Природничонаукові з’їзди в історії української науки (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. Актуальність даної теми зумовлена сьогоднішньою потребою реконструкції та поповнення історіографії розвитку вітчизняної науки і техніки. Організація та діяльність природодослідницьких з'їздів на теренах України у другій половині ХІХ ст. викликає не тільки історичний, а й практичний інтерес, бо їхнє дослідження дає змогу визначити особливості розвитку вітчизняної науки, зокрема в європейському контексті. Вивчення цих питань на матеріалах природознавчих з'їздів зазначеного часу існування дозволяє відтворити вагомий етап розвитку вітчизняної науки.

Питання організації науки та корисного ефекту від її діяльності завжди цікавили суспільство. Збільшення різноманітності форм організації науки, одну з яких представляють загальнодержавні наукові з'їзди, сприяє її швидшому розвиткові через підвищення ефективності використання інтелектуальних і матеріальних ресурсів громади, а також через появу фахової конкуренції. Таким чином, вивчення історії з'їздів, їх віддачі у вигляді теоретичного й прикладного наукового продукту є пріоритетним питанням для національної спільноти (замовника і кінцевого споживача цього продукту), особливо в час роздержавлення в Україні більшості сфер життєдіяльності, докорінної перебудови суспільно-економічних і науково-виробничих відносин.

Мета дисертаційного дослідження:

шляхом звернення до джерельної бази відтворити передумови заснування та хід роботи з'їздів природодослідників і лікарів Російської імперії другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст.;

з'ясувати вплив загальноросійських з'їздів природодослідників і лікарів на розвиток науки та поширення природничих знань у суспільстві;

показати ефективність такої форми організації науки як загальнодержавні з'їзди природознавців.

Завдання дослідження: головними завданнями дослідження даної проблеми, що має ґрунтуватися на вивченні широкої джерельної бази, є необхідність:

висвітлити всі передумови та своєчасність організації з'їздів природознавців на теренах України як явища;

з'ясувати роль з'їздів у розвитку природознавчих наук та їхньому викладанні у навчальних закладах держави;

відтворити ставлення до з'їздів з боку держави, наукової спільноти та громадськості;

визначити внесок з'їздів у консолідацію вітчизняних природничників;

позначити роль перших Київських з'їздів в організації загальноросійських, провести їхній порівняльний аналіз;

з'ясувати ступінь інтеграції загальноросійських з'їздів у європейське природознавче середовище.

1. Історіографія проблеми та джерельна база

Дається аналіз історіографії проблеми й характеризуються джерела. Вивчення історії та інформаційних масивів вітчизняних природничонаукових з'їздів другої половини ХІХ ст. становить великий науковий та суспільний інтерес і є важливим завданням історії науки, освіти й техніки.

Діяльність з'їздів природничників, що проходили в українських містах, є складовою частиною культурно-наукових процесів, які відбувалися в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в цілому в Російській імперії. Всупереч прийдешньому півторасотлітньому ювілею природничонаукових з'їздів та потенційно великій кількості зацікавлених дослідників, комплексних праць, присвячених безпосередньо обом Київським природничо-педагогічним чи тринадцяти загальноросійським з'їздам природодослідників і лікарів, досі немає.

Історіографія праць, безпосередньо присвячених з'їздам, на сьогодні обмежується трохи більше ніж десятком робіт загально-оглядового або вузько-направленого характеру. Єдиною монографією, що безпосередньо присвячена обраній темі, є книга, написана ще у 1887 р. лікарем А.В. Погожевим. Саме йому належить перша спроба реконструкції історії заснування та функціонування природничонаукових з'їздів. Вона містить цінний фактичний матеріал. Основним недоліком цієї праці є нерівномірне висвітлення з'їздів і, що найважливіше, вона закінчується аналізом VII Одеського з'їзду (1883 р.).

Спеціальна стаття також сучасника тих подій П.П. Алексєєва розкриває передумови заснування загальноросійських природничих з'їздів, їх завдання, роботу та результати.

В останні кілька років проблема діяльності та ролі природничих з'їздів розглядалась у невеликих розвідках. Так, вона знайшли своє відображення в об'єктивних і науково виважених статтях, тезах та розділах монографій С.П. Рудої, яка висвітила окремі питання організації Київських природничо-педагогічних з'їздів (1861 р. і 1862 р.), загальноросійських І-ІV, VІ, VII та Х природничонаукових конгресів та ролі К.Ф. Кесслера в їхньому започаткуванні.

Ґрунтовна, але все ж таки оглядова стаття Н.А. Григорян в тій чи іншій мірі торкається кожного з тринадцяти загальноросійських з'їздів природодослідників і лікарів. Стаття Т. Пічкур також дає побіжний огляд більшості загальноросійських форумів (за винятком ІV-VІІ та ІХ), а також подає їхню передісторію у вигляді згадки про Київські природничо-педагогічні з'їзди. Дещо осторонь стоїть рукописна робота Л.Б. Владімірової, яка присвячена VII Одеському з'їздові природодослідників і лікарів (1883 р.).Першоджерело виникнення самої ідеї вітчизняних наукових з'їздів природознавців легко простежується завдяки праці Н. Любимова.

Усі сучасні розвідки стосовно з'їздів, їх діяльності і наслідків для освітньо-наукового життя виглядають як поодинокі спроби витягнути відповідні історичні факти з майже повного забуття.

Аналізуючи історіографію вищеозначеної проблеми, слід згадати матеріали допоміжного характеру, що непрямо, але дотичним чином її стосуються. Про природничонаукові з'їзди другої половини ХІХ - початку ХХ ст. можна знайти згадки в контексті головної теми дослідження в роботах, присвячених біографії та науковим дослідженням засновника російських з'їздів К.Ф. Кесслера, інших видатних учасників природничих форумів, а також в їхніх мемуарах; при викладенні історії вітчизняного природодослідництва та окремих природничих наук, суспільних організацій природничого спрямування, науково-дослідних закладів, установ-коспонсорів проведення з'їздів, інших форм організації науки.

Необхідно зазначити, що мета та завдання дисертаційного дослідження зумовили необхідність прослідкувати становище природничої науки та освіти в Російській імперії ХІХ ст. У цілому історіографія праць, що можуть сприяти розумінню обставин діяльності й прогресу природодослідництва та викладання природничих наук, як головної й обов'язкової умови розвитку природознавства завдяки формуванню адекватно підготовлених наукових та викладацьких кадрів, представлена цілою низкою досліджень істориків імперського, радянського й сучасного періодів.

В історичній науці склалася ситуація, коли багато наукознавців відзначають неабиякий вплив та вагу природничонаукових з'їздів другої половини ХІХ - початку ХХ ст., але ця проблема свого дослідника все ще не знаходить. Жодна зі згаданих робіт не відтворює цілісної історико-наукової картини діяльності як усіх загальноросійських природничонаукових з'їздів загалом, так і тих, що проводилися в українських містах зокрема. Що ж до перших Київських з'їздів, то вивченню підмурку Всеросійських зібрань природодослідників і лікарів історики приділили найменшу увагу без будь-яких об'єктивних на те причин.

Обмежена історіографія діяльності з'їздів природознавців не тільки на теренах України, а й в Російській імперії в цілому, вступає в дисонанс із досить широкою джерельною базою. Кожен такий з'їзд залишив по собі цупкі томи опублікованих матеріалів своєї роботи: списки, протоколи, доповіді, промови, дебати та ін.

“Труды”, “Дневники”, “Речи” та “Протоколы” з'їздів - це щедре, але маловивчене джерело про стан природознавства в нашій державі у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Саме в працях з'їздів у концентрованій формі відображено стан науково-природничої та суспільно-наукової думки в Російській імперії. В багатьох випадках вони слугують засобом встановлення наукового пріоритету. Останнє, наприклад, стосується доповідей І.І. Мечникова та С.Г. Навашина.

В протоколах загальних засідань містяться цінні реферати з питань історії заснування, діяльність та завдання російських природничонаукових з'їздів, про значення і проблеми вітчизняного природознавства, доповіді з постановкою нагальних напрямів природничих досліджень. Протоколи фахових засідань важливі тим, що подають зміст виголошених наукових доповідей і дискусій, до яких вони спричинилися, а також наводять описи демонстрацій наукових експериментів та обладнання.

У роботі також були використані матеріали архівів: Державного архіву м. Києва, Державного архіву Одеської області, Архіву РАН.

В контексті важливості для дисертаційної роботи визначення дійсного становища природничої науки та освіти в Російській імперії ХІХ ст. велику цінність являє собою окремий джерельний пласт, що стосується Проекту Уставу нижчих та середніх навчальних закладів, розробка й широке суспільне обговорення якого не тільки явно показали всю гостроту тодішнього протистояння між гуманітарним та природодослідницьким світоглядами, а й стали останнім і суттєвим поштовхом для проведення Київських природничо-педагогічних з'їздів. В цьому ж відношенні дуже важливими є матеріали періодичної преси цього періоду, що містять у собі відомості про офіційну політику Міністерства народної просвіти в царині природознавчих наук та освіти; інформаційні зведення про з'їзди; коментарі очевидців та делегатів з'їздів та ін.

Таким чином, історіографічний аналіз показав, що комплексно, цілісно й системно дана тема не порушувалася, а тому відноситься до мало вивчених, але, з огляду на багату і доволі доступну джерельну базу, вона має великий дослідницький потенціал.

2. Київські з'їзди природознавців (1861 і 1862 рр.)

Розкриває становище та ступінь розвитку природничих наук в Україні першої половини ХІХ ст. у порівнянні із досягненнями західноєвропейських країн.

Влада свідомо віддавала перевагу здатним здійснювати моралізацію та ідеологічний вплив на громадську думку суспільним наукам відносно природознавства. У час капіталізації соціально-економічних стосунків, коли вітчизняні виробничі галузі та інші установи відчували гостру необхідність наукового забезпечення їхньої діяльності, царський уряд не тільки не збільшує кількість університетів до необхідної кількості, але й постійно напосідає на їх самоврядність, прагнучи досягти повного контролю над їх діяльністю.

Обґрунтовано думку про виникнення до середини ХІХ ст. необхідних передумов для створення вітчизняних зібрань природознавців. Природничонаукові з'їзди, утворені ними організації, зв'язки, самопоміч стали тими чинниками, що мали дозволити перечекати період несприйняття природодослідництва консервативною владою, аж поки вона не відчує вади власної освітньо-наукової політики. Завданням з'їздів стало збереження знань, які мали б забезпечити безперервність дослідницько-виховних традицій до того часу, коли на них виникне попит.

Висвітлено роль К.Ф. Кесслера, професора Університету св. Володимира, в організації та проведенні перших Київських з'їздів. На тлі процесу формування К.Ф. Кесслера як науковця, його наукових інтересів та досягнень в галузі зоології показано його роботу по лобіюванню й втіленню в життя проектів Київських природничо-педагогічних і загальнодержавних природничонаукових з'їздів. На основі документальних джерел відтворюється хід подій по організації й перебігу Київських з'їздів 1861 і 1862 рр., а також їхній безпосередній причинно-наслідковий зв'язок із російськими з'їздами природодослідників і лікарів.

Докладному аналізу наукових доповідей Київських з'їздів природознавців і викладачів присвячений третій підрозділ. Зокрема, розкрито напрямки досліджень А.О. Кржижановського, І.А. Тютчева, І.С. Коперницького, О.С. Тарачкова, С.І. Штейнберга, Ф.І. Базинера, А.С. Роговича, І.О. Стебута, Н.Д. Борисяка та К.Ф.Кесслера.

Вперше докладно розглянуті питання, що піднімалися на педагогічних засіданнях з'їздів 1861 і 1862 років. Вони яскраво характеризують жалюгідний стан природознавчих дисциплін і формальність їхнього викладання у освітніх закладах того часу.

Найбільшу цінність і значення Київських з'їздів 1861 і 1862 рр. дисертаційне дослідження вбачає у об'ємній, копіткій роботі, що здійснив К.Ф. Кесслер із соратниками, по піднесенню значення науки у державі, а також по підготовці наукової (й просто освіченої) громадськості до більш масових загальнодержавних з'їздів природознавців та накресленню загальних засад проведення подібних заходів на вітчизняних теренах.

3. Загальноросійські з'їзди природознавців і лікарів на теренах України

Здійснене дослідження чотирьох з'їздів, три з яких (ІІІ-й, VII-й і Х-й) відбулися в українських містах, а один (І-й), Санкт-Петербурзький, докладно вивчається у першому підрозділі як відправний захід такого масштабу.

Аналіз здійснений на основі документальних матеріалів ходу організації, мети, завдань, методів роботи Першого загальноросійського форуму природодослідників 1867-1868 рр., основних питань, що на ньому обговорювалися, дозволив зробити висновок про його спадкоємність по відношенню до місцевих Київських з'їздів природничників. Виступи А.М. Бекетова, А.С. Фамінцина, Е.А. Юнге, О.В. Совєтова, М.І. Здекауера, Ю.І. Симашка та Д.І. Менделєєва на загальних засіданнях Санкт-Петербурзького з'їзду свідчать про тривання в науково-освітніх колах боротьби між гуманітарними та природничими науками, боротьби, в якій останні ще мали доводити своє право не тільки на вільний розвиток, а й на існування.

Вивчення статистичних даних з'їзду, крім нерівномірної представленості різних природодослідницьких дисциплін, дає вагомі аргументи на користь дозрілості питання про необхідність спільних природничо-медичних конгресів.

Розглядає ІІІ з'їзд природодослідників, який відбувся у 1871 р. у Києві, простежує нюанси проведення природничих зібрань такого рівня у провідному університетському місті української частини Російської імперії. На цьому з'їзді професори А.С. Фамінцин і О.О. Ковалевський гостро поставили питання про вирішення виявлених недоліків цієї форми організації природничої науки. Створені за моделлю західноєвропейських природничих з'їздів, конститутивною метою яких було не стільки вирішення фахових проблем і ознайомлення з новими дослідженнями, як особистісне спілкування, російські з'їзди не вдовольняли дуже конкретних, прагматичних прагнень та запитів вітчизняних природодослідників, які ще знаходились на іншому щаблі професійних можливостей.

А.С. Фамінцин виявився найактивнішим лобістом реорганізації з'їздів у бік інтенсифікації їхньої роботи, надання їм більшої самостійності, яка дала б можливість перевести діяльність форумів у вирішення практичних завдань, необхідних для енергійного розвитку природодослідництва й розв'язання нагальних потреб суспільства. В дисертації поглиблено опрацьовуються його ґрунтовні пропозиції, які фактично від початку були приречені - отримання міністерського дозволу на незалежну від держави діяльність було справою неможливою. Непоступливість уряду в цьому питанні випливала з загальнодержавної політики консервування всіх суспільних процесів та ідейного розвитку у Російській імперії.

Докладно досліджений VII природничонауковий з'їзд в Одесі (1883 р.). Провінційне, віддалене не тільки від наукових столиць та від інших російських університетів, місто змогло привабити стільки натуралістів, що їх чисельність переважила показники відвідуваності з І-го по V-й з'їзди.

Аналіз статистичних даних дозволив зробити висновок про виняткове домінування у роботі з'їзду медичної тематики, а серед учасників - лікарів.

Найбільше Одеський природничий з'їзд уславив себе як трибуна, з якої І.І. Мечников повідомив світові свої спостереження про “цілющі сили організму” та про механізм фагоцитарного захисту організму, які ознаменували відкриття нової галузі науки - імунобіології, та принесли вченому світове визнання у вигляді Нобелевської премії. Мечниковим також була виголошена екстраординарна для того часу в Російській імперії промова про необхідність приділяти належну увагу теоретичній розробці питань природознавства.

Н. Введенський на з'їзді представив свої праці з нейрофізіології, засвідчивши винайдений ним метод телефонічного прослуховування токів дії. “Телефон Введенського” дозволив здійснювати дослідження закономірностей функціонування нервово-м'язевих апаратів.

Прийняті на VІІ з'їзді рішення надалі значно посприяли О.В. Клоссовському в організації вітчизняної мережі станцій (1886 р.) для метеорологічних спостережень.

Дослідження Х загальноросійського конгресу природодослідників і лікарів у Києві (1898 р.). Це останній такого роду захід, що відбувся на території України. Вивчення його матеріалів дозволяє зробити висновок про якісні масштабні зміни в устрої вітчизняних природничих з'їздів. Заняття та засідання були поставлені на потік таким чином, що стали нагадувати інтенсивні курси з підвищення кваліфікації. В умовах несприятливої політичної кон'юнктури вітчизняне природодослідництво шукало більш ефективних шляхів розвитку. Прапором такого пошуку стало чергове обговорення статуту Російської асоціації природознавців і лікарів й поновлення клопотань про більшу самостійність з'їздів.

Сенсаційним стало повідомлення С.Г. Навашина “Нові спостереження над заплідненням у Fritillaria tenella u Lilium martagon” про відкриття ним подвійного запліднення у покритонасінних рослин, яке мало світове значення, оскільки з'ясовувало досі незрозумілі моменти статевого процесу основних культурних рослин і мало важливе промислове значення. Світова наукова спільнота відразу високо оцінили це відкриття, оскільки воно виявилося дуже значущим не тільки для ембріології рослин, а й для їх систематики.

Відкриття С.Г. Навашиним подвійного запліднення в зав'язкових рослинах стало найбільш значущим відкриттям ХІХ ст. у галузі ботаніки, яке було зроблено в Києві. Воно згодом дозволило науковцю побудувати ботанічні філогенетичні системи.

На вперше започаткованій Десятим природодослідницьким з'їздом підсекції повітроплавства її члени - М.Є. Жуковський, А.М. Кованько, М.М. Поморцев, С.А. Ульянін, К.Я. Данилевський, В.В. Кузнєцов, М.М. Утешев, А.Х. Репман, С.П. Квятковський - запропонували свої шляхи та способи вирішення таких нагальних проблем того часу, як транспортування людини й вантажів надземним способом; дистанційна аерофотозйомка; передача умовних сигналів та проведення спостережень з повітря; ефективне використання сили вітру; вивчення атмосферних явищ і прогнозування погоди; розуміння всіх деталей механізму польоту тварин; подолання обмеженості використання льотних апаратів по параметрам висоти, довжини, аеродинамічного обтікання, безперервності, тривалості попередньої підготовки, дорожнечі польотів, а також усунення вирішальності факторів погоди та ходового вітру.

4. Роль природничонаукових з'їздів у консолідації наукової спільноти Російської імперії

Просліджує актуальні наукові проблеми та питання організації наукової діяльності, розглянуті на з'їздах. Однією з найважливіших прерогатив з'їздів було те, що на їх зібраннях відбувалося всебічне і досить результативне обговорення багатьох наукових проблем загального характеру: охорони природи і здоров'я людини, підвищення її побутових умов та культурного рівня, комплексне вивчення природних ресурсів, раціонального природокористування, демографії, медичної статистики тощо. Тематика найважливіших теоретичних проблем, що піднімалися на засіданнях, стосувалася вироблення оптимальних взаємовідносин та співвідношення вітчизняної науки зі суспільством, системою викладання, оточуючою дійсністю, системою світових знань, виробничими галузями, окремими ділянками наукового знання та ін.

Питання щодо впливу цивілізації на здоров'я людини було поставлено представником казанських гігієністів І.П. Скворцовим. Йому також належить теза про те, що головним завданням науки повинно стати не констатування негативних наслідків цивілізації, а передбачення й попередження їхньої можливості. Вирішення такого завдання стало б найкращім аргументом для суспільства на користь природодослідництва.

Проблеми комплексного вивчення природних багатств країни, раціонального природокористування вперше на з'їздах були підняті М.П. Вагнером, який закликав об'єднати наукові сили для природничонаукового вивчення європейської Росії та Сибіру. Йому також належить прерогатива в загостренні уваги натуралістів на проблемі ролі науки в житті суспільства. М.П. Вагнеру ж належить теза про те, що наука має бути людяною, та думка про необхідність комплексної розробки фундаментальних проблем науки, потрібних для соціального розвитку країни.

Із введенням в науковий обіг дарвінівської теорії єдності тваринного світу російські з'їзди увійшли в період переформатування природничого світогляду, тому неоціненне значення мало опрацювання на їхніх засіданнях різних аспектів вчення про походження видів (А.М. Бекетов, І.І. Мечников, І.М. Сєченов, О.О. Ковалевський, К.А. Тімірязєв, М.О. Мензбір, А.С. Фамінцин та ін.).

На основі глибокого аналізу і серйозних узагальнень великого фактичного матеріалу, що характеризував склад та генезу фауни південноросійських морів та їх геологічну історію, основоположником російської фауністики К.Ф. Кесслером було створено теорію про спільність фауни Понто-Каспійсько-Аральського басейну, а іншим учасником з'їздів - В.К. Совинським її було підтверджено й розвинено.

Важливим внеском засідань з'їздів стала розробка питань створення й уніфікації галузевої наукової номенклатури та термінології (О.В. Баранецький, О.М. Петунніков, С.Г. Навашин, М.В. Цингер, В.Д. Мєшаєв, О.П. Богданов, М.М. Вакуловський). У роботі відзначено також вклад делегатів з'їздів (А.М. Бекетов, А.С. Фамінцин, І.Я. Акінфієв та ін.) у розробку методології викладання природничих дисциплін.

Досліджена виділена делегатами проблема про переведення здобутків світової науки на вітчизняні рейки (П.І. Пушкін, Я.О. Чистович, Г. Любарський). Таким чином, на форумах неодноразово умотивовувалось питання про необхідність опрацювання й переоцінки досліджень іноземних фахівців з позиції вітчизняних потреб і специфіки.

У підрозділі простежене також обговорення на ІV та VІІІ-ХІІІ з'їздах питання про заснування т.зв. Асоціації російських природодослідників і лікарів. Вона задумувалася не тільки як постійний розпорядчий комітет по облаштуванню періодичних з'їздів, а й як координуючий центр для всіх вітчизняних природничників. За умов безсистемності, коли періодичність з'їздів варіювалася в межах 1-8 років, постійно існувала небезпека втратити не тільки спадкоємність, актуальність заявлених і замовлених робіт, а й науково-організаційні орієнтири. У період стрімкого світового розвитку природознавства, коли природнича система знань зазнавала постійних змін і переглядів з нових позицій, роль такого науково-організаційного інституту важко переоцінити, але наміри натуралістів постійно наштовхувалися на бюрократичну стіну урядових заборон.

Досліджено еволюцію організаційної форми, мети, методів та завдань з'їздів, доведено їх тісний зв'язок і відповідну залежність від змін у науково-організаційному полі країни. Створення паралельних вузькоспеціалізованих природничих з'їздів згодом призводило до зміни регламенту форумів природодослідників і лікарів у бік відходу від спеціалізованості доповідей на користь загальноцікавої й зрозумілої тематики, що зумовлювало більшу консолідацію різнофахових делегатів. Вивчені процеси організаційного саморозвитку загальноросійських з'їздів дозволили вмотивувати їхню чутливість до потреб часу й гнучкість у виборі методів досягнення своїх головних завдань.

Найбільш вдалим і повністю втіленим у життя виявився проект організації природодослідницьких товариств при російських університетах (Петербурзькому, Київському, Казанському, Харківському та Новоросійському). Університетські Товариства природодослідників швидко зорганізувалися й стали до різнобічної роботи, яка дала суттєві наукові, культурно-просвітницькі, видавничі та інші плоди. Серія невдалих спроб зорганізувати Асоціацію російських природодослідників і лікарів стала поштовхом до ще більшого зближення між з'їздами та Товариствами природодослідників, бо безперервне функціонування останніх допомагало забезпечувати спадкоємність у роботі періодичних зібрань.

Вже під час перших зібрань М.П. Вагнером на розсуд аудиторії було поставлено питання про необхідність координування й планування досліджень у межах держави, про потребу визначення дослідницьких пріоритетів. Йому також належить ідея формування спеціальних “лабораторій” під вирішення визначеної наукової проблеми.

З'ясовано, що однією з форм організації наукової діяльності при періодичних зібраннях стало утворення спеціальних комісій для вирішення важливих питань природознавства та його викладання, які функціонували під час роботи з'їздів, а у деяких випадках - і між з'їздами.

Помітному поступу у справі дослідження природи Росії сприяло заснування за поданням з'їздів природознавців прикметних дослідницьких установ - біологічних станцій. Значного резонансу набули організовані за ініціативою, схваленням та клопотанням природничих з'їздів Севастопольська (1871) та Північна (1882) біологічні станції й Кримський комітет по дослідженню Чорного моря (1879).

Прослідковано таку важливу для розвитку природодослідницької справи сферу діяльності з'їздів, як планування та підготовка до друку профільних видань: “Вестник естествознания”, “Метеорологический журнал”, “Научный листок”, “Агрономический сборник” , “Статистический ежегодник” та ін.

Аналіз ваги природничонаукових з'їздів та їхнього впливу на розвиток вітчизняної науки.

На основі джерел розкрито потужне значення загальноросійських природничих зібрань у стимулюванні досліджень; прищепленні нової культури наукового спілкування; піднесенні ролі міжособистісного спілкування фахівців; формуванні нових напрямків у науковому просвітництві; популяризації нового світогляду. Налагодження особистих контактів на природознавчих з'їздах зробило можливими об'єднані дослідження між віддаленими університетськими кафедрами та науковцями, а також - обмін думками між конкуруючими дослідниками.

Обґрунтовано думку про те, що природничонаукові з'їзди перейняли на себе функції курсів по підвищенню кваліфікації для науковців і практиків природодослідницького спрямування, та для викладачів-природничників, які в умовах нових запитів часу часто-густо опинялися в інформаційному вакуумі. Левова частина зусиль російських зібрань природознавців зводилася до вирішення питань підготовки високопрофесійних працівників, знання та вміння яких відповідало б вимогам часу. В цьому контексті з'їзди надавали можливість набути навички постановки та проведення експериментів; ознайомитися з природничо-історичними колекціями, посібниками та приладдям; позбутися однобічності і обмеженості у викладанні; отримати консультації; поспілкуватися фахівцям зі споріднених наук.

Півстоліття науково-природничі форуми культивували в суспільстві сприйняття наук як невід'ємної й найважливішої компоненти життя людства, а своєю відкритістю привчали довіряти науковим дослідженням, відкриттям, мисленню. Широка популяризація діяльності з'їздів значно посприяла підвищенню культурного рівня освічених верств населення, створила громадський попит на природничі знання й привабила молодь до природничих факультетів.

У роботі прослідковано, як природничо-наукові з'їзди підтримували тісний зв'язок зі спорідненими науковими товариствами. Університетські Товариства природодослідників користувалися своєрідним статусом асоційованих членів з'їздів. Вони і їх члени завжди запрошувалися до участі в роботі форумів. На кожному з'їзді відбувалися спільні засідання з місцевими природничими товариствами.

Висновки

У Висновках підведені підсумки дослідження.

Характерною особливістю природодослідницької наукової спільноти Російської імперії ХІХ ст. був пошук нових дієвих форм організації її діяльності, що в кінцевому підсумку призвело до облаштування загальнодержавних з'їздів природодослідників і лікарів. Діяльність трьох таких з'їздів в українських містах у 1871 р. (Київ), 1883 р. (Одеса) та 1898 р. (Київ) суттєво вплинуло на хід природничих досліджень науковців, що працювали в науково-освітніх установах тодішньої України, на розвиток природодослідництва і його популяризацію серед місцевого населення.

2. З'їзди російських природничників другої половини ХІХ ст. (зокрема, на теренах України) являють собою свідому й досить організовану наукову громаду, що може слугувати відображенням найбільш характерних рис розвитку вітчизняного природодослідництва в цілому та природодослідницьких об'єднань зокрема. Доповіді на секційних засіданнях з'їздів стали свідченням наукового пріоритету І.І. Мечникова у відкритті фагоцитарного захисту організмів (Одеса, 1883 р.), С.Г. Навашина у спостереженні подвійного запліднення у покритонасінних рослин (Київ, 1898 р.) - досліджень світового значення.

3. Російські природничонаукові з'їзди, як форма організації наукових досліджень, спрямована на консолідацію природничих сил держави без застосування жорстких централізаторських методів, стали вітчизняним досвідом співпраці спільноти природничників і лікарів, прообразом тематичних конференцій ХХ ст. Залежність від урядового схвалення та фінансової підтримки виступала стримуючим фактором для розвитку природодослідницьких з'їздів, що особливо відчувалося при підготовці останніх у регіональних університетах, зокрема, у Києві, Одесі, Харкові: з п'яти запланованих в Україні з'їздів відбулось тільки три.

4. Найбільше значення загальноросійських природничонаукових з'їздів полягає в піднесенні ролі міжособистісного спілкування фахівців та у консолідації наукових сил країни, що істотно вплинуло на розвиток природодослідництва в Україні, яке мало провінційний статус. З'їзди стали ініціаторами та розробниками ідеї про створення координуючого центру для всіх вітчизняних природничників - “Російської асоціації науки”. М.П. Вагнер на VІ з'їзді (1879) проголосив орієнтиром природодослідницьких зібрань “наукові категорії”, тобто розробку загальноцікавих для природодослідників фундаментальних проблем науки.

5. Участь в роботі з'їздів сприяла вихованню наукової молоді, в числі якої розпочинали свій творчий шлях майбутні видатні діячі українського природознавства: В.О. Кістяківський, І.І. Мечников, М.В. Бобрецький, Й.Й. Косоногов, П.А. Тутковський, О.М. Сєверцов, О.О. Коротнєв, В.В. Фавр, К.А. Красуський, Л.В. Писаржевський, Д.М. Синцов, М.В. Цингер, Ф.Н. Шведов. В умовах слабкої розвиненості наукової періодики засідання з'їздів стали способом апробації результатів досліджень.

6. Загальноросійські з'їзди природодослідників і лікарів стали сприятливим фактором розвитку вітчизняного природознавства. Науково-освітня робота їхніх делегатів у вигляді організації на місцях природничих музеїв, лекцій та екскурсій суттєво вплинула на ступінь поширеності природничих знань серед населення. З'їзди стали основним чинником створення природодослідницьких товариств оновленого типу, в тому числі університетських (1868-1869). За ініціативою з'їздів були організовані перші в державі біологічні станції - Севастопольська (1871) та Північна (1882).

Наукова спадщина загальноросійських з'їздів природодослідників і лікарів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. відіграє важливу роль у висвітленні питань історії науки, освіти і техніки України, а тому посідає гідне місце серед загальнонаціональних науково-культурних надбань. Недостатня вивченість діяльності всіх тринадцяти природодослідницьких з'їздів та наслідків їхньої роботи зумовлює актуальність подальших досліджень цих форумів.

Література

1. Караванська М.Ю. Третій Всеросійський з'їзд природознавців (Київ, 1871) // Історія української науки на межі тисячоліть. Зб. наукових праць. - Вип. 14. - К.; АН ВШУ, 2004. - С. 33-37.

2. Караванська М.Ю. Всеросійські з'їзди природознавців і лікарів на теренах України // Історія української науки на межі тисячоліть. Зб. наукових праць. - Вип. 15. - К.; АН ВШУ, 2004. - С. 72-75.

3. Караванська М.Ю. Педагогічні питання на Перших Київських з'їздах природознавців // Історія української науки на межі тисячоліть. Зб. наукових праць. - Вип. 16. - К.; АН ВШУ, 2004. - С. 42-60.

4. Караванська М.Ю. Перші київські з'їзди природознавців: основні труднощі та недоліки їхнього проведення // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Історія і філософія науки і техніки. - Вип. 11. - Дніпропетровськ; Вид-во Дніпропетровського ун-ту, 2004. - № 4. - С. 112-116.

5. Караванська М.Ю. Матеріали Х-го Російського з'їзду природознавців і лікарів як джерело при вивченні історії науки і техніки // Дослідження з історії техніки. Зб. наукових праць. - Вип. 5. - К.; „Політехніка”, „ЕКМО”, 2005. - С. 27-32.

6. Караванська М.Ю. Педагогічні питання на І Київському з'їзді природознавців 1860 р. // Наукові записки Академії наук вищої школи України. - Вип. 6. - К.; „Експрес”, 2004. - С. 110-120.

7. Караванська М.Ю. До історії відкриття С.Г. Навашиним подвійного запліднення у покритонасінних рослин // Історія національної науки: новий зміст і суспільне значення: Матеріали ХІХ Міжнародного (Київського) симпозіуму з наукознавства та історії науки. - К., 2002. - С. 40-43.

Размещено на Allbest.ru