Загальноросійські партії есерів і меншовиків в українській національно-демократичній революції 1917–1920 років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет

УДК 97 (477)

Загальноросійські партії есерів і меншовиків в українській національно-демократичній революції 1917 - 1920 років

07.00.01 - історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Лебедєва Ганна Олександрівна

Дніпропетровськ 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України, українознавства та правознавства Дніпродзержинського державного технічного університету, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор ВЄТРОВ РАДІЙ ІВАНОВИЧ, Дніпродзержинський державний технічний університет, професор кафедри історії України, українознавства та правознавства

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор ГУСЄВ ВІКТОР ІВАНОВИЧ, Київський національний університет, професор кафедри історії для гуманітарних факультетів історичного факультету

доктор історичних наук, професор ГОЛУБ АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ, Дніпропетровський національний університет, професор кафедри російської історії

Провідна установа: Інститут історії України НАН України

Захист відбудеться „23” червня 2005 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 у Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8

Автореферат розісланий „21” травня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент І.О. Кривий

партія есер меншовик революція

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Під час Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. в Україні активно діяла велика кількість політичних партій різних напрямів - від крайніх правих, буржуазних, до лівих, соціалістичних. Особливим було те, що тут діяли як суто українські національні, так і загальноросійські партії. Важлива роль у політичному житті тогочасної України належала партіям соціалістичної спрямованості.

На початковому етапі Української національно-демократичної революції російські есери і меншовики були найбільш чисельними та впливовими серед загальноросійських політичних партій в Україні. Вони брали активну участь у створенні Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів і керували діяльністю багатьох з них, активно працювали в міських думах, земствах, громадських організаціях та на протязі усієї революції користувалися необмеженим впливом у профспілках. Тому вони були вагомою політичною силою, без урахування якої неможливо було досягти успіхів у революції. На цьому неодноразово наголошували лідери національно-визвольного руху М. Грушевський, В. Винниченко, Д. Дорошенко, І. Мазепа.

Отже, вивчення діяльності загальноросійських політичних партій есерів та меншовиків є актуальним через їх вагомий вплив на розв'язання основних завдань Української національно-демократичної революції: державотворчого, робітничого, аграрного та інших соціально-економічних та політичних питань. Доля революції певною мірою залежала від ставлення російських есерів та меншовиків до трьох основних національних держав - Української Народної Республіки доби Центральної Ради, Української Держави Павла Скоропадського та Директорії УНР, а також від взаємовідносин між загальноросійськими та українськими соціалістами.

Разом із тим, в історичній науці ще й досі відсутнє комплексне дослідження історії діяльності загальноросійських партій есерів та меншовиків у добу Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Всебічний і ретельний аналіз діяльності цих партій, як окремих суб'єктів революції, допоможе значно повніше відтворити історію Української національно-демократичної революції, краще зрозуміти причини її успіхів та невдач, перемог та поразок.

Новітня українська історична наука, що розвивається в умовах демократизму, багатопартійності, плюралізму в суспільно-політичному та духовному житті, надає можливість дати по-справжньому об'єктивну оцінку діяльності загальноросійських партій есерів та меншовиків в Україні. Все це у сукупності й обумовило звернення у даній роботі до однієї з важливих сторінок політичної історії України.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертація виконана в межах науково-дослідницької роботи кафедри історії України, українознавства та правознавства Дніпродзержинського державного технічного університету за темою: „Політичні партії України наприкінці ХІХ - першій чверті ХХ ст”. Номер державної реєстрації 0100U005202.

Мета дослідження полягає у всебічному аналізі стратегії й тактики загальноросійських партій есерів і меншовиків упродовж усієї Української національно-демократичної революції, визначити їх вплив на вирішення головних соціально-економічних та політичних питань революції, з'ясувати наслідки діяльності меншовиків та есерів в Україні 1917-1920 рр.

Завдання, які були поставлені для досягнення вказаної мети, наступні:

? визначити основні теоретико-методологічні засади дослідження проблеми та послідовно використати їх в процесі вивчення й узагальнення матеріалу;

? шляхом критичного аналізу джерел та літератури з історії діяльності загальноросійських партій есерів і меншовиків визначити їх місце і роль в Українській національно-демократичній революції;

? охарактеризувати склад, чисельність та соціальну базу есерів і меншовиків в Україні на різних етапах розвитку національно-демократичної революції;

? дослідити стратегію й тактику есерів і меншовиків стосовно УНР доби Центральної Ради, Української Держави П. Скоропадського та Директорії УНР і визначити їх вплив на вирішення українського національного, державотворчого, робітничого, аграрного та інших соціально-економічних та політичних питань;

? розкрити характер взаємовідносин між російськими соціал-демократами і есерами та українськими соціал-демократами і есерами;

? з'ясувати політику есерів і меншовиків щодо більшовиків в умовах Української національно-демократичної революції;

? виявити зміни політичного впливу есерів і меншовиків в Україні на протязі 1917-1920 рр., розкрити причини, що призвели до падіння їх авторитету та політичної поразки наприкінці Української національно-демократичної революції.

Об'єктом даного дослідження є загальноросійська партія соціалістів-революціонерів (есерів) і соціал-демократична робітнича партія (меншовиків) у добу Української національно-демократичної революції.

Предметом дослідження є цілі, завдання, методи та форми діяльності російських есерів і меншовиків за умов українського революційного процесу 1917-1920 рр.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з березня 1917 до кінця 1920 рр. - від початку до завершення Української національно-демократичної революції.

Територіальні рамки дослідження обмежуються територією дев'яти українських губерній, які входили до складу колишньої Російської імперії напередодні Лютневої революції 1917 р.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі широкого кола джерел і досягнень сучасної вітчизняної та світової історичної науки у дисертації комплексно досліджена діяльність загальноросійських партій есерів і меншовиків у роки Української національно-демократичної революції.

Зокрема:

? з'ясовано, що у вітчизняній та зарубіжній історіографії відсутнє комплексне дослідження історії загальноросійських партій есерів та меншовиків у добу Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. та визначено головні напрями дисертаційного дослідження;

? удосконалено характеристику складу, чисельності і соціальної бази загальноросійських партій есерів і меншовиків в Україні на різних етапах Української національно-демократичної революції, розкрито особливості розміщення та співвідношення партійно-політичних сил українського та російського таборів;

? виявлено, що специфіку діяльності есерів та меншовиків в Україні визначав український національний фронт;

? з'ясовано, що впродовж усієї Української національно-демократичної революції есери і меншовики коливалися від підтримки до опозиції українським державам, заважаючи конструктивній державній діяльності українства;

? додаткової аргументації одержало положення про те, що головні політичні розходження між українськими і загальноросійськими соціалістичними партіями полягали у різному ставленні до українського національного самовизначення, а також у бажанні есерів та меншовиків забезпечити собі лідерство в об'єднаному таборі революційної демократії, внаслідок чого так і не було створено альянсу українських та російських соціалістів для спільної боротьби проти більшовиків;

? у дослідженні з'ясовано, що есери та меншовики були такими соціалістичними партіями, що знаходилися в опозиції до більшовиків, котрі монополізували право вирішувати долю всього українського народу;

? виявлено, що на початку революції російські есери і меншовики були найбільш впливовими та масовими серед усіх загальноросійських партій в Україні, а в 1919-1920 рр. відбувається невпинне падіння їх політичного впливу через відсутність чіткого плану дій, хитання між різними воюючими таборами, бажання як найкраще пристосуватись до політичної ситуації в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що матеріали дисертації можуть бути використані в процесі викладання загальних курсів з історії України, при підготовці лекційних курсів, спецкурсів з історії міжнародного соціалістичного руху, при написанні узагальнюючих праць з історії Української національно-демократичної революції, курсових та дипломних робіт.

Особистий внесок здобувача полягає у постановці і самостійному вирішенні важливої наукової проблеми з історії діяльності загальноросійських партій есерів та меншовиків у добу Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Ретельний аналіз стратегії і тактики есерів та меншовиків відносно державотворчої діяльності українства, вирішення головних соціально-економічних та політичних питань революції дозволив з'ясувати, що політика есерів та меншовиків, як третьої сили, була одним з чинників зриву процесу українського державотворення, однією з причин поразки Української національно-демократичної революції.

Апробація результатів дисертації. Основні висновки та положення дисертації обговорювалися на методичних семінарах та засіданнях кафедри історії України, українознавства та правознавства Дніпродзержинського державного технічного університету. Результати дослідження оприлюднені на ІІ міжвузівській науково-теоретичній конференції, присвяченій 75-річчю Луганського сільськогосподарського інституту (Луганськ, 1996), Всеукраїнській науковій конференції „ХХ століття - століття революцій” (Дніпропетровськ, 1997), ІІ Міжнародній конференції „Наука і освіта '99” (Дніпропетровськ, 1999), ІV Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта '2001” (Дніпропетровськ, 2001), ІІ Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Східні слов'яни: історія, мова, культура, переклад” (Дніпродзержинськ, 2003), III Всеукраїнській науковій конференції „Інтелігенція і влада” (Одеса, 2003), VII Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта '2004” (Дніпропетровськ, 2004), VIIІ Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта '2005” (Дніпропетровськ, 2005).

Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені в 14 публікаціях загальним обсягом 4,0 др. арк., серед яких чотири статті у фахових виданнях, дві статті у збірниках наукових праць, тези восьми виступів на наукових конференціях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг основного тексту дисертації становить 177 сторінок. Список джерел та літератури складається з 445 найменувань на 34 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначені мета, завдання, предмет, об'єкт, хронологічні та територіальні рамки дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, охарактеризовано особистий внесок здобувача та апробацію результатів дисертації.

Перший розділ дисертації „Методологія, історіографія та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів. У першому підрозділі „Теоретико-методологічні засади дослідження” обґрунтовується вибір методів дослідження, які були використані під час роботи над дисертацією. Сис-темний підхід дав змогу врахувати, що на діяльність російських есерів та меншовиків в Україні впливали різні фактори - національні, суспільно-політичні, соціально-економічні, ідеологічні. Наукова об'єктивність дозволила розкрити дійсну роль загальноросійських соціалістичних партій в Українській революції, выключивши особисті симпатії до окремих партій та їх лідерів. Принцип історизму допоміг з'ясувати під впливом яких чинників змінювалися взаємовідносини російських есерів і меншовиків з українськими національно-визвольними силами. Порівняльно-історичний метод надав можливість з'ясувати загальні та специфічні, відмінні риси російських есерів і меншовиків в Україні, зрозуміти причини еволюції їх політичних програм. Проблемно-хронологічний метод дозволив розділити досліджувану проблему на окремі аспекти, визначені в розділах дисертації, у кожному з яких історичні сюжети розглядаються в хронологічній послідовності. Синхронний метод допоміг розглянути і порівняти процеси, що в один і той же час відбувалися в Україні і в Росії. Статистичний метод дав можливість підрахувати чисельність російських есерів і меншовиків в Україні та по окремих її регіонах. Застосування методу періодизації допомогло вивчити діяльність російських соціалістичних партій у конкретних історичних умовах з урахуванням якісних змін та розвитку. Поєднання перелічених принципів та методів дозволило якнайповніше реалізувати поставлену мету.

У другому підрозділі „Історіографія та джерельна база історії діяльності загальноросійських партій есерів і меншовиків в Україні в 1917-1920 рр.” подано аналіз наявної літератури і джерел по темі дисертації та визначені основні напрями дослідження. З урахуванням наукових, концептуальних, ідейно-політичних критеріїв історію діяльності загальноросійських партій есерів і меншовиків в Україні можна умовно поділити на декілька етапів, які відображають розвиток історіографічного процесу в післяреволюційні, радянські і пострадянські часи.

Перший етап охоплює час від початку 1920-х до початку 1930-х рр. Його характерною ознакою є наявність двох напрямків. Перший утворили видатні діячі, лідери українського національно-визвольного руху М. Грушевський, В. Винниченко, Д. Дорошенко, І. Мазепа, П. Христюк, М. Шаповал. В своїх працях вони розкривали хід та логіку революційного процесу 1917-1920 рр. в Україні, висвітлювали діяльність різних українських політичних партій, намагалися з'ясувати основні причини їх історичної поразки і зникнення з політичного життя, надавали інформацію щодо позицій загальноросійських партій есерів та меншовиків в Україні. Ці роботи стали першим кроком у вивченні історії політичних партій у добу Української революції.

Другим був напрямок розроблений та сформований радянськими істориками. Й. Гермайзе, М. Равич-Черкаський, М. Яворський створили роботи, в котрих багато уваги приділялося історії політичних партій в Україні. В цілому їх зміст зводився до ідеологічного виправдання безкомпромісної боротьби, що вели комуністи проти своїх ідеологічних опонентів. У працях І. Вардіна, С. Діманштейна, Б. Колєснікова, М. Попова, Д. Ерде зображувалася „контрреволюційна, антирадянська” діяльність партії меншовиків. Роботи М. Рафеса і А. Хабенського присвячені діяльності Бунду. У працях А. Луначарського, М. Покровського, С. Черномирдика розкривається „неминуча поразка і політичне банкрутство” партії есерів.

У цілому, на протязі першого етапу була розпочата робота по збиранню та вивченню основних джерел з історії політичних партій, хоча історія діяльності меншовиків та есерів в Україні не стала предметом самостійного вивчення. Більшість праць репрезентуючи унікальні свідчення очевидців і тому у висновках праць переважає особиста оцінка подій.

Другий етап тривав з початку 1930 до середини 1950-х рр. У зв'язку з утвердженням в СРСР тоталітарного режиму, диктатури Й. Сталіна, вивчення історії всіх партій, крім більшовицької, було фактично заборонено. Партії меншовиків і есерів були оголошені „дрібнобуржуазними”, „антирадянськими”. У 1930-х-1940-х рр. виходили лише роботи, які віддзеркалювали офіційний сталінський погляд на історію опозиційних політичних партій, котрі вважалися відверто контрреволюційними, тому виправдано знищеними. Принципи об'єктивності фактично зник з історіографічної практики, а принцип історизму був підпорядкований принципу більшовицької партійності. Радянська історична наука зазначеного етапу знаходилася в кризовому становищі.

З другої половини 1950-х до кінця 1980-х рр. тривав третій етап розробки історії російських соціалістичних партій. Під впливом „хрущовської відлиги” почалося більш ґрунтовне вивчення історії різних політичних партій, які діяли в на початку XX ст. Радянська історична наука стала більш динамічною, проте це був частковий успіх. Наприкінці 1960-х - на початку 1970-х рр. знов збільшився перелік заборонених тем, напрями і межи досліджень визначалися рішеннями правлячої партії. Лише в 1960-х-1970-х рр. вперше з'явилися спеціальні дослідження діяльності есерів і меншовиків в Росії, а у 1980-х рр. були видані узагальнюючи монографії, де знайшла відображення історія основних „непролетарських” партій.

Наприкінці 1960-х - на початку 1970-х рр. почалося вивчення історії діяльності політичних партій в Україні. Починаючи з 1980-х рр. створюються фундаментальні узагальнюючі праці про діяльність українських „дрібнобуржуазних партій” з моменту їх виникнення до політичної загибелі. Це були роботи відомого історика І. Кураса - саме його праці стали основоположними при вивченні історії українських політичних партій. Вони відрізнялися великим обсягом нового фактичного матеріалу, глибоким і докладним розкриттям внутріпартійного становища українських соціалістичних партій на всіх етапах їх діяльності. Хоча роботи І. Кураса і були просякнуті комуністичною ідеологічною догматикою, вони і сьогодні не втратили наукового значення.

У роботах Р. Вєтрова висвітлювалась діяльність меншовиків і есерів в Україні у період Жовтневої революції 1917 р. Монографія з історії меншовизму була єдиною працею з даної проблематики. Дослідник показав розколи, які відбувалися в партії протягом 1917 р., визначив чисельний склад, соціальну базу, на яку спиралися меншовики в Україні. Але багатий фактичний матеріал поєднується із заідеологізованими прорадянськими оцінками російських соціалістів.

Зауважимо, що посилення адміністративного тиску на істориків у радянські часи значно вплинуло на зниження рівня досліджень. Разом із тим, не слід однозначно оцінювати творчий доробок істориків 1960-1980-х рр., коли було накопичено значний документальний матеріал і розпочато вивчення історії політичних партій України.

Вагомий внесок у дослідження політичної історії Pociї і України зробили закордонні дослідники. Певне значення для нашого дослідження має робота колишнього меншовика С. Воліна. Широке коло документальних джерел, що збереглися в архівних центрах зарубіжжя, дозволило автору послідовно викласти історію меншовицької партії в Україні. Проте, багато фактів автор оцінює з меншовицьких позицій. Історії української революції та діяльності політичних партій України присвячена робота вченого української діаспори Ю. Бориса.

Таким чином, з середини 1950-х до середини 1980-х рр. два потоки - радянський та західний, як і раніше, існували окремо один від одного. Радянська історична наука до середини 1980-х рр. вже вичерпала свої внутрішні ресурси для саморозвитку і почала відроджувати негативні фактори попередньої сталінської доби. Саме західні вчені підготували інформаційний прорив, що стався на межі 1980-х-1990-х рр. у радянській, а потім і пострадянській історіографії.

Четвертий етап історіографії означеної проблеми розпочався наприкінці 1980-х на початку 1990-х рр. Перебудова та політика гласності призвели до радикальних змін умов розвитку історичної науки, коли були роз'єднані поняття „наука” та „марксизм-ленінізм”. Завдяки цьому значно зріс інтерес вітчизняних фахівців до політичної історії початку XX ст., розширилася тематика досліджень. Підсумки радянської історіографії російських соціалістичних партій підбили П.Подболотов та Л. Спірін, проте збереження старих методологічних підходів знецінює ретельно зібраний ними фактичний матеріал.

Починаючи з серпня 1991 р. пріоритети досліджень українських істориків кардинально змінилися. Вирішальну роль в цьому процесі відіграло те, що після проголошення суверенною України державою зник ідеологічний диктат однієї політичної партії. Ламаючи старі догми та стереотипи, історики з позицій об'єктивності та історизму підходили до висвітлення комплексу проблем, пов'язаних із виникненням, розвитком та історичними наслідками діяльності українських політичних партій. У роботах українських дослідників містяться дані, які підтверджують значний вплив загальноросійських соціалістичних партій на українських трудящих у 1917-1920 рр.

Важливе значення для нашого дослідження має монографія В.Гусєва. Це перша ґрунтовна узагальнююча робота про діяльність Бунду в Україні під час національно-демократичної революції, у якій дослідник визначив місце та роль Бунду у політичному житті України 1917-1921 рр., з'ясував його взаємовідносини з загальноросійськими політичними партіями.

Закордонні дослідники також продовжили свою роботу по систематизації та вивченню діяльності політичних партій меншовиків і есерів. Тематика Української національно-демократичної революції та політична історія нашої країни залишаються цікавими для західних дослідників сучасності.

На початку 1990-х рр. з'явилися роботи російських вчених, де історія політичних партій розкривається з позицій нової методології. Білоруські вчені також видали узагальнюючу працю з історії політичних партій Росії. Але у всіх цих роботах не приділяється увага діяльності есерів і меншовиків в Україні, їх взаємовідносинам з українськими соціалістами та урядами.

У цілому, характерною рисою історіографії політичних партій другої половини 1990-х рр. став перехід закордонних дослідників від висвітлення окремих питань з історії минулого до узагальнення політичного досвіду тієї чи іншої партії. Незважаючи на оригінальність цих робіт, безоглядна орієнтація на концепції закордонних вчених гальмуватиме пошук власних методологій.

У другій половині 1990-х - на початку 2000-х рр. в Україні з'явилися оригінальні монографії, в яких розкривається історія як українських, так і російських політичних партій. Дослідження А. Голуба допомогли нам порівняти політику українських та російських соціалістів, з'ясувати причини відсутності єдності між українським та загальноросійським соціалістичним рухом.

Відомий український історик В. Солдатенко у своїх фундаментальних працях всебічно і об'єктивно дослідив історію та історіографію Української революції. Велику увагу автор приділив діяльності українських політичних партій та їх лідерів, а також розглянув деякі аспекти діяльності загальноросійських партій в Україні.

Значний внесок у дослідження історії Української революції зробив В. Верстюк, який підготував ґрунтовну узагальнюючу працю з історії Української Центральної Ради. Дослідник докладно охарактеризував позиції українських та загальноросійських політичних партій та розкрив участь представників загальноросійських партій в роботі Центральної Ради.

До узагальнюючих праць з історії Української національно-демократичної революції належить робота В. Литвина. Автор розкрив особливості політичної системи України на різних етапах революції, визначив роль загальноросійських партій у роботі Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів.

Окремо слід відзначити фундаментальне шеститомне дослідження політичної історії України, другий том якої повністю присвячений Українській революції 1917-1920 рр.. Автори В. Солдатенко і В. Верстюк дослідили особливості взаємовідносин українських і загальноросійських політичних партій. У центрі дослідження була діяльність найактивніших українських партій - УПСР та УСДРП, які саме і очолили боротьбу за національне визволення України.

У сучасну добу з'являється чимало наукових публікацій з історії Української національно-демократичної революції. Статті відомого українського історика С. Кульчицького відрізняються новими підходами до цієї проблематики. Дослідник намагається концептуально переосмислити факти, накопичені радянською історіографією.

Діяльність різних політичних партій України 1917-1920 рр. досліджувалась у численних кандидатських дисертаціях, але їх автори торкалися історії російських соціалістів лише побіжно. Дисертація О. Голікової хронологічно охопила період нашого дослідження, але автор не акцентувала увагу на визначенні місця та ролі загальноросійських соціалістичних партій в Українській революції.

Підводячи загальний підсумок аналізу літератури та визначаючи стан історіографічної розробки теми дослідження, слід визнати суттєвий внесок істориків у вивчення діяльності різних політичних партій під час Української революції. Водночас, слід підкреслити, що в сучасній історичній науці немає комплексного дослідження діяльності російських есерів та меншовиків на різних етапах Української революції, їх ставлення до державотворчої діяльності українського табору, не з'ясовані стосунки українських і загальноросійських політичних партій, які раніше висвітлювалися здебільшого тенденційно, однобічно. Отже, обрана автором тема дисертації до цього часу майже зовсім не вивчена, що й зумовило її вибір для дослідження.

Джерельна база дисертації широка і різноманітна. Вона складається з архівних та опублікованих джерел. Вивчені і використані архівні джерела представлені комплексом документів, що зберігаються в Російському центрі збереження і вивчення документів новітньої історії м. Москви (РЦЗВДНІ), Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ) - фонди 1115, 1216, 4656, Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГОУ) - фонди 5, 41, 57, 265, Центральному державному історичному архіві України м. Києва (ЦДІАКУ) - фонди 321, 1419, 1435 та Державному архіві Дніпропетровської області (ДАДО) - фонди 1, 24.

Найбільш цінні документи були виявлені у фондах РЦЗВДНІ: архів ЦК партії соціалістів-революціонерів (Ф. 274), архів ЦК РСДРП 1917-1923 рр. (Ф. 275) та періодичні видання ЦК РСДРП (м) і місцевих установ партії (Ф. 622). Вони збагатили дисертацію великим обсягом партійних документів есерів та меншовиків, які ілюструють офіційні лінії партій з українського національного питання, характер взаємовідносин російських соціалістів з іншими партіями, їх ставлення до Української національно-демократичної революції, роботу соціалістів в Україні.

Опубліковані джерела за принципом походження та цільового призначення ми умовно поділили на чотири групи:

1. Друковані документи загальноросійських партій есерів та меншовиків - протоколи, резолюції, постанови, звіти з'їздів, конференцій тощо. Опрацювання цих джерел допомогло визначити особливості стратегії й тактики есерів і меншовиків, з'ясувати їх позиції щодо національно-визвольного руху.

2. Офіційні документи українських політичних структур, політичних партій, збірки документів та мaтepiaлiв, що складалися за певною темою. Вони допомогли відтворити загальну політичну ситуацію, що склалася в 1917-1920 рр. і зробити оцінку місця і ролі есерів і меншовиків у політичній системі України.

3. Мемуарна література дала змогу відтворити реальну історичну картину зазначеного періоду. Велике значення для дослідження мають мемуари, автори яких репрезентували різні полюси суспільного протистояння. Завдяки своїй інформативності мемуари суттєво доповнили свідчення інших джерел, хоча автором критично перевірялася інформація, що у них міститься.

4. Значна кількість важливих подробиць була автором почерпнута з численних періодичних видань загальноросійських партій есерів і меншовиків. Серед есерівських видань найважливішими є журнал „Партийные известия ЦК эсеров”, Центральний орган есерів „Новое дело”, органи Київської організації есерів „Воля народа”, Харківської - „Земля и воля”, Катеринославської - „Трудовой народ” та ін. Діяльність меншовиків в Україні допомогли дослідити журнал „Партийные известия ЦК РСДРП”, щотижневий політичний журнал „Новая заря”, органи Київського комітету РСДРП(м) „Знамя труда”, Катеринославського - „Наша борьба”, Харківського - „Социал-демократ”, Одеського - „Южный рабочий” та ін. Періодичні видання Рад робітничих та солдатських депутатів допомогли визначити вплив російських соціалістів на трудящих.

Аналіз джерельної бази даного дисертаційного дослідження свідчить про її достатність і достовірність, що дозволяє докладно, з позицій сучасної наукової методології висвітлити діяльність загальноросійських політичних партій есерів та меншовиків у добу Української національно-демократичної революції.

Другий розділ - „Державотворча діяльність Центральної Ради і ставлення до неї російських есерів та меншовиків (березень 1917- квітень 1918 рр.)” налічує три підрозділи. В першому з них - „Місце і роль російських есерів і меншовиків у політичній структурі України на початку національно-демократичної революції” автор характеризує соціальну базу і чисельність загальноросійських партій есерів та меншовиків на початку Української національно-демократичної революції і робить висновок, що меншовики та есери були найчисельнішими соціалістичними партіями в Україні. Навесні 1917 р. їх загальна кількість складала більше, ніж 50 тис. осіб: приблизно 35 тис. есерів та 15-16 тис. меншовиків. Що стосується українських соціалістичних партій, то УПСР складала 10 тис., УСДРП - близько 5 тис., разом - 15 тис. осіб. Більшовиків в цей час в Україні налічувалося 14 тис. осіб.

Російські есери і меншовики переважали в більшості Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів, активно працювали в міських думах, земствах та інших органах місцевого самоврядування, впродовж усієї революції керували діяльністю профспілкового руху, а після квітневої політичної кризи 1917 р. увійшли до „коаліційного уряду”, ставши урядовими партіями. Есери та меншовики посідали важливе місце в політичній системі України і діячі українського національно-визвольного руху були вимушені враховувати їх вимоги у державній роботі.

У другому підрозділі - „Взаємини російських есерів і меншовиків з Центральною Радою під час прийняття І та ІІ Універсалів” визначено, що вимоги українського табору про надання Україні національно-територіальної автономії, викликали обурення з боку російських соціалістів. Вони закликали трудящих до рішучої боротьби проти „самочинного” здійснення автономії і докоряли українським соціалістам, що вони діють разом зі своєю буржуазією, а не російськими соціалістами, розколюючи єдиний табір революційної демократії.

З березня до липня 1917 р. російські есери та меншовики знаходилися в опозиції до Центральної Ради і значно ускладнювали її роботу. Після прийняття ІІ Універсалу, в якому йшлося про перетворення Центральної Ради в крайову владу Тимчасового уряду та поповнення її складу представниками національних меншин, розпочалося співробітництво російських соціалістів з УЦР. Напередодні Жовтневого перевороту в Україні налічувалося 67-70 тис. есерів, та близько 40 тис. меншовиків. Але, не дивлячись на кількісну перевагу, російські соціалісти були уражені глибокою кризою: Тимчасовий уряд, у підтримку якого вони до цього часу відкрито виступали, виявився неспроможним вирішити життєво необхідні вимоги народу. Це поступово призвело до втрати авторитету російських есерів та меншовиків, які схилялися тепер до підтримки Центральної Ради і сподівалися впливати на ситуацію в Україні.

У третьому підрозділі - „Проголошення УНР і діяльність російських есерів та меншовиків у складі Центральної Ради” аналізується діяльність російських соціалістів в добу УНР. ІІІ Універсал Центральної Ради російські есери і меншовики зустріли з побоюванням. Якщо від лютого до жовтня 1917 р. головними питаннями, які розділяли правих та лівих російських соціалістів були питання про ставлення до війни й миру, то тепер основними стали питання про відношення до Центральної Ради та УНР. Праві есери та меншовики виступали за владу УЦР, а ліві - за підтримку радянської влади. Меншовики і есери негативно зустріли прийняття IV Універсалу, відкрито протестуючи проти проголошення незалежності УНР. Вони були рішучими противниками переговорів Центральної Ради з Німеччиною і окупації німцями України. З цього часу російські соціалісти знову стали найбільш опозиційними до Центральної Ради партіями. Таким своїм ставленням вони ослаблювали владу Центральної Ради, прискорювали її падіння.

Третій розділ дисертації - „Українська держава Павла Скоропадського і російські есери та меншовики (квітень 1918 - грудень 1918 рр.)” має два підрозділи. У першому - „Політична ситуація в Україні після гетьманського перевороту” аналізуються причини опозиційного ставлення до нового режиму всього табору української і російської революційної демократії. Політика П. Скоропадського щодо збереження буржуазно-поміщицького ладу в революційну епоху стала своєрідним рубежем, з якого почалося швидке полівіння усіх соціалістичних партій, виділення з їх середовища лівих течій, які перетворилися на самостійні партії і почали співробітництво з більшовиками. Незважаючи на відверто опозиційне ставлення до політики гетьмана і українських, і російських соціалістів, вони не створили єдиного міжпартійного інтернаціонального антигетьманського фронту. Це пояснюється тим, що російські есери та меншовики категорично не визнавали за Україною права на державність і виступали за відновлення територіальної єдності Росії, а також у намагалися забезпечити собі лідерство в соціалістичному русі України.

У другому підрозділі - „Діяльність російських есерів і меншовиків в добу Гетьманату” досліджено стратегію й тактику есерів і меншовиків у період правління П. Скоропадського. Після гетьманського перевороту в Україні праві соціалісти, визнаючи відносно реакційний характер нової влади, все ж таки припускали можливість компромісу та порозуміння з нею шляхом роботи в земствах та інших органах місцевого самоврядування. Ліві соціалісти закликали до рішучої боротьби проти гетьманату: ліві російські есери разом із лівими українськими есерами очолили виступи селян, а ліві меншовики керували страйковою боротьбою робітників за свої економічні та політичні права. За ініціативою меншовиків у травні 1918 р. був утворений загальноукраїнський центр професійних спілок - Уцентропроф. В листопаді 1918 р. профспілки перейшли до відкритих виступів проти гетьманського режиму. Таким чином, меншовики та есери відіграли певну роль у поваленні гетьманського режиму.

Четвертий розділ дисертації - „Директорія УНР і діяльність російських есерів та меншовиків (кінець1918-1920 рр.)” складається з двох підрозділів. В першому з них - „Доба Директорії і діяльність російських есерів та меншовиків” з'ясовано, що російські соціалісти спочатку сподівалися на співробітництво з новою українською соціалістичною владою, але ці політичні розрахунки не виправдались. В уряді Директорії російські есери і меншовики не одержали жодного портфеля, а всеукраїнського парламентського центру, в якому опозиція могла проявити себе в загальнодержавному масштабі, після ліквідації Центральної Ради, вже не було створено. Професійний рух, керований меншовиками, був значною суспільною силою, яка вела компанію проти єврейських погромів та порушення прав національних меншин. Невизначена політична програма Директорії, дрібнобуржуазна, на погляд російських соціалістів, соціальна база цієї влади, обмежене виборче право - це не сприяло порозумінню сторін.

У другому підрозділі - „Політична криза в лавах російських есерів і меншовиків наприкінці Української національно-демократичної революції” розкривається діяльність есерів та меншовиків у 1919-1920 рр. Під час окупації України динікінцями, праві есери та меншовики, вирішили що ця влада назавжди і пристосовувалися до неї. Ліві есери та меншовики висловили своє негативне ставлення до нового режиму, засуджували правих за співробітництво з окупантами. Незабаром значна частина лівих остаточно розірвала зв'язки зі своєю партією і перейшла до більшовиків. Під час польсько-радянської війни есери і меншовики закликали українців захищати свої інтереси в тісному зв'язку з трудящими масами Росії у боротьбі проти петлюрівців і „українського сепаратизму”. Наприкінці революції російські есери і меншовики вже не могли протистояти більшовикам, що примусило їх визнати радянську владу. Оголосивши мобілізацію до Червоної армії і підтримавши більшовиків на фронті, російські есери і меншовики лише „умовно” підтримували радянську владу, прагнучи її „демократизувати”. Це призвело до репресій з боку радянського уряду, який незабаром ліквідував організації есерів і меншовиків в Україні.

У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження:

- на початку Української національно-демократичної революції російські есери і меншовики були найбільш впливовими та масовими соціалістичними партіями в Україні: їх загальна кількість навесні 1917 р. складала більше, ніж 50 тис. осіб приблизно 35 тис. есерів та 15-16 тис. меншовиків. Напередодні Жовтневого перевороту ця цифра зросла більше ніж удвічі: в Україні налічувалося 67-70 тис. есерів та близько 40 тис. меншовиків. Процес росту рядів есерівських і меншовицьких організацій пояснювався популістськими гаслами та обіцянками, які впливали на зрусифікований пролетаріат України;

- на протязі Української національно-демократичної революції російські есери та меншовики керували діяльністю українського профспілкового руху, брали активну участь у створенні Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів і керували діяльністю багатьох з них, активно працювали в міських думах, земствах та інших органах місцевого самоврядування. Через це вони мали вагомий вплив на розв'язання основних соціально-економічних та політичних завдань революції і лідери українського національно-визвольного руху вимушені були враховувати цей факт у процесі державотворчої діяльності;

- Українська національно-демократична революція стала суворим випробуванням для російських есерів і меншовиків, які опинилися в дуже складній ситуації: з одного боку - вони були і залишилися відвертими прихильниками відродження єдності Росії, а з іншого боку - у зв'язку з розмахом національно-визвольного руху централістські тенденції вже не могли бути домінуючими в Україні. Саме український національний фронт визначав специфіку діяльності есерів та меншовиків в Україні;

- есери і меншовики не спромоглися визнати за українським народом права на самостійне життя навіть у формі національно-територіальної автономії у складі федеративної Росії. За політичним підходом до вирішення українського питання загальноросійські партії есерів і меншовиків можна класифікувати як проросійські великодержавницькі партії;

- ставлення есерів і меншовиків до українських держав визначалося в залежності від їх характеру - як його розуміли російські соціалісти. Тому на протязі всієї революції вони коливалися від підтримки до опозиції, заважаючи конструктивній державній діяльності українства;

- на протязі Української національно-демократичної революції так і не було створено міцного альянсу українських та загальноросійських соціалістичних партій для спільної боротьби проти більшовиків. Головні політичні суперечності російських і українських соціалістів полягали у різному ставленні до українського національного самовизначення, а також у намаганні російських есерів та меншовиків забезпечити собі лідерство в соціалістичному русі України;

- есери та меншовики були такими соціалістичними партіями, що знаходилися в опозиції до більшовиків, котрі монополізували право вирішувати долю всього українського народу. Визнавши радянську владу наприкінці революції, російські есери і меншовики залишалися партіями, опозиційними більшовикам. Це призвело до ліквідації радянським урядом загальноросійських партій есерів і меншовиків;

- суть внутрішньопартійних розколів в лавах цих партій полягала у різному ставленні правих та лівих російських соціалістів до українських держав та більшовиків. У 1919-1920-х рр. відбулося швидке падіння політичного впливу меншовиків і есерів в Україні через відсутність чіткого плану дій, хитання між різними воюючими таборами, бажання якнайкраще пристосуватись до політичної ситуації. Це призвело есерів та меншовиків до політичної загибелі;

- загалом, політика загальноросійських партій есерів та меншовиків, як третьої сили, гальмувала Українську національно-демократичну революцію та стала однією з причин її поразки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Українська Центральна Рада і російські меншовики та есери // Грані. - № 2. - 2002. - С. 37-42.

2. Проголошення Української народної республіки та ставлення до неї російських соціалістів // Грані. - № 3.- 2002. - С. 44-47.

3. Російські меншовики та есери в добу Директорії (листопад 1918 - січень 1919 рр.) // Грані. - № 6. - 2003.- С. 344.

4. Соціально-економічна та політична діяльність російських меншовиків та есерів в Україні в добу Гетьманату (квітень-грудень 1918 р.) // Грані. - № 1.- 2004. - С. 59-64.

5. Директорія та відношення до неї різних політичних партій: Сборник научних трудов. Вып. 1. Серия: Социологические науки. - Днепродзержинск: Издательство Днепродзержинского гос. технического ун-та, 1995. - С. 69-72.

6. Ставлення політичної інтелегенції російських меншовиків та есерів до української держави П.Скоропадського (квітень-грудень 1918 р.) // Інтелегенція і влада: Громадсько-політичний науковий збірник. Вип. 3. Серія: Історія. - О.: Астропринт, 2004. - С. 170-174.

АНОТАЦІЇ

Лебедєва Г.О. Загальноросійські партії есерів і меншовиків в Українській національно - демократичній революції 1917-1920 років. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2005.

Дисертація є комплексною роботою по вивченню діяльності російських есерів та меншовиків в Україні у добу Української національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Зокрема, основні питання дослідження включають: визначення місця і ролі партій російських есерів і меншовиків у політичній структурі України на початку національно-демократичної революції; взаємовідносини російських соціалістів із Центральною Радою під час прийняття І та ІІ Універсалів; діяльність російських меншовиків і есерів у складі Центральної Ради після проголошення УНР та їх ставлення до ІІІ і IV Універсалів; діяльність російських есерів та меншовиків у добу Гетьманату; діяльність російських соціалістів у добу Директорі УНР; політична криза у лавах російських есерів та меншовиків наприкінці Української національно-демократичної революції.

Робиться висновок, що політика так званої третьої сили російських есерів та меншовиків гальмувала Українську революцію, була однією з основних причин її поразки.

Ключові слова: Українська національно-демократична революція, українське державотворення, російські есери, меншовики, російські соціалісти, українські есери, українські соціал-демократи, опозиція, „третя сила”.

Lebedeva A.A. General-russian esers and mensheviks parties in Ukrainian national-democratic revolution 1917-1920 years. - Manuscript. Thesis for a Degree of the Candidate of Historic Sciences in specialty 07.00.01. - History of Ukraine. - Dnipropetrovsk National University, Dnipropetrovsk, 2005.

The Dissertation is a complex work on study of activity russian esers and mensheviks in Ukraine at period national-democratic revolution 1917-1920 yy. In particular, the main questions of the study include: determination of the place and dug the party russian esers and mensheviks in political structure of the Ukraine at the beginning initially Ukrainian national-democratic revolution; the relations russian socialists with Central Rada during acceptance her I and II Universals; activity russian mensheviks and esers in composition Central Rada the sake of and their attitude to III and IV Universals; the policy russian socialists partys at period Getmanata; activity russian socialist at period Directory UNR; the political crisis in rows russian esers and mensheviks on final stage of the Ukrainian revolution. It Is Done conclusion that policy so named „third power” russian mensheviks and esers was one of the main factor of the failure of the process ukrainian state construction, one of the reasons of the defeat Ukrainian national-democratic revolution.

Key words: Ukrainian national-democratic revolution, ukrainian state construction, russian esers, mensheviks, russian socialists, ukrainian esers, ukrainian socialist-democrats, opposition, „third power”.

Лебедева А.А. Общероссийские партии эсеров и меньшевиков в Украинской национально-демократической революции 1917-1920 годов. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2005.

В диссертации впервые в отечественной историографии комплексно исследована деятельность общероссийских партий эсеров и меньшевиков в Украине в период национально-демократической революции 1917-1920 гг., определена мера их влияния на решение главных социально-экономических и политических вопросов революции, выявлены последствия деятельности эсеров и меньшевиков в Украине.

В работе усовершенствована характеристика социальной базы и численности российских эсеров и меньшевиков в целом по Украине и по отдельным ее регионам на разных етапах революции. Сделан вывод, что на начальном этапе Украинской национально-демократической революции эсеры и меньшевики были наиболее влиятельными и массовыми общероссийскими социалистическими партиями в Украине и поэтому лидеры украинского национально-освободи-тельного движения были вынуждены прислушиваться к их мнению и прибегать к определенным договоренностям и уступкам. В свою очередь, деятельность эсеров и меньшевиков в Украине, по сравнению с Россией, усложнялась украинским государственным строительством. Специфику деятельности общероссийских партий эсеров и меньшевиков определял украинский национальный фронт.

Предметом специального изучения стала национальная политика эсеров и меньшевиков. Особое внимание уделено стратегии и тактике этих партий на разных этапах Украинской национально-демократической революции: подробно изучена политика эсеров и меньшевиков по отношению к Украинской Народной Республике периода Центральной Рады, Украинской Державе П. Скоропадского и Директории УНР. Приход к власти Украинской Центральной Рады и провозглашение I Универсала эсеры и меньшевики восприняли очень враждебно и находились в оппозиции украинскому фронту, поддерживая Временное правительство. После провозглашения II Универсала, по которому Центральная Рада преобразовалась в краевую власть Временного правительства, а ее состав пополнялся национальными меньшинствами, представители эсеров и меньшевиков начали активно участвовать в работе Центральной Рады. Провозглашение ІІІ Универсала эсеры и меньшевики встретили с опаской, считая преждевременным провозглашение УНР, а после провозглашения полной независимости в IV Универсале, вновь вошли в оппозицию. Власть гетьмана Павла Скоропадского эсеры и меньшевики охарактеризовали как реакционную и взяли курс на борьбу с гетьманщиной. Взаимоотношения эсеров и меньшевиков с Директорией не сложились: сначала российские социалисты заняли по отношению к ней ожидательную, а потом и враждебную позицию.

Определен характер взаимоотношений между российскими социал-демократами и эсерами и украинскими социал-демократами и эсерами. Выяснено, что главным препятствием для объединения украинских и российских социалистов для общей борьбы против большевиков служила пророссийская великодержавницкая политика российских эсеров и меньшевиков, их нежелание признать за украинским народом право на государственность. Программы эсеров и меньшевиков по украинскому национальному вопросу сводились к попытке сохранить курс на восстановление государственного единства России в условиях развития Украинской национально-демократической революции.

Суть внутрипартийных расколов в рядах эсеров и меньшевиков в Украине состояла в разном отношении правых и левых к украинским государствам и большевикам. Из-за отсутствия четкого плана действий, колебания между разными воюющими лагерями, желания лучшим образом приспособиться к политической ситуации в 1919-1920 гг. происходит падение политического влияния российских эсеров и меньшевиков в Украине. На заключительном этапе революции эсеры и меньшевики уже не могли противостоять большевикам, что вынудило их признать советскую власть и оказывать ей поддержку в борьбе с внешними врагами. При этом эсеры и меньшевики проводили политику „условной поддержки” советской власти, пытаясь демократизировать её, что привело к ликвидации большевиками общероссийских организаций эсеров и меньшевиков в Украине.

Главный вывод в роботе заключается в том, что политика „третьей силы” общероссийских политических партий эсеров и меньшевиков была одним из основных факторов срыва процесса украинского государственного строительства, одной из причин поражения Украинской революции 1917-1920 гг.

Ключевые слова: Украинская национально-демократическая революция, украинское государственное строительство, российские эсеры, меньшевики, российские социалисты, украинские эсеры, украинские социал-демократы, оппозиция, „третья сила”.

Размещено на Allbest.ru