Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція економічної політики Федеративної Народної Республіки Югославії (1947-1961 рр.)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика дослідження

Актуальність теми. Історія Югославії 1950-х рр. ХХ ст. порівняно нечасто привертає до себе увагу. Значною мірою це пояснюється впливом подій, які трапилися на югославській території в 1990-і рр.: розвиток югославського суспільства в повоєнний період опинився ніби в тіні розпаду Югославії. Сучасне становище на Балканському півострові сприяє збереженню подібної розстановки акцентів, бо хоча активна фаза міжетнічних конфліктів вже пройшла, конфронтація ще триває. Це показує, що відцентрові тенденції на просторі колишньої Югославії не випадковість, і їх передісторія сягає не одного десятиліття. Тому розгляд соціально-економічної історії ФНРЮ 1947-1961 рр. дозволив би краще зрозуміти умови формування югославського суспільства, в надрах якого вони зросли. Але 1980-1990-і рр. ознаменувалися зникненням не лише Югославії, а й розпадом СРСР. Процеси дезінтеграції, що їх охопили, проявилися по-різному, але між ними є і подібність. Дослідження соціально-економічної історії югославської федерації необхідні, щоб накопичити матеріал для порівняльного аналізу шляхів розпаду Югославії та СРСР. Їх майбутнє співставлення дозволить глибше висвітити процеси, внаслідок яких Україна стала незалежною.

Сучасні світові тенденції актуалізують значення такої специфічної складової економічної політики ФНРЮ як розвиток виробничого самоврядування. Останнім часом в економічно розвинених країнах все більше поширюється практика залучати найманих працівників до участі в управлінні підприємствами. Значні зусилля в цьому напрямку докладаються зараз в Євросоюзі. За таких умов звернення до історії Югославії дозволяє краще зрозуміти соціальний характер такого явища, як самоврядування на виробництві.

Дослідження соціально-економічної історії ФНРЮ має і самостійне значення. В середині 1940-х рр. Югославія належала до найбільш відсталих країн Європи. Але в наступні десятиліття завдяки обраній урядом економічній політиці ця країна в стислі строки змогла подолати відсталість і навіть створити своїм громадянам один з найвищих рівнів життя в Східній Європі. Даний феномен без сумніву заслуговує на увагу. Але у вітчизняній історіографії відсутні спеціальні дослідження економічної політики Югославії цього періоду. Багато пов'язаних з нею питань не розглядалися взагалі. Недостатній рівень розробки проблем економічної політики ФНРЮ в українській історіографії визначає наукову актуальність обраної для дослідження тематики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової теми кафедри історії нового та новітнього часу історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова «Питання нової та новітньої історії: глобальний та регіональний аспекти» (№0101U008294).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період історії ФНРЮ з квітня 1947 р. до березня 1961 р. Початкова дата обрана тому, що в той час завершився період післявоєнного відновлення Югославії і розпочалася прискорена економічна модернізація, яка визначала подальший економічний розвиток країни. Завершальна дата - це кінець виконання другого п'ятирічного плану і початок так званої міні-реформи 1961 р., що підбила підсумки попередньої економічної політики.

Мета і задачі дослідження.

Мета дослідження - виявити характер еволюції економічної політики ФНРЮ, її суспільні наслідки і причини її змін протягом 1947-1961 рр.

У відповідності до поставленої мети були визначені такі задачі:

- встановити цілі, завдання та особливості промислової та аграрної політики;

- визначити пріоритети торгівельно-фінансової політики та її співвідношення з іншими напрямками економічної політики ФНРЮ;

- дослідити методи та способи здійснення економічної політики;

- розглянути основні етапи економічної політики та обставини їх зміни;

- виділити головні економічні та соціальні наслідки економічної політики ФНРЮ;

- простежити взаємозв'язок економічної політики та соціальної боротьби;

- розкрити вплив зовнішніх економічних та політичних факторів на економічну політику;

- проаналізувати стан вивчення проблеми в історіографії.

Об'єктом дослідження є соціально-економічні процеси в югославському суспільстві під час прискореної модернізації.

Предмет дослідження - економічна політика правлячої партії і урядів ФНРЮ протягом 1947-1961 рр.

Методи дослідження, застосовані в роботі, належать до трьох груп. Серед загальнонаукових використані індукція, дедукція, типологізація. Індукція - при аналізі причин колективізації, успіхів розвитку промисловості в другій половині 1950-х рр., для обгрунтування висновків про загострення соціальної боротьби. Дедукція - при розкритті економічних характеристик нового економічного курсу 1957-1961 рр. тощо. Типологізація - для виявлення типу модернізації ФНРЮ. З міждисциплінарних методів широко використовувався системний підхід, особливо при вивченні співвідношення факторів соціально-економічних реформ 1950-1953 рр. З власне історичних методів були задіяні історико-генетичний, історико-порівняльний та проблемно-хронологічний. Перший - при дослідженні первинної і вторинної фази прискореної індустріалізації, політики децентралізації, механізмів виникнення криз і т.д. Другий - переважно для розгляду особливостей подолання економічних труднощів та формування економічної політики. Третій метод широко задіяно для розгляду основних складових економічної політики в межах окремих етапів її еволюції. Користуючись зазначеними методами, автор керувався принципами аксіологічної спрямованості, об'єктивності, історизму.

Наукова новизна одержаних результатів:

- дисертаційна робота є першим в сучасній українській історіографії дослідженням проблем економічної політики ФНРЮ в 1947-1961 рр.;

- виявлені основні етапи розвитку економічної політики ФНРЮ і простежений процес їх зміни;

- визначений взаємозв'язок між індустріалізацією, промисловою, торгівельно-фінансовою та аграрною політикою Югославії;

- досліджена специфіка соціальної боротьби різних суспільних груп ФНРЮ;

- показані механізми розвитку соціально-економічних криз в ФНРЮ та засоби їх подолання в процесі модернізації країни;

- з'ясований взаємовплив економічної політики та соціальної боротьби в ФНРЮ і соціально-економічні причини виникнення та розвитку самоврядного соціалізму.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані при вивченні курсів «Новітня історія країн Європи та Північної Америки», «Історія південних та західних слов'ян», розробці спецкурсів, методичних посібників та навчальних програм.

Апробація одержаних результатів дисертації здійснювалася на міжнародних, всеукраїнських, регіональних та вузівських наукових конференціях, за результатами яких опубліковані тези доповідей. Серед таких конференцій можна відзначити: Міжнародну студентську конференцію «Історія очима молодих дослідників» (м. Донецьк, 2-4 грудня 1999 р.), Всеукраїнську наукову конференцію «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії» (м. Луганськ, 8-9 лютого 2001 р.), Міжнародну наукову конференцію «Історична наука: проблеми розвитку» (м. Луганськ, 17-18 травня 2002 р.), Сьому міжнародну Кирило-Мефодіївську конференцію (м. Одеса, 17-18 травня 2002 р.), Всеукраїнську конференцію «Вивчення всесвітньої історії в Україні: традиції, сучасний стан та перспективи» (м. Чернігів, 17-18 жовтня 2002 р.), ХІІІ Міжнародний славістичний колоквіум (м. Львів, 19-21 травня 2004 р.), Міжнародну науково-практичну конференцію «Демократичний та лібертарний соціалізм: ідеї і суспільні сили» (м. Москва, 26-27 червня 2004 р.). Кількість наукових робіт за темою дисертації - 10, з них 5 у фахових виданнях з історичних наук, що відповідають вимогам ВАК України.

Структура роботи. Дисертаційна робота загальним обсягом 193 сторінки, складається зі вступу, чотирьох розділів та висновків. Розділи поділяються на підрозділи. Дисертація має дев'ять додатків, обсяг яких становить 19 сторінок. Список використаних джерел та літератури охоплює 25 сторінок і включає 340 назв на сербо-хорватській, російській, українській, македонській, словенській, болгарській та англійській мовах.

Основний зміст дисертації

У першому розділі «Джерела та історіографія проблеми» проаналізовано джерельну базу дослідження та стан наукової розробки дисертаційної теми.

Джерельна база роботи розглядається в першому підрозділі. Неопубліковані джерела представлені матеріалами трьох югославських архівів. В Архіві Югославії (Белград) це документи фонду засідань Виконавчого комітету ЦК Союзу комуністів Югославії. З нього було використано справи, що розкривають вузлові моменти зміни соціально-економічної політики ФНРЮ в середині 1950-х рр. В Архіві Воєводини (Новий Сад) опрацьовані джерела з фонду крайового комітету Союзу комуністів Сербії по Воєводині, фонду крайового віча Союзу профспілок Югославії по Воєводині, фонду крайового комітету профспілки сільськогосподарських працівників та службовців, фонду крайового відділення Соціалістичного союзу трудового народу Югославії (ССТНЮ). Вони дозволяють дослідити внутрішню політику КПЮ та СКЮ, врахувати специфіку її регіональних проявів, а також реакцію, настрої і поведінку народних мас та дії урядовців. В Історичному архіві Нового Саду використано документи фонду партійного комітету Новосадського среза. Найважливіший з них - стенограма засідання парткому з приводу масового невдоволення мешканців міста у 1955 р. Загалом архівні джерела дозволяють простежити вузлові повороти економічної політики ФНРЮ, її соціальні наслідки та ставлення народних мас до неї.

Опубліковані джерела поділяються на три великі групи: документи офіційного походження, преса та джерела мемуарно-щоденникового типу. До складу першої групи входять законодавчі акти, урядові документи, матеріали партійних органів, статистичні дані та промови партійно-державних діячів ФНРЮ.

В дисертації використано як конституційні акти, так і закони різного характеру, що регулювали економічний та соціальний розвиток ФНРЮ. Розбіжності серед партійно-державних керівників та пошуки конкретизації загальних напрямків економічної політики дозволяють простежити і матеріали парламентських дебатів, які з 1953 р. стали інформативними.

Уряд ФНРЮ мав право видавати підзаконні акти і активно ним користався. Тому документи урядового походження пов'язані з економічною політикою дуже важливі як джерело. Надзвичайно цінним із джерел цієї підгрупи є протоколи засідань Господарської Ради ФНРЮ, підрозділу уряду, що фактично скеровував поточну економічну політику та намічав її стратегічні орієнтири. До документів урядового походження належать також матеріали органів планування, насамперед тексти поточних та довгострокових планів, що розкривають концепцію економічної політики держави, її пріоритети і шляхи реалізації.

Матеріали партійних органів для розв'язання визначених в дослідженні завдань мають навіть більше значення, ніж урядові акти, бо Комуністична партія Югославії (з 1952 р. Союз комуністів Югославії) повністю визначала всю внутрішню політику ФНРЮ. Джерела цієї підгрупи представлені стенограмами та резолюціями пленумів ЦК, засідань Політбюро ЦК КПЮ і Виконкому ЦК СКЮ та партійних з'їздів, листами ЦК до членів партії, партійними програмами, статутами й аналітичними записками. Особливе значення серед них мають матеріали засідань Політбюро та пленумів ЦК, які частково видані. Важливу інформацію про характер і напрямки економічної політики ФНРЮ містить стенограма V з'їзду КПЮ, опублікована в 1949 р..

Статистичні дані 1947-1952 рр. не відрізнялися великою надійністю, але з 1952 р. облік статистики в ФНРЮ суттєво покращився. Її аналіз дозволяє з'ясувати економічні наслідки урядових рішень, простежити загострення внутрішніх протиріч, оцінити загальні тенденції соціально-економічного розвитку країни. З видань Союзного статуправління використані статистичні щорічники, часопис «Індекс» та різні збірники.

Значною інформативністю характерізуються виступи і доповіді членів ЦК СКЮ Й. Броз-Тіто, Е. Карделя, Б.Кідрича, А. Ранковича та С. Вукмановича-Темпо, які займали відповідальні партійні, урядові та господарські посади. Ці промови розкривають плани дій вищого керівництва країни, його бачення економічних завдань та способів їх розв'язання, соціальні та економічні наслідки поточної політики, але внаслідок публічного характеру не відбивають усього, що знали оратори, і мають достатньо суб'єктивний характер.

Другу групу використаних в досліджені джерел становить преса, насамперед газети «Борба» (орган ССТНЮ), «Комуніст» (орган СКЮ) та «Економска політика» (формально незалежне видання). Протягом 1947-1961 рр. контроль партії та держави над пресою поступово послаблювався, тому вона, як джерело, доволі змістовна. Югославські газети багато уваги приділяли соціально-економічній проблематиці, особливо питанням самоврядування. По них можна встановити пріоритетні соціальні та економічні питання, ставлення влади до них, перебіг урядових кампаній з впровадження певних заходів і навіть окремі моменти соціальної боротьби.

Останню з трьох виділених груп складають джерела мемуарного характеру. Спогади та щоденники представлені працями таких різних авторів, як Е. Кардель, М. Джилас, А. Ранкович, С. Вукманович-Темпо та інші. Перші троє входили в найближче оточення Й. Броз-Тіто і до складу ЦК КПЮ ще з довоєнного часу. М. Джилас займав це положення до 1954 р., А. Ранкович до 1966 р., а Е. Кардель до самої смерті у 1979 р. Творам цих авторів більшою чи меншою мірою притаманна суб'єктивність, але в цілому вони дозволяють простежити процес формування економічної політики ФНРЮ у вищих ешелонах влади та суспільну реакцію на неї.

До третьої групи з певними застереженнями можна віднести також дорожні записи і репортажі радянських журналістів, що побували в Югославії в 1955-1956 рр., бо їх твори, як і щоденники, є суб'єктивними нотатками авторів. Ці джерела дозволяють відчути дух і атмосферу часу, але їх використання вимагає обережності через ідеологічно упереджену позицію журналістів.

Отже, основна частина використаних джерел несе на собі відбиток партійно-державної тенденційності. Але значна інформативність джерел та можливості їх критичного співставлення дозволяють простежити різні аспекти еволюції економічної політики ФНРЮ в 1947-1961 рр. і розглянути переважну більшість пов'язаних з нею проблем.

В другому підрозділі подано аналіз літератури. Використані в дисертації наукові дослідження належать до декількох історіографічних традицій, найбільше значення серед яких мають югославська та радянська. В свою чергу в югославській історіографії є два періоди: до і після розпаду СФРЮ.

В Югославії, як і в СРСР, першими дослідниками економічної політики ФНРЮ були економісти. Аналізуючи сучасні їм проблеми, вони змушені були розглядати попередній розвиток економіки та урядової політики, а отже підходити до них з позицій історизму. Вони написали низку робіт від вузько спеціальних статей до широких узагальнюючих досліджень. Серед останніх роботи М. Мацури, Д. Крндії, Д. Чаліча, Н. Чобеліча та інших. Однак в їх задачі не входило показати зміну концепції економічної політики в органах влади, вплив соціальних сил на цей процес, суспільні наслідки спроб її втілення тощо.

Югославські історики розглядали історію ФНРЮ з 1960-х рр., але в порівняно обмеженому обсязі, бо керувалися тезою про необхідність значної часової відстані між істориком та об'єктом його аналізу. Дослідження історії ФНРЮ помітно пожвавилися в 1980-і рр. Проте внаслідок зміни громадської свідомості під час розпаду Югославії інтерес до історії ФНРЮ знову різко скоротився, і інтенсивність її вивчення в СРЮ знизилася. Але тематика досліджень принципово не змінилася.

Загальні роботи з історії ФНРЮ створили в 1970-1980-і рр. історики Б. Петранович і Д.Біланджич. Д.Біланджич більше уваги приділив історії економічної системи країни та самоврядування, а Б. Петранович - політичній історії, економічній політиці та її ключовим поворотам.

Що стосується спеціальних праць, то під час існування СФРЮ югославські науковці здійснили низку досліджень з історії системи самоврядування, як соціологічного, так і історичного характеру, які відзначалися доволі критичним підходом до об'єкту аналізу. В 1990-і рр. збільшився інтерес до досліджень аграрної політики ФНРЮ 1945-1953 рр. З'явилися роботи В. Гудац-Додич, М. Джорджевича та М. Павловича, присвячені примусовим хлібозаготівлям і колективізації. Вони розглянули напрямки та характер аграрної політики, показали її економічні наслідки та реакцію селян, хоча деякі питання ще залишаються дискусійними.

В Югославії досліджувалися і соціально-політичні рухи. Найчастіше - рух інформбюровців (прихильників Сталіна в КПЮ). Найбільш ґрунтовно підійшли до нього Р. Радоніч, Б. Ковачевич та М.Мітрович. Але відкритою є проблема його соціальної природи і впливу на економічну політику ФНРЮ. Крім того, югославських істориків цікавили зіткнення між прибічниками та противниками централізації та соціальні протести взагалі (селянські повстання, робітничі страйки тощо) . Також вивчалися механізми прийняття рішень в політичній системі, очолюваній Й. Броз-Тіто. Аналізувалася історія різних політичних та громадських організацій і установ, що відігравали роль у формуванні економічної політики (СКЮ, Народний фронт, профспілки тощо). Висвітлювалася роль армії в економічному розвитку ФНРЮ. Югославські історики розглядали і взаємини ФНРЮ з США та СРСР, однак в основному до 1956 р.

Окремо в югославській історіографії стоїть робота М. Обрадович. Вона спробувала цілісно вивчити історію суспільної системи 1945-1952 рр. і значну увагу приділила економічній політиці ФНРЮ. Вона виявила наявність соціально-економічної кризи під час першої п'ятирічки, показала роль сепаратизму місцевої бюрократії в реформах 1950-1953 рр. тощо.

Отже, в югославській історичній науці недостатньо вивчена історія економічної політики ФНРЮ після 1952 р. Значно краще розглянуто період 1947-1952 рр., але і тут відсутні узагальнюючі праці, окрім монографії М. Обрадович.

Розвиток радянської історіографії Югославії стримували ідеологічні наслідки радянсько-югославського конфлікту. Під час перебудови, коли ця перешкода зникла, в ній стався спалах інтересу до югославської історії. Але економічна політика ФНРЮ як така до поля її зору потрапила лише частково.

В 1960-1980-і рр. в СРСР писалися насамперед загальні оглядові роботи з історії ФНРЮ. Її власне історичний аналіз розпочався лише в узагальнюючих дослідженнях з історії «соціалістичних» країн Східної Європи, виданих в 1980-і рр.. Серед загальних праць зовсім окремо стоїть книга О.С. Бейліса. В радянській історіографії це напевне єдина спроба написати власне історію Югославії після 1945 р., та вона вкрай заідеологізована.

Спеціальні роботи з історії югославського суспільства, з'явилися в радянській науці вже в процесі нормалізації стосунків СРСР з ФНРЮ. В цих дослідженнях пальма першості протягом 1950-1960-х рр. належала економістам, серед яких особливо слід відзначити аналітичні роботи В.О. Пекшева. В 1960-і рр. економісти активно вивчали організацію югославської економіки, аграрну політику та зміни в житті села.

В 1970-1980-і рр. радянські історики та економісти досліджували проблеми сільського господарства, доходи та споживання югославського населення, радянсько-югославські економічні зв'язки. Історики Н.С. Довгих та О.І.Іскольдський розпочали вивчення змін соціальної структури ФНРЮ під час індустріалізації.

В останні роки перебудови з'явилося багато праць, присвячених економічним особливостям та ідеології самоврядного соціалізму. Одночасно були написані роботи про зовнішню політику Югославії 1950-х рр., про участь югославських робітників в управлінні промисловістю в 1940-і рр..

Розпад СРСР та СФРЮ призвів до різкої зміни напрямків історичних досліджень. Так в російській історіографії спостерігається інтерес в основному до зовнішньої політики Югославії кінця 1940-1950-х рр. . Помітне виключення з цієї тенденції - монографія «Москва та Східна Європа», що містить розділи присвячені політичній боротьбі в Югославії.

В сучасній українській історіографії соціально-економічна історія ФНРЮ майже не представлена. Українські вчені, як і російські, епізодично звертаються до неї в загальних оглядах історії Югославії, як це зробили М.М. Кріль та З.А. Баран, А.І. Черній та В.А. Черній, В.І. Яровий та інші.

Аналіз радянської та сучасної української історіографії показує, що економічна політика ФНРЮ не виступала як об'єкт історичного дослідження і лише в окремих аспектах аналізувалася економістами. В цілому завдання, визначені в дисертації, недостатньо вивчені в югославській історіографії і фрагментарно розглянуті в радянській та українській.

В другому розділі «Соціально-економічний розвиток ФНРЮ в роки першої п'ятирічки (1947-1952 рр.)» розкрито особливості економічної політики Югославії на першому етапі її еволюції, коли керівництво країни намагалося наслідувати радянський досвід.

В центрі уваги першого підрозділу знаходяться труднощі економічної модернізації радянського типу в 1947-1950 рр. Економічна модернізація Югославії була об'єктивно назрілою потребою ще з міжвоєнного часу. Її почали реалізовувати партійно-державні управлінські структури, що сформувалися невдовзі після приходу КПЮ до влади. Вони зводили завдання модернізації до індустріалізації, виходили з того, що остання здійснюється в прискореному темпі і розпочинається з важкої промисловості, і передбачали посилення господарського автаркізму. Економічну політику цього періоду визначали завдання першого п'ятирічного плану, розрахованого на 1947-1951 рр. Центральне місце в ній посіло будівництво капіталомістких підприємств групи А. Ствердилася система багаторівневих цін, адміністративного товаророзподілу («організований ринок») та директивного планування. Промислова, аграрна та торгівельно-фінансова політика були в цілому подібними до радянської. Однак в аграрній політиці КПЮ були дві істотні відмінності. Хоча влада і прагнула знищити одноосібне селянське господарство, вона не здійснила націоналізацію землі, а в кооперуванні селян до кінця 1948 р. віддавала перевагу постачальницько-збутовим кооперативам перед виробничими.

Під час першої п'ятирічки темп індустріалізації швидко перевищив реальні можливості країни. Виник дефіцит робочої сили, загострилося продовольче питання, погіршувалося постачання населення. Чинником, що значно ускладнив становище ФНРЮ в 1948-1949 рр., став радянсько-югославський конфлікт. Югославія практично не отримала обіцяних іноземних кредитів, не могла закупити імпортне устаткування, змушена була змінити структуру інвестицій і збільшити витрати на утримання армії. В 1949-1950 рр. уряд спробував подолати всі труднощі шляхом позаекономічного примусу: набула поширення примусова праця, з січня 1949 р. розпочалася насильницька колективізація, посилилася жорсткість примусових хлібозаготівель (откупу). Така політика налаштувала численні верстви населення проти КПЮ та поглибила економічні проблеми, і навесні 1950 р. почалася економічна криза, що супроводжувалася соціальною. Піднімалися селянські повстання, по містах і селах діяли опозиційні сили інформбюровців, націоналістів і лібералів. Все більше наростало невдоволення робітників. Посилилися відцентрові тенденції та загострилася внутрішня боротьба в управлінських структурах. Соціальна база режиму загрозливо звузилася.

В другому підрозділі розглядається зародження суспільної системи «самоврядного соціалізму», тобто інтенсивні реформи та перетворення 1950-1953 рр., що мали на меті подолання кризи. Частина антикризових заходів була спрямована на відновлення відповідності між темпом індустріалізації та можливостями економіки. Це скорочення капіталовкладень та зайнятості, згортання будівельних робіт, обмеження інфляції через скорочення грошових доходів населення. Інші антикризові заходи були націлені на реформування неефективної господарської системи. Докорінно змінилася внутрішня торгівельно-фінансова політика. «Організований ринок» з багаторівневими адміністративними цінами поступився ринковому товарообміну; підприємства перейшли до функціонування на засадах рентабельності. Система управління економікою зазнала децентралізації і спрощення, скасоване довгострокове планування, держава відмовилася від жорсткого адміністрування і стала досить активно використовувати непряме регулювання. Були облишені спроби знищити приватну торгівлю. Паралельно з економічними перетвореннями уряд здійснював заходи з подолання соціальної кризи. Вони зводилися до поєднання поступово затухаючих «профілактичних» репресій з масштабними соціальними поступками та створенням нових політичних інституцій, спрямованих на оману суспільної свідомості. До останніх належали самоврядування, відмирання держави, показова боротьба з бюрократизмом. Реформи звільнили селян від откупу та колективізації, надали робітникам можливість брати участь в управлінні підприємствами, задовольнили відцентрові устремління нижчих ланок партійно-державного апарату, надавши їм економічну автономію, та забезпечили суттєву демократизацію суспільства. Реформи були взаємопов'язаним комплексом соціальних, економічних, політичних та ідеологічних перетворень, що розгорталися під дією декількох факторів. Однак відіграли визначальну роль і одночасно породили решту чинників насамперед соціально-економічний фактор і зовнішньополітичні впливи, що йшли з СРСР та з США. Вирішальною причиною реформ була внутрішня криза. А радянсько-югославський конфлікт спонукав керівників КПЮ переглянути свої погляди на внутрішню політику і відступити від радянського зразка усвідомлено. В той же час економічна допомога, яку надали Югославії США, змусила її бути поступливішою до американських вимог у зовнішній і внутрішній політиці. Все це і визначило характерні риси «самоврядного соціалізму».

Третій розділ «Прискорена індустріалізація в першій половині 1950-х рр.» присвячений проблемам економічної політики ФНРЮ на другому етапі її еволюції, коли в ній поєднувалися нові методи і стара сутність.

Перший підрозділ «Основні протиріччя економічного розвитку Югославії» висвітлює характерні риси первинної фази прискореної індустріалізації, що найбільш повно розкрилися саме в першій половині 1950-х рр. Специфіка цієї фази мала декілька аспектів. Фінансова політика ФНРЮ була спрямована на утворення додаткових капіталовкладень для забезпечення прискореної індустріалізації. Уряд довів питому вагу інвестицій в національному доході приблизно до 33%. Левову частку цих величезних коштів поглинали базові галузі промисловості. Промислова політика першої половини 1950-х рр. продовжувала політику попередніх років. Плани капітального будівництва постійно доповнювалися новими об'єктами, хоча не вдавалося завершити вже розпочаті. Індустріалізація фінансувалася переважно за рахунок обмеження особистого споживання робітників та селян, тому робоча сила в Югославії була надзвичайно дешевою, а екстенсивний шлях розвитку економіки найрентабельнішим. Внаслідок цього збільшення матеріального багатства країни оберталося для робітників та селян застоєм і навіть падінням життєвого рівня. В результаті економічна політика ФНРЮ призвела до такого протиріччя, як відставання життєвого рівня від темпу економічного розвитку. В першій половині 1950-х рр. Югославія почала отримувати іноземну фінансову допомогу, зменшилися її видатки на оборону, минула економічна криза, однак споживання більшої частини населення обмежувалося, як і раніше. На другому етапі змінилися методи проведення індустріалізації, але не сутність.

В першій половині 1950-х рр. продовжувало загострюватися протиріччя між містом та селом. Фінансування індустріалізації за рахунок сільського господарства призвело село до занепаду. Концепція підтримки обох секторів власності, яку було покладено в 1953 р. в основу нової аграрної політики, не могла цьому запобігти. З одного боку зберігалися заходи, що обмежували багаті селянські господарства, а з іншого - державно-кооперативний сектор знепадав, бо не отримував необхідної допомоги. Оскільки міське населення при цьому збільшувалося, в Югославії загострювалося продовольче питання, на ринку наростали дефіцит та спекуляція. Ще одним негативним наслідком економічної політики став значний дефіцит платіжного балансу, який не вдавалося зменшити. Через витрати індустріалізації уряд не міг ні відмовитись від імпорту, ні збільшити експорт.

В другому підрозділі розглядається дестабілізація соціального та економічного розвитку ФНРЮ середини 1950-х рр. В 1955 р. Югославія опинилася перед загрозою нової соціально-економічної кризи. Ознаками її наближення стали неконтрольовані зростання цін та лихоманка капітального будівництва. Внаслідок цих процесів активізувалися відцентрові тенденції у владних колах. В сільському господарстві прискорився занепад державно-кооперативного сектора, натомість посилився фермерський шлях розвитку. Інфляція призвела до збагачення селян та посилила труднощі міського населення. Тому в 1955 р. становище на селі було стабільним, але дуже швидко почала розвиватися соціальна криза в місті. В третьому кварталі 1955 р. городяни втратили довіру до економічної політики уряду. Масове невдоволення і протестні настрої доповнювала наростаюча апатія активістів СКЮ. Хоча невдоволення не прийняло відверто політичних форм, його посилення супроводжувалося поширенням різних опозиційних ідеологій.

До осені 1955 р. уряд намагався відвернути економічну кризу за допомогою заходів другорядного характеру у торгівельно-фінансовій політиці. Головним чином він обмежував інвестиційний попит. Це дещо уповільнило процес визрівання кризи, але не перервало його. Тільки восени 1955 р., на засіданні Виконкому ЦК СКЮ та IV пленумі Союзного комітету ССТНЮ, партійне керівництво сформулювало нову програму дій. Воно вирішило відмовитися від промислової політики, характерної для первинної фази прискореної індустріалізації, переорієнтувавшись з важкої промисловості на інші галузі, та від концепції розвитку двох секторів у сільському господарстві. Держава збиралася збільшити сільськогосподарське виробництво, здійснювати інвестиції за принципом максимально рентабельних капіталовкладень з швидкою окупністю, відмовитись від екстенсивної індустріалізації і інтенсифікувати виробництво, та в кінцевому підсумку забезпечити підвищення життєвого рівня трудящих. Передбачалася і зміна торгівельно-фінансової політики з метою відновити баланс між купівельними і товарними фондами та посилити централізацію управління. А для безпосередньої стабілізації був запропонований комплекс антикризових заходів.

В четвертому розділі «Новий курс економічної політики ФНРЮ (1956-1961 рр.)» розглянуто особливості третього етапу економічної політики ФНРЮ, яка була спрямована на вирішення проблем, що накопичилися в первинній фазі прискореної індустріалізації.

Перший підрозділ «Перехід Югославії до нового економічного курсу» розпочинається аналізом стабілізаційних заходів, що впроваджувала держава зимою 1955-1956 рр. Вони включали в себе скорочення капіталовкладень, зайнятості і грошових доходів робітників-селян та селян. В робітників виникли сподівання на покращення життя і в той же час нові форми невдоволення: опір масовим звільненням та введенню нормованої праці. Селяни сприйняли нову політику виключно негативно, тому що основний тягар антикризових заходів впав на них. Нижчі ланки партійно-державного апарату теж були незадоволені стабілізаційними планами і чинили опір скороченню капіталовкладень. Союзне керівництво спочатку намагалося продемонструвати жорсткість, але потім пішло їм на поступки у листопаді 1955 р. та у березні 1956 р. Одночасно в березні 1956 р. було внесено зміни в законодавство для посилення контролю союзного уряду над коштами республік, срезів, общин та підприємств.

Розвиток нового курсу в 1956 р. був суперечливим. Навесні продовжилася розробка засад нової аграрної політики. Але в наступні місяці виявилася тенденція до можливої відмови від нового курсу. В той же час передумови для зміни економічної політики протягом року не були повністю сформовані. Однак восени 1956 р., на фоні повстання в Угорщині, в Югославії знову посилилося соціальне невдоволення. Враховуючи ці обставини, вище керівництво країни остаточно вирішило розірвати зі старою економічною політикою. Почалася значна зміна структури капіталовкладень. Головними задачами стали розвиток сільського господарства, легкої промисловості, транспорту, житлово-комунальне будівництво, підвищення продуктивності праці, розширення товарообміну з закордоном. При цьому в кінці 1956 р. нова економічна політика збагатилася новими рисами. По-перше, відновлювалося довгострокове планування. По-друге, від спроб певної централізації економічного життя уряд перейшов до подальшої децентралізації, бо потреба інтенсифікації виробництва співпала з відцентровими прагненнями місцевих управлінських структур. По-третє, раніше уряд вважав, що підвищення добробуту громадян стане кінцевим результатом довгострокової політики, а в реальності держава вирішила спочатку підняти їх життєвий рівень за рахунок зовнішніх запозичень, а потім підвести під нього внутрішню економічну базу.

Другий підрозділ, присвячений соціально-економічним особливостям реалізації нового курсу, охоплює період з кінця 1956 р. до початку 1961 р., коли стратегія економічної політики ФНРЮ в головних рисах була незмінною і визначалася рішеннями, ухваленими в 1955-1956 рр. Її стабільність закріпив перспективний план на 1957-1961 рр., затверджений в грудні 1957 р. Для нового економічного курсу характерна зміна структури капіталовкладень на користь відстаючих галузей, в першу чергу сільського господарства та легкої промисловості, здійснення інвестицій за критерієм максимальної рентабельності для збільшення конкурентноздатності на світовому ринку, посилення нерівності у доходах з метою підвищення продуктивності праці, добровільне кооперування селян, подальша децентралізація та розширення самостійності підприємств. Основні цілі економічної політики - підвищення життєвого рівня та ліквідація дефіциту платіжного балансу і залежності від кредитів. Досягти останньої мети передбачалося шляхом випереджаючого нарощування експорту. Але спочатку значна іноземна допомога розглядалася як умова реалізації нового курсу.

Новий економічний курс означав перехід від первинної до вторинної фази прискореної індустріалізації. Він призвів до швидкого та узгодженого розвитку основних секторів економіки, до поширення індустріалізації з важкої промисловості на інші галузі. На відміну від первинної вторинна фаза супроводжувалася підвищенням життєвого рівня основних верств населення та інтенсифікацією виробництва. В той же час економічна модернізація в 1957-1961 рр. ще далі відійшла від радянського зразку, бо югославська економіка замість збереження автаркічності почала інтегруватися до світового ринку.

Новий економічний курс мав не лише досягнення, а й породив такі проблеми, як безробіття та інфляція. Дефіцит платіжного балансу не скоротився, а збільшився. Югославія потрапила в стійку залежність від імпорту сировини та устаткування. На цій основі виникли циклічні економічні кризи, почалася деформація промислового розвитку.

Новий економічний курс призвів також до посилення соціальної боротьби в місті (масовий страйковий рух, студентські протести тощо). Одночасно посилювалася внутрішня боротьба в управлінських структурах. По-перше, децентралізація зміцнювала позиції та амбіції місцевих владних кіл. По-друге, новий курс гальмував розвиток економічно відсталих країв. На цьому грунті наростали суперечності між ними та розвиненими краями. До кінця 1950-х рр. взаємна боротьба йшла навколо пропорцій розподілу національного доходу та капіталовкладень і лише в 1959-1960 рр. вийшла на проблему стратегії економічного розвитку.

У висновках дисертації викладено результати дослідження.

Економічна політика Югославії в 1947-1961 рр. задовольняла об'єктивну потребу суспільства у подоланні економічної відсталості, а її носієм стали партійно-державні управлінські структури, що виступали в якості самостійної соціальної групи. Суспільний розвиток ФНРЮ і зокрема економічна політика цього періоду відзначалися значним динамізмом.

За комплексом ознак в еволюції економічної політики ФНРЮ можна виділити три якісно відмінних етапи. Перший етап розпочався в квітні 1947 р., а завершився в основному в межах 1952 р. Другий розпочався в 1952-1953 рр. і тривав до 1956 р. Третій охоплює 1956-1961 рр. Якщо перший та третій етап відрізнялися як за пріоритетами економічної політики, так і за методами її впровадження, то другий утворює між ними перехідну ланку, бо для нього характерні пріоритети першого етапу і більшість методів, що вживалися на третьому. За багатьма соціальними та економічними наслідками другий етап близький до першого, а третій від них помітно відокремлюється. Ця відмінність спричинена в основному зміною пріоритетів економічної політики.

Промислова, аграрна і торгівельно-фінансова політика ФНРЮ підпорядковувалися цілям політики індустріалізації. На першому та другому етапах її завданням було створення важкої промисловості, а на третьому - поширення індустріалізації на інші галузі економіки. Аграрна і торгівельно-фінансова політика мали також специфічні цілі щодо земельної власності селян і до ринку та приватної торгівлі. Завданням аграрної політики на першому етапі була експропріація селянської власності позаекономічними способами, на другому - розвиток всіх форм земельної власності, і на третьому - знищення селянських господарств економічними методами. В торгівельно-фінансовій політиці держава спочатку прагнула ліквідувати як приватну торгівлю, так і ринок, на другому - забезпечити економічне зростання при їх збереженні і навіть розширенні, і на третьому - викорінити приватну торгівлю зберігши ринок. Крім того, торгівельно-фінансова політика намагалася усунути дефіцит платіжного балансу. Врешті решт це призвело до відходу ФНРЮ від стратегії автаркічного розвитку.

Методи економічної політики в 1947-1961 рр. були неоднакові. Для першого етапу були характерні тенденції до одержавлення економіки, централізація управління, обмеження самостійності підприємств. Починаючи з другого етапу вони змінилися на протилежні. Продовження такого напрямку еволюції продемонстрував і третій етап.

Економічна політика ФНРЮ мала своїм наслідком не тільки бурхливий розвиток промисловості, а й значні проблеми, що на першому та другому етапах (первинна фаза прискореної індустріалізації) були схожими. Їх загострення викликало кризи 1950-1952 рр. та 1955-1956 рр. Способи боротьби з цими кризами теж були подібними: обмеження грошових доходів населення, зайнятості та капіталовкладень. Суттєва зміна стратегії на третьому етапі, який відповідає вторинній фазі прискореної індустріалізації, дозволила уряду розв'язати багато проблем, породжених первинною фазою. В той же час країна потрапила в стійку залежність від закордонних кредитів та імпорту, що викликало значні негативні наслідки.

Економічні кризи супроводжувалися загостренням соціальної боротьби та виникненням соціальних криз у 1950 та 1955 рр. Вони стали поштовхом до якісних нововведень в економічній політиці ФНРЮ, що виходили за межі простого подолання економічних проблем. В першому випадку це виявилося в зміні методів проведення економічної політики, в політиці соціальних поступок і створенні «самоврядного соціалізму». При чому соціальний зміст самоврядування полягав у замаскованому демократичними формами підпорядкуванні робітників управлінським структурам, а не у їх знищенні. В другому випадку прямим результатом соціальної кризи був новий економічний курс, що відзначався помітною зміною пріоритетів економічної політики. Соціальна боротьба була не лише наслідком економічної політики Югославії, а й визначальним внутрішнім фактором її еволюції.

Значний вплив на подальшу долю Югославії справила боротьба в управлінських структурах. Вона точилася переважно навколо таких економічних питань, як розподіл суспільного продукту між владними колами і контроль вищих управлінців над економічною діяльністю нижчих. Внаслідок цієї боротьби в ФНРЮ розпочався процес децентралізації і послаблення союзного центру. Та до кінця 1950-х рр. останній ще виступав як цілісна і самостійна сила. Інших значних відцентрових тенденцій в 1947-1961 рр., що свідчили б про початок дезінтеграції країни, дослідження не виявило.

Серед зовнішніх факторів, що суттєво вплинули на економічну політику ФНРЮ - конфлікт з СРСР, економічний тиск капіталістичних держав Заходу та повстання в Угорщині 1956 р. Перший фактор став додатковим чинником розвитку кризи 1950-1952 рр. і виникнення «самоврядного соціалізму». Другий вплинув на політичну лібералізацію, непрямо подіяв на відмову від колективізації та сприяв інтеграції Югославії до світового ринку Третій фактор став остаточним поштовхом до впровадження нового економічного курсу.

Незважаючи на всі труднощі, суперечності і прорахунки економічної політики 1947-1961 рр. саме вона заклала базу югославської промисловості і обумовила якісний стрибок Югославії на шляху з відсталого аграрного суспільства до індустріального. Саме тоді виник «самоврядний соціалізм», коли робітники мали законодавчо гарантоване право на управління підприємствами. І саме в той час зародилися відцентрові процеси в економіці та політиці, що згодом підірвали єдність югославського суспільства.

Публікації за темою дисертації

1. Шахін Ю.В. Розвиток селянських господарств Югославії в 50-і роки ХХ ст. // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. - Вип.12. - Одеса, 2002. - С. 346-352.

2. Шахін Ю.В. Вплив індустріалізації на рівень життя в Югославії (1947-1956 рр.) // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. Історичні науки. - 2003. - №6 (62). - С. 122-130.

3. Шахін Ю.В. Індустріалізація у ФНРЮ: джерела фонду нагромадження першої половини 1950-х рр. // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - 2003. - №10. - С. 70-77.

4. Шахін Ю.В.Й. Броз-Тіто про соціальну напруженість в Югославії у 1955-1956 рр. // Записки історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. - Вип.13. - Одеса, 2003. - С. 196-206.

5. Шахін Ю.В. Сучасні сербські історики про причини колективізації у ФНРЮ // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Т.26. - Вип.13. Історичні науки. - Миколаїв, 2003. - С. 144-149.

6. Шахін Ю. Соціальна історія села 1950-х рр. в ФНРЮ // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету. - Вип.15. - Чернігів, 2002. - №1. - С. 98-101.

7. Шахін Ю. Економічна модернізація радянського зразку в Югославії (1947-1961 рр.) // Гуманістичні цінності світових цивілізацій і проблеми сучасного світу: Збірник наукових праць. - Вип.2. - Кривий Ріг, 2004. - С. 59-64.

8. Шахин Ю.В. Производственное самоуправление Югославии во второй половине 50-х годов в оценке югославской прессы // Збірник наукових праць Міжнародної студентської наукової конференції «Історія очима молодих дослідників». - Донецьк, 1999. - Т.2. - С. 59-62.

9. Шахин Ю.В. Югославская печать второй половины 50-х годов об общественном самоуправлении // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії / Матеріали всеукраїнської наукової конференції. - Луганськ, 2001. - С. 204-206.

10. Шахин Ю.В. Причины коллективизации в ФНРЮ в работах современных сербских историков // Історична наука: проблеми розвитку / Матеріали Міжнародної наукової конференції. Всесвітня історія. - Луганськ, 2002. - С. 182-185.

Размещено на Allbest.ru