Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія оборони України

20.02.22 - Військова історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Воєнне мистецтво у війні в Кореї (1950-1953 рр.)

Романенко Роман Володимирович

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії України Черкаського державного технологічного університету.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Бушин Микола Іванович, Черкаський державний технологічний університет, завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Панченко Петро Пантелеймонович, Пошуково-видавнича агенція “Книга пам'яті України”, головний науковий консультант;

кандидат історичних наук, доцент Пилявець Ростислав Іванович, Національна академії оборони України, докторант.

Провідна установа - Інститут історії України Національної академії наук України, м. Київ.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії оборони України (03049, Київ-49, Повітрофлотський проспект, 28).

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Корнієнко В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Як свідчить історичний досвід другої половини ХХ - початку ХХІ ст., однією з найбільших загроз людству та сучасній світовій цивілізації є локальні війни і збройні конфлікти. Нині й у близькому майбутньому вони будуть дестабілізуючим фактором міжнародного та внутрішнього життя. Тому всебічне вивчення причин, ходу і наслідків локальних війн та збройних конфліктів залишатиметься важливим завданням учених та військових задля гарантування безпеки та підтримання обороноздатності держав і народів, зокрема й України.

Від війни в Кореї (1950-1953 рр.) розпочався облік повномасштабних локальних збройних катаклізмів другої половини ХХ ст.: вона стала фактично першим військовим “зіткненням” соціалізму та капіталізму, відколи світ опинився на межі ядерного конфлікту. Хоча війна й проходила лише в межах Корейського півострову і мала порівняно невеликий розмах, її не можна назвати внутрішньою, або громадянською, війною, адже в її орбіту було втягнено два десятки країн, а сама вона набула коаліційного характеру. В ній застосовувалася найновітніша на той час зброя, всі види збройних сил і роди військ.

Аналіз корейської війни, без сумніву, становить значну проблему - як суто історичну, так і з погляду воєнного мистецтва. Разом із тим означена тема до цього часу залишається недостатньо дослідженою, особливо аспекти, пов`язані з формами і способами збройної боротьби сторін, бойового застосування видів збройних сил і родів військ, винесенням уроків війни тощо.

Причому досвід, набутий у ході воєнних дій та застосування військ у корейській війні, до цього часу аж ніяк не втратив свого значення. Насамперед його можна творчо використати в сучасних умовах для розвитку теорії воєнного мистецтва, передовсім у питаннях підготовки і проведення операцій, доцільності застосування тих чи інших видів збройних сил та родів військ. Досить повчальним, з огляду на способи підготовки та ведення наступальних, оборонних, десантних і протидесантних операцій (боїв), є врахування специфіки тамтешньої гірсько-лісистої місцевості та приморського клімату і рельєфу, причому за значної переваги однієї сторони над іншою в засобах збройної боротьби. Вивчення воєнно-політичного і суто військового аспектів має також важливе значення при вивченні найбільш дієвих заходів щодо зміцнення національної безпеки та оборони нашої держави, сучасних пріоритетів у військовому будівництві та бойовій підготовці військ, для вироблення практичних рекомендацій в процесі підготовки збройних сил до можливого воєнного протистояння.

Наукове завдання роботи полягає в заповненні тих прогалин, які зумовили, з одного боку, недостатню вивченість воєнного мистецтва у війні в Кореї 1950-1953 рр., що існує на цей час, і назрілу необхідність об'єктивного та достатньо повного знання про його характерні риси й особливості, а також доцільність застосування різних військових підрозділів, з іншого, потреба визначення напрямів використання набутого досвіду.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося відповідно до завдань наукової та науково-технічної програми в галузі воєнної історії Черкаського державного технологічного університету (ЧДТУ), Черкаського інституту пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля (ЧІПБ) і Національної академії оборони України (НАОУ). Тема дослідження пов'язана з програмами навчальних дисциплін, зокрема з програмою курсу “Історія воєнного мистецтва” в НАОУ.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи стало виявлення причин, змісту, характеру і наслідків війни в Кореї, характеристика особливостей воєнних дій та мистецтва, а також узагальнення досвіду бойового застосування військ сторін з наміром вироблення рекомендацій щодо його використання на сучасному етапі в галузі воєнної теорії та практики.

Досягнення мети передбачає вирішення наступних завдань:

- об'єктивно схарактеризувати реальний стан історіографії з теми;

- розкрити воєнно-політичні аспекти війни в Кореї, а саме - виявити її причини, зміст, характер, результати та наслідки;

- висвітлити хід основних воєнних дій сторін на різних етапах війни та визначити їх характерні риси;

- вивчити особливості воєнного мистецтва (стратегії, оперативного мистецтва і тактики) супротивників;

- узагальнити досвід бойового застосування всіх видів збройних сил і родів військ та виробити рекомендації для можливого використання його в сучасних умовах у галузі воєнної теорії та практики, у Збройних Силах України.

Об'єктом вивчення є війна 1950-1953 рр. у Кореї.

Предмет дослідження - воєнне мистецтво сторін (форми та способи ведення збройної боротьби і застосування військ) у корейській війні.

Хронологічно робота охоплює період війни в Кореї - з червня 1950 р. до липня 1953 р.; при розгляді окремих аспектів робляться необхідні історичні екскурси з метою з`ясування першопричин і порівняння тих чи інших подій тощо (від закінчення Другої світової війни).

Методи дослідження. При вивченні теми основними стали принципи воєнно-історичної науки - історизм, об'єктивність, усебічність, дослідження явищ у їхньому розвитку, взаємозв'язку та взаємозалежності. З метою об'єктивного осмислення досліджуваних явищ і процесів широко застосовувалися системний підхід, загальнонаукові та спеціальні методи, насамперед проблемно-хронологічний, історико-логічний та порівняльно-історичний методи.

Особливе місце належало історичному та логічному методам як спеціальним методам історичної науки. Застосування історичного методу дозволило відтворити послідовність подій, розкрити хід воєнних дій, встановити їх результати та наслідки і на цій основі виявити причини війни в Кореї та фактори, що впливали на її хід та результати, узагальнити бойовий досвід воюючих сторін, визначити характерні риси та особливості воєнного мистецтва сторін, а також застосування видів збройних сил і родів військ, виробити рекомендації щодо використання дослідженого досвіду в сучасних умовах.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в постановці та комплексному вирішенні наукового завдання, яке до цього часу не стало предметом спеціального дослідження. Крім того, деякі аспекти теми дисертаційного дослідження не набули об'єктивного та всебічного висвітлення в історичній літературі. Праця є першою спробою поглибленого вивчення й узагальнення бойового досвіду, набутого в Корейській війні (1950-1953 рр.). У дисертації на основі переосмислення опублікованих документальних матеріалів та архівних джерел, а також наявної спеціальної літератури не лише задіяних у війні супротивників, а й запропоновані деякі нові підходи при його оцінюванні.

У зв'язку з цим авторові вдалося зробити ряд висновків та обґрунтувати положення, що містять наукову новизну. Так, уперше визначено ступінь впливу відповідних факторів (воєнно-політичної обстановки у світі, регіоні та країні напередодні та в ході війни, рівня озброєності та стану збройних сил сторін та динаміки їхніх кількісних та якісних змін, фізико-географічних умов тощо) на воєнне мистецтво сторін у цій війні, розкрито характерні риси та особливості воєнних дій та бойового застосування військ, визначено найсуттєвіші принципи стратегії, оперативного мистецтва і тактики. Також розкрито причини війни та інтереси участі в ній США, КНР і СРСР, уточнено наслідки війни, насамперед бойові втрати супротивників. Визначено найбільш доцільні напрями подальшого використання набутого досвіду в галузі воєнної теорії та практики, у ЗС України.

Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані результати можуть бути використані у вирішенні проблем воєнно-історичної науки, для розвитку теорії воєнного мистецтва (насамперед, у розв`язанні завдань, пов`язаних із застосуванням військ та угруповань у локальних війнах і збройних конфліктах, спеціальних і миротворчих операціях), теорії та практики розбудови Збройних Сил України, у підготовці військ та офіцерських кадрів, зокрема у вищих військових навчальних закладах. Вважаємо, що фактичний матеріал, уміщений у дисертації, також стане в пригоді під час написання профільних монографій, навчальних і довідкових праць, присвячених історії війн і воєнному мистецтву.

Особистий внесок здобувача. Одержані результати дослідження та публікації у фахових виданнях здійснені автором особисто. Одну наукову статтю підготовлено у співавторстві.

Апробація результатів дисертації здійснена автором у вигляді виступів на міжнародній науково-практичній конференції “Локальні війни та збройні конфлікти сучасності: проблеми розвитку теорії та практики” 12 грудня 2002 року, на засіданнях кафедри історії Черкаського державного технологічного університету. Матеріали дослідження використовувалися під час занять із курсантами Черкаського інституту пожежної безпеки МНС України з навчальної дисципліни “Воєнна історія”, а також зі слухачами Національної академії оборони України при вивченні дисципліни “Історія воєнного мистецтва”.

Основні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення в трьох авторських публікаціях у фахових виданнях загальним обсягом 1,8 авт. аркуша.

Структура роботи відповідає меті та завданням дослідження. В її основу покладено принцип проблемно-хронологічного викладу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (28 стор., 405 найменувань) і додатків (21 стор., 21 додаток). Загальний обсяг дисертації 231 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету й завдання дослідження, окреслено її хронологічні межі. З'ясовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, висвітлено особистий внесок здобувача й апробацію результатів дисертації.

У першому розділі - “Історіографія, джерельна база та методи дослідження” - проведено аналіз спеціальної літератури та першоджерел стосовно війни в Кореї як історичної проблеми, і головним чином - аспекту воєнного мистецтва супротивників, визначено стан наукової розробки теми, розкрито застосовані методи наукового пошуку.

Ґрунтовне вивчення наявного масиву спеціальної літератури та джерел з теми дослідження дозволяє виділити етапи в розвитку історіографії про війну в Кореї 1950-1953 рр., які значною мірою зумовлені сукупністю ідеологічних і методологічних підходів, а також характером джерел, залучених для проведення досліджень. Зазначено, що Корейська війна як суспільно-політичне явище та воєнно-історична проблема вивчалася багатьма, насамперед західними, вченими. Ця тема знайшла певне своє відображення в історичній науці соціалістичних країн, передовсім у КНДР, КНР і СРСР, а пізніше - в країнах СНД, зокрема в Росії, значно меншою мірою в Україні. Разом із тим наголошено на тому, що в епоху “холодної війни” корейський воєнний конфлікт та пов'язані з ним події висвітлювалися відповідно до пануючих ідеологічних настанов, що призводило до не завжди об'єктивних і суперечливих висновків, зокрема в оцінках воєнного мистецтва. Необ'єктивністю та перекручуваннями реалій великою мірою “грішили” історики в Радянському Союзі та соціалістичних країнах. Лише після розпаду світової системи соціалізму та СРСР на початку 90-х рр. ХХ ст. у постсоціалістичних країнах почала утверджуватися нова, більш об'єктивна оцінка причин війни, її характеру та участі в ній військових формувань різних держав. Зокрема, було офіційно визнано, що на боці Північної Кореї, а точніше - в складі китайських збройних сил (так званих китайських народних добровольців) - тоді були задіяні радянські авіаційні та зенітно-артилерійські з'єднання.

В історіографії про війну в Кореї за тематичною ознакою можна умовно виділити два основних напрями. Переважна частина праць дослідників присвячена політичним і дипломатичним аспектам війни. Насамперед, у них розглядаються причини та передумови війни, її загальний огляд, роль урядів країн, політичних і військових діячів, їхній вплив на розвиток подій, дипломатичні зусилля та політичні дії держав і міжнародних організацій щодо припинення війни і вирішення корейського питання, її результати та наслідки, значення в історії післявоєнного періоду. Цей напрям є найбільш широко представленим відомими істориками та політологами у світовій літературі стосовно війни 1950-1953 рр. в Кореї. Вагомий внесок у висвітлення зазначених аспектів проблеми зробили Д. Ахалкаці, Д. Ачесон, Т. Белащенко, К. Бергер, К.Блейр, А. Вайтінг, К. Везерсбі, Л. Вейс, В.Вільямс, В. Гаврилов, Г. Гендерсон, С.Гончаров, Дж. Гоулден, Жанг Шуганг, Б. Камінгс, Б. Кауфман, Кім Чум Кон, Г.Кіссінджер, Дж. Колінз, П. Лав, Лі Ча Ян, Р. Манн, Дж. Мерілл, Р. О'Нейл, О. Орлов, Г. Пейдж, Б. Пігулевська, М. Рян, Р. Сімонс, Р. Стебінс, І. Стоун, В.Стьюк, А. Торкунов, Р. Фут, М. Хаскі, М. Хастінгс, Ф. Хеллер, Дж. Чен, Ф. Шабшина, а також український автор М. Багмет (у 1956 р. захистив дисертацію на тему: “Боротьба корейського народу за свободу і незалежність своєї вітчизни та позиція Радянського Союзу 1945-1954 рр.”).

Другий напрям безпосередньо пов'язаний з військовими аспектами проблеми. Як правило, такі праці створені військовими фахівцями - науковцями та колективами авторів. Цей напрям, у свою чергу, поділяється на кілька складових. Так, значна кількість праць присвячена опису ходу війни та її окремих етапів, висвітленню загальних питань воєнного мистецтва (стратегії, оперативного мистецтва й тактики) сторін у війні. Зазначений аспект знайшов висвітлення у студіях Р. Аплемана, Р. Ватсона, В. Гермеса, Р. Гугелера, М. Кларка, І. Кравцова, В. Мацуленка, Л. Монтросса і Н. Кензони, Е. Педдока, Л.Перова, Г. Плотнікова (автора дисертації “Контрнаступ і загальний наступ військ корейської Народної армії на першому етапі війни”, захищеної в 1963 р.), М. Толченова, Д. Різа, В. Ціммермана, Дж. Шнебеля та ін.

Особливе місце належить спеціальним працям - дослідженням війни в Кореї, в яких здійснено комплексний аналіз воєнних дій і воєнного мистецтва сторін у війні. Таких ґрунтовних робіт до цього часу створено одиниці (закрита до недавнього часу праця авторського колективу ГШ ЗС СРСР під керівництвом С.Лотоцького “Війна в Кореї, 1950-1953”, створена ще у 1950-і рр., і певною мірою книга російських істориків О. Орлова та В. Гаврилова “Таємниці Корейської війни”, яка побачила світ 2003 р.; а також тритомна праця американських фахівців “United States Army in the Korean War”. Vol. 1: “South to the Naktong, North to the Yalu”, by R. Appleman. Vol. 2: “Truce Tent and Fighting Front”, by W. Hermes. Vol. 3: “Policy and Direction, the First Year”, by J.F. Schnabel. 1961-1972).

У працях іншої групи узагальнено досвід застосування конкретних видів збройних сил і родів військ сторін, а також висвітлено окремі проблемні питання воєнного мистецтва, зокрема коаліційного керівництва, управління військами, бойового, тилового та технічного забезпечення бойових дій тощо. Причому при розгляді таких питань у значній кількості наукових праць війна в Кореї є лише одним з багатьох досліджуваних воєнних конфліктів. Серед авторів цих праць і статей слід відзначити В. Бабича, А. Германа, А. Джорджа, В. Доценка, Є.Козлова, А. Колтунова, Л. Крилова, В. Ларіонова, Е. Лі, Г. Лобова, О. Лосіка, А. Міллета, Є. Набоку, М. Нікольського, О. Орлова, Р. Осгуда, І. Сеїдова, Д. Сміта, Дж. Стюарта, Ю. Тепсуркаєва, А. Усікова, Р. Футрела.

Певну увагу аналізу війни в Кореї приділяли автори узагальнюючих праць з історії воєнного мистецтва, насамперед другої половини ХХ ст., зокрема Б. Божедомов, В. Поповнін, а також авторські колективи книг: “Збройна боротьба народів Азії за свободу і незалежність. 1945-1980”, під керівництвом А. Бабіна, виданої в 1984 р., “Локальні війни: Історія та сучасність” і “Росія (СРСР) в локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ ст.”, виданих Інститутом воєнної історії СРСР (Російської Федерації) відповідно під керівництвом І. Шаврова в 1981 р. і В. Золотарьова в 2000 р.

У сучасній Україні різні питання воєнного мистецтва в Корейській війні розглядали переважно фахівці Національної академії оборони України, де сформувалася потужна наукова школа з вивчення локальних війн і збройних конфліктів. Ними підготовлені відповідні наукові статті та навчальні посібники. Це Ю. Бадах, В. Макаров, В. Огнєв, Р. Пилявець, М. Рибак, С. Сидоров, С. Роговенко і М. Шпанко.

Необхідно зазначити, що останнім часом суспільний і науковий інтерес до війни в Кореї значно зріс у зв'язку з півстоліттям від часу її закінчення. Це підтверджується збільшенням кількості робіт, присвячених їй. Заслуговують на увагу книги Н. Томаса і П. Еббота, С. Рогози і М. Ачкасова, І. Дроговоза, а також окремі журнальні та газетні публікації.

У дисертації були використані матеріали, взяті з глобальних і регіональних інформаційних мереж. Зокрема, використовувалися документи та інформація, розміщені на сайтах Ради національної безпеки й оборони України (http://www.rainbow.gov.ua), Міністерства оборони України (http://www.mil.gov.ua), Національного інституту стратегічних досліджень при Адміністрації Президента України (http://www.niss.gov.ua/welcom.htm), Центру інформації та документації НАТО в Україні (http: //www.nato.int) та ін.

Джерельну основу дисертації становлять опубліковані документи та архівні матеріали фондів ряду архівів Російської Федерації: Архіву зовнішньої політики РФ (АВП РФ), Архіву Президента РФ (АП РФ), Російського державного архіву соціально-політичної історії (РГАСПИ) і Центрального архіву Міністерства оборони (ЦАМО РФ). Вони стосуються насамперед політичної та військової участі СРСР у Корейській війні, містять інформацію (донесення, довідки-доповіді, звіти, зведення, аналітичні матеріали) радянських військових радників про стан і характер дій КНА і КНД, військ противника (армії Республіки Корея, США та військ ООН), факти про дії радянського 64-го винищувального авіаційного корпусу у війні.

Цінним джерельним матеріалом дослідження виявилася літературна спадщина та мемуари, передусім праці і спогади впливових державних і політичних діячів, які стосуються війни в Кореї (Г. Трумена, Д. Ейзенхауера, Мао Цзедуна, Кім Ір Сена, Тругве Лі, К. Аденауера, Д. Ачесона, Дж. Кеннана, Л. Пірсона, А. Едена, Дж. Моннета, К. Паніккара, М. Хрущова, А. Громико та ін.), відомих воєначальників і військових діячів, учасників війни (Дж. Маршалла, Д. Макартура, М. Ріджуея, М. Кларка, Пен Дехуая, Г. Семенова, Г. Лобова та ін.)

Поєднання відомостей архівних матеріалів і опублікованих джерел з науковими працями, історичними нарисами, мемуарами політичних і військових діячів та спеціальною літературою суттєво розширило фактологічну базу дисертації, дозволило виявити дійсні причини війни в Кореї, її характер, результати та наслідки, узагальнити її досвід, визначити характерні риси й особливості воєнного мистецтва сторін (воєнних дій і застосування видів ЗС і родів військ), уроки війни та їх вплив на подальший розвиток воєнного мистецтва, сформулювати певні рекомендації для використання дослідженого досвіду в сучасних умовах у галузі воєнної теорії та практики.

Для проведення дослідження застосовувалися системний підхід, загальнонаукові методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, аналогія, статистичний та ін.) і спеціальні методи історичної науки, насамперед проблемно-хронологічний, історико-логічний та порівняльно-історичний.

У другому розділі - “Воєнно-політичний зміст і характер війни в Кореї” - дисертант розкрив причини та характер війни, визначив чинники, що впливали на ведення воєнних дій, висвітлив результати та наслідки війни.

У першому підрозділі - “Причини, характер війни та основний зміст її етапів” - автор розглядає передумови війни, її причини, роль провідних країн світу (СРСР і США) в її розв'язанні, виявляє її ініціаторів, визначає соціально-політичний характер війни, подає її періодизацію та стисло розкриває зміст її етапів.

Зазначається, що головною передумовою війни став адміністративний розподіл Кореї по 38-й паралелі, де після закінчення Другої світової війни були створені окупаційні зони СРСР і США для роззброєння колишньої японської армії та поліції. Подальші плани об'єднати країну через непримиренні позиції прорадянської комуністичної Півночі та проамериканського режиму Лі Син Мана на Півдні країни не досягли мети, адже і Радянський Союз, і США намагалися утвердити в Кореї владу своїх ставлеників. У результаті в 1948 р. на території півострову оформились дві держави з різною ідеологією, політичним устроєм, власними збройними силами - КНДР і Республіка Корея. Не зважаючи на виведення військ СРСР і США з країни, ситуація Кореї поступово загострювалася.

25 червня 1950 р. розпочалася війна Півночі та Півдня як громадянська війна між двома частинами штучно поділеної нації. Дисертант доводить, що повномасштабні воєнні дії розв'язала Північна Корея, лідер якої Кім Ір Сен, прагнучи до об'єднання обох держав в єдину соціалістичну країну за радянським зразком і отримавши схвалення цього кроку з боку І. Сталіна та Мао Цзедуна та значну військову допомогу від СРСР, віддав військам наказ про здійснення рішучого наступу. На основі аналізу архівних документів робиться висновок, що план “швидкоплинної” війни розроблявся під керівництвом і за участю фахівців ГШ ЗС СРСР, а в підготовці КНА до воєнних дій активну участь брали радянські військові радники та спеціалісти. Разом з тим, автор зазначає, що до війни активно готувалася і південнокорейська армія - Лі Син Ман теж зажадав повної влади над всією територією країни і мав не тільки наміри, а й конкретні плани розпочати воєнні дії проти КНДР за підтримки США.

Реакція США та ООН на агресію Північної Кореї була дуже швидкою - дії КНДР були кваліфіковані як агресія та засуджені з боку Ради Безпеки ООН. При цьому радянський представник у засіданні РБ участі не брав. Надалі було створено військову коаліцію для протидії Північній Кореї на чолі з США, об'єднані збройні сили ООН очолив командувач ЗС США на Далекому Сході генерал А. Макартур. Вже 27 червня президент США Г. Трумен віддав наказ про надання збройної підтримки південнокорейській армії військово-повітряними та військово-морськими силами з метою відкинути армію КНДР за 38 паралель. У подальшому в бойових діях взяв участь і значний контингент сухопутних військ США. Вступ армії США та інших країн у війну, масовані авіаційні бомбардування міст і об'єктів КНДР, пізніша окупація Північної Кореї, застосування бактеріологічної зброї військами США суттєво змінили характер війни в Кореї.

Автор зазначає, що Корейська війна мала коаліційний характер. У ній загалом брали участь військові формування 20-ти країн: на боці КНДР - китайські народні добровольці (КНД) та військові з'єднання Радянської армії, на боці Республіки Корея - з'єднання та частини 16-ти країн, але переважно ЗС США.

Війна тривала понад три роки, тобто виявилася затяжною. За ходом воєнних дій і воєнно-політичними результатами війну в Кореї поділяють на 4 періоди:

перший період - початок війни. Перехід 38-ї паралелі та загальний наступ військ КНА до р. Нактонган (25 червня - 14 вересня 1950 рр.);

другий період - контрнаступ багатонаціональних сил ООН і їх вихід в північні райони КНДР (15 вересня - 24 жовтня 1950 р.);

третій період - вступ у війну китайських добровольців. Відхід військ ООН з Північної Кореї. Бойові дії сторін в районі 38-ї паралелі (25 жовтня 1950 р. - 9 липня 1951 р.);

четвертий період - бойові дії сторін у ході переговорів про перемир'я аж до закінчення війни (10 липня 1951 р. - 27 липня 1953 р.).

Другий підрозділ - “Фактори впливу на ведення бойових дій сторонами (коаліціями)” - присвячено розкриттю чинників, які здійснювали вплив на хід війни, результати проведених операцій, кампаній та війни в цілому. Надано оцінку стану та розвитку воєнно-політичної обстановки в світі, регіоні та країні напередодні та в ході війни, розглянуто вплив політичних дій окремих країн, ООН щодо вирішення корейського питання на хід війни. Визначено рівень озброєності та стан збройних сил сторін, динаміку їхніх кількісних та якісних змін у ході війни. Стисло розкрито фізико-географічні та інші умови театру воєнних дій (ТВД), їхній вплив на воєнні дії та застосування військ воюючих сторін.

Дисертант стверджує, що увесь цей комплекс факторів мав суттєвий вплив як на характер війни та її тривалість, так і на форми й способи ведення воєнних дій і застосування військ, тобто на воєнне мистецтво сторін у війні. Вирішальними факторами, що визначали характер воєнного мистецтва сторін, стали рівень технічної оснащеності (ступінь розвитку озброєнь і військової техніки, що були застосовані у війні), погляди на форми і способи ведення збройної боротьби, рівень підготовки командного складу і військ та попередній бойовий досвід сторін, специфіка ТВД, морально-психологічний стан особового складу та певні особливості національного менталітету особового складу.

Лише побоювання значного розширення конфлікту, виходу його за межі півострову і переростання війни з локальної в нову світову (з великим ступенем вірогідності - ядерну) стримали вище політичне і військове керівництво США від використання в Кореї нових засобів збройної боротьби, які були на той час в арсеналі їх збройних сил: атомної зброї, реактивних бомбардувальників, безпілотних засобів нападу та деяких інших видів бойової техніки. Проте, у війні в Кореї вперше у широкому масштабі були застосовані реактивні винищувачі (з обох сторін) і вертольоти (війська ООН). Американське командування випробувало в Кореї й деякі інші види нової зброї (за деякими підрахунками, у цій війні було застосовано 9 раніше невідомих видів зброї), зокрема керовані снаряди, оснащені телевізійною системою управління й споряджені вибуховими речовинами, що запускалися з авіаносців і наводилися на ціль спеціальними літаками управління, і керовані бомби для ураження малорозмірних цілей. Крім того, ЗС США широко застосовували зброю масового ураження: бактеріологічну, хімічну, а також запалювальну речовину напалм.

Гірсько-лісиста місцевість півострову впливала передусім на дії сухопутних сил сторін, дещо знижуючи ефективність застосування військової техніки, зокрема танків. Певним чином на дії військ і застосування засобів збройної боротьби впливали і кліматичні особливості ТВД.

У третьому підрозділі - “Воєнно-політичні результати та наслідки війни, бойові втрати сторін” - надано оцінку кінцевим результати війни, проаналізовано її безпосередні наслідки, уточнено людські втрати сторін і втрати в засобах збройної боротьби, матеріальні витрати та ступінь завданої шкоди країнам і корейському народу.

Дисертантом констатується, що війна не виявила переможця, а сторони не досягли поставлених цілей. КНДР і Республіка Корея за умовами перемир'я залишились приблизно в тих самих кордонах, що і до початку війни. Північна Корея, Китай і СРСР не досягли бажаного. Разом з тим і США теж залишилися невдоволеними результатами війни. Головнокомандувач коаліційними військами ООН в Кореї генерал М. Кларк (наступник А. Макартура та М. Ріджуея) визнав: “Виконуючи інструкції свого уряду, я виявився першим американським командувачем в історії США, який підписав перемир'я, не здобувши перемоги”.

Війна призвела до різкого загострення міжнародної напруженості, значного посилення протистояння двох світових систем, викликаного боротьбою супердержав за світове лідерство, та ескалації “холодної війни” між СРСР і США, а через два роки й між очоленими ними військово-політичними блоками.

Значними були й безпосередні наслідки війни. Насамперед, це величезні матеріальні збитки та людські втрати, спричинені воєнними діями. Так, тільки США витратили на війну 20 млрд. доларів. За період війни ВПС США здійснили 104078 літако-вильотів і скинули близько 700 тис. т бомб і напалму. Внаслідок воєнних дій тільки народному господарству КНДР було завдано таких збитків: зруйновано 8700 промислових об'єктів, 600 тис. житлових будинків, 6 тис. шкіл і лікарень та ін. Не набагато меншими були збитки Південної Кореї.

Сторонами було знищено, пошкоджено, виведено з ладу велику кількість засобів збройної боротьби. Так, сумарні втрати сторін в засобах авіації, за найбільш достовірними даними, складають до 4000 літаків і вертольотів, причому втрати США і союзників виявилися значно більшими, ніж втрати авіації КНДР, КНР і СРСР - близько 2900 і 1040 відповідно, тобто співвідношення втрат становить 2,8:1. З вказаних 2900 знищених авіаційних засобів тільки радянські льотчики та зенітники зі складу 64-го так збили 1309 літаків противника (винищувальною авіацією - 1097, вогнем зенітної артилерії - 212), при цьому втративши 335 своїх літаків. Проте, втрати у винищувачах приблизно рівні.

Проблема людських втрат у війні, на думку дисертанта, також потребує окремого ґрунтовного дослідження. Проаналізувавши різні джерела, автор зробив висновок, що загальні втрати сторін і цивільного населення, включаючи вбитих, поранених і пропалих без вісті, складають понад 5,5 млн. людей (більша частина - це мирні громадяни Кореї), з них загиблих і пропалих без вісті - близько 2 млн. Причому загальні втрати корейців склали понад 4 млн. людей (КНДР - 2,5 млн. і РК - понад 1,5 млн.), з них загиблими і пропалими без вісті - до 1,5 млн. людей (КНДР - до 1 млн., РК - близько 500 тис. чол.). Загальні бойові втрати воюючих сторін становлять понад 2,5 млн. людей (КНА - понад 600 тис., КНД - понад 900 тис., усього - до 1,6 млн.; армія РК - до 700 тис., війська ООН - до 180 тис., усього - до 900 тис.), з них вбитими та пропалими без вісті - більше 1 млн. людей (КНА - до 300 тис., КНД - понад 400 тис., усього - понад 700 тис.; армія РК - близько 300 тис., війська ООН - до 65 тис., усього - понад 350 тис.). Загальні втрати ЗС США - понад 160 тис. військових, з них безповоротні втрати - до 60 тис. чол., втрати інших країн у складі військ ООН - до 15 тис. чол., з них близько 5 тис. - безповоротні втрати. Загальні безповоротні втрати радянських частин і з'єднань, за останніми уточненими даними, склали 315 чол., з них офіцерів - 168, сержантів і солдатів - 147 чол.

У третьому розділі дисертації - “Форми та способи ведення збройної боротьби сторонами в ході війни” - узагальнено хід воєнних дій, виявлено характерні риси воєнного мистецтва сторін у війні в Кореї, особливості бойового застосування видів ЗС і родів військ, визначено уроки війни та їх вплив на подальший розвиток воєнного мистецтва, вказані можливі напрямки використання дослідженого досвіду в сучасних умовах у ЗС України, у воєнній теорії та практиці.

Перший підрозділ - “Характерні риси та особливості ведення воєнних дій сторонами” - присвячено висвітленню змісту основних воєнних операцій, проведених сторонами на кожному з етапів війни, розкриттю характерних рис і особливостей ведення воєнних (бойових) дій різного масштабу, воєнного мистецтва сторін у війні.

Зазначається, що для першого року війни в Кореї - трьох перших її періодів - характерним було ведення сторонами активних маневрених (наступальних чи оборонних) дій.

У ході першого періоду війни (25 червня - 14 вересня 1950 рр.) КНА здійснила загальний наступ, провівши 5 послідовних операцій: Сеульську (25-29 червня), Сувонську (30 червня - 6 липня), Теджонську (7-20 липня), Нактонганську (21 липня - 20 серпня) і Пусанську (31 серпня - 14 вересня). В результаті цих операцій КНА просунулися на південь на 250-350 км, оволоділа 90% території Південної Кореї. Війська противника опинилися затиснутими на пусанському плацдармі. Проте, втручання військ США і ООН не дозволило КНА повністю оволодіти півостровом і досягти поставленої мети.

На цьому етапі стратегічна і оперативна ініціатива належала КНА, наступальні операції її військ мали рішучий характер. Використовуючи умови гірсько-лісистої місцевості та слабкі сторони противника, вони частиною сил вели бої уздовж доріг, а головними силами завдавали ударів по флангах противника з метою наступного виходу на тили його головного угруповання. Однією з найважливіших особливостей бойових дій КНА була оперативна й тактична раптовість ударів. Для її досягнення широко використовувались нічні умови. Однак, на успіх переслідування і розгрому противника впливала нестача бронетанкових військ, авіації, втрати та виснаженість військ, а також недоліки у підтримці управління, взаємодії, всебічного забезпечення.

Другий період війни розпочався 15 вересня 1950 р. Створивши рішучу перевагу сил над противником, у серпні-вересні 1950 р. американське командування в Кореї підготувало рішучу наступальну операцію з метою повного розгрому КНА. Операція розпочалася висадкою морського десанту в районі Інчхона 13-16 вересня (“Кромайт” - Інчхонська десантна операція). До складу десанту американське командування виділило 10-й армійський корпус, що мав понад 50 тис. солдатів і офіцерів. Для перекидання десанту морем і забезпечення його висадки було виділено 257 кораблів і суден. Для забезпечення висадки з повітря залучалося 500 літаків і вертольотів. А головний удар було завдано з району Тегу в напрямку Теджон, Сеул. 28 вересня війська ООН оволоділи Сеулом.

З виходом на 38-у паралель генерал Макартур зі своїм штабом спланували нову наступальну операцію. 11 жовтня після потужної авіаційної та артилерійської підготовки війська ООН перейшли у наступ, прорвали оборону КНА і 23 жовтня захопили Пхеньян. Цьому сприяли два загони повітряного десанту та морський десант, висадку якого було проведено з 20 до 26 жовтня в портах Хиннам і Вонсан. В результаті успішно проведених операцій об'єднані війська ООН вийшли у північні райони КНДР. Подальше просування військ ООН було затримано обороною військ КНА спільно з партизанами, що діяли в тилу противника, і вступом у війну китайських військ.

На цьому етапі стратегічна й оперативна ініціатива повністю перейшла до американських і південнокорейських військ. Вирішальними факторами стали раптовість дій, досягнута американськими військами, та значна кількісна та якісна перевага над противником, особливо у бойовій техніці й озброєнні. стратегія тактика війна корея

Основною формою операції військ ООН у наступі був фронтальний прорив оборони з наступним розвитком успіху в глибину. Наступу передувала авіаційна й артилерійська підготовка, війська підтримувалися масованими діями авіації та артилерії на всю глибину оборони. Глибина наступальної операції 8-ї американської армії сягала 250-300 км, середній темп наступу в тактичній зоні - 2-3 км, а при переслідуванні - 10-17 км за добу. Американські війська діяли переважно вдень, уникаючи нічних боїв.

25 жовтня 1950 р., коли КНА і китайські добровольці (КНД) завдали потужного контрудару по противнику, розпочався третій період війни. В результаті Унсанської операції, яка тривала до 5 листопада, було завдано поразки південнокорейському корпусу і звільнено від противника територію на північ від р. Чхончхонган. Зірвавши здійснені в листопаді спроби військ ООН перехопити ініціативу, КНД і КНА 25 листопада перейшли у рішучий контрнаступ на всіх ділянках фронту і до 24 грудня провели Пхеньян-Хиннамську операцію. Війська 1-го і 2-го фронтів 6 грудня спільними зусиллями звільнили Пхеньян, а до 25 грудня - всю територію КНДР і вийшли на рубіж 38-ї паралелі. 31 грудня 1950 - 8 січня 1951 р. війська КНД і КНА провели Сеульську операцію. І вже 4 січня знову було взято Сеул. У результаті операції китайські і північнокорейські війська просунулися уздовж західного узбережжя до 37-ї паралелі. Під їхнім контролем опинилася північно-західна частина території Республіки Корея, у тому числі великі міста Сеул, Інчхон, Вонджу.

У подальшому військам ООН вдалося стабілізувати фронт і вдруге звільнити Сеул. Зважаючи на виснаженість військ і недостатність стратегічних резервів, командування КНД і КНА відвело війська до 38-ї паралелі, на вигідний для оборони рубіж, на якому завчасно обладнались оборонні позиції.

Активні наступальні дії з перемінним успіхом тривали до 9 липня 1951 р. А 10 липня американське командування погодилось на ведення переговорів про припинення вогню в Кореї. Вони розпочалися в Кесоні, а пізніше були перенесені у Паньминьчжон (Пханмунджом).

Останній - четвертий - період війни тривав понад два роки. Воєнні дії у цей період мали в основному позиційний характер і велися на обмеженій території. Разом з тим мали місце спроби наступальних дій на суші, а також масовані удари американської авіації по тилових об'єктах і військах противника. Позиційний період війни виявився новим кроком у подальшому вдосконаленні організації та ведення тактичної оборони. Оборона була двох видів: мобільна і позиційна.

У мобільній обороні війська ООН широко застосовували тактику швидких відходів, яка сполучалася з вогневим впливом на противника усіма вогневими засобами і особливо авіацією. Позиційна оборона американських і південнокорейських військ, обладнана системою суцільних траншей, будувалася з урахуванням специфіки гірсько-лісистої місцевості. Стійкість оборони американці підвищували застосуванням напалму, ешелонуванням протитанкових засобів, використанням тунелів.

Оборона військ КНД і КНА протягом останнього періоду війни створювалася з урахуванням надійного утримання своїх позицій безпосередньо на фронті та відбиття можливих десантів на узбережжі. Оборона будувалася на глибину 30-50 км і складалася з трьох смуг і окремих укріплених районів та вузлів. При цьому смуги оборони обладналися не на суцільному фронті, а лише на найважливіших напрямках. Інженерне обладнання смуг мало вогнищевий характер. Широке застосування знайшли тунелі-галереї, обладнання яких тісно ув'язувалося із системою траншей і ходів сполучення. До кінця війни загальна довжина підземних галерей складала 1250 км. Вони мали захисну товщу землі 40-70 м і витримували удари 500-кг бомб.

У другому підрозділі - “Бойове застосування видів збройних сил і родів військ воюючих сторін” - розкриваються особливості бойового застосування сухопутних військ і їх основних родів (танкових військ, артилерії, повітрянодесантних військ), ВПС і ВМС обох сторін.

Визначаючи місце і роль видів збройних сил у війні в Кореї, дисертант зазначає, що вирішальну роль відіграли сухопутні війська сторін. Зі всіх родів військ провідна роль в умовах гірсько-лісистої місцевості належала стрілецьким військам. Бронетанкові війська (танкові з'єднання і частини) у наступі використовувалися переважно для безпосередньої підтримки піхоти. Характерним в діях танків КНА і КНД було намагання скрито, разом з піхотою підійти до противника і на великих швидкостях увірватися у його бойові порядки. Це різко знижувало ефективність впливу авіації противника. В обороні танки посилювали протитанкову оборону, використовувались для проведення контратак, посилення вогню артилерії із закритих вогневих позицій, для оборони морського узбережжя.

У ході війни в Кореї американцями застосовувались повітряні десанти. Так 20-21 жовтня 1950 р. для запобігання організованого відходу військ КНА на північ від Пхеньяна у район Сукчен і Сунчхон був викинутий повітряний десант (близько 6 тисяч чол.), який захопив вузли доріг на напрямку відходу пхеньянського угруповання КНА і півтори доби утримував захоплені райони до підходу головних сил. Інший повітряний десант (3300 чол.) з подібним завданням був застосований 23-24 березня 1951 р. в районі Мунсана. Здійснювався викид на парашутах і розвідувально-дивесійних груп. У Кореї вперше в історії був висаджений повітряний десант на вертольотах - 20 вересня 1951 р. десант у складі посиленої роти морської піхоти здійснив висадку поблизу Косона.

Поряд із сухопутними військами велику роль у війні американці відводили військово-повітряним силам (ВПС). У ході війни в Кореї американське командування задіяло до 35% своїх регулярних ВПС. В умовах специфічного театру воєнних дій авіація по суті була єдиним високоманевреним засобом для військ ООН. Новим у порівнянні з Другою світовою війною було застосування з обох боків реактивної авіації та використання США вертольотів.

Американці швидко захопили панування в повітрі, після чого їхні літаки виконували завдання по ізоляції району бойових дій, руйнуванню промислових об'єктів, міст, мостів і безпосередній підтримці військ. Тактика американської авіації в той період зводилася до денних дій дрібних груп і поодиноких літаків-бомбардувальників В-26, В-29 з малих і середніх висот. По мірі посилення протиповітряної оборони противника американська авіація була змушена перейти до нічних дій, збільшити висоти польоту, а вдень діяти великими групами під прикриттям винищувачів. Загалом, у війні тактика ВПС отримала значного розвитку.

Разом з тим, ВПС США й союзників у війні не повною мірою виконали покладені на них завдання, про що свідчать висновки, зроблені американськими військовими експертами.

Важливу роль у війні в Кореї відіграли військово-морські сили (ВМС) США. Проте, способи дій, які вони застосовували, суттєво не відрізнялися від способів дій у Другій світовій війні. Крім того, у війні в Кореї як і в пізніших локальних війнах дії американських ВМС здійснювалися за відсутності серйозної протидії з боку противника. Флот США блокував морське узбережжя, підтримуючи наступ військ уздовж нього; здійснював перевезення військ, техніки, боєприпасів; брав участь у висадці морських десантів у тилу військ противника, зокрема в Інчхоні та Вонсані. Інчхонська операція до цього часу залишається найбільшою морською десантною операцією з проведених після Другої світової війни.

У третьому підрозділі - “Уроки війни та можливі напрямки використання дослідженого досвіду в сучасних умовах у Збройних Силах України, у воєнній теорії та практиці” - дисертант узагальнює уроки війни в Кореї, розкриває її вплив на подальший процес розвитку воєнного мистецтва, визначає доцільні напрямки врахування дослідженого досвіду воєнних дій і застосування військ у сучасній воєнній науці, надає пропозиції щодо використання уроків Корейської війни у Збройних Силах України в сучасних умовах.

Війна в Кореї мала певний вплив на удосконалення озброєння, військової техніки, організаційної структури військ, на розвиток теорії воєнного мистецтва, насамперед США. Після цієї війни американське командування переосмислило ряд положень своєї воєнної доктрини. Військові фахівці розробили і обґрунтували теорію “обмеженої війни”, яку апробували, зокрема, в ході агресії у В'єтнамі та наступних локальних воєнних конфліктах.

Війна підтвердила зростання ролі ВПС у сучасній війні. Також було зроблено висновок про те, що в майбутньому не можна ігнорувати роль ВМС. Не випадково в подальшому США почали збільшувати чисельність ВМС, насамперед таких його родів як мінно-тральних сил, авіаносної авіації та морської піхоти. Було докорінно переглянуто питання про співвідношення різних видів ЗС. У результаті було прийнято директиву “збалансованих сил”, що передбачала досягнення перемоги спільними зусиллями сухопутних, військово-повітряних і військово-морських сил.

У сучасних умовах більшість уроків Корейської війни не втратили свого значення. Для прикладу, наведемо лише один із них. Ця війна підтвердила, що висока технічна оснащеність збройних сил має пріоритетну роль і значення в досягненні цілей війни. Але, разом з тим, вона показала, що навіть значна технічна перевага над противником ще не гарантує перемоги, і це підтвердилося у пізніших війнах - у В'єтнамі, в Афганістані та інших. Не менш важливе значення для досягнення перемоги мають і такі фактори, як реальна оцінка можливостей і дій противника, уміння адекватно реагувати на його дії та протиставляти незручну для нього тактику, ініціативність і раптовість дій, рівень підготовки командного та рядового складу, морально-психологічний стан військ та інші. Не можна повністю ігнорувати і кількісні показники ЗС противника. КНА і КНД значно поступалася військам ООН у рівні технічної оснащеності, але суттєво переважали їх у кількості “живої сили”, що теж значною мірою відбилося на результатах війни.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено вирішення наукового завдання з розв'язання протиріччя між, з одного боку, тим станом недостатньої вивченості наукової проблеми воєнного мистецтва у війні в Кореї 1950-1953 рр., який існує на цей час, та назрілою необхідністю об'єктивного й достатньо повного знання про його характерні риси, особливості, про досвід застосування військ у зазначеній війні - з іншого, а також у визначенні доцільних напрямків використання дослідженого досвіду та уроків у сучасних умовах.

Основні результати дослідження:

1. Проведено історіографічний аналіз та висвітлено стан наукової розробки теми. Виявлено, що питання, пов'язані з узагальненням досвіду війни в Кореї та воєнного мистецтва сторін у ній, залишаються недостатньо висвітленими в науковій літературі. У вітчизняній воєнно-історичній науці вказані питання не були предметом комплексного дослідження та не набули належного розкриття.

2. Розкрито воєнно-політичні аспекти війни в Кореї - визначено причини, висвітлено зміст, характер, результати та наслідки війни. Дисертант доводить, що головною причиною Корейської війни стали геополітичні фактори: глобальні протиріччя та устремління двох політичних, військових і ідеологічних центрів сили (СРСР і США) до світового лідерства; штучний поділ Кореї на дві частини після Другої світової війни; агресивні устремління політичного керівництва КНДР і РК, підтримані з боку СРСР, КНР і США відповідно. Безпосередня відповідальність за розв'язання війни лежить не лише на вищому керівництві Північної Кореї (адже саме КНДР розпочала масштабні воєнні дії проти Півдня), але й на керівництві великих держав. Спочатку збройне зіткнення між Північчю та Півднем мало риси громадянської війною, але зі вступом у війну ЗС США та країн ООН, а пізніше - і китайських військ, отримало характер міжнародного воєнного конфлікту.

Війна, незважаючи на її велику ціну (величезну заподіяну моральну та матеріальну шкоду, великі фінансові витрати і людські втрати сторін), не виявила переможця і за своїми політичними результатами не задовольнила жодну із сторін, не змінила розстановки сил як усередині Кореї, так і на регіональному та світовому рівнях.

3. Відтворено загальний хід воєнних дій сторін у різні періоди війни та визначено їх характерні риси. На основі аналізу воєнних дій автором робиться висновок про те, що для першого року війни в Кореї - трьох перших її періодів - характерним було ведення сторонами активних маневрених наступальних і оборонних дій. У четвертому періоді (липень 1951 р. - липень 1953 р.) воєнні дії сторін мали в основному позиційний характер і велися на обмеженій території. Разом з тим мали місце спроби наступальних дій на суші й активні систематичні дії авіації сторін, а також масовані удари американської авіації по тилових об'єктах і військах противника, зокрема із застосуванням напалму та біологічної зброї.

4. Визначено особливості воєнного мистецтва (стратегії, оперативного мистецтва і тактики) сторін у війні на кожному етапі воєнних дій та у війні в цілому.

Зазначається, що стратегія сторін визначалася їх воєнно-політичними цілями у війні. Обидві сторони прагнули до об'єднання країни, але на власних умовах. Стратегічні плани сторін не були незмінними, вони корегувалися залежно від стратегічної обстановки, яка складалася на фронті. Так, якщо первинною метою КНДР у війні були повний розгром збройних сил противника та встановлення комуністичного режиму на території всієї країни, то пізніше - не зазнати повної поразки та стримати противника, зі вступом у війну на боці КНА китайських військ - визволити територію КНДР та захопити частину території Південної Кореї, і нарешті - стабілізувати фронт на вигідних рубежах. Цим були зумовлені і стратегічні дії: стратегічний наступ, потім - вимушений відхід і оборонні дії, у подальшому - перехоплення ініціативи і знову наступ, і врешті-решт - стратегічна оборона з контрнаступальними діями меншого масштабу.

Для оперативного мистецтва КНА і КНД у наступі характерним було рішучість цілей операцій, їх відповідність конкретним бойовим умовам, достатньо високі темпи наступу. Проте, іноді операції не досягали своєї мети через різке скорочення темпів наступу, що було наслідком розтягнутості комунікацій, активної протидії противника, труднощів у забезпеченні бойових дій. Оборона здійснювалася на широкому фронті за принципом утримання важливих у тактичному відношенні об'єктів. У четвертому періоді війни війська будували глибоко ешелоновану оборону на суцільному фронті. Новим в організації оборони було широке використання тунелів.

Воєнне мистецтво американських і південнокорейських військ ґрунтувалося на принципах, які були притаманні армії США у завершальному періоді Другої світової війни. Головну ставку в досягненні перемоги американське командування робило на раптовість дій, масоване застосування авіації та сил флоту для завоювання панування в повітрі та на морі, після чого, переключивши авіацію та сили флоту на підтримку сухопутних військ, воно прагнуло досягти розгрому збройних сил противника.

Наступальні операції війська ООН проводили за наявності значної переваги в силах і засобах, особливо в авіації, а на приморських напрямках - за підтримки ВМС. Наступу передувала авіаційна та артилерійська підготовка. Удари авіації та артилерії завдавалися на всю глибину побудови оборони, після чого піхота та танки йшли в атаку. Недоліком американських і південнокорейських військ була слабка підготовленість до ведення нічних бойових дій.