Розвиток середньої освіти на Харківщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття

Размещено на http://allbest.ru

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

РОЗВИТОК СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ НА ХАРКІВЩИНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Виконала Мартинова Ірина Станіславівна

Харків - 2005

АНОТАЦІЯ

Мартинова І.С. Розвиток середньої освіти на Харківщині у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. - Харків, 2005.

У дисертації на основі широкого кола архівних і опублікованих документів, матеріалів періодичної преси розглядається процес організації і діяльності основних типів середніх навчальних закладів у Харківській губернії в пореформений період - у друг. пол. ХІХ - на поч. ХХ ст. Проаналізовано вплив урядових заходів, діяльності органів місцевого самоврядування, приватної ініціативи на процес створення мережі середніх навчальних закладів і формування їх матеріальної бази, учнівського контингенту, педагогічного складу. Простежено динаміку кількісних і якісних характеристик навчальних закладів, їх учительського і учнівського складу. Визначено ступінь впливу на формування змісту навчання і виховання учнів середніх навчальних закладів Харківської губернії.

історичний освіта гімназія русифікаторський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Національна доктрина розвитку освіти вимагає особливого ставлення до вітчизняної культури та історії, створення повноцінної системи освіти, яка давала б молоді ґрунтовні знання на рівні світових стандартів. Відбувається адаптація системи освіти до нових соціально-економічних і політичних реалій, її входження у світовий і європейський простір, що потребує підвищення якості навчання й виховання відповідно до найновіших надбань науки і суспільної практики.

Інтенсивні процеси реформування системи освіти в незалежній Україні, пошуки шляхів трансформування освітнього процесу на гуманістичних засадах зумовлюють необхідність апелювати до використання досвіду, набутого попередніми поколіннями.

Реформування середньої освіти потребує вирішення таких проблем і завдань, як покращення матеріального забезпечення закладів освіти, удосконалення змісту освіти через поєднання важливих елементів, як-от: гуманітаризація, профілізація в старших класах школи, визначення співвідношення науковості й практичних умінь школярів. У зв'язку з цим актуальним видається врахування досвіду організації і розвитку загальноосвітніх середніх навчальних закладів - гімназій і реальних училищ другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Тема є безумовно актуальною, оскільки історичний досвід створення й діяльності загальноосвітніх середніх навчальних закладів Харківщини (Слобожанщини) другої половини ХІХ - початку ХХ століття доцільно враховувати при розробці концептуальних, організаційних, правових, методичних, психологічних засад функціонування навчальних закладів такого типу.

Об'єктом дослідження є загальноосвітні середні навчальні заклади - гімназії та реальні училища Харківської губернії другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Предмет дослідження - процес створення мережі загальноосвітніх середніх навчальних закладів у межах губернії, їх функціонування, формування учнівського та вчительського контингенту.

Мета дослідження - здійснити ретроспективний і критичний аналіз основних напрямків діяльності гімназій і реальних училищ Харківщини, виявити позитивні і негативні результати реформи середньої освіти, узагальнити досвід утворення нових навчальних закладів, організації навчально-виховного процесу.

Для досягнення мети визначено такі завдання:

- проаналізувати історичні, соціально-економічні та політичні умови, загальні й специфічні особливості процесу становлення і розвитку системи середніх навчальних закладів Харківської губернії;

- визначити й обґрунтувати окремі етапи становлення й розвитку середніх навчальних закладів у краї;

- розкрити динаміку розбудови мережі гімназій і реальних училищ на Слобожанщині;

- визначити роль і місце урядових організацій, органів місцевого самоврядування, приватних осіб у процесі становлення й розвитку середніх навчальних закладів Харківської губернії;

- проаналізувати соціальний, національний і конфесійний склад учнівського контингенту середньої школи, зокрема звернути увагу на русифікаторську політику уряду в галузі освіти;

- з'ясувати матеріальне становище та освітній ценз викладацького складу середніх навчальних закладів губернії.

Хронологічні рамки дослідження - друга половина ХІХ - початок ХХ століття - обумовлені проведенням реформ 60-70-х років ХІХ століття (зокрема освітньої реформи), які були основою модернізації суспільства. Харківщина опинилася в епіцентрі модернізаційних процесів. Реформування середньої освіти на початку ХХ століття не було завершено через історичні обставини, а саме у зв'язку з подіями 1917 року, коли радикально змінилися соціально-економічні та політико-ідеологічні основи суспільства і принципи організації освітньої системи.

Територіальні рамки - Харківська губернія другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Ця губернія (історична назва Слобожанщина) мала особливості в соціально-економічному та національно-культурному розвитку, які відрізняли її від інших регіонів України.

Методологія дослідження базується на принципах об'єктивності та історизму. У дослідженні використано такі методи історичного дослідження: історичний і логічний; історико-типологічний; історико-порівняльний, статистичний. Сукупність таких принципів і методів дає можливість глибоко проаналізувати динаміку розвитку системи середньої освіти в зазначеному регіоні.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше системно висвітлено питання історії виникнення, становлення й розвитку середніх навчальних закладів в межах Харківської губернії. Вперше комплексно досліджено співвідношення урядової і громадської ініціативи у вирішенні таких питань, як фінансування освітніх закладів, зміна їх структури, створення їх мережі в повітах, удосконалення змісту освіти, підтримка вчителів і талановитих учнів. Визначено якісно відмінні етапи діяльності органів місцевого самоврядування в галузі середньої освіти. Внесено істотні доповнення у висвітлення ролі місцевого самоврядування і приватної ініціативи в справі організації середніх навчальних закладів. Доведено, що благодійництво мало вирішальне значення в тій галузі освіти, де уряд не виявляв особливої зацікавленості, наприклад, в сфері жіночої освіти. Вперше порівняно організацію чоловічих і жіночих середніх навчальних закладів. Показано, що гендерні проблеми негативно впливали на якісний рівень викладацького корпусу середніх закладів освіти. Проаналізовано зміни в складі учнів, як кількісні, так і якісні, зазначено, що поряд з помітним збільшенням загальної кількості учнів, значно зменшилася питома вага вихідців з панівних верств населення. Розширено джерельну базу досліджуваної проблеми за рахунок залучення до наукового вжитку основної маси документів повітових середніх навчальних закладів Харківської губернії та матеріалів місцевих періодичних видань.

Практичне значення наукового дослідження полягає в можливості використання його результатів під час вирішення завдання щодо оптимальної організації мережі гімназій при залученні приватної благодійності, а також урахування історико-педагогічного досвіду в організації і управлінні навчальними закладами такого типу. Матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні курсів історії педагогіки, історії України та рідного краю.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв'язок із науковою темою кафедри, де виконувалася дисертація, визначені об'єкт, предмет, мета, завдання, хронологічні і територіальні межі, наукова новизна одержаних результатів, методологічна основа і практичне значення роботи, апробація результатів дослідження, розкривається структура виконаної роботи.

Перший розділ “Історіографія і джерельна база дослідження” присвячений аналізу стану наукової розробки теми та характеристиці джерел дослідження. Наукова література з проблем розвитку середньої освіти на Харківщині поділяється на такі історіографічні періоди: 1) дорадянська історіографія; 2) радянська історіографія; 3) сучасна історіографія; 4) діаспорна історіографія.

Період дорадянської історіографії (друг. пол. ХІХ - поч. ХХ ст.) позначений переходом від поодиноких згадок і невеликих статей до масштабного вивчення історії освіти. У цей період були написані загальні нариси про створення системи народної освіти та історія розвитку середньої освіти в пореформений період. Це праці І. Альошинцева, Є. Андрєєва, С. Рождественського, Н. Чехова, Є. Шміда. У них розглядається система освіти загалом, і середня зокрема, характеризується діяльність уряду щодо створення різних типів шкіл, їх функціонування, організація навчального процесу. Критичними оцінками змісту й організації середньої освіти відрізняються роботи Є. Андреєва та І. Альошинцева.

Проблеми розвитку середньої освіти вивчалися і на місцевому рівні. Особливе значення має монографія Д. Багалія та Д. Міллера, присвячена історії Харкова, де міститься один із перших нарисів становлення системи середніх загальноосвітніх закладів в губернському місті. У нарисі з історії університету Д. Багалій разом із М. Сумцовим та В. Бузескулом чи не вперше окреслили напрямки взаємодії вищого та середніх навчальних закладів губернії. Слід зазначити, Д. Багалій брав участь у цьому співробітництві, займався розробкою методичних вказівок для викладання історії в школі. Було написано ряд статей, присвячених історії чоловічих гімназій Харкова.

Опікування розвитком освіти було одним із найважливіших завдань органів місцевого самоврядування - земств і міських дум, тому об'єктом нашої уваги стали дослідження, що описували їх діяльність. Це роботи Б. Веселовського, Є. Звягінцева, М. Каришева, О. Русова, В. Чарнолуського.

Аналіз змісту, мети середньої освіти, проблем підготовки та становища педагогічного корпусу середньої школи було зроблено педагогами всеросійського і місцевого масштабів: Я. Гуревичем, П. Каптєрєвим, М. Лавровським, М. Пироговим, О.Піллер, П. Тимошенком, К. Ушинським. Більша частина цієї літератури засвідчує критичну позицію авторів щодо названих проблем.

Але окремої розвідки, присвяченої дослідженню створення і функціонування мережі середніх навчальних закладів у Харківській губернії не було створено, хоча закладено ґрунтовні основи для подальшого аналізу цієї теми.

Радянський період історіографії можна розділити на кілька етапів: перший етап -1920 - початок 1930-х рр.; другий етап - середина 1930-х - перша половина 1950-х рр.; третій етап - друга половина 1950-х - середина 1980-х рр. ХХ ст.

На першому етапі інтерес до зазначеної проблеми був мінімальним, чи не єдиною була робота Є. Мединського, для якої характерно заперечування дореволюційного досвіду, спрощене розуміння зв'язку історії освіти з економічним розвитком суспільства.

Другий етап характеризується появою двох позитивних тенденцій: подолання негативного ставлення до дожовтневої спадщини в освіті та усвідомлення її цінності. Уперше такі позиції ми знаходимо в дослідженнях Ш. Ганеліна, де подано об'єктивну оцінку шкільної реформи 1864 року, проаналізовано організацію навчально-методичного процесу в гімназіях. До дослідження Ш. Ганеліна близькі за підходами та колом розглянутих проблем монографії М. Константинова та В. Смирнова, причому побіжна згадка про Харківщину зустрічається лише у Ш. Ганеліна.

Третій етап позначений спробою об'єднання дослідницьких зусиль та їх мобілізацією на створення узагальнюючих робіт з історії школи та педагогічної думки. Збільшується кількість авторів, що займаються проблемами освіти. Під керівництвом таких відомих істориків освіти, як Е. Дніпров, П. Лебедєв, К. Салімова, створюються колективні нариси і антології.

Значна увага проблемам середньої освіти приділяється із здобуттям Україною незалежності, актуалізувалися регіональні дослідження історії освіти: серед них історичні нариси про стан освіти Півдня України, Галичини. Різні аспекти розвитку середньої освіти досліджувалися в дисертаційних роботах. Серед вчених української діаспори політику уряду в царині середньої освіти в Україні аналізував С. Сірополко. Але узагальнюючої роботи про розвиток середньої освіти на Харківщині у другій половини ХІХ - на початку ХХ століття не було створено.

Для всебічного дослідження обраної авторкою теми було проаналізовано значне коло джерел. Воно складається із законодавчих актів уряду Російської імперії ХІХ - поч. ХХ ст. (наказів, статутів, розпоряджень, циркулярів та інших документів), що видавалися верховною владою, Міністерством народної освіти. Наприкінці ХІХ ст. було проведено систематизацію урядового законодавства та видано ряд збірників документів Міністерства народної освіти. Найповнішу добірку цих матеріалів уклав А. Лаурсон.

Окрім опублікованих джерел авторкою широко використовувалися архівні матеріали, основна маса яких зберігається у Державному архіві Харківської області. Це фонди: Канцелярії Харківського генерал-губернатора (3), Канцелярії Директора народних училищ (266), Харківської губернської земської управи (304), харківських Першої, Другої, П'ятої чоловічих гімназій, реальних училищ; жіночих гімназій приватних і державних (10 фондів); повітових чоловічих та жіночих гімназій та реальних училищ (7 фондів); повітових земських управ (6 фондів); Харківської міської думи (44). Частина документів міститься у Центральному державному історичному архіві м. Києва: фонд 2162 Канцелярія попечителя Харківського навчального округу; фонд 707 Управління попечителя Київського навчального округу; фонд 304 Харківське охоронне відділення; фонд 336 Харківське жандармське управління; особисті фонди Є.С. Гордієнка та М.Ф. Сумцова.

Значну частину джерельної бази дослідження становлять звіти, доповіді, постанови земств Харківської губернії; списки осіб, що працювали в освітніх закладах навчального округу, списки навчальних закладів округу та губернії.

Важливим джерелом для вивчення багатьох принципових проблем середньої освіти є центральні періодичні видання такі, як “Русская школа”, “Вестник воспитания”, “Педагогический сборник”; місцева преса: газети “Харьковские губернские ведомости”, “Южный край”, “Утро”. Таким чином джерельна база достатня для висвітлення поставленої у роботі проблеми.

У другому розділі “Роль реформ 60-70 років у розширенні мережі середніх загальноосвітніх навчальних закладів у Харківській губернії” проаналізовано процес формування мережі середніх навчальних закладів у Харківській губернії під впливом таких важливих чинників, як освітня реформа, реформа місцевого самоврядування, загальна лібералізація суспільного життя в пореформений період.

Харківська губернія активно втягувалася в процес становлення індустріального суспільства. Харків у другій половині ХІХ ст. став значним промисловим центром і в 1894 р. очолив один із шести фабрично - заводських округів Російської імперії. Соціально-економічні перетворення вимагали істотних змін у галузі середньої освіти, яка готувала фахівців різних галузей виробництва, чиновників, управлінців. Мережа та структура середньої освіти в регіоні на середину ХІХ ст. не були остаточно сформованими і не задовольняли потреб в освічених людях. Середні навчальні заклади: 4 державні і 7 приватних гімназій і прогімназій (1 учень на 817 чоловік) були зосереджені в губернському місті. Реформа середньої освіти була нагальною потребою. В її обговоренні активну участь брала інтелігенція Харківщини. Харківські педагоги наполягали на розумному врівноваженні класичної і реальної освіти. На захист реальної освіти виступило Харківське губернське земство. Дії уряду щодо обмеження доступності середньої освіти критикувалися в губернській пресі.

У розділі подано характеристику участі громадськості і педагогів Харківщини в підготовці подальшого реформування середньої освіти. Урядом було розроблено законодавчу базу для розвитку освіти, помітно пожвавилася громадська ініціатива у справі освіти. Вона проявилася через діяльність губернського і повітових земств Харківщини. Авторкою наведено періодизацію такої діяльності. Визначено основні форми роботи земств: клопотання про дозвіл відкриття навчального закладу і фінансова підтримка цього процесу. Харківська губернія була на 5 місці за кількістю поданих клопотань серед 34 губерній Росії, причому найбільш активними були повітові земства, завдяки яким з 1871 по 1876 рр. було організовано 7 жіночих і 2 чоловічих прогімназії у повітових містах, а на початку ХХ століття чоловічі і жіночі гімназії, прогімназії існували у всіх 11 повітових містах губернії. Охарактеризовано процес формування матеріальної бази гімназій і реальних училищ, визначено обсяг фінансової участі земств, міських дум, приватної благодійності і Міністерства освіти. З'ясовано, що найбільший внесок земства робили під час організації жіночих навчальних закладів, особливо в повітових містах. Згодом, навчальні заклади переходили на фінансування з платні за навчання, хоча дотації від земств не припинялися. Міські думи більшу підтримку надавали реальним училищам, державні чоловічі гімназії губернського міста залежали від урядового фінансування, повітові - отримували дотації від земств. Провідним напрямком роботи земств, приватних осіб було також надання стипендій здібним учням з бідних родин. Авторкою доведено, що важливим чинником розвитку освіти була приватна благодійність, визначено мотиви і напрямки благодійної діяльності, охарактеризовано діяльність окремих осіб, товариств для підтримки бідних учнів, опікунських рад при гімназіях. У Харківській губернії відомі випадки, коли середні навчальні заклади створювалися з ініціативи окремих громадян та певних товариств таких, як Німецьке товариство та промисловець М.Гельферіх, завдяки яким було утворено Вознесенську жіночу гімназію; Люботинське товариство просвіти, що створило гімназію для хлопчиків і дівчаток. Громадськість містечка Зелений Гай, Холодногірське товариство просвіти та цілий ряд приватних осіб створювали приватні середні навчальні заклади.

Мережа середніх навчальних закладів на початок ХХ століття складалася із 17 чоловічих, 32 жіночих гімназій, 8 реальних училищ (1 учень на 315 чоловік і 1 учениця на 151 жінку, краще, ніж загалом по імперії). Загальна кількість основних типів середніх навчальних закладів протягом другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст. виросла в сім разів.

Розділ третій “Учнівський і вчительський контингент, організація навчально-виховного процесу гімназій і реальних училищ губернії” присвячений проблемам формування учнівського складу середніх навчальних закладів, запровадженню в життя всестановості середньої освіти; підготовці вчительського контингенту, аналізу його освітнього рівня та матеріального становища; питанням удосконалення навчально-виховного процесу.

Загалом кількість учнів середніх навчальних закладів губернського міста збільшувалася у 60-70-ті роки, а у 80-90-ті роки ХІХ ст. реакційними діями урядових кіл цей процес було загальмовано. Істотні зміни сталися в десятих роках ХХ ст., коли кількість учнів значно зросла.

Авторкою проаналізовані чинники, які впливали на формування учнівського контингенту середньої школи. Показано, що збереженню становості сприяли: реформа 1871 р. та циркуляри Міністерства освіти щодо прийому в підготовчі класи, навчання в гімназіях, так званих, “кухарчиних дітей”. Соціальний склад учнів губернського міста змінювався повільно, але на початок ХХ століття збалансувалося представництво дітей дворян і міщан, кількість дітей селян становила не більше 10-12%. Традиційно харківські чоловічі гімназії та приватні жіночі гімназії Д. Пономарьової, К. Драшковської, Д. Оболенської вважалися навчальними закладами для вищих верств населення. Щодо повітових гімназій, прогімназій і реальних училищ, то вони особливо поповнюються учнями на початку ХХ ст., причому поповнення йде в основному за рахунок нижчих верств населення - селян і міщан. Початок ХХ століття вніс значні корективи в соціальний склад учениць харківських гімназій і прогімназій. По-перше, кількість учениць у повітових гімназіях губернії збільшилася в 1,5-2,5 рази і становила в середньому від 150 до 450 і більше учениць у гімназії (це збільшення припадає на 1910-1911 - 1914-1915 навчальні роки). По-друге, значно зменшилася кількість представників дворянства і чиновництва: у повітових гімназіях і прогімназіях - до 8-10% і збільшилася кількість дітей селян - до 50-70% і міщан - до 30-40%. Найбільший відсоток дітей селян у середніх навчальних закладах Харківської губернії ми бачимо у Валківському повіті (до 75%). Активна участь громадськості в утворенні жіночих середніх навчальних закладів сприяла демократизації їх учнівського складу.

Актуальною була проблема підготовки педагогічних кадрів. Вирішення її з боку уряду можна поділити на три етапи: перший (60-ті рр. ХІХ ст.), пов'язаний з Положенням від 20 березня 1860 р. про відкриття педагогічних курсів при Санкт-Петербурзькому, Московському і Харківському університетах; другий (70-80-ті рр. ХІХ ст.), визначений реформою 1871 р. і пов'язаний з відкриттям історико-філологічних інститутів; третій (90-ті рр. ХІХ - перше десятиріччя ХХ ст.) позначений певними прогресивними зрушеннями, як-от: удосконалення педагогічних курсів при університетах, відкриття Вищих жіночих курсів, створення Педагогічної академії, організаційна робота земських відділів освіти Харківської губернії навколо започаткування педагогічного інституту. Через усі ці етапи проходить боротьба навколо ідеї врівноваження фахової і педагогічної підготовки майбутніх викладачів. На посиленні останньої наполягали професори Харківського університету. Освітній рівень викладачів середніх навчальних закладів Харківщини був досить високим - 80% мали вищу освіту, переважна більшість із них була випускниками Харківського університету. Матеріальне становище також було порівняно задовільним.

Багато уваги педагоги приділяли поліпшенню навчально-виховного процесу, намагаючись його удосконалювати попри всі регламентації і інструкції. Разом з тим нагляд над особистим життям гімназистів і реалістів, певна обмеженість навчальних програм, суспільні обставини підштовхували учнів до радикальних дій, участі в революційних подіях, причому вимоги їх стосувалися перш за все покращення організації навчально-виховного процесу.

ВИСНОВКИ

У висновках подано узагальнення і підведено підсумки відповідно до мети дисертаційного дослідження. Розвиток середньої освіти на Харківщині залежав від багатьох чинників, це був складний і багатогранний процес. Уряд і Міністерство освіти створили законодавчу базу, на яку спиралися чиновники від освіти і громадськість у процесі розвитку мережі середніх загальноосвітніх закладів у Харківській губернії практично весь названий період. Але парадокс цього процесу полягав у тому, що реформування середньої освіти було ініціативою уряду, але він разом з тим заважав реальному втіленню в життя найбільш прогресивних ідей, створенню закладів середньої освіти в країні.

Громадськість Харківської губернії виявилася активною і діяльною, завдяки чому процес розвитку середньої освіти отримав могутню підтримку. Земства помітно сприяли створенню системи освіти в губернії. Створення середніх навчальних закладів у губернському місті, де проживало дворянство і знать губернії, було типовим явищем, але повітові міста і заштатні містечка не мали таких закладів і тому більшість населення, особливо селянство, було обмежено в можливості отримати середню освіту. Повітові земські управи Харківщини проявили в цьому напрямку велику активність, завдяки їх клопотанням кожне повітове місто губернії отримало чоловічу та жіночу гімназію або прогімназію, або реальне училище. Перетворення прогімназій на повні гімназії також відбувалося завдяки клопотанням та фінансовій підтримці повітових земств.

У діяльності земств Харківщини в галузі середньої освіти можна виділити три етапи. Критеріями такого розподілу є конструктивна активність (земські клопотання) та фінансові показники діяльності: перший етап (1865-1870-ті рр.)- визначення сфери діяльності і значна активність; другий етап (80-90 рр. ХІХ ст.) - поява реакційних тенденцій, заборона подавати клопотання про відкриття або перетворення навчальних закладів, про втручання земств у навчально-виховні питання мова взагалі не йшла; третій етап (1900-1917 рр.) позначився пожвавленням організаційної діяльності земств, для удосконалення якої розроблялися програми шкільної статистики. Разом з тим земства постійно виділяли кошти на підтримку бідних, але здібних учнів, так званих земських стипендіатів. У цій діяльності земства підтримували і міські думи губернського та повітових міст.

Разом із земствами громадськість губернії - дворянство, інтелігенція, промисловці, державні службовці - займалися організацією та облаштуванням жіночих навчальних закладів, допомагали фінансово чоловічим гімназіям і реальним училищам. З'ясовано, що жіночі середні навчальні заклади губернії, на відміну від чоловічих, майже не отримували фінансування із бюджету, і утворювалися та існували в основному завдяки приватним внескам, допомозі міських дум, земств і платні за навчання.

Аналіз соціального складу чоловічих та жіночих середніх навчальних закладів Харківської губернії дає можливість зробити такі висновки. По-перше, учнівській склад середньої школи губернського міста та повітових міст змінювався протягом усього періоду, що досліджувався. Представництво дітей вищих верств суспільства - дворян і чиновників - у гімназіях та прогімназіях губернського міста було значним у 60-70-х рр. ХІХ ст. і становило в середньому 70%, але знизилося до 40% на початку ХХ ст. Така ситуація пояснювалася цілою низкою чинників, як соціально-психологічних, так і економічних.

Гімназії і прогімназії повітових міст губернії, як чоловічі так і жіночі, з початку мали значне представництво дворянського стану - біля половини учнів, яке з року в рік зменшувалося і дійшло на початку ХХ ст. до 10-15%. Разом із тим і загальна кількість учнів у повітових середніх навчальних закладах у другій половині ХІХ ст. була не великою. Значні зміни почалися після революції 1905-1907 років. По-перше, почалося активне перетворення неповних середніх навчальних закладів на повні, по-друге, почала зростати швидкими темпами кількість учнів за рахунок міщан і значною мірою за рахунок селянства, причому кількість дітей селян у жіночих та чоловічих гімназіях та прогімназіях губернії доходила в 1916-1917 навчальному році в середньому до 40-45%. Таке широке представництво нижчих станів стало можливим завдяки підтримці органів самоуправління та активній участі громадськості губернії в справах освіти.

Протягом цього періоду існували значні проблеми в галузі підготовки викладачів для середньої школи, у губернії не було педагогічного навчального закладу, який би готував педагогів для середньої школи, а педагогічні курси університету не випускали достатньої кількості вчителів. Освітній ценз викладачів середніх навчальних закладів Харківської губернії був досить високим. У чоловічих навчальних закладах до 80% викладачів мали вищу освіту. У жіночих гімназіях та прогімназіях ситуація була дещо гіршою. За тогочасними традиціями більшістю викладачів цих навчальних закладів мали бути жінки, які, як відомо, не мали права на вищу освіту, а для викладання таких предметів, як історія, географія, фізика, математика часто запрошували викладачів чоловічих гімназій. Ситуація поліпшилася в 1912-1916 роках, коли контингент викладачок жіночих гімназій став поповнюватися за рахунок випускниць Вищих жіночих курсів.

В організацію навчально-виховного процесу в середніх навчальних закладах, не зважаючи на постійні регламентації та інструкції Міністерства освіти, харківські педагоги намагалися внести елемент творчості і самостійності, по можливості компенсувати схоластику та відірваність від життя позакласними заходами, створенням гуртків, проведенням літературних вечорів, концертів та екскурсій.

Розвиток системи середніх навчальних закладів Харківської губернії зіштовхувався з цілою низкою труднощів. По-перше, це протистояння урядового курсу і громадсько-педагогічного руху. По-друге, недостатнім було фінансове забезпечення розвитку середньої освіти. Таке становище призводило до перевантаження класів, обмеження значної кількості дітей в праві отримати середню освіту. По-третє, пильний контроль державних інституцій за організацією навчання і виховання заважав розвитку ініціативи педагогічних колективів, не сприяв розвитку співпраці між учнями і вчителями, що штовхало учнів до протесту проти жорсткої дисципліни і обмежень в отриманні освіти.

У цілому в пореформений період в Харківській губернії сформувалася система середніх навчальних закладів, основними типами якої були чоловічі і жіночі державні і приватні гімназії та реальні училища. Провідною силою цього процесу була прогресивна громадськість краю, яка виступала не тільки ініціатором, але й розділяла з урядовими установами тягар утримання навчальних закладів. На початок ХХ ст. значно розширилися можливості дітей із трудових верств населення отримати середню освіту, середня школа помітно демократизувалася. Події 1917 року обірвали цей еволюційний процес.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Мартинова І.С. До питання про зміцнення матеріальної бази середніх навчальних закладів за допомогою органів місцевого самоврядування та приватної благодійності у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття // Зб. наук. праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Історія та географія. - Харків, 1999. - Вип. 2. - С. 95 - 101.

2. Мартинова І.С. Підготовка викладацького корпусу для середньої школи Харківської губернії (друга половина ХІХ- початок ХХ століття) // Зб. наук. праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Історія та географія. - Харків, 1999. - Вип. 3.- С.67 - 74.

3. Мартынова И.С. Организация управления средним образованием Слободской Украины во второй половине ХІХ века // Просвещение на Руси, в России: исторический опыт: Материалы Девятнадцатой Всероссийской заочной научной конференции.- СПб., 2000. - С.117-120.

4. Мартинова І.С. Дореволюційна історіографія історії становлення системи середньої освіти на Харківщині в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття // Зб. наук. праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Історія та географія. - Харків, 2001. - Вип. 8.- С.29 -33.

5. Мартинова І.С. Учнівський контингент гімназій та реальних училищ Харківської губернії другої половини ХІХ - початку ХХ століття // Харкову - 350 років: історичні аспекти та погляд на сучасні проблеми. Матеріали наук. -практ. конф.(20 квітня 2004р.). - Х., 2004.- С.184-192.

6. Мартинова І.С. Роль приватної благодійності в розвитку середньої освіти в Харківській губернії в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття// Зб. наук. праць Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія: Історія та географія. - Харків, 2004. - Вип. 16. - С.146 -152.

Размещено на Allbest.ru