Міграційні та етнічні процеси на півдні України за доби радянської державності (на матеріалах Миколаївської та Херсонської областей)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Процеси державотворення і національного відродження в незалежній Україні, на теренах якої проживають представники понад 130 національностей, переконують, що запорукою миру, стабільності міжетнічних і міжнаціональних стосунків є проведення зваженої етнонаціональної політики. Ефективність її впровадження можлива лише за умови глибокого знання історії заселення, формування етнічного складу населення кожного регіону, його культури, традицій, звичаїв, які утвердилися протягом тривалого часу і становлять основу історичної пам'яті, а також творчого використання позитивного досвіду взаємодії міграційних і етнонаціональних процесів разом з врахуванням негативних уроків, накопичених протягом кількох століть на регіональних рівнях. У зв'язку з кардинальними геополітичними змінами після дезінтеграції СРСР, що стали причиною масштабних міграцій населення, особливої науково-теоретичної та практичної ваги набуває всебічний аналіз взаємодії історичних, демографічних, економічних, етнічних, міграційних, етнополітичних й інших процесів, які відбулися за радянського часу, протягом якого сталися найбільш контрастні, доленосні зміни в етнічній історії Півдня України.

Актуальність теми дослідження визначає і наукову проблему дисертації: з'ясування ролі і значення держави у процесі формування інтернаціональних регіонів України в умовах тоталітарної новоімперської ідеології і політики.

Об'єктом дослідження є поліетнічна структура населення центральних областей Півдня України (Миколаївської, Херсонської), її формування в умовах адміністративно-командної радянської політичної системи.

Предметом дослідження є сутність міграційних процесів на Півдні України, визначення їх місця у сфері національної, економічної і соціальної політики радянської влади та впливу на етнонаціональні, етнотериторіальні й етнокультурні особливості краю.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють добу радянської державності України (1917-1991), протягом якої перманентно відбувався інтенсивний організований і стихійний рух населення.

Територіальні межі дослідження визначаються Південним регіоном України, але на прикладі лише двох центральних (географічно) його областей - Миколаївської та Херсонської.

Мета і завдання дисертації полягає в тому, щоб представити наскрізну концепцію історії дозаселення Півдня України за доби радянської державності, висвітлити через призму історичних подій весь спектр організованих (планових) і стихійних міграцій населення, їх мотивів і причин, форм і методів впровадження довгострокової національної політики “злиття націй”, її етнічних наслідків та показати головні важелі і механізми формування поліетнічного складу населення регіону.

Для реалізації даної мети автор ставить наступні дослідницькі завдання:

1) проаналізувати і систематизувати існуючу літературу з означеної проблеми, порівняти інформаційну базу використаних науковцями джерел і доповнити її раніше невідомими першоджерелами місцевих архівів, залучити народознавчі опитування, розкрити методологічні засади дослідження;

2) дослідити хід, особливості та етнічний аспект організованих, добровільних і примусових міждержавних, міжреспубліканських, у тому числі самовільних, почасти вимушених переселень на Півдні України;

3) встановити структурні складові міграційних хвиль та інтенсивність руху на Півдні в загальноукраїнському масштабі, окреслити спільні і відмінні риси оновлення чисельності населення та дозаселення Миколаївської і Херсонської областей;

4) виділити і обґрунтувати етапи міграційних процесів відповідно до періодів історичного процесу України за радянського часу;

5) визначити чинники, які лежали в основі державних механізмів управління міграцією, акцентувати увагу на ряді процесів і явищ, що спричиняли стихійний, обертовий характер переміщення населення;

6) привернути увагу до новоімперської тоталітарної ідеології і політики, що здійснила суттєвий вплив на розвиток етнонаціональних процесів у південному регіоні України;

7) розглянути культурно-освітні, ідеологічні та пропагандистські заходи щодо радянізації і денаціоналізації поліетнічного суспільства;

8) простежити умови за яких відбувалося становлення двох великих мовних груп: україномовної й російськомовної та з'ясувати ступінь змін в етнічній й етномовній структурі населення в етнотериторіальному і етнокультурному аспектах;

9) спростувати деякі концептуальні погляди істориків та етнологів на зазначені процеси;

10) намітити недосліджені, недостатньо вивчені аспекти проблеми та надати практичні поради щодо використання позитивних елементів досвіду в управлінні міграційними та міжнаціональними процесами на сучасному етапі української державності.

1. Стан наукової розробки проблеми, її джерельна база та методологія дослідження

Аналізується література, подається короткий огляд джерел, теоретико-методологічних засад та використаних методів пізнання для виконання поставлених завдань.

Історіографічний огляд досліджуваної теми відображає ступінь і глибину здобутків науковців у розкритті даної проблеми, стан і рівень її висвітлення у радянській та сучасній вітчизняній і російській науковій літературі. Оскільки тема дисертації включає розгляд двох головних складових - міграційних та етнічних, - вся наявна література відповідно розподілена на чотири основні групи за проблемно-тематичним принципом та хронологічними періодами.

Першу групу досліджень представляють роботи вітчизняного вченого І. Винниченка та тематичні статті Ю. Коник, К. Кривець, Я. Хонігсмана, І. Шайкіна, В. Земскова, Л. Сидьолкіної, Б. Чирко, що розкривають рееміграційний рух колоністів, єврейське землеробське переселення у 20-х роках, примусове виселення селян під час колективізації, вказують на національний склад організованих та самовільних переселенців сільської місцевості. Спеціальних робіт, присвячених історії переселенського руху на Півдні України в доступній нам літературі не знайдено. Виключення становить лише стаття автора дисертації (1999 р.). Опосередковано торкаються зазначеної проблематики В. Марочко та Б. Чирко, С. Кульчицький та С. Максудов, М. Шитюк, П. Тригуб та ін. У їх роботах чітко простежується мотивація спорадичного механічного руху населення, висвітлюються деякі явища складної етнічної історії народів Півдня України. Певний науковий інтерес представляє багатотомне фундаментальне видання “Історія міст і сіл Української РСР”, оскільки вміщує короткі відомості щодо масового заснування нових поселень на Півдні у 20-30-х роках селянами - вихідцями правобережних районів України.

У науковій літературі більше висвітлені міграційні процеси 60-80-х років. Вони представляють другу групу досліджень. Найбільш ґрунтовно займалися цією проблематикою не історики, а демографи та економісти. Одним із перших провів порівняльний аналіз етнічної структури населення за переписами 1926, 1939 і 1959 років етнограф В.І. Наулко, виділяються монографія Т. Петрової та фахові статті О. Хомри і Л. Глуханової. Спираючись на дані Всесоюзних переписів населення 1959, 1970, 1979 і 1989 років, дослідники показали динаміку демографічного росту та стан міграційного обміну населення Миколаївської та Херсонської областей між республіками СРСР і областями України. Підкреслюючи певні здобутки вчених радянського часу, зазначимо, що історична наука обмежена в доступі до архівних джерел та творчого пошуку, залишила поза своєю увагою величезну низку нез'ясованих питань.

Своєрідний інформаційно-дослідницький прорив щодо означеної проблеми здійснили українські та російські науковці у 90-х роках ХХ - на початку ХХІ століть. Помітним явищем у сучасній вітчизняній історіографії став вихід у 2000 р. монографії О. Рафальського. Головна заслуга вченого полягає в тому, що він фактично вперше поставив питання про комплексне вивчення міграційних та етнічних процесів у контексті національної політики радянської влади. Особливої уваги заслуговує його думка про те, що без з'ясування етнічних наслідків національної політики щодо українців не можна збагнути її наслідки щодо неукраїнського населення.

Перспективи подальших регіональних досліджень висвітлили В. Земсков (повернення репатріантів та реемігрантів), О. Буцько, В. Сергійчук, Д. Горун (українсько-польський трансфер населення 1944-1946 рр.). До праць безпосередньо регіонального спрямування, що показали становище переселенців з Польщі у південних областях, слід віднести публікації Є. Сінкевича та А. Покачалової, Р. Кабачія, В. Кучера, В. Дорошенко, С. Макарчука та Л. Ташлай. Частково питанням “добровільно-примусового руху” приділяли увагу Н. Кляшторна, І. Романюк, російські вчені М. Бугай, І. Волков, В. Земсков та автори новітніх підручників з історії України. Значний науковий інтерес представляють публікації О. Хомри, В. Котигоренка, О. Чиркова, надруковані у 1992-2003 роках, та монографія О. Малиновської. В них подана авторська оцінка міграцій радянського часу в формуванні сучасного етнічного складу населення України, що, безперечно, збагачує концептуальні погляди науковців щодо зазначеної теми. Складні процеси, що відбувалися у сільській місцевості у 50-70-х роках, аналізуються у статтях економістів В. Джамана, А. Шатохіна, істориків В. Шкварця, П. Соболя, Н. Горло. Вони звернули увагу на невиправдані з економічної та соціальної точки зору внутрішньообласні переміщення населення.

Заслуговують на увагу дисертаційні дослідження В. Скляра, В. Барана та О. Григоренка, в яких висувається ряд змістовних положень щодо сутності міграційних процесів в Україні у 60-80-х роках. Таким чином, аналіз наукової літератури з проблеми свідчить проте, що дослідження, які б подавали наскрізну концепцію міграційних процесів на Півдні України за радянської доби, поки що відсутні, як рівноцінно й ті, що простежують етнічні процеси.

Історіографічний доробок переважно сучасних вчених щодо цієї частини теми складають третю (20-30-ті) і четверту (40-80-ті роки) групу досліджень. Наголосимо, що етнічні процеси в краї висвітлені ґрунтовніше, ніж міграційні, але це стосується переважно розвитку освіти та національно-культурного будівництва 20-30-х років. Питань, щодо заселення та розвитку національних меншин південного регіону в 20-30-х роках торкнувся у змістовній монографії Б.В. Чирко. Деякі аспекти проблеми порушуються авторами історико-картографічного атласу “Національні меншини в Україні, 1920-1930-ті роки”, у наукових публікаціях С. Гусєвої та М. Цобенка, Л. Виноградової та Г. Михайлової, Л. Якубової, О. Данильченка, П. Тригуба та ін.

За радянської доби опосередковано окремих аспектів міжетнічних зв'язків у 70-х роках на Півдні торкнулися етнографи В.І. Козлов, Л.М. Чижикова та В.І. Наулко, проте перші ґрунтовні публікації, що започаткували нові підходи до висвітлення суспільно-політичних та етнонаціональних процесів в Україні у 40-80-х роках, були надруковані в останнє десятиріччя ХХ ст. До них, зокрема, відносяться новітні праці В. Наулка та статті співавторів колективної монографії “Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність”. Узагальнюючу характеристику етнодемографічної ситуації у Південному регіоні подають В. Ребкало, М. Обушний та О. Майборода. Досить логічним видається їх висновок щодо низького рівня національної свідомості серед українського населення Південного регіону, здебільшого байдужого до проблеми збереження власної етнічної ідентичності та причин цього явища.

Зміни національного складу та мовної структури населення обох центральних південних областей протягом 1959-1989 рр. знайшли висвітлення у дисертаційних роботах В.М. Скляра, Ж.А. Шевчук, публікаціях А.А. Шевченка та В.М. Демченка. Етнолінгвістичні дослідження мовознавців А.М. Поповського, В.М. Баденкової, О.А. Болдецької, Т.Г. Глубокової та інших дозволяють з'ясувати процес формування етномовних особливостей регіону. Етнокультурні традиції краю висвітлюють О.П. Макаренко та Т.Є. Чернявська, В.Я. Дрізо та О.М. Караульна, В.І. Гамза й інші дослідники.

Наведений огляд свідчить, що кількість наукових робіт на перший погляд є досить великою, але всі вони у більшості тільки опосередковано пов'язані з темою. Загалом вчені розкрили лише певні аспекти міграційних та етнічних процесів. Історія формування поліетнічного складу населення Півдня України за радянської доби може бути предметом спеціального дослідження.

Джерельну базу дослідження становлять насамперед документальні матеріали, що складаються з опублікованих (законодавчі акти, збірники документів, статистичні матеріали, періодична преса, адрес-календарі) і неопублікованих писемних та недокументальних джерел усного характеру (народознавчі опитування).

Базовими для дослідження є фонди Миколаївського, Первомайського та Херсонського виконавчих комітетів Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів (окрвиконкомів) (Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. Р-161, Р-2066; Державний архів Херсонської області (далі ДАХО), ф. Р-2), документи яких дозволяють детально відтворити переселенський рух міжвоєнного періоду; фонди виконавчих комітетів Миколаївської та Херсонської обласних Рад депутатів трудящих (ДАМО, ф. Р-992; ДАХО, ф. Р-1979), що вміщують інформацію про організовані державні переселення у післявоєнний період радянської доби, та фонди статистичних управлінь Миколаївської (ДАМО, ф. Р-2133) і Херсонської (ДАХО, ф. Р-2000) областей. Останні містять дані щодо природного і механічного руху, чисельності і національної структури населення.

Малодослідженість питання про спецпереселенців зумовила звернення до фондів спеціалізованих відомств землеустрою СРСР у м. Херсоні (ф. Р-433, Р-453) та Управління КДБ УРСР по Херсонській області (ф. Р-4033). В цілому автором було проаналізовано 47 фондів (203 справи) державних архівів Миколаївської і Херсонської областей, переважна більшість документів яких введена до наукового обігу вперше.

Частину джерельної бази становлять законодавчі матеріали (резолюції, розпорядження, тексти угод), надруковані у спеціальних збірниках органів державної влади, та сучасні видання, присвячені темі голоду і колективізації, депортації та національним процесам.

Найбільш важливими джерелами, що містять дані про чисельність, структуру та мовні уподобання населення округ, міст і областей, є матеріали Всесоюзних переписів населення 1920, 1923 (міського), 1926, 1939, 1959, 1970, 1979 і 1989 років, довідкові видання (путівники, адрес-календарі) краєзнавчого спрямування. В дисертації також використано публіцистичні статті з періодичних видань радянського часу. Останню групу джерел складають недокументальні джерела усного характеру: розповіді сільських жителів про збереження національних звичаїв та традицій, про міжнаціональну взаємодію мігрантів, зібрані дисертантом та групою студентів Миколаївського державного університету під її керівництвом шляхом проведення народознавчих опитувань. Вони доповнюють загальну концепцію викладу теми.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять його базові принципи: історизму, об'єктивності, системності та всебічності, що ґрунтуються на пріоритеті документальних фактів. Автор використовує різні пізнавальні засоби, розглядаючи предмет дослідження в конкретному історичному середовищі, в розвитку і причинно-наслідкових взаємозв'язках. У роботі застосовуються такі наукові методи пізнання, як аналіз і синтез, історико-порівняльний, історико-генетичний, синхронний, проблемно-хронологічний, ретроспективний, структурно-функціональний, статистико-аналітичний, соціально-психологічний та емпіричний.

2. Міграційні процеси на Півдні України у міжвоєнний і воєнний періоди та їх етнічні виміри

Досліджуються історичні передумови стихійного і організованого державою (добровільного або вимушеного) переселенського руху в 1920-1930-х роках на території південних округ, визначаються етапи міграційних процесів, з'ясовуються мотиви і причини міграцій, їх етнічна спрямованість, розкриваються взаємозв'язки тогочасної міграційної і національної політики.

Дисертант звертає увагу на теоретичний аспект проблеми і пропонує розглядати міграції до і після жовтневої революції 1917 р. як один процес, що продовжувався перманентно. Аналіз причин самовільної, стихійної міграції дозволяє зробити висновок про безперервність міграційних процесів у регіоні та формування історичних передумов механічного руху населення у міжвоєнний та воєнний періоди (1914- березень 1944 рр.), які автор поділяє на чотири етапи: 1) 1914-1919 рр.; 2) 1920-1927 рр.; 3) 1928-1940 рр. та 4) 1941-березень 1944 рр. Такий поділ відповідає тогочасним історичним реаліям, вказує на інерційний характер попередніх процесів, що потребувало значного часу для зміни владою форм і методів управління міграцією, логічно поділяє історію ХХ століття на періоди війн і протистоянь та післявоєнного мирного розвитку.

У ході дослідження були встановленні структурні складові учасників стихійного переселенського руху та масштабних державних кампаній переміщення різних етнічних груп: організоване землеробське переселення українських, російських селян на Південь з правобережних губерній України, в тому числі масове переселення євреїв на Херсонщину, еміграція й рееміграція колишніх іноземних колоністів та їх переселення у Поволжя і на Далекий Схід, виселення під час проведення колективізації, депортація на Південь зі східних республік СРСР “розкуркулених” селян та ін. У 20-х роках міграційна політика радянської влади, на відміну від самодержавної політики Російської імперії та послідуючого часу, не ставила перед собою за мету русифікацію окраїн.

На стихійному масовому переселенському русі міжвоєнного періоду на Півдні позначилися голод 1921-1922 рр., 1932-1933 рр. та постійна його загроза в зв'язку з неврожаями, колективізація, екстремальні методи господарювання, репресії, неодноразове адміністративно-територіальне реформування та непослідовна політика радянської влади. Втілення в життя сталінської ідеї “великого переселення” відстрочили воєнні події та потреби значної кількості робочих рук у повоєнне десятиріччя.

Міграційні процеси періоду окупації (червень 1941-березень 1944 рр.) стали логічним продовженням злочинних дій проти населення краю фашистського тоталітарного режиму. Вони завдали нищівного удару по демосистемі регіону.

На формування структури населення впливають й етнічні процеси, які досліджуються в останніх пунктах розділів дисертації. Автор підкреслює, що у міжвоєнний період, вирішуючи складні державотворчі завдання, влада знайшла не тільки ефективний спосіб радянізації, налагодження міжнаціональних відносин місцевого населення і переселенців, але й створила виключно сприятливі умови для національно-культурного розвитку українців та національних меншин і загальмувала їх асиміляцію. Відмова від політики національно-культурного будівництва у 30-х роках надійно закріплювала за російською мовою на Півдні України статус міської розмовної мови, у сільській місцевості вона поступалася лише українській. Це означало продовження попередньої самодержавної національної політики та поглиблення етномовних асиміляційних процесів.

3. Механічний рух населення повоєнного часу та наступних десятиліть і взаємодія етнонаціональних процесів

З'ясовуються взаємодія і наслідки природних і штучних міграцій, соціальний і етнічний склад мігрантів, специфіка розселення й адаптації в суспільстві та демографічних змін, що відбувалися під час дозаселення краю протягом 1944-1991 рр. Осмислюються чинники етнонаціонального розвитку, специфіка впровадження двох великих мовних груп, україномовної та російськомовної, їх зв'язок з етнічним складом населення та роль і значення держави щодо прискорення формування інтернаціонального регіону й нівелювання національних ознак більшості етносів.

Аналізуючи надзвичайно активний механічний рух населення, автор звертає увагу на деяку аномальність цього процесу, не завжди пов'язану з причинами об'єктивного характеру. Катастрофічні демографічні втрати населення регіону в міжвоєнний період радянського владарювання та воєнне лихоліття автоматично визначили його статус як трудонедостатнього. Плановість командної економіки дозволяла маніпулювати та перерозподіляти матеріальні і людські ресурси з республіки в республіку, з регіону в регіон, з галузі в галузь. Такий підхід з часом призвів до того, що кількість етнічних груп у південних областях, та й у цілому в Україні, зросла протягом 40-80-х років вдвічі. Отже, поняття “дозаселення” не вичерпало себе у попередній період історичного розвитку краю, а супроводжувало рух населення на Півдні і в післявоєнний період. Воно якнайкраще відображає сутність міграційних процесів зазначеного часу.

Передумовою інтенсивного дозаселення регіону у повоєнні роки стало припинення воєнних дій на території краю у березні 1944 р. Загалом міграційний рух населення у післявоєнний період автор поділяє на три етапи: перший - квітень 1944-1953 рр.; другий - 1954-1964 рр.; третій - 1965-1991 рр. Вирішальну роль в його розвитку відіграли державні механізми регулювання міграційних процесів, спричинені не тільки соціально-економічними, але й ідеологічними та політичними чинниками.

Протягом зазначених років поповнення населення Миколаївської і Херсонської областей здійснювалося кількома міграційними хвилями. В їх складі були жителі, які поверталися додому зі звільнених територій та евакуації; колишні польські громадяни - спецпоселенці зі східних республік СРСР та східних областей і країв РРФСР; евакуйовані (фактично депортовані) українці з території Західної України, що відійшла до Польщі (1944-1946 рр.); репатріанти із числа цивільних осіб і військовополонених, які добровільно поверталися на Батьківщину із таборів Німеччини, та громадяни, які перебували на правах “переміщених осіб” у зоні союзницьких англо-американських військ; репатріанти й реемігранти (етнічні росіяни та українці), які поверталися з Франції, Болгарії і Румунії; українські реемігранти з Аргентини й інших країн; демобілізовані з лав Червоної Армії і колишні засуджені; планові “добровільно”-примусово переселені жителі західних областей України (1947-1951 рр.), у тому числі бойки, русини, лемки з ділянки державної території Дрогобицької області, що відійшла до Польщі; добровільні переселенці переважно західних, а також північних областей України (1952-1959 та наступних років); спеціалісти і робітники з РРФСР, що прибули за направленнями на підприємства і в установи; самовільні мігранти з УРСР та інших республік СРСР.

Однією з найважливіших ознак міграційних процесів післявоєнного періоду є те, що основним джерелом поповнення чисельності українського етносу на Півдні став Західний регіон України. У структурному вимірі організовані державою переселення українців мали сільськогосподарський (сільський) характер і були пов'язані з доприселенням їх у колгоспи і радгоспи південних областей. У міські поселення переселенців-українців не направляли. Населення містечок збільшувалося в основному за рахунок внутрішньої і зовнішньої стихійної міграції, демобілізованих і організованих направлень спеціалістів на підприємства з промислових центрів Росії та інших республік СРСР.

З середини 50-х років свобода вибору пересування стала визначальною мотивацією у русі населення. Проте у південних областях було заборонено поселятися татарам, німцям, грекам, вірменам, болгарам, циганам та деяким іншим національностям, які були депортовані з Криму у 1941-1944 рр. та намагалися повернутися на Південь у 1956-1957 рр. після звільнення від примусового перебування на спецпоселеннях. На активності механічного руху населення обох областей зазначеного періоду позначалася підвищена увага з боку держави до розвитку причорноморських областей. Однак громіздке планування і гігантоманія розпорошували внутрішні трудові ресурси.

Приплив росіян був пов'язаний в першу чергу з промисловим виробництвом (суднобудування, машинобудування, металургія, електроенергетика). Серед тих, хто приїжджав, значний відсоток становили пенсіонери всесоюзних відомств та військові пенсіонери. Приплив російських селян у сільську місцевість був стабільним, але значно меншим.

Звуження культурних функцій української мови, створення штучних перешкод для її державного функціонування, використання в суржикових формах, обмеження сфер вживання її на етнічній території, або ж повне виключення з процесу спілкування і культурно-історичного розвитку завдало великої шкоди внутрішньоетнічній консолідації українців на Півдні та державному рухові в майбутньому.

Висновки

радянський тоталітарний етнонаціональний

У висновках узагальнено результати дослідження, основні положення яких здобувач виносить на захист:

* протягом усієї доби радянської державності України у Південному регіоні перманентно відбувався процес дозаселення та формування постійного поліетнічного складу населення, що набув сучасних форм у 60-80-х роках ХХ століття;

* міграційні процеси міжвоєнного періоду суттєво відрізнялися від повоєнного часу і наступних десятиліть. В їх розвитку простежується сім етапів. Кожний з них набуває завершення зі зміною політичного курсу держави, має свої особливості не лише міграційних, але й пов'язаних з ними демографічних і етнічних процесів;

* вирішальна роль у наявності великої кількості етнічних груп неукраїнського населення на Півдні належить державному перерозподілу населення в межах СРСР. Свідомо регулюючи міграційний рух, впроваджуючи “прокрустову національну політику” щодо певних національностей, поступово зменшуючи чисельне співвідношення автохтонного етносу, ведучи потужну ідеологічну обробку населення шляхом маніпулювання історичними фактами, уніфікуючи життя по всій країні, активно впроваджуючи російську мову в містах, держава прискорювала темпи штучного створення інтернаціонального регіону;

* постійне переміщення населення інверсійно (маятниково) розгойдувало сталість української етнонації, перешкоджало процесу консолідації громадськості Півдня, а за умов відсутності можливості задоволення своїх культурно-національних потреб, закладало серйозні психологічні комплекси національної неповноцінності в українців та національних меншин краю, прискорювало мовну і етнічну асиміляцію;

* подальший розвиток етнонаціональних відносин у Південному регіоні залежатиме від врахування державою інтернаціональних особливостей історичного минулого, впровадження зваженої політики підтримки національної самосвідомості, перш за все чисельно переважаючого українського етносу, та сприяння збереженню етнічної ідентичності всіх національних меншин, формування у них почуття причетності до української політичної нації та держави України. Безперечно залишається актуальним накопичення краєзнавчих знань, що потребують видання та широкого залучення до досліджень утаємничених раніше документів, переосмислення доробку радянських науковців, поряд з необхідністю створення об'єднаними зусиллями істориків, етнологів, демографів, мовознавців, економістів, географів, культурологів та політологів всебічних аналітичних досліджень з історії формування поліетнічного складу населення, інтернаціоналізації суспільних відносин, висвітлення як незаперечних досягнень, так і упущень, помилок та перекручень за весь період радянської доби державності України, засвоєння не завжди приємних, але реалістичних уроків на майбутнє.

Література

1. До історії міграційних процесів на Півдні України // Наукові праці. - Т.П. - Миколаїв: МФ НаУКМА, 1999. - С. 51-56.

2. Збереження етнічної ідентичності національних меншин Півдня України: досвід 20-х років і сучасність // Етнічна історія народів Європи: Національні меншини. Етноархеологія: Збірник наукових праць. - К.: Стилос, 1999. - С. 75-79.

3. Польська етнічна меншина Миколаївщини в процесі національно-культурного будівництва 20-х років XX століття // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 5. - Херсон: Айлант, 2001. - С. 147-155.

4. Утворення Херсонської області - початок нового етапу в історії заселення Південного регіону України (1944-1959 рр.) // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 12. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. - С. 250-257.

5. Міграційний чинник у формуванні поліетнічного складу населення Миколаївської і Херсонської областей (60-80-ті роки ХХ століття) // Наукові праці: Науково-методичний журнал.Т.32. Вип.19. Історичні науки. - Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П. Могили, 2004. - С. 118-123.

6. Українсько-польське переселення на Півдні України у 1944-1946 роках: історіографічний та джерелознавчий аспекти // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 16. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2004. - С. 282-286.

7. Спецколонізація і спецпереселенці українського Степу в 30-40-х роках ХХ ст. // Південний архів. Збірник наукових праць. Історичні науки. - Випуск 19. - Херсон: Вид-во ХДУ, 2005. - С. 194-201.

Размещено на Allbest.ru