Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Інститут фізико-технічних та комп'ютерних наук

Реферат

УКРАЇНА У ПРОГРАМНИХ ДОКУМЕНТАХ ДЕКАБРИСТСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Виконавець:

Ткач М.Ю.

Науковий керівник:

к. і н. Суровцев О.А.

Чернівці 2014

Зміст

Вступ

1. Масонство в Україні

2. Повстання Чернігівського полку

3. Україна у програмних документах декабристських організацій

Висновки

Використана література

Вступ

Захистивши свою Вітчизну від наполеонівської навали, охоплені патріотичним натхненням російські й українські дворяни-офіцери та селяни-солдати протягом 1813-1814 pp. брали участь у розгромі війська Наполеона в Європі. Перебуваючи в закордонних походах і несучи гарнізонну службу, вони ознайомилися з життям європейських народів і вжахнулися неймовірною відсталістю своєї країни, необмеженою самодержавною владою, диким свавіллям і хабарництвом чиновників, варварським пануванням поміщиків, повною безправністю, страшною злиденністю та неосвіченістю народів Російської імперії.

Щоб приборкати «явний дух опозиції», що охопив тоді Україну та інші терени імперії, російський царизм розпочав вести активну реакційну політику. За прізвищем царського улюбленця - генерала О. Аракчеєва - вона отримала назву «аракчеєвщина». Генерал активно боровся проти просвітницьких і революційних настроїв, які почали виникати у дворянському середовищі, й ще сильніше сприяв пригнобленню селянства.

Царські власті примушували військових поселенців і землю обробляти, і військової вправності набувати. Така подяка своїм підданим за героїчний порятунок Російської імперії ще більше обурювала молоде російське офіцерство, яке вважало себе «дітьми 1812 року».

україна декабристський масонство чернігівський

1. Масонство в Україні

Дворяни та інтелігенти, незадоволені існуванням самодержавства та кріпацтва, почали об'єднуватися в таємні організації. Форма для них була запозичена в західноєвропейських масонів - релігійно-етичного об'єднання, яке зародилося ще в епоху Середньовіччя, а найбільше поширилося в період Великої французької революції наприкінці XVIII ст.

Історичний факт. Термін «масон», або «франкмасон», походить від французького «вільний каменяр», «муляр». Так у давнину називали майстрів будівельної справи, які споруджували храми. За своє досконале вміння вони отримували право безперешкодного пересування по територіях усіх християнських країн Європи.

Ремісничі громади «вільних мулярів», намагаючись підкреслити свою виняткову особливість і значущість, оточували свої зібрання містичною обрядовістю, утаємниченістю. З початком Нових часів у Європі це почали переймати опозиційно налаштовані до влади релігійно-етичні організації. Вони запозичували і назву, і форму організації середньовічних каменярів - цехове об'єднання - ложу, яка мала свій статут, вимагала дотримання суворої дисципліни, активно захищала й підтримувала своїх членів.

До Росії масонство проникло з Англії та Швеції, в Україну - з Польщі та Росії. До масонських організацій вступали переважно представники привілейованої верхівки суспільства. Вони закликали до всесвітнього братерства, рівності й справедливості.

Масони заперечували політику й насильство як засоби суспільних перетворень. Вони наполягали на тому, що їхні цінності можуть бути втілені лише за допомогою самопізнання та морального самовдосконалення.

Протягом 1817-1819 pp. масонські організації виникли в Києві, Одесі, Полтаві, Житомирі, Кам'янці-Подільському, Крем'яній та ін. До них уходили люди різні за соціальним та етнічним походженням. У ложі об'єднувалися по 20-80 чоловік.

Особливо строкатою була одеська масонська ложа «Понт Евксинський», створена в 1817 р. її засновником став граф Олександр Лонжерон - впливовий місцевий урядовець, який дослужився до посади генерал-губернатора, був учасником війни за незалежність Сполучених Штатів Америки. До ложі входили також українці, росіяни, поляки, греки, євреї, італійці, німці.

За фахом і характером занять до масонських лож належали урядовці повітових і губернських установ, учителі, лікарі, військовики, а в Одесі ще й купці.

Масонські ложі не мали конкретних програм щодо майбутнього українського суспільства, у їхніх «політичних дебатах», як зазначалося в доносах, не було яскраво вираженого антиурядового змісту. Усі вони діяли в рамках пишномовного масонського гасла про об'єднання всіх народів світу в «розумне суспільство, кожний член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним і приємним для всіх».

В Україні масонська ложа «Любов до істини», заснована в 1818 р. в Полтаві, з-поміж інших вирізнялася національним спрямуванням. її членами були українські поміщики Семен Кочубей, Григорій Тарновський, переяславський представник дворянства Василь Лукашевич, автор славнозвісної поеми «Енеїда» Іван Котляревський.

Найбільший інтерес у членів ложі викликало історичне минуле України. Чіткої програми щодо її майбутнього вони не розробляли, зосередившись на піднесенні політичної свідомості українського дворянства.

Великого поширення в Україні масонство не набуло. Уже в 1819 р. за наказом Олександра І була ліквідована полтавська ложа «Любов до істини», а 1 серпня 1822 р. цар заборонив усі інші масонські ложі.

Малоросійське товариство. Заборона масонства показала небайдужому українському дворянству, що змінити російське самодержавство і бюрократію за допомогою самоосвіти і високих гуманістичних цінностей не вдасться. Адже чиновники на них просто не зважають і безапеляційно відкидають. До того ж масонство мало зважало на національне гноблення українства. Тому патріотично налаштований член полтавської ложі «Любов до істини» В. Лукашевич - предводитель дворянства Переяславського повіту - у 1819 р. заснував таємне Малоросійське товариство. До нього вступили українські дворяни С. Кочубей, В. Тарновський, П. Капніст (небіж письменника) та ін.

Це вже була громадсько-політична організація. Вона прагнула піднести освітній, культурний і політичний рівні народу, об'єднати його навколо ідеї скасування кріпацтва, обмеження влади царського самодержавства. І головне, товариство ставило за мету будь-що домогтися державної незалежності України. Це зафіксував «Катехізис автономіста», укладений В. Лукашевичем.

Щоб утвердити ідею державності у свідомості народу, члени товариства поширювали знання про славне козацьке минуле, про державницькі традиції українського народу. Під час розслідування виявилося, що Малоросійське товариство мало зв'язки з польським патріотичним товариством і з Південним товариством декабристів. Василя Лукашевича кинули до Петропавловської фортеці, але згодом звільнили, оскільки Малоросійське товариство не було визнане декабристською організацією. Йому дозволили повернутися у свій маєток у Бориспіль, де він перебував під довічним поліцейським наглядом.

Декабристські організації в Україні. Масонство не задовольняло й рішуче налаштованих російських дворян. Тому водночас зі створенням масонських лож, вони організовувалися в таємні політичні товариства, які мали за мету змінити чинний суспільний і політичний лад.

Тереном розгортання політичних таємних товариств декабристів (за російською назвою місяця грудня - «декабрь», у якому вони виступили проти самодержавства, рух отримав назву «декабристський») стала й Україна. Адже тут, поблизу російсько-австрійського кордону, дислокувалася 160-тисячна російська армія.

На початку 20-х років XIX ст. в Україні сформувалися дві таємні декабристські організації. У Києві - Південне товариство, у Новограді-Волинському - Товариство об'єднаних слов'ян. У 1825 р. воно ввійшло до складу Південного товариства. Північне товариство діяло в столиці Росії - Петербурзі.
Засобом заміни суспільно-політичного ладу декабристи вважали захоплення влади внаслідок повстання військових частин, арешту і навіть фізичного знищення царської сім'ї.

2. Повстання Чернігівського полку

Декабристи Північного і Південного таємних товариств запланували повстання на весну 1826 р. Саме тоді Олександр І мав прибути з інспекційною метою у війська, розміщені в Україні. Проте раптова смерть царя та викриття змови змусили їх діяти негайно.

Керівництво Північного товариства вирішило виступити 14 грудня 1825 р. - у день складання присяги новому цареві Миколі І. Напередодні повстання з Петербурга до Москви й українських міст були відряджені посланці із закликом підтримати повстання. Тим часом у м. Тульчині 13 грудня було заарештовано керівника Південного товариства - Павла Пестеля.

Незабаром надійшла звістка про поразку повстанців у Петербурзі. Однак це не зупинило керівників Васильківської управи: підполковник Сергій Муравйов-Апостол (онук гетьмана Данила Апостола) і підпоручик Михайло Бестужев-Рюмін вирішили підняти повстання в Чернігівському полку. Воно розпочалося 29 грудня в с. Триліси, де стояла одна рота Чернігівського полку. (Полк тоді дислокувався в м. Василькові та навколишніх селах).

Пройняті ненавистю до жорстокого командира полку, солдати підтримали заклик декабристів і незабаром захопили Васильків. Звідти керівництво планувало рухатися на Київ або Житомир. 31 грудня опівдні на честь початку походу у Василькові було влаштовано урочисту церемонію.

Перед вишикуваним полком у складі майже тисячі чоловік, який очолювали 18 офіцерів, була зачитана революційна прокламація «Православний катехізис» - документ, складений у формі коротких запитань і відповідей. На запитання, чому російський народ і армія такі знедолені, декабристи відповідали: «Тому що царі викрали народну волю, а замість виконання волі Божої лише тиранять власний народ».

Катехізис завершувався закликом «ополчитися всім разом проти тиранства», «визволити сімейства свої стражденні та батьківщину», «поновити віру і волю в Росії». На шляху просування полку керівники зачитували його текст українським селянам.

Історичний факт. Селяни доброзичливо ставилися до повстанців. Як розповідав учасник тих подій офіцер-декабрист Горбачовський, вони добровільно постачали їм припаси, уважаючи їх не постояльцями, а захисниками.

Однак повстанцям не вистачало швидкості й оперативності. Замість того, щоб негайно вирушити на Київ чи Житомир, керівники повстання влаштували привал на цілу добу з приводу святкування Нового року. За цей час царські власті встигли відвести з району повстання ненадійні частини, замінити їх іншими полками.

У Києві заарештували кількох солдатів на чолі з офіцером, направлених до Києва, щоб загітувати місцевий гарнізон приєднатися до повстанців.

Довідавшись про це, керівники повстання вирішили спрямувати Чернігівський полк на Волинь, щоб там об'єднати сили з новоград-волинською управою (Товариством об'єднаних слов'ян). Однак 3 січня шлях на захід їм перекрила гусарська дивізія. Повстанці сміливо рушили на гусар, сподіваючись, що ті до них приєднаються. Тим часом дивізійна артилерія відкрила зустрічний вогонь картеччю, через що повстанці відразу зазнали відчутних втрат.

Командир полку Сергій Муравйов-Апостол був важко поранений у голову. Іншим офіцерам не вдалося згуртувати й повести солдатів у наступ - повстанці розгубилися й почали втікати.

Гусарський ескадрон оточив офіцерів, але вони не зрушили з місця. Коли один гусар наблизився до пораненого Іполита Муравйова-Апостола, молодшого 20-річного брата командира Чернігівського полку, той вистрілив собі у скроню. Усього в бою було поранено й убито 50 повстанців. Решту - 895 солдатів і унтер-офіцерів - заарештовано. Так повстання Чернігівського полку, не підтримане іншими декабристськими управами, зазнало поразки.

Слідство і суд над декабристами - це перший в історії Російської імперії широкий політичний процес, що викликав значний громадський резонанс, зокрема й за кордоном: обвинувачуваними були не окремі особи, а ціла революційна організація, що відкрито зі зброєю виступила проти самодержавства і кріпосництва. Для покарання учасників змови було створено цілу систему слідчих і судових органів. Очолив слідство сам імператор. П'ятьох керівників руху було засуджено до страти: П.І.Пестеля, К.Ф.Рилєєва, П.Г.Каховського, С.І.Муравйова-Апостола і М.П.Бестужева-Рюміна. 13.VII.1826 р. їх було повішено на кронверку Петропавловської фортеці в Петербурзі. Решту поділено на 11 розрядів і засуджено до каторги, заслання до Сибіру, розжалувано в солдати тощо. Справи багатьох членів таємних товариств розглядалися у військово-судових комісіях і при полках. Зокрема, наказом по 1-й армії від 18.11.1826 р. було утворено Військово-судову комісію в Білій Церкві для розгляду справ і суду над солдатами та унтер-офіцерами, які брали участь у повстанні Чернігівського піхотного полку або були причетні до декабристського руху в Україні. Основні матеріали цієї комісії опубліковано у виданні «Восстание декабристов» (Т. 6. - М.- Л., 1929).

3. Україна у програмних документах декабристських організацій

Історичні документи та події засвідчують, що Україна була широко охоплена декабристським рухом. До числа декабристів належало багато представників українських дворянських родин. Із трьох декабристських організацій дві - Південне товариство й Товариство об'єднаних слов'ян - були створені та діяли в Україні. Історики визнають: порівняно з Північним товариством, вони були більш радикальними й революційними. В Україні був створений головний програмний документ декабристського руху - «Руська правда».

Своєму проекту «Руська правда» Пестель дав назву на честь стародавнього законодавчого пам'ятника Київської Русі в 1824 році до того часу проект не мав назви. Конституційний проект Пестеля був результатом тривалої та наполегливої праці. Робота над проектом тривала впродовж десяти років. Пестель зібрав велику бібліотеку політичної літератури, його проект свідчить, що він був обізнаний щодо розвитку світової політичної думки другої половини XVIII - початку XIX сторіч.

Конституційний проект Пестеля неодноразово обговорювався на засіданнях Південного товариства і до безпосередньої праці над текстом залучались окремі його члени. Юшневський Олексій Петрович на слідстві зізнався що він виправляв стиль «Руської Правди», одну з глав було доручено написати Муравйову-Апостолу Сергію Івановичу. На Київському з'їзді 1823 року основні положення проекту були обговорені та одностайно затверджені керівниками Південного товариства.

У «Руській правді» планувалось створити 10 розділів:

1. про межі держави;

2. про різні племена, що населяють Російську імперію;

3. про стан суспільства;

4. про народ і відношення його до політичного і суспільного устрою, пропонованого проектом;

5. про народе і громадянський стані;

6. про Верховне правління;

7. про місцеву владу;

8. про влаштування безпеки в державі;

9. про владу та добробут держави;

10. наказ для створення зводу законів в державі.

Написані та остаточно відредаговані тільки два перших розділи і більша частина третього, четвертий і п'ятий були написані на чернетці. Останні п'ять розділів зовсім не написані, збереглися тільки підготовчі матеріали. Знищення абсолютизму і відміна кріпацтва - основні питання політичної ідеології декабристів.

На Київщині відбулося повстання Чернігівського полку. Із п'яти страчених керівників декабристського руху троє були безпосередніми керівниками Південного товариства.

Як свідчили декабристи на слідствах, їхні революційні погляди значною мірою формувалися під впливом надзвичайно жахливого становища українців у царській «тюрмі народів».

Разом із тим у програмних документах декабристів не йшлося про можливості вирішення власне українських питань. Товариство об'єднаних слов'ян своїм завданням вважало визволення всіх слов'янських народів від самодержавства, нещадного економічного гноблення та об'єднання їх у рівноправний федеративний союз від Адріатичного і Чорного до Балтійського та Білого морів. У межах цього союзу керівники товариства планували об'єднати «Сербію, Кроацію й Далмацію, Трансільванію й Угорщину, Богемію й Моравію, Волощину й Молдову, Польщу й Росію».

Отже, про долю України, на землях якої перебувало російське офіцерство, у програмних документах Товариства об'єднаних слов'ян навіть не згадувалося. Так само до української теми ставився й керівник Південного товариства П. Пестель. Складена ним «Руська правда» визнавала рівні права за всіма народами Російської імперії. Разом із тим наголошувалося, що майбутня Російська республіка має бути централізованою державою.

Павло Пестель визнавав право на самовизначення лише за польським народом. Усі інші неросійські племена й народи, у тому числі й українці, мали становити один народ - російський. Інтереси українців «одному з найоригінальніших умів Росії» були настільки байдужі, що він не брав їх до уваги навіть розробляючи новий адміністративний поділ Росії на 10 областей.

Українські терени пропонувалося без урахування національного складу мешканців розділити на три області: Українську, Чорноморську і Вершинну. Водночас із проголошенням вірності республіканським і демократичним ідеалам, П. Пестель стояв на позиціях русифікації всіх народів імперії за схемою: «Єдина територія, єдина держава, єдина мова, єдині закони».

Отже, декабристський рух був загальноросійським, який охопив Україну як імперську провінцію, у якій дислокувалися значні військові сили імперії. Навіть походячи з українських родин, живучи чи служачи в Україні, декабристи не бачили й не планували вирішення жодного власне українського питання.

Висновки

Отже, суспільний рух у першій половині XIX ст. розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне визволення. Динаміка селянського руху віддзеркалює зростання активності народних мас. Проте ця активність не набула організованих форм, була локальною, не мала чіткого антисамодержавного спрямування. За цих обставин селянський рух був скоріше одним з проявів кризи у суспільстві, ніж реальною силою, здатною вивести суспільство із скрутного становища.

Поява на українському ґрунті масонства стала, з одного боку, свідченням поширення новітніх європейських ідей та традицій, з іншого - показником зростаючої опозиційності пануючому режимові ліберальної еліти. Головною вадою масонського руху на той час була його замкненість; концентрація зусиль переважно в межах лож, що не дало змоги вітчизняному масонству стати стрижнем суспільного руху. Радикальнішими та дієвішими порівняно з масонами були декабристи, які не тільки створили таємні товариства, але й виробили теоретичні моделі майбутнього суспільного устрою («Конституція» М. Муравйова, «Руська Правда» П. Пестеля). Однак вузька соціальна база, недостатня рішучість у вирішальні моменти, ідейні суперечки, неорганізованість дій тощо не дали змоги їм реалізувати свої задуми. Польський рух розвивався переважно в національному руслі й мав на меті відновлення національної незалежності Польщі, але йому не вдалося консолідувати антиімперські сили. Хоча польські революціонери формально проголосили гасло: «За вашу і нашу свободу», на практиці вони не сприяли його реалізації: не йшли на поступки в соціальному питанні - скасуванні кріпосного права для українських селян, і в національному - наданні автономії Правобережній Україні

Використана література

1. Загребельна Н. Декабристський рух в Україні" (історія України , 9 клас) //Історія в школі. - 2006. - № 2. - C. 37-44

2. Казьмирчук Г.Д. Рух декабристів: дискусійні питання та спроба їх розв'язання (до 180 - річчя повстання) //Український історичний журнал. - 2005. - № 6. - C. 50-66.

3. Казьмирчук Г.Д. Міжнародна ювілейна науково-теоретична конференція, присвячена 175-й річниці від початку виступу декабристів //Український історичний журнал. - 2001. - № 3. - C. 149-152

4. Казьмирчук М. Декабристи і Шевченко //Історія України. - 2002. - № 44. - C. 1-4

5. Коляда І. Вожді декабристів в Україні : Павло Пестель, Сергій Муравйов-Апостол // Історія в школі. - 2006. - № 2. - C. 16-19

6. Коляда І. "Декабристи - історична випадковість ..."?!: Нарис з історії російського опозиційного руху на початку XIX ст. в Україні//Історія в школі. - 2005. № 11-12. - C. 8-21

7. Коляда І. Повстання Чернігівського полку (1825-1826рр.): Погляд через два століття //Історія в школі. - 2006. №1. - C. 7-12

8. Слюдикова Т. Декабристи і Україна //Історія України. - 2001. - № 20. - C. 8-10

9. Слюдикова Т. Пам'ятні події й місця, пов'язані з декабристами, в Києві //Історія України. - 2001. - № 27-28. - C. 13-16

Размещено на Allbest.ru