Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М.Доброва

УДК 612/ 09 С

АВТОРЕФЕРАТ

Дисертації на здобуття наукового ступеня

Розвиток фізіології нервової системи в Україні в 40-60-х роках ХХ століття

07.00.07 - історія науки і техніки

Клименко Людмила Олексіївна

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис фізіологічний філософський психологічний

Роботу виконано в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. М. Доброва НАН України

Науковий керівник:

доктор медичних наук ДУПЛЕНКО Юрій Костянтинович Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор САВЧУК Варфоломій Степанович Дніпропетровський національний університет, професор кафедри фізики

доктор медичних наук, професор ВАСИЛЬЄВ Костянтин Костянтинович Сумський державний університет, завідувач кафедри соціальної гігієни і організації охорони здоров'я та загальної гігієни

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, м. Київ

Захист відбудеться 16.03.2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.189.02 в Центрі досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України за адресою: 01601, Київ, вул. Грушевського, 4, к. 615

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України (01032, Київ, бул. Шевченко,60)

Автореферат розісланий 04.02.2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої ради кандидат історичних наук В. Г. Гармасар

Загальна характеристика дисертації

Актуальність теми дослідження. Соціокультурний вплив біології в останнє десятиліття є досить багатогранним. Він охоплює філософські засади і ціннісні орієнтири, в той же час палітру конкретних проблем, які стосуються охорони середовища існування, менеджменту, педагогіки, політики. Суттєвим є концептуальний внесок нейрофізіології в біологічні науки. Без дослідження нейрофізіологічних механізмів неможливо скласти повне уявлення щодо поведінки особистості в певній ситуації. Саме тому проблеми фізіології нервової системи залишаються і нині актуальними і вони не можуть бути правильно оцінені поза зв'язком з історією нашої країни. Сьогодні розвиваються нові моделі наукового прогресу, але не послаблюється, а навпаки, посилюється потреба в історичному аналізі історії з метою дослідження причин недостатнього засвоєння уроків історії, запобігання повторенню помилок, виявлення нових форм розвитку взаємин науки і влади. В сучасних умовах структурної перебудови суспільного й економічного життя України вчені працюють у складних і несприятливих умовах, це визначає актуальність завдання істориків науки критично переосмислити розвиток української наукової думки в її переламні, багаті на події часи, коли науковці, з одного боку, зазнавали тиску від владних структур, з іншого прагнули оновити всі сторони життя суспільства. На рубежі 40-50-х рр. ХХ століття ідеологічний тиск та своєрідні репресивні впливи значно посилилися, йшла галаслива і жорстока за своїми наслідками кампанія боротьби з “космополітами”, “низькопоклонниками”, з “переродженцями” в літературі, мистецтві, філософії, науці. На початку 50-х років загострилась боротьба з інакодумцями в фізіологічній науці та з єврейськими “лікарями-шкідниками”. Слідом за сесією ВАСГНІЛ (1948) в 1950 р. пройшла наукова сесія АН СРСР і АМН СРСР, присвячена проблемам фізіологічного вчення академіка І.П.Павлова. Відбувалась реорганізація сфери наукових досліджень, в ході якої дослідницькі напрямки, що не відповідали вульгарно потрактованому матеріалізмові, одержали клеймо “ворожих”, водночас здійснювались заходи для посилення зв'язків науки з практикою. Друга половина 50-х характеризується т. зв. “хрущовською відлигою”. Істотна риса даного періоду поступова переорієнтація економіки на соціальні потреби і різке зменшення втручання вищих політичних і адміністративних структур у дискусійні аспекти розвитку науки. Право їх вирішення було надано самим вченим. Для фізіології цей період розпочато VIII з'їздом фізіологів, біохіміків і фармакологів, який відбувся в Києві (1955 р.). Але обраний курс лібералізації суспільства в період “відлиги” не відзначався послідовністю та цілеспрямованістю, командно-адміністративна система керівництва наукою продовжувала існувати. Аналізуючи досягнення вітчизняних вчених в галузі фізіології нервової системи, пов'язуючи розробку методологічних питань фізіології з ідеологією, дисертація досліджує шляхи співіснування науки і політики в умовах командно-адміністративної системи управління наукою.

Новий погляд на історію нашого суспільства вимагає поглиблення аналізу розвитку фізіологічної науки, особливо фізіології нервової системи, в контексті політичної ситуації, що склалася на той час в Україні. Виникає необхідність дослідити вплив “павловської сесії” на процес розвитку фізіології, психології, медичної науки і практики в Україні та виявити роль українських фізіологів в протистоянні негативним явищам, що відбувались внаслідок сесії. Це може сприяти конкретному вибору тактики у взаємовідносинах науки і влади і зумовлює актуальність теми дисертації. Важливого значення набуває досвід подолання кризових явищ, що мали місце в радянському суспільстві в ті роки - в часи надії на наближення нового комуністичного устрою і, разом з тим, часи панування консервативного мислення. Незважаючи на скрутне становище, в якому опинилась українська наука в 50-ті роки ХХ століття, вчені України продовжували активно працювати, адаптуючись до несприятливих умов. Все це дає підстави стверджувати, що вивчення і аналіз досвіду середини ХХ століття є актуальним в сучасних умовах, коли перед українською наукою знову постали проблеми виживання. Особливості розвитку фізіології нервової системи в ті часи дозволяє краще зрозуміти ситуацію, що склалась у зв'язку з дискусією, спровокованою на “павловській сесії”, з ініціативи владних структур. Таке дослідження значною мірою поглиблює розуміння історії науки України вказаного періоду.

Актуальність дослідження підсилюється також якісними зрушеннями в сучасному суспільно-політичному житті, зростаючим інтересом громадськості до проблем вітчизняної науки, і логікою розвитку самої науки. Важливою складовою частиною історії вітчизняної науки є історія розвитку фізіології нервової системи.

Введення до наукового обігу нових архівних матеріалів по ходу виконання дисертації дозволило з нових позицій розглянути проблеми, що стояли перед українською наукою у досліджуваний період.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дослідження є складовою частиною тематичного плану відділу історії науки і техніки Центру дослідженнь науково-технічного потенціалу і історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України “Розробка методологічних і методичних основ створення “Бібліографічного словника діячів природознавства і техніки України” підготовка реєстру персоналій і створення рукопису словника” (номер державної реєстрації теми 0101U 002614).

Метою дослідження є об'єктивний аналіз тенденцій розвитку фізіологічної науки в Україні в 40-60 роки ХХ століття, її пріоритетів, наукового потенціалу в контексті соціально-політичної ситуації в країні і зв'язку фізіологічної науки з філософською та психологічною думкою. Досягнення означеної мети вимагало послідовної постановки таких наукових завдань:

· проаналізувати основні напрямки дослідження фізіології нервової системи в Україні в 40-60-х роках ХХ століття;

· дослідити вплив “павловської сесії” (1950) на розвиток фізіології нервової системи і психології в Україні;

· сформулювати уроки історії щодо шляхів подолання наслідків “павловської сесії” і попередження повторення помилок минулого;

· визначити пріоритети творчого внеску фізіологів України в науковий потенціал Радянського Союзу та в контексті світової науки;

· виявити досвід співробітництва науковців України з вченими інших республік у вирішенні дискусійних питань фізіології нервової системи.

Об'єкт дослідження розвиток фізіологічної науки в Україні в 40-60-ті роки ХХ століття.

Предметом дослідження є здобутки українських фізіологів і психологів та діяльність наукових установ протягом 40-60-х років ХХ століття.

Методологічною основою дисертації є універсальні принципи науковості, історизму та об'єктивності. У дослідженні використані такі методи: історіографічний, порівняльний, методи логічного аналізу, застосовано також елементи соціологічного та наукометричного підходів. Історіографічний метод використано при опрацюванні джерельної бази. Порівняльний та методи логічного аналізу для визначення місця і ролі творчого доробку фізіологів України в розвитку фізіологічної науки. Соціологічний підхід використано для суб'єктивної оцінки ролі “павловської сесії” в Україні.

Наукова новизна дисертації визначається наступним:

· Вперше комплексно проаналізовано розвиток фізіології нервової системи в Україні в 40-60-х рр. ХХ століття в контексті соціально-політичних процесів і у зв'язку з особливостями філософської та психологічної думки того часу.

· Досліджено питому вагу внеску українських фізіологів та психологів в розробку спільних для СРСР наукових тем і програм.

· Вперше на основі архівних документів проаналізовано ситуацію, що панувала на Науковій сесії, присвяченій фізіологічному вченню акад. І.П. Павлова, яка проходила в Києві за рішенням Об'єднаної “павловської сесії” в листопаді 1950 р.

· Вперше проаналізовано позицію українських фізіологів та психологів, яку вони зайняли на всесоюзних нарадах з психології в 1952 та 1964 рр.

· Доведено вирішальну роль VIII Всесоюзного з'їзду фізіологів, біохіміків та фармакологів, який був організований в Києві з ініціативи українських фізіологів, у подоланні негативних наслідків “павловської сесії”.

· Введено до наукового обігу нові або маловідомі факти з історії фізіології в Україні, зокрема на основі архівних документів розкрита позиція академіка В.П. Філатова щодо злиття двох інститутів Інституту клінічної фізіології ім. акад. О.О. Богомольця АН УРСР і Інституту експериментальної біології і патології ім. акад. О.О. Богомольця МОЗ УРСР, розширено біографічні дані акад. Є.Б. Бабського та ін.

Практичне значення роботи. Теоретичні висновки, конкретний фактичний матеріал даного дисертаційного дослідження можуть бути використані у підготовці нормативних та спеціальних лекційних курсів, створенні підручників та навчальних посібників з історії фізіологічної науки, особливо розділів, що стосуються проблеми взаємин науки і влади. Дані, отримані автором, вже знайшли застосування при викладанні курсу медичної біології в Медичному інституті Української Асоціації народної медицини.

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати отримані автором особисто. Одна стаття написана у співавторстві з Ю.К. Дупленко, але вона була створена на основі матеріалів та за концептуальною схемою Л.О. Клименко.

Апробація результатів дисертації: Основні положення дисертації були викладені на IХ підсумковій науково-практичній конференції медичного факультету Сумського Державного університету (Суми, 2001); на II Добровській конференції з наукознавства та історії науки (Київ 2002), на трьох Міжнародних конференціях: присвяченій 80-річчю “філософського парохода” “Толерантность и власть: судьба русской интеллигенции” (Пермь, 2002), “Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність, майбутнє” (Київ, 2002), “Медична освіта в класичних університетах: історія та сучасність” (Суми, 2002); на ХIХ Міжнародному симпозіумі з наукознавства і історії науки “Історія національної науки: новий зміст і суспільне значення” (Київ, 2002); на I конференції молодих вчених та спеціалістів “Історія освіти, науки та техніки України” (Київ, 2002), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 160-річчю кафедри фізіології людини і тварин Київського національного університету ім. Т. Шевченка “Психофізіологічні та вісцеральні функції в нормі і патології” (Київ, 2002).

Публікації. результати дослідження були опубліковані у 15 статтях, з них 9 у фахових журналах, 4 тези доповідей.

Структура дисертації. Обсяг дисертаційної роботи дорівнює 225 стор., 2 рис. Складається із вступу, чотирьох розділів, які об'єднують 14 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (370).

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовується актуальність вибраної теми дисертації, визначено об'єкт, предмет, формулюються мета, завдання та методологічні засади, розкривається наукова новизна отриманих результатів, їх науково-теоретичне і практичне значення.

У першому розділі “Історіографія і джерельна база дослідження” проаналізована література, присвячена історії розвитку фізіології нервової системи і ролі “павловської сесії” в її поступальному русі. Нині накопичено значний масив досліджень, що охоплює різноманітні аспекти розвитку наукової діяльності в галузі фізіології. Стосовно історії розвитку фізіології нервової системи в Україні в період 40-60-х років ХХ століття потрібно зазначити, що вона певною мірою відбивається в контексті розвитку фізіологічної науки в цілому в працях провідних вітчизняних вчених-біологів1,2. Але в фундаментальних дослідженнях з історії фізіології в Україні не розкрито зв'язок розвитку цієї науки з політичними подіями, що відбувалися на той час. Історики науки в середині ХХ століття перебували під певним ідеологічним тиском і тому не торкались питань взаємин науки та влади. Цей розрив між висвітленням розвитку науки і політичною ситуацією був дещо виправлений істориками в публікаціях 90-х років ХХ століття К.М.Мельник3, Легун Ю.В.4 Є чимало робіт українських істориків, що присвячено репресованій науці в Україні5,6,7.

Щодо вивчення розвитку фізіології в Україні в 40-60-х роках ХХ ст. потрібно визнати недослідженість впливу т.зв. “павловської сесії” на розвиток фізіології нервової системи і тісно пов'язаної з нею психології в Україні. Деякі наслідки “павловізації психології” в 50-х рр. охарактеризовано в фундаментальній роботі з історії всесвітньої психології В.А. Роменця8. Події навколо українського варіанту “павловської сесії” висвітлені в літературі явно недостатньо, було знайдено лише поодинокі публікації О.Ф. Макарченка9, Ю.К. Дупленка10.

В другій половині 50-х рр. зарубіжними авторами зроблено спробу дати об'єктивну характеристику цій сесії. Так, болгарський вчений Т.Д. Павлов11 характеризує тлумачення павловського вчення К.М. Биковим, Е.А. Асратяном, О.Г. Івановим-Смоленським як механістичне. Автор дає негативну оцінку рішенням “павловської сесії” і негативно оцінює подальшу діяльність К.М.Бикова та його “команди” щодо впровадження вчення І.П.Павлова.

З точки зору ретроспективного аналізу певний історичний інтерес має публікація В.В. Паріна12, в якій знаходимо грунтовний аналіз і оцінку подій в фізіології в 50-ті роки і пізніше, зокрема тактики К.М. Бикова та прибічників кортико-вісцеральної патології на об'єднаній сесії 1950 р., Парін підкреслив, що основна шкода, яку заподіяла науці атмосфера культу особистості була в проголошенні вірності єдиній думці, оскільки авторитет імені ставився вище авторитету фактів.

Впродовж певного часу панувала викривлена оцінка ролі “павловської сесії” в розвитку вітчизняної фізіології. Так, К.А. Ланге і Е.Н. Свєтайло 13 в цілому позитивно характеризують цю сесію, зазначаючи, що підсумки сесії 1950 р. відіграли значну роль у подальшому розвитку мережі фізіологічних інститутів, лабораторій, кафедр. В.Я. Александров14 дав точну оцінку подіям в біології 40-50 років ХХ століття. Він відзначив, що подібно до сесії ВАСГНІЛ (1948), було намагання реорганізувати і фізіологію. Рішення “павловській сесії” він оцінив як “розгром фізіології”. Таку думку підтримали й інші дослідники 80-90-х рр15.

Аналіз літератури щодо історії розвитку фізіології нервової системи і ролі в ньому “павловської сесії”, показав, що з досліджуваної теми існують лише окремі роботи, в них вісвітлюються деякі аспекти цього розвитку в Україні в 40-60-х роках ХХ століття, але їм часом властиві специфічні риси історіографічних праць написаних у той період. Відсутні роботи, які б характеризували роль українських вчених у подоланні кризи фізіологічної науки і звільненні від наслідків “павловської сесії”.

Джерельна база дослідження: наукове дослідження здійснено на основі монографій, публікацій, розміщених у центральних, республіканських фахових журналах та газетах, збірниках праць наукових установ, стенограм сесій та нарад. Використано матеріали фондів Інституту архівознавства НБУ ім. В.І. Вернадського, архіву Президії НАНУ, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України, іменному архіві М.Й. Бабської, Архіву РАН.

Другий розділ “Стан досліджень з фізіології нервової системи в Україні в 40-х рр. ХХ століття” окреслює досягнення, здобуті в цій галузі в 40-х роках ХХ століття. В Україні пріоритетними напрямками дослідження були вивчення процесів збудження та гальмування в умовах функціонального напруження головного та спинного мозку - адаптації до тривалих подразнень хімічними, електричними подразниками та до умов високої температури середовища (О.Б.Фельдман). Вивчено роль центральної нервової системи в процесах акомодації (П.Є.Моцний).

В кінці 40-х років ХХ століття на основі власних спостережень Д.С. Воронцовим було теоретично обгрунтовано механізми процесу збудження, що було на рівні світових досягнень в електрофізіології. Згідно з цим обгрунтуванням збудливість обумовлена наявністю на поверхні збудливих клітин протоплазматичної напівпроникної мембрани - подразнюючого апарата клітини. Подразнення тканин електричним струмом призводить до деполяризації мембрани, виникає короткочасний високоамплітудний потенціал дії, який потім подразнює сусідні ділянки тканини, забезпечуючи таким чином розповсюдження збудження. Мембранна теорія Д.С. Воронцова щодо генези біоелектричних явищ споріднена концепції А.Л. Ходжкіна і А.Ф. Хакслі, які встановили, що під час збудження нервового волокна виникає значне підвищення проникності мембрани волокна для іонів натрію.

Фундаментальні дослідження з нервово-м'язової фізіології в 40-х роках ХХ століття проведені в Україні Д.С. Воронцовим та його школою. Вивчено основні властивості нервового процесу, які визначають його роль в координаційній діяльності нервової системи. Досліджено механізм передачі збудження з нервового на м'язове волокно (П.М. Сєрков). Процеси адаптації до електричного струму під впливом різних фізичних та хімічних чинників, діючих на периферичний нерв дослідив П.Г.Костюк. В ці роки П.М. Сєрков розробив методику ізолювання окремих волокон скелетного м'язу жаби і реєстрації скорочення цих волокон.

Функцію вегетативної нервової системи і її роль у регуляції життєвих процесів та розвитку патологічних реакцій вивчав М.М. Губергріц. Передусім вивчались взаємовідносини вегетативної нервової системи (парасимпатичного та симпатичного відділів) і внутрішнього середовища організму.

Особливо важливі дослідження з фізіології вегетативної нервової системи були виконані під керівництвом Г.І. Маркелова в фізіологічній лабораторії Одеського психоневрологічного інституту. Саме в цьому колективі досліджено зв'язки гіпоталамуса і вегетативної нервової системи, з одного боку, та кори великих півкуль головного мозку, з іншого, вивчено вплив світлового режиму на регуляцію функцій різних органів. На основі отриманих даних Г.І. Маркелов розробив уявлення про оптико-вегетативну систему та її значення в організмі тварин та людини. Згідно з цією концепцією, око, гіпоталамус, гіпофіз і структури симпатичної нервової системи тісно функціонально пов'язані. Імпульси, які виникають в сітківці під впливом світла, поступають не тільки в кору мозку, але й в гіпоталамус і тим самим через вегетативну нервову систему впливають на функціонування внутрішніх органів.

Розвиток фізіології вищої нервової діяльності в Україні в 40-х рр. ХХ століття пов'язаний з діяльністю представників школи І.П.Павлова - Г.В.Фольборта, Є.І.Синельникова, В.О.Трошихіна, а також В.М.Бехтєрєва - В.П.Протопопова, О.Є.Хильченко, П.В.Бірюковича.

В 40-х роках значних успіхів було досягнуто у вивченні питання про природу стомлення та відновлення. Ці дослідження, проведені Г.В.Фольбортом та його співробітниками - Е.І.Алєксєнцевою, Н.К.Зольниковою, А.А.Крамовою, І.І.Семерніною та ін. на кафедрі нормальної фізіології Харківського медінституту, мали виняткове значення для розвитку загальної фізіології, а в подальшому - для фізіології вищої нервової діяльності. Розробка проблеми розпочалась з дослідження процесів виснаження та відновлення функцій залозистої тканини, а саме - слинних залоз. Пізніше ці процеси вивчались на інших травних залозах, на скелетних м'язах та серці, а також при функціонуванні нейронів. Виявилось, що закономірності, знайдені на секреторних та м'язових клітинах, спостерігаються і в діяльності нервових клітин.

Значний внесок у розвиток фізіології вищої нервової діяльності зроблено В.П. Протопоповим та його учнями. Були проведені фундаментальні дослідження з вивчення складних форм поведінки у вищих тварин в умовах природного експерименту. Протопопов виявив деякі нові риси, властиві саме руховій реакції переборення перешкод і утворенню навичок у тварин. А.Є. Хільченко та Л.І. Уланова встановили, що у нижчих та вищих мавп утворення навичок проходить за подібною ж схемою, але у вищих мавп значно швидше.

Одночасно з розробкою питань утворення складних умовних рефлексів В.П. Протопоповим та його співробітниками було досліджено проблеми походження у філогенезі процесів генералізації та абстракції. А.Є. Хільченко вперше довів можливість утворення у собак і мавп умовної реакції на відносні ознаки подразників (наприклад, “більше-менше”).

Цінним внеском у вивчення фізіології вищої нервової діяльності стали роботи, виконані в Інституті фізіології тварин Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка у відділі фізіології центральної нервової системи і вищої нервової діяльності, створеному в 1945 році. за участю І.С. Розенталя, представника павловської школи, який був науковим консультантом відділу. Він спрямував роботу відділу на дослідження аналітико-синтетичної діяльності кори великих півкуль головного мозку, механізмів внутрішнього (коркового) гальмування і типології вищої нервової діяльності. А.І. Ємченко, який очолив відділ, досліджував орієнтацію тварин та людини в просторі ( “Фактори простору і часу в умовнорефлекторній діяльності”).

Стан психологічної науки в Україні в середині ХХ століття зобов'язаний, перш за все, науковим досягненням в галузі природничих наук, зокрема працям І.П. Павлова з фізіології вищої нервової діяльності і обумовлений суспільно-політичною ситуацією, що склалася в країні завдяки адміністративно-командній системі управління. Визначальною рисою розвитку української психології в загальному контексті радянської психології 40-х років є підпорядкування єдиним теоретичним принципам, обумовлене перебудовою психологічної науки на марксистсько-ленінських засадах. Це знайшло своє відображення в посібниках з психології, що було видано в ті роки, зокрема Г.С. Костюка та С.Л. Рубінштейна.

Становлення людської особистості, його початкові стадії вивчались Г.С. Костюком. Самосвідомість як об'єкт психологічних досліджень розглядається в роботах П.Р.Чамати. На його думку, самосвідомість як усвідомлення людиною самої себе, своїх вчинків, прагнень, думок, переживань виявляється в самоствердженні, самооцінці, самоконтролі, саморегуляції, самодисципліні особистості. Г.С. Костюком розроблено також загальну характеристику психології розуміння як процесу мислення, спрямованого на розкриття історичних зв'язків об'єктів один з одним, розкрито роль в цьому процесі мотивації.

Вивчення взаємозв'язку відчуття зі сприйманням та місця сприймання в сукупному процесі мислення постало як одне з головних завдань психології того часу і започаткувало нову галузь психологічних досліджень психофізіологію. В Україні серед таких досліджень вирізняється вивчення механізму сприймання часу (Д.Г. Елькін).

Матеріали, наведені в третьому розділі “Павловська сесія” 1950 р. в Москві і фізіологічні дослідження в Україні”, доводять, що “павловська сесія” стала ганебним явищем в історії фізіології в СРСР. Вона проходила в умовах тотальної політизації в країні. Найтрагічнішою виявилася ситуація, що склалась в біології в 30-50-х роках ХХ століття, кульмінацією якої стало проведення в серпні 1948 р. сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна. Після сесії почалися переслідування і розправи, жертвами яких стали також вчені, які працювали в Україні (І.М. Поляков, С. Делоне). В науковій пресі з'явились роботи, позбавлені наукового змісту, зокрема роботи О.Б. Лепешинської, які нібито розкривали новий спосіб утворення клітин із безструктурної речовини. Наслідком цих подій стала втрата радянською біологією адекватних методологічних позицій щодо генетики, клітинної теорії та онтогенезу організму.

Приклад з перебудовою генетики та цитології поставив на чергу реорганізацію за такою ж схемою й інших галузей природознавства. Жереб випав на фізіологію, психологію і медичну науку. З ініціативи Сталіна провадилась підготовка до організації дискусії стосовно вчення І.П.Павлова про вищу нервову діяльність. Для цього була призначена на 1950 р. Об'єднана сесія АН і АМН СРСР. В атмосфері ідеологічної нетерпимості і тотального тиску, характерних для періоду культу особистості, павловському вченню про вищу нервову діяльність було надано особливого політичного сенсу. Проведенню сесії передувала низка подій, пов'язаних з ім'ям видатного фізіолога Об'єднана сесія АН і АМН СРСР, Всесоюзного та Московського товариства фізіологів, біохіміків та фармакологів, присвячена 10-річчю від дня смерті І.П. Павлова (1948) і сесія, присвячена 100-річчю з дня народження І.П. Павлова (1949).

Восени 1949 р. і взимку 1950 р. в СРСР проводилось виявлення науковців, які були незадоволені своїм статусом. Метою цієї підготовки було формування майбутньої активної групи для боротьби “проти вільнодумства” в фізіологічній науці та проти прибічників “реакційної буржуазної науки”. Особливо гостро велась боротьба проти Л.А. Орбелі. В цей час проти нього вдалось налаштувати деяких крупних фізіологів павловського напрямку - О.Г. Іванова-Смоленського, Е.А. Асратяна, П.С. Купалова, Л.М. Федорова, Г.В. Фольборта, М.О. Усіевича, І.П. Разенкова і деяких інших.

В Україні в ці часи відділом науки ЦК КП(б)У велась ретельна робота по виявленню “лженауковців” серед фізіологів. Це здійснювала спеціальна комісія, створена за дорученням ЦК КП(б)У. В архівах збереглися План роботи даної комісії і Довідка про стан науково-дослідної роботи з фізіології в УРСР (ЦДАВОВУУ Ф.342, оп.14, од.зб. 3602). Директорів науково-дослідних інститутів було зобов'язано надіслати у Відділ науки ЦК КП(б)У відповідні відомості про наукових співробітників в галузі фізіології, в яких звітувалось щодо впровадження ними в дослідницьку роботу павловського фізіологічного напрямку. На засіданнях Президії АН УРСР неодноразово розглядалось питання розвитку фізіології.

В червні-липні 1950 року в Москві проходила наукова сесія, присвячена проблемам фізіологічного вчення академіка І.П.Павлова. Дві академії - АН і АМН СРСР - виступили в ролі виконавців вказівок ЦК ВКП(б). На сесії критики зазнали Л.А. Орбелі, П.К. Анохін, Л.С. Штерн, І.С. Бериташвілі, О.Д. Сперанський, Є.Б. Бабський. Як основну провину всім “антипавловцям” було інкриміновано “інакомислення”, що нібито проявилось у збоченні з павловського шляху і у розгортанні самостійних досліджень, започаткуванні своїх власних наукових шкіл. Їх звинувачували також у низькопоклонстві перед Заходом і у недостатньо глибокому володінні методологією діалектичного матеріалізму. Прозвучала критика щодо існуючих підручників з фізіології О.Г. Гінецинського, О.В. Лебединського, Є.Б. Бабського за ігнорування основ павловської фізіології. Концепція оптико-вегетативної нервової системи, висунута українським академіком Г.І. Маркеловим, була названа ворожою павловському вченню.

“Антипавловці” намагалися дещо виправдатись перед науковою громадськістю, частково визнаючи помилковість своїх позицій. Але назагал учасники сесії проявили, на жаль, неспроможність об'єктивно усвідомити власну ганебну роль у цькуванні талановитих вчених.

Відлунням всесоюзної “павловської сесії” стала Наукова сесія АН УРСР за участю робітників охорони здоров'я, присвячена питанням фізіологічного вчення І.П.Павлова в республіці, яка відбулась в Києві 1-3 листопада 1950 р. Вона теж була скликана з ініціативи партійного керівництва та за стандартним сценарієм, що був звичний на той час. Звинувачувальні доповіді були доручені президенту АН УРСР О.В. Палладіну, академіку В.П. Протопопову і члену-кореспонденту АН УРСР Г.В.Фольборту. Відзначивши досягнення українських дослідників в різних галузях фізіології, доповідачі зупинились на недоліках. Причому висвітлення недоліків звелось до звинувачення чотирьох вчених - Д.С. Воронцова, М.М. Губергрица, Г.І. Маркелова, Є.Б. Бабського та напрямків досліджень інститутів - Інституту клінічної фізіології ім. акад. О.О. Богомольця, Науково-дослідного інституту фізіології Київського державного університету, Інституту експериментальної біології і патології ім. акад. О.О. Богомольця, а також кафедри фізіології Харківського університету і кафедри фізіології Інституту фізичної культури.

Електрофізіологічні дослідження Д.С. Воронцова були оцінені як безперспективні, які позбавлені павловської спрямованості, оскільки проводились лише на нервово-м'язовому препараті та спинному мозку жаби. Теоретичні засади Д.С. Воронцова були названі ідеалістичними. Д.С. Воронцов впевнено і з почуттям власної гідності відповідав на критику опонентів. Він рішуче заявив, що буде і надалі займатися дослідженнями нервових процесів. Витримка, несхитність у власних наукових позиціях, наукова принциповість дозволили Д.С. Воронцову продовжувати свої електрофізіологічні дослідження.

М.М. Губергріца звинуватили в ігноруванні ідей Павлова і Боткіна про нервізм та намаганні побудувати свою особливу концепцію вегетативної системи. В публікаціях Г.І. Маркелова вбачалось недооцінку ідей І.П. Павлова про керівну роль кори головного мозку, і підкреслювалось у зв'язку з цим, що концепція Маркелова потребує перегляду.

Є.Б. Бабський теж став мішенню для звинувачень. Його погляди було визнано хибними, його виступ на сесії в Москві з приводу підручників оцінено як помилковий і несамокритичний. Досить демагогічно наголошувалось, що винуватцем відставання в роботі української Академії та організації на неналежному рівні дослідницької роботи в галузі фізіології був саме Є.Б. Бабський. Але безглуздість такого роду обвинувачень неважко виявити: Є.Б. Бабський працював в Києві лише впродовж останніх 1,5 років, а відразу ж після московської Об'єднаної сесії постановою Президії його було звільнено з керівної роботи.

Разом з огульною критикою фізіології на сесії було висунуто обвинувачення на адресу психологів. Існуючий підручник з психології Г.С. Костюка був визнаний невідповідним значенню павловської концепції вищої нервової діяльності як основи матеріалістичної психології. Г.С. Костюк, як і всі звинувачувані, вимушений був визнати свої помилки.

Після сесії організатори павловської ревізій фізіології провадили свою роботу по виявленню “антипавловців”. Під черговий удар потрапили українські фізіологи В.П. Протопопов та А.Є. Хільченко. Збірку статей “Дослідження вищої нервової діяльності в природному експерименті” за редакцією В.П.Протопопова було охарактеризовано як відхід від вчення І.П. Павлова. У відповідь на критику В.П. Протопопов публікує статтю “Підсумки робіт в галузі психіатрії, фізіології і патології вищої нервової діяльності, проведені нами за останні 20 років”, в якій, з одного боку, висловлює свою незгоду з рецензентами, з іншого, дає детальне пояснення дослідженням, виконаних разом зі співробітниками.

За рішенням “павловської сесії” була створена Наукова рада, завданням якої постав постійний контроль всіх планів і програм науково-дослідних робіт в СРСР в галузі фізіології, біохімії, фармакології, а також клінічної медицини під кутом зору повної їх відповідності принципам “павловської” фізіології. Рада заподіяла значних збитків науці, а головне - призвела до зниження рівня моральності в науковому середовищі.

Двічі Наукова рада - в 1951 і в 1952 рр. - обговорювала стан і розвиток “павловської” фізіології в Україні. Суворій критиці було піддано концепцію сполучної тканини О.О. Богомольця. Рада визнала її помилковою, бо в ній буцімто недооцінюється роль кори головного мозку і, тим самим, концепція суперечить вченню І.П. Павлова про вищу нервову діяльність.

В результаті рішень “павловської” сесії та Наукової ради в СРСР було певною мірою загальмовано один з важливих напрямків фізіології нервової системи - розвиток електрофізіологічних досліджень. Але в Україні ситуація дещо відрізнялась від Москви та Ленінграда. Фізіологи, які раніше застосовували електрофізіологічний метод досліджень, продовжували і надалі розробляти проблеми електрофізіології, хоча ці дослідження і не визнавались пріоритетними. В першу чергу в цьому плані потрібно згадати Д.С. Воронцова та його учнів - П.М. Сєркова і П.Г. Костюка.

Після Об'єднаної сесії було змінено тематику дослідницької роботи інститутів системи АН і МОЗ УРСР. Значної перебудови зазнала структура Інституту клінічної фізіології АН УРСР. На базі двох інститутів Інституту експериментальної біології та Інституту клінічної фізіології створено Інститут фізіології ім. акад. О.О. Богомольця. Справедливість вимагає визнати, що Інститут фізіології ім. акад. О.О. Богомольця АН УРСР, незважаючи на ідеологічний тиск при його створені, став провідним науковим закладом в Україні. Зазнав реконструкції й НДІ фізіології КДУ (відділ гістології було закрито, відділ прикладної фізіології перетворено у відділ травлення і кровообігу ( керівник - директор інституту П.Г. Богач).

Змінилась тематика і психологічних досліджень після Об'єднаної сесії. В науковому середовищі психологів серйозно загострилась ситуація щодо “перебудови” психологічної науки, але українські психологи спромоглися зайняти правильну позицію в цій ситуації. Зазнали змін і навчальні програми з фізіології та психології в вузах України. В середніх учбових закладах було змінено програми викладання біології.

Але були й позитивні зрушення: відбулось розгортання науково-дослідної роботи в галузі фізіології вищої нервової діяльності, розширення прийому до аспірантури з фізіології, організовано психофізіологічні лабораторії в учительських та педагогічних учбових закладах, впроваджено демонстрацію дослідів при викладанні курсів з фізіології.

В четвертому розділі “Розвиток фізіології нервової системи і психології в Україні в 60-х роках ХХ століття” висвітлено важливу роль VIII Всесоюзного з'їзду фізіологів, біохіміків та фармакологів (Київ, 1955), скликаного за ініціативою академіка АН УРСР О.В. Палладіна, у виправленні згубного курсу розвитку фізіологічної науки в СРСР, зумовленого рішеннями “павловської сесії”. Саме на цьому з'їзді система адміністративно-командного керівництва в природничих науках зазнала першого удару. На з'їзді було створено всі умови для колегіального обговорення та дискусій з міждисциплінарних питань фізіологічної науки, в яких брали участь провідні фізіологи, біохіміки та фармакологи СРСР. Фізіологічне товариство засудило рішення Об'єднаної сесії 1950 р. і піддало критиці концепцію К.М. Бикова про кортико-вісцеральні взаємовідносини. У постанові також оцінено як негативне монопольне використання окремими вченими “Журнала высшей нервной деятельности”, оскільки це сприяло хибному й необ'єктивному характеру дискусій. Вжиті на з'їзді заходи створили умови для піднесення фізіологічних досліджень на належний рівень.

Після цього з'їзду в наукових закладах України поступово розширювались обсяги електрофізіологічних досліджень. Зокрема, в 1956 р. в Інституті фізіології АН УРСР створюється відділ електрофізіології, організатором і керівником, якого був Д.С. Воронцов. Згодом відділ став одним з провідних електрофізіологічних центрів в Радянському Союзі. В 1959 році проблематика досліджень в галузі фізіології нервової системи була ще більше розширена, до неї увійшли питання фізіології, морфології та патології периферичної нервової системи. Світового значення набули дослідження, проведені в цьому інституті саме в галузі електрофізіології. В його стінах працювали і нині працюють такі визначні електрофізіологи, як В.І. Скок, П.К. Костюк, П.М. Сєрков, М.Ф. Шуба, І.С. Магура, В.М. Сторожук та ін. П.Г. Костюк в ці роки широко використовував методи реєстрації електричної активності спинного мозку. П.М. Сєрков наприкінці 50-х на початку 60-х років організував електрофізіологічну лабораторію в Одеському медичному інституті.

В Інституті фізіології ім. акад. О.О. Богомольця Д.С. Воронцов зі співробітниками вивчав електричні реакції кори мозку на безпосереднє подразнення з метою вияснити походження біоелектричної активності, завдяки якій формуються викликані потенціали кори мозку. Цей напрям досліджень продовжили співробітники Д.С. Воронцова В.М. Сторожук і О.Ф. Дембновецький. Ґрунтовне дослідження електрофізіології симпатичних гангліїв провів в лабораторії Д.С. Воронцова В.І. Скок. Ю.П. Ліманським отримано цінні результати з фізіології ретикулярної формації мозкового стовбуру. Суттєвий внесок у нейрофізіологію, особливо в електрофізіологію головного мозку, внесено П.М. Сєрковим і його співробітниками В.В. Русєвим, Р.Ф. Макулькиним та ін.

Важливих результатів було досягнуто Д.С. Воронцовим при дослідженні електрофізіологічних процесів у спинному мозку. В 1950-1956 рр. в його колективі було проведено низку робіт з вивчення електротонічних потенціалів спинного мозку. П.Г. Костюк, використовуючи мікроелектродні методи, водночас керує конструюванням комплексу спеціальної апаратури. Ці технологічні розробки проводились разом із співробітниками відділу - Ю.П. Ліманським, Б.Я. П'ятигорським, М.М. Преображенським на базі Дослідно-конструкторського виробництва при інституті. Широке впровадження мікроелектродної техніки мало важливе значення для розвитку вітчизняної фізіології.

В галузі фізіології вищої нервової діяльності в Україні в цей період працювали такі відомі вчені, як Г.В. Фольборт, Я.П. Скляров, О.Б. Фельдман, А.Є. Хільченко, П.Д. Харченко, В.П. Протопопов, В.А. Трошихін, П.В. Бірюкович та інші. Спеціалізовані лабораторії були організовані в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Вінниці, Черкасах.

Значна кількість робіт з фізіології вищої нервової діяльності виконана на кафедрах фізіології медичних інститутів. Так, в Одеському медичному інституті П.М. Серков разом з О.Д. Гаске та Є.А. Айрикян детально вивчав зміни умовно-рефлекторної діяльності і біоелектричної активності, які виникають при зовнішньому рентгенівському опромінюванні і при внутрішньому опроміненні, викликаному введенням в організм тварини радіоактивного фосфору.

В Науково-дослідному інституті фізіології Київського державного університету, використовуючи метод умовних рефлексів, П.Г.Богач провів систематичні дослідження нервової регуляції моторної функції травного тракту. Для вивчення ролі гіпоталамуса в регуляції функцій травного тракту та інших вегетативних функцій П.Г. Богачем і А.Ф. Косенко була запропонована принципово нова методика вживлення в гіпоталамус багатополюсних електродів у собак з оперативним підходом до основи мозку через скроневу кістку. Ця методика дозволяла вивчати вегетативні функції, подразнюючи різні ядра гіпоталамуса в умовах хронічного експерименту без пошкоджень кори головного мозку.

В результаті впровадження методу умовних рефлексів в психологічні дослідження виникла необхідність розробки нових підходів до методологічних проблем психології. Українські психологи прагнули розробляти властивий їм гуманістичний напрям. Г.С.Костюк висунув плідні пропозиції щодо подальшого його розвитку. Перш за все, він відкидає будь-які намагання замінити систему психологічних понять системою понять фізіологічних, але підкреслює, що вивчення нейродинамічних механізмів мозку є необхідним для розкриття закономірностей психіки, закликає психологів враховувати їх при аналізі всіх психічних феноменів. Г.С. Костюк стверджував, що фізіологічні закономірності недостатні для пояснення усієї складності психічних процесів, він усвідомлював, що існує певна обмеженість в тлумаченні психологічних феноменів людини як суто фізіологічних процесів.

Таким чином, в результаті проведеного дослідження можна стверджувати, що після VIII з'їзду фізіологів, біохіміків та фармакологів (Київ,1955) відкрилась можливість виправити лінію подальшого розвитку фізіології нервової системи, використавши ті позитивні моменти, що проявились наприкінці 50-х - в 60-х роках ХХ століття.

Висновки

1. Вперше на широкій джерельній базі, в контексті суспільно-політичної ситуації в Україні, висвітлено досягнення українських вчених у галузі фізіології нервової системи в 40-60-х рр. ХХ століття.

2. Встановлено, що в 40-х рр. в Україні пріоритетними напрямками дослідження в даній галузі були вивчення: вегетативної нервової системи ( М.М. Губергріц, Г.І. Маркелов); процесів збудження та гальмування в центральній (О.Б. Фельдман) та периферичній нервовій системі (Д.С. Воронцов); електричних процесів в нервово-м'язовому синаптичному апараті (Д.С. Воронцов, П.М. Сєрков).

3. Показано тісний зв'язок розвитку фізіології нервової системи із станом у психології та тенденціями філософської думки в 40-60-х рр. ХХ століття.

4. Проаналізовано негативну роль Об'єднаної сесії АН і АМН СРСР (1950) в розвитку фізіологічної науки в СРСР. Під впливом рішень сесії в Україні зазнали критики й утисків фізіологи Д.С. Воронцов, Є.Б. Бабський, клініцисти М.М. Губергріц, Г.І. Маркелов, психолог Г.С. Костюк. Сесія поглибила кризу в психології. Намітилась спроба витіснити психологію, замінивши її фізіологією вищої нервової діяльності.

5. З'ясовано, що на початку 50-х рр. ХХ століття відбулась перебудова вітчизняної фізіології, методологічною основою якої стало вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, що призвело до надмірного впровадження методології умовних рефлексів в різних галузях медико-біологічних досліджень та в деякій мірі призупинення електрофізіологічних досліджень нервових процесів.

6. Доведено, що українська “павловська сесія”, що проходила в Києві (1950) за директивами організаторів Об'єднаної сесії АН і АМН СРСР, носила формальний характер і не призвела до таких критичних наслідків як у Москві та Ленінграді. У збереженні більш здорової атмосфери у вітчизняній фізіологічній науці значною була заслуга Президії Академії наук УРСР, очолюваній спочатку О.О. Богомольцем, згодом - О.В. Палладіним.

7. Підкреслено позитивний момент у реалізації рішень української “павловської сесії”: розгортання науково-дослідної роботи в галузі фізіології вищої нервової діяльності, розширення прийому до аспірантури з фізіології, організація психофізіологічних лабораторій в учительських та педагогічних учбових закладах.

8. Доведено, що VIII з'їзд фізіологів, біохіміків та фармакологів, який був скликаний за ініціативи Президії АН УРСР і проходив у Києві (1955), в значній мірі був переламним у розвитку фізіологічної науки не тільки в Україні, а і у СРСР. На з'їзді вперше було дано негативну оцінку реакційним рішенням “павловської сесії” і реабілітовано Л.А. Орбелі, І.С. Беріташвілі, П.К. Анохіна та ін.

9. З'ясовано, що наприкінці 50-х та в 60-х рр. в Україні значних успіхів було досягнуто в дослідженні механізмів набуття навичок (В.П. Протопопов), була вдосконалена методика вивчення вищої нервової діяльності тварин і людини, зокрема пізнання фізіологічних механізмів формування динамічного стереотипу (А.Є. Хільченко). Вивчено запізнювальні умовні рефлекси і природу запізнювального гальмування (П.Д. Харченко). Запропоновано нову методику вживлення багатополюсних електродів для вивчення ролі гіпоталамуса в регуляції вегетативних функцій (П.Г. Богач і А.Ф. Косенко).

10. Показано, що загальний стан розвитку фізіології нервової системи в 60-х роках ХХ століття в Україні характеризується поглибленням досліджень в галузі електрофізіології. Велика заслуга в цьому належить Д.С. Воронцову та його учням П.Г. Костюку, П.М. Сєркову. Вирішальним етапом було впровадження П.Г. Костюком мікроелектродної техніки, яка сприяла досягненню значних результатів світового рівня.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях

1. Казімка Л.О. Негативний вплив “Павловської сесії” на розвиток фізіології в Україні // Наука та наукознавство. 2001, № 3. С. 116- 120 ( у співавт. з Дупленко Ю.К.)

2. Казімка Л.О. З історії фізіології в Україні: М.М. Губергріц // Історія української науки на межі тисячоліть. 2001, вип. 4. С. 100- 105

3. Казімка Л.О. Витоки і розвиток електрофізіології в Україні (перша половина ХХ століття) //Історія української науки на межі тисячоліть. 2002, вип. 7. С. 93-98

4. Казімка Л.О. Методологічні аспекти в історії біології в середині ХХ століття // Історія української науки на межі тисячоліть. 2002 вип. 9. С. 98- 105

5. Казімка Л.О. Є.Б. Бабський і Україна // Вісник Дніпропетровського університету. 2002, вип. 9. С. 72-76

6. Казімка Л.О. Роль VIII Всесоюзного з'їзду фізіологів, біохіміків та фармакологів в історії фізіологічної науки // Нариси з історії природознавства і техніки. 2002, вип. 44. С. 115-118

7. Казімка Л.О. Негативний вплив ідеології на розвиток психологічної думки в колишньому СРСР // Наука та наукознавство. 2002, №4. додаток: Матеріали II Добровської конференції з наукознавства та історії науки. С. 241-245

8. Казімка Л.О. Проблеми теорії та історії психології в працях Г.С. Костюка // Наука та наукознавство. 2003, №1. С. 121-125

9. Казімка Л.О. Інтерв'ю академіка НАН України П.М. Сєркова // Наука та наукознавство. 2003, №4. С.122-125

10. Казімка Л.О. Київський період наукової творчості Є.Б. Бабського // Сучасні проблеми клінічної та експериментальної медицини / IХ підсумкова науково-практична конференція медичного факультету Сумського державного університету. Суми, 2001. С. 93-94

11. Казімка Л.О. С.І. Фудель-Осипова: життя та діяльність // Медична освіта в класичних університетах: історія и сучасність: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції / Кол. авт. Суми: Вид-во СумГУ, 2002. С. 96-98

12. Казімка Л.О. Внесок Є.К. Приходькової в розвиток вітчизняної фізіології // Мат-ли II Міжнар. Конф. “Жінка в науці та освіті: минуле, сучасне, майбутнє”. К., 2002. 329-330

13. Казимка Л.А. Конфликт ученых и власти (на примере развития физиологической науки в середине ХХ столетия) // Тез. докл. междунар. конференции, посвященной 80-летию “философского парохода”. Пермь-Чусовой, 2002. С. 66-67

14. Казімка Л.О. З історії української психологічної думки // Історія освіти, науки і техніки в Україні / Перша конференція молодих вчених та спеціалістів. К., 2002. С. 71-74

15. Казімка Л.О. До історії психофізіологічних досліджень в Україні (40-50-ті роки ХХ століття) // Психофізіологічні та вісцеральні функції в нормі та патології / Тези доп. Всеукр. Наук. Конференції, присв'яченої 160-річчю кафедри фізіології людини і тварин Київськ. Національного ун-ту ім. Т. Шевченка, 2002. С.52

Анотація

Клименко Л.О. Розвиток фізіології нервової системи в Україні в 40-60-х рр. ХХ століття. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 Історія науки і техніки. Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України. Київ, 2004.

Дисертація присвячена висвітленню процесу розвитку фізіології нервової системи в Україні в контексті соціально-політичної ситуації в країні і зв'язку фізіологічної науки з філософською та психологічною думкою.

В дисертації відображені основні тенденції розвитку фізіології нервової системи, показано творчий доробок українських вчених-фізіологів в основних її галузях фізіології вищої нервової діяльності, фізіології центральної та вегетативної нервової системи, електрофізіології, а також здобутки вчених в галузі психофізіології в 40-60-х рр. ХХ століття.

Проаналізовано впливи “павловської сесії” (1950) на розвиток фізіології нервової системи та психології в Україні. Охарактеризовано роль VIII Всесоюзного з'їзду фізіологів, біохіміків та фармакологів ( Київ 1955).

Ключові слова: фізіологія нервової системи, психофізіологія, “павловська” сесія, VIII Всесоюзний з'їзд фізіологів, біохіміків та фармакологів.

Annotation

Klimenko L.O. Development of physiology nervous system in Ukraine in 40-60- of XX th century. Manuscript.

The Dissertation for Candidate's degree on History in speciality 07.00/07 History of Science and Technology. G.M. Dobrov's Centre for Scientific and Technological Potential and Science History Studies, National Academy of Sciences of Ukraine. Kyiv, 2004.

The Dissertation is dedicated to description of the process of development of physiology nervous system in Ukraine according to the social and political situation in the country and connects physiology with philosophical's and psychological's thought.

The Dissertation represents the main tendency of development of physiology nervous system. It also shows the creative contribution of Ukraine's physiologists the main branches of physiology nervous system physiology higher nervous activity, physiology central nervous system and autonomic nerves, electrophysiology and achivements of scientists in psychophysiology 's branches in 40-60 of XX th century.

The author analyses influence of Pavlov's session (1950) on the development of physiology nervous system and psychology in Ukraine. The Dissertation also characterizes the role of VIII th All-Union's Congress of physiologists, biochemists and pharmacologists ( Kyiv,1955).

Key words: physiology nervous system, psychophysiology, Pavlov's session, VIII th All-Union's Congress of physiologists, biochemists and pharmacologists.

Аннотация

Клименко Л.А. Развитие физиологии нервной системы в Украине в 40-60-х гг. ХХ столетия. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по стециальности 07.00.07 История науки и техники. Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки имени Г.М. Доброва НАН Украины. Киев, 2004.