Гончарство Слобожанщини в другій половині ХІХ - першій половині ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

ГОНЧАРСТВО СЛОБОЖАНЩИНИ

В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність: Етнологія

МЕТКА ЛЮДМИЛА ОЛЕКСІЇВНА

Київ, 2006 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Загальний обсяг дисертації становить 180 стор. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури (211 найменувань).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Вивчення гончарства на нинішньому етапі відродження української національної культури постає актуальним завданням вітчизняного народознавства. Нестримна інтернаціоналізація традиційно-побутової культури в Україні, скорочення чисельності осередків народної художньої культури, традиційних промислів і ремесел, експансія кітчевих виробів, які значною мірою заперечують художньо-естетичні, формотворчі й образотворчі досягнення української культури, актуалізують проблему фундаментального дослідження історичних витоків гончарства як одного з найбільш знакових сегментів традиційної культури. Адже у комплексі з різноманітними матеріальними пам'ятками вироби з глини постають важливим джерелом для обґрунтування наукових висновків і одним із найбільш об'єктивних свідчень піднесення й занепаду давніх етносів. За гончарними виробами виявляється й етнічна спорідненість чи відмінність окремих племен і народів.

Наприкінці ХІХ століття в Україні налічувалося близько 700 гончарних осередків із самобутніми традиціями організації виробництва, історично сформованими художніми системами декорування виробів, професійною обрядовістю. На Слобожанщині на межі ХІХ-ХХ століть дослідниками зафіксовано їх більше 60.

Упродовж другої половини ХІХ - у першій половині ХХ століття традиційне гончарство там розвивалося в складних умовах докорінних змін в суспільно-політичному та економічному житті держави, які спершу позитивно впливали на стан гончарного промислу, а згодом стали визначальними факторами його занепаду.

Донині слобожанське гончарство було маловивченою ділянкою традиційно-побутової культури українців. Радянська тоталітарна система не заохочувала подібні народознавчі дослідження, особливо ж на регіональному рівні. Впродовж 1930-1990-х років проводилися лише поодинокі обстеження гончарних осередків історико-етнографічного району, які зводилися переважно до збирання окремих глиняних виробів для комплектування музейних колекцій. За таких несприятливих умов не було здійснено жодної комплексної польової експедиції з вивчення матеріальних та духовних аспектів гончарської культури. Внаслідок цього значний масив унікальних речових і писемних матеріалів, пов'язаних з особливостями розвитку гончарства в Слобідській Україні залишився невивченим.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках відомчої комплексної наукової теми Інституту керамології - відділення Інституту народознавства НАН України "Гончарство України ХХ - початку ХХІ століття: історія, сучасність, перспективи” (державний реєстраційний №0103U001998) та однойменного конкурсного наукового проекту Державного фонду фундаментальних досліджень Міністерства науки і освіти України (№07.07/00118), воно також пов'язане з науковою дослідницькою проблематикою кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Об'єктом дослідження є гончарство в системі традиційно-побутової культури Слобідської України.

Предметом дослідження є етнографія гончарства Слобожанщини, зокрема закономірності історичного розвитку гончарних осередків, особливості традиційного виробництва, професійні знання та звичаї, домашній побут майстрів, роль і місце глиняних виробів у традиційній культурі слобожан.

Мета роботи - комплексне вивчення гончарства як суттєвого компонента народної культури Слобожанщини, аналіз локальних особливостей промислу, визначення його місця й ролі в системі традиційно-побутової культури історико-етнографічного району України впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття. Реалізація поставленої мети досягається шляхом розв'язання таких завдань:

- проаналізувати джерела та літературу з питань слобожанського гончарства;

- висвітлити соціально-економічні умови розвитку гончарства в впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття;

- з'ясувати причини занепаду гончарних осередків;

- відтворити послідовність технологічного процесу гончарного виробництва та пов'язані з ним професійні знання і звичаї гончарів;

- визначити традиційний асортимент гончарних виробів, визначити ареал та форми їх збуту, роль і місце в традиційно-побутовій культурі історико-етнографічного району;

- охарактеризувати специфіку домашнього побуту слобожанських гончарів;

- проаналізувати економічний стан гончарських господарств на різних етапах розвитку промислу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють проміжок часу, обмежений другою половиною ХІХ - першою половиною ХХ століття. Саме цей період прикметний як найвищим розвитком, так і стагнацією й занепадом більшості осередків традиційного гончарства Слобожанщини.

Географічні межі дисертаційного дослідження охоплюють ту територію етнографічної Слобожанщини, яка нині знаходиться в межах державних кордонів України (Харківська, північні райони Донецької, північно-західні райони Луганської, південно-східні райони Сумської та Котелевський район Полтавської областей).

Методологічну основу дослідження становлять принципи об'єктивності, системності та історизму, які передбачають науково-критичний аналіз усього комплексу джерел та літератури з досліджуваної проблематики. Відповідно до мети і завдань дисертації для реалізації цих принципів застосовувалися загальнонаукові та спеціальні методи історичного пізнання: порівняльно-історичний, комплексного аналізу, структурно-функціональний. Для узагальнення й аналізу інформації, отриманої під час наукових експедицій до гончарних осередків, опрацювання фондових колекцій застосовувалися типологічний та статистичний методи. Робота над темою в польових умовах вимагала й широкого застосування методів простого і включеного спостереження, опитування, у тому числі анкетування та інтерв'ю, фіксації та класифікації речових матеріалів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що це перше в українській етнології й керамології комплексне дослідження традиційного гончарства Слобожанщини, у якому на основі залучення широкого кола джерел та наукової літератури відтворюється історичний розвиток гончарних осередків Слобідської України впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття.

У дисертації вперше узагальнено наявні відомості про гончарство самобутнього історико-етнографічного району, проаналізовано народознавчі аспекти його побутування, з'ясовано роль і місце промислу в системі традиційно-побутової культури слобожан, реконструйовано народну технологію гончарного виробництва, професійні знання та звичаї гончарів, відтворено регіональні економічні та соціально-побутові умови життя майстрів, специфіку домашнього виготовлення глиняних виробів.

Введено в науковий обіг багато нових архівних і музейних матеріалів, у тому числі гончарську термінологію, імена гончарів та їхні твори. Вперше проведено атрибутування значної кількості нововиявлених зразків кераміки та уточнено атрибуцію давніх виробів слобожанських гончарів із музейних колекцій України.

Практичне значення результатів дисертаційного дослідження полягає в перспективі використання його фактичних матеріалів, теоретичних узагальнень, оцінок і висновків у процесі підготовки узагальнюючих праць з проблем української етнології, керамології, мистецтвознавства (монографії, посібники, енциклопедії, словники-довідники тощо), у перспективі вони також знайдуть відображення в університетських та шкільних курсах керамології, народознавства, краєзнавства. Культурно-історичне значення має зібрана в польових керамологічних експедиціях до гончарних осередків Слобідської України чисельна збірка традиційної кераміки, яка нині збагатила колекції Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, а згодом дозволить відтворити мистецькі досягнення слобожанських гончарів у музейній експозиції. Авторкою розроблено програму спеціального курсу етнографії гончарства для мистецьких навчальних закладів, яка в даний час використовується в навчальній роботі Державної спеціалізованої художньої школи-інтернату „Колегіум мистецтв у Опішному”. Результати дослідження будуть корисні й для працівників інших музеїв краєзнавчого та художнього профілів, закладів культури і освіти, керівників гончарних студій і гуртків, майстрів народного мистецтва, які продовжують місцеві гончарські традиції.

Наукова апробація результатів здійснювалася під час обговорень на засіданні кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на засіданнях Вченої ради Інституту керамології - відділення Інституту народознавства НАН України. Основні положення та висновки роботи було виголошено на Всеукраїнській науковій конференції „Українське гончарство на порозі третього тисячоліття” (Опішне, 1999), Всеукраїнській науковій конференції "Сучасне народне мистецтво України: теорія і реальність" (Львів, 2002), Всеукраїнській науковій конференції "Археологія та етнологія Східної Європи" (Одеса, 2002), Міжнародній науковій конференції "Проблеми історії та археології України" (Харків, 2002), ХХІ краєзнавчій конференції молодих учених, присвяченій 150-річчю з дня народження Миколи Сумцова (Харків, 2003), Другій Луганській міжнародній історико-археологічній конференції “Проблеми дослідження пам'яток археології Східної України” (Луганськ, 2005). Основний зміст і результати дослідження викладено авторкою в 11 публікаціях, з яких 6 надруковано в провідних наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Історіографія та джерельна база дослідження слобожанського гончарства” проаналізовано джерела та літературу другої половини ХІХ-ХХ століття, присвячені гончарству Слобожанщини.

У підрозділі 1.1 “Стан наукової розробки проблеми” з'ясовано, що комплексні етнографічні дослідження гончарства району до кінця ХХ століття в Україні не проводилися. Впродовж другої половини ХІХ - початку ХХІ століття побачили світ публікації різного жанру та обсягу, у яких висвітлювалися певні аспекти тогочасного стану гончарного промислу Слобожанщини. На їх виділено три етапи в становленні історіографії слобожанського гончарства: 1860-1910 роки, 1910-1980-ті роки, 1990 - до наших днів.

У 1860-их-1910 роках в країні активно здійснювалися польові обстеження кустарних промислів фахівцями - економістами, статистами, етнографами. Переважно в періодичних виданнях, з'являлися статті, автори яких намагалися з'ясувати стан гончарства та спрогнозувати перспективи його подальшого розвитку на тлі конкуренції з фабрично-заводською промисловістю. З-поміж них виділяються праці П. Єфименка (1882), Л. Соколовського (1883), О. Твердохлібова (1885) та, у яких висвітлювалися питання історичних передумов зародження гончарства в досліджуваному районі, подано докладні описи технології виготовлення глиняних виробів у окремих гончарних осередках наприкінці ХІХ століття, охарактеризовано побут та економічне становище гончарських родин. Ці публікації прикметні накопиченням значної кількості фактичних матеріалів, які й покладено в основу комплексного вивчення гончарства Слобідської України.

Період 1910-1980-х років. позначений узагальнюючими працями істориків, етнографів і мистецтвознавців, які торкалися й окремих аспектів побутування місцевого гончарства. З-поміж них виділяються рукописна розвідка Ю. Павловича (1920-і роки) та опублікована робота С. Одинцової “Гончарство Ізюмщини” (1930), автори яких подали відомості про форми й орнаменти гончарних виробів Ізюмщини, описали технологію виготовлення гончарних виробів, побутові умови життя гончарів у першій третині ХХ століття. Серед досліджень радянського часу слід відзначити праці відомих українських керамологів К. Матейко (1959) та Ю. Лащука (1969), в яких систематизовано їхні матеріали з вивчення гончарства всієї України, у тому числі й Слобожанщини.

Третій етап характерний посиленням зацікавленості науковців до слобожанського гончарства. На особливу увагу заслуговує історико-етнографічна праця керамолога О. Пошивайла "Етнографія українського гончарства: Лівобережна Україна", де вперше в народознавчій літературі узагальнено джерела й літературні дані за майже двохсотрічний період вивчення гончарства колишньої Гетьманщини. Серед тих матеріалів є багато записів, зроблених на Слобожанщині.

У підрозділі 1.2 „Джерельна база” охарактеризовано комплекс різноманітних архівних, музейних матеріалів, праць статистичного та економічного характеру, які допомогли у вирішенні завдань дисертації. У Центральному державному історичному архіві України в м. Києві віднайдено документи, які дозволяють відтворити поширеність гончарства в Харківській губернії. Значний масив важливої інформації про слобожанське гончарство зберігається в Державному архіві Харківської області, у тому числі відомості про діяльність в губернії наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття керамічних заводів. У Державному архіві Сумської області виявлено відомості про ярмарки та базари, а також дані про кількість та місцезнаходження кустарних цегельних і гончарних закладів у Харківській губернії. До аналізу залучено матеріали керамологічного і статистичного характеру з Державного архіву Луганської області: дані про наявність на досліджуваній території родовищ глин, про результати аналізу глин Старобільського повіту в лабораторії Миргородської художньо-промислової школи ім. Миколи Гоголя. З архіву Луганського краєзнавчого музею залучено дані з журналів Старобільського земського зібрання 1910 року, де виявлено рекомендації щодо створення навчальної гончарної майстерні в с. Василівка (нині с. Бутківка) Старобільського повіту. Значну кількість архівних документів, які містять інформацію керамологічного, мистецтвознавчого, історичного та етнографічного характеру, опрацьовано в Національному архіві українського гончарства Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Вагомий обсяг етнографічних та статистичних матеріалів виявлено в фондах Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Харківської державної наукової бібліотеки імені В.Короленка, Луганської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М. Горького, Сумської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Н. Крупської., Гончарської книгозбірні України Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному. Важливим джерелом, на якому базується дослідження, є колекція глиняних виробів, гончарних інструментів, предметів побутового вжитку (близько 200 предметів), зібрана авторкою під час керамологічних експедицій до гончарних осередків Слобожанщини, та збірки кераміки з фондів Харківського і Донецького історичних, Сумського та Луганського краєзнавчих музеїв, районних краєзнавчих музеїв, музейних кімнат сільських будинків культури та середніх шкіл з району дослідження. Проте основним, найбільш повним і систематизованим джерелом у роботі над дисертацією були унікальні польові матеріали, зібрані авторкою під час керамологічних експедицій до 34 гончарних осередків району, проведених упродовж 2001-2004 років. Аналіз джерельної бази засвідчує, що в своїй сукупності, зазначені у дисертації, групи джерел складають комплексне документальне забезпечення проблеми, а їх використання дозволило дослідити гончарство Слобідської України, відтворити основні етапи його історичного розвитку, виявити локальні особливості, з'ясувати його роль і місце в традиційно-побутовій культурі слобожан.

У другому розділі дисертації “Розвиток гончарства Слобожанщини впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття” аналізується історична географія гончарних осередків та виявляються особливості соціально-економічного розвитку гончарства досліджуваного району.

У підрозділі 2.1 “Історична географія гончарних осередків” окреслено межі історичної території Слобідської України, локалізацію провідних гончарних центрів, подано обґрунтування належності до історико-етнографічного району осередків гончарства, що знаходяться на межі з іншими районами. З'ясовано передумови виникнення, особливості становлення й розвитку слобожанського гончарства. Історичний екскурс до початкової колонізації свідчить про те, що виникнення гончарства на Слобожанщині було спричинене рядом об'єктивних факторів: зростаючими потребами населення в добротному посуді, наявністю значних масивів придатної для роботи глини, переселенням з центральних губерній держави на малозаселені території дрібних промисловців та ремісників, які були носіями ремісничих знань.

У підрозділі 2.2 “Соціально-економічні умови розвитку гончарства” досліджено вплив економічних та політичних факторів на стан і тенденції розвитку гончарного промислу. Виявлено три періоди історичної еволюції слобожанського гончарства впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття: прискорений розвиток (1860-ті-1900-ті роки), стагнація (1910-ті-1920-ті роки), занепад (1930-ті-1940-ві роки). Гончарство на території Слобожанщини швидкими темпами розвивалося по висхідній до кінця 1910 року. Межа ХІХ-ХХ століть стала кульмінацією в його розвитку, саме тоді в районі було зафіксовано найбільшу кількість гончарних осередків з найвищим кількісним складом як гончарів, так і членів їхніх сімей, зайнятих у промислі, а також найширший асортимент і найвищі художні якості виробів. Зокрема, якщо наприкінці ХІХ століття, за даними перепису населення Росії 1897 року, в Харківській губернії налічувалося 757 гончарів, то в 1904 році статистами було зафіксовано їх максимальну кількість - 1351 кустарів, зайнятих гончарним виробництвом.

А вже матеріали обстеження 1912 року виявили скорочення загальної чисельності гончарів у губернії до 1258 осіб. У наступні роки на станові гончарного промислу все більше позначався вплив ряду негативних факторів, які призводили до поступового, але неухильного занепаду гончарства. Одним із них була зростаюча конкуренція з боку фабрично-заводської керамічної промисловості. Окрім цього значне зростання темпів індустріального розвитку України в першій половині ХХ століття, збільшення кількості підприємств важкої, легкої, видобувної, обробної, металургійної промисловості спричинили відтік робочих рук з кустарного промислу: усе більше гончарів та їх дітей ставали робітниками на фабриках, заводах, шахтах, залізницях.

Занепад гончарства на Слобідській Україні було прискорено й процесами насильницької колективізації й кооперації, які набули особливого розмаху наприкінці 1920 - на початку 1930-х років.

Тільки станом на 1927-1928 роки в Україні кооперацією вже було охоплено 72,1% дрібних кустарних підприємств з добування та обробки мінеральних речовин. Суттєвий вплив на занепад гончарства в досліджуваному районі справили встановлення державою високих податків на домашнє заняття гончарством, зниження попиту на традиційний глиняний посуд, зростаюче застосування в побуті фаянсових і металевих виробів, газифікація населених пунктів. Відмирання осередків гончарства було тісно пов'язане і з докорінними змінами в побуті населення, зокрема з нівелюванням традиційної культури. Загальна кількість гончарів різко скоротилася й у зв'язку з етноцидом українського народу за доби тоталітаризму (репресії 1930-1950-х років, голодомори 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років, громадянська війна 1918-1920 років, Друга світова війна 1939-1945 років). Занепад гончарних осередків Слобідської України став закономірним результатом соціально-економічного розвитку країни в першій половині ХХ століття.

У третьому розділі дисертації “Особливості виготовлення глиняних виробів на Слобожанщині в другій половині ХІХ - першій половині ХХ століття” проаналізовано технологію виготовлення, асортимент та форми збуту гончарних виробів у досліджуваному районі, охарактеризовано гончарні інструменти та пристосування, які використовували в роботі місцеві майстри.

У підрозділі 3.1 “Технологічний процес домашнього виробництва” відтворено основні технологічні ланки домашнього гончарного виробництва, виявлено його локальні особливості. З'ясовано, що слобожанські гончарі видобували глину як відкритим, так і закритим способами. У різних осередках і в різні історичні періоди вони самі копали глину на громадських чи орендованих глинищах або ж купували привізну сировину. Підготовка глини до роботи полягала в перетворенні її в придатну для роботи тістоподібну масу шляхом вилежування, замочування, перетоптування ногами, збивання в “кучу”, стругання “стругом”, перемішування та перекачування руками. Глиняні вироби майстри Слобожанщини виготовляли трьома основними способами: гончарюванням (посуд), ліпленням (іграшки, антропо- і зооморфні посудини), формуванням у спеціальних формах (цегла, кахлі, черепиця). У дисертації докладно відтворено кожен із зазначених способів виготовлення глиняних виробів, а також технологічні процеси їх висушування та декорування. Останнє здійснювали кількома способами: писанням (малюванням) приготовленими на основі кольорових глин фарбами, ритуванням орнаменту на щойно сформованому виробу за допомогою гончарського „ножика” чи спеціального інструмента, наліпленням декору, покриванням поливою („скління”). В другій половині ХІХ століття малювали свої вироби гончарі таких слобожанських осередків, як міста Котельва й Ізюм, села Гороховатка і Гаврилівка. Майстри інших осередків обмежувалися нанесенням на стінки посуду прямих та хвилястих ліній “побілом”, “вохрою” чи “червінькою” за допомогою „щіточок” з кінського волосся, коров'ячих ріжків, а з другої чверті ХХ століття - аптекарських гумових спринцівок.

Ліплений орнамент на виробах практикували гончарі м. Валки, які в широкому асортименті виготовляли зооморфний та колоподібний (куманці) посуд. Простий ритований орнамент у вигляді прямих і хвилястих ліній наносили на вироби дерев'яною паличкою або ребром гончарського ножика. На Слобожанщині зафіксовано два способи скління глиняних виробів: поливання рідкою поливою та посипання заздалегідь покритої дьогтем поверхні сухим порошком поливи. Виявлено, що в 1910-х роках посилення конкуренції поміж майстрами за кількість виробленої продукції поступово призводило до майже повсюдного спрощення декору на глиняних виробах аж до його відсутності, а зростання на ринку валового обсягу продукції фабрично-заводської промисловості вимушувало гончарів модернізовувати свої посудні форми та їх оздоблення переважно через копіювання промислового асортименту.

Завершальним у виготовленні гончарних виробів був процес їх випалювання в гончарних печах “горнах”.

Встановлено, що в більшості гончарних осередків Слобожанщини двокамерні горни були закритого типу, а різниця в їх розмірах свідчила лише про обсяги домашнього виробництва того чи іншого майстра: вони були розраховані на одночасне випалювання від 400 до 1000 штук посуду. Тільки на Луганщині зафіксовано будівництво горнів на схилах пагорбів, з “топками”, що розміщувалися не під низом, а попереду посудної камери.

Реконструйовано будову горнів, визначено матеріали, з яких вони будувалися, відтворено процес випалювання глиняних виробів, конкретизовано тривалість та особливості випалювання теракотового, полив'яного та димленого посуду. Значне місце в підрозділі відведено систематизації наявних матеріалів і типологізації інструментів та пристосувань, які кустарі використовували в процесі виробничої діяльності. Належну увагу звернено на фіксування та аналіз термінології слобожанських гончарів.

У підрозділі 3.2 “Асортимент та збут глиняних виробів” визначено основні форми виробів, які виготовляли слобожанські гончарі впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття, їх місце та роль у традиційно-побутовій культурі населення досліджуваного району. З'ясовано, що найбільш поширеними видами гончарних виробів на території Слобідської України були: “глемчики” (“моломчники”), “гомрщики”, “макітрим”, “банким”, “римночки” (“верховимнки”), “миским”, “пасківниким” (“тазким”), “кумхлі” (“крумжки”), “кумбушки”, “кувшимни”, “друшляким” (“трушляким”, “цідимлки”, “дірчамві миским”), “квітниким” (“цвітниким”, “цвітомшники”), “помкришки” (“кришким”). Окрім вищеназваних, наприкінці ХІХ століття зафіксовано побутування й інших народних форм: “бочомнків”, “куримшок” (використовувалися для обкурювання ладаном хати на свята), “каганців”, “підсвімчників”, “підстамвок для квітникімв”, “рукомимйників”, “носамток” (посуд для розливання квасу), “чарок”, “гусямтниць” (посуд для смаження птиці) та “поросямтниць” (посуд для запікання поросят), “єднорамлів” (посуд для справляння природних потреб), а також виробів, виконаних як копіювання фабричних зразків: “кофейників", “маслянимчок”, “форм для пемчива”, “жаромвень”, “слимвочників” тощо. В кожному із гончарних осередків впродовж тривалого історичного періоду усталилося виготовлення певного різновиду традиційних форм глиняних виробів. У другій половині ХІХ століття асортимент продукції гончарів Слобожанщини був значно ширший, аніж у другій чверті ХХ століття, коли в побут місцевого населення поступово входив більш зручний у користуванні, а нерідко й дешевший фабричний посуд.

Належну увагу в підрозділі приділено й особливостям збуту гончарної продукції. Майстри здебільшого самі продавали виготовлені ними вироби. Цей спосіб реалізації посуду був переважаючим від часу виникнення промислу, аж доки не зросла конкуренція поміж майстрами, які працювали в межах одного осередку. Заодно із грошовим розрахунком за посуд на Слобожанщині існувала й інша, форма його збуту - безгрошовий обмін, коли гончарі віддавали посуд „на відсип” в обмін на збіжжя. На межі ХІХ-ХХ століть поширився оптовий спосіб продажу гончарних виробів, за якого гончар збував свій глиняний товар скупникам. Цьому сприяв загальний розвиток гончарства, збільшення кількості кустарів та посилення конкуренції між ними. Скупники, які нав'язували гончарям вигідні для себе умови, нерідко ставили їх у повну економічну залежність, особливо ж тих майстрів, для яких гончарювання було єдиним джерелом існування. З'ясовано, що до збуту гончарних виробів долучилися й чумаки.

Четвертий розділ дисертації “Домашній побут гончарів” присвячено вивченню специфіки функціонування традиційно-побутової культури в локальному середовищі гончарської родини, позначеному значним впливом професійного заняття.

У підрозділі 4.1 “Умови життя та домашнього виробництва” відтворено загальний вигляд гончарських садиб, інтер'єрів помешкань гончарів, зроблено порівняльний аналіз їх із дворищами та хатами інших поселян. Визначальною особливістю будівель була наявність у житлових приміщеннях гончарної глини, що негативно позначалося як на санітарному станові самих помешкань, так і на станові здоров'я членів сім'ї гончаря.. У цьому ж підрозділі також визначено загальні риси характеру та окреслено соціальну психологію слобожанських гончарів. Встановлено, що тривале заняття гончарством розширювало загальний кругозір майстрів і їх обізнаність у різних життєвих ситуаціях та в комерційних справах, формувало більш вишукані естетичні смаки, впливало на манери їх взаємин з іншими людьми.

У підрозділі 4.2 “Економічний стан гончарських господарств” з'ясовано, що добробут гончарів залежав від двох головних факторів: продуктивності власного селянського господарства (загальної кількості землі й худоби на одне господарство) та прибутковості професійного заняття, яка визначалася різницею валового прибутку від продажу глиняних виробів та сумою витрат на їх виготовлення. На Слобожанщині показники кількості землі на одне господарство та на душу населення за весь період, охоплений дослідженням, були невисокими. Так у середині ХІХ століття середній розмір наділу на душу населення у Харківській губернії був одним із найменших у центрально-землеробському районі Росії й становив 3,8 дес. Значна частина жителів Слобідської України (19,21%) перед земельною реформою 1861 року не мала наділів зовсім, або мала їх від 1 до 2 дес. на душу і менше. У 1881 році, наприклад, із зафіксованих в м. Охтирка 29 сімей гончарів 16 (55%) не мали орної землі зовсім, а 13 (44%) володіли в середньому по 1/3 дес. землі. Станом на 1913 рік 21,4% селянських господарств Харківської губернії, у тому числі й кустарів, мали у користуванні від 1 до 3 десятин орної землі, 20,3% сімей обробляли від 3 до 5 десятин землі, а 1,4% не мали її зовсім. За підрахунками, проведеними в 1925 році, майже 45% кустарів Харківської губернії мали не більше 1 дес. землі на одне господарство, ще 30% володіли 1-2 дес. землі, 12% - 2-3 дес., решта обробляли від 4 до 10 дес., 1,5% кустарів не мали землі зовсім. Загальна сума кустарів, які не мали посівної землі, або мали її небагато (від 1 до 2 дес.), становила майже 76%. Встановлено осередки, у яких гончарство було основним заняттям для більшості майстрів, та осередки, в яких воно відігравало роль допоміжного заробітку за визначального значення землеробського заняття, проаналізовано причини подібних відмінностей. Прибутки гончарів передовсім залежали від технологічної якості та естетичної привабливості виробів, тобто від професійних знань і практичного вміння їх виконавців. Визначалися вони й спеціалізацією гончарів на виготовленні тих чи інших виробів та якістю місцевих глин. На ціну виробів впливала також віддаленість ринків їх збуту. Прибутковість гончарної справи не була сталою й нерідко визначалася не стільки майстерністю гончарів, скільки сезонністю попиту на глиняні вироби, щорічною урожайністю зернових культур, станом доріг та іншими незалежними від кустарів факторами. Саме ця обставина змушувала багатьох із них ставати ще й цегельниками, пічниками, а також періодично займатися відхожими промислами.

У другій чверті ХХ століття умови життя та загальне економічне становище гончарів суттєво змінилися, що було викликано розвитком кооперації, переходом на колективні форми господарювання в сільському господарстві, формуванням у суспільстві негативного ставлення до домашнього гончарного виробництва, примусовим об'єднанням кустарів у гончарних артілях, появою значної кількості робочих місць на промислових підприємствах тощо. Слобожанське гончарство все помітніше набувало ознак виключно допоміжного домашнього заняття, а від 1950-х років воно неухильно вироджувалося й нині постає реліктовим явищем новітньої економіки й культури досліджуваного району.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження, обґрунтовано ряд узагальнюючих положень, які винесено на захист…

Виділено три етапи історіографії досліджуваної проблеми. Історіографія першого (1860-1910-й роки) прикметна накопиченням фактичних матеріалів. Другий (1910-1980-ті роки) - представлено узагальнюючими працями істориків, мистецтвознавців і етнографів, які містять переважно статистичні дані про поширеність гончарства в районі, його провідні осередки та характеристику художніх достоїнств глиняних виробів. Третій (1990-до наших днів) - відзначається посиленням зацікавленості науковців до вивчення гончарства як на державному, так і на регіональному рівнях. Проте, окреслене питання не знайшло належного висвітлення у вітчизняній літературі, а проаналізована джерельна база виявилася цілком достатньою для комплексного вивчення гончарства Слобожанщини як суттєвого компонента народної культури.

У ході висвітлення питання соціально-економічних умов розвитку гончарства виявлено три основні етапи історичної еволюції гончарства Слобожанщини впродовж другої половини ХІХ - першої половини ХХ століття: прискорений розвиток (1860-1910-й роки), стагнація (1910-1920-ті роки), занепад (1930-1940-ві роки). Місцеве гончарство швидкими темпами розвивалося по висхідній до кінця 1900-х років. Межа ХІХ-ХХ століть стала кульмінацією його розвитку. З 1930-х років промисел під впливом негативних факторів економічного та політичного характеру поступово занепадав. Від 1950-х років триває процес припинення функціонування осередків традиційного гончарства району.

Занепад гончарства на Слобожанщині був викликаний рядом об'єктивних причин: розвитком керамічної промисловості, відтоком робочих рук з кустарного промислу в інші галузі народного господарства, запровадженням у країні насильницьких методів кооперації в кустарному виробництві й колективізації в сільському господарстві, встановленням для кустарів високих податків, соціальними катаклізмами (голодомори, репресії, війни). Відмирання осередків гончарства було пов'язане й зі змінами в побуті населення. Основними виробничими ланками технологічного процесу виготовлення глиняних виробів у Слобідській Україні були: видобування глини, підготовка формувальної маси, виготовлення виробів, сушіння, декорування, випалювання. З'ясовано локальні особливості, які виявлялися у виготовленні гончарями деяких форм глиняних виробів та застосування самобутніх орнаментів. Місцеві гончарі в досліджуваний період декорували вироби геометричними й рослинними орнаментами, іноді оздоблювали їх за допомогою техніки фляндрівки. Посуд другої половини ХІХ століття має більш розмаїте декорування, аніж вироби першої половини ХХ століття, для яких характерне спрощення орнаментальних мотивів аж до повного їх зникнення, запровадження в кустарному виробництві декору, скопійованого з промислових зразків.

Зростання асортименту глиняних виробів, які задовольняли основні потреби населення відбувалося до початку ХХ століття. Від 1910-х років він, під натиском промислових виробів, внаслідок змін у побутових умовах життя населення Слобожанщини та падінням попиту на традиційні форми посуду, почав звужуватися. Основними формами збуту глиняних виробів у Слобідській Україні були: продаж гончарями або членами їхніх родин удома, на базарах і ярмарках своєї та сусідніх губерній, безгрошовий обмін, оптовий збут скупникам та чумакам.

Побутові умови життя та праці гончарів Слобідської України, відрізнялися від умов життя інших верств населення й зумовлювалися специфікою професійного заняття: наявністю на подвір'ї та в помешканні гончарної глини та інших матеріалів, що використовувалися в технологічному процесі, а також значної кількості виробів. Такі виробничі потреби створювали несприятливі для здоров'я членів гончарських родин умови проживання, адже переважна більшість майстрів до кінця 1910-х років не мала окремих приміщень для гончарювання. В 1920-х роках економічні та побутові умови їх життя дещо поліпшилися - відтоді гончарі все частіше переносили роботи, пов'язані з технологічним процесом у окремо облаштовані майстерні.

Економічний стан гончарських господарств на Слобожанщині визначався двома головними факторами: продуктивністю власного селянського господарства та прибутковістю гончарного виробництва. Він змінювався залежно від того, основну чи допоміжну роль виконувало гончарство в життєдіяльності кустарів: родини, у яких ремесло було допоміжним до землеробства заняттям, отримували менший прибуток від останнього. Достаток майстрів залежав від набутих ними професійних знань і практичного вміння, спеціалізації на виготовленні певних виробів, якості місцевих глин. На рівень прибутковості гончарної справи впливала й сезонність попиту на глиняні вироби, урожайність зернових культур, стан доріг та деякі інші незалежні від кустарів фактори.

У другій чверті ХХ століття економічне становище гончарів суттєво змінилося, що було пов'язано з розвитком промислової кооперації, переходом на колективні форми господарювання в сільському господарстві. Слобожанське гончарство все помітніше набувало ознак виключно допоміжного домашнього заняття, а від 1950-х років неухильно вироджувалося й нині постає реліктовим явищем новітньої економіки й культури досліджуваного району.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Гончарство Луганщини (за матеріалами етнографічної експедиції) // Український керамологічний журнал. - 2002. - №2. - С. 21-28.

2. Провідні гончарні осередки Луганщини першої половини ХХ століття // Український керамологічний журнал. - 2002. - №4. - С. 23-29.

3. Гончарні інструменти в історії // Етнічна історія народів Європи. - К.: УНІСЕРВ, 2002. - Вип. 12. - С. 73-77. історія гончарство традиційний

4. Гончарство сіл Пискунівка та Діброва Донецької області // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Серія Історія. - К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2004. - Вип. 75. - С. 90-92.

5. Гончарство Харківщини середини ХХ століття (за матеріалами керамологічних експедицій) // Український керамологічний журнал. - 2004. - №1. - С. 102-111.

6. Етюди з історії гончарства Луганщини // Український керамологічний журнал. - 2004. - №4. - С. 95-100.

Размещено на Allbest.ru