітей, які не народилися через наслідки голодомору, число жертв за приблизними підрахунками сягає 14 мільйонів.

Замислитесь: 14 мільйонів життів за 500 днів - це та страшна жертва, на яку прирік українську націю сталінський режим. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії - 8 млн.; Болгарії - 8,5 млн.; Бельгії - 10 млн., Угорщини - 10,3 млн. Тобто під час голодомору зникла ціла європейська країна... Наша країна...

3. За даними вчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищій у 5-6 разів. У Донбасі - у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. Тобто саме ті регіони, де, на жаль, правда про голодомор досі шукає шляхів до свідомості населення...

4. Під час аналізу тих подій рано чи пізно виникає питання про причини та винуватців трагедії. Безумовно, головною причиною голодомору стала політика тоталітарного сталінського режиму. Політика безвідповідальних експериментів з метою побудови щастя для усіх „в єдиній окремо взятій країні”, яка передбачала, зокрема, злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний „радянський народ” з уніфікованою свідомістю та здійснення швидкого „індустріального стрибка” за рахунок „мобілізації” внутрішніх ресурсів.

На практиці це означало фізичне винищення усіх класових та національних „ворогів” сталінського режиму, тобто людей, які мали свою думку щодо розбудови „світлого майбутнього”. Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор. Зокрема, терор голодом. А Україна була головним полігоном „вирішення національного питання” та проведення індустріалізації...

Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, являла собою неабияку загрозу для нього.

Тому, не змігши вирішити національне питання через політику „коренізації”, Сталін вдався до відкритої війни проти народу.

Щодо індустріалізації, то в ній самій, в її меті - швидкому промисловому розвитку країни - нічого поганого не було. Але методи, якими вона проводилася, повністю спотворили ідею і звели нанівець всі позитивні результати, бо вони були куплені ціною крові...

Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна машина видобування товарів на експорт, насамперед - хліба. Для цього він організував економічно необґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка, фактично, знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці. Через це мільйони з них пали жертвами і нерівній боротьбі...

Звичайно, відповідальність за це повинен нести весь тоталітарний сталінський режим з його розгалуженою каральною машиною. Але було кілька головних дійових осіб, які спровокували голодомор, або ж не відвернули його, хоча повинні були це зробити. їх слід назвати поіменно:

Йосип Сталін - Генеральний секретар ВКП(б), перша особа у комуністичній ієрархії.

В'ячеслав Молотов - голова Раднаркому СРСР, тодішнього радянського Уряду. Безпосередньо відповідав за хлібозаготівлі в Україні.

Лазар Каганович - у 1925-28 рр. - секретар ЦК КП(б)У, 1928-39 рр. - секретар ЦК ВКП(б), вірний соратник Сталіна, спеціальний посланець, який керував хлібозаготівлями на Північному Кавказі та здійснював ревізії в Україні, зокрема, на Одещині.

Павло Постишев - у 1930-1933 рр. керував відділом агітації і пропаганди та оргвідділом ЦК ВКП (б). У січні 1933 р. направлений в Україну як 2-й секретар ЦК КП(б)У з особливими повноваженнями. Головним завданням, яке поклав на нього Сталін, було „безумовне виконання плану хлібозаготівель”. Після виконання цього „плану” Постишев став головним ініціатором і безпосереднім керівником репресій проти української інтелігенції.

Станіслав Косіор - у 1928-38 рр. - перший секретар ЦК КП (б)У, фактичний керівник Української РСР.

Влас Чубар - у 1923-34 рр. - Голова Раднаркому УРСР, тодішнього радянського уряду. Друга особа серед керівників України.

Мендель Хатаєвич - у 1932-33 рр. - 2-й секретар ЦК КП(б)У. Також мав „особливі повноваження” стосовно хлібозаготівель.

Станіслав Реденс - керівник ГПУ УРСР. Саме він „відпрацьовував” перші справи, пов'язані зголодомором.

Всеволод Балщький - повноважний представник ОГПУ в Україні, який потім очолював ПГУ УРСР. Фактично, саме він ініціював більшість наказів, за якими голодних селян або осіб, які намагалися допомогти їм, засуджували до смертної кари через вигадані звинувачення. Також зіграв першочергову роль у винищенні української інтелігенції.

Роль цих осіб в організації голодомору в Україні була різною. Якщо Сталін був головним ідеологом розправи, Каганович, Балицький і Постишев проявляли найбільшу активність, то українські керівники Косіор та, особливо, Чубар, намагалися інколи подавати голос на захист голодуючих селян. Однак, їх дії не були послідовними і навряд чи могли бути успішними. Бо за голодомором стояла СИСТЕМА. Тих, хто намагався їй хоч якось заважати у проведенні терору, як, наприклад, народний комісар освіти Микола Скрипник, самі ставали жертвами цього терору.

Звичайно, наведені особи нічого не змогли б зробити самотужки. їм активно або пасивно допомагали мільйони соратників, значна частина яких вірила, що вчиняє правильно.

5. Дехто й досі намагається представити голодомор 1932-33 рр. як „співпадіння об'єктивних та суб'єктивних обставин”: посухи та „перегинів на місцях”. Але факти свідчать зовсім про інше. Це не було співпадіння, це була свідома політика сталінського режиму.Насамперед, посухи, дуже рідко призводять до голоду, особливо - у таких масштабах. Вони є лише додатковим чинником, який ускладнює ситуацію, проте не робить її катастрофічною. До того ж, посуха в Україні не призвела до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не зникли худоба та птиця. Все це зникло завдяки „зусиллям” активістів, які відбирали в людей останнє. Якщо б влада була людською і переймалася б інтересами людей, вона б докладала зусиль для того, щоб подолати наслідки цієї посухи. А ми бачимо зовсім іншу політику, яка й призвела до трагедії.

Тобто мова йде про організацію штучної катастрофи, коли сталінський режим використав погіршення ситуації на селі для винищення мільйонів українців.

Про те, що урожай в Україні був, переконує, хоча б, той факт, що радянський уряд масово продавав збіжжя та інші сільськогосподарські культури за кордон. Наприклад, є свідчення, що в 1932-33 рр. у Польщі українськими буряками годували свиней, бо цих буряків було багато і вони були дуже дешеві.

Факти переконують, що „випадково”, через „перегини на місцях” не вивезеш за кордон сотні тисяч тон продовольчих товарів. Ті, хто стверджує подібне, вочевидь, грішать проти істини, бо для вивезення продовольства у таких обсягах потрібне ПОЛІТИЧНЕ РІШЕННЯ...

Крім цього, за свідченнями очевидців, в окремих регіонах України весь цей час, коли від голоду щодня вмирали тисячі людей, майже на повну потужність працювали спиртові заводи, які переробляли дорогоцінний хліб на горілку. Так сталінський режим добував додаткові ресурси для проведення індустріалізації...

6. Про те, що дії більшовиків були свідомими, свідчить ще один характерний епізод. Восени 1932 - взимку 1933 року, коли вже всі зрозуміли, що в Україні справжній голод, що зробила тоталітарна влада, для порятунку людей? Може припинила примусове відбирання їжі? Може мобілізувалася на допомогу голодуючим, або хоча б прийняла допомогу інших країн? Ні. Вона всі сили кинула на те, щоб ізолювати голодуючі райони.

Армія, загони НКВС оточили українські міста, бо селяни намагалися там врятуватися від голодної смерті, та залізничні станції. Мешканцям сіл забороняли виїжджати у інші регіони СРСР, насамперед, до Росії. Цьому сприяло введення паспортної системи, яка фактично вдруге закріпачила українських селян. За спеціальними розпорядженнями ввели заборону на продаж залізничних квитків для них. Такі дії важко пояснити збігом обставин чи посухою...

Отже, аналіз фактів доводить, що тоталітарний сталінський режим діяв свідомо і за чітким планом. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю верстатів та іншого обладнання для промислових підприємств. Всіх невдоволених - знищували: розкуркулювали, висилали до Росії, просто страчували за вироком „трійок” буз суду і слідства. На місце знищених голодом або репресіями селян привозили нових, з Росії, Білорусі...

Все це призводило до страшних наслідків в масштабах нації. Українці мільйонами вимирали. Ті, хто вижив, підірвали своє фізичне та психічне здоров'я. В їх душі назавжди закрався страх голоду. За рахунок переселенців змінювалася етнічна структура населення України. Все це значно підривало життєвий потенціал нації.

Не було жодного кроку, аби подолати негативні наслідки неврожаю. Навпаки, все робилося для того, щоб їх посилити. Отже, ми маємо справу з яскравим прикладом ГЕНОЦИДУ, спрямованого проти українського народу. I зараз ми маємо це довести і сказати вголос.

Ми повинні знайти в собі мужність визнати і переконати інших, що нація стала жертвою страшного злочину, який ніколи не повинен повторитися. Ми маємо усвідомити, що сьогоднішнє населення України є нащадками тих, хто вижив у ті страшні часи. Але нас могло бути набагато більше...

Щодо причини виникнення голоду. Він свідомо планувався ще з літа 1932 року. Плани здачі зерна були більшими, ніж реальний урожай. Ось уривки з датованого 8 серпня 1932 року листа колгоспника до всеукраїнського старости Григорія Петровського.

Цього листа пише вірний син - колгоспник, агітатор і організатор перших днів 1929 р., котрий головою чесно уже від 1929 р. , із Лебединщини… котрий боровся за покращення життя, за соціалізм, пише цього листа не одна особа, а декілька, та тільки не всі осмілюються написати правду, сказати, а собі журяться, що таке становище в колгоспах продовжуватися не може. Потрібні негайні заходи, от кинути ту думку, що на селі все благополучно, немає голоду, не пухнуть люди.

Справа в тому, що в колгоспі люди працювати не бажають, люди, діти, старики голодні, худоба гине, люди стали злі. Земля очутилась в бур'янах… Плани в цьому році дані більші, а врожай через загибель озимини далеко менший. Чи нормально, що плани біліші, ніж врожай?

Голодомор 1932-1933 рр. був страшним злочином сталінського режиму. Він був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампанію навесні 1932 р. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод.

7 серпня 1932 року було видано постанову ВЦВК та РНК СРСР, названу в народі «законом про п'ять колосків». Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін не менше як 10 років.

Найвище керівництво країни знали про голод в Україні, але замовчувало цей факт. Допомоги надано не було. Більше того, в Україні для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В. Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточували загони НКВС.

Голодомор став для України національною катастрофою. За різними даними, голодною смертю померло від 3,5 до 9 млн. осіб - точні цифри вже навряд чи будуть з'ясовані.

Лише наприкінці 1980 - х у 1990 - х рр. з'явилися наукові статті про голодомор, спогади очевидців, публікації в пресі; складено мартиролог жертв голодомору, щороку проводяться дні їх пам'яті.

Навесні 1933 року в селах сталося найстрашніше - почалося людоїдство. В Україні зареєстровано 10 тисяч судів над людоїдами.

Про пекельні муки і страждання наших людей у голодні 1932-1933 роки відомо не так уже й багато. Писали, свідчили, згадували передовсім за кордоном. В Україні про голодомор невільно було й слова мовити.

Хто знав, хто смертям і стратам лік?

Де фільм, який показав би голод?

Отой проклятий 33-рік?..

Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув велетенських масштабів. Люди в селах їли мишей, щурів і горобців, борошно з кісток, кору дерев , їли товчену кору дерев, солому, перемішану з глиною перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і вмирали від тяжких шлункових захворювань.

Були чисельні випадки людожерства, деякі селяни, збожеволівши від голоду, вбивали і їли власних і чужих дітей. Вмирали цілі села, а пошуки і вилучення продовольства тривали. Голод охопив цілу радянську Україну, а також Північний Кавказ, Крим, Казахстан.

Намагаючись урятуватись, тисячі селян ішли в міста, де навесні скасовували хлібні карточки і можна було купити хліб. Проте сільським жителям хліба не продавали. Дороги, що вели до міст , були блоковані, але тисячі селян усе ж пробиралися туди та, не знаходячи порятунку, вмирали прямо на вулицях.

Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, під будинками. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, що загинули від сапу. Це був якийсь суцільний жах. За рік в Україні вимерло до 10 мільйонів людей. На 1 січня 1932 року населення Запорозької області становило 2971317 чоловік. На 17 січня 1933 року було вже 1777 тисяч жителів. Восени-взимку 1932 року студенти Запорозького медичного технікуму одержували за картками 75г. кукурудзяного хліба, а дітям видали 25г . Влітку 1933-го студентам Ніжинських учительських курсів видавали щодня 100 г. хліба, чай без цукру та варену без солі ботвину.

Немає нічого страшнішого, ніж бачити мертву людину

Померлих від голоду в 33-му більш ніж у два рази більше, ніж полеглих у війну. Для людей голод був удвічі страшнішою трагедією, ніж остання війна. Та й війна тривала ж чотири роки, а голод - рік.

Голод 1932-1933 рр. - одне з найбільш трагічних сторінок історії українського народу. Намагаючись нічим не затьмарити «успіх соціалістичного будівництва», сталінське керівництво наклало табу на цю тему, про страшне лихо не дозволялося відкрито говорити, бодай навіть згадувати в газетах, офіційних документах. Страхітлива трагедія голоду на СРСР викликала щире співчуття світової громадськості. За кордоном ця тема породила величезну історіографію та публіцистику, було видано чимало спогадів і документів.

Те, що відбувалося в Україні у 1933 р., не знайдено жодного відображення в документах, офіційних установ. Причина в тому, що Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища… У промові на Всесоюзному з'їзді колгоспників - ударників 19 лютого 1933 р. він заспокійливо заявив :« В усякому разі порівняно з тими труднощами, що їх пережили робітники років 10-15 тому, ваші нинішні труднощі , товариші колгоспники, здаються дитячою іграшкою».

Голод 1932 - 1933 рр. став для українців тим, чим був голок ост для євреїв і різанина 1915 р. для вірменів. Як трагедія, масштаби якої неможливо збагнути, голод травмував націю, залишивши на її тілі глибокі соціальні, психологічні та демографічні шрами, які воно носить до сьогодні. Кинув він і чорну тінь на методи досягнення радянської системи.

Найважливішим у трагедії голоду є те, що його можна було уникнути. Сам Сталін заявляв: « Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932 році перевищував 1931 рік».Інакше кажучи ,харчів не бракувало. Проте держава математично конфліктувала більшу їх частину для власного вжитку. Ігноруючи заклики й попередження українських комуністів , Сталін підняв план заготівлі зерна у 1932 р. на 44 %. Це рішення й та жорстокість, з якою режим виконував його накази, прирекли мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати не інакше як штучним…

Сталін та його поплічник, звичайно, дивилися на все інакше. У 1933 р. поплічник Сталіна на Україні Мендель Хатоєвич, що керував компанією зерно заготівель, із гордістю заявляв: «Між селянами і нашою владою томиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробувальним нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони жителів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!»

Загибель мільйонів людей влада намагалася приховати. Засоби масової інформації мовчали. Радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, твердячи, що вигадки про навмисне поширюють вороги СРСР.

12 серпня 1990 року поблизу Лубен полтавці вивершили Курган скорботи й освятили місце вічного спочинку земляків, які залишили земне життя в пекельних голодних муках.

Причини голодомору

В історії бурхливого XX-го століття голодомор 1932-33 років був другим масовим голодом на території України.

Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 21-го року, економічні наслідки Світової та громадянської воїн, але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.

Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Потрібно було винищити численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців.

Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зникали цілі покоління землеробів-універсалів, було зруйновано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність. Аналіз змісту опублікованих протягом 29-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКПБ, Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КПБУ засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, що призвело до їх відвертого фізичного винищення. Голодомор 1932-33 років - це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали. Після приїзду Молотова до України восени 1932 року, коли, здавалося б, з нашої держави вивезли все, що тільки можливо, Сталін присилає Кагановича, за участі якого 29 грудня цього ж року відбувається засідання Політбюро ЦК КПБ(у), на якому ухвалюється рішення забрати з України все, в тому числі й посівний матеріал з колгоспів.

У документах Політбюро ЦК КПБУ збереглося свідчення про те, що восени 1932 року організовувалися з України так звані зелені ешелони для забезпечення промислових центрів Росії продуктами харчування до жовтневих свят. З України вивозили навіть квашені огірки, капусту та помідори. Таким чином, ті люди, котрі вирощували цю продукцію, залишалися приреченими на голодну смерть.

За розпорядженнями уряду, заборонялась будь-яка торгівля в сільській місцевості, призупинялося продовольче постачання сіл, переслідувалося та каралося на 10 років ув'язнення і розстріл за будь-яке використання хліба на трудодні в колгоспах та районах, що не виконали хлібозаготівельних планів, запроваджувалася система масового вилучення насіннєвих фондів та "незаконно" розданого хліба колгоспникам, натуральних штрафів, товарних репресій. Питома вага українського зерна в загальносоюзному обсязі хлібозаготівель сягала більше третини, а по окремих регіонах перевищувала планові завдання для Північного Кавказу, Центрально-чорноземного регіону, Казахстану та Московської області разом взятих. Голодомор 33-го року, таким чином, спричиняли також непосильні плани хлібозаготівель з мізерного врожаю попереднього року.

Наслідки голодомору. Історики і демографи сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу, жертви становили близько 7 мільйонів чоловік на теренах України.

Вчені продовжують вивчати архівні джерела, з'ясовуючи абсолютні та відносні дані кількості жертв голодомору. Очевидно, критерієм масштабності трагедії є не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність національної катастрофи 33-го можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.

За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 33-го року виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.

Політико-правова оцінка голоду 32-33-го років вимагає нетрадиційних історико-політологічних методик з'ясування його специфіки. Обмежитись простим переліком причин та висвітленням наслідків голоду на сьогодні вже недостатньо.

Географія смертності від голоду в Україні строката. Менш уражені північні райони першої половини 32-го і суцільний мор в усіх областях протягом другої половини 32-го та першої половини 33-го років. Голодною смертністю вирізнялися села і райони, які мали економічну зумовленість, тобто впиралися в обсяги, терміни та методи хлібозаготівель.

Голод 33-го року в Україні - це не фізіологічне явище, а, насамперед, цинічна форма політичного терору, проблемами якої повинні перейматися історики, соціологи, правники і політики. Наслідки та масштаби голодомору у містах та селах України в 1932-33 роках засвідчують глобальну соціо гуманітарну катастрофу в історії людства, а не лише українства.

Архівні документи зберегли інформацію про загальну кількість населення, яке нестерпно голодувало. Так, весною 33-го в 66-ти районах Київської області зафіксували півмільйона голодуючих селян, а на Дніпропетровщині голод охопив більше 70 відсотків населення. В таємних листах керівників держави, керівників обласного рівня до ЦК КПУ за травень 33-го року повідомлялось про смертність в окремих селах, яка сягала від 450 до 600 чоловік. Поіменні списки полеглих від голоду селян, які відтворені краєзнавцями та активістами Асоціації дослідників голодоморів в Україні, це вже не статистика, це загальнонаціональна трагедія.

Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населення понад 40 млн. чоловік, і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.

Реакція міжнародної спільноти на голодомор. Про обставини та масштаби голоду в Україні, судячи з спецдонесень закордонних консулів в Києві, Одесі, Харкові, було відомо керівникам інших держав. Про жахливі наслідки голоду в Україні йшлося в зверненнях голови еміграційного уряду УНР в Парижі професора Олександра Шульгіна до Ліги націй, а також до міжнародного Червоного Хреста, до міжнародних торгівельних організацій. Але політичні та бізнесові кола зарубіжних країн мовчазно споглядали.

Міжнародна комісія з розслідування голоду 32-33-го років в Україні користувалася загальноприйнятними нормами міжнародного права, зокрема Конвенцією ГА ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 48-го року. В ній геноцид означає акт, учинений з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу, зокрема сумісне створення для членів групи таких умов життя, розрахованих на проведення її фізичного знищення повністю або частково.

Голодомор в Україні як дійсний історичний факт визнали у 1988 році Конгрес США та Міжнародна комісія юристів.

До проекту рекомендацій парламентських слухань 12.02.03р. включено пункт про порушення перед ООН питання про визнання голодомору 1932-33 років в Україні актом геноциду проти української нації, при чому мається на увазі українська політична нація, складовою частиною якої були і представники інших етносів. Міжнародні інституції повинні дати політико-правову оцінку цьому безпрецедентному і заздалегідь спланованому знищенню мільйонів людей в Україні.

Ставлення Української держави до голодомору. Постанови Верховної Ради України, рішення Президента України та Кабінету Міністрів України щодо підготовки і проведення заходів у зв'язку з сімдесятими роковинами голодомору в Україні, по суті, вперше за п'ятнадцять років офіційно визнали факт голоду державними органами України. Вони заклали юридичну базу для широкомасштабного дослідження, правового тлумачення і політичної оцінки злочинів проти людяності.

Визнання голоду актом геноциду має принципове значення для стабілізації суспільно-політичних відносин в Україні і є фактором відновлення історичної справедливості, морального зцілення кількох поколінь від страшного шоку, заподіяного масовими репресіями та голодоморами.

Перед нинішнім урядом України, перед Верховною Радою України, як і перед усім українським суспільством стоять завдання щодо належного вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 років, які не обмежуються лише відзначенням скорботної 70-ї річниці жахливого мору.

Організаційний комітет з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в України на чолі з Прем'єр-міністром України В. Ф. Януковичем почав реалізацію масштабних загальнодержавних заходів, одним з яких буде спорудження в місті Києві національного меморіального комплексу жертвам голодомору та політичних репресій як втілення болі і спокути перед невинно загиблими і ненародженими співвітчизниками.

Визнаючи українських селян жертвами геноциду 1932-33 років, Україна не лише увічнює пам'ять про загиблих, а прагне постати справді державотворчою нацією, цивілізованою і гуманною, шанобливою і культурною, здатною до прозріння і спокути.

Планування та методи проведення Голодомору 1932- 1933 рр. на Українських землях

Голодомор 32-33рр., найбільш трагічний в історії українського етносу. Очевидно , що Голодомор був ретельно спланованою акцією.

Традиційно вважається, що головним ініціатором і безпосереднім ідейним натхненником організації Голодомору 1932- 1933рр. був Й.В. Сталін. Безпосередньо, це так. Проте і досі в тіні залишаються такі його наближені сподвижники: В. Молотов і особливо Л. Качанав, який з 1926 по 1928 р. був першим секретарем ЦК КП(б)У. Останньому відводилася роль організатора прелюдії до голодоморного геноциду, українського народу. А щоб надійно прив'язати Сталіна до жидівської колісниці, після загибелі Алілуєвої у 1932 р. сіоністи підсовують Сталіну Розу Каганович сестру Лазари.

Молотов перебував в Україні майже 2 місяця, а не дві декади, як передбачалось, а на допомогу йому приїздив ще й Каганович. Фактично, вони повністю взяли на себе керівництво та нагляд за вилученням збіжжя українських селян. Фактично, по жовтню брати вже не було що.

Діючи у межах вже встановлених «добрих традицій» більшовицького сіонізму, Каганович під виглядом підвищених зобов'язань щодо збільшення здачі зерна до «закромів держави» спочатку вибрав у колгоспів навіть те зерно, що планували на посів, а потім став звершувати ми штаби «розкуркулення». Епілогом стало створення спеціальних полків НКВС для боротьби зі селянами, що чинили опір більшовицького - сіоністицькому свавіллю на теренах України. 14 грудня 1932 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б)та РНК СРСР.

Про фарисейський характер висловлення та, відповідно, дії «великого вождя» і його сіоністського оточення щодо України та організованого геноциду українського народу свідчать дані експорту зерна з СРСР в інші країни, що склали в 1932 році - 1736298 т., а у 1933 р. - 1689790т. Врожай в Україні в 1933р. становив 36 пудів лише зернових культур на душу населення, на той час як по всьому СРСР з Україною разом ця цифра складала 28 пудів.

Голодомор був спрямований на винищення саме українців, а відбувався він лише на українських землях окремі області України втратили чи не третину свого населення, а на Кубані , Придонні, Ставрополі та в Криму загинув кожен четвертий - п'ятий мешканець сіл та хуторів.

У серпні 1932 р. було прийнято закон, який передбачав смертну кару за розкрадання колгоспного майна. Навіть за крадіжку жмені зерна можна було поплатитися життям. Незабаром з'явився закон про «боротьбу зі спекуляцією», який передбачав ув'язнення в концтаборах від 5 до 10 років для тих селян, які, від голоду, намагалися обміняти домашні речі на харчові продукти в містах. Купити продукти вони не могли, бо з 1928 р. продовольство в містах розподілялося за картками. Селяни опинилися в безвихідному становищі. Тим часом хлібозаготівельні плани зростали. У 1931 р. українські селяни здали державі 39 % валового збору зернових, у 1932 р. - 55 %. У жовтні 1932 р. в республіку для нагляду за хлібозаготівельною компанією прибула надзвичайна комісія на чолі з В. М. Молотовим. Комісія діяла брутальними методами. «Для роботи» на селі були мобілізовані партійні активісти. До сіл входили регулярні війська і підрозділи ДПУ, які силою відбирали у селян останнє зерно. Партійні та радянські працівники, голови колгоспів, які робили спроби перешкодити насильству, вказівкою Сталіна були репресовані.

До організації голоду доклали руку Л. М. Каганович , який прибув в Україну слідом за Молотовим, генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В Косіор, голова Раднаркому УСРР В. Я. Чубар. У січні 1933 р. Сталін відрядив в Україну свого уповноваженого П.П.Постишева, який став секретарем ЦК КП(б)У, а фактично - диктатором України. За його вказівкою в селах були проведені обшуки і вилучене останнє зерно.

Голодомор вивчають вже давно, ще на початку 50-х р. ХІХ ст. Гвардійський університет (США) виконав великий науковий проект, записав спогади декількох тисяч біженців зі совєтського союзу - свідків Голодомору 1932-1933 рр . в Україні.

Є така точка зору, що Сталін використав терор голодом, аби примусити селян працювати у колгоспах, від чого вони відмовлялися. Подібні оцінки відволікають від політичного винещиння українства як нація, яка чинила опір намаганню комуністичної влади зросійщити її.

А ось інша історична послідовність у діях татолітарної влади простежується надто чітко. Голод 1932-1933 рр. є фактично не чим іншим, як прелюдія репресій 1937-го і наступних років.

У 1937 р. в Україні прибув П. Постишев, а ДПУ республіки очолив В. Балицький; спільними зусиллями вони організували масовий терор. Звичайний у національному ухилі М. Скрипки

7 липня покінчив життя самогубством. Сфабриковано справи «Української військової організації» (УВО), «Польської організації військової» (ПОВ),«Блоку українських національних партій». Заарештовано О. Шумського та десятки комуністів, які тією чи іншою мірою були з ним зв'язані .

Йосиф Сталін

Після вбивства Кірова (1 грудня 1934 року) запроваджені Надзвичайні комісії військової колегії Верховного Суду СРСР ( «трійки») - органи позасудових репресій. У грудні на процесі «Українського центру білогвардійців - терористів» засуджено 28 осіб, переважно письменників і діячів культури.

Постишев 1935 р. оголосив про «Всеукраїнського боротьбистького центру» - було винищено колишніх боротьбистів. Того ж року відбулися процеси «Націоналістично - терористичного центру», « Націоналістично - терористичної групи професора М. Зерова», «Блоку українських терористичних груп», «Троїцького - націоналістичного блоку». Арештовано Юрія Коцюбинського (розстріляний 1937 р. ). У 1936 р. були сфабриковані справи « Українського троцькістського центру», «Соціал - демократичної партії України» та ін.

Голодомор задумався, і це майже не викликає сумнівів - найперше для того, щоб винищити українство, зробити зрештою все, аби Україна не мала державності тобто безсумнівно, голодомор використовувався лише для того, щоб завдати найстрашнішого удару українському, а не якомусь іншому, етносу. Спеціальна комісія Конгресу США у своїх висновках з питань дослідження голодомору 1932-1933 рр. однозначно і беззастережно констатувала, що «Й.Сталін та його оточення здійснили геноцид проти українців в 1932-1933 роках». Ця теза підсилюється і наступним твердженням комісії що «голодомор також відбувався в басейні ріки Волга та на території північного Кавказу, але такі ж наслідки і масштаби, як в Україні він має у місцевостях де проживали етнічні українці»

Хроніка подій голодомору

Через 70 років, які минули після голодомору, стало відомо багато фактів, що відображають сутність цього явища. Завдяки зусиллям дослідників - професійних науковців, краєзнавців, простих ентузіастів - відкриваються нові й нові свідчення, які ілюструють перебіг подій і допомагають зрозуміти причини, головні складові та наслідки голодомору, як засобу винищення українських селян. Вони переконують, що це була спланована політична акція. Отже, нехай говорять факти...

1932 рік

26 квітня 1932 р. Станіслав Косіор надіслав лист Сталіну, в якому, зокрема, зазначалося: “У нас є окремі випадки і навіть села, що голодують, одначе це лише наслідок місцевого головотяпства, перегинів, особливо стосовно колгоспів. Всілякі розмови про “голод” на Україні слід категорично відкинути”.

23 червня 1932 р. було прийнято постанову ЦК ВКП(б): “Обмежитись вже ухваленими рішеннями ЦК і додаткового завозу хліба на Україну не здійснювати”. Хоча потреба в цьому була неабияка.

6-9 липня 1932 р. відбулася III Всеукраїнська конференція КП(б)У. У доповіді С.Косіора була представлена точка зору ЦК КП(б)У на причини труднощів, що виникли. По-перше, серйозною, хоча й не головною причиною були названі складні клімАтичні умови 1932 року (як відомо, складні кліматичні умови завжди заважали більшовикам керувати господарством колишнього Радянського Союзу). По-друге, труднощі весняної засівної кампанії пов'язувалися “з незадовільним керуванням організацією господарства колгоспів, проведенням торішньої осінньої збиральної і хлібозаготівельної кампанії”. По-третє, джерелом багатьох проблем була названа безгосподарність у колгоспах. Деякі районні керівники робили спробу в своїх доповідях не тільки окреслити складність ситуації на селі, а й показати що не можна перекладати основну відповідальність за цю ситуацію на низові ланки, насамперед на нещодавно створені райони. Однак і обережні спроби декого з керівників УСРР, а особливо представників районів, вказати на складність ситуації у сільському господарстві України не викликали довіри у двох сталінських посланців, які брали участь у роботі конференції - В.Молотова і Л.Кагановича. У виступах Молотова і Кагановича було не просто значно звужено спектр факторів, що спричиняли труднощі у сільському господарстві України. Ці виступи, по суті, засвідчили, що центр однозначно зайняв жорстку позицію щодо українського селянства. Москва не планувала допомагати.

3 серпня 1932 р. В'ячеслав Молотов на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) сказав: “Ми стоїмо справді перед привидом голоду і до того ж у багатих хлібних районах”. Отже, він розумів ситуацію, але нічого не робив, щоб її виправити . Навпаки...

7 серпня 1932 р. з'явився власноруч написаний Сталіним закон про охорону соціалістичної власності (закон „про 5 колосків”). Цей закон передбачав у якості заходу судової репресії за розкрадання колгоспного і кооперативного майна “розстріл із конфіскацією всього майна і з заміною за пом'якшуючих обставин позбавленням свободи на термін не нижче 10 років з конфіскацією всього майна”. Амністія у таких справах заборонялась. На літо 1933 року за цим законом було засуджено 150 000 осіб. Зокрема, засуджували дітей, які намагалися знайти хоч якусь їжу.

11 серпня 1932 р. Сталін написав у листі до Л.Кагановича: „...Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что это похоже? Это не партия, а парламент, карикатура на парламент. Вместо того чтобы руководить районами, Косиор все время лавировал между директивами ЦК ВКП(б) и требованиями райкомов и вот долавировался до ручки. Правильно говорил Ленин, что человек, не имеющий мужества пойти в нужный момент против течения, не может быть настоящим большевистским руководителем. Плохо по линии советской. Чубарь - не руководитель. Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина.

Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять. Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет и его агентура на Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор. Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) обретается не мало (да не мало) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец - прямых агентов Пилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят открыть фронт внутри (и вне) партии, против партии. Самое плохое это то, что украинская верхушка не видит этих опасностей...

... Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР; в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть”.

17 серпня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло пропозицію Сталіна “про скорочення плану хлібозаготівель на Україні на 40 млн. пудів як виняток для районів України, що особливо постраждали, з тим, щоб колгоспам районів, що особливо постраждали, зняти П0ловину плану, а індивідуалам - третину”. 28 серпня перелік районів було затверджено на політбюро ЦК ВКП(б). При цьому було зазначено, що “скорочення плану припадає переважно на бурякові районі”.

20 серпня 1932 р. газета “Правда” розпочала регулярну публікацію добірок матеріалів під рубриками “Общественная собственность священна и неприкосновенна”, “Расхитителей социалистической собственности - врагов народа - к суровой ответственности! “

1 вересня 1932 р. на засіданні Політбюро ЦК ВКП(б) створено комісію під керівництвом заступника голови ОГПУ СРСР Івана Акулова, якій було доручено “розглянути конкретні інструкції по здійсненню декрету ЦВК і РНК СРСР про охорону суспільної власності як по лінії ОГПУ, так і по лінії судовій і прокуратури”.

16 вересня 1932 р. було затверджено інструкцію “по застосуванню постанови ЦВК і РНК СРСР від 7/УІІІ - 32 р. про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації і зміцненні суспільної (соціалістичної) власності”. Інструкція мала цілком таємну частину (“окрема тека”), що передбачала спрощений порядок затвердження вироків до розстрілу.

22 жовтня 1932 р. прийнято рішення Політбюро ЦК ВКП(б) про роботу в Україні “надзвичайної комісії” на чолі з В'ячеславом Молотовим. Комісія дала новий імпульс здійсненню репресій проти колгоспного активу, партійних і радянських працівників. ЦК КП(б)У почав публікувати списки партійців, директорів радгоспів, голів колгоспів та уповноважених по хлібозаготівлях, яких виключали з партії й віддавали до суду за невиконання плану хлібозаготівель. Багато з цих людей просто намагалися полегшити становище своїх односельців.

30 жовтня 1932 р. В'ячеслав Молотов повідомляв Сталіну: “Довелося жорстко покритикувати Українську організацію і особливо ЦК КП(б)У за демобілізованість у заготівлях”. “Надзвичайна комісія” на чолі з В.Молотовим з листопада 1932 р. до січня 1933 року вичавила з селян ще близько 90 млн. пудів. Значною мірою за рахунок того, що в українських селах у складі спеціальних бригад по видобуттю зерна діяло 112 тисяч активістів, які одержували певний відсоток від награбованого зерна і харчів (і тим кормилися, а відтак виживали).

5 листопада 1932 р. В'ячеслав Молотов і секретар ЦК КП(б)У Мендель Хатаєвич надіслали директиву обкомам партії, вимагаючи від них термінових і рішучих дій по виконанню закону від 7 серпня 1932 р. року “з обов'язковим і швидким проведенням репресій і нещадної розправи із злочинними елементами у правліннях колгоспів”.

15 листопада 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило рішення “Про паспортну систему та розвантаження міст від зайвих елементів” у якому зазначалося, що з метою “розвантаження Москви та Ленінграда та інших великих міських центрів СРСР від зайвих, не зв'язаних з виробництвом і установами, а також від куркульських, кримінальних і інших антигромадських елементів, що переховуються в містах, визнати за необхідне:

1) Ввести єдину паспортну систему по СРСР з відміною всіх інших видів посвідчень...

2) Організувати в першу чергу у Москві та Ленінграді апарат обліку та реєстрації населення, регулювання виїзду та в'їзду.

3) Для вироблення конкретних заходів як законодавчого, так і організаційно-практичного характеру, створити комісію...”.

Селяни паспортів не отримували, бо вони, на думку Сталіна, мали жити не там, де хотіли, а там де потребували інтереси держави, тобто нового „господаря”.

18 листопада 1932 р. ЦК КП(б)У за участю В'ячеслава Молотова ухвалив постанову “Про заходи по посиленню хлібозаготівель”, яким посилювались репресії проти селян України. Зокрема, щодо одноосібників, які не виконують план хлібоздавання, дозволялось застосовувати натуральні штрафи по м'ясозаготівлям у розмірі 15-місячної норми і річної норми картоплі. I при тому треба було здавати хліб. Куркулів просто репресували по статті за “контрреволюційні злочини”.

20 листопада 1932 р. Раднарком УСРР ухвалив рішення про запровадження натуральних штрафів: “До колгоспів, що допустили розкрадання колгоспного хліба і злісно зривають план хлібозаготівель, застосувати натуральні штрафи порядком додаткового завдання з м'ясозаготівель розміром 15-місячної норми здавання даним колгоспом м'яса як усуспільненої худоби, так і худоби колгоспників”.

26 листопада 1932 р. у пресі УСРР надруковано наказ наркома юстиції і генерального прокурора УСРР, в якому підкреслювалось, що репресія є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі. Дозволено застосовувати нещадні заходи до куркулів і всіх класових ворогів, які зривають або гальмують успішну боротьбу за хліб.

27 листопада 1932 р. у виступі на об'єднаному засіданні Політбюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б) Сталін підкреслив: “Наши сельские и районные коммунисты слишком идеализируют колхозы. Они думают нередко, что, коль скоро колхоз является социалистической формой хозяйства, то этим все дано, и в колхозах не может быть ничего антисоветского или саботажнического, а если имеются факты саботажа и антисоветских явлений, то надо пройти мимо этих фактов, ибо в отношении колхозов можно действовать лишь путем убеждения, а методы принуждения к отдельным колхозам и колхозникам неприменимы... Было бы глупо, если бы коммунисты, исходя из того, что колхозы являются социалистической формой хозяйства, не ответили на удар этих отдельных колхозников и колхозов сокрушительным ударом”.

1 грудня 1932 р. Раднароком УСРР заборонив торгувати картоплею у районах, які злісно не виконують зобов'язань по контрактації і перевірці наявних фондів картоплі у колгоспах. До списку потрапили 12 районів Чернігівщини, по чотири райони Київської і Харківської областей.

3 грудня 1932 р. у ряді районів України заборонено торгівлю м'ясом і тваринами.

5 грудня 1932 р. Всеволод Балицький видав «Оперативний наказ ГПУ УСРР № 1», яким поставив підлеглим “основне та головне завдання - нагальний прорив, викриття та розгром контрреволюційного повстанського підпілля, та завдання рішучого удару по всім контрреволюційним куркульсько-петлюрівським елементам, які активно протидіють і зривають основні заходи радянської влади та партії на селі”.

6 грудня 1932 р. ухвалено постанову ЦК КП(б)У і Раднаркому УСРР “Про занесення на “чорну дошку” сіл, які злісно Саботують хлібозаготівлі”. Це рішення спричинило збільшення жертв голодомору.

14 грудня 1932 р. Сталін разом з В'ячеславом Молотовим підписав постанову ЦК ВКП(б) і Раднаркому СРСР у зв'язку із проведенням хлібозаготівельної кампанії. Разом з тим цей документ вимагав “правильного проведення українізації” в Україні й поза її межами, в регіонах, де компактно мешкали українці. Документ також містив категоричну вимогу боротися з петлюрівськими та іншими “контрреволюційними” елементами. По суті це означало смерть “українізації”.

15 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів, куди припинялися поставки промислових товарів через те, що ці райони не виконали план хлібозаготівель.

19 грудня 1932 р. ЦК ВКП(б) і Раднарком СРСР розглянули питання про хлібозаготівлі в Україні. Вони визначили ситуацію незадовільною і доручили “виправити” її Лазарю Кагановичу та Павлу Постишеву як “окремо уповноваженим”. Про те, який стиль наведення порядку вони сповідували, яскраво свідчить телеграма, що її Лазар Каганович надіслав Сталіну вже 21 грудня 1932 р. року: „Вечером 20 и 21 декабря на заседании Политбюро ЦК КП(б)У наметили ряд практических мер по усилению хлебозаготовок. В виду того, что значительная часть уполномоченных отсиживается, покрывает бездеятельность, а порой прямое предательство районных работников, разослали решительное предупреждение всем уполномоченным, а 10 наихудших сняли с работы и дело об их пребывании в партии передали в ЦКК. Из десяти снятых 7 были посланы ЦК КП(б)У и 3 обкомами.

38 основных районов Украины должны еще дать 32 млн. пудов хлеба - свыше 40% оставшегося к заготовке без гарнца хлеба по республике. Еще 50 мощных районов должны дать около 30% оставшегося к заготовке хлеба. Из 38 основных районов - 21 в Днепропетровской и 15 в Одесской областях. На этих районах сосредоточиваем наше внимание. Подобрали еще 40 руководящих работников уполномоченными в эти основные районы, а около сотни крепких военных и харьковских работников им в помощь. Одновременно нажимаем на районы, где осталось выполнять немного”.

Однак ніякі заходи не допомогли: на кінець 1932 р. року план хлібозаготівель був виконаний лише на 72%.

27 грудня 1932 р. ухвалено спільну постанову ЦВК і Раднаркому СРСР “Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР та обов'язкової прописки паспортів”.

31 грудня 1932 р. ВУЦВК УСРР і Раднарком УСРР ухвалили постанову про запровадження єдиної паспортної системи в УСРР і обов'язковий запис паспортів (прописку).

1933 РІК

19 січня 1933 р. більшовицьке керівництво СРСР ухвалило рішення про включення хлібозаготівель до складу обов'язкового податку, що встановлювався державою.

22 січня 1933 р. Сталін і В. Молотов надіслали директиву партійним і радянським органам, в якій підкреслювалось, що міграційні процеси, що розпочалися внаслідок голоду серед селян, організовані “ворогами Радянської влади, есерами і агентами Польщі з метою агітації “через селян” у північних районах СРСР против колгоспів і взагалі проти Радянської влади”.

У зв'язку з цим наказувалось органам влади і ГПУ УСРР і Північного Кавказу не допускати масового виїзду селян у інші райони. Відповідні вказівки було дано транспортним відділам ОГПУ СРСР.

24 січня 1933 р. з'явилась постанова ЦК ВКП(б), якою передбачались кадрові зміни в більшовицькому керівництві України і за якою на посаду другого секретаря ЦК КП(б)У призначили Павла Постишева, діяча якому сталінське керівництво доручило шукати вихід із ситуації, що склалася у зв'язку із голодом, а також остаточний погром українського відродження.