Наукова та громадсько-політична діяльність І.В. Лучицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА

ІМЕНІ М.С.ГРУШЕВСЬКОГО НАН УКРАЇНИ

ЛОГУНОВА Наталія Анатоліївна

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор ЩЕРБАК Микола Григорович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки, завідувач

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ТАРАН Лідія Валентинівна, Міжнародний Соломонів університет, кафедра історії, професор

кандидат історичних наук ЛЕВІНЕЦЬ Руслан Петрович, аналітичний відділ Служби безпеки України, науковий співробітник

Провідна установа Інститут української історії НАН України, відділ української історіографії

Захист відбудеться " 23 " лютого 2006 р. о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 при Інституті української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С.Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий " 20 " січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.О.Песчаний

АНОТАЦІЯ

Логунова Н.А. Наукова та громадсько-політична діяльність І.В.Лучицького. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - Історіографія , джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. - Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. - Київ, 2006.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню наукової та громадсько-політичної діяльності І.В.Лучицького. На основі ґрунтовного та всебічного опрацювання архівних джерел, розміщених в архівах України та Росії, мемуарів, періодичних видань, аналізу багатогранної науково-публіцистичної спадщини історика, проаналізовано формування та розвиток світоглядних позицій, історичних, суспільно-політичних поглядів І.В.Лучицького, теоретико-методологічної база його досліджень. Докладно висвітлено його наукову, педагогічну, культурно-просвітницьку, проаналізовано його творчий доробок. Показано його місце і роль в історичній науці та в громадському і політичному житті України.

Ключові слова: І.В.Лучицький, Київський університет, позитивізм, „російсько-українська історична школа”, Державна дума, Конституційно-демократична партія.

АННОТАЦИЯ

Логунова Н.А. Научная и общественно-политическая деятельность И.В.Лучицкого. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - Историография источниковедение и специальные исторические дисциплины. - Институт украинской археографии и источниковедения им. М.С.Грушевского НАН Украины. - Киев, 2006.

Диссертация посвящена комплексному рассмотрению жизненного пути, научной и общественно-политической деятельности известного историка конца ХIХ - начала ХХ в. И.В.Лучицкого. Подчеркнуто, что многогранная деятельность ученого не была предметом специального изучения исторической науки.

Проанализированы основные факторы формирования его исторического, общественно-политического мировоззрения, процесс становления и трансформация его научных интересов и теоретико-методологической базы исследований на разных этапах его деятельности.

И.В.Лучицкий сформировался как историк благодаря постоянному интересу к знаниям, самообразованию, владению иностранными языками. На годы учебы в Киевском университете припадает формирование научного мировоззрения и теоретико-методологических подходов к осмыслению исторических фактов, на что повлияло увлечение позитивистской философией О.Конта. Эта теория определила ориентацию поисков и интересов И.В.Лучицкого в исторической науке. Однако влияние этой теории на ученого не всегда было одинаковым.

В диссертации определены приоритетные направления научной работы И.В.Лучицкого, охарактеризована его научно-поисковая деятельность и исследовательская методика, сделан историографический и источниковедческий анализ научного наследия историка. Подчеркнуто, что диапазон его научных интересов расширялся под влиянием общественно-политической ситуации в стране.

В работе раскрывается педагогическая деятельность историка. Отмечено, что он являлся основателем собственной исторической школы. Поддерживая либерально-демократическое студенчество, он был под особым наблюдением Попечителя Киевского учебного округа и Департамента полиции. позитивістський філософія лучицький просвітницький

Впервые достаточно полно в работе проанализирована деятельность И.В.Лучицкого в общественно-политической жизни. Он активно принимал участие в работе многих научных, просветительских, общественных организаций, издавал газеты: „Киевские отклики” и „Свобода и право”. Был уездным и губернским гласным, депутатом Киевского городского совета, членом партии кадетов и депутатом III Государственной думы Российской империи. Значительное место в его общественной деятельности занимала благотворительность.

Ключевые слова: И.В.Лучицкий, Киевский университет, позитивизм, „российско-украинская историческая школа”, Государственная дума, Конституционно-демократическая партия.

ANNOTATION

Logunova N.A. Scientific and social-political activity of I.V.Luchitsky. - Manuscript.

Thesis for the award of a scientific degree - Candidate of Science (History), speciality 07.00.06 - Historiography, sours study and special historical sciences. - M.S.Hrushevsky Institute of Ukrainian Archeography and source studies of National Academy of Science of Ukraine.- Kyiv, 2006.

Dissertation is dedicated to complex research of scientific and social-political activity of the prominent historian I.V.Luchitsky. The process of formation and transformation his scientific interests and theoretical-methodological research's basis were analyzed in thesis. Luchitsky's principal directions of scientific and pedagogic activity were investigated in the dissertation. His creative heritage is analyzed.

Luchitsky's place and role in the social and political life of Ukraine and in the historical science is shown.

Key words: I.V.Luchitsky, Kyiv University, positivism, „Russian-Ukrainian historical school”, State Duma, Constitutional-Democratic party.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Пріоритетним напрямом сучасних досліджень в Україні є наукове осмислення діяльності та наукової спадщини відомих вчених та громадсько-політичних діячів. Серед історичних постатей минулого особливу увагу заслуговують особистості, діяльність яких не так давно замовчувалася або перебувала поза межами наукового інтересу дослідників. Тому тепер, після проголошення незалежності України, коли відбувається закономірний процес переоцінки цінностей, ми маємо можливість повернути собі майже забуті імена вчених, громадських та політичних діячів, які вивчали історичне минуле. Серед маловідомих і напівзабутих діячів минулого можна поставити й ім'я Івана Васильовича Лучицького, відомого історика, одного із засновників „російсько-української історичної школи”, депутата Державної думи третього скликання, активного діяча партії кадетів, редактора газет „Киевские отклики” та „Свобода и право”.

У 2005 р. виповнилось 160 років з дня народження І.В.Лучицького. За життя ім'я вченого було широко відомим, а його вплив на розвиток вітчизняної та світової історіографії помітним. У радянські часи ставлення до історика змінилося. Тому до останнього часу ім'я та багатогранна творчість І.В.Лучицького були мало відомі широким колам громадськості.

Отже, актуальність дослідження зумовлена, насамперед, безперечно великим науковим і громадським значенням І.В.Лучицького в українській, російській, французькій історичній думці останньої третини ХІХ - початку ХХ ст., недостатньою розробкою теми в науковій літературі, відсутністю спеціального комплексного дослідження його науково-педагогічної діяльності та громадсько-політичного життя, необхідністю створення максимально об'єктивної і повної наукової біографії вченого.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами темами. Дисертаційна робота виконана в рамках тематичного плану кафедри за темою „Спеціальні галузі та дисципліни історичної науки”, яка є складовою наукової теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (№97173).

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі широкої джерельної бази провести комплексний аналіз наукової та громадсько-політичної діяльності І.В.Лучицького, висвітлити пріоритетні напрями його діяльності, оцінити місце і роль вченого в українській та зарубіжній історіографії.

Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі завдання:

- проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, встановити рівень і повноту її джерельного забезпечення;

- виявити визначальні чинники формування історичного, суспільно-політичного світогляду І.В.Лучицького, проаналізувати процес становлення та трансформацію його наукових інтересів і теоретико-методологічної бази досліджень на різних етапах його діяльності;

- висвітлити основні напрями науково-дослідницької та педагогічної діяльності І.В.Лучицького, проаналізувати проблематику і ступінь розробки питань, досліджуваних І.В.Лучицьким;

- з'ясувати місце, роль і значення І.В.Лучицького в історичній науці означеного часу, здійснити історіографічний та джерелознавчий аналіз наукової спадщини історика;

- дати характеристику його внеску у проблематику досліджень „російсько-української історичної школи”;

- визначити напрями та охарактеризувати суть діяльності І.В.Лучицького в громадсько-політичному та культурно-просвітницькому житті України в останній третині ХІХ - на початку ХХ ст.

Об'єктом дослідження є особа Івана Васильовича Лучицького, а також весь комплекс історичних та історіографічних джерел, що стосуються його життєвого шляху, наукової та громадсько-політичної діяльності.

Предметом дослідження є процес становлення І.В.Лучицького як вченого, його наукова, педагогічна, громадсько-політична діяльність, а також історичні, теоретико-методологічні, суспільно-політичні погляди вченого.

Методи дослідження. Дисертацію виконано на основі загальнонаукових принципів - історизму, об'єктивності, системності. З метою об'єктивного осмислення теми застосовувались аналітичний, описовий, проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний методи дослідження, метод історіографічного аналізу і синтезу, об'єктно-суб'єктний підхід.

Хронологічні межі дослідження визначаються роками життя та діяльності І.В.Лучицького (1845-1918 рр.), а також пов'язані з хронологічними рамками формування джерельної та історіографічної бази дослідження (друга половина ХІХ - початок ХХІ ст.).

Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці актуальної теми, яка до цього часу не отримала всебічного висвітлення в історичній науці. На основі багатогранного джерельного матеріалу, в тому числі значної кількості нових документів, досі невідомих, та літератури зроблено комплексний аналіз наукової та громадсько-політичної діяльності І.В.Лучицького. На підставі виявлених архівних і друкованих матеріалів встановлено нові, а також переглянуто і переосмислено чимало старих фактів з життя та діяльності І.В.Лучицького. Розкрито роль вченого в громадському, політичному, освітньому житті України останньої третини ХІХ - початку ХХ ст. Прослідковано еволюцію поглядів І.В.Лучицького в науковій і політичній діяльності. Проаналізовано його творчий доробок, значно доповнено вже існуючу бібліографію І.В.Лучицького та уточнено хронологію його життя й творчості.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані в узагальнюючих дослідженнях з історії української історичної думки, історії України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., історії громадських і політичних організацій, історії розвитку та становлення історичної науки в Київському університеті.

Апробація роботи і окремих положень дисертації здійснювалася у формі обговорення на засіданнях кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження знайшли відображення у трьох статтях та доповідях на чотирьох наукових конференціях: на Четвертих архівознавчих читаннях „Особові архівні фонди: актуальні проблеми дослідження та використання” (Київ, 2002 р.), П'ятих джерелознавчих читаннях „Джерела з історії Київського університету” (Київ, 2003 р.), міжнародній науковій конференції „Розвиток науки в університеті за 170 років очима молодих вчених та студентів” (Київ, 2004 р.), Шостих джерелознавчих читаннях „Архіви як скарбниця історичної пам'яті” (Київ, 2004 р.).

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (33 сторінки, 403 найменування). Основний зміст дисертації становить 183 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” проаналізовано ступінь історіографічної розробки проблеми, дано характеристику використаних при дослідженні джерел.

Історіографію проблеми можна умовно поділити на декілька історіографічних періодів, які є складовими загального розвитку історичної науки та суспільства, - дорадянського, радянського та сучасного.

Історіографічний аналіз досліджуваної теми засвідчує, що вивчення наукової та громадсько-політичної діяльності І.В.Лучицького розпочалося ще за його життя. У той період праці дослідників, які вивчали творчу спадщину вченого, були присвячені критичному розгляду наукової діяльності І.В.Лучицького, які мали форму рецензій.

Перші розробки в напрямку дослідження наукової діяльності історика були здійснені в 1874 р. Ф.Фортинським і М.Драгомановим при обранні І.В.Лучицького в штатні доценти університету Св. Володимира. Першою вагомою рецензією на дослідження І.В.Лучицьким релігійних війн у Франції ХVІ ст. була стаття К.К.Арсеньєва на докторську дисертацію вченого. Заслуги І.В.Лучицького в історіографії релігійних війн відмітив також Є.Петров.

Суперечливі оцінки у дослідників викликали роботи І.В.Лучицького з історії українського землеволодіння. Це знайшло відображення в роботах Д.Багалія, М.Ковалевського, І.Новицького. Перша спроба узагальнити здобутки І.В.Лучицького з історії України належить В.Мякотину, який на жаль не зробив аналізу праць, обмежившись переліком їх назв.

Дещо повнішу картину маємо стосовно наукових розробок І.В.Лучицького з історії аграрних відносин у Франції періоду французької революції кінця ХVIII ст. Основні положення його праць були детально розглянуті М.І.Кареєвим, М.М.Ковалевським, а також Анрі Се. Певну практичну цінність представляє також замітка А.Лаппо-Данилевського, М.Дьяконова та І.Янжула про наукову діяльність І.В.Лучицького при обранні вченого членом-кореспондентом Імператорської Академії наук.

На жаль, практично не висвітлене в історіографії проблеми питання участі І.В.Лучицького у політичному житті країни. Можна згадати лише статтю Садовського В. про „українське питання” в третій Державній думі.

Прихильники творчості дослідника приурочували свої розвідки в період ювілейних дат, зокрема 50-річчя наукової діяльності І.В.Лучицького. Цій події в 1914 р. було присвячено окремий номер „Научного исторического журнала”.

Ще за життя ім'я вченого згадувалось на сторінках енциклопедій, словників та бібліографічних покажчиків.

Певний спектр оцінок громадсько-політичної та наукової діяльності І.В.Лучицького було висловлено після його смерті у 1918 р. Спільною рисою цих заміток, які вийшли у формі некрологів, була спроба об'єктивно з'ясувати творчу спадщину вченого.

Подальший крок у вивченні даної проблематики був зроблений у 20-ті - поч. 40-х рр. ХХ ст. Тоді з'явилася низка робіт, що стосувалися ряду питань проблеми. Праці цих років, як і взагалі всього радянського періоду, стосувалися лише окремих питань творчої спадщини І.В.Лучицького, оцінюючи їх з позицій останніх досягнень історичної науки. Перш за все, це роботи, в яких розглядалися досягнення „російсько-української історичної школи” у дослідженні питань історії аграрних відносин у Франції напередодні та під час французької революції кінця ХVІІІ ст. та І.В.Лучицького, як представника цієї школи зокрема. Виключення становить стаття М.Ткаченка, який підкреслив заслуги історика в розшуку, вивченні та виданні матеріалів Румянцевського опису, і значення виданих ним матеріалів Опису для вивчення соціально-економічного розвитку України ІІ пол. ХVІІ-ХVІІІ ст.

У 1941 р. під редакцією В.П.Волгіна та Є.В.Тарлє вийшла колективна праця Інституту історії АН СРСР, де в ґрунтовному історіографічному огляді було охарактеризовано внесок „російсько-української історичної школи” в розробку аграрного питання у Франції напередодні революції кінця ХVІІІ ст.

Окремим етапом у дослідженні наукової спадщини І.В.Лучицького в межах радянського історіографічного періоду стали 50-ті - серед. 80-х рр. ХХ ст. У післявоєнні роки роботи представників „російсько-української історичної школи” були оголошені в радянській історіографії як класичні дослідження, визнані у Франції та в світовій науці. У працях низки радянських дослідників отримали висвітлення історичні та ідейно-методологічні погляди І.В.Лучицького, був зроблений аналіз розробки ним проблем середньовіччя та нового часу. Почався процес відновлення заслуг представників „російсько-української історичної школи” перед світовою та радянською історіографією.

У статті Т.Г.Лазоренко зроблений аналіз наукової спадщини І.В.Лучицького як дослідника економічного становища французького селянства напередодні французької революції кінця ХVІІІ ст.

Узагальнені та систематизовані знання, накопичені історіографією в ході вивчення російської ліберальної історичної думки останньої третини ХІХ - початку ХХ ст., в роботах Б.Г.Могильницького, А.В.Адо, Є.В.Гутнової, Б.Г.Вебера, В.М.Даліна.

У 60 - 70-х рр. ХХ ст. вийшла низка навчальних посібників МГУ з історіографії нового та новітнього часу, у відповідних підрозділах яких охарактеризовано проблематику історичних досліджень І.В.Лучицького.

З 90-х рр. ХХ ст. і до теперішнього часу в українській та зарубіжній історіографії спостерігається інтерес до наукової та громадсько-політичної діяльності І.В.Лучицького.

Детальний аналіз деяких аспектів наукової та громадської діяльності І.В.Лучицького належить Л.В.Таран, яка в низці монографій та статей подала докладний історіографічний портрет вченого. Окремі аспекти громадсько-політичної та наукової діяльності дослідника розглядалися в статтях О.О.Коника, В.А.Потульницького, С.І.Лимана. Теоретико-методологічні та історичні погляди І.В.Лучицького в своїй роботі побічно розглядав і С.П.Стельмах. Висвітлюючи життєвий шлях найбільш відомих представників родини Лучицьких, до постаті вченого звернувся й Онопрієнко В.І..

Громадська і наукова спадщина І.В.Лучицького ґрунтовно досліджується також і російськими дослідниками Ю.Ф.Івановим та С.М.Погодіним.

З початку 90-х рр. ХХ ст. все більше увагу дослідників стали привертати питання суспільно-політичного життя країни кінця ХІХ - початку ХХ ст. та участі в ньому окремих представників прогресивної громадськості. З'являються наукові дослідження, в яких на фоні політичного розвитку розкривається постать І.В.Лучицького в якості діяча українського національного руху.

На сьогоднішній день залишається актуальною „Історія Київського університету”, видана в 1959 р. У 1984 р. вийшов збірник документів і матеріалів, присвячений 150-річчю університету. В 90-ті рр. ХХ ст. пожвавилася дослідницька діяльність з вивчення історії Київського університету. В.А.Короткий та В.І.Ульяновський упорядкували збірники документів і матеріалів „З іменем Святого Володимира” та „ALMA MАTER...” .

Таким чином, за більш ніж сторічний період у вивченні наукової та громадсько-політичної діяльності І.В.Лучицького нагромаджено значну кількість літератури, яка стосується окремих аспектів проблеми. Однак ця література не є систематичною і не охоплює проблему в цілому.

Джерельна база дисертації представлена різними за походженням та інформаційними можливостями друкованими і архівними матеріалами. Останні знаходяться в архівосховищах України та Росії: Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (ІР НБУВ), Центральному державному історичному архіві України в м. Києві (ЦДІАК України), Відділі рукописів Російської державної бібліотеки (ОР РГБ), Державному архіві Російської Федерації (ГАРФ).

Серед них найважливішим є особовий фонд вченого, який знаходиться на постійному зберіганні в ІР НБУВ (ф.66, 573 од.зб.). Серед матеріалів фонду найбільш важливими є: 1) біографічні матеріали; 2) неопубліковані статті І.В.Лучицького; 3) виписки та наукові нотатки вченого; 4) матеріали про наукову та педагогічну діяльність; 5) документи про службову та громадську діяльність; 6) документи про політичну діяльність; 7) матеріали про видавничу діяльність І.В.Лучицького; 8) офіційне листування, листи-клопотання, повідомлення. При написанні дисертації було використано матеріали фондів Кістяківського О.Ф. (ф.61), Ківлицького Є.О. (ф.71), Доманицького В.М. (ф.95), Науменка В.П. (ф.208), товариства „Просвіта” в м.Києві (ф.114), Київського університету (ф.VІІІ). Важливу частину джерельного матеріалу складає епістолярій. В ІР НБУВ (ф.ІІІ) зберігається листування з М.М.Ковалевським, М.І.Кареєвим, В.К.Піскорським, В.С.Іконниковим, М.В.Лучицькою, В.Г.Короленком, М.С.Лєсковим, А.В.Лисенком.

Важливим джерелом для вивчення громадської та видавничої діяльності стали матеріали фондів Київського губернського жандармського управління (ф.274), Канцелярії Київського окремого цензора (ф.294), Київського тимчасового комітету в справах друку (ф.295), Київської судової палати (ф.318), які зберігаються в ЦДІА України в м. Києві.

Окремі відомості про наукову діяльність та співпрацю І.В.Лучицького містяться серед документів особового походження, що зберігаються в ОР РГБ у фондах В.І.Герьє (ф.70), М.А.Рубакіна (ф.358), М.І.Кареєва (ф.119), В.К.Піскорського (ф.604), В.Г.Короленко (ф.135).

Суттєвим доповненням джерел дослідження стали матеріали ГАРФ, а саме фондів департаменту поліції МВС (ф.102), Третього відділу власної Його імператорської величності канцелярії (ф.109).

Інший інформаційний масив - друковані джерела. Найбільшу їх групу становлять праці І.В.Лучицького, які відзначалися широкою джерельною базою. За проблемним підходом праці історика можна поділити на: дослідження з історії релігійних війн у Франції ХVІ ст., з історії соціально-економічного розвитку України другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст. та з історії аграрних відносин у Франції напередодні та під час Французької революції кінця ХVІІІ ст. Ряд наукових розвідок вченого присвячено економічному та політичному розвитку країн та міст Європи, розвитку європейської науки та освіти, а також діяльності окремих відомих та маловідомих історичних постатей (докладний перелік праць І.В.Лучицького подано у списку джерел до дисертації).

Важливу частину друкованих джерел складають Стенографічні звіти Державної думи третього скликання (1907-1912 рр.), огляди діяльності комісій та відділів Думи, звіти думських фракцій. Вони відображають найважливіші проблеми, які стояли перед громадськістю, непрості суперечки, що точилися між національними представниками, партіями, депутатськими групами. У цьому сенсі проаналізовано політичну діяльність І.В.Лучицького, який був обраний депутатом від м. Києва до Державної думи третього скликання.

Повніше розкрити обставини життя та творчості І.В.Лучицького дозволили опубліковані джерела особового походження: мемуари, щоденники, листи. Центральне місце серед них займають мемуари дружини І.В.Лучицького - М.В.Лучицької, які дають можливість познайомитись з невідомими сторінками особистого життя вченого, його родини, їх громадської діяльності на тлі вітчизняної та закордонної історії. Серед інших мемуарних джерел необхідно виділити спогади та щоденники М.Кареєва, В.Модестова, Є.Чикаленка, О.Кістяківського, В.Самійленка. Тут зібраний цікавий оригінальний матеріал про наукову та громадсько-політичну діяльність І.В.Лучицького.

Величезну пошукову роботу виконали С.В.Оболенська, С.М.Гурвич та Л.В.Таран, які видали низку листів з багатої епістолярної спадщини науковця. Листи містять цікаву інформацію про перебування вченого в закордонних відрядженнях, зокрема про роботу в архівах Франції.

Важливий пласт джерел становлять опубліковані збірники документів, а також періодична преса, де відображено ті непрості проблеми, які стояли перед українцями на початку ХХ ст.

Загалом, оцінюючи стан джерельної бази, варто зауважити, що рівень її документального забезпечення є достатнім. Різноманітний документальний матеріал, що має різні джерела походження, надає можливість ґрунтовно висвітлити наукову та громадсько-політичну діяльність І.В.Лучицького.

У другому розділі „Становлення І.В.Лучицького як науковця” висвітлено процес формування та розвиток історика як особистості, становлення його наукових поглядів, основні чинники формування історичного, суспільно-політичного світогляду, педагогічну діяльність.

І.В.Лучицький народився в Кам'янці-Подільському в родині викладача давніх мов духовної семінарії. Після тривалої домашньої освіти він вступив до третього класу Кам'янець-Подільської гімназії. Суворі порядки, які панували в цьому навчальному закладі, викликали нервову хворобу у вразливого хлопчика. Атмосфера, в якій проходило дитинство вплинула на характер та етичні погляди майбутнього історика. Усілякого роду пригнічення стало для нього неприйнятним. Світлим променем у дитячих споминах І.В.Лучицького став візит до гімназії попечителя Київського учбового округу М.І.Пирогова, про який історик і через багато років згадував не без хвилювання. У той день І.В.Лучицький зрозумів, яким має бути педагог.

Розпочавши навчання в рідному місті гімназію він закінчив у Києві. З 1862 р. І.В.Лучицький - студент історико-філологічного факультету Київського університету. Саме в цей час відбувається формування майбутнього історика завдяки власному потягу до знань, самоосвіті, володінню іноземними мовами. На роки навчання в університеті припадає й формування наукового світогляду та теоретико-методологічних підходів до осмислення історичних фактів, чому посприяло захоплення позитивістською філософією О.Конта. Ця теорія визначила орієнтацію пошуків та вподобань І.В.Лучицького в історичній науці.

Педагогічну діяльність вчений розпочав вчителем російської мови і церковнослов'янської словесності в Києво-Подільській прогімназії, пізніше вчителем історії та географії. В 1870 р. його було затверджено приват-доцентом із загальної історії в Київському університеті, а в 1874 р. доцентом по кафедрі загальної історії, де він розпочав довготривалу і плідну працю. Не легким був шлях І.В.Лучицького до звання професора. Підтримуючи та покриваючи ліберально-демократично налаштоване студентство, історик був під особливим наглядом Попечителя Київського учбового нагляду та під контролем Департаменту поліції. Не можна сказати, що І.В.Лучицький був майстерним лектором, однак він був блискучим педагогом, у чому є велика заслуга його закордонних вчителів. Він умів заохотити слухачів до самостійної роботи над джерелами, ретельно уникав навіть випадкової підказки учаснику семінару, боявся передбачити висновки, до яких студент мав прийти самостійно. Всі його учні користувались цінними критичними і методологічними порадами, але жоден з них не міг наректи на якусь спробу здійснити тиск, зазіхнути на їх самостійність у науці. Пам'ятаючи свої студентські роки, коли він практично не мав ніякого наукового керівництва, професор завжди тримав відчиненими двері для студентів, які ставали для нього молодшими товаришами по науці. Під впливом І.В.Лучицького відбувалось становлення наукових інтересів багатьох науковців: Є.В.Тарлє, Д.М.Петрушевського, В.К.Піскорського, В.П.Клячина, М.П.Василенка, В.А.Мякотина, М.В.Молчановського та ін.

В роботі відтворено маловідомі сторінки перебування вченого у Франції. Закордонні відрядження сформували риси дослідницького характеру історика, винятковий інтерес до архівних джерел та працездатність, що не знали межі. Серед російських істориків І.В.Лучицькому належить пріоритет в ознайомленні з фондами та станом архівів у Франції. Тривалий час перебуваючи у Франції, він жваво цікавився її політичним, культурним та науковим життям. Окрім французьких, вчений працював також і у італійських, іспанських, німецьких архівах, збираючи матеріал для своїх наукових розробок. Подорожуючи Західною Європою, історик знайомився з методами викладання історії в європейських університетах. Політичний досвід європейських країн він переосмислював стосовно умов Росії. Тривале перебування І.В.Лучицького за кордоном вплинуло на суспільно-політичні погляди вченого, що знайшло своє відображення і в його творчості.

У третьому розділі „Історичні дослідження І.В.Лучицького” проаналізовано проблематику та ступінь розробки питань, досліджуваних істориком, охарактеризовано його науково-пошукову діяльність та дослідницьку методику, зроблено джерелознавчий аналіз наукової спадщини І.В.Лучицького.

Наукова діяльність вченого над вивченням історичного минулого розпочалася в 60-ті рр. ХІХ ст. У ній можна виділити декілька етапів. У 60-70-ті роки ХІХ ст. він був переважно дослідником Франції ХVІ ст., релігійних та соціально-політичних рухів. До цього періоду відносяться й історико-філософські та культурно-історичні роботи. З кінця 70-х рр. ХІХ ст. почався другий період наукової діяльності вченого, основна увага в якому була приділена економічній історії нового часу, зокрема історії українського землеволодіння. У третій період (з І половини останнього десятиліття ХІХ ст.) він повністю присвятив себе вивченню французької аграрної історії напередодні та під час французької революції кінця ХVІІІ ст.

У дослідницькій методиці І.В.Лучицького широко був використаний історико-порівняльний метод, у тісному зв'язку з яким були ретроспективний метод та метод переживань. З кінця 70-х років ХІХ ст. використовуючи в своєму арсеналі економічні методи дослідження, І.В.Лучицький першим став застосовувати статистичний метод у історичних дослідженнях. Із цим методом історик пов'язував найбільш суттєві успіхи історичної науки, особливо у вивченні економічної історії Західної Європи.

Проблематика ранніх досліджень історика сформувалася під впливом позитивізму. Його дипломна робота була присвячена Візантії, ролі її ідеології в ідейному житті Європи, та привела автора до вивчення європейських релігійних рухів ХVІ ст. Одразу після закінчення університету він почав працювати над проблемою релігійних війн у Франції ХVІ ст. І, не дивлячись на те, що література з цієї теми була численною, І.В.Лучицькому вдалося встановити ряд нових даних для історії гугенотів у обраний ним період. Крім того заслуга вченого була в соціологічному підході, з яким він приступив до аналізу своїх матеріалів. Додані до цих робіт документи вперше звернули на нього увагу французьких вчених.

У заняттях французькою історією була значна перерва. Тим не менш, в історії наукової діяльності І.В.Лучицького цей період став одним з цікавих і оригінальних моментів. Перебуваючи гласним Золотоніського повітового земства Полтавської губернії, почесним мировим суддею Золотоніського повіту, історик зіштовхнувся з проблемами українського села, а його науковий інтерес у цей час зосередився на економічній історії Лівобережної України другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст., зокрема історії землеволодіння. Він виступив проти антиобщинної традиції в українській історіографії, що викликало різкі виступи з боку її окремих представників. Вивчаючи економічну історію України, вчений провів величезну джерелознавчу роботу: звернувся до архівів волосних управлінь, приватних архівів, судових справ, матеріалів Румянцевського опису, який І.В.Лучицький вважав головним своїм джерелом, а також етнографічного матеріалу. Величезний документальний матеріал, зібраний, вивчений та опублікований дослідником, зробив неоціненну послугу українській історичній науці та може бути корисним і сучасному історику.

Близько десяти років І.В.Лучицький віддав захопленню українською соціально-економічною історією. Але дослідження українського економічного минулого йшли паралельно з інтенсивною роботою над західноєвропейською економічною історією, та поступово ця робота почала вимагати від дослідника всієї його уваги та часу.

І.В.Лучицький набув європейської слави і увійшов у історію науки саме завдяки роботам з історії аграрних відносин у Франції напередодні та підчас революції кінця ХVІІІ ст. Він був представником „російсько-української історичної школи” в Україні, яка розробляла аграрні аспекти історії Великої французької революції кінця ХVІІІ ст. Ставши піонером у розробці багатого документального матеріалу французьких архівів, він на численному фактичному матеріалі обґрунтував ряд існуючих положень про характер аграрного розвитку Франції в означений період. Перші роботи історика викликали заперечення з боку М.М.Ковалевського - розпочалася довготривала полеміка між І.В.Лучицьким та М.М.Ковалевським з приводу процесів, які відбувалися у французькому селі в означений час. Необхідно відмітити, що спір цих дослідників щодо характеру та форм аграрних змін у період переходу від феодалізму до капіталізму у Франції триває і до сьогодні. Їх полеміку піднято на новий методологічний рівень.

Завдяки пропозиції І.В.Лучицького, у Франції була створена комісія по розшуку, вивченню та виданню документів, що торкалися економічного життя підчас революції.

У четвертому розділі „Громадсько-політична діяльність І.В.Лучицького” аналізується робота вченого в громадських і політичних організаціях, видавнича діяльність, розглядаються суспільно-політичні погляди І.В.Лучицького.

З середини 70-х рр. ХІХ ст. розпочалася активна громадська, а з 1903 р. й політична діяльність І.В.Лучицького. Він був дійсним членом Історичного товариства Нестора-Літописця, діячем „Київської громади”, „Просвіти”, товариства сприянню початковій освіті.

Будучи гласним Золотоніського повітового і Полтавського губернського земств, І.В.Лучицький відстоював інтереси селян, сприяв налагодженню шкільної освіти, приділяв увагу створенню земських шкіл.

Значне місце в громадській діяльності історика посідала благодійність. І.В.Лучицький - один з ініціаторів видання та редактор збірників на користь нужденних студентів університету та потерпілих від неврожаю. Брав активну участь в організації благодійних публічних лекцій в різних містах та селах України.

Окремою сторінкою громадського життя І.В.Лучицького був період перебування гласним Київської міської думи. Вперше його було обрано до міської Думи в 1879 р. Але найбільш активно займатись думською діяльністю він почав з 1902 р., за рік до виходу на пенсію, коли його в черговий раз обрали до цього органу місцевого самоврядування. В Думі він був представником ліберальної опозиції, неодноразово протестував проти свавілля міського голови. Будучи головою Комітету Київської міської публічної бібліотеки (1902-1905 рр.) він піклувався про будівництво окремого приміщення для цієї бібліотеки. Завдяки наполегливості гласного І.В.Лучицького в Києві було створене Статистичне бюро.

У 1904 р. І.В.Лучицький став редактором газети „Киевские отклики”. Газета під його редакцією мала великий успіх, відіграла безсумнівну роль у підготовці революційного руху в Києві. З „Киевскими откликами” велася постійна цензурна боротьба, декілька разів весь тираж конфісковувався, а редактор притягувався до судової відповідальності.

І.В.Лучицький був членом „Союзу визволення”, а з жовтня 1905 р. - Конституційно-демократичної партії, входив до складу її Центрального комітету. Громадська діяльність професора тепер відбувалась в рамках програми кадетської партії. З листопада 1905 р. він став головою Київського міського, а з січня 1906 р. - Київського обласного комітетів партії кадетів, а також співредактором його друкованого органу - газети „Свобода и право”. З 1907 по 1912 рр. І.В.Лучицький - депутат від м. Києва у третій Державній думі Російської імперії, брав участь у роботі багатьох думських комісій, неодноразово виступав на захист свободи прав національностей, чим набув слави як професор, що проповідує сепаратизм. Він був серед тих громадських діячів, які на початку ХХ ст. виступали на захист української мови, хоча українські ліберали вважали його типовим кадетом, який українським питанням ніколи глибоко не цікавився.

В результаті проведеного дослідження дисертант дійшла наступних висновків, які виносяться на захист:

- на основі всебічного та ґрунтовного опрацювання значного обсягу джерел, документів і матеріалів, критичного аналізу історіографії проаналізовано стан дослідження теми та ступінь її джерельного забезпечення. З'ясовано, що наукова та громадсько-політична діяльність І.В.Лучицького на сьогодні залишається недостатньо вивченою, але в архівних і опублікованих джерелах є достатня кількість документів, які дозволили повною мірою охарактеризувати його наукові здобутки та визначити місце й роль вченого в громадсько-політичному житті України ост. третини ХІХ - поч. ХХ ст.;

- прослідковано, що на формування світоглядної позиції, суспільно-політичних поглядів І.В.Лучицького мали вплив родинне оточення та викладачі гімназії. На роки навчання в Київському університеті припадає формування наукового світогляду та теоретико-методологічних підходів до осмислення історичних фактів. Становлення І.В.Лучицького як історика відбувалося на ідейній основі позитивізму. Ця теорія визначила орієнтацію його пошуків та вподобань в історичній науці. В основі його критичних пошуків лежав реалізм, тому він надавав особливого значення джерелу, в ньому бачив шлях розкриття історичної дійсності. Але вплив даної теорії історії на погляди І.В.Лучицького був різним. Якщо до середини 70-х рр. ХІХ ст. для історика було характерне піднесене сприйняття цього вчення, то з середини 70-х рр. почався другий період - більш критичного осмислення цієї теорії, пов'язаний із прагненням І.В.Лучицького до визначення законів суспільного життя. На початку 80-х рр. ХІХ ст. він через популяризаторів відчув вплив марксизму та закцентував свою увагу на економічній історії. І.В.Лучицький вважається засновником історико-статистичного методу дослідження, який був широко використаний і в його роботах. В кінці ХІХ - на початку ХХ ст. І.В.Лучицький помітно зазнав впливу „другого позитивізму”. В центрі його уваги стоїть питання про те, як проявляє себе особистість в історії, тобто говорячи сучасною мовою - вчений підходить до проблеми ментальності, що прослідковується на матеріалах архіву вченого.

- Дослідження наукової біографії вченого дозволило визначити пріоритетні напрями його творчості: історія релігійних війн у Франції ХVІ ст., економічна історія України ІІ пол. ХVІІ - ХVІІІ ст., дослідження проблем аграрної історії Франції періоду французької революції кінця ХVІІІ ст. Однак діапазон і широта його наукових інтересів були значно ширшими та збагачувались залежно від суспільно-політичної ситуації в країні. Праці І.В.Лучицького відзначалися широкою джерельною базою. Аналіз наукової діяльності вченого свідчить про те, що значну частину його творчого доробку становила археографічна робота: пошук, опрацювання та видання історичних джерел.

- Значну частину наукової праці І.В.Лучицького займала педагогічна діяльність. У різні роки він викладав у Києво-Подільській прогімназії, в Київському університеті, на Вищих жіночих курсах в місті Києві, у Вільній російській школі суспільних наук у Парижі, у Психоневрологічному інституті та курсах імені П.Лесгафта (Санкт-Петербург). За свою довготривалу та плідну працю в Київському університеті (29 років) вчений виховав власну історичну школу. Біля І.В.Лучицького, непересічної людини, блискучого вченого і педагога згуртувався гурток молодих талановитих дослідників.

- І.В.Лучицький був відомим істориком, одним із засновників „російсько-української історичної школи”. Він прославився як знавець середньовічної історії європейських країн, особливо Франції, де і зараз без його досліджень не можуть обійтися вчені, які вивчають її релігійні, общинні та земельні відносини. Історик залишив велику наукову спадщину. Підраховано, що в доробку вченого понад 170 праць: монографій, статей, публікацій документів, доповідей, наукових рецензій.

- Будучи одним з представників „російсько-української історичної школи”, яка розробляла аграрні аспекти історії Французької революції кінця ХVІІІ ст., він став піонером у розробці багатого документального матеріалу французьких архівів. Роботи І.В.Лучицького стали основою для подальших розробок як у Росії та Україні, так і у Франції. Однак вони викликали протиріччя з боку М.М.Ковалевського, який був його постійним опонентом у Росії. Їхня полеміка пояснюється різницею в розумінні сутності процесу капіталізації французького села в дореволюційну епоху. Сьогодні їх полеміку, в контексті дослідження проблеми перехідної епохи від феодалізму до капіталізму, піднято на новий методологічний рівень, що говорить про актуальність зазначеної проблематики.

- Показано діяльність І.В.Лучицького в громадсько-політичному та культурно-просвітницькому житті України останньої третини ХІХ - початку ХХ ст. Підкреслено, що громадська діяльність вченого розпочалася в 70-ті рр. ХІХ ст. в період буржуазно-ліберальних реформ. Він активно співпрацював з різними громадськими, науковими та освітніми організаціями. Значну частину громадської діяльності І.В.Лучицького посідала благодійність. Він був гласним Київської міської думи, членом партії кадетів, депутатом від м. Києва в ІІІ Державній думі Російської імперії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Історія України в науковій спадщині І.В.Лучицького // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2005. - № 2 (30). - С. 168-176.

2. І.В.Лучицький: від студента - до заслуженого професора // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія „Історія”. - К., 2005. - Вип. 77. - С. 54-56.

3. Особовий фонд І.В.Лучицького як джерело вивчення громадсько-політичної діяльності вченого (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Архівознавство, археографія, джерелознавство / Держкомархів України; УНДІАСД. - К., 2005. - Вип.7. - С. 185-190.

Размещено на Allbest.ru